МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний університет водного господарства

та природокористування

Кафедра регіонального управління

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни

“УПРАВЛІННЯ РОБОТОЮ ТРАНСПОРТУ”

Планування господарсько-економічної діяльності АТП

Виконала:

студентка ІV-го курсу

факультету менеджменту (заочне відділення),

групи ОПУАТ-41

(інтегровані плани)

Пецькова О.П.

Перевірив:

д.е.н., професор

Зінь Е.А.

Рівне 2010

Для планування, обліку й аналізу роботи рухомого складу вантажного автомобільного транспорту застосовується система показників, що дозволяє оцінювати ступінь ефективності використання рухомого складу і результати його роботи.

Об'ємними показниками роботи автомобільного транспорту є виконаний обсяг перевезень у тоннах (т) і вантажообіг у тонно-кілометрах (ткм).

Показник, що характеризує середню відстань перевезення 1 т вантажу:

,(1.1)

де Р – вантажообіг, ткм;

Q – виконаний обсяг перевезень, т.

Техніко-експлуатаційні показники, що характеризують інтенсивність використання рухомого складу, можна розділити на чотири групи:

1. Використання рухомого складу в часі (дні, автомобіле-дні експлуатації, коефіцієнт випуску рухомого складу, час на маршруті та в наряді, час простою під навантаженням-розвантаженням або пунктами зупинки і коефіцієнт використання робочого часу);

2. Використання швидкісних властивостей рухомого складу (швидкості руху — технічна й експлуатаційна);

3. Використання пробігу рухомого складу (коефіцієнти використання пробігу за різні періоди часу роботи на лінії);

4. Використання вантажопідйомності рухомого складу (коефіцієнти використання вантажопідйомності — статичний і динамічний).

Техніко-експлуатаційні показники роботи транспорту підрозділяються на:

- одиничні — коефіцієнт використання парку, швидкість руху, коефіцієнт використання пробігу, коефіцієнти використання місткості рухомого складу;

- комплексні — час циклу процесу переміщення, швидкість доставки вантажів або пасажирів, продуктивний пробіг і продуктивність за аналізований період часу.

Коефіцієнт використання парку показує частку робочого часу парку рухомого складу від усього календарного часу; визначається відношенням сумарного часу перебування транспортних засобів у роботі до сумарного часу перебування їх на балансі транспортного підприємства.

Швидкість руху характеризується відношенням пройденого шляху до витраченого часу без обліку простоїв під комерційними і технічними операціями (технічна швидкість) або з урахуванням цих простоїв (експлуатаційна або комерційна швидкість).

Коефіцієнт використання пробігу визначається відношенням продуктивного пробігу транспорту (з вантажем, пасажирами) до загального пробігу за той же період часу.

Ступінь використання вантажопідйомності характеризується статичним і динамічним коефіцієнтами.

Статичний коефіцієнт використання визначається відношенням фізично виконаного обсягу перевезень за дане число операцій транспортування до можливого за те ж число операцій при повному завантаженні рухомого складу.

Динамічний коефіцієнт використання — відношенням фактично виконаної транспортної роботи за даний продуктивний пробіг до можливого за цей же пробіг при повному завантаженні рухомого складу.

Час циклу процесу переміщення включає продуктивний пробіг, простої під комерційними і вантажними операціями, непродуктивний пробіг по подачі рухомого складу під чергове завантаження; визначається відстанню транспортування, довжиною непродуктивного пробігу, технічною швидкістю руху і простоями у вантажно-розвантажувальних пунктах і на шляху руху. Прискорення циклу переміщення за рахунок підвищення швидкості транспортування і скорочення простоїв є однією з важливих задач на транспорті. [1]

Швидкість доставки визначається відношенням відстані транспортування до витраченого на це часу, що складається з часу руху і простоїв у шляху рухомого складу як під комерційними, технічними операціями, так і під час відпочинку водіїв.

Продуктивний пробіг і продуктивність указують на інтенсивність експлуатації рухомого складу транспорту; визначаються пробігом (км), обсягом перевезень (т) і транспортною роботою (ткм), виконаними за конкретний період робочого або календарного часу (година, доба, місяць, рік) парком або одиницею рухомого складу. Продуктивність рухомого складу може бути виражена в перерахуванні на 1 т вантажопідйомності.

Основними техніко-економічними показниками роботи транспорту є собівартість перевезень і продуктивність праці.

Собівартість вантажних або пасажирських перевезень визначається величиною експлуатаційних витрат, що приходяться на одиницю транспортної продукції:

,(1.2)

де З_Е – експлуатаційні витрати;

Р – транспортна робота, ткм.

Продуктивність праці визначається в натуральному або грошовому вираженні і являє собою відношення виконаної транспортної продукції (ткм або грн.) до трудових витрат. За календарний період (наприклад, за рік) вона визначається як відношення транспортної продукції до чисельності працівників.

При плануванні й організації перевезень основними задачами є:

- підвищення техніко-експлуатаційних показників (крім простоїв) рухомого складу;

- скорочення простоїв під навантаженням-розвантаженням (посадкою-висадкою);

- зниження собівартості перевезень.

Своєчасний аналіз техніко-експлуатаційних показників дозволяє вживати заходів по керуванню транспортним процесом з метою підвищення його ефективності.

Розглянемо, які техніко-економічні показники застосовуються для опису процесу переміщення вантажів.

Переміщення — це сукупність операцій, зв'язаних з рухом вантажів у просторі.

У результаті переміщення вантаж Q транспортується на визначену відстань l_r і при цьому відбувається транспортна робота Р (ткм), рівна:

,(1.3)

Операція переміщення — частина процесу, виконувана за допомогою одного або системи спільно діючих механізмів або вручну.

Транспортування - операція переміщення вантажу по визначеному маршруті від місця навантаження до місця розвантаження або перевантаження.

Переміщення включає операцію транспортування вантажу і початково-кінцеві операції: підготовку, навантаження, розвантаження, подачу транспортних засобів, перевантаження, складування.

Навантаження — операція переміщення вантажу з місця постійного збереження або тимчасового нагромадження на транспортний засіб, а розвантаження — із транспортного засобу — на місце постійного збереження або тимчасового нагромадження.

Перевантаження — операція переміщення вантажу з одного транспортного засобу на інше або з одного місця збереження на інше.

Складування — операція розміщення вантажів у визначеному порядку для збереження або тимчасового нагромадження.

Переміщення виконується відповідно до транспортно-технологічної схеми (ТТС). Це схема виробничого процесу або його частини, у якій усі виробничі операції, у тому числі переміщення, дані в послідовності і взаємозв'язку.

Циклом процесу переміщення називається закінчений комплекс операцій по доставці вантажу з моменту навантаження до наступного навантаження.

На автомобільному транспорті під циклом процесу переміщення розуміється час їздки

,(1.4)

де – час навантажування, год;

- час перевезення (рух з вантажем), год;

- час розвантаження, год;

- час подачі транспортних засобів для наступного навантаження

(час на рух без вантажу), год;

- час на рух за їздку, год;

- час навантажування – розвантаження, год.

Обсяг перевезень вантажу за оборот

,(1.5)

де q_i – кількість перевезеного вантажу за i-у їздку;

m – число їздок з вантажем за оборот.

Розглянемо показник загальної вантажопідйомності автомобільного парку підприємства:

,(1.6)

де - загальна вантажопідйомність автомобільного парку підприємства;

n_i – кількість автомобілів з i-ою вантажопідйомністю;

(q_заг )_i – вантажопідйомність автомобілів i-ого виду;

k – кількість видів автомобілів в автомобільному парку.

Розглянемо техніко-економічні показники, що описують роботу парку рухомого складу.

Під парком рухомого складу розуміють усі транспортні засоби (автомобілі, тягачі, причепи) автомобільного транспортного підприємства.

Обліковий (інвентарний) парк рухомого складу — це парк, що числиться на балансі підприємства на даний період. По своєму технічному стані він підрозділяється на парк, готовий до експлуатації А_Т , і парк, що знаходиться в ТО і ремонтах А_р :

.(1.7)

Частина парку А_т використовується на перевезеннях, а інша частина знаходиться в простої:

,(1.8)

де А_Е – число автомобілів на лінії;

А_П – число автомобілів у простої.

Для кожної одиниці парку рухомого складу число календарних днів:

,(1.9)

де Д_Е – дні в експлуатації;

Д_Р – дні в ТО і ремонтах;

Д_П – дні в простої в готовому до експлуатації стані.

Для визначення днів експлуатації, ремонту або простою парку рухомого складу користуються показником автомобіле-дні:

,(1.10)

де АД - сумарне число автомобілів-днів парку автомобілів у розглянутому стані;

АД_к - сумарне число автомобілів-днів k -ї групи автомобілів (наприклад, однієї вантажопідйомності);

n - число груп автомобілів.

Вантажно-розвантажувальними роботами називається комплекс операцій, зв'язаних з навантаженням вантажу на рухомий склад у пунктах відправлення і розвантаженням у пунктах призначення.

Загальний час простою рухомого складу під навантаженням-розвантаженням за одну їздку включає наступні елементи:

- очікування навантаження-розвантаження;

- маневрування рухомого складу в пунктах навантаження-розвантаження;

- безпосереднє виконання вантажно-розвантажувальних робіт;

- оформлення документів.

Час безпосереднього виконання вантажно-розвантажувальних робіт є основним елементом загального часу простою і складається з часу, затрачуваного на відкриття і закриття бортів і дверей кузова, ув'язування вантажу, зміцнення брезенту, зважування і перерахування вантажу, навішення пломби і т.д.

Тривалість вантажно-розвантажувальних робіт залежить від способу їхнього виконання, вантажопідйомності і типу рухомого складу, роду вантажу. Величина загального часу визначається граничними нормами простою рухомого складу під навантаженням-розвантаженням, що встановлюються тарифами на вантажні перевезення.

Норма часу на вантажно-розвантажувальні роботи поділяється на основну (механізований спосіб виконання робіт) і додаткову (зв'язана з ручним провадженням робіт або додаткових операцій — зважування вантажу, перерахування вантажних місць, проведення лабораторних аналізів і т.п.). Скорочення часу простою під вантажно-розвантажувальними операціями досягається:

- підвищенням рівня механізації робіт і застосуванням продуктивних вантажно-розвантажувальних машин і механізмів;

- використанням спеціалізованого рухомого складу (самоскидів, самонавантажувачів);

- укрупненням вантажних місць;

- рівномірним надходженням рухомого складу на пункти навантаження-розвантаження;

- організацією роботи автомобілів-тягачів зі змінним (оборотним) причіпним складом;

- чіткою організацією робіт.

Продуктивність вантажного автомобільного транспортного засобу визначається кількістю виконаних тонно-кілометрів або перевезених тонн вантажу за одиницю часу. Вона може бути віднесена до вантажопідйомності автомобіля. Найбільше часто при розрахунках користуються годинною і добовою продуктивністю.

Оскільки за середньозважену їздку одиниці рухомого складу перевозиться тонн вантажу і виконується тонно-кілометрів, то годинна продуктивність:

(1.11)

або

, (1.12)

де Q_e – середня кількість перевезеного вантажу;

Р_е – середня кількість транспортної роботи;

t_e – середній час однієї повної їздки.

Собівартість перевезень є узагальнюючим показником роботи транспорту, що представляє собою витрати на виконання одиниці транспортної продукції. Таким чином, для визначення собівартості вантажних перевезень необхідно витрати, зв'язані зі здійсненням транспортної роботи за визначений період, розділити на виконану за той же час транспортну роботу, тобто

С = З/Р. (1.13)

У повну собівартість автомобільних перевезень вантажів (транспортні народногосподарські витрати) входять витрати на транспортування, що враховуються підприємством, на підготовку вантажу до перевезення, на вантажно-розвантажувальні роботи, а також дорожня складова. Витрати на транспортування можна розділити на перемінні витрати, зв'язані з рухом рухомого складу (паливо, експлуатаційні матеріали, шини, ТО і ремонт, амортизаційні відрахування на капітальний ремонт і відновлення рухомого складу) і постійні, що практично не залежать від пробігу автомобіля (накладні витрати й умовно заробітна плата водіїв). Перемінні витрати встановлюють на 1 км пробігу рухомого складу, а на 1 годину його роботи.

Величина витрат на перевезення залежить від багатьох факторів. Головними з них є:

- вантажопідйомність автомобілів, застосування автопоїздів, тягачів з напівпричепами і причепами, конструктивні і динамічні якості транспортних засобів;

- умови експлуатації, використання економіко-математичних методів і обчислювальної техніки при раціоналізації перевезень, відстань перевезень, структура вантажу, використання вантажопідйомності транспортних засобів;

- концентрація і спеціалізація парку автомобілів на підприємстві, рівень централізованих перевезень;

- рівень агрегатно-дільничного методу поточного ремонту і технічного обслуговування транспортних засобів, стан виробничо-технічної бази для їхнього ремонту й обслуговування, дотримання амортизаційних термінів служби рухомого складу;

- рівень оплати і стимулювання праці водіїв, ремонтник і інженерно-технічних працівників;

- рівень цін на транспортні засоби, устаткування, паливо, запасні частини, теплову й електричну енергію, воду, використання вторинних ресурсів;

- розвиток і стан дорожньої мережі.

Зниження собівартості перевезень досягаєтьсяза рахунок зменшення питомих перемінних З_пер і постійних З_пост витрат, а також підвищення коефіцієнта використання пробігу, коефіцієнта використання вантажопідйомності і скорочення часу простоїв під навантаженням-розвантаженням.

Важливим заходом щодо зниження собівартості перевезень є підвищення коефіцієнта використання пробігу. За допомогою економіко-математичних методів і електронно-обчислювальної техніки здійснюється оптимальне планування перевезень вантажів, що забезпечує ріст коефіцієнта використання пробігу це, у свою чергу, впливає на зниження перемінних і частини постійних витрат. Підвищення коефіцієнта приводить до росту продуктивності автомобілів без збільшення пробігу, а, отже, без збільшення перемінних витрат. Залишаються незмінними і постійними витратами.

Зниженню собівартості сприяє підвищення показників використання рухливого складу: коефіцієнта випуску автомобілів на лінію, тривалості їхнього перебування в убранні, технічній швидкості і часі простою під завантаженням і розвантаженням.

Підвищення технічного стану транспортних засобів впливає на зниження транспортних витрат. Воно багато в чому залежить від прийнятої системи технічного обслуговування і поточного ремонту. [1-5]

Істотний вплив на зниження собівартості вантажних перевезень роблять дорожні умови. При роботі в поганих дорожніх умовах збільшується витрата палива і мастильних матеріалів, знос шин, скорочується періодичність проведення технічного обслуговування рухомого складу, частіше виникає необхідність у поточному ремонті. Собівартість перевезень на дорогах з удосконаленим покриттям знижується на 12-15%.

2 Принципи та методика ліцензування діяльності АТП

Перехід України до ринкової системи господарювання та процес роздержавлення, призвів до виходу на ринок транспортних послуг великої кількості перевізників. В основному це суб’єкти господарювання – приватні підприємці, які працюють на спрощеній системі оподаткування, які використовують 1 – 2 автомобіля.

Такі перевізники, як правило не мають власної матеріально - технічної бази і відповідних спеціалістів, не забезпечують зберігання, технічний огляд та обслуговування транспортних засобів; проведення медичного огляду водіїв; інструктажі з безпеки руху; стажування водіїв.

Це призводить до використання для провадження автоперевізної діяльності несправних транспортних засобів та допуску до роботи водіїв, які за станом здоров’я не можуть здійснювати перевезення, що в кінцевому результаті стає причиною надзвичайно важких дорожньо – транспортних пригод.

Цілями внесення змін до Ліцензійних умов та Порядку контролю за їх додержанням є забезпечення безпеки перевезень пасажирів автомобільним транспортом загального користування, запобігання дорожнього травматизму та посилення контролю за додержанням законодавства у цій сфері відповідно до вимог Указу Президента України від 20 травня 2004 року „Про заходи щодо посилення безпеки пасажирських перевезень автомобільним транспортом”.

Шляхом його реалізації є встановлення вимог щодо наявності матеріально – технічної бази для організації здійснення перевезень, зберігання, підтримання належного технічного стану та проходження технічного огляду транспортних засобів, забезпечення проведення медичного огляду водіїв, або наявність та виконання договорів на проведення цих робіт у разі відсутності бази та спеціалістів, а також встановлення відповідальності за не виконання цих вимог дозволить упорядкувати діяльність ліцензіатів в першу чергу фізичних осіб та забезпечити безпеку перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом загального користування.

Переліком документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії на провадження автоперевізної діяльності встановлено, що суб’єкт господарювання подає відомості про відповідність матеріально – технічної бази, необхідної для підтримання належного стану технічного стану транспортних засобів та проходження технічного огляду автомобілів, забезпечення проведення медичного огляду водіїв або копії договорів на проведення цих робіт у разі відсутності власної бази та спеціалістів, але практика свідчить, що суб’єкти господарювання формально відносяться до зазначеної вимоги: подають недостовірні данні та не проводять роботи, які є основою для забезпечення безаварійно діяльності.

Тому для забезпечення безпеки пасажирів та оточуючих проектом змін передбачено встановлення відповідальності шляхом анулювання ліцензії за невиконання зазначених вимог.

Заходи до суб’єктів господарювання та механізми їх реалізації визначені статтями 20 та 21 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”.

Провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування та господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі без оформлення відповідної ліцензії заборонено. Анулювання ліцензії вимушує суб’єкта господарювання припинити діяльність в зв’язку з тим, що він не виконує встановлених вимог та створює загрозу для пасажирів та оточуючих.

Можливість виведення суб’єкта господарювання з ринку транспортних послуг стимулює його на виконання вимог і є адекватним заходом направленим на попередження дорожньо - транспортних пригод за участю транспорту загального користування.

Запровадження регуляторного акта направлене на забезпечення безпеки людини, яка визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. В зв’язку з тим, що питання безпеки на транспорті покладені на Міністерство транспорту та зв'язку України додаткового фінансування крім передбаченого, реалізація регуляторного акта не потребує.

В такій ситуації вивід суб’єкта господарювання шляхом анулювання ліцензії, який створює небезпеку для людей з ринку транспортних послуг, є оправданим заходом.

Державним департаментом автомобільного транспорту створена нормативно-правова база ліцензування автоперевізної діяльності. Зокрема, розроблені, затверджені спільним наказом Держпідприємництва та Мінтрансу, зареєстровані в Мін’юсті Ліцензійні умови провадження зазначених видів господарської діяльності та порядок контролю за додержанням цих ліцензійних умов.

У структурі автоуправлінь сформовані підрозділи з ліцензування внутрішніх автомобільних перевезень, забезпечений добір керівників і спеціалістів цих підрозділів, створена матеріальна-технічна база, розроблено необхідне програмне забезпечення.

Станом на 1 травня 2004 року на підставі діючих ліцензій на ринку транспортних послуг провадять діяльність 54,1 тис. ліцензіатів, які використовують 142,1 тис. транспортних засобів, на які оформлені ліцензійні картки.

Із загальної кількості суб’єктів господарювання, які отримали ліцензії, понад 41,5 тис., або 77 % становлять фізичні особи, які експлуатують понад 58,5 тис. транспортних засобів, або 41 % із загальної кількості автомобілів, на які видані ліцензійні картки. Кожен такий підприємець використовує для надання послуг у середньому 2 автомобілі.

Разом з тим, робота по здійсненню ліцензування автоперевезень має ряд недоліків та невирішених питань, що негативно впливають на показники якості надання перевізниками послуг, та не в повній мірі дозволяють вирішувати завдання щодо забезпечення безпеки перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування.

Основним недоліком діяльності діючої системи ліцензування є заявницький принцип видачі ліцензій, який без наявності механізму перед- ліцензійної перевірки заявника не дозволяє виявити перевізників, які неспроможні належним чином організувати діяльність, не мають відповідної виробничої бази, рухомого складу та кваліфікованих спеціалістів.

У результаті до перевезення пасажирів і вантажів допускаються суб’єкти господарювання, які не забезпечують дотримання вимог щоденного технічного контролю та зберігання транспортних засобів, передрейсового медичного огляду, стажування та інструктажів з безпеки руху водіїв, що призводить до аварій з тяжкими наслідками.

Відсутність протягом довгого часу чинного Порядку контролю за додержанням Ліцензійних умов, а також механізму анулювання ліцензій знизила протягом 2000-2003 років рівень впливу Укравтотрансу на перевізників в частині виконання вимог, які впливають на безпечність перевезень.

Державним департаментом автомобільного транспорту запроваджено з березня цього року Порядок контролю за додержанням ліцензійних умов, який створює умови для проведення контролю за діяльністю ліцензіатів.

Основні принципи державної політики у сфері ліцензування викладені у ст. 3 Закону України Про ліцензування певних видів господарської діяльності:

Стаття 3. Основні принципи державної політики у сфері ліцензування

Основними принципами державної політики у сфері ліцензування є:

забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх суб'єктівгосподарювання;

захист прав, законних інтересів, життя та здоров'я громадян,захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпекидержави;

встановлення єдиного порядку ліцензування видів господарськоїдіяльності на території України;

встановлення єдиного підвищення кваліфікації фахівців з ліцензування;

веде Єдиний ліцензійний реєстр;

організовує замовлення, постачання, облік і звітність витрачання бланків ліцензій;

видає розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов, атакож розпорядження про усунення порушень законодавства у сферіліцензування;

здійснює контроль за наявністю ліцензії. ( Частину першустатті 5 доповнено абзацом згідно із Законом N 2953-ІІІ( 2953-14 ) від 17.01.2002 )

Для забезпечення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців з ліцензування спеціально уповноважений орган з питань ліцензування здійснює розроблення навчальних програм, методичних рекомендацій та посібників, установлює порядок підготовки та атестації фахівців з ліцензування. Для здійснення своїх повноважень спеціально уповноважений орган з питань ліцензування має свої територіальні органи, які діють на підставі положень, що затверджуються спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування. Розпорядження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, прийняті у межах його компетенції, є обов'язковими до виконання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, юридичними особами всіх форм власності, а також фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності. Розпорядження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування можуть бути оскаржені до суду.

Перелік документів, які необхідно надати органу ліцензування наведено в ст. 10 Закону України Про ліцензування певних видів господарської діяльності.

Стаття 10. Документи, що подаються органу ліцензування для одержання ліцензії

Суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.

У заяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані:

1) відомості про суб'єкта господарювання - заявника:

найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код - для юридичної особи;

прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів - для фізичної особи;

2) вид господарської діяльності, вказаний згідно з статтею 9цього Закону (повністю або частково), на провадження якого заявникмає намір одержати ліцензію.

У разі наявності у заявника філій, інших відокремлених підрозділів, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заяві зазначається їх місцезнаходження.

До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа.

Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються документи, вичерпний перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

Органу ліцензування забороняється вимагати від суб'єктів господарювання інші документи, не вказані у цьому Законі, крім документів, передбачених частиною п'ятою цієї статті.

Заява про видачу ліцензії та документи, що додаються до неї, приймаються за описом, копія якого видається заявнику з відміткою про дату прийняття документів органом ліцензування та підписом відповідальної особи. Заява про видачу ліцензії залишається без розгляду, якщо:

заява подана (підписана) особою, яка не має на цеповноважень;

документи оформлені з порушенням вимог цієї статті.

Про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду заявник повідомляється в письмовій формі із зазначенням підстав залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду у строки, передбачені для видачі ліцензії.

Після усунення причин, що були підставою для винесеннярішення про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду,заявник може повторно подати заяву про видачу ліцензії, якарозглядається в порядку, встановленому цим Законом.

Додатки

Міністерство транспортута зв’язку України

ЗАЯВА

про видачу ліцензії

Заявник_____________________________________________________

(найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи)

____________________________________________________________

(посада, прізвище, ім'я та по батькові керівника юридичної особи або серія і номер паспорта фізичної особи, ким і коли виданий)

_____________________________________________________________

(місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи, тел/факс)

організаційно-правова форма ____________________________________

ідентифікаційний код (номер) юридичної (фізичної) особи ___________

Індивідуальний податковий номер юридичної (фізичної) особи _______

розрахунковий рахунок № в _____________________________________

(найменування кредитної установи)_______________________________

валютний рахунок № в _________________________________________

(найменування кредитної установи) ______________________________

просить видати ліцензію на провадження господарської діяльності щодо надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом, а саме

_____________________________________________________________

(необхідно указати повний перелік послуг, при необхідності оформить додатком до заяви)

Перелік філій (відділень), інших відокремлених підрозділів ліцензіатів, які проводять господарську діяльність на підставі виданої копії ліцензії (повне найменування; код території; поштовий індекс; місцезнаходження; номер телефону, номер факсу; перелік кодів робіт, операцій, послуг)

З порядком отримання ліцензії, ліцензійними умовами провадження вказаного виду діяльності і порядком контролю за їх додержанням ознайомлений і зобов'язуюсь їх виконувати.

«___»______________200 __ р.

Дата і номер реєстрації заяви «___»___________200 __ р. №_________

Нормативні вимоги до автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на договірних умовах

1. Загальні положення

Цей нормативний акт розроблений з метою підвищення безпеки перевезень пасажирів автомобільним транспортом та на виконання Указу Президента України від 20 травня 2004 року № 570/2004 “Про заходи щодо посилення безпеки пасажирських перевезень автомобільним транспортом”.

Ці вимоги є обов’язковими для автомобільних перевізників, що здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, незалежно від організаційно–правових форм діяльності та форм власності (далі – Перевізники).

2. Вимоги до Перевізника

Перевізник повинен:

здійснювати перевезення пасажирів сертифікованими транспортними засобамивідповідного типу;

утримувати транспортні засоби у належному технічному стані та забезпечити їх зберігання на спеціальних стоянках із засобами охорони;

забезпечувати контроль технічного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут;

забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров’я водіїв (періодичного, поглибленого та перед початком роботи);

забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства;

забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв;

забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів;

мати необхідне для виконання послуг і вимог законодавства фінансове і матеріальне забезпечення.

Перевізник, який не має власної необхідної матеріально–технічної бази та фахівців з вищою профільною освітою, може одержати ліцензію і брати участь у конкурсі на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування за умови укладання договорів, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України від 4 липня 2001 р. № 756 (п. 39) “Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензій для окремого виду господарської діяльності”, виключно з атестованими підприємствами автомобільного транспорту. Перелік обов’язкових робіт наведений у додатку.

Атестація підприємств автомобільного транспорту здійснюється у порядку, затвердженому наказом Мінтрансу.

3. Вимоги до підприємства автомобільного транспорту (далі – Підприємство)

На Підприємстві мають бути:

фахівці, що відповідають за організацію, безпеку перевезень та технічний стан транспортних засобів, з вищою профільною освітою, які систематично проходять підвищення кваліфікації у порядку, визначеному Міністерством транспорту України;

власні транспортні засоби;

виробнича база, яка забезпечує охоронне зберігання та контроль технічного стану транспортних засобів;

система контролю технічного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут;

медичний контрольза станом здоров’я водіїв перед виїздом на маршрут.

Підприємство має забезпечити:

умови праці і відпочинку водіїв згідно з чинними нормативами;

інструктаж та стажування водіїв;

контроль режимів праці і відпочинку водіїв та диспетчерське управління роботою транспортних засобів на маршрутах.

3.1. Контроль технічного стану транспортних засобів

Контроль технічного стану транспортних засобів здійснюється на відповідність вимогам ДСТУ 3649–97 “Засоби транспортні дорожні. Експлуатаційні вимоги безпеки до технічного стану та методи контролю”.

Контроль технічного стану транспортних засобів на готовність їхньої роботи на маршрутах включає щоденну перевірку технічного стану відповідним технічним персоналом на контрольно–пропускному пункті при заїзді з маршруту та перед виїздом на маршрут.

Результати щоденної перевірки технічного стану транспортних засобів заносяться до облікової документації контрольно–пропускного пункту.

Транспортні засоби після повернення на Підприємство находяться на стоянці під охороною від несанкціонованого доступу.

3.2. Виробнича база

Виробнича база повинна включати:

не менше десяти власних транспортних засобів, які за конструкцією відповідають вимогам нормативних документів із питань безпеки перевезень пасажирів;

будівлі для закритого та/чи площадки із твердим покриттям для відкритого зберігання транспортних засобів під охороною;

пости для технічного огляду транспортних засобів перед виїздом на маршрут і після повернення на Підприємство;

пункт медичного огляду водіїв, обладнаний медичними засобами;

приміщення й технічні засоби для управлінського й інженерно–технічного персоналу;

приміщення для проведення інструктажу водіїв, обладнані наочними засобами;

огороджену територію, на якій розміщуються виробничі споруди та транспортні засоби.

3.3. Персонал та умови праці

Фахівці, що відповідають за експлуатацію і технічний стан транспортних засобів, повинні мати вищу профільну освіту, проходити підвищення кваліфікації відповідно до “Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування” затверджених спільним наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Міністерства транспорту України від 18 грудня 2003 р. № 136/985 і зареєстрованих Міністерством юстиції України 30 грудня 2003 р. за № 1259/8580.

Умови праці та відпочинку водіїв повинні відповідати вимогам “Положення про робочий час і час відпочинку водіїв автотранспортних засобів”, яке затверджене наказом Міністерства транспорту України від 17.01.2002 р. № 18 і зареєстрованим Міністерством юстиції України 04.02.2002 р. за № 97/6385.

Стан здоров’я водіїв до безпечного керування транспортними засобами повинен відповідати вимогам “Положення про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів”, яке затверджене наказом Міністерства охорони здоров’я України та Міністерства внутрішніх справ України від 05.06.2000 р. № 124/345 і зареєстрованим Міністерством юстиції України 18.07.2000 р. за № 435/4656.

Перелік

обов ’ язкових робіт, що за договором з перевізником виконує атестоване підприємство автомобільного транспорту

Словник термінів

господарська діяльність - будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт;

ліцензіат - суб'єкт господарювання, який одержав ліцензію на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню;

ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов;

ліцензійні умови - установлений з урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов'язкових для виконання при провадженні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню;

ліцензування - видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування;

орган ліцензування - орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, або спеціально уповноважений виконавчий орган рад для ліцензування певних видів господарської діяльності;

суб'єкт господарювання - зареєстрована в установленому законодавством порядку юридична особа незалежно від її організаційно-правової форми та форми власності, яка провадить господарську діяльність, крім органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності;

ЛІТЕРАТУРА

1. Плужников К.И. Транспортное экспедирование. – М.: «РосКонсульт», 1999.

2. Автомобильные перевозки в странах Центральной и Восточной Европы. - М.: АСМАП. - 1998г.

3. Гаджинский А.М. Логистика: Учебник для высших и средних специальных учебных заведений. – М.: Информационно-внедренческий центр «Маркетинг». - 2000.

4. Карбанович И.И. Международные автомобильные перевозки. – Мн.: Юнипак, 2002.

5. Ходош М.С. Грузовые автомобильные перевозки. – М.: Транспорт, 1980.

6. Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” №1775-ІІІ від 01.06.2000 року.

7. Указ Президента України від 20 травня 2004 року № 570/2004 “Про заходи щодо посилення безпеки пасажирських перевезень автомобільним транспортом”.

8. Постанова Кабінету Міністрів України від 4 липня 2001 р. № 756 “Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензій для окремого виду господарської діяльності”