Курсовая работа: Системний підхід до планування підготовки кваліфікованих працівників

Тема курсової роботи:

"Системний підхід до планування підготовки кваліфікованих працівників"

План

1. Методологічні основи керування системою профтехосвіти

2. Умови створення системи неперервної освіти інженерно-педагогічних кадрів

3. Системний аналіз планування підготовки кваліфікованих працівників

4. Прогноз як важлива передумова планування кадрового забезпечення працівників для народного господарства України

Література

1. Методологічні основи керування системою профтехосвіти

В сучасних умовах важливо забезпечити максимальну відповідність рівня розвитку профтехосвіти суспільним потребам і прагненням молоді в його отриманні. Безперервний динамізм суспільного виробництва, вдосконалення його господарського механізму вимагають адекватного стану всіх сфер освіти, включаючи профтехосвіта. Тісний зв'язок професійно-технічних навчальних закладів, підприємств і об'єднань припускає ефективну систему управління їх взаємостосунками.

Досліджуючи методологічні аспекти управління профтехосвітою, важливо з'ясувати систему принципів, функцій і методів управління цією специфічною галуззю народної освіти. Необхідно відзначити, що управління профтехосвітою грунтується на використовуванні основного економічного закону, закону планомірного, пропорційного розвитку народного господарства і законів вартості, економії часу, відповідності розвитку робочої сили характеру і рівню розвитку засобів виробництва, розподілу праці, а також відтворювання робочої сили і ін. Вся система економічних законів комплексно впливає на управління профтехосвітою.

Профтехосвіта є структурним цілим, основні елементи якого взаємозв'язані і взаємообумовлені. Як ціле система профтехосвіти складається з сукупності об'єктів з певними зв'язками між ними і між їх властивостями. Як конкретних об'єктів в ній виступають: професійно-технічні учбові заклади всіх типів, інститути, індустріально-педагогічні технікуми, підприємства, установи, організації. Ці ж об'єкти можуть розглядатися як підсистеми загальної системи профтехосвіти.

Для обґрунтовування системи профтехосвіти як об'єкту управління скористаємося основним організаційним елементом (підсистемою), яким є професійно-технічний навчальних заклад: ціль і задачі функціонування професійно-технічних навчальних закладів повністю узгоджуються з метою і задачами системи профтехосвіти, а точніше цілі і задачі системи реалізуються перш за все у функціонуванні професійно-технічних навчальних закладів; склад вирішуваних цими учбовими закладами проблем адекватний проблемам, вирішуваним системою профтехосвіти в цілому з тією лише різницею, що складність їх зростає пропорційно рівням управління цією системою; по народногосподарському значенню і по кількості функціонуючих професійно-технічних навчальних закладів; склад елементів цієї підсистеми як субстанція її функціонування аналогічний цілісній системі профтехосвіти; структура елементів і зв'язків однотипна і відрізняється лише по ступеню складності і різновидності в залежності від рівня управління; процеси, що протікають в професійно-технічних навчальних закладах, носять загальний для профтехосвіти характер.

На систему профтехосвіти як на об'єкт управління в сучасних умовах значний вплив робить цілий комплекс чинників. Під їх дією зростає необхідність подальшої впорядкованості цього об'єкту в процесі планомірного управління ними. До числа таких чинників відносяться: організаційне виявлення профтехосвіти за допомогою передачі функцій підготовки і підвищення кваліфікованих робочих кадрів стаціонарним професійно-технічним учбовим закладам; посилення соціальної функції профтехосвіти з підготовки молоді до продуктивної праці в умовах її дефіциту; участь в переході до загальної середньої освіти і вдосконаленні професійної структури робочих кадрів за допомогою формування кваліфікованого ядра робочого класу; взаємовплив НТП і профтехосвіти; вдосконалення господарського механізму єдиного народногосподарського комплексу, складовою частиною якого є система профтехосвіти; зростання ролі управлінської праці при одночасному підвищенні вимог до керівників і фахівців профтехосвіти і посиленні їх відповідальності перед суспільством за масштаби і якість підготовки кваліфікованих працівників; складність і різнохарактерність процесів, що відбуваються в системі профтехосвіти, включаючи психолого-педагогічні, соціально-економічні і виробничо-технічні; звідси задача управління - забезпечити координацію всіх цих процесів на користь досягнення мети учбового закладу; особливості колективів профтехучилищ, що полягають в наявності як вчаться, так і педагогічного персоналу: чисельність учнів у навчальних закладах щорічно міняється, проте розміри її значні; наявність значних основних фундацій, які виконують не тільки учбові, але і виробничі функції; матеріальні, фінансові і трудові ресурси, які можуть прийняти стан руху за наявності відповідного управління.

Профтехосвіта в широкому значенні включає всі види і організаційні форми підготовки і підвищення кваліфікації робочих кадрів незалежно від їх відомчої підлеглості.

Функція управління профтехосвітою є сукупністю спеціалізованих елементів процесу управління, взаємодія яких направлена на рішення кінцевої мети і задач профтехосвіти. Необхідно розрізняти види управлінської діяльності і функції управління. До функцій управління профтехосвітою відносяться: планування, організація, контроль, регулювання, облік.

Планування передбачає визначення перспективних і поточних цілей, термінів підготовки працівників, ресурсів, необхідних для виконання заданих цілей у встановлені терміни, визначення системи показників, оцінку результату виконання завдань і т.д. Планування як інструмент реалізації планомірності, тобто об'єктивної необхідності в злагодженому регулюванні економіки, виступає універсальним чинником в управлінні суспільним виробництвом. Відомий зв'язок функцій і методів управління дозволяє в конкретних випадках розглядати планування і як метод управління і як його найважливішу функцію.

Наступна функція - організація передбачує створення системи управління в цілому, що забезпечує ефективне виконання планів, розробку і створення структури управління, зв'язку між її органами, інформаційної системи, методів стимулювання робіт.

Контроль передбачає, з одного боку, фіксацію процесу управління в заданій організаційній системі і з другої аналіз причин відхилення від заданого плану.

Регулювання направлено на постійне усунення відхилень від запланованого ходу управління, забезпечення його безперервності в нових умовах і при змінних обставинах, що виникають в системі профтехосвіти. Регулювання як правило, оперативний процес, направлений на реалізацію кінцевої мети і задач управління.

Облік покликаний фіксувати і реєструвати по певній, наперед встановленій системі весь хід управління підготовки робочих кадрів, а також визначати кінцеві результати навчально-виробничої діяльності за даний період. Форми державної статистичної звітності повинні охоплювати і розкривати всі сторони діяльності навчальних закладів профтехосвіти, включаючи навчально матеріальну базу, навчально-виховний процес, виробничу діяльність, житлово-побутові умови вчаться, а також діяльність підприємств, організацій і органів професійно-технічної освіти по виконанню задач, поставлених перед системою профтехосвіти.

Разом з об'єктивними економічними законами, закономірностями, принципами і функціями в процесі управління профтехосвітою використовуються методи, прийоми і засоби дії на трудові колективи і окремих працівників, які змінюються і удосконалюються відповідно до розвитку системи підготовки кваліфікованих працівників. Термін „метод” буквально означає спосіб дослідження або спосіб досягнення поставлених цілей. Якщо процес управління визначати як цілеспрямовану дію на трудові колективи, то метод управління-це спосіб здійснення такої дії. В науці управління під методом управління розуміється сукупність способів, форм, прийомів і засобів, що використовуються для реалізації задач, що стоять перед керівними органами.

Методи управління підрозділяються на економічні, організаційно-адміністративні і соціально-психологічні.

Економічні методи управління засновані на пізнанні і використовуванні економічних законів; організаційно-адміністративні здійснюються шляхом дії на окремих працівників і трудові колективи, керовану систему організаційно-адміністративної діяльності, тобто в основі цих методів лежать об'єктивні закони; соціально-психологічні і психологічних чинників і закономірностей колективної праці, тобто на об'єктивних законах соціально-психологічного розвитку колективу.

2. Умови створення системи неперервної освіти інженерно-педагогічних кадрів

Концепція безперервного навчання останніми роками отримала, широке розповсюдження при проведенні єдиної державної політики в області вдосконалення освітньої системи країни. Основою безперервного навчання в сучасних умовах виступає той незаперечний факт, що освіта вже не розглядається тільки як чинник вдосконалення професійної кваліфікації, а виконує важливу соціальну функцію, будучи передумовою усестороннього розвитку особи. Тим самим безперервне навчання виходить за рамки суто освітніх установ, оскільки істотно доповнюється системою інших соціальних інститутів, що знаходяться зовні сфери освіти, і здійснюється протягом всього періоду трудової діяльності людини. Розглядаючи з цих позицій безперервне утворення інженерно-педагогічних кадрів профтехосвіти, можна відзначити, що необхідність їх безперервного навчання в сучасних умовах обумовлюється як мінімум чотирма передумовами.

По-перше, вихованням відповідальності за виконання найважливішого соціального замовлення суспільства на підготовку кваліфікованих робочих кадрів відповідно до потреби в них народного господарства, що динамічно розвивається. Абсолютно очевидно, що виконати це замовлення можуть фахівці, по своїх ідейно-політичних, ділових і етичних якостях відповідні вимогам, що пред'являються до них партією і урядом. Тому формування особи кожного фахівця профтехосвіти повинне відбуватися при дотриманні норм демократичної країни, коли процес його виховання не обмежується отриманням освіти у відповідних навчальних закладах, а продовжує розвиватися відповідно до соціального прогресу суспільства протягом всієї трудової діяльності.

По-друге, об'єктивними причинами, пов'язаними з досягненням відповідності між рівнем наукового знання в тій або іншій області науки і ступенем професійної підготовленості керівників і фахівців, тобто рівнем оволодіння всім комплексом нових знань, необхідним для виконання виробничих функцій і обов'язків. Ця визначальна тенденція викликана старінням одного разу отриманих знань і необхідністю їх постійного заповнення унаслідок безперервного характеру науково-технічного прогресу, пронизливого всі галузі народного господарства і робить активний вплив на всі сфери сукупної суспільної праці, включаючи профтехосвіта.

По-третє, як показує досвід, формуванням процесом підвищення кваліфікації суб'єктивної потреби продовжувати освіту. Інакше кажучи, разом з об'єктивною суспільною потребою в постійному оновленні знань існує і суб'єктивна потреба в їх заповненні кожним керівником і фахівцем. У зв'язку з цим насущною задачею системи підвищення їх кваліфікації є підкріплення цієї потреби реальною можливістю отримання додаткового об'єму знань.

По-четверте, недостатнім рівнем освіти в певної частини керівників і фахівців (що є додатковим аргументом для створення безперервного утворення інженерно-педагогічних кадрів).

Початковою основою безперервної освіти служать професійні моделі працівників відповідних категорій. Ці моделі, або свого роду освітній стандарт, повинні концентрований відображати всю сукупність вимог до рівня кваліфікації працівника, а в системі безперервної освіти бути своєрідним орієнтиром в рівні професійної підготовленості керівника і фахівця профтехосвіти. Необхідність розробки професійних моделей пояснюється поряд моментів: такі моделі можна прийняти за певний еталон якостей керівників і фахівців, по якому можна вести їх підбір; по них можна орієнтувати кандидатів на висунення в керівники; вони можуть бути використані як нормативного документа при розробці навчально-програмної документації; в системі підвищення кваліфікації, нарешті, наявність моделей дозволяє визначити раціональні терміни, форми і періодичність навчання. Абсолютно очевидно, що професійні моделі носять динамічний характер, оскільки відбувається постійне оновлення змісту праці працівників. Ймовірно, зміст моделей слід переглядати кожні п'ять років відповідно до періодичності термінів підвищення кваліфікації. Таким чином, використовування професійних моделей в системі безперервного утворення керівників і фахівців профтехосвіти створює наукову основу управління підготовкою і підвищенням кваліфікації інженерно-педагогічних кадрів.

Система безперервного утворення інженерно-педагогічних кадрів, зайнятих у профтехосвіті, може бути представлена у вигляді різноманіття періодів, видів, форм і термінів навчання і підвищення кваліфікації працівників. Безвідносно до сфери їх зайнятості першим елементом (або підсистемою) цієї складної системи є первинне навчання. Стосовно фахівців цей період протікає в різноманітних видах освітньої системи країни: вузах, середніх спеціальних навчальних закладах, училищах, включаючи військові. Працівники профтехосвіти одержують первинне навчання практично у всіх типах вищих і середніх навчальних закладів, діючих в країні.

Якщо розглядати первинне навчання стосовно окремих категорій працівників профтехосвіти, то можна встановити наступні особливості. Викладачі суспільних дисциплін дістають вищу освіту на відповідних факультетах університетів, вищих навчальних закладів, педагогічних і економічних вузів; викладачі загальноосвітніх дисциплін на відповідних факультетах університетів, педагогічних вузів; викладачі спеціальних дисциплін, як правило, первинне навчання проходять в технічних вузах. Багато які викладачі до вищої освіти отримали середню спеціальну освіту, мали досвід роботи в загальноосвітніх школах або на виробництві.

Значним резервом поліпшення якісного складу інженерно-педагогічних кадрів є навчання їх на заочних і вечірніх відділеннях вищих і середніх спеціальних навчальних закладів. Складова частина системи безперервного утворення керівників і фахівців профтехосвіти - підвищення їх кваліфікації, пов'язане з необхідністю постійного оновлення знань. Більшість працівників профтехосвіти вищу і середню спеціальну освіту отримали в навчальних закладах, що здійснюють підготовку фахівців для інших галузей народного господарства. Ця обставина спонукає усилити увагу до підвищення їх кваліфікації згідно специфіці даної сфери освіти.

Головними задачами підвищення кваліфікації кадрів системи профтехосвіти слід вважати: набуття додаткової кваліфікації, тобто наукових знань в об'ємі, що виходить за межі спеціальності, отриманої у вузі, і необхідному для виконання службових обов'язків; актуалізація знань і умінь у зв'язку з процесом розвитку профтехосвіти.

Важливою формою підвищення кваліфікації є стажування майстрів виробничого навчання на передових промислових і сільськогосподарських підприємствах, будівництвах і в інших організаціях, яка проводиться з метою практичного вивчення сучасної техніки і технології виробництва, наукової організації праці, прийомів і методів праці передовиків і новаторів виробництва. В даний час ця форма підвищення кваліфікації використовується в більшості профтехучилищ.

За останні роки отримало широке розповсюдження рух наставництва в профтехучилищі, на виробництві. Практика показує, що наставники, в ролі яких виступають передові працівники підприємств, потребують отримання педагогічної освіти, і для них доцільно організувати спеціальну систему підвищення кваліфікації з відривом і без відриву від виробництва.

Інтерес представляє заочна форма підвищення кваліфікації, включаючи екстернат, який особливо ефективний у зв'язку з тим, що виключає відрив керівників і фахівців від навчальної роботи на 2 місяці.

Заочній формі підвищення кваліфікації необхідний цілий арсенал навчально-методичних допомог, що активізують самостійну роботу фахівців, а також продумана система роботи з ними в сесійний період. Для широкого упровадження цієї форми потрібна відповідна підготовча робота. На нашу думку, досягненню ефективності підвищення кваліфікації кадрів профтехосвіти будуть сприяти наступні обставини:

1. Сучасний рівень організації навчально-виховного процесу. Сюди входять належний рівень планування, залучення як лекторів учених і фахівців, досконалі плани і програми, розвинута навчально-матеріальна база, забезпечення слухачів необхідними методичною документацією, підручниками, допоміжною літературою і т.д.

2. Цілеспрямований характер процесу підвищення кваліфікації, суть якого полягає в тому, що процес навчання повинен відповідати кінцевій меті функціонування профтехосвіти з урахуванням всієї сукупності внутрішніх і зовнішніх чинників його розвитку.

3. Комплексний підхід до підготовки і підвищення кваліфікації. Це значить, що необхідний обхват навчанням всіх категорій працівників даного учбового закладу, установи, організації ціллю скорочення значного розриву в рівні підготовки кадрів різних категорій.

4. Безперервність підвищення кваліфікації, включаючи вивчення прямого і зворотного зв'язків між цим процесом і функціонуванням системи профтехосвіти.

Створення системи безперервного утворення інженерно-педагогічних кадрів є важливою соціально-економічною і педагогічною проблемою, від успішного рішення якої зрештою залежить підготовка працівників високої кваліфікації.

3. Системний аналіз планування підготовки кваліфікованих працівників

Об'єктивний механізм планомірності припускає підтримкою пропорційності між масою і структурою суспільних потреб.

Дія закону планомірного розвитку стосовно сфери професійно-технічної освіти означає суспільну необхідність прямого, свідомого регулювання процесу планування підготовки кваліфікованих працівників у відповідності з потребами провідних галузей народного господарства України.

Будучи інструментом планомірності, планування в даному випадку повинне забезпечити пропорційність між підготовкою кваліфікованих працівників і суспільною потребою в них окремих галузей або економічних районів. Для встановлення необхідного співвідношення слід планувати певні темпи розвитку цих чинників. Перерахуємо найбільш загальні вимоги закону планомірного розвитку української економіки до планування підготовки кваліфікованих робочих: виявлення ступеня відповідності масштабів підготовки кваліфікованих працівників суспільним потребам в цілому і з окремих галузей народного господарства; розкриття галузевих пропорцій підготовки кваліфікованих працівників в розрізі міністерств, відомств; аналіз внутрішньовиробничих пропорцій підготовки кваліфікованих працівників на прикладі дрібних, середніх, і великих підприємств (об'єднань), будівництв, приватних фірм і компаній; облік територіальних співвідношень в підготовці кваліфікованих працівників на прикладі окремих областей та регіонів.

Планування підготовки кваліфікованих працівників як цілісне багаторівневої освіти є складною підсистемою, органічно пов’язаною з іншими видами народногосподарського планування як системи. Проте в даному конкретному дослідженні планування підготовки кваліфікованих працівників розглядається як відносно самостійної системи, що складається у свою чергу з великої кількості підсистем. Останні залежно від задач, цілей і характеру дослідження також можуть (і повинні) розглядатися як самостійні системи, утворювані приватними підсистемами, і т.д. Таким чином, планування підготовки працівників по своїй суті є складним організмом, багато порядковою системою, утворюваною безліччю взаємозв'язаних елементів і підсистем. У зв'язку з цим в ході дослідження вельми важливо виявити, розкрити і обґрунтувати місце, роль і структуру зв'язків підсистеми, включаючи цілісну систему планування підготовки кваліфікованих працівників, діючу в країні.

Звідси відмінні риси системного аналізу, який дозволяє перш за все вивчити об'єкт всесторонньо, комплексно, визначити стійкі тенденції, зв'язку і закономірності його розвитку. Об'єкт, що вивчається, розглядається в якості ієрархи чесанням системи, де підсистеми, що її становлять, утворюють органічні ланки. Нарешті, системний аналіз дозволяє визначити ефект всієї системи, а не тільки окремих її підсистем. З цією метою системний аналіз повинен ґрунтуватися на певних принципах, з яких можна виділити наступні:

принцип цілісності: якості об'єкту як системи, що не відповідає властивостям складових його елементів;

принцип всебічності: максимально можливий облік всіх. зв'язків і відносин об'єктів;

принцип системоосвітніх відносин : виявлення тих зв'язків між елементами об'єкту, які забезпечують його цілісність, існування і розвиток;

принцип субординації : побудова ієрархії елементів з урахуванням їх ваги, мобільності і керованості;

принцип компенсації : недопущення оцінки результатів дії об'єктів по безпосередньому ефекту-оцінка його тільки по інтегральному ефекту;

принцип динамічності: розгляд характеристик системи як змінюються аж до їх переходу в свою протилежність;

принцип альтернативності оцінок: облік невизначеності обмежень функціонування системи;

принцип оптимальності: оптимальність функціонування елементів по екстремуму функції цілі не забезпечує оптимальності функціонування системи в цілому;

принцип багатозв'язковості: розгляд системи як складної вірогідної сукупності багато зв’язних дій і задач, вихід яких не може бути наперед відомий.

Системний аналіз на основі цих принципів стосовно вивчення практики підготовки кваліфікованих працівників означає комплексне дослідження всіх підсистем планування під кутом зору його відповідності вимогам об'єктивних економічних законів, а також соціально-політичним задачам, що стоять перед сферою підготовки зміни робочого класу.

Методичними передумовами власне процесу планування виступають конкретні методичні підходи до системного аналізу, які в процесі дослідження необхідно використовувати в сукупності.

Метод угрупувань дозволяє встановити загальні закономірності розвитку окремих об'єктів аналізу (див. схему 2):

Розробка системи взаємозв'язаних аналітичних показників показана на схемі 4:

Аналітичний огляд однорідних об’єктів - виконання цього методу доцільно при аналізі діючих методик, інструкцій, вказівок, рекомендацій по плануванню підготовки працівників.

Метод елімінування як система прийомів, що дозволяють кількісно зміряти вплив кожного чинника на рівень об'єкту, що вивчається, може бути використаний при з'ясуванні обґрунтованості розрахункових даних про чисельність, потреби, підготовці працівників і т.д. (див. схему 5):

Математичне програмування в даному аналізі може бути використано при перевірці планових завдань по підготовці працівників на різних рівнях планування. Цей метод сприяє визначенню системи оптимальності даного варіанту плану.

Методи економіко-математичного моделювання можна використовувати для визначення їх ефективності в цілях масового застосування в плановій практиці.

Методи експертної оцінки в даному випадку повинні бути широко використані для вивчення думки кваліфікованих фахівців.

Метод екстраполяції також застосовується як інструменту аналізу.

Варіанти використовування цих методів аналізу залежать від цілі і характеру одержуваної інформації. Проте їх практичне застосування в сукупності повинно бути націлено на вивчення наступних основних питань: найважливіші напрями вдосконалення методології планування; вдосконалення методів розробки планів; взаємодія системи планів; взаємозв'язок показників планів; існуючі планові задачі формалізовані і неформалізовані); типізація планових задач для даного планового об'єкту і всієї системи планування; взаємозв'язок задач планування.

Вивчення цих питань повинно бути побудовано таким чином щоб матеріали, отримані з урахуванням конкретного рівня планування, з'явилися достовірною основою для розробки обґрунтованих пропозицій по вдосконаленню планової роботи в області профтехосвіти.

Найважливішою частиною планування економічного і соціального розвитку профтехосвіти є розробка планів підготовки кваліфікованих працівників.

Науково обґрунтоване планування підготовки кадрів вимагає глибокої, ретельної розробки балансових розрахунків потреби в кваліфікованих робочих, за допомогою яких виявляється додаткова потреба підприємств в працівниках по групах професій і спеціальностей і визначаються масштаби і оптимальні пропорції підготовки працівників безпосередньо на виробництві і в навчальних закладах профтехосвіти.

Система балансових розрахунків працівників кваліфікованої праці - метод дослідження динаміки співвідношення різних професійно-кваліфікаційних груп працівників, а також основа виявлення кількісних і якісних змін професійного складу працівників в планованому періоді. На основі балансових розрахунків визначаються необхідні масштаби перерозподілу робочих, що вже мають професійну підготовку (наприклад, переклад з інших підприємств), і залучення кваліфікованих працівників, тимчасово не зайнятих в суспільному виробництві (звільнилися і т.д.).

Балансові розрахунки потреби підприємств, будівництв і організацій в кваліфікованих працівників і джерел її забезпечення складають наукову основу планування підготовки працівників кваліфікованої праці, ліквідації диспропорцій в професійному розподілі праці і служать важливим чинником своєчасного забезпечення галузей народного господарства кваліфікованими працівниками.

Складання балансів працівників кваліфікованої праці в територіальному розрізі необхідне для усесторонньої ув'язки додаткової потреби областей в кваліфікованих працівників з урахуванням фактичної наявності і особливостей місцевих трудових ресурсів, у тому числі молоді та ін. Крім того, місцеві баланси працівників кваліфікованої праці служать обґрунтовуванням подальшого розвитку сіті професійно-технічних навчальних закладів та інших форм професійної підготовки робочих кадрів на відповідних територіях.

Всі баланси розробляються по єдиній методиці, що забезпечує їх узагальнення в зведений народногосподарський баланс кваліфікованих працівників конкретного регіону, і складаються по певній формі (табл.1). Основними початковими даними для розробки балансів працівників кваліфікованої праці в галузевому і регіональному розрізах є завдання до складання проектів планів розвитку народного господарства, основні планові показники союзних і республіканських міністерств і відомств, перспективні плани технічного прогресу і розвитку продуктивних сил на території республік і областей.

Додаткову потребу підприємств, будівництв і організацій в робочих кадрах складають: планований приріст чисельності працівників; відшкодування планованого спаду працівників; відшкодування втрат робочої сили, викликаних текучістю кадрів, виїздом за кордон.

При розрахунку додаткової потреби в працівниках кваліфікованої праці слід мати на увазі, що вона може бути і за відсутності зростання загальної чисельності працівників і навіть при її зниженні. В основі визначення додаткової потреби підприємств в працівників кваліфікованої праці лежать розрахунки планової загальної чисельності працівників по групах професій і спеціальностей (гр.3 і 4 баланси); в гр.3 баланси показується середньорічна чисельність працівників на рік, попередній планованому; в гр.4-середньорічна чисельність працівників на планований рік. Загальна планова чисельність працівників (1-й рядок гр.3 і 4 баланси) визначається підсумовуванням заздалегідь розрахованої чисельності працівників по окремих групах професій і спеціальностей.

Визначення планової чисельності працівників представляє щонайбільшу трудність. Вона розраховується на основі аналізу динаміки фактичної чисельності працівників по відповідних групах робочих професій за базисний період. Доцільно при цьому використовувати дані професійних переписів, а також планові дані підприємств по розрахунках балансів кваліфікованих працівників. При екстраполяції даних аналізу на перспективу необхідно ураховувати плановані заходи щодо підвищення технічного рівня виробництва, показники планової продуктивності праці та інші чинники.

Планова чисельність працівників визначається за формулою:

Чп=

де Чп - планова чисельність працівників; Оп - плановий об'єм продукції у відповідних одиницях вимірювання; Вп - планове вироблення на одного працівника у відповідних одиницях вимірювання.

Розрахунок планової чисельності працівників кваліфікованої праці є початковою базою для визначення їх додаткової потреби на планований період.

Потреба в працівниках на приріст чисельності (гр.5 балансу) пов'язана із зміною об'єму виробництва. Вона виникає у разі перевищення темпів зростання об'єму виробництва над темпами підйому продуктивності праці. Якщо продуктивність праці росте швидше за об'єм виробництва, то може виникнути необхідність скоротити чисельність працівників по окремих професійних групах, що показується в графі 5 балансу із знаком мінус". Потреба в працівників на приріст чисельності;

розраховується як різниця між кількістю працівників в планованому і попередньому (базисному) роках (гр.4-3 баланси).

В планований спад, на який розраховується додаткова потреба в працівниках кваліфікованої праці (гр.6 балансу), включаються: природний спад-вибуття працівників у зв'язку з відходом на пенсію, інвалідністю і смертю, а також у зв'язку з переходом на іншу роботу за станом здоров'я; з відривом від виробництва; у зв'язку з призовом в армію; закінченням термінів трудових договорів; вибуття із інших причин, виїзд за кордон, переклад на виборні посади, злагоджений з адміністрацією переклад в категорію службовців, різні форми зміни професій, викликані виробничою необхідністю, і т.д.

Розмір додаткової потреби в працівниках на відшкодування планованого спаду визначається на основі середнього відсотка їх вибуття від чисельності робочих відповідної професійної групи в базисному періоді.

В графах, що відображають вибуття працівників в абсолютному виразі (гр.3, 6,9), показується число робочих, вибулих із всіх причин, що становлять планований спад. Відсоток вибуття працівників по роках базисного періоду (гр.4, 7,10) обчислюється за формулою середній арифметичної зваженій (в якій терезами служить чисельність працівників, вибулих по кожній з причин). Середній відсоток вибуття за весь базисний період в цілому (гр.11) визначається на основі знайдених річних відсотків вибуття за формулою середній арифметичної простої.

Встановлений відсоток вибуття працівників коректується з урахуванням змін до складу працівників в плановому періоді (у тому числі осіб призовного віку і тих, хто вступає в пенсійний вік), поліпшень умов праці, змін структури виробництва, розширення масштабів вищої і середньої спеціальної освіти.

Додаткова потреба в працівниках на відшкодування втрат від плинності робочих кадрів показується в гр.7 балансу. Досвід складання балансів кваліфікованих працівників по підприємствах показує, що в даний час відсутня можливість практичного розрахунку достовірної величини абсолютних втрат робочих кадрів, обумовлених текучістю робочої сили. У зв'язку з цим в балансові розрахунки рекомендується включати всю величину втрат від плинності робочої сили. Плинність робочої сили складається із звільнення працівників за власним бажанням, за порушення трудової і виробничої дисципліни, за прогули, непридатність до роботи, через виїзд в інші райони країни і т.п.

Без урахування плинності робочих кадрів баланс працівників кваліфікованої праці не зможе відобразити дійсну додаткову потребу в кваліфікованих робочих; відповідно не будуть передбачені і джерела повного забезпечення виробництва кадрами працівників.

Дані про плинність кадрів працівників можуть бути отримані на основі аналізу відповідних звітних матеріалів підприємств, будівництв і організацій за базисні роки, а також в результаті вибіркових обстежень.

Загальний підсумок додаткової потреби в працівників (гр.8 балансу) визначається сумою всіх формуючих її показників (гр.5+гр.6+гр.7) алгебри, з яких показники гр.5 можуть бути негативною величиною. Підсумкові дані про додаткову потребу в працівниках заносяться в гр.8 балансу.

Якщо сума показників по гр.5, 6 і 7 складе негативну величину, то вона показується в гр.8 балансу із знаком „мінус”, а її абсолютне значення переноситься в гр.9 балансу. В цьому випадку додаткова потреба в працівниках буде дорівнювати сумі показників гр.8 і 9 балансу, а дані гр.9 відобразять відносний надлишок працівників в планованому періоді або плановане вивільняється працівників певної професійної групи, обумовлене технічним прогресом і зміною структури виробництва (табл.2):

В наведеному прикладі загальна додаткова потреби в працівниках в 2003р. складе 50 чол. (гр.8+гр.9), у тому числі в робочих професії А-50чол. По професії б передбачається скоротити чисельність робочих на 50 чол., з них 20 чол. Буде використано для заміни тих, які вибувають в плановому році (гр.6+гр.7). а 30 чол. складуть відносний надлишок в робочій силі.

Таблиця 2. Баланс працівників кваліфікованої праці (графи 1-2 табл. 1)

При виборі форм підготовки працівників кваліфікованої праці по певних професіях і спеціальностях слід керуватися діючими переліками професій, по яких здійснюється первинна підготовка робочих професій кваліфікованої праці. Крім того, слід ураховувати, що підготовка нових працівників по всіх формах професійного навчання повинна відповідати потребі в кваліфікованих працівників, що проходять первинну професійну підготовку, тобто потреби в працівниках кваліфікованої праці на приріст чисельності і на заміну планованого спаду. Потреба в працівниках на відшкодування втрат, пов'язаних з текучістю кадрів, як правило, повинна задовольнятися за рахунок набору робочих, що вже пройшли раніше професійне навчання. При виборі форми підготовки працівників кваліфікованої праці слід виходити не з наявності в планованому періоді навчально-виробничої бази, що готує кадри для даного міністерства або відомства, а з потреби міністерств і відомств в працівниках, що пройшли відповідну професійну підготовку.

Показники підготовки кваліфікованих працівників по конкретних професіях визначаються професійно-технічними навчальними закладами спільно з базовими підприємствами. При цьому необхідно враховувати потребу в кваліфікованих працівниках з нових професій, які виникають у зв'язку із впровадженням нової техніки і технологічних процесів та потребують стаціонарної підготовки в профтехучилищах.

Розрахунки підготовки кваліфікованих працівників узгоджуються джерелами комплектування ПТУ і планами розвитку їх навчально-матеріальної бази (будівництвом, створенням філіалів, використовуванням будівель, що вивільняються, пристосованих приміщень і т.д.).

Джерела комплектування визначають, виходячи з балансових розрахунків розподілу молоді, що закінчує 9 та 11 класи загальноосвітніх шкіл, по території району, міста, за роками і єдиними планами комплектування профтехучилищ, середніх спеціальних навчальних закладів і Х класів загальноосвітньої школи випускниками Х класів. При недостачі контингентів з місцевої молоді встановлюються. джерела комплектування, що передбачають залучення хлопців і дівчат з інших областей.

Виконання планів комплектування забезпечується спільною роботою ПТУ, шкіл і базових підприємств по професійній орієнтації молоді, для чого розробляються сумісні заходи на п'ятирічку.

Контингент учнів (К) може визначаються на кінець планового року за формулою; К= П+Пр-В-О, де П-число учнів на початок планованого року; Пр-прийом учнів у плановому році; В-випуск кваліфікованих працівниках плановому році; О-число учнів, які вибувають із училищ протягом планового року.

Вибуття учнів визначається на основі аналізу звітних даних за 2-3 попередні роки з урахуванням заходів по його подальшому зниженню.

Середньорічна чисельність професійно-технічних навчальних закладів, що вчаться, розраховується за формулою:

Сг=П+

де Сг - середньорічне число учнів.; П - перехідний контингент на початок року; Пр - прийом учнів в плановому році;

М - продовження навчання учнів в плановому році (в місяцях);

В - випуск кваліфікованих працівників в плановому році;

М1 - число місяців, протягом яких учні не навчалися в плановому році у зв'язку з випуском;

Оср - середньорічний відсів учнів.

Випуск кваліфікованих працівників з професійно-технічних училищ визначають, виходячи з прийомів в попередні роки з урахуванням термінів навчання і можливого вибуття учнів. Кількість вибулих учнів визначається як середнє за 2-3 попередні роки з урахуванням зниження.

В тих випадках, коли в навчальних закладах організовуються окремі групи для підготовки кваліфікованих працівників по навчальних планах інших типів навчальних закладів, дані по цих групах (контингент, прийом, випуск, середньорічна чисельність вчаться) відображаються в показниках навчальних закладів, по навчальних планах яких ведеться навчання.

План підготовки кваліфікованих працівників в професійно-технічному учбовому закладі після узгодження з базовим підприємством і районною плановою комісією представляється для затвердження в місцеве управління профтехосвіти, яке при необхідності коректує, затверджує і доводить його до училища.

Розподіли випускників денних професійно-технічних училищ випускаються на підставі планів напряму на роботу відповідно до договорів з базовими підприємствами і за узгодженням з місцевим управлінням профтехосвіти по спеціальних путівках.

До передачі випускників на виробництво професійно-технічні училища спільно із зацікавленими організаціями створюють суспільні комісії, які перевіряють готовність підприємств до прийому молодят працівників (наявність необхідних соціально-культурних і житлово-побутових умов, робочих місць по підготовлених спеціальностях, можливостей раціонального використовування і т.д.). Професійно-технічні училища здійснюють постійний контроль за працевлаштуванням і подальшим культурно-технічним зростанням своїх випускників.

4. Прогноз як важлива передумова планування кадрового забезпечення працівників для народного господарства України

Економічне планування невіддільно від наукового передбачення, формою якого є прогноз. Оскільки будь-який план, тим більш перспективний, виражає майбутній процес розширеного відтворювання, тобто такі економічні процеси, які знаходяться ще в зачатковому стані або їх зовсім ще немає в реальній дійсності і які наступлять лише в майбутньому, в цих умовах економічне прогнозування, що служить найважливішим елементом і передумовою довготривалого народногосподарського планування, виступає необхідним інструментом для вибору найбільш ефективних шляхів, форм і методів розвитку соціалістичної економіки.

Одним з основоположних принципів наукового прогнозування на більш менш тривалу перспективу є комплексний підхід, взаємна ув'язка і єдність прогнозів розвитку всіх основних сторін соціалістичного народного господарства. Це, проте, не виключає, а, навпаки, припускає відому самостійну розробку прогнозів окремих сторін і галузей економіки, які повинні будуватися на базі більш загальних прогнозів і конкретизувати їх в своїй області, що у свою чергу дозволить вносити обґрунтовані корективи в ці більш загальні прогнози.

Розробка і обґрунтовування прогнозу підготовки працівників кваліфікованої праці включає ряд взаємозв'язаних аспектів, у тому числі зсуви в професійній структурі, динаміку чисельного складу працівників, зміни в змісті праці, кваліфікаційного і освітнього рівня, форм і методів підготовки працівників і ін. Визначення потреби і підготовки працівників - одна з ключових проблем перспективного розвитку господарства. Вона найбільш актуальна для більшості галузей і особливо тих, які визначають темпи і масштаби технічного прогресу у всіх інших сферах народного господарства, роблять вирішальний вплив на динамізм і ефективність суспільного виробництва, темпи підйому продуктивності праці і економічний розвиток країни в цілому. Від рівня підготовки кваліфікованих працівників і ступеня забезпеченості ними галузей у вирішальній мірі залежить успішне здійснення тих задач, підвищення якості його продукції, зниження витрат виробництва, можливості більш швидкої професійної переорієнтації працівників, що викликається прискореним науково-технічним прогресом.

Досліджуючи перспективи потреби галузей в працівниках кваліфікованої праці і міру забезпечення ними, можна передбачати неминучі труднощі і можливі диспропорції, до певної міри визначити їх масштаби, а також завчасно зробити необхідні кроки для їх запобігання або подолання з якнайменшими витратами. Прогнозована чисельність працівників повинна бути забезпечена як по кількості фізичних осіб, що залучаються до виробництва, так і по їх професійній підготовці і спеціалізації.

Одна з найбільш серйозних проблем народногосподарського і галузевого прогнозування полягає у визначенні співвідношення екстенсивних і інтенсивних чинників розвитку економіки в цілому і її окремих галузей. Прогнозуючи потребу в працівниках кваліфікованої праці, необхідно виходити з неминучого постійного посилення значення і ролі продуктивності праці як чинника економічного зростання. Це пояснюється значною мірою тим, що можливості екстенсивного розвитку виробництва за рахунок збільшення чисельності зайнятих в матеріальному виробництві вже в найближчій перспективі значно скоротяться. Разом з тим слід ураховувати диференційований темп цього приросту з погляду окремих галузей і підгалузей. Причому подібна тенденція не тимчасова, не скороминуча, а закономірно стійка, тривала.

Особливо важливий в даному випадку прогноз зсувів в кваліфікаційній структурі робочих кадрів, тобто Змін пропорцій між кваліфікованими, малокваліфікованими і некваліфікованими працівниками.

Просте складання планів і прогнозів потреби підприємств в кваліфікованих працівників ще не створює плану і прогнозу галузі. Міра цієї потреби в рамках підприємства може бути визначена абсолютно точно, але сума потреб не завжди забезпечить необхідні темпи розвитку даної галузі з погляду народногосподарських задач. Аналогічна, але ще більш складна проблема виникає при встановленні взаємозв'язку прогнозу і народногосподарського прогнозу.

В загальному вигляді схема (модель) і послідовність розробки прогнозу може бути представлена в наступному вигляді.

Спочатку, відволікаючись від галузевого аспекту, слід визначити потреби всього народного господарства в працівниках кваліфікованої праці по основних професійних групах, а потім - двох його основних сфер: матеріального виробництва і невиробничої сфери. Для цього необхідно попередня досліджувати динаміку багато кого синтетичних макроекономічних (на рівні всього народного господарства) величин головних темпів зростання і об'ємів національного доходу і динаміку суспільної продуктивності праці. Такі прогнозовані агрегатні величини необхідні як орієнтирів (опорних крапок) для виявлення кількісних характеристик, пов'язаних з прогнозом потреб в кадрах кваліфікованих працівниках.

Аналогічний підхід до виявлення цих потреб і на наступних, більш низьких ступенях народногосподарських ієрархічних сходів: в промисловості, сільському господарстві, будівництві, транспорті і т.д., а усередині промисловості за окремими галузями. Причому визначення сумарної потреби в працівниках кваліфікованої праці для всього народного господарства багато складніше, ніж прогнозування для окремої галузі. І це зрозуміло, бо перспективи розвитку народного господарства в цілому залежать від чинників більш численних, і врахувати їх з високою точністю і більшою імовірністю-справа дуже важка. Разом з тим реальність прогнозування окремої галузі зменшується, якщо вона береться зовні зв'язку з іншими галузями виробництва, і, навпаки, зростає у міру обхвату все більшого числа галузей народного господарства. Така залежність посилюється у міру розвитку міжгалузевих і внутрігалузевих зв'язків.

Логіка дослідження, прийнята в даній схемі, йде від загального до приватного, відображаючи народне господарство у вигляді єдиного комплексу, в якому промисловість, сільське господарство і інші галузі економіки розглядаються як частина загальної системи народного господарства, а галузь промисловості як частина загальної системи промисловості і т.д.

Проте це лише один, притому шлях прогнозування, що має обмежену нагоду. Паралельно з цим треба вести прогнозування на рівні окремих галузей.

Розробку прогнозу потреби господарства в працівниках кваліфікованої праці доцільно здійснювати у декілька етапів, визначуваних тим, що різні ланки народного господарства-підприємства, об'єднання, галузі найтіснішим чином взаємопов'язані між собою як ланки єдиного ланцюга. При цьому функціонування кожної ланки, з одного боку, підлегле потребі розвитку всієї системи народного господарства і залежить від неї в питанні забезпечення матеріальними, трудовими, фінансовими ресурсами, а з іншого, впливає на її розвиток. Щоб визначити прогнозну потребу, скажімо, машинобудування в працівниках кваліфікованої праці, недостатньо знати тільки дію внутрігалузевих чинників, визначальних розміри цієї потреби, але перш за все необхідно обґрунтувати потребу народного господарства в машинобудівній продукції, що і визначає об'єм виробництва, темпи зростання і внутрігалузеву структуру цих галузей промисловості. З другого боку, науково обґрунтований прогноз розвитку машинобудівних галузей значною мірою зумовлює можливу динаміку і структурні зсуви всього промислового виробництва і народного господарства. В цьому щонайбільша трудність планування, в тому числі прогнозування, і управління народним господарством.

Аналітична робота, попередня безпосередній розробці прогнозу, дозволяє приблизно оцінити можливі потреби в кваліфікованих працівників і визначити першочергові задачі по зростанню виробництва. Первинні проекти по галузях на основі попереднього виявлення загальної прогнозної перспективи народногосподарського розвитку.

Хоча первинні прогнози проектування по галузях несумісні, в процесі подальшої прогнозно-планової роботи вони послідовно узгоджуються. Окремі ж прорахунки, недооблік можливостей або, навпаки, надмірна напруженість первинних прогнозних проектувань потреб в кваліфікованих працівниках виправляються в подальших, більш обґрунтованих варіантах.

Потім починається другий круг уточнень, за ним - третій і т.д. В підсумку численних розрахунків приходять до цілісного, обґрунтованого в межах необхідної точності, збалансованих у відомих межах прогнозу потреби галузі в кваліфікованих працівниках.

Арсенал методів прогнозування є різнорідним, і його практичне використовування в проектних оцінках і аналітичних розрахунках залежить від ряду конкретних умов, в яких здійснюється прогноз: наявності і повноти початкових даних, ступеня обліку взаємодіючих чинників, визначальних потребу в робочій силі, підходу і прийомів прогнозування і ін.

Загальна додаткова потреба в працівниках кваліфікованої праці складається з двох основних доданків: додаткової потреби у зв'язку з розвитком виробництва і додаткової потреби для відшкодування спаду працівників.

Визначаючи довгостроковий прогноз, доцільно брати укрупнюючі показники, які ураховують лише в загальному вигляді природний спад і плинність працівників, оскільки динаміку і тенденції змін їх досить важко передбачати. Інакше кажучи, рівень, ступінь збалансованості показників в прогнозі менше ніж в плані.

Отримані шляхом застосування тих або інших методів прогнозні оцінки потреб народного господарства в працівниках кваліфікованої праці є основою для прогнозування і їх підготовки, і при такому підході вимальовується загальна картина вірогідної збалансованості між потребою і підготовкою працівників кваліфікованої праці.

Специфіка зв'язку між потребою народного господарства в працівниках кваліфікованої праці і можливістю її задоволення (підготовкою) полягає в тому, що виникаючі в кожний момент потреби в працівниках, як правило, не можуть бути негайно забезпечені. Вони значною мірою задовольняються лише після певного часу на придбання виробничого досвіду і навиків, практичних знань, пристосовування. При цьому слід ураховувати наростаючий темп науково-технічного прогресу, всі наслідки дії якого на виробництво передбачати неможливо. Задача полягає в тому, Щоб вчасно спланувати майбутні потреби народного господарства в працівниках певних професій і кваліфікацій.

в прогнозованому періоді до 2005 р. такий метод рішення проблеми буде служить економічним інструментом для встановлення необхідних пропорцій в рамках перспективних і потокових планів з метою їх повної балансової ув'язки.

Література

1. Шинків В.С. Управління системою основних виробничих фундацій. Л., 1974.

2. Метод ділових ігор. Огляд МЦНТІ.М., 1976.

3. Системний підхід до наукового управління суспільством. М., 1975.

4. Управління і проблема кадрів.М., 1972.

5. Оконь В. Введение в общую дидактику: Пер. с польск. Л.Г. Кашкуревича, Н.Г. Горина. - М.: Высш. шк., 1990.