Курсовая работа: Предмет і метод правової статистики та значення її показників в забезпеченні правопорядку

КУРСОВА РОБОТА

На тему:

"ПРЕДМЕТ І МЕТОД ПРАВОВОЇ СТАТИСТИКИ ТА ЗНАЧЕННЯ ЇЇ ПОКАЗНИКІВ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ПРАВОПОРЯДКУ "

Харків 2011

Вступ

Правова статистика є однією із галузей статистичної науки. На території нашої країни цей термін почав існувати лише з 1980 р., коли вперше було опубліковано навчальний посібник з такою назвою.

Термін «правова статистика» на відміну від терміну «судова статистика» значно краще характеризує сутність даної галузі статистики, яка своїми показниками відображає кількісну сторону різних соціальних явищ, пов`язаних із застосуванням норм права і реалізацією правової відповідальності: характеризує рівень, структуру і динаміку, причини та умови проявів різних правопорушень і заходи по боротьбі з ними в конкретних умовах простору і часу.

Історично назва «судова статистика» склалася за часів царської Росії. Тоді ще не існувала статистика органів дізнання і досудового слідства, адміністративно-правова статистика та інші галузі статистики. У науковий обіг в нашій державі цей термін було введено на початку 30-х років ХХ століття, коли виникла концепція так званого «судового права», яке повинно було повністю замінити такі наукові дисципліни, як кримінальний та цивільний процес, а також організацію судових та правоохоронних органів. Проте ця концепція не витримала перевірки часом і повністю зникла з наукового обігу наприкінці 30-х років.

1. Поняття правової статистики та історія її розвитку в Україні

Велике значення для розвитку правової статистики мають праці А.М. Радищева (1749–1802). Як відомо, Олександр І запросив Радищева до участі в «комісію щодо розробки законів». В 1802 році з`являється його проект «Про законоположення», який істотно вплинув на початок організації збирання звітних даних міністерствами внутрішніх справ і юстиції. В цій роботі розкрив можливості і зміст кримінальної статистики для законотворчої діяльності. Він вважав, що розробка нових гуманних законів можлива лише тоді, коли в розпорядженні комісії будуть знаходитися статистичні дані, які в повному обсязі будуть висвітлювати злочинність з різних боків. Він запропонував систему таблиць («відомостей»), які необхідні, з його точки зору, для розробки нових законів в області окремих галузей права, а також розробив програму статистичного дослідження злочинів і покарань, випередивши в цьому питанні на багато років західноєвропейських вчених. Але владні структури того часу не звернули на це ніякої уваги. Його праця не була надрукована.

Вважаємо, що організаційно кримінально-правова статистика на території нашої країни почала формуватися з 1802 року, коли були запроваджені Міністерство внутрішніх справ і Міністерство юстиції, які почали систематично одержувати і досліджувати дані про різні кримінально-правові явища.

Збирання різних статистичних даних існувало і до цього терміну часу, але воно не носило систематичного характеру. Як правило, в цих даних не було відомостей про злочини, осіб, які їх вчинили, а також про діяльність щодо виявлення цих фактів.

Тому і вважається що Маніфестом від 8 вересня 1802 р. було положено начало нової системи державної кримінально-правової статистики. Цим Маніфестом уся статистика Міністерства внутрішніх справ поділялась на основну і поточну, яка включала повідомлення «по предметам поліції». Ці «предмети» повинні були виявити усі діяння, які порушували правопорядок, а також давати дані про результати роботи органів поліції.

В цих звітах зустрічається незначна кількість цифр, але вони є і за їх допомогою можна провести деякі порівняння, а також обчислити узагальнюючі показники, наприклад, кількість вбивств і самогубств на 10 тисяч населення.

Позитивним в цей час було і те, що ці звіти міністерств друкувалися.

В цей же час статистика як обов`язковий предмет вводиться в гімназіях і університетах. В 1804 році в імператорській Академії наук відкривається кафедра статистики, вченим якої було дозволено користуватися офіційними матеріалами в казенних установах, хоча дані про політичні злочини і фінанси вважалися державною таємницею.

З 1804 року до 1917 року усі губернатори повинні були представляти Міністерству внутрішніх справ, а потім Міністерству поліції (воно було засновано в 1811 році) щорічні звіти з числовими додатками. На базі цих даних можна було встановити кількість злочинів, кількість злочинців ї їх ценз. Крім того вони надсилали щомісячні звіти про «Особливі події», на базі яких розроблялися і складалися «Особливі події в імперії».

В 1823 році дійсний член Російської академій наук К.Ф. Герман зробив доповідь про кількість вбивств та самогубств у Росії за 1819–1820 роки. В своїй доповіді, значно раніше ніж Кетле (на 13 років), він висунув ідею, про закономірності розвитку злочинності і її причинної обумовленості. В цій доповіді він доказав зв`язок насильницької смертності від соціальних явищ. Доповідь була надіслана Президенту Академії наук А.С. Шишкову, який її признав політично шкідливою, що призвело до того, що ім`я цього російського вченого на довгий час було забуто.

Основним джерелом даних про злочинність була статистика Міністерства юстиції, яке відповідно до маніфесту від 25 червня 1811 року проводило устрій судів цивільних і кримінальних. На базі одержаних з місць (губернські судові органи) матеріалів міністерство складало щорічні звіти про свою діяльність. Усі справи по кожній губернії поділялись на 6 груп:

1) «цікаві», тобто цивільні;

2) кримінальні;

3) слідчі;

4) заборгованість по векселям та запозиченим листам;

5) суперечні та апеляційні;

6) безсуперечні по приписам, вимогам і клопотанням.

По кожній губернії також наводилися дані про кількість підсудних, а також про кількість осіб, які утримувалися під вартою.

Починаючи з 1830 року звіти Міністерства юстиції стають дійсно статистичними, вони включають до себе від 25 до 40 таблиць, які супроводжуються пояснювальною запискою. Ці таблиці були сконструйовані по балансовому методу, що давало змогу контролювати вірність заповнення граф. При цьому ніхто не звертав увагу на те, що деякі справи обліковувалися у зв’язку з переходом з однієї інстанції до іншої декілька разів, що істотно спотворювало реальну картину.

Після організації в 1834 році губернських статистичних комітетів з`являються огляди з питань злочинності, які вони друкували.

В 1852 році статистичне відділення Міністерства внутрішніх справ було перетворено в статистичний комітет, який з 1857 року став називатися Центральним статистичним комітетом. Цьому комітету доручалося збирати, критично перевіряти, приводити в порядок в обробляти усі статистичні дані, які необхідні уряду. З метою контролю за діяльністю слідчого апарату, який з 1860 року було відділено від поліції і підпорядковано судовим органам, з цього періоду Міністерство юстиції встановило спеціальну звітність (за два місяця і щорічну), яка дозволяла контролювати діяльність органів досудового слідства. Облік злочинів крім вказаних міністерств в цей період проводили і тюремні органи.

В цей час з`являється багато робот по так званій моральній статистиці, важливішим розділом якої є кримінально-правова статистика. На Міжнародному статистичному конгресі в Гаазі А. Кетле навів 180 різних визначень моральної статистики. Поняття моральної статистика, а також її найменування в науковий обіг ввів французький адвокат при апеляційному суді і Парижі А. Геррі (1802–1867), який в 1833 році надрукував роботу під назвою «Досвід моральної статистики Франції» Хоча деякі вважають У. Петти «батьком моральної статистики». Геррі вважав, що «в каждом общественном союзе имеется известная склонность к преступлениям, и путем разработки обширного уголовно-статистического материала стремился определить важнейшие стороны преступности». Питаннями моральної статистики ще раніше займалися представники школи політичної арифметики – Д. Граунт, Е. Галлей, У. Петти, Е. Дюкпетьо (1804–1868) і багато інших дослідників західноєвропейських, роботи яких були відомі. Усі ці дослідження знаменували перший етап у розвитку моральної статистики – пошук нових факторів, які підтверджують наявність закономірностей в розвитку суспільних явищ. Вважається що цей період продовжувався до середини ХІХ сторіччя.

Найбільш істотне значення в дослідженні соціально-правових явищ зробив бельгійський вчений Кетле (1796–1874), який звернув увагу на повторюваність кримінальник явищ, встановив закономірність у проявах злочинності. Він був переконаний в тому, що існує стабільність кількості щорічно вчинених злочинів і на цій основі намагався вивести закономірності руху злочинності.

Значний внесок в розвиток правової статистики цього періоду було зроблено у 60-і роки ХІХ століття. В цей період з`явилась значна кількість наукових праць, завдяки яким кримінальна статистика була суттєво вдосконалена. В першу чергу слід назвати праці Е. Анучіна про засланих, Н. Неклюдова про вік злочинців. Кримінально-статистичними дослідженнями займалися П.М. Ткачев, Ю.Е Янсон, А.І. Чупров і інші.

Судовою реформою 1864 р. були передбачені щорічні публікації даних про усі кримінальні справи. В 70-ті роки стали формуватися офіційні збірники статистичних відомостей по кримінальним справам, вступні нариси до яких писав проф. Є.Н. Тарновський. Відомості про злочинність за 1874–1894 р.р. були надруковані в збірнику «Итоги русской уголовной статистики», а за 1905–1915 р.р. – у «Ежегодных сборниках статистических сведений Министерства юстиции».

З 1872 р. до 1909 р. діяла «купонна система» реєстрації кримінальних справ, що дозволяло Міністерству юстиції стежити за рухом кожної кримінальної справи. Сутність «купонної системи» полягала в тому, що до кожної порушеної кримінальної справи підшивався спеціальний зошит (відомості про провадження справи), який складався із 12 купонів. Кожний купон відображав ту чи іншу процесуальну стадію розгляду кримінальної справи. Заповнення купонів було обов`язковим. Його заповнювали особи, які розглядали кримінальну справу, і вони ж несли персональну відповідальність за повноту і достовірність відповідних даних. Таким чином, «купонна система» дозволяла контролювати рух кожної кримінальної справи і встановлювати, які процесуальні дії щодо неї проваджені. Але після скасування «купонної системи» важко було встановити, де знаходиться та чи інша кримінальна справа, і які процесуальні дії щодо неї були проваджені. Але ця система мала і негативний момент – виключну складність і громіздкість.

Купонна система не була єдино можливої системою в організації кримінально-правової статистики цього періоду. Міністерство юстиції одночасно з нею збирало складну звітність від усіх закладів, яка в більшості своїх показників дублювала «купонну систему». За даними, які наводить М.М. Гернет, в 1914 р. до Міністерства юстиції подавалось 4407 річних, піврічних і інших звітів судових установ за 83 формами.

Таким чином, в період ХІХ сторіччя на території нашої країни були закладені основи обліку правових явищ і їх наукового аналізу. Але організація її в цей час не давала змоги встановити дійсні розміри злочинності в країні. Підтвердженням значного погіршення організації кримінально-правової статистики може також бути ліквідація «купонної системи» в 1909 році. Міністерство юстиції повністю її ліквідувало і залишило систему децентралізації звітності, що призвело до обчислення злочинності лише в особах, а також неможливості одержання даних про рух кримінальних справ.

За радянських часів було прийняте у 1918 році перше положення про організацію державної статистики в країні. Відповідно до цього положення в органах державної статистики при ЦСУ РСФСР, а потім у 1923 р. при ЦСУ СРСР були створені відділи «моральної статистики», які збирали дані про усі аморальні явища: правопорушення, злочини, алкоголізм, самогоноваріння, безпритульність неповнолітніх тощо. Відомості цей відділ одержував від усіх органів, які вели боротьбу з тим чи іншим аморальним проявом.

Відомості про злочинність, судимість і інші правопорушення аналізувалися за участю крупних вчених: М.М. Гернета, Є.І. Тарновського, Ю.П. Рядіна, О.О. Герцензона, Я.І. Куфаева, В.І. Харфіна та інших.

Для статистики злочинності найважливішою була монографія М.М. Гернета (1874–1953) «Моральная статистика», яка була надрукована в 1922 р., і в якій на значному статистичному матеріалі дореволюційної Росії було проведено детальний аналіз злочинності, включаючи аналіз сезонності злочинів, їх розподіл за часом доби.

Наприкінці 30-х років відділи «моральної статистики» в органах державної статистики були ліквідовані. Уся правова статистика організаційно стала будуватися лише за відомчою підпорядкованістю. Органи, що вели боротьбу з правопорушеннями, надсилали звіти тільки своєму вищому органу. Тривалий час навіть бланки документів первинного обліку не були уніфіковані. З кінця 30-х до початку 60-х років ХХ століття статистичні дослідження правових явищ переважно зводилися до аналізу їх у рамках діяльності правоохоронних і судових органів. При цьому усі ці відомості мали гриф «для службового використання» або «таємно після заповнення».

І лише у 1961 р., за ініціативою органів прокуратури, було впроваджено єдині бланки первинних документів для реєстрації злочинів в органах внутрішніх справ і прокуратури. З цього часу і починає функціонувати єдина система реєстрації злочинів в цих органах.

Починаючи з 1988 року усі правоохоронні органи повинні подавати до обласних управлінь державної статистики (або до управлінь статистики м. Києва, Севастополя, Автономної Республіки Крим) звіти про виявлені факти правопорушень і свою діяльність, крім даних про оперативно-розшукову діяльність. З цього ж року було знято і завісу таємничості з показників правової статистики.

2. Мета, предмет та завдання правової статистики

Показники правової статистики дають змогу визначити рівень правопорядку в суспільстві завдяки цифровій характеристиці усіх правопорушень, розглянутих правоохоронними органами. Використовуючи дані правової статистики, можна також охарактеризувати діяльність органів внутрішніх справ, прокуратури, органів суду, виправно-трудових закладів, господарських судів, нотаріату і інших органів, які виконують функції юрисдикції, виявити недоліки, які мали місце у роботі цих органів.

Перша і головна мета правової статистики – це цифрова характеристика і облік усіх правопорушень, які розглядаються в правоохоронних органах (органах внутрішніх справ, прокуратури, органах суду, органах державної безпеки, виправно-трудових закладах, господарських судів, нотаріату та інших державних органах, які займаються розглядом правових явищ), а також заходів, спрямованих на боротьбу з цими правопорушеннями.

Друга мета правової статистики – дати цифрову характеристику діяльності усіх правоохоронних органів, оцінити її ефективність завдяки розробленій системі показників, а також визначити додержання законності в їх роботі.

Предмет правової статистики – це кількісна сторона тих явищ і процесів, які відносяться до сфери діяльності правоохоронних органів і пов`язані із застосуванням норм права та реалізацією правової відповідальності у нерозривному зв`язку з їх якісною стороною в конкретних умовах простору і часу.

Особливістю предмету правової статистики є те, що вона характеризує лише ті правові явища, які розглядалися правоохоронними органами. Якщо ті чи інші явища з якихось причин не зареєстровані, то правова статистика їх не вивчає. Для встановлення рівня цих фактів необхідно проводити кримінологічні та соціологічні дослідження. В кримінології, наприклад, існує термін «латентна злочинність». Він характеризує ті злочини, які внаслідок дії різних причин і умов, не були зареєстровані, але фактично вчинені. Правова статистика про ці злочини не має ніякого уявлення.

Предмет правової статистики обумовлює і основні завдання, які має вирішувати ця галузь статистичної науки:

1. Показники правової статистики повинні бути надійною базою для розробки державної політики у сфері боротьби із злочинністю та іншими правопорушеннями, сприяти побудові правової держави.

2. Здійснення всебічного обліку, збирання, аналізу та узагальнення статистичної інформації про правові явища.

3. Розробка і впровадження в практичну діяльність правоохоронних органів системи обліку і обрахування показників, які базуються на наслідках наукових досліджень, міжнародних стандартах та рекомендаціях.

4. Забезпечення вірогідності, об`єктивності, оперативності, стабільності та цілісності статистичної інформації з метою розробки єдиної програми статистичного обліку правових явищ, які будуть використовуватися і для розробки нових законодавчих актів.

5. Забезпечення доступності, гласності та відкритості зведених статистичних даних про правові явища.

На нашу думку, для реалізації цих завдань в повному обсязі треба побудувати єдину, а не відомчу систему органів правової статистики, а також вдосконалити роботу аналітичних підрозділів у системі правоохоронних органів.

3. Взаємозв`язок правової статистики із загальною теорією статистики

Правова статистика тісно пов`язана із загальною теорією статистики. Загальна теорія статистики на основі математичних методів розробляє теоретичні основи побудови тих чи інших показників, котрі можна використовувати незалежно від галузі статистики. Застосовуючи методи загальної теорії статистики і показники, розроблені нею, правова статистика має змогу вивчати правові явища та їх прояви з різних боків.

Наприклад, загальною теорією статистики розроблено механізм обчислення відносної величини інтенсивності. Правова статистика, використовуючи цей показник, обчислює коефіцієнт злочинності для характеристики криміногенності регіонів та їх порівняння, а також коефіцієнт поширеності цивільних і адміністративних справ в регіоні. Загальна теорія статистики розробила механізм обчислення та використання відносної величини структури, а правова статистика, застосовуючи її, має змогу обчислити структуру кримінальних, цивільних та адміністративних справ за різними класифікаційними ознаками; визначити відсоток розкриття злочинів, який на практиці враховується для характеристики якості роботи органів попереднього слідства та карного розшуку.

Загальна теорія статистики – це теоретична основа правової статистики.

4. Етапи та методи правової статистики

Кожне статистичне дослідження в правовій статистиці проходить шість етапів: підготовчий; статистичне спостереження; зведення та групування даних статистичного спостереження; аналіз статистичних даних та обчислення узагальнюючих показників; науково-теоретичний аналіз; друкування зведених статистичних даних. (Детальніше ці етапи висвітлені в попередньому розділі).

При проведенні статистичного дослідження в правовій статистиці можна використовувати різні методи:

1) метод масового статистичного спостереження;

2) метод групувань;

3) табличний метод;

4) графічний метод;

5) метод відносних величин;

6) метод середніх величин;

7) індексний метод;

8) метод кореляції;

9) інші математичні методи.

Один із найголовніших методів статистики – метод масового статистичного спостереження. Значення даного методу полягає в тому, що, використовуючи закон великих чисел, правова статистика має змогу одержати вірогідні, науково вагомі та об`єктивні первинні дані про правові явища і процеси, які нас цікавлять. Подальша обробка цих даних дає можливість виявити і встановити існування тих чи інших статистичних закономірностей. Лише тоді, коли зібрано достатня кількість фактів, можливо дійсно встановити існування або відсутність закономірностей. Сутність статистичного спостереження полягає в науково організованому збиранні і реєстрації різних фактів правових явищ за розробленими до початку спостереження документам первинного обліку. На цьому етапі обов`язково на основі єдиних первинних документів проводиться реєстрація всіх виявлених злочинів, усіх осіб, які вчинили злочин і встановлені в процесі розслідування кримінальних праць, а також реєстрація усіх інших правових явищ, які виявлені. За результатами спостереження, наприклад, ми можемо встановити, що в 2002 році в регіоні було зареєстровано 57598 злочини, а також 33006 осіб, які вчинили ці злочини.

Метод групувань – це виділення в досліджуваному явищі найважливіших типів, характерних груп та підгруп за істотними ознаками (наприклад, групування усіх вчинених злочинів за їх видами; розподіл осіб, які вчинили злочини, за віком, статтю, родом занять; розподіл усіх адміністративних справ за видами правопорушень тощо). Застосування цього методу дає можливість здійснити класифікацію та типологізацію правових явищ та процесів, що вивчаються. На цьому етапі ми завжди можемо одержати і отримаємо дані про абсолютну кількість різних правових явищ по істотним для них ознакам. Наприклад, в 2002 році було виявлено 37239 неповнолітніх осіб, засуджено з них 20016 осіб.

Табличний та графічний методи дають змогу одержати наочне і раціональне викладення статистичних даних, які одержані внаслідок або проведеного статистичного спостереження, або в результаті статистичного зведення, або після проведеного статичного аналізу даних.

Метод відносних величин – це спосіб відображення кількісного співвідношення між правовими та іншими соціальними явищами. Залежно від того, з якою метою застосовується цей метод, можна здійснити територіальні порівняння, охарактеризувати склад сукупності, зробити висновки про зміну явища протягом певного періоду.

Наприклад, за наведеними раніш даними, ми встановлюємо, що в 2002 році тяжкі злочини складали 37,4% від загальної кількості зареєстрованих злочинів ( Питома вага неповнолітніх в загальній кількості осіб, які вчинили злочини у 2002 році – 9,6% .

Метод середніх величин полягає в обчисленні узагальнюючих показників, які характеризують типовий розмір ознаки в конкретних умовах простору і часу. Завдання цього методу – одним показником дати характеристику рівня розвитку ознаки у всіх одиниць однорідної статистичної сукупності. Наприклад, протягом року в регіоні виявлено 1157 організованих злочинних угрупувань, якими вчинено 9273 злочини, тобто в середньому кожним угрупуванням вчинено 8 злочинів.

Індексний метод дає змогу охарактеризувати зміну рівня сукупності явищ в часі чи в просторі або порівняти його з плановим завданням, нормою, стандартом.

Кореляційний метод – це встановлення і вимірювання щільності взаємозв`язку між різноманітними явищами суспільного життя.

Інші математичні методи залежно від галузей правової статистики використовуються у міру необхідності.

5. Галузі правової статистики і їх взаємозв`язок з іншими правовими науками

Правова статистика вивчає різні правові явища. Залежно від характеру, обсягу і органів, які одержують і подають статистичну інформацію, правову статистику можна поділити на такі галузі: 1) статистика конституційного судочинства; 2) кримінально-правова статистика; 3) цивільно-правова статистика; 4) адміністративно-правова статистика; 5) статистика дисциплінарних правопорушень; 6) статистика прокурорського нагляду; 7) господарсько-правова статистика; 8) митна статистика.

В деяких літературних джерелах можна зустріти і інший розподіл правової статистики на галузі. Вважаємо, що виділення наведених галузей є найбільш вдалим і відповідає дійсному рівню розвитку правової статистики на сучасному етапі, а також структурі правоохоронних і правозастосовних органів держави.

Статистика конституційного судочинства характеризує своїми показниками діяльність Конституційного Суду в Україні: скільки було виявлено порушень конституційного законодавства, скільки справ було розглянуто Конституційним Судом і які рішення були прийняті.

Кримінально-правова статистика характеризує увесь комплекс заходів по боротьбі зі злочинністю; дає кількісно-якісну характеристику всіх вчинених злочинів; осіб, які вчинили злочини; а також покарань. Своїми показниками вона характеризує і відтворює усі стадії кримінального процесу, дає характеристику рівня, структури і динаміки злочинності. Кримінально-правова статистика є основною інформаційною базою кримінології. Слід звернути увагу на те, що кримінально-правова статистика характеризує не усі вчинені злочини, а лише ті, які були виявлені, зареєстровані і по яких провадилися ті чи інші слідчі дії або застосовувалися заходи адміністративного чи громадського впливу.

Кримінально-правова статистика залежно від стадій кримінального процесу складається із таких розділів, органічно пов`язаних між собою: а) статистика органів дізнання та досудового слідства; б) статистика кримінального судочинства; в) статистика виконання вироків.

Статистика органів дізнання та досудового слідства характеризує різні сторони діяльності державних органів, які займаються розслідуванням злочинів і виявленням осіб, що їх вчинили. До них відносяться органи дізнання, які функціонують відповідно до статі 101 Кримінально-процесуального кодексу України; органи досудового слідства, які функціонують відповідно до статі 102 Кримінально-процесуального кодексу України. До цього розділу кримінально-правової статистики входять показники про кількість зареєстрованих злочинів, кількість виявлених осіб, які вчинили злочини, а також облік заходів по розслідуванню злочинів, строки розслідування, кількість розкритих злочинів, характеристика застосування запобіжних заходів тощо.

Статистика кримінального судочинства досліджує роботу органів суду по розгляду кримінальних справ. Завдяки цьому розділу можна охарактеризувати кількість кримінальних справ, які надійшли до суду; кількість підсудних; кількість засуджених осіб; кількість виправданих осіб; кількість поданих апеляцій, кількість справ, які були розглянуті в касаційній інстанції, і наслідки цього розгляду; строки розгляду справ; а також процесуальні дії суду.

Статистика виконання вироків дає уявлення про діяльність органів, які виконують визначені судовими вироками покарання. Цей розділ характеризує облік усіх засуджених з розподілом за видами покарань; облік діяльності органів суду і виправно-трудових закладів по умовно-достроковому звільненню від покарань і заміні покарання більш м`яким, а також рішення про переведення з одного виправно-трудового закладу до іншого тощо.

Таким чином, показники кримінально-правової статистики, з одного боку, характеризують рівень, структуру і динаміку злочинності та судимості, а з іншого – діяльність органів дізнання, органів досудового слідства, органів суду, органів виконання вироків по здійсненню кримінальної правозастосовної практики.

Цивільно-правова статистика характеризує облік усіх цивільних справ, які знаходилися на розгляді в судових органах, облік наслідків судової діяльності по розгляду цивільних справ, а також облік цивільних правовідносин, що засвідчуються в адміністративному, нотаріальному або безперечному судовому впровадженню (наприклад, засвідчення нотаріусом заповіту, засвідчення судом стажу роботи і т. п.).

Відповідно до вимог цивільного процесу і характеру установ, які його здійснюють цивільно-правова статистика розділяється на такі два підрозділи: а) статистика цивільного судочинства; б) статистика виконання судових рішень.

Статистика цивільного судочинства відображує роботу органів суду по розгляду цивільних справ, які надійшли до них; облік основних процесуальних дій; строки розгляду цивільних справ; кількість винесених судових рішень; облік кількості справ, які були розглянуті апеляційними судами і судами касаційної інстанції, і які рішення по ним були прийняті; облік діяльності нотаріальних органів і тощо.

Статистика виконання судових рішень відображує діяльність державних виконавців по виконанню рішень суду з цивільних справ.

Адміністративно-правова статистика характеризує кількість виявлених і зареєстрованих правопорушень; кількість осіб, які вчинили ці правопорушення; види адміністративних стягнень, які були накладені на осіб; а також показники діяльності різних державних органів, які мають право накладати адміністративні стягнення.

Статистика прокурорського нагляду характеризує діяльність органів прокуратури по нагляду за додержанням законності в різних сферах життя держави.

Статистика дисциплінарних правопорушень відображає трудову дисципліну на державних підприємствах. Ці данні повинні подаватися керівниками підприємств, вони обов`язково вносяться до статистичної звітності різних міністерств і відомств.

Господарсько-правова статистика характеризує діяльність господарських судів по розгляду господарських спорів між юридичними особами.

Митна статистика своїми показниками характеризує інформацію про переміщення товарів через митний кордон України шляхом збирання, формування, опрацювання, узагальнення, всебічного аналізу та зберігання статистичної інформації з питань митної справи та зовнішньої торгівлі товарами. Вона складається з митної статистики зовнішньої торгівлі і спеціальної митної статистики. Митна статистика зовнішньої торгівлі являє собою узагальнену та відповідним чином систематизовану інформацію про переміщення товарів через митний кордон. Спеціальна митна статистика складається з таких частин: статистики декларування; статистику справляння податків і зборів; статистика з питань боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил; статистика пасажиропотоків; статистика міжнародних перевезень та інші види, які містять відомості з кадрових питань, з питань боротьби з правопорушеннями в митних органах, з адміністративно-господарських питань та інші відомості.

Схематично усі зазначені галузі правової статистики з урахуванням їх значення можна представити у вигляді наступної схеми (див. рис. 1).

Рис. 1. Галузі правової статистики

Таким чином, правова статистика, поділяючись на наведені галузі, дає змогу вивчати правові явища з різних сторін, але завжди галузі правової статистики пов`язані між собою і їх комплексне застосування дозволяє вивчати закономірності в розвитку правових явищ.

Наведені галузі правової статистики дають змогу дійти до висновку, що правова статистика тісним чином пов`язана з усіма науками кримінально-правового, цивільно-правового та адміністративно-правового циклів. Цей зв`язок проявляється у тому, що конструювання системи показників правової статистики базується на теоретичних узагальненнях і положеннях різноманітних правових наук, з одного боку. А з іншого – висновки, які здобуті в наслідок статистичного аналізу правових явищ, дають змогу оцінити ефективність дії правових норм, практики їх застосування і більш обґрунтовано робити теоретичні висновки і законодавчі пропозиції про необхідність їх зміни.

Таким чином, результати статистичних досліджень широко застосовуються усіма юридичними науками при вирішенні своїх специфічних завдань.

6. Структура статистичного апарату в органах суду, прокуратурі та в органах внутрішніх справ

Керівництво статистичною роботою судових органів і інших органів юстиції покладено на Міністерство юстиції України, де є самостійне управління судової статистики. Це управління розробляє табель статистичної звітності, розробляє і друкує інструкції по їх заповненню, одержує і зводить статистичні дані про діяльність органів суду по розгляду кримінальних, цивільних та адміністративних справ, а також про діяльність органів нотаріату, адвокатів, експертних установ. На базі аналізу усіх даних управління статистики складає узагальнення, огляди та доповіді, а також друкує статистичні збірники.

В обласних управліннях міністерства юстиції знаходяться сектор судової статистики, який входить до складу відділу судової статистики, в складі якого головні консультанти і провідні консультанти по судовій статистиці та спеціальній роботі контролюють надходження первинних документів і звітності районних органів; проводять інструктаж різних органів юстиції районного рангу відносно того, як треба вести первинний облік, заповнювати документи первинного обліку і бланки статистичної звітності.

За усі статистичні дані, які надсилаються до обласного відділу юстиції, несе персональну відповідальність голова районного суду; керівник нотаріальної контори; голова експертної установи і т. п. Персональну відповідальність несе і кожна окрема особа, яка заповнила і підписала той чи інший документ первинного обліку. Тому, наприклад, заповнювати статистичну картку на підсудного повинен лише суддя, який розглядав кримінальну справу по суті.

В Верховному суді Україні є управління узагальнення судової практики та аналізу судової статистики.

Керівництво статистичною роботою в органах прокуратури проводиться відділом статистики, який підпорядковується одному із заступників Генерального прокурора України. Цей відділ розробляє показники статистичної звітності органів прокуратури, розробляє і друкує бланки статистичної звітності і інструкції по їх заповненню і поданню органами прокуратури. На основі узагальнення та аналізу статистичних даних цей відділ готовить і друкує аналітичні збірники, доповіді.

В прокуратурі області наказом прокурора області призначається спеціальний помічник області, який відповідає за усю статистичну роботу: він перевіряє, як організовано первинний облік в прокуратурах районів області, проводить інструктаж про порядок ведення обліку та заповненню документів первинного обліку для районних прокуратур області, аналізує усі звіти районних прокуратур, а також складає статистичні звіти про роботу прокуратури області, які в суворо обумовлені строки подаються у відділ статистики Генеральної прокуратури України.

В районних та міських прокуратурах відповідальність за усю статистичну роботу несе прокурор відповідного рівня. Він повинен контролювати порядок ведення документів первинного обліку в межах конкретної прокуратури, а також складати усі бланки статистичної звітності, яка подається до прокуратури області. Перекладати цю роботу на інших осіб прокурор району (міста) області не має права, тому що він завжди несе персональну відповідальність за якість поданих первинних і зведених статистичних даних.

Керівництво статистичною роботою в органах внутрішніх справ покладено (з травня 1998 року) на підставі внутрішнього наказу на Управління оперативної інформації Міністерства внутрішніх справ, яке функціонує, як підрозділ в складі штабу Міністерства внутрішніх справ. Це Управління оперативної інформації розробляє бланки документів первинного обліку (документів, які характеризують роботу органів досудового слідства і органів дізнання, з 1961 року разом з відділом статистики Генеральної прокуратури), друкує інструкції по їх заповненню (також разом з прокуратурою), отримує і зводить показники статистичної звітності, які подані в масштабах окремих областей, республіки Крим, м. Севастополя і м. Києва), проводить їх аналіз, обчислює усі показники (деякі лише обраховує це Управління, наприклад, коефіцієнт злочинності в Україні в цілому і в межах окремих територій; починаючи з 1999 року воно його обчислює щомісячно наростаючим підсумком), складає щорічні огляди про рівень злочинності, її структуру, динаміку, тенденції її зміни і наслідки боротьби із злочинністю в масштабах окремих територій і усієї країни в цілому. Щорічно друкує експрес-інформацію про стан злочинності на території України.

В управлінні міністерства внутрішніх справ тієї чим іншої області усією статистичною роботою займається управління (відділи або відділення) оперативної інформації, яке проводить постійний контроль за поданням та якістю заповнення документів первинного обліку, які щодобово надходять із відділів внутрішніх справ, а також зведення усіх даних в масштабах області.

В районних, міських відділах внутрішніх справ статистичну роботу веде співробітник по веденню обліково-реєстраційної та статистичної роботи (ст. інспектор або інспектор по обліково-реєстраційній, статистичній та оперативній інформації). Він повинен своєчасно збирати і реєструвати документи первинного обліку в журналі реєстрації і щодобово передавати їх до управління оперативної інформації управління міністерства внутрішніх справ області.

Персональну відповідальність за своєчасне і якісне заповнення та реєстрацію усіх первинних документів несе особа, яка розглядає кримінальну справу по суті (працівник органу дізнання, слідчий або інша особа).

Звіт про роботу районного, міського відділу органу внутрішніх справ складається його начальником, який несе персональну відповідальність за усі надані статистичні дані. Починаючи з 1988 року усі правоохоронні органи повинні подавати звітність в органи державної статистики. Так, наприклад, усі 29 органів та установ, які мають право накладати адміністративні стягнення, обов`язково щорічно надсилають звіт по формі 1-АП в обласне статистичне управління в управління соціальної статистики (раніш надсилали 2 рази на рік, тобто за півріччя і рік в цілому). Таким чином, організація статистичного апарату в органах суду, прокуратурі та органах внутрішніх справ забезпечує збирання, обробку та аналіз статистичних даних, які необхідні для: а) всебічної характеристики їх діяльності; б) більш ефективного виконання покладених на них завдань.

7. Значення даних правової статистики для зміцнення правопорядку в країні

правовий статистика прокуратура суд

Статистика взагалі – це барометр соціального життя країни. Правова статистика своїми показниками завжди характеризує тенденції і характер законодавчої, правоохоронної та правозастовної діяльності державних органів. Тому вона має велике наукове і практичне значення при вирішенні різноманітних проблем розбудови правової держави.

Статистичні дані – це джерело для оперативного керівництва правоохоронними органами, тому що вони дають характеристику їх діяльності. Це дає змогу керівництву відповідного міністерства або відомства систематично контролювати діяльність підвідомчих органів, виявляти позитивні та негативні сторони статистичної роботи та приймати відповідні рішення для її вдосконалення та покрашення.

Так, наприклад, показники, які характеризують роботу органів внутрішніх справ, дають змогу встановити, які недоліки мають місце в їх роботі, які досягнення вони мають в справі розкриття злочинів, які тенденції в тому чи іншому регіоні стосовно зниження або зростання криміногенної обстановки і які заходи необхідні для її покрашення.

Дані статистики органів суду дають змогу встановити обсяг і якість роботи судів по здійсненню правосуддя: тривалість судочинства, навантаження на кожного окремого суддю, тривалість розгляду справ, якість їх розгляду, характер судової репресії, застосування тих чи інших видів покарань.

Відомості статистики органів виконуючих покарання характеризують склад засуджених за різними показниками (наприклад, за статтю, віком, кількістю попередніх засуджень і т. п.), про кількість засуджених до різних видів покарань, а також про наповнюваність місць позбавлення волі засудженими і т. п.

Статистичні звіти дають змогу керівним органам встановлювати основні тенденції в діяльності органів суду, прокуратури, міліції та виправно-трудових установ, виявляти типові недоліки в їх діяльності і застосовувати міри по їх ліквідації та недопущенню в майбутньому.

Статистичні дані мають дуже велике значення в справі контролю і визначенню напрямку діяльності органів правосуддя. Зрозуміло, що це не єдина форма такого контролю, але разом з іншими матеріалами (обстежень, ревізій та вивчення окремих категорій справ) статистичні показники зображують собою найважливіше джерело для контролю за роботою цих органів.

Реально статичний аналіз діяльності правоохоронних органів проводиться головним чином на базі існуючої статистичної звітності, яка охоплює своїми показниками усі стадії кримінального, цивільного та адміністративного процесу.

Наприклад, для оцінки якості роботи районних судів можна використати такі показники, як кількість відмінених та змінених вироків і рішень, встановлення реальності виконання судових рішень, особливо про відшкодування збитків, види та розміри покарань.

Показники правової статистики широко використовуються при узагальненні судової та прокурорської практики. Статистика дає, наприклад, змогу визначити основні напрямки в розвитку судової репресії, виявити наскільки типові недоліки при встановленні кримінальних покарань (наприклад, вивчені нами кримінальні справи про економічну злочинність в Україні дали змогу встановити таку закономірність, що при значному їх зростанню (вони складають зараз в структурі злочинності 2/3) значна кількість осіб звільняється від кримінальної відповідальності. Так, з 34,3 тисячі осіб, які вчинили господарські, посадові та інші корисливі злочини, лише 11,7 тисяч (34,1%) притягнуто до кримінальної відповідальності, останні (60,9%) від неї звільнені.

Тому важливо постійно використовувати такі дані, що дають змогу виявити основні недоліки в роботі, а також їх причини та прийняти заходи до їх усуненню.

Але обмежуватися при оцінці роботи правоохоронних органів лише даними правової статистики було б невірним. Вони завжди повинні підсилюватися поглибленим вивченням конкретних кримінальних справ. Тому керівні органи, особливо Верховний Суд України, часто запитує через апеляційні суди кримінальні, цивільні та адміністративні справи по окремих категоріях для узагальнення практики.

Виключно велика роль правової, в першу чергу, кримінально-правової статистики, при вивченні та попереджені злочинності. Кримінально-правова статистика дає вичерпну науково-обґрунтовану інформацію про стан злочинності, її структуру та динаміку, про причини та умови, які сприяють злочинності, про особу злочинця, про позитивні та негативні моменти в діяльності міліції, прокуратури, суду та установ виконання покарання, про прогнозування динаміки злочинності. Статистичний метод – це один із основних методів кримінологічних досліджень. Науково-обґрунтоване вивчення проблем злочинності – це вивчення статистико-кримінологічне. Відрив цих наук може привести лише до схоластичних побудов завдань і програм боротьби зі злочинністю.

Статистичні дані дають змогу вирішити питання про матеріально-фінансове забезпечення правоохоронних органів, про вірну дислокацію судових, слідчих та виправно-трудових установ, для проектування штатів, проведення фінансування та підготовки кадрів судово-слідчих працівників, підвищення їх кваліфікації і т. п. Усі ці питання можна вирішити лише на базі даних статистики. Так, наприклад, встановивши обсяг роботи слідства або судді якогось району, можна вирішити питання про зміни в штатному розкладі.

Наступна форма використання правової статистики – це сфера законодавства. Розробка проектів законів не може проводитися без аналізу цілого ряду показників правової статистики. Статистичні дані в деяких випадках обґрунтовують необхідність введення змін до того чи іншого закону, тобто підтверджують доцільність або недоцільність дії в даний термін часу конкретного закону та його ефективність.

І остання форма використання правової статистики – це область науково-теоретичного дослідження. Правова статистика має велике значення при науково-дослідницькій роботі по вивченню злочинності та інших питань кримінології, кримінального, цивільного та адміністративного права та процесу, криміналістики і інших правових наук. Дані правової статистики як би ілюструють відповідні положення та обґрунтовують висновки цих наук. Правова статистика таким чином є одним із важливіших джерел, які забезпечують юридичну науку фактичним матеріалом для теоретичного узагальнення.

Таким чином, основними формами використання даних правової статистики є: загальна характеристика рівня, структури і динаміки правових явищ; характеристика правоохоронної діяльності; оперативне керівництво правоохоронними органами; контроль за їх діяльністю та напрямками цієї діяльності; узагальнення судової, слідчої і прокурорської практики; вивчення та попередження злочинності і інших правопорушень; вирішення питань матеріально-технічного і фінансового забезпечення діяльності правоохоронних органів; вирішення питань внесення змін до чинного законодавства; проведення наукових досліджень.

Недостатнє використання кримінально-правової статистики в недалекому минулому, її таємність та закритість стали однією із суттєвих причин відриву правової науки від практики боротьби зі злочинністю і іншими правопорушеннями. Тільки застосовуючи масові дані статистичного спостереження можна виявити основні тенденції в розвитку кримінально-правових, цивільно-правових та адміністративно-правових явищ в країні і окремих її регіонах.

Значним досягнення всієї юридичної науки можна вважати прийняття у 2001 році Кримінального Кодексу України, який вступив в дію з 1 вересня, а також інших правових актів, рівень їх значно вищий, ніж раніш діюча законодавча база.

Список літератури

1. Лунеев В.В. Юридическая статистика: Учебник. – М.: Юристъ, 2009. – 400 с.

2. Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок ведення спеціальної митної статистики» від 12 грудня 2002 р. №1865. // Урядовий кур`єр 19.12. 2002. – с. 20.

3. Правова статистика: Навч. посібник /О.Г. Кальман, І.0. Христич. – Х.: «Право», 2008. – 204 с.

4. Правова статистика. Курс лекцій./ О.М. Джужа, Ю.В. Александров, В.В. Василевич та інші. Під заг. ред. О.М. Джужи. – К.: [НАВСУ: Правові джерела], 2007. – 336 с.

5. Савюк Л.К. Правовая статистика: Учебник. – М.: Юристъ, 2009. – 588 с.

6. Словарь криминологических и статистических терминов. // Кальман А.Г., Христич И.А. – Х.: ИИПП АПрН Украины, изд-во «Гимназия», 2008. – 96 с.

7. Статистика: Підручник / За ред, А.В. Головача, А.М. Єріної, О.В. Козирєва. – К.: Вища шк., 2008. – 623 с.

8. Статистика: Підручник/ С.С. Герасименко, А.В. Головач, А.М. Єріна та ін.; За наук. ред. д-ра екон. наук С.С. Герасименка. – 2-е вид., перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2007. – 467 с.

9. Статистичний облік і звітність у правоохоронних органах України // Кальман О.Г., Христич І.О. Науково-практичний посібник. – Х.: ІВПЗ АПрН України, вид-во «Гимназия», 2008. – 140 с.

10. Трофімова Г.Г. Правова статистика: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2006. – 75 с.

11. Чернадчук В.Д. Правовая статистика: конспект лекций. – К.: МАУП, 2009. – 72 с.