| Реферат
Методика використання ігор у процесі образотворчої діяльності учнів
Образотворче мистецтво — один з важливих предметів у початкових класах, оскільки воно відіграє незамінну роль у процесі формування емоційної сфери та творчого розвитку особистості. Мистецтво здатне ввести дитину у світ творчості, принести їй перші творчі радості, а радість творчості — одна з найбільших на землі.
У процесі виявлення особливостей застосування розвивальних ігор на уроках образотворчого мистецтва велике значення має аналіз динаміки становлення дитячого малюнка та виявлення значення ігор у розвитку навичок образотворчої діяльності. Результати науково-психологічних досліджень показали, що образотворча діяльність дітей молодшого шкільного віку не виникає як результат пасивного відображення предметного світу сприймання, а для її формування потрібні практично-образотворчі дії, що базуються на сприйнятті дитиною навколишнього та усвідомленні побаченого. Цей комплекс: сприйняття – відчуття, розуміння – образотворча діяльність [3].
Діти молодшого шкільного віку виконують малюнки різного ступеня складності, різного ступеня «ознайомленості» із змістом і різної структури, при цьому використовують дві-три і більше фігур. Спостереження за роботою дітей показало, що відтворення збережених уявлень — це особливий процес. Збережений образ не випливає в готовому вигляді, а конструюється на основі слідів, що збереглися, і залежить від вікових закономірностей розвитку уяви, уявлень і пам’яті. Такий процес правильно назвати уявленням. Працюючи з готовими предметами, діти мають можливість у самому зображенні застосувати практичну дію для створення картини з окремих фігур. Ця дія, проте, структурно відрізняється у дітей різного віку.
У малюнках дітей молодшого шкільного віку особливо чітко виступає злитість просторових характеристик образу, що зберігається у пам’яті, і невміння ви користати уявні образи відповідно до поставленого завдання. Для дослідження вміння відтворювати було проведено експеримент, суть якого полягала у наступному: дітям треба було скласти фігури трьох добре знайомих звірів, зображення яких було розрізано на три частини. Одержані результати у молодших школярів вражають своєю безглуздістю. Навіть семи- і восьмирічні діти дуже погано уявляють собі форму начебто добре відомих їм тварин: ведмедя, кози і коня. Така сама злитість сприймання виявляється і при відтворенні дітьми молодшого шкільного віку будь-якого складного предмета [6]. Діти 4 класу вже шукають більш правильні поєднання, комбінуючи частини фігури доти, поки їм не вдається так розмістити фрагменти, щоб відтворити фігуру в цілому. У цьому процесі відтворення й конструювання збережений образ набуває оформленості і осмислюється дитиною. Такий образ вже є адекватним, реалістичним образом відтворюваного уявлення.
У продуктивності образотворчої діяльності величезне значення має дія, до якої вдаються діти у молодшому шкільному віці при сприйманні предмета. Дітям важко правильно сприймати малюнок. Адже навіть найпростіший малюнок, на якому зображено хоча б два предмети, зображає їх у певних просторових зв'язках. Осмислити ці зв'язки слід для того, щоб розкрити взаємовідношення між частинами малюнка і сприйняти зображення як щось ціле. Тому сприймання дітьми малюнка здавна використовували для визначення загального розумового розвитку дитини. Діти в процесі розумового розвитку переходять від фрагментарного сприймання, тобто пізнавання окремих предметів, між собою не пов'язаних, до виявлення спочатку їх функціональних зв'язків (що людина робить), а потім до розкриття більш глибоких відношень між предметами і явищами: причин, зв'язків, обставин, цілей. Аналізуючи зображення, діти опираються на власний досвід. Вони розкривають внутрішні зв'язки між предметами, осмислюючи зображену на малюнку ситуацію. Проте перехід до цього вищого рівня розуміння не можна пояснити віковим дозріванням. Дослідження показали, що особливості опису дитиною малюнка залежать насамперед від його змісту, знайомого або малознайомого дитині, від структури, динамічності чи статичності сюжету.
Величезне значення має й запитання, з яким дорослий звертається до дитини. Запитуючи дітей про те, що вони бачать на малюнку, педагог орієнтує їх на перелічування будь-яких предметів (важливих і другорядних) і в будь-якому порядку. Запитання «Що діти роблять тут, на малюнку?» — спонукає дітей до розкриття зв'язків функціональних, тобто дії. Коли дитину просять розповісти про події, зображені на малюнку, вона намагається зрозуміти зображене, тобто піднімається на рівень тлумачення. Це розуміння підсилюється, коли запитання ставити і цікавій, ігровій формі [7].
Для розуміння змісту малюнка, який сприймають, величезну роль відіграє його назва, передана одним-двома словами. Як узагальнене формулювання основної ідеї картини, тобто синтез високого рівня, назва спонукає дитину знову до докладнішого її розглядання (тобто поглибленого аналізу). Така розумова праця забезпечує тривале збереження образу, і його дальше використання дітьми в різних видах практичної діяльності.
Формування навичок образотворчої діяльності у молодшому шкільному віці засобами розвивальних ігор образотворчого змісту пов’язане із розвитком специфічних для художньо-творчого процесу універсальних якостей особистості як основи розвитку її творчого потенціалу, художньо-творчої уяви, оригінального, асоціативно-творчого мислення, художньо-образних якостей зорового сприйняття, спостережливості, зорової пам’яті та ін. Формування потреб і здібностей до продуктивної художньої творчості передбачає вміння створити виразний художній образ або оригінальну композицію мовою образотворчого мистецтва, оволодіння основами художньо-образної діяльності і виражальними можливостями художніх матеріалів та різних видів художніх технік, що допоможе набути свободи вираження у творчості [1].
У молодших школярів провідну роль у передаванні виражальних якостей і особливостей предметного оточення відіграє колірна композиційна образотворча діяльність, в якій головна практична орієнтація в роботі на площині зводиться до площинних форм вираження і трактування тривимірного простору засобами зображення та передаванням перспективних явищ на елементарному рівні. При цьому важливу роль відіграють ігри, спрямовані на формування навичок практичної кольоротворчої діяльності.
Характер дій, що їх виконують молодші школярі, різний. Вони відіграють різну роль у відтворенні образу. У дітей дії мають звичайно хаотичний, випробувальний характер. У міру того як уточнюється завдання — створити певний шуканий образ, образотворчі дії набувають більш організованого, орієнтувально-дослідницького характеру. Дитина, граючись, кілька разів змінює положення кожної фігурки, створює послідовно кілька комбінацій і спиняється на тій, яка більше, ніж інші, відповідає образу, що склався в неї [4]. Роль образотворчої дії у відтворенні певного образу і конструюванні нового образу є провідною протягом усього дитинства. Лише на порозі переходу в середню школу створюються оптимальні можливості для словесного комбінування, проте в 8-10-річних дітей вони значно менш продуктивні, ніж дійове створення образів у процесі гри. Орієнтувальні, випробувальні дії при цьому згортаються і інтеріоризуються. Розв’язання, знайдене в дум ці, реалізується у виконавчій ігровій дії. Дослідження показали, що у формуванні, збереженні і відтворенні в дитини образу людини або якої-небудь тварини важливе значення має те, яку їм було дано назву. Якщо кошеня, зображене таким, що танцює або стрибає, в ігровій формі назвати «пустунчиком», а інше, яке розляглося на м’якій підстилці, - «ледарем», яскравого, в різнобарвному оперенні фазана-колібрі - «красенем», а злого кондора - «хижаком», то розповідь про цю тварину або птаха і дальше сприймання дитиною їх зображення буде повнішим і більш барвистим, ніж коли тих самих кошенят або птахів назвати простими (нейтральними) кличками: Мурка, Васька, пташка. Вивчення дитячих образотворчих уявлень показує, що треба розрізняти кілька їх рівнів за тим, як вони характеризують ступінь засвоєння дитиною збережених образів:
1. Рівень впізнавання. Дитина зберегла уявлення про предмет лише настільки, що може упізнати його, повторно сприймаючи зображення.
2. Рівень спричиненого (пасивного) відтворення. У відповідь на знайомі запитання (опис, загадки, гра) у дитини виникає шуканий образ: «Хто рудий, пухнатий, курочок краде, хвостом сліди замітає?».
3. Рівень вільного, мимовільного використання наявних уявлень, збереження осмислених образів, їх уточнення і диференціювання дають можливість дітям використати наявні в них уявлення в іграх, малюнках, розповідях.
4. На вищому рівні творчого відтворення молодший школяр може розчленувати образ, що зберігся, і, виділивши лише якісь його частини, ознаки, включити їх у нові комбінації, нові поєднання, створюючи так нові малюнки, фігури, орнаменти, оповідання. Такі нові образи використовують старші діти і дорослі в різних видах творчої діяльності [7].
У процесі використання ігор образотворчого змісту в розвитку образної пам’яті й уявлення протягом молодшого шкільного віку відбуваються помітні зрушення. Зокрема, збільшується образність уявлень, уявлення про предмети та явища, які були спочатку схематичні, стають дедалі більше осмисленими, диференційованими. У молодшому шкільному віці в процесі використання різноманітних ігор дитина набуває значного досвіду, який систематично збагачується: нагромаджуються знання, насамперед уявлення і первинні поняття; діти набувають образотворчих навичок й умінь. Дедалі в більшій кількості і довше зберігаються сліди думок, пережитих почуттів. Велике значення для подальшого розумового розвитку дитини має образна й рухова пам’ять, що інтенсивно збагачується.
Образотворчі уявлення, або образи раніше сприйнятих предметів, що збереглися, становлять основний зміст образної пам’яті дитини. Це насамперед уявлення про навколишніх людей, їх дії, про предмети побуту, про фрукти і дерева, про звірів і птахів, про простір і час тощо.
Правильно організована практика навчання дітей малюванню показала, що є значні відмінності між тим, як уявляє собі дитина той чи інший предмет, і тим, як вона зображує його на папері. Для підтвердження цього проводили спеціальні експерименти. 6-7-річним дітям пропонували вибрати серед кількох малюнків на ту саму тему найкращий. Це були малюнки інших дітей їхнього віку, малюнок до рослого і малюнок досліджуваного. Виявилося, що дитина впевнено вибирає лише правильний малюнок дорослого, а не свій і не малюнок іншої дитини, такий же неправильний, як і її власний [4]. Отже, в дитини існує правильний образ предмета. Тільки цей образ неясний, зли тий, нерозчленований. Його основні частини не виділені, і дитина не розуміє ні форми кожної частини, ні її просторового відношення до інших частин і всієї фігури в цілому. Про це свідчать й інші факти. Так, якщо дитину «на стадії схеми» попросити критично розглянути свій малюнок і запитати, наприклад: «Хіба бувають у людини два носи?» або «На чому тримається голова в людини? Як вона повертається направо і наліво?» — дитина дуже швидко виправляє свій малюнок. Вона помічає помилку у власному зображенні або пропущені частини: шию, руки, вуха; закреслює зайві носи, пальці на руках тощо.
В образотворчій діяльності будь-якої людини істотне значення має ступінь оволодіння нею умінням спостерігати і малювати. З.М.Богуславська спеціально вивчала питання про співвідношення сприймання і зображення геометричної і предметної форми дітьми молодшого шкільного віку. Дослідження підтвердило висновок, що намічені стадії зображення зумовлені не віковими особливостями дітей, а безпосередньо залежать від того, чи навчили дітей спостерігати і правильно зображати. Її дослідження показало:
а) процес навчання дає дуже різні результати залежно від того методу, який використовує педагог. Навчання дитини попередньо обслідувати форму предмета і його побудову дає помітніші зрушення в розвитку зображення, ніж одноманітне вправляння у відтворенні готових графічних чи образних схем;
б) значно кращі малюнки дітей, якщо в них формуються не одиничні, а узагальнені уявлення про предмети, їх форми;
в) основна причина різкої розбіжності наявних у дітей уявлень про об’єкти з їх зображеннями – відсутність необхідних зорово-рухових зв’язків [8].
Навчання вміння виділяти частини цілого, знаходити місцеположення кожної з них (аналіз) і бачити їх взаємовідношення — перша умова підвищення якості малюнків дітей. Не менше значення має навчання зображати: розміщувати предмети на площині аркуша паперу, визначати пропорції у масштабі, зображати предмети в їх взаємовідношеннях, у перспективі, об’ємні фігури на площині. Без спеціального навчання зображати навіть учні середніх класів припускаються помилок.
Спостерігаючи за розвитком образотворчої діяльності у молодшому шкільному віці, вчені виявляють ще чіткіше, ніж у дітей раннього віку, складність цієї форми чуттєвого пізнання дійсності. Спірним є питання про те, на що спирається дитина, відображаючи предмет: на його цілісне зображення в натурі чи в пам’яті чи на впізнавання окремих частин. Дослідження показують, що й тут не має однозначної відповіді. З одного бо ку, у відтворенні цілого незнайомого предмета дитина передає лише своє загальне «враження від цілого»: «щось діряве» (решітка) або «таке, що коле» (конус). Перебуваючи «під владою цілого», діти наче не вміють виділяти складові його частини. На цю «владу цілого» звертають увагу й багато інших авторів, що вивчали дитячі малюнки. Вони пояснюють такі факти нібито нездатністю дитини у молодшому шкільному віці до пізнавальної аналітичної діяльності, бо в неї надто яскраво виражена емоційність.
Проте подальші дослідження даної проблеми доводять абсолютно інше: діти не лише вміють виділяти певну характерну ознаку, а й спираються на неї, упізнаючи цілий предмет. Наприклад, усі предмети і навіть безформні грудочки глини з витягнутими «носиками» діти 6 років називали «гусятками». Позначене пункти ром зображення дзьоба в початому малюнку давало змогу цим дітям впізнати птаха. Обмацавши чоловічий годинник у мішечку, молодші школярі правильно називали предмет. Як розпізнавальну ознаку («Як ти взнав?») вони виділяли звичайно «стовпчик з коліщатком» (завод у годинника старого зразка), тобто спиралися на одну з час тин предмета. Проте, вибираючи потім серед розкладених на сто лі предметів «такий самий», переважна більшість школярів називала не плоский круглий компас, що відповідав своєю величиною і формою зразку, а металевий кубічної форми будильник. Це також годинник, хоч він не тільки інший за формою, а й не має саме тієї деталі, за якою дитина розпізнавала годинник [9]. У цьому факті чітко виступає відношення в сприйманні цілого та його частин. Коли пізнають частини, з'являється образ цілого предмета з його назвою («годинник»). За тим дитина вибирає серед усіх запропонованих їй предметів саме годинник, причому окремі частини предмета, навіть його форма, втрачають своє сигнальне значення. Це свідчить про неправомірність альтернативної постановки питання: ціле чи частина є опорою для сприймання дитиною предмета. Його розв'язують по-різному, залежно від того, який предмет сприймає дитина: знайомий чи не знайомий, яку частину виділяє для його пізнавання: характерну (хобот у слона) чи неспецифічну для даного об'єкта.
У сучасній школі рівень викладання образотворчого мистецтва не є достатнім. Урок, в основ ному, складається з двох частин: вступної бесіди і практичної роботи. Такі уроки не можуть принести дітям радість творчості. Проте доведено, що уроки образотворчого мистецтва заключають у собі невичерпні можливості для всебічного роз витку молодшого школяра. Зустрічі з мистецтвом на кожному уроці, навчання дітей баченню прекрасного у житті й мистецтві, активна творча діяльність кожного з учнів, радість за зроблене на уроці — ось головні риси, які відрізняють навчально-виховний процес на уроках образотворчого мистецтва [3].
Уроки образотворчого мистецтва не можуть бути нецікавими для дітей. На кожному уроці вчитель разом з дітьми заново переживає радість відкриття прекрасного у житті й мистецтві. Головною умовою успіху уроку образотворчого мистецтва, як показує практика роботи, є постійна естетична самоосвіта вчителя. Проникаючи у суть естетичного у змісті уроку, вчитель знаходить нові, цікаві методи роботи, прийоми впливу на дітей засобами мистецтва і дійсності. Одним з таких інтерактивних методів впливу на свідомість дитини є гра.
На сьогодні гра стає найпопулярнішою формою навчання. Це й не дивно. Адже з її допомогою учні отримують більший об’єм знань. До того ж проходить вона у простій, ненав’язливій формі, що сприяє швидкому засвоєнню навчального матеріалу. Використання розвивальних ігор дає можливість урізноманітнити уроки образотворчого мистецтва, у простій формі дати дітям необхідні знання [5].
Уроки образотворчого мистецтва, які у молодших класах проводяться за принципом використання елементів драматургії, заключають у собі невичерпні можливості для всебічного розвитку школярів. Зустрічі з мистецтвом на кожному уроці, навчання дітей бачити та сприймати прекрасне у житті й мистецтві, активна творча діяльність кожного з учнів, радість за зроблене на уроці-драматургії – головні риси, які вирізняють навчально-виховний процес на уроках образотворчого мистецтва у початковій школі.
Спостерігаючи за учнями на уроках образотворчого мистецтва, учені та вчителі помітили, що вони часто не можуть опанувати елементи зображувальної діяльності, бо не розуміють доцільності більшості правил і вимог. Та варто запропонувати близьку їм тему або завдання в цікавій формі, як усе стає на свої місця: діти починають так емоційно реагувати на процес малювання, ніби самі беруть безпосередню участь у зображуваних подіях, а персонажі немов оживають під їхніми пензля ми. Таким чином, важливу роль у розвитку навичок образотворчої діяльності учнів молодших класів мають уроки-драматургії з використанням розвивальних ігор і цікавих вправ. Це дає змогу вчителю цілеспрямовано впливати на почуття вихованців, розвивати фантазію, творчу уяву.
Творча активність школярів на уроці не виникає сама по собі, її треба стимулювати, створюючи відповідну атмосферу. Найефективніший прийом тут — застосування розвивальних ігор, ігрових ситуацій, завдяки яким значно зростає інтерес дітей до навчання [6]. Хороша розвивальна гра потребує нескладного ігрового обладнання, яке діти можуть робити самі під керівництвом учителя або батьків, можуть знайти у себе вдома і принести на урок. Таке обладнання виконується з паперу, картону, фанери. Ляльок, таких як Замазура або Дідусь-лісовичок, можна вирізати з поролону й розфарбовувати гуашевими фарбами. Необхідні трафарети вирізаємо з цупкого паперу. Велике задоволення приносить самим підготувати костюми до інсценівок, до розвивальної гри.
Одне з головних завдань розвивальних ігор у 1-2 класах — естетичне виховання. Досягається воно шляхом розвитку у дітей спостережливості, художнього бачення краси форми і кольору. Розвивальна гра чи вправа триває 3-5 хвилин. Пояснення змісту має бути коротким, зрозумілим і емоційним. Усі розвивальні ігри повинні бути узгоджені із змістом наступної образотворчої діяльності [10].
Введення розвивальних ігор та ігрових ситуацій дає змогу учням молодшого шкільного віку в більш доступній, цікавій формі навчитися пізнавати красу навколишнього світу, розширювати і поглиблювати свої пізнавальні інтереси, оволодіти основами образотворчої грамоти.
Розвивальна гра допомагає активізувати навчальний процес, розвиває спостережливість дітей, увагу, пам'ять, мислення, збуджує інтерес до навчання. Урізноманітнення видів роботи із застосуванням розвивальної гри або використання цікавого знімає втому, гальмівні процеси мозку, загострює пам'ять. У цьому можна переконатися, спостерігаючи за образотворчою діяльністю молодших школярів. Візьмемо для прикладу один з уроків образотворчого мистецтва. Тема уроку – «Ілюстрація до казки «Колосок». У вчителів переважно є два шляхи проведення такого уроку.
Шлях перший (який в основному застосовують у школах). Разом з дітьми вчитель згадує зміст казки, показує ілюстрації художників до цієї казки. На цьому вступна частина уроку закінчується. Його результатом є більшість одноманітних малюнків, діти намагаються згадати, що вони бачили на ілюстраціях. Дітям нецікаво.
Інший – цікавіший для дітей. До уроку вони готують розвивальну гру, за допомогою якої діти змогли б переконатися, що з допомогою одних і тих же персонажів можна намалювати зовсім різні ілюстрації. З цікавістю слідкують діти за ходом гри. Під час практичної роботи вони не просто малюють, а фантазують, вносять в малюнок щось своє, оригінальне і нестандартне [5].
Потрібно вказати на значення ігрових прийомів: вони знімають напругу перших хвилин уроку, довгий час підтримують оптимальний тонус пізнавальної активності дітей. Дидактичні ігри допомагають формувати соціальні якості особистості, загальні й спеціальні здібності.
Вивчаючи чи закріплюючи тему «Теплі й холодні кольори», можна використати розвивальну гру «Прикрась ялинку». Дітям буде більш цікаво за допомогою гри згадати теоретичні знання, ніж робити це у сухій формі перевірки знань. З радістю учні допоможуть Зайчику і Лисичці прикрасити свої ялинки. Але щоб допомогти тваринам, потрібно знати теплі й холодні кольори. Так гра стає певним стимулам у праці. Це говорить про те, що для ігор треба мати певний рівень знань, умінь, на основі яких формуються нові.
В удосконаленні техніки малювання, засвоєнні де яких прийомів композиції допомагає, зокрема, гра у «фотографування». На екскурсіях у природу, прогулянках дітям пропонується «видошукач» — картонна планка розміром 15х10 см з віконечком 10х7 см. Учитель просить кожного «сфотографувати» те, що найбільше сподобалося, а після уроку образотворчого мистецтва, під час наступної прогулянки учні колективно вгадують, який предмет чи куточок природи зображено на тому чи іншому малюнку. Одночасно відбувається аналіз робіт.
З великим задоволенням учні початкових класів виконують на уроках образотворчого мистецтва ролі героїв казок. Такий ігровий прийом робить урок нестандарт ним, живим, розвивальним, і діти легко засвоюють правила образотворчої грамоти [4].
Розвивальні ігри передбачають дотримання певних правил й ігрових ситуацій: загадування і відгадування, пошук і знаходження, рух і змагання, чекання і зацікавленість, несподіванка. Це стимулює правильне і швидке виконання завдань, поставлених вчителем, активізує творчі сили, фантазію молодших школярів. Крім правил та ігрових дій, така гра має розвивальну ціль, у протилежному випадку вона не стане розвивальною.
Але щоб розвивальна гра зацікавила дітей, вчителю не обхідно визначити, що цікавить дітей, добре продумати її зміст, правила, виготовити атрибути, необхідну наочність. Багато значить умілий підсумковий аналіз гри з виділенням її розвивального результату. Розвивальний результат гри обов'язково по винен оцінюватися не тільки вчителем, а й самими дітьми. Найголовніше те, що в грі вирішується певне розвивальне завдання, яке стає своєрідним етапом у розвитку художніх здібностей, умінь і навичок.
Але не потрібно привчати дітей до того, щоб на кожному уроці вони чекали нових ігор. Необхідний послідовний перехід від уроків, наповнених ігровими ситуаціями, до уроків, де гра є нагородою за роботу на уроці чи використовується для активізації уваги.
Виникає запитання: «А які ж умови організації розвивальних ігор, щоб вони забезпечували активізацію пізнавальних інтересів учнів на уроці?». Більше всього, такі ігри повинні бути побудовані таким чином, щоб незавершеність сюжету забезпечувала легкий перехід від зацікавленості у грі до зацікавленості у виконанні навчальних завдань. Звичайно, успіх гри також залежить і від підготовки самого вчителя. Ми знаємо, що вся діяльність має ціль, в тому числі й ігрова. А якщо це не лише ігрова, а й розвивальна, то й тим більше. Тому головне завдання вчителя — це визначення цілей гри. Розвивальна гра повинна нести певний об'єм знань або з її допомогою ці знання закріплюються. Так, наприклад, за допомогою ігор учні закріплюють уміння користуватися фарбами, у них розвивається окомір і рухові навички, розвивається спостережливість, учні закріплюють знання кольорів, розвивається уява і фантазія.
Діти, особливо молодшого шкільного віку, люблять все яскраве, привабливе. Невідому раніше інформацію їм легше сприйняти з допомогою нестандартних форм і методів навчання. У ході підготовки розвивальної гри вчитель готує необхідну наочність Але вона не повинна відволікати учнів від основного завдання [6].
Успіх гри також залежить від уміння вчителя зацікавити дітей. Розвивальна гра не буде корисною, якщо в ній немає висновку. По закінченні гри необхідно визначити переможців, до того ж це повинен робити не тільки вчитель, а всі учні класу.
Список використаної літератури
1. Аникеева Н.П. Воспитание игрой. – М.: Педагогика, 1987. – 124 с.
2. Антонович Є.А., Проців В.І. Художньо-ігрова діяльність школярів на уроках образотворчого мистецтва // Початкова школа. – 1996.–№1. – С. 13-15.
3. Артеменко М.М. Природа і естетичне виховання учнів. - К.: Рад. школа, 1980.- 175с.
4. Варзацька Л.О. Гра як засіб пізнання // Початкова школа. – 1988.–№12. – С.34-35.
5. Васьківська С.В. Навчати вчитися, або Як допомагати мо лодшому школяреві в навчанні // Початкова школа. — 1994. — № 6. - С. 10-12.
6. Верб В.А. Искусство и художественное развитие учащихся. – Л.: Наука, 1977. – 116с.
7. Виноградова Г. Малювання з натури. – К.: Рад. школа, 1976. – 118 с.
8. Выготский Л.С. Игра и ее роль в психическом развития ребенка // Вопросы психологии. – 1966.–№6. – С.64-76.
9. Выготский Л.С. Психология искусства. – М.: Искусство, 1986. – 573 с.
10. Глухенька К. Пошуки неповторної краси // Образотворче мистецтво. – 1989. - №3. – С. 23-25.
11. Глушанская В.П., Маркова В.Ф., Смирнова Л.Ф. Рисование с методикой преподавания. - М.: Просвещение, 1971. - 127 с.
12. Давыдов В.В. Проблемы развивающего обучения. – М.: Просвеще-ние, 1972. – 212 с.
13. Данилова Л., Розвивати образотворчу активність учнів засобами гри // Рідна школа. – 2002. - №6.– С.18-20.
14. Дейч О. Ігрова діяльність у вихованні навичок образотворчої діяль-ності молодших школярів // Поч. школа. – 2000. - №7. – С. 37-38.
15. Кириченко М.А. Учіться малювати. - К.: Рад. шк., 1987. - 58 с.
16. Кириченко М.А. Учіться малювати. - К.: Рад. шк., 1987. - 58 с.
17. Кириченко Н.Т. Сюжетное рисование в детском саду. — К.: Рад. шк., 1986.
18. Кревіда І. Дидактичні ігри з образотворчим навантаженням // Поч. школа. – 2000. - №8. – С. 57-58.
19. Крутецкий П.А. Эстетическое воспитание.- М.: Знание, 1987. – 234с.
20. Кузин В.С. Изобразительное искусство и методика его преподавания в начальных классах. – М.: Искусство, 1977. – 264 с.
21. Лернер М.Ж. Эстетические чуства.- М.: Знание, 1967.- 254с.
22. Лихачов Д.Б. Теория эстетического воспитания школьников. - М.: Знание, 1987.- 231 с.
23. Лунячек Й. Основы изображения с натуры. - К.: Изд-во АН УССР, 1961. – 127 с.
24. Любарська Л. Уроки образотворчого мистецтва // Початкова школа. – 2002. – №9. – С. 50-55.
25. Любарська Л.М. Виховні можливості образотворчого мистецтва // Початкова школа. – 1986. – №2. – С. 55-59.
26. Люблінська Г.О.Дитяча психологія. – К.: Вища школа, 1974. – 356 с.
27. Міщенко О.В. Дидактичні ігри в навчальному процесі молодших школярів // Сучасні проблеми розвитку теорії та методики ігор: Тези наук.-практ. конф. – Льв., 1997. – С. 65-66.
28. Мойсеюк М.Є. Педагогіка. – К.: Либідь, 2001. – 446 с.
29. Непомнящая-Серж Н. О недостатках в руководстве сюжетно-ролевыми играми // Дошкольное воспитание. – 1981. – № 11. – С.17.
30. Скрипченко О.В., Долинська Л.В., Огороднійчук З.В. Вікова та педагогічна психологія. – К.: Просвіта, 2001. – 464 с.
31. Сухомлинський О.В. Вибрані твори в п'яти томах. - К.: Радянська школа, 1976.- Т.1. – С. 161-273. Сюжетно-ролевые игры дошкольников / Н.А.Бойченко, Т.И.Григо-ренко. – К.: Рад. школа, 1982. – 112 с.
32. Томашевський В. Розвиток творчих здібностей учнів на уроках образотворчого мистецтва // Рідна школа. – 2000. – №4. – С. 48-49.
33. Усова А.П. Роль игры в воспитании детей. - М.: Просвещение, 1976. - 96 с. Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори. У 2-х т. – К.: Радянська школа, 1983. - Т. 1. – С. 43-403.
34. Шеремета П. Дещо про методи навчання // Рідна школа. – 2004.-№6.– С.25-26. Школьная И.А. Педагогические условия активизации игровой деятельности детей старшего дошкольного возраста. – К.: Абрис, 2002. – 246 с.
|
