Курсовая работа: Сучасний стан транспортного флоту України

ЗМІСТ

Вступ

1. ЗАГАЛЬНИЙ РОЗДІЛ

1.1 Мета, зміст та актуальність теми дослідження

1.2 Загальні теоретичні відомості

1.3 Основні ознаки та види перевезень транспортним флотом

2. ОСНОВНИЙ РОЗДІЛ

2.1 Сучасний стан та перспективи розвитку суднобудування та торгівельного транспортного флоту України

2.1.1 Морський транспорт України

2.1.2 Річковий транспорт України

2.2 Типи суден для перевезення різних вантажів

3. ЗАКЛЮЧНИЙ РОЗДІЛ

3.1 Шляхи удосконалення морського та річкового транспорту України

3.2 Аналіз статистичних даних по перевезенню вантажів морським транспортом України

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Транспорт – найважливіша ланка у сфері економічних стосунків. Він бере участь у створенні продукції та доставці її споживачам, здійснює зв’язок між виробництвом та споживанням, між різними галузями господарства, між країнами та реґіонами. Він впливає на розвиток господарства і як споживач металу, енергії, деревини, гуми, інших продуктів. На нього припадає значна частина основних виробничих фондів та промислово-виробничого персоналу. У світі в системі транспорту працює понад 100 млн чол.

Транспорт – це комплекс, що складається з окремих видів: залізничного, морського, річкового, автомобільного, трубопровідного та повітряного.

Всі шляхи сполучення, транспортні підприємства й транспортні засоби в сукупності утворять світову транспортну систему, у рамках якої взаємодіють окремі види транспорту, країни й регіону.

Водний транспорт є порівняно дешевим, він відіграє надзвичайно важливу роль у формуванні зовнішньоекономічних зв'язків України, особливо з країнами далекого зарубіжжя.

Геополітичне розташування України дозволяє успішно використовувати внутрішні транспортні мережі для транзиту товарів між державами Європи, Азії і Близького Сходу.

Морський транспорт – важлива частина світової транспортної системи, що виконує міжконтинентальні перевезення.

Річковий транспорт здійснює, в основному, внутрішньодержавні перевезення вантажів і, в незначній кількості, міждержавні.

Транспортний флот є основним елементом матеріально-технічної бази водного транспорту.

1. ЗАГАЛЬНИЙ РОЗДІЛ

1.1 Мета, зміст та актуальність теми дослідження

Актуальність темидослідження. Тема, розглянута в роботі, є актуальною на сьогоднішній день. Процес інтеграції України до світової економічної системи веде до зростання обсягу товарних операцій з іншими країнами світу. З огляду на це рівень розвитку транспортної системи держави є однією з найважливіших ознак технологічного прогресу і конкурентоспроможності та стає засобом для ефективного входження у світове співтовариство і зайняття в ньому місця, що відповідає рівню високорозвиненої держави.

Крім того, геополітичне розташування України дозволяє успішно використовувати внутрішні транспортні мережі для транзиту товарів між державами Європи, Азії і Близького Сходу. Вигідне, з позицій транзитних перевезень, положення України, розташованої на перехресті торговельних шляхів – одна з суттєвих рис привабливості національного ринку для зарубіжних інвесторів і виробників, а прямі водні морські сполучення з іншими країнами підкреслюють виняткову важливість розвитку транспортуваннявантажів через морські торговельні порти. Одночасно перевезення вантажів морським шляхом дозволяє виробникам досягти значної економії на транспортних витратах, зберігаючи при цьому велике різноманіття вантажів, перевозити грузи практично до будь якої країни світу, використовуючи розвинену систему українських портів. Це свідчить про об’єктивну необхідність розвитку інтеграційних процесів шляхом удосконалення діяльності морських торговельних портів як гарантів забезпечення транспортного сполучення у межах інтеграційних об’єднань.

Скорочення частки державної участі в управлінні процесами перевезення зовнішньоторговельних вантажів привело до значних змін у транспортній системі України. Це виразилося в розукрупненні суб'єктів ринку транспортних послуг і появі великої кількості самостійних транспортних підприємств. Подальший розвиток транспортної системи країни, розвиток зовнішніх економічних зв'язків у процесі переходу на ринкові відносини викликали інтенсивний пошук нових форм оперування флотом.

Метою курсової роботи є розробка теоретичних положень і практичних рекомендацій щодо розширення участі України в світових інтеграційних процесах через удосконалення діяльності морських торговельних суден і портів у системі міжнародних перевезень.

У роботі досліджуються: теоретична й практична основа аналізу й оцінки сучасного стану транспортного флоту України. А також, на основі проведених досліджень і аналізу статистичних даних щодо даної теми, виявляються проблеми транспортної системи України та їх причини.

Об'єктом дослідження є транспортна система України та її транспортний торгівельний флот.

Курсова робота складається з трьох розділів, у яких розміщений додатковий матеріал у вигляді таблиць та рисунків.

У роботі розміщено 7 таблиць та 10 рисунків, у яких міститься допоміжний і наочний матеріал.

1.2 Загальні теоретичні відомості

Транспорт – найважливіша ланка у сфері економічних стосунків. Він бере участь у створенні продукції та доставці її споживачам, здійснює зв’язок між виробництвом та споживанням, між різними галузями господарства, між країнами та реґіонами. Він впливає на розвиток господарства і як споживач металу, енергії, деревини, гуми, інших продуктів. На нього припадає значна частина основних виробничих фондів та промислово-виробничого персоналу. У світі в системі транспорту працює понад 100 млн чол.

Транспорт – це комплекс, що складається з окремих видів: залізничного, морського, річкового, автомобільного, трубопровідного та повітряного. У них свої особливості, переваги, вади та сфера застосування. Вони взаємодіють між собою і становлять транспортну систему, що розвивається під впливом господарства у цілому та окремих його галузей. Найбільший вплив на транспорт справляє промисловість, бо вона формує основні вантажопотоки. Транспортний фактор є одним з вирішальних при розміщенні промислових підприємств.

Транспортний комплекс - одна з основних галузей матеріального виробництва, що здійснює перевезення пасажирів і вантажів. Виходячи з розходження функцій транспорт розділяється на пасажирський і вантажний. Він становить основу внутрішньодержавного й міжнародного поділу праці.

Всі шляхи сполучення, транспортні підприємства й транспортні засоби в сукупності утворять світову транспортну систему, у рамках якої взаємодіють окремі види транспорту, країни й регіону.

Водний транспорт є порівняно дешевим, він відіграє надзвичайно важливу роль у формуванні зовнішньоекономічних зв'язків України, особливо з країнами далекого зарубіжжя. Водний транспорт поділяється на морський та річний.

Морський транспорт – важлива частина світової транспортної системи, що виконує міжконтинентальні перевезення.

Морський транспорт має найнижчу собівартість. Важливою ланкою транспортної системи є морські порти: універсальні (характерні для розвинених країн) і спеціалізовані (характерні для країн, що розвиваються).

Річковий транспорт здійснює, в основному, внутрішньодержавні перевезення вантажів і, в незначній кількості, міждержавні.

Транспортний флот є основним елементом матеріально-технічної бази водного транспорту.

Флот – це сукупність плавзасобів, пов'язаних якимись спільними ознаками, наприклад умовами плавання (річний, морський, озерний, океанський), призначенням (пасажирський флот, буксирний, вантажний та ін.), приналежністю (пароплавства, порти-пристані, суднохідні компанії, будівельні організації, управління та ін.).

Основним плавзасобом є судно. Судном називають плаваюче інженерне спорудження, призначене для перевезення вантажів, пасажирів або для обслуговування транспортного процесу та забезпечення необхідних умов для нормального його функціонування.

1.3 Основні ознаки та види перевезень транспортним флотом

Для управління роботою транспортного флоту необхідна чітка класифікація перевезень, в залежності від властивостей вантажів, що перевозяться, типів суден, що для цього використовуються, умов їх експлуатації та ряду інших факторів.

Виходячи з основних класифікаційних ознак , всі перевезення поділяються наступним чином:

- за складом перевезень: пасажирські та вантажні;

- за типом вантажів: наливні та суховантажні;

- за технікою руху: в самохідних суднах, несамохідних суднах, в плотах та самосплавом;

- за способом плавання: річкові, морські, озерні, прибережно-морські;

- за районом обслуговування: транзитні та місцеві.

Основні показники перевезень вантажів та пасажирів , що необхідні для планування та оцінки експлуатаційної діяльності транспортного підприємства (пароплавства та його підрозділів, включаючи окремі транспортні одиниці – судна), є: маса вантажів та кількість пасажирів; вантажообіг та пасажирообіг; дальність перевезень вантажів або поїздки пасажира; густота перевезень вантажів або пасажирів; коефіцієнти нерівномірності перевезень вантажів або поїздок пасажирів по часу та напрямку.

До економічних характеристик транспортного флоту відносять: будівельну або балансову вартість, експлуатаційні витрати за утримання судна за рік, а також судно-годинні та питомі показники експлуатаційних витрат та чисельності екіпажу.

Характеристика суден визначається в об'ємних одиницях (1 об'ємна одиниця дорівнює 2,83 кубометра). Корисна вантажопідйомність судна – реєстрований тоннаж-нетто. Розрізняють об'ємні одиниці брутто і нетто. Вантажопідйомність визначається у вагових тоннах.

Робота флоту та порту організовується на основі плану перевезень, у якому визначені їх обсяги та характер у всіх видах сполучень.

Залежно від призначення морські перевезення поділяються на внутрішні (каботажні) та зовнішні (закордонні). Внутрішні перевезення ділять на міжрайонні та внутрішньорайонні. Відомі два види каботажу: малий (плавання у межах одного або двох суміжних морських басейнів без заходу у територіальні води інших держав) та великий (плавання суден між портами різних морських басейнів, поділених територіями інших держав, що виконується з заходом в іноземні води). Морські сполучення поділяються також по районах плавання на прибережне, морське, океанське та арктичне. Залежно від районів плавання застосовуються судна різних класів. Морські перевезення здійснюються як окремими суднами, так і тягою – буксируванням.

У міжнародному судноплавстві розрізняють дві форми організації руху суден: регулярне, у вигляді лінійного судноплавства, і нерегулярне, у вигляді трампового судноплавства.

Лінійне судноплавство — це регулярні перевезення за оголошеним розкладом між завчасно визначеними портами. Вантажний потік лінійного судноплавства складають, в основному, генеральні (тарно-поштучні) вантажі. На лінійних суднах перевозять невеликі партії вантажів, в основному це готові вироби і напівфабрикати.

Морське сполучення між певними портами називається лінією.

Розрізняють такі типи ліній :

— односторонні — характеризуються тим, що на них працюють судна тільки одної країни чи одної судноплавної компанії;

— двосторонні, на яких працюють судна двох країн (за узгодженням) або двох судноплавних підприємств;

— конференціальні, на яких працюють судна двох чи більше компаній з однієї чи різних країн.

До переваг лінійного судноплавства належать: регулярність, дотримання розкладу руху, порівняно стабільні ціни, експлуатація спеціалізованого тоннажу, наявність широкої мережі агентів. Однак воно потребує значних витрат і тому тарифи лінійних перевізників вищі, ніж фрахтові ставки при трампових перевезеннях.

Лінійні судна перевозять переважно дрібні партії вантажів від великої кількості відправників до великої кількості одержувачів. Тому лінійні компанії приймають вантажі для перевезення задовго до підходу судна. Вони зберігають їх на своїх складах, організовують і оплачують завантаження та розвантаження. Вартість цих послуг включається в оплату за транспортування.

Залежно від режиму лінії діляться на термінові , у розкладах яких указуються точні дати приходу і відходу суден по кожному порту, і регулярні . У розкладах руху суден регулярних ліній зазначаються тільки періоди заходів і відходів суден: один раз у тиждень, декаду, місяць.
Головним документом у морських перевезеннях є коносамент.

Трамповими називаються судна, які здійснюють нерегулярні рейси, без чіткого розкладу, і направляються судновласниками туди, де з боку фрахтувальників є попит на тоннаж. Трампові судна транспортують в основному масові вантажі: деревину, руду, вугілля, зерно, нафтопродукти та інші вантажі, що перевозяться навалом чи наливом. Більшість трампових суден універсальні і можуть транспортувати і генеральні вантажі — упаковані та неупаковані товарно-штучні вантажі (обладнання, хімікати, апаратуру, металовироби, автомашини, трактори, вагони, сільськогосподарську техніку). Таким чином, на цих суднах під вантаж може бути надано все судно або його частина, або певні вантажні приміщення.

2. ОСНОВНИЙ РОЗДІЛ

2.1 Сучасний стан та перспективи розвитку суднобудування та торгівельного транспортного флоту України

На жаль, сьогодні стан галузі суднобудування в Україні дуже складний, і говорити про сильні конкурентні позиції України як морської держави у світі не є доцільним. За останні десять років позиції судоходних компаній України були втрачені не лише на міжнародних, а й на внутрішніх лініях. Сам же морський флот значно застарів; більшість судів вже не відповідають вимогам міжнародних конвенцій. Більше 92% вантажів, що обробляються в українських портах, транспортуються іноземними судами. Вітчизняні верфі в основному простоюють чи працюють на закордонного замовника.

Найвагомішою причиною зниження активності на українському ринку суднобудування є відсутність джерел фінансування.

Виробничі потужності суднобудівельних підприємств України на даний час завантажено в середньому на 25-30%.

Сьогоднішній стан морського та річкового українського торговельного флоту характеризується цілим рядом негативних тенденцій: скорочення кількості торговельних судів, в тому числі під національним прапором; зменшення валютних надходжень, одержаних від роботи флоту, і, відповідно, скорочення податкових відрахувань; активне застарівання флоту, що, в свою чергу, призводить до обмеження кількості заходів вітчизняних судів до іноземних портів.

В Україні досі відсутня прийнята в багатьох країнах практика фінансування судів з розстроченням платежів, в тому числі з використанням системи лізинга. Причиною цього є ризик, через який кредитування суднобудівельної галузі також іще не набуло широкого розповсюдження.

Втрачено позиції морського флоту України не лише як міжнародного перевізника, але і на внутрішніх лініях. Відсутність поновлення морського флоту призвела до значного зростання віку наявних судів, що відповідно з вимогами міжнародних конвенцій різко знижує, а то й виключає можливість їх роботи на іноземні порти. Близько 92% вантажів в українських портах перевозяться іноземними судами. Наявність на українському ринку перевезень іноземних компаній призводить до занепаду власної морської індустрії та загрожує національній безпеці України.

Незважаючи на те, що Законом України “Про державну підтримку суднобудівельної промисловості України” від 23.12.97 для розвитку суднобудівництва ухвалено близько 50 нормативних актів Уряду, успіхи цієї сфери доволі скромні. Це пов'язане з тим, що суднобудівельні заводи не забезпечено замовленнями з боку вітчизняних судновласників, у першу чергу – державних. Крім того, з боку держави перед суднобудуванням не поставлено конкретних задач, не намічено перспективи діяльності підприємств і не конкретизовано участь суднобудівництва в реалізації інших напрямків зовнішньоекономічної діяльності України.

Через відсутність гарантійних фінансових механізмів серед українських судновласників намітилась тенденція розміщення замовлень на новий тонаж не на вітчизняних верфях, а за кордоном. Через втрату попиту з боку вітчизняних замовників нових проектів та судоремонтних робіт гальмується розвиток суднобудівельної галузі.

Сьогодні склалась така ситуація, що хоча Україна і посідає 15-те місце серед передових суднобудівельних держав, загальний обсяг поставок не перевищує 0,5% від обсягу світового ринку.

Сьогодні в Україні більше 80% судів будують за закордонними контрактами. Проводячи конверсію виробництва, суднобудівельні заводи протягом 1992-1996 років опанували будівництво нових типів судів, конкурентоздатних на світовому ринку та здатних перевозити різноманітні вантажі. Протягом 1992-2000 років українськими суднобудівельними заводами було збудовано й передано іноземним компаніям (Греція, Норвегія, Російська Федерація та інші) 147 судів загальною вартістю $1,3 млрд. Для порівняння, вітчизняним замовникам було збудовано судів лише на $85 млн. Однак і ці цифри не є ознакою стабілізації галузі, а скоріше носять характер локальних успіхів окремих підприємств у залученні замовлень.

Незважаючи на ці негативні тенденції, Україна, маючи вихід до Чорного та Азовського морів, залишається морською державою. Сьогодні в Україні діють 18 морських портів. В комплексі з ними працюють 12 річкових та 4 рибних порти. Вантажопотік обслуговують близько 300 судоходних компаній. Таким чином, у державі існує морська індустрія, що об'єднує морські та річкові порти. До складу морської індустрії входять 9 суднобудівельних та 66 судноремонтних заводів, 18 машинобудівельних підприємств, 30 науково-дослідницьких і проектно-конструкторських закладів.

Найбільше суднобудівництво розвинене в Миколаївській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим, Києві.

За своєю структурою флот включає наступні види суден: універсальні, контейнеровози, ролкери, ліхтеровози – 3, рефрежиратори, пороми, танкери.

2.1.1 Морський транспорт України

Україна має сприятливі передумови для розвитку морського транспорту. На півдні її територію омивають води Чорного та Азовського морів, які практично не замерзають і з'єднуються з Середземним морем через протоку Босфор, Мармурове море і протоку Дарданелли. Загальна довжина морської берегової лінії України понад 2000 км.

Найважливішими морськими портами є Одеса, Ізмаїл, Іллічівськ, Херсон, Миколаїв, Севастополь, Ялта, Феодосія, Керч та ін. великі портові міста на берегах Азовського моря — Маріуполь, Бердянськ тощо. Через порти Чорного й Азовського морів здійснюються зовнішньоекономічні зв'язки країни. Основними експортними вантажами є кам'яне вугілля, залізна руда, кокс, чорні метали, ліс, цукор, хімічні продукти тощо; імпортними — машини, устаткування, мінерально-сировинні ресурси та ін.

Основу морського транспорту України становлять Чорноморське (ЧМП), Азовське (АМП) та Українсько-Дунайське (УДП) пароплавства, що володіють транспортним флотом сумарною вантажністю 5,2 млн т і пасажирським флотом на 9,9 тис. місць. На території України розташовані 18 портів, до них належать 175 перевантажувальних комплексів, 8 судноремонтних заводів. Із загального обсягу вивезення вантажів на частку мінеральних будівельних матеріалів припадає 20 %, руди — 10 %, зерна та продуктів помелу його — 14, нафти і нафтопродуктів — 3,5, вугілля — 5%.

До комплексу морського транспорту належать судна різних типів і призначень, морські шляхи й порти, судноремонтні підприємства та суднопідйомне устаткування, засоби зв'язку та електрорадіонавігації тощо. У структурі морських суден виділяють пасажирські та вантажно-пасажирські, суховантажні, наливні, комбіновані, а також риболовні, службово-допоміжні, технічні, спеціального призначення тощо.

За характером лінії перевезень між портами поділяють на вантажні, пасажирські та вантажно-пасажирські; за призначенням — на каботажні (між портами однієї країни) і закордонні (між портами різних країн).

У 2002 р. частка вантажообороту морського транспорту в загальному вантажообороті транспортного комплексу України становила 2 відсотки.

В України налічується 31 морський порт. Найбільші 8 з них характеризуються даними, наведеними в табл. 1.

Таблиця 1. Кількісна характеристика найбільших портів України.

Зміна економічних пріоритетів у зовнішній торгівлі, розрив колишніх транспортно-економічних зв'язків призводять до перерозподілу вантажопотоків: у зв'язку із зменшенням видобутку нафти в Росії, необхідно забезпечити регулярне ввезення (до 40 млн т на рік) сирої нафти з країн Близького Сходу або Південного Середземномор'я. Знизяться обсяги ввезення цукру-сирцю з Куби і збільшиться надходження імпортного зерна й продуктів для Росії та інших країн СНД із США, Австралії, Аргентини. Збільшиться імпорт машин, устаткування, продуктів харчування з країн Західної Європи. (Серед нетрадиційних вантажопотоків можна виділити імпорт зрідженого газу (17 млрд м3), експорт марганцевої руди, цементу (до Зі млн т), сірки (2 млн т), мазуту (до 20 млн т). Для освоєння нових вантажопотоків необхідно поповнити флот спеціалізованими суднами, а саме танкерами та газовозами. Великі можливості має експорт транспортних послуг. Проте український флот досяг критичного віку і, якщо не буде оновлений, всього за 5—7 років його витіснять конкуренти.

У структурі вантажних морських перевезень переважають вантажі, які посідають чільне місце й у структурі експортно-імпортних поставок України: руди чорних і кольорових металів, кам'яне вугілля, кокс, нафта і нафтопродукти, мінерально-будівельні матеріали.

Каботажні перевезення (між портами однієї держави, портами різних морів) здійснюються на невелику відстань (в середньому не більше 130 — 150 км), частка їх у вантажообороті незначна. Експортно-імпортні перевезення вантажів морським транспортом здійснюються в середньому на відстань до 8 тис. км і більше, внаслідок чого їх частка у вантажообороті морського транспорту перевищує 96%. Найбільшу кількість міжнародних перевезень забезпечують чорноморські порти Одеси, Іллічівська і Південного. На Одеський порт припадає більше 20% вантажообороту морського транспорту України. Основними вантажами є руди, нафта і нафтопродукти, будівельні матеріали, зерно, цукор, цитрусові та ін. Іллічівський порт розташований за 20 км від Одеси, є дублером Одеського. Працює він на забезпечення експортних поставок.

Порти Азовського пароплавства — Маріуполь, Бердянськ і Керч — спеціалізуються переважно на експорті залізної та марганцевої руд, чорних металів, кам'яного вугілля, цементу. Порти Українсько-Дунайського пароплавства — Рені, Ізмаїл, Кілія і Вилкове відіграють важливу роль в економічних зв'язках з країнами Європи, особливо Дунайського басейну. Через морські порти на експорт надходить кам'яне (коксівне) вугілля, кокс, залізна і марганцева руди, чорні метали, хімічні продукти, зокрема аміак, цемент, цукор, деякі види машин та інші товари. Україна імпортує машини та обладнання, мінерально-сировинні ресурси, зокрема боксити, фосфорити, продукцію сільського господарства тощо. У перспективі важливе значення можуть мати нафта, нафтопродукти, зріджений газ. Але їх імпорт стане можливим після завершення будівництва нафто- і газотерміналів.

Рис. 1. Вантажообіг державних морських портів України (за 2006 р.)

2.1.2 Річковий транспорт України

Річковий транспорт, як і морський, має ряд переваг перед сухопутним. Зокрема, готові природні шляхи, використання течії води можливість одночасного транспортування великих вантажів і пасажирів. Утримання водних шляхів потребує набагато менших капітальних вкладень, до того й перевезення вантажів водним транспортом обходиться дешевше.

Загальна довжина судноплавних річок в Україні становить 4,4 тис. км, у тому числі з освітлювальною і світловідбивною обстановкою З,9 тис. км. Найдовша внутрішня водна артерія — Дніпро (1200 км).

Річковий транспорт України представлений міжгалузевим державним об'єднанням "Укррічфлот", яке реформувалося в акціонерну судноплавну компанію, що складається з Головного підприємства та 290 структурних одиниць.

Річковим транспортом України перевозяться вантажі Дніпром, Дунаєм, Чорним і Середземним морями із заходу у річкові порти Румунії, Німеччини, Угорщини, Австрії, а також морські порти Туреччини, Греції, Ізраїлю, Франції, Італії.

Основні водні артерії України — Дніпро з притоками Прип'ять і Десна, а також Дністер, Південний Буг. Як магістральні річкові шляхи використовуються ділянки Дністровського лиману загальною протяжністю понад 30 км, гирло Дунаю довжиною 152 км, з них з морським устаткуванням — 140 км. Усі інші судноплавні річки — Десна (на північ від Чернігова), Стир, Горинь, Дністер, Самара, Південний Буг, Сіверський Донець, Інгулець, Ворскла, Псьол, Орель — за транспортним використанням належать до малих річок, їх використовують переважно для перевезення будівельних матеріалів, деякої продукції АПК, але суттєвої ролі у розміщенні продуктивних сил вони не відіграють.

Річковий транспорт України системою каналів зв'язаний з річками Білорусі та Польщі, що дає вихід у Балтійське море. Основні вантажно-розвантажувальні роботи здійснюються в річкових портах Києва, Дніпропетровська, Запоріжжя, Дніпродзержинська, Кременчука, Черкас, Нікополя, Чернігова, Херсона, Миколаїва, Рені, Ізмаїла, Кілії, Вилкова.

У структурі перевезень домінують мінеральні будівельні матеріали (будівельний пісок і тверді кристалічні матеріали), цемент, руда, метали і металобрухт, вугілля, продукція АПК. Найбільший обсяг вантажних перевезень здійснюють Київська, Дніпропетровська, Запорізька і Херсонська області.

2.2 Типи суден для перевезення різних вантажів

Транспортні судна становлять основу морського і річкового флоту. Вони призначені для перевезення різного роду вантажів і пасажирів та поділяються на: вантажні, пасажирські, грузопасажирські та спеціальні.

Вантажні судна поділяють на два основні класи: суховантажні та наливні, до яких, в свою чергу, відносять судна різних типів та призначень.

Клас суховантажних суден включає судна загального призначення і спеціалізовані – для перевезення певних вантажів.

Суховантажні судна загального призначення слугують для перевезення генеральних вантажів і є найбільш поширеним типом транспортних суден.

Генеральний (штучний) вантаж – вантаж в упаковці (ящиках, бочках, мішках, тюках та ін.) або в окремих місцях (автомашини, металоконструкції, сталеві відливки прокат, промислове обладнання і тд.).

Вантажопідйомність морських суден для генеральних вантажів складає в середньому 4000-6000 т і сягає 16000-20000 т, швидкість – відповідно 14-16 и 20-22 вуз. Найбільші річкові самохідні суховантажні судна мають вантажопідйомність до 5000-6000 т і швидкість 15-20 км/год.

В якості вантажних засобів використовують крани вантажопідйомністю 8-10 т або стріли вантажопідйомністю 3-10 т; для вантажів надвеликої ваги призначені вантажні стріли або спеціальні вантажні пристрої вантажопідйомністю 30-50 т. На багатьох суховантажних суднах обладнують один рефрижераторний трюм для перевезення вантажів, що швидко псуються.

До спеціалізованих суховантажних суден відносяться рефрижераторні судна, контейнеровози, ліхтеровози, судна з горизонтальним способом вантажообробки, для перевезення насипних вантажів великої ваги, автомобілів, худоби, лісових вантажів та ін.

Рефрижераторні судна призначені для перевезення продуктів, що швидко псуються (риби, м'яса, фруктів). Їх вантажні трюми мають надійну термоізоляцію та холодиліні установки, що забезпечують охолодження трюмів. Залежно від типу вантажу, в трюмах підтримується температура від +5 ° до –25°C. Вантажопідйомність рефрижераторних суден сягає 8000-12000 т. Швидкість дещо вища ніж у суховантажних суден загального призначення, оскільки вантажі, що швидко псуються потребують швидкої доставки до місця призначення.

Контейнеровози призначені для перевезення вантажів, заздалегідь упакованих в спеціальні великовантажні ящики – контейнери, маса яких з вантажем становить до 10-40 т. Вантажопідйомність цих суден в середньому становить 8000-15000 т, швидкість – 20-24 вуз.

Контейнеровози обладнані трюмами, що допускають перевезення стандартних контейнерів ІСО 3, 6, 9, 12 м. Типове судно вантажопідйом-ністю 60 000 т може транспортувати 2000 шестиметрових контейнерів. Частину з них можна перевозити на палубі, а також у режимі рефрижераторів. Контейнеровоз може перевезти протягом року вантажів у 7 разів більше, ніж судно звичайного типу однакової вантажопідйомності.

Стандартний контейнер — це металевий ящик (зі сталі чи алюмінію) з подвійними дверцятами з одного боку. У нього може бути вміщений вантаж загального призначення.

Більшість контейнерних перевезень проводиться у контейнерах двох типів:

1. Двадцятифутовий контейнер — місткістю ЗО м3. Максимальне завантаження — 18 т. Внутрішні розміри: довжина — 5,89 м, ширина — 2,32 м, висота — 2,23 м (дверцята: ширина — 2,30 м, висота — 2,14 м).

2. Сорокафутовий контейнер місткістю 60 м3 із максимальним завантаженням на 30 т. Внутрішні розміри: довжина — 12 м, ширина — 2,32 м, висота — 2,23 м (дверцята: ширина — 2,30 м, висота — 2, 23 м). Ці розміри можуть варіюватися залежно від виробника. Потрібно завжди вказувати точні параметри для великогабаритних і спеціальних предметів перевезення.

Завдяки тому, що в вантажні трюми укладають не штучний вантаж різного розміру і маси, а стандартні контейнери, завантажувально-розвантажувальні операції на контейнеровозах виконуються в 4-7 разів швидше, ніж на звичайних суховантажних суднах.

Контейнеровози відрізняються великим розкриттям палуби над вантажними трюмами, що запобігає трудомісткому горизонтальному переміщенню вантажу в трюмі. На контейнеровозах вантажне пристосування зазвичай відсутнє: вантажні операції виконуються портовими засобами зі спеціальних причалів (терміналів ). На малих контейнеровозах, призначених для заходу в необладнані порти, встановлені спеціальні крани.

Контейнерні перевезення особливо вигідні при змішаному сполученні (залізничний вагон – автомобіль – судно), оскільки дозволяють доставляти вантаж від відправника до отримувача з мінімальними затратами на перевантаження з одного виду транспорту на інший і забезпечують при цьому хороше збереження вантажу.

Ліхтеровози є різновидом контейнеровозів і слугують для перевезення плавучих контейнерів-ліхтерів (їх ще називають баржевозами).

Ліхтеровози — це система, яка включає велике судно-плав-базу, що перевозить декілька десятків малих суден, які можуть входити в гирла річок за рахунок осадки (не більш 4 м), підходити до будь-яких мілководних причалів. Як правило, малі судна є несамохідними баржами з вантажопідйомністю від 200 до 1000 т. Плавбаза обладнана потужним підйомником, за допомогою якого вона піднімає або опускає завантажені баржі з палуби до рівня води. Найбільші ліхтеровози здатні перевозити до 246 барж, що містять по 832 т вантажу. Плавбаза ніколи не входить у порт, а перебуває на рейді поза портовими спорудами.

Судна з горизонтальним способом вантажообробки (їх також називають суднами типу «ро-ро» або ролкерами ) слугують для перевезення вантажів, що знаходяться в контейнерах, піддонах або так званих трейлерах-автопричепах та ін.

Судна ролкерного типу дають можливість автомобілям або іншій самохідній техніці вґїжджати через аппарель — частину борту, що опускається до рівня причалу. Ролкери є зручною формою взаємодії різних видів транспорту, за якої автомобілі не розвантажуються і перевантаження вантажів не потрібне, ролкери особливо активно використовуються при перевезенні нових легкових автомобілів. Вантажопідйомність цих суден – 1000-2000 т, швидкість – 16-27 вуз.

Поромна переправа дає змогу також без перевантаження транспортувати до 100 вагонів одночасно або відповідну кількість легкових чи вантажних автомобілів.

Існують різновиди суден цього типу – судна, пристосовані для одночасного перевезення трейлерів (в трюмах) та контейнерів (на верхній палубі), а також судна типу «ро-флоу», які слугують для перевезення плавучих понтонів з великогабаритними вантажами.

Судна для перевезення насипних вантажів , або балкери призначені для перевезення руди, рудних концентратів, зерна, цукру, цементу, деревообробних відходів і тд.

Судна для насипних вантажів поділяються на рудовози – для перевезення надважких вантажів, легких насипних вантажів та універсальні.

Від інших суховантажних суден вони відрізняються великою вантажопідйомністю (в середньому 25000-35000 т, максимум 100000-15000 т) і відносно невисокою швидкістю 14-16 вуз.

На більшості суден для насипних вантажів немає вантажних пристроїв, їх завантажують і розвантажують портовими засобами; на інших використовують поворотні або котючі крани.

Лісовози призначені для перевезення лісових вантажів – круглого лісу та пиломатеріалів. Від суховантажних суден загального призначення вони відрізняються меншою швидкістю.

Клас наливних суден включає танкери для перевезення сирої нафти і нафтопродуктів (мазут, бензин, дизельне паливо, гас і тд.), судна для перевезення зріджених газів, хімікатів та інших рідких вантажів.

Танкери – один з найпоширеніших типів транспортних суден. Вантажопідйомність танкерів коливається в великих межах. Розміри танкерів залежать від їх вантажопідйомності. Вантажопідйомність річкових танкерів становить 150-5000 т і швидкість 10-20 км/год.

Найбільші труднощі завдає портам обробка великотоннажних танкерів і супертанкерів. Для них необхідне спорудження спеціальних портів із глибоководними підходами, а також терміналів із великими міскостями для перекачування вантажу.

Газовози призначні для перевезення зріджених природних та нафтових газів – метану, пропану, бутану, аміаку. Більшість суден для перевезення зріджених нафтових газів мають місткість вантажних цистерн 2000-10000 мі (максимум 100 000 мі), швидкість – 18-20 вуз.

Клас комбінованих суден – судна, що пристосовані для перевезення декількох певних видів вантажу. Це вигідно при зустрічних перевезеннях, оскільки виключає порожні баластні переходи.

Клас пасажирських суден включає судна, спеціально призначені для перевезення пасажирів.

За призначенням пасажирські судна поділяють на судна для обслуговування регулярних ліній, туристичні, для масових перевезень та судна місцевого сполучення.

Клас спеціальних транспортних суден включаєрізні пороми, транспортні баржо-буксирні судна, буксири-тягачі, штовхачі, несамохідні секції або баржі.

Морські пароми бувають залізничні, залізнично-автомобільні, автомобільно-пасажирські та пасажирські. Вони слугують для перевезення залізничних вагонів, автомобілів, а також пасажирів на паромних переправах, що пов'язують сухопутні дорожні артерії.

Вантажопідйомність коливається від 200 до 2000 т (в середньому 600-800 т). Середній автомобільно-пасажирський паром вміщує близько 120 автомобілів та 1000 пасажирів, залізничний – 30-50 вагонів. Швидкість 17-20 вуз.

Штовхачі та буксири-штовхачі слугують для руху несамохідних та складових суден, переважно на внутрішніх водних шляхах. Також штовхачі та буксири-штовхачі використовують для транспортування різних несамохідних плаваючих споруд та плотів.

3. ЗАКЛЮЧНИЙ РОЗДІЛ

3.1 Шляхи удосконалення морського та річкового транспорту України

Морський транспорт

Зараз морський флот України нараховує близько 240 суден, але всі вони є морально та фізично застарілими, потребують значних капіталовкладень.

Морських портів в Україні налічується 18, але прибутково з них діють не більше п’яти. Інші змушені майже щорічно скорочувати обсяги основних засобів виробництва.

Значною проблемою портів в Україні є невикористання нових логістичних схем, що робить завантаження та розвантаження кораблів більш тривалим та складним процесом, зменшує обсяги товарів, які може пропустити порт за одиницю часу, знижує якість та швидкість доставки вантажу з місця на місце.

Також важливою проблемою є скорочення обсягів контейнерних перевезень. Оскільки обсяги контейнерних перевезень в світі постійно зростають, цей вид транспортування вантажу є досить перспективним. Тому необхідно створити таку структуру зборів, яка б якщо не сприяла, то принаймні не заважала б розвитку цього напряму діяльності морського транспорту України.

Проблема застарілих логістичних схем є суто управлінською, вона не потребує великих капіталовкладень. Першим кроком є залучення управлінського складу, який зміг би конкурентно діяти в умовах ринкової економіки. Наступними діями мають стати:

- створення єдиного інформаційного простору на базі наявних інформаційних технологій;

- визначення та розробка структури економічної діяльності суміжників для оптимального використання їхнього виробничого потенціалу в транзитних вузлах;

- створення центрів для координації операцій і відповідна координація та взаємопогодженість управлінських рішень;

єдина політика щодо безпеки судноплавства та охорони навколишнього середовища.

У рамках програми модернізації та розвитку виробничої бази України потрібно створити комплекси для приймання імпортних енергоносіїв, у тому числі реконструювати Одеську нафтогавань, модернізувати комплекси у портах Маріуполі, Миколаєві, збудувати екологічно чисті спеціалізовані комплекси в портах Іллічівську, Південному, Дніпро-Бузькому, берегову стаціонарну базу бункерування суден, закупити перевантажувальну техніку підвищенної вантажності для терміналів, що обслуговують 20-футові контейнери міжнародного стандарту.

При організації пасажирських перевезень морським транспортом основним є вдосконалення туристсько-експлуатаційних перевезень, підвищення якості обслуговування пасажирів на внутрішніх транспортних лініях, для чого потрібно поповнити флот швидкісними, комфортабельними суднами, поліпшити взаємодію із залізничним, автомобільним і повітряним транспортом.

Валютні надходження від пароплавства становлять щороку 800— 900 млн дол. Однак сучасна система оподаткування зводить нанівець можливість самофінансування морського транспорту.

Для подальшого розвитку морського транспорту важливе значення матиме будівництво танкерного флоту, суден підвищеної вантажопідйомності, різних спеціалізованих суден, у тому числі поромів і суден для каботажних перевезень; організація будівництва нового класу суден для Українсько-Дунайського пароплавства, придатних до плавання в західноєвропейській воднотранспортній системі.

Річковий транспорт

Річковий транспорт, як це не дивно є найприбутковішим та постійно нарощує обсяги перевезень. Зараз компанія “Укрічфлот” здійснює перевезення по басейнах річок Дніпро та Дунай а також вздовж берегів Чорного моря. Серед транзитних вантажів переважають вугілля та руда.

До проблем річкового виду транспорту належать:

- застарілість флоту;

- застарілі навантажувально-розвантажувальне обланання;

- сезонність перевезень;

- недостатість гарантованих проектованих глибин на ділянці Дніпродзержинськ – Запоріжжя через відпрацьованість Запорізького водосховища;

- обміління каналу Прірва, через що виникають проблеми з перевезенням вантажів з гирла Дніпра до Дунаю по території України;

- недостатні обсяги перевезень з використанням системи «буксир-штовхач/баржа»;

- застарілість флоту, застарілі навантажувально-розвантажувальне обланання.

Для розвитку річкового транспорту необхідно застосувати великовантажні судна у внутрішніх перевезеннях масових вантажів; збільшити частку вантажів у пакетованому вигляді, контейнерах; розширити перевезення в ліхтеровозах; розвивати перевезення експортно-імпортних вантажів у суднах типу річка —море; пом’якшити чинники сезонної нерівномірності перевезень за рахунок продовження експлуатаційного періоду та організації цілорічної навігації на окремих ділянках; вивести з експлуатації фізично й морально застарій судна та поповнити флот суднами нових типів; розширити обсяги перевезень буксирного флоту вантажопідйомністю 3900 т і більше; оснастити порти високопродуктивних перевантажувальними комплексами для навалочних вантажів, а також засобами малої механізації, що дасть змогу скоротити простої суден, вагонів та автомобілів для обробки, розвинути відомчі причали, оснастити їх сучасною перевантажувальною технікою.

Для освоєння намічених обсягів перевезень річковому транспорту на перспективу потрібно 120 тис. т самохідного вантажного і 195 тис. т несамохідного тоннажу.

Для забезпечення стійкої роботи річкового транспорту треба реконструювати суднопіднімальні споруди Запорізького та Херсонського судноремонтно-суднобудівного заводів, окремі об'єкти на Київському судноремонтно-суднобудівному заводі, Чернігівській і Дніпропетровській ремонтно-експлуатаційних базах флоту, трикамерний судноплавний шлюз у Запоріжжі, збудувати Вилковську ремонтно-експлуатаційну базу флоту на Дунаї.

3.2 Аналіз статистичних даних по перевезенню вантажів морським транспортом України

За своїм географічним положенням Україна об’єктивно покликана відігравати роль геополітичного моста у відношеннях між країнами Заходу та Сходу. Займаючи вигідне географічне положення, маючи виходи до морів, Україна володіє унікальними можливостями участі в міжнародному транзиті.

В структурі транспортного комплексу України частка морського транспорту в середній чисельності працівників становить 10,5 % , в експорті транспортних послуг – 17,8 %, в загальному об'ємі перевезень вантажів – 0,4 % (за даними 2008 р.). В тому ж році в морських торгівельних портах (МТП) було перероблено 169,6 млн. т вантажів, 66,3 млн. т (або 39%) з яких становлять транзитні. За географією походження (відправки) транзитних вантажів 93,1% припадає на країни СНД (в тому числі 67,1% - на РФ, 21,6% - на Казахстан і 3,1% - на Білорусь), 2,1% - на країни ЄС, 1,8% - на країни Азії та 2,3% - на країни Америка.

Наведений територіальний поділ вантажів за географією походження є досить стійким, тоді як їх об'єми змінюються під впливом різних економічних та політичних причин (зокрема, в останні роки, світова фінансово-економічна криза). Під впливом кризи в Україні в 2009 р. об'єми транзитних перевезень вантажів морським транспортом скоротився до 1,94 млн. т (або на 44,4%, порівняно з 2008 р.), їх частка в загальних перевезеннях транзитних вантажів – з 1,1% до 0,6%, об'єми переробки транзитних вантажів – на 21,4%, а кількість перероблення контейнерів – на 60%, що в цілому значно перевищує аналогічні показники зниження транзиту в інших чорноморських країнах (див. табл. 2).

МТП (як і інші об'єкти транспорту) можуть безпосередньо займатися перевезеннями транспортних вантажів (див. табл. 3) або їх переробкою (насамперед, водний транспорт). При цьому більшість світових торгівельних зв'язків (97%) здійснюються морем.

Таблиця 2. Вплив фінансово-економічної кризи на об'єми ВВП і переробки контейнерів в портах окремих чорноморських країн

Таблиця 3. Динаміка перевезень Україною транзитних вантажів в 2006-2009 рр. за видами транспорту (млн. т)

Динаміку переробки вантажів в МТП України в 2009 р. порівняно з попередніми роками відображено в таблиці 4.

В таблиці 5 показаний темп зростання та спаду транзиту у різних вітчизняних МТП, що пояснюється не тільки географією їх розташування, але і рівнем технічного оснащення, тарифною політикою, ступенем організації робіт.

Серед великих МТП України в 2009 р. зазнали найбільших збитків Миколаївський (на 32,3%), Ізмаїльський (на 35,2%), Одеський (на 36,7%) та Маріупольський (на 45,9%). Краще ніж в середньому по вітчизняним МТП, ситуація була в Ренійському (на 28,1%), Іллічівському (на 22,1%) та Крчінському (на 12,6%), а в Феодосійському спостерігалось зростання об'ємів переробки транзитних вантажів.

В цьому порту понад 99,9% транспорту склали нафта і нафтопродукти, хоча з 2006 р. тут багато зроблено для прийняття великих вантажних суден – зокрема, сполучені причали глибиною 11 м, що дозволяє приймати та обробляти різні насипні та тарно-штучні вантажі. В Одеському порту частка наливних вантажів (переважно нафти та нафтопродуктів) в загальному транзиті також сягнула понад 80%, тарно-штучних (металів та металопродукції) – 15%, а насипних (цукру, зернових) – 4,8%. За номенклатурою вантажів, що проходять через МТП України транзитом, на першому місяці – насипні (17815,2 тис. т або 49,1%), на другому – наливні (13670 тис. т або 37,7%); далі йдуть тарно-штучні вантажі (4808,3 тис. т або 13,2%) (див. табл. 6). Привертають увагу зменшення частки вугілля та нафти, що надходять переважно з РФ та зростання питомої ваги нафтопродуктів.

Серед МТП України своєю масштабністю вирізняються ті, що формують так звану «Велику Одесу» (Одеський, Іллічівський, Південний). За даними 2008-2009 рр. їх загальна частка в переробці транзитних вантажів становить майже 2/3 (близько 64,5%) всіх перероблених в України транзитних вантажів. Саме «Велика Одеса» (з урахуванням направлень вантажів) може скласти реальну конкуренцію румунській Констанці, якщо в названих портах й надалі буде здійснюватись технічна модернізація та розвиток контейнерних терміналів, вдосконалюватись система економічних відносин з замовниками перевезень, укріплюватись потужність залізничних станцій, що обслуговують порти. Саме за таких умов в Україні може припинитися подальший спад загальних об'ємів переробки вантажів (у тому числі транзитних).

Таблиця 4. Динаміка переробки вантажів на водному транспорті (в тому числі перевалки) (тис. т)

За висновками аналітиків, недоліки тарифної системи в Україні гальмують зростання транзитних перевезень. Зокрема, в 2008 р. тарифи на здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт в портах були збільшені на 43,96%, а розміри цільових портах зборів – на 58%. В цілому вартість заходу судна в українські порти стала в середньому в 1,5-2 рази вища, ніж в портах інших країн Чорноморського басейну. З одного боку, це сприяло збереженню вітчизняних портів як функціональних одиниць, а з іншого – стимулювало направлення транзитних вантажів (і в цілому вантажопотоку) в порти інших держав. Так, якщо за 2009 р. в українських портах об'єми переробки вантажів скоротилися на 13,2%, то в російських вантажообіг виріс на 9,2%, а в південному басейні РФ – на 13,7%. Із загальних об'ємів російських вантажів, що в 2009 р. пройшли через порти РФ, України і Балтії (597,13 млн. т), через російські порти транспортовано 496,42 млн. т (або 83,1%, тоді як в 2008 р. – 79,6%). Отже, можна спостерігати концентрацію перевезень вантажів Російської Федерації в її національних портах і зменшення – в іноземних. Така ж картина спостерігається і з чисто зовнішніми російськими вантажами: в 2009 р. через порти РФ їх перевезено 82% (тоді як в 2008 р. – 78,5%), а через українські – 6,6% (тоді як в 2008 р. – 10%). Інші вантажі пройшли через порти Балтики, де відповідні об'єми вже майже вдвічі більші ніж українські, проявляючи при цьому тенденцію до подальшого зростання. Проте в вересні 2009 р. був виданий наказ Мінтранзв'язку України про заохоченні власників вантажів до транзитних перевезень через морську територію України на основі введення до встановлених в попередньому році акордних ставок знижок.

Таблиця 5. Динаміка транзиту в МТП України за 2008-2009рр. (тис. т)

За розрахунками Мінекономіки України, введення таких знижок робить дешевшими перевантажувальні роботи з транзитними вантажами: зерновими – на 10-24%, металопродукцією – на 30-40%, вугіллям – на 42-47%, продукцією хімічної промисловості – майже вдвічі. Між іншим, такі знижки встановлені лише для 9 портів, що суперечить умовам здійснення економічної конкуренції.

Таблиця 6. Зміни в структурі транзитних перевезень, перероблених в МТП України за 2006-2009 рр. (тис. т)

Слід також відмітити, що наша держава втрачає не лише об'єми переробки транзитних вантажів, але й все більше поступається своїми позиціями на ринку транспортних послуг в цілому, про що свідчать випереджувальні темпи збільшення імпорту транспортних послуг по морським вантажним перевезенням в порівнянні з їх експортом, а також співвідношення цих показників, в якому вже в 2008 р. імпорт перевищив експорт (див. табл. 7).

Таблиця 7. Динаміка експорту та імпорту транспортних послуг вантажним морським транспортом України за 2000-2008 рр.

Аналізуючи наведені дані, можна стверджувати про практично повну втрату Україною ролі морської держави, оскільки у неї відсутній власний морський флот, а те, що від нього залишилось, не може конкурувати з сучасними суднами провідних країн. Загальний рівень зношеності рухомого складу вітчизняних транспортних компаній становить майже 70%. Що стосується вітчизняних суден, то близько 80% їх загального складу експлуатуються понаднормовий термін, їх середній вік перевищує 25 років.

Переважаюча частина флоту, що контролюється українськими судновласниками, зареєстрована в іноземних суднових реєстрах, що загрожує незалежності транспортного забезпечення зовнішньої торгівлі нашої держави. На сьогодні судна під українським прапором перевозять лише 5-6% вантажів, що перероблюються в вітчизняних портах.

В 2009 р. в державних МТП України було оброблено 17306 суден (або 76% порівняно з 2008 р.), з них під іноземними прапорами – 13502, тобто 78% (або 78,8 порівняно з 2008 р.). Таким чином, кількість суден під національним прапором скорочується швидше, ніж загальна кількість суден, що обробляються в українських МТП.

Вітчизняне суднобудування не працює на власні потреби, а виконує переважно експортні замовлення, та в більшості випадків будує лише каркаси, які наповняються іноземним обладнанням самими замовниками. Це викликано, насамперед тим, що технологічна, технічна, випробувальна та наукова бази українського суднобудування відстали від світових досягнень, тобто морально застаріли.

Потенційні можливості наших портів суттєво обмежуються незадовільним технічним станом близько третини причального фронту. Майже 70% площі відкритих складських майданчиків потребують ремонту або реконструкції. Більшість технологічного оснащення в портах морально застаріла або фізично зносилася. Відчуваються диспропорції в розвитку найважливіших сфер діяльності МТП України та дефіцит допоміжного портового флоту. За відсутності необхідного державного фінансування та при недостатніх інвестиціях портове господарство не встигає за потребами в обробці вітчизняних та транзитних вантажів. Сьогодні близько 40% перевалок вантажів здійснюється на морських терміналах комерційної форми власності, що не мають статусу порту. Одночасно в великих МТП і терміналах України все активніше проявляються наміри російських компаній встановити власну монополію на операції з вантажами, і насамперед – транзитними з Російської Федерації.

В галузі транзиту вантажів в Україні штучно створені умови, за яких вітчизняні експортери та імпортери не зацікавлені в найвигіднішому транспортуванні вантажу. Україна економічно не приваблива для транзиту вантажів через її МТП, внутрішні водні шляхи та автомобільні шляхи, внаслідок чого транзитні перевезення не лише зменшуються в об'ємах, але і погіршуються за структурою в бік постійного збільшення частки дешевих та шкідливих речовин.

ВИСНОВКИ

Дослідивши дану тему, можна зробити висновок, що Україна дуже стрімко втрачає свої позиції в світових транспортних перевезеннях. Сьогоднішній стан морського та річкового українського торгівельного флоту характеризується цілим рядом негативних тенденцій: скорочення кількості торговельних суден, в тому числі під національним прапором; зменшення валютних надходжень, одержаних від роботи флоту, і, відповідно, скорочення податкових відрахувань; активне застарівання флоту, що, в свою чергу, призводить до обмеження кількості заходів вітчизняних судів до іноземних портів.

Втрачено позиції морського флоту України не лише як міжнародного перевізника, але і на внутрішніх лініях.

Україна практично повністю втратила роль морської держави, оскільки у неї відсутній власний морський флот, а те, що від нього залишилось, не може конкурувати з сучасними суднами провідних країн. Загальний рівень зношеності рухомого складу вітчизняних транспортних компаній становить майже 70%.

Переважаюча частина флоту, що контролюється українськими судновласниками, зареєстрована в іноземних суднових реєстрах, що загрожує незалежності транспортного забезпечення зовнішньої торгівлі нашої держави.