МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА

Г.К.Радчук, О.В.Тіунова

Сімейне виховання

(освітній тренінг для батьків)

Навчально-методичний посібник

Тернопіль - 2007

УДК 159.922.73

ББК 88.4

Р 15

Радчук Г.К., Тіунова О.В . Сімейне виховання (освітній тренінг для батьків). Навчально-методичний посібник. - Тернопіль: ТНПУ ім.В.Гнатюка, 2007. – 121 с.

Рецензенти:

А.Б.Коваленко - доктор психологічних наук, професор.

З.С.Карпенко - доктор психологічних наук, професор.

С.К.Шандрук - кандидат психологічних наук, доцент.

У даному навчально-методичному посібнику представлена програма та зміст просвітницького тренінгу, метою якого є зміна ціннісно-смислових настанов у сфері сімейного виховання, розвиток діалогу як найбільш сприятливого середовища розгортання особистісного потенціалу дитини в сім’ї.

Для викладачів, студентів, практичних психологів, а також усіх фахівців, які працюють у сфері сімейного виховання.

Затверджено Вченою Радою Тернопільського національного педагогічного університету імені В.Гнатюка (протокол № 6 від 30.01.07р.)

УДК 159.922.73

ББК 88.4

ТНПУ імені В.Гнатюка, 2007

Зміст

Теоретико-методичні засади освітньої програми “Сімейне виховання ”

Мета, завдання та структура тренінгу

Зміст тренінгу

Додатки

Література.

Теоретико-методичні засади освітньої програми: “Сімейне виховання ”

Загальновідомо, що становлення повноцінної особистості дитини залежить насамперед від системи стосунків у сім’ї. “Всі ми родом з дитинства”, “Все – і хороше, і погане – людина одержує в сім’ї”. Ці педагогічні сентенції відомі, напевне, всім. Ученими доведено, що у сім’ях дітей з девіантною поведінкою спостерігаються певні порушення у системі сімейних стосунків: гіперопіка зі сторони матері; повна байдужість батьків до дитини; жорстоке, агресивне ставлення з боку одного з батьків. Тому, на наше глибоке переконання, гармонізація сімейних стосунків є ефективним чинником профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі. Відтак, зрозуміло, що без радикальної перебудови традиційного сімейного виховання, не слід очікувати серйозних успіхів у сфері становлення повноцінної особистості: самостійної, відповідальної, упевненої у собі, ініціативної, творчої, з чіткими моральними настановами.

Слід зазначити, що перехід до нової гуманістичної парадигми - провідна тенденція сучасної освіти в кінці ХХ на початку ХХІ століття. Орієнтація на особистість – загальна риса всіх освітніх проектів нашого часу. Філософія освіти досліджує особистісно зорієнтовану освіту через категорії суб’єкта, свободи, саморозвитку, цілісності, діалогу, творчості. З позиції психології концепція особистісно зорієнтованої освіти збагачується уявленнями про функції особистості в життєдіяльності людини, про ціннісно-смислову сферу, рефлексію, переживання, особистісний досвід і діалог як механізм розвитку особистості.

Особистісне начало в людині, зароджуючись ще в ранньому дитинстві, порушує лінійність, запрограмованість виховного процесу, надаючи йому риси вибірковості, саморозвитку, цілісності, опосередкованості. Психологи і педагоги, які розвивають концепцію особистісно зорієнтованої освіти, одностайні в тому, що освіта – це не формування особистості із наперед заданими властивостями, а створення умов для повноцінного прояву і відповідно розвитку особистісних якостей дитини.

Проте, можна констатувати той факт, що ставлення до особистості в освітній практиці, і насамперед у практиці сімейного виховання відповідає панівній у суспільстві парадигмі: особистість і до сьогодні розглядається як те, що потрібно “активізувати”, “спрямовувати”, “формувати”. Якщо в освіті ще помітні деякі прогресивні зміни, то у сфері сімейного виховання панують традиційні стереотипи.

Звідси випливає необхідність рішучого подолання стереотипів старого мислення у сімейному вихованні. Коротко зупинимося на найтиповіших з них.

Найбільш поширеним є ототожнення виховання з маніпулюванням дитиною, її поведінкою. Відповідно до цього стереотипу, виховання – це корекція поведінки дитини діями батьків. Насправді, дитина це не шматок глини, з якого виліпиш все, що захочеш. Дитина – особистість, яка здатна відчувати, переживати, сприймати, розмірковувати, хотіти, і, спираючись на свій унікальний досвід, мати свою власну точку зору, та вибирати, як їй поводити себе у тих чи інших ситуаціях. Надзвичайно важливо зрозуміти, як дитина бачить свою сім’ю, себе, як інтерпретує те, що відбувається. Саме її особистісне ставлення є результатом внутрішньої активності дитини і має для неї певний сенс, який не завжди є очевидним зі сторони, але саме ставлення, а не зовнішні обставини визначають поведінку дитини, є основою розвитку її особистості. Ми вважаємо, що почуття і переживання дитини є тим компасом, який допоможе досягнути бажаної мети у вихованні. Тому становлення особистості дитини у сім’ї – це взаємний процес, у якому батьки, виховуючи своїх дітей, і самі виховуються. Дитина – це вільна (а, отже, автономна) особистість; виховання – це перш за все самовиховання батьків.

Ще одним стереотипним уявленням про сімейне виховання є переконання батьків про те, що ця сфера добре контролюється і усвідомлюється ними. Кожен із батьків схильний думати, що добре розуміє і себе, і свою дитину. Ми впевнені, що можна контролювати і достатньо добре усвідомлювати свої дії і вчинки, але справжні переживання не лише дітей, але і батьків практично не контролюються і усвідомлюються достатньо погано і часто спотворено. Потрібна особлива праця на рівні внутрішнього і зовнішнього діалогу. Виховання передбачає вміння слухати .

Наступний стереотип стосується батьківської самопожертви. Виховання ж, на нашу думку, передбачає повноцінну суб’єкт-суб’єктну взаємодію, яка базується на врахуванні потреб та інтересів як дітей, так і батьків, їхніх психологічних кордонів, толерантності у стосунках. Повноцінне виховання неможливе без справжньої рівності, захищеності інтересів не лише дітей, але і батьків.

Ще один стереотип, пов’язаний з негативним ставленням традиційного сімейного виховання до так званої словесної педагогіки як неефективної. Справжнє виховання передбачає культуру мовлення на рівні внутрішнього Я, з використанням Я – висловлювань, організацію розгорнутого діалогічного спілкування.

Традиційно батьки вважають, що процес формування впевненої у собі, позбавленої комплексів, самостійної особистості повинен базуватися на постійному критичному оцінюванні, систематичному контролі її діяльності з обов’язковою вказівкою на помилки, проблеми, упущення, порівнянням з кращими зразками, учнями тощо. Насправді, процес становлення позитивної Я-концепції особистості дитини базується на трьох основних видах досвіду, які необхідні для становлення Я, а саме: 1) увага і повага до неї; 2) справедливе ставлення зі сторони інших; 3) визнання ними її цінності. Відповідно за таких умов відбувається внутрішній процес формування структури Я: 1) увага і повага до самої себе; 2) справедливе ставлення до самої себе; 3) визнання власної самоцінності. Саме ці здатності необхідні для того, щоб людина стала автономною, автентичною і продуктивною.

Вищеназвані та інші стереотипи унеможливлюють реалізацію особистісно-зорієнтованих підходів у практику сімейного виховання. Тому ми вбачаємо нагальну необхідність впровадження інноваційних форм навчання батьків та майбутніх батьків з метою зміни ціннісно-смислових установок у сфері сімейного виховання, розвитку діалогу як найбільш ефективного механізму розгортання особистісного потенціалу дитини .

У нашій освітній програмі діалог виконує двоєдине завдання :

1) як умова повноцінного становлення особистості дитини ;

2) як ефективна форма навчання інноваційним підходам у сфері сімейного виховання .

Інакше кажучи, у процесі навчання ми будемо за допомогою діалогічної взаємодії поглиблювати саморозуміння та адекватне розуміння поведінки, переживань, думок дитини, розвивати вміння асертивно встановлювати психологічні кордони, адекватно висловлювати свої переживання та почуття, розвивати ціннісне ставлення до особистості дитини, тобто у цілому вибудовувати повноцінний діалог у взаєминах з дитиною .

Для того щоб осягнути реальні і потенційні можливості діалогу необхідно зрозуміти його сутнісні характеристики, які наразі активно обговорюються у філософській, психологічній, культурологічній та педагогічній літературі.

Зверненість суспільства до гуманізації і гуманітаризації освіти, поліфонічність світу актуалізують проблему діалогу у вихованні. Дослідження М.М.Бахтіна, В.С.Біблера, С.Л.Братченка, М.Бубера, О.О.Галицьких, М.С.Кагана, М.В.Кларіна, Ю.М.Лотмана, К.Роджерса, В.В.Сєрікова та ін. дали можливість визначити діалог як унікальне середовище становлення духовно зрілої особистості.

Філософи вважають діалогічність властивістю життя. М.М.Бахтін підкреслював, що думка не народжується і не знаходиться в голові окремої людини, вона народжується між людьми, які разом шукають істину. Діалог дає можливість людині набути здатність заглиблюватись у себе, усвідомлювати власні переживання, відкривати світ почуттів. Сократ винайшов механізм прояснення сутності явищ через діалог. Він був переконаний, що за браком власної мудрості він не може вчити чому-небудь, і бачив своє завдання, щоб, ведучи бесіду, ставити все нові і нові запитання, спонукати тим самим людину саму відкривати знання.

Діалог розкривається як процес прилучення особистості до культури, спосіб реалізації самопізнання, особистісного становлення. Духовні цінності неможливо передати шляхом пояснення, заучування, наказу, жорсткого контролю, зовнішнього монологічного впливу. Лише вдивляючись в іншу людину, вступаючи з нею в уявлюваний чи реальний діалог, людина розуміє саму себе, стає потенційно невичерпною, виходить за рамки уявлень про себе.

Під діалогом В.В.Сєріков розуміє специфічне соціокультурне середовище, яке створює сприятливі умови для прийняття особистістю нового досвіду, ревізії попередніх смислів тощо. Автор окремо виділяє особливу якість діалогу: у ньому гуманітарне – рефлексія позицій учасників діалогу, їх логіко-вербальний виклад, органічно поєднується з когнітивним , дослідницьким ставленням до проблеми. Саме ця двоєдина спрямованість діалогу, на думку автора, робить його універсальною характеристикою особистісно-розвивальниих освітніх технологій [12].

Відомий український психолог І.Д.Бех виділяє інтимно-особистісне спілкування, у рамках якого створюються оптимальні умови для розвитку особистості, і яке являє собою “таку суб’єкт – суб’єктну взаємодію, де на основі обміну особистісних позицій суб’єктів можливе їх морально-духовне зростання”. “Діалогічне інтимно-особистісне спілкування, на відміну від монологічного, характеризується тим, що з боку співбесідника виходить активно організуюче саму форму спілкування ставлення до мене, а не тільки до предмета, про який йдеться” [1, c. 65]. Базуючись на цих позиціях, І.Д.Бех пропонує “конструктивну дискурсивну технологію інтимно-особистісного діалогу в системі “вихователь-вихованець”:

1. “Встановлення базового смисло-ціннісного консенсусу.

2. Прояв “ми-переживання” учасниками інтимно-особистісного діалогу.

3. Попередження перевизначення вихованцем мети інтимно-особистісного діалогу.

4. Забезпечення глибини проникнення співучасниками інтимно-особистісного діалогу у внутрішній світ один одного.

5. Функціонування розвиненої форми інтимно-особистісного діалогу.

6. Прояв “Я-переживання” вихованцем як учасником інтимно-особистісного діалогу” [1, c.69].

Автор наголошує на складності та водночас високій виховній ефективності даної технології, оскільки саме “за інтимно-особистісного діалогу відбувається зустріч двох внутрішніх світів на рівні їх сутності”.

Аналізуючи діалог як основу повноцінного реального міжособистісного спілкування, С.Л.Братченко виділяє такі атрибути діалогу : свобода співбесідників, їх рівноправність (взаємне визнання свободи), особистісний контакт між співбесідниками на основі співпереживання і взаєморозуміння. Автор підкреслює, що діалог “на найвищому рівні” має місце там, де у спілкування вступають люди як вільні суверенні особистості. Діалог – це спілкування центроване на процесі, а не на результаті. Співбесідники не ставлять за мету вплинути один на одного, але при цьому ( саме тому!) діалог створює оптимальні умови для реального впливу на розвиток особистості, оскільки особистісне зростання обов’язково передбачає свободу самореалізації. Саме ця свобода самоздійснення, свобода стати і бути самим собою відіграє в діалозі провідну роль [2].

У термінах К.Роджерса цей аспект визначається як істинність самовираження, конгруентність. Свобода є і передумовою діалогу, і відмінною рисою його здійснення, і в деякій мірі його результатом. У діалог здатна вступити людина, яка готова до реалізації своєї свободи у взаємодії з іншими. Прийняття власної свободи вимагає певних зусиль, але при цьому людина отримує шанс реалізувати свій потенціал свободи і, відповідно, перед нею відкривається простір особистісного зростання.

С.Л.Братченко пропонує використовувати поняття “комунікативні права особистості ”, за допомогою якого може бути описана система психолого-правових основ спілкування, яка визначає межі свободи співбесідників таким чином, щоб забезпечити їх взаємодію на основі взаємного визнання і без насилля. Він виділяє такі основні комунікативні права особистості: на свою систему цінностей; бути відповідальним суб’єктом, співавтором спілкування (право на самодетермінацію); на гідність і її самоповагу; на індивідуальність і своєрідність, на відмінність від співбесідника; на незалежність і суверенітет; на вільну, нічим не регламентовану думку; на відстоювання своїх прав [2].

Окрім того, він виділяє групу більш часткових комунікативних прав особистості, а саме: право на свою позицію, точку зору; на вільне виявлення своєї позиції (право голосу); на відстоювання і захист своєї позиції; на довіру зі сторони співбесідника (презумпція щирості); на розуміння співбесідника, на прояснення для себе його позиції, точки зору; на питання до співбесідника; на сумнів стосовно будь-яких суджень; на незгоду з позицією, точкою зору співбесідника; на висловлювання сумніву і незгоди; на зміну, розвиток своєї позиції, точки зору; на пошук, на помилку; на почуття і переживання і відкрите їх вираження щодо особистісно-значущих проблем; на сокровенне, на не публічну форму у власному внутрішньому світі; будувати спілкування на принципах рівноправності незалежно від статусу співбесідника; на завершення спілкування [2].

Порушення цих прав деформує комунікативний простір і спілкування перестає бути діалогічним. Проте, реалізуючи свої комунікативні права особистості, необхідно водночас поважати також права співбесідника. Відмова від комунікативної відповідальності особистості є перешкодою для здійснення діалогу і проявом агресивних або маніпулятивних форм спілкування. С.Л.Братченко підкреслює, що гарантований простір свободи не лише “створює умови для самореалізації співбесідників, але і підвищує їхню самоповагу, впевненість у собі, когнітивну і емоційну розкутість, стимулює самопізнання самоуправління, удосконалення технік спілкування тощо”, а також “сприяє формуванню гуманістичних цінностей, визнанню того, що поза мною, у світі не-Я є щось, принципово відмінне від просто зовнішніх умов, а саме – інші Я, сутнісно близькі і рівноцінні моєму Я”[2].

У реальному спілкуванні досягнення рівноправності є дуже непростою проблемою. Особливо у ситуаціях, де співбесідники мають об’єктивні ознаки нерівності (у спілкування керівника і підлеглого, дорослого і дитини, педагога і учня тощо). К.Роджерс підкреслював, що можливість реалізації гуманістичного підходу у навчанні і вихованні істотно залежить від готовності дорослого “поділитися своєю владою”. Комунікативні права і відповідальність у діалозі покликані зафіксувати межі моєї свободи, вивести іншого з-під впливу моєї влади і перейти, таким чином, до невладних стосунків. Це означає перестати ставитися до іншої людини як до речі, до об’єкта і визнати її суб’єктність, поставитись до неї як до особистості. У діалозі співбесідник – не об’єкт впливу, а “суб’єкт звертання” (М.М.Бахтін)

У гуманістичній психології напрацьовані конкретні способи вирішення цієї проблеми. Так, для того, щоб висловлювання своєї точки зору і своїх переживань здійснювалось без одночасного придушення прав іншої людини дуже ефективна розроблена Т.Гордоном техніка “Я – висловлювань”. Одним із центральних елементів цієї техніки є перехід від Ти-висловлювань до Я-висловлювань. Сам Т.Гордон відзначав, що його програма спілкування спрямована не лише на вирішення різноманітних проблем у міжособистісному спілкуванні з позицій взаємного прийняття і поваги, але також на розвиток індивідуальності, відповідальності за здійснення самого себе.

Є спроби гармонізувати права учасників і в педагогічному процесі. Наприклад, ідеї “педагогіки спіробітництва” (Ш. Амонашвілі та ін.). Практика просвітницької роботи із сім’ями польського психотерапевта З.Шпєвак наочно демонструє реальну можливість і високу продуктивність (з точки зору завдань особистісного зростання обох співбесідників, а також вирішення конкретних міжособистісних проблем) рівнопраних діалогічних стосунків навіть у дуже складних ситуаціях взаємодії нерівноправних (за об’єктивними критеріями) співбесідників – батьків і дітей.

Справді, рівноправність співбесідників - важливий атрибут діалогу. Проте, якщо рівноправність регулює міжособистісну взаємодію, то повинне бути щось, що об’єднує. Причина прагнення співбесідників до вступу у діалог, зауважує С.Л.Братченко, – все та ж онтологічна несамодостатність особистості, для якої діалог з іншою особистістю є способом її повноцінного існування і розвитку. Якщо гносеологічному суб’єкту, щоб бути таким, потрібен об’єкт, то суб’єкту особистості для повноцінного існування необхідний інший суб’єкт, інша особистість. Інакше кажучи, особистість, оскільки вона є особистістю, має потребу у контакті з іншою особистістю, найвищим рівнем якого і є міжособистісний діалог.

С.Л.Братченко конкретизує, що найважливішим компонентом взаємозв’язку в діалозі є процес співпереживання , тобто емоційно-інтуїтивне осягнення співбесідниками внутрішнього світу один одного, що створює єдність зустрічі індивідуальних переживань, а не процес взаєморозуміння як це традиційно вважалось у психології [2].

Особлива роль емоційних зв’язків у становленні особистості і побудові міжособистісних стосунків підкреслювалась у роботах багатьох вчених. М.М. Бахтін говорить про “співчуттєве розуміння”, яке не є простим відображенням, а “відтворює всю внутрішню людину”.

У концепції К.Роджерса емоційне співпереживання відіграє роль засадичної умови особистісного зростання. Для нього емпатія – це не стан, а процес, особливі взаємостосунки, які включають кілька аспектів: входження у внутрішній світ переживань іншої людини і вільну орієнтацію в ньому; чутливість до змін процесів, які відбуваються у цьому світі; проживання “життя іншої людини” делікатно, без оцінок, без спроб відкрити більше, ніж вона готова проявити, але при цьому допомагаючи їй зробити переживання якомога повнішими. Емпатія створює сприятливі умови для розкриття і розвитку людини, робить її відкритою до змін і формою прояву поваги і визнання. Завдяки цьому реальність діалогу не просто пізнається, але і переживається цілісною особистістю як життєво важлива, наповнена смислом подія, як співпричетність до інших людей.

Водночас діалогічність мислення передбачає вміння слухати ego і alter ego. Діалог із самим собою - найщиріший самоаналіз, який рятує вихователя від самозаспокоєння, обмеженості, перетворення в ментора. Діалог із самим собою відображає внутрішній процес особистісного становлення, є стимулом самовдосконалення, саморозвитку, постійного оновлення.

Окремо слід підкреслити важливість готовності до діалогу в учасників цього процесу. Як зауважує О.О.Галицьких, здатність до діалогу з вихованцем, його творчою індивідуальністю, його духовним досвідом, його світом цінностей відображає ефективність діяльності вихователя [3]. Справді, готовність до діалогу – один з універсальних показників сформованості індивіда як особистості. Вона передбачає прийняття особистістю діалогу як особливої ситуації спілкування, що вимагає адекватної поведінки, дотримання деяких правил; утримання у свідомості мети діалогу, не вдаючись до буденного вияснення особистих амбіцій і пріоритетів, не редукуючи усе багатство діалогу до емоційного вияснення стосунків.

Сучасні педагогічні дослідження особливу увагу звертають на умови організації навчального діалогу, призначення якого у співвіднесенні нового досвіду зі старим, зародженні сумніву в старих істинах і перехід до прийняття нових, осягненні самого себе через ціннісні судження партнера. Умовно можна виокремити чотири рівні діалогічної готовності вчителя: 1) учитель жорстко, логічно веде учня до наперед відомих “правильних” відповідей; зміст і стиль запитань програмує потрібні відповіді (навідні запитання); 2) учитель і учень обмінюються незалежними висловлюваннями, не впливаючи один на одного, залишаючись кожен при своїй думці; 3) учитель готовий до зміни своєї позиції і тим самим спонукає учня до взаємного слухання, взаєморозуміння, корекції своєї позиції; 4) учитель і учень спільно шукають більш глибоку істину, ніж та, яка їм представлялась до цього часу [12]. Звичайно, справжня готовність до діалогічної взаємодії пов’язана з четвертим рівнем. Саме на нього ми орієнтуємося, приступаючи до організації освітнього діалогу.

Таким чином, виходячи з вищесказаного можна стверджувати, що діалог є , справді, максимально адекватним середовищем розвитку особистості і водночас має статус морального, етично повноцінного способу спілкування. Світ діалогу – це особливий світ спілкування людей як вільних особистостей, тому він може слугувати мірилом реалізації особистісно-розвивального потенціалу конкретних форм спілкування. Концепція діалогу дозволяє краще зрозуміти і альтернативні способи міжособистісної взаємодії (авторитарний, ліберальний, маніпулятивний та ін.), окреслити орієнтири і засоби їх “діалогізації”. Власне тому орієнтація на розвиток дитини як особистості, індивідуальності і активного суб’єкта діяльності може бути реалізована лише на основі побудови діалогічної стратегії діяльності дорослого.

Відповідно до вищеозначених теоретичних засад, приступаючи до конструювання освітнього середовища з метою навчання батьків і майбутніх батьків інноваційним підходам у сімейному вихованні, ми базувалися на таких методичних припущенях .

Оптимальним середовищем актуалізації смислотвірного потенціалу особистості, а, отже, і необхідною умовою не просто осмисленого засвоєння інформації, але становлення, розвитку, зміни, збагачення ціннісно-смислових ставлень і настанов у сфері сімейного виховання, є освітній діалог . Потенціал освітнього діалогу, на нашу думку, буде найбільш ефективно реалізовуватися у тому випадку, коли освітній матеріал буде характеризуватися такими змістовними та формально-динамічними особливостями :

а) контекстуальність щодо внутрішнього світу особистості, коли текст, що вивчається лежить в “контексті” особистісно-смислової сфери учасників освітньої програми; це актуалізує особистісні смисли, а не поверхневе відтворення і забезпечує прояви морального вибору, мотиваційного обґрунтування життєдіяльності тощо;

б) відкритість як спосіб представлення в освітньому матеріалі відкритих для доповнення, нестійких, неврівноважених, парадоксальних (феноменальних) фактів, які не мають однозначного тлумачення; спосіб їх пізнання – критична рефлексія, яка дозволяє звертатись до смислотворчості особистості замість механічного заучування; при цьому відбувається постійне прояснення суб’єктом своїх смислових значень явища, яке розглядається, завдяки чому відбувається включення ненаукових уявлень в контекст науки, що забезпечує появу особистісного смислу;

в) метафоричність навчально-виховного матеріалу як механізм активізації синкретичного емоційного схоплення цілісної ситуації (в єдності асоціативних, інтуїтивних, логічних зв’язків) і актуалізації смислового потенціалу особистості;

г) ігрові форми навчальної взаємодії з притаманною для гри свободою, змагальністю, що актуалізує проблему самореалізації особистості і дозволяє їй у деякій мірі реалізувати свої потенції, створюючи власний світ, особливий простір, програючи в ньому свої ролі і моделі реальності; через імітацію життєвої ситуації, яка дозволяє апробувати цю цінність у дії і у спілкуванні з іншими людьми, порівняти з іншими цінностями;

д) діалогічний характер стосунків учасників освітньої програми як взаємодія цілісної особистості зі світом культури, в якому відбувається прояснення, навіть перегляд своїх цінностей, пошук шляхів саморозвитку і, водночас, активно розвивається рефлексивна функція особистості.

З метою створення умов для розгортання повноцінної діалогу в групі учасниками приймаються правила роботи в групі. У правилах віддзеркалені характеристики реальних процесів і явищ, які існують у прототипах моделюючої реальності. Правил не повинно бути занадто багато (не більше 8 – 10). Вони можуть бути продемонстровані аудиторії на плакатах або за допомогою технічних засобів. До переліку важливих правил можна віднести наступні:

- кожен учасник має можливість висловитися, якщо у нього є бажання;

- всі учасники групи поважають цінності і погляди кожного, навіть, якщо не згодні з ними;

- обговорюються ідеї, пропозиції, а не люди, що їх висловили;

- всі учасники роблять зауваження коротко і по суті;

- кожен учасник, навіть захищаючи свою точку зору, відкритий для сприйняття чужих ідей, думок та інтересів інших учасників;

- усі розбіжності, конфлікти, що виникають під час роботи, розв’язуються мирним шляхом з урахуванням інтересів учасників і правил роботи;

- всі учасники прагнуть створити відкриту, ділову, дружню атмосферу [6].

Реалізуючи особистісно-зорієнтовану концепцію, ми використовували різні інтерактивні методи, форми, які допомагають організувати і розгорнути суб’єкт-суб’єктну взаємодію між учасниками освітньої програми, а саме:

- рольова гра;

- групова дискусія;

- робота в малих групах;

- творчі завдання;

- мозкова атака;

- інтерактивна міні-лекція;

- колаж;

- рефлексивні коментарі;

- повчальні історії, яскраві метафори, казкові розповіді;

- психогімнастичні, ігрові, тренувальні вправи, вправи на активізацію, рефлексію тощо.

Рольова гра

Рольові ігри поряд із творчими завданнями, груповими дискусіями та роботою в малих групах є основним прийомом на інтерактивних заняттях. У рольовій грі учасникам пропонується “зіграти” іншу людину або “розіграти” певну проблемну ситуацію. Для позначення методик цього типу також використовуються близькі назви (імітаційні, ділові ігри, моделювання). Ці методики сприяють розвитку навичок критичного мислення, комунікативних та перцептивних, навичок розв’язання проблем, відпрацювання різних варіантів поведінки у проблемних ситуаціях. Успіх рольової гри залежить від ефективності її структури. Завдання рольової гри може містити всі чи кілька з перелічених нижче компонентів:

- матеріали ситуації – опис гіпотетичної проблеми, що вводить тих або інших персонажів, ролі яких будуть виконуватися;

- розподіл ролей – інформація, що буде необхідна виконавцям різних ролей;

- інструкції – детальні роз’яснення щодо необхідної підготовки (як на занятті, так і як домашнє завдання).

Окремо слід виділити ситуаційно-рольові ігри, які відрізняються від інших ігор: а) наявністю ситуації з життя; б) створенням варіанту її розв’язання; в) розподілом між учасниками ролей, які реально існують у житті; г) зіткненням різних інтересів та позицій, зумовлених існуючими в ситуації ролями; д) взаємодією учасників, які репрезентують певні ролі у ході гри.

Ефективними рольові ігри можуть бути лише у тому випадку, коли вони вузько спрямовані і ретельно продумані. Досвід показує, що найціннішим моментом є зворотній зв’язок (рефлексія), проведений відповідно до правил коментування [6].

Групова дискусія

Це обговорення питань, що виникають у тренера або учасників групи. Існують різні варіанти проведення дискусії в залежності від стану групової динаміки. Якщо група активна, розкута, можна, розбивши її на підгрупи, організувати змагання міх підгрупами на швидкість відповідей, найскладніше запитання, найґрунтовнішу відповідь тощо. Якщо група пасивна або тема заняття спочатку викликає почуття незручності обговорення, можна створити “банк запитань” з анонімних записок учасників та послідовно виносити поставлені запитання на обговорення в групі.

Результати групової дискусії та найважливіші висновки доцільно записувати на великих аркушах паперу.

Тренери повинні заохочувати всіх до участі у дискусії та мають стежити, щоб учасники користувалися “Я – реченнями” (не представляли власну думку як колективну, загальновідому, єдино правильну тощо); при незгоді з позицією інших учасників не переходили до особистих образ; аргументували справедливість своєї думки (гарний спосіб переконатися самому у своїй правоті - довести це іншим людям) [15].

Мозкова атака (штурм)

Мозковий штурм починається з того, що всім пропонується поділитися ідеями, які прийшли на думку з приводу обговорюваної проблеми. Один з головних принципів мозкового штурму – свобода думки. Метод мозкової атаки припускає, що кожна людина має творчі здібності, але певні внутрішні ті зовнішні чинники не дають їй змоги повною мірою використовувати свій творчий потенціал. У процесі мозкового штурму всі обмеження усуваються, і потенціал може бути використаний повністю. На першій стадії не має бути ні зауважень, ні критики.

Правила мозкового штурму:

- кожен може вільно висловлювати пропозиції;

- учасники висловлюються по черзі, точно і коротко;

- будь-які пропозиції приймаються і схвалюються учасниками;

- тренер записує всі пропозиції;

- не можна критикувати і коментувати пропозиції;

- можна розвивати попередні ідеї.

Ведучий також може брати участь у генеруванні ідей (і навіть має це робити, якщо інші учасники раптом зупинилися). Але, головне, він повинен фіксувати всі пропозиції. Бажано, щоб усі пропозиції записувалися на плакаті або дошці і їх постійно бачили всі учасники. Записувати може сам тренер. Ведучий може просити учасників повторити або уточнити їхнє формулювання для більш точного короткого запису, але у жодному разі не повинен спотворювати зміст пропозиції, наполягати на своєму варіанті формулювання.

Другий етап передбачає обговорення і оцінювання ідей. Він може бути проведений у малих групах, з використанням різних форм дискусії і прийомів обговорення проблем. Можливі будь-які модифікації мозкового штурму [6].

Робота в малих групах

Робота в малих групах надає усім учасникам можливість діяти, практикувати навички співробітництва, міжособистісного спілкування (зокрема, оволодіння прийомами активного слухання, вироблення загального рішення, розв’язання суперечностей).

Роботу в групах варто використовувати, коли потрібно вирішити проблему, з якою важко впоратися індивідуально, коли у вас є інформація, досвід, ресурси для взаємного обміну, коли одним із очікуваних результатів є набуття навичок роботи в команді. Чим більша група, тим більше вміння потрібно від учасників, щоб дати кожному можливість висловитися. Чим менше часу відпущено на роботу в групі, тим меншою має бути група. Разом з тим, чим більше утворено груп, тим більше часу знадобиться для представлення результатів групової роботи. У групах із двох осіб високий рівень обміну інформацією і менше розбіжностей, але і вища ймовірність виникнення напруги. У випадку незгоди учасників обговорення може зайти в глухий кут, тому що немає ні союзника, ні арбітра. У групі з п’яти осіб більша ймовірність, що ніхто не залишиться у меншості один. У такій групі досить багато учасників для вироблення різних думок і продуктивного обміну інформацією. Водночас усі отримують можливість зробити свій внесок у роботу, почути іншого і бути почутим самому.

Рекомендується поєднувати в одній групі учасників з різним рівнем підготовки. У різнорідних (щодо статі, віку, професійного та соціального статусу) групах активізується творче мислення та інтенсивний обмін ідеями, проблема може бути розглянута з різних сторін. Існує багато способів розподілу по групах. Все залежить, звичайно, від фантазії тренера і від контексту навчальної ситуації [6].

Творчі завдання

Творчі завдання потребують від учасників не простого відтворення ситуації, а творчості, оскільки містять у своїх умовах елемент невідомості і мають, як правило, якусь кількість “правильних відповідей”. Довкола проблемного завдання створюється атмосфера ділового зацікавленого спілкування всіх учасників навчального процесу. Таке завдання надає сенсу практичному навчанню, мотивує тих, хто вчиться.

Творчий процес передбачає такі основні кроки: 1) постановка проблеми; 2) збір даних, що стосуються проблеми; детальне вивчення даних; 3) вироблення можливих рішень; 4) перевірка обраного рішення.

На творчі здібності значною мірою впливає та атмосфера, у якій працює людина. Атмосфера у групі має бути такою, щоб кожен учасник мав якомога ширший доступ до інформації.

Починаючи працювати із творчими завданнями, слід поступово переходити від простих вправ до складніших [6].

Інтерактивна міні-лекція

Інтерактивна міні-лекція – це невелике (до 15 хвилин) інформаційне повідомлення ведучого на конкретно поставлену тему. У деяких випадках, якщо виступ має бути дещо тривалішим і містить кілька окремих фрагментів, можна розділити його між двома тренерами. Періодична зміна виступаючих підтримає увагу учасників і дасть змогу кожному з ораторів максимально зосередитися на своїй частині.

Для підсилення інтерактивності можна ввести у виступ елементи діалогу, ставлячи запитання і одержуючи від аудиторії відповіді, у тому числі і несподівані. У такий спосіб можна викликати інтерес і привернути увагу учасників, спертися на їхній досвід, використовувати відповіді для підкреслення правильності позиції лектора або для демонстрації розмаїтості думок з проблеми. Можна прокоментувати деякі відповіді негайно або далі у ході виступу чи тренінгу. Запитання і відповіді дають можливість оцінити підготовленість і сприйняття аудиторії.

Як наочність, можуть бути використані схеми, креслення, таблиці, малюнки, відеозаписи, будь-які предмети, що стосуються теми виступу. Тут діє принцип - “Краще один раз побачити, ніж сто разів почути”. Корисно, якщо перед очима слухачів постійно знаходяться план виступу, ключові тези, поняття. Це слугуватиме своєрідною підказкою для лектора і водночас підсилить контакт зі слухачами.

Колаж

Слово “колаж” походить від французького collage – наклеювання. Матеріали для виготовлення колажу: папір формату А-4, А-3, А-1, ножиці, різноманітні журнали, клей. Виготовляти колажі можна індивідуально або у малих групах. На відміну від малюнка, колаж передбачає велику свободу автора у виконанні, наприклад, наклеєні картинки можуть виходити за краї основи, клеїтися одна на одну, складатися гармошкою тощо. Головне у колажі – не акуратність, а можливість виразити свої думки, ідеї, свій погляд і своє розуміння теми.

Колаж – це своєрідне запрошення до розмови з приводу певної проблеми. Головне – сформулювати тему так, щоб вона зачіпала учасників, давала простір фантазії, виявляла різні погляди і думки, але водночас не актуалізувала б глибинні особистісні переживання. Колаж розширює творчі можливості учасників тренінгу, розвиває вміння різними засобами виражати свої почуття і думки, дозволяє проявити оригінальність і унікальність особистості учасників, у цілому розширює рамки бачення людини.

При обговоренні один представник від кожної групи розказує, як у них йшов творчий процес, які ідеї і за допомогою яких художніх засобів були втілені у колажі. Інші члени групи можуть доповнювати, уточнювати сказане.

Рефлексивне коментарі

Рефлексивне коментування проводиться з метою проаналізувати результати, виділити позитивні сторони, а також вказати на помилки, неточності і шляхи їх виправлення. Обговорюючи дії колег, слід намагатися враховувати наступні рекомендації:

- надати можливість тому, кого критикуєте, спочатку самому оцінити себе;

- ставитися з повагою до всього, що робить ваш колега;

- знайти успішні рішення у діях колеги і повідомити йому про його досягнення;

- схвалювати творчий підхід, самостійні знахідки, несподівані рішення;

- не забувати, що єдино правильного підходу, поведінки немає, що можливі й інші варіанти;

- висловлюватися коротко і точно;

- критикуючи, обмежитися двома-трьома тезами [6].

Повчальні історії, яскраві метафори, казкові розповіді

Вони мають бути цікавими для слухачів, містити елементи гумору, несподіваного розвитку подій тощо. Короткі яскраві розповіді сприяють виникненню стану внутрішньої візуалізації, актуалізують емоційні та інтуїтивні компоненти пізнання. Це призводить до цілісного емоційно-ціннісного осягнення ситуації чи проблеми, яка пізнається, осмисленого її розуміння. Вони швидко і надовго запам’ятовуються, а в потрібний момент пригадуються, спонукають учасників до схожого варіанту поведінки.

Психогімнастичні, ігрові, тренувальні вправи, вправи на активізацію, рефлексію тощо

Корисні для послаблення монотонності, підвищення енергетичного рівня та заохочення до подальшої праці. Рухові вправи активізують психофізіологічні процеси організму, підвищують увагу учасників, сприяють створенню невимушеної довірливої атмосфери. Вони також можуть легким і приємним шляхом закріплення одержаних вмінь і навичок.

Не варто одразу після рухової вправи пропонувати міні-лекцію. Учасникам потрібен деякий час, щоб заспокоїтися, налаштуватися на інтелектуальну діяльність.

Усі ці інтерактивні методи навчання дають змогу задіяти не лише свідомість людини, але і її почуття, емоції, інтуїцію, вольові якості. Тобто залучають до процесу навчання цілісну особистість.

Власне вищеозначені методичні аспекти освітнього діалогу стали основою побудови навчальної програми “Діалог як умова становлення повноцінної особистості дитини в сім’ї”.

Структура освітньої програми: “Сімейне виховання”

Дана освітня програма складається з цілої низки окремих тематичних модулів. Модуль – це відносно самостійна одиниця (“цеглинка”), з яких вибудовується оригінальна конструкція конкретного тренінгу. Модуль має власні цілі, його можна використовувати у складі інших тренінгів і навіть самостійно. Логіка освітньої програми полягає у наступному: кожен модуль, реалізуючи свою мету, допомагає учасникам як батькам чи майбутнім батькам поступово усвідомити свій суб’єктний потенціал, далі - усвідомлювати цю суб’єктність як серцевину повноцінної особистості у дітях і поступово, долаючи стереотипи, відпрацьовувати навички повноцінного діалогу з дітьми. Для досягнення мети у кожному модулі використовуються різні інтерактивні методи (рольові ігри, міні-лекції, робота у малих групах, творчі завдання тощо).

Модулі взаємно доповнюють один одного і кожен з них вносить свій вклад в реалізацію основних завдань освітньої програми у цілому.

Тематичні модулі програми тренінгу:

1. Концептуальні засади тренінгу (усвідомлення концептуальних засад освітньої програми та основних шляхів сімейного виховання).

2. Світ дитини: особливості становлення ( розвиток цілісного бачення становлення особистості дитини; засвоєння знань про вікові особливості її психічного розвитку, актуалізація дитячих спогадів, особистісної інтерпретації становлення особистості дитини).

3. Спілкування з дитиною (розширення знань про механізми і особливості комунікативної взаємодії з дітьми, розвиток комунікативних умінь і навичок).

4. Самооцінка дитини (усвідомлення центральних механізмів особистісного розвитку, розвиток уміння конструювання сприятливих умов для становлення стержневих особистісних властивостей, розвиток навичок самоаналізу і рефлексії).

5. Особистісний простір у сім’ї (розширення знань про психологічні кордони особистості, відпрацювання навичок асертивної поведінки у різних ситуаціях).

6. Усвідомлення наслідків негативної поведінки (усвідомлення і критичне осмислення стійких стереотипних установок у сімейному вихованні, відпрацювання навичок конструктивної взаємодії у ситуаціях негативної поведінки дітей).

7. Емоції та поведінка дитини (розширення і збагачення знань щодо ролі емоційної сфери у становленні особистості дитини, відпрацювання навичок емпатійного реагування на дитячу поведінку).

8. Діалогічна взаємодія в сімейних конфліктах (конструювання оптимальних умов для вирішення конфліктних сімейних ситуацій, відпрацювання навичок конструктивної (діалогічної) взаємодії у таких ситуаціях).

9. Підсумки (узагальнення результатів навчання, побудова реальних планів утілення одержаних знань, умінь та навичок у життя).

Мета, завдання та структура тренінгу

Мета тренінгу: сприяти становленню батьківської компетентності шляхом усвідомлення і осмислення механізмів діалогічного спілкування та формування вмінь і навичок конструктивної взаємодії з дітьми у сім’ї.

Завдання:

1. Сприяти усвідомленню основних засад психічного розвитку дитини.

2. Розширити знання про психологічні кордони особистості та відпрацювати навички самоактуалізаторського спілкування і асертивної поведінки.

3. Сприяти критичному осмисленню стійких стереотипних установок у сімейному вихованні.

4. Розширити і збагатити знання щодо ролі емоційної сфери у становленні особистості дитини та відпрацювати навички емпатійного реагування на дитячу поведінку.

5. Розвивати вміння будувати діалогічну взаємодію при вирішенні проблемних сімейних ситуацій.

Загальна інформація про тренінг

Категорія учасників: батьки, майбутні батьки, соціальні педагоги. практичні психологи, педагоги, соціальні працівники.

Кількість учасників тренінгу: 20-25 осіб.

Час, необхідний для проведення тренінгу : 3 дні.

Кількість тренерів: 2.

Тренінгове приміщення: простора кімната, стільці (за кількістю учасників і тренерів), розміщені в центрі кімнати у формі кола.

Вид тренінгу: просвітницький.

Структура тренінгу

Ресурси

Зміст тренінгу

І ДЕНЬ

І СЕСІЯ

Модуль I. Концептуальні засади тренінгу

Відкриття семінару

Ведучі вітають учасників, представляють себе, презентують мету, завдання, програму тренінгу, актуалізують тему даної просвітницької програми.

Час: 15 хв.

Ресурси: кодоскоп, плівки з інформацією (або комп’ютер з проектором, роздаткові матеріали чи інформація на фліпчарті).

Хід проведення

Привітання учасників; презентація тренерів та програми. Ознайомлення учасників з регламентом роботи. Вирішення організаційних питань.Заповнення„Вхідних анкет”(див. Додаток1).

Вправа на знайомство „Інтерв’ю”

Мета: познайомити учасників, сприяти згуртованості групи та створенню комфортної атмосфери для успішної роботи.

Час: 25 хв.

Ресурси: бланк для інтерв’ю (див. Додаток 2).

Хід проведення

Етап І. Учасники об’єднуються в пари і по черзі беруть один в одного інтерв’ю за такими запитаннями :

- Ім’я;

- Відомості про сім’ю;

- Три речі, які Ви найбільше любите в житті;

- Життєве кредо;

- Найцікавіший спогад з дитинства;

- Портрет співбесідника (потрібно зобразити співбесідника за допомогою малюнка; можна використовувати будь-які асоціації та образи).

Тривалість виконання завдання 7 хв.

Етап ІІ. Кожен з учасників презентує свого співбесідника. Після того, як усі учасники та тренери у запропонований спосіб представили один одного, всі бланки прикріплюються скотчем на стіні для створення символічної галереї портретів учасників, що сприятиме позитивному налаштуванню на роботу групи.

Запитання для обговорення:

• Які ваші враження від знайомства?

• Як ви думаєте, чуму в інтерв’ю ми включили питання, що стосувалися відомостей про сім’ю та спогадів з минулого?

• Чи допомогли спогади з дитинства актуалізувати ваш дитячий досвід, як це може нам допомогти у роботі тренінгу?

Мозковий штурм «Правила роботи в групі»

Мета: обґрунтувати необхідність вироблення та дотримання в групі певних правил спільної роботи.

Час: 10 хв.

Ресурси: фліпчарт, маркери.

Хід проведення

Тренер пропонує учасникам на тренінгу створити такі умови, щоб кожен почувався зручно і робота в групі була ефективною. Для цього пропонує прийняти правила, які б у цьому допомагали Учасники вносять свої пропозиції методом мозкового штурму. Кожна пропозиція обговорюється в групі і, якщо всі згідні, записується на аркуші фліпчарту.

До уваги тренера

Спілкування в умовах просвітницького тренінгу будується на наступних принципах :

· „Тут і тепер” – розмова про те, що відбувається в групі в кожен конкретний момент; виключення загальних, абстрактних міркувань.

· Персоніфікація висловлювань – відмова від знеособлених суджень типу „як правило, ми думаємо”, „деякі тут вважають” і т.п., заміна їх адресними: „я вважаю”, „я думаю”.

· Акцентування мови почуттів – уникання оцінювальних суджень, їх заміна описом власних емоційних станів (не „ти мене образив”, а „я почуваюся ображеним, коли ти...”)

· Активність – включеність в інтенсивну міжособистісну взаємодію кожного члена групи, дослідницька позиція учасників.

· Довірливе спілкування – відвертість, відкрите вираження емоцій і почуттів.

· Пунктуальність – дотримання регламенту, орієнтування в часі тренерів та учасників.

· Добровільність – можливість відмовитися від виконання завдання, якщо воно занадто складне або з якихось причин не приймається учасником.

На основі цих принципів будуються правила роботи у відповідності з особливостями роботи в даній конкретній групі та потребами самих учасників.

Міні-лекція „Три шляхи у вихованні”.

Мета: ознайомити учасників з різними підходами у сімейному вихованні.

Час: 10 хв.

Ресурси : фліпчарт, маркери, текст лекції (див. Додаток 3).

Рольова гра „Застосування трьох шляхів у вихованні”

Мета: проаналізувати різні виховні підходи батьків стосовно дитини, сприяти розумінню необхідності використання діалогу у сімейному вихованні.

Час: 50 хв.

Ресурси: фігурки з кольорового паперу у відповідності до кількості учасників – зірочки, сонечка, квіточки для об’єднання в групи; картки з написами „Влада”, „Поступливість”, „Діалог”.

Хід проведення

За допомогою кольорових фігурок тренер об’єднує учасників у три групи, кожна з яких вибирає картку з надписом „Влада”, „Поступливість”, „Діалог”.

Завдання: у відповідності з написом на картці придумати проблемну ситуацію у сім’ї та за допомогою рольової гри продемонструвати її. Час на підготовку – 20 хв.

Кожна група по черзі розігрує проблемну ситуацію в сім’ї, де батьки застосовують певний виховний підхід: „Влада”, „Поступливість”, „Діалог”.

Учасники вгадують, який це був підхід і чому саме вони так вважають. Таким чином, учасники краще усвідомлюють отриману інформацію, розуміють особливості кожного виховного підходу, його недоліки та переваги.

Запитання для коментування:

• Як почувалися учасники в ролі дитини, батьків в кожному окремому випадку?

• Як проявляють батьки свою любов до дитини у кожному з випадків?

• Що важливого у розігруванні стосунків помітили „глядачі”?

• Які важливі висновки Ви для себе зробили, аналізуючи кожен з виховних підходів у сім’ї?

Метафора „Річка та береги”

Мета: на емоційно-смисловому рівні допомогти учасникам усвідомити роль батьківського впливу на становлення особистості дитини.

Час: 5 хв.

Хід проведення

Тренер розповідає метафору.

„Мені подобається порівнювати дитину з водою. Це річка весела та стрімка, бурхлива, або ж глибока та повільна. Вона пливе собі, куди їй заманеться, рухається вільно та невимушено. Але рух кожної річки визначає її русло, ті береги, яких ми називаємо “батьками”. Вони, завжди ніби попереду, визначають основне спрямування її руху. Якщо батьки знають, як виховувати дитину, мають свої стійкі ціннісні настанови, розуміють, що є важливим для дитини, - то це береги міцні, надійні. Тоді і річка почувається захищеною та більш впевненою.

Де ви бачили такі береги, які б тиснули на річку чи змушували її плисти в інший бік? Річка пливе вільно у відповідності до своєї природи, але береги дещо скеровують її рух. Річка, яка не має берегів розтікається, поступово перетворюючись на болото. Так і дитина, яка не відчуває підтримки, розумного контролю з боку батьків не має життєвих орієнтирів, чіткого самоусвідомлення своїх справжніх бажань та потреб. Тому часто потрапляє під чужий вплив або тиск оточення.

Діти наслідують своїх батьків, вони ніби віддзеркалюють їхню поведінку, манери спілкування, але, головне, – засвоюють саме ті цінності, ті головні життєві принципи, які сповідують батьки. Тому помиляються ті батьки, які впевнені, що дитина буде робити так, „як я говорю”. Насправді, ж вона буде робити так, „як я роблю”. Тому батькам важливо бути послідовними у думках, переконаннях та діях.”

ІІ СЕСІЯ

Модуль II. Світ дитини: особливості становлення.

Вправа на активізацію „Зоопарк”

Мета: сприяти емоційній релаксації учасників.

Час : 5 хв.

Хід проведення

І етап. Тренер пропонує створити коло і займає місце ведучого у центрі. Він пояснює учасникам, яким чином можна демонструвати різних тварин (крокодила, жирафа, слона, курку). Далі ведучий вказує на одного з учасників і називає тварину, яку потрібно зобразити певною комбінацією рухів. Сусіди праворуч та ліворуч від названого учасника допомагають йому демонструвати відповідні рухи.

Після того, як учасники зрозуміли умови вправи, вони протягом декількох хвилин „зображають” одну з тварин, яку називає ведучий, закріплюючи навички.

Крокодил. Учасник, на якого вказує ведучий, вважається головним. Він простягає перед собою руки, імітуючи пащу крокодила. Учасник, що стоїть праворуч від головного, прикладає до нього кисті рук, утворюючи передні лапи крокодила. Учасник, що знаходиться ліворуч, прикладає до головного учасника кисті рук так, щоб утворити задні лапи крокодила.

Жирафа. Головний учасник піднімає випрямлені руки над головою (долоні разом), імітуючи шию та голову жирафи; учасники, що стоять від нього ліворуч та праворуч, плескають долонями по тілу головного зі словами: ”Плямки, плямки, плямки”.

Слон. Головний учасник правою рукою береться за ніс, а ліву простягає вперед так. Щоб вона пройшла через створений отвір. Таким чином, він імітує хобот. Два сусідні учасники прикладають до нього свої руки, імітуючи великі вуха.

Курка. Головний учасник прогинається вперед і похитує головою, імітуючи дзьобання; сусіди-учасники з обох сторін тріпочуть руками, як птахи, імітуючи крила.

ІІ етап. Ведучий, який стоїть у центрі кола, вказує на когось з учасників і називає одну з чотирьох тварин. Головний учасник та його сусіди мають швидко показати названу тварину згідно з поданими інструкціями. Якщо вони встигають безпомилково виконати завдання, то ведучий залишається у своїй ролі, якщо хтось помилився, тоді він стає ведучим.

Міні-лекція „Вікові особливості психічного розвитку дитини”

Мета: ознайомити учасників з основними особливостями психічного розвитку дитини на різних вікових етапах.

Час: 30 хв.

Ресурси: на великих аркушах паперу занотовані ключові моменти інформаційного повідомлення у вигляді таблиці (див. Додаток 4).

Хід проведення

Тренер, звертаючи увагу учасників на ключові моменти повідомлення, представлені в таблиці, дає інформацію про психологічні особливості розвитку дитини на різних вікових етапах.

Творче завдання „ Спогади дитинства”

Мета: сприяти актуалізації дитячого досвіду батьків для усвідомлення і розуміння проблем, які зараз переживає дитина.

Час: 40 хв.

Ресурси: зошит та ручка для кожного учасника.

Хід проведення

І етап. Тренер пропонує учасникам озирнутися на своє минуле і пригадати своє дитинство у віці, в якому зараз їхня дитина (15 хв.)

Завдання:

1. Пригадайте себе у віці Вашої дитини.

2. Що для Вас було важливим.

3. Яким був Ваш характер, особливості поведінки.

4. Повертаючись у сьогодення, пригадайте ті вчинки Вашої дитини, які вам не подобаються і уявіть, як би Ви вчинили на її місці.

5. Спробуйте знайти в кожному з цих вчинків такі сторони, які можуть викликати у Вас розуміння чи навіть відчуття радості, задоволення.

6. Визначте в кожному конкретному випадку, що саме нагадує про Ваші вчинки в минулому.

7. Подумайте про те, як саме поведінкові прояви дитини відображають її індивідуальність та до чого вона прагне.

ІІ етап. Учасники розповідають про свої спостереження.

Тренер підсумовує: Не забувайте, що одна із переваг батьків – радіти приємним сюрпризам своєї дитини.

Бажання батьків дозволяти дитині робити те, ЩО ВОНА ХОЧЕ, і бути КИМ ВОНА ХОЧЕ, - і є, в кінцевому рахунку, проявом любові до неї.

Звичайно, батьки інколи прагнуть попередити неприємності у житті дитини, відгородити її від помилок, але у цьому випадку найбільшою помилкою батьків є позбавлення дитини досвіду та здатності самостійно пізнавати життя.

Метафора „Лялечка - метелик”

„Якщо ми будемо прискорювати розвиток лялечки, вона ніколи не перетвориться в метелика і може загинути. Перетворення метелика з лялечки повинно пройти усі стадії”.

Метафора „Трава”

„Для того щоб трава швидше виросла не слід її постійно смикати, потрібно створити для неї сприятливі умови (поливати, оберігати від холоду, удобрювати тощо)”.

Запитання для коментування:

• Чи допомогли дитячі спогади подивитися по-новому на світ власної дитини?

• Поділіться своїми враженнями від вправи.

III СЕСІЯ

Модуль III. Спілкування з дитиною

Вправа на активізацію „Пошук спільного” [15]

Мета: сприяти підвищенню психоемоційного тонусу групи та згуртуванню учасників.

Час: 5 хв.

Ресурси: м’яч.

Хід проведення

Учасники стають в коло. Ведучий бере в руки м’яч і пояснює правила гри: „Той, у кого в руках знаходиться м’яч, повинен якомога скоріше перекинути його іншому учаснику, назвавши при цьому спільну з ним рису”. На першому етапі вправи ознаки подібності можуть бути зовнішні (наприклад, колір волосся), потім – спільність інтересів, уподобань тощо.

Тренувальна вправа „ Як звертатися до дитини”

Мета: розглянути особливості спілкування батьків та дітей і відпрацювати комунікативні вміння.

Час: 15 хв.

Ресурси: картки з фразами

Хід проведення

Учасники об’єднуються в пари. Одному з них пропонується виконувати роль батька, іншому – дитини.

Тренер пропонує попрактикуватися взаємодіяти з дитиною на основі „правильних” і „неправильних” звернень. Учасник отримує 2 картки з різними зверненнями (див. Додаток 5) і повинен з різною інтонацією сказати фразу відповідно до ситуації.

Після програвання кожної пари учасники обговорюють, чому до дитини краще звертатися за допомогою одних фраз та чим інші звертання можуть їй нашкодити.

Мозаїка “Як конструктивно спілкуватися з дитиною”

Мета: опрацювати концепцію спілкування з дитиною Ю.Б.Гіппенрейтер, використовуючи можливість роботи в малих групах.

Час: 60 хв.

Ресурси: аркуші формату А4 з віддрукованими на них логічно завершеними частинами тексту „уроками” із книги Ю.Б. Гіппен-рейтер „Спілкуватися з дитиною. Як?” (див. Додаток 6). Кількість примірників, розбитого на частини тексту, відповідає кількості груп. Ручки, папір, ватмани, маркери.

Хід проведення

Тренер об’єднує учасників у декілька малих груп по 6 осіб у кожній. Далі тренер пропонує кожній групі розрахуватися на „перший-шостий”, тобто кожний член групи отримує власний номер: від одного до шести. На наступному етапі тренер просить окремо зібратися всі 1-і, 2-і, 3-і, 4-і, 5-і, 6-і номери.

Тренер ставить завдання: „Зараз я запропоную кожній з шести груп уривок з великого тексту. Ваша мета прочитати його, запам’ятати та, повернувшись у свої первинні групи, відтворити усім іншим її членам. Кожен з вас буде „експертом” лише у певній частині великого тексту. Спробуйте максимально точно передати інформацію, яку отримали. У первинних групах починайте працювати таким чином: від першого номеру до шостого. Вам дається 10 хвилин для вивчення матеріалу та 25 хвилин для його трансляції у первинних групах”.

Після обговорення мала група на основі почутої інформації створює короткий її опис на великих аркушах для презентації, після чого один представник від малої групи представляє напрацювання.

Запитання для обговорення:

• Чи дізналися ви для себе щось нове, самостійно працюючи з матеріалом?

• Чи зустрічалися ви з труднощами і якими, виконуючи в групі спільне завдання?

• Чи можна метод „Мозаїка” вважати ефективним при вивченні великого об’єму інформації?

Казкова розповідь „Фіолетове кошеня” [13]

Мета: за допомогою метафори показати різні підходи у вихованні та їх вплив на розвиток дитини.

Час: 10 хв.

Ресурси: текст казки.

Хід проведення

Тренер пропонує учасникам послухати казку Д.Соколова „Фіолетове кошеня” .

„Фіолетове кошеня мило лапи тільки в місячному сяйві.

- І що я маю з ним робити? – кішка плескала у лапи. - Адже хороше, розумне кошеня, а тут таке. Ну що ти будеш робити, хоч кіл на голові теши – ніщо не допомагає! Тільки в місячному! І що ти будеш робити!

- Та що з ним бавишся? – проревів кабан. – Скупати його у сонячному світлі, або ще краще, - у річці! Подивіться на нього, - всі кошенята, як кошенята, а цьому місячне сяйво подавай!

- Та воно ще ж зовсім дурне! – каркала ворона. – Голова маленька, розуму небагато. Ось підросте – з сонячного світла не витягнеш!

Фіолетове кошеня мило лапи тільки в місячному сяйві.

Місяць був великий, білий, яскравий.

- Миле кошенятко,- говорив Місяць, - а чому ти фіолетове?

- А що ще якесь буває?- дивувалося кошеня.

- У мене є брат, - сказав Місяць, він дуже великий і яскраво жовтий. Хочеш на нього подивитися?

- Він схожий на тебе? Звичайно, хочу.

- Тоді не лягай спати, коли я почну танути в небі, а трішки почекай. Він вийде з-за тієї гори і займе моє місце.

Рано-вранці кошеня побачило Сонце.

- Який же ти теплий! – вигукнуло кошеня. –А я знаю твого брата Місяця!

- Передавай йому привіт, - сказав Сонце, - коли зустрінеш. А то ми з ним рідко бачимося.

- Звичайно, передам.

Фіолетове кошеня тепер вміє мити лапки не тільки на сонці, а навіть у мильній ванні.

Ну і що?”

Запитання для коментування:

• Як Ви думаєте, про що була казка?

До уваги тренера !

У казці за допомогою метафори були зображені різні підходи у вихованні дитини. Кішка, кабан і ворона – це звичні стереотипні підходи у вихованні, а саме: провина, погроза та насмішка. Місяць – це символ віри. Він допомагає розширити рамки можливостей і відкрити власні ресурси дитини. Тому батькам важливо пам’ятати, що, виховуючи дитину, важливо прислухатися до неї, іти від її потреб, а не власного уявлення про них.

IV СЕСІЯ

Модуль IV. Самооцінка дитини .

Ситуаційна рольова гра „Ярлики”

Мета: ознайомити учасників тренінгу з ярликами, які використовуються в сім’ї щодо дитини, дати можливість відчути емоції, які виникають в учасників під час спілкування, коли їх змушують діяти відповідно до стереотипів.

Час: 30 хв.

Ресурси: паперові смужки з написами (див. Додаток 7), 4 розрізані картинки розміром 50х30 см.

Хід проведення

І етап. Тренер прикріплює на голові всіх учасників смужки зі словами, з якими, зазвичай, дорослі звертаються до дітей. Ці слова можуть мати як негативний, так і позитивний відтінок.

ІІ етап. Тренер об’єднує учасників у 4 групи за допомогою дитячої лічилки „Цар, царевич, король, королевич”.

ІІІ етап. Завдання для учасників. Скласти із розрізаних частин цілу картину, при цьому співпрацювати один з одним, звертаючись у відповідності до тих ярликів, які написані в учасника на смужці. Час на роботу – 15 хв.

Запитання для обговорення:

• Як Ви почувалися у своїй ролі? Чи було Вам у ній комфортно або ж навпаки незатишно, неприємно?

• Чи залежала робота в групі від розподілу ролей?

• Як ярлики впливають на самооцінку дитини, її спілкування з оточуючими?

До уваги тренера!

Перед проведенням вправи важливо попередити учасників не промовляти вголос і не натякати гравцю, якому прикріпили смужку на голову, про те слово, яке написане на ній.

Завдання учасників полягає не стільки у відгадуванні таємного слова, скільки у відчуванні ставлення оточуючих до себе, як до дитини, що має такий ярлик.

Модельована ситуація „ День з життя дитини”

Мета: допомогти батькам усвідомити те, яким чином їхні оцінки та судження впливають на самопочуття та самооцінку дитини.

Час: 10 хв.

Ресурси: стікери

Хід проведення

Один з учасників сідає у центрі кола на стілець і тренер чіпляє на нього 10 стікерів, а також кожному з учасників роздає по одному стікеру. Він говорить учасникам, що стікери – це самооцінка, з якою прокинувся вранці хлопчик Денис.

Тренер пропонує учасникам знімати або чіпляти на учасника у ролі Дениса стікери в процесі розповіді в залежності від того, як на їхню думку почувався хлопчик. Якщо, події позитивно впливали на дитину і самооцінка зростала, то потрібно причепити стікер, якщо навпаки – зняти.

Тренер зачитує історію, а учасники чіпляють чи знімають стікери.

„Мене звуть Денис, мені п’ять з половиною років. Коли я сьогодні прокинувся вранці, у мене був дуже хороший настрій, адже сьогодні довгоочікуваний день – у мого найкращого друга Вови день народження.

Я встав, швидко вмився, зробив зарядку і одразу ж побіг на кухню, де мама вже готувала мені сніданок. Я радісно підбіг до неї та поцілував. Мама обійняла мене і також поцілувала. Я був дуже збуджений, підбіг до столу й перекинув тарілку зі сніданком. Мама розгнівано сказала: „Ти такий незграба, завжди все перекидаєш і ламаєш!”

У двері подзвонили, то була наша сусідка, мама Юльки, з якою ми разом в дитсадок ходимо. Вона завжди зранку за мною заходить, щоб відвести нас разом до садка. Сусідка, побачивши, що я ще не готовий, докірливо сказала: „Ти завжди останній, а Юля вже давно чекає на тебе”. Мама допомогла мені вдягнутись і, проводжаючи, прошепотіла на вушко: „Не переживай, сьогодні я зайду за тобою в садочок і ми підемо разом купувати Вові подарунок”.

На заняттях в дитячому садку я був неуважний, мені зовсім не хотілося сидіти на одному місці, а хотілося бігати та веселитися, адже сьогодні такий день! Моя вихователька врешті-решт не витримала і мене покарала, поставивши в куток до закінчення заняття. Мені було так прикро і сумно!

Нарешті прийшла моя мама і ми пішли купувати подарунок для мого друга Вови...

З яким настроєм Денис пішов на день народження?”

Запитання для обговорення:

• Що впливало на самооцінку хлопчика протягом дня?

• Які слова, оцінки, дії дорослих були для Дениса значущими?

• Які відомості про себе він отримав протягом дня?

• Які висновки Ви могли б зробити стосовно впливу значущого оточення на самооцінку дитини ?

Робота в малих групах „Моя самооцінка”

Мета: сприяти усвідомленню учасниками власної самооцінки та впливу на неї близького оточення.

Час: 15 хв.

Хід проведення

Тренер об’єднує учасників у пари та звертається до них з проханням пригадати випадок з дитинства, коли вони отримували слова заохочення, або похвалу від значущих дорослих. Пропонує їм поділитися своїми спогадами з партнерами (5хв.), а потім обговорити у великому колі з усіма учасниками.

Запитання для обговорення:

• Чи мали ці слова якийсь вплив на становлення самооцінки?

• Чи схожі ті слова, що казали Вам батьки в дитинстві на слова, які ви говорите власним дітям, спілкуючись з ними?

Вправа на рефлексію „Компліменти”

Мета: сприяти підвищенню психоемоційного тонусу групи, розвивати почуття власної самоцінності.

Час: 5 хв.

Хід проведення

Тренер пропонує учасникам висловити один одному компліменти (по колу).

Інтерактивна міні-лекція “Описова похвала”

Мета: сприяти розвитку в батьків навичок позитивного мислення, ознайомити їх з алгоритмом описової похвали.

Час: 20 хв.

Ресурси: фліпчарт, маркери, проектор та плівки, де позначені основні етапи описової похвали (див. Додаток 8).

Хід проведення

Тренер малює на фліпчарті машину (непривабливу, кумедну). Просить учасників написати в себе в зошиті 5 асоціацій, які виникають, коли вони дивляться на цю машину (1 хв.). Учасники за бажанням можуть озвучити свої записи. Тренер звертає увагу на те, що в залежності від позитивного чи негативного забарвлення цих асоціацій, можна відзначити наявність або відсутність позитивного, неупередженого мислення.

Розвиток навичок позитивного мислення дуже важливий для батьків. Адже саме оптимізм та почуття гумору допомагають батькам долати найскладніші життєві ситуації. А позитивне мислення - помічати в своїх дітях навіть незначні, але важливі дрібнички для підтримки своєї дитини та розвитку адекватної самооцінки.

Саме ефективна похвала, вміння батьків звернути увагу на позитивні поведінкові прояви дитини є одним із дієвих виховних впливів на становлення позитивного ставлення у дитини до себе, розвитку упевненості у собі, почуття власної гідності.

ІІ етап. Міні-лекція „Описова похвала” (див. Додаток 8).

Запитання для обговорення:

• Чи використовували Ви раніше в своєму батьківському досвіді алгоритм описової похвали?

• Які переваги цього методу?

Історія-метафора „Золото”

Мета: сприяти розвитку ціннісно-смислового ставлення до батьківства, усвідомленню найістотніших аспектів сімейного виховання.

Час: 5 хв.

Хід проведення

Тренер розповідає історію-метафору „Золото”.

Уявіть собі золотошукача. Це людина, яка без сну та відпочинку, в холод і спеку, зранку до вечора важко працює, добуваючи золото. Він може місяцями і роками працювати намарно, перебираючи пісок, але, яка ж неймовірна сила допомагає йому не розчаровуватися, а шукати золото. Ця сила – віра в те, що золото лежить у цій землі, треба його тільки знайти.

Образ шукача золота ми можемо порівняти з образом батька, який, незважаючи на невдачі, втому, а інколи розпач, вірить, що ті зусилля, які він вкладає в дитину дадуть свій результат, можливо не відразу, згодом, але це обов’язково відбудеться.

Що робить золотошукач, коли тривалий час не знаходить золото? Він сідає, витягає з кишені ті золоті зернинки, які знайшов раніше і милується ними.

Батько також має що згадати. У найскладніші миті свого життя, коли зневіра закрадається в душу, він сідає та пригадує ті перемоги та успіхи своєї дитини, якими він колись гордився. Пам’ять про минулі успіхи може давати наснагу на перемоги в майбутньому.

І ось одного дня золотошукачу неймовірно пощастило, він знаходить величезний діамант! Але що таке діамант без спеціальної обробки, - звичайний камінь. Для того, щоб він почав виблискувати на сонці та вигравати всіма гранями, його потрібно відшліфувати, обробити за допомогою спеціальних технологій.

Звичайно, людина, яка хоче швидко отримати відшліфований камінь - діамант, або не знайома з цими технологіями, може взяти сокиру і знищити його. Так і вихователь, поспішаючи отримати миттєвий результат виховання, може використовувати методи виховання, що дають швидкий, але шкідливий для дитини результат. Виховання, як і обробка діаманту вимагає делікатної, тривалої роботи. Адже ми шліфуємо душу дитини. Коли дитина робить щось погане, втручання батьків необхідне, але таке втручання, яке б не зламало дитячу душу. Тому потрібно вчитися не обрубувати, не шкодити, а уважно, майстерно шліфувати грані дитячої душі.

Працюючи золотошукач починає все частіше натрапляти на груди багнюки. Він її відкладає вбік, і знову береться до роботи. Згодом у нього з’являється страх, що ця багнюка може нашкодити золоту, забруднивши його. Тому золотошукач все активніше починає перебирати ці груди багнюки, поступово перетворюючись не на спеціаліста-золотошукача, а на фахівця з пошуку багна!

Так і у вихованні. Батько, керуючись, на його думку, найкращими намірами, щоразу звертає увагу на дитячі недоліки, невдачі, критикуючи дитину. Так поступово він перестає помічати у ній те „золото”, яке є, тому що акцентує увагу тільки та тому „багні”, яке робить дитину не такою успішною, привабливою, хорошою, як би йому хотілося...

Позитивне мислення допомагає батькам не зосереджувати свою увагу тільки на дитячих недоліках та помилках, а помічати найменші золоті зернята навіть там, де ніхто інший би й не помітив.

Вправа на рефлексію „Батьківська скарбничка”

Мета: підвести підсумки дня.

Час: 15 хв.

Ресурси: аркуш ватману із зображенням великої скриньки, кольорові кружечки за кількістю учасників тренінгової групи.

Хід проведення

Кожен учасник отримує кружечок, який символізує “скарб” - знання, уміння, навички, отримані впродовж першого дня освітньої програми. Тренер пропонує кожному з учасників написати про здобуті скарби (2 хв.). Учасники по черзі „кладуть скарби” у чарівну скриньку (прикріплюють кружечки на аркуш із зображенням скриньки), коментуючи свою дію.

ДЕНЬ 2

І СЕСІЯ

МодульV. Особистісний простір у сім’ї

Колаж „Правда про права”.

Мета: сприяти усвідомленню потреб, бажань, можливостей, а також прав батьків та дітей у сім’ї.

Час: 40 хв.

Ресурси: 2 великі аркуші паперу, ілюстровані журнали, клей, ножиці, фломастери.

Хід проведення

Етап І. Учасники об’єднуються у дві групи. Перша група створює колаж на тему „Портрет Дитини”, інша – на тему „Портрет Батька” (15 хв.) По завершенні роботи групи презентують свої напрацювання.

Етап ІІ. Учасники продовжують працювати у мікро групах.

Кожна група складає список прав – дитини та батьків (10 хв).

По черзі пропонують права, при чому кожне право може бути внесене в кінцевий список тільки тоді, коли воно прийняте іншою стороною. Кожна сторона має можливість відхилити якесь право або наполягати на його зміні. Ведучий регулює дискусію, по закінченні якої учасники обмінюються своїми думками в колі.

Запитання для обговорення:

• Чи допомогла вправа по-іншому подивитися на світ дорослих та дітей?

• Чи погоджуєтеся Ви з думкою, що не тільки дорослі виховують дітей, а й діти виховують дорослих?

• Чи могли б Ви назвати нові риси характеру, які з’явилися у Вас, завдяки спілкуванню з Вашою дитиною.

На закінчення тренер зачитує “Десять заповідей про права дитини”(див. Додаток 10), а підсумовуючи, використовує інфор-мацію з Додатка 9.

Вправа на активізацію „Веселий масаж”

Мета: провести емоційну та м’язеву релаксацію учасників.

Час: 5 хв.

Хід проведення

Усі учасники стають один за одним, утворюючи велике коло та починають повільно рухатися вперед. Тренер робить певні масажні рухи на спині того, хто йде попереду нього. Відчувши це, учасник намагається повторити ці рухи тому, хто йде попереду і т.д. Коли коло замкнеться і тренер відчує масаж на своїй спині, він змінює свої масажні рухи. Те ж саме послідовно роблять інші учасники. І так декілька разів.

Модельована ситуація „Цигарка”

Мета: продемонструвати роль асертивної поведінки у дотриманні психологічних кордонів.

Час: 5 хв.

Хід проведення

Тренер запрошує одного з учасників і пропонує йому взяти участь у модельованій ситуації.

Модельована ситуація: „Зустрілися дві подруги. Одна з них (тренер) розповідає цікаву історію про „чудо-сигарету”, яку їй вчора пощастило отримати від однокласника. Пропонує разом її спробувати, обіцяючи неймовірні відчуття і відкриття чогось нового й загадкового”.

У розігруванні модельованої ситуації важливо якомога реальніше відтворити бажання вплинути, переконати, здійснюючи психологічний тиск на подругу.

Запитання для обговорення:

• Чи важко було відмовити кращій подрузі? Чому?

• Які саме засоби маніпулювання були застосовані?

• Чи була відстояна власна позиція?

• Що допомогло у відстоюванні власної позиції?

Психогімнастична вправа „Психологічна дистанція”

Мета: сприяти усвідомленню психологічно комфортної дистанції спілкування з різними співбесідниками та розвивати вміння її дотримуватись.

Час: 10 хв.

Хід проведення

Учасники стають у дві шеренги один проти іншого на відстані приблизно 3 м. таким чином, щоб кожен знайшов свою пару у протилежній шерензі. За сигналом ведучого учасники повільно наближаються один до одного. Коли один з учасників відчуває, що відстань достатня для спілкування, і подальше наближення може викликати дискомфорт, він жестом руки зупиняє напарника і говорить: „Стоп”. Далі шеренги зміщуються відносно один одного на одну людину (крайні учасники при цьому переходять в другу шеренгу) і цикл повторюється.

Запитання для обговорення:

• Яка дистанція спілкування виявилася найбільш комфортною?

• Наскільки це залежить від співбесідників?

• Які емоції виникають, якщо дистанція виявляється більш/менш комфортною?

Міні-лекція „Кордони особистості”

Мета: ознайомити з поняттям „ кордони”, сприяти усвідомленню дотримання психологічних кордонів у спілкуванні.

Час: 10 хв.

Хід проведення

Спираючись на результати вправи „Психологічна дистанція” та модельованої ситуації “Цигарка”, тренер виступає перед учасниками із заздалегідь заготовленою міні-лекцією (див. Додаток 11 та Додаток 12).

Групова дискусія „Як навчитися бути асертивним”

Мета: сприяти усвідомленню учасниками мотивів невпевненої поведінки в ситуації тиску з боку оточення, розвивати вміння гідної поведінки.

Час: 10 хв.

Ресурси: фліпчарт, маркери.

Хід проведення

Тренер надає учасникам інформацію стосовно поняття „асертивна поведінка” та її застосування для конструктивної взаємодії з дитиною (Див. Додаток 13). За допомогою мозкового штурму учасники називають причини невміння впевнено сказати: „Ні” в ситуації психологічного тиску з боку оточення (незручно відмовити, страх погіршити стосунки, небажання виглядати невдячним, невихованим тощо).

Тренувальна вправа “Асертивна поведінка”

Мета: розвивати вміння гідно себе поводити, розвивати вміння адекватно висловлювати свої почуття..

Час: 15 хв.

Ресурси: карточки з ситуаціями (див. Додаток 14).

Хід проведення

Об’єднавшись у пари, учасники моделюють ситуації (див. Додаток 14), відпрацьовуючи вміння асертивно себе поводити. Завершуючи обговорення, ведучий знайомить учасників з „Кодексом асертивності”.

Кодекс асертивності

Ти маєш право:

- На повагу з боку інших людей

- Самому вирішувати, що тобі необхідно

- Просити те, що тобі необхідно

- Мати свою думку

- Плакати

- Робити помилки

- Сказати: „Ні”, не почуваючи себе винним за це

- Заявляти про свої потреби

- Встановлювати свої власні приорітети

- Висловлювати свої почуття

- Висловлюватися на свою користь, не почуваючи себе егоїстом

- Змінювати свою думку

- Не залежати від схвалення інших

Творче завдання „Полюби себе ... ”

Мета: виявити рівень самосприйняття та самоповаги учасників та сприяти усвідомленню його впливу на стосунки з дитиною.

Час: 25 хв.

Ресурси: зошит і ручка для кожного з учасників

Хід проведення

Тренер: „У кожного з нас є “внутрішній голос”, передчуття, яке можна визначити словами:

„Я відчуваю...”,

„Я хочу...”,

„Я цього потребую...”,

„Мені це важливо...”.

Чи часто використовуєте ці слова у розмові з дитиною?

Більшість батьків звикають ігнорувати чи не помічати цей внутрішній голос і навіть бояться його. Думка про те, як варто чинити „хорошим батькам”, визначається суспільною думкою, соціальними стереотипами, а не внутрішньою потребою, і батьки, ніби оглядаються на суворого спостерігача в образі сусідів, друзів, родичів, ігноруючи свої власні почуття. Звичайно, сім’я передбачає стосунки, де кожен повинен прислухатися до потреб, інтересів іншого, але не ігноруючи свої власні. Інколи мати, добре орієнтуючись у смаках та уподобаннях чоловіка, сина, не може дати відповіді на запитання: „А чого найбільше хочеться мені?”.

Отже, батьки переживають неприємні почуття через те, що стримують свій внутрішній голос, придушуючи та ігноруючи його. Тому необхідно навчитися звертати увагу на свої потреби та бажання.

Етап І. Завдання. Візьміть ручку і папір дайте відповідь на запитання:

1. Пригадайте усіх людей, про яких ви повинні турбуватися, тобто тих, за кого ви несете відповідальність. Це можуть бути, хто завгодно, включаючи навіть домашніх тварин.

2. Запишіть їхні імена, складаючи список.

Коли учасники виконали завдання, тренер запитує: „Чи включили Ви в цей список себе, якщо так, то котрим у списку?”

Якщо забули про себе, то батьки беруть на себе непосильну ношу турботи про інших, не звертаючи уваги на необхідність так само турбуватися про себе. Якщо включили себе у список, то слід подумати, чи приділяють вони собі стільки ж турботи та уваги, скільки віддають іншим людям?

Етап ІІ. Завдання:

Написати відповідь на запитання: „У чому полягають мої обов’язки щодо дитини?”

Після цього написати відповідь на запитання: „У чому полягають обов’язки моєї дитини щодо мене?”

Порівняти відповіді: “Чи мають батьки та діти взаємні обов’язки?

Тренер: „Не бійтеся час від часу говорити собі такі слова:

Я не повинен(на) присвячувати всього (всю) себе ще будь-кому”.

„Я в боргу тільки перед самим(ою) собою”.

„Я маю право побути на самоті”.

„Я маю право бути щасливим(ою).

„Я маю право вільно розпоряджатися своїм часом”.

Ви повинні надати ці права своєму внутрішньому Я.

Деякі батьки можуть сказати: „Хіба це не егоїстично – турбуватися про себе? Хіба це не аморально? Оточуючі мене осудять”. Проте не обов’язково ставати егоїстами, потрібно лише надати собі рівні права з іншими людьми (і дітьми в тому ж числі).

Метафора „Спрага”

Якщо Вас буде оточувати тисяча вмираючих від спраги людей, а у вас лише порожнє відро, то Ви нічого не зможете зробити, поки не наповните його водою. Навчитися турбуватися про себе, означає наповнювати водою своє відро. Ви зможете дати іншим будь-що тільки в тому випадку, якщо спочатку у вас буде, що дати.

Турбота про себе є благом для Вас і для Вашої дитини”. Тому періодично задавайте собі запитання „А чи дійсно я хочу зараз так вчинити? Це бажання мого Я чи моїх стереотипів?”

ІІ СЕСІЯ

Модуль VI. Усвідомлення наслідків негативної поведінки.

Вправа на активізацію „Дощ”

Мета: забезпечити психоемоційне розвантаження учасників та сприяти створенню позитивної психологічної атмосфери у групі.

Час: 5 хв.

Хід проведення

Учасники стають у коло. Інструкція тренера:

- Чи знаєте Ви, що таке австралійський дощ? Ні! Тоді давайте разом послухаємо, який він. Зараз по колу ланцюжком Ви будете передавати мої рухи. Як тільки вони повернуться до мене, я передам наступні. Слідкуйте уважно!

- В Австралії піднявся вітер (ведучий тре долоні).

- Починає крапати дощ (клацає пальцями).

- Дощ посилюється (почергово плескає долонями в груди).

- Починається справжня злива (плескає руками по стегнах).

- А ось град – справжня буря (тупає ногами).

- Але, що це? Буря стихає (плескає долонями по стегнах).

- Дощ стихає (плескає долонями в груди).

- Рідкі краплі падають на землю (клацає пальцями).

- Тихий шелест вітру (потирає долоні).

- Сонце! (руки піднімає догори).

Інтерактивна міні-лекція „Опис поведінки”

Мета: відпрацювати в учасників навички конструктивного опису поведінки дитини, навчати учасників висловлювати свої почуття без оцінок, невдоволення, образ.

Час: 20 хв.

Ресурси: плакат з правилами „Опис поведінки дитини” (див. Додаток 15).

Хід проведення

Етап І. Тренер знайомить учасників з особливостями конструктивного опису поведінки дитини, використовуючи інформаційне повідомлення (див. Додаток 16).

Етап ІІ. Моделюючи ситуації, які викладені на розданих папірцях, учасники описують поведінку дитини.

Запитання для обговорення:

• Чи допомагає запропонований опис, не критикуючи дитину, вплинути на негативну поведінку дитини?

• Чи важко було виконувати завдання, чому?

Тренувальна вправа „ Я-повідомлення” [18]

Мета: формувати вміння ефективно взаємодіяти в спілкуванні, використовуючи „Я-повідомлення”.

Час : 20 хв.

Хід проведення

Етап І. Тренер знайомить учасників з алгоритмом „Я-повідомлення” (див. Додаток 17).

Етап ІІ. Учасники, використовуючи алгоритм „Я-повідомлення”, розігрують модельовані ситуації, конструктивно висловлюючи незадоволення стосовно неприйнятної дитячої поведінки.

Психогімнастична вправа „ Концентричні кола ”

Мета: розвивати самоповагу та позитивне ставлення до себе.

Час: 15 хв.

Хід проведення

Учасники, розрахувавшись на 1-2, об’єднуються в дві групи. Перша група створює внутрішнє коло, друга – зовнішнє коло. Всі повертаються один до одного обличчям, утворюючи пари. Учасники, спілкуючись у парах, закінчують речення:

1. Мені подобається у моїй зовнішності...

2. Мої найбільші досягнення...

3. Мені б хотілося...

4. Моя ціль у житті...

5. Ти досягнеш своєї мети, тому що...

Після обговорення кожного речення учасники зовнішнього кола роблять крок вліво, таким чином, створюючи нові пари.

Мозкова атака „Мета покарання”

Мета: сприяти усвідомленню значення та мети покарання, його вплив на становлення особистості дитини.

Час: 25 хв.

Ресурси: аркуш ватману, кольорові маркери.

Хід проведення

Тренер говорить, що існують ситуації, коли дитина робить щось не так. Важливою є наша реакція на таку поведінку. Якщо реакція відсутня, то це означає, що ми згідні з нею.

Тренер запитує учасників:

o Чи караєте Ви своїх дітей?

o З якою метою Ви їх караєте ?

Тренер записує відповіді на останнє запитання на аркуші паперу.

До уваги тренера!

Необхідно визначити мету, з якою батьки використовують покарання. Це може бути наступне: для безпеки, для профілактики, щоб дитина відрізняла добро від зла, так діти вчаться відповідальності, щоб захистити дитину від злих наслідків її поганої поведінки тощо.

Робота у малих групах „Наслідки покарань”

Мета: визначити основні види покарань та стереотипні підходи щодо їх використання.

Час: 45 хв.

Ресурси: чотири аркуші А3, кольорові маркери.

Хід проведення

I етап . Тренер об’єднує учасників у чотири групи за назвами улюблених дитячих занять: „Гратися, співати, малювати, фантазувати...” Групи отримують завдання: написати види покарань та визначити серед них, які є найбільш ефективними та популярними.

Далі групи презентують результати своєї роботи.

Запитання для обговорення:

• Які думки та почуття у вас виникали при виконанні даної вправи?

• Які висновки можна зробити?

II етап . Далі тренер, імпровізуючи, програє ситуації найбільш популярних видів покарання, де у ролі “неслухняних дітей” опиняються учасники тренінгу. Після цього учасники, які були включені у такі модельовані ситуації, діляться враженнями стосовно того

- що їм хотілося робити у ситуації змодельованого покарання (поведінка ),

- що вони переживали (почуття ),

- що вони думали у цей час (думки ).

Всі відповіді записуються на аркуші Фліпчарту у три колонки відповідно.

III етап . Далі тренер порівнює ці записи із тими, які були зроблені, коли обговорювалася мета покарання. І всі разом переконуються, що ні одна причина, заради якої карають дітей, не досягається в результаті покарання. Оскільки у дітей, як правило, виникають думки, почуття, поведінка, далекі від тих, які є метою покарання. Більше того у них часто закріплюється негативна поведінка, що сприяє формуванню небажаних рис характеру. Підсумовуючи, тренер використовує Додаток 18.

IV етап . Тренер пропонує кільком учасникам потренуватися, розглядаючи ситуації на картках (див. Додаток 19).

ІІІ СЕСІЯ

Модуль VI. Емоції та поведінка дитини.

Творче завдання „Асоціативний ряд”

Мета с прияти усвідомлення і розумінню суті поняття „емпатія”, розширити його змістовне поле.

Час 10 хв.

Ресурси: аркуш паперу на фліпчарті, кольорові маркери.

Хід проведення

На фліпчарті по вертикалі записується слово “емпатії”.

Тренер пропонує учасникам скласти асоціативний ряд до слова „емпатія” так, щоб кожне слово-асоціація відображало зміст поняття „емпатія” і починалося на одну з букв цього слова.

Учасники висловлюють власні думки стосовно розуміння слова „емпатія”, його значення у спілкуванні людей.

ЕМПАТІЯ (від грец. empatheia – співчуття, співпереживання) визначається як розуміння емоційного стану, проникнення-вчування в переживання іншої людини. У психології емпатія розглядається як здатність розуміти внутрішній стан іншої людини, або як уміння перейматися переживанням іншого, відтворюючи модальність емоційного стану співрозмовника.

Люди, які мають високий рівень емпатії – емоційні, оптимістичні, зацікавлені іншими, пластичні, легко будують взаємини з людьми. Ті, хто має низький рівень емпатії – ригідні, інтроверти, стримані, егоцентричні. Особистості такого типу завжди відчувають труднощі під час спілкування з іншими, важко ідуть на контакт. Співпереживання – це перенесення себе на місце іншого, вміння уявити й відчути емоційний стан іншої людини. Співпереживання дарує людині почуття, які переживає співбесідник, це збагачує її внутрішній світ.

Рольова ситуаційна гра „Коло ”

Мета: сприяти розумінню ролі емпатійного реагування у спілкуванні.

Час 20 хв.

Хід проведення

Тренер пропонує 5-ом учасникам вийти за двері і кожному пропонує продемонструвати прояв якогось почуття чи емоційного стану за допомогою міміки і жестів.

Ситуації:

Ти сумуєш , тому що поїхала твоя подруга.

Ти щаслива від того, що здала екзамен.

Ти здивований , побачивши чудову картину.

Ти боїшся зайти в кабінет до стоматолога.

Ти закоханий в однокласницю.

Ведучий всім іншим учасникам дає завдання стати у коло і при демонстрації емоційних станів того учасника, що зайде в кімнату, ніяк не реагувати, - ні словами, ні мімікою, ні жестами.

Далі один із учасників заходить у кімнату і демонструє емоційний стан (як правило, з надією побачити реакцію оточення і бажанням, щоб учасники скоріше відгадали емоцію, яку він демонструє).

Витримавши паузу, ведучий дає сигнал, плеснувши в долоні. Лише тоді всі учасники вгадують, яка була продемонстрована емоція.

Коли вгадали емоцію, учасник приєднується до всіх і стає в коло. Так вправа продовжується, доки всі п’ять учасників не продемонструють свої емоційні стани.

Запитання для обговорення:

1. До кожного із п’яти учасників: Як ви почувалися, коли, демонструючи емоційний стан, ви не відчували підтримки чи якоїсь реакції від інших учасників?

1. Опишіть ваші почуття, коли нарешті ви побачили реакцію оточення на ваш емоційний стан.

2. До всієї групи: Які висновки можна зробити після виконання даної вправи?

Ведучий підсумовує, що розіграні ситуації показують, яке значення має у спілкуванні емпатійне реагування. Коли, спілкуючись з людьми, ми зустрічаємо байдужість і нерозуміння, нас опановує роздратування, розгубленість і небажання далі контактувати з цією людиною. Навпаки, коли ми бачимо прийняття, співчуття, включеність у розмову, розуміння наших переживань, нам хочеться в подальшому продовжувати стосунки з цією людиною і так само розуміти і підтримувати її.

Модельована ситуація „Дитина повернулася зі школи”

Мета: показати вплив неемпатійного реагування батьків на поведінку дитини.

Час: 5 хв.

Хід проведення

Тренери розігрують модельовану ситуацію. Один тренер грає роль мами, що порається на кухні, а інший – семирічної доньки, котра повернулася зі школи.

- Мамо, мамо, я повернулася зі школи, - щасливо повідомляє Оленка.

- Добре, доню, мий руки і сідай обідати, - говорить, не обертаючись і не відриваючись від своєї роботи мама.

- Мамо, я тобі хочу стільки розповісти! Що сьогодні у школі було!!! Підстрибує дівча, бажаючи привернути увагу мами.

- Добре, добре, сідай, зараз будемо обідати, - мама зосереджено далі займається господарськими справами, залишаючи доньку на самоті зі своїми переживаннями.

Після декількох спроб привернути увагу мами, донька повертається і йде геть...

Запитання для коментування :

• Поділіться враженнями від побаченого.

• Чи проявляє мама свою любов до дитини, як саме?

• Про задоволення яких потреб дитини вона більше всього піклується?

• Що для дитини в даний момент є найважливішим?

Тренер підводить підсумок: „Для дитини дуже важливе піклування мами та її турбота, і насправді таким чином мама проявляє свою любов. Але на даний момент мама не враховує важливої для дитини потреби – бути почутою . А мама доньку не тільки не чує, не бачить, не може спільно порадіти хай навіть незначним, але таким важливим для дитини подіям!

Ось Вам типова сімейна ситуація. Дитина знайшла жабку. Таку зелену, з плямками, а як вона кумедно стрибає! Радості дитини немає меж! „Негайно викинь, забруднишся!” – з огидою кричить мама. Ось вам і “емпатійне реагування”.

Або ще приклад: п’ятнадцятилітній підліток страждає від нерозділеного кохання до однокласниці. А мама йому: „Не забивай голову дурницями! Краще про уроки думай!” Якраз, тепер він так і зробить – піде і сяде за уроки. Саме так і буде. Адже мама «вміє переконувати»...

Міні-лекція „Алгоритм емпатійного реагування”

Мета: познайомити учасників з алгоритмом емпатійного реагування.

Час: 10 хв.

Ресурси: на великих аркушах паперу занотовані ключові моменти інформаційного повідомлення.

Хід проведення

Тренер знайомить учасників з алгоритмом емпатійного реагування (див. Додаток 20).

Рольова гра „Ситуації”

Мета: сприяти розвитку в учасників навичок емпатійного реагування.

Час: 60 хв.

Ресурси: картки із ситуаціями (див. Додаток 21)

Хід проведення

Тренер об’єднує учасників у чотири групи за допомогою 4 розрізаних листівок. Об’єднуючись, учасники повинні з різних частин скласти цілу листівку з відповідним зображенням. Дає кожній групі завдання програти ситуацію, використовуючи алгоритм емпатійного реагування, пропонуючи описані на картках ситуації.

Після підготовки (15 хв.) учасники програють ситуації по черзі. Далі тренер проводить обговорення у загальному колі.

Запитання для коментування :

• Як почувалася дитина, коли бачила таку реакцію батьків?

• Чи легко було батькам застосовувати алгоритм емпатійного реагування?

• Чому важливіше говорити дитині про ті почуття, які вона зараз переживає, ніж їх придушувати?

ІV СЕСІЯ

Вправа на активізацію „Коли я...”

Мета: визначити різні емоційні стани людини, сприяти створенню позитивного психологічного мікроклімату в групі, активізувати увагу учасників.

Час: 10 хв.

Ресурси: м’яч.

Хід проведення

І етап. Учасники стають у коло. По черзі називають будь-яку емоцію, почуття (напр. роздратування, радість, хвилювання, страх, відчай, щастя, агресія, здивування і т.д.).

ІІ етап. Ведучий промовляє слова: „Коли я ...(називає будь-яку ситуацію), то відчуваю...” і кидає м’яч комусь із учасників. Той учасник, який піймав м’яч, називає свою емоцію. Таким чином, виходить завершене речення. (Наприклад: „Коли я зранку прокидаюся, то відчуваю... радість”.

Групова дискусія „Емоції дитини”

Мета: сприяти усвідомленню і розумінню складного емоційного світу дитини та недоцільності оцінювального ставлення до різних дитячих емоційних реакцій.

Час: 20 хв.

Ресурси: картки з позначеннями назв різних емоцій.

Хід проведення

I етап . Тренер пропонує учасникам подумати і дати відповідь на запитання:

Чи є хороші і погані почуття?

Після того як учасники висловляться, тренер підсумовує відповіді і пропонує розглянути картки трьох кольорів (рожевого, жовтого та зеленого), на яких записані різні емоції (див. Додаток 22). Далі звертається до слухачів з проханням розділити картки із записаними на них емоціями на дві купки:

на одну – картки з “хорошими” емоціями,

а на другу – з “поганими”.

Слухачі, зазвичай, активно дискутують, проте розділяють усі картки приблизно на дві однакові купки.

II етап. Ведучий, підсумовуючи, відзначає неоднозначність і відносність поділу усіх емоцій і почуттів на “хороші” та “погані”.

Насправді, ми дуже часто керуємося стереотипними настановами щодо тих чи інших емоцій, які переживають наші діти. Нам хочеться, щоб наші діти переживали “позитивні” емоції і не проявляли “негативних”.

Проте емоції лише вказують на те, що у даний час важливо для дитини, які потреби у неї задоволені, а які потребують цього. Це своєрідні сигнали для нас про те, що відбувається у внутрішньому світі дитини. Усі емоційні переживання – це природні реакції на різні життєві ситуації, які значущі для неї. Тому усі почуття дитини можна схвалити. Проте схвалення почуттів не означає схвалення поведінки! Усі почуття можна схвалити, але поведінку треба формувати або модифікувати.

III етап. Далі тренер звертає увагу учасників на колір карток, на яких написані емоції і пропонує відповісти на запитання:

• Як Ви думаєте, чому саме ці емоції написані на картках рожевого кольору?

• Як Ви думаєте, чому саме ці емоції написані на жовтого кольору?

• Як Ви думаєте, чому саме ці емоції написані на картках зеленого кольору?

Узагальнюючи відповіді, тренер звертає увагу на те, що емоційна сфера дитини розвивається і ускладнюється, починаючи від народження. З деякими емоційними реакціями дитина народжується (емоції, які записані на картках рожевого кольору), у ранньому онтогенезі формуються складніші емоційні переживання (емоції, які записані на картках жовтого кольору), пізніше, з досягненням зрілого віку – вищі почуття (моральні, інтелек-туальні, естетичні, патріотичні тощо) (емоції, які записані на картках зеленого кольору).

Запитання для коментування:

• Які думки, коментарі хотіли б Ви висловити з приводу даної інформації?

Насамкінець, тренер підсумовує сказане, використовуючи інформацію з Додатку 23.

Психогімнастична вправа „Як зняти стрес”

Мета: допомогти учасникам у пошуку різних методів психологічного розвантаження.

Час: 30 хв.

Ресурси: надувні кульки.

Хід проведення

Тренер кожному учаснику роздає по одній надувній кульці.

Пропонує пригадати ті ситуації у стосунках з дитиною, які викликають в них роздратування, гнів, розпач, незадоволення, безсилля. У колі кожен учасник по черзі називає ситуацію, після чого один раз надуває свою кульку.

Учасники, які у стосунках зі своєю дитиною відчувають такі ж труднощі, надувають свою кульку.

Коли всі учасники проговорять ситуації, тренер просить всіх звернути увагу на свою кульку і порівняти її зі стресом, який виникає через накопичення різних негативних емоцій.

Які саме методи психологічного розвантаження Ви застосовуєте, щоб зняти напругу, що могли б запропонувати.

Тренер пропонує кожному з учасників назвати свій метод, здуваючи кульку. Якщо інші учасники також використовують цей метод, або могли б його використовувати в майбутньому, також поступово здувають свою кульку.

Тренер узагальнює почуту інформацію і пропонує як один із методів зняття емоційної напруги та розслаблення, - читання з дітьми медитаційних казок.

Вправа на релаксацію „Добра тварина”

Мета: сприяти створенню позитивної психологічної атмосфери в групі, розвивати вміння розслаблятися.

Час: 10 хв.

Хід проведення

Учасники встають в коло і беруться за руки. Ведучий тихим голосом говорить: „Ми – одна велика добра тварина. Давайте послухаємо, як вона дихає. А тепер подихаємо разом”. Вдих – всі роблять крок вперед, видих – всі роблять крок назад. Вдих – всі роблять два кроки вперед, видих – всі роблять два кроки назад.

„Тварина не тільки так дихає, так само чітко та рівномірно б’ється її велике добре серце.” Стук – крок вперед, стук – крок назад і т. д. „Ми забираємо із собою дихання і стук серця цієї тварини”.

Рефлексія дня „SMS- повідомлення.”

Мета: підвести підсумки дня

Час: 10 хв.

Хід проведення

Тренер пропонує кожному з учасників написати стисле SMS-повідомлення для значущої людини про те, що було найважливішим у сьогоднішньому дні. Далі учасники по черзі зачитують свої повідомлення.

Після цього тренер дякує групі за спільну роботу і пропонує виконати вдома домашнє завдання, а саме скласти „Словничок емоцій” (пригадати якомога більше назв різних емоцій та почуттів).

ДЕНЬ 3

І СЕСІЯ

Модуль VIII. Діалогічна взаємодія в сімейних конфліктах

Рефлексія попереднього дня „Зворотній кадр”

Мета: налаштувати учасників на роботу, з’ясувати особливості сприймання і засвоєння матеріалу попереднього дня.

Час: 15 хв.

Ресурси: аркуш ватману, маркери

Хід проведення

Учасники за допомогою мозкового штурму пригадують вправи вчорашнього дня у зворотному напрямку, тобто від останньої до першої. Тренер записує назви цих вправ на аркуші Фліпчарту, починаючи знизу.

Запитання для обговорення:

• З якою метою ми проводили рефлексію вчорашнього дня?

• Чому ми розпочали роботу з пригадування того, що відбувалося вчора?

Робота у малих групах „Правила в моїй сім’ї”

Мета: виявити правила, які існують у сім’ї, і сприяти усвідомленню їх значення для створення позитивної сімейної атмосфери.

Час: 20 хв.

Ресурси: аркуш ватману, маркери

Хід проведення

Тренер просить учасників дати відповіді на такі запитання:

- Що таке правила? Наведіть приклади правил.

- Для чого в нашому житті існують правила?

- Чи існують правила у Вашій родині? Які саме? Назвіть їх.

Далі тренер об’єднує учасників у пари та просить протягом 5 хвилин розповісти один одному про правила, які існують в їхніх родинах. Після цього один з учасників пари, підсумовуючи сказане, повідомляє це в загальному колі, а тренер записує на аркуші правила, які існують у сім’ї.

Запитання для обговорення:

• Які правила ви б хотіли додати?

• Що дає нам виконання даної вправи?

Міні-лекція „ Етапи діалогічної взаємодії у вирішенні конфліктних ситуацій”

Мета: ознайомити учасників з підходом „Шість кроків методу без поразок” (З.Шпєвак) [21] та узагальнити знання, одержані впродовж тренінгу щодо особливостей побудови конструктивної діалогічної взаємодії.

Час: 20 хв.

Ресурси: проектор та плівки з опорним конспектом лекції (див. Додаток 24).

Запитання для обговорення:

• Які думки, коментарі, можливо, заперечення Ви хотіли б висловити?

Вправа на активізацію „1-2-3-4-5”

Мета: сприяти зняттю емоційної напруги та створенню сприятливих умов для подальшої роботи в групі.

Час: 5 хв.

Хід проведення

Тренер говорить умови гри: „Коли я буду називати певні цифри, вам потрібно буде виконувати відповідні їм дії:

„один” – плеснути в долоні перед собою,

„два” – плеснути в долоні за спиною,

„три” – плеснути в долоні над головою,

„чотири” – плеснути долонею правої руки в долоню сусіда праворуч, лівої – в долоню сусіда ліворуч,

„п’ять” – плеснути в долоні сусідів так, щоб права рука опинилася зверху на руці сусіда, а ліва рука опинилася знизу.”

На етапі тренування, тренер називає цифри, не поспішаючи і виправляючи помилки учасників. Далі – називає цифри швидко. Хто помилився – виходить з гри.

Рольова гра „Вирішення сімейної проблеми”

Мета: відпрацювати вміння конструктивної діалогічної взаємодії.

Час: 30 хв.

Хід проведення

До уваги тренера!

Дана вправа виконується за методом „Акваріум”, коли в центрі групового кола створюється мале коло учасників рольової гри. Таким чином, усі інші учасники мають змогу спостерігати за подіями, що відбуваються в колі. Аналізувати дану конфліктну ситуацію та її вирішення слід за допомогою прийому „Шість кроків методу без поразок”.

Етап І. За бажанням 5 учасників сідають у „внутрішньому колі”. Їм пропонується розіграти будь-яку проблемну сімейну ситуацію та спроби вирішення цієї ситуації за допомогою підходу „Шість кроків методу без поразок”, повністю повторюючи всі його етапи. Всі задіяні учасники придумують проблемну сімейну ситуацію та розподіляють між собою ролі (7 хв.).

Етап ІІ. Учасники у „внутрішньому колі” розігрують проблемну ситуацію. Після цього як учасники-глядачі, так і учасники-актори аналізують, фіксуючи правильні та хибні стратегії у вирішенні проблемної ситуації.

Запитання для обговорення:

- до всіх учасників:

• Чи вдалося учасникам, використовуючи підхід „Шість кроків методу без поразок”, вирішити дану проблемну ситуацію?

- до учасників в малому колі:

• З якими труднощами ви зустрічалися виконуючи власну роль?

- до учасників, що виконували роль дітей:

• Чи почувалися ви залученими до спільного вирішення сімейної проблеми?

ІІ СЕСІЯ

Модуль IX. Підсумки .

Психогімнастична вправа на активізацію „Зміна місця”

Мета: підвищити психоемоційний тонус учасників освітньої програми, сприяти усвідомленню власної батьківської ролі щодо дитини.

Час: 10 хв.

Хід проведення

Зі словами: „Поміняйтесь місцями ті, хто...”, ведучий починає вправу. Учасники, що мають названу ознаку, міняються місцями. Той, хто не встигне зайняти вільне місце, стає ведучим.

Інструкція може змінюватися:

„Поміняйтеся місцями ті, хто в дитинстві...”

„Поміняйтеся місцями ті, хто, спілкуючись зі своєю дитиною...”

„Поміняйтеся місцями ті, хто вважає своєю сильною батьківською рисою...”

„Поміняйтеся місцями ті, хто хотів би розвинути в собі таку якість як ”

Творче завдання „Коло часу”

Мета: сприяти усвідомленню батьками необхідності спільного проведення часу з дітьми.

Час: 20 хв.

Ресурси: аркуші білого кольору А-4(за кількістю учасників), на яких намальоване коло.

Хід проведення

Тренер пропонує учасникам поділити намальоване на аркуші паперу коло (24 години) у відповідності до власного типового режиму дня, розподілу усіх цих годин на виконання будь-якої діяльності - роботи, відпочинку, спілкування тощо. Аналізуючи своє коло, кожен учасник відзначає ті години, які він проводить зі своєю дитиною: грається, допомагає у вивченні уроків, розмовляє, гуляє. Потрібно цей час позначити особливим кольором на діаграмі.

Запитання для обговорення:

• Чи допоміг даний аналіз діаграми краще усвідомити, скільки часу насправді Ви проводите з дитиною?

• Як багато часу Ви приділяєте собі?

• Проаналізуйте, як можна за рахунок інших справ збільшити час для себе та для своєї дитини?

Робота у малих групах „Особливий час”

Мета: сприяти генеруванню ідей щодо різних форм проведення спільного часу батьків і дітей, а також розумінню учасниками враховувати вікові особливості дитини при проведенні з нею спільного часу.

Час: 30 хв.

Ресурси: аркуші А-3, кольорові маркери.

Хід проведення

Тренер об’єднує учасників у групи за назвами іграшок „лялька”, „дзиґа”, „м’яч”, „машинка”. Учасники, отримавши картки з назвами іграшок, повинні тільки за допомогою жестів показати їх, таким чином, об’єднавшись у групи.

Тренер дає завдання кожній групі написати якомога більше варіантів проведення спільного часу з дітьми різного віку(20 хв):

І група – від народження до 3 років;

ІІ група – 4 - 6 років;

ІІІ група – 7- 10 років;

ІV група – 11 - 15 років.

Один з учасників презентує напрацювання групи (10 хв.).

Тренер підсумовує думки і судження учасників.

Творче завдання „ Вірш про себе ”

Мета: розвивати позитивне ставлення до себе, почуття власної гідності.

Час: 20 хв.

Ресурси: бланки з незакінченими реченнями (див. Додаток 25).

Хід проведення

Тренер роздає кожному учаснику бланк із незакінченими реченнями (див. Додаток 25) і просить написати „Вірш про себе”, продовжуючи перші його рядки.

По завершенні роботи учасники за бажанням читають свої вірші та обмінюються враженнями щодо почуттів, думок стосовно виконання даного завдання.

Історія для натхнення

Мета: показати важливість батьківського часу для дитини та сприяти усвідомленню ролі батьківства на ціннісно-емоційному рівні.

Час: 10 хв.

Хід проведення

Тренер розповідає історію для натхнення: „Якось один чоловік повернувся пізно додому з роботи, як завжди втомлений і знервований та побачив, що на порозі його чекає п’ятирічний син.

- Тату, можна в тебе щось спитати?

- Звичайно, що сталося?

- Тату, а яка в тебе зарплатня?

- Це не твоя справа! - обурився батько. - І навіщо це тобі?

- Будь ласка, ну скажи, скільки ти отримуєш за годину?

- Ну, взагалі, 500. А що?

- Тату, - син подивився на нього знизу вверх дуже серйозними очима. - Тату, ти можеш мені позичити 300?

- Ти запитував лише для того, щоб я дав тобі грошей на якусь дурну іграшку? – закричав той. - Негайно йди до себе в кімнату і лягай спати! Не можна ж бути таким егоїстом! Я працюю цілий день, страшенно втомлююсь, а ти себе так поводиш.

Малюк тихо пішов до себе в кімнату і закрив за собою двері. А його батько продовжував стояти на порозі та обурюватися проханням сина: „Та як він сміє питати мене про зарплатню, щоб потім попросити грошей?”

Згодом він заспокоївся і почав роздумувати: „Може йому й дійсно щось дуже важливе потрібно купити. Та грець з ними, з тими трьома сотнями, адже він у мене ще ні разу не просив грошей”.

Коли батько зайшов у дитячу кімнату, його син уже був у ліжку.

- Ти не спиш, синку, - запитав батько.

- Ні, тату, - відповів хлопчик.

- Я, здається, тобі дуже грубо відповів, у мене був важкий день, просто зірвався. Пробач мені. Ось тримай гроші, які ти просив.

Хлопчик сів на ліжку та посміхнувся.

- Ой, тату, дякую! – радісно вигукнув він. Потім хлопчик заліз під подушку і дістав декілька зім’ятих банкнот. Його батько, побачивши, що в дитини вже є гроші, знову обурився. А малюк склав всі гроші разом, ретельно перерахував купюри і подивився на батька.

- Навіщо ти в мене просив грошей, якщо вони в тебе вже є? – пробурмотів той.

- Тому що в мене було недостатньо. Але тепер мені як раз вистачить, - відповів хлопчик. – Тату, тут рівно 500. Можна я куплю годину твого часу? Будь ласка, прийди завтра з роботи раніше. Я хочу, щоб ти повечеряв разом з нами”.

Підведення підсумків. Вручення сертифікатів.

Мета: підвести підсумки освітньої програми.

Час: 30 хв.

Ресурси: сертифікати про участь у тренінгу, підсумкові анкети (див. Додаток 26).

Хід проведення

Тренер пропонує усім учасникам висловитися, окремо зупинившись на тих моментах освітньої програми, які справили особливе враження і які спонукають до практичних дій. Особливо важливо звернути увагу на тих конкретних кроках, які планує кожен зробити у відповідності до набутих знань, умінь і навичок.

Після цього учасники заповнюють підсумкові анкети, а потім тренери урочисто вручають їм сертифікати.

Додаток 1

АНКЕТА УЧАСНИКА ТРЕНІНГУ

Додаток 2

БЛАНК ДО ВПРАВИ НА ЗНАЙОМСТВО „ІНТЕРВ’Ю”

Інтерв’ю

__________________________

Ім’я

__________________________

____________________________________________

Відомості про сім’ю

_______________________________________________________

Три речі, які Ви найбільше любите в житті

______________________________________________________

Життєве кредо

______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Найцікавіший спогад з дитинства

Додаток 3

МІНІ-ЛЕКЦІЯ „ТРИ ШЛЯХИ У ВИХОВАННІ” [21]

Батьки у всьому світі, виховуючи своїх дітей, можуть іти одним з трьох шляхів: влади, поступливості або діалогу. Ось коротка характеристика цих шляхів.

ВЛАДА

Цей шлях опирається на переконання дорослого, що батьки завжди краще знають і мають рацію, демонструють дитині, хто головний. Дитина повинна підкорятися їхній волі, найкраще без дискусії. Батьки найчастіше виступають у ролі контролера, екзекутора, судді, володаря, поліцейського, а іноді й ката. Такий образ батьків викликає у дитини почуття страху, злості, гніву, жалю, несправедливості, кривди, приниження, сорому. У дитини з’являється переконання, що батьки її не розуміють, можливо, не люблять.

У поведінці дитини може з’явитися опір, брехня, покора, агресія, ворожість, бунт або лицемірство. Дитина може думати: „ніхто не прислухається до моєї думки, а, значить, мої думки дурні та нічого не варті. Я ні на що не здатна, якщо мене треба постійно контролювати, слідкувати за мною, перевіряти. Тільки батьки знають, що добре для мене”

Можливі наслідки для дитини – відсутність бажання змінюватися, залежність від думки та оцінок інших, нездатність творчо мислити, самостійно вирішувати проблеми, занижена самооцінка, відсутність віри у власні можливості. Можливі наслідки для батьків – почуття безсилля, нездатності вплинути на ситуацію, що посилюють незадоволення дитиною та собою як батьками. Наслідки для родини – холодність, неприязнь, емоційна відчуженість, ворожість, конфлікти. Родина перетворюється на поле битви.

ПОСТУПЛИВІСТЬ

На цьому шляху батьки заради „святого спокою” поступаються дитині, хоча це суперечить їхнім відчуттям і потребам. Вони підкоряються волі дитини, щоб уникнути конфронтації. Постать батьків поступлива, але наелектризована злістю, роздратуванням щодо „самолюбивої, сповненої бажань і претензій” дитини.

Дитина почувається у виграші - „Я перемогла”. Це породжує змішані почуття: тріумф, почуття провини, невпевненість, викликані відсутністю опору з боку дорослого. Вона може думати: „Всі повинні мені підкорятися”, „Найважливіші мої почуття і потреби”, „Батьки все зроблять заради мене, варто тільки бути впертою”. Свою волю дитина диктує за допомогою крику, плачу, шантажу, тиску. Можливі наслідки для дитини – відсутність почуття безпеки через своєрідну зміну ролей – батьки виявляються „слабкими”, а дитина „сильною”. У дитини може розвинутися імпульсивний спосіб реагування, егоїзм, нездатність підпорядковуватися авторитетові, суспільним та етичним нормам, а також працювати в колективі (виникають проблеми в школі, з ровесниками).Можливі наслідки для батьків – неприязнь до дитини, безсилля, незадоволення собою як батьками, незадоволення з приводу постійних поступок дитині всупереч своїм потребам та почуттям. Наслідки для родини – відчуженість, холодність, неприязнь (батьки не можуть витримувати поведінку своєї дитини, їм не подобається бути з нею).

ДІАЛОГ

На шляху діалогу батьки передають дитині важливі для них цінності, враховуючи почуття та потреби дитини, а в ситуації конфлікту шукають спільне рішення, яке б задовольняло всіх зацікавлених. Батьки поважають почуття, потреби та думки дитини. Допомагають дитині розкривати свої можливості, сприяють ставленню її адекватної самооцінки. Також батьки поважають свої потреби та почуття, можуть твердо сказати „ні”, коли ситуація вимагає цього. Тому дитина може бути задоволена сама собою, відчувати повагу до власної думки та думки батьків (вчителів, інших людей), мати високе почуття власної вартості та відповідальності за свої вчинки. Дитина може думати: „Я можу сама приймати рішення, я можу бути відповідальною, я здатна багато на що і хочу спробувати свої сили, а якщо в мене не вийде, - спробую ще раз”.

Можливі наслідки для дитини – бажання співпрацювати з батьками, їй подобається бути з ними. У дитини розвивається впевненість у собі, повага до потреб і почуттів інших.Можливі наслідки для батьків – задоволення собою як батьками, почуття близькості, радість від перебування разом з дитиною, приязні стосунки з нею. Можливість виразити своє незадоволення (гнів, розчарування, злість), не ображаючи дитину.Наслідки для родини – менше конфліктів, бо вони вирішуються вчасно і за допомогою діалогу. Дитина вчиться самостійності та відповідальності. Розвивається конструктивні діалогічні стосунки між батьками та дітьми, формуються міцні емоційні зв’язки та вміння виявляти взаємну турботу та повагу.

Додаток 4

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ

Додаток 5

Тренувальна ВПРАВА „ЯК звертатися до ДИТИНи”[21]

А Говорите з жахом: „Залиш! Не чіпай цей молоток! Це чоловіча справа!

В Говорите спокійно та доброзичливо: „О! Я бачу, ти хочеш забити цей цвях. Подивись, молоток треба тримати так, а цвях отак...”

А Дитина хоче допомогти Вам скласти пазли. Ви сердитеся, відкидаєте її руки і кажете: „Залиш! Ти їх зіпсуєш! Якщо ти знищиш пазли, я буду змушена за них заплатити!!! Іди робити уроки!”

В Візьміть дитину за руку і скажіть рішучим тоном: „Мені важливо, щоб ти ретельно намилила руки, помила і витерла їх насухо! Потім прийдеш і ми разом складемо пазли. Руки повинні бути чистими, бо ми маємо віддати пазли в ідеальному стані.”

А Говорите зі стурбованістю у голосі: „Почни, нарешті, вчити цей вірш. Ти ж знаєш, що ти слабша учениця і потребуєш більше часу на навчання!”

В Скажіть з радістю у голосі: А пам’ятаєш, як у минулому році ти боялася того довгого вірша Тараса Шевченка, але ж вивчила на таку гарну оцінку! Мужності! Вивчиш і зараз!”

А Кричите: „Перестань його бити! Ти поводишся, як бандит! Що з тебе виросте!”

В Зловіть дитину за руку і скажіть рішучим тоном: „Мені не подобається, що ти його б’єш! Битися не можна! Скажи брату словами, чого ти хочеш. Я вірю, що ти зможеш захистити себе у гідний спосіб!”

А Говорите жалісливим тоном: „Синочку, чому ти такий лінивий! Ти ж такий здібний. Якби ти не був таким лінивим, то міг би добре вчитися. Я справді не знаю, в кого ти такий вдався!”

В Говорите рішуче, але доброзичливим і діловим тоном: „Синочку, ти досить розумний та здібний для того, щоб осягнути це! Я чекаю рішучих змін у школі”.

А Говорите незадоволено та з гнівом до дитини, яка не хоче виступати на публіці: „Перестань боятися! Тут нічого боятися та соромитися! Ти вже велика, а поводишся, як мала дитина! Ну давай! Не бійся!”

В Говорите спокійним голосом із розумінням: „Ти боїшся...? Ти напевно трохи засоромилась...? Розповідати вірш на публіці – це дуже складна справа навіть для справжніх акторів... Це називається хвилюванням. Але, напевно, ти скоро переможеш цей страх! Ти переконаєшся...”

Додаток 6

МОЗАЇКА [4]

УРОК 1

Безумовно приймати дитину – значить любити її не за те, що вона красива, розумна, здібна, відмінниця, помічниця, а просто так, за те, що вона є! Нерідко можна чути від батьків таке звернення до сина чи доньки: „Якщо ти будеш хорошим хлопчиком (дівчинкою), то я буду тебе любити”. Чи: „Не чекай від мене доброго, поки ти не перестанеш...(лінуватися, битися, сваритися), не почнеш...(добре вчитися, допомагати по дому, слухатися)”. Прислухаємося: в цих фразах дитині прямо повідомляють, що її приймають умовно , що її люблять (чи будуть любити), „тільки якщо” . Умовне, оціню-вальне ставлення до людини взагалі характерне для нашої культури. Таке ставлення входить і у свідомість дітей.

Причина широко розповсюдженого оцінювального ставлення до дітей криється в твердій вірі, що нагороди і покарання – головні виховні засоби. Похвалиш дитину – у вона укріпиться в добрі, покараєш – і зло відступить. Але ось біда: вони не завжди безвідмовні, ці засоби. Хто не знає і таку закономірність: чим більше дитину сварять, тим гіршою вона стає. Чому ж так відбувається? А тому, що виховання дитини – це зовсім не дресирування. Батьки існують не для того, щоб виробляти в дітей умовні рефлекси.

Психологами доведено, що потреба в любові, в належності, тобто потрібності іншому , - одна з фундаментальних людських потреб. Її задоволення – необхідна умова нормального розвитку дитини. Ця потреба задовольняється, коли ви повідомляєте дитині, що вона вам дорога, потрібна, важлива, що вона просто хороша. Такі повідомлення проявляються у привітних поглядах, лагідних дотиках, прямих словах: „Як добре, що ти в нас народився”, „Я рада тебе бачити”, „Ти мені подобаєшся”, „Я люблю, коли ти вдома”, „Мені добре, коли ми разом...”.

Відомий сімейний терапевт Вірджинія Сатір рекомендувала обнімати дитину декілька разів на день, говорячи, що чотири обійми абсолютно необхідні кожному просто для виживання, а для хорошого самопочуття потрібно не менше восьми обіймів у день! І, між іншим, не тільки дитині, але і дорослому.

Звичайно, дитині такі знаки безумовного прийняття особливо потрібні, як їжа для підростаючого організму. Вони її живлять емоційно , допомагаючи психологічно розвиватися. Якщо ж вона не отримує таких знаків, то з’являються емоційні проблеми, відхилення в поведінці, або й нервово-психічні захворювання.

Чим частіше батьки роздратовуються на дитину, критикують її, тим скоріше вона приходить до узагальнення „Мене не люблять”. Доведення батьків типу: „Я ж про тебе турбуюся” чи „Заради твоєї ж користі” діти не чують. Точніше, вони можуть почути слова, але не їх зміст. В них своя, емоційна бухгалтерія. Інтонація важливіша за слова, і якщо вона різка, сердита, чи просто строга, то висновок завжди однозначний: „Мене не люблять, не приймають”. Іноді це оформляється для дитини не стільки в слова, скільки у сприймання себе поганою, „не такою”, нещасною.

В батьків інколи не менше образ: „Не життя а одні муки...”, „Іду додому, як на поле битви”, „Ночами перестала спати – все плачу...”.

Навіть якщо справа дійшла до таких крайнощів, крайнощів для обох сторін, ще не все втрачено: батьки можуть повернути мир в сім’ю. Але для цього потрібно починати із себе. Чому із себе? Тому що в дорослих більше знань, здібності контролювати себе, більше життєвого досвіду.

Звичайно, і батьки потребують допомоги. Я надіюсь, що цю допомогу ви будете отримувати в ході всіх наших занять. А зараз давайте спробуємо зрозуміти, які причини заважають батькам безумовно приймати дитину і показати їй це.

Часто батьки запитують: „Якщо я приймаю дитину, це значить, що я повинна ніколи на неї не гніватися?”

Відповідаю. Ні, не значить. Приховувати і тим більше накопичувати свої негативні почуття ні в якому разі не можна. Їх потрібно виражати, але виражати особливим чином. І про це ми будемо говорити пізніше. А поки звертаю вашу увагу на наступні правила:

• Можна виражати своє незадоволення окремими діями дитини, але не дитиною в цілому.

• Можна осуджувати дії дитини, якими б небажаними, „недозволеними” вони не були. Раз вони в неї виникли, значить для цього є причини.

• Незадоволення діями дитини не повинно бути систематичним, інакше воно переросте в неприйняття дитини.

Ось типова репліка однієї мами: „Як же я буду його обіймати, якщо він ще не вивчив уроки? Спочатку дисципліна, а потім вже добрі стосунки. Інакше я його зіпсую”. І мама стає на шлях критичних зауважень, нагадувань, вимог. Кому з нас не відомо, що вірогідніше за все син відреагує відмовками, відтягуванням, а якщо приготування уроків – стара проблема, то і відкритим супротивом. Мама із, здавалося б резонних „педагогічних міркувань” потрапляє в зачароване коло, коло взаємного незадоволення, зростаючої напруги, частих конфліктів.

Де ж помилка? Помилка була вже з самого початку: дисципліна не до, а після встановлення добрих стосунків, і тільки на базі них.

УРОК 2.

Ми говорили про те, як важливо постійно повідомляти дитині, що вона нам потрібна і важлива, що її існування для нас – радість.

Зразу виникає запитання-заперечення: легко дотримуватися цієї поради в спокійні моменти, чи коли все йде добре. А якщо дитина робить „не те” , „не слухається” , дратує? Як бути в таких випадках?

Уявіть собі картину: малюк захоплено грається з мозаїкою. Виходить в нього не все як потрібно: мозаїки розлітаються, перемішуються, не зразу вставляються, та й квіточка виходить „не такою”. Вам хочеться втрутитися, навчити, показати. І ось ви не витримуєте: „Почекай, - кажете ви, - потрібно не так, а ось так”. Але малюк незадоволено відповідає: „Не потрібно, я сам”.

Одного разу мати зауважила вже достатньо дорослому сину: „Ой, як в тебе незграбно виходить, ти б спочатку навчився...”. Це був день народження сина, і він у хорошому настрої азартно танцював зі всіма – як вмів. Після цих слів він сів на стілець і похмуро просидів весь залишок вечора, мати ж образилася на його образу. День народження був зіпсований.

Взагалі різні діти по-різному реагують на батьківські „не так”: одні засмучуються і губляться, інші ображаються, треті бунтують: „Якщо погано, не буду взагалі!”. Ніби реакції різні, але всі вони вказують, що дітям не подобається таке звернення. Чому?

Щоб краще це зрозуміти, давайте пригадаємо себе дітьми.

Як довго в нас самих не виходило написати букву, чисто підмести підлогу, чи спритно забити цвях? Тепер ці справи нам здаються простими. Так ось, коли ми показуємо і нав’язуємо цю „простоту” дитині, якій насправді важко, то чинимо несправедливо. Дитина вправі на нас ображатися!

Подивимося на однорічного малюка, який вчиться ходити. Ось він відчепився від вашого пальця і робить перші невпевнені кроки. При кожному кроці ледь втримує рівновагу, похитується, напружено рухає ручками. Але вів задоволений і гордий! Мало кому з батьків прийде в голову повчати: „Хіба так ходять? Дивись, як потрібно!”. Чи „Ну що ти все хитаєшся? Скільки разів я тобі говорила, не махай руками! Пройди ще раз, і щоб все було правильно”.

Комічно? Безглуздо? Але такими ж безглуздими з психоло-гічної точки зору будь-які критичні зауваження, звернені до людини (дитини, чи дорослого), яка вчиться будь-що робити сама.

Передбачаю запитання: як же навчити, якщо не вказувати на помилки?

Так, знання помилок корисне і часто необхідне, але вказувати на них потрібно з особливою обережністю. По-перше, не варто помічати кожну помилку, по-друге, помилку краще обговорити потім, в спокійній обстановці, а не в той момент, коли дитина захоплена справою; нарешті, зауваження завжди потрібно робити на фоні загального схвалення.

І цьому мистецтву нам варто повчитися в самих дітей. Спитаємо себе: чи знає інколи дитина про свої помилки? Погодьтеся, часто знає – так само, як відчуває нетвердість кроків однорічна дитина. А як вона до цих помилок ставиться? Виявляється, більш терпимо, ніж дорослі. Чому? А вона задоволена вже тим, що в неї щось виходить, адже вона вже „йде”, хай поки не зовсім впевнено. До того ж, вона здогадується: завтра вийде краще! Ми, батьки, зауваженнями хочемо скоріше досягти кращих результатів. А виходить часто зовсім навпаки. Надіюсь, тепер ви готові прийняти правило, яким варто керуватися в тих випадках, коли дитина чимось зайнята самостійно.

Назвемо його першим правилом .

Не втручайтеся в справу, якою зайнята дитина, якщо вона не просить про допомогу. Своїм невтручанням ви будете повідомляти їй: „З тобою все в порядку! Ти, звичайно, справишся!”

ЧОТИРИ РЕЗУЛЬТАТИ УЧІННЯ

Ваша дитина чомусь навчається. Загальний підсумок буде складатися з декількох окремих результатів. Назвемо чотири з них.

Перший , самий очевидний – це знання, яке вона отримає чи вміння, яке засвоїть.

Другий результат менш очевидний: це тренування загальної здібності вчитися, тобто вчити самого себе.

Третій результат – емоційний слід від заняття: задоволення чи розчарування, впевненість чи невпевненість в своїх силах.

Нарешті, четвертий результат – слід на ваших взаємосто-сунках з нею, якщо ви приймали участь у заняттях. Тут підсумок також може бути або позитивним (залишилися задоволені один одним), або негативним (збільшилися взаємні незадоволення).

Запам’ятайте, батьків підстерігає небезпека орієнтуватися тільки на перший результат (вивчився? навчився?). Ні в якому випадку не забувайте про інші три. Вони набагато важливіші! Так що, коли ваша дитина будує з кубиків дивний „палац”, ліпить собачку, схожу на ящірку, пише кривим почерком, чи не дуже складно розповідає про фільм, але при цьому захоплена чи зосереджена – не критикуйте, не справляйте її. А якщо ви ще і проявите щирий інтерес до її справи, то відчуєте, як посилиться взаємна повага і прийняття один одного, так необхідні і вам і їй.

УРОК 3.

Наше Правило 2 – не просто добра порада. Вона спирається на психологічний закон, відкритий видатним психологом Львом Семеновичем Виготським. Він назвав його „зоною найближчого розвитку дитини” . Глибоко переконана, що кожен батько повинен обов’язково знати про цей закон. Розповім про нього коротко.

Відомо, що в кожному віці для кожної дитини існує обмежене коло справ, з якими вона може впоратися сама. За межами цього кола – справи, доступні для неї тільки при участі дорослого чи ж недоступні взагалі.

Наприклад, дошкільник вже може сам застібнути ґудзики, вимити руки, прибрати іграшки, але він сам не може добре організувати свої справи протягом дня. Ось чому в сім’ї дошкільника так часто звучать батьківські слова „Пора”, „Тепер ми будемо”, „Спочатку поїмо, потім...”.

Давайте намалюємо просту схему: одне коло всередині іншого. Маленьке коло буде означати всі справи, з якими дитина справляється сама, а зона між границями малого і великого кола – справи, які дитина робить тільки разом з дорослим. За межами більшого кола виявляться завдання, які зараз не під силу ні їй самій, ні разом з дорослими.

Ось тепер можна пояснити, що відкрив Л.С.Виготський. Він показав, що по мірі розвитку дитини коло справ, які вона починає виконувати самостійно, збільшується за рахунок тих справ, які вона раніше виконувала разом з дорослим, а не тих, які лежать за межами наших кіл. Іншими словами, завтра дитина буде робити сама те, що сьогодні вона робила з мамою , і саме завдяки тому, що це було „з мамою”. Зона справ разом – це золотий запас дитини, її потенціал на найближче майбутнє. Ось чому її назвали зоною найближчого розвитку. Уявимо собі, що в однієї дитини ця зона широка, тобто батьки з нею багато займаються, а в іншої вузька, так як батьки не приділяють достатньої уваги. Перша дитина буде розвиватися скоріше, почувати себе більш впевнено, успішно.

Тепер, я надіюсь, вам стане більш зрозуміло, чому залишати „з педагогічних міркувань” дитину одну там, там де їй важко – груба помилка. Це значить не враховувати основний психологічний закон розвитку!

Потрібно зауважити, що діти добре відчувають і знають, в чому вони зараз потребують. Як часто вони просять: „Пограй зі мною”, „Пішли погуляємо”, „Візьми мене з собою”, „А можна я також буду...” і якщо у вас немає дійсно серйозних причин для відмови, відповідь нехай буде тільки одна: „Так!”

Є більш надійний спосіб, який відкрили і постійно ще відкривають батьки: читати разом з дитиною . В багатьох сім’ях читають вголос дошкільнику, ще не знайомому з літерами. Але деякі батьки продовжують це робити і потім, коли їх син чи донька вже ходять у школу. Зразу зауважу, що на запитання „Як довго потрібно читати разом з дитиною, яка вже навчилася складати букви у слова?” – однозначно відповісти не можна. Справа у тому, що швидкість автоматизації читання у всіх дітей різна (це пов’язано з індивідуальними особливостями їх головного мозку). Тому важливо у важкий період засвоєння читання допомогти дитині захопитися змістом книги.

Ми підійшли до того, щоб записати Правило 2 цілком.

Якщо дитині важко, і вона готова прийняти вашу допомогу, обов’язково допоможіть. При цьому:

1. Візьміть на себе тільки те, що вона не може виконати сама, інше дозвольте робити їй самій.

2. В міру засвоєння дитиною нових дій поступово передавайте їх їй.

Якщо придивитися до будь-якої нової справи, яку діти засвоюють з вашою допомогою, багато виявиться схожим. Як правило, діти активні , і вони постійно прагнуть взяти на себе те, що робите ви.

Ми підійшли, напевно, до найтоншого моменту: як вберегти природну активність дитини? Як не забути, не загальмувати її?

Виявляється, батьків підстерігає тут подвійна небезпека.

Небезпека перша – надто рано перекласти свою частину на дитину. Наприклад, навчаючи дитину їздити на велосипеді – вже через п’ять хвилин відпустити і кермо, і сідло. Неминуче в таких випадках падіння може призвести до того, що в дитини пропаде бажання сідати на велосипед.

Друга небезпека – навпаки, надто довга і наполеглива участь батька, так сказати, набридливе керівництво, у спільній справі. Уявіть собі: батько, тримаючи велосипед за кермо і за сідло, бігає поруч з дитиною день, другий, третій, тиждень... Чи навчиться вона їздити самостійно? Навряд чи. Скоріш за все, їй взагалі набридне це беззмістовне заняття. А вже присутність дорослого – обов’язково!

УРОК 4.

Спільні заняття – настільки важлива тема, що їй ми присвячуємо ще один урок. Спочатку поговоримо про труднощі та конфлікти взаємодії і про те, як їх уникати.

Почнемо з типової проблеми батьків: багато обов’язкових справ дитина освоїла, їй вже нічого не варто зібрати в ящик розкидані іграшки, застелити постіль чи покласти підручники в портфель з вечора. Але все це вона не робить! „Як бути в таких випадках? - запитують батьки. - Знову робити все разом з нею?”. Може й ні, а може й так. Все залежить від причин „неслухняності” вашої дитини. Можливо, ви ще не пройшли з нею весь необхідний шлях. Адже це вам здається, що їй одній легко розкласти всі іграшки на місця. Напевно, якщо вона просить „давай разом”, то це не випадково: можливо, їй ще важко організувати себе, а може, їй потрібно просто ваша участь, моральна підтримка.

Пригадаємо: і при навчанні їзді на двоколісному велосипеді є така фаза, коли ви вже не підтримуєте рукою сідло, але все одно біжите поруч. І це надає сили вашій дитині! Помітимо, як мудро наша мова відобразила цей психологічний момент, - участь в значенні „моральна підтримка” передається тим же словом, що і участь в справі.

Але частіше корінь негативної впертості та відмов лежить в негативних переживаннях . Це може бути проблема самої дитини, але частіше вона виникає між вами і дитиною, у ваших взаємостосунках з нею.

Якщо ваші стосунки з дитиною вже давно зіпсувалися, не варто думати, ніби достатньо застосувати якийсь спосіб – і все зразу піде на лад. „Способи”, звичайно, застосовувати потрібно. Але без дружелюбного, теплого тону вони нічого не дадуть. Такий тон – найголовніша умова успіху, і якщо ваша участь в заняттях дитини не допомагає, більше того, якщо вона відмовилася від вашої допомоги, зупиніться і прислухайтеся до того, як ви спілкуєтеся з нею.

„Керівні вказівки”, напевне, інколи потрібні, але не в спільних заняттях з дитиною. Як тільки вони з’являються, припиняється робота разом. Адже разом, - значить на рівних . Не варто займати позицію над дитиною; діти до неї дуже чутливі, і проти неї повстають всі живі сили їх душі. Тоді-то вони і починають протидіяти „необхідному”, не погоджуються з „очевидним”.

Зберегти позицію на рівних не так то й легко: іноді необхідна немала психологічна та житейська винахідливість. Розповім ще про дуже цінний спосіб, який допомагає позбавити дитину і самих себе від „керівних вказівок”. Цей спосіб пов’язаний із ще одним відкриттям Л.С.Виготського, і багато разів був підтверджений науковими і практичними дослідженнями.

Виготський дослідив, що дитина легше і скоріше вчиться організовувати себе і свої справи, якщо на певному етапі їй допомогти деякими зовнішніми засобами . Ними можуть бути картинки для нагадування, список справ, записки, схеми чи написані інструкції. Помітьте, подібні засоби – це вже не слова дорослого, це їх заміна. Дитина може користуватися ними самостійно, і тоді вона виявиться на півшляху до того, щоб справитися зі справою самій.

Розглянемо наступну найчастішу причину конфліктів при спробі співробітничати з дитиною. Буває, батько готовий вчити чи допомагати стільки завгодно і за тоном своїм слідкує – не гнівається, не наказує, не критикує, а справа не йде. Таке трапляється із занадто турботливими батьками, які хочуть для своїх дітей більше, ніж самі діти.

Обережніше поводьтеся із зовнішніми спонуканнями, підкріпленнями, стимулюванням дітей. Вони можуть принести велику шкоду, зруйнувавши тонку тканину власної внутрішньої активності дітей.

Як уникнути ситуацій і конфліктів примушування? Перш за все варто придивитися, чим більш за все захоплюється ваша дитина. Це може бути гра в ляльки, в машинки, спілкування з друзями. Збирання моделей, грі у футбол, сучасна музика... Деякі з цих занять можуть здатися вам пустими, навіть шкідливими. Але пам’ятайте: для неї вони важливі і цікаві , і до них варто віднестися з повагою. Добре, якщо ваша дитина розповість вам, що саме в цих справах цікаве і важливе для неї, і ви зможете подивитися на них її очима, ніби зсередини її життя, уникаючи порад і оцінок. Дуже добре. Якщо ви зможете взяти участь в цих заняттях дитини, розділити з нею її захоплення. Діти в таких випадках бувають дуже вдячними батькам. Буде і інший результат такої участі: на хвилі інтересу вашої дитини ви зможете почати передавати їй те, що вважаєте корисним: і додаткові знання, і життєвий досвід, і свій погляд на речі, і навіть інтерес до читання, особливо, якщо почати з книг чи заміток про предмет, який цікавить.

Тут я передбачаю протест батьків: не можна ж керуватися одним інтересом; потрібна дисципліна, є обов’язки, в тому числі нецікаві! Не можу не погодитися. Нагадаю, що ми обговорюємо конфлікти примушування , тобто такі випадки, коли вам доводиться наполягати і навіть вимагати, щоб син чи донька виконували те, що „потрібно”, і це псує настрій обом.

Зверніть особливу увагу на наступне Правило... Поступово знімайте з себе турботу і відповідальність за особисті справи вашої дитини та передавайте їх їй самій. Мова йде про зменшення дріб’язкової турботи, затягнутої опіки, яка просто заважає вашому сину чи доньці дорослішати. Передача їм відповідальності за свої справи, вчинки, а потім і майбутнє життя – найбільша турбота, яку ви можете проявити по відношенню до них. Ця турбота мудра: вона робить дитину більш сильною і впевненою в собі, а ваші стосунки – більш спокійними і радісними. Як це не парадоксально звучить, але ваша дитина потребує негативного досвіду, звичайно, якщо той не загрожує її життю та здоров’ю.

Дозволяйте вашій дитині зустрічатися з негативними наслідками своїх дій (чи своєї бездіяльності). Тільки тоді вона буде дорослішати і ставати „свідомою”.

Це правило говорить про те ж, що й відоме прислів’я „на помилках вчаться”. Нам доводиться набиратися мужності і свідомо давати дітям робити помилки, щоб вони навчилися бути самостійними.

УРОК 5

Причини труднощів дитини часто бувають приховані в сфері її почуттів. Тоді практичними діями – показати, навчити, спрямувати – їй не допоможеш. У таких випадках краще за все...її послухати. Правда, по-іншому, ніж ми звикли. Психологи знайшли і дуже детально описали спосіб „допоміжного слухання”, по-іншому його називають „активним слуханням” .

Що ж це значить – активно слухати дитину?

Активно слухати дитину – значить „повертати” їй в бесіді те, що вона вам сказала, при цьому окресливши її почуття.

Важливо звернути увагу на деякі важливі особливості та додаткові правила бесіди через спосіб активного слухання.

По-перше , якщо ви хочете слухати дитину, обов’язково поверніться до неї обличчям . Дуже важливо також, щоб її та ваші очі знаходилися на одному рівні. Якщо дитина маленька, присядьте коло неї, візьміть її на руки чи на коліна; можна злегка притягнути дитину до себе, підійти чи присунути свій стілець до неї поближче.

Уникайте спілкування з дитиною, коли знаходитеся в іншій кімнаті, повернуті обличчям до плити, чи до раковини з посудом; коли дивитеся телевізор, читаючи газету; сидячи, відкинувшись на спинку крісла, чи лежачи на дивані. Ваше положення по відношенню до неї та ваша поза – перші і найсильніші сигнали про те, наскільки ви готові її слухати і почути. Будьте дуже уважні до цих сигналів, які добре „читає” дитина будь-якого віку, навіть не усвідомлюючи цього.

По-друге , якщо ви бесідуєте із засмученою дитиною, не варто задавати їй питання. Бажано, щоб ваші відповіді звучали в ствердній формі.

Здавалося б, відмінність між ствердним і запитальним реченням дуже незначна, іноді це всього лише тонка інтонація, а реакція на них буває дуже різна. Часто на запитання: „Що трапилося?” засмучена дитина відповідає „Нічого!”, а якщо ви скажете: „Щось трапилось...”, то дитині буває легше почати розповідати про те, що трапилося.

По-третє , дуже важливо в бесіді „тримати паузу” . Після кожної вашої репліки краще за все промовчати. Зрозумійте, що цей час належить дитині; не завантажуйте його своїми міркуваннями і зауваженнями. Пауза допомагає дитині розібратися в своєму переживанні і одночасно повніше відчути, що ви поруч. Помовчати добре і після відповіді дитини – може бути, вона щось додасть. Взнати про те, що дитина ще не готова почути вашу репліку, можна по її зовнішньому вигляду. Якщо її очі дивляться не на вас, а в сторону, „всередину” чи вдалину, то продовжуйте мовчати: в ній відбувається зараз дуже важлива і потрібна внутрішня робота.

По-четверте, у вашій відповіді також інколи корисно повторити те, як ви зрозуміли, що трапилося з дитиною, а потім окреслити її почуття.

Хочу знову відмітити, що бесіда про спосіб активного слухання дуже незвичний для нашої культури, і ним оволодіти непросто. Але цей спосіб швидко завоює ваші симпатії, як тільки ви побачите результати, які він дає. Їх принаймні три. Вони також можуть служити ознаками того, що вам вдається правильно слухати дитину. Перелічу їх.

1. Зникає чи, по крайній мірі сильно ослаблюється негативне переживання дитини. Тут дається взнаки чудова закономірність: розділена радість подвоюється, розділене горе зменшується вдвічі.

2. Дитина, переконавшись, що дорослий готовий її слухати, починає розповідати про себе все більше : тема розповіді (скарги) змінюється, розвивається. Іноді в одній бесіді несподівано розкручується цілий клубок проблем.

3. Дитина сама просувається у вирішенні своєї проблеми.

Батьки також поступово починають помічати зміни стосовно самих себе і стосунків з дитиною.

Перше: батьки повідомляють, як про чудо, що діти самі досить швидко починають активно слухати їх.

Друга зміна стосується самих батьків. Вони відчувають, що стають більш чутливими до потреб і негараздів дитини, легше приймають її „негативні” почуття. Батьки говорять, що з часом вони починають знаходити в собі більше терпіння, менше гніватися на дитину, краще бачити, як і від чого їй буває погано.

УРОК 6

В останні два десятиліття психологи проробили дуже важливу роботу: вони виділили типи традиційних батьківських висловлювань – справжніх перешкод на шляху активного слухання дитини. Давайте ж познайомимося з цими типами автоматичних відповідей батьків, а також з тим, що чують в них діти.

1. Накази, команди: „Негайно перестань!” „Прибери!”, „Винеси відро!”, „Швидко у ліжко!”, „Щоб більше я цього не чув!”, „Замовчи!”.

В цих категоричних фразах дитина чує небажання батьків вникнути в її проблему, почуває неповагу до її самостійності. Такі слова викликають почуття безправ’я, а то й почуття відчуженості. У відповідь діти, як правило, протистоять, ображаються, упираються.

2. Попередження, погрози: „Якщо ти не перестанеш плакати, я піду!”, „Дивись, щоб не було гірше”, „Ще раз таке повториться, і я візьмусь за ремінь”, „Не прийдеш вчасно, - побачиш, що буде!”

Погрози не мають змісту, якщо в дитини зараз неприємне переживання. Вони лише заганяють її в ще глухіший кут. Погрози і попередження погані ще тим, що при частому повторенні діти до них звикають і перестають на них реагувати. Тоді деякі батьки від слів переходять до справи і швидко проходять шлях від слабких покарань до більш сильних, а часом і жорстоких: капризного малюка залишають одного на вулиці, двері закривають на ключ, рука дорослого тягнеться до ременя...

3. Моралізування, проповіді: „Ти зобов’язаний поводити себе, як потрібно”, „Кожна людина зобов’язана працювати”, „Ти повинен поважати дорослих”.

Як правило, діти з таких фраз не взнають нічого нового. Нічого не змінюється від того, що вони чують це в „сто перший раз”. Вони відчувають тиск зовнішнього авторитета, іноді провину, іноді нудьгу, а частіше за все - все разом взяте.

Справа в тому, що моральні засади і моральна поведінка виховуються в дітях не стільки словами, скільки атмосферою в домі, через наслідування поведінки дорослих, перш за все батьків. Якщо в сім’ї всі трудяться, утримуються від нецензурних слів, не обманюють, ділять домашню роботу, - будьте впевнені, дитина знає, як потрібно себе правильно поводити.

4. Поради, готові рішення: „А ти візьми і скажи...”, „Чому б тобі не спробувати...”, „По-моєму, потрібно піти і вибачитися”, „Я б на твоєму місці дав здачі”.

Як правило, ми часто роздаємо схожі поради. Часто приводимо у приклад себе: „Коли я був у твоєму віці...”. Але діти не схильні прислухатися до наших порад. А іноді вони відкрито протестують: „Ти так думаєш, я по-іншому”, „Тобі легко говорити”, „Без тебе знаю!”. Що стоїть за такими негативними реакціями дитини? Бажання бути самостійною, приймати рішення самій. Адже вам, дорослим, не завжди приємні чужі поради. А діти набагато чутливіші за нас. Кожного разу, коли радимо щось дитині, ми ніби повідомляємо їй, що вона ще мала і недосвідчена, а ми розумніші за неї, наперед все знаємо. Така позиція батьків – позиція „зверху” – дратує дітей, а головне, не залишає в них бажання розповісти більше про свою проблему.

5. Критика, докори, звинувачення: „На що це схоже!”, „Знову все зробила не так!”, „Все через тебе!”, „Дарма я на тебе понадіялася” „Знову ти!..”

Ви, напевне, вже готові погодитися з тим, що ніякої виховної ролі такі вирази відіграти не можуть. Вони викликають в дітей або активний захист: напад у відповідь, заперечення, озлоблення; або пригніченість, розчарування в собі і у своїх стосунках з батьками. В цьому випадку в дитини формується низька самооцінка; вона починає думати, що вона насправді погана, ненадійна, невдаха. А низька самооцінка породжує нові проблеми.

6. Ображання, висміювання: „Плакса-вакса”, „Ти ж такий лінивий!”

Все це – кращий спосіб відштовхнути дитину і „допомогти” їй розчаруватися в собі. Як правило, в таких випадках діти ображаються і захищаються: „А сама яка?”, „Ну і буду таким!”.

7. Здогадування, інтерпретації: „Я знаю, це все через те, що ти...”, „Напевне знову побився...”, „Я все одно бачу, що ти мене обманюєш...”.

Після таких слів в дитини може проявлятися лише захисна реакція, бажання втекти від контакту.

Додаток 7

СИТУАЦІЙНА РОЛЬОВА ГРА „ЯРЛИКИ”

Додаток 8

МІНІ-ЛЕКЦІЯ „ОПИСОВА ПОХВАЛА” [10]

Чомусь серед батьків побутує думка, що вказуючи дитині на недоліки, критикуючи її, ми водночас її виховуємо. А чим більше звертатимемо увагу на позитивні сторони і хвалимо її, тим скоріше виховаємо самозакоханого егоїста. Це є великою помилкою. Насправді, похвала є корисною, але найважливішим є те, як саме її застосовувати.

Похвала повинна бути щирою, це – позитивна оцінка людини і її дій. Але деякі види похвали можуть призвести до результату, протилежному тому, який очікувався. Вона може викликати незручність, хвилювання, провину і погану поведінку. Уявимо, що дорослий хвалить підлітка:

„Молодець”,

„Ти добре виконав роботу”,

„Ти – справжній математик”

Чому ж у відповідь ми чуємо слова:

„Я зовсім не такий”,

„Насправді, це не моя заслуга”,

„Мені просто пощастило”.

Ці висловлювання не відображають впевненості і спокою. Чому ж підлітки реагують на похвалу захисними реакціями? Похвала – це оцінка. А оцінювання неприємне. Оцінювальний судить. Ті, кого судять, відчувають хвилювання. Похвала, як і критика, може бути шкідливою. „Ти завжди така хороша”. „Ти завжди такий щедрий”. „Ти завжди такий чесний”. Така похвала викликає тривогу. Вона зобов’язує людину жити за неможливими стандартами. Ніхто не може бути завжди хорошим, щедрим і уважним.

Неконкретна похвала або ж та, яка оцінює особистість чи характер, неприємна і ненадійна. Похвала, яка описує зусилля, досягнення і почуття, корисна і надійна.

Девіз описової похвали: „Опиши, але не оцінюй”. Описуйте події, але не оцінюйте особистість. Описуйте почуття, але не оцінюйте характер. Дайте правдиву картину досягнень, але не вихваляйте людину.

Визнання за допомогою опису (на противагу оцінювальній похвалі) може призвести до реалістичної самооцінки. Наші слова повинні ясно описати, що нам подобається і що ми цінуємо у дитини, її зусилля, досягнення чи результати творчості. Ми описуємо конкретну подію і наші конкретні почуття до неї. Вона ж робить загальні висновки про свою особистість і характер. Якщо наші висловлювання реалістичні і сповнені розуміння, то її висновки позитивні і конкретні.

Наприклад

Оцінювальна похвала: „ Ти – молодець!” (Вона є неконкретною і поверховою).

Описова похвала: „Так приємно бачити в твоїй кімнаті порядок! Тепер тут затишно!”

Можливий висновок: „Я – акуратна”.

Наша похвала за допомогою опису допомагає дитині зробити висновок, що вона здібна, її цінують, поважають.

Алгоритм описової похвали:

1. Опиши те, що ти бачиш, чуєш, відчуваєш.

Опиши в найдрібніших деталях те, що дитина зробила, сказала:

а) Я бачу помитий тобою посуд.

б) Я чую, що ти намагаєшся не ображати брата, хоч ти дуже розгнівана на нього...

в) Коли я захворіла минулого року, ти доглядав за мною, провітрював кімнату, приносив мені чай з лимоном, робив компреси на голову, бігав ввечері за ліками в аптеку.

2. Опиши свої почуття:

а) Приємно повертатися додому і з порогу бачити такий порядок.

б) Я задоволена і дуже тобі вдячна за те, що ти стараєшся тримати себе в руках.

в) Я до сьогодні зворушена твоєю турботою.

3. Підсумуй гідну похвали поведінку дитини коротким реченням:

а) Ти будеш хорошою господинею.

б) Це говорить про твою терплячість і добре серце.

в) Ти ростеш дбайливим і людяним.

У яких випадках використовувати похвалу?

a Коли дитина чогось навчилася і ми хочемо підкріпити хороші результати.

a Коли дитина демонструє конструктивну поведінку.

a Навіть тоді, коли дитині не все вдається., - за найменші кроки до успіху.

a За спробу, навіть, коли вона не вдалася.

Додаток 9

До завдання „ПРАВДА ПРО ПРАВА”[7]

Головною проблемою взаємостосунків батьків та дітей, починаючи приблизно з 12 років, є реакція емансипації. Емансипація може бути:

- емоційна (коли емоційні зв’язки дітей та батьків поступово розриваються чи витісняються зв’язками з іншими – дружбою, любов’ю);

- поведінкова (коли батьки виявляються не в стані регулювати поведінку дитини;

- нормативна (якщо норми та цінності, на які орієнтуються батьки, стають неприйнятними їхніми дітьми, створюючи між ними прірву нерозуміння).

Тому батьки інколи вдаються до позиції влади і продовжують деспотично нав’язувати їм свої думки, судження, оцінки та рішення за відомим, але не завжди прийнятним, принципом „роби як я”, або ніяковіють перед стрімким подорослішанням дітей, боячись поводити себе занадто консервативно на думку дітей.

Намагаючись повністю контролювати життя своєї дитини, ми не тільки позбавляємо її можливості вибору, спонтанності дій, ініціативи, самостійності, але й себе позбавляємо можливості радіти життю, адже тотальний контроль забирає багато часу та енергії. Батьки не наглядачі!

Найчастіше саме діалогічний підхід у вихованні дозволяє пом’якшити, або і усунути прояви емансипації, допомогти дитині навчитися приймати самостійні рішення та бути відповідальним за своє життя.

Чи знаєте ви, що основна і найвища мета виховання – передача дитині відповідальності за власне життя?

Ми будемо вчитися розрізняти в поведінці дитини події, за які відповідальна вона, а за які батьки.

Що таке прийняття відповідальності на себе?

Прийняття відповідальності на себе означає, що Ви прагнете передбачити наслідки Ваших дій і визначати в кожній конкретній ситуації, чи співпадають ці вчинки з Вашими власними цінностями.

Слово „відповідальність” включає поняття відповідь. Відповідальність передбачає, що людина в стані відповісти за те, що відбувається. Також передбачається, що дитина достатньо інформована для того, щоб відповідати за свою поведінку.

Інколи важливо дати самому собі відповідь на запитання: „Що я можу зробити в цій ситуації, щоб допомогти моїй дитині бути відповідальною і здатною приймати рішення самій?”

Найчастіше проблеми у вихованні, взаємне нерозуміння дітей та батьків виникає через такі причини:

- батьки керують життям дитини, що не є батьківським обов’язком;

- не хочуть робити щасливим власне життя.

Тому важливо змінити ці установки.

Проаналізуйте різні прояви поведінки дитини і спробуйте визначити, за що у даній ситуації відповідальні батьки, а за що сама дитина.

1. Дитина пізно лягає спати.

Якщо це так, то на наступний день у дитини втомлений вигляд, млявість, сонливість, і це позначається на житті Вашої дитини , але ніяк не на Вашому.

Тим не менше, деякі моменти можуть впливати і на Ваше життя:

- дратівлива на наступний день,

- не дає Вам спокійно відпочити ні ввечері, ні вночі;

- вимагає, щоб Ви розбудили її на наступний ранок.

2. Носить дуже неохайний чи викличний одяг. Зловживає косметикою.

На Ваше життя це не впливає, на нього впливає Ваша манера одягатися.

І все-таки, деякі моменти можуть впливати і на Ваше життя:

Хоче з’являтися на людях разом з Вами, в той час, коли сама виглядає як справжній волоцюга.

3. Спілкується з небажаними приятелями (старшими, які потрапляли в міліцію).

Можливість самій вибирати собі друзі – це найрозпов-сюдженіша і важлива потреба підлітків. „Більше свободи з друзями, яких я сам вибрав” – це їх перша потреба.

Над цим пунктом Ви не маєте прямого контролю, але, розібравшись з ним, Ви отримуєте хорошу можливість знайти взаєморозуміння з сином чи донькою.

Але деякі моменти можуть впливати на Ваше життя:

- дитина приводить „небажаних” друзів додому проти Вашої волі;

- дозволяє цим друзям вкрасти у Вас;

- приводить їх, коли Вас немає вдома;

- вимагає, щоб Ви обслуговували їх (годували тощо).

4. Вилежується на дивані цілими днями, проглядаючи телепрограми чи слухаючи музику.

Дитина гайнує час, завдає шкоди зору, деградує фізично та інтелектуально. Це ніяк не впливає на Ваше життя.

Але деякі моменти можуть впливати на Ваше життя:

- заважає дивитися вам те, що вас цікавить;

- довго дивиться телевізор, включає його дуже голосно, що Вам є неприємним.

5. Не робить уроків. Прогулює заняття в школі. Погано вчиться.

Все, що пов’язане у Вашої дитини зі школою, впливає, перш за все, на її життя. Важко знайти батьків, яким би вдалося заставити дитину вчити уроки.

Однак деякі моменти можуть впливати і на Ваше життя:

- ви змушені вислуховувати неприємні дзвінки зі школи;

- живе вдома як утриманець (Ваш основний обов’язок полягає в наданні дитині всього необхідного для нормального життя, її – вчитися і готуватися стати дорослою)

6.Не прибирає в своїй кімнаті.

Це часто найбільше непокоїть матерів, але це впливає переважно на життя дитини, адже саме їй доводиться жити в таких дискомфортних умовах, відчувати труднощі при пошуку речей і носити зім’ятий одяг.

Батьки вважають, що в їхній обов’язок входить контроль за підтриманням чистоти і порядку в дитячій. Але все-таки цей пункт віднесемо до життя дитини.

Але деякі моменти можуть впливати і на Ваше життя:

- коли двері відкриті, то видно безлад і бруд в її кімнаті;

- у кімнаті збирається посуд, який залишає дитина;

- залишені недоїдки прилучають у дім мурах і тараканів.

7. Втікає з дому.

Коли таке трапляється вперше, батьки відчувають справжній удар. Причина переживань у тому, що Ви переконані в необхідності контролювати будь-яку поведінку дитини, а цей вчинок, який Ви не змогли проконтролювати, підриває дане переконання, травмуючи Вас.

Діти, прагнучи вплинути таким способом на батьків, бажають отримати щось для себе (як мінімум, увагу). Але, якщо дивитися на дитину як на людину, відповідальну за своє життя, то її втеча впливає не на батьків, а на неї. Саме дитина відчуває пов’язані із втечею труднощі: ускладнення зі школою; незручності через необхідність ночувати, де прийдеться; переживає несправедливість свого вчинку щодо батьків.

Однак деякі моменти можуть вплинути і на Ваше життя:

- втрата психологічної рівноваги, недоспані ночі тощо.

8. Б’ється з братами чи сестрами.

Тут Ваша головна турбота полягає в тому, щоб подбати про безпеку. Вас може також лякати перспектива виникнення в дітей установок вирішувати всі життєві проблеми з допомогою насилля. Але, якщо всі учасники „баталій” достатньо дорослі і вже вміють бігати і говорити, краще віднесіть цей пункт до життя дитини.

Але деякі моменти можуть впливати і на Ваше життя:

- вас лякає можливість справжнього поранення;

- вони так сильно метушаться, коли б’ються, що Вам заважає шум і крики;

- можуть пошкодити меблі.

9. П’є та палить.

Усі ці дії можуть спричинити шкоду її здоров’ю.

Але деякі моменти можуть впливати і на Ваше життя:

1. приходить додому п’яною і некерованою.

Першими кроками у наданні дитині самостійності та відповідальності є наступні:

- відмовтеся від відповідальності за ті визначені пункти, які стосуються життя дитини;

- вірте, що Ваша дитина може сама приймати правильні рішення в цих ситуаціях;

- покажіть сину чи доньці свою довіру.

Повертаючись до наших ситуацій, спробуйте дати зрозуміти дитині, що Ви передаєте їй відповідальність за її вчинки.

При цьому Ви можете скористатися такими виразами:

- Я НЕ МОЖУ заставити тебе робити що-небудь, і, крім того, це ТВОЇ ПРОБЛЕМИ, вони впливають на ТВОЄ ЖИТТЯ.

- Я ЗРОЗУМІВ(ЛА), що ти достатньо можеш самостійно приймати правильні рішення стосовно...

- Із сьогоднішнього дня Я НЕ ЗБИРАЮСЯ втручатися в ці рішення та довіряю тобі: що б ти не вирішила, буде для тебе правильним.

- Я БУДУ цікавитися твоїми справами та допомагати тобі, якщо ти про це попросиш, але все це тепер твоя справа.

Часто батькам важко віддавати відповідальність дитині за свою поведінку і це відбувається через страх дати дитині право на помилку.

У багатьох випадках батьки вважають, що зобов’язані :

• Стежити за дитиною (як би чого не трапилося і, крім того, спостерігати за тим, як вона їсть, відвідує школу тощо);

• Оберігати від невдач, помилок і т.п.;

• Турбуватися про дитину, зрештою, - це ж вони її створили на світ;

• Жертвувати всім для неї, оскільки її благополуччя найважливіше.

Багато батьків поводить себе саме так, вважаючи, що хороші батьки мають бути такими. Вони заставляють дитину робити уроки, вирішують, з ким їй дружити і т.п. При такому підході дитина є безпомічним та безініціативним створінням. Особистість дитини визначається не тим, що представляє собою дитина, а тим, наскільки точно вона відповідає батьківським очікуванням. Батьки задоволені своєю дитиною у тій мірі, у якій вона відповідає стандартам суспільства та уявленням про неї батьків. І це жахливо. Оскільки втрачається неповторність особистості дитини та можливість самій приймати нові, незвичайні, незалежні рішення.

Контроль батьків важливий , якщо дитина маленька, і в неї ще мало досвіду для прийняття власних рішень. У цьому випадку контроль може бути на користь (наприклад, коли маленька дитина виходить на вулицю). Але чим старшою вона стає, тим менше необхідності в такій опіці. І заборони можуть призвести чи до придушення ініціативи та невміння турбуватися про себе в майбутньому або до реакції протесту, що нерідко спостерігається в дітей та підлітків.

Що ж представляє собою особистість? Це ставлення людини до себе, до інших людей, поведінка її в різних ситуаціях. Ми любимо дитину за її індивідуальні реакції, які можуть іноді дивувати нас, тішити чи засмучувати, але це ж наша дитина, і, якщо ми бажаємо їй щастя і добра, то зможемо приймати її такою, якою вона є. Якщо ж Ви поважаєте в ній особистість, то необхідно навчитися радіти здатності дитини приймати незалежні від Вас рішення і любити її безумовно, „не дивлячись ні на що”.

Додаток 10

До вправи „ПРАВДА ПРО ПРАВА”

Десять заповідей для батьків

1. Не чекай, що твоя дитина буде такою, як ти, чи як ти хочеш. Допоможи їй стати не тобою, а собою.

2. Не думай, що дитина – твоя, вона – божа.

3. Не вимагай від дитини плати за все, що ти для неї робиш. Ти дав їй життя, як вона зможе віддячити тобі? Вона дасть життя іншому, той третьому. Це незворотній закон вдячності.

4. Не виміщай на дитині свої образи, щоб у старості не їсти гіркий хліб, адже, що посієш, те й зійде.

5.Не стався до її проблем зверхньо .

6.Не принижуй!

7. Не муч себе, якщо не можеш чогось зробити для своєї дитини, муч – якщо можеш, і не робиш.

8. Пам’ятай, - перефразовуючи одну людину, що сказала про вітчизну, - для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все.

9. Вмій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужій те, що не хотів би, що б робили твоїй.

10. Люби свою дитину будь-якою – нездібною, невдахою, дорослою. Спілкуючись з нею, радій, тому що дитина – це свято, яке поки з тобою.

Додаток 11

МІНІ-ЛЕКЦІЯ „КОРДОНИ ОСОБИСТОСТІ” [21]

Система зовнішніх кордонів дозволяє вирішувати питання дистанції, яку ми хочемо утримувати щодо світу та інших людей. Внутрішні кордони оберігають наші почуття, думки, цінності. Людині важливо ще з дитинства вчитися визначати кордони і дотримуватися їх. Деякі наші „кордони” є від народження, а деякі формуються протягом життя. Вони необхідні кожному для збереження психічного та фізичного життя. Коли наші кордони порушуються, ми починаємо „боротьбу-захист”, або хворіємо. Кордони встановлюються для нашої безпеки, а також, щоб лімітувати наші дії. Кордони поділяють на:

Фізичні. Першим кордоном є людська шкіра, яка надає тілу характерний вигляд. Крім того, існують ще просторові кордони, які окреслюють можливу чи неможливу для прийняття фізичну близькість. Просторові кордони визначаються індивідуальними перевагами, ступенем близькості стосунків та культурними нормами.

Інтелектуальні. Здорові інтелектуальні кордони дозволяють нам вірити власним спостереженням. Завдяки їм ми можемо довідатись, чого прагнемо і чого потребуємо, а також, чого ми хочемо і що для нас зайве. Завдяки здоровим інтелектуальним кордонам ми не ототожнюємо наші прагнення з прагненнями інших людей. Еластичні інтелектуальні кордони роблять можливим сприйняття нами інформації із зовнішнього світу, її аналіз та утвердження, або сприйняття її за „свою”.

Духовні. Вони встановлюють для людини певні обмеження і одночасно вчать відповідальності. Здорові духовні кордони вимагають від людини постійного перебування на боці правди та постійної рефлексії стосовно ієрархії цінностей та системи переконань.

Людина, яка не має здорових кордонів, не сприймає кордони інших.

Вплив кордонів на стосунки з іншими людьми можна символічно уявити наступним чином:

Непорушена система кордонів:

· свідоме налагодження стосунків;

· свідоме переживання близькості;

· задоволення від перебування з людьми;

· почуття безпеки, повага до чужих кордонів;

· вміння говорити „Ні”.

Брак кордонів:

· проблеми у спілкуванні з людьми;

· прийняття ролі агресора або жертви;

· порушення чужих кордонів;

· відчуття загрози і брак захисту;

· брак уміння говорити: „Ні”.

Пошкоджена система кордонів:

· провокування конфліктів;

· частковий захист;

· проблема з дотриманням кордонів інших людей (порушення психологічної дистанції);

· неповне почуття безпеки;

· вміння говорити „Ні” іноді, у певних ситуаціях.

Мури замість кордонів:

· почуття ізоляції;

· брак інтимності;

· самотність;

· говорить „Ні” в будь-якій ситуації.

Таким чином, кордони виконують дві функції: захищають і обмежують одночасно. Якщо Ви не хочете, щоб Вас били, ніколи нікому не дозволяйте себе вдарити. Якщо у Вас недостатньо грошей, щоб позичати знайомим, чи Ви не бажаєте потім вести неприємні розмови з приводу повернення грошей, встановіть собі правило не позичати. Коли Вас попросять щось позичити, потрібно пояснити це, і не буде ніякої незручності. Потрібно сказати з посмішкою: „Моя політика – не позичати гроші нікому”, - все, тема закрита. До Вас не прийдуть в наступний раз і не попросять знову, тому що Ви встановили кордони.

Фрази: „Я б хотіла, щоб Ви складали речі на місце”, або „Я не позичаю свої речі” - не є образливими, але допомагають Вам чітко окреслити власні кордони. Ви не зобов’язані надавати знайомим звіт про свій щомісячний бюджет чи дозволяти комусь одягати свій одяг. Все залежить від Вас самих. Вам вирішувати, які потрібно встановити кордони, щоб захистити себе. Подумайте про те, чого хочете і чого не хочете в житті. Якщо у Вас є певні правила, і Ви встановили свої власні кордони, вони Вам будуть служити.

А тепер подумайте, які саме кордони Ви хотіли б встановити?

Додаток 12

ТИПОВІ ПОРУШЕННЯ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ

- Нерозуміння своєрідності внутрішнього світу дітей.

- Неприйняття дітей, їхньої індивідуальності та особливостей.

- Невідповідність вимог та очікувань батьків.

- Негнучкість та стереотипність підходів у сімейному вихованні.

- Нерівномірність стосунків з дітьми в різні періоди їхнього життя.

- Непослідовність у ставленні до дітей.

- Неузгодженість стосунків між батьками.

- Афективність – роздратування, незадоволення, тривога, хвилювання, страх.

- Домінантність – категоричність, повне підпорядкування дітей.

- Гіперсоціальність – виховання без врахування індивідуальності дитини.

- Недовіра до можливостей дітей.

Додаток 13

До завдання „ЯК НАВЧИТИСЯ БУТИ АСЕРТИВНИМ”

Чи пригадуєте ви періоди життя схожі на суцільну рутину? Ви нічого не встигаєте, повинні виконати неймовірну кількість різних справ. У результаті - стрес, незадоволення собою і своєю роботою, роздратування. Коли повсякденність надто перевантажена, страждає наша здатність радіти життю.

Багато обов’язків ми беремо на себе тільки через нездатність сказати: „Ні!”. Тоді наше життя перетворюється в хаос. З усіх сторін виникають якісь невідкладні проблеми. Необхідно зробити безліч справ, задовольнити чиїсь вимоги, завершити те, що було заплановано, і так до безкінечності. Ми втрачаємо енергію і час, тому в нас майже не залишається сил на те, про що ми найбільше повинні були б потурбуватися. Коли сад заростає бур’янами, страждають квіти.

Вміння поводитися асертивно , допоможе Вам у вирішенні цих проблем. Асертивність на українську мову можна перекласти як самопростування або відстоювання власної волі (бажань). Автор цього терміну – американець А.Салтер – дав таке визначення: „Уміти наполягати на своєму, переконувати”. Своїх учнів він вчив спонтанним реакціям, що відповідають виявленню емоцій, мистецтву виявляти свої бажання та потреби. Агресивність є перешкодою до будь-якої форми маніпулювання, вчить людину спокійно, без агресії, але впевнено відхилити маніпуляції іншого.

На відміну від пасивної та агресивної поведінки людина, яка поводиться асертивно, може точно та ясно визначити, чого потребує, як бачить ситуацію, що про неї думає та як її відчуває. Має позитивне ставлення до інших людей та адекватну самооцінку. Асертивна людина вирішує сама за себе та відчуває відповідальність за своє рішення.

Існують техніки асертивної поведінки, такі як: мистецтво казати „Ні!” без почуття провини, мистецтво просити іншого, реакція на критику тощо.

Вправляйтеся в тому, щоб говорити „Ні!”

„Ні!”, яке ви використовуєте належним чином, справді може служити життєтворчості. Воно очищає простір, у якому в нас з’являється можливість сказати „Так!” всьому, що цього заслуговує. Ми ніби прополюємо сад і звільняємо місце квітам, для яких він призначений.

Коли ви говорите „Ні” гучній музиці в кімнаті сина пізно ввечері, ви говорите „Так!” спокою у вашому домі і своєму сну. Розвиток поваги до власних потреб розвиватиме також здатність поважати психологічний простір Вашої вже майже дорослої дитини. А головне, оточення сприйматиме кожне ваше „Ні” серйозно і з розумінням.

Записуйте свої „Ні” і поруч з ними записуйте ті „Так”, які ви змогли сказати в результаті. У багатьох випадках „Ні” є найкращим „Так”. У міру того, як ми вправляємося у висловленні твердого „Ні”, відбуваються дивні речі. Наше „Так” стає щирим.

Конструктивній відмові можна навчитися, дотримуючись таких кроків:

Крок 1. Відразу ж займіть визначену позицію, не придумуйте „поважні” причини.

Крок 2. Повторюйте своє „Ні” знову і знову, без пояснення причин і без виправдань. Покажіть людям, що Ви чуєте їхні аргументи, але все одно говоріть „Ні”.

Крок 3. Спробуйте зайняти іншу позицію і сказати партнерові: „Чому Ви на мене тиснете?”

Крок 4. Відмовтеся продовжувати розмову: „Я не хочу про це більше говорити”.

Крок 5. Запропонуйте компроміс чи альтернативний варіант.

Модель упевненої поведінки передбачає, що людина відчуває реальну можливість впливати на поведінку іншого, знає про свою силу. Тому вона доброзичлива і реалістична.

Сказавши комусь „Ні”, Ви можете відчувати потребу виправдовуватися і вибачатися, можливо, навіть обманювати, тільки, щоб не образити. Насправді, деякі вибачення, виправдо-вування, обман дратують більше, ніж проста відмова.

Просто скажіть „Ні” .

Якщо потрібно, коротко поясніть „У мене зараз важлива справа”. Не вважайте, що Ви повинні виправдовуватися перед співбесідником за кожне сказане вами „Ні”. Важливо, щоб Ви вірили, що воно виправдане.

Отже, асертивній людині притаманні такі характеристики:

- Людина вільно висловлює свої думки і почуття.

- Може спілкуватися на всіх рівнях: з незнайомими людьми, друзями, сім’єю; це спілкування завжди відкрите, чесне, пряме і адекватне.

- У людини є активна орієнтація в житті; вона добивається того, чого бажає, на противагу пасивній особистості, яка вичікує, що станеться далі; вона намагається вплинути на події.

- Її дії характеризуються самоповагою; розуміючи, що ситуація не завжди буває виграшною, така людина приймає обмеження, але, незважаючи на це, намагається щось зробити, щоб не втратити шанс; вона підтримує свою самоповагу.

Додаток 14

Ситуації до вправи

„АСЕРТИВНА ПОВЕДІНКА”

Син запросив друзів на вечірку додому, не попередивши Вас

_________________________________________________________

Син щовечора, коли Ви лягаєте спати, голосно включає магнітофон

_________________________________________________________

Ваша донька вже 40 хв. поспіль розмовляє по телефону

_________________________________________________________

Донька, не попередивши Вас, одягла на вечірку Ваше плаття

Додаток 15

До вправи “ОПИС ПОВЕДІНКИ” [10]

В основу формування різних навичок батьківського спілкування з дітьми покладено один базовий прийом – опис поведінки. Якщо батьки спостерігають певну поведінку дитини (позитивну чи негативну), то вони звертають увагу дитини на цю поведінку за допомогою її описування, немовби віддзеркалюючи те, що дитина робила. Коли батьки вдаються до опису поведінки, вони мають пам’ятати кілька правил.

Особливості опису поведінки:

1. Намагайтеся, щоб дитина дивилася на Вас. Досвід показує, що, коли люди дивляться один на одного, їм легше зрозуміти один одного.

2. Дивіться на дитину. Сконцентруйте на дитині свою увагу, а не на тому, як вона буде реагувати.

3. Тон вашого голосу повинен відповідати ситуації. Він повинен бути твердим, коли Ви будете говорити дитині про необхідність щось змінити в її поведінці, і радісним, коли будете хвалити дитину.

4. Намагайтеся, щоб нічого не заважало вашій розмові. Знайдіть для розмови тихе, спокійне місце.

5. Намагайтеся знаходитися на одному рівні з дитиною під час розмови. Якщо Ви будете дивитися на дитину з висоти свого зросту, вона може відчути себе маленькою та наляканою.

Приклади:

„Ти така неохайна, знову у твоїй кімнаті безлад!” – оцінка, а не опис поведінки.

„У твоїй кімнаті ти вже тиждень не витирала пил, речі розкидані, на столі залишився брудний посуд” – опис поведінки.

Як бачимо, опис поведінки – це безоцінювальна інформація, яку ми надаємо дитині з метою привернення уваги на ту поведінку, якою ми незадоволені. Коли ми вказуємо, роздратовано кричимо, моралізуємо, дитина не чує основної інформації, особливо тієї, що стосується її, а лише бачить нашу негативну реакцію, що ніяк не спонукатиме змінити свою поведінку.

Коли дитина чує „Ти – безвідповідальна” , вона не завжди чітко може усвідомлювати, що саме ми мали на увазі, а чує лише звинувачення.

Якщо ми скажемо: „Ти не доглядаєш за своєю собакою”, або „Ти прийшов на годину пізніше, ніж ми домовлялися” , - це чітко описує негативну поведінку і дитина краще розуміє, на що потрібно звернути увагу наступного разу.

Описувати можна не тільки негативну поведінку, але й позитивну для її підкріплення. Наприклад: „Ти самостійно сів за уроки”, „Ти прибрала в кімнаті”, „Ти сьогодні так цікаво виступила на конференції”. Таке описове схвалення фіксує увагу на успіхах, підвищує позитивне самоставлення дитини та розвиває упевненість у собі.

Додаток 16

Ситуації до вправи „ОПИС ПОВЕДІНКИ”

Дитина порозкидала іграшки по кімнаті, а вже час іти спати

______________________________________________________

Ви розмовляєте по телефону, а ваші діти забігають в кімнату з гучним сміхом та жартами

_________________________________________________________

Ваша дитина часто забуває нагодувати хом’ячка

__________________________________________________________

Син цілий день сидить за комп’ютером

_________________________________________________________

Ваша донька з плачем скаржиться, що брат забирає в неї іграшки

Додаток 17

АЛГОРИТМ „Я-ПОВІДОМЛЕННЯ”

У спілкуванні з дитиною важливо вміти проявляти толерантність, що передбачає не тільки її прийняття, а й уміння підтримати і допомогти їй.

У конфліктній ситуації, коли батько переживає сильні негативні емоції, він перебуває в одній з таких позицій: висловлює пряме негативне оцінювання дитини (позиція „обвинувач”), або використовує скарги та вмовляння (позиція „жертви”), або намагається відсторонено-раціонально проінтерпретувати поведінку сина чи доньки (позиція „комп’ютера”). Усі ці реакції абсолютно неконструктивні – конфліктна ситуація зберігається, а у нього залишається відчуття безсилля і залежності від обставин. Ті ж самі почуття виникають і у дитини.

У таких випадках можна використати прийом „Я-повідомлення”. „Я-повідомлення” – це усвідомлення та вислов-лення емоційного стану у зв’язку із ситуацією, що сталася. Вико-ристання під час спілкування „Я-повідомлень” допомагає висло-вити свої почуття, не принижуючи іншого (Порівняємо: „Я дуже хвилююсь, коли тебе немає вдома об одинадцятій вечора” та „Ти знову прийшов додому об одинадцятій вечора!?”)

„Я-повідомлення” – це промовляння вголос почуттів, які ви переживаєте у неприємній для вас ситуації, визнання та формулю-вання власної проблеми з цього приводу („Вибач, але я відчуваю роздратування, коли ти говориш це...”, „Коли чую твої слова, я навіть не знаю, що і сказати, настільки я розгублена”). Форму-люючи таким чином звертання, Ви усвідомлюєте власну проблему: це – моя проблема, що я роздратована, це – мої почуття.

Важливо розуміти, що „Я-повідомлення” конструктивно змінює не тільки ваше особисте ставлення до конфліктної ситуації, а й ставлення дитини до неї. Адже людина завжди відчуває, що її звинувачують, незалежно від того, з якої позиції це робиться, - „обвинувача”, „жертви” чи „комп’ютера”. Ваше щире висловлювання своїх почуттів з позиції усвідомлення власної відповідальності за те, що з вами відбувається, не може нікого образити чи викликати агресію, а, навпаки, спонукає дитину замислитися над правильністю її власного вчинку.

Замість залякування, моралізування, погроз, сарказму, образ-ливих порівнянь, наказів, осуду, принижень, прізвиськ, благань мученика, злих пророцтв - СКАЖІТЬ „ Я”.

Поданий нижче алгоритм „Я-повідомлення” допоможе через вираження Ваших почуттів висловити незадоволення стосовно дитячої поведінки, поважаючи її гідність:

1. ОПИС ПОЧУТТЯ батька, пов’язаного з неприйнятною ситуацією.

2. ОПИС неприйнятної ПОВЕДІНКИ дитини.

3. ЧИМ саме ЗАВАЖАЄ така поведінка, яким ПОТРЕБАМ не відповідає.

4. Зрозуміло і точно сформульоване ПРОХАННЯ, ПОБАЖАННЯ щодо очікуваного результату.

Приклади:

Мене дратує (1), що ти так голосно включаєш музику (2) саме тоді, коли я лягаю спати (3). Давай домовимося, - у той час, коли я лягатиму спати, ти будеш знижувати звук або слухати музику в навушниках (4).

Щоразу, коли ти приходиш на 1 годину пізніше (2), ніж ми домовилися, я переживаю (1), що з тобою щось трапилося (3). Прошу, вчасно приходити додому або телефонувати , коли затримуєшся (4).

Мені не подобається (1), що ти залишаєш брудні речі на підлозі у ванній кімнаті (2), оскільки я перечіплююсь (3) через них, коли йду до умивальника. Я сподіваюсь, що ти будеш їх класти у кошик для брудної білизни(4).

Додаток 18

До завдання

„НАСЛІДКИ ПОКАРАНЬ”

На сьогоднішній день багато дослідників приходять до висновку, що покарання дитини не призводять до ефективності у вихованні. Підпорядкування дитини волі батька дезорганізує її емоційні процеси, гальмує розвиток інтелекту та волі.

Коли батьки ставлять дитину, керуючись найкращими спонуканнями, в надто жорсткі умови, мета виявляється не досягнутою, воля дитини залишається у первинному стані, дитина стає відчуженою, замкнутою, некерованою.

Спектр негативних наслідків покарань для розвитку особистості дитини включає і страх втрати батьківської любові, схильність дитини до обману, амбівалентне ставлення до батьків.

Чим більше в дитини свободи, тим менше необхідності в пока-раннях, чим більше заохочень, тим менше покарань ( Я. Корчак).

Додаток 19

Ситуації до вправи „Наслідки покарань”

Діти принесли додому цуценя

________________________________________________________

Ваш син часто пізно встає і тому трапляється, що він запізнюється на навчання

_____________________________________________________

Син повернувся додому дуже пізно

Додаток 20

МІНІ-ЛЕКЦІЯ

„АЛГОРИТМ ЕМПАТІЙНОГО РЕАГУВАННЯ”

Активне слухання – це навичка, на якій базуються всі без виключення уміння, що дозволяють будувати діалог зі світом і самим собою.

Компетентність у спілкуванні з дитиною полягає в тому, щоб навчатися різним методам комунікації і ведення бесіди, таким як, наприклад, активне, емпатійне слухання.

Активне слухання необхідне, коли вам потрібно зрозуміти думку дитини, тому вчіться давати уточнюючі запитання, перефразовувати думку своїми словами.

Активне слухання включає в себе: візуальний контакт зі співбесідником, відкрита, обличчя до обличчя, позиція до нього. Повторення суті твердження опонента краще починати зі слів „Ти вважаєш, що...”.

Щоб не викликати агресію з боку співбесідника, потрібно уникати не тільки критики і образ, але й прямих команд, порад. Висловлювання своєї точки зору краще починати займенниками „я”, „мені”, „мене” („Мені подобається...”, „Я не люблю...”), інакше Ваш співбесідник не буде сприймати висловлювання, які стосуються особисто Вас.

Важливим є вміння емпатійно реагувати на емоційний стан дитини при спілкуванні. Емпатія – це здібність щиро відповідати на її почуття.

Функцію емпатійного слухання добре передає метафора дзеркала: „Я повертаю тобі самого себе для того, щоб, побачивши себе в мені, ти краще зрозумів, що ж з тобою відбувається” . Не потрібно ніяких порад, ніяких маніпуляцій. Ви відображаєте почуття дитини, називаючи їх по імені: „Ти засмучений цим?”, „У твоїх словах я відчуваю біль”, „Тобі, напевно, було дуже незручно?”

Як навчитися розуміти дитину? Почніть з простого: пригадайте, як називаються емоції і почуття та їх відтінки.

Як правило, негативні почуття втрачають свою інтенсивність і гостроту, коли слухач приймає їх зі співчуттям і розумінням. Намагайтеся менше повчати чи з’ясовувати подробиці конфлікту, краще дайте можливість дитині висловитися.

Відображення почуттів – це важлива навичка спілкування батьків з дитиною. Але ця навичка не може використовуватися механічно. Вона може допомогти лише тоді, коли ви спілкуєтеся щиро. У батьківсько-дитячих стосунках діючою силою ніколи не може бути просто прийом. Найважливішою у спілкуванні є людина, яка його використовує. Без співпереживання і щирості ніякі прийоми не діють. Щоб дитина могла дати собі раду зі складними почуттями у складних ситуаціях, і щоб вона могла переживати повноту радості, успіху, щастя, вона потребує нашого розуміння та прийняття всіх її почуттів.

Тому, замість:

- заперечення почуттів – „Не бійся...”, „Не соромся...”, „Не злись...”, „Це не привід для радості...”

- повчання та моралізування – „Ти повинна зрозуміти, що так не робиться...”, „Ти поводишся як...”

- сарказму – „Ну, чудово, чудово, роби так далі...”, „Ніхто краще за тебе не здатний так зіпсувати свято...”,

- готових порад „Йди на цю вечірку...”

- випитування – „Чому ти це зробила?”, „Ти був чемний у школі?”

- захисту іншої особи – „Якби ти йому не докучав, то він, напевне, тебе б не вдарив...”

- жалю – „Моє ти горечко...”, „Чому ж тобі завжди так не щастить!”, реагуй емпатійно.

А лгоритм емпатійного реагування реалізується через такі стадії:

a Встановіть з дитиною візуальний контакт (тобто, коли вона сидить, краще присісти коло неї, щоб Ваші очі були на одному рівні).

a Активно слухайте .

a Вербалізуйте емоційний стан дитини ( наприклад: ”Ти боїшся”).

a Якщо потрібно, зверніться до фантазії (наприклад: „А покажи, як тобі страшно”, - разом міцно закривають очі і починають труситися „від страху”, така гра не тільки допомагає дитині краще усвідомити свій емоційний стан, але й знімає напругу, допомагає зняти емоційну напругу та отримати насолоду від веселої гри.

Додаток 21

До рольової гри „СИТУАЦІЇ”

Донька-підліток повідомила, що більше в школу не піде, тому що їй несправедливо поставили погану оцінку.

_________________________________________________________

Ваша дитина розбила коліно та гірко плаче.

_________________________________________________________

У вашого сина в дитячому садку забрали машинку, тому він дуже засмучений.

_________________________________________________________

Донька, в якої немає артистичних здібностей, вирішує в майбутньому стати відомою артисткою.

____________________________________________________

Додаток 22

До завдання “ЕМОЦІЇ ДИТИНИ”

Картки

Рожеві: ОГИДА ЗЛІСТЬ СУМ СТРАХ РАДІСТЬ

Жовті: ВТІХА НУДЬГА ПРОВИНА

ЗАХОПЛЕННЯ СОРОМ ХВИЛЮВАННЯ ГОРДІСТЬ

БЕЗТУРБОТНІСТЬ ЗАЗДРІСТЬ БЕЗПЕКА ТУРБОТА

ЗАХОПЛЕННЯ ЗДИВУВАННЯ

Зелені: ТОЛЕРАНТНІСТЬ СПРАВЕДЛИВІСТЬ

ПАТРІОТИЗМ ВІРНІСТЬ ПОВАГА СОЛІДАРНІСТЬ

ВІДВАГА ЛЮБОВ НАДІЯ

Додаток 23

До завдання „ЕМОЦІЇ ДИТИНИ” [16]

„Я – це те, як я чую світ. Якщо відкинути всі маски, залишиться тільки це”, - говорять східні мудреці, щиро вважаючи, що всі смисли нейтрального світу йдуть від самої людини. Реагуючи емоційно на ситуацію, а не відповідаючи на неї, можна бути агресивним, непоміркованим, завдаючи шкоду собі і людям. Емоційне реагування відбувається миттєво, без обдумування. Якщо позаду Вас несподівано луснула кулька, і Ви підскочите – це реакція. Якщо на дорогу вистрибнуло цуценя і шофер натиснув на гальмо – це також реакція. Реакція не піддається свідомому контролю.

Багато людей дозволяють собі реагувати на різні повсякденні ситуації. Якщо хтось розлютив їх чи зачепив почуття, то перше імпульсивне бажання – відреагувати так само. Але така реакція принесе їм більше шкоди, ніж користі, а крім того, позбавить можливості знайти прийнятне рішення у даній ситуації.

Відповідь потребує обдумування, вона передбачувана, з певною метою, з усвідомленням чого саме Ви хочете в даній ситуації, що дасть можливість вирішити її найкращим чином.

Якщо бджола сяде вам на ногу, Ви можете відреагувати так: вдарите по ній, і вона Вас вжалить. Ви не задумалися над своїми діями, а просто зробили те, що зробили. Якщо б Ви подумали, то вчинили б по-іншому: спокійно зігнали б бджолу з ноги, щоб вона не вжалила. У стосунках з іншими людьми і, зокрема, з дітьми те ж саме.

Не потрібно емоційно реагувати, а відповідати на будь-яку ситуацію – це у Ваших силах і залежить тільки від Вас. Результат добре продуманої відповіді завжди переважить результат Вашої імпульсивної реакції.

Розпізнавання власних емоцій та почуттів і вміння сприймати і розпізнавати емоції та почуття, виражені іншими, є однією з найважливіших складових ефективної взаємодії з дитиною. Можна розвивати три типи умінь вираження емоцій:

- вираження власних емоцій;

- розпізнавання та розуміння почуттів інших;

- заохочення інших до вираження емоцій.

Почуття можуть проявлятися у певних емоційних станах – у злості, смутку, страху, відчаї, занепокоєнні, радості та багатьох інших. Коли Ви кажете: „Я розлючений, тому що...”, чи „Мені неприємно, коли...”, Ви висловлюєтеся про власні емоції і почуття.

Коли Ви розумієте почуття інших та пристосовуєте свою поведінку до них, Ви внаслідок цього розпізнаєте їхні почуття. Повідомлення про вираження почуттів іншого (напр.: „Я знаю, що зараз ти на мене розлючений”) допомагають підтвердити думку про почуття інших стосовно Вас. Такі вислови, як: „Це справді тебе засмутило”, чи „Я б, напевно, так само розгубився” вказують, що Ви розумієте почуття вашого співрозмовника.

Комунікативні вміння характеризується також заохоченням інших до вираження емоцій саме в тих ситуаціях, коли такий прояв буде вважатися доречним. Бути хорошим слухачем – один з шляхів допомоги іншим почуватися комфортно при обговоренні їхніх почуттів, особливо, коли для людини це неприємно, а, можливо, й ризиковано, але вкрай необхідно. Ваше активне слухання може допомогти дитині краще усвідомити власну проблему і знайти шлях до її вирішення.

Вираження власних емоцій

Фраза „Я задоволена, тому що мені вдалося це зробити...” виражає Ваші почуття. Фраза „Дехто буде незадоволений тим, що я зробив” не виражає їх. Не бійтеся говорити про не зовсім приємні емоції, які у вас виникають: злість, обурення, розчарування чи відразу. Ця інформація сприятиме кращому взаєморозумінню.

Розпізнавання емоцій та почуттів

Нелегко розвивати в собі вміння розпізнавати емоції та почуття, виражені іншими людьми та усвідомити, що вони мають право на різні почуття. Син почервонів від обурення, насупив брови, дивиться незадоволено на Вас. Проінтерпретувавши таку поведінку, Ви можете зрозуміти, що він розлючений на Вас, він має право почуватися розлюченим. Це розуміння стає дійсно складним, коли ця розлюченість стосується безпосередньо Вас.

Розпізнавання та розуміння емоцій та почуттів інших є важливим кроком для того, щоб бути ближче до своєї дитини. Від того, наскільки Ви готові поділитися власними почуттями та зрозуміти інших, залежить ступінь близькості Ваших стосунків.

Заохочення інших до вираження емоцій.

Співпереживання чи емпатія є здатністю людини розділити почуття інших, є ключовим моментом у людських стосунках та спілкуванні.

Частиною вираження співпереживання є ефективне використання мови. Якщо Ви маєте великий словниковий запас і застосовуєте його в доречній формі, Ви з більшою вірогідністю зможете виразити співчуття. Мова дозволяє проявити Ваші переживання та різні точки зору. Чим кращими є Ваші мовні навички, тим більше образів Ви зможете уявити, а чим більше образів Ви створите, тим краще відчуватимете почуття дитини.

Додаток 24

МІНІ-ЛЕКЦІЯ

ЕТАПИ ДІАЛОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ У ВИРІШЕННІ КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЙ [21]

1. РОЗПІЗНАТИ КОНФЛІКТ, ПРОБЛЕМУ ТА НАЗВАТИ ЇЇ:

- виберіть момент, коли дитина не захоплена чимось іншим або зарезервуйте спеціальний час;

- виразно і точно розкажіть, який конфлікт, проблема має місце та потребує розв’язання;

- поговоріть про дитячі почуття та потреби, запитайте і вислухайте дитину: що вона про це думає, що відчуває, як це бачить..., що вона має з того, що так чинить (наприклад, залишає після себе брудну кухню, що хорошого в бійках, який зиск має, коли розмовляє на уроках);

- розкажіть про свої почуття та потреби – безапеляційно та з усіма емоціями, які Ви переживаєте; важливою є розповідь від першої особи Я = мої почуття + мої потреби + опис фактів (а не людей!);

- уникайте висловів, що принижують або звинувачують дитину;

- цілком виразно скажіть, що Вам хочеться, щоб вона разом з Вами шукала такий вихід, який був би прийнятний для обох сторін і завдяки якому задовольнялися б потреби усіх сторін.

2. РАЗОМ ШУКАТИ МОЖЛИВІ РІШЕННЯ:

- спільно пропонувати якомога більше різноманітних пропозицій;

- спочатку висловлюються діти, потім дорослі;

- найважливіше в цій фазі приймати всі думки, без оцінки, без критики, без виключення;

- якщо справа стосується кількох дітей, заохочуйте кожну дитину до розмови;

- записуйте всі думки.

3. КРИТИЧНО ОЦІНИТИ ПРОПОЗИЦІЇ РІШЕНЬ:

„А тепер давайте подумаємо, яке з цих рішень для нас найкраще”, „Мені б це не сподобалося”, „Це не задовольнить мої потреби” „Я вважаю, що це рішення було б несправедливим щодо мене”, „Ця думка здається мені цікавою”, „Таке рішення здається мені дуже етичним і розумним”.

4.НАВАЖИТИСЬ НА НАЙКРАЩЕ РІШЕННЯ:

- спрямовуйте свої думки у напрямку до почуттів та думок дитини („Ти погоджуєшся з цим рішенням?”, „Це вдасться зробити?”, „Це рішення задовольнить усіх?”;

- не трактуйте жодне рішення як остаточне, яке неможливо модифікувати („Ну, добре, давайте випробуємо це рішення і побачимо, чи воно себе виправдає”);

- зафіксуйте це конкретне рішення конкретними пунктами на папері;

- переконайтеся, що кожен знає, що і як він повинен зробити.

5.ВИКОНАТИ ПРИЙНЯТЕ РІШЕННЯ:

- тобто розробити деталі виконання: що, коли, до якого часу, що необхідно, як часто, в які дні...;

- встановіть термін наступної зустрічі, щоб оцінити ефект.

6. ПІЗНІША КРИТИЧНА ОЦІНКА:

- Як виконується наше рішення?

- Чи кожен з нас і надалі задоволений нашою угодою?

- Що необхідно для вдосконалення нашого задуму, щоб краще досягти спільної мети?

- Обов’язково оцініть попередні зусилля дитини (як? – див. описова похвала).

Додаток 25

Вірш про себе

Я, ніби пташка, тому що.....................................................

Я перетворююсь на тигра, коли.........................................

Я можу бути вітерцем, тому що.......................................

Я, ніби мурашка, коли...........................................................

Я склянка води.......................................................................

Я почуваю, що я шматочок танучого льоду.......................

Я – прекрасна квітка.............................................................

Я почуваю, що я скала...........................................................

Я – стежка.............................................................................

Я, ніби риба.............................................................................

Я – цікава книжка...................................................................

Я – пісенька..............................................................................

Я – миша...................................................................................

Я, ніби буква „О”...................................................................

Я – світлячок...........................................................................

Я відчуваю, що я смачний сніданок.......................................

Невже це, насправді, Я!!!

Додаток 26

ПІДСУМКОВА АНКЕТА УЧАСНИКА СЕМІНАРУ

1. Для Вас семінар був:

Дуже корисним

Корисним

Не корисним

Прокоментуйте, будь-ласка, відповідь_________________________

2. Зазначте, будь-ласка, чи відповідає зміст семінару Вашим професійним запитам:

Так, тому що______________________________________________

Ні, тому що _______________________________________________

3. Результатом участі у семінарі для Вас стало:

Отримання нової інформації (вкажіть якої саме)_______________

Набуття практичних навичок (зазначте яких)_________________

4. Що дала участь у семінарі для Вашого

професійного зростання_____________________________________

особистісного зростання_____________________________________

5. Вкажіть, будь-ласка, як і де Ви використовуєте отриману інформацію?

____________________________________________________________________________________________________________________

6. Які питання, на Вашу думку, доцільно ще було б додатково розглянути з теми семінару?

____________________________________________________________________________________________________________________

Прізвище, ім’я_____________________________________________

Посада, організація_________________________________________

Дякуємо за співпрацю!

ЛІТЕРАТУРА

1. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн. Кн.. 2: Особистісно орієнтований підхід: науково-практичні засади: Наук. видання. – К.: Либідь, 2003. – 344 с.

2. Братченко С.Л. Межличностный диалог и его основные атрибуты // Психология с человеческим лицом: гуммани-стическая перспектива в постсоветской психологии / Под ред. Д.А.Леонтьева, В.Г.Щур. – М.: Смысл, 1997. – С. 201 – 222.

3. Галицких Е.О. Диалог в образовании как способ становления толерантности: Учебно-методическое пособие. – М.: Акаде-миический проект, 2004. – 240 с.

4. Гиппенрейтер Ю.Б. Общаться с ребенком. Как? – М., 2001.

5. Джинот Х. Дж. Между родителем и подростком: Пер. с англ.- М., 2000

6. Ігри дорослих. Інтерактивні методи навчання / Упоряд. Л.Галіцина. – К.: Ред. загальнопед. газ., 2005. – 128 с.

7. Желак И.М. Искусство быть семьей.- Минск, 1998

8. Кривцова С.В. Навыки жизни: в согласии с собой и миром. – М., 2002

9. Кулагина И.Ю. Возрастная психология (Развитие ребенка от рождения до 17 лет): Учебное пособие. – М.: Изд-во РОУ, 1996. – 180 с.

10. Основи батьківської компетентності: Навч. посіб. / упорядн.: Т.Г.Веретенко, І.Д.Звєрєва, Н.Ю.Шевченко; За ред. І.Д.Звєрєвої. – К.: Наук. Світ, 2006. – 156 с.

11. Популярная психология для родителей / Под ред.. А.А.Бодалева.- М.: Педагогика, 1998. – 256 с.

12. Сериков В.В. Образование и личность. Теория и практика проектирования педагогических систем. – М., 1999. – 272 с.

13. Соколов Д.Ю. Сказки и сказкотерапия, а еще Лунные дорожки, или приключения принца Эно. 4-е изд., испр. и доп.– М.: Изд-во Института психотерапии, 2005. – 224 с.

14. Спілкуємось та діємо / О.Безпалько, В.Гончарова, І.Авдєєва, Ж.Савич. – К.: Міленіум, 2002. – 112 с.

15. Технологія тренінгу / Упоряд.: О.Главник, Г.Бевз / За заг. С.Максименка. – Главник, 2005. – 112 с.

16. Уэбстер Дж. Создай свое будущее сам: Руководство по планированию будущего для подростков/ Дж.Уэбстер; Пер. с англ. Н.Б.Ярошевской. – Ростов н/Д., 2005.

17. Усвідомлене батьківство як умова повноцінного розвитку дитини: Метод матеріали для тренера / Авт. – упор.: О.В.Безпалько, Т.Л.Лях, В.В.Молочний, Т.П.Цюман // Під заг. Ред. Г.М.Лактіонової. – К.: Наук.світ, 2004. – 107 с.

18. Федорчук В.М. Соціально-психологічний тренінг „Розвиток комунікативної компетентності викладача”: Навчально-методичний посібник. – Кам’янець-Подільський: Абетка, 2004. – 240 с.

19. Хоментаускас Г.Т. Семья глазами ребенка. – М.: РИПОЛ КЛАССИК, 2003.- 224 с.

20. Шенфельдер Г. Должны ли дети быть трудными? – М.: Знание, 1982. – 96 с.

21. Шпєвак З. Як говорити, щоб діти нас слухали. Як слухати, щоб діти з нами говорили /Робочі матеріали семінару. - К., Християнський дитячий фонд. - 23 с.