1. Увага людини
Увага – це психологічний стан, який характеризує інтенсивність пізнавальної діяльності та міру зосередженості на відносно малій ділянці (дії, предметі, праці, явищі), який стає усвідомленим та концентрує на собі психологічні і фізичні зусилля людини протягом певного відтинку часу.
Увага – це концентрація свідомості на певному об'єкті чи діяльності з одночасним відвертанням від всього іншого; фізіологічною основою уваги є осередок оптимального збудження певної ділянки кори великих півкуль головного мозку.
Людська свідомість постійно спрямована на якісь об'єкти, думки чи діяльність. Увага пов'язана з волею. Залежно від волі увага буває активною і пасивною.
Пасивна увага виникає без свідомого вольового зусилля під впливом зовнішніх подразників і триває доти, поки вони діють (сильний звук, світло тощо). Це низька форма уваги, яка виникає за законом орієнтовного рефлексу і є спільною для людини і тварини.
Активна увага – свідома увага, яка вимагає вольового зусилля і завжди спрямована на сприйняття об'єктів і квит з наперед поставленою метою (праця оператора).
Пасивна і активна увага взаємодіють і доповнюють одна одну.
Активна увага, вимагаючи вольового зусилля і нервового напруження, швидше втомлює людину.
Розрізняють зовнішньоспрямовану (табло приладів) і внутрішньоспрямовану (думки, переживання) увагу.
Обсяг уваги – кількість об'єктів, котрі можуть бути сприйняті одночасно і досить чітко.
Звичайно людина охоплює поглядом 6…8 об'єктів, при виконанні певної роботи – 2–3 об'єкта. Обсяг уваги пов'язаний з розподілом уваги.
Розподіл уваги – це здатність людини зосередити увагу на декількох об'єктах чи одночасно виконувати дві і більше дій.
Швидкість переключення уваги – здатність швидко змінювати об'єкти, на які спрямована увага, швидкість переходу від одного виду діяльності до іншого, що вдосконалюється в процесі профдіяльності і підвищує надійність робітників в критичній ситуації. Для безпеки праці велике значення має обачність, тобто здатність бачити те, що необхідно у дану мить.
Основа обачності – розподіл і переключення уваги, що забезпечує своєчасне визначення можливості ускладнення ситуації і правильну послідовність дій, що запобігають аварійним ситуаціям.
Інтенсивність і стійкість уваги – важливі якості людини.
Інтенсивність уваги – це ступінь її напруження при сприйнятті об'єкта: із збільшенням інтенсивності уваги сприйняття стає повнішим і чіткішим.
Стійкість уваги – утримання необхідної інтенсивності уваги протягом тривалого часу, що залежить від ступеня тренованості людини.
Неуважність – протилежна стійкості уваги і умовно поділяється на три ступеня:
- неуважність через слабкість та нестійкість активної уваги як результат неготовності діяти;
- надмірна інтенсивність і трудність переключення уваги як результат зосередження на певному різновиді діяльності, питаннях чи проблемах під впливом надмірних особистих переживань;
- слабка інтенсивність уваги при перевтомі, у хворобливому стані чи після вживання алкоголю, що характеризується слабкою концентрацією і ще більш слабким переключенням.
Найчастіше увага знижується при перевтомі.
Правила тренування уваги:
- уважно виконувати роботу завжди і в будь-якій ситуації;
- зосереджувати увагу в будь-який момент на певному предметі чи діяльності;
- ставитись з зацікавленням до предмета чи роботи, що підвищує увагу;
- чітка організація праці і здоровий психологічний клімат в колективі;
- дисциплінованість, рішучість і наполегливість;
- постійні вольові зусилля.
2. Ядерна зброя
Ядерною зброєю називається зброя, ураження якою зумовлюється внутрішньоядерною енергією, що виділяється в результаті вибухових процесів поділу чи з'єднання (синтезу) ядер хімічних елементів. Вона включає різні ядерні боєприпаси, засоби доставки де цілей та засоби управління.
Ядерну зброю характеризують такі властивості:
- раптовість та значний радіус ураження;
- величезна руйнуюча сила;
- масовість та комбінований характер ураження людей і техніки;
- тяжкий морально-психологічний вплив на людей.
Уперше ядерну зброю використали США 1945 року, скинувши на японські міста Хіросіму і Нагасакі дві атомні бомби, що призвело де загибелі понад 500 тис. чоловік.
Уражаюча дія ядерного вибуху залежить від потужності ядерного заряду, виду вибуху, типу ядерного заряду (гарматного чи імплозивного). Потужність ядерного боєприпасу характеризується тротиловим еквівалентом (масою вибухових речовин, енергія яких еквівалентна енергії вибуху ядерного боєприпасу). Потужність ядерного боєприпасу вимірюється в кілотонах, мегатонах.
За потужністю ядерні боєприпаси поділяються на надмалі (менше 1 тис. т), малі (1–10 тис. т), середні (10–100 тис. т), великі (100 тис. і – 1 млн. т) та надвеликі (понад 1 млн. т). Ядерні вибухи можуть здійснюватися на поверхні землі (води), під землею (водою), у повітрі на різній висоті. Розпізнають такі види ядерних вибухів: наземний, підземний, повітряний, висотний.
При вибуху ядерного боєприпасу утворюються такі вражаючі фактори:
• ударна хвиля;
• світлове випромінювання;
• проникаюча радіація;
• радіаційне зараження місцевості.
Ударна хвиля ядерного вибуху – це різке стиснення повітря, яке поширюється з надзвуковою швидкістю. Вона характеризується такими рисами: надмірним тиском у фронті хвилі, швидкістю повітря у фронті, тиском швидкісного напору повітря у фронті хвилі, тривалістю фази тиску, щільністю та температурою повітря у фронті.
Величини надмірного тиску ударної хвилі при різних потужностях ядерного вибуху і відстанях від його центру наведено в табл. 1.
Повітряна ударна хвиля, маючи величезну енергію ядерного вибуху, може уражати людей, руйнувати різні споруди, техніку та інші об'єкти на значних відстанях від місця вибуху (табл. 2). Разом з тим, каміння, що летять, уламки споруд і скла, падаючі дерева, та ін. травмують людей і призводять до їх загибелі. Основними засобами порятунку від вражаючої ударної хвилі є укриття людей у захисних спорудах, використання природних укриттів (яри, чагарники та ін.).
Світлове випромінювання ядерного вибуху – це електромагнітне випромінювання, що складається з ультрафіолетового, видимістного та інфрачервоного. Джерелом світлового випромінювання є світлова область (вогняна куля) ядерного вибуху, час висвічування якої становить кілька секунд.
Таблиця 1. Величини надмірного тиску ударної хвилі при різних потужностях ядерного вибуху і відстанях від його центру
Основна характеристика світлового випромінювання, яка визначає ураження людей, – світловий імпульс. Під його дією у людини виникає опік відкритих та закритих ділянок шкіри, а також ураження очей. Опік виникає від прямих дій світлового випромінювання та внаслідок пожеж і дій гарячого повітря в ударній хвилі.
Під впливом світлового випромінювання горючі речовини можуть займатися, а негорючі – деформуватися, втрачати міцність та плавитись. Дія світлового імпульсу зменшується із збільшенням відстані від центру вибуху і стану атмосфери. Дощ, сніг, туман, дим поглинають світлове випромінювання та зменшують його потужність і вражаючу силу в декілька разів. Надійним захистом від світлового випромінювання є будь-яка непрозора перепона на шляху поширення світлових променів.
Таблиця 2. Світлові імпульси КДж/м2
, що викликають загоряння деяких матеріалів при різних потужностях ядерного вибуху
Проникаюча радіація – це потік нейтронів та гама-квантів, що випромінюються у навколишнє середовище із зони реакції ядерного вибуху. Вражаючі дії нейтронів та гама-квантів зумовлені їх властивістю іонізувати середовище та створити радіаційне порушення у матеріалах. Ураження людей визначається в основному іонізуючими діями проникаючої радіації. Проходячи крізь біологічну тканину людини, потік нейтронів та гама-квантів порушує атоми та молекули, які входять до складу живих клітин, у результаті чого порушується нормальний обмін речовин, змінюється склад та характер життєдіяльності клітин, окремих органів та системи організму в цілому, що призводить до виникнення специфічного захворювання – променевої хвороби, яка супроводжується ослабленням організму, розладом шлунково-кишкового тракту, змінами складу крові, випаданням волосся, зменшенням стійкості до різних хвороб. Залежно від дози ураження променева хвороба буває чотирьох ступенів (табл. 3).
Таблиця 3. Наслідки опромінення залежно від отриманих доз
Променева хвороба І ступеня виникає при сумарній дозі опромінювання 150–250 берів. При цьому прихований період захворювання продовжується два – три тижні, після цього виникає нездужання, слабкість, нудота, запаморочення, періодичне підвищення температури. У крові збільшується наявність білих тілець, що призводить до слабкості імунної системи організму людини, ці хворі не здатні боротися з хворобою і, як правило, гинуть. Променеву хворобу І ступеня можна вилікувати при медикаментозному лікуванні.
Променева хвороба II ступеня виникає при сумарній дозі опромінювання 250–400 берів. Прихований період хвороби триває близько тижня. Симптоми захворювання – слабкість, блювання. При активному лікуванні видужування настає через 1,5–2 місяці.
Променева хвороба III ступеня настає при сумарній дозі 400 – 700 берів. Прихований період захворювання продовжується декілька годин. Хвороба проходить інтенсивно і тяжко. У найкращих випадках видужування може настати через 6–8 місяців.
Променева хвороба IVступеня настає при сумарній дозі опромінювання понад 700 берів. Унаслідок такого опромінення у людини дуже тяжкий стан. Якщо не проводити лікування, то настає смерть. При дозах понад 1000 берів людина втрачає працездатність уже через декілька хвилин. Проникаюча радіація значно послаблюється, проходячи через різні матеріали. Тому надійним захистом від її дії є захисні споруди, а також засоби індивідуального захисту органів дихання і шкіри, протирадіаційні медичні препарати.
Радіаційне зараження місцевості, наземного шару атмосфери, повітряного простору, води та інших об'єктів виникає в результаті випадання радіоактивних речовин із хмари ядерного вибуху. Джерелом радіаційного зараження місцевості є непрореаговане ядерне паливо (уран, плутоній).
Уламки поділу, що випадають з хмари вибуху, це суміш близько 80-ти ізотопів 35-х хімічних елементів середньої частини періодичної системи Д. І. Менделєєва. Ці елементи нестабільні і перетворюються в інші при бета-розпаді з викиданням гама-квантів. Під час вибуху ядерного боєприпасу радіоактивні продукти піднімаються вгору з хмарою вибуху, перемішуються із землею і під дією вітрів переносяться на великі відстані. При переміщенні хмари всі ці частки випадають на місцевість, утворюючи радіаційний слід, який на місцевості має форму витягнутого еліпса. Він умовно поділяється на чотири зони:
• помірного (А);
• сильного (Б);
• небезпечного (В);
• наднебезпечного (Г).
На схемах і картах зовнішні межі зон радіоактивного зараження наносяться різними кольорами: зона А – синім, Б – зеленим, В-коричневим, Г – чорним. З часом, внаслідок природного розпаду радіоактивних речовин, потужність дози випромінювання на сліді зменшується за такою залежністю:
Рt
= Р1
* t-1,2
,
психологічний увага ядерний зброя
де Рt
– потужність дози випромінювання на заданий час, рад/год;
Р1
– потужність дози на 1 годину після вибуху, рад/год;
t– час, що минув після ядерного вибуху, год.
На рис. 1 наведено зони радіоактивного зараження.
Потужність дози випромінювання на місцевості залежить від виду та потужності ядерного вибуху і характеру рельєфу місцевості. Місцевість вважається зараженою, якщо потужність дози радіації становить 0,5 рад/год. і більше.
Рис. 1. а) Приблизний розподіл енергії ядерного вибуху по поражаючих факторах; б) Зони радіоактивного зараження місцевості
Ступінь ураженості місцевості та різних об'єктів характеризується кількістю радіоактивних речовин, що припадають на одиницю площі поверхні, і вимірюється в кюрі.
Кюрі – це така кількість радіоактивних речовин, в якій відбувається 37 мільярдів розпадів атомів за 1 секунду. В системі Сі за одиницю активності прийнято беккерель (Бк) – це кількість радіоактивних речовин, в якій відбувається 1 розпад за 1 секунду.
1 Кі = 3,7х1010
(Бк)
Одиницею виміру потужності дози випромінювання в системі СІ є грей (Гр): 1Гр = Дж/кг, тобто грей – це така поглинена доЗа, коли в одному кілограмі опромінюваного зразка поглинається енергія в 1 джоуль.
Існують спеціальні одиниці виміру потужності – рентген, рад.
Рентген – це така доза гама-випромінювання, при якій в 1 см сухого повітря (при температурі 0° С та тиску 760 мм рт. ст.) утворюється 2,083 мільярда пар іонів, кожен з яких має заряд, рівновеликий електрону. Існують менші одиниці: мілірентген та мікрорентген.
1Р =1000 мР = 1000000 мкР.
1 рад = 1 х 102
Гр. Потужність поглиненої дози визначається величиною Р/год., мР/год., мкР/год.
1 рад = 0,88 Р.
Для оцінки впливу випромінювання на біологічні об'єкти використовують поняття еквівалентної дози, яка визначається в одиницях зіверт (Зв).
13в= 100 рад.
Захист людей від променевих уражень на зараженій території полягає в тому, щоб опромінення не перевищувало допустимих доз. Допустимою сумарною дозою опромінення протягом чотирьох діб у воєнний час є 50 рентгенів. На мирний час для населення у разі аварії на АЕС з викидом радіоактивних речовин встановлена доза опромінення 10 рентгенів.
3. Пожежо- та вибухонебезпечні об'єкти
На об'єктах господарської діяльності України діє понад 1200 великих вибухо – та пожежонебезпечних об'єктів, на яких зосереджено понад 13,6 млн. тонн твердих і рідких вибухо- та пожежонебезпечних речовин. Вибухи та пожежі можуть статися на об'єктах, які виробляють або зберігають вибухонебезпечні та хімічні речовини в системах і агрегатах під великим тиском, а також на газо-і нафтопроводах. В процесі виробництва за певних умов стають небезпечними і легко займаються деревинний, вугільний, торф'яний, алюмінієвий, борошняний та зерновий пил, а також пил бавовни та льону.
Переважна кількість вибухо-пожежонебезпечних об'єктів розташована в центральних, східних і південних областях країни, де сконцентровані хімічні, нафто- і газопереробні, коксохімічні, металургійні та машинобудівні підприємства, функціонує розгалужена мережа нафто-, газо-, аміакопроводів, експлуатуються нафто-газопромисли і вугільні шахти. Щорічно на дим та попіл перетворюються цінності на мільярди гривень. Кожної години у вогні гине 1 чоловік і близько 20 чоловік отримують опіки та травми.
Список літератури
1. Безпека життєдіяльності / За ред. Я.І. Бедрія. – Л., 2000. – 270 с.
2. Гайченко В.А., Коваль Г.М. Основи безпеки життєдіяльності. – К.: МАУП, 2006. – 440 с.
3. Гігієна праці / А.М. Шевченко, О.Г. Яворовський, Г.О. Гончарук та ін. – К.: Інфотекс, 2000. – 610 с.
4. Каспаров А А. Гигиена труда и промышленная санитария. – М.: Медицина, 1981. – 68 с.
5. Кириллов В.Ф., Книжников В.А., Коренков И.II. Радиационная гигиена. – М.: Медицина, 1988. – 6 с.
6. Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини. – К.: Знання; Л.: ЛБК НБУ. – 186 с.
7. Лукашов О.Д. Безпека життєдіяльності: Курс лекцій. – К.: Вид-во КНУ, 2004. – 20 с.
8. Окружающая среда (споры о будущем) / А.М. Рябчиков, И.И. Альтшулер, С.П. Горшков и др. – М.: Мысль, 198. – 176 с.
9. Пістун І.П. Безпека життєдіяльності. – Суми: Унів. кн., 1999.
10. Хижняк М.І., Нагорна А.М. Здоров’я людини та екологія. – К.: Здоров’я, 1995. – 2 0 с.
|
