ДИПЛОМНА РОБОТА

Тема: Управління банківськими ризиками

(на прикладі ВАТ КБ “ІПОБАНК”)

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І.ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ БАНКІВСЬКИМИ РИЗИКАМИ

1.1 Сутність та класифікація банківських ризиків

1.2 Процес управління банківськими ризиками

1.3 Методи зниження банківських ризиків

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ БАНКІВСЬКИМИ РИЗИКАМИ (НА ПРИКЛАДІ ВАТ КБ “ІПОБАНК”)

2.1 Загальна характеристика діяльності та організації ризик-менеджменту в ВАТ КБ “ІПОБАНК”

2.2 Управління фінансовими ціновими ризиками банку

2.3 Управління фінансовими неціновими ризиками банку

2.4 Управління функціональними ризиками банку

РОЗДІЛ ІІІ. ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ БАНКІВСЬКИМИ РИЗИКАМИ

3.1 Пропозиції щодо підвищення ефективності управління фінансовими ціновими ризиками банку

3.2 Пропозиції щодо підвищення ефективності управління фінансовими неціновими ризиками банку

3.3 Пропозиції щодо підвищення ефективності управління функціональними ризиками банку

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

РЕФЕРАТ

Дипломна робота містить 100 сторінок, 22 таблиці, 14 рисунків, список літератури з 114 найменувань, 4 додатки.

Управління банківськими ризиками (на прикладі ВАТ КБ “ІПОБАНК”)

Предметом дослідження є комплексний процес управління ризиками діяльності в комерційному банку.

Об’єктом дослідження виступають результати діяльність ВАТ КБ “Іпобанк” в галузі управління банківськими ризиками на порівняльному фоні результатів діяльності інших банків банківської системи України.

Мета роботи полягає в визначенні шляхів підвищення ефективності управління банківськими ризиками в комерційних банках.

Завданнями роботи є:

- ідентифікація сутності та структури ризиків банківської діяльності;

- дослідження методології управління банківськими ризиками та мінімізації їх впливу на діяльність комерційного банку;

- аналіз ефективності управління банківськими ризиками в ВАТ КБ “Іпобанк”;

- ідентифікація основних недоліків та необхідних напрямків удосконалення комплексу банківського ризик-менеджменту в ВАТ КБ “Іпобанк”;

- розробка пропозицій по впровадженню удосконаленої системи управління ціновими, неціновими, операційними та функціональними ризиками в діяльності ВАТ КБ “Іпобанк”.

За результатами дослідження сформульовані основні практичні пропозиції, які інтегрують управління групами банківських ризиків та пропонують впровадження в діяльності банку:

- в групі фінансових цінових ризиків – методології ГЕП-менеджменту;

- в групі фінансових нецінових ризиків – скоринг-методологію кредитного менеджменту;

- в групі функціональних ризиків – впровадження автоматизованих CRM – систем, які контролюються “інтелектуальними системами спільних знань”.

Одержані результати можуть бути використані в практичній діяльності ВАТ КБ “Іпобанк” (м.Київ).

Рік захисту роботи 2008

ВСТУП

Ризик невід’ємна складова частина людського життя. Він породжується невизначеністю, відсутністю достатньо повної інформації про подію чи явище, та неможливістю прогнозувати розвиток подій. Ризик виникає тоді коли рішення вибирається з декількох можливих варіантів і немає впевненості , що воно найефективніше. Водночас ризик слід розглядати як невід’ємний елемент процесу існування організації на ринку.

Актуальність теми дипломної роботи полягає в тому, що фактично якщо основною метою функціонування організації є максимізація прибутку, то прибуток є винагородою за вдало взятий на себе економічний ризик в ділових операціях. В той же час, комерційний банк, як фінансовий посередник, практично бере на себе ризики як власної діяльності, так і ризики своїх клієнтів, поєднуючи ризики активних операцій клієнтів банку з позиченими коштами з ризиками клієнтів, у яких банк залучив кошти на зворотній основі та передав їх в активні операції.

Управління банківськими ризиками – це процес, за допомогою якого банк виявляє (ідентифікує) ризики, проводить оцінку їх величини, здійснює їх моніторинг і контролює свої ризикові позиції, а також враховує взаємозв’язки між різними категоріями ризиків.

Комплекс дій з банківського ризик-менеджменту має на меті забезпечити досягнення наступних цілей:

ризики мають бути зрозумілими та усвідомленими банком та його керівництвом;

ризики мають знаходитись в межах рівнів толерантності, встановлених спостережною радою банку;

рішення з прийняття ризиків мають відповідати стратегічним завданням діяльності банку;

рішення з прийняття ризику мають бути конкретними та чіткими;

очікувана дохідність операцій має компенсувати витрати на прийняття ризику;

розподіл капіталу банку має відповідати розмірам ризиків, на які наражається банк;

стимули до досягнення високих результатів діяльності банку мають узгоджуватися з рівнем толерантності банку до ризику.

Враховуючи вищенаведене, предметом дипломного дослідження є комплексний процес управління ризиками діяльності в комерційному банку.

Об’єктом дипломного дослідження є результати діяльність ВАТ КБ “Іпобанк” в галузі управління банківськими ризиками на порівняльному фоні результатів діяльності інших банків банківської системи України.

Метою дипломного дослідження є визначення шляхів підвищення ефективності управління банківськими ризиками в комерційних банках.

Завданнями дипломного дослідження є:

- ідентифікація сутності та структури ризиків банківської діяльності;

- дослідження методології управління банківськими ризиками та мінімізації їх впливу на діяльність комерційного банку;

- аналіз ефективності управління банківськими ризиками в ВАТ КБ “Іпобанк”;

- ідентифікація основних недоліків та необхідних напрямків удосконалення комплексу банківського ризик-менеджменту в ВАТ КБ “Іпобанк”;

- розробка пропозицій по впровадженню удосконаленої системи управління ціновими, неціновими, операційними та функціональними ризиками в діяльності ВАТ КБ “Іпобанк”.

Інформаційною базою досліджень є фінансово-економічна інформація про діяльність ВАТ КБ “Іпобанк” у 2006 –2007 роках, банківське та нормативне законодавство України, нормативна та статистична інформація Інтернет-сайтів Національного банку України та Асоціації банків України в мережі Інтернет, спеціалізовані банківські періодичні видання, монографії та навчальні посібники з питань ризиків банківської діяльності.

Методами дослідження є: індукція та дедукція, аналіз та синтез, метод порівнянь та аналогій, економіко-математичні, статистичні, методи розрахунку нормативних показників рівней банківських ризиків, метод порівняння статистичних показників банківських ризиків досліджуємого банку з характерними показниками для банків банківської системи України.

Практична цінність отриманих результатів дипломної роботи полягає в обгрунтуванні доцільності впровадження в комерційному банку на стадії становлення та розвитку сучасної системи ризик-менеджменту, яка дає можливість своєчасно ідентифікувати, контролювати та надавати пропозиції по зниженню банківських ризиків в діяльності банку. Основними практичними пропозиціями, які інтегрують управління групами банківських ризиків, пропонується впровадження в діяльності банку:

- в групі фінансових цінових ризиків – методології ГЕП-менеджменту;

- в групі фінансових нецінових ризиків – скоринг-методологію кредитного менеджменту;

- в групі функціональних ризиків – впровадження автоматизованих CRM – систем, які контролюються “інтелектуальними системами спільних знань”.

Робота пройшла апробацію в ВАТ КБ “Іпобанк”(м.Київ).

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ БАНКІВСЬКИМИ РИЗИКАМИ

1.1 Сутність та класифікація банківських ризиків

В економічній літературі та практиці термін "ризик" вживають досить часто і залежно від контексту в це поняття вкладається різний зміст, оскільки визначення ризику багатогранне. У найширшому розумінні ризиком називають невизначеність щодо здійснення тієї чи іншої події в майбутньому. У сучасній банківській практиці процес управління ризиками розглядається як ключовий напрям менеджменту. Велика увага приділяється вивченню ризикових сфер і основних видів ризиків, пошуку ефективних методів їх оцінювання, контролю та моніторингу, а також створенню відповідних систем управління [30].

Ризик вимірюється ймовірністю того, що очікувана подія не відбудеться і не призведе до небажаних наслідків. У банківській справі, як і в інших видах бізнесу, ризик пов'язують передусім з фінансовими втратами, що виникають у разі реалізації певних ризиків. Оскільки повністю уникнути ризиків неможливо, ними можна і потрібно свідомо керувати, пам'ятаючи про те, що всі види ризиків взаємопов'язані і їхній рівень постійно змінюється під впливом динамічного оточення.

Безсумнівно, що ризик є ймовірна категорія, і в цьому змісті найбільше обґрунтовано з наукових позицій характеризувати і виміряти його як імовірність виникнення визначеного рівня втрат [60].

Строго говорячи, при всебічній оцінці ризику варто було б установлювати для кожного абсолютного чи відносного значення величини можливих втрат відповідну імовірність виникнення такої величини.

Побудова кривої імовірностей (чи таблиці) покликана бути вихідною стадією оцінки ризику. Але стосовно до підприємництва це найчастіше надзвичайно складна задача. Тому практично приходиться обмежуватися спрощеними підходами, оцінюючи ризик по одному чи декільком показникам, що представляють узагальнені характеристики, найбільш важливі для судження про прийнятність ризику.

Розглянемо деякі з головних показників ризику. З цією метою спочатку виділимо визначені області чи зони ризику в залежності від величини втрат (рис. 1.1) [60].

Рис.1.1. Схема зон ризику

Область, у якій втрати не очікуються, назвемо безризиковою зоною, їй відповідають нульові втрати (перевищення прибутку).

Під зоною припустимого ризику будемо розуміти область, у межах якої даний вид підприємницької діяльності зберігає свою економічну доцільність, тобто втрати мають місце, але вони менше очікуваного прибутку.

Границя зони припустимого ризику відповідає рівню втрат, рівному розрахунковому прибутку від підприємницької діяльності.

Наступну більш небезпечну область будемо називати зоною критичного ризику. Це область, яка характеризується можливістю втрат, що перевищують величину очікуваного прибутку, аж до величини повного розрахункового виторгу від підприємництва, що представляє суму витрат і прибутку.

Інакше кажучи, зона критичного ризику характеризується небезпекою втрат, що свідомо перевищують очікуваний прибуток і в максимумі можуть привести до втрати всіх коштів, що невідшкодовуються, вкладених у справу. В останньому випадку не тільки не одержується від угоди ніякого доходу, але угода приносить збитки в сумі всіх марних витрат.

Крім критичного, доцільно розглянути ще більш серйозний катастрофічний ризик. Зона катастрофічного ризику представляє область втрат, що по своїй величині перевершують критичний рівень і в максимумі можуть досягати величини, рівній майновому стану підприємства. Катастрофічний ризик здатний привести до краху, банкрутства, закриттю і розпродажу майна підприємства.

У цілому банківська сфера характеризується вищою ризиковістю порівняно з іншими видами діяльності. Ця особливість зумовлена специфікою тих функцій, які виконує кожний комерційний банк. Банки мають багато партнерів, клієнтів, позичальників, фінансовий стан яких безпосередньо впливає на їхнє становище. Діяльність банку дуже різноманітна і включає операції залучення коштів, випуск і купівлю цінних паперів, видачу кредитів, факторинг, лізинг, забезпечення клієнтів готівкою та ін. Здійснення кожної банківської операції пов'язане з можливістю реалізації кількох ризиків. Через те, що банк одночасно здійснює і активні, і пасивні операції, виникають додаткові ризики, такі як ризик незбалансованої ліквідності, ризик розриву в строках залучення та розміщення коштів, валютний ризик. Це спонукає до пошуку особливих підходів до обмеження їхнього впливу, які одержали назву "управління активами і пасивами банку" [63]. Діяльність операційних підрозділів, обов'язковість застосування високотехнологічних інформаційних і телекомунікаційних систем, необхідність постійного контролю, реалізація функцій маркетингової служби супроводжуються низкою функціональних банківських ризиків, яких можуть уникнути інші суб'єкти підприємницької діяльності. Банк наражається на низку зовнішніх щодо нього ризиків, причому деякі з них, такі як ризик невідповідності умовам держрегулювання, мають першочергове значення в діяльності банку.

Таблиця 1.1

Сукупність факторів ризику банку [99]

Незважаючи на те, що банківська діяльність супроводжується численними ризиками, саме банки покликані уособлювати надійність і безпеку. Оскільки банкіри працюють здебільшого з чужими грошима, то мають намагатися знизити ризиковість своєї діяльності навіть більше, ніж інші підприємці. Отже, управління ризиками розглядається як один із важливих напрямів фінансового менеджменту в банку

Банківські ризики поділяють на зовнішні та внутрішні (табл.1.2). До зовнішніх належать ризики, які виникають у зовнішньому щодо банку середовищі і безпосередньо не залежать від його діяльності. Це політичні, правові, соціальні та загальноекономічні ризики, що виникають у разі загострення економічної кризи в країні, політичної нестабільності, війни, заборони на платежі за кордон, консолідації боргів, запровадження ембарго, скасування імпортних ліцензій, стихійного лиха (пожежі, повені, землетруси), приватизації, націоналізації, неадекватного правового регулювання та ін. Вплив зовнішніх ризиків на результативність роботи банку вкрай високий, управління цими ризиками найскладніше, а іноді й неможливе. Для їх оцінювання застосовують в основному логічні методи аналізу.

До внутрішніх належать ризики, що виникають безпосередньо у зв'язку з діяльністю конкретного банку. Що ширше коло клієнтів, партнерів, зв'язків банку, банківських операцій, послуг, то більше внутрішніх ризиків супроводжує його роботу. Порівняно із зовнішніми внутрішні ризики краще піддаються ідентифікації та квантифікації.

Фінансові ризики, які визначаються ймовірністю грошових втрат і пов'язуються з непередбаченими змінами в обсягах, дохідності, вартості та структурі активів і пасивів, утворюють найчисленнішу групу банківських ризиків. До фінансових ризиків належать валютний, кредитний, інвестиційний, ринковий, ризик ліквідності, ризик зміни відсоткових ставок, інфляційний, базисний.

Таблиця 1.2

Класифікація банківських ризиків [99]

Рис.1.1. – Класифікація банківських ризиків за методикою НБУ [99]

Згідно класифікації НБУ (рис.1.1.) до внутрішніх ризиків банківської діяльності віднесені 9 основних категорій ризиків, які розподіляються на 2 основні подкатегорії:

квантифіковані ризики, тобто ризики які піддаються кількісному оцінюванню і метою управління ними є оптимізація їх рівня;

- неквантифіковані ризики, які не піддаються кількісному оцінюванню.

Квантифіковані ризики визначаються за економічним змістом наступним чином:

1) Кредитний ризик є ймовірністю фінансових втрат внаслідок невиконання позичальниками своїх зобов'язань. Важливим складником кредитного ризику є галузевий ризик, який пов'язаний з невизначеністю щодо перспектив розвитку галузі позичальника. Одним із методів вимірювання галузевого ризику слугує систематичний, або b-бета-ризик. bбетаризик показує рівень коливань або відхилень у результатах діяльності галузі щодо загальної тенденції розвитку ринку чи економіки в цілому. Галузь із показником bбета, що дорівнює одиниці, має коливання результатів, яке повторює рух ринку. Менш мінлива галузь матиме коефіцієнт bбета нижчий за одиницю, а більш мінлива – більший за одиницю. Очевидно, вищий показник b-бета означає вищий рівень галузевого ризику. Визначення рівня показника b-бета для кожної галузі потребує надійної бази даних за великий період часу.

Регіональний кредитний ризик визначається специфікою певного адміністративного чи географічного району, що характеризується умовами, відмінними від середніх умов країни в цілому. Відмінності можуть стосуватися кліматичних, національних, політичних, законодавчих та інших особливостей регіону, які впливають на стан позичальника і тому стають складовою кредитного ризику. Кредитний ризик присутній не лише в операціях прямого кредитування, а й під час здійснення лізингових, факторингових, гарантійних операцій, у процесі формування портфеля цінних паперів та ін.

2) Ризик незбалансованої ліквідності пов'язується з імовірністю того, що банк не зможе своєчасно виконати свої зобов'язання або втратить частину доходів через надмірну кількість високоліквідних активів. Ризик незбалансованої ліквідності може розглядатися як два окремих ризики: ризик недостатньої ліквідності та ризик надмірної ліквідності. Виміряти ризик ліквідності дуже складно, оскільки на цей показник впливає багато чинників, причому більшістю з них сам банк керувати не може. На практиці для контролю за рівнем ліквідності застосовують спеціальні показники, які здебільшого регулюються центральними банками країн.

Ризик неплатоспроможності тісно пов'язаний з ризиком недостатньої ліквідності та ризиком банкрутства і є похідним від решти ризиків. Ризик неплатоспроможності означає ймовірність того, що банк не зможе виконати свої зобов'язання навіть за умови швидкої реалізації (продажу) активів. Саме тому процес управління базується на постійному контролі за рівнем загального ризику, який бере на себе банк.

3) Ризик зміни процентної ставки(процентний ризик) – це ймовірність фінансових втрат у зв’язку з мінливістю процентних ставок на ринку протягом певного періоду та в майбутньому. Ризик зміни відсоткової ставки (відсотковий ризик) супроводжує діяльність позичальників, кредиторів, власників цінних паперів, інвесторів.

Основні типи ризику зміни процентної ставки:

- ризик зміни вартості ресурсів;

- ризик зміни кривої доходності;

- базисний ризик;

- ризик права вибору;

- ризик інфляції.

Базисний ризик визначається ймовірністю структурних зрушень у різних відсоткових ставках. Іншими словами, цей ризик зумовлюється виникненням асиметрії в динаміці окремих ставок (порівняльна характеристика) на противагу відсотковому ризику, який пов'язується зі змінами в рівнях відсоткової ставки з плином часу (динамічна характеристика).

4) Ринковий ризик – це наявний або потенційний ризик для надходжень чи капіталу, який виникає через несприятливі коливання вартості цінних паперів та товарів і курсів іноземних валют за тими інструментами, що є в торговому портфелі банку. Ринковий ризик включає як ризик зміни вартості цінних паперів, так і ризик інфляції, яка знижує реальну дохідність цінних паперів.

Ризик зміни вартості цінних паперів (фондовий ризик) – це ймовірність фінансових втрат, які виникають у зв'язку зі зміною ринкової ціни цінних паперів чи інших інструментів фондового ринку. Цей ризик властивий усім учасникам фондового ринку: інвесторам, торгівцям, емітентам цінних паперів.

Ризик інфляції – це ймовірність майбутнього знецінювання грошових коштів, тобто втрати їх купівельної спроможності. Інфляційні процеси тією чи іншою мірою властиві більшості економічних систем. Це загальноекономічне явище, і тому банки не можуть суттєво впливати на нього. Однак банки можуть використати високі темпи інфляції для підвищення дохідності своїх операцій. З огляду на специфіку своєї діяльності банки мають реальні шанси опинитися серед тих, хто скористався стрімкою інфляцією на свою користь за рахунок приростів грошової маси та дії кредитного мультиплікатора у процесі кредитування клієнтів. Проте ризик інфляції має і негативний вплив, який виявляється в знецінюванні банківських активів і коштів власників банку – акціонерного капіталу.

5) Валютний ризик визначається ймовірністю втрат, пов'язаних зі зміною курсу однієї валюти щодо іншої. Валютний ризик виникає в тих суб'єктів господарської діяльності, які мають на балансі активні, пасивні або позабалансові статті, деноміновані в іноземній валюті.

Основні типи валютного ризику:

- ризик трансакції;

- ризик перерахунку;

- економічний валютний ризик

Ризик трансакції полягає в тому, що несприятливі коливання курсів іноземних валют впливають на реальну вартість відкритих валютних позицій. Оскільки цей ризик, як правило, випливає з операцій маркетмейкерства, дилінгу і прийняття позицій в іноземних валютах, він розглядається у рекомендаціях щодо ринкового ризику.

Ризик перерахування з однієї валюти в іншу (трансляційний) полягає в тому, що величина еквівалента валютної позиції у звітності змінюється в результаті змін обмінних курсів, які використовуються для перерахування залишків в іноземних валютах у базову (національну) валюту.

Економічний валютний ризик полягає у змінах конкурентоспроможності фінансової установи або її структур на зовнішньому ринку через суттєві зміни обмінних курсів.

6) Операційно-технологічний ризик – це потенційна загроза для існування банку, що виникає через недоліки корпоративного управління, недосконалість систем внутрішнього контролю, інформаційних технологій, процесів обробки інформації з погляду керованості, універсальності, надійності, контрольованості та безперервності роботи.

Технологічний ризик (ризик системи) пов'язаний з використанням у діяльності банку технічних засобів, високотехнологічного обладнання та технологій. Цей вид ризику породжується помилками в застосуванні комп'ютерних програм, у математичних моделях, формулах і розрахунках. Виникає він і в разі несвоєчасного або неадекватного інформування менеджерів, через хиби в інфраструктурних підсистемах, порушення в мережах або засобах зв'язку. Фінансові втрати банку спричинюються і помилками та збоями, і додатковими витратами на їх усунення.

Операційний ризик визначається ймовірністю виникнення невідповідності між витратами банку на здійснення своїх операцій та їхньою результативністю.

Неквантифіковані ризики визначаються за економічним змістом наступним чином:

7) Ризик репутації – це наявний чи потенційний ризик для надходжень чи капіталу, пов’язаний із несприятливим сприйняттям іміджу банку клієнтами, партнерами, контрагентами, акціонерами, органами нагляду.

Ризик втрати репутації пов'язується з можливою неспроможністю банку підтримувати свою репутацію як надійної та ефективно працюючої установи. Високий рівень залежності від залучених коштів робить банки особливо вразливими щодо цього ризику. Втрата довіри до банку вкладників може призвести до відпливу коштів і неплатоспроможності. Менеджмент банку має приділяти особливу увагу дотриманню нормативних вимог, постійному контролю за ліквідністю та загальним рівнем ризиковості банківських операцій.

8) Юридичний ризик це наявний чи потенційний ризик для надходжень чи капіталу, який виникає через порушення або недотримання банком вимог законів, нормативно-правових актів, угод, а також через двозначне тлумачення законів і правил. З юридичним ризиком, як наслідок, пов’язані документарний ризик та ризик зловживань.

Документарний ризик полягає в можливості виникнення ненавмисної помилки в документації, яка може призвести до негативних наслідків – невиконання положень угоди, подання позову до суду, відмови від раніше прийнятих зобов'язань та ін. Документарний ризик можна суттєво знизити, посиливши системи контролю, аудиту, удосконаливши документообіг, автоматизувавши процес документування, підвищивши кваліфікацію персоналу.

Ризик зловживань – це можливість збитків для банку, до яких призводять шахрайство, розтрати, несанкціонований доступ до ключової інформації службовців або клієнтів банку, відмивання грошей, несанкціоноване укладення угод.

9) Стратегічний ризик це наявний чи потенційний ризик для надходжень чи капіталу, який виникає через неправильні управлінські рішення, неналежну організацію рішень і на неадекватне реагування на зміни в бізнес-середовищі.

Стратегічний ризик пов'язується з помилками у реалізації функцій стратегічного менеджменту. Передусім ідеться про неправильне формулювання цілей і стратегій банку, помилки під час розробки стратегічного плану, неадекватне ресурсне забезпечення реалізації стратегій, а також хибний підхід до управління ризиками в банківській практиці.

Одним з наслідків стратегічного ризику, характерного для банків, є ризик впровадження нових продуктів – це ймовірність не досягти запланованого рівня окупності нових банківських продуктів, послуг, операцій чи технологій.

На рис.1.2 наведений фінансово-функціональний розподіл внутрішніх банківських ризиків з додатковим розділом фінансових ризиків на цінові та нецінові групи.

Цінові фінансові ризики пов’язані з можливою зміною доходності чи вартості активів і зобов’язань банку внаслідок зміни ринкових цін на фінансові та фізичні активи, що перебувають на балансі банку, або обліковуються на позабалансових рахунках. Трьома основними банківськими ризиками, що належать до групи цінових фінансових ризиків, є ризик зміни відсоткових ставок, валютний ризик і ризик зміни вартості цінних паперів.

У процесі управління ціновими ризиками банки застосовують низку спеціальних методів, об'єднаних спільною назвою – хеджування. Механізм хеджування забезпечує компенсацію фінансових втрат, що сталися через зміну ринкової ціни того чи іншого інструменту за однією позицією, доходами за іншою (компенсуючою) позицією. Хеджування дає змогу суттєво знизити або навіть уникнути цінових ризиків.

Нецінові фінансові ризики визначаються можливими фінансовими втратами, які безпосередньо не пов’язані зі зміною ринкових цін активів. Це збитки внаслідок втрати активів, неповернення кредитів, банкрутства партнерів або емітентів цінних паперів. Найсуттєвішими з групи фінансових нецінових ризиків є кредитний ризик та ризик незбалансованої ліквідності банку.

Крім фінансових ризиків, великий вплив на діяльність банків справляють функціональні ризики, які виникають внаслідок неможливості здійснення своєчасного та повного контролю за фінансово-господарським процесом. Функціональні ризики пов'язані з процесами створення й упровадження нових банківських продуктів і послуг, збору, обробки аналізу й передавання інформації, підготовки кадрового потенціалу та виконанням інших адміністративно-господарських операцій. Функціональні ризики важче виявити та ідентифікувати, а також виміряти кількісно й виразити в грошових одиницях, ніж фінансові. Однак функціональні ризики небезпечні не менш, ніж інші види банківських ризиків, причому зрештою вони також призводять до фінансових втрат. Банки намагаються знизити функціональні ризики, удосконалюючи системи внутрішнього аудиту, розвиваючи схеми документообігу, розробляючи внутрішні методики та техніко-економічне забезпечення окремих операцій.

1.2 Процес управління банківськими ризиками

Успішна діяльність банку в цілому великою мірою залежить від обраної стратегії управління ризиками. Мета процесу управління банківськими ризиками полягає в їх обмеженні або мінімізації, оскільки повністю уникнути ризиків неможливо. Управління банківськими ризиками, як правило, спрямоване на забезпечення отримання банком відповідної винагороди за прийняття ризиків. Виняток становлять нецінові ризики, щодо яких не існує кореляції між їх рівнем та величиною винагороди банка (табл.1.3) [30].

Таблиця 1.3

Стратегічні концепції мінімізації та управління банківськими ризиками

Система управління ризиками складається з таких елементів і підсистем [30]:

управління активами і пасивами;

реалізація кредитної політики;

встановлення нормативів і лімітів;

ціноутворення продуктів і послуг;

управлінський облік і фінансовий аналіз;

вимоги до звітності та документообігу;

організація інформаційно-аналітичної служби;

розподіл повноважень у процесі прийняття рішень;

моніторинг;

аудит;

служба безпеки.

Згідно статті 44 (Управління ризиками) Закону України «Про банки та банківську діяльність» [1], банки створюють постійно діючий підрозділ з питань аналізу та управління ризиками, що має відповідати за встановлення лімітів щодо окремих операцій, лімітів ризиків контрпартнерів, країн контрпартнерів, структури балансу відповідно до рішень правління (ради директорів) з питань політики щодо ризикованості та прибутковості діяльності банку.

Для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема:

1) кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення;

2) комітет з питань управління активами та пасивами, який щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення щодо політики відсоткової маржі, розглядає питання відповідності строковості активів та пасивів та надає відповідним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі, що виникають;

3) тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів.

Процес управління ризиками складається з таких етапів [99]:

1. ідентифікація – усвідомлення ризику, визначення причин його виникнення та ризикових сфер;

2. квантифікація – вимірювання, аналіз та оцінювання величини ризику;

3. мінімізація – зниження чи обмеження ризиків за допомогою відповідних методів управління;

4. контроль та моніторинг – здійснення постійного контролю за рівнем ризиків з механізмом зворотного зв'язку.

Складність практичної реалізації етапу ідентифікації ризику залежить від джерела виникнення та характеристики ризику. Механізм прийняття управлінських рішень у банківській установі має не лише ідентифікувати ризик, а й давати змогу оцінити, які ризики і якою мірою може взяти на себе банк, а також визначати, чи виправдає очікувана дохідність відповідний ризик. Проте ідентифікація та аналіз ризику на якісному рівні є необхідною, проте ще не достатньою процедурою.

Кількісне оцінювання рівня ризику – це важливий етап процесу управління, який має включати оцінювання реального (фактичного) ризику, а також встановлення меж допустимого ризику для окремих банківських операцій, організаційних підрозділів і фінансової установи в цілому. Водночас потрібно оцінити й ризики освоєння нових ринків, банківських продуктів і напрямів діяльності. Методи оцінки ризику формалізують процес вимірювання та розрахунків, мають визначати три основні компоненти ризику:

розмір (величина) – сума можливих втрат;

ймовірність настання негативної події;

тривалість періоду впливу ризику.

Ймовірність настання певної події визначається за допомогою об'єктивних і суб'єктивних методів. Об'єктивні методи визначення ймовірності ґрунтуються на обчисленні частоти, з якою в минулому відбувалася ця подія. Це методи теорії ймовірностей, економічної статистики, теорії ігор та інші математичні методи. Суб'єктивні методи спираються на використання оцінок і критеріїв, сформованих на підставі припущень, власних міркувань і досвіду менеджера, оцінок експертів, суджень консультантів, порад консалтингової фірми та ін. Суб'єктивні методи застосовують тоді, коли ризики не піддаються кількісному вимірюванню – квантифікації.

Для оцінки величини цінових фінансових ризиків банку в основному використовують три групи показників:

статистичні величини (стандартне відхилення, варіація, дисперсія, коефіцієнт bбета);

непрямі показники ризиковості діяльності, обчислені зазвичай у формі фінансових коефіцієнтів за даними публічної звітності;

аналітичні показники (індикатори), призначені для оцінки конкретного виду ризику (валютного, відсоткового, кредитного, інвестиційного, незбалансованої ліквідності та ін.) в процесі внутрішнього аналізу діяльності банку.

Оцінка величин нецінових фінансових ризиків є завжди суб’єктивною, заснованою на методах експертних оцінок та методах аналітичного прогнозування розвитку ситуацій (SWOT – аналіз, матриці ефективності сегментів ринку, PEST – аналіз [65]).

Оперативний контроль за рівнем ризику належить до обов'язків менеджерів, тоді як стратегічний контроль за діяльністю банку та самого оперативного керівництва може бути реалізований лише власниками – акціонерами банку. Якщо засновники банку не створюють дієвих механізмів контролю на рівні ради директорів, їхні шанси на досягнення очікуваних результатів суттєво знижуються.

Моніторинг ризику – це процес функціонування регулярної незалежної системи оцінювання та контролю за ризиком з механізмом зворотного зв'язку. Моніторинг здійснюється завдяки інформаційним звітам структурних підрозділів та окремих посадових осіб, внутрішньому і зовнішньому аудиту та аналітичній діяльності спеціалізованих служб банку. Звітність, застосовувана в рамках моніторингу, забезпечує менеджерам зворотний зв'язок, а також надає докладну зведену інформацію. Така інформація допомагає аналізувати поточну діяльність і з погляду ризиковості, і щодо прийняття загальних управлінських рішень.

У процесі здійснення оперативного контролю банківське керівництво має передусім правильно розставити кадри на місцях та організувати ресурсне забезпечення діяльності установи. Недостатнє кадрове, матеріально-технічне та фінансове забезпечення конкретних операцій породжує невиправданий ризик. Наприклад, банк має розвинену комп'ютерну мережу, яка дає змогу здійснювати операції з деривативами на міжнародних фінансових ринках. Проте за відсутності високопрофесійних аналітиків і відповідного рівня організації роботи казначейства банку проведення таких операцій спричиниться до підвищення загального ризику банківської установи.

Один з важливих складників системи контролю за банківськими ризиками – внутрішній управлінський контроль. Завдання його зводяться до чіткого визначення та розмежування посадових повноважень, забезпечення подвійного контролю, ротації кадрів, організації контролю за окремими операціями безпосередньо на робочих місцях, створення досконалих систем передавання та зберігання інформації. І хоча не існує такої системи внутрішнього контролю, яка змогла б запобігти службовим зловживанням, проте правильно організований механізм контролю суттєво знижує рівень функціональних ризиків.

Система моніторингу ризиків допомагає корегувати поточну діяльність згідно із сигналами попередження, що їх вона генерує з використанням механізму зворотного зв'язку. Результативність системи управління ризиками в цілому залежить від ефективності системи моніторингу. Менеджери середньої ланки відповідають і за надійність локальної системи, і за втілення в життя стратегічних цілей, сформульованих на рівні вищого керівництва банку.

1.3 Методи зниження банківських ризиків

Сучасні методи управління банківськими ризиками, застосовуємі вітчизняними банками, в основному, директивно встановлені Національним банком України та розподіляються на [18]:

непряме регулювання ризиків нормативним регулюванням співвідношення власного капіталу та окремих агрегатів активних та пасивних операцій банку, при якому власний капітал банку вважається основним страховим резервом для відшкодування можливих втрат залучених коштів клієнтів банку та інших банків;

заставне забезпечення за рахунок активів позичальників сум виданих кредитів;

створення за рахунок прибутку банку спеціальних резервів на відшкодування можливих втрат від активних операцій – кредитних операцій, операцій з цінними паперами, дебіторської заборгованості за операціями, ненадходження нарахованих доходів банку;

створення обов’язкових резервів забезпечення поточної платоспроможності банку за рахунок резервування безготівкових коштів на кореспондентському рахунку в Національному банку та готівкових коштів в касі банку;

страхування активів, які не мають заставного забезпечення та, в основному, вкладених в операції з комерційними цінними паперами.

Нормативні показники регулювання діяльності комерційних банків, застосовуємі всіма банками України згідно “Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні” [9], наведені в табл.1.3 – 1.6 в розрізі ризиків неплатоспроможності, неліквідності, кредитного, інвестиційного та валютного ризиків. В табл.1.4 1.8 наведені основні алгоритми методик розрахунку показників ризику (нормативів), які визначають змістовні характеристики, закладені в кожний вид показника.

Таблиця 1.4

Коефіцієнти для аналізу та обмеження ризику неплатоспроможності банку (нормативи власного капіталу банку) [9]

Базою для розрахунку економічних нормативів Н2 є регулятивний капітал банку. Базою для розрахунку економічного нормативу Н3 є основний капітал банку.

Нормативи Н1Н3 (табл.1.4), Н4Н6 (табл.1.5), Н11Н12 (табл.1.6), Н7Н10 (табл.1.7) з класифікаційної точки зору (рис.1.2) визначають рівень фінансових нецінових ризиків діяльності банку.

Таблиця 1.5

Коефіцієнти для аналізу та обмеження ризику неліквідності банку [9]

Таблиця 1.6

Коефіцієнти для аналізу та обмеження інвестиційного ризику банку [9]

Базою для розрахунку економічних нормативів Н11, Н12 є регулятивний капітал банку.

Таблиця 1.7

Коефіцієнти для аналізу та обмеження кредитного ризику банку [9]

Базою для розрахунку економічних нормативів Н7, Н8 є регулятивний капітал банку. Базою для розрахунку економічних нормативів Н9, Н10 є статутний капітал банку.

Таблиця 1.8

Коефіцієнти для аналізу та обмеження валютного ризику банку [9]

Базою для розрахунку економічних нормативів Н13 є регулятивний капітал банку [9]. Нормативи Н13 (табл.1.8) з класифікаційної точки зору (рис.1.2) визначають рівень фінансових цінових ризиків діяльності банку.

Загальні резерви та резервні фонди формуються згідно з вимогами чинного законодавства України та за рішенням загальних зборів банку для покриття непередбачених збитків під невизначені ризики під час проведення банківських операцій.

Відрахування до загальних резервів та резервних фондів здійснюється за рахунок прибутку, що залишився після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов'язання.

Збитки від активів не можуть бути безпосередньо покриті із загальних резервів та резервних фондів, а повинні проводитися лише за рахунок спеціальних резервів, які створюються за всіма видами активів і позабалансових зобов'язань у потрібних сумах.

Порядок розрахунку резервів на відшкодування можливих збитків від втрати активів і під зобов'язання банку здійснюється відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України [19], [22], [23], [24], [25].

Списання безнадійних активів та будь-яких втрат активів у банках здійснюються тільки шляхом створення спеціальних резервів.

Резервування ризиків кредитних операцій

Згідно з „ПОЛОЖЕННЯМ про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків” [20] з метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України встановлено порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

Створення резерву під кредитні ризики це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства. З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: "стандартна", "під контролем", "субстандартна", "сумнівна" чи "безнадійна".

Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора. Для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення.

Банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.

1. Відповідно до перелічених критеріїв здійснюється класифікація кредитного портфеля за ступенем ризику та визначається категорія кредитної операції таким чином:

Таблиця 1.9

Класифікації кредитних операцій за ступенями ризику [20 ]

При класифікації кредитних операцій за ступенями ризику і віднесенні їх до груп, за якими розраховується резерв за факторингом, наданими зобов'язаннями (аваль), виконаними гарантіями та поруками, враховується строк погашення заборгованості, а саме:

Таблиця 1.10

Класифікації кредитних операцій факторингу за ступенями ризику [20 ]

Сума забезпечення береться до розрахунку резервів під кредитні ризики з урахуванням коефіцієнтів залежно від категорії кредитної операції. Безумовні гарантії, що беруться до розрахунку резерву під кредитні ризики за такими коефіцієнтами:

Таблиця 1.11

Класифікації вартості забезпечення гарантії [20 ]

Предмети застави, що беруться до розрахунку резерву під кредитні ризики за коефіцієнтами, наведеними в табл.1.12.

За операціями фінансового лізингу, об'єктами якого є рухоме майно, до розрахунку резерву береться вартість об'єкта фінансового лізингу залежно від строку його перебування в лізингоодержувача (з дати передавання йому об'єкта) за коефіцієнтами, наведеними в табл.1.11.

На підставі класифікації валового кредитного ризику та враховуючи прийнятне забезпечення, банк визначає чистий кредитний ризик за кожною кредитною операцією і зважує його на встановлений коефіцієнт резервування (табл.1.11).

Резервування ризиків операцій з цінними паперами

„Положення про порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами та інших вкладень у статутні фонди підприємств” [25] регулює порядок визначення банками України розрахункової суми резерву на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами сторонніх емітентів (далі резерв під цінні папери).

Банки зобов'язані розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок визначення стану та результатів роботи емітентів цінних паперів (класу емітентів) . У цьому положенні в обов'язковому порядку мають ураховуватися якісні та кількісні фактори оцінки емітентів.

За векселями, якими здійснено заміну кредитної заборгованості, банки повинні формувати резерв на повну балансову вартість цих векселів.

Банки зобов'язані формувати резерв у розмірі перевищення балансової вартості цінних паперів порівняно з їх ринковою вартістю, яка коригується (зменшується) з урахуванням ризику емітента (клас емітента визначається згідно з додатком до Положення [24]).

Таблиця 1.12

Коефіцієнт резервування (за ступенем ризику) за кредитними операціями [20]

Таблиця 1.13

Таблиця 1.14

Заборгованість за операціями з цінними паперами вважається нестандартною, якщо ринкова вартість цих цінних паперів, що визначається згідно з цим Положенням, є меншою, ніж їх балансова вартість.

Банки зобов'язані здійснювати щомісячне формування та коригування резерву на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами, що визнані нестандартними, у строки, установлені в пунктах Положення.

Балансова вартість групи цінних паперів для цілей розрахунку резерву історична (первісна) вартість групи цінних паперів, відкоригована на суму амортизації премії або дисконту. З метою визначення розміру знецінення групи цінних паперів здійснюється порівняння їх балансової вартості з ринковою (розрахунковою) вартістю без урахування суми раніше сформованих резервів.

Резервування сумнівної дебіторської заборгованості.

Відвернення банками коштів у дебіторську заборгованість призводить до скорочення обсягів робочих активів і погіршення їх якості . „Положення про порядок формування і використання банками резерву для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості” [24] регулює порядок визначення банками України розрахункової суми резерву під можливі втрати від дебіторської заборгованості (далі резерв під дебіторську заборгованість), а також порядок його використання.

Банки зобов'язані формувати резерв для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості, що виникає в процесі їх діяльності. Для розрахунку резерву під дебіторську заборгованість банки зобов'язані щомісяця за станом на перше число місяця, наступного за звітним, здійснювати інвентаризацію дебіторської заборгованості та її класифікацію за групами ризику залежно від строків обліку на балансі, а також з урахуванням строків погашення, передбачених договорами або правилами здійснення операцій/розрахунків, що встановлені законодавством України та внутрішніми положеннями банків.

Для визначення розміру резерву сума дебіторської заборгованості, класифікованої за групами ризику, зважується на відповідний коефіцієнт резервування (табл.1.15).

Резерв під дебіторську заборгованість за відповідною групою ризику формується з урахуванням кількості днів прострочення (визначених у колонці 4 таблиці) за відповідним коефіцієнтом, але не меншим, ніж передбачено за загальним строком обліку на балансі (що встановлений для дебіторської заборгованості за капітальними вкладеннями в колонці 2 таблиці або для іншої дебіторської заборгованості в колонці 3 таблиці).

Таблиця 1.15

Резервування під ризики дебіторської заборгованості [24]

Якщо фактичний ризик не перевищує межі допустимого, керівництво може обмежитися контролюючою функцією, аби не допустити зростання рівня ризиковості, тобто зразу перейти до останнього етапу управлінського процесу.

Якщо ж рівень реального ризику перевищує допустимі межі, необхідно його знизити, застосувавши відповідні методи управління. Відтак виникає проблема пошуку оптимальних методів управління, вибір яких великою мірою визначається видом ризику, а також особливостями та можливостями конкретного банку, загальним станом економіки, ступенем досконалості елементів інфраструктури фінансового ринку, законодавчим і нормативним середовищем країни.

Цінові ризики мінімізуються за допомогою методів хеджування, що базуються на проведенні операцій з похідними фінансовими інструментами (деривативами) на строкових фінансових ринках. Необхідною умовою здійснення операцій хеджування є активно діючий строковий ринок, який створює можливості для проведення фінансових операцій у будь-який час і в будь-яких обсягах. В Україні, наприклад, строковий ринок перебуває на стадії становлення, тому застосування методів хеджування вітчизняними банками обмежене.

У процесі мінімізації кредитного ризику банк може вдатися до таких методів: аналіз кредитоспроможності позичальника або емітента цінних паперів; диверсифікація; встановлення лімітів; вимоги забезпечення кредиту та ін. Вибір методу або групи методів управління кредитним ризиком залежить від стратегії конкретного банку, ставлення керівництва до проблеми ризику, рівня підготовки працівників, кола клієнтів та особливостей того сегмента ринку, який обслуговує банк. Так, для спеціалізованих банків можливості застосування методу диверсифікації обмежені. Банк, який працює з невеликими клієнтами, може не практикувати встановлення лімітів.

Функціональні ризики банку можуть бути знижені завдяки посиленню систем контролю та внутрішнього аудиту; застосуванню спеціального програмного забезпечення, що виявляє помилки та локалізує збої в комп'ютерних мережах; відпрацюванню систем повноважень і посадових інструкцій; вдосконаленню технічних засобів зв'язку та передавання інформації.

З погляду можливості застосовування окремих методів управління доцільно вирізнити кілька груп фінансових ризиків, об'єднавши їх за ознакою можливості застосування тих чи інших методів мінімізації. Це групи ризиків, які можуть бути:

диверсифіковані;

застраховані;

прохеджовані;

знижені за допомогою інтегрованого управління активами і пасивами банку.

Якщо рівень ризику з якоїсь причини не вдається мінімізувати, керівництво банку може прийняти рішення про його обмеження. Обмеження ризику або його зниження до допустимого рівня досягається обмеженням обсягів операцій, у зв'язку з якими виникає ризик, і (або) скороченням періоду часу, упродовж якого банк наражається на відповідний ризик. Обмеження обсягів операцій забезпечує зменшення розмірів можливих втрат, а скорочення ризикового періоду дає змогу знизити ймовірність настання негативної події.

У своїй діяльності банки можуть використовувати тактику уникнення ризику, відмовляючись від проведення певних фінансових операцій, освоєння нових ринків, впровадження нових послуг і продуктів та інших дій, які супроводжуються підвищеним ризиком. Однак у банківській практиці, на відміну від інших видів бізнесу, такий підхід не завжди прийнятний. Якщо компанія може працювати без залучення кредитних ресурсів, розміщення коштів на депозитах, купівлі цінних паперів, проведення експортно-імпортних операцій і завдяки цьому уникнути багатьох видів ризиків, то для банку такий шлях неприйнятний. Адже переважна більшість банківських операцій визначається передусім потребами клієнтів, без яких банк існувати не зможе.

Розробка стратегії мінімізації банківського ризику проходить ряд етапів [88]:

Виявлення факторів, що збільшують і зменшують конкретний вид ризику при здійсненні визначених банківських операцій.

Аналіз виявлених факторів з погляду сили впливу на ризик.

Оцінка конкретного виду ризику.

Встановлення оптимального виду ризику.

Аналіз окремих операцій з погляду відповідності прийнятному рівню ризику.

Розробка заходів щодо зниження ризику.

Для зниження рівня процентного ризику банк може застосувати наступні інструменти [91]:

1. Видача кредитів із процентною ставкою, що плаває. Такі міри дозволяють банку вносити відповідні зміни в розмір процентної ставки по виданому кредиті відповідно до коливань ринкових процентних ставок. У результаті банк одержує можливість уникнути ймовірних втрат у випадку підвищення ринкової норми позичкового відсотка.

2. Узгодження активів і пасивів по термінах їхнього повернення. Узгодження активів і пасивів по термінах їхнього повернення можливо по всьому балансі банку (макрохеджування) чи по конкретному активу і конкретному пасиву (мікрохеджування). Для максимального хеджування процентного ризику терміни повернення по активу і пасиву повинні цілком збігатися, що, однак, значним образом обмежує маневреність у діяльності банку.

3. Процентні ф'ючерсні контракти. Вони являють собою термінові контракти, що використовуються для гри на процентних ставках.

4. Процентні опціони. Процентний опціон це угода, що надає власнику опціону право (а на зобов'язання) купити чи продати деякий фінансовий інструмент (короткострокову позичку чи депозит) за фіксованою ціною до чи по настанні визначеної дати в майбутньому.

5. Процентні свопи. Одним зі способів зниження процентного ризику є операції "своп" з відсотками, тобто коли дві сторони укладають між собою угоду, за умовами якої зобов'язуються сплатити відсотки один одному по визначених зобов'язаннях в заздалегідь обумовлені терміни.

6. Термінові угоди. Цей метод захисту від процентного ризику зв'язаний з заключенням між банком і клієнтом спеціальної форвардної угоди про надання в обговорений день позички з визначеному розмірі і під установлений відсоток.

7. Страхування процентного ризику. Воно припускає повну передачу відповідного ризику страхової організації.

Процентний ризик містить у собі інфляційний ризик ризик збитків у результаті знецінення сум відсотків, що сплачуються позичальником. Методом його страхування є індексація, при якій у кредитному договорі обмовляється, що сума платежу залежить від зміни визначеного індексу, наприклад, цін, а також заключення поновлюваних (револьверних) позик на короткий термін із правом їхнього поновлення і перегляду рівня ставки.

Для зниження валютного ризику банк може використовувати наступні прийоми [109]:

1. Видача позичок в одній валюті з умовою її погашення в іншій з урахуванням форвардного курсу, зафіксованого в кредитному договорі. Такі міри дозволяють банку застрахуватися від можливого падіння курсу валюти кредиту.

2. Форвардні валютні контракти. Це основний метод зниження валютного ризику. Такі операції припускають заключення термінових угод між банком і клієнтом про купівлю-продаж іноземної валюти при фіксації в угоді суми угоди і форвардного обмінного курсу.

3. Валютні ф'ючерсні контракти. Також як і форвардні валютні контракти, фьючерсы являють собою угоду купити чи продати визначену кількість іноземної валюти у визначений день у майбутньому.

4. Валютні опціони. Незважаючи на подібність у назві форвардного валютного контракту з опціоном, вони є інструментом, що дають їх власнику право (а не зобов'язання) купити деяку кількість іноземної валюти за визначеним курсом у рамках обмеженого періоду чи часу по закінченні цього періоду.

5. Валютні свопи. Валютний своп являє собою угода між двома сторонами про обмін у майбутньому серіями платежів у різних валютах.

6. Прискорення чи затримка платежів. Прискорення чи затримка платежів використовується при здійсненні операцій з іноземною валютою. При цьому банк у відповідності зі своїми чеканнями майбутніх змін валютних курсів може зажадати від своїх дебіторів прискорення чи затримки розрахунків. Цим прийомом користаються для захисту від валютного ризику чи одержання виграшу від коливань валютних курсів. Однак ризик втрат присутній, оскільки цілком ймовірно неправильне прогнозування напрямку зміни валютного курсу.

7. Диверсифікованість валютних коштів банку в іноземній валюті. Цей метод зниження валютного ризику припускає постійне спостереження за коливанням курсів іноземних валют.

8. Страхування валютного ризику. Страхування валютного ризику припускає передачу всього ризику страхової організації.

Методами зниження ринкового ризику є наступні [108]:

1. Ф'ючерсні контракти на купівлю-продаж цінних паперів.

2. Фондові опціони. Фондовий опціон це право купити чи продати акції (чи інші цінні папери фондової біржі) протягом обговореного терміну.

3. Диверсифікованість інвестиційного портфеля. Найважливішим засобом захисту від знецінення цінних паперів є диверсифікованість інвестиційного портфеля банку.

Керування кредитним ризиком здійснюється за допомогою наступних банківських інструментів та процедур [104]:

1. Оцінка кредитоспроможності. Кредитні працівники звичайно віддають перевагу саме цьому методу, оскільки він дозволяє запобігти практично цілком усі можливі втрати, зв'язані з неповерненням кредиту.

2. Диверсифікованість кредитного ризику припускає розосередження наявних у банку можливостей по кредитуванню й інвестуванню. Кредитний ризик зростає в міру збільшення загального обсягу кредитування і ступені концентрації кредитів серед обмеженого числа позичальників.

3. Зменшення розміру видаваних кредитів одному позичальнику.

4. Страхування кредитів.

5. Залучення достатнього забезпечення.

6. Видача дисконтних позичок. Дисконтні позички лише в невеликому ступені дозволяють знизити кредитний ризик. Такий спосіб надання кредитів гарантує, як мінімум, одержання плати за кредит, а питання про її повернення залишається відкритим, якщо не використовуються інші методи захисту від кредитного ризику.

7. Оцінка вартості видаваних кредитів і наступний їхній супровід виражається в класифікації кредитів по групах ризику і створенням резерву по сумнівних боргах у залежності від групи ризику.

Серед усіх видів ризиків, з якими зіштовхуються банки, не найдеться іншого, аналу і контролю якого приділяється стільки уваги в останні роки, як ризик процентних ставок, оскільки зміна рівня процентних ставок може негативно впливати на доходи і вартість банківських активів, пасивів і капіталу [100].

Зміни рівня процентних ставок на ринку можуть нанести втрата прибутковості банку, збільшуючи його витрати фінансування, зменшуючи надходження по активах, скорочуючи вартість інвестицій акціонерів (чисту вартість або власний капітал). Останнім часом у періоди коливань процентних ставок банкіри змушені діяти в зовсім новій і більш непередбаченому середовищі.

Значні коливання процентних ставок останнім часом істотно змінювали рівні витрат, прибутки і вартість активів банку. Для багатьох з них, що звикли інвестувати в кредити і цінні папери з фіксованими ставками, одержання засобів від короткострокових депозитів з відсотком, що плаває, часто було згубно, оскільки сприяло значному прискоренню банкрутства банку. Банкіри почали активно шукати способи огородження своїх портфелів активів і пасивів, а також прибутку від впливу змін кредитних ставок. Багато банків у даний час реалізують стратегію керування активами і пасивами під керівництвом спеціальних комітетів. Подібні комітети не тільки вибирають стратегію для боротьби з ризиком змін процентних ставок, але також займаються короткостроковим і довгостроковим плануванням, вибирають заходу для захистові від ризику неліквідності, організують контроль за якістю видаваних кредитів, витратами і податковими зобов'язаннями.

Ціль захисних мір проти ризику процентних ставок огородження прибутку банку (чистого доходу після виплати податків і інших витрат) від негативних впливів їхніх змін. Не так уже важливо, у якому напрямку міняються ставки, головне, щоб прибуток залишався стабільної.

Для досягнення цієї мети менеджери банку повинні концентрувати свою увагу на тих складового портфеля, що найбільш чуттєві до зміни процентних ставок. У рамках активної частини портфеля це звичайно кредити й інвестиції в цінні папери, а в рамках пасивної частини це депозити і позики на грошовому ринку.

У випадку, якщо процентні ставки по зобов'язаннях банку ростуть швидше, ніж доход по кредитах і цінних паперах, значення ЧПМ буде скорочуватися з негативними наслідками для прибутку. Якщо процентні ставки знижуються і викликають більш швидке зменшення доходу по кредитах і цінних паперах у порівнянні зі скороченням процентних витрат по запозичених засобах, то ЧМП банку теж скоротиться. У цьому випадку менеджери банку повинні шукати можливі шляхи зниження ризику значного росту витрат запозичення в порівнянні з процентними доходами, що загрожує величині ЧПМ.

Найбільш популярна стратегія хеджування ризику процентних ставок, що використовують банки сьогодні, називається керування дисбалансами. Ця стратегія вимагає проведення аналізу термінів дії і можливостей зміни цін, зв'язаних з активами, що приносять процентний доход, банку, депозитами і позиками на грошовому ринку.

Банк може застрахуватися від негативного впливу змін процентної ставки (причому не важливо, росте вона або зменшується), якщо для кожного моменту часу виконана рівність [63]:

При нерівності виникає дисбаланс між активами і пасивами, чуттєвими до змін процентних ставок [63]:

Дисбаланс =

Активи банку, чуттєві до змін процентних ставок

Пасиви банку, чуттєві до змін процентних ставок

(1.3)

Банк відносно захищений від ризику процентних ставок, тільки коли обсяги чуттєвих до змін процентних ставок активів і пасивів рівні. У цьому випадку процентні надходження по активах і витрати фінансування змінюються в однаковій пропорції, тобто дисбаланс банку буде дорівнює нулеві і його ЧПМ буде стабільна незалежно від напрямку змін процентних ставок. Однак, як показує практика, нульовий дисбаланс не гарантує повний захист від процентного ризику, оскільки процентні ставки по активах і зобов'язанням у дійсності можуть мінятися в різному ступені.

Методи керування дисбалансом можуть бути корисним інструментом захисту від ризику процентних ставок, але вони далеко не цілком враховують вплив динаміки процентних ставок на ринкову вартість банківського капіталу (інвестицій акціонерів банку). Більш того, ці методи не можуть дати ніякого кількісного показника, по якому можна визначити, наскільки банк у цілому підданий ризикові зміни процентних ставок. Щоб врахувати ці істотні характеристики, повинен розрахуватися середньозважений термін погашення банківських активів і пасивів.

Важлива особливість показника середньозваженого терміну погашення з погляду керування ризиком полягає в тому, що він вимірює чутливість ринкової вартості фінансових інструментів до змін процентних ставок.

Банк, зацікавлений у повному хеджуванні змін процентних ставок, прагне вибирати активи і зобов'язання таким чином, щоб [63]:

тобто так, щоб дисбаланс середньозважених термінів погашення був максимально наближений до нуля.

Тому що вартість банківських активів звичайно перевершує вартість пасивів (у противному випадку банк буде банкрутом!), банк, що прагне звести дисбаланс середньозважених термінів погашення до нуля, повинний домогтися, щоб [63]:

Оскільки більший середньозважений термін погашення припускає велику чутливість до змін процентних ставок, це рівняння говорить про те, що для зведення до нуля загального ризику процентних ставок банку вартість банківських пасивів повинна мінятися трохи в більшому ступені чим вартість активів. Чим більше дисбаланс середньозважених термінів погашення, тим більше чуттєвою буде акціонерний капітал банку до змін процентних ставок.

РОЗДІЛ ІІ

АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ БАНКІВСЬКИМИ РИЗИКАМИ (НА ПРИКЛАДІ ВАТ КБ “ІПОБАНК”)

2.1 Загальна характеристика діяльності та організації ризик-менеджменту в ВАТ КБ “ІПОБАНК”

Відкрите акціонерне товариство Комерційний Банк „Іпобанк” працює на банківському ринку України з 31.10.2006. Станом на 01.01.2007 року фактичний статутний капітал банку становив 200 млн.грн. [111], а єдиним фактичним засновником та власником ВАТ КБ “ІПОБАНК” за даними Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України [114] на 17.02.2007 року було ТОВ “Незалежна нафтова компанія”.

28 листопада 2007 року ВАТ АБ "Укргазбанк", як андеррайтер, почав відкрите розміщення облігацій ВАТ КБ "Іпобанк" серії "А" [58] обсяг випуску за номінальною вартістю 200 млн. грн. під заставу акцій статутного фонду.

04.12.2007 року ВАТ КБ “ІПОБАНК” змінив свого основного власника – ТОВ “Незалежна нафтова компанія” вийшла зі складу власників банку [111]. В новий состав власників ввійшли 16 акціонерів – 11 юридичних осіб та 5 фізичних осіб (громадяни України та США). Юридичні особи володіють часткою 99,81% акцій, при чому мажоритарні акціонери – відсутні.

В Додатку Б наведені звітні баланси та звіти про фінансові результати роботи ВАТ КБ “Іпобанк” за 4 квартал 2006 року (початок діяльності банку) та за 1 – 4 квартали 2007 року [111].

В Додатку А наведені дані рейтингу банків банківської системи України по рівню активів станом на 01.01.2008 року [110]. Згідно з даними рейтингу банківської системи України, серед 150 банків ВАТ КБ “Іпобанк” станом на 01.01.2008 року займає наступні місця:

Обсяг валюти активів балансу – 963,94 млн.грн.( 68 місце – 0,173% БС);

Обсяг власного капіталу – 207,931 млн.грн.( 53 місце );

Обсяг статутного капіталу – 26,956 млн.євро (42 місце);

Обсяг кредитноінвестиційного портфеля

– 888,61 млн.грн.( 62 місце – 0,193% БС);

Обсяг поточних і строкових депозитів фізичних осіб

– 8,249 млн.грн.( 143 місце – 0,005%);

Обсяг поточних і строкових депозитів юридичних осіб

– 93,512 млн.грн.( 111 місце – 0,067%);

Обсяг балансового прибутку – 8,31 млн.грн. (63 місце – 0,131%);

Прибутковість статутного капіталу – 4,154 % (103 місце);

Прибутковість активів балансу – 0,862 % (66 місце);

Таким чином, станом на 01.01.2008року ВАТ КБ “Іпобанк”:

має надзвичайно низький рівень залучених коштів клієнтів –юридичних та фізичних осіб;

має низьку рентабельність статутного капіталу;

знаходиться за показниками валюти балансу, власного капіталу та балансового прибутку за 2007 рік в кінці 1 половини списку рейтингу банків України.

Побудова системи ризик-менеджменту в ВАТ КБ “Іпобанк” відбувається згідно “Методичним рекомендаціям щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України” [19].

Ризик-менеджмент (управління ризиками) в банку це процес, за допомогою якого банк виявляє (ідентифікує) ризики, проводить оцінку їх величини, здійснює їх моніторинг і контролює свої ризикові позиції, а також враховує взаємозв'язки між різними категоріями (видами) ризиків. Комплекс дій з ризик-менеджменту має на меті забезпечити досягнення таких цілей:

ризики мають бути зрозумілими та усвідомлюватися банком та його керівництвом;

ризики мають бути в межах рівнів толерантності, установлених спостережною радою;

рішення з прийняття ризику мають відповідати стратегічним завданням діяльності банку;

рішення з прийняття ризику мають бути конкретними і чіткими;

очікувана дохідність має компенсувати прийнятий ризик;

розподіл капіталу має відповідати розмірам ризиків, на які наражається банк;

стимули для досягнення високих результатів діяльності мають узгоджуватися з рівнем толерантності до ризику.

З точки зору ризик-менеджменту, банківська діяльність зводиться до прийняття ризику й отримання за це відповідної компенсації (економічної вигоди).

До процесу ризик-менеджменту залучені такі функціональні та структурні підрозділи банку:

спостережна рада у межах своїх функцій та відповідальності перед власниками банку, вкладниками/контрагентами та органами банківського нагляду;

правління банку у межах своїх повноважень та відповідальності перед спостережною радою банку, вкладниками/контрагентами та органами банківського нагляду;

підрозділ з ризик-менеджменту у межах своїх функцій щодо виявлення, кількісної та якісної оцінки, контролю та моніторингу ризиків;

бекофіси у межах своїх функцій контролю за дотриманням встановлених вимог;

фронтофіси у межах своїх функцій прийняття банком ризиків у рамках доведених повноважень.

На рівні організаційної структури в банку створені на рівні вищих колегіальних органів банку наступні окремі профільні комітети:

Контрольно-дорадчий комітет з ризик-менеджменту спостережної ради банку;

виконавчий кредитний комітет Правління банку;

виконавчий депозитний комітет Правління банку;

виконавчий комітет Правління банку по комплексному управлінню активами та пасивами, валютною позицією та прибутковістю банку;

виконавче казначейство банку по оперативному управлінню дисципліною платіжних потоків.

виконавчий підрозділ банку (відділ) з ризик-менеджменту структурний підрозділ банку, у якому зосереджені функції управління ризиками конкретного банку.

виконавча служба внутрішнього аудиту банку.

Відділ з ризик –менеджменту підпорядковується голові Правління банку, є повністю незалежним від підрозділів банку, що безпосередньо приймають ризики (фронтофісів) та підрозділів, які реєструють факт прийняття ризику та контролюють його величину (бекофісів). Керівник відділу з ризик-менеджменту є членом Правління банку та членом профільних комітетів, має право вето на рішення цих комітетів, якщо вони можуть призвести до здійснення ризикових операцій, що становитимуть загрозу інтересам вкладників, інших кредиторів банку та його власників або завдадуть шкоди належному веденню банківської діяльності.

До функцій відділу з ризик-менеджменту належать:

забезпечення проведення кількісної та якісної оцінки або формалізованого аналізу на основі визначених показників тих ризиків, на які наражається банк або які можуть надалі з'явитися в його діяльності;

розроблення та подання на затвердження правління банку методик оцінки ризиків. Ці методики мають забезпечувати можливість зіставлення різних ризиків, а також величини одного ризику в часі;

розроблення інфраструктури для отримання даних від інших систем, створення системи для автоматизованого ведення та оброблення бази даних щодо ризиків, а також для забезпечення безперервного моніторингу й оцінки різних ризиків;

розроблення та актуалізація засобів аналізу ризиків і методик для нових та діючих моделей, у тому числі їх бектестування;

накопичення спостережень (історичних даних) для порівняльного аналізу;

здійснення моніторингу даних щодо позицій та цін, ризикових позицій;

ідентифікація і моніторинг порушення лімітів;

аналіз можливих сценаріїв;

підготовка загального опису ризикових позицій і звітування щодо них правлінню (або, у разі потреби, спостережній раді банку або її комітету);

забезпечення координації з іншими підрозділами і сферами діяльності банку;

на основі проведеного аналізу величини ризиків банку та всіх факторів, які можуть призводити до її зниження (страхування, хеджування тощо), а також рівня розвитку систем управління конкретними ризиками, надання рекомендацій на розгляд правління щодо подальшої тактики роботи з цими ризиками, у тому числі за допомогою встановлення лімітів та інших обмежень, до заборони проведення операції;

надання рекомендацій спостережній раді і правлінню щодо потрібних вимог до капіталу з метою покриття неочікуваних збитків і збитків, пов'язаних з ризиками, виявленими (ідентифікованими) і виміряними кількісно з використанням методики найгіршого сценарію;

надання допомоги спостережній раді і правлінню у розробленні і впровадженні політик, положень і процедур з управління ризиками.

Під час виконання покладених на відділ з ризик-менеджменту функцій він:

надає керівним органам банку рекомендації щодо використання капіталу банку, розподілу (алокації) капіталу між структурними підрозділами та розподілу капіталу за видами ризиків (наприклад, кредитним, ринковим, операційним тощо);

використовує адекватні методи та прийоми кількісної та якісної оцінки ризиків;

підрозділ з ризик-менеджменту є найбільш логічним підрозділом для здійснення функції ведення нормативної бази документів щодо положень з ризик-менеджменту і забезпечення доступу до них для відповідного персоналу.

взаємодіє з службою внутрішнього аудиту органом оперативного контролю спостережної ради, який здійснює нагляд за дотриманням системи внутрішнього контролю в банку, а також надає висновки щодо її достатності та ефективності.

Служба внутрішнього аудиту банку в частині процесу ризик-менеджменту оцінює достатність та ефективність систем внутрішнього контролю банку в частині ризик-менеджменту та вносити рекомендації спостережній раді та правлінню щодо їх удосконалення.

2.2 Управління фінансовими ціновими ризиками банку

Функція керування ціновими ризиками в ВАТ КБ “Іпобанк” здійснюється на сучасному етапі становлення банку, в основному, щодо наступних цінових фінансових ризиків:

ризик зміни відсоткових ставок;

валютний ризик;

Основними цілями керування ціновими фінансовими ризиками є визначення лімітів ризику і контроль над тим, щоб ці ліміти не перевищувалися.

В табл.2.1 наведені чисельні оцінки цінових ризиків зміни відсоткових ставок по депозитним та кредитним операціям ВАТ КБ «Іпобанк» у 2007 році

Таблиця 2.1

Фактичні показники середньозважених відсоткових ставок по депозитним та кредитним операціям ВАТ КБ “Іпобанк” у 2007 році [110] %

Як показує аналіз даних, наведених в табл.2.1, статистична різниця ставок доходу від активних операцій в ВАТ КБ “Іпобанк” та ставок витрат за депозитними операціями банку становить 3,5 – 6,0%, що забезпечує толерантний рівень ризику рівня прибутковості діяльності банку у 2007 році при нормативних вимогах до рентабельності активів банку не нижче ROA > 1,5%. Рівень процентної маржі в ВАТ КБ “Іпобанк” відповідає загальному рівню процентної маржі в банківській системі України у 2007 році на рівні стабільності відсоткових ставок на протязі року (табл.2.2, 2.3) [110].

Таблиця 2.2

Проценті ставки за кредитами в реальний сектор економіки та за залученими депозитами за даними статистичної звітності банків України за грудень 2007 року [110], % річних

Таблиця 2.3

Проценті ставки за кредитами в реальний сектор економіки та за залученими депозитами за даними статистичної звітності банків України за січень 2007 року [110] % річних

В табл.2.4 наведені чисельні оцінки валютних цінових ризиків діяльності ВАТ КБ «Іпобанк» по валютним показникам нормативів діяльності Н13 [9].

Таблиця 2.4

Фактичні та нормативні значення показників валютного цінового ризику

Рис.2.1. Повалютні та сумарні значення валютної позиції ВАТ КБ «Іпобанк» станом на 01.07.2007 та 01.01.2008 року

2.3 Управління фінансовими неціновими ризиками банку

Функція керування фінансовими неціновими ризиками в ВАТ КБ “Іпобанк” здійснюється на сучасному етапі становлення банку, в основному, щодо кредитного ризику, ризику ліквідності та ризику неплатоспроможності.

Основними цілями керування ціновими фінансовими ризиками є визначення лімітів ризику і контроль над тим, щоб ці ліміти не перевищувалися.

В табл.2.5 наведені чисельні оцінки основних фінансових нецінових ризиків діяльності ВАТ КБ «Іпобанк» по показникам нормативів діяльності Н1 Н12 [9].

Таблиця 2.5

Фактичні та нормативні значення показників ризику

Як показує аналіз даних табл.2.5, основними проблемами ризикової діяльності ВАТ КБ «Іпобанк» в сфері нецінових фінансових ризиків є:

- перевищення нормативу кредитування одного позичальника –засновника банку, яке станом на 01.01.2008 ліквідоване в зв’язку з виходом засновника із составу акціонерів банку в листопаді 2007 року та передачею його кредитування через інший банк;

- перевищення станом на 01.01.2007 року нормативу кредитування інсайдера –засновника банку, яке станом на 01.01.2008 ліквідоване в зв’язку з виходом засновника із составу акціонерів банку в листопаді 2007 року та передачею його кредитування через інший банк.

В дипломній роботі проаналізовані цінові та нецінові ризики ВАТ КБ “Іпобанк”, для зменшення яких він станом на 01.01.2008 року створив:

резерви ризиків кредитного портфелю за методологією [20];

резерви ризиків міжбанківського кредитування [20];

резерви ризиків портфелю цінних паперів за методологією [25];

резерви ризиків ненадходження нарахованих та несплачених відсотків за кредитні операції [20];

резерви ризиків ненадходження коштів по дебіторській заборгованості в операціях банку з клієнтами та іншими банками за методологією [24].

Оскільки ВАТ КБ “Іпобанк” працює тільки 1 рік на банківському ринку України та знаходиться в стадії впровадження системи ризик-менеджменту в управлінні активними операціями банку, в дипломній роботі одночасно проведено порівняння відносних рівнів резервів (ризиків) складових портфеля активних операцій з рівнями для характерних банків БС України (лідерами, рівними в рейтинговій таблиці, банками “другої сотні” рейтингу).

На рис.2.2. наведені результати порівняльного аналізу кредитного ризику в клієнтському кредитному портфелі ВАТ КБ “Іпобанк” та інших банках БС України станом на 01.01.2008 року ( % резервування кредитного портфелю) [110]. На рис.2.3. наведені результати порівняльного аналізу ризику міжбанківського кредитного портфелю ВАТ КБ “Іпобанк” та інших банках БС України станом на 01.01.2008 року ( % резервування міжбанківського кредитного портфелю) [110]. На рис.2.4. наведені результати порівняльного аналізу ризиків портфелю цінних паперів, нарахованих доходів та дебіторської заборгованості ВАТ КБ “Іпобанк” та інших банках БС України станом на 01.01.2008 року (% резервування міжбанківського кредитного портфелю) [103].

Рис.2.2. – Порівняльний аналіз кредитного ризику в клієнтському кредитному портфелі ВАТ КБ “Іпобанк” та інших банках БС України станом на 01.01.2008 року ( % резервування кредитного портфелю) [110]

Як показує аналіз даних, наведених на рис.2.2 – основним ризиком, який резервується банками БС України є кредитний ризик, при цьому рівень резервування ризиків кредитного портфеля ВАТ КБ «Іпобанк» на рівні 3,9% знаходиться на рівні резервування кредитних ризиків в перших банках рейтингу та є вищим, ніж в банках 50 – 100 позиції.

Рис.2.3. – Порівняльний аналіз ризику міжбанківського кредитному портфелі ВАТ КБ “Іпобанк” та інших банках БС України станом на 01.01.2008 року ( % резервування кредитного портфелю) [110]

Рис.2.4. Порівняльний аналіз ризиків портфелю цінних паперів, нарахованих доходів та дебіторської заборгованості ВАТ КБ “Іпобанк” та інших банках БС України станом на 01.01.2008 року ( % резервування міжбанківського кредитного портфелю) [110]

На рис.2.5. наведені результати порівняльного аналізу витрат доходів за 2007 рік на формування резервів банківських ризиків в ВАТ КБ “Іпобанк” та інших банках БС України станом на 01.01.2008 року ( % витрат доходів банку) [110].

Рис.2.5. Порівняльний аналіз витрат доходів за 2007 рік на формування резервів банківських ризиків в ВАТ КБ “Іпобанк” та інших банках БС України станом на 01.01.2008 року ( % витрат доходів банку) [110]

Рис.2.6. Порівняльний аналіз структури резервів банківських ризиків в ВАТ КБ “Іпобанк” та інших банках БС України станом на 01.01.2008 року (% витрат доходів банку) [110]

2.4 Управління функціональними ризиками банку

Функція керування функціональними ризиками в ВАТ КБ “Іпобанк” здійснюється на сучасному етапі становлення банку, в основному, щодо маркетингових, операційно-технологічних та юридичних ризиків.

Маркетингові ризики є результатом нецінової конкуренції банків, яка пов’язана насамперед зі змінами в якості послуг. Тому перед вченими і практиками в області банківської справи встала проблема визначення критеріїв якості банківського продукту, і в даний час вже є визначені підходи до її рішення. Так, розроблені критерії якості з двох позицій: з точки зору клієнта і з точки зору банку.

З точки зору клієнта критеріями якості банківського обслуговування є швидкість обслуговування, терміновість здійснення операцій, наявність помилок і неточностей, години роботи банку, якість консультування (глибина, активний чи пасивний характер), особиста сторона відносин з банком і інше. Рівень якості банківських послуг клієнт порівнює з цінами.

Для самого банку якісний рівень роботи визначають: швидкість внутрішніх робочих процесів, рівень витрат на виправлення помилок, ефективність робочих процесів, рівень мотивації робітників, продуктивність праці, ступень кредитного ризику і інше, співвідношення з рівнем затрат по наданню банківських послуг. Очевидно, що в своїй діяльності банк повинен враховувати обидві групи критеріїв.

Крім загальної орієнтації на покращення якості обслуговування, банком широко використовується диференціація якості однотипових послуг в залежності від ціни (звичайні і ексклюзивні рахунки), цільової клієнтури (масові і індивідуальні послуги), каналів збуту (послуги, що виконуються за допомогою банківських автоматів, в відділенні банку, в консультаційному центрі) і т. д. Своє продовження всі міри по управлінню якості знаходять в активній рекламній діяльності банку.

Таким чином, на сучасному етапі проходить поступова зміна акцентів банківської конкуренції на користь нецінової конкуренції.

Керування функціональними маркетинговими ризиками здійснюється відповідним функціонуванням внутрішніх маркетингових процедур вивчення клієнтів банку, сегментування клієнтури та ринків банківських продуктів, процедур позиціювання банку в вибраних сегментах ринку, плануванням рекламних та PRакцій якості пропонуємих банківських продуктів, індивідуального супроводження кожного клієнта на період споживання їм банківської послуги.

Основним маркетинговим ризиком банківської діяльності є ризик впровадження нових банківських продуктів чи впровадження якісно нової диференціації існуючих банківських продуктів – це ймовірність не досягти запланованого рівня окупності нових банківських продуктів, послуг, операцій чи технологій. У банківській діяльності, як і в інших видах бізнесу, постійно точиться конкурентна боротьба за клієнтів і ринки збуту для досягнення найвигідніших для банку умов. На цей процес відчутно впливають численні маркетингові ризики, одним із проявів яких і є ризик впровадження нових чи диференційованих продуктів.

Так, досліджуємий ВАТ КБ “Іпобанк” пропонує високоризиковані види пропозицій банківських послуг для застосування засобів нецінової конкуренції:

а) в сегменті депозитних програм [111]:

Пропонує ефективно розпорядитися тимчасово вільними засобами клієнтів, розмістивши їх на депозитних рахунках, самостійно вибрати періодичність виплати відсотків, а також використовувати депозит як заставу при одержанні кредиту, індивідуальний підхід до кожного Клієнта у відношенні процентної ставки:

Депозит із правом поповнення в національній або іноземній валюті з виплатою відсотків щомісяця, щокварталу або наприкінці терміну

Депозитна лінія в національній або іноземній валюті з виплатою відсотків щомісяця (дає можливість поповнення або зняття засобів у будь-який час)

б) в сегменті послуг нових банківських автоматів депозитного самообслуговування [111]:

ВАТ КБ “Іпобанк” впровадив систему самообслуговування для клієнтів банку на базі пластикових карток та нової серії депозитно-готівкових автоматів, яка дозволяє користуватися банківськими послугами без безпосередньої участі менеджера банку в будь-який час цілодобово:

поповнення поточного рахунку;

поповнення депозиту “Строковий +”;

погашення кредиту в гривні;

отримання виписки за період по своїм рахункам;

запит по залишку на рахунку.

в) у сегментіплатіжних систем [111]:

ВАТ КБ “Іпобанк” впровадив систему Інтернет-банкінгу «Портмоне», що надало можливість одержати клієнтську базу і готову технологію для інтернетплатежів без побудови власногопроцесінговогоцентру.

Система інтернет-розрахунків «Портмоне» — це сервіс, що дозволяє автоматизувати щомісячні платежі за послуги стаціонарного і мобільного телефонного зв'язку, оплату комунальних послуг і електроенергії, кабельного телебачення, інтернета й ін. У даний час із усіх замовлень онлайн-оплата через Інтернет складає 12%.

Аналіз ефективності застосованих заходів нецінової конкуренції ВАТ КБ “Іпобанк” за 2007 рік можна характеризувати наступними показниками (табл.Б.5 Додатку Б, рис.2.7):

а) Обсяг поточних та строкових депозитів клієнтів – юридичних осіб за 1 квартал 2007 року зріс з рівня 100 тис.грн. (01.01.2007 року) до рівня 81,665 млн.грн. (01.04.2007), а далі зростання набуло дуже повільний характер до рівня 101,761 млн.грн. (на 01.01.2008);

б) Обсяг поточних та строкових депозитів клієнтів – фізичних осіб за 1 квартал 2007 року зріс з рівня 0 тис.грн. (01.01.2007 року) до рівня 397 тис.грн. (01.04.2007), а далі зростання набуло динамічний характер до рівня 8,255 млн.грн. (на 01.01.2008);

Таким чином, програма заходів нецінової конкуренції банку у 2007 році може бути оцінена як високоризикована, неокупно витратна та направлена на первинне конкурентне завоювання клієнтської бази на банківському ринку.

Рис.2.7. Динаміка зростання залучених коштів ВАТ КБ “Іпобанк” на протязі 2007 року

Метоюкерування функціональними ризиками банку є забезпечення належного функціонування внутрішніх процедур і політики, спрямованих на мінімізацію цих ризиків.

Функціональний операційний ризик визначається ймовірністю виникнення невідповідності між витратами банку на здійснення своїх операцій та їхньою результативністю. Процес управління операційним ризиком у банку набагато складніший, ніж в інших сферах підприємництва. До складу витрат включаються і процентні, і непроцентні комісійні та інші операційні витрати, які не завжди вдається точно спрогнозувати. Тому менеджерам банку складніше, ніж іншим підприємцям, визначити вплив непроцентних витрат на чистий прибуток.

Зниженню операційного ризику може сприяти розвиток систем автоматизації банківських технологій і захисту інформації. При цьому важливо відзначити, що функціональні обмеження автоматизованої банківської системи (АБС), помилки програмного забезпечення (ПО) й збої устаткування також належать до операційного банківського ризику.

Рис.2.8. Структура пасивів балансу ВАТ КБ “Іпобанк” станом на 01.01.2008 року

Підходи до зниження операційного ризику в АБС можна розділити на три складові [100]:

1) технологічний підхід, при якому мінімізація операційного ризику провадиться за рахунок раціоналізації загальної технології обробки інформації в автоматизованій системі незалежно від прикладного призначення ПО;

2) функціональний підхід, при якому операційний ризик мінімізується за рахунок повноти відповідності реалізованих прикладних алгоритмів вимогам предметної області (нормативи, правила, опису банківських продуктів і т.п.);

3) методологічний аспект, спрямований на підвищення ступеня формалізації нормативів, правил, законодавчих актів і інших регламентуючих документів, що визначають порядок і правила реалізації банківських послуг і продуктів.

Відомо, що самою слабкою ланкою в автоматизованих системах при виконанні стандартних (рутинних) процедур є людина (для АБС операціоніст), тому технологічний підхід у самому загальному виді спрямований на зниження ризику людського фактору при виконанні банківських операцій. Основним напрямком тут з погляду мінімізації операційного ризику є максимальна автоматизація процесів керування й контролю інформації на стадіях введення/виводу даних АБС.

Практика боротьби за зниження операційного ризику виробила ряд типових на сьогоднішній день підходів, які реалізуються у всіх промислових АБС.

З погляду методологічного аспекту тут доречно згадати «Базель II», або «Нову угода по регулюванню банківського капіталу», це найважливіший документ із питань ризику-менеджменту банківської системи [95].

Головним нововведенням угоди «Базель II» є встановлення трьох різних варіантів розрахунку кредитного ризику й трьох варіантів розрахунку операційного ризику, які повинні дозволити банкам і наглядовим органам вибрати для себе такий метод (або методи), що, на їхню думку, найбільше підходить для даного етапу розвитку діяльності банку й інфраструктури ринку.

Угода «Базель II» операційний ризик визначає як важливий ризик, з яким зіштовхуються банки, і банкам пропонується тримати певну суму капіталу, щоб захистити себе від пов'язаних з ним збитків. Властиво операційний ризик визначається як «ризик збитків у результаті неадекватності внутрішніх процедур або їхнього недотримання, дій людей і систем або зовнішніх подій». Є надія, що орієнтація на «Базель II» буде сприяти зниженню операційного ризику за рахунок кращої методологічної забезпеченості реалізації банківських продуктів в АБС.

Аналіз операційного ризику в досліджуємому ВАТ КБ “Іпобанк” показав, що впроваджена АБС банку є стандартизованою системою подвійного контролю операцій, яка дозволяє:

а) на етапі оформлення депозитної та кредитної угоди автоматично розрахувати прогнозний баланс банку та середню доходність операції з осередненням загальної суми депозитів та депозитних ставок (+ ставка прогноза угоди) та загальної суми кредитів та кредитних ставок (+ ставка прогнозуємої угоди);

б) на основі прогнозних розрахунків автоматично розрахувати рівень додаткової доходності чи витратності операції, порівняти його з введеними в АБС обмеженнями та отримати попередній дозвіл на введення даних угоди в основну базу рахунків та операцій банку на проведення руху документів та коштів;

в) блокувати продовження оформлення депозитної чи кредитної операції в АБС при невідповідності прогнозних результатів поточним рівням “бізнесправил” доходності банківських операцій, введеним в АБС за рішенням Правління банку.

На рис.2.9 наведені результати аналізу динаміки чистого процентного спреду процентних операцій ВАТ КБ “Іпобанк” та АКБ “Приватбанк” (для порівняння) на протязі 2007 року. Порівняльну оцінку операційного ризику для ВАТ КБ “Іпобанк” та АКБ “Приватбанк” ведемо по наступній технології [68]:

а) Маточікування значень чистого процентного спреду за 2007 рік становить:

для ВАТ КБ “Іпобанк” 4,403 %

для АКБ “Приватбанк” 6,430 %

б) Середньоквадратичне відхилення значень чистого процентного спреду за 2007 рік від маточікування становить:

для ВАТ КБ “Іпобанк” 0,901 %

для АКБ “Приватбанк” 0,316%

в) Рівень операційного ризику, як варіація виборки значень чистого процентного спреду за 2007 рік становить:

для ВАТ КБ “Іпобанк” 20,459 %

для АКБ “Приватбанк” 4,923 %

Таким чином, рівень операційного ризику в досліджуємому ВАТ КБ “Іпобанк”, який працює 1,2 роки на банківському ринку України, в 4 рази вищий, ніж в банку лідеру банківської системи України АКБ “Приватбанк”, який працює 16 років на банківському ринку України (Додаток А).

Рис.2.9. Аналіз динаміки чистого процентного спреду процентних операцій ВАТ КБ “Іпобанк” та АКБ “Приватбанк” на протязі 2007 року

Окрім цього, рівень систематичного зсуву середньої величини процентного спреду в ВАТ КБ “Іпобанк” становить (–2,0%) відносно рівня середньої величини процентного спреду в АКБ “Приватбанк”, що свідчить про наявність не тільки випадкової складової операційного ризику в ВАТ КБ “Іпобанк”, але і наявність систематичного ризику втрати прибутку банку за рахунок неоптимального управління процентною ставкою витрат на залучені кошти та процентною ставкою доходності кредитних операцій.

За результати досліджень дипломної роботи, на сьогоднішній день основним функціональним ризиком діяльності ВАТ КБ «Іпобанк» є ризик втрати ділової репутації кредитної організації (репутаційний ризик) формування оптимальної структури акціонерів банку та взаємовідносин з ними.

Так, 6 листопада 2007 р.незалежне рейтингове агентство «Кредит-Рейтинг» оголосило про визначення довгострокового кредитного рейтингу uаВВ+ запланованому випуску іменних відсоткових облігацій (серії А) ВАТ КБ «Іпобанк» (м. Київ) на суму 200 млн. грн. строком обігу 5 років. У ході аналізу агентство використовувало фінансову звітність ВАТ КБ «Іпобанк» за 20062007 рр., а також внутрішню інформацію, надану банком у ході рейтингового процесу [58]. Позичальник або окремий борговий інструмент з рейтингом uaBB характеризується кредитоспроможністю нижчою, ніж достатня, порівняно з іншими українськими позичальниками або борговими інструментами. Висока залежність рівня кредитоспроможності від впливу несприятливих комерційних, фінансових та економічних умов. Знаки «+» і «–» позначають проміжні рівні рейтингів відносно основних рівнів.

Фактори, що сприяють підвищенню кредитного рейтингу ВАТ КБ «ІПОБАНК» за висновками рейтингового агентства «Кредит-Рейтинг» (Україна) [58]:

прибуткова діяльність з моменту заснування банку та достатній рівень фондової капіталізації;

інформаційна відкритість і прозорість.

Фактори, що обмежують підвищення кредитного рейтингу ВАТ КБ «ІПОБАНК» за висновками рейтингового агентства «Кредит-Рейтинг» (Україна) [58]:

банк здійснює діяльність лише протягом 9 місяців, що за умов відсутності власної регіональної мережі та карткового бізнесу, а також незначної кількості клієнтів та подальшого збільшення присутності системних банків на ринку, суттєво ускладнює виконання стратегічних завдань;

виключна концентрація кредитного портфеля, що може негативно вплинути на показники прибутковості при виникненні проблем навіть з незначною часткою кредитів;

виключна концентрація ресурсної бази за основними контрагентами, що підвищує ризик ліквідності банку;

система управління ризиками перебуває на стадії становлення та потребує удосконалення.

РОЗДІЛ ІІІ

ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ БАНКІВСЬКИМИ РИЗИКАМИ

3.1 Пропозиції щодо підвищення ефективності управління фінансовими ціновими ризиками банку

Згідно з “Методичними рекомендаціями щодо організації процесу формування управлінської звітності в банках України” Національного банку України [22] для підвищення ефективності управління ціновими ризиками банку доцільно впровадити наступні особливості розрахунку резервів у межах управлінського обліку:

1. Ризики з метою формування управлінської звітності вимірюються очікуваними та неочікуваними втратами. Очікувані втрати від кредитних ризиків мають покриватися резервами, а неочікувані втрати капіталом (капіталом під ризиком).

2. Під час визначення прибутковості за кредитними продуктами банку розраховується прибуток і прибутковість відповідних центрів прибутку, що відкориговані на ризики, пов'язані з очікуваними втратами (скоригований на ризик прибуток). Для здійснення цього розрахунку необхідно враховувати середній рівень очікуваних збитків, пов'язаних з ризиками таких продуктів.

3. Під час розрахунку очікуваних втрат унаслідок кредитного ризику мають ураховуватися поточні економічні умови, історичні дані щодо відшкодувань за відповідними продуктами, мінімальні періоди спостереження (доцільно охоплювати один економічний цикл три п'ять років або інший інтервал).

4. Оцінка ризиків має здійснюватися службою управління ризиками банку.

5. Прибуток (прибутковість) банку або об'єкта управління може бути оцінена за допомогою таких показників:

а) процентної та непроцентної маржі (з урахуванням внутрішніх трансфертних доходів і витрат);

б) прибутку;

в) чистої процентної маржі;

г) прибутковості активів (ROA);

ґ) прибутковості капіталу (ROE);

д) скоригованого на ризик прибутку тощо.

6. Під час розрахунку ефективності видів діяльності, центрів прибутку, продуктів (груп продуктів), клієнтів (груп клієнтів) тощо враховуються прибуток (прибутковість) і ризики за відповідними об'єктами управління.

7. З метою оцінки ефективності можуть використовуватися такі показники:

а) співвідношення прибутку і ризиків;

б) показник мультиплікатора капіталу;

в) RAROC відношення скоригованого на ризик прибутку до капіталу під ризиком (економічного капіталу) тощо.

8. Показник RAROC дає змогу оцінювати співвідношення прибутку і ризиків, на які наражається об'єкт управління в процесі генерування цих прибутків. RAROC відображає прибутковість капіталу об'єкта управління, необхідного для покриття обраної частки максимально можливого збитку (зазвичай береться частка 97 99 %).

RAROC доцільно розраховувати за кожним об'єктом управління з метою:

оцінки ефективності (рентабельності з урахуванням ризику) видів діяльності, центрів відповідальності, продуктів та їх груп, клієнтів і їх груп шляхом порівняння їх показників RAROC між собою та зі встановленою граничною нормою, їх ранжирування за ступенем інвестиційної привабливості;

розподілу наявного капіталу між наявними об'єктами управління з метою досягнення максимального ефекту в межах запланованої стратегії;

матеріального заохочення керівників центрів відповідальності;

ціноутворення банківських продуктів тощо.

9. Капітал під ризиком (економічний капітал) зазвичай складається з:

а) капіталу під неочікувані втрати внаслідок кредитного ризику;

б) капіталу під неочікувані втрати внаслідок процентного, валютного та інших ринкових ризиків торгової діяльності;

в) капіталу під неочікувані втрати внаслідок операційного ризику.

10. Капітал під ризиком (економічний капітал) розраховується службою ризик-менеджменту за допомогою методів, прийнятних для банку, з урахуванням загальноприйнятих методик оцінки ризиків, практики ризик-менеджменту, рекомендацій служб банківського регулювання і нагляду, специфіки діяльності, обсягів операцій і технічних можливостей банку тощо.

11. Капітал під ризиком (економічний капітал) розраховується за принципом "знизу вгору" для кожного об'єкта управління, надалі агрегується з метою визначення сукупного розміру капіталу під ризиком (економічного капіталу) для банку в цілому.

Агрегування може здійснюватися шляхом додавання всіх складових капіталу під втрати внаслідок різних ризиків або з урахуванням взаємозалежності (кореляції) між різними видами ризиків.

Згідно з “Методичними рекомендаціями щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України” Національного банку України [12] для організації управління ризиками банки мають запроваджувати всеохоплюючий процес управління ризиками (під наглядом з боку спостережної ради та правління банку) для ідентифікації, оцінки величини та контролю за всіма значними ризиками.

Одним із сучасних методів комплексного управління ціновими банківськими ризиками (процентним, валютним, ринковим) є ГЕПменеджмент [42].

ГЕП менеджмент – це комплексний метод одночасного управління платоспроможністю, ліквідністю, валютною позицією та прибутковістю банку з застосуванням механізму поточного порівняння строків, сум та вартості залучених коштів і строків, сум та доходів від розміщення цих залучених коштів в активні операції банка (кредити та цінні папери) [32].

Регулюючи гепрозриви за рахунок оперативного запозичення коштів на міжбанківському ринку, включаючи механізми регулювання ліквідності, пропонуємі НБУ [9], банк наражається на проблеми відсоткового ризику, тобто ціна на короткострокові ресурси запозичень може суттєво знизити прибутковість банку, оскільки такі запозичення є додатковими витратами банку, які знижують рівень розрахункової процентної маржі між вартістю залучених коштів та доходами від їх розміщення в активні операції.

Стратегія управління гепом має на меті при збереженні вимог по забезпеченню платоспроможності та ліквідності банку отримання підвищених прибутків і передбачає свідомий ризик банку, а тому характеризується як агресивніша. У разі реалізації ризику маржа банку знизиться, що буде зумовлено підвищенням ставок за від'ємного гепу або зниженням ставок за додатного гепу. У процесі реалізації стратегії управління гепом необхідно досягти відповідності між видом гепу (додатний чи від'ємний) та прогнозами зміни напряму, швидкості й рівня відсоткових ставок. Очевидно, запорукою успіху цієї стратегії є наявність надійного прогнозу (або можливість отримати такий прогноз) і передбачуваність економічної ситуації. Якщо спрогнозувати зміну відсоткових ставок неможливо, наприклад, через нестабільність економіки або під час кризових періодів, набагато безпечнішою для банку буде стратегія фіксації спреду.

Основними параметрами управління ГЕПом є строки та обсяги активів і зобов'язань банку. Узгодження строків розміщення активів і залучення зобов'язань – один із методів, з допомогою якого банк фіксує спред і нейтралізує ризик зміни відсоткової ставки. Припускається, що всі відсоткові ставки і за активними, і за пасивними операціями змінюються з однаковою швидкістю в одному напрямі. Це припущення пов'язане з концепцією "паралельного зсуву" кривої дохідності [63].

Сутність прийомів комплексного управління активами та пасивами банку (УАП) полягає у встановленні співвідношень між строками залучення та розміщення однакових за обсягом коштів.

Узгодження строків вхідних і вихідних фінансових потоків використовується менеджментом банків паралельно з іншими прийомами управління платоспроможністю, ліквідністю та відсотковим ризиком, оскільки на практиці узгодити всі позиції за строками та сумами майже неможливо.

Показник гепу визначається як різниця між величиною чутливих активів і чутливих зобов'язань банку в кожному із зафіксованих інтервалів [99]:

(3.1)

де GAP (t) – величина гепу (у грошовому виразі) в періоді t;

FA (t) – активи, чутливі до зміни відсоткової ставки в періоді t;

FL (t) – пасиви, чутливі до зміни ставки в періоді t.

Геп може бути додатним, якщо активи, чутливі до змін ставки, перевищують чутливі зобов'язання (FA(t) > FL(t)), або від'ємним, якщо чутливі зобов'язання перевищують чутливі активи (FA(t) < FL(t)).

Збалансована позиція, коли чутливі активи та зобов'язання рівні між собою, означає нульовий геп. За нульового гепу маржа банку буде стабільною, незалежною від коливань відсоткових ставок, а відсотковий ризик – мінімальним. Проте одержати підвищений прибуток внаслідок сприятливої зміни відсоткових ставок на ринку за нульового гепу неможливо. І додатний, і від'ємний геп надають банку потенційну можливість отримати більшу маржу, ніж у разі нульового гепу.

Для визначення співвідношення чутливих активів і зобов'язань банку використовують коефіцієнт гепу – FGAP (t), який обчислюється як відношення чутливих активів до чутливих зобов'язань [99]:

(3.2)

Якщо коефіцієнт гепу більший за одиницю, це означає, що геп додатний, якщо менший – геп від'ємний. Якщо коефіцієнт дорівнює одиниці, геп нульовий.

Головна ідея управління гепом полягає в тому, що величина та вид (додатний або від'ємний) гепу мають відповідати прогнозам зміни відсоткових ставок.

Правило управління гепом [88]:

якщо геп додатний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа банку зростатиме і, навпаки, у разі їх зниження маржа зменшуватиметься;

якщо геп від'ємний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа банку зменшуватиметься, а з їх зниженням – збільшуватиметься.

Це означає, що для банку не так вже й важливо, як змінюються відсоткові ставки на ринку. Головне – щоб геп відповідав тому напряму руху ставок, який забезпечить підвищення прибутку, тобто був додатним за підвищення ставок і від'ємним – за їх зниження.

Проте менеджменту банку потрібно пам'ятати, що потенційна можливість одержання додаткового прибутку супроводжується підвищеним рівнем відсоткового ризику. Якщо прогноз зміни ставок виявиться помилковим або не справдиться, то це може призвести до зниження прибутку і навіть до збитків. Отже, за наявності в банку додатного чи від'ємного гепу цілком реальною є і ймовірність одержання додаткових прибутків, і ймовірність фінансових втрат.

Тому геп є мірою відсоткового ризику, на який наражається банк упродовж зафіксованого часового інтервалу. Незалежно від того, додатний чи від'ємний геп має банк, що більша абсолютна величина гепу, то вищий рівень відсоткового ризику бере на себе банк і то більше змінюється його маржа.

Головне завдання менеджменту банку в процесі управління гепом – досягти відповідності між видом гепу та прогнозом зміни напряму, швидкості й рівня відсоткових ставок. Необхідною умовою управління гепом є наявність надійного прогнозу (або можливість одержати такий прогноз) і передбачуваність економічної ситуації.

Метод гепу дає змогу банку зважено керувати співвідношенням обсягів активів і зобов'язань банку, проте на практиці виникає необхідність одночасного управління і обсягами, і строками фінансових потоків банку. Для цього застосовують метод кумулятивного гепу.

За економічним змістом кумулятивний геп – це інтегральний показник, що відбиває рівень ризику відсоткових ставок, на який наражається банк упродовж розглянутого часового горизонту. Банк може управляти цим ризиком, встановлюючи ліміт кумулятивного гепу як максимально допустиму його величину та увідповіднюючи структуру чутливих активів і зобов'язань до установленого ліміту.

На рис. Г.1 – Г.6 Додатку Г наведені результати аналізу величин гепу та кумулятивного гепу повалютно для сумарного гривневого еквіваленту в ВАТ КБ “Іпобанк” у першому півріччі 2007 року та за 2007 рік.

Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими гепрозривами в короткострокових активах та пасивах ВАТ КБ “Іпобанк” станом на 01.07.2007 року та на 01.01.2008 року (повалютно), наведений на графіках рис.Г.5 показує, що для короткострокових активів та пасивів часткові (в періодах) гепи (розрив між активами та пасивами) та кумулятивний геп мають від'ємний характер, тобто управління пасивами та активами , начебто, спрямоване на прогноз зниження відсоткових ставок на пасиви та активи в короткостроковому періоді. При цьому у 2007 році величина кумулятивного від’ємного гепу для короткострокових періодів зросла практично в 15 разів за рахунок стратегії роботи в діапазоні строків активів та пасивів від 1до 31 дня (“короткі гроші”).

Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими гепрозривами в довгострокових активах та пасивах ВАТ КБ “Іпобанк” станом на 01.07.2007 року та на 01.01.2008 року (повалютно), наведений на графіках рис.Г.6 показує, що для довгострокових активів та пасивів часткові (в періодах) гепи (розрив між активами та пасивами) та кумулятивний геп мають додатний характер, тобто управління пасивами та активами, начебто, спрямоване на прогноз підвищення відсоткових ставок на пасиви та активи в довгостроковому періоді. При цьому у 2007 році величина кумулятивного додатного гепу для довгострокових періодів зросла практично в 6 разів за рахунок стратегії роботи в діапазоні строків активів та пасивів більше 365 днів (“довгі гроші”).

Аналіз структури активів та пасивів ВАТ КБ “Іпобанк” , в той же час показує, що довгострокові кредити (строк більше 365 днів) у 2007 році зросли за рахунок початку іпотечного кредитування фізичних осіб. При цьому пасивна база залучених ресурсів має, в основному, короткостроковий характер.

В табл.3.1 та на рис.3.1 наведені повалютні та сумарні значення валютної позиції ВАТ КБ «Іпобанк» станом на 01.07.2007 та 01.01.2008 року, розраховані за кумулятивною методологією НБУ [9].

Таблиця 3.1

Повалютні та сумарні значення валютної позиції ВАТ КБ «Іпобанк» станом на 01.07.2007 та 01.01.2008 року

Аналіз даних, наведених в табл.3.1 дозволяє констатувати, що сумарний рівень валютної позиції не перевищує вимоги НБУ [9], крім того по відношенню до граничного рівня валютної позиції, визначеного НБУ, фактичний рівень валютної позиції ВАТ КБ «Іпобанк» в 58 разів нижче. Тобто валютний ризик за методологією НБУ є низьким.

Пропонуємий в дипломній роботі метод ГЕПменеджменту набагато критичніше оцінює рівень валютних ризиків ВАТ КБ «Іпобанк».

Так, згідно графікам, наведеним на рис.3.1, повалютний аналіз короткострокового та довгостроковго ГЕПу в ВАТ КБ “Іпобанк” у 2007 році (станом на 01.10.2008) дозволяє ідентифікувати наступні підвищені валютні ризики, які не виявляються традиційною методологіїю НБУ [9]:

1. За короткостроковими активами та пасивами тривалістю до 31дня:

- по ВКВ – коротка валютна позиція 7,97%(пасиви більше активів);

2. За короткостроковими активами та пасивами тривалістю від 31дня до 92 днів:

- по ВКВ – коротка валютна позиція 6,292%(пасиви більше активів);

3. За короткостроковими активами та пасивами тривалістю від 92 до 365 днів:

- по ВКВ – довга валютна позиція 1,93%(активи більше пасивів);

4. За довгостроковими активами та пасивами тривалістю менше 365 днів:

- по ВКВ – коротка валютна позиція 16,27%(пасиви більше активів);

5. За довгостроковими активами та пасивами тривалістю більше 365 днів:

- по ВКВ – довга валютна позиція 23,86%(активи більше пасивів);

Одночасно гепменеджмент дозволяє ідентифікувати скриті ризики, які в ВАТ КБ “Іпобанк” станом на 01.01.2008 року виникли за рахунок того, що:

а).Валютні активи вкладені в довгострокових термінах, при чому їх величина значно більше короткострокових валютних пасивів, тобто при поверненні короткострокових валютних пасивів (вкладів) необхідно буде купувати валюту на міжбанківському ринку, що вносить ризик зниження прибутку банку за рахунок можливих втрат від підвищення курсу іноземної валюти.

б). Оскільки короткострокові та довгострокові валютні пасиви (вклади) будуть повернені раніше, ніж повернення валютних активів, то при поверненні валюти від довгострокових кредитів ( в умовах прогнозу падіння курсу долара США) виникає ризик зниження прибутку банку.

Рис.3.1. – ГЕПтехнологія оцінки валютної позиції банку в ВКВ і НКВ та відповідне зростання рівня валютного ризику в короткострокових та довгострокових періодах діяльності ВАТ КБ «Іпобанк»

3.2 Пропозиції щодо підвищення ефективності управління фінансовими неціновими ризиками банку

Основним неціновим ризиком, на якому зосереджені стратегічні та тактичні заходи управління ризиками в комерційних банках України, є кредитний ризик.

У процесі аналізу кредитних ризиків, які виникають за рахунок економічних ризиків діяльності позичальників, банк може використати різноманітні джерела інформації, які в цілому складаються з трьох груп [66]:

інформація, отримана безпосередньо від клієнта;

внутрішньобанківська інформація;

зовнішні джерела інформації.

До першої групи належать:

1. Фінансова звітність;

2. Документація, яка підтверджує правовий і юридичний статус клієнта: статут, договір засновників, свідоцтво про реєстрацію, дані про юридичну адресу та ін.;

3. Документація, пов'язана з кредитним заходом – техніко-економічне обґрунтування, розрахунки очікуваних надходжень від реалізації проекту, для середньо і довгострокових кредитів – бізнес-план, копії контрактів, договорів та інших документів, які стосуються реалізації заходу, зобов'язання із забезпечення своєчасного повернення кредиту (договір застави, гарантійний листок, страхове свідоцтво та ін.);

4. Інформація, одержана у процесі попередньої бесіди з майбутнім позичальником, під час якої кредитний працівник має оцінити моральні, етичні та професійні якості працівників підприємства (директора, заступників директора, головного бухгалтера), визначити перспективи розвитку та зростання, виявити специфічні особливості та деталі, пов'язані з цим кредитом, сформувати думку про клієнта. Усі дані, одержані під час зустрічі з клієнтом, мають бути занотовані й зберігатися в кредитній справі. У багатьох банках розроблено спеціальні формуляри та анкети, які складаються зі стандартизованих запитань, на які повинен відповісти клієнт;

5. Додаткова інформація, яка подається за вимогою банку, – довідки про наявність рахунків в інших банках, витяги з рахунків в інших банках, довідки з податкової інспекції, довідки про юридичні права на заставу, технічна документація, пов'язана з деякими видами застави, та ін.

Внутрішньобанківські джерела інформації складаються з відомостей про попередні контакти з клієнтом у сфері і кредитних, і некредитних стосунків. Велике значення в цьому разі мають архіви банку, такі як картотека кредитної інформації (ККІ), де зберігаються дані про кредити, які раніше було видано клієнтові, про затримки та порушення під час погашення позики.

Створення та ведення ККІ має стати для банків одним з невідкладних завдань. У деяких розвинених країнах ця проблема вирішується на рівні держави, і банки зобов'язані вести такі картотеки, які стають складниками загальнодержавної системи контролю за кредитами. Близько тридцяти років діє така державна інформаційна система в Канаді, і будь-який банк може одержати інформацію про кредитні стосунки з будь-яким клієнтом, який упродовж цього часу звертався за кредитом до різних установ, а це майже всі фірми та населення країни. Крім інформаційної, така загальна система виконує і контролюючу функцію, оскільки кожний клієнт знає, що інформація про порушення умов кредитної угоди зберігатиметься і, можливо, стане перепоною під час одержання нового кредиту.

В Україні завдання створення картотеки кредитної інформації на загальнодержавному рівні є глобальним і невідкладним, про що й наголошують банківські працівники. Однак складність цього завдання – і організаційна, і технічна – не дає можливості розраховувати на швидке її вирішення.

До третьої групи джерел інформації належать відомості, здобуті за межами банку, що надійшли:

1. Від департаменту банківського нагляду;

2. Інших банків, які обслуговували цього клієнта;

3. Ділових партнерів, які мали контакти з позичальником;

4. Засобів масової інформації (реклами, рейтинги, дані про участь у виставках, оголошення та ін.);

5. Статистичних агенцій і статистичних інформаційних збірників, звідки можна взяти дані про загальний стан виробництва в галузі та перспективи розвитку, а також про місце підприємства та його продукції на ринку;

6. Відвідування підприємства, у процесі якого важливо виявити рівень компетенції працівників, які очолюють бухгалтерську, фінансову та маркетингові служби, адміністративний апарат, скласти уявлення про склад і стан майна підприємства, оцінити якість і конкурентоспроможність продукції та послуг підприємства, можливості експорту, залежність від джерел сировини та ін.

Кожне інформаційне джерело слугує для висвітлення конкретного аспекта діяльності клієнта, коли аналізується його кредитоспроможність. Однак найважливішою є інформація, здобута з ринкових джерел поза межами банку.

По-перше , завдяки тому, що існує чимало різноманітних ринкових джерел одержання інформації, забезпечується об'єктивність і різнобічність аналізу.

По-друге , ця інформація є найоперативнішою, оскільки саме ринок найпершим реагує на зміни в стані підприємства ще до того, як ці зміни знайдуть відображення у фінансовій звітності. Завдання кредитного працівника полягає передусім у перевірці сигналів, які надходять з ринкових джерел інформації, та виявленні причин їх виникнення.

Одним із найсучаснішим методом отримання зовнішньої інформації про кредитоспроможність позичальника є використання міжбанківських комп’ютерних банків інформації (бюро кредитних історій). Ця технологія є економічно вигідною при масовому мікрокредитуванні малих та середніх підприємств, а також приватних підприємців, коли 1 інспектор обслуговує сотні клієнтів [65].

Новим напрямком у стратегії планування резервів для зменшення кредитних ризиківє впровадження в практиці кредитного менеджменту ВАТ КБ “Іпобанк” міжнародновизнаних рекомендацій Базельського комітету з банківського нагляду «Базель2» [82].

Ціль «Базель2» – підвищення стабільності і рівних умов конкуренції міжнародної фінансової системи. При цьому, вихідним пунктом служить стимулювання банків (з боку банківського нагляду) у більш тонкому «юстируванні» процесу виміру кредитного ризику. Основні риси методології:

– посилення орієнтування банків при резервуванні власного капіталу на фактичні ризики;

– поліпшення внутрішнього ризик-менеджменту банків, особливо через створення стимулів до переходу на подальші методи виміру ризиків для контрольних цілей;

– поліпшення умов міжнародної конкуренції за допомогоювведення єдиних світових правил банківського контролю;

– створення правил, що можуть застосовуватися банками різного рівня, складності і розмірів.

По діючим у даний час правилам Базель1 [90] банки при видачі кредитів підприємствам для випадку втрат від їх неплатоспроможності повинні резервувати власний капітал у розмірі 8% від балансової вартості кредиту. При цьому реальна кредитоспроможність підприємства – не грає ніякої ролі. Таке положеннябільше не відповідає вимогам банківської економіки і створює невірні стимули: кредито-отримувач з гарною кредитоспроможністю платить занадто велику, а кредито-отримувачзі слабкою кредитоспроможністю занадто малу надбавку за ризик.

3.3 Пропозиції щодо підвищення ефективності управління функціональними ризиками банку

Одним із сучасних напрямків зменшення впливу операційних та функціональних ризиків банку є мінімізація документальних та суб’єктивних помилок в роботі персоналу банків за рахунок їх формалізованого контролю при роботі в автоматизованих системах взаємодії з клієнтами банків (CRM – системи бізнес-правил виконання та автоматизований контроль банківських операцій).

CRMсистема (сокр. від англ. Customer Relationship Management System — система керування взаємодією з клієнтами) — це корпоративна інформаційна система, призначена для поліпшення обслуговування клієнтів шляхом збереження інформації про клієнтів і історію взаємин із клієнтами, встановлення і поліпшення бізнеспроцедур на основі збереженої інформації і наступній оцінці їх ефективності. Її основні принципи такі [74]:

1. Наявність єдиного сховища інформації, відкіля в будь-який момент доступні всі дані про усі випадки взаємодії з клієнтами;

2. Синхронізованість керування множинними каналами взаємодії (тобто існують організаційні процедури, що регламентують використання цієї системи й інформації в кожному підрозділі банку);

3. Постійний аналіз зібраної інформації про клієнтів і прийняття відповідних організаційних рішень — наприклад, пріоритизація клієнтів на основі їхньої значимості для банку.

Таким чином, цей підхід має на увазі, що при будьякій взаємодії банку з клієнтом по будь-якому каналу, співробітникові банку доступна повна інформація про усі взаємини з клієнтами і рішення приймається на її основі, інформація про яке, у свою чергу, теж зберігається і доступна при всіх наступних взаємодіях.

CRM (Customer Relationship Management – Керування Взаєминами з Клієнтами) це не програмний продукт, не технологія і навіть не набір продуктів.

CRM – це, насамперед, концепція, спрямована на побудову стійких ділових відносин із клієнтами і бізнес стратегія, ядром якої є "клієнтко-орієнтований" підхід.

Ця стратегія заснована на використанні передових управлінських і інформаційних технологій, за допомогою яких компанія збирає і накопичує інформацію про своїх клієнтів на всіх стадіях їхнього життєвого циклу (залучення, утримання, лояльність), витягає з неї знання і використовує ці знання в інтересах свого бізнесу шляхом вибудовування взаємовигідних відносин з ними.

Результатом застосування стратегії є підвищення конкурентоздатності компанії, і збільшення прибутку, тому що правильно побудовані відносини, засновані на персональному підході до кожного клієнта, дозволяють залучати нових клієнтів і допомагають удержати старих.

CRM системи стали потрібні на висококонкурентному ринку, де у фокусі стоїть клієнт. Головна задача CRM систем підвищення ефективності бізнес процесів, зосереджених у "фронт-офісі", спрямованих на залучення й утримання клієнтів – у маркетингу, продажах, сервісі й обслуговуванні, незалежно від каналу, через який відбувається контакт із клієнтом.

На рівні технологій CRM – це набір додатків, зв'язаних єдиною бізнес-логікою й інтегрованих у корпоративне інформаційне середовище банку на основі єдиної бази даних. Спеціальне програмне забезпечення дозволяє провести автоматизацію відповідних бізнесі-процесів у маркетингу, продажах і обслуговуванні. Як результат, банк може звернутися до "потрібного" клієнту в "правильний" момент часу, з найбільш ефективною пропозицією і по найбільш зручному замовнику каналу взаємодії.

На практиці інтегрована система CRM забезпечує координацію дій різних відділів банку, забезпечуючи їхньою загальною платформою для взаємодії з клієнтами. З цього погляду призначення CRM виправити ситуацію, коли відділи маркетингу, продажів і сервісу діють незалежно друг від друга, причому їхнє бачення замовника часто не збігається, а дії неузгоджені.

З погляду керування бізнесом ефект від впровадження CRM виявляється в тім, що процес ухвалення рішення за рахунок автоматизації переноситься на більш низький рівень і уніфікується. Це дозволяє перейти до ідеології “торгових площадок банківського обслуговування” (безбалансових мікровідділень на 57 співробітників) та “площадок банківського самообслуговування” (кредитно-депозитних банкоматів). За рахунок цього підвищується швидкість реакції на запити, росте швидкість обороту коштів і знижуються витрати.

Нарешті, CRM включає себе ідеологію і технології створення історії взаємин клієнта і банка, що дозволяє більш чітко планувати бізнес і підвищувати його стійкість.

CRM-системи з точки зору менеджменту персоналу потрібні для рішення двох основних задач, зв'язаних з підвищенням ефективності бізнесівпроцесів, зосереджених у “фронт-офісі” банку:

вони допомагають, поперше, зрозуміти, хто такі клієнти компанії, чого вони чекають для себе і що можуть дати самі;

по-друге, CRM системи, аналізуючи обновлювану інформацію з контактів із клієнтами і транзакціям, підвищують рентабельність роботи за рахунок вироблення індивідуальних стратегій.

Ідеологія CRM передбачає перехід від стратегії масмаркетингу і масових продажів до індивідуального (OnetoOne) обслуговування клієнтів модернізованими банківськими послугами, спеціалізованими так, щоб вони відповідали персональним вимогам клієнтів. У підсумку це зробить відносини банку і клієнта більш комфортними й ефективними, розрахованими на перспективу.

Класичні(полнофункціональні) CRM системи припускають автоматизацію бізнес-процесів маркетингу (залучення клієнтів), заснованих на персональній роботі з кожним із клієнтів (доведення контакту до заключення угоди), а також обслуговуванні і підтримці клієнтів (важливо довідатися, що не влаштовує клієнта і чого йому бракує, щоб саме це йому і запропонувати в рамках майбутньої маркетингової діяльності). CRM система повинна забезпечити оперативний доступ до всієї наявної інформації, реалізуючи різну форму її представлення для різних спеціалістів банку.

CRM системи дозволяють не тільки виконувати просту сегментацію клієнтської бази банку на підставі "профілю клієнта",але і виявляти сховані залежності між різними даними у великих масивах, а також здійснювати прогнозування. Приміром, в одному з банків у зал обслуговування клієнти попадають по спеціальних пластикових картках, і автоматизована система, зафіксувавши клієнта визначеної категорії, починає демонструвати ролики про банківські продукти, що здатні зацікавити саме його.

CRM системи забезпечують можливість збору інформації, що надходить по кожному з каналів (від особистого спілкування до використання Web, коли клієнт майже усі робить сам), у єдиній базі даних (БД). Питання визначення прибутковості клієнтів одне із самих серйозних. За даними дослідницької компанії AMR Research, на контакти з тими, хто приносить менш 20% прибутку, витрачається 6080% ресурсів, і банки тут не є виключенням. Актуальні також питання про рентабельність банківських інструментів, їх позиціонування стосовно визначеної групи клієнтів. Важливо знати, які маркетингові акції виявилися прибутковими по сегментах, цільових групах, продуктах, каналам і т.д., а які немає і чому. Скільки нових клієнтів вони принесли, скільки клієнтів у результаті їхнього проведення стали лояльними і т.д. Подібна інформація основа для вироблення нових маркетингових планів і пропозицій банку, і CRM системи надають усе, що потрібно для аналізу.

Клієнтів банків умовно можна розділити на три групи: великі підприємства, підприємства середнього і малого бізнесу і фізичні особи. Для взаємодії з VIP-клієнтами (їх, як правило, небагато) CRM технології не потрібні успішно чи ні йде робота з ними залежить винятково від кваліфікації і спритності менеджерів. Потреба в системах виникає при роботі із середніми і невеликими підприємствами щоб одержати на цьому ринку доход того ж рівня, що і при роботі з VIP-клієнтами, необхідна висока продуктивність праці менеджерів по роботі з клієнтами. Але ще більшого зниження собівартості вимагає робота з фізичними особами, і зробити це можна за допомогою CRM систем, що дозволяють вникати в кредитну історію клієнтів, з'ясовувати їх потреби, сегментувати клієнтську базу й оперативно приймати рішення, що задовольняють як очевидні, так і перспективні їх запити.

Процес впровадження CRM системи складається з наступних програмно-технологічних дій та дій по менеджменту персоналу, який працює з клієнтами в середовищі CRM системи:

створення єдиної БД про наявних і потенційних клієнтів, визначення складу і форматів вихідних даних про них, а також процедур внесення інформації, що виключають ситуацію її дублювання;

побудова системи комунікацій, що забезпечує взаємодію всіх підрозділів банку в рамках концепції CRM (маркетинг, продажі, сервіс) і організація їх доступу до загального БД;

розробка системи процедур, регламентів і алгоритмів взаємодії менеджерів банку з клієнтами на основі загальної стратегії, а також бізнес-логіки взаємодії всіх процесів фронт і бек-офисів банку;

визначення критеріїв оцінки ефективності роботи, як підрозділів, так і окремих співробітників, організація системи контролю їхньої діяльності в рамках CRM технології;

настроювання системи і навчання персоналу.

При впровадженні CRM –системи банк змінює модель роботи менеджерів, більш жорстко ввівши неї в адміністративні рамки і просто не залишивши їм шансів на опір. Змінюється система мотивації і посадові обов'язки менеджерів: якщо раніш вони мали установку тільки на забезпечення доходу, те тепер перед ними поставлена задача відпрацьовування визначених регламентів (у першу чергу вести записи по всіх контактах), наслідком чого і повинно стати поява доходу. Таким чином, у банку твердо зрозуміли, що потрібний не той менеджер по продажах, що час від часу випадково принесе визначені гроші, а той, доход від діяльності якого можна прогнозувати (і, відповідно, оцінити, чи буде в банку виконаний квартальний план по доходах, щоб мати можливість планувати видаткову частину бюджету). А це означає, що завдяки програмі CRM банк перевів свою діяльність в області роботи з клієнтами з розряду мистецтва в розряд технології.

Хоча в цілому вимоги по організації роботи з клієнтами схожі для більшості компаній, для кожної галузі існують особливі вимоги і нюанси в питаннях взаємодії й обслуговування клієнтів, зв'язані з родом діяльності.

Для банків такими особливими вимогами є:

Планування показників прибутковості, як по кожнім клієнті, так і по групі клієнтів, і по визначеній галузі;

Облік связностей клієнтів;

Галузевий аналіз бази реальних і потенційних клієнтів.

Сучасна банківська CRM-система не може бути тільки аналітичною – вона повинна бути й управлінської: у випадку перевищення заданої межі відхилення факту від плану конкретному менеджерові повинна автоматично призначатися задача про необхідність якнайшвидшої взаємодії з даним клієнтом, щоб з'ясувати причину зміни показників.

При роботі з клієнтами банкові необхідно враховувати ще один важливий аспект зв'язаність клієнтів один з одним у різних відносинах. Для будь-якого банку це має першорядне значення, тому що характер відносин з одним клієнтом неодмінно впливає на взаємини зі зв'язаними з ним компаніями. Крім того, це ефективний інструмент по залученню в банк зв'язаних компаній через ключову особу. Сучасна банківська CRM-система повинна надавати ефективні механізми контролю роботи, як окремих співробітників, так і команд виконавців, і структурних підрозділів з боку керівництва. Дуже важливо, щоб керівник міг відслідковувати виконання задач співробітниками, контролювати хід і результати маркетингових кампаній, призначати нові задачі, формувати необхідні звіти з одного програмного «вікна», з однієї точки входу. CRM система повинна підказувати будь-якому менеджерові: що і коли необхідно зробити при роботі з кожним із клієнтів. Для цього необхідно весь накопичений раніше досвід перекласти в систему і це цілком реально.

ВИСНОВКИ

Досліджуємий в дипломній роботі ВАТ АКБ “Іпобанк” заснований в кінці 2006 року та за результатами першого (2007) року діяльності займає 64 – 68 місце в параметричному рейтингу банківської системи України (154 комерційних банка).

Проведений в дипломному дослідженні аналіз функціонування системи ризик-менеджменту в ВАТ КБ “Іпобанк” ідентифікував наступні досягнення та проблеми по управлінню банківськими ризиками за перший рік функціонування банку:

1. В галузі управління ціновими фінансовими ризиками:

1.1. Статистична різниця ставок доходу від активних операцій в ВАТ КБ “Іпобанк” та ставок витрат за депозитними операціями банку становить 3,5 – 6,0%, що забезпечує толерантний рівень ризику рівня прибутковості діяльності банку у 2007 році при нормативних вимогах до рентабельності активів банку не нижче ROA > 1,5%. Рівень процентної маржі в ВАТ КБ “Іпобанк” відповідає загальному рівню процентної маржі в банківській системі України у 2007 році на рівні стабільності відсоткових ставок на протязі року.

2. В галузі управління неціновими фінансовими ризиками:

2.1. Основними проблемами ризикової діяльності ВАТ КБ «Іпобанк» в сфері нецінових фінансових ризиків є:

- перевищення нормативу кредитування одного позичальника –засновника банку, яке станом на 01.01.2008 ліквідоване в зв’язку з виходом засновника із составу акціонерів банку в листопаді 2007 року та передачею його кредитування через інший банк;

- перевищення станом на 01.01.2007 року нормативу кредитування інсайдера –засновника банку, яке станом на 01.01.2008 ліквідоване в зв’язку з виходом засновника із составу акціонерів банку в листопаді 2007 року та передачею його кредитування через інший банк.

2.2. Рівень резервування ризиків кредитного портфеля станом на 01.01.2008 року знаходиться в ВАТ КБ «Іпобанк» на рівні 3,9%, що відповідає рівню резервування кредитних ризиків в перших банках рейтингу банківської системи України, але є вищим, ніж в банках 50 – 100 позиції рейтингу.

3. В галузі управління функціональними ризиками:

3.1. Досліджуємий ВАТ КБ “Іпобанк” пропонує високоризиковані види банківських послуг для застосування засобів нецінової конкуренції:

а) в сегменті депозитних програм на рівні ставок депозитів, пропонуємих іншими банками України, запроваджені додаткові маркетингові нецінові заходи залучення коштів:

Депозит із правом поповнення в національній або іноземній валюті з виплатою відсотків щомісяця, щокварталу або наприкінці терміну

Депозитна лінія в національній або іноземній валюті з виплатою відсотків щомісяця (дає можливість поповнення або зняття засобів у будь-який час)

б) в сегменті послуг нових банківських автоматів депозитного самообслуговування ВАТ КБ “Іпобанк” впровадив систему самообслуговування для кілєнтів банку на базі пластикових карток та нової серії депозитно-готівкових автоматів, яка дозволяє користуватися банківськими послугами без безпосередньої участі менеджера банку в будь-який час цілодобово;

в) у сегменті платіжних систем ВАТ КБ “Іпобанк” впровадив систему Інтернет-банкінгу «Портмоне», що надало можливість одержати клієнтську базу і готову технологію для інтернет-платежів без побудови власного процесінгового центру.

Таким чином, програма заходів нецінової конкуренції банку у 2007 році може бути оцінена як високоризикована, неокупно витратна та направлена на первинне конкурентне завоювання клієнтської бази на банківському ринку.

Аналіз функціонального операційного ризику в досліджуємому ВАТ КБ “Іпобанк” показав, що впроваджена АБС банку є стандартизованою системою подвійного контролю операцій, яка дозволяє:

а) на етапі оформлення депозитної та кредитної угоди автоматично розрахувати прогнозний баланс банку та середню доходність операції з осередненням загальної суми депозитів та депозитних ставок (+ ставка прогноза угоди) та загальної суми кредитів та кредитних ставок (+ ставка прогнозуємої угоди);

б) на основі прогнозних розрахунків автоматично розрахувати рівень додаткової доходності чи витратності операції, порівняти його з введеними в АБС обмеженнями та отримати попередній дозвіл на введення даних угоди в основну базу рахунків та операцій банку на проведення руху документів та коштів;

в) блокувати продовження оформлення депозитної чи кредитної операції в АБС при невідповідності прогнозних результатів поточним рівням “бізнес-правил” доходності банківських операцій, введеним в АБС за рішенням Правління банку.

Розрахований статистичним методом рівень функціонального операційного ризику в досліджуємому ВАТ КБ “Іпобанк”, який працює 1,2 роки на банківському ринку України, в 4 рази вищий, ніж в банку лідеру банківської системи України АКБ “Приватбанк”, який працює 16 років на банківському ринку України. Окрім цього, рівень систематичного зсуву середньої величини процентного спреду в ВАТ КБ “Іпобанк” становить (–2,0%) відносно рівня середньої величини процентного спреду в АКБ “Приватбанк”, що свідчить про наявність не тільки випадкової складової операційного ризику в ВАТ КБ “Іпобанк”, але і наявність систематичного ризику втрати прибутку банку за рахунок неоптимального управління процентною ставкою витрат на залучені кошти та процентною ставкою доходності кредитних операцій.

Основними напрямками по удосконаленню функціонування системи ризик – менеджменту в комерційному банку ВАТ КБ “Іпобанк”, запропонованими в дипломній роботі є наступні:

1. В галузі управління ціновими фінансовими ризиками.

В дипломній роботі обґрунтована ефективність застосування комплексного методу ідентифікації і управління ціновими банківськими ризиками (процентним, валютним, ринковим) ГЕПменеджменту – комплексний методу одночасного управління платоспроможністю, ліквідністю, валютною позицією та прибутковістю банку з застосуванням механізму поточного порівняння строків, сум та вартості залучених коштів і строків, сум та доходів від розміщення цих залучених коштів в активні операції банка (кредити та цінні папери).

Так, аналіз рівня валютного ризику в ВАТ КБ “Іпобанк” за інтегральною методологією НБУ ідентифікує фактичний рівень довгої валютної позиції ВАТ КБ «Іпобанк» 2,3%, що в 58 разів нижче нормативного, тобто валютний ризик за методологією НБУ є низьким.

Пропонуємий в дипломній роботі метод ГЕПменеджменту набагато критичніше оцінює рівень валютних ризиків ВАТ КБ «Іпобанк».

Так, повалютний аналіз короткострокового та довгострокового ГЕПу в ВАТ КБ “Іпобанк” у 2007 році (станом на 01.10.2008) дозволяє ідентифікувати наступні підвищені валютні ризики, які не виявляються традиційною методологіїю НБУ:

1). За короткостроковими активами та пасивами тривалістю до 31дня:

- по ВКВ – коротка валютна позиція 7,97%(пасиви більше активів);

2). За короткостроковими активами та пасивами тривалістю від 31дня до 92 днів:

- по ВКВ – коротка валютна позиція 6,292%(пасиви більше активів);

3). За короткостроковими активами та пасивами тривалістю від 92 до 365 днів:

- по ВКВ – довга валютна позиція 1,93%(активи більше пасивів);

4). За довгостроковими активами та пасивами залишковою тривалістю менше 365 днів:

- по ВКВ – коротка валютна позиція 16,27%(пасиви більше активів);

5). За довгостроковими активами та пасивами тривалістю більше 365 днів:

- по ВКВ – довга валютна позиція 23,86%(активи більше пасивів);

Одночасно гепменеджмент дозволяє ідентифікувати скриті ризики, які в ВАТ КБ “Іпобанк” станом на 01.01.2008 року виникли за рахунок того, що:

а).Валютні активи вкладені в довгострокових термінах, при чому їх величина значно більше короткострокових валютних пасивів, тобто при поверненні короткострокових валютних пасивів (вкладів) необхідно буде купувати валюту на міжбанківському ринку, що вносить ризик зниження прибутку банку за рахунок можливих втрат від підвищення курсу іноземної валюти.

б). Оскільки короткострокові та довгострокові валютні пасиви (вклади) будуть повернені раніше, ніж повернення валютних активів, то при поверненні валюти від довгострокових кредитів ( в умовах прогнозу падіння курсу долара США) виникає ризик зниження прибутку банку за рахунок додаткових витрат при купівлі валюти для повернення короткострокових вкладів (пасивів).

2. В галузі управління неціновими фінансовими ризиками:

В дипломній роботі обґрунтовано підвищення ефективності управління основним неціновим ризиком – кредитним ризиком при отриманні зовнішньої інформації про кредитоспроможність позичальника з використанням міжбанківських комп’ютерних банків інформації (бюро кредитних історій). Ця технологія (скоринг) є особливо економічно вигідною при масовому мікрокредитуванні малих та середніх підприємств, а також приватних підприємців, коли 1 інспектор обслуговує сотні клієнтів.

3. В галузі управління функціональними ризиками:

В дипломній роботі запропонована CRMсистема (сокр. від англ. Customer Relationship Management System — система керування взаємодією з клієнтами) — це корпоративна інформаційна система, призначена для поліпшення обслуговування клієнтів шляхом збереження інформації про клієнтів і історію взаємин із клієнтами, встановлення і поліпшення бізнеспроцедур на основі збереженої інформації і наступній оцінці їх ефективності.

З погляду керування бізнесом ефект від впровадження CRM виявляється в тім, що процес ухвалення рішення за рахунок автоматизації переноситься на більш низький рівень і уніфікується без традиційного зростання ризику некомпетентності прийняття рішень на низькому виконавчому рівні. Це дозволяє при збереженні рівня «компетентного ризику» банківських операцій, керованого підрозділами ризик-менеджменту, перейти до ідеології “торгових площадок банківського обслуговування” (безбалансових мікровідділень на 57 співробітників) та “площадок банківського самообслуговування” (кредитно-депозитних банкоматів). За рахунок цього підвищується швидкість реакції на запити, росте швидкість обороту коштів і знижуються витрати.

Нарешті, CRM включає себе ідеологію і технології створення історії взаємин клієнта і банка, що дозволяє більш чітко планувати бізнес і підвищувати його стійкість.

Практична цінність отриманих результатів дипломної роботи полягає в обгрунтувані доцільності впровадження в комерційному банку на стадії становлення та розвитку сучасної системи ризик-менеджменту, яка дає можливість своєчасно ідентифікувати, контролювати та надавати пропозиції по зниженню банківських ризиків в діяльності банку. Основними практичними пропозиціями, які інтегрують управління групами банківських ризиків, пропонується впровадження в діяльності банку:

- в групі фінансових цінових ризиків – методології ГЕПменеджменту;

- в групі фінансових нецінових ризиків – скоринг-методологію кредитного менеджменту;

- в групі функціональних ризиків – впровадження автоматизованих CRM – систем, які контролюються “інтелектуальними системами спільних знань”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року N 2121III // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 27 квітня 2007 року N 997VКомп’ютерна законодавчо-довідкова система законодавства України “Ліга-закон”, 2007

2. Закон України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 року N 679XIV // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом на 1 грудня 2005 року N 3163IV Комп’ютерна законодавчо-довідкова система законодавства України “Ліга-закон”, 2007

3. Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22 травня 1997 р. N 283/97ВР // станом змін від 28 грудня 2007 року N 107VI Комп’ютерна законодавчо-довідкова система законодавства України “Ліга-закон”, 2007

4. Закон України “Про організацію формування та обігу кредитних історій” від 23 червня 2005 року N 2704IV Комп’ютерна законодавчо-довідкова система законодавства України “Ліга-закон”, 2007

5. ЗАКОН УКРАЇНИ „Про заставу” від 2 жовтня 1992 року N 2654XII // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 27 квітня 2007 року N 997V Комп’ютерна законодавчо-довідкова система законодавства України “Ліга-закон”, 2007

6. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року N 436IV(діє з 01.01.2004) // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 9 січня 2007 року N 549V, ОВУ, 2007 р., N 8, ст. 276Комп’ютерна законодавчо-довідкова система законодавства України “Ліга-закон”, 2007

7. Цивільний Кодекс України від 16 січня 2003 року N 435IV // Із змінами і доповненнями, внесеними законами України станом від 31 травня 2007 року N 1111V Комп’ютерна законодавчо-довідкова система законодавства України “Ліга-закон”, 2007

8. ДЕКРЕТ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 року N 1593 // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України та Господарським кодексом України від 23 лютого 2006 року N 3509IV

9. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні // Постанова Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року N 368 ( Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 19 лютого 2007 року N 52)

10. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України // Постанова Правління НБУ від 17.06.2004 № 280 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління Національного банку України від 13 грудня 2006 року N 457)

11. Інструкція з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України // Постанова Правління Національного банку України від 15 вересня 2004 року N 435 Комп’ютерна законодавчо-довідкова система законодавства України “Ліга-закон”, 2007

12. Методичні рекомендації щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України // Постанова Правління Національного банку України від 28 березня 2007 р. N 98 Комп’ютерна законодавчо-довідкова система законодавства України “Ліга-закон”, 2007

13. Про затвердження Інструкції про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України // Постанова Правління Національного банку України від 27 грудня 2007 року N 480

14. Про затвердження Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій // Постанова Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року N 275 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України від 25 вересня 2006 року N 374) Комп’ютерна законодавчо-довідкова система законодавства України “Ліга-закон”, 2007

15. Про внесення змін до Методики розрахунку економічних нормативів регулювання діяльності банків в Україні // ПОСТАНОВА ПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ від 11 квітня 2005 року N 125 ( Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління Національного банку України від 22 грудня 2005 року N 493) Комп’ютерна законодавчо-довідкова система законодавства України “Ліга-закон”, 2007

16. План рахунків бухгалтерського обліку банків України // Постанова Правління Національного банку України від 17.06.2004 № 280 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління Національного банку України від 31 серпня 2007 року N 310)Комп’ютерна законодавчо-довідкова система законодавства України “Ліга-закон”, 2007

17. Про затвердження Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України //Постанова Правління Національного банку України від 19 березня 2003 року N 124 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України від 19 грудня 2006 року N 466) Комп’ютерна законодавчо-довідкова система законодавства України “Ліга-закон”, 2007

18. Методичні вказівки з інспектування банків "Система оцінки ризиків" // Постанова Правління НБУ від 15.03.2004 № 104Комп’ютерна законодавчо-довідкова система законодавства України “Ліга-закон”, 2007

19. Про методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України // Постанова Правління Національного банку України від 02.08.2004 N 361 Комп’ютерна законодавчо-довідкова система законодавства України “Ліга-закон”, 2007

20. Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків // Постанова Правління Національного банку України від 6 липня 2000 року N 279 ( Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 6 липня 2007 року N 248) Комп’ютерна законодавчо-довідкова система законодавства України “Ліга-закон”, 2007

21. Про створення єдиної інформаційної системи обліку позичальників /боржників/ // Постанова Правління Національного банку України від 27 червня 2001 року N 245 Комп’ютерна законодавчо-довідкова система законодавства України “Ліга-закон”, 2007

22. Про схвалення Методичних рекомендацій щодо організації процесу формування управлінської звітності в банках України // ПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ , ПОСТАНОВА від 6 вересня 2007 року N 324 Комп’ютерна законодавчо-довідкова система законодавства України “Ліга-закон”, 2007

23. Положення про порядок формування обов'язкових резервів для банків України // Постанова Правління Національного банку України від 16 березня 2006 року N 91Комп’ютерна законодавчо-довідкова система законодавства України “Ліга-закон”, 2007

24. Положення про порядок формування і використання банками резерву для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості // Постанова Правління Національного банку України від 13.12. 2002 N 505 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління Національного банку України від 11 листопада 2005 року N 425) Комп’ютерна законодавчо-довідкова система законодавства України “Ліга-закон”, 2007

25. Положення про порядок формування резерву під операції банків України з цінними паперами // Постанова Правління Національного банку України від 2 лютого 2007 року N 31 Комп’ютерна законодавчо-довідкова система законодавства України “Ліга-закон”, 2007

26. Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з похідними фінансовими інструментами в банках України // Постанова Правління Національного банку України від 31 серпня 2007 року N 309

27. Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства //Постанова Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року N 369 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 8 січня 2008 року N 4)

28. Аналіз банківської діяльності: Підручник / А.М.Герасимович та ін.; За ред. А.М.Герасимовича. — К.: КНЕУ, 2003.— 599 с.

29. Андреева Г.В. Скоринг как метод оценки кредитного риска // Журнал “Банковские технологии”, № 6, 1999 // http://www.cfin.ru

30. Арістова А.М., Шульга Н.П. Фінансовий менеджмент у банку. Опорний конспект лекцій. Киїів, КНТЕУ, 2007. – 123 с.

31. Банківський менеджмент: Навч. посібник / За ред. О.А. Кириченка. – К.: ЗнанняПрес, 2002. – 438 с.

32. Банківські операції: Підручник / За ред. А. М. Мороз. — К.: КНЕУ, друге видання. — 2002. — 476 с.

33. Банковское дело: Учебник . 2 е изд., перераб. и доп. /Под ред. О.И. Лаврушина. М.: Финансы и статистика,2000. 672 с.

34. Банківські операції: Підручник/ А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За ред.дра екон.наук, проф.А.М. Мороза. К.: КНЕУ, 2000. 384с.

35. Банки и банковские операции: Учебник для вузов / Под ред. проф. Е.Ф. Жукова. М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. 471 с.

36. Банківські операції: Підручник / Ред. Міщенко В.І.; Слав`янська Н.Г. К.: Знання, 2006. 727 c.

37. Банківський нагляд: Навчальний посібник / Міщенко В.І.; Яценюк А.П.; Коваленко В.В.; Коренєва О.Г. К.: Знання, 2004. 406 c.

38. Беляков А.В. Банковские риски: проблемы учета, управления и регулирования javascript:__doPostBack('_ctl7$lbtSeries','') М.:Издательская группа "БДЦПРЕСС", 2003г. , 256 стр.

39. Бланк И.А. Управление финансовой безопасностью предприятия/ И.А. Бланк. К.: НикаЦентр: Эльга, 2004. 776 с.

40. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента/ И.А. Бланк. 2е изд., перераб. и доп.. К.: Эльга: НикаЦентрТ.1. 2004. 622 с

41. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента/ И.А. Бланк. 2е изд., перераб. и доп.. К.: Эльга: НикаЦентрТ.2. 2004. 618 с

42. Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту /Пер. с англ. К.: Молодь, 1997. 1000с.

43. Буренин А.Н. Рынок ценных бумаг и производных финансовых инструментов” М., ИНФРАМ, 1998 г.

44. Бэр Х.П. Секьюритизация активов: секьюритизация финансовых активов инновационная техника финансирования банков: Пер. с нем./ Х.П. Бэр. М.: Волтерс Клувер, 2006. 624 с.

45. Ван Хорн, Джеймс. Основы финансового менеджмента: Пер. с англ./ Дж.К. Ван Хорн, Дж.М. Вахович. 12е изд.. М.: Вильямс, 2006. 1225 с

46. Васюренко О.В. Банківські операції : Навчальний посібник . – 4те вид., перероблене і доповнене – Київ: Знання, 2004. – 324 с. – (Вища освіта ХХІ століття)

47. Васюренко О.В. Банківський менеджмент: Навчальний посібник . – Київ: Академія, 2001. – 313 с.

48. Васюренко О.В., Сердюк Л.В., Сидоренко О.М., Карасьова З.М., Каднічанська В.М., Федоренко Н.С. Облік і аудит у банках: Навчальний посібник.– К.: Знання, 2003. – 524 с.

49. Васюренко О.В. Економічний аналіз діяльності комерційних банків: Навчальний посібник/ О.В. Васюренко, К.О. Волохата. К.: Знання, 2006. 464 с.

50. Ващенко Ю.В. Банківське право: Навчальний посібник/ Ю.В. Ващенко. К.: Центр навчальної літератури, 2006. 344 с

51. Гриджук Д.М. Забезпечення кредитних зобов"язань у діяльності банків / Д.М. Гриджук, В.О. Олійник. Київ: Істина, 2001. 256с.

52. Гроші та кредит: Підручник / За ред. проф. М.І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2002. — 578 с.

53. Грюнинг, Хенни. Анализ банковских рисков. Система оценки корпоративного управления и управления финансовым риском : пер. с англ. / Х. ван Грюнинг, С.Б. Братанович. М. : Весь мир, 2007. 290 с.

54. Деньги, кредит, банки: Справочное пособие / Г.И. Кравцова, Б.С. Войтешенко, Е.И. Кравцов и др. ;под общ. ред. Г.И. Кравцовой , Мн.: Меркаванне, 1994. 270 с.

55. Деньги. Кредит. Банки: Учебник для вузов/ под ред. Профессора Е. Ф. Жукова. М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1999. 622 с.

56. Дзюблюк О.В. Валютна політика : підручник / О.В. Дзюблюк. К. : Знання, 2007. 423 с.

57. Донець Л.І. Економічні ризики та методи їх вимірювання: Навчальний посібник для студ. вищих навчальних закладів/ Л.І. Донець. К.: Центр навчальної літератури, 2006. 312 с

58. Запланованому випуску облігацій ВАТ КБ «Іпобанк» визначено кредитний рейтинг uaBB+(агентства «КредитРейтинг» www.creditrating.com.ua ) // www.vlasnaSprava.info, 06.11.2007

59. Збірник задач з аналізу банківської діяльності: Навчальний посібник/ І.М. ПарасійВергуненко, Л.О. Примостка; Ред. А.М. Герасимович. К.: КНЕУ, 2006. 504 с.

60. Івченко І.Ю. Моделювання економічних ризиків і ризикових ситуацій : навч. посібник для студ. вищих навч. закладів / І.Ю. Івченко. К. : Центр учбової літератури, 2007. 344 с

61. Ілляшенко С.М. Економічний ризик: Навчальний посібник / С.М. Ілляшенко. 2ге вид., переробл. і допов.. К.: Центр навчальної літератури, 2004. 219 с

62. Калистратов Н.В. Банковский розничный бизнес/ Н.В. Калистратов, В.А. Кузнецов, А.В. Пухов. М.: БДЦ-пресс, 2006. 424 с

63. Ковалев В. В. Финансовый менеджмент: теория и практика : научное издание / В. В. Ковалев. 2е изд., перераб. и доп. М. : Проспект, 2007. 1024 с.

64. Кредитний ризик комерційного банку. Навч. посіб./ В.В. Вітлінський, О.В. Пернарівський, Я.С. Наконечний, Г.І. Великоіваненко; за ред В.В. Вітлінського. К.: Тво "Знання", КОО, 2000. 251с.

65. Лагутин В.Д. Кредитование : теория и практика. Учебное пособие. 3 –е изд. К.: «Знание», 2002, 215 с.

66. Лаврушин О.И., Афанасьева О.Н., Корниенко С.Л. Банковское дело. Современная система кредитования. Учебное пособие. javascript:__doPostBack('_ctl7$lbtSeries','') М.:КноРус , 2006 г., 256 стр.

67. Лютий І.О. Банківський маркетинг: Навчальний посібник/ І.О. Лютий, О.О. Солодка. К.: Знання, 2006. 395 с.

68. Ляховский В.С., Коробейников Д.В., Серебряков П.А. Справочник по управлению рисками банковской деятельности. М.:Гелиос АРВ , 2006г., 575 стр.

69. Моисеев С.Р. Денежнокредитный энциклопедический словарь/ С.Р. Моисеев. М.: Дело и Сервис, 2006. 383 с

70. Нікітін А.В. Маркетинг у банку: Навчальний посібник/ А.В. Нікітін, Г.П. Бортніков, А.В. Федорченко. К.: КНЕУ, 2006. 432 с.

71. Облік і аудит у банках: Навчальний посібник/ Л.В. Сердюк, О.М. Сидоренко; Ред. О.В. Васюренко. К.: Знання, 2006. 596 с.

72. Облік і аудит в банках:Навчальний посібник/Авт. кол.: Коренєва О.Г.;Слав`янська Н.Г.;Євченко Н.Г.; Карпенко О.В.; Ред. Коренєва О.Г. Суми: ВТД "Університетська книга", 2007. 493 с.

73. Павлишин О.П., Ричаківська В.І. Банківські операції. К.: Алерта, 2005. 158 c.

74. Палевич А. Ризики впровадження CRM у банках // журнал «Банківська справа в Москві» № 01, 2006 р.

75. ПарасійВергуненко І.М. Аналіз банківської діяльності. К.: КНЕУ, 2003. 347c.

76. Петрашко Л.П. Валютні операції. К.: КНЕУ, 2001. 204 c.

77. Петрук О.М. Банківська справа. К.: Кондор, 2004. 461 c.

78. Петюх В.М. Управління персоналом. Київ Видавництво: КНЕУ, 2000. – 124 с.

80. Попченко Е.Л. Бизнес-контроллинг/ Е.Л. Попченко, Н.Б. Ермасова. М.: АльфаПресс, 2006. 286 с

81. Практическое руководство для самостоятельного определения кредитного рейтинга предприятия и условий предоставления кредита «Базель2 на практике: саморейтинг предприятия» // Max Hait, www.financedms.com/ratingbasel.html

82. Прессрелиз о Новом соглашении по достаточности капитала Базельского комитета по банковскому надзору // «Вестник банка России», 34 (758), 16 июня 2004 года, с. 2.

83. Принципы управления кредитным риском // Базельський комитет по банковскому надзору (N 75 вересень 2000 року).

84. Примостка Л.О. Аналіз банківської діяльності: сучасні концепції, методи та моделі: Монографія. — КНЕУ, 2002.— 316 с.

85. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник. — 2е вид., доп. і перероб. — К.: КНЕУ, 2004. — 468 с.

86. Примостка Л.О. Банківський менеджмент. Хеджування фінансових ризиків. К. КНЕУ, 1998. 107с.

87. Раєвський К.Є., Конопатська Л.В., Домрачев В.М. Банківський нагляд: Навчально-методичний посібник / Мінво освіти і науки України; КНЕУ/ Раєвський К.Є., Конопатська Л.В., Домрачев В.М. К.: КНЕУ, 2003. 174 с.

88. Редхэд К., Хьюс С. Управление финансовыми рисками / Пер.с англ. – М.: ИНФРА М, 1996. – 288 с.

89. Роуз П.С. Банковский менеджмент. Пер. с англ. со 2го изд.— М.: «Дело ЛТД», 1995.— 768 с.

90. Симановский А.Ю. Базельские принципы эффективного банковского надзора и их реализация в России (в трех частях)// Деньги и кредит. 2007. – N1, 2, 3.

91. Синки, Дж. мл. Управление финансами в коммерческих банках. Пер. с англ. 4го переработанного изд. / под ред. Р.Я.Левиты, Б.С.Пинкерса. — М.: 1994, Catallaxy.— 820 c.

92. Ситник Л.С. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник/ Л.С. Ситник. К.: Центр навчальної літератури, 2006. 352 с

93. Словник банківських термінів: термінологічний словник / А. Загородній, О. Сліпушко та ін. – К.: Аконіт, 2000. – 605 с.

94. Соложенцев Е.Д. Прозрачность методик оценки кредитных рисков и рейтингов. СПб.:Издательство CанктПетербургского университета, 2005г., 196 стр.

95. Субботин А.В. Базельское соглашение II: требования, перспективы // Методический журнал «Внедрение МСФО в кредитной организации» № 3(13)/2005

96. Ткачук В.О. Маркетинг у банку: Навчальний посібник Тернопіль: “СинтезПоліграф”, 2006. 225 с.

97.Уваров К., Куценко О. Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України: орієнтир на майбутнє // Вісник Національного банку України. – 2005. – № 1. – С. 60–63.

98. Уманець, Тетяна Василівна. Економічна статистика: Навчальний посібник/ Т.В. Уманець. К.: Знання, 2006. 429 с. (Вища освіта XXI століття)

99. Управління банківськими ризиками. Навчальний посібник за ред. проф. Примостки Л.О. – К.:КНЕУ, 2007. – 616 с.

100. Управление деятельностью коммерческого банка (банковский менеджмент) / Под ред. доктора экон. наук, профессор О.И. Лаврушина. – М: Юристь, 2003 – 688 с.

101. Фінансовий менеджмент у банку. Опорний конспект лекцій. / укладачі А.М.Арістова, Н.П.Шульга – К.: КНТЕУ, 2006. – 123 с.

102. Шелудько В.М. Фінансовий менеджмент: Підручник/ В.М. Шелудько. К.: Знання, 2006. 439 с.

103. Шевченко Р.І. Банківські операції : Навч.метод. посіб. для самост. вивч.дисципліни / Київський національний економічний унт К. : КНЕУ, 2003. – 276с.

104. Шевченко Р.І. Кредитування і контроль: Навч.метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний унт. К. : КНЕУ, 2002. 183с.

105. Щербакова Г.Н. Анализ и оценка банковской деятельности (на основе отчетности, составленной по российским и международным стандартам)/ Г.Н. Щербакова. М.: Вершина, 2006. 464 с

106. Щетинін А.І. Гроші та кредит: Підручник для студ. вищих навчальних закладів/ А.І. Щетинін. К.: Центр навчальної літератури, 2005. 432 с

107. Щибиволок З.І. Аналіз банківської діяльності: Навчальний посібник/ З.І. Щибиволок; Відп. за вип. С.І. Шкарабан. К.: Знання, 2006. 312 с

108. Эдгар М. Управление финансами в коммерческих банках / Пер.с англ. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2004. – 208 с.

109. Ющенко В.А., Міщенко В.І. Управління валютними ризиками.: Навчальний посібник . Товариство “Знання”, КОО, 1998. – 444 с.

110. HTTP://www.bank.gov.ua Офіційний сайт НБУ

111. HTTP://WWW.HYPOBANKUA.COM. UA Офіційний сайт Інтернетсайт ВАТ КБ “Іпобанк”

112. HTTP://WWW.AUB.COM. UA Офіційний сайт Асоціації банків України

113. HTTP://WWW.LIGAZAKON.COM.UA Комп’ютерна законодавчодовідкова система законодавства України “Ліга-закон”, 2007

114. HTTP://WWW.SMIDA.GOV.UA Офіційний сайт державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України, 2007

ДОДАТКИ

Додаток А

Таблиця А.1

Закінчення табл.А.1

Додаток Б

Баланси та звіти про фінансові результати ВАТ КБ “ІПОБАНК”

Таблиця Б.1

Таблиця Б.2

Таблиця Б.3

Таблиця Б.4

Таблиця Б.5

Додаток Г

Результати аналізу величин гепу та кумулятивного гепу повалютно для сумарного гривневого еквіваленту в ВАТ КБ “Іпобанк” у 2007 році (01.07.2007 та 01.01.2008)

Рис.Г.2. Аналіз ефективності управлінням часовими гепрозривами в довгострокових активах та пасивах ВАТ КБ “Іпобанк” станом на 01.07.2007 року (повалютно)

Рис.Г.3. Аналіз ефективності управлінням часовими гепрозривами в короткострокових активах та пасивах ВАТ КБ “Іпобанк” станом на 01.01.2008 року (повалютно)

Рис.Г.4. Аналіз ефективності управлінням часовими гепрозривами в довгострокових активах та пасивах ВАТ КБ

“Іпобанк” станом на 01.01.2008 року (повалютно)

Рис.Г.5. Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими гепрозривами в короткострокових активах та

пасивах ВАТ КБ “Іпобанк” станом на 01.07.2007 року та на 01.01.2008 року (повалютно)

Рис.Г.6. Порівняльний аналіз ефективності управлінням часовими гепрозривами в довгострокових активах та пасивах ВАТ КБ “Іпобанк” станом на 01.07.2007 року та на 01.01.2008 року (повалютно)