Педагогічні погляди і просвітницька діяльність Олени Пчілки
Вступ
Олена Пчілка (Ольга Петрівна Косач-Драгоманова) посідає значне місце у розвитку української культури кінця XIX – початку ХХ ст. Але той внесок, що вона зробила для суспільства – автор багатьох прозових, поетичних і драматичних творів, критик, публіцист, перекладач, фольклорист та етнограф, редактор і видавець, громадський діяч – став відомим широкому загалові лише недавно. Упродовж майже семи десятиліть можновладці намагалися стерти той слід, який залишала ця видатна жінка, бо не могли їй вибачити той безкомпромізм, який виявила в усьому, що стосувалося України (а це і протести національних утисків і русифікації, і послідовне обґрунтування спроможності української культури посісти гідне місце у світовій культурі, і пропагування української історії, що будила в нащадків національну свідомість, і виховання свідомої української молоді на національних та демократичних засадах).
Слід зазначити, що, якщо взагалі про літературну творчість Олени Пчілки та про її внесок у скарбницю української культури вже написано низку критичних розвідок, то праця її на ниві дитячої літератури майже не досліджена. Хоча її роздуми про національне виховання, методи якого нині модно шукати у досвіді інших націй, були б надзвичайно актуальними, адже після довгих років шовіністичної русифікаторської політики ми зіткнулися з проблемою, подібною до тої, яку намагалася розв'язати у свій час письменниця.
Непересічна постать Олени Пчілки потрібна нам особливо сьогодні, коли у боротьбі за національне самоутвердження ми знову і знову надихаємося невгасимим світочем національної ідеї, що її виплекали минулі покоління. Як громадський і політичний діяч вона поклала міцні основи для відродження своєї нації. Особливу роль вона покладала саме на молоде покоління, і тому величезне значення надавала вихованню дітей в національному дусі, „щоб не виростали вони перевертнями, щоб звикали вони шанувати своє рідне” [8, 140].
Саме тому метою цієї роботи стало дослідження творчості Олени Пчілки для дітей, виявлення її специфічних особливостей, Адже різноманітна за тематикою і жанрами творчість Олени Пчілки для дітей і тепер не втратила свого педагогічного, культурного, естетичного значення і тому може активно використовуватись у справі виховання підростаючого покоління.
Громадська діяльність Олени Пчілки як педагога та просвітителя
Дослідники займалися аналізом літературної, публіцистичної, редакторської спадщини Олени Пчілки, але оскільки об’єктом нашого вивчення стали педагогічні погляди авторки, то, перш за все нас цікавлять дослідження, присвячені саме просвітительській діяльності Олени Пчілки. Серед критичних розвідок, присвячених творчості Олени Пчілки як дитячої письменниці, варто згадати статтю О.М.Таланчук та Л.Ф.Дунаєвської „Олена Пчілка і дитяча література”. У цій роботі автори проаналізували декілька віршів Олени Пчілки для дітей, наголошуючи на їх виховному змісті. Також у статті наведені приклади використання письменницею у своїх творах для дітей багатого фольклорного матеріалу. Зокрема, аналізується обробка Оленою Пчілкою таких народних казок, як „Казка про Козу-дерезу” та „Коржик”. Стаття також порушує питання участі Олени Пчілки у діяльності товариства „Просвіта", сподівань, які покладала письменниця на цю організацію в аспекті виховання молодого покоління в національному дусі.
У статті „Олена Пчілка та українські діти” Л.Новаківська стверджує, що найбільше педагогічний талант Олени Пчілки виявився у редагуванні нею дитячого журналу „Молода Україна”. У статті розповідається про тематику часопису, про різножанровість творів, що друкувалися в ньому, про те, як ретельно Олена Пчілка добирала авторів журналу. Авторка статті також подає відомості про рубрики журналу, про багатство зібраного в ньому фольклорного матеріалу для дитячого читання.
Пропагування рідної мови Олена Пчілка вважала надзвичайно важливим своїм завданням. Одним із доказів піклування письменниці про повноцінне функціонування та розвиток української мови може бути її перебування у складі делегації до прем'єр-міністра Вітте у справі скасування заборон на українську мову. У 80-х роках XIXст. Олена Пчілка разом із М.Старицьким, М.Комаровим та іншими діячами культури працювала над укладанням українсько-російського та російсько-українського словників. В одній із наукових статей Ольги Петрівни читаємо такі рядки: „Багато перешкод, що маємо яко наслідок нашого давнього рабства під тягарем обскурантизму або й хоч культури, та деспотичної, що вгашала нашого національного духа, не давала нам розвивати як слід нашу багату, могутню мову” [3, 51]. На жаль, цей вислів актуальний і сьогодні.
Розглядаючи великий творчий доробок Олени Пчілки як дитячої письменниці, насамперед вважаємо за необхідне звернути увагу на її педагогічні погляди і ті принципи, які вона покладала в основу виховного процесу.
Свій великої сили педагогічний талант Олена Пчілка в першу чергу виявила у своїй родині, у вихованні власних дітей.
Прагнучи, щоб діти виросли справжніми патріотами, вона створила для них – Михайла, Лесі, Ольги, Оксани, Миколи, Ісидори – затишний український мікросвіт. Але він був не герметизований, а відчинений навстіж у люди і народи. Любов до рідної мови, шану до народних українських звичаїв Ольга Петрівна прищепила дітям на все життя. А разом з тим – величезну спрагу знань, знання кількох іноземних мов, захоплення зарубіжною літературою та культурою.
Слід зазначити, що Ольга Петрівна намагалася виховувати своїх дітей справедливо, не вдаючись до покарань, і, мабуть, цим також сприяла укоріненню в їх душах кодексу демократизму. Наймолодша донька Олени Пчілки Ісидора Косач-Борисова так писала про матір: „Олена Пчілка була ворогом муштрування дітей, надуживання дорослих примусом, наказом у стосунках з дітьми, говорячи завжди, що така суворість дорослих з дітьми „пригащає” дух. Так Олена Пчілка уміла сполучати у відносинах з членами своєї родини ніжність, жартівливість і пестощі з неухильним виконанням обов'язків. І тому, коли вчила когось зі своїх дітей чогось (рідної чи чужої мови тощо), то ставила великі вимоги, а водночас за різні дитячі пустощі й провини не карала” [5, 28].
Ольга Петрівна організувала домашній український драматичний і ляльковий театр, виконувати ролі у якому запрошувались діти з інших родин, а також селянські діти.
У вихованні дітей на національних традиціях зустрічались усілякі перешкоди, які Олені Пчілці все ж таки вдавалося успішно подолати. Насамперед, бракувало українськомовних підручників: їх треба було створювати самій. Вона сама перекладала найкращі зразки творів іноземної літератури.
Та найбільшою проблемою, яка дуже непокоїла Олену Пчілку, була шкільна наука. Вона була впевнена, що русифікована школа зведе нанівець усі її намагання у національному вихованні дітей. І тому вона відважилася на немалий ризик - на початку зовсім ізолювати дітей від російськомовної школи і самостійно дати їм початкову освіту. У своїй „Автобіографії” Ольга Петрівна так писала про це: „Мені тоді здавалось, що школа зараз же зруйнує моє змагання виховати дітей в українській мові. Це був даремний страх, бо потім я побачила, що коли дітей добре вправлено в українській мові, то тоді школа цієї мови не руйнує” [1, 143].
Про те, яку високу оцінку сучасників здобула материнська школа Олени Пчілки, свідчать вітальні листи, спогади близьких людей, а найбільше – сама реальність навдивовижу освічених, винятково талановитих дітей. З нагоди 25-річчя літературної діяльності Олени Пчілки редакція „Літературно-наукового вісника” в особі М.Грушевського, І.Франка, В.Гнатюка серед великих заслуг ювілянтки наголосила на її педагогічно-материнській першості: „Ви дали Україні перший приклад освіченої сім'ї, в якій плекається рідна українська мова і українська літературна традиція в найкращому розумінню цього слова”. А Л.Старицька-Черняхівська, порівнюючи з Михасем та Лесею себе, інших однолітків, які навчалися у гімназії, приходить до висновку про незрівнянну перевагу вихованців материнської школи: „... вони були далеко серйозніші і освіченіші за нас. Одрізнялися вони від нас і мовою, і одежею. Балакали і ми по-українськи, але се вже була якась мішанина з російщиною, що затопляла нас у гімназії, – Леся ж і Михайло балакали добірною мовою, бо вони і вчилися на ній, що ж до одежі, то й тут вони відрізнялися від нас; скільки пам'ятаю Лесю та Михайла – все пам'ятаю їх у доброму українському вбранню – Михайла в сірій чумарочці, Лесю в спенсері, у вишиваній сорочці, білява голівка гладенько перев'язана стьожкою” [1, 143].
Олена Пчілка справді продовжила і увічнила себе у своїх дітях. Однак її педагогічні заслуги не вичерпуються лише фундацією основ української школи родинного виховання. Успішно здійснивши великої ваги експеримент на власних дітях, вона вийшла зі своїми ідеями виховання поміж люди.
Педагогічною діяльністю Олена Пчілка займалася наполегливо і серйозно, бо вважала цю працю своїм патріотичним обов'язком. У той час, коли все поступове українство бачило шлях до щасливого майбутнього лише через зміну зовнішніх обставин, Олена Пчілка вважала, що, передусім, слід самоудосконалитися, зміцніти духом, пройнятися національною ідеєю і пронести її крізь життя.
Педагогічні здібності Олени Пчілки особливо повно розкрилися у редагуванні дитячого журналу „Молода Україна”. Ю.Тищенко-Сірий так пише про це: „Вона збагнула, що для національного виховання майбутніх поколінь треба працю виховання починати з колиски. Будучи послідовною у своїх поглядах, вірячи в те, що боротьбою ми досягнемо того, що Україна прокинеться зі сну, вона не обмежувалась вихованням тільки своїх дітей в національному дусі. Вона не задовольнялась тим, що виховала й дала Україні славнозвісну поетку, свою доньку Лесю Українку. Вона бачила, що діти українських родин денаціоналізуються, і, щоб запобігти цьому, засновує у Києві в 1908 році український дитячий журнал „Молода Україна” [7, 8].
На той час це був перший і єдиний на Наддніпрянській Україні журнал для дітей українською мовою. Тому його роль у патріотичному вихованні молодого покоління була дуже великою.
Олена Пчілка дбайливо добирала авторів свого журналу. Серед них є відомі і маловідомі українському сучасному читачеві: Леся Українка, Борис Грінченко, Михайло Старицький, Спиридон Черкасенко, Надія Кибальчич, Людмила Старицька-Черняхівська, Христя Алчевська, Грицько Григоренко, Олександр Олесь, Микола Фон-Рендель, Сергій Мартос, Марія Ішуніна, Одарка Романова, Валер'ян Тарноградський та інші. На сторінках „Молодої України” дебютував Максим Рильський одними зі своїх перших творів – віршем „Зимовий танок” та оповіданням „Кузьмик і Семенко”.
Як досвідчений педагог Олена Пчілка надавала великого значення і природничим наукам. Тому в її „Молодій Україні” була вміщена спеціальна рубрика під назвою „Світознання”. Тут діти могли почерпнути інформацію про землю та різноманітні зміни на її поверхні, про море, вулкани, повітря, сніг, вітер, „крейдяні гори”, коралові острови, амебу, інфузорії, водяну крапельку, тропічні рослини, життя тварин тощо. Більшість таких розповідей написала сама Олена Пчілка.
Слід також зауважити, що кожен місячник „Молодої України” був пересипаний народною мудрістю та гумором. Були вміщені українські народні казки, дитячі пісеньки, ігри, приповідки, колисанки, жартівливі віршики, шаради, загадки, прислів'я, швидкомовки, сміховинки, колядки, щедрівки, різдвяні та великодні пісні.
Педагогічний часопис „Світло”, що також виходив в Україні на початку XX ст. схвально відгукувався про „Молоду Україну” і, зокрема, зазначав про цікавість матеріалу, про те, що його „дібрано тямущою, досвідченою рукою, ретельно просіяно й упорядковано людиною, що свідома своєї праці й кохається в ній” [7, 9].
Висновки
Отже, вклад Олени Пчілки в розвиток педагогічної думки України важко переоцінити. Педагогічні та просвітницькі погляди письменниці залишаються актуальними і на сьогоднішній день.
Олена Пчілка заклала основи школи родинного виховання на національних традиціях. Вона надавала великого значення материнській школі в процесі виховання дітей. Основними засадами, на яких ґрунтувалися її педагогічні та просвітницькі ідеї материнської школи включали такі складові:
- виховання в етнокультурному середовищі на культурних традиціях свого народу, але водночас відкрито до інших культур (вивчення кращих зразків зарубіжної літератури);
- пропагування рідної мови у виховному процесі;
- виховання на демократичних засадах;
- використання кращих зразків фольклорного надбання народу в процесі виховання;
- надання великого значення природничим наукам, які сприяють формуванню світогляду;
- виховання творчістю (організація драматичного театру, у якому брали участь діти, що сприяло розкриттю творчого потенціалу дітей, згуртуванню дітей за творчими інтересами) – цю ідею набагато пізніше розвиватиме В.Сухомлинський у своїй педагогічній концепції, що ще раз свідчить про повсякчасну актуальність поглядів Олени Пчілки;
- значна увага до книг, по яким навчалися діти. Олена Пчілка серйозно підходила до вирішення цього питання: сама створювала книги, робила переклади творів зарубіжної літератури, варті вивчення.
Отже, головною метою виховання й освіти за концепцією Олени Пчілки було виховання на демократичних всебічно розвиненої особистості, свідомої свого національного коріння. Ці проблеми є актуальними і на сьогоднішній день.
Список літератури
1. Аврахов Г. Олена Пчілка: барви особистості і феномен духу // Дзвін. – 1993. – № 10-12. – С. 140 - 144.
2. Гуменюк Н. Олена Пчілка. Феномен світла в чорноті доби // Літературна Україна. – 1999. – 9 вересня. – С. 4.
3. Дрофань Л. І правду й боротьбу благословити: До 150-річчя від дня народження О. Пчілки // Дивослово. – 1999. – № 6. – С. 50 - 54.
4. Кондратенко Л. Олена Пчілка – мати, письменниця, педагог // Дошкільне виховання. – 1990. – № 7. – С. 20 - 21.
5. Косач-Борисова Ізидора. Спогад про Олену Пчілку: [Наймолодша сестра Лесі Українки розповідає про матір] // Українська культура. – 1996. – №1. – С.27-28.
6. Мірошниченко Л. Олена Пчілка про світ дитини // Берегиня. – 1999. – 3 число. – С. З - 8.
7. Новаківська Л. Олена Пчілка і українські діти // Рідна школа. – 1998. – №11.–С.8-9.
8. Таланчук О.М., Дунаєвська Л.Ф. Олена Пчілка і дитяча література // Актуальні проблеми сучасного літературознавства та мовознавства. – К., 1991. – С. 140-144.
|
