Міністерство освіти і науки України
Донецький Національний університет
Філологічний факультет
Кафедра загального мовознавства та історії мови
Курсова робота
Назви художніх і публіцистичних творів: структурно-семантичні та функціонально-стилістичні особливості
Студентки 3 курсу денного відділення
Паршиної Таїсії Михайлівни
Науковий керівник:
доктор філ. наук, проф. кафедри
загального мовознавства та історії мови
Луценко Микола Олексійович
Донецьк-2009
Зміст
Вступ
Розділ I. Назви публіцистичних творів
Розділ II. Назви художніх творів
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Заголовок - один із компонентів тексту, що попереджує текст, називає його, - має виключно важливе значення для розкриття ідейного та філософського смислу твору.
Економне, точне вираження думки - найважливіша вимога стилістики. Особливо важлива яскравість і точність для заголовка, адже заголовок - перше, з чим стикається читач, перше, на що звертає увагу, переглядаючи текст, по заголовках орієнтується у змісті статті чи твору.
Заголовок є першим сигналом, що спонукає нас читати, наприклад, газету або відкласти її у бік. Передуючи тексту, заголовок несе певну інформацію про зміст публіцистичного твору. В той же час заголовок газетної смуги, художнього твору мають емоційне забарвлення, збуджуючи читацький інтерес, привертаючи увагу. Дослідження психологів показали, що близько 80% читачів приділяють увагу лише заголовкам. Тому так важливо журналісту і письменнику підібрати заголовок. У декількох словах, одним реченням потрібно не лише передати основний сенс тексту, його вміст, але і залучити, зацікавити читача. Проте не варто забувати, що не всі заходи тут доречні. Дуже часто під сенсаційними заголовками нічого не значиться.
Об’єктом вивчення у даній курсовій роботі є назви художніх та публіцистичних творів, а предметом - дослідження їх структурно-семантичних та функціонально-стилістичних особливостей.
Актуальність пропонованого дослідження зумовлена необхідністю комплексного аналізу назв творів, тому що тема ще не вивчена. Мета дослідження - описати структурно-граматичні, семантико-стилістичні типи заголовків на художньому та публіцистичному матеріалі, дослідити особливості їх використання. Реалізація обраної мети потребує вирішення таких завдань:
- виявити і систематизувати заголовки художніх і публіцистичних творів;
- описати структурно-семантичні типи газетних заголовків;
- установити функціонально-стилістичні типи газетних заголовків;
Матеріалом дослідження послугували українські газети «Літературна Україна», «Молода Україна», «Столиця», «Голос України», твори українських письменників. Для наукової інтерпретації фактичного матеріалу застосовувались структурно-типологічний, функціональний методи та метод зіставлення статистичних підрахунків і кількісних характеристик. Використовувалися прийоми - спостереження, систематизація, науково-лінгвістичний опис, порівняльний аналіз.
Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку літератури.
Заголовок тексту має подвійну природу. З одного боку, це мовна структура, що передує тексту, стоїть «над» ним і перед ним. Тому заголовок сприймається як мовний елемент, що знаходиться поза текстом і має певну самостійність. З іншого боку, заголовок - повноправний компонент тексту, що входить в нього і пов’язаний з іншим компонентом цілісного твору. Заголовок складає єдину систему з текстом.
У смисловому відношенні заголовок все ж не можна розглядати як щось окреме від тексту. Заголовок готує до розуміння тексту, з іншого боку, заголовок може ставати зрозумілим лише після прочитання тексту.
Перша класифікація газетних заголовків будується на основі віддзеркалення елементів тексту. За цією ознакою виділяють однонаправлені і комплексні заголовки. Однонапрвлені заголовки співвідносяться з одним елементом смислової структури тексту: з темою, з фактом, з героєм публікації, з цитатою або відомим висловлюванням, з аналітичною оцінкою ситуації, з ідеєю матеріалу, з другорядними елементами тексту. Комплексні заголовки співвідносяться з декількома елементами структурної схеми тексту одночасно. Вони передають ускладнену інформацію. Комплексні заголовки актуалізують одночасно тему і аналітичну оцінку ситуації.
Друга класифікація заголовків ґрунтується на тому, повністю або не повністю відбивається в них той або інший елемент тексту. Тут виділяють заголовки повно і неповно інформативні. Повно інформативні заголовки можуть відображати або тему всього тексту, або основну думку його, або будь-яку тезу, що розвиває основну думку. Заголовок може виражати не всю тезу, а лише сигнал про предмет мови або його ознаку. У такому разі заголовок називається неповно інформативним.
Одним із засобів створення виразності можна назвати вибір авторами у заголовок різних речень, різних за метою висловлювання, тобто питальні, розповідні, спонукальні, а також різних за емоційним забарвленням.
Заголовок, який вводить читача в оману відносно до змісту тексту, логічно назвати таким, що дезорієнтує. А. В. Подчасов пропонує виділяти декілька різновидів таких заголовків:
1. Заголовки, передбачуваність яких зведена до мінімуму. Так5і заголовки зв’язані не стільки з текстом, скільки з підтекстом, а ще частіше - з поза текстовою ситуацією.
2. Заголовок, що являє собою одну з тез публікації. При цьому авторові неважливо, що головна теза не відображає ідеї тексту, а інколи спростовується у ньому. Істотніше лише те, що він виразний, інтригуючий.
3. Заголовок являє собою пряме спотворення фактів, що містяться у тексті. [12, С.45]
«Заголовок, - відмітив С. Кржижанівський, - стягнута до об’єму двох-трьох слів книга». Він служить основою первинного «прочитання» твору, але по мірі розгортання тексту збагачується новими сенсами і стає ключем до підтекстової інформації. [10, С.46]
Розділ I. Назви публіцистичних творів
В наш час вивчення мови газети має виключно важливе значення, тому що газеті належить активна роль у розвитку літературної мови. Без матеріалів, отриманих з періодичних видань, зараз стає неможливим вивчення мови в цілому, визначення її норм та актуальних стилістичних розгалужень. В останні часи помітно посилився інтерес вчених до лексично-фразеологічних особливостей мови газети, у тому числі використання стійких сполук слів у газетних матеріалах та заголовках.
Прагнучи до більш влучної та повної передачі головної думки статті, автори все частіше уникають традиційних заголовків Для створення незвичайних, яскравих, інтригуючи назв журналісти активно звертаються до усталених виразів (УВ). Однією із суттєвих особливостей УВ є сталість компонентів та відтворюваність їх у готовому вигляді.
В сучасній лінгвістичній науці актуальною є проблема відмежовування явищ лексичної трансформації від лексичної варіації УВ. Якщо лексичні варіації не порушують смислової тотожності УВ, то трансформації стійких сполук, як правило, призводять до зрушень у семантиці та стилістичному забарвленні. Обов’язковою умовою лексичних трансформацій УВ є їх цілеспрямований характер, те, що вони здійснюються з цілком визначеною метою. Відчутність штучності навмисності лексичних трансформацій УВ дозволяє кваліфікувати їх як оказіональні явища. Варіації ж лексичного складу УВ мають узуальний характер. Вони виникають як закономірна ланка в процесі мовної еволюції. [14, С.98]
Варіанти та трансформації УВ мають різні першопричини виникнення. Варіація УВ зумовлена інтралінгвістичними законами розвитку. Трансформація ж УВ - це стилістичний прийом, завдяки якому автор досягає певного ефекту.
Всі різноманітні види трансформацій УВ у заголовках газет можна систематизувати за ознакою збереження чи зміни звичайної кількості компонентів УВ. Отже, перший розряд утворюють трансформації, що здійснюються шляхом заміни окремих компонентів УВ словами вільного вжитку; до другого розряду належать трансформації, в основі яких лежать відхилення від звичайної кількості компонентів УВ. Тут, у свою чергу, виділяються два різновиди - поширення і скорочення компонентного складу УВ; у межах скорочення компонентного складу УВ виділяють дві різні за своїм характером способи трансформації, а саме: еліпсис УВ і фразеологічний натяк. Таким чином, до різновидів трансформації УВ належать: а) лексична заміна компонентів УВ словами вільного вжитку; б) поширення УВ; в) фразеологічний натяк; г) контамінація УВ; ґ) еліпсис УВ. Розглянемо їх окремо.
1. Заміна компонентів УВ.
Структурна організація УВ під час субституції (заміни компонентів) може зазнавати змін більш або менш суттєвих, що залежить, у першу чергу, від характеру замінника традиційного компонента УВ. Заміні може підлягати не один, а навіть декілька компонентів УВ. Стійкі сполуки і тут з успіхом витримують пробу на міцність, що пояснюється поширеністю, популярністю їх у сфері мовлення, наприклад: «Енштейном можеш ти не бути, але без спадку ані руш» («Тиждень», №43, 1997р.), порівн. з відомим висловом М. Некрасова: «Поэтом можешь ты не быть, а гражданином быть обязан»; «Його сім’я – його фортеця» («Тиждень», № 42, 1997 р.) походить з англійського прислів’я «Мій дім – моя фортеця». На поданих прикладах можна спостерігати максимальну субституцію, але не становить труднощів відновити попередній вигляд знайомих висловів.
2. Поширення УВ.
Існує цілий ряд перетворень УВ, пов’язаних із порушенням їх традиційного кількісного складу. Такі трансформації не вносять якісних змін у самий склад УВ, чим і відрізняються від лексичних замін. Ці перетворення представлені двома різновидами, оскільки в процесі контекстуальної конкретизації УВ існує лише дві можливі зміни їх кількісного складу - збільшення або зменшення компонентів УВ. Відповідно до цього виявляємо як поширення, так і скорочення компонентного складу УВ. [14, С. 100]
Трансформації УВ шляхом поширення їх складу належать до найбільш численних. Суть поширення полягає у включенні до традиційної структури стійкого виразу таких слів чи словосполучень вільного вжитку, які надають виразові більшої конкретності, наближаючи його до тієї ситуації, в якій він використаний. Здатність УВ до поширення структури свідчить, що компоненти УВ зберігають самостійну лексико-граматичну валентність, нагадуючи цим звичайні слова. Утворивши, за виразом В.В.Виноградова, «хімічний сплав» (фразеологізм), вихідні елементи його (слова) все ж не розчинилися в ньому, не втратили своїх властивостей. У сприятливих умовах – а ними найчастіше буває контекст – компоненти УВ знову починають виявляти свої словесні потенції. У конкретному мовному оточенні словесний вміст УВ іноді стає недостатнім. З’являється потреба якось поповнити його, пов’язавши з тематикою статті, оптимізувати. Тому, поширення УВ інколи називають ще оптимізацію УВ. Вирішальним у виборі того чи іншого УВ як об’єкта поширення, на думку І.С. Гнатюк, є наявність у виразі іменного компонента, оскільки, в переважній більшості випадків, даний спосіб трансформації ґрунтується на поширенні іменного компонента означальним. Означальні поширення є найбільш типовими для даного способу трансформації, наприклад: «Краще від гір – лише Святі гори» («Тиждень», 17.04.1998 р.), порівн..: «Лучше гор могут быть только горы» (В.Висоцький); «Кіт у мішку, і не завжди сіамський» («Голос України», 10.09.1996р.), порівн.: «Купляти кота у мішку».
3. Скорочення компонентного складу УВ. Еліпсис.
Якщо поширення УВ додатковим мовним матеріалом засвідчує зв’язок УВ з їх генетичними прототипами, то скорочення, або еліпсис, навпаки, демонструє втрату такого зв’язку. Аналізований тип трансформації підтверджує думку, що стає загальноприйнятою серед фразеологів, про те, що значення УВ не складається з арифметичної суми значень компонентів, а постає внаслідок «хімічного сплаву» цих значень. У складі УВ конкретний зміст окремих його складників ніби відривається від своїх слів, стаючи компонентами УВ, які лише формально нагадують ці слова, бо утворюють єдине цілісне значення УВ. Саме тому втрата окремих компонентів УВ не призводить до недостатності його лексичного значення. Це стосується навіть тих випадків, коли УВ зберігає у своєму складі лише один компонент: «Ріжки та ніжки» («Донеччина», 12.09.1996 р.), порівн.: «Остались от козлика рожки да ножки». Таким чином, еліпсис - це звуження рамок УВ, усічення окремих його компонентів, зумовлене прагненням рамок УВ, усічення окремих його компонентів, зумовлене прагненням до економії мовних засобів і лаконізації мовлення, до усунення надлишкових з точки зору конкретного факту комунікації компонентів. Наприклад: «Не голом єдиним…» («Український кур’єр», 26.10.1996 р.), порівн..: «Не хлібом єдиним живе людина» (Біблія).
4. Фразеологічний натяк.
До різновидів трансформації УВ у заголовках сучасних українських газет належить фразеологічний натяк (термін запровадив Л. І. Ройзенсон): «Інколи ми зустрічаємось у мові з явищем, яке можна назвати фразеологічний натяк… Фразеологічний натяк як стилістична фігура не є частиною фразеологізму (у тому числі й найкоротшою): це загадка про якусь фразеологічну одиницю, іноді її назва одним словом, натяк на відомий носіям мови фразеологізм».
Спостереження над мовою сучасних українських газет дозволяють виділити такі різновиди фразеологічного натяку: 1) використання слів, співзвучних з компонентами УВ; 2) використання конструкцій, логічна структура яких нагадує той чи інший УВ, наприклад: «Було б не ходити, ьуло б не любити, або пам’ятник Тарасу Шевченко як зразок видовищної архітектури» («Час», 11.10.1996 р.), порівн.: «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (з народної пісні). [14, С.101]
Якщо при використанні у фразеологічному контексті одного слова-прототипа традиційного УВ важко буває встановити, про який УВ йдеться, то при подібному використанні слів-натяків це завдання розв’язується набагато легше, наприклад: «У який бік підеш – те й знайдеш» («Український шлях»,27.07.1996 р.), порівн.: «Підеш направо – здобудеш славу» (з казки).
5. Фразеологічна контамінація.
Фразеологічною контамінацією дослідники називають схрещування в одному виразі двох чи кількох стійких сполук. Спостереження над процесом контамінації дозволяє стверджувати, що схрещення УВ здійснюється на основі семантичної близькості, за формальною схожістю, а також і без будь-якої близькості.
Семантика УВ, які беруть участь у процесі контамінації на основі спільних компонентів у складі одиниць, що взаємодіють, як правило, до уваги не береться. Авторів цікавить лише зовнішня оболонка УВ, формальне вираження їх значень, наприклад: заголовок «Ловися, рибко, у воді каламутній» («Голос України», 08.10.1996 р.) об’єднав в собі такі відомі вислови, як: «Ловися, рибко, велика й маленька» (з нар. казки) і «Тече вода, тече каламутна» (з укр.. нар. пісні).
Підсумовуючи все оглянуте вище, можна сказати, що трансформації УВ набувають дуже широкого розповсюдження в заголовках сучасних українських газет. Журналісти намагаються виділити УВ з потоку мовлення. У результаті трансформацій загальновживаного звороту відомий усім вираз перетворюється в особливий, несподіваний, такий, що концентрує увагу читача. Трансформація УВ - це пошуки нетрадиційних шляхів оновлення думки, закладеного у звороті образу, це свідчення невичерпності виражальних можливостей мови. [14, С.103]
Але це предмет окремого дослідження.
З погляду вживання найбільшу групу в заголовках становлять загальновживані, тобто стилістично нейтральні слова. Наприклад: «Ми готові допомагати тим, хто готовий допомогти собі сам» («Столиця», № 181, 2006 р.), «Продуктовий ринок поповнить нова торгівельна марка» («Голос України», № 202, 2006 р.), «Сергій Данченко у спогадах колег» (Молода Україна», № 46, 2007 р.).
Досить часто в заголовках вживається також науково-термінологічна та професійно-виробнича лексика. Наприклад: «Етнонаціональний вимір євроінтеграції» («Столиця», № 187, 2006 р.), «Єдиний вихід - компроміс» («Столиця», № 47, 2007 р.), «Геополітична конфігурація Казахстану - онтологія стійкості» («Голос України», № 47, 2007 р.), «Русофоби проти українофобів», № 42, 2006 р.).
Не так часто, але трапляється в заголовках емоційно-експресивна лексика, що служить, як правило, для вираження позитивних чи негативних оцінок, емоцій: «Страховка для обдурених» («Голос України», № 41, 2006 р.), «НЕ круто! На що «купують» виборця?», («Молода Україна», № 41, 2006 р.), «Маленькі, але свої» («Молода Україна», №41, 2006 р.).
Синоніми з незначною зміною значеннєвого обсягу й слово сполучної комбінаторики; з різним емоційним забарвленням; контекстові синоніми, що тільки в певному контексті є синонімами. Наприклад: «Закон про куріння - життя без диму» (« Голос України», №181, 2006 р.), «Долари чи «бабки»?» («Молода Україна», № 56, 2005 р.), «Чиста совість - як чистий кришталь» («Столиця», № 448, 2006 р.), «Сумна хроніка пиятики, алкоголізму» («Столиця», № 395, 2006 р.).
Антоніми: «Україна і НАТО: «за» - направо, «проти» - наліво» («Голос України», № 181, 2006 р.), «Казка і реальність» («Голос України», № 202, 2006 р.), «Бідність - і початок, і кінець» («Столиця», № 448, 2006 р.), «Аз чи Ян?» («Столиця», № 44, 2006 р.).
Омоніми - це слова, які однаково звучать, але мають різне значення. Омоніми з’являються внаслідок звукових змін у слові у процесі розвитку мови. Наприклад: «Мова про мову» («Молода Україна», № 32, 2005 р.), «Де межа: Закарпатський драм театр знаходиться на межі закриття» («Голос України», № 187, 2006 р.).
Пароніми - це слова, подібні між собою за звучанням і частково за будовою: абонент - абонемент; континент - контингент. Наприклад: «Допомога «хрустким» і «хрумким» суглобам» («Голос України», №217, 2006 р.), «Громадянські права і громадянський транспорт» («Голос України», № 43, 2006 р.).
Газетні заголовки вельми специфічні. Вони повинні привертати увагу, двати уявлення про зміст тексту, бути короткими, зрозумілими і навіть у якійсь мірі відомими. У числі таких заголовків виявляються перш за все назви класичних творів, слова з популярних пісень, прислів’я, приказки, репліки персонажів, назви кінофільмів, стійкі сполучення слів. Наприклад: «До зір крізь терня» («Літературна Україна», №12, 2004 р.) [7, С.80]
Іноді знайомі слова скорочуються або доповнюються новими словами: «Престиж Україні - це святині», № 3, 2004 р.), «Чия правда, чия кривда?» («Літературна Україна», № 2, 2004 р.), «Прощай, Україно» (« Літературна Україна», № 3, 2004 р.), «Не все те золото, що у словниках» («Літературна Україна», № 7, 2004 р.), «Чули дзвін…» («Літературна Україна», № 7, 2004 р.), «На з’їзд, побратими!» («Літературна Україна», № 8, 2004 р.), «Україно, не прощай» («Літературна Україна», № 12, 2004 р.), «Ще не набувся…» («Літературна Україна», № 16, 2004 р.), «Сходи до матері» («Літературна Україна», № 21, 2004 р.).
Звертає на себе увагу наказовий спосіб, який широко вживається в газетних заголовках. За допомогою форм наказового способу вживається, як правило, не пряме спонукання, а побажання, порада, настанова. Такі заголовки можуть представляти важливі для життя правила, принципи, заповіді: «Новолітуємо, друзі!» («Літературна Україна», № 1, 2004 р.), «Не оскверняймо душі свої» («Літературна Україна», № 2, 2004 р.), «Гуртуймося, земляки!» («Літературна Україна», № 5, 2004 р.), «Звернімося до мовних глибин» («Літературна Україна», № 6, 2004 р.), «Заспіваймо на повен голос» («Літературна Україна», № 6, 2004 р.), «Не будьмо окупантами» («Літературна Україна», № 7, 2004 р.), «Пустіть на могилу батька» («Літературна Україна», № 10, 2004 р.), «Станьмо собою» («Літературна Україна», № 11, 2004 р.), «Нарощуймо енергію» («Літературна Україна», № 11, 2004 р.), «Слухайте пісню, люди!» («Літературна Україна», № 12, 2004 р.), «Не ріжте наосліп» (« Літературна Україна», № 17, 2004 р.), «Не будьмо тінями зникомими» («Літературна Україна», № 17, 2004 р.), «Живи прекрасний конкурсе» (« Літературна Україна», № 18, 2004 р.), «Подружіться з перцем» («Літературна Україна», № 20, 2004 р.), «Не поспішайте з висновками» («Літературна Україна», № 24, 2004 р.). [7, С.81]
Також у газетних заголовках дуже часто зустрічаються питальні речення. Наприклад: «Що ми відзначили?» («Літературна Україна», № 5, 2004 р.), «З чого починається патріотизм?» («Літературна Україна», № 5, 2004 р.), «Як вшановуємо генія?» («Літературна Україна», № 6, 2004 р.), «Хто ж був першим?» («Літературна Україна», №7, 2004 р.), «Де ж воля?» («Літературна Україна», № 10, 2004 р.), «Мученик чи поет?» («Літературна Україна», № 15, 2004 р.) «Чи все так просто?» («Літературна Україна», №22, 2004 р.), «Хто ж полює на класиків?» («Літературна Україна», № 23, 2004 р.)
Наказові форми в газетних заголовках активізують увагу читача - запрошують його до діалогу, радять, наставляють, забороняють або рекомендують, тобто роблять газету необхідним супутником нашого життя.
Розділ II. Назви художніх творів
Назви художніх творів, їх класифікація, їх ставлення до змісту твору і зв’язок з його ідеєю, фабулою, жанром самі по собі являють найцікавіший предмет дослідження.
Перш за все слід сказати, що будь який заголовок роману чи повісті, поеми або п’єси, наукового трактату або технічного посібника є власним ім’ям. Який би не був смисл слів, з яких він складається, титул книги являє собою їх переосмислення. Він означає, перш за все, певний твір друку і комплекс ідей, ситуацій, характерів або інструктивних відомостей, пов’язаних з цією книгою.
Назви незліченної безлічі художніх творів групуються в досить обмежене число типів, що свідчить як про історичну спадкоємність у письменницькій майстерності авторів різних часів, так і про існування універсальних рис у підході людського розуму до номіналізаціїї, називання, позначення своїх створінь. [15, С.104]
Не претендуючи на вичерпний опис усього різноманіття літературних назв, спробуємо охарактеризувати їх найбільш поширені типи.
На наш погляд, до них належать:
1. провербіальні;
2. символічні;
3. предметно-описові назви.
Перші розкривають ідею або фабулу твору за допомогою народних прислів’їв або афоризмів, які створює автор відповідно до фольклорної традиції: «Марко Проклятий» О. Стороженка; «Люба-згуба», «Три як рідні брати», «Серце не навчити» Ю. Федьковича, «Лихий попутав» П. Мирного, «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Не судилось», «За двома зайцями» М. Старицького, «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» М. Кропивницького.
Символічні назви в більш-менш лаконічній формі виражають ідею твору, як вона представляється авторові. У більшості випадків читач може повністю усвідомити значення таких назв тільки після знайомства з самим твором: «Сказаніє і страсть і похвала святую мученику Бориса і Гліба» анонімне, «Слова про Закон і Благодать..», «Перло многоцінноє» К. Транквіліона-Ставровецького, «Сон», «Кавказ» Т.Шевченка, «Не можна бабі Парасці вдержатись на селі», «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти» І. Нечуя-Левицького, «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» П. Мирного.
Третій тип - предметно-описові або номінативні титули прямо або побічно позначають предмет, про який піде мова, називають головну дійову особу, центральну подію, характерний час, місце або інші обставини дії твору: «Люборацькі» А. Свидницького, «Дезертир» Ю. Федьковича, «Хмари», «Дві московки», «Кайдашева сім’я», «Старосвітські батюшки та матушки» І. Нечуя-Левицького, «Біла кицька», «Товаришки», «Артишоки» Олени Пчілки, «Облога Буші» М. Старицького, «Мойсей», «Іван Вишенський», «Захар Беркут» І. Франка.
Серед книг з назвами останнього типу дуже велике місце займають твори, на титульному аркуші яких стоїть власне ім’я, найчастіше прізвище головної дійової особи, іноді його ім’я чи назва місця дії. Романів, повістей, оповідань, поем і п’єс з такими назвами дуже багато в українській літературі. Наприклад: «Андрій Соловійко, або вченіє світ, в невченіє тьма», «Харитя» М. Коцюбинського, «Марія» В. Стефаника, «Іван Бразілієць» Т. Бордуляка, «Сагайдачний» А. Чайковського, «Зіна» В. Винниченка, «Олеся» Б. Грінченка, «Мартин Боруля», «Сава Чалий» І. Карпенко-Карого, «Мазепа» В.Сосюри, «Марія» У. Самчука, «Мина Мазайло» М. Куліша.
Імена народних героїв, навколо подвигів яких будувалися балади, поеми та оповіді, увійшли у заголовки багатьох творів відомих та анонімних авторів. «Моління Данила Заточника», «Слово р полку Ігоревім», «Мойсей» І. Франка, «Енеїда» І. Котляревського, «Сагайдачний» А.Чайковського.
Якщо спроба нескінченно довгих найменувань довів неспроможність у вичерпному позначенні твору, то лаконічні однослівні назви проявили іншу парадоксальну властивість: помітна, коротка, така, що легко запам’ятовується назва твору дуже легко стає в центрі всієї системи асоціацій, пов’язаних з певною книгою, і проявляє незвичайну смислову єдність і здатність успішно представляти в мові та мисленні все багатство ідей, образів і ситуацій.
Численність антропонімічних назв є одним із доказів важливої ролі власних імен у художньому творі.
Незнайоме власне ім’я означає менше, ніж загальне, воно не несе конкретної інформації, але за умови поглиблення знайомства з його носієм, може вмістити в себе безліч уявлень і понять, розростись у свідомості і письменника і читача різними прямими і непрямими асоціаціями, стає символом соціальних типів, типових обставин, життєвих колізій, символом певного напряму думок, дій, певної соціальної та індивідуальної поведінки. [15, С. 116]
Висновки
Зв’язок заголовку тексту, як бачимо, не статичний: це динамічний процес, в ході якого, одна точка зору змінюється іншою. Семантична складність заголовку протистоїть первісній спрощеній оцінці оповідача і - ширше - одномірності оцінок людської особистості взагалі.
Заголовок служить знаком ліричного початку та узагальнює зображуване, відображає розвиток образів героїв і динаміку оцінок оповідача у зіставленні з авторськими, висловлює найважливіші смисли твору і конденсує інваріантні теми та мотиви творчості письменників. Отже, підсумовуючи, можна узагальнити вест матеріал курсової роботи. Було розглянуто декілька класифікацій газетних заголовків: на основі відображення елементів тексту (однонапралені та та комплексні); за тим, повністю чи не повністю відображається у заголовку той чи інший елемент тексту (повно інформаційні та неповно інформаційні).Також була розглянута класифікація дезорієнтуючих заголовків, запропонована А. В. Подчасовим.
Були використані матеріали таких українських газет, як «Літературна Україна», «Молода Україна», «Столиця», «Голос України» та твори українських письменників.
Було проведено відмежування явищ лексичної трансформації від лексичної варіації усталених виразів.
А також охарактеризовані і скваліфіковані найбільш поширені типи літературних назв (символічні, провербіальні, предметно-описові).
Список використаної літератури
1. Архангельска А.М. До питання про засади побудови загальної ономастичної моделі номінації // Мовознавство. - 1998. - № 4-5. - С.18-25
2. Белей Л.О. Як «промовляють» імена літературних персонажів: про мовні засоби української літературно-художньої антропонімії // Мовознавство. - 2002. - № 1. - С. 23-30
3. Горпинич В. Карпенко О. Ю.Проблематика когнітивної ономастики // Мовознавство. - 2007. - № 1. - С. 37-40
4. Карпенко Ю.О. Гумористична ономастика // Мовознавство. - 2006. - № 2-3. - С.19-23
5. Кулаков А.Н. Заголовок и его оформление в газете. –Л., 1982
6. Лазарева Э.А. Заголовок в газете. –Свердловск, 1989 г.
7. Луценко Н.А. Повелительные формы в газетных заголовках // Русская речь. - 1985. - № 5. - С.80-82
8. Лучик В. Карпенко В.О. Літературна ономастика // Мовознавство. - 2008. - № 4. - С.36 -39
9. Мамонтов Л.М. Заголовок ученого текста // Русский язык в школе. - 2006. - № 1. - С.90-95
10. Николина Н.А. Заглавие и текст (повесть Ф.М. Достоевского «Кроткая») // Русский язык в школе. - 2002. - С.46-52
11. Основина Г.А. О взаимодействии заглавия и текста (на материале рассказа А. П. Чехова «Устрицы») // Русский язык в школе. - 2000. - № 4. - С.62-66
12. Подчасов А.В. Дезориентирующие заголовки в современной газете // Русская речь. 2000 № 3
13. Тараненко О.О. На теми сучасної української ономастики // Мовознавство. - 1997. - № 1. - С.50-56
14. Філологічний збiрник: Зб. наук. пр. / Редкол.: Є.С. Отiн (вiдп. ред.) та iн.; Донец. нац. ун-т. - Донецьк: ДонНУ, 2000. - Вип. 1. - 2000. - 135 с. // М.І. Петрова Трансформації усталених виразів у заголовках сучасних газет.
15. Щетинин Л.М. Слова, имена, вещи. Очерки об именах. - Изд-во Ростовского ун-та, 1996. - С. 102-116
|
