| Зміст
Вступ
Служитель народу
Висновок
Список литературы
"Крест на себя наложил я, - говорил великий композитор, - и с поднятой головой бодро и весело пойду против всяких к святой, сильной, праведной цели, к настоящему искусству, любящему человека, живущему его отрадой, его горем и страдой".
Це шляхетне прагнення втілилося у творчості Мусоргського, у його геніальних народних музичних драмах, у його романсах і піснях, що правдиво відобразили життя російського народу. Творчість автора "Бориса Годунова" по праву відноситься нами до самим дорогоцінним завоюванням світової культури. Всенародне визнання стало найвищою оцінкою творчої спадщини геніального російського композитора-демократа. Його ім'я включене в список імен великих діячів минулого.
Історичний відбір різноманітних прийомів і принципів стилістики привів до формування цілого ряду канонізованих її типів, до яких у першу чергу відносяться жанрові форми: сюїти, сонати, симфонії, варіації. Велику роль у цьому зіграло історично поступове освоєння системи стильових понять і категорій, а так само прагнення до новацій.
"Искусство есть средство для беседы с людьми, а не цель"
М.П. Мусоргский.
Модест Петрович Мусоргський народився 16 березня 1839 року в селі Карево, Торопецького повіту Псковської губернії. У селі, де протекли його дитячі роки, він близько стикнувся з народним життям і народним мистецтвом. Ці перші враження залишилися незгладимими й вплинули на всю творчу діяльність композитора.
Незважаючи на видатні успіхи хлопчика, батьки визначили його, у тринадцятилітньому віці, у школу гвардійських підпрапорщиків, де він пробув чотири роки. Закінчивши школу, юнак надійшов на службу в Преображенський полк. Пройшло небагато часу, і молодий офіцер немов переродився, перетворившись у допитливого, вимогливого художника.
Величезну роль у цьому переродженні зіграли нові знайомства: в 1856 році Мусоргський зустрівся з Даргомижським, в 1857 - з Кюі й Балакірєвим. Останній став для юнака вчителем і другом.
На довгі роки Мусоргський залишився тісно пов'язаним з балакіревським кружком, відомим в історії російського мистецтва під ім'ям "Могутньою купою". У кружок входили також композитори Римський-Корсаков, Бородін, Кюі й музичний критик Стасов. Це творча співдружність жагуче й переконано боролася за реалістичне мистецтво, перейнята передовими демократичними ідеями. Вони продовжили справу Глинки й Даргомижського. Досить сказати, що в цей час було створено багато що з його кращих пісень і романсів, а також і безсмертна опера "Борис Годунов".
Сміливе новаторство Мусоргського виявилося, насамперед, у самому відборі тем і сюжетів. Уперше в жанрі камерної вокальної музики з'явилася реалістична розповідь про народне життя, уперше з'явився новий герой - російський селянин, обкреслений композитором з любов'ю й гарячим співчуттям. Новим була й музична мова Мусоргського. Композитор чуйно вслухувався в російську народну пісню, у російську народну мову й перетворював ці враження у своїй незвичайній своєрідній і виразній музичній мові.
В 1868 р., його захопив новий творчий задум - композитор пише оперу "Одруження" (по Гоголю). "Одруження" зіграла важливу роль у творчому розвитку Мусоргського, працюючи над нею, він опанував майстерністю виразного речитативу, що є засобом реалістичної характеристики діючих осіб. І хоча оперу він не закінчив, все ж таки це дуже допомогло композиторові при здійсненні його наступних оперних задумів. Першим з них була опера "Борис Годунов", почата Мусоргським у 1868 р.
Думка про створення опери "Бориса Годунова" підказав його друг - професор В. Нікольський. Увагу композитора привернула одна з найбільш трагічних епох російської історії. Перед його поглядом виникло безліч образів - то історичних, то вигаданих, але завжди обкреслених однаково реалістично. Мусоргський гаряче зацікавився цим сюжетом і з жаром прийнявся за роботу. Протягом півтора місяців він написав перший акт, потім робота тривала з тим же підйомом і захопленням. У міру написання, уривки з опери виконувалися в колі близьких товаришів-музикантів, викликаючи серед них бурхливі захвати й схвалення. "Радость, восхищение, любование были всеобщими", - згадує учасник цих вечорів Стасов.
Нарешті, в 1870 році опера була закінчена й представлена на розгляд дирекції імператорських театрів. Комісія з восьми чоловік, у числі яких був тільки один росіянин, забракувала "Бориса Годунова", пославшись на відсутність в опері жіночих партій. "Засмучений і скривджений Мусоргський взяв свою партитуру назад, але, подумавши, зважився піддати її ґрунтовним переробкам і доповненням. Задумані були - польський акт у двох картинах і картина "Під Кромами", - пише у своїй "Літописі" Римський-Корсаков.
У лютому 1873 року в Маріїнськім театрі з більшим успіхом виконувалися уривки з "Бориса Годунова" (у тому числі й сцена в корчмі). Нарешті, 24 січня 1874 року в тім же театрі відбулася прем'єра геніального добутку Мусоргського. Опера зробила на публіку величезне враження. Були, зрозуміло, і недруги, що зустріли її в багнети, але замовчати успіх композитора вони вже не могли. Особливо захоплено прийняла оперу молодь:". свіжим своїм незіпсованим почуттям вона розуміла, що велика художня сила створила й вручає народу нашому новий, дивовижний народний добуток, і раділа, і тріумфувала. Двадцять вистав пройшли з наповненим театром, не раз юрба молодих людей розспівувала вночі, на вулиці, підходячи до Ливарного мосту й збираючись переходити на Виборзьку сторону, хор "величання боярина народом" і інші хори", - писав Стасов.
На першій сторінці рукопису своєї опери Мусоргський написав: "Я разумею народ, как великую личность, одушевленную единой идеей. Это моя задача. Я попытался разрешить ее в опере
".
Композитор виконав свої наміри: у жодній з попередніх опер народ не був зображений так реалістично, так глибоко й багатосторонньо. Правда, шлях у цьому напрямку був перед зазначений Глинкою - без народних хорів "Івана Сусаніна" важко уявити собі появу "Бориса Годунова". Але Мусоргський значно розширив глинкінські завоювання. Глинка у своїх народних хорах не ставить перед собою завдання створення окремих індивідуальних образів. Його хори сприймаються тому як узагальнене вираження кращих рис російського народу: полум'яної любові до батьківщини, мужності й стійкості. Мусоргський вносить у масові сцени риси реалістичної портретності. Однієї-двох реплік йому досить, щоб не тільки намалювати портрет тієї або іншої особи, але й виразити його відношення до подій, що відбуваються. Всі його масові сцени відрізняються яскравими народностями музичної мови,". яка глибоко-правдива російська мова у всіх цих Митюх, Фомок, Єпіфанів, Юродівих, Іваничів, Афімій, Корчмарок, хлопчиськ-паливод і десятків безіменних особистостей!" - справедливо відзначає Стасов.
Мусоргський досяг такої правдивості тому, що близько знав і гаряче любив російський народ, по глибині психологічного аналізу, розкриття найтонших рухів душі не уступає ні Толстому, ні Достоєвському, а по вмінню відтворити образи історії дорівнює Сурикову. Добутку, з такою силою що розкриває трагедію особистості й народу, не було у світовому оперному мистецтві. Прав був історик Костомаров, коли, прослухавши "Бориса Годунова", викликнув: "Так, от це так сторінка історії!"
Основний задум Мусоргського розкривається в зіставленні масових хорових сцен. Народні сцени - найважливіша частина музики "Бориса Годунова". Мусоргський виступає в них сміливим новатором: ніхто ще до нього не малював народ у такому багатстві життєвих типів, ніхто не малював з такою велетенською силою картини народного руху.
Для кожного з них Мусоргський знаходить свою особливу мову
, свої характерні інтонації, і це дає можливість створення музично-сценічних образів, дивних по своїй правдивості, точно вихоплених з живої дійсності.
З особливою повнотою й силою реалістичного втілення намальований Мусоргським образ Бориса Годунова, глибоко життєвий, показаний у всьому різноманітті його щиросердечних якостей. У Бориса є позитивні риси - він розумний, він ніжний батько, він по-своєму піклується про благо держави. Але ніщо не може врятувати Бориса від каяття совісті: його мучить спогад про вбитого царевича Дмитра, його переслідують кошмари, що доходять до божевільного марення. З величезною силою малює Мусоргський боротьбу цих почуттів у душі Бориса, його трагічну збентеженість, що наростає від однієї дії до іншого.
В осуді сваволі й самого принципу царської влади, у звеличуванні волелюбного російського народу - основна ідея опери Мусоргського. Неважко знайти в цьому зв'язок з демократичними устремліннями 60-х років, неважко зрозуміти щирий зміст замилування передової студентської молоді оперою Мусоргського, про що так барвисто розповідав Стасов.
Мусоргський поставив перед собою сутужніше завдання створення народної музичної драми й вирішив її як сміливий новатор. Ще задовго до початку роботи над "Борисом Годуновим" він чітко усвідомив свої музично-драматичні ідеали. "Хотелось бы мне вот чего, - писал он одному из друзей, - чтобы мои действующие лица говорили на сцене, как говорят живые люди
"
. Прагнення до глибокої правдивості й життєвості втілення визначило характер народної музичної драми "Борис Годунов". Весь досвід, що нагромадився в роботі над романсами й піснями, операми "Саламбо" і "Одруження", був творчо осмислений і застосований тут із ще більшою сміливістю й самостійністю. Величезне значення мало для Мусоргського вивчення російської народної пісні, у якій і ховаються джерела глибоко національної мови "Бориса Годунова".
Мусоргський болісно сприйняв несправедливий критичний відгук про "Бориса Годунова", що виходив від його друга й товариша Кюі. Вага несподіваного удару збільшувалася протиріччями, що виявилися тоді в балакіревському гурткові. Лише незмінно дружнє ставлення Стасова підтримувало його в ці важкі роки, коли йому довелося пережити й ряд особистих негод: хворобу, втрату близьких людей, матеріальну незабезпеченість. Все це сприяло розвитку песимістичних настроїв, що відбилися в деяких творах того часу, особливо таких, як вокальні цикли "Пісні й танці смерті" і "Без сонця". Однак песимістичні настрої не могли заглушити прагнення до повнокровної, повному суспільної значимості творчості. Про це говорять опери "Сорочинська ярмарка" і "Хованщина", фортепіанна сюїта "Картинки з виставки".
Останні роки Мусоргського були дуже важкими - здоров'я його катастрофічно погіршувалося. Хворий і змучений, Мусоргський був поміщений друзями у військовий шпиталь, де 28 березня 1881 р. і помер у віці 42 р.
Мусоргський належить до числа композиторів, які не тільки усвідомлювали свої ідейно - естетичні принципи, але й висловлювали їх з повною ясністю й визначеністю. Він жадав від кожного музиканта насамперед життєвої правди, вимагав беззавітного служіння народу: "Прошло время писать на досуге: всего себя подай людям - вот что теперь надо в искусстве
"
.
Що стосується композитора, то він не тільки визначає стиль всієї музики як її загальна відмінна якість, але може й сам виступати як персона музичної стилістики. Здається, що простіше всього це здійснюється в живописі, де існує навіть спеціальний жанр автопортрет, де художник може зобразити себе також і на фоні пейзажу або де-небудь непримітно в групі людей. Мусоргський затверджує, що в темі "Прогулянки" з "Картинок з виставки" зображений він сам.
Істота його мистецтва справді народна. У ньому висловлені російське горе й радість, гаряча любов до свого народу й безмежна віра в його сили. Справді, ніхто з попередніх композиторів не створив таке разюче різноманіття народних типів, втілених з таким приголомшливим реалізмом. По яскравості побутових замальовок, по майстерності психологічних характеристик Мусоргського можна зрівняти з художниками-передвижниками, особливо такими, як Перов і Рєпін. На це звернув увагу ще Стасов у своїй відомій статті "Перов і Мусоргський".
Його філософські й естетичні погляди, розуміння російської історії й душі російської людини, образ музичного мислення, насамперед гармонійного й оркестрового, - все це повинне бути й буде об'єктом пильної уваги всіх, хто дорожить історією й долею вітчизняної культури й безсумнівно, що для збагнення загадок, які таяться в житті й творчості композитора, необхідно вивчати джерела його життя й творчості. Його внесок у скарбницю вселюдської культури величезний і по достоїнству оцінений цивілізованим суспільством.
Порівнюючи із сухою розповіддю з Історії, де Борис Годунов був душогуб, акула свого часу - окрім вбитого царевича було пролито не мало крові простого люду коли він пробирався до влади. Але Мусоргський у своїй опері зміг передати почуття, і батьківські до свого сина, і почуття до народу. Апостол Павло казав, що Бог дав людині наглядача - це совість. Ми бачимо як він страждає за свої вчинки, його розчарування - вже досяг того що прагнув, а задоволення в душі нема. Мусоргський показав, що він не був зовсім бездушною людиною і що його теж мучить совість за свої вчинки. Це тягар кожної людини яке б вона місце не займала в житті. Мені сподобалась професіонально підібрана музика, яка гармонійно зливається з грою акторів. Гра акторів і музикантів змогли передати атмосферу того часу, бо іноді забувалось, що позаду знаходиться зала.
1. И. Мартынов. Лекция. Москва - Ленинград 1951 г.
2. Н. Новиков. У истоков великой музыки. Лениздат 1989 г.
3. Е.В. Назайкинский. Стиль и жанр в музыке. Москва 2003 г.
|
