Курсовая работа: Ефективність організації та проведення культурно-дозвіллєвої діяльності дітей

Зміст

Вступ

Розділ І. Культурно-дозвіллєва діяльність дітей — сутність, специфіка та функції

І.1. Сутність терміну «Дозвілля» та «Культурно-дозвіллєва діяльність» дітей у контексті сучасного життя

І.2. Специфіка дозвілля дітей та його організації

І.3. Сутність “організації” дитячого дозвілля

Розділ ІІ. Установи культурно-дозвіллєвого призначення

ІІ.1. Організація сімейного дозвілля дітей

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Дозвілля — це особлива сфера соціалізації дітей, у якій природно реалізуються їхні інтереси і потреби, особистісні і соціальні амплуа, розвивається активність, творча ініціатива, здійснюється пошук нових ціннісних орієнтирів шляхом вільного вибору видів діяльності.

Виходячи з того, що культура суспільства являє собою складну багатогранну систему, складовими якої є мова, мистецтво, наука, політика, релігія, традиції, звичаї, ідеологія, під дитячою дозвіллєвою культурою розуміється стан і рівень організації дозвілля дітей в суспільстві на певному етапі його розвитку. Дитяча дозвіллєва культура втілює національні, етнорегіональні, сімейні та дитячі традиції (духовні, святкові, художні, ігрові), відтворює світосприйняття дитини, сприяючи реалізації різноманітних потреб особистості (пізнавальних, комунікативних, творчих, естетичних, розважальних, гедоністичних). Дозвіллєва культура особистості являє собою певну інтегративну якість, що виявляється на індивідуальному рівні організації вільного часу, реалізується через систему установок, знань, цінностей, емоцій у різноманітних видах дозвіллєвої діяльності (грі, художній і технічній творчості, спорті, спілкуванні).

Сфера дозвілля займає пріоритетне місце в сучасній системі національного виховання, так як в ній найбільш повно акумулюються та відтворюються народні традиції, звичаї, свята, обряди, декоративно-ужиткове мистецтво та фольклор. Але на даному етапі існування нашої держави залишаються осторонь вирішення проблеми дитячого. Діяльність дитячих гуртків, клубів, спортивних секцій здебільшого не контролюється. Разом з тим, триває процес комерціалізації дитячого дозвілля, що позбавляє дітей з малозабезпечених сімей можливості відвідувати такі заклади. Водночас на цьому тлі з'явилося безліч комерційних комп'ютерних та інших клубів, де діти та підлітки за плату мають доступ до ігор, зміст яких ніким не контролюється.

Актуальність дослідження . З-поміж стратегічних напрямів модернізації національної системи освіти, окреслених у Законах України “Про освіту”, Концепції національного виховання та Національній доктрині розвитку освіти України у ХХI столітті, одним із актуальних постає завдання щодо формування сучасного культурного дозвілля України, відродження, утвердження і подальшого розвитку національної системи культурно-дозвіллєвої діяльності підростаючого покоління. Це зумовлено тим, що в умовах нової соціально-економічної та культурної політики нашої держави науково обґрунтована система організації культурно-дозвіллєвої діяльності, яка обіймає сферу вільного часу дітей та молоді, покликана не тільки врахувати їхні природні здібності, а створити сприятливі умови для творчого розвитку та формування повноцінної особистості громадянина України, відтворити його національний характер, спосіб мислення та світогляд (І.Д.Бех, А.М.Богуш, В.Г.Кузь, О.Я.Савченко, О.В.Сухомлинська, Т.І.Сущенко та ін.).

Натомість відсутність конкретної державної політики щодо організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітей, послаблення соціального контролю щодо її комерціалізації провокують відхід від традиційного для українського народу погляду на дозвілля як час суспільно-корисної діяльності. Це, у свою чергу, значно знижує не тільки громадську активність підростаючого покоління, а також гальмує заходи щодо педагогічного керівництва процесом формування свідомого громадянина.

Як наслідок, сьогодні надзвичайно важливого значення набуває розробка інноваційної системи цілеспрямованого, розрахованого на тривалий час виховання в дітей соціальних потреб, особливо пов’язаних із сприйняттям та відтворенням культурних цінностей, для повноцінного проведення дозвілля, а також відповідна професійна підготовка майбутніх вчителів до ефективної організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів, з урахуванням нових тенденцій розвитку соціокультурної сфери українського суспільства. Це й зумовило вибір теми дослідження – “Дитяче дозвілля, як полі функціональне явище”.

Мета дослідження – виявити та науково обґрунтувати поліфункціональні умови, що забезпечують ефективність організації та проведення культурно-дозвіллєвої діяльності дітей.

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі завдання:

Визначити сутність, специфіку, види і функції культурно-дозвіллєвої діяльності дітей.

Розкрити особливості функціональної структури та охарактеризувати етапи праці вчителя з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів.

Визначити критерії, показники і рівні підготовленості педагогів до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів.

Об’єкт дослідження – дитяче дозвілля, його сутність, специфіка та функції, як в школі так і в позашкільний час.

Предмет дослідження — процес організації та проведення культурно-дозвіллєвої діяльності дітей,

Методологічними засадами дослідження виступили положення наукової теорії пізнання про: діяльність та її соціальну природу; особистість як сукупність усіх суспільних відносин; діалектичний взаємозв’язок діяльності, свідомості й особистості; взаємозв’язок свідомості, самосвідомості та соціального розвитку людини в культурно-історичному просторі. Конкретна методологія ґрунтувалася на ідеях цілісності як принципу пояснення специфіки педагогічних явищ і процесів; системного підходу як засобу всебічного і багаторівневого їх аналізу.

Теоретичні засади дослідження становлять наукові доробки вчених, виконаних у межах проблематики щодо: особливостей розвитку особистості у сфері вільного часу (М.А.Аріарський, В.В.Кірсанов, В.П.Піча, О.В.Сасихов, Ю.А.Стрельцов, В.Є.Тріодін та ін); сутності і специфіки дитячого дозвілля (Н.Б.Путіловська, В.П.Ручкіна, Т.І.Сущенко, В.М.Терський, С.І.Ашмаков та ін.); сценарно-режисерських основ дитячої художньо-ігрової діяльності (Д.М.Генкін, О.І.Марков, А.А.Конович, С.В.Образцов, І.Г.Шароєв та ін.); проектування нових форм культурно-дозвіллєвої діяльності дітей (Д.Б.Дондурей, Т.М.Дрідзе, О.Г.Севан, В.М.Розін, С.М.Гончарук, О.М.Петровський та ін.); позакласної виховної роботи з дітьми шкільного віку (Т.Д.Дем’янюк, Г.Т.Кловак, В.П.Коротеєва, С.А.Литвиненко, Г.Я.Майборода, Н.М.Чернуха, П.М.Щербань та ін.); організації дозвіллєвої діяльності школярів (Є.Б.Акнаєв, Ю.К.Бабанський, М.Г.Бушканець, Г.Г.Волощенко, Г.А.Євтєєва, В.Кузь, В.Х.Лукманова, А.С.Макаренко, О.О.Мелік-Пашаєв, В.П.Піча, В.О.Сухомлинський та ін.); гуманізації та гуманітаризації професійно-педагогічної підготовки (А.М.Богуш, В.Г.Кузь, Н.Г.Ничкало, О.Я.Савченко, О.В.Сухомлинська, О.Я.Чебикін та ін.); формування професійно важливих якостей майбутніх учителів (І.М.Богданова, В.К.Буряк, Т.О.Дмитренко, Л.В.Кондрашова, З.Н.Курлянд, А.Ф.Линенко, С.А.Литвиненко, Г.О.Нагорна, О.В.Плахотник, Р.І.Хмелюк та ін.).

Особливе значення для дослідження даної проблеми мають наукові розробки в галузі педагогічної культурології і педагогіки дозвілля. Зокрема було встановлено, що дозвілля є специфічною сферою соціалізації та інкультурації особистості (М.Аріарський, Б.Титов, Ю.Клейберг, М.Поплавський та ін.). В процесі неформального спілкування, в ігровій, розважальній діяльності, діяльності за інтересами у дитини формуються ціннісні орієнтації, моделі поведінки і спілкування, які функціонують у дозвіллєвих спільностях і далеко не завжди співпадають із тими, які намагаються прищепити їй сім’я і школа. Таким чином, “ціннісний підхід виступає як найпріоритетніша виховна проблема” (О.Сухомлинська). Хоча комунікативна культура вивчалася у зв’язку з проблемами професійної культури вчителя, вивчення іноземних мов, корекції поведінки, організації навчання, фахової підготовки студентів і т. ін., специфіка її формування в умовах дозвілля не стала предметом спеціального розгляду. Це обумовлює потребу у розробці методів педагогічного супроводу “дозвіллєвої соціалізації” і необхідність спеціального вивчення даної проблеми. Науковий інтерес до формування комунікативної культури в молодшому шкільному віці визначається необхідністю своєчасного виховного впливу з метою попередження підліткових “комунікативних проблем”, про які багато говориться сьогодні.

Методи дослідження – теоретичні: аналіз і узагальнення наукової літератури з проблем дитячого дозвілля, сутності і функціональної структури культурно-дозвіллєвої діяльності, особливостей її організації, навчально-методичних праць щодо вдосконалення змісту, форм і методів професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів.

Наукова новизна і теоретична значущість дослідження : комплексно вивчено й науково обґрунтовано проблему організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітей; визначено сутність дитячого дозвілля як педагогічного явища; виокремлено специфіку і функції культурно-дозвіллєвої діяльності школярів та особливості її організації; уточнено зміст педагогічної праці з організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітей шкільного віку.

Практичне значення курсової роботи полягає у можливості використати результатів дослідження для вирішення важливих науково-теоретичних завдань, для написання як узагальнюючих, так і спеціальних праць з цієї проблематики, педагогіки та інших суміжних галузей; вони можуть стати практичною допомогою викладачам у підготовці лекційних курсів, спецкурсів, проведенні семінарських занять зі студентами.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури. Список використаної літератури охоплює 29 найменувань.

Розділ І. Культурно-дозвіллєва діяльність дітей — сутність, специфіка та функції

І.1 Сутність терміну «Дозвілля» та «Культурно-дозвіллєва діяльність» дітей у контексті сучасного життя

Дозвілля – це час вільного вибору занять, розваг, друзів. Вільний час у нашому дослідженні розглядається як позаурочний час, який може бути використаний дітьми для поглиблення своїх знань з усіх навчальних предметів, для задоволення і розвитку інтересів, запитів та нахилів, духовного зростання, вдосконалення фізичних якостей та відпочинку. Характер проведення вільного часу і ціннісних орієнтацій в сфері дозвілля визначають спрямованість поведінки молодої людини [13, 73].

Під раціональним використанням вільного часу мається на увазі сукупність занять, спрямованих на формування суспільно корисних установок особистості, її всебічний розвиток. Це затрати часу на самоосвіту, суспільну роботу, заняття фізкультурою і спортом, художньою і технічною творчістю, відпочинок і розваги.

А нераціональним – можна назвати такі дії у вільний час, які не сприяють, a протидіють вихованню людини в дусі моральних цінностей, призводять до деградації особистості або безпосередньо є порушенням суспільних правил.

Феномени “дозвілля” та “культурно-дозвіллєва діяльність” є предметом традиційних міждисциплінарних досліджень, виконаних у межах теорії гуманітарного знання (філософії, соціології, культурології, психології й педагогіки). Між тим, проблема дозвілля і організації культурно-дозвіллєвої діяльності, не зважаючи на наявні доробки вчених, до сьогодні залишається однією з найменш розроблених. Причому, ані надмірна політизація дозвілля у 20-40-ві роки, ані його американізація у 80-90-ті роки минулого століття не відповідають сучасним вимогам, оскільки наявні потреби життя українського суспільства третього тисячоліття вимагають упровадження нових дозвіллєвих технологій, диференційованого змісту та поліваріантних способів організації культурно-дозвіллєвої діяльності підростаючого покоління.

Враховуючи актуальність проблем організації культурно-дозвіллєвої діяльності підростаючого покоління, а також наявні виховні можливості та педагогічні перспективи щодо її удосконалення, сучасні українські науковці (І.Д.Бех, А.М.Богуш, Л.В.Кондрашова, В.Г.Кузь, С.А.Литвиненко, О.В.Сухомлинська, Т.І.Сущенко, Т.І.Черніговець та ін.) одностайно наголошують, що дитяче дозвілля, яке здійснюється в емоційно-розважальному середовищі неформального спілкування, виявляє свою суть як об’єкт педагогічних зусиль різноманітних соціальних інститутів, що склалися історично (сім’я, школа, культурно-дозвіллєві і спеціально позашкільні заклади, включаючи державні бібліотеки, музеї, будинки творчості, клуби при школах та за місцем проживання, громадські й приватні аматорські організації). [29, 75]

При цьому, незалежно від форм своєї організації, дитяче дозвілля як поліфункціональний феномен, здебільшого виявляє свою суть, як: час відновлення сил дитини, що були втрачені нею у процесі навчальної діяльності (А.С.Воловик, В.І.Воловик); час духовного розвитку особистості дитини, бо воно надає їй можливість вільного вибору суспільно значущих ролей, забезпечуючи умови діяльності, що сприяють доцільному використанню її безмежних можливостей (Г.С.Костюк, В.О.Сухомлинський); сфера життєдіяльності дитини, що реалізує принцип гармонійної репродукції всіх її морально-естетичних якостей та здібностей, які формуються за умов тренування їх у процесі відповідної (творчої, художньої, ігрової, спортивної і т.ін.) діяльності (В.М.Григорьєв); сукупність занять у вільний час, за допомогою яких задовольняються безпосередні фізичні, психічні та духовні потреби здебільшого відновлювального характеру (В.П.Піча); сукупність умов для діяльності дитини, метою якої є відпочинок, розвага, гармонійний розвиток, а також сама ця діяльність (Л.М.Білоножко, Т.І.Сущенко); прекрасне середовище для розвитку дружби, товариськості, психологічної самостійності школярів, що через заняття у клубах, гуртках, а також участі в колективних іграх та забавах надає можливість виступити їм у нових соціальних позиціях і ролях, відмінних від тих, які вони виконують у навчальній діяльності (І.Н.Єрошенков); умова опанування дитиною культурними цінностями, задоволення духовних потреб, оволодіння навичками й уміннями спілкування як із своїми однолітками й дорослими, так і культурно-дозвіллєвої (вокально-хорове і танцювальне виконавство, гра на музичних інструментах, фольклор, декоративно-ужиткові види творчості тощо) діяльності (Т.І.Черніговець). [29, 76]

Культурно-дозвіллєва діяльність дітей — це любительська діяльність, що пов’язана з організацією їхнього вільного часу та відпочинку і виконує певну виховну мету через реалізацію соціально-педагогічної (забезпечення можливостей вільного обрання особистісно та суспільно спрямованих, корисних, цікавих і привабливих для них видів любительської діяльності); інформаційно-освітньої (стимулювання активного набуття дітьми знань самостійним шляхом; розвиток їхніх пошуково-творчих здібностей та вмінь; набуття ними навичок практичного застосування отриманих знань); творчо-розвивальної (актуалізація потреб учнів щодо творчого самовизначення та самовираження шляхом залучення їх до мережі дозвіллєвих науково-технічних гуртків, художніх і музичних студій, колективів ужиткового мистецтва та інших аматорських об’єднань з обов’язковою демонстрацією результатів творчої праці через організацію виставок, експозицій, концертів і т.ін.) та рекреаційно-розважальної (забезпечення фізичної розрядки особистості, зняття у неї інтелектуальної втоми і нервової напруги, збагачення позитивними емоціями) функцій.

У трактуванні феномена “організація” культурно-дозвіллєвої діяльності дітей, хоч і відсутня єдність думок, однак науковці виходять з того, що це: управління їхнім вільним часом шляхом створення умов, які забезпечують вільний вибір справді культурних форм та засобів проведення вільного часу, відповідно їхнім різнобічним інтересам і потребам (Є.Б.Акнаєва, В.П.Піча); надання можливості кожному з них активно проявити себе, виявити ініциативу, а не “споживати” підготовлені вчителем-вихователем, культосвітнім працівником заходи (М.Г.Бушканець); здійснення вмілого тактовного “переходу” дітей від простих форм діяльності до все більш складних, від пасивного відпочинку до виховання глибоких соціальних і культурних устремлінь, від пасивного засвоєння культурних цінностей – до багатогранної самостійної творчості” (Г.Г.Волощенко); пробудження їхніх власних потреб, для чого необхідний не стандартний, а особливий підхід, що передбачає зацікавлення духовно повноцінними формами проведення культурного дозвілля, підтримку особисто корисних ініціатив, допомогу в починаннях (О.О.Мелік-Пашаєв); наповнення вільного часу дітей змістом, що особливо сприяє формуванню в них духовності, національної свідомості, загальнолюдських якостей, творчих здібностей (Т.І.Черніговець). [29, 77]

І.2 Специфіка дозвілля дітей та його організації

Відтак, під організацією культурно-дозвіллєвої діяльності ми розуміємо двобічний процес, в якому органічно поєднуються опосередкований педагогічний вплив учителя з активною самодіяльністю дітей-учнів, їхньою свободою у виборі видів і форм дозвілля та способів заповнення його змісту. При цьому ми дотримувалися думки вчених, які обґрунтували необхідність і доцільність “організації” культурно-дозвіллєвої діяльності тим, що вона є наслідком конструктивного подолання наявного протиріччя між співвідношенням бажання дітей, їхнім прагненням самостійно задовольнити потреби й інтереси у вільний час та відсутністю в них життєвого досвіду, знань, умінь і навичок щодо їх повноцінної реалізації в дозвіллєвій сфері життєдіяльності (Б.А.Грушин).

Саме тому специфіка організації культурно-дозвіллєвої діяльності зумовлена особливостями її об’єкта (який одночасно є суб’єктом вільного вибору змісту, форм і видів дозвілля) — дітей, характером їхнього дозвіллєвого спілкування (високий рівень психологічної сумісності, взаєморозуміння і поваги; чуйність; виключення безапеляційного вказівного тону) з учителем (як носія соціокультурного досвіду і посередника поміж дитиною і культурою, тобто суб’єкта педагогічного супроводу й опосередкованого керівництва), змістом (“будівельний матеріал” для педагогічного проектування й засвоєння дітьми) та засобами педагогічного впливу (форми, методи, прийоми).

І.3 Сутність “організації” дитячого дозвілля

Сутність “організації” культурно-дозвіллєвої діяльності полягає в заміні особистісної позиції дітей у сфері дозвілля з пасивної, яке потребує безпосереднього педагогічного керівництва, на активну, що є наслідком розвитку їхнього самоуправління в цій сфері шляхом опосередкованого педагогічного впливу.

Призначення “організації” культурно-дозвіллєвої діяльності полягає в тому, щоб у процесі залучення дітей до засвоєння соціокультурних цінностей, а також активного відпочинку, не подавляти їхньої самостійності, ініціативи й індивідуальності в дозвільний час, а навпаки сприяти повноцінній самореалізації творчих сил і потенцій дітей, пробудженню їхньої активності, самодіяльності та інтенсивного розвитку індивідуальних здібностей.

Тому роль вчителя або керівника як організатора культурно-дозвіллєвої діяльності дітей полягає не у вигадуванні різних форм виховної роботи, як це нерідко трапляється в реальному педагогічному процесі, а в уважному спостереженні за тим, як спрямовуються їхні інтереси, а також у допомозі їм “самим організувати роботу, дати можливість розвернутись, не йти всупереч їхнім цілям, нав’язуючи старі форми”. [4, 3-7]

Відповідно до концепції сутності діяльності сучасного вихователя, педагога або керівника, як різновиду соціального управління (Ю.М.Кулюткін, Т.С.Сухобська, Г.П.Щедровицький, В.О.Якунін та ін.) й педагогічного менеджменту (Я.Л.Коломинський, В.П.Симонов, О.М.Трубіцина, О.С.Цокур, Т.І.Шамова та ін.) та теорії психологічної структури праці вчителя (Н.В.Кузьміна), в межах яких останню розуміють як саме педагогічне керування, було конкретизовано, що педагогічна праця вихователя, вчителя або керівника з організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітей розгортає свою сутність як певна функціональна система (у складі гностичної, проектувальної, конструктивної, комунікативної й організаційної функцій) і як цілісний процес, управлінський акт якого містить чотири провідних етапи: орієнтувальний, моделювальний, виконавський і рефлексивний. В результаті цього ми дійшли висновку, що опанування вихователем, вчителем або керівником кожного з означених етапів педагогічної праці у визначеному напряму передбачає, відповідно, наявності ознак його підготовленості до розробки, ухвалення, реалізації й контролю якості виконання педагогічних рішень щодо організації культурно-дозвіллєвої діяльності школярів. [6, 54]

На першому — орієнтувальному етапі педагогічної праці підготовленість вихователя або учителя до розробки педагогічних рішень з організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітей виявляється через сприйняття означеного процесу як цілісної педагогічної системи; диференціації особливостей його структурних компонентів та їх взаємозв’язків (мета; суб’єкт; об’єкт; зміст, способи; засоби; результат); усвідомлення особливостей функціонального механізму кожної із підсистем (любительська діяльність дітей у вільний час і професійна діяльність вихователя, учителя щодо її організації); бачення суб’єктивних й об’єктивних чинників підвищення ефективності цього процесу.

На другому — моделювальному етапі підготовленість вихователя або учителя до ухвалення педагогічних рішень з організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітей виявляється на підставі бачення ним її суперечностей і утруднень; трансформації змісту інформаційно-пізнавальних, пошуково-творчих чи рекреаційно-розважальних проблем у структуру управлінських завдань; прогнозування ймовірних реакцій дітей на педагогічні впливи, що плануються; алгоритмізації стратегії і тактики власної поведінки і дій дітей у кожному з основних видів культурно-дозвіллєвої діяльності.

На третьому – виконавському етапі підготовленість вихователя або учителя щодо реалізації ухвалених педагогічних рішень з організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітей виявляється через доведення ним основних завдань щодо раціонального використання вільного часу до дітей із зазначенням порядку і способів їх найбільш конструктивного вирішення; мотивування активної позиції й позитивного ставлення дітей до виконання функцій своєї власної інформаційно-пізнавальної, пошуково-творчої та рекреаційно-розважальної діяльності; забезпечення оптимального чергування видів культурно-дозвіллєвої діяльності дітей шляхом стимулювання їхньої творчої, емоційно-вольової і пізнавальної активності; оперативне регулювання і корекцію власних і чужих взаємин та дій.

На останньому – рефлексивному етапі педагогічної праці підготовленість вихователя або учителя до контролю якості виконання ухвалених педагогічних рішень з організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітей виявляється на підставі усвідомленого уявлення про особистісні настанови, орієнтації та індивідуальні можливості її учасників у вирішенні поставлених завдань; бачення ймовірної картини ситуації дозвілля, що потребує її аналізу з різних статусних позицій; розуміння логіки управлінських дій, сутності раціональних прийомів у своїй діяльності і культурно-дозвіллєвій діяльності дітей; бачення негативних моментів в обґрунтуванні й реалізації стратегії і тактики керування означеним процесом, їх причин і способів подолання. [8, 139-141]

Розділ ІІ. Установи культурно-дозвіллєвого призначення

Дозвілля, або вільний час, як одна зі сторін життя суспільства наповнюється різним змістом. В основі своїй дозвілля має дві функції: з одного боку, відновлення сил людини, що поглинаються різними видами праці, а з іншого боку — її духовний розвиток. Це повною мірою відноситься й до дитячого дозвілля. Діти, будучи найбільш уразливою й залежною частиною суспільства, не можуть самостійно вирішувати, коли, скільки і як вони можуть використовувати вільний від основного заняття - навчання - час. Разом з тим важливо зрозуміти специфіку дитячого дозвілля як соціально-історичної категорії в часи найбільш серйозних соціально-політичних змін. На даному історичному етапі нашої країни важливо виховувати дітей у дозвіллєвий час у дусі патріотизму, любові до ближніх, прищеплювати дітям доброту до однолітків, повагу до дорослих, прививати звичку до занять спортом.

Головна мета дозвіллєвої діяльності, позашкільної освіти й виховання — створення умов для творчого, інтелектуального й фізичного розвитку дітей та учнівської молоді у вільний від навчання час, впровадження якісно нових форм і методів організації позашкільної життєдіяльності дітей, задоволення їхніх освітніх та духовних потреб. Для цього установами культурно-дозвіллєвої діяльності міста організовуються різноманітні гуртки, студії, клуби за інтересами та спортивні секції. [11, 113-115]

Аматорські (гурткові) об¢єднання — це основа діяльності культурно-досугової установи.

Під гуртковим формуванням розуміється добровільне об'єднання людей, засноване на спільності інтересів, запитів і потреб у заняттях аматорською художньою й технічною творчістю, у спільній творчій діяльності, яка сприяє розвитку талантів його учасників, освоєнню й створенню ними культурних цінностей, а також засноване на єдності прагнення людей до одержання актуальної інформації й прикладних знань у різних областях громадського життя, культури, літератури й мистецтва, науки й техніки, до оволодіння корисними навичками в області культури побуту, здорового способу життя, організації дозвілля й відпочинку. Такі ж завдання ставляться і перед аматорськими (гуртковимми) об¢єктами для проведення дозвіллєвої діяльності дітей. [11, 118]

До гурткових формувань дитячого дозвілля відносяться:

колективи, кружки й студії аматорської художньої й технічної творчості;

аматорські об'єднання й гуртки, клуби по інтересах;

школи прикладних знань і навичок;

інші гурткові формування, які відповідають основним принципам і видам діяльності культурно-дозвіллєвої установи.

Гурткове формування для організації дозвілля дітей в рамках своєї діяльності:

організовує систематичні заняття у формах і видах, характерних для даного гурткового формування (репетиція, лекція, урок і т.п.);

проводить творчі звіти про результати своєї діяльності (концерти, виставки, конкурси, змагання, показові заняття й відкриті уроки, творчі лабораторії, майстер-класи й т.п.);

бере участь у загальних програмах і акціях культурно-дозвіллєвої установи;

використовує інші форми творчої роботи й участі в культурному й громадському житті;

бере участь у муніципальних, регіональних, загальноукраїнських і міжнародних фестивалях, оглядах, конкурсах, виставках і т.п. [11, 120]

Гурткове формування створюється, реорганізується й ліквідується за рішенням керівника базової культурно–дозвіллєвої установи.

Гурткові формування можуть здійснювати свою діяльність:

за рахунок бюджетного фінансування базової культурно-дозвіллєвої установи;

за рахунок позабюджетних коштів базової культурно-дозвіллєвої установи;

за принципом часткової самооплатності, з використанням коштів базової культурно-дозвіллєвої установи, інших засновників, учасників гурткового формування, а також за рахунок коштів, отриманих від власної діяльності;

за принципом повної самооплатності, з використанням коштів учасників гурткового формування, а також коштів, отриманих від власної діяльності, і інших коштів. [28, 37-39]

Наповнюваність учасниками гурткових формувань визначається керівником культурно-дозвіллєвої установи.

У гуртковому формуванні, яке діє на платній основі, його наповнюваність визначається у відповідності з кошторисом доходів і видатків, затвердженою керівником культурно- дозвіллєвої установи.

Колективи аматорської художньої творчості – це форма організованої діяльності групи дітей, заснованої на спільності художніх інтересів, спільному учбово-творчому процесі по освоєнню теоретичних основ і виконавських навичок музичного, хореографічного, театрального, циркового, образотворчого й декоративно-прикладного мистецтва. Це унікальна система по розвитку й удосконалюванню особистості дитини в процесі художньої діяльності.

Заняття у всіх колективах аматорської художньої творчості зазвичай проводяться систематично не рідше двох разів у тиждень по три навчальні години (навчальна година - 45 хвилин). Керівники можуть збирати свої колективи на репетиції частіше, наприклад, у період підготовки до концерту, фестивалю, конкурсу, огляду й іншим подібним до заходів.

Наприкінці кожного творчого сезону повинні бути організовані звітні концерти, спектаклі, представлення аматорських художніх колективів, виставки робіт учасників формувань образотворчого й декоративно-прикладного мистецтва.

За досягнуті успіхи аматорському колективу може бути привласнене почесне звання «народний, зразковий колектив аматорської художньої творчості». [26, 85-87]

Студія – самодіяльний клубний колектив з перевагою в суті роботи учбово-творчих занять. У культурно-дозвіллєвій роботі серед дітей провідне положення займають художні студії: музичні, хореографічні, вокальні, естрадні, художнього слова й ін.

У студії є свій керівник-педагог, заняття ведуться по типових програмах, затвердженим органами культури, є спеціальні класи й зали, працюють органи самоврядування. [26, 91]

Аматорські об'єднання й клуби по інтересах — організаційно оформлене добровільне об'єднання дітей, зайнятих соціально-корисної культурно-дозвіллєвою діяльністю з метою задоволення різноманітних духовних запитів і інтересів у сфері вільного часу.

Основними організаційними особливостями аматорського об'єднання, на відміну від творчого колективу, є наступні:

Метою участі в аматорському об'єднанні є не стільки одержання вмінь і навичок у певному жанрі самодіяльної творчості, скільки спілкування з однодумцями на основі спільних інтересів і захоплень;

Робота аматорського об'єднання будується на принципах самоврядування. Керівник аматорського об'єднання, як правило, це громадський працівник, що не одержує заробітну плату за керівництво об'єднанням;

Аматорське об'єднання може не мати строго фіксований графік зустрічей і занять, його загальний кількісний склад також може не бути постійним;

Аматорські об'єднання й клуби по інтересах розвиваються по цілому ряді напрямків, що дає підставу для їхньої зразкової класифікації:

художньо – творчі;

культурно – розважальні;

науково – технічні;

спортивно – оздоровчі;

колекційні;

екологічні, природничо-наукові й ін.

Аматорські об'єднання й клуби по інтересах сприяють організації змістовного дозвілля дітей, створюють сприятливі умови для живого дитячого спілкування, беруть участь у пропаганді досягнень вітчизняної й світової культури, літератури, мистецтва, науки, формують світогляд, виховують естетичний смак, прищеплюють навички самоврядування й самоосвіти, розвивають ініціативи й заповзятливість. [29, 101-104]

Діагностика сформованості дозвіллєвої культури дітей здійснюється на основі критеріїв і показників, що характеризують її якісний та кількісний аспекти: мотиваційно-регулятивних, змістовно-діяльнісних, когнітивних, ціннісно-орієнтаційних, афективних.

Мотиваційно-регулятивні критерії визначають спрямованість дозвіллєвих інтересів і потреби дітей, їх динаміку і виявляються у процесі вибору дозвіллєвих занять, які здійснюються "не заради якоїсь цілі, а заради себе самої" (Д.Келлі). Змістовно-діяльнісні критерії відображають характер, основні напрями, види і форми діяльності дитини у вільному часі.

На основі ціннісно-орієнтаційних критеріїв виявляються гуманістичні, естетичні та етичні компоненти діяльності та поведінки дитини, які сформувались чи доповнили наявні в результаті фольклорно-ігрового дозвілля, що реалізуються у стосунках з друзями, ровесниками, однокласниками, педагогами, батьками, старшими людьми і знаходять своє вираження в культурі поведінки і ставленні до культурних цінностей.

ІІ.1 Організація сімейного дозвілля дітей

Відпочинок дітей, так само як і їхній робочий час, потрібно правильно організувати. Не можна допускати, щоб вихідні дні стали для дітей — днями неробства й нудьги. «Ледарство — мати пороків», — говорить народна мудрість. У ці слова вкладений глибокий педагогічний, зміст. Діти, у яких багато вільного часу, які безцільно блукають по вулицях, часто починають порушувати порядок і дисципліну. Разом з тим від безладного проведення часу вони швидше, стомлюються, виснажують свої сили.

Треба навчити дітей весело й розумно відпочивати, відновлювати сили. Від правильної організації вільного часу дітей багато в чому залежить їхня працездатність.

Особливо важливо добре організувати вихідний день школярів. Школам заборонено давати домашні завдання на вихідний день. Школярі, що навчаються в першу зміну, готовлять уроки в суботу, а учні другої зміни мають можливість виконати домашні завдання в понеділок ранком. Вихідний же день треба цілком використовувати для відпочинку й розваги дітей. Зрозуміло, у кожній родині вихідні дні дітей протікають по-різному. Мати чотирьох учнів на батьківських зборах розповіла: вихідні дні в нас протікають по-різному, залежно від того, які заходи в ці дні проводить школа і яка участь моїх дітей у цих заходах. Доводиться рахуватися також з порою року й з погодою. Звичайно після сніданку молодші діти йдуть гуляти, а старші допомагають по господарству, після обіду можна відпустити старших у кіно або погуляти. Влітку й восени в денні години є можливість виїхати до лісу. По вечорах читаємо вголос книги». [22, 16-18]

Багато батьків свої вихідні дні намагаються проводити разом з дітьми. Особливо цінні прогулянки з дітьми у святкові дні: новорічні свята, 8 березня, Пасхальні свята, Перше травня, 9 травня, 24 серпня - день незалежності України й ін. Вони залишають велике враження в дітей. Гарно прикрашене місто, ілюмінація, портрети й плакати, святковий настрій батьків — все це викликає в дітей радість і надовго запам'ятовується в пам'яті. У ці дні діти, веселі і святково вдягнені, гуляють з батьками по жвавих вулицях, бувають у дитячому театрі або в клубі на дитячому ранку, грають із іншими дітьми в обстановці святкового підйому й разом з подарунками несуть враження радості й щастя. Ці переживання сприяють вихованню дітей у дусі патріотизму до своєї держави, до звичаїв свого народу, регіону, у дусі любові до свого народу.

Для дітей особливо корисний відпочинок активний, пов'язаний з фізичними вправами, різноманітними рухами, туристськими походами, спортивними іграми. Тому батькам потрібно подбати про організацію походів і подорожей, спортивних ігор і розваг. Діти люблять заняття, пов'язані зі зміною місць, з новими враженнями. Це прагнення дітей до нових місць і необхідно використовувати для організації їхнього активного відпочинку у вихідні дні й під час шкільних канікул.

Варто заохочувати колективні заняття й розваги дітей у години дозвілля. Різні ігри, спільне читання, відвідування кіно, театрів, музеїв — все це зближає дітей і розвиває в них навички колективізму, спільності інтересів.

Вільний час у школярів буває не тільки у вихідні й святкові дні, але й у звичайні робочі дні, після готування уроків. Потрібно стежити за тим, щоб цей час діти проводили головним чином на повітрі, займалися спортом, рухливими іграми.

Важливими формами організації дозвілля дітей є також заняття фотозйомкою, конструюванням, авіамоделюванням і т.п. Таке переключення досить корисно. У процесі діяльності діти привчаються до праці й дисципліни, здобувають коштовні практичні навички. Серйозну помилку допускають ті батьки, які прагнуть надати своїм дітям готові розваги й задоволення, які не вимагають від них затрат якихось зусиль. Це суперечить дитячій натурі, особливостям дітей, які прагнуть до активності й самостійності.

Висновки

Дозвілля це особлива сфера соціалізації дітей, у якій природно реалізуються їхні інтереси і потреби, особистісні і соціальні амплуа, розвивається активність, творча ініціатива, здійснюється пошук нових ціннісних орієнтирів шляхом вільного вибору видів діяльності. Дозвілля визначається як особлива сфера життя особи та суспільства, що містить великі можливості для виховання дитини, становлення й розвитку особистості, набуття досвіду вирішення життєвих проблем. У процесі дозвіллєвої діяльності формуються ціннісні орієнтації, культурні потреби, смаки, емоційно-вольова сфера дітей та молоді.

Виходячи з того, що культура суспільства являє собою складну багатогранну систему, складовими якої є мова, мистецтво, наука, політика, релігія, традиції, звичаї, ідеологія, під дитячою дозвіллєвою культурою розуміється стан і рівень організації дозвілля дітей в суспільстві на певному етапі його розвитку. Дитяча дозвіллєва культура втілює національні, етнорегіональні, сімейні та дитячі традиції (духовні, святкові, художні, ігрові), відтворює світосприйняття дитини, сприячи реалізаії різноманітних потреб особистості (пізнавальних, комунікативних, творчих, естетичних, розважальних, гедоністичних). Дозвіллєва культура особистості являє собою певну інтегративну якість, що виявляється на індивідуальному рівні організації вільного часу, реалізується через систему установок, знань, цінностей, емоцій у різноманітних видах дозвіллєвої діяльності (грі, художній і технічній творчості, спорті, спілкуванні).

Дозвіллєва діяльність розглядається науковцями як певний спосіб виявлення суспільних відносин, форма функціонування і розвитку суспільства, спосіб життєдіяльності людини, її індивідуального самоствердження та спілкування, усвідомлення свого буття у часовому континіумі – минулому, сьогоденні та майбутньому; процес активного засвоєння особистістю суспільних та виробничих відносин, що залежить від інтересів і потреб її політичного, культурного та морального розвитку; підсистема духовного та культурного життя суспільства, що поєднує в собі соціальні інститути, які забезпечують поширення та активне засвоєння культурних цінностей з метою формування творчої особистості.

Таким чином, дозвілля має значний виховний потенціал у формуванні громадянських якостей дітей та підлітків, що може бути спрямований на національне виховання підростаючого покоління.

Велике значення в організації дозвілля дітей має специфіка педагогічної праці вчителя з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів. В організації навчально-виховного процесу вищої педагогічної школи, незважаючи на кардинальні зміни в соціокультурних пріоритетах та інноватизацію шкільної практики, дотепер не відбувається перехід на підготовку нового типу фахівців – менеджерів навчально-виховного процесу, здатних до продуктивної реалізації функцій педагогічної праці з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів. Причиною цього є застарілий зміст загальнопедагогічного компонента вищої професійної освіти, недосконалість її культурологічної складової, а також порушення пріоритету форм і методів професійного виховання і самовиховання майбутнього вчителя, неможливості його повноцінної самореалізації у сфері дозвілля.

Культурно-дозвіллєва діяльність дітей — це любительська діяльність, яка будучи пов’язаною з організацією їхнього вільного часу та відпочинку, виконує певну виховну мету через реалізацію соціально-педагогічної (забезпечення можливостей вільного обрання особистісно та суспільно спрямованих, корисних, цікавих і привабливих для них видів любительської діяльності); інформаційно-освітньої (стимулювання активного набуття дітьми знань самостійним шляхом; розвиток їхніх пошуково-творчих здібностей та вмінь; набуття ними навичок практичного застосування отриманих знань); творчо-розвивальної (актуалізація потреб дітей щодо творчого самовизначення та самовираження шляхом залучення їх до мережі дозвіллєвих науково-технічних гуртків, художніх і музичних студій, колективів ужиткового мистецтва та інших аматорських об’єднань з обов’язковою демонстрацією результатів творчої праці через організацію виставок, експозицій, концертів і т. ін.) та рекреаційно-розважальної (забезпечення фізичної розрядки особистості, зняття у неї інтелектуальної втоми і нервової напруги, збагачення позитивними емоціями) функцій.

Під організацією культурно-дозвіллєвої діяльності ми розуміємо двобічний процес, де органічно поєднуються опосередкований педагогічний вплив вихователя, учителя з активною самодіяльністю дітей, їхньою свободою при виборі видів і форм дозвілля та способів заповнення його змісту. Специфіка організації культурно-дозвіллєвої діяльності зумовлена особливостями її об’єкта (який одночасно є суб’єктом вільного вибору змісту, форм і видів дозвілля) — дітей, характером їхнього дозвіллєвого спілкування (високий рівень психологічної сумісності, взаєморозуміння і уваги; чуйність і емпатія; виключення безапеляційного вказівного тону) з вихователем, учителем (як носія соціокультурного досвіду і посередника поміж дитиною та культурою, тобто суб’єкта педагогічного супроводу й керівництва), змістом (“будівельний матеріал” для педагогічного проектування й засвоєння учнями) та засобами опосередкованого педагогічного впливу (форми, методи, прийоми).

Педагогічна праця вихователя або вчителя з організації культурно-дозвіллєвої діяльності реально проявляє свою сутність, з одного боку, як специфічна система, структура якої ґрунтується на єдності гностичного, проектувального, конструктивного, комунікативного й організаційного компонентів, а з іншого, — як безперервний процес, цілісний акт якого у своєму складі має чотири провідних етапи: орієнтувальний — підготовки (гностична й проектувальна функції); моделювальний — ухвалення (проектувальна та конструктивна функції); виконавський — реалізації (організаційна та комунікативна функції) й рефлексивний — контролю якості виконання ухвалених педагогічних рішень щодо організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітей (гностична функція).

Список використаної літератури

1. Бабенко Н.Б. Культурно-дозвіллєва діяльність. Програма дисципліни – К.: Видавничий центр ДАКККМ. – 2001. – 28 с.;

2. Бойчев І.І. Аналіз ефективності підготовки майбутніх учителів до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів // Наука і освіта. – Одеса, 2004. – №4. – С.78-81;

3. Бойчев І.І. Практикум з організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів /Під ред. О.С.Цокур. — Одеса, 2003. – 16 с.;

4. Бойчев І.І. Професійна підготовка майбутніх учителів до організації культурно-дозвіллєвої діяльності учнів в контексті проблем педагогіки вищої школи //Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім.К.Д.Ушинського (Зб. наук. пр.). – Одеса, 2004. – Вип.12. – С.3-7;

5. Бойчев І.І. Специфіка педагогічної організації культурного дозвілля учнів //Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. – Ізмаїл, 2004. – Вип.17. – С.3-7;

6. Бойчев І.І. Стан проблеми підготовки майбутнього вчителя як менеджера сфери дитячого дозвілля в зарубіжній педагогіці //К.Д.Ушинський і сучасність: пріоритетні напрямки розвитку професійної освіти /Мат. міжн. наук.-практ. конф. – Одеса, 2004. — С.53-56;

7. Бойчев І.І. Щодо діагностики дозвіллєвої культури майбутніх фахівців //Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім.К.Д.Ушинського (Зб. наук. пр.). – Спецвипуск //Проблеми соціалізації майбутніх фахівців у контексті вимог Болонського процесу. – Одеса, 2004. – С.23-28;

8. Бойчев І.І. Щодо сутності сучасної концепції організації професійної підготовки майбутніх учителів //Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім.К.Д.Ушинського (Зб. наук. пр.). – Одеса, 2002. – Вип.4-5. — С.139-141;

9. Бойчев И.И. К вопросу педагогизации культурно-досуговой деятельности учащихся //Початкова школа українського подунав’я: минуле, теперішнє, майбутнє /Зб. мат. регіон. наук.-практ. конф. – Ізмаїл, 2001. — С.7-10;

10. Бойчев И.И. Формирование профессиональной готовности учителя к культурно-досуговой деятельности учащихся //Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. – Ізмаїл, 2002. – Вип.12. – С.33-36;

11. Бочелюк В. Й. Дозвіллєзнавство: навчальний посібник для вузів / В.Й. Бочелюк, В.В. Бочелюк. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 207 с.;

12. Брилін Б.А. Педагогічні проблеми організації вільного часу // Психологія і педагогіка. – 1996. – №4. – С. 72-76;

13. Гитов Б. А. Социализация детей, подростков и молодежи в сфере досуга. — Спб.: Изд-во ГУКИ, 2003. — 276 с.;

14. Дозвілля в Україні. Теоретичні та емпіричні аспекти: Монографія. – К.: Видавничий центр ДАКККМ. – 2003. – 224 с.;

15. Досуг несовершеннолетних – проблема для криминолога // Трудные судьбы подростков – кто виноват? – Москва, 1991. – С. 276-303;

16. Жарков А.Д. Культурно-досуговая деятельность как общественный феномен // Вестник МГУКИ. – 2003. — № 2. – С. 72-79;

17. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти. // Початкова школа. — 1996. — №2. — С. 12 – 24;

18. Культурно-досуговая деятельность: учеб. пособие / под науч. ред. А.Д. Жаркова, В.М. Чижикова. – М.: Изд-во МГУК, 1998.;

19. Куц О.С., Ружило О.В. Спосіб життя і дозвілля учнівської молоді в нових соціально-економічних умовах // Актуальні проблеми розвитку фізичної культури і спорту у ВМЗ України. – Львів, 1998. – С. 162-164;

20. Організація та методика культурно-дозвіллєвої діяльності. Частина 1. Теоретичні основи культурно-дозвіллєвої діяльності: Монографія. – К.: Видавничий центр ДАКККМ. – 2000. – 180 с.;

21. Петрова І.В. Дозвілля в зарубіжних країнах: Підручник. – К.: Кондор, 2005. – 408с.;

22. Понаморев, В.Д. Игровая технология праздничного досуга / В.Д. Понаморев. – Кемерово: Кузбассвузиздат, 1995;

23. Сасыхов А.В. Культурно-досуговая деятельность как социокультурный феномен. – К., 2002. – Ч.1. – 62 с.;

24. Современные технологии социально-культурной деятельности: учеб. пособие. – Тамбов: изд-во ТГУ им. Державина, 2002;

25. Соціологія вільного часу і дозвілля. Програма дисципліни – К.: Видавничий центр ДАКККМ. – 2002. – 25 с.;

26. Стрельцов Ю.А. Культурология досуга: Учебное пособие. – М.: МГУКИ, 2002. – 184 с.;

27. Тарасов, С.М. Игры для всех / С.М. Тарасов. – М.: Профиздат, 1991;

28. Тихоновская Г.С. Методика организации отдыха и развлечений в клубе / Г.С. Тихоновская. – М.: МГИК, 1991;

29. Черніговець Т.І. Дитяче дозвілля як предмет педагогічних студій //Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти: Зб. наук. пр. РДГУ. – Рівне.: РДГУ, 2000. — Ч.2. — С. 75 – 78.