Зміст
Вступ
1. Графічні роботи на уроках креслення
1.1 Типи графічних робіт з креслення, їх класифікація
1.2 Аналіз програми з креслення для 8-9 класів
2. Методика проведення уроків з виконання графічних робіт
2.1 Особливості організації виконання учнями графічних завдань
2.2 Розробка і проведення уроку з виконанням графічної роботи
Висновок
Список основних термінів
Список використаної літератури
В умовах сучасного розвитку суспільства поряд із словесними великого значення набули графічні засоби передачі інформації: технічні креслення, схеми, рисунки, знакові моделі, криптограми тощо. Це означає, що в більшості сфер сучасної практичної діяльності людини значно зросла питома вага мислительних операцій, пов’язаних зі сприйняттям різноманітної інформації, вираженої графічною мовою, її усвідомленням і уявним оперуванням. Все більш характерною особливістю багатьох видів виробництва стає опосередкований характер управління діючими технічними об’єктами і технологічними процесами. Працівники багатьох видів виробництва мають справу не з реальними об’єктами, а з їх замінниками у вигляді різних панелей чи пультів керування, які опосередковано, через системи графічних зображень, умовних графічних позначень і символів, відображають реальні процеси і явища.
Безперечним слід визнати той факт, що здатність людини до графічної діяльності є одним із показників її розумового розвитку. А по тому, наскільки готова людина до розв’язування просторової задачі графічними методами, можна визначити ступінь її загальної і політехнічної освіченості. Тому графічна підготовка повинна стати невід’ємним елементом загальноосвітньої підготовки. Можливості для цього закладені у змісті шкільного курсу креслення. Але існуюча упродовж тривалого часу назва курсу "Креслення" асоціюється тільки з формуванням у школярів умінь та навичок "щось креслити" і сам курс розглядається як деяка передумова для наступної професійної підготовки, що пов’язана з графічними знаннями і уміннями.
Під графічними знаннями будемо розуміти знання учнями графічного методу, який використовується у шкільному курсі математики.
Сукупність способів умовного графічного зображення визначається як графічний метод. В навчанні графічний метод може трактуватися як сукупність способів оперування графічною моделлю, що включає в себе способи дії в самій графічній моделі і способи встановлення зв'язків з іншими моделями одного й того ж явища.
Об`єкт – процес вивчення креслення в школі.
Предмет – виконання графічних робіт на уроках креслення.
Мета роботи полягає в тому, щоб розглянути організацію виконання учнями графічних робіт.
Поставлена мета потребує вирішення певних завдань, а саме:
1) проаналізувати літературу з методики викладання креслення;
2) визначити основні типи графічних робіт, що використовуються на уроках креслення;
3) проаналізувати програму з креслення щодо доступності і якості пропонованих графічних робіт;
4) визначити особливості;
5) розробити план-конспект уроку з використанням графічної роботи.
Графічні роботи — роботи, в яких зорове сприймання поєднане з моторною діяльністю школярів, креслення і схеми, замальовки з натури або змальовування, робота з контурними картами, складання таблиць, графіків, діаграм. Техніку графічного зображення учні опановують найбільш досконало на уроках креслення і малювання. Часто вчителем креслення застосовуються завдання на механічне перекреслювання певних зображень. Такі завдання можливо і вдосконалюють креслярські навички, але аж ніяк не розвивають мислення учнів. Методично виправданою вважається система завдань в якій на початкових етапах для розвитку елементарних уявлень, моторики, та закладення креслярських навичок використовуються завдання на механічне перекреслювання, надалі завдання починають вимагати певних знань та уявлень, задачі стають проблемними. Але враховуючи сучасну тенденцію накопичення знань, виникненні нових можливостей в кресленні, які повинні знайти своє відображення в шкільній програмі, просто необхідно інтенсифікувати навчання і звести до мінімуму механічне перекреслювання, посилюючи інтелектуальне навантаження на учнів.
Навчальна функція графічної роботи виявляється в роботі над помилками, допущеними при її виконанні. Перевірка графічної роботи вчителем припускає не тільки виправлення помилок, допущених школярами, але і глибокий аналіз їх, для того щоб продумати, які з них варто винести на фронтальне обговорення в класі, а які можна виправити в індивідуальній або самостійній роботі, проведеної в позаурочний час. Розвиваюча функція графічних робіт складається в розвитку мислення, волі, уваги, посидючості і т.д..
Учителю необхідно ретельно продумати організацію уроку по виконанню графічної роботи. Заздалегідь підготувати варіанти завдань (не менш п'яти варіантів на клас) з урахуванням індивідуальних особливостей і інтересів школярів. Занадто складні варіанти завдань негативно відбивають на нервовій системі підлітків: позбавляють їхньої впевненості у своїх силах, створюють напружену обстановку, не приносять радості навчальної праці. Усе перераховане приводить до небажання учитися. Занадто прості варіанти не сприяють розвиткові інтелектуальних здібностей школярів, знижують інтерес до навчання. Якщо завдання містять об'єкти, знайомі школярам, то це вселяє надію в успішність виконання роботи, сприяє правильному прочитанню й аналізові форми, прискорює процес виконання роботи, підвищує інтерес до неї.
При підготовці до уроку, на якому буде виконуватися графічна робота, учителеві потрібно продумати план (послідовність) виконання графічної роботи, план самоконтролю, міри допомоги відстаючої в навчанні школярам. Плани виконання роботи і самоконтролю бажано вивісити на класній дошці у виді навчальної таблиці.
При проведенні уроків виконання графічної роботи контрольного типу варто вирішити, де і як будуть записані варіанти контрольної роботи, на скількох уроків вона буде розрахована. Пояснивши зміст роботи, учитель повинний відповісти на питання школярів по змісту й оформленню до початку її виконання. Бажано передбачити додаткові завдання для тих, хто закінчить роботу раніш. Варто продумати порядок збору графічних робіт.
На кожен навчальний стіл можна покласти по листу з двома варіантами графічних робіт, запропонувавши школярам самостійно вибрати один із запропонованих варіантів, але відмінний від варіанта однокласника, що сидить поруч.
Більшість графічних робіт сполучено з кропіткою роботою вчителя по перевірці зошитів або форматів. Для того щоб зменшити час і при цьому забезпечити гарна якість перевірки графічних робіт, варто вести контроль за наступним планом:
1) перевірити правильність оформлення креслень (нанесення рамки і виконання основного напису на кресленні, накреслення букв і цифр, нанесення розмірів);
2) перевірити правильність побудови зображень креслення:
а) дотримання проекційного зв'язку при зображенні зовнішньої і внутрішньої форми деталі;
б) застосування типів ліній відповідно до їх призначення;
в) повноту і правильність відповіді на графічне завдання роботи.
Вводячи в навчальний процес ту чи іншу задачу, вчитель повинен розуміти, які її вимоги до мислення (які за складом і послідовністю виконання мислительні операції необхідно виконати, в чому особливості їх використання). Без цього навчання процесу розв’язування буде малоефективним. Потрібна психологічна класифікація навчальних задач. Крім того, необхідне знання структури тієї реальної мислительної діяльності, яка забезпечує розв’язання. До того ж, важливо мати розроблені еталони розв’язування, які дозволяють проектувати мислительну діяльність учнів і спрямовувати її [3].
Для досягнення максимального ефекту від використання розвиваючих завдань, потрібно розробити систему таких завдань, які б взаємодоповнювали б одна одну. Поодиноке використання таких завдань не тільки малоефективно вплине на мислительну діяльність учнів на уроці, але й може негативно вплинути на неї, заплутати учнів. Тому, надзвичайно важливо поєднати розвиваючі завдання в єдину систему від початку і до завершення навчання учнів.
Однією з важливих умов розвитку індивідуальних особливостей школярів у процесі вивчення креслення є поєднання індивідуальних та групових форм організації навчання. При індивідуальній діяльності слід враховувати підготовленість учня до вивчення креслення, його характер, цілеспрямованість, і створювати умови для максимального виявлення його здібностей до графічної діяльності. Завдання відбирати такі, що відповідатимуть можливостям учня. Причому важливо не допускати як завищеної, так і заниженої їх складності, оскільки простіші завдання не викликають потреби у мислительній діяльності, знижують ініціативу, інтерес, прагнення до якісного виконання, а занадто складне завдання призводить до безрезультатних спроб самостійного вирішення. Це викликає невпевненість у своїх силах, привчає учня до використання допомоги з боку вчителя чи однокласників. У процесі групового вирішення графічних завдань, крім індивідуальних особливостей, слід враховувати психологічну сумісність та взаємодоповнення учнів один одним.
Одним із найважливіших питань індивідуалізації навчання є процес відбору завдань. Як правило, вчителі якщо і диференціюють задачі, то лише за ступенем важкості, враховуючи тільки різницю в підготовці учнів. Але слід також зважати і на індивідуальні мислительні особливості школярів, співвідносячи їх з задачами відповідного спрямування. Необхідно також диференціювати допомогу учням і в самому процесі розв’язування [2].
Розглядаючи всі методологічні й психологічні аспекти розвитку мислення учнів на уроках креслення часто відходять, абстрагуються від особистості учня, що не може позитивно вплинути на навчальний процес у школі. Тому, на мою думку, разом із системою задач на розвиток мислення вчитель повинен розробити і мотиваційні аспекти діяльності, адже незацікавлений учень ніколи не отримає достатні знання.
Отже, вчитель визначаючи для себе мету учіння учнів не повинен обмежуватись простою передачею знань, а й повинен докладати зусилля для розвитку в учнів вищих психічних функцій, в тому числі й мислення. Для досягнення своєї мети вчитель повинен чітко визначити цілі, розробити засоби навчання та продумати мотиваційний аспект навчання.
Основними видами графічних робіт на уроках креслення є: читання креслень виробів; оформлення креслень; ескізи; складальні креслення; зображення з'єднань на складальних кресленнях; читання складальних креслень; деталювання складальних креслень.
Наведемо характеристику графічних робіт, які використовуються на уроках креслення.
Читання креслень
Читання креслення – це усвідомлення креслення у відповідності з умовою задачі, а під геометричним кресленням маємо на увазі як малюнок, виконаний у відповідності з умовою задачі, так і розумове уявлення цього малюнка. При розв'язуванні задач слід використовувати і прийом переформування задачі і її запитання в термінах нового розуміння креслення. Суть цього прийому полягає в заміні того, що потрібно зробити в даній задачі, новою вимогою, рівносильною першій, але такою, що полегшує розв’язання даної задачі. Слід відмітити, що перетворення вимоги задачі іноді може бути і неоднозначним.
Для формування в учнів прийому переформування умови задачі доцільні відповідні вправи. Даний прийом входить також до складу складного вміння читати геометричні креслення.
Складальні креслення
Складальні одиниці та деталі — це різні види виробів. Діти, як ви гадаєте, що необхідно мати щоб виготовити виріб? Правильно, щоб виготовити виріб треба мати його креслення.
Креслення, які містять зображення виробів (приладів, машин і т. д.), що складаються з кількох деталей, і дані для їх складання (виготовлення) та контролю, називаються складальними.
На складальному кресленні виріб зображують у складеному вигляді з усіма деталями, які до нього входять.
На виробництві спочатку виготовляють кожну деталь за її кресленням. Потім з готових деталей за складальним кресленням складають увесь виріб.
Послідовність читання складальних креслень
Можна намітити таку послідовність читання складальних креслень:
1. Прочитують основний напис і з нього дізнаються про назву виробу, його масу, масштаб зображення тощо; назва виробу деякою мірою розкриває його призначення. За конструкторськими документами, які прикладено до кладального креслення, вивчають принцип роботи виробу, його технічну характеристику, вимоги до його виготовлення тощо.
2. Ознайомлюються зі специфікацією, розглядаючи її разом з кресленням виробу. Так дізнаються, з яких деталей складається виріб, яка їх кількість, назва, матеріал. З'ясовують, які саме стандартні деталі входять до виробу (кріпильні деталі, шарикопідшипники, маслянки тощо).
3. Вивчають складальне креслення в цілому, тобто уявляють, які на кресленні виконано вигляди (основні, місцеві, додаткові), розрізи (прості, складні, місцеві), перерізи, виносні елементи і яке призначення кожного з них. З'ясовують положення січних площин, за допомогою яких виконано розрізи та перерізи і напрям поглядів, за якими побудовано місцеві і додаткові вигляди.
4. Визначають розміри (габаритні, монтажні, встановлювальні та ін.), які нанесено на кресленні.
5. Вивчивши проекції виробу в цілому, послідовно виділяють і вивчають форму кожної деталі. Спочатку деталь знаходять на тій проекції, на якій нанесено номер її позиції, потім знаходять її проекції на всіх інших зображеннях. При цьому звертають увагу на напрям і густість штриховки деталі в розрізах, а також на контур, який обмежує цю штриховку. Вивчаючи деталь, слід одночасно розглядати її на різних зображеннях і уявляти собі форму невидимої її частини, бо на складальному кресленні одна деталь перекриває іншу, 6. З'ясувавши форму і призначення кожної деталі зокрема, переходять до вивчення способів поєднання деталей між собою. Слід установити характер взаємодії складових частин виробу в процесі його роботи, тобто які частини рухомі, які нерухомі, спосіб передачі руху, тип з'єднання, що забезпечує нерухомість, посадки спряжених поверхонь тощо.
7. Уявити за кресленням послідовність розбирання і складання виробу, тобто в уяві послідовно відокремити одну деталь за одною, як це роблять при демонтажних роботах, або, навпаки, уявити собі, як з окремих деталей скласти цей виріб.
Оформлення креслень.
Основними елементами оформлення креслень є заповнення специфікації та основного напису, нанесення номерів позицій, виконання текстової частини креслення (примітки, допоміжні написи, технічна характеристика, технічні умови тощо). При цьому передбачається, що зображення, розміри, граничні відхилення та інша інформація, яка може бути виражена графічно або умовними позначеннями, виконана.
Усі частини складових одиниць нумерують відповідно до номерів позицій, зазначених у специфікації.
У технічній характеристиці виробу зазначають його основні параметри, а також габаритні розміри. Записують її на вільному місці креслення колонкою завширшки не більше ніж 185 мм у вигляді заголовка та пунктів з наскрізною нумерацією або без неї [24].
Ескізне креслення
Ескізне креслення визначає конструкцію нетипового виробу, містить спрощене зображення, основні параметри та технічні вимоги до виробу в обсязі вихідних даних (завдання), які необхідні для розробки конструкторської документації.
Ескізні креслення розробляють на вироби (конструкції, пристрої) при відсутності їх серійного виробництва, типових креслень (документації масового застосування), стандартів чи інших документів на ці вироби.
На кожний нетиповий виріб виконують окреме ескізне креслення. Виняток складає група виробів, що мають загальні конструктивні ознаки, на які допускається виконувати групове ескізне креслення.
Деталювання складальних креслень
Щоб скласти виріб за складальним кресленням, треба спочатку виготовити деталі. А для цього треба забезпечити виробництво кресленнями деталей.
Складання креслень деталей за складальними кресленнями виробів, що складаються з кількох деталей, називають деталюванням.
Щоб полегшити роботу з деталювання, треба дотримуватись певних правил. Рекомендується такий порядок деталювання:
1. Прочитати складальне креслення в послідовності, наведеній у § 34, звернувши особливу увагу на форму деталей, їх призначення і взаємодію.
2. Уявно розчленувати виріб на окремі деталі, з яких він складається.
3. Виділити стандартизовані деталі, на які, як ви знаєте, креслення не складають.
4. Визначити кількість зображень, потрібних при кресленні кожної деталі. Не можна при цьому копіювати кількість виглядів, показаних на кресленні, що підлягає деталюванню.
5. Показати спряжувані поверхні деталей, тобто поверхні, які взаємодіють з поверхнями інших деталей. До таких належать, наприклад, поверхні штифта й отвір, у який він входить; поверхні шпонки й паза, у який її закладають.
Спряжувані поверхні деталі треба обробляти з підвищеною точністю.
Шкільний предмет "Креслення" представляє собою систему законів, закономірностей, взаємопов’язаних понять і термінів, які виражаються словом та зображенням. У процесі вивчення креслення в учнів складається наукова система графічних понять, на основі якої розвивається уміння мислити категоріями даного предмету.
Складний і різноманітний матеріал графічних понять, що входять у зміст шкільного предмета "Креслення", нерідко викликає труднощі в учителя при відборі головного, суттєвого, що спонукає учнів до безсистемного запам’ятовування несуттєвих ознак об’єктів і явищ.
Курс креслення має загальноосвітній характер і сприяє політехнічній освіті учнів, розвиткові у них технічних здібностей та формуванню просторового мислення.
Програма курсу має на меті сформувати в учнів ставлення до креслення як до одного з головних і необхідних засобів спілкування людей у їхній практичній діяльності, навчити свідомо читати креслення та схеми, самостійно виконувати графічні документи для виготовлення предметів трудової навчальної діяльності.
Зміст програми спрямований на вирішення таких завдань:
1) формування в учнів системи знань та вмінь, необхідних для виконання графічних документів;
2) сприяння учням у виконанні навчальних функцій, пов'язаних із читанням графічних матеріалів;
3) забезпечення умов для вивчення учнями основ сучасного виробництва;
4) сприяння тому, щоб учні оволоділи обраним профілем трудового навчання;
5) розвиток в учнів просторового мислення;6) формування здатності до самостійної роботи з навчальним матеріалом;
7) формування в учнів якостей, необхідних для технічної творчості та участі в раціоналізаторській діяльності.
Зміст програми передбачає створення умов для ознайомлення учнів з основами сучасного виробництва та з місцем графічних документів у виробничій діяльності людей. Формуванню в учнів просторового мислення, розвиткові їхніх технічних здібностей сприятимуть різноманітні практичні роботи, пов'язані з аналізом змісту зображень на кресленні та читанням креслень з метою визначення певних відомостей про зображені на них предмети, із застосуванням елементів конструювання та уявних перетворень просторових властивостей предметів.
Програма складається з тематичного плану, змісту навчального матеріалу, основних вимог до рівня навчальних досягнень та їх; критеріїв орієнтовного змісту практичних робіт.
У тематичному плані наведено рекомендований розподіл часу в годинах за навчальними темами. Залежно від конкретних умов, пов'язаних з оволодінням змісту тієї чи іншої теми учнями, вчитель має право перерозподіляти години між окремими темами програми.
Оволодіння навчальними досягненнями з креслення здійснюється на базі вивчення теоретичного матеріалу та виконання практичних робіт.
Практичні роботи передбачають: читання креслень, виконання графічних вправ у робочих зошитах, виконання креслень та ескізів на аркушах креслярського паперу.
Конкретний матеріал для практичних робіт учитель добирає самостійно, виходячи зі змісту навчального матеріалу та орієнтуючись на наведені в підручнику з креслення зразки завдань. У процесі добору завдань перевагу слід віддавати таким, які активізують навчально-пізнавальну діяльність учнів: роботі з довідковим матеріалом, завданням творчого характеру тощо. Необхідно намагатися, щоб завдання для вправ і графічних робіт мали індивідуальний характер.
Практичні роботи слід виконувати безпосередньо на уроці, але обмежену кількість деяких із них (на розсуд учителя) можна виконувати як домашні завдання. Усі практичні роботи повинні виконуватись тільки олівцем із застосуванням креслярських інструментів.
Під час вивчення курсу необхідно широко використовувати навчальні наочні посібники: таблиці, зразки креслень, моделей, роздатковий матеріал, екранні посібники тощо. Самостійна робота учнів з підручником та наочними посібниками має стати невід'ємною складовою процесу навчання.
Визначення рівня навчальних досягнень учнів здійснюється шляхом тематичного та підсумкового контролю.
У залежності від можливостей для розумової діяльності учнів, з усіх графічних понять, які формуються на уроках креслення, можна виділити чотири групи понять, кожна з яких має свої відмінні специфічні особливості: 1-а група – поняття, формування яких пов’язано з розумовими діями, характерними для зорового сприймання графічного зображення на площині; 2-а група – поняття, формування яких відбувається в процесі мисленнєвих перетворень і практичних побудов на площині; 3-а група – поняття, формування яких пов’язано з зоровим сприйманням графічного зображення, при цьому розумові і предметні дії відбуваються в тривимірному просторі (перекодування образів, діяльність уявлення в елементарній формі; 4-а група – поняття, формування яких відбувається в процесі мисленнєвих перетворень і практичних побудов, характерних для тривимірного простору (діяльність уявлення в більш складній формі).
Розглядаючи педагогічну основу процесу формування графічних понять на уроках креслення, можемо сказати, що в ньому на кожному рівні виразно прослідковується необхідність послідовного використання логічних взаємозв’язків, як між поняттями усередині теми, так і між темами. З цією метою нами проведено та обґрунтовано структурно-логічний аналіз змісту та послідовності їх вивчення. Застосування методу матричного аналізу графічних понять всіх тем шкільного предмета "Креслення" дало можливість впорядкувати їх взаєморозміщення всередині кожної теми в процесі їх формування.
Графічна підготовка учнів – складова частина їх політехнічної освіти – сприяє раціональному засвоєнню елементів техніки, допомагає глибше виконати будову об’єктів і засобів праці, які не можна безпосередньо спостерігати. Необхідність вивчення креслення у середній школі зумовлена не тільки його винятковим значенням у сучасному житті, а й тією величезною роллю, яку відіграє графічна діяльність у розвитку мислення та пізнавальної активності учнів, їх творчих здібностей і самостійності, у формуванні спеціальних знань, умінь, навичок. Під час виконання графічних завдань у учнів формуються знання та уміння, які необхідні під час виконання геометричних побудов. Знання про елементи креслення включають три головних компоненти.
По-перше, точне представлення кожного елементу, тобто деталізований образ, що відображає в наочній формі основні характеристики елементу, саме: лінії, з яких він утворюється, їх просторові співвідношення і розміри. Так, компонентом знання про типові лінії є точне представлення їх структури (суцільна або переривчаста), товщини і довжини штрихів, якщо йдеться про штрихову і штрих – пунктирну по лініях, учень повинен не тільки знати про рівні довжини штрихів і відстані між ними, але й представляти ці величини, уміти визначати їх "на око".
Джерелом формування уявлення є звичайно спостереження, тобто зоровий аналіз елементів креслення. Проте, спостереження дає лише приблизно правильний образ об’єкта. Уявлення про образ повинно бути точним. Велике значення тут мають роботи, що вимагають поєднання різних видів учбової діяльності (спостереження, вимірювання тощо). Такі роботи необхідні для формування деталізованих і точних уявлень про елементи креслення [16].
По-друге, знання елементу креслення включає поняття про його призначення. Щоб розкрити призначення, необхідно співвіднести елемент креслення з тими особливостями предмету, які зображаються з його допомогою. Так, наприклад, штрихова лінія служить для зображення різьблення. Розкриваючи її призначення, важливо продемонструвати перераховані випадки, тобто сформулювати систему необхідних уявлень. Це вимагає використання спеціальних наочних засобів, що дозволяють формувати розчленовані і рухомі уявлення.
По-третє, у знання про елементи креслення включаються їх зображення. Ці правила визначають, які інструменти потрібні і у якій послідовності потрібно креслити той або інший елемент. Графічне знання завжди є знання поділа. Умовою його Томуня є не тільки демонстрація образів і моделей, що поєднуються з докладним поясненням, але й практичні роботи.
Тут, по суті вже ставиться питання про навички зображення елементів, формування яких припускає не тільки розвиток зорового аналізу, утворення словесно-образних асоціацій, але і тренування рухів.
Один із компонентів уміння будувати рисунок – навички роботи з креслярськими інструментами. Завдання їх формування і розвитку є необхідним для всього курсу креслення. Важливо добитися такого положення, щоб учень міг легко, точно, з найменшою напругою уваги, тобто як би автоматично, виконувати дії з креслярськими інструментами. Тільки за цієї умови він зможе успішно виконувати завдання на побудову робочих креслень. Правильний і вмілий вибір завдань не тільки дозволяє розвивати в учнів уміння застосовувати знання на практиці, а й допомагає формуванню підготовки до основного уміння виконувати роботу за кресленням [4].
Рівень графічної підготовки людини на даний час визначається головним чином технікою виконання графічних зображень, а головним чином – на скільки він готовий до розумового перетворення моделей, настільки рухливе його образне мислення.
У традиційному процесі графічної підготовки учнів треба виходити із абстрактної схеми психічного розвитку дитини. Рахується, що оскільки здібності школяра до абстрактного мислення формується тільки на завершаючих етапах навчання (в основному у 8-9 класах), то випливає, що знайомство учнів з схемами та різними умовними графічними позначеннями і знаками необхідно розпочинати тільки в старших класах…
Система графічної підготовки учнів в школі у зв’язку з цим будується на принципах, згідно яких на початку навчання (в молодших і старших класах) необхідно вводити тільки наочні, конкретні зображення.
Введення схематичних графічних зображень і позначень, враховуючи умовні позначення, введені в практику навчання в школі вже на перших етапах дозволяє не тільки озброїти учнів знаннями основних понять і різних видів зображення, їх специфічному змісту і функціях, а й по новому підійти до розгляду проблеми розвитку образного мислення, якому поки що в загальному процесі засвоєння знань відводиться лише роль допоміжних наглядних опор про оволодінні абстрактними знаннями і розумовими операціями. Тому, в системі "людина і техніка" графічні засоби інформації набувають все більшого значення і приваблюють до себе увагу діячів науки, техніки і виробництва. Особливо помітні зрушення в науці, безпосередньо пов’язаних з сприйняттям, кодуванням і обробленням інформації: інженерної психології і інженерної графіки. У інженерній психології посилюються шляхи пошуку оптимізації процесів оперування за допомогою позначень і графічних моделей, а у інженерній графіці – за допомогою систематичного вдосконалення у міжнародних масштабах стандартів, які регламентують правила оформлення графічної документації і способи її використання у конструкторській практиці та на виробництві [7].
Основним видом діяльності на уроках креслення є робота, пов'язана з розв'язуванням графічних задач. Дослідження цієї діяльності показало, що перш ніж виконати графічну побудову, людина створює її образ, оцінює його відповідність реальному предмету, який зображується, а вже потім за допомогою прийнятих у кресленні умовностей виконує механічну дію. Тобто будь-який графічний образ втілюється на папері тільки на основі певних розумових дій. Так само у процесі читання вже готових зображень здійснюється непомітна зовні розумова діяльність, яка становить собою тісну взаємодію мислення і пам'яті.
Аналіз розумових дій показав, що до їх складу входять загальновідомі мислительні операції (аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення, конкретизація), але з відповідним змістовим наповненням, пов'язаним із створенням та оперуванням просторовими образами предметів. Отже, вміння учня розв'язувати будь-яку графічну задачу ґрунтується на знаннях теоретичного матеріалу, правил і нормативних положень курсу креслення, навичках виконувати графічні побудови та включає здатність до активного оперування просторовими образами і до здійснення мислительних операцій, потрібних для її розв'язання. Активна розумова діяльність учнів у процесі розв'язування графічних задач передбачає наявність у них знань про способи зображення об'ємних форм на площині, знання правил і вимог щодо виконання і оформлення креслень; уміння будувати зображення об'ємних форм на площині та виконувати інструментальні побудови на контурах зображень. Здатність до активного оперування просторовими образами складається із сукупності конкретних умінь, серед яких основними є уміння: створити об'ємний образ предмета; виділити в формі предмета поверхні типових геометричних тіл; уявно видозмінити просторовий образ предмета відповідно до заданих умов; здійснювати перехід від об'ємного зображення до плоского; здійснювати перехід від наочного зображення до умовно-схематичного і навпаки.
Виходячи з цього, навчальна діяльність учителя, спрямована на розумовий розвиток учнів у процесі розв'язування графічних задач на уроках креслення, повинна включати: 1) формування графічних знань, умінь і навичок; 2) формування уміння створювати і перетворювати просторові образи предметів; 3) формування уміння здійснювати мислительні операції, необхідні в графічній діяльності [3].
Як показало наше дослідження, ефективність діяльності з розв'язування графічних задач забезпечується:
- систематичністю в організації розумової діяльності школярів, яка ґрунтується на чіткій системі задач;
- відсутністю в процесі розв'язування задач елементів, пов'язаних з непродуктивною роботою учнів (механічним перекреслюванням).
Отже, важливо, складаючи систему задач з певної теми, визначити, наскільки кожна з них сприяє досягненню не лише навчальних, а й розвивальних цілей курсу. Аналіз передбачених навчальною програмою та наведених у навчально-методичних посібниках завдань дав нам змогу розділити їх на дві групи: 1) задачі, спрямовані на формування графічних умінь; 2) задачі, спрямовані на розвиток розумових дій та формування графічних умінь.
До першої групи треба віднести, наприклад, задачі на побудову контурів плоских зображень, зображень взаємопов'язаних деталей (з'єднань). Ці задачі сприяють міцнішому засвоєнню знань; вони є засобом формування графічних умінь, контролю знань, умінь і навичок.
Розв'язання задач другої групи передбачає не механічне застосування засвоєних правил, а самостійне знаходження шляхів рішення деяких проблем - вибір головного зображення, кількості зображень, застосування необхідних умовних зображень, позначень тощо. До них можна віднести задачі на побудову зображень за різними вихідними даними, на реконструкцію зображень, уявні перетворення зображень, деталювання складальних креслень, задачі на конструювання тощо. Процес розв'язування таких задач є важливим засобом розвитку мислення. В учнів розвивається уміння аналізувати вихідні дані під різним кутом зору, виділяти основне, узагальнювати, виконувати різноманітні перетворення зображень, формується творча спрямованість мислення.
У методиці відомо кілька підходів щодо формування уміння розв'язувати графічні задачі: 1) прямий шлях управління розумовою діяльністю (використання алгоритмів, алгоритмічних вказівок); 2) поетапне формування розумових дій; 3) застосування проблемного або частково пошукового методу (активізація розумової діяльності та формування необхідних її якостей шляхом створення проблемних ситуацій).
Практика показує доцільність застосування оптимального поєднання різних методів. Таке поєднання та застосування фронтальної форми роботи особливо ефективне на початкових етапах формування уміння розв'язувати графічні задачі, оскільки учні ще не готові до пошукової діяльності та самостійної практичної роботи. У подальшому, з набуттям навичок розв'язування задач, потрібно збільшувати частку самостійної роботи учнів, підвищувати рівень активності їхнього мислення. Активність мислення передбачає бажання учня зрозуміти і простежити послідовність пояснення, виділити головне, намагання намітити план роботи, фіксувати її результат, пов'язати нові способи дії з раніше засвоєними [8].
Розв'язання будь-якої задачі ґрунтується на застосуванні загального правила до конкретних особливостей даної задачі. Тому в розумовому розвитку учнів великого значення набуває формування у них узагальнених прийомів розв'язування. Однією з головних умов формування узагальнених прийомів розв'язування графічних задач є послідовне ускладнення характеру графічної діяльності (включення нових елементів в конструкцію деталі, ускладнення способів і прийомів розв'язування задачі).
Другою необхідною умовою є засвоєння учнями способу розв'язування даної задачі, осмислення послідовності виконання розумових і графічних дій. Це передбачає формування у них здатності правильно визначати мету навчальної діяльності, а також розділяти процес розв'язування на окремі етапи, дії, операції. Для цього під час пояснення способу розв'язування необхідно разом з учнями виділити навчальну мету, визначити, з яких етапів складається процес розв'язування, які дії їм треба виконати, щоб розв'язати дану графічну задачу, пояснити, якими прийомами розв'язування вони повинні оволодіти і які елементи з раніше засвоєних прийомів можна використати.
Великого значення у здійсненні розумового розвитку учнів під час розв'язування графічних задач набуває формування у них здатності до контролю і самоконтролю як результату, так і самого процесу діяльності. Здійснюваний учнями контроль процесу розв'язування задачі їх однокласниками (з'ясування тих операцій, способів дій, за допомогою яких отримано результат), а також самоконтроль дає змогу виявити помилкові прийоми та навчити правильних, стимулює інтерес до розумової роботи.
Дослідження процесу розв'язування графічних задач дало нам змогу розробити його узагальнену структуру, кожен елемент якої наповнений певними розумовими діями. Як показав досвід, засвоєння учнями цієї структури сприяє значній активізації їхньої розумової діяльності, розвитку у них здатності усвідомлювати і регулювати цю діяльність. Узагальнена структура процесу розв'язування графічної задачі включає такі етапи: аналіз умови задачі, визначення послідовності розв'язування задачі, реалізація плану розв'язування, контроль і корекція знайденого результату. Розглянемо кожен етап окремо.
Аналіз умови задачі передбачає:
- сприйняття й усвідомлення завдання, яке міститься в умові задачі;
- аналіз даних, наведених в умові задачі;
- визначення повноти даних умови задачі (достатність, недостатність, надмірність);
- визначення, до якого типу належить дана задача;
- створення просторових уявлень про дані, наведені в умові задачі.
Визначення послідовності розв'язування задачі: визначення графічних дій, сукупність яких необхідна для розв'язування задачі; встановлення раціональної послідовності здійснення графічних дій; відновлення в пам'яті теоретичних знань і нормативних положень, необхідних для розв'язування задачі; встановлення аналогій з раніше розв'язаними задачами; передбачення (створення образу) кінцевого результату розв'язування задачі та співвіднесення його з умовою задачі.
Реалізація плану розв'язування задачі: уявна видозміна і перетворення початкових образів, створених на основі оперування даними умови задачі; залучення теоретичних знань, правил і нормативних положень для здійснення графічних дій відповідно до умови задачі; практичне здійснення графічних дій у вигляді конкретних геометричних побудов контурів зображень та їх елементів; доповнення зображень знаково-символічними умовними позначеннями, узгодженими з умовою задачі [4].
Контроль і корекція отриманого результату: співвіднесення і узгодження знайденого результату з вихідними даними умови задачі; аналіз причин невідповідностей кінцевого результату умові задачі (за їх наявності); доповнення та уточнення кінцевого результату розв'язування задачі.
Методичні особливості навчання розв'язуванню конкретної графічної задачі визначаються її типом, змістом, дидактичним призначенням та рівнем підготовки учнів. У загальному вигляді фронтальна робота з класом може відбуватись у формі бесіди, яка передбачає чітке виділення окремих етапів процесу розв'язування та включає систему запитань. Розглянемо приклад.
Аналіз умови задачі:
- Що потрібно зробити в задачі?
- Чи достатньо даних для розв'язування задачі?
- До якого типу належить задача?
- Що являє собою зображений в умові предмет? Які геометричні тіла утворюють його форму?
Визначення послідовності розв'язування задачі:
- Які знання потрібні для розв'язання даної задачі?
- Які додаткові відомості треба знайти і де?
- Які графічні дії необхідно здійснити і в якій послідовності?
- Чи подібна дана задача до раніше розв'язаних? Чим?
- Як зміниться початковий образ предмета?
- Що являтиме собою кінцевий результат розв'язування задачі?
- Чи потрібно буде доповнити утворене зображення знаково-символічними умовними позначеннями?
Реалізація плану розв'язування задачі: організація практичної роботи учнів з виконання графічних дій.
Контроль і корекція отриманого результату:
- Чи відповідає отриманий результат вихідним даним умови задачі?
- Що треба уточнити, доповнити?
- Чому і на якому етапі розв'язування виникли труднощі? Які саме?
- Яка послідовність розв'язування задач такого типу?
Значна роль в організації самостійної роботи учнів повинна відводитись індивідуальному підходу та спрямуванню їхньої діяльності відповідно до узагальненої структури процесу розв'язування графічної задачі. Цьому сприятиме обговорення з учнями послідовності виконання завдань за такими вказівками: уважно ознайомтесь з умовою задачі і зрозумійте її; порівняйте дану задачу з раніше розв'язаними; продумайте послідовність розв'язування; згадайте потрібні для розв'язування правила виконання та позначення зображень; розв'яжіть задачу, осмисліть та перевірте отриманий результат.
Індивідуальний підхід до здійснення розумового розвитку учнів передбачає врахування індивідуальних особливостей їхнього мислення, які визначаються специфікою поєднання і різними рівнями розвитку його якостей (глибини, гнучкості, усвідомленості, самостійності тощо) та рівнем оволодіння знаннями і засвоєння узагальнених прийомів та способів діяльності. Для учнів з високою активністю і самостійністю розумової діяльності оптимальним є навчання з максимумом самостійності і вимогливості, із застосуванням завдань підвищеної складності, що стимулює інтерес до навчання та підвищує інтенсивність розумового розвитку. Учні, для яких характерні поверхове мислення, розумова пасивність та слабке усвідомлення ходу свого мислительного процесу, потребують детального багаторазового пояснення із застосуванням наочності і достатньої кількості тренувальних вправ, спрямованості методів навчання на формування у них раціональних прийомів розумової діяльності.
План-конспект уроку на тему: Виконання і позначення перерізу.
Мета:
Навчальна: ознайомити з особливостями виконання перерізу, навчити виконувати і читати креслення предмета при виконанні перерізів ;
Виховна: виховувати відповідальне відношення до роботи;
Розвиваюча: розвивати просторове мислення, увагу, пам'ять.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання та інструменти: креслярські інструменти, деталі, міліметровий папір формату А4.
План уроку
1. Організаційна частина 2хв.
2. Актуалізація знань учнів 3хв.
3. Повідомлення теми, мети, завдань та мотивації уроку 3хв.
4. Викладення нового матеріалу 25 хв.
5. Закріплення нового матеріалу 3хв.
6. Вступний інструктаж 5хв.
7. Самостійна-практична діяльність учнів 40хв.
8. Заключний інструктаж 2хв.
9. Підведення підсумків уроку 3хв.
10. Завдання для виконання вдома 2хв.
11. Прибирання робочих місць 2хв.
1. Організаційна частина
Привітання з класом. Концентрація уваги учнів та перевірка їх наявності. Організація та перевірка готовності учнів до роботи.
2. Актуалізація знань учнів
Метод: фронтальна бесіда.
а) Назвіть основні технологічні документації на виробництві.
б) Для чого вона призначена?
3. Повідомлення теми, мети, завдань та мотивації уроку
Тема уроку: Поняття про розрізи та перерізи ( записується на дошці ).
На цьому уроці ми з вами ознайомимося з особливостями виконання розрізу та перерізу і навчимося виконувати і читати креслення предмета при виконанні розрізів та перерізів.
4. Викладення нового матеріалу
Метод: пояснення з елементами бесіди.
Поняття про переріз.
Крім виглядів і розрізів на робочих кресленнях досить часто застосовують перерізи. За їх допомогою у тому чи іншому місці виявляють поперечну форму деталі. Для виявляння поперечної форми і глибини шпонкової канавки валик умовно розсічено площиною, перпендикулярною до його осі. Ця площина висунута і на ній видно фігуру, яка утворилася внаслідок розсічення. Щоб зобразити фігуру перерізу в натуральну величину, її повертають до положення, паралельного площині проекцій.
Перерізом називають зображення фігури, яке утворюється при умовному пересіченні деталі однією або кількома площинами.
У перерізі показують лише те, що є в січній площині. Частину деталі, розташовану за січною площиною, у перерізі не показують.
Для утворення перерізу треба:
а) у належному місці креслення провести січну площину;
б) фігуру, утворену в перерізі, повернути в положення, паралельне площині проекції;
в) на вільному місці поля креслення побудувати переріз і в разі потреби оформити його написом.
Перерізом, як і розріз, є зображенням умовним. Умовність полягає, по-перше, в тому, що січну площину проводять уявно, а по-друге, в тому, що фігура, утворена в перерізі, окремо від предмета не існує, але ми її умовно відриваємо і зображуємо на полі креслення.
Перерізи поділяють на такі, що входять до складу розрізів, і такі, що існують як самостійні зображення. Останні в свою чергу поділяють на винесені і накладені перерізи. Перерізи називаються винесеними, якщо вони виконані окремо від відповідного зображення. Їх обводять суцільною основною лінією і штрихують під кутом 45о
до основного напису. Правила виконання і позначення лінії перетину, тобто сліду січної площини, ті самі, що й для розрізів.
Розглянемо деякі випадки виконання винесених перерізів:
1. Переріз являє собою симетричну фігуру, розміщену на продовженні сліду січної площини. У цьому випадку лінію перетину, що збігається з віссю симетрії самого перерізу, показують тонкою штрих-пунктирною лінією без позначень буквами і стрілками. Так само виконують симетричні перерізи, розміщені в розриві між частинами того самого зображення.
2. Перерізом є симетрична фігура, розташована на довільному місці креслення. У цьому разі лінію перетину позначають і сам переріз супроводять написом.
3. Переріз являє собою несиметричну фігуру. У цьому випадку лінію перетину позначають і переріз супроводять написом. Коли несиметричний переріз розташований у розриві між частинами зображення, лінію перетину і стрілки проводять, але не позначають буквами і переріз не надписують.
Перерізи називаються накладеними, якщо вони розміщені на самому зображенні предмета. Накладені перерізи обводять тонкою суцільною лінією і заштриховують під кутом 45о
до основного напису креслення. Буквених позначень на накладених перерізах не проставляють, а лінію перетину проводять лише тоді, коли форма цих перерізів несиметрична.
Винесені перерізи за своєю будовою і розташуванням повинні відповідати напряму, показаному стрілками. Дозволяється розташовувати перерізи на будь-якому місці з повертанням зображення. У цьому випадку до напису додають слово "повернуто".
Для кількох однакових перерізів, які належать одному предмету, лінії перетину позначають однією буквою і креслять лише один переріз. Якщо при цьому січні площини напрямлені під різними кутами, то напису "повернуто" не ставлять. Коли розташування однакових перерізів точно визначено зображенням і розмірами предмета, то дозволяється проводити лише одну лінію перетину, а в написі показувати кількість однакових перерізів, наприклад: "А–А два перерізи".
Напрям січної площини повинен бути таким, щоб утворювались лише нормальні поперечні перерізи. Якщо в зв’язку з цим переріз виконують двома січними площинами, то його роблять не суцільним, а складеним з окремих частин.
Коли січна площина проходить через вісь поверхні обертання, яка обмежує круглі отвори або заглибини (циліндричні, конічні, кульові), то контур такої заглибини або отвору показують повністю, тобто переріз виконують як розріз, бо зображують лінії, яких немає в січній площині. Якщо ж січна площина проходить через не круглий отвір і переріз утворюється складеним з окремих, не зв’язаних між собою частин, то рекомендується виконувати не перерізи, а розрізи.
Будь яке креслення повинно давати якнайповніше уявлення про форму зображеного на ньому предмета. Проте зустрічаються такі предмети або їх частини, форму яких важко визначити за кресленням тільки за допомогою виглядів. Іноді через наявність на поверхні предмета заглибини чи виступу виникає необхідність виконувати на кресленні додатковий вигляд, часто досить складний і малозрозумілий. Отже, крім виглядів на кресленнях бувають ще й інші зображення, які дають змогу краще виявляти форму предметів. До таких зображень належать перерізи.
Перерізи найчастіше застосовують для того, щоб показувати поперечну форму предметів (рукояток, гайкових ключів, деталей з прокату різного профілю) та форму отворів, заглибин, зрізів та вирізів на поверхнях округлих деталей тощо.
Щоб одержати переріз, предмет умовно розрізають уявною площиною в тому місці, де необхідно виявити його форму. Цю уявну площину називають січною. Щоб побачити фігуру перерізу, ту частину предмета, яка знаходиться перед січною площиною, умовно відкидають. Внаслідок цього, як показано на рисунку 136,б, на уявній січній площині чітко видно фігуру утвореного перерізу.
Отже, зображення фігури, утвореної уявним перерізуванням предмета січною площиною називають перерізом.
На перерізі показують тільки те, що знаходиться в січній площині. Усе, що міститься перед цією площиною і поза нею, вважається уявно видаленим. Залежно від розміщення вигляду зображеного на кресленні предмета переріз може бути винесеним (а) або накладеним (б, в).
Винесений переріз розміщують поза контуром вигляду зображеного на кресленні предмета. Накладений переріз розміщують усередині контуру, тобто безпосередньо на вигляді зображеного на кресленні предмета.
Положення січної площини на кресленні вказують лінією перерізу. Для цього застосовують розімкнуту лінію у вигляді двох штрихів. Розімкнута лінія не повинна перетинати контур вигляду на кресленні і доторкуватись до нього. Напрям, у якому потрібно дивитись на уявну січну площину, вказують стрілками. Із зовнішнього боку стрілок пишуть однакові великі літери українського алфавіту.
Контур винесеного перерізу обводять суцільною товстою лінією такої самої товщини, як і видимі контури зображень на кресленні. Щоб креслення було виразнішим, фігуру перерізу виділяють штриховою у вигляді паралельних ліній.
Фігуру перерізу позначають такими ж літерами, якими було позначено лінію перерізу: А-А, Б-Б – тобто двома однаковими літерами через тире.
Відмінність між перерізом і розрізом. Утворення перерізів і розрізів відбувається однаково. Проте між ними є суттєва відмінність. Основна відмінність полягає у тому, що переріз являє собою тільки ту фігуру, яка безпосередньо знаходиться в січній площині. На розрізі крім фігури перерізу показують ще й те, що знаходиться за січною площиною. Ось чому важливо пам’ятати, що розріз вміщує переріз. Основна відмінність полягає у тому, що переріз являє собою тільки ту фігуру, яка безпосередньо знаходиться в січній площині. На розрізі крім фігури перерізу показують ще й те, що знаходиться за січною площиною.
5. Закріплення нового матеріалу
Метод: бесіда
а) Для чого перерізи на кресленнях?
б) Яке зображення називають перерізом?
в) Відрізняється розріз від перерізу?
6. Вступний інструктаж
На цьому практичному занятті кожному з вас потрібно буде виконати ескіз деталі за наочним зображенням із застосуванням необхідних розрізів та перерізів.
7. Самостійна-практична діяльність учнів
Самостійна робота учнів:
а) зміст роботи учнів (виконання ескізу деталі за наочним зображенням)
б) форма проведення (індивідуальна)
Інструктаж вчителя:
а) форма проведення (групова).
б) зміст цільових обходів робочих місць учнів:
1-й обхід: перевірка наявності наочних деталей;
2-й обхід: перевірка правильності виконання ескізів;
3-й обхід: перевірка правильності записів.
в) перевірка виконаного завдання.
8. Заключний інструктаж
а) Підведення підсумків практичної роботи;
б) Повідомлення оцінок за виконану роботу;
в) Аналіз найхарактерніших помилок і недоліків у роботі учнів;
Розміщення перерізів. Залежно від розміщення на кресленні розрізняють винесені й накладені перерізи. Винесені розташовують поза контуром зображення деталі (рис. 1) на будь-якому місці поля креслення, накладені — безпосередньо на виглядах (рис. 2). Винесені перерізи застосовують частіше, бо вони не захаращують вигляд зайвими лініями.
Контур винесеного перерізу обводять суцільною товстою основною лінією такої самої товщини (t), як і лінія, якою виконують видимий контур зображення; контур накладеного перерізу — суцільною тонкою лінією (від t/ 3 до t/2). Контур вигляду в місці розташування накладеного перерізу не переривають.
Рис. 1. Винесені перерізу
Позначення перерізів. Щоб показати, в якому місці проходить січна площина, її позначають. Якщо переріз винесений, то, як правило, проводять розімкнуту лінію, два потовщені штрихи (рис. 1). Стрілками показують напрям погляду, їх розташовують біля зовнішніх кінців розімкнутої лінії. Із зовнішнього боку стрілок пишуть однакові великі літери українського алфавіту. Над перерізом пишуть ті самі літери через тире з тонкою рискою внизу.и Якщо переріз являє собою симетричну фігуру і розміщений на продовженні лінії перерізу (штрихпунктирній), то стрілок і літер не наносять (рис. 1). Накладений переріз, як правило, не позначають (рис. 2). Якщо ж він являє собою несиметричну фігуру, проводять штрихи розімкнутої лінії і стрілки, але літери не наносять (рис. 3).
Рис. 2. Креслення з накладеним симетричним перерізом
Рис. 3. Креслення з накладеним несиметричним перерізом
Рис. 4. Суміщення перерізу з площиною креслення
Особливості виконання перерізів. Найчастіше переріз виконують у тому ж масштабі, що й зображення, якого він стосується, або зазначають масштаб, якщо його змінено. За побудовою і розміщенням переріз повинен відповідати напряму, показаному стрілками.
На рисунку 4 показано, як залежно від напряму погляду розміщується контур елемента деталі на перерізі. Канавка на перерізі розміщується праворуч, отже, на деталі вона спереду.
Якщо січна площина проходить через вісь поверхні обертання (циліндричної, конічної або сферичної), що обмежує отвір або заглиблення, то їх контур на перерізі показують повністю (рис. 5).
Рис. 5. Приклад перерізу, на якому контур конічного заглиблення зображено повністю
Рис. 6. Приклад нанесення розмірів на перерізі
Деякі розміри елементів деталі зручніше наносити на перерізах. На рисунку 6 показано нанесення розмірів шпонкової канавки на перерізі.
9. Підведення підсумків уроку
а) Загальна характеристика заняття;
б) Повідомлення оцінок за урок.
Таким чином, сьогодні на уроці ми ознайомились з особливостями виконання перерізу і навчились виконувати їх.
10. Завдання для виконання вдома
Вдома ви повторите новий матеріал по конспектах та за підручником (ст.112-136) і принесете на наступний урок принесете креслярський папір формату А4.
11. Прибирання робочих місць
Графічна робота. Ескізи деталей із застосуванням перерізів
Виконайте на аркуші паперу в клітку формату А4 за завданням учителя ескіз деталі з натури або за наочним зображенням (рис. 7). Виявіть поперечну форму деталі за допомогою перерізу. Позначте його, якщо потрібно. Нанесіть розміри. Пояснення до роботи. Будуючи перерізи, використовуйте приклади, наведені на рисунках 1, 2, 3, 4 і 5.
Рис. 7. Завдання до графічної роботи № 12
Графічні роботи — роботи, в яких зорове сприймання поєднане з моторною діяльністю школярів, креслення і схеми, замальовки з натури або змальовування, робота з контурними картами, складання таблиць, графіків, діаграм. Техніку графічного зображення учні опановують найбільш досконало на уроках креслення і малювання.
Графічна підготовка учнів – складова частина їх політехнічної освіти – сприяє раціональному засвоєнню елементів техніки, допомагає глибше виконати будову об’єктів і засобів праці, які не можна безпосередньо спостерігати. Необхідність вивчення креслення у середній школі зумовлена не тільки його винятковим значенням у сучасному житті, а й тією величезною роллю, яку відіграє графічна діяльність у розвитку мислення та пізнавальної активності учнів, їх творчих здібностей і самостійності, у формуванні спеціальних знань, умінь, навичок.
Рівень графічної підготовки людини на даний час визначається головним чином технікою виконання графічних зображень, а головним чином – на скільки він готовий до розумового перетворення моделей, настільки рухливе його образне мислення.
Узагальнені графічні уміння (спостерігати, будувати зображення, читати креслення) включають велику кількість конкретних умінь: застосовувати набуті знання для виконання та читання креслень; обирати раціональні прийоми, необхідні для виконання та читання креслень; обирати та здійснювати розумові дії, на яких ґрунтується виконання графічних дій; пояснити та обґрунтувати послідовність виконання графічних дій і передбачити їх результат; вибрати головне зображення; вибрати оптимальну кількість зображень тощо.
Основними формами організації роботи учнів на уроках є: індивідуальна та групова форми роботи.
Графічні роботи — роботи, в яких зорове сприймання поєднане з моторною діяльністю школярів, креслення і схеми, замальовки з натури або змальовування, робота з контурними картами, складання таблиць, графіків, діаграм.
Графічне поняття - це продукт мисленнєвих дій, результат узагальнення знань про окремі речі і явища.
Складальне креслення - виконується на стадії розробки робочої конструкторської документації (КД) на основі технічного або ескізного проекту і призначене для складання (виготовлення) та контролю виробу.
Графічна підготовка учнів – складова частина їх політехнічної освіти – сприяє раціональному засвоєнню елементів техніки, допомагає глибше виконати будову об’єктів і засобів праці, які не можна безпосередньо спостерігати.
Рівень графічної підготовки людини - визначається головним чином технікою виконання графічних зображень, а головним чином – на скільки він готовий до розумового перетворення моделей, настільки рухливе його образне мислення.
Перерізи винесені - якщо вони виконані окремо від відповідного зображення.
Переріз - зображення фігури, яке утворюється при умовному пересіченні деталі однією або кількома площинами.
1. Василевская А. М., Пономарева Р.А. Развитие технического творческого мышления у подростков и юношества. – К.: Вища школа, 1982. – 144 с.
2. Василенко А. Учимо майструвати на уроках трудового навчання: розвиток творчості підлітків на уроках трудового навчання.// Трудова підготовка в закладах освіти. – 2008. - № 5-6. – С. 17-18.
3. Вінасевич І. Структурні компоненти технічних здібностей школярів. // Трудова підготовка в закладах освіти. – 2007. - № 4. – С. 26-29.
4. Гетта В. Розвиток технічного мислення учнів: стратегія і тактика. // Трудова підготовка в закладах освіти. – 2005. - № 1. – С. 47-50
5. Гольдин И. И. Формирование в процессе проблемного обучения рациональных способов решения конструктивно-технических задач. — О проблемном обучении, 1969, вып. 2, С. 9 — 20.
6. Гриценко Л. Активізація пізнавальної діяльності учнів у процесі формування понять теми "Перерізи" в шкільному предметі "Креслення" // Проблеми освіти: Наук.-метод. зб. / Кол. авт. – К.: Наук.-метод. центр вищої освіти, 2003. – Вип. 32. – С. 169–174.
7. Гриценко Л. Методи і методичні прийоми формування системи понять шкільного предмета "Креслення" в учнів 8–9-х класів // Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. – Випуск 5/6 (26–27). – Полтава, 2002. – С. 163–168.
8. Гриценко Л. Технічні засоби навчання та посібники як один із шляхів активізації розумової діяльності учнів в процесі оволодіння основами графічної грамоти // Розвиток особистості в системах трудової та професійної підготовки молоді. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Кривий Ріг: Видавництво "І.В.І.". – Жовтень, 2002. – С. 114–117.
9. Гриценко Л. Формування в учнів понять про розрізи в процесі навчання креслення // Технічна та художня творчість у трудовій підготовці молоді – Херсон: Видавництво ХДУ, 2003. – С. 46–51.
10. Гриценко Л. Шляхи активізації навчального процесу при вивченні графічних дисциплін // Педагогічна майстерність як сучасна технологія розвитку особистості вчителя / Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 4–6 березня 2002 р. – Полтава: АСМІ, 2002. – С.94–98.
11. Гунська Л. Розвиток творчих здібностей на уроках трудового навчання. // Трудове навчання. – 2008. - № 12 (грудень). – С. 5 – 8.
12. Дидактика производственного обучения/ /Под ред. О. Ф. Федоровой. — М.: Высшая школа, 1973. — 418 с.
13. Зыкова В/ И. Опыт формирования интеллектуальных умений у старших школьников при решении практических задач. — Вопросы психологии, 1966, № 3, с. 117 - 129.
14. Ительсон П. Б. Основы методики профессионального обучения школьников. — М.: Учпедгиз, 1968. — 230 с.
15. Калошина И.П. Проблемы формирования технического мышления. – М., 1974. – 185 с.
16. Качнев В. И. Развитие конструкторско-технологичаских знаний, умений у подростков в процессе трудового обучения. — Советская педагогика, 1963, № 10, с. 61 - 69.
17. Ковальский М. И. Производственное обучение учащихся средней школы. - М.: Изд-во АПН РСФСР, 1963.
18. Кохан Л.М. Вплив технічної творчої діяльності учнів у гуртках на вибір професії. Технічна творчість у школі. – К., 1974.
19. Кудрявцев Т. В. Внедрение принципа проблемности в обучение. — М.: Высшая школа, 1968. - 65 с.
20. Кудрявцев Т. В. Психология технического мышления. — М.: Просвещение, 1975. - 303 с.
21. Кудрявцев Т. В., Якиманская И. С. Развитие технического мышления учащихся. — М.: Высшая школа, 1964. — 88 с.
22. Левитов Н. Д. О психологических компонентах технической деятельности. — Вопросы психологии, 1958, № 6, с. 181 — 190.
23. Михайлов А. А, Техническое творчество школьников. - М.: Просвещение, 1969. - 207 с.
24. Пирьов Г. Д. Понимание и гипотеза в процессе решения технических задач. — Вопросы психологии, 1975, № 1, с. 20 — 29.
25. Психология решения учащимися производственно-технических задач. — М.: Просвещение, 1965. — 254 с.
26. Рубинштейн С. Л. Проблемы общей психологии. — М.: Педагогика, 1973. - 428 с.
27. Секей Л. Продуктивные процессы в обучении и мышлении. — В кн.; Психология мышления. М.: Прогресс, 1963, с. 366 — 386.
28. Сорокин Н. Развитие технического мышления учащихся. - Профессионально-техническое обучение, 1969, № 2, с. 9 – 12.
29. Страхов И. С. Психология труда. - М.: Учпедгиз, 1963. - 240 с.
30. Тхоржевський В.С. Методика трудового навчання: Навч. посібник. – К., 1995. – 280 с.
31. Тхоржевський В.С. Суть технічної творчості та її значення для всебічного розвитку особистості. // Тхоржевський В.С. Методика трудового і професійного навчання: Ч.1. – К., 2001. – С. 136 - 142.
32. Федорова О. Ф. Некоторые вопросы активизации учащихся в процессе теоретического и производственного обучения. — М.: Высшая школа, 1970. -300 с.
33. Хімчук Л. Формування технічного мислення в учнів початкової школи у позашкільній дільності .// Обдарована дитина. – 2006. - № 5. – С. 7-11.
34. Чебышвва В. В. Психология трудового обучения. — М.: Просвещение, 1969. - 303 с.
35. Шведов А. Активизация учащихся на уроках производственного обучения. — Профессионально-техническое образование, 1965, №2,с. 8 — 10.
36. Якиманская И. С. Формирование интеллектуальных умений в процессе производственного обучения. — М.: Высшая школа, 1979. — 88 с.
37. Якубовський З. Розвиток творчих здібностей учнів за допомогою різнорівневих карток-завдань. // Трудова підготовка в закладах освіти. – 2001. - № 2. – С. 11 – 14.
38. Яровий І.М., Рябінцев В.М. Розв`язування технічних задач – засіб розвитку творчої активності учнів. Технічна творчість учнів у школі. – К., 1974. – С. 55 – 61.
|
