Курсовая работа: Нестандартні уроки в школі

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи методики нестандартних уроків в школі

1.1. Нові педагогічні технології в навчальному процесі

1.2. Урок – основна форма організації навчання

1.3. Нестандартні уроки: визначення, класифікація, методики проведення

2. Нестандартні уроки на заняттях трудового навчання

Висновки

Список літератури

Додатки

1. Теоретичні основи методики нестандартних уроків в школі

1 .1 Нові педагогічні технології в навчальному процесі

На даний момент в навчальному процесі використовують різні педагогічні технології. Дуже часті в застосуванні, дослідні роботи – пошукові завдання, проекти, що передбачають індивідуалізацію навчання, розширення обсягу знань учнів, використовують на факультативних, гурткових заняттях з метою підготовки учнів до виконання навчальних завдань на найвищому рівні пізнавальної активності та самостійності[3:с.290].

Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності

До цієї групи належать методи, спрямовані на формування позитивних мотивів учіння, що стимулюють пізнавальну активність і сприяють збагаченню учнів навчальною інформацією. Їх поділяють на дві групи[3:с.291-294].

1.Методи формування пізнавальних інтересів учнів.

Вони викликають позитивні дії та настрій — образність, цікавість, здивування, моральні переживання.

Для створення емоційної ситуації важливими є вдало дібрані приклади з літератури, художніх фільмів, особистих переживань вчителя. Яскравість розповіді, високий пафос збуджують зацікавленість учнів, як до окремих питань теми, так і до матеріалу загалом. Найпоширенішими серед методів даної групи є:

Метод створення ситуації новизни навчального матеріалу. Передбачає окреслення нових знань у процесі викладання, створення атмосфери морального задоволення від інтелектуальної праці. Відчуття збагачення знаннями спонукає учнів до самовдосконалення.

Метод опори на життєвий досвід учнів. Полягає у використанні вчителем у навчальному процесі життєвого досвіду учнів (фактів, явищ, які вони спостерігали в житті, навколишньому середовищі або в яких самі брали участь) як опори при вивченні нового матеріалу. Це викликає в учнів інтерес, бажання пізнати сутність спостережуваних явищ.

Метод пізнавальних ігор. Сприяє створенню емоційно-піднесеної атмосфери, засвоєнню матеріалу за допомогою емоційно насиченої форми його відтворення. Пізнавальні ігри (ділові, рольові, ситуативні) моделюють життєві ситуації, стосунки людей, взаємодію речей, явищ. Вони можуть бути основною або допоміжною формою навчального процесу. Розвиваючий ефект досягається за рахунок імпровізації, природного вияву вільних творчих сил учнів. У виховному значенні гра допомагає учням подолати невпевненість, сприяє самоствердженню, найповнішому виявленню своїх сил і можливостей.

Метод створення відчуття успіху в навчанні. По стійне відчуття учнем успіху в навчанні зміцнює впевненість у власних силах, пробуджує почуття гідності, бажання вчитися.

2.Метод стимулювання обов'язку і відповідальності в навчанні. Передбачає показ учням суспільної та особистої значущості учіння; висунення вимог, дотримання яких означає виконання ними свого обов'язку; привчання їх до виконання вимог; заохочення до сумлінного виконання обов'язків; оперативний контроль за виконанням вимог і в разі потреби — вказівки на недоліки та зауваження.

Методи контролю і самоконтролю за ефективністю навчально – пізнавальної діяльності забезпечують одержання зворотної інформації про, характер і досягнення учнів та про ефективність праці вчителя.

Залежно від форми контрольних завдань перевірка може бути усною, письмовою, графічною і пактичною.

Тестові методи перевірки знань [ 3:с.294-299 ] . Вони становлять систему завдань для оцінювання знань учня, студента за допомогою кількісних норм. Здебільшого передбачають вибір особою, яка проходить тестування, однієї з кількох запропонованих відповідей. Термін запровадив до вжитку у 1899 р. американський психолог Джеймс Кеттел (1860—1944), а тести як прийом оцінювання почали застосовувати у Великобританії у 1864 p. Ha відміну від традиційних методів контролю, орієнтованих в основному на перевірку засвоєння конкретних знань, тестовий контроль спрямований на перевірку засвоєння ключових елементів навчального матеріалу. Він відрізняється більшою об'єктивністю, усуває суб'єктивізм, скорочує час на перевірку, сприяє дотриманню єдності вимог, запобігає випадковості при оцінюванні знань, забезпечує сприйняття учнем оцінки як об'єктивної, дає змогу статистично опрацювати одержані результати.

Програмований контроль [ 3:с.294-299 ] . Полягає у пред'явленні до всіх учнів стандартних вимог у процесі перевірки однакових за кількістю і складністю контрольних завдань, запитань. Оцінювання знань здійснюють за допомогою різних автоматизованих або технічних пристроїв. Простий і поширений спосіб стандартизації опитування в шкільних умовах — застосування перфокарт, згідно з якими учні записують відповіді на аркуші паперу в клітинку, вказуючи по вертикалі номер завдання, по горизонталі — код відповіді. Після закінчення роботи вчитель порівнює учнівський лист з дешифратором, який накладають на цей лист. Оцінку учневі виводять за кількістю правильних відповідей.

Методика CASE

Однією з методик, що набула популярності у другій половині 90-х років XX ст., стала CASE (Cognitive Acceleration through Sience Education) — пізнавальна акселерація у процесі вивчення природничих наук, розроблена англійськими науковцями M. Шейером, Ф. Едейем та K. Єйтс. В основу її покладені концепції розвитку розумових здібностей. Вона становить спеціальну методику навчання, яка полягає у використанні конкретних випадків (ситуацій, історій) для спільного аналізу, обговорення або вироблення рішень учнями з певного розділу навчальної дисципліни[3:с. 299-302].

Робота з CASE (на професійній мові — з кейсами) передбачає розбір або «рішення» конкретної ситуації з певного сценарію, який включає самостійну роботу, «мозковий штурм» в межах малої групи, публічний виступ із представленням та захистом запропонованого рішення, контрольне опитування учнів на предмет знання фактів кейсу, що розбирається.

Використання методики CASE не виключає традиційних методів навчання. Навпаки, розбір кейсу передбачає знання учнями теоретичного матеріалу. Вчитель та учні повинні вести розмову однією мовою, опираючись на отриманий теоретичний матеріал, практичний досвід. В основі цієї методики є:

— підготовка до створення пізнавального конфлікту полягає у тому, щоб поставити перед учнем складне пізнавальне завдання і мотивувати необхідність його вирішення;

— виникнення пізнавального конфлікту зумовлене необхідністю вирішити пізнавальне завдання високого рівня складності, поступовим усвідомленням учнем можливості це зробити за напруження розумових сил та певної допомоги з боку дорослих, однолітків;

— конструювання нових мислительних операцій спонукає до цього виникнення пізнавального конфлікту, а допоміжним засобом є спеціально організовані запитання, поставлені вчителем;

— здійснення метакогнітивних операцій — усвідомлення учнями процесу вирішення завдання. Воно виявляється в осмисленні процесу свого мислення, труднощів у ньому та способів їх подолання (трактується авторами як центральна «опора»).

— перенесення способів вирішення конкретного пізнавального завдання на інші аналогічні та на принципово нові типи завдань, нові галузі знань.

CASE розрахована на дітей 11 — 14-річного віку, оскільки саме цей період є сензитивним (найсприятливішим) для розвитку формальних розумових операцій. Методика передбачає проведення протягом 2 років спеціальних 60— 70-хвилинних уроків двічі на місяць, метою яких є розвиток в учнів навичок вирішення складних пізнавальних проблем на основі природничо-наукових матеріалів. Послідовність дій навчання CASE відображено на схемі (Додаток Д)

Дуже широко запропоновано методику проблемно-розвиваючого навчання, що включає в себе систему регулятивних принципів діяльності, цілеспрямованості та проблемності, правил взаємодії викладача та учнів, вибір і вирішення способів прийомів створення проблемних ситуацій і вирішування навчальних проблем.

Проблемно-розвиваюче навчання полягає в пошуковій діяльності учнів, яка починається з постановки питань (створення проблемної ситуації), продовжуючись у розв'язанні проблемних завдань, у проблемному викладі знань учителем, у різноманітній самостійній роботі учнів. Передбачає належний рівень підготовленості, зацікавленості учня до пошуку невідомого результату[3:с. 313-324].

Система методів проблемно-розвиваючого навчання ґрунтується на принципах цілеспрямованості (відображають передбачувані, плановані результати свідомо організованої діяльності), бінарності (складається з діяльності викладача й учнів) та проблемності (визначають рівень складності матеріалу і труднощі в його засвоєнні). Її складають показовий (показове викладання), діалогічний (діалогічне викладання), евристичний (евристична бесіда), дослідницький (дослідницькі завдання), програмований (програмовані завдання) методи.

Основні труднощі при плануванні та використанні методів проблемно-розвиваючого навчання полягають у розробці дидактичного матеріалу (проблемних задач і завдань), використанні засобів наочності, технічних засобів навчання.

Для того щоб проблемна ситуація була усвідомлена учнями, підштовхнула їх до розумової діяльності та переросла в проблему, часто необхідно «побачити» її, тобто необхідна візуалізація проблемної ситуації. При створенні проблемних ситуацій часто вдаються до екранно-звукових засобів навчання. Однак їх використання не вичерпує проблем інтенсифікації та оптимізації процесу проблемно-розвиваючого навчання. Тому при створенні проблемних ситуацій необхідно використовувати їх комплексно.

Для створення проблемних ситуацій першого типу найкраще використовувати навчальні відеофільми та діапозитиви, другого — навчальні програми і транспаранти, третього й четвертого — навчальні програми і навчальні відеофільми (Додаток Є).

1.2 Урок - основна форма організації навчання

Поняття про форми організації навчання

Форма (лат. forma — зовнішній вигляд, обрис) організації навчання - це зовнішній вияв узгодженої діяльності учителя та учнів, яка здійснюється в певному порядку та режимі. [6:с.306-309]

Форми організації навчання класифікуються за різними критеріями - за кількістю учнів є індивідуальні, групові, мікрогрупові, масові, колективні;

- за місцем навчання - шкільні форми: урок, робота в майстерні, в лабораторії; позашкільні форми: екскурсія, заняття на підприємстві, домашня самостійна робота;

- за дидактичною метою - форми теоретичного навчання (лекція, конференція, факультатив, гурток); комбінованого або змішаного навчання (урок, семінар, консультація, домашня робота); практичного (практикум) і трудового навчання (праця в майстернях, на виробництві у спеціальних класах, на пришкільних ділянках);

- за тривалістю часу навчання - класичний урок (45 хв.), спарені заняття (90 хв.), спарені скорочені заняття (70 хв.), а також уроки "без дзвінків".

Основні ознаки уроку

Під уроком розуміється заняття, що проводиться викладачем (майстром виробничого навчання) з постійним складом учнів однакового рівня підготовки, об'єднаних у навчальну групу (бригаду).[6:с.306-309]

Уроки у профтехучилищі з різних предметів чергуються за твердим розкладом і включають в себе фронтальну, бригадну та індивідуальну роботу учнів із застосуванням різноманітних методів навчання.

Тривалість уроку - 45 хвилин. У професійно-технічному училищі в процесі теоретичного навчання, як правило, застосовуються спарені уроки. Тривалість уроку виробничого кавчання до 6 учбових годин. Після кожної учбової години передбачається перерва для відпочинку учнів.

Кожен урок являє собою складову частину, ступінь учбового процесу. Разом з тим це цілісний, логічно завершений етап на шляху засвоєння учнями знань, умінь і навичок.

Урочна система дозволяє правильно нормувати працю й відпочинок учнів, забезпечувати керівну роль педагога в навчальному процесі і строге виконання кожним учнем своїх учбових обов'язків. Все це дає можливість знести організаційну чіткість в роботу училища. Разом з тим необхідно добиватися активності учнів на уроці і сполучати його з іншими формами організації навчальної роботи в училищі.

Вимоги до уроку і шляхи його вдосконалення :

Ключовим компонентом класно урочної системи організації навчання є урок. Урок - це "відрізок" навчального процесу, який є викінченим у смисловому, часовому й організаційному відношенні. Незважаючи на малу тривалість, уроки мають ті структурні компоненти, які характеризують процес навчання в цілому, зокрема: цільовий, стимуляційно-мотиваційний, змістовий, операційно - діяльнісний, контрольно-регулювальний та оцінно-результативний. Тому від ефективності уроків залежить ефективність навчального процесу.

Над удосконаленням уроку працює багато теоретиків і практиків. Вироблені загальні вимоги до уроку, які повинен знати кожен педагог і дотримуватися їх повсякчас.

З-поміж загальних вимог, яким повинен відповідати сучасний урок, виділяються такі:

- побудова уроку на основі закономірностей навчально - виховного процесу;

- оптимальне поєднання і реалізація на уроці всіх дидактичних принципів і правил;

- забезпечення умов для продуктивної пізнавальної діяльності учнів з урахуванням їхніх інтересів, нахилів і потреб;

- встановлення міжпредметних зв'язків» усвідомлених учнями;

- зв'язок з раніше засвоєними знаннями й уміннями, опора на досягнутий рівень розвитку учнів;

- стимулювання й активізація розвитку всіх сфер особистості;

- логічність і емоційність усіх етапів навчально-пізнавальної діяльності;

- формування уміння вчитися, потреби поповнення своїх знань;

- зв'язок з життям, особистим досвідом учнів:

- формування практично-необхідних знань, умінь, навичок, раціональних прийомів мислення та діяльності;

- діагностика, прогнозування, проектування і планування

кожного уроку.

Кожний урок реалізує триєдине завдання: навчити, розвинути, виховати. За цим критерієм загальні вимоги до уроку конкретизуються дидактичними, розвиваючими і виховними вимогами.

До дидактичних (освітніх) вимог належать :

- чітке визначення освітніх завдань кожного уроку;

- раціональне визначення змісту уроку з урахуванням - соціальних і особистісних потреб;

- впровадження новітніх технологій пізнавальної діяльності;

- раціональне поєднання різноманітних форм і методів навчання;

- творчий підхід до побудови структури уроку;

- поєднання різних форм колективної діяльності з самостійною діяльністю учнів;

- забезпечення оперативного зворотного зв'язку, дієвого контролю і управління.

До розвиваючих вимог належать :

- формування і розвиток в учнів позитивних мотивів навчально - пізнавальної діяльності, творчої ініціативи й активності;

- вивчення й урахування рівня розвитку та психічних властивостей учнів, проектування "зони найближчого розвитку";

- стимулювання нових якісних змін у інтелектуальному, емоційному, соціальному розвитку учнів.

Виховні вимога до уроку включають:

- визначання виховних можливостей навчального матеріалу, діяльності на уроці;

- постановку і формування виховних завдань, зумовлених цілями і змістом навчальної роботи;

- формування ь учнів життєво необхідних якостей: старанності, відповідальності, охайності, самостійності, працездатності, уважності, чесності та ін.;

- формування світоглядної, моральної, правової, політичної, художньо - естетичної, економічної, екологічної культури;

- співробітництво і партнерство з учнями, зацікавленість у їхніх успіхах.

Крім перерахованих вимог до уроку, в педагогічній літературі виділяються й інші вимоги: організаційні, психологічні, управлінські, санітарно-гігієнічні та ін.

Типи і структура уроків

Урок є складним поняттям навчального процесу. Як усі складні об'єкти, уроки можуть бути поділені на типи за різними ознаками.

Проблема ця дуже складна і не вирішена остаточно ні у світовій, ні у вітчизняній дидактиці. Кількість класифікацій рахується сьогодні десятками.

Із педагогів минулого найстрункішу класифікацію уроків дав К.Д. Ушинський. Він виділив такі типи уроків:

- уроки змішані, метою яких: є повторення вивченого, пояснення і закріплення нового матеріалу;

- уроки, усних вправ;

- уроки письмових вправ;

- уроки перевірки й оцінки знань, які проводяться після певного періоду навчання та наприкінці навчального року.

Сучасна дидактика в цілому зберігає розроблену К.Д. Ушинським класифікацію уроків, але дещо її уточнює

Основними типами уроків, які проводяться в школі і профтехучилищі, є такі:

- уроки засвоєння нових знань;

- уроки формування умінь (трудових) і навичок;

- уроки застосування знань, умінь і навичок;

- уроки узагальнення і систематизації знань;

- уроки перевірки, оцінки і корекції знань, умінь і навичок;

- комбіновані (змішані) уроки (В.O. Онищук, M.A. Coрокін, M.І Махмутов та ін.).

Вищеназвані типи уроків входять до системи, створеної па основі дидактичної (навчальної) мети занять.

Структура уроку

Під поняттям "структура уроку" розуміють побудову уроку: елементи або етапи будови уроку, їх послідовність, взаємозв'язки між ними.

Характер елементів структури визначається тими завданнями, які слід вирішувати на уроках певного типу, щоб найбільш раціональним шляхом досягти тих чи інших дидактичних завдань. Характер і послідовність цих завдань залежить від логіки і закономірностей того навчального процесу, який реалізується на уроках певного типу. Зрозуміло, що логіка засвоєння знань відрізняється від логіки засвоєння умінь і навичок, а тому й відрізнятиметься структура уроків відповідних типів. У зв'язку з цим кожний тип уроку має власну структуру.

У структурі кожного уроку є внутрішня структура кожного етапу (мікроструктура) [ Онищук В,А. Урок, в современной школе. -M., 1980. - С. 70.].

Вона визначається найдоцільнішим добором методів, прийомів і засобів навчання, необхідних для вирішення поставлених навчальних завдань, наприклад, етап сприймання і усвідомлення учнями навчального матеріалу може відбуватися на основі лекцій вчителя, проблемного викладу, евристичної бесіди, демонстрування кінофільму, самостійної роботи з підручником, таблицями тощо.

Етап осмислення знань – за допомогою ширшої мисленневої діяльності учнів: аналізу вивчених матеріалів або здобутих фактів, порівняння, узагальнення, розкриття логічно-наслідкових зв'язків, формування висновків, виконання проблемних завдань.

Сьогодні вчитель вільно вибирає структуру уроку. Йому не обов'язково дотримуватися формального поєднання і послідовності етапів уроку. Але при цьому вчитель не може допускати порушення закономірностей пізнавальної діяльності, не враховувати її ефективності. Важливим сучасним положенням є також те, що доцільність тих чи інших типів і структур уроку пропонується оцінювати за кінцевим результатом процесу навчання, а не за структурною досконалістю окремих уроків.

Майже в усіх типах уроків теоретичного навчання в профтехучилищі наявні такі структурні елементи: вступна частина, перевірка домашнього завдання, вивчення нового матеріалу, закріплення нового матеріалу, повідомлення домашнього завдання, закінчення уроку.

Вступна частина уроку повинна забезпечити нормальну зовнішню обстановку для роботи та психологічний настрій учнів на нормальну роботу. Попередня організація класу передбачає взаємне вітання вчителя, і учнів, перевірку відвідування, зовнішнього стану приміщення, робочих місць, робочої пози та зовнішнього вигляду учнів, організацію уваги.

Перевірка домашнього завдання складається з двох частин: перевірки письмового завдання, яку здійснюють різними методами залежно від поставленої мети, і усної перевірки знань, яку проводять за допомогою розглянутих раніше методів.

Вивчення нового матеріалу передбачає повідомлення вчителя за допомогою словесних методів навчання або самостійну роботу учнів з підручниками, навчальними посібниками та ін. Під час пояснення нового матеріалу вчитель мусить подбати, щоб усі учні бачили і чули його, говорити слід голосно, чітко, розмірено. Мова його має бути зрозумілою для відповідного віку. Пояснювати треба, спираючись на попередній досвід учнів, виділяючи істотне в матеріалі, не захоплюючись другорядним, стежити за послідовністю викладу, використовувати ілюстративний матеріал.

Вивчення нового матеріалу дає змогу учням набувати різноманітних умінь та навичок. Структура їх формування має свої особливості. Головними її компонентами є розбір і засвоєння правила, покладеного в основу дії навички, подолання труднощів у її застосуванні, удосконалення дії навички, закріплення досягнутого рівня дії навички та використання її на практиці, досягнення майстерності у її виконанні.

Найважливіший засіб формування вмінь і навичок - вправи. Вони можуть бути цілеспрямованими, систематичними, тривалими, різноманітними і постійними.

Закріплення нового матеріалу має на меті встановлення міцного зв'язку між щойно набутими знаннями і засвоєними раніше, перевірку правильності утворення наукових понять, вироблення уміння застосовувати знання на практиці. Цієї мети досягають завдяки різноманітним вправам та самостійній практичній роботі учнів.

Повідомлення домашнього завдання. Вчитель повинен продумувати його зміст, щоб воно було конкретним, посильним для учнів. Домашнє завдання не можна давати наспіх, коли пролунав дзвінок з уроку. На повідомлення і пояснення домашніх завдань відводять спеціальний час, Закінчення уроку відбувається за вказівкою викладача або майстра виробничого навчання.

Розглянемо структуру комбінованого (змішаного) уроку, який має класичну чотириетапну структуру. Вона спирається на формальні ступені (рівні) навчання: підготовку до засвоєння нових знань; засвоєння нових знань і умінь; їх закріплення і систематизацію; застосування на практиці.

Етапи комбінованого уроку визначаються так:

- повідомлення теми, мети і завдань уроку, мотивація учіння учнів;

- перевірка, оцінка і корекція засвоєних раніше знань, умінь і навичок;

- відтворення і корекція опорних знань учнів;

- сприймання і осмислення, узагальнення і систематизація учнями нових знань;

- підсумки уроку, повідомлення домашнього завдання.

З наведеної структури видно, що комбінований урок має досягти кількох, рівнозначних освітніх цілей. Етапи уроку можуть бути скомбіновані в будь-якій послідовності, що робить його гнучким і придатним для вирішення широкого кола навчально - виховних завдань,

З усіх визначених типів комбінований урок найпоширеніший. Згідно з деякими даними комбіновані уроки займають 75-80% від загальної кількості уроків, що проводяться.

Розкриємо суть і дидактичні основи вищеназваних етапів комбінованого уроку.

Повідомлення теми, мети і завдань уроку . Тему кожного уроку учитель повідомляє на початку заняття або при переході до роботи над новим матеріалом. При цьому важливо її чітко сформулювати, визначити завдання уроку й основні питання, які учні повинні засвоїти (освітні завдання уроку). Водночас учитель наголошує на необхідності активності і самостійності при осмисленні та засвоєнні нової теми, що спричиняє розвиваюче завдання уроку. В інших випадках підкреслюється необхідність засвоєння учнями світоглядних, моральних, естетичних ідей, і таким чином визначається виховне завдання заняття. Повідомлення теми, мети і завдань уроку сприяє підвищенню організаційної чіткості і цілеспрямованості уроку.

Мотивація навчальної діяльності учнів . Під мотивом учіння розуміють внутрішні імпульси, які спонукають учнів до активної пізнавальної діяльності, спрямованої на засвоєння і застосування знань, умінь і навичок. Звідси мотивація учіння – це застосування різних способів і засобів формування в учнів позитивних мотивів учіння.

Способи мотивації можуть бути різні: постановка проблемного навчального завдання, створення проблемної ситуації, ситуації успіху, повідомлення учням практичної, теоретичної чи соціальної значимості виучуваного матеріалу, формування інтересу до знань, процесу їх набування.

Мотивація учіння не складає окремого етапу уроку. Ця робота ведеться протягом усього уроку.

Сприймання, осмислення і засвоєння (запам'ятовування) нового матеріалу . Сприймання є першим етапом процесу засвоєння учнями навчального матеріалу. Найбільш успішно цей процес забезпечується правильним поєднанням усього викладу, наочних посібників і самостійної роботи учнів з підручником. При первинному сприйманні учні усвідомлюють і запам'ятовують основні факти, події, ознаки, властивості предметів, явищ, процесів, відомості про те, коли, що і як відбувалось, до яких наслідків призвело. Проте це сприймання є поверховим, неповним і не зовсім точним - таким, що не дає ґрунтовних знань.

Тому після первинного ознайомлення з новим матеріалом і усвідомлення зовнішніх ознак та властивостей учитель організовує його поглиблене вивчення. Ця робота може мати різні варіанти:

а) учитель сам двічі викладає новий матеріал за допомогою розповіді, пояснення, бесіди, а потім переходить до опитування учнів за його змістом;

б) учитель спочатку сам пояснює новий матеріал, а потім організує самостійну роботу учнів з підручником з метою глибшого осмислення і засвоєння нової теми;

в) учитель визначає тему і мету уроку, створює проблемну ситуацію, визначає питання, які учні повинні засвоїти, а потім організує їх самостійну роботу з підручником. Після цього проводиться бесіда з метою поглибленого осмислення і засвоєння нового матеріалу;

Осмислення знань - це заглиблення в суть явищ, процесів. Воно передбачає насамперед розкриття внутрішніх закономірних зв'язків і відношень між об'єктами вивчення або в середині об'єктів, між їх складовими елементами.

Основними прийомами й операціями в осмисленні є аналіз і синтез, абстрагування і конкретизація, порівняння і узагальнення, застосування логічного генетичного (історичного) підходу, моделювання, системний аналіз тощо.

З метою осмислення на уроці нового матеріалу учитель може запропонувати учням відповісти на питання підручника, усно скласти тези виучуваного матеріалу, відтворити про себе правила, формули та інші теоретичні положення.

Важливо при цьому звернути увагу учнів не тільки на засвоєння фактів, подій і теоретичних висновків, які з них випливають, а й на глибоке осмислення тих світоглядних, моральних, естетичних ідей, які містяться в новому матеріалі.

Узагальнення і систематизація знань . Під узагальненням розуміють мислене виділення яких-небудь властивостей, які належать певному класу предметів; перехід від одиничного до загального. Систематизація — це мисленнева діяльність, в процесі якої виучувані об'єкти організовуються в певну систему на основі вибраного принципу. Вищою формою систематизації є організація виучуваного і засвоєного раніше матеріалу в систему знань, у якій розрізняють основи (поняття, факти) і наслідки.

Узагальнення і систематизація як етап уроку мають визначити послідовність і підпорядкованість вивчених на уроці і засвоєних раніше споріднених понять на основі встановлених між ними істотних зв'язків і взаємозалежносте, визначити місце виучуваного поняття в системі відповідних знань.

Підбиваючи підсумки уроку, учитель коротко повідомляє, якими знаннями оволоділи учні, як працював клас і окремі учні.

Домашнє завдання не слід давати наспіх. Необхідно пояснити зміст домашньої роботи, способи і послідовність її виконання. В окремих випадках доцільно перевірити, як учні зрозуміли зміст домашньої роботи. Крім своєї важливої переваги - можливості досягти на одному уроці декількох цілей, комбінований урок має і недоліки. Вони полягають у тому, що в учителя не вистачає часу не тільки на засвоєння нових знань, а й на інші види пізнавальної діяльності. Продуктивність всіх етапів знижується ще й тому, що значно виріс обсяг знань, які вивчаються на уроці, у багатьох школах і профтехучилищах переповнені класи, що ускладнює управління пізнавальними процесами, погіршилось ставлення учнів до навчання. У зв'язку з цим виникли і практикуються інші типи уроків, на яких учні займаються переважно яким-небудь одним видом діяльності:

- уроки засвоєння нових знань;

- формування нових умінь;

- застосування умінь на практиці;

- контроль і корекція знань.

Структура цих типів уроків складається здебільшого з трьох частин:

1) Організації роботи - перевірки домашнього - завдання, актуалізації опорних знань, умінь і навичок; мотивації учіння; повідомлення теми, мети, завдань уроку.

2) Головної частини - формування, засвоєння, повторення, закріплення, узагальнення, систематизації знань, умінь, контролю.

3) Підбиття підсумків домашнього завдання.

Допоміжні форти організації навчання [13:с. 315-319].

До допоміжних форм організації навчальної роботи належать різноманітні заняття, які доповнюють і розвивають класно-урочну діяльність учнів, 3 поміж них виділяють: семінари, практикуми, консультації, конференції, гуртки, факультативні заняття, навчальні екскурсії, домашню самостійну роботу учнів та ін. Слід зауважити, що таке визначення є дещо умовним: за сьогоднішньої різноманітності навчальних закладів і плюралізму форм деякі з них, як уже зазначалося, перейшли до розряду нестандартних уроків, інші, наприклад, семінари, екскурсії, факультативи, домашня самостійна робота, можуть на певний час ставати основними формами організації навчальної роботи.

Семінари . Ціль і специфіка семінарів у тому, щоб активізувати самостійну роботу учнів над навчальною і додатковою літературою і тим самим спонукати їх до глибшого осмислення і розширення знань з теми, яка вивчається. Проводяться семінари здебільшого в старших класах школи або на старших курсах у профтехучилищі. їх підготовка містить визначення основних питань і літератури для самостійної роботи. Після цього проводиться сам семінар, у ході якого учні детально обговорюють поставлені питання, використовуючи при цьому як матеріал підручника, так і відомості з інших джерел, уточнюючи, поглиблюючи і розширюючи свої знання. Учитель заохочує при цьому пошуки нових підходів до осмислення теми, оригінальні задумки, нестандартні судження.

Екскурсії . Навчальні екскурсії плануються як з окремих предметів, так і комплексні за тематикою декількох споріднених дисциплін. У плані екскурсії обов'язково вказується тема, мета, об'єкт, порядок ознайомлення з ним (методика), організація пізнавальної діяльності учнів, засоби, необхідні для виконання завдань, підбиття підсумків екскурсії. Кожна екскурсія має такі способи ознайомлення учнів з об'єктом, як роз'яснення, бесіда, наочний показ, самостійна робота за планом; спостереження, складання відповідних схем, діаграм, малюнків, збір наочно-ілюстративного матеріалу та ін. На прикінцевому етапі учні аналізують і систематизують зібраний матеріал, створюють колекції, виготовляють схеми, влаштовують виставки, готують доповіді, реферати тощо,

З теми екскурсії учитель проводить підсумкову бесіду, в ході якої робить узагальнені висновки, оцінює знання, здобуті учнями гад час екскурсії, рекомендує прочитати додаткову літературу, яка допоможе учням глибше осмислити ті чи інші питання.

Факультативні заняття . Ця форма організації навчання - єднальна ланка між уроками і позакласними заняттями і сходинка від засвоєння предмета до вивчення науки, засіб ознайомлення учнів з методами наукового дослідження. Учнів залучають до факультативів на добровільних засадах, відповідно до їхніх бажань, нахилів і інтересів. Кожен може обрати не більше двох факультативів. За освітніми завданнями існують такі види факультативів:

а) з поглибленого вивчення навчальних предметів;

б) з вивчення додаткових дисциплін;

в) з вивчення додаткових дисциплін із здобуттям спеціальності;

г) міжпредметні.

Кожен вид залежно від дидактичної мети може бути теоретичним, практичним і комбінованим. Відповідно до типу факультативу формують групи, добирають форми і методи роботи. Факультативні заняття проводять найдосвідченіші вчителі, запрошують також висококваліфікованих фахівців із вищих закладів освіти, науково-дослідних інститутів, виробництва.

На відміну від інших організаційних форм навчання, факультативи мають такі особливості: спільність пізнавальних інтересів учнів, їх позитивне ставлення до вивчення матеріалу, допитливість (оскільки групи формуються за інтересами).

У програмі факультативів обов'язково відображено сучасні досягнення в галузі науки, техніки, культури. Тому вони є вагомим доповненням до змісту загальноосвітньої, політехнічної і професійної підготовки учнів, сприяють формуванню інтересу до теоретичних знань і практичної діяльності. На факультативних заняттях використовують різні методи навчання, але перевагу надають тим, що привчають учнів до роботи з науковою і довідковою літературою (підготовка рефератів з актуальних проблем науки, обговорення доповідей і повідомлень, проведения експериментів тощо).

Ефективність системи навчання зростає, якщо знання та вміння, набуті на факультативних заняттях, учні активно використовують на уроках, коли здійснюється взаємозв'язок завдань, змісту і методів навчання в усіх організаційних формах класно-урочної системи.

Практикум . Передбачає самостійне виконання учнями практичних і лабораторних робіт, застосування знань, умінь і навичок. Головна мета практикуму – практичне застосування сформованих раніше вмінь і навичок, узагальнення й систематизація теоретичних знань, засвоєння елементарних методів дослідницької роботи з фізики, хімії, біології тощо.

Проводять практикум у такій послідовності: повідомлення теми, мети і завдання; актуалізація опорних знань, навичок, умінь учнів; мотивування їх навчальної діяльності; ознайомлення учнів з інструкцією; добір необхідного обладнання та матеріалів; виконання роботи під керівництвом учителя; складання учнями звіту, обговорення й теоретична інтерпретація отриманих результатів. Практикумами завершують вивчення великих тем курсу, тому їх проводять переважно наприкінці півріччя або року.

Консультації . Потреба в консультуванні учнів виникає з різних причин. Нерідко вони стикаються з певними труднощами під час самостійного опрацювання навчального матеріалу або виконання завдання. Правильно організована консультація допомагає подолати їх. Консультуючи, учитель не дає готових відповідей, а спрямовує пізнавальну діяльність учнів так, щоб вони самостійно зрозуміли питання, розв'язали складне завдання, збагнули суть виучуваного матеріалу. Під час консультації з конкретної теми доцільно ставити учням запитання також, з уже засвоєного навчального матеріалу. Це дає змогу вчителеві виявити прогалини в знаннях учнів, порадити, як їх усунути.

Предметні гуртки . Ї х створюють з різних навчальних предметів (математичні, фізичні, хімічні, літературні, історичні, з трудової підготовки та ін.). Щоб зацікавити учнів їх діяльністю, гурткам нерідко дають інтригуючі назви. Члени предметних гуртків беруть участь у масових виховних заходах, тематичних вечорах, конкурсах, олімпіадах, тижнях і місячниках знань, випускають стінні газети, радіогазети, альманахи. Це сприяє поглибленню знань і підвищує інтерес до навчальних предметів. Технічні гуртки допомагають учням оволодіти певними видами практичної діяльності, набути професійних знань та навичок. Важливо, щоб діяльність технічних гуртків мала суспільне спрямування. Наприклад, члени радіогуртка, крім вивчення радіоапаратури, можуть готувати радіопередачі в училищі.

Предметні, технічні, спортивні гуртки є позаурочними організаційними формами завчання. Ix завдання – поглиблення набутих на уроках знань, розвиток інтересів і здібностей учнів. Організовуючи роботу гуртків, педагог не повинен забувати про моральне, трудове, естетичне й фізичне виховання учнів; має дбати про високу організованість і дисципліну під час занять; залучати до роботи гуртків якомога більше учнів; забезпечувати активність і самостійність учнів під час занять.

До числа основних і стабільних видів позашкільних занять належить домашня самостійна робота учнів. Вона розглядається як складова процесу навчання. Головною метою її є: розширення і поглиблення знань, умінь, одержаних на уроках; попередження їх забування; розвиток індивідуальних нахилів, талантів та здібностей учнів.

Домашня самостійна робота учнів виконує такі функції;

- закріплення знань, умінь, одержаних на уроках;

- розширення і поглиблення навчального матеріалу, який вивчався в класі;

- формування умінь і навичок, самостійного виконання вправ;

- розвиток самостійного мислення шляхом виконання індивідуальних завдань в обсязі, який виходить за межі програмного матеріалу, але відповідає можливостям учня;

- виконання індивідуальних завдань: спостережень, дослідів, навчальних посібників (гербаріїв, природних зразків, газетних і журнальних вирізок, статистичних даних та ін.) для вивчення нових тем на уроках.

При визначенні домашніх завдань учитель повинен дотримуватись таких дидактичних правил;

1) Осмислене і самостійне виконання домашнього завдання можливе лише після ґрунтовного засвоєння учнями нової теми на уроці (коли учні осмислили основні питання нового матеріалу і засвоїли основні прийоми його застосування на практиці, навчилися розв'язувати задачі, приклади, виконувати вправи).

2) Домашні завдання повинні бути диференційованими. Поряд з загальними завданнями для всього класу учитель дає окремо складніше завдання для учнів, які виявляють здібності до оволодіння складними знаннями з предметів.

3) Визначаючи домашнє завдання, необхідно не тільки вказати на відповідні параграфи підручника, номери вправ і задач, але й звернути увагу на порядок і прийоми домашньої роботи учнів, а також на ті особливості, якими відрізняються домашні вправи і задачі від виконаних в класі.

4) Учитель повинен діагностувати, прогнозувати і планувати домашнє навантаження учнів, дотримуючись нормативів максимального навантаження учнів.

1.3 Нестандартні уроки: визначення, класифікація, методики проведення

“На небезпечну тенденцію зниження інтересу учнів до занять, яка появилась у нашій школі ще в середині 70-х років, масова практика відреагувала нестандартними уроками, головною метою яких є пробудження й утримання інтересу школярів до навчальної праці.”

Нестандартні уроки більше подобаються учням, ніж буденні навчальні заняття. У них незвичайні задум, організація, методика проведення. Тому багато педагогів бачать у них прогрес педагогічної думки, правильний крок у напрямку демократизації школи. З іншого боку – перетворювати нестандартні уроки в головну форму роботи, вводити їх у систему недоцільно через відсутність серйозної пізнавальної праці, невисокої результативності, великої втрати часу.

Пошук шляхів активізації пізнавальної діяльності учнів на уроках – не нова проблема в дидактиці. Проблемами методики уроку, шляхів його вдосконалення переймалися багато вчених і вчителів таких, як А.М.Алексюк, Ю.К. Бабанський, Є.М. Ільїн, M.І. Махмутов, В.О. Оніщук, І.П. Підласий, Д.О. Тхоржевський. H.M. Яковлев та багато інших. На небезпечну тенденцію зниження інтересу учнів до занять, яка з'явилася в нашій школі ще в середині 70-х років, масова практика школи відреагувала нестандартними уроками. Головна мета таких уроків - пробудження и утримання інтересу до навчальної праці. В різних роботах, посібниках з педагогіки наводиться визначення, класифікація, методика проведення нестандартних уроків в школі. Зупинимося на деяких з них.

Так, в посібнику "Педагогіка" Н.Є. Мойсеюк наведено визначення нестандартного уроку, їх класифікація. " Нестандартний урок – це імпровізоване навчальне заняття, що має нестандартну структуру. Назви уроків дають деяке уявлення про цілі, завдання і методику проведення таких занять. Найпоширенішими типами нестандартних уроків є: уроки - прес-конференції, уроки - аукціони, уроки - ділові ігри, уроки - занурення, уроки типу KBK, уроки - консультації, комп'ютерні уроки, театралізовані уроки, уроки з груповими формами роботи, уроки взаємного навчання, уроки творчості, які ведуть учні, уроки-заліки, уроки-сумніви, уроки-творчі звіти, уроки-формули, уроки-конкурси, уроки-фантазії, уроки-"суди", уроки-пошуку істини, уроки-концерти, уроки-діалоги, уроки-рольові ігри, уроки-екскурсії. інтегровані уроки тощо " [13:c. 217-218]. Отже, тут наведено перелік деяких нестандартних уроків, а не їх класифікація за певними параметрами. Автор підкреслює, що нестандартні уроки більше подобаються учням, ніж буденні навчальні заняття. У них незвичайні задум. організація, методика проведення. Тому багато педагогів бачать у них прогрес педагогічної думки, правильний крок у демократизації школи. З іншого боку - перетворювати нестандартні уроки у головну форму роботи, вводити тільки їх недоцільно через відсутність серйозної пізнавальної праці учнів, невисокої результативності, великої втрати часу.

У посібнику Н.П. Волкової "Педагогіка" з'являється спроба певної класифікації нестандартних уроків. Автор називає 12 типів нестандартних уроків, але кожний тип має свої параметри, за якими окремі уроки відносяться до певного типу. До нестандартних уроків автор відносить такі уроки: 1) Уроки змістовної спрямованості (уроки-семінари, уроки - конференції, уроки-лекції). 2) Уроки на інтегративній основі (уроки-комплекси, уроки-панорами). 3) Уроки міжпредметні . 4) Уроки-змагання (уроки KBK, уроки-аукціони, уроки-турніри, уроки-вікторини, уроки-конкурси.) 5) Уроки суспільного огляду знань (уроки-творчі звіти, уроки-заліки, уроки-експромт-екзамени, уроки-консультації, уроки-взаємонавчання, уроки-консиліуми). 6) Уроки комунікативної спрямованості (уроки-усні журнали, уроки-діалоги, уроки-репортажі, уроки-панорами, уроки-протиріччя, уроки-парадокси). 7) Уроки театралі зовані (уроки-спектаклі, уроки-концерти, кіноуроки, дидактичний театр). 8) Уроки подорожування, уроки дослідження (уроки пошуки, уроки-розвідки, уроки-лабораторні дослідження, уроки експедиційні дослідження, уроки-заочні подорожування, уроки-наукові дослідження). 9) Уроки з різновіковим складом учнів . 10) Уроки ділові, рольові ігри (уроки-суди, уроки-захисти дисертацій, уроки - "Слідство ведуть знавці", уроки-імпровізації, уроки - ілюстрації). 11) Уроки драматизації (драматична гра, драматизація розповіді, імпровізована робота у пантомімі, тіньові п'єси з ляльками і маріонетками, усі види непідготовленої драми-діяльності, де формальна драма створюється самими учасниками гри). 12) Уроки-психотренінги [3:с. 333-336]. Автор наводить коротко мету, методику проведення таких нестандартних уроків. Але в такій класифікації нестандартних уроків немає загального підходу до її основних параметрів.

Багато інших авторів намагалися навести загальну класифікацію нестандартних уроків, але ними, як правило, не виділялися певні узагальнені основи такої класифікації (Антипова О.Й., Паламарчук В.Ф., Румянцева Д.І., Селевко Т.К., Фіцула M.M. та ін.).

Підсумовуючи різні підходи до класифікації і структури нестандартних уроків, можемо запропонувати класифікацію таких уроків відносно педагогічних технологій навчання, які в основному використовуються в організації і методиці їх проведення. Поділимо всю систему нестандартних уроків на такі групи за педагогічними технологіями:

Відобразимо цю класифікацію нестандартних уроків в таблиці 1.

1) Інформаційно - комунікативна технологія. 2) Ігрова технологія. 3) Дослідницька технологія. 4) Інтерактивна технологія. 5) Психотренінг.

Безумовно, не можна абсолютно розділити численні типи нестандартних уроків по ізольованим групам, бо, як правило, на таких уроках використовуються "декілька педагогічних технологій навчання. Недарма деякі уроки називають інтегрованими (інтеграційними) не тільки за змістом матеріалу і за формами організації навчання, а я за поєднанням різних педагогічних технологій навчання. Розглянемо як деякі педагогічні технології реалізуються на нетрадиційних уроках. В посібнику "Універсальні інтелектуальні ігри" [21] розглядаються деякі тини таких ігор та методика їх організації і проведення. До структури навчальних ігор входять такі компоненти: - ігрова задумка; - правила гри; - безпосередньо ігрові дії; - дидактичні завдання; -обладнання гри; - результати гри. Навчальна гра дозволяє досягти таких цілей: 1)дидактичних (формування і застосування нових ЗУН, розширення кругозору тощо): 2)розвиваючих (розвиток пам'яті, мови, інтелекту, творчих здібностей, інтересу до знань); 3) виховних (виховання самостійності, колективізму, відповідальності, волі навичок співробітництва ін.

Етапи дидактичної гри: підготовчий, проведення гри, узагальнення і аналіз результатів. Під час підготовчого етапу формується мета гри, обирається її навчальний зміст, розробляється план і сценарій, готується обладнання, проводиться інструктаж, розподіл релей, консультації тощо. На 3-му етапі вчитель повинен допомогти гравцям систематизувати результати гри (чого навчилися?), оцінити процес пізнавальної діяльності. Гра може тривати від декількох хвилин до цілого уроку і використовуватися на різних його етапах, в позакласній роботі.

У цьому посібнику пропонується описи різних інтелектуальних ігор та деякі приклад їх використання. Особливістю запропонованих ігор є їх універсальність, тобто будь-який вчитель, незалежно від навчального предмета та вікових особливостей учнів, може використовувати всі ці ігри, наповнивши їх своїм навчальним змістом. Зрозуміло, що підготовка уроку-гри потребує більше часу, ніж підготовка до звичайного уроку. Але педагогічний результат такого заняття буде значно більшим (інтерес учнів до нових знань, активність їх в проведенні заняття, позитивний настрій вчителя й учнів та ін.). У посібнику розглянуто 15 універсальних інтелектуальних ігор: ланцюжок, "Так чи ні?", KBK, "Ерудит" "Поле чудес", брейн-ринг, "Перший мільйон", "O, щасливчик", "Щасливий випадок" "Блеф", "Бізнес", інтелектуальний хокей, вікторина, рольова гра, ділова гра (імітаційні, театралізовані, гра-конференція) [21:с. 6-31]. Ми не можемо тут пропонувати методику проведення всіх ігор, тому зупинимося на одному прикладі.

Таблиця 1.

Класифікація нестандартних уроків за педагогічними технологіями

Гра "Ерудит". У грі беруть участь 6 учасників. Запитання першого завдання (6-12 запитань за певною темою), яке їм дається, оцінюється за 5-бальною системою. Якщо учасник гри не знає відповіді на запитання, йому може допомогти група підтримки, але тоді відповідь оцінюється за 3-бальною системою. Після кожного конкурсу журі оголошує результати. Той з учасників, хто набрав найменшу кількість балів, вибуває з гри. Залишаються сильніші. Отже, у 1-му конкурсі беруть участь 6 учнів, у 2-му - 5, у 3-му -4 і т.д. Переможцю останнього конкурсу присвоюється звання "Ерудит" і вручається головний приз. Решта учасників також одержують заохочувальні призи [21:с. 7].

Розглянемо проблему нестандартних уроків на основі інтерактивних технологій. Пометун О., Пироженко JI. відмічають: "Суть інтерактивного навчання в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії учнів. Це спів навчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлектують з приводу того, що вони знають, вміють, здійснюють. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації" [16:с. 9]. Інтерактивна технологія навчання має позитивні (вчитель може раціональніше розподілити свій час в корекції навчання окремих учнів, покращується дисципліна та ін.) і слабкі сторони (важко наладити взаємонавчання як постійно діючий механізм, не завжди ефективний результат взаємонавчання, витрата більше часу на підготовчий етап).

Умовна робоча класифікація інтерактивних технологій, що запропонована авторами: 1) інтерактивні технології кооперативного навчання; 2) інтерактивні технології колективно-групового навчання; 3) технології ситуативного моделювання; 4) технології опрацювання дискусійних питань [16:с. 33]. Форми організації навчання в кожній групі інтерактивних технологій перераховані в таблиці 1. Розглянемо методичні основи деяких з цих груп.

1. Інтерактивні технології кооперативного навчання. Парна і групова робота організовується на уроках засвоєння і застосування знань, умінь, навичок. Це може відбутися одразу ж після викладу вчителем нового матеріалу, на початку нового уроку застосування знань умінь, навичок або бути частиною повторювально-узагальнюючого уроку. Учні об'єднуються у групи. Всі учні активні в обговоренні. Автори розглядають такі об'єднання: робота в парах; змінювані (ротаційні) трійки; два - чотири - всі разом; карусель; робота в малих групах. У посібнику наводиться методика організації роботи в кожному об'єднанні [16:с.34-40]. Залежно від змісту та мети навчання можливі різні варіанти організації роботи груп: "Діалог", "Синтез думок", "Спільний проект", "Пошук інформації", "Коло ідей", "Акваріум" [16:с. 40-43].

2. Інтерактивні технології колективно-групового навчання передбачають одночасну спільну (фронтальну) роботу всього класу: "обговорення проблем в загальному колі", "Мікрофон", "Незакінчені речення", "Мозковий штурм", "Навчаючи - вчуся" ("Кожен вчить кожного", "Броунівський рух"), "Ажурна пилка" ("Мозаїка", "Джинг-со"), "Аналіз ситуації", "Вирішення проблем", "Дерево рішень" [16:с. 44-45].

У посібнику детально розглядається методика організації занять по двом іншим інтерактивним технологіям [16:с. 56-64] і [16:с. 67-80]. Застосування інтерактивних технологій висуває певні вимоги до структури нестандартних уроків. Як правило, структура таких занять складається з п'яти елементів: 1) мотивація; 2) оголошення, представлення теми та очікуваних результатів; 3) надання необхідної інформації; 4) інтерактивна вправа - центральна частина заняття; 5) підбиття підсумків оцінювання результатів уроку.

Автори розглядають структуру і методику 26 інтерактивних нетрадиційних уроків з різних шкільних предметів, крім трудового навчання; методику оцінювання навчальної діяльності учнів на таких уроках. Корисний для вчителя розділ 5 "Роздаткові матеріали для учнів" ("Як працювати в малих групах", "Коло ідей", "Акваріум", "Мозковий штурм", Метод", "Прес", "Займи позицію", "Навчаючи - учусь", "Мікрофон", "Розігрування ситуації з ролях", "Аналіз ситуації, випадку, дилеми", "Правила дискусії"" (Культура ведення дискусії

"Ток-шоу", "Ажурна пилка", "Суд від свого імені") [16: с. 137-146]. У додатках наведені конспекти уроків з різних предметів, короткий словник деяких термінів.

Отже, цей науково-методичний посібник може стати в нагоді кожному педагогу по використанню інтерактивних технології на нетрадиційних уроках. Тоді процес навчання буде цікавим, різноманітним, ефективним, демократичним, в якому будуть брати активну участь всі учні. Для активізації пізнавальної діяльності учнів на уроці можна використати посібник для вчителів А.О.Гіна "Прийоми педагогічної техніки: Вільний вибір. Відкритість. Діяльність. Зворотній зв'язок. Ідеальність" [4]. Відносно нашої теми дослідження - нестандартних уроків, то в посібнику цьому питанню приділено такі розділи: "Колективна учбова діяльність" ("Організація роботи в групах", "Спіймай помилку", "Прес-конференція, та питання до тексту", "Своя опора"), "Мозковий штурм", "Ділові ігри" ("Компетентність", "НДЛ", "Точка зору"), "Ігрова навчальна діяльність" ("Ігри-тренінги", "Ігри у випадковість",

"Театралізація", "Кажіть мені - Так чи ні") [4:с. 27-44]. Прийоми активізації пізнавальної діяльності учнів, запропоновані А.Гіном, можна використовувати на всіх етапах нестандартних уроків. Корисним для педагога в підготовці та аналізу уроку буде, розроблений автором "Конструктор уроку", елементами якого є прийоми активізації пізнавальної діяльності учнів. Наприклад, початком уроку може бути інтелектуальна розминка: кілька нескладних задач або їх комбінування, гра "Так - чи ні"; невелике опитування за "Світлофором" для мобілізації; обговорення зробленого домашнього завдання або загадка з "відстроченою відгадкою" - "Здивуй!" тощо. Таким чином розписуються інші етапи уроку і зводиться все до єдиної таблиці - "Конструктору уроку", який вчитель може творчо змінювати кожного уроку [4:с. 69-72].

Отже, використання нестандартних уроків і окремих нестандартних прийомів педагогічної техніки та технології на уроках сприяє творчості як вчителя, так і учнів.

Переваги нестандартних уроків в порівнянні із звичними структурами уроків в тому, що підвищується інтерес учнів до навчання, їх активність в пізнанні і творчості, самостійність пошуків знань, переживання успіху досягнень, ініціативність, можливість індивідуального підходу до учнів, використання інноваційних та інформаційних педагогічних технологій, розвиток культури спілкування, взаємовідповідальності і т.д.

Але є деякі складності і недоліки використання нестандартних уроків: - затрати більшого часу на підготовку і проведення таких уроків; - не всі учні в рівній мірі активні; - Організаційні труднощі (дисципліна, правила поведінки); - ускладнюється система оцінювання, аналізу результатів навчання; - забезпечення науково-методичної і матеріально-технічної бази навчання; - знаходження певного місця таких уроків в навчально-виховному процесі тощо.

Недарма педагог - новатор В.О. Сухомлинський казав, що до хорошого уроку треба готуватися все життя. Такими ж прикладами творчого підходу і проведення занять з учнями являється досвід роботи педагогів - новаторів В.Ф. Шаталова, І.П. Волкова та багатьох інших.

2. Нестандартні уроки на заняттях трудового навчання

Сучасний погляд на дидактичні основи уроку трудового навчання розкриває Олександр Коберник [9: с. 2-5]. Він дослідив питання, яке на перший погляд здається елементарним: звичайно, весь процес навчання спрямований на засвоєння школярами певного кола знань, умінь та навичок, тому навчальна мета і повинна визначати результат, якого мають досягнути учні. Однак до цих пір у шкільній практиці все ще домінує інша логіка – переважаюча діяльності вчителя, яка виражає в постановці мети стосовно вчителя. Застосовуючи пояснювально – ілюстративну методику уроку, викладачі домагалися міцного засвоєння знань, умінь і навичок. У зв’язку з цим педагогічна наука і шкільна практика спрямовують свої зусилля на пошуки шляхів подолання, удосконалення уроку трудового навчання.

Аналіз уроків та анкетування вчителів трудового навчання переконують, що універсальної, жорсткої структури уроку, придатної для всіх випадків організації трудового навчання, бути не може. Тому останнім часом зроблено чимало спроб удосконалити побудову уроків як, форми організації навчання, застосовуючи так звані нестандартні уроки, а саме: урок-вікторину, урок-змагання, урок-гру, інтегрований урок тощо.

Дослідження матеріалів показує, що для учнів найбільш цікавими є ті уроки, на яких чітко організовано навчально-трудовий процес, де їх залучають до активної пізнавальної діяльності, що приносить їм успіх, радість пізнання й праці.

Віталій Єременко в статті [7:с. 17-19] “ Викладання токарної обробки за методом проектів у 6 – 7 класах ” Розкриває умови соціально-економічного розвитку України в існуючій системі трудової підготовки учнівської молоді.

Звичні для багатьох уявлення про зміст уроків трудового навчання стають причиною відвертого принизливого ставлення до ролі і місця трудової підготовки в системі загальної середньої освіти. Зміст трудового навчання багато років спрямовувався на формування у школярів сукупності трудових прийомів, потрібних у масовому виробництві. Прості монотонні операції або елементарні вироби мало сприяли вихованню та розвитку учнів, оскільки носили більш тренувальний характер. Як результат — непідготовленість учнів до нових соціально-економічних умов, відрив змісту трудової підготовки від потреб сучасного суспільства уповільнення саморозвитку учнів.

Вирішення проблеми, що склалася, за широким впровадженням у навчання проектно-технологічного підходу, який передбачає шлях від появи творчого задуму до реалізації готового продукту. Саме такий підхід дасть змогу формувати і розвивати творчу ініціативу, творчий пошук, створити реальні умови для реалізації індивідуальних можливостей кожного учня.

Зрозуміло, що впровадження методу проектів потребує зміни методики викладання. Вчитель повинен стати організатором дитячої творчості: скласти план роботи, запропонувати проекти виробів, які є цікавими і посильними, допомогти кожному учню у вирішенні поставлених завдань, підказати раціональні та оптимальні технологічні рішення.

Робота над проектом містить ряд етапів:

• вибір теми проекту;

• доведення необхідності або значення майбутнього виробу;

• аналіз можливостей виконання проекту;

• збір інформації, необхідної для виконання проекту;

• висування ідеї проекту на обговорення з метою вибору оптимального варіанта;

• планування технології виготовлення (складання ескізів, креслень, визначення послідовності технологічних операцій, вибір доцільної технології виготовлення обраної конструкції, врахування економії матеріалу);

• виконання роботи;

• самооцінка та захист виконаного проекту.

Отже, система роботи за методом проектів на модульній основі при токарній обробці деревини для дітей середнього шкільного віку є цікавою і доступною

Ця методика дає змогу:

· врахувати вікові особливості учнів;

· полегшити пошук ідей проекту;

· підвищити варіативність однакових за призначенням виробів;

· зекономити матеріал;

· зацікавити конструктивною простотою рішення;

· закріпити знання з інших предметів (математики, креслення, фізики);

· розвинути творчі здібності;

· відчути себе творцем.

Важливу роль у процесі вивчення предметів має розуміння учнями практичного значення навчального матеріалу, близької та далекої перспективи його застосування. Тому під час вивчення будь-якого теоретичного матеріалу вчитель повинен відразу ж окреслити галузь, в якій цей фактичний матеріал можна застосувати практично [10: с. 7-10].

Трудове навчання мас на меті забезпечити підготовку учнів до трудової діяльності у різних сферах виробництва та домашньому господарюванні, дати учням загальні відомості про основи виробництва, сучасну техніку, технології, процеси управління, основні групи професій та їх вимоги до людини: залучити учнів до основних видів проектно-конструкторських і технологічних робіт; сформувати навички розв'язання творчих практичних завдань.

Вирішення цих завдань забезпечується специфічністю змісту трудового навчання. Залучення учнів до участі у різних видах конструкторсько-технологічної діяльності є ефективним засобом їхнього розумового розвитку. Фізіологічно обґрунтовані норми фізичного навантаження у процесі практичної діяльності учнів сприяють загальному розвитку, удосконаленню координації рухів та інших сенсомоторних якостей особистості. Заняття художніми промислами стимулюють культурний розвиток учнів через виховання естетичного смаку та розуміння прекрасного [11: с. 3-4].

У процесі проведення нестандартних уроків учень може отримати знання від учителя, книги, перегляду фільму, а також від комп’ютера . Кожному із цих способів передачі знань притаманні переваги і недоліки. Найбільш потрібний, необхідний для кожного конкретного випадку спосіб залежить від виду навчального матеріалу, стилю навчання, обраного учнем, а також від уміння педагога і його методики викладання. Комп’ютер можна запрограмувати так , що він буде володіти багатьма якостями і всіма можливими досягненнями і не матиме недоліків, притаманних книгам, фільмам[18:с. 20-22].

Комп’ютер враховує широкий діапазон індивідуальних особливостей учнів. Він дає змогу кожному учневі навчитися в зручному для нього темпі при виборі певної навчальної взаємодії, враховуючи не тільки правильність відповідей на одне або декілька завдань, часові втрати, характер помилок, а й тип і міру достатньої допомоги. Він сприяє формуванню в учнів рефлексії своєї діяльності – однієї із форм самоусвідомлення, котра орієнтована на осмислення людиною своєї діяльності, а також усвідомлення особистості своїх партнерів.

Вплив комп’ютера на систему освіти зумовлено також тим, що можна застосувати найрізноманітніші методи навчання, в тому числі й ті, які в умовах традиційних форм можна використовувати з обмеженням[18:с. 20-22].

У статі Дмитренко К. “Незворотні зміни у трудовому навчанні очевидні” головна увага приділена конференції на тему: “Стан і перспективи викладання трудового навчання у загальноосвітніх навчальних закладах”. Професор національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова В.К. Сидоренко дав розгорнутий аналіз існуючих проблем і перспектив освітньої галузі. Зокрема розглянув передумови, що викликали необхідність оновлення змісту трудового навчання школярів. На думку доповідача зменшення кількості годин на трудове навчання у новому базовому навчальному плані загальноосвітньої школи пов'язане з тим, що такий важливий предмет втратив свій авторитет через невідповідність його змісту вимогам суспільного прогресу. Виправити це становище і покликаний Державний стандарт оновленої освітньої галузі. Реакція в освітянському просторі на нього дає сподівання вірити в те, що з часом зміняться погляди на трудове навчання як повноцінний загальноосвітній предмет, і будуть усі підстави повернути втрачені навчальні години, У доповіді наголошувалося, що в стандарті втілено найпрогресивніші ідеї, які,передбачають реальні умови для особистісноорієнтованого навчання школярів, розвитку їхнього творчого та інтелектуального потенціалу на основі всебічного залучення до проектно - технологічної діяльності. Підкреслювалося, що положення і вимоги стандарту поширюються на всі типи загальноосвітніх навчально-виховних закладів України[5: с.3(обкл.)].

Список літератури

1. Волинець А.Г. сучасні педагогічні інновації і школа майбутнього// Рідна школа. – 1994. - №5.

2. Волков Н.П. Учим творчеству. – М.: Педагогіка, 1989.

3. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник.-К.:Академія,2001.- 576 с. – Пункти 3.7,3.10,3.11.

4. Гін А. Прийоми педагогічної техніки. – Луганськ: Навч. книга, Янтар, 2004. – 84с.

5. Дмитренко К. Незворотні зміни у трудовому навчанні очевидні // Трудова підготовка в закладах освіти. – 2004. - №4. – C.3(обкл.)

6. Дячкова Т.В. Педагогіка професійно – технічної освіти. – Херсон: Айлант, 2003. -475с. – Теми 14,15;с. 320 “Нестандартні уроки”,. Додатки “Нестандартні уроки”. – с. 410 – 470 .

7. Єременко В. Викладання токарної обробки деревини за методом проектів у 6 – 7 класах// Трудова підготовка в закладах освіти. – 2005. - №4. – С. 17 – 19.

8. Карпенчук С. Педагогічна технологія і антропологічний підхід// Рідна школа. – 2001. - №12. – с.20

9. Коберник О.Дидактичні основи сучасного уроку трудового навчання// Трудова підготовка в закладах освіти. – 2003.- №2. – С. 2 -5.

10. Макаренко Л. Розширюємо можливості уроку// Трудова підготовка в закладах освіти. – 2005. - №1. – С. 7 – 10.

11. Методичний лист про вивчення трудового навчання та креслення в загальноосвітніх навчальних закладах у 2005/06 н.р. // Трудова підготовка в закладах освіти. – 2005. - №4. – С. 3 – 4.

12. Марченко О. План інтегрованого уроку 7 клас// Трудова підготовка в закладах освіти. – 2001. - №1. – С. 8 – 9.

13. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. – К.: Гранма, 1999. – 350с.

14. Освітні технології/ О.М. Пєхота ін. - К.: А.С.К, 2001.- 256с.

15. Подласый И.П. Педагогика. – М.: ВЛАДОС 1999. - “Нестандартні уроки” .- с. 530

16. Пометун О., Пироженко Л.Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. –К.: А.С.К., 2004. – 192с.

17. Сердюк І.Урок – гра як появ творчості учителя// Трудова підготовка в закладах освіти. – 2003.- №2. – С. 17 -18.

18. Симканич О. Застосування комп’ютера в процесі навчання, моделювання та конструювання одягу// Трудова підготовка в закладах освіти. – 2005. - №4. – С. 20 -22.

19. Тхоржевський Д.О. Методика трудового навчання: навч. Посібник. – К.: Вища школа, 1973. – 325с.

20. Тхоржевский Д.А., Гетта В.Г. Проблемное обучение на уроках труда. – Минск: Народная асвета. 1997. – 128с.

21. Універсальні інтелектуальні ігри // Педагогічна академія м. Софії. -2001. - №1. – 32с.

22. Чепурна Н. Трудове навчання і виховання – основа формування особистості// Трудова підготовка в закладах освіти. -2004. - №4.- С.6 -9.

Додаток А

Ділова гра "Будівельник"

Тема : "Площі многокутників" ( IX клас)

Мета уроку : засвоєння учнями формул для обчислення площ паралелограма, трикутника, трапеції і застосування отриманих знань до вирішення практичних завдань.

Виховна мета : орієнтація учнів на професію будівельника.

На початку уроку учитель знайомить учнів IX класу з будівельним виробництвом і з однією найпоширенішою будівельною професією – столяра.

I етап

Будівельне виробництво сьогодні – це механізований процес складання будівель і споруд з великорозмірних деталей, виготовлених заводським способом. Столяр працює в будівельно-монтажних організаціях, на деревообробних підприємствах, в столярних майстернях. Він виконує різні операції на верстатах: на круглопильних – розкрій пиломатеріалів, на фугувальних – стругання , на довбальних і шипорізних - видовбування гнізд і зарізування шипів у заготовок.

Безпосередньо на будівельному об'єкті столяр вставляє віконні і дверні блоки, настилає дощану і паркетну підлогу, монтує вбудовані меблі і т.д. Виконання такої роботи неможливе без знання будови і правил експлуатації деревообробних верстатів, знання технології і організації будівельного виробництва, уміння читати креслення.

Постановка завдання. Учитель оголошує, що сьогодні всі учні будуть виступати в ролі будівельників. Вимагається виконати роботу по настиланню підлоги дитячого садка, що будується. Пропонується здійснити настилання паркетної підлоги в залі для ігор розміром 5,75 х 8 м. Паркетні плитки мають форму прямокутних трикутників, паралелограмів і рівнобічних трапецій. Розміри плиток в сантиметрах вказані на малюнку.

Правила гри. Учні розбиваються на три бригади. Обираються бригадири.

Перша бригада – столяри. Їм треба виготовити паркетні плитки вказаних розмірів у такій кількості, щоб після настилання підлоті не залишилося зайвих плиток і число трикутних плиток було мінімальним, а плиток у формі паралелограмів і трапецій - однакова кількість.

Друга бригада - постачальники. Їм належить доставити необхідну кількість плиток на будівельний майданчик. Вони розраховують цю кількість.

Третя бригада - паркетники. Щоб проконтролювати доставку, треба наперед знати, скільки і яких паркетних плиток знадобиться для покриття підлоги.

Перемагає у грі та команда, котра першою виконає правильний розрахунок. Для цього треба знати формули для обрахування площ згаданих фігур. Учитель записує на дошці, який матеріал слід вивчити.. Учні приступають до роботи з підручником. Всередині кожної команди дозволяються взаємоконсультації. При необхідності консультацію дає вчитель.

Після того як теоретичний матеріал вивчений, а формули для обчислення площ паралелограма, трикутника і трапеції записані в зошитах, учитель проектує на дошку малюнки і формули з пропрацьованого матеріалу, Проводиться перевірка готовності бригад. З цією метою кожній команді пропонується по два-три питання. Відповіді учнів оцінюються очками. Рахунок записується на дошці.

II етап

Кожна команда приступає до практичних обчислень. Паркет укладається в ряди так, що паралелограми і трапеції чергуються, а трикутників в одному ряду всього два. Підрахунки показують, що в одному ряду по ширині укладається по два трикутники і по вісім паралелограмів і трапецій,

Справді, площа однієї смуги шириною 20 см і довжиною 575 см буде 11500 см² . Якщо площа двох трикутників 300 см² , а площа паралелограма або трапеції 700 см² , то в одній полосі по ширині ігрового залу поміститься по 8 паралелограмів і трапецій: (11500-300):700 = 16. Таких смуг у довжині кімнати поміститься 800:20 = 40. Отже, для настилу підлоги знадобиться 80 трикутників і по 320 паралелограмів і трапецій. Перевіркою встановлюється: площа ігрового залу 575 x 800 = 460000 см² , площа однієї смуги 575x20 = 11500 см² , а таких смуг 40, тому 11500x40= 460000 см² – площа паркетної підлоги.

Це найвідповідальніший етап гри. Обчислюються площі плоских фігур, проводяться розрахунки.

В кінці другого етапу гри учні з кожної бригади дають пояснення біля столу вчителя, як вони обчислили потрібну кількість паркетних плиток.

Йде розмова про економію матеріалів. На перший план виступає математичний зміст роботи. Відбувається процес застосування знань на практиці. На цьому етапі гри команди отримують певну кількість очок, а учні, що правильно відповіли, - оцінки в журнал. На заключному етапі учитель перевіряє, наскільки глибоко учні засвоїли матеріал. Для цього їм пропонуються контрольні питання, які можуть бути, наприклад, такими:

1. Дайте визначення площі простих фігур.

2. Доведіть, що площа паралелограма дорівнює добутку його сторони на висоту, проведену до цієї сторони.

3. Доведіть, що площа трикутника дорівнює половині добутку його сторони на висоту, проведену до цієї сторони.

4. Доведіть, що площа трапеції дорівнює добутку напівсуми основ на висоту.

5. За яким принципом укладали паркетні плитки в один ряд?

6. Як проводилися обчислення площі одного ряду плиток?

7. Дайте коротку характеристику професії столяра.

На завершення підбиваються підсумки гри.

Зазначимо, що в менш підготовлених класах таку гру слід проводити з метою узагальнення і застосування знань після того, як вивчено матеріал про площі плоских фігур. Кількість питань на заключному етапі можна зменшити.

Розподіл часу при цьому може бути таким. Розповідь учителя про професію будівельника - 5 хв. Постановка завдання з допомогою TCO - З хв. Робота з підручником (повторення формул площ плоских фігур) - 8-10 хв. Обчислення кількості плиток - 16-18 хв. Перевірка глибини знань учнів – 8 хв. Повідомлення домашнього завдання – 3 хв.

Як бачимо, ділові ігри являють собою безперервну послідовність навчальних дій в процесі вирішення поставленого завдання. Цей процес умовно розчленовується на такі етапи: знайомство з професією будівельника; побудова імітаційної моделі виробничого об'єкта; постановка головного завдання бригадам і визначення їх ролі у виробництві; створення ігрової проблемної ситуації; оволодіння необхідним теоретичним матеріалом; вирішення виробничою завдання на основі математичних знань; перевірка результатів; корекція; реалізація прийнятого рішення; аналіз підсумків роботи; оцінка результатів роботи.

Основна ідея гри полягає в тому, щоб створити виробничу ситуацію, в якій учні, поставивши себе на місце людини тієї чи іншої спеціальності, зможуть побачити й оцінити значення математичних знань у виробничій праці, самостійно оволодіти необхідним теоретичним матеріалом і застосувати отримані знання на практиці.

Завдяки змагальному характеру ділової гри активізується уявлення учасників, що допомагає їм знаходити рішення поставленою завдання.

Додаток Б

Урок-гра: "Прес-конференція"

Тема: "Основи дії теплових поршневих двигунів"

Мета уроку:

а) виявити наукові основи дій теплових двигунів, шляхи підвищення коефіцієнту корисної дії таких двигунів, а також шляхи вирішення екологічних проблем, які виникають при роботі теплових двигунів;

б) виховання співпраці, комунікативності, самостійності;

в) розвиток пізнавальної діяльності, критичного та логічного мислення, вміння знаходити оптимальні рішення. Обладнання: діафільми ''Теплові двигуни", таблиці про роботу двигунів внутрішнього згоряння по тактах і про робочі цикли карбюраторного та дизельного двигунів, діапроектор, фотографії різних двигунів і транспортних засобів, де вони використовуються, модель двигуна внутрішнього згоряння.

Тип уроку : інтегрований з професійного навчання, фізики, хімії.

Хід уроку

I . Етап підготовки

Визначається проблема уроку. Клас поділяється на групи по 5 чоловік. Створюються такі групи: адміністрація ("дирекція" заводу), інженерна, хіміко-технологічна, екологічна, історична, технічного обслуговування і прес-група. Кожна з груп одержує своє завдання і самостійно працює над ним. Кореспонденти з прес-групи визначають для кожної групи запитання. Адміністративна група разом з кореспондентами з прес-центру повинна узагальнити увесь матеріал і представити його в певній логічній структурі. Група технічного обслуговування робить креслення, готує необхідний реквізит.

Особливу увагу слід приділити групі перс-центру в підготовці питань, враховуючи регламент і ступінь складності. Заняття носить форму дискусії, урок ведуть кореспонденти, звертаючись по черзі до вибраних учнів і пропонуючи їм свої запитання, але уявляючи кожного як інженера, технолога і т. ін.

У дискусії бере участь практично весь клас. Кожний учень має можливість ввійти в свою роль і відповідати у відповідному стилі.

II . Етап проведення

Вступ робить учитель. Стисло говорить про зв'язок фізики, хімії і техніки; про науково-технічний прогрес; називає цілі заняття. Урок проводиться у формі інтерв'ю, а допоможе в цьому ведучий кореспондент місцевої газети "Наддніпрянська правда" (прізвище, ім'я, по батькові). Кореспондент: Панове! Рік тому наш Херсонський комбайновий завод спільно з фірмою (її назва) здав в експлуатацію цех по виробництву двигунів внутрішнього згоряння і дизелів.

Ми знаходимося в актовому залі цього заводу. Тут присутні (представляє людей, що сидять півколом) директор заводу, головний інженер, заступник головного інженера, хімік-техно-лог, головний конструктор, еколог, завідуючий відділом перспективних розробок, представник обласного управління автотранспортом, їх помічники (вказує на групи учасників). За висновками роботи нашого прес-центру буде виданий спеціальний бюлетень, над яким працює група кореспондентів.

Починаємо роботу.

Іноземний кореспондент . Газету, в якій я працюю кореспондентом, цікавить принцип роботи поршневих теплових двигунів і перспективи вашого заводу. Але спочатку я хотів взяти інтерв'ю у історика. (Піднімається один з учнів групи).

Пане, не могли б ви дати маленьку історичну довідку: де і коли з'явилися перші автомобілі з двигунами внутрішнього згоряння?

Історик дає історичну довідку про праці Ленуара в 1860 р. у Франції; 1885 р. патент Даймлера і Бенцу на винахідництво бензинового двигуна внутрішнього згоряння; 20-і роки XX століття - відома фірма Даймлер - Бенц демонструє фотографії винахідників і їх перші автомобілі.

Кореспондент. А хто в Росії сконструював перший тепловий двигун?

Історик. Костович – капітан морського флоту (1879 рік). Кореспондент. Дякую вам. Мені б хотілося взяти інтерв'ю у головного інженера заводу. Не змогли б ви пояснити принцип дії двигуна внутрішнього згоряння, який випускається на вашому заводі?

Головний інженер . Ми випускаємо 4-тактний двигун внутрішнього згоряння. Один цикл роботи двигуна включає в себе 4 такти (по таблиці пояснює суть кожного такту).

Заступник головного інженера. У нас є ще і фільм, який допоможе вам краще уявити роботу нашого двигуна (включає діапроектор, демонструє і коментує кадри).

Робочий цикл можна представити у вигляді діаграми (пояснює її).

Кореспондент. Дякую вам. Усе стало зрозумілим, особливо мені допомогла діаграма. Зараз у світі проблеми із паливом. Його потрібно економити. Як вирішується ця проблема для вашого двигуна?

Головний інженер. Економність двигуна внутрішнього згоряння залежить від ступеня стиснення робочої суміші в циліндрі перед запаленням. Однак у карбюраторних двигунах внутрішнього згоряння гарячу суміш можна стиснути тільки до певної межі, оскільки стиснення супроводжується сильним нагріванням (t = 380-400⁰ C і р = 6 х 10 Па; гас і бензин легше запалюється і відбувається детонація).

Кореспондент. Дякую. Дозвольте мені задати запитання вашому заступнику. Чи не проводитимете ви роботу по створенню бездетонаційних двигунів?

Заступник головного Інженера . Ні, не ведемо. Такі бездетонаційні двигуни вже створені. (Дає інформацію про дизельний двигун).

Кореспондент. А як подається паливо в такий двигун? Що можна сказати про коефіцієнт корисної дії дизеля? (Відповідають представники інженерної групи).

Кореспондент. А робочий цикл 4-тактного дизеля такий же, як у двигуна внутрішнього згоряння?

Інженер. Не зовсім. У нього є свої особливості. Зараз їх пояснимо. Дозвольте мені це зробити за допомогою діафільму і діаграми.

Виступ еколога з посиланням на дані CEC м. Херсона. У різних частинах міста шкідливі викиди, шуми, поширюються хвороби.

Кореспондент. Вибачте мені, але якщо двигун внутрішнього згоряння такий шкідливий, то чому ваш завод їх випускає? Як уникнути шкідливих наслідків їх роботи? Чи прагнете ви до цього?

Еколог дає відповідь.

Кореспондент. Які заходи охорони природи здійснюються в країні і конкретно на вашому заводі?

Еколог. Екологічна експертиза проектів, грамотна експлуатація підприємств, ремонт очисних споруд дають вагомий результат. Але, на жаль, екологічно чистою нашу продукцію - двигун внутрішнього згоряння - поки що назвати неможливо.

Кореспондент. Якщо так, то що з цього питання робить мерія вашого міста?

(Відповідає працівник обласного відділу транспортних перевезень).

Робота транспорту на газовому паливі – з конкретними цифрами, допомагає у відповіді головний механік автогосподарства. Як узнати ці модифіковані автомобілі? Механік. По наявності балонів з газом (пояснює). Кореспондент. Я хотів ще раз звернутися до хіміка-технолога. Які переваги і недоліки газу як палива?

(Дається відповідь).

Кореспондент. Дозвольте тепер звернутись до вас, начальнику відділу перспективних розробок. Які плани щодо покращення конструкції двигуна внутрішнього згоряння?

(Дається відповідь).

Кореспондент. Такі машини ваш завод вже випускає?

Начальник відділу перспективних розробок. Ні, наш відділ розробив тільки теоретично ці варіанти. Дослідні варіанти цих двигунів є, наприклад, в Японії. Повинен зауважити, що великий стрибок у збільшенні потужності тягне за собою масу проблем: збільшення витрати палива, зниження надійності, яка пов'язана з ускладненням конструкції та підвищенням термо- і вібронавантаження.

Кореспондент. Які ж шляхи бачите ви для вирішення цих проблем, панове?

Начальник відділу перспективних розробок дає відповідь.

А що скажуть нам інші спеціалісти з приводу реальних можливостей прогресу дизелебудування?

Відповідають хімік-технолог і головний інженер.

Кореспондент. Останнє запитання я хочу задати директору заводу. Не могли б ви декілька слів сказати про те, кому потрібна ваша продукція?

Директор дає відповідь.

Кореспондент. Якщо підприємствам потрібна ваша продукція, то які вимоги вони пред'являють до неї?

Чи враховуєте ви ці побажання?

Директор заводу дає відповідь.

Кореспондент. Дякую вам. Я дуже вдячний дирекції заводу, всім спеціалістам, і що ви всі приділили час моїй газеті. Я привезу до себе додому цікаві відомості про ваш завод, його продукцію та нові технологічні розробки. Ваші відповіді дозволили мені скласти нову картину, яка охопила як теоретичні, так і практичні проблеми, як минуле, так і сучасне і майбутнє. Наше колективне інтерв'ю газеті закінчено. До побачення.

III . Етап проведення

Підсумки уроку-гри "Прес-конференція"

Над столом табличка "Фірма...". Редактор газети входить і сідає до столу з телефонами. Заходять кореспондент і фотокореспондент.

Кореспондент . Панове! Ми повернулися з поїздки в Україну, де взяли інтерв'ю у директора та ряду спеціалістів одного з заводів півдня України, який випускає двигуни внутрішнього згоряння. Ми зробили відповідні фотознімки, а місцеві кореспонденти допомогли нам випустити інформаційний бюлетень.

Демонструє бюлетень, випущений прес-групою протягом уроку-гри.

Кореспондент. З усього вищесказаного можна зробити висновок – щоб при конструюванні удосконалити дії поршневих теплових двигунів в сучасних умовах, треба звернути увагу на зменшення витрат палива, підвищення надійності за рахунок зниження термо- і вібронавантаження.

Висновок:

"Прес-конференція" як дидактична гра відбувалася впродовж всього уроку. Учні виконували ролі і спочатку знайомились з новим матеріалом, а потім його закріплювали і робили певні висновки, тим самим збагачуючись знаннями.

Додаток В

Урок-дидактична гра "Мозкова атака"

Тема: Вивчення будови приладів системи запалювання.

Мета:

1) Сформувати в учнів вміння виконувати прийоми, пов'язані з обслуговуванням приладів системи запалювання, а також вміння та навички користування цими приладами.

2) Виховати працелюбність, свідоме та культурне ставлення до обладнання.

3) Розвинути вправність рухів, конструкторсько-технічне мислення та творчі якості.

Тип уроку: практичне засвоєння знань і умінь.

Методи: розповідь, пояснення, демонстрація умінь, особистий показ, інструктування.

Оснащення уроку: плакати, прилади системи запалювання, прилади та деталі системи запалювання – переривач - розподільник , свічки запалювання, котушка запалювання; інструмент: набори ключів, технологічні картки, "Розробка переривача - розподільника", стенд "Система запалювання з п'єзоелементом".

Час: 4x45 хвилин.

Хід уроку:

І. Організаційний момент — 10 хв.

Привітання класу, пропонуємо учням зайняти робочі місця, перевіряємо готовність матеріально-технічної бази до заняття, призначаємо чергових, відмічаємо відсутніх.

Нагадуємо учням склад ланок при виконанні наступної самостійної роботи, пропонуємо черговим роздати інструмент, перевіряємо наявність робочого одягу.

II . Актуалізація опорних знань — 15 хв.

Методом "мозкової атаки" робимо закріплення теоретичного матеріалу з теми: "Електрообладнання автомобіля. Система запалювання".

Для проведення мозкової атаки учні поділяються на кілька груп по 4-5 чол., кожна з яких представляє собою конструкторське бюро.

Вчитель пояснює правила мозкової атаки.

III . Вступний інструктаж – 25 хв.

IV . Самостійна робота – 190 хв.

V . Заключний інструктаж – 15 хв.

VI . Прибирання робочих місць – 15 хв.

Висновок:

Аналізуючи план уроку з професійного навчання, ми можемо зробити висновок, що дидактична гра (Мозкова атака) була застосована лише на елементі актуалізації опорних знань.

Таким чином, дидактична гра може бути використана не впродовж всього уроку, а лише на одному з його елементів.

Дидактичні ігри можна проводити і на закріплені нового матеріалу. Ця робота проводиться в малих групах інтерактивним методом.

Додаток Г

Уроки типу KBK

Ці форми уроків "прийшли" з позакласних занять і стали популярними. Галузь їх застосування – переважно при повторенні і закріпленні тем і розділів.

Такий урок-змагання може складатися з 4-х конкурсів-етапів.

I етан – розминка . Завдання: скласти усну доповідь з пройденої теми - один учень починає, другий продовжує і т. д.

II етап – конкурс . "Перевірка домашнього завдання" з даної теми. (Крім основного матеріалу теми, можна віднайти такий матеріал, якого немає в підручнику, цікаві історичні факти, особи вчених, їх біографії і т. ін.).

III етап — рішення різних задач з даної теми.

IV етап — конкурс "художників" . На аркушах ватману вони зображують своє бачення змісту питань, які розглядались на даному уроці.

Заключний етап - підбиття підсумків, які робить вчитель, або вчитель за участю учнів.

Уроки-змагання

Мета уроку - закріплення умінь і навичок вирішувати задачі різних типів.

До проведення уроку формуються команди і журі. Журі підбирає задачі, готує устаткування для виконання експериментальних задач.

Починається урок з повідомлення, яке робить член журі.

Потім команди вирішують пропоновані задачі (письмово).

Демонструється експеримент - його потрібно пояснити.

Конкурс капітанів команд - рішення усних задач.

Конкурс команд - вирішення задач на "швидкість".

Завершується змагання підбиттям підсумків, визначенням команди, яка перемогла.

Додаток Д

Схема 1. Послідовність дій навчання CASE

Додаток Є

Схема 2. Взаємозв'язок методів проблемно-розвиваючого навчання, способів створення проблемних ситуацій та екранно-звукових засобів навчання

Висновки

Уроки "дидактичні ігри" належать до нестандартних уроків, які у вітчизняну школу прийшли у другій половині XX століття. Коли виникла тенденція зниження інтересу школярів до занять, Відчуження учнів від пізнавальної праці вчителі намагались припинити різними засобами. На загострення проблеми масова практика школи відреагувала нестандартними уроками, головною метою яких було збудження і утримання інтересу учнів до учбової праці.

Але ж погляди педагогів на нестандартні уроки різні: одні вбачають в них прогрес педагогічної думки, вірний шлях у напрямку демократизації школи, а інші, навпаки, вважають такі уроки небезпечним порушенням педагогічних принципів, вимушеним відступом педагогів під натиском ледачих учнів, які не вміють і не бажають серйозно працювати.

Звісно, нестандартні уроки, в тому числі і розглянуті нами ділові ігри, незвичні за задумом, методикою проведення, більше подобаються учням, ніж учбові заняття з витриманою структурою і усталеним режимом роботи. Тому вміти проводити такі уроки повинні всі вчителі, але перетворювати нестандартні уроки, ділові ігри в головну форму роботи та вводити їх в систему не варто.

По-перше, через велику трату часу;

по-друге, через відсутність серйозної пізнавальної праці;

по-третє, через невисоку продуктивність.

Ще К.Д. Ушинський писав: "Вчити, граючись, можна тільки малих дітей. Розумова праця важка і швидко втомлює незвичного".