Дипломная работа: Методика опрацювання прикметника у початкових класах

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи вивчення прикметника у початкових класах

1.1 Сутність прикметника як частини мови (семантико-функціональний аспект

1.2 Система вивчення прикметника у початкових класах

Розділ 2. Експериментальне дослідження особливостей вивчення прикметника на уроках рідної мови у початкових класах

2.1 Організація і зміст експериментального дослідження

2.2 Ефективність експериментального дослідження

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. Відповідно до концепції державної національної програми “Освіта” (Україна ХХІ століття) провідним завданням освіти є створення умов для “всебічного розвитку людини як цілісної особистості, її здібностей і обдарувань, збагачення на цій основі творчого та інтелектуального потенціалу народу, формування громадянина України, здатного до свідомого суспільного вибору” [4, 95]. В умовах докорінних змін у сучасному суспільстві проблема цілеспрямованого формування особистості є однією з першорядних.

Глобальні соціальні перетворення спонукають до переорієнтації цінностей і якісних характеристик сучасної людини. Нині суспільству потрібні такі якості особистості, як активність, рішучість та оригінальність мислення, конструктивність, нестандартність і творчий підхід до розв’язання різних життєвих ситуацій. Цю проблему неможливо вирішити без виховання мовної культури учнів, розвитку їхнього мовлення. У концепції мовної освіти в школах України зазначається, що вивчення мови має ґрунтуватися на “діяльнісно-проблемному підході до організації навчального процесу” [38, 9], метою якого є “головним чином підвищення культури мовлення та грамотності школярів” [13, 11].

Мета вивчення української мови в початковій школі полягає не тільки в здобутті школярами елементарної лінгвістичної освіти, а й формуванні вмінь та навичок вільно володіти мовою в усіх видах мовленнєвої діяльності (слухання, читання, говоріння, письмо), правильно користуватися її стилями, формами, жанрами [19, 14].

Щоб допомогти учням оволодіти зв'язним мовленням, необхідно орієнтувати їх на засвоєння специфіки кожної з частин мови, оскільки саме їй належить особлива роль у мовній комунікації. Також на уроках мови здійснюється формування вмінь використовувати частини мови у власному мовленні не лише для передачі думки, а й для увиразнення мовленнєвої діяльності, розвитку умінь емоційно-почуттєвого висловлювання, збагачення й активізації власного мовлення. З метою розробки теоретичних засад експериментальної методики нами проаналізовано праці А.П.Каніщенка, Н.І.Лазаренка, Т.М.Сокольницької, Л.Б.Попова, І.Л.Холковської, І.О.Шаповалова та ін. та багатьох інших науковців.

Помітний внесок у дослідження семантичних і граматичних функцій та семантико-стилістичних властивостей частин мови зробили І.Ф.Буслаєв, В.В.Виноградов, О.Х.Востоков, М.І.Греч, О.П.Павловський, О.М.Пєшковський, В.К.Тредіаковський, П.Ф.Фортунатов, Л.В.Щерба, О.К.Безпояско, І.Р.Вихованець, К.Г.Городенська, І.К.Кучеренко, І.І.Мєщанінов, В.М.Русанів-ський, О.П.Суник, О.О.Шахматов та ін. Вчені вказували на значення використання різних частин мови у формуванні усних і письмових висловлювань, збагаченню й увиразненню мовленнєвих умінь і навичок.

Аналіз наукової та методичної літератури, власні спостереження за навчально-виховним процесом у початковій школі дають змогу стверджувати, що важливим засобом збагачення мовлення учнів виступають саме прикметники. Водночас прикметник як частина мови засвоюється молодшими школярами із значними труднощами. Так, аналіз типових недоліків учнівських висловлювань показав, що розв'язання проблеми використання прикметників у процесі побудови системи структурно-семантичних зв'язків між компонентами речення і тексту є далеким від завершення.

Таким чином, вибір і актуальність теми дослідження зумовлені, з одного боку, соціальною значущістю володіння мовою як засобом спілкування і пізнання, а з іншого – невисоким рівнем засвоєння слів прикметникової семантики у системі комунікативно-мовленнєвих умінь учнів початкової школи, недостатнім дослідженням проблеми в теоретичному і практичному аспектах.

Об'єкт дослідження – система вивчення прикметника у початкових класах.

Предмет дослідження - методика формування поняття прикметника на уроках української мови.

Мета дослідження полягає в розробці науково обґрунтованої та експериментально перевіреної методики формування в учнів 1-4-х класів поняття прикметника на уроках української мови.

Гіпотеза дослідження . Ефективність формування поняття прикметника на уроках української мови в початкових класах підвищиться, якщо:

1) ураховувати психологічні фактори, що впливають на процес вивчення частин мови молодшими школярами;

2) ознайомлювати учнів із властивостями прикметника як частини мови;

3) відпрацьовувати відповідні вміння на основі вправ, підпорядкованих лінгвістичним та дидактичним вимогам.

Досягнення мети дослідження й перевірка висунутої гіпотези передбачають розв’язання таких взаємопов'язаних теоретичних і практичних завдань :

1) з'ясувати рівень розробки проблеми в сучасній лінгводидактиці;

2) визначити лінгводидактичні основи використання прикметника як засобу збагачення словникового запасу учнів;

3) обґрунтувати психолого-педагогічні передумови формування в школярів умінь вживати прикметники у власному мовлення;

4) проаналізувати систему вивчення прикметника в підручниках для 1–4-х класів в аспекті досліджуваної проблеми;

5) вивчити стан розвитку в школярів умінь вживати прикметники у власній мовленнєвій діяльності; проаналізувати типові помилки в учнівських роботах і з'ясувати причини їх появи;

6) розробити і апробувати експериментальну методику, яка реалізовувала б систему вивчення прикметника і сприяла збагаченню словникового запасу у молодших школярів.

Методологічною основою дослідження є положення про взаємозв'язок мовних рівнів, розгляд мовних одиниць у єдності їх значення, форми та функції.

Для розв'язання поставлених завдань було використано такі методи дослідження :

1) теоретичні: вивчення та аналіз лінгвістичної, психолінгвістичної, дидактичної і методичної літератури з досліджуваної теми;

2) емпіричні: аналіз навчального процесу, індивідуальні бесіди з учителями й учнями; вивчення та узагальнення досвіду вчителів; спостереження за процесом мовленнєвого розвитку школярів; аналіз усних і письмових висловлювань учнів;

3) педагогічний експеримент ( формуючий, контрольний);

4) обробка результатів педагогічного експерименту (якісний і кількісний аналіз експериментальних даних).

Дослідження проводилось у три етапи .

На першому етапі (2006 рік) вибрано тему й обґрунтовано її актуальність; визначено вихідні положення, які є теоретичною основою методики формування в школярів 1-4-х класів поняття про прикметник.

Другий етап (2007 рік) присвячено вивченню лінгвістичної, психологічної і навчально-методичної літератури з проблеми дослідження; проведенню констатуючих зрізів, аналізу їх результатів і пошуку методичних шляхів розв’язання поставлених завдань; розробці програми експерименталь-ного навчання.

На третьому етапі (2008 рік) здійснено експериментальне навчання та перевірку ефективності запропонованого комплексу вправ для формування в учнів 1-4-х класів поняття прикметника.

Наукова новизна дослідження визначається теоретичною та експериментальною розробкою методики ознайомлення учнів 1-4-х класів з функцією прикметника як частини мови, а також формування практичних умінь правильно використовувати прикметники у процесі самостійного висловлювання.

Теоретичне значення дослідження полягає в науковому обґрунтуванні методики роботи над прикметником, спрямованої на підвищення мовленнє-вої культури учнів початкової школи.

Практичне значення дипломної роботи визначається тим, що створено методичне забезпечення запропонованої системи навчання, яке виявляється в розширенні уявлень учнів про функціональні можливості прикметника, в розробці вправ, спрямованих на формування вмінь використовувати прикметники в побудові власних висловлювань. Розроблені автором методичні рекомендації та комплекс дидактичних засобів можуть бути використані вчителями початкових класів в їхній практичній роботі.

Структура дослідження, визначена метою та завданнями, складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

Розділ 1. Теоретичні основи вивчення прикметника у початкових класах

1.1 Сутність прикметника як частини мови (семантико-функціональний аспект)

Одним з основних завдань граматичної науки є класифікація мовних фактів. На граматичному рівні лексичний склад мови поділяється на лексико-граматичні класи слів, що звуться частинами мови.

Проблема поділу слів на частини мови має свою багатовікову історію і досі остаточно не розв'язана. Проблемним передусім є те, які властивості слів треба брати до уваги при розподілі їх за частинами мови. Одні висловлювали думку, що слід зважати лише на морфологічні ознаки слова, інші вважали за необхідне брати до уваги поряд з морфологічними ще й семантичні ознаки, а ще інші використовували весь комплекс семантичних і граматичних (морфолого-синтаксичних) та словотворчих ознак. В основу розподілу слів на лексико-граматичні класи — частини мови — покладено морфологічний принцип, який доповнюється синтаксичним і лексико-семантичним [17, 26].

Основною морфологічною ознакою, яка кладеться в основу лексико-граматичної класифікації слів, є наявність або відсутність у них парадигми відмінювання. Ця ознака дає змогу виділити дві основні групи слів: відмінювані (змінні) і невідмінювані (незмінні) слова. Для детальнішої класифікації змінних слів береться до уваги наявність у них граматичних категорій роду, числа, відмінка, перехідності-неперехідності і виду, тобто всіх найзагальніших іменних і дієслівних категорій.

Головною синтаксичною ознакою, яка допомагає класифікувати слова з погляду їх належності до різних частин мови, є здатність слів граматично поєднуватися з іншими словами в реченні. За цією ознакою слова поділяються на граматично залежні і граматично незалежні. Характер цієї залежності (такі типи синтаксичного зв'язку, як керування і прилягання, для розрізнення яких нерідко доводиться звертатися до змісту всього речення при визначенні частин мови не диференціюються) дає змогу виділити окремі підкласи слів [9, 37].

Лексико-семантичними ознаками служить наявність чи відсутність у слова лексичного (співвідносного з поняттям) і граматичного значень. Відповідно до цього слова поділяються на повнозначні і неповнозначні. Лексичні значення повнозначних слів у свою чергу поділяються на предметні, означальні (власне ознака, процесуальність і ознака ознаки) та числові. Окремою ознакою на рівні семантики можна вважати також еквівалентність, тобто здатність слів виступати семантичними репрезентантами цілого підкласу (див. займенник).

Сукупність ознак морфологічного, синтаксичного і лексико-грама-тичного рівнів дає змогу виділити широкі класи слів [47, 31-32]:

І. Змінні повнозначні — мають парадигму відмінювання, граматично поєднуються з іншими словами, співвідносяться з поняттями (брат, читання, веселий, вік, три, вчений, третій, ходити).

Всередині цього класу слів за рядом інших ознак (наявність певних граматичних категорій, здатність узгоджуватися з іншими словами, вираження понять предметності, ознаки, кількості чи здатність виступати їх репрезентантом) виділяються окремі підкласи, які прийнято називати змінними повнозначними частинами мови. Це насамперед іменник (брат, читання, ходіння) – підводиться під категорії роду, числа й відмінка; має здатність граматично поєднуватися зі словами в реченні як способом узгодження, так і іншими способами; означає предметність.

II. Незмінні повнозначні — переважно не мають парадигми відмінювання, граматично поєднуються з іншими словами, співвідносяться безпосередньо з поняттями.

III. Незмінні неповнозначні — не мають парадигми відмінювання, граматично поєднуються з іншими словами в реченні, не співвідносяться з поняттями і виражають ряд граматичних (синтаксичних) значень; це клас службових слів.

При характеристиці повнозначних частин мови взято до уваги їх узагальнене лексичне значення. Воно є результатом абстрагування від конкретних лексичних значень повнозначного слова. Таким узагальненим лексичним значенням для іменників є предметність.

Граматична категорія іменника як узагальнене лексико-граматичне поняття виявляється через підпорядковані йому видові часткові граматичні поняття у відповідних системах граматичних форм окремих частин мови.

Частини мови об'єднуються і розмежовуються відповідно до властивих їм комплексів граматичних категорій. У сфері частин мови граматичні категорії поєднуються і переплітаються із словотворчими категоріями; цей “взаємозв'язок формування і словотворення з категоріями частин мови, природно, зближує і самі процеси формування і словотворення”. Граматичні категорії в цілому мають вищий ступінь абстрактності, ніж словотворчі категорії. Комплекси граматичних категорій у межах частин мови не однакові. Певним частинам мови властиві відповідні граматичні категорії. Є граматичні категорії, що властиві двом, чи більше частинам мови. Наприклад, рід, число, відмінок — категорії насамперед іменні [46, 65-66].

Частини мови як класи слів виразно відображають складну взаємодію лексики і граматики. Постійна спрямованість граматики на лексику, яка, з одного боку, свідчить про семантичне підґрунтя формування граматичних категорій і, з другого боку, розкриває закономірності граматичної спеціалізації кожного слова, уможливлює функціонування мови і її взаємопов'язаних ярусів у процесі мовленнєвої реалізації.

Послідовне застосування різнорідних критеріїв класифікації дає можливість виділити чотири частини мови — іменник, дієслово, прикметник і прислівник. На думку О. М. Пєшковського, Є. Куриловича, Ч. Фріза, Л. Теньєра та ін. саме ці частини мови виступають як незаперечні [35]. Зокрема, О. М. Пєшковский вважав іменник, прикметник, дієслово і прислівник основними частинами мови та основними граматичними категоріями, оскільки вони існують у всіх мовах, незалежно від різноманітності мовних засобів їх вираження, і скрізь вони є категоріями, що зумовлюють ycі інші категорії. Є. Курилович, виділяючи також чотири кардинальні частини мови, відзначав, що слова мають первинну синтаксичну функцію залежно від їх лексичного значення (іменник: підмет; прикметник: означення до іменника; дієслово: присудок; прислівник: означення до дієслова) і що всяке вживання їх в іншій синтаксичній функції, відмінній від первинної, є з формального погляду мотивованим вживанням. Він підкреслював, що первинні синтаксичні функції випливають з лексичних значень частин мови і являють собою транспозицію цих значень.

Л. Теньєр досить детально обґрунтував принципи виділення чотирьох частин мови — іменника, дієслова, прикметника і прислівника. Усі слова певної мови поділяються за Л. Теньєром на повні і пусті слова, поміж яких тільки повні слова характеризуються тим або іншим категоріальним значенням. Значення субстанції є категоріальним значенням іменника, процес — категоріальним значенням дієслова, атрибут субстанції — категоріальним значенням прикметника, атрибут процесу — категоріальним значенням прислівника. На принципах чотирикомпонентної системи ґрунтуються частини мови, виділені О. П. Суником. Він вважає справжніми частинами мови тільки іменник, дієслово, прикметник і прислівник відповідно до їх загальнограматичних значень. Усі інші розряди слів виділяються за іншими ознаками, а отже, на думку О. П. Суника, не можуть вважатися частинами мови [1, 62].

Загальнограматичні значення виступають як лінгвістичні універсалії на противагу наборам граматичних значень типу роду, числа, відмінка, часу тощо, що виявляють специфічний для кожної мови характер. У зв'язку з цим О. П. Суник не надає істотного значення синтаксичним функціям частин мови та їх морфологічному оформленню. До чотирикомпонентної системи частин мови схиляються також М. В. Панов, М. Комарек, Я. Корженський і О. С. Кубрякова [17, 23].

Концепція чотирикомпонентної системи частин мови стала поширеною у сучасній лінгвістиці. Проте в різних авторів вона набуває певних модифікацій щодо визначального або єдиного критерію (пор. базовий лексичний критерій у Є. Куриловича, функціональний і позиційний критерій у Ч. Фріза, граматичний критерій у вигляді загальнограматичного значення у О. П. Суника, ономасіологічний критерій, обстоюваний О. С. Кубряковою). На наш погляд, лише сукупність різнорідних критеріїв, проте з базовим характером семантичного критерію, уможливлює виділення двох центральних (лексико-граматичних) класів (іменник і дієслово) і двох різнорідних переферійних класів (прикметник і прислівник).

Семантичний критерій у трьох вимірах охоплює названі перші дві частини мови: по-перше, лексичним значенням іменника є назви конкретних предметів, дієслова — назви дій і станів; по-друге, дві лексико-граматичні частини мови спрямовані на відображення різних явищ дійсності: іменник відображає предмети, дієслово — дії і стани; по-третє, ці частини мови характеризуються узагальненим значенням предметності (іменник) і процесуальності (дієслово). Із семантичними ознаками розглядуваних частин мови тісно пов'язані їх синтаксичні функції (для іменника характерна функція підмета і сильнокерованого другорядного члена речення, для дієслова — функція присудка) [9, 38].

Усі частини мови як слова мають у флективних мовах (навіть у мінімальних непохідних одиницях) принаймні двочленну будову. Іменник, дієслово і прикметник в українській мові виразно протистоять словозмінними параметрами своєму синтаксичному дериватові-прислів-никові як незмінній частині мови.

Як у системі частин мови, так і всередині кожної з них наявні слова, які не охоплюються якимсь одним або декількома критеріями. Це є свідченням того, що “побутуючі уявлення про те, що іменники виражають тільки предмети і субстанції, а прикметники і дієслова – тільки несубстанціональні ознаки, підриваються численними прикладами вторинних значень, що ідуть у розріз з основними (первинними) значеннями названих частин мови”. У кардинальних частинах мови виділяється сфера первинних лексичних значень, на основі яких формуються їх вторинні лексичні значення.

Прикме́тник — частина мови, що виражає ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка та відповідає на питання який ? яка ? яке ? чий ? чия ? чиє ? [15, 54]. Наприклад: сміливий, щаслива, зелене, сестрин, батькова, братове. Поняття якості в прикметнику може бути виражене безпосередньо або через відношення до інших предметів та через відношення до особи чи істоти.

Прикметники виражають:

а) ознаки кольору (білий, бузковий );

б) розміру (широкий, малий );

в) віку (старий, юний );

г) смаку (солоний, кислий );

ґ) запаху (запашний, п'янкий );

д) матеріалу (металевий, кришталевий );

е) якості (твердий, гнучкий );

є) приналежності (тещин, сватів );

ж) зовнішні прикмети (гарний, смаглявий );

з) внутрішні властивості (добрий, милосердний );

и) ознаки за відношенням до місця (сільський, обласний );

і) простору (далекий близький );

ї) часу (вечірній, завтрашній ) тощо [14, 66-67].

Ознаку предмета прикметник може виражати безпосередньо (ніжний голос, тепла хвиля, широке поле ) або через відношення до інших предметів (полотняна скатертина - скатертина з полотна, бабусина казка - казка бабусі ).

У сучасній українській мові прикметник чітко виділяється як самостійна частина мови зі своїми семантико-граматичними особливостями. Це продукт пізнішого розвитку мови, він більш абстрактний, молодший від іменника й утворився з нього. Слова з атрибутивним значенням поступово відокремився від іменника, посилився ступінь диференціації цих частин мови, поглибилися семантичні та формально-граматичні відмінності між ними, з’явилася стабільна парадигма словоформ прикметника і він почав функціонувати як самостійна частина мови. Прикметник – це самостійна частина мови, що передає непроцесуальну ознаку предмета, виражаючи її в граматичних категоріях роду, числа та відмінка. У реченні виконує функцію означення чи іменної частини складеного присудка [40, 107].

Розглядаючи частиномовну природу прикметника, важливо звернути увагу й на ті лінії, які граматично і за змістом тісно пов’язують його з іменником. Прикметник, подібно до іменника, становить іменну частину мови, але має своєю семантичною основою не предметність, а ознаку (якість, властивість, відношення). При цьому семантичні основи іменника й прикметника не взаємовиключають, а тільки взаємодоповнюють одна одну.

Поняття якості у прикметнику може бути виражене безпосередньо (веселий учень, зелений чай, солодкий цукор); через відношення до інших предметів (морське повітря, безкраїй степ, осінній день); через відношення до особи чи істоти (Олегів капелюх, братове слово, жайворонкова пісня).

Ознака предмета – це певні узагальнення властивостей предметів і явищ. Що їх передає іменник, пов’язаний з прикметником. Ознаку як таку, крім прикметника, можуть передавати й інші частини мови. Наприклад: біла хата (прикметник) – побілені хати (дієприкметник), біліє полотно (дієслово), білизна снігів (іменник), (на плацу) біло від хустин (прислівник). Але в них ознака не є первинною, вона переплітається з іншим значенням слова і виступає як: процесуальна ознака (біліє полотно), опредмечена ознака (білизна снігів) тощо. Здатність передавати безпосередньо ознаку властива лише прикметникові [14, 67].

З морфологічного погляду між іменником і прикметником існують істотні відмінності. Прикметник має рід, число і відмінок, як і іменник, але всі ці категорії у прикметника мають свої особливості в порівнянні з відповідними категоріями іменника. Рід іменника є категорією морфологічною, тобто він не змінюється при зв’язку іменника з іншими словами у реченні. Якщо іменник вживається у множині, то він роду взагалі не має. Рід же у прикметника – категорія синтаксична, він змінюється в залежності від того, до якого іменника стосується прикметник, тому кожен прикметник в однині має закінчення, які називаються родовими, наприклад: приємний – приємна – приємне, вчорашній – вчорашня – вчорашнє [9, 117].

Щодо категорії числа в іменниках, то вона теж є категорією морфологічною. У прикметника ж категорія числа є категорією синтаксичною, залежно від числа того іменника, до якого стосується прикметник, тому всі прикметники мають як форми однини, так і форми множини, наприклад: високий – висока – високе – високі, далекий – далека – далеке – далекі.

Відмінок і в іменниках є категорією синтаксичною, але це відмінок слів з предметним значенням, які є носіями ознак, названих у прикметнику. Тому відмінок прикметника теж залежить від відповідного відмінка іменника, наприклад: зелений чай, зеленим чаєм, зеленому чаю…, родюча земля, родючої землі, родючій землі…, пахуче поле, пахучого поля, пахучому полю… [27, 56].

Синтаксичні функції прикметника випливають з властивого йому категоріального значення. Основною з них є атрибутивна: вступаючи в синтаксичний зв’язок з іменником і узгоджуючись з ним у роді, числі й відмінку, прикметник виступає означенням у структурі речення, наприклад: Вона вперше в своєму житті бачила море і тепер увесь час милувалась безконечними його просторами – то голубим, то синім, а то чисто зеленим лоном, світанками, ясними днями, чудовими вечорами (С. Скляренко).

Отже, рід, число і відмінок прикметника є віддзеркаленням роду, числа і відмінка іменника, ступінь абстракції та граматичних категорій у прикметника вищий, ніж у іменника.

Прикметник у реченні завжди відноситься до іменника, вказуючи на його ознаки. Прикметник як частина мови: а) вказує на ознаку предмета і відповідає на питання який? яка? чий? чия? чиє?, б) має несамостійні рід, число і відмінок, що залежить від роду, числа і відмінка пояснюваного ним іменника, в) у реченні виступає означенням або присудком (якщо прикметник виступає у реченні підметом чи додатком, то він набуває значення синтаксичного іменника). На підставі цих найістотніших ознак і відрізняють прикметник від інших частин мови, споріднених з ним лексично, наприклад: синь – синій – синіти, меншість – менший – меншати. Слова білизна, синь, меншість належать до іменників, бо вони мають постійний рід і є назвами предметів, що існують самостійно. Слова білий (біла, біле), синій (синя, синє), менший (менша, менше) є прикметниками, вони не мають постійного роду і називають ознаку, яка існує не самостійно, а в якомусь предметі (білий сніг, синій ліс, менший син). Слова біліти, синіти і меншати не можна віднести до прикметників, бо вони не мають ні роду, ні числа, ні відмінка. Це дієслова в неозначеній формі [10, 41].

Функціонування прикметника як самостійної частини мови (лексико-граматичного класу слів) ґрунтується на єдності кількох об’єктивних лінгвістичних показників. До них належать, зокрема, загальне категоріальне значення, образно порівнюване з своєрідним семантичним знаменником. До якого можуть бути введені всі слова відповідного класу, морфологічні особливості, суть яких становить специфіка вияву граматичних категорій (роду, числа, відмінка і словозміни), визначальні синтаксичні характеристики, що полягають у визначенні функцій прикметника як засобу вираження відповідних членів речення.

Індивідуальність прикметникових граматичних категорій роду, числа й відмінка виявляється у їх повній залежності від формально-граматичних характеристик того іменника, з яким прикметник перебуває в синтаксичних зв’язках у межах словосполучення (вживання у ролі присудка – предикативна функція). Так звана початкова прикметникова форма (називний відмінок однини, чоловічий рід), використовувана в лексикографічній і навчальній практиці, може розглядатися лише як умовна, тому що в кожному конкретному випадку вона, як уже зазначалося, синтаксично зумовлюється іменником, відбиває постійне для нього значення роду (зелений ліс, зелен-а трава, зелен-е листя ) і змінні форми відміна й числа (зелен-ого ліс-у, зелен-і ліс-и; зелен-ої трав-и, зелен-і трав-и ). Таким чином, “спільний знаменник” ознаковості при виділенні прикметників з множини лексичних одиниць, об’єднаних яким-небудь спільним категоріальним значенням ознаки, обов’язково доповнюють формально-граматичними характеристиками, що, на відміну від семантичних, не об’єднуються спільною лінією з відповідними характеристиками іменників, дієслів і прислівників [23, 107].

Третя визначальна характеристика прикметника як частини мови випливає з його опосередкованого (у складі словосполучення) або безпосереднього (у складі предикативного центру речення) вживання у мінімальних комунікативних одиницях-висловлюваннях, що реалізуються у вигляді речень, побудованих відповідно до усталених типізованих принципів семантико-синтаксичної організації. Тут необхідно особливо наголосити на тому, що ця характеристика, на відміну від перших двох, що їх можна кваліфікувати як підпорядковані передусім власне аналізові тобто виділенню значеннєвого і формального складників розгляданого мовного явища, безпосередньо ґрунтуючись на них, найбільшою мірою орієнтована на синтез, обов’язковою передумовою якого саме і є вживання прикметникових лексичних одиниць з певними актуалізованими значенням у процесах спілкування, текстоутворення.

Окремої уваги заслуговують фактично не досліджені на матеріалі української мови питання обов’язкової присутності прикметників як необхідної передумови інформативно-смислової завершеності висловлень, тобто досягнення ними комунікативної мети. Існують два основні різновиди комунікативних ситуацій, залежних від атрибутивного або предикативного вживання прикметників, насамперед якісних: структурно-синтаксична і лексико-семантична [39, 112].

Структурно-синтаксична комунікативна ситуація пов’язана з буттєвими (екзистенціальними) реченнями, виділюваними в окремий тип за характерним для них комунікативним завданням – повідомленням про існування, наявність у навколишній дійсності взагалі або ж в її окремих фрагментах відповідних об’єктів з властивими їм ознаками [32]. Наявність або відсутність атрибутивних характеристик при іменниках – назвах об’єктів, про які повідомляється у буттєвих реченнях, перебуває в безпосередній залежності від типу описуваної картини – звичайної (стандартної) і незвичайної (нестандартної). Так, наприклад, повідомлення проте, що в лісі є дерева, на вулиці – будинки, у класі – учні, у людини – очі тощо, описують фрагменти, або , як узвичаєно ще їх кваліфікувати, картини світу, що впливають із звичайних уявлень про навколишню дійсність, взаємозв’язки між середовищем, представленим у буттєвих реченнях у семантико-синтаксичній формі обставин місця, і об’єктами, які заповнюють його.

Лексико-семантична комунікативна ситуація виділяється як специфічне лінгвістичне явище у зв’язку з тим, що обов’язкова присутність означення мотивується загальною значеннєвою природою окремих груп іменників [35]. Без поширення залежними компонентами з атрибутивним значення такі іменники виявляються інформативно недостатніми, хоч із загально-категоріального погляду і належать до повнозначних слів. Не пов’язані з уживанням у реченнях певної семантико-комунікативної приналежності, зокрема з буттєвими, такі іменники в плані сполучуваності характеризуються сильними атрибутивними зв’язками. З цього випливає, що до передумов їх використання у відповідному контексті належить супровідна ознака, виразником якої найчастіше виступає прикметник.

У плані аналізу функціонування прикметників на окрему увагу заслуговує здатність їх формувати словосполучення у ролі головних компонентів, тобто утворювати конструкції різного семантико-синтаксичного наповнення на основі підрядних зв’язків. Можна твердити, що саме по цій лінії відбувається найглибше проникнення прикметника до структури речення. Компоненти відприкметникової залежності, які виражаються іменниками (займенниками) у відповідних безприйменникових і приймен-никових відмінкових формах, неозначеною формою дієслова, прислівниками, виступають як виразники об’єктних і обставинних відношень, досить різнопланових з погляду відображення явищ позамовної дійсності [1, 63].

Сучасній українській літературній мові властиві прикметникові словосполучення із залежними безприйменниковими компонентами, вираженими іменниками (займенниками) у формі родового, давального, знахідного і орудного відмінків. На цій основі можна говорити про узагальнений тип словосполучення “прикметник + іменник у непрямому відмінку”, у якому компоненти поєднуються за допомогою синтаксичного зв’язку керування. Згаданий узагальнений тип словосполучення реалізується у видозмінах, специфіку яких становлять групи конкретних прикметників, здатних поширюватися конкретними відмінковими формами іменників (займенників) [27, 59].

За засобами формального вираження проаналізованим випадкам вживання прикметників у ролі головних компонентів протиставляється другий узагальнений тип словосполучення “прикметник + прийменник + іменник (займенник) у відповідній відмінковій формі”. Окремі приклади конструкцій, внутрішня диференціація яких здійснюється за такими показниками, як конкретна група прикметників, конкретний прийменник і конкретна відмінкова форма іменника (займенника): “Очі сумлінно читали кожне слово, кожний рядок, та розум був далекий від розуміння” (Ю. Яновський); “Нехай вона супроти тебе й винна, мені ж вона нічим не завинила” (Леся Українка). Словосполучення “прикметник + прийменник + іменник (займенник) у відповідній відмінковій формі” характеризується досить широкою внутрішньою варіативністю, у чому виявляється функціональний паралелізм між дієсловами і прикметником. Синтаксична, специфіка яких особливо зближується на ґрунті предикативного вживання. При цьому необхідно зазначити, що поширення прикметника залежними компонентами забезпечує своєрідне об’єктно-обставинне обмеження відповідної ознаки, вказуючи на об’єкт, час, місце, причину, ступінь її поширення, вияву.

Прикметник змінюється за родами, числами і відмінками, і ці його форми залежать від форм іменника, з яким прикметник узгоджується: струнк-ий юнак – струнк-ого юнак-а , струнк-ої топол-і , струнк-і дівчат-а - струнк-их дівчат [40, 107].

Рід, число, відмінок і група відмінювання прикметника є його морфологічними ознаками.

У реченні прикметник виконує синтаксичну роль:

1) узгодженого означення : Тоненький струмок диму поволі піднявся над сторожкою, понад віттям дерев та й послався над ними прозорою хмаркою. Дубовий Нестор дивиться крізь пальці на білі вальси радісних беріз ;

2) іменної частини складеного присудка : Яка важка у вічності хода.І все ждало. Тиша стояла якась неспокійна .Світле безмежжя здавалось крихким .

За характером ознаки, яку вони виражають, морфологічними і словотворчими особливостями, прикметники поділяються на: 1) якісні; 2) відносні; 3) присвійні [9, 95-96].

Якісними називаються прикметники, які виражають такі ознаки предмета, що можуть виявлятися більшою або меншою мірою: кмітливий юнак - кмітлив-іш ий - най- кмітлив-іш ий; добре серце - добріше - най- добр-іш е . Якысны прикметники виражають ознаки предметів безпосередньо власним лексичним значенням: сумна пісня, яскрава особистість.

Відносними називаються прикметники, що виражають ознаку предмета за його відношенням до інших предметів, дій, обставин: бурштинове намисто, осінній день, сьогоднішній випадок, перелітні птахи . Вони позначають ознаку предмета не безпосередньо, а через відношення його до іншого предмета, явища, дій: вступний тест, прикордонний пост.

Присвійними називаються прикметники, які вказують на належність предмета кому-небудь і відповідають на питання чий? чия? чиє? Наприклад: мамина казка, батьків сміх, дівоче обличчя, ведмежий барліг. Вони виражають належність предмета певній істоті: материн рушник, Мартин зошит.

Вживаючись у переносному значенні, відносні та присвійні прикметники можуть переходити в розряд якісних. Наприклад: золотий ланцюжок (відносний ) - золота душа (якісний ); срібний перстень (відносний ) - срібний голос (якісний ); лебединий пух (відносний ) – лебедина пісня (якісний ); зміїна отрута (присвійний ) - зміїний характер (якісний ).

Оскільки якісні прикметники виражають ознаки, що можуть виявлятися більшою чи меншою мірою, вони мають ступені порівняння: вищий і найвищий . Кожен зі ступенів має дві форми: просту і складену [1].

Вищий ступінь порівняння вказує, що в одному предметі ознака виявляється більшою мірою, ніж в іншому.

1. Проста форма вищого ступеня порівняння утворюється за допомогою суфіксів -іш, -ш : добрий -добр-іш- ий, милий - мил-іш- ий, довгий - дов-ш -ий, міцний - міцн-іш- ий . У деяких прикметниках при цьому можуть випадати суфікси -к-,-ок-,-ек- : тон-к- ий - тон-ш- ий, глибо-к- ий - глиб-ш- ий, дале-к- ий - даль-ш- ий . При додаванні суфікса -ш- можуть виникати звукові сполуки, які на письмі позначаються буквами жч і щ . Буква щ пишеться у прикметниках; вищ ий, товщ ий (товстіший), кращ ий . Буквосполучення жч пишеться у прикметниках: ближч ий, важч ий, вужч ий, дорожч ий, дужч ий, нижч ий, тяжч ий .

2. Складена форма вищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника слів більш, менш : яскравий - більш яскравий, швидкий - менш швидкий .

Описові (складені) форми – послідовні, універсальні й логічні, але нагромадження їх поряд у тексті небажане і його слід уникати, використовуючи прості форми. Прості форми структурно легші, лаконічніші, коротші, тому їм частіше надається перевага, особливо в усному мовленні та в красному письменстві й публіцистиці; вони – невід’ємна частина емоційно-експресивної лексики. Складні форми при всій своїй позитивній характеристиці – все ж функціонально обмежені, вони більш характерні для книжних стилів [10, 43].

Синтетична форма прикметників найвищого ступеня може набувати значення елятиву, тобто передавати гранично велику міру ознаки безвідносно до інших предметів, без зіставлення з ними, без виділення одного предмета з ряду однорідних за якоюсь ознакою або якістю. У таких формах відсутнє порівняння чи зіставлення кількісних характеристик предметів, наприклад: найширші кола читачів звертаються в газету…, виділимо їхні найхарактерніші риси, питання вирішено без найменших зусиль з боку адміністрації… тощо. Ступені порівняння прикметників в українській мові змінюються за відмінками, родами, числами. Пор.: рос. он сильнее, она сильнее, оно сильнее, они сильнее – укр. він сильніший, вона сильніша, воно сильніше, вони сильніші.

Найвищий ступінь порівняння вказує, що ознака виявляється найбільшою мірою.

1. Проста форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника вищого ступеня префікса най- : дорожчий - най- дорожчий, міцніший - най- міцніший . Значення найвищого ступеня порівняння можна посилити префіксами як-, що- : як- найдорожчий, що- найменший .

2. Складена форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника слів найбільш, найменш , а також додаванням до прикметника вищого ступеня слів від усіх (за всіх), над усе : тривожний - найбільш тривожний, тривожніший над усе [15, 59].

Присвійні прикметники утворюються від назв людей і тварин. Від іменників 1-ої - назв людей - присвійні прикметники творяться за допомогою суфікса -ин , причому кінцеві приголосні твірної основи [г], [к], [х] чергуються з [ж], [ч], [ш] : сестра - сестр-ин , баба - баб-ин , Ольг а - Ольж-ин , тітк а - тітч-ин , Солох а - Солош-ин . Якщо твірна основа закінчується на [j] , маємо суфікс -ін (на письмі -їн ): Лідія - Ліді-їн , Євдокія - Євдокі-їн .

Від іменників 2-ої відміни присвійні прикметники творяться за допомогою суфікса -ів (-їв) , який чергується з -ов, -ев (-єв) :

а) якщо прикметник утворено від іменника твердої групи, то відбувається чергування -ів/-ов : дядько - дядьк-ів , дядьк-ов- ого ;

б) якщо прикметник утворено від іменника м'якої чи мішаної групи, то відбувається чергування -ів (-їв)/ - ев (-єв): Андрій - Андрі-їв , Андрі-єв- ого; лікар - лікар-ів , лікар-ев- ого [16, 18].

Від назв тварин прикметники із значенням присвійності утворюються за допомогою суфіксів -ин, -ін (на письмі -їн ): бджол-ин- ий, орл-ин- ий, змі-їн- ий, солов'-їн- ий ; чи суфіксів -ач, -яч : соб-ач- ий, кач-ач- ий, тел-яч- ий, свин-яч- ий . Іноді такі прикметники утворюються шляхом зміни кінцевого приголосного твірної основи та додаванням закінчення -ий : вовчий, овечий .

Більшість прикметників української мови функціонує у повній (змінній) формі, і лише незначна кільіксть прикметників чоловічого роду поряд із загальновживаною повною має коротку (незмінну) форму: ясен, дрібен, зелен, повен, славен, красен, винен, потрібен, певен, годен, ладен, рад та ін. Прикметники у короткій формі мають нульове закінчення.

Повні форми прикметників існують у двох різновидах: стягненій і нестягненій формах [1, 66-67].

1. Нестягнені форми прикметників (лише жіночого і середнього роду) можливі у називному та знахідному відмінках однини і множини: гарная, гарнеє, гарнії; синяя, синєє, синії .

2. Cтягнені форми є загальновживаними : гарна, гарне, гарні; синя, синє, сині . Стягнені і нестягнені форми прикметників жіночого і середнього роду відрізняються закінченнями: у нестягненій формі -ая, (-яя), -еє (-єє), -її (-її) ; у стягненій - -а(я), -е(-є), -і(-ї).

За кінцевим приголосним основи прикметники поділяються на прикметники 1) твердої та 2) м'якої груп.

До твердої групи належать прикметники, основа яких закінчується на твердий приголосний . Наприклад: добрий, вразливий, милий, прекрасний, народний, чистий. Сюди ж належать всі присвійні прикметники: батьків, Олексіїв, мамин, Софіїн , а також короткі форми прикметників: зелен, повен, годен, рад, жив .

До м'якої групи належать прикметники, основа яких закінчується на м'який приголосний та [j] : осінній, житній, ранній, художній, колишній, справжній, безкраїй, довговіїй, короткошиїй [39, 107].

Таким чином, прикметники української мови поділяються на три лексико-семантичні розряди: якісні, відносні і присвійні. Кожен з цих розрядів має певні особливості. Так, якісні прикметники позначають ознаки, виражають якість або властивість предмета. Вони утворюють ступені порівняння. Відносні прикметники визначають незмінну, сталу ознаку предмета через виділення іншого предмета. Хоча виділяють групу відносно-якісних прикметників, що мають спільні особливості, проте відносні прикметники відрізняються від якісних за граматичними і лексичними ознаками, наприклад, не утворюють ступенів порівняння. Присвійні ж прикметники вказують на ознаку предмета за належністю його живій істоті.

Отже, прикметник – самостійна частина мови, яка займає особливе місце в морфології сучасної української мови. Має багато спільного з іменником, хоча за походженням молодший за нього. Також деякою мірою пов’язаний прикметник з іншими частинами мови (дієсловом, прислівником, займенником, прийменником). Виділяють три лексико-семантичні розряди прикметників: якісні, відносні й присвійні. Кожен з цих розрядів має певні відмінності і особливості вживання в художньому творі.

1.2 Система вивчення прикметника у початкових класах

У процесі вивчення української мови учні початкових класів одержують загальні уявлення про мову як засіб спілкування, пізнання, впливу; про існування у світі різних мов (споріднених і неспоріднених), про державну мову та інші мови, що функціонують в Україні.

Початкове навчання мови передбачає пропедевтичну роботу з формування у школярів знань про одиниці різних мовних рівнів (текст, речення, слово в його лексичному і граматичному значеннях, звуки мовлення). Головна увага має приділятися практичним аспектам: роботі над значенням слова і кількісному нарощуванню словникового запасу учнів, збагаченню їхнього мовлення різними граматичними формами, розвитку вміння користуватись мовними засобами відповідно до норм літературної мови (орфоепічних, лексичних, граматичних); умінню аналізувати, оцінювати власну мовленнєву творчість, удосконалювати її [7, 42].

Практична спрямованість початкового навчання виявляється і в тому, що навчальні досягнення молодших школярів з мови оцінюються не стільки за знаннями про мову, скільки за мовними вміннями: будувати речення, різні за структурою (прості і складні, з однорідними членами речення, звертанням та ін.), за метою висловлювання та інтонацією; уміння правильно утворювати форми слова і будувати словосполучення; дотримуватися норм лексичної сполучуваності, норм вимови, наголошування слів.

Важливим навчальним умінням, яке підлягає обов'язковому контролю, є уміння застосовувати алфавіт при складанні алфавітних списків, користуванні навчальними словниками та іншою довідковою літературою.

В опануванні української мови важливо враховувати те, що вона є не тільки предметом навчання, а й засобом засвоєння інших предметів шкільної програми. Тому на уроках української мови необхідно опрацьовувати і мовний матеріал, який використовується на уроках з інших предметів, щоб забезпечити загальну мовленнєву культуру учнів. Так, необхідно на уроках мови регулярно пропонувати для практичних завдань складання словосполучень, речень зі слів, що належать до тих частин мови, поглиблена робота над якими не передбачається програмою початкових класів, але якими учні часто користуються, починаючи з першого класу. Це числівники в різних відмінках (до шістдесяти п'яти додати п'ять...), прислівники, прикметники вищого й найвищого ступенів порівняння (швидко — швидше — найшвидше; великий — більший — найбільший і под.), займенники різних розрядів (цей, той, всякий, самий та ін.) [43, 152].

Система роботи над вивченням теми «Прикметник» — це цілеспрямований процес, який передбачає певну послідовність в ознайомленні з граматичними ознаками цієї частини мови, а також поступове ускладнення завдань, спрямоване на формування навичок вживання прикметників у мовленні [21, 160].

Методика вивчення прикметника диктується його лінгвістичними особливостями. На відміну від іменника і дієслова, ця частина мови характеризується несамостійністю своїх граматичних ознак, її основні граматичні категорії (рід, число, відмінок) розглядаються тільки в єдності з такими ж категоріями іменника.

Завдання вивчення прикметника в початкових класах полягають у формуванні граматичного поняття «прикметник» як частини мови, що пов'язана з іменником, у виробленні навичок правопису родових і відмінкових закінчень прикметників, у розвитку вміння вживати прикметники в усному й писемному мовленні. Учні повинні засвоїти, що прикметник називає ознаку предмета; залежить від іменника; відповідає на запитання який? яка? яке? ; робить мовлення людини більш точним, емоційним [33, 5].

Прикметник вивчається протягом усіх чотирьох років навчання. У 1 класі в період навчання грамоти діти практично знайомляться із словами, що є ознаками предметів (без уживання терміна «прикметник»). У 2 класі вводиться термін і дається визначення прикметника. Діти вчаться називати ознаки предметів за кольором, матеріалом, смаком, розміром, за формою, змінювати прикметники разом з іменниками за зразком «один — багато» (без уживання термінів «однина — множина»). У 3 класі розглядається зв'язок іменників з прикметниками, вводяться терміни «однина — «множина», формується поняття змінювання прикметників за родами в однині, усвідомлюється неможливість такого змінювання у множині. Нарешті, в 4 класі діти вчаться змінювати прикметники за відмінками, практично (без уживання терміна) знайомляться з прикметниками твердої і м'якої груп.

У 1 класі проводиться елементарне ознайомлення учнів зі словами – назвами предметів, ознак, явищ дійсності. При цьому учень впізнає і розрізнює слова — назви предметів, ознак, дій; уміє поставити до слів питання хто? що? який? яка? яке? які? що робить? що роблять?; володіє загальновживаними українськими словами, зокрема тими, що стосуються навчальної діяльності; відрізняє на слух загальновживані українські слова від слів споріднених мов з тим самим значенням; співвідносить слово і зображення відповідного предмета, дії, ознаки [40, 132].

У 1 класі починається підготовка до усвідомлення поняття «прикметник». Тут відбувається спостереження за лексичним значенням прикметника і знайомство з питаннями, на які він відповідає. Учням слід показати, що ознаки предметів існують у житті, а слова лише називають їх, що один і той же предмет може, мати кілька ознак — ознаку кольору, смаку, розміру, призначення: яблуко — велике, достигле, кругле, червоне і солодке.

Одночасно з вирішенням цього завдання вчитель знайомить дітей із постановкою відповідних питань: олівець (який?) червоний, ялинка (яка?) зелена, плаття (яке?) нове.

Роботу над розмежуванням ознаки предмета і слова, що її називає, можна здійснити, наприклад, так: учитель демонструє перед учнями чорно-біле зображення якогось предмета (кульки, м'яча, олівця або чогось іншого) і просить сказати, який предмет вони бачать за розміром, кольором і матеріалом. Звичайно, діти не можуть виконати прохання вчителя, бо малюнок не дає для цього підстав. Далі відбувається бесіда:

— Чому ви не можете назвати ознаки предмета? (Не бачимо їх.)

— А що ви тепер можете сказати про нього? (Учитель демонструє предмет у натурі, а діти характеризують його. При цьому вчитель користується питаннями, наприклад: за кольором кулька яка? і т. ін.)

— А якщо я скажу, що на малюнку зображена синя кулька, яку фарбу ви візьмете, щоб її розмалювати? (Синю.)

— Що вам це підказало? (Слово «синя».)

— Отже, для чого нам потрібно слово «синя»? (Щоб назвати колір.)

— З чого зроблена наша кулька? (З гуми.)

— Отже, яка вона? (Гумова.)

У такий спосіб учні визначають і інші можливості ознаки предмета й переконуються, що ознака, властива предмету, закріплюється у слові [2, 7].

Другокласники і третьокласники повинні усвідомити роль прикметника у реченні. З цією метою вчитель організовує спостереження за двома реченнями чи невеликими текстами, які відрізняються наявністю або відсутністю в них прикметників (описи предметів чи природи). Внаслідок спостереження учні роблять висновок: точність, яскравість опису забезпечуються вживанням прикметників.

У 2 класі здійснюється формування початкового уявлення про частини мови; про те що слова поділяються на групи залежно від того, на яке питання вони відповідають. Формується поняття про слова, що відповідають на питання який? яка? яке? які? (прикметники). Учні дізнаються про практичне змінювання цих слів за числами, проводять складання груп слів цієї категорії, які мають різне лексичне значення: назви кольорів, розміри предметів, ознаки за відношенням до пори року, матеріалу, з якого виготовлено предмет, інші ознаки. Виявляють серед слів тих, які подібні чи протилежні за значенням [43].

Наприкінці 2 класу учень впізнає слова, які відповідають на питання який? яка? яке? які?, окремо та в реченнях, у тексті; правильно ставить питання до прикметників різного роду й числа; знаходить серед прикметників слова з подібним і протилежним значенням; добирає такі слова з допомогою вчителя і самостійно; утворює словосполучення іменників з прикметниками; добирає до відомого предмета відповідні ознаки.

У 3 класі на вивчення теми «Прикметник» програмою відводиться 12 годин. При цьому формується загальне поняття про прикметник (питання, значення, роль у реченні). Здійснюється встановлення зв'язку прикметників з іменниками за допомогою питань від іменника до прикметника. Виявляються особливості вживання прикметників у прямому і переносному значеннях. Учні дізнаються про прикметники-синоніми, прикметники-антоніми, а також про правила використання їх у зв'язних висловлюваннях через спостереження за влучним вживанням прикметників у тексті, зокрема в описах, розмірковують над тим, з якою метою вони дібрані автором. Також учні спостерігають за вживанням прикметників у загадках, вибирають з-поміж поданих прикметників ті, що найточніше характеризують персонажів, події, явища.

Також у 3 класі учні вивчають:

· змінювання прикметників за родами у сполученні з іменниКами;

· родові закінчення прикметників: -ий, -ій, -а, -я, -є, -є;

· розпізнавання форм прикметників за родовими закінченнями та іменниками, від яких залежать прикметники;

· змінювання прикметників за числами у сполученні з іменниками [29, 37].

Наприкінці навчального року третьокласник має уявлення про прикметник як частину мови; впізнає прикметники в реченні і тексті; пояснює пряме і переносне значення прикметників у процесі виконання навчальних вправ; пояснює роль прикметників у мові і мовленні; будує сполучення прикметників з іменниками; встановлює між ними граматичний зв'язок за допомогою питань (нове пальто — пальто (яке?) нове, у новому пальті — у пальті (якому?) новому); пояснює прикметники у прямому і переносному значеннях; добирає до поданих прикметників 1—3 синоніми та антонім; використовує їх в усному і писемному мовленні, зокрема в описах; бере участь у колективних навчальних вправах з удосконалення речень, текстів шляхом додавання (добору) прикметників до іменників; складає прості загадки про предмети за допомогою прикметників, що характеризують предмети-відгадки; змінює прикметники за родами; визначає рід прикметників за закінченням, поставленим питанням; за родом іменників, з якими вони зв'язані; змінює прикметники за числами у сполученні з іменниками; вводить їх у речення [42, 26].

У 4 класі на вивчення теми «Прикметник» відводиться 22 години. При цьому в учнів відбувається розвиток умінь впізнавати прикметники в тексті, проводяться спостереження за їх роллю в мовленні. Продовжується формування уявлень про прикметники-синоніми та прикметники-антоніми. Вивчаються правила вживання прикметників у прямому та переносному значеннях. Здійснюється спостереження за вживанням прикметників у текстах різних стилів: художньому і науковому (без термінів), та за змінюванням прикметників за родами та числами у сполученні з іменниками. Учні також вивчають родові закінчення прикметників, проводять розрізнення роду і числа прикметників у сполученнях з іменниками, ознайомлюються із відмінюванням прикметників у сполученні з іменниками (таблиця відмінювання) в однині та множині. Також учні будують сполучення слів і речень з прикметниками в різних відмінкових формах, вводять їх у текст, визначають відмінки прикметників за відмінками іменників.

Також у 4 класі учні вивчають:

побудову речень з однорідними членами, вираженими прикметниками, складних речень за зразком, за схемами з поданими сполучниками, введення їх у тексти;

вимову і написання найуживаніших прикметників на -ський -цький, -зький;

вживання ь перед закінченнями прикметників у родовому, давальному, орудному та місцевому відмінках однини;

вживання відмінкових форм прикметників у множині. Закінчення -/ у називному відмінку множини (вимову та правопис) [21, 163].

Наприкінці навчального року четвертокласник відносить до прикметників слова, що означають різні ознаки предметів; добирає до поданого прикметника 2—3 синоніми, антонім; пояснює і вживає в мовленні прикметники в прямому і переносному значеннях у художніх і науково-популярних текстах; змінює прикметники за числами і в однині за родами; визначає рід і число прикметника за родом зв'язаного з ним іменника та за характерним закінченням; користується таблицею відмінювання прикметників, поданою в підручнику, у процесі виконання навчальних вправ на практичне засвоєння відмінкових закінчень прикметників; зіставляє і розрізнює відмінкові закінчення прикметників з орієнтацією на твердий і м'який приголосний основи; визначає в процесі виконання навчальних вправ відмінки прикметників за відмінками іменників (на основі встановлення зв'язку слів у реченні); будує, поширює прості речення однорідними членами речення, вираженими прикметниками; дотримується правил вимови і написання прикметників на -ський, -цький, -зький; вживає букву ь для позначення м'якості кінцевого приголосного основи у відмінкових формах прикметників (синьої, давнього, братньою, літньому, могутньому), правильно вимовляє і позначає на письмі форми прикметників жіночого роду у давальному і місцевому відмінках (зимовій, холодній, хорошій), дотримується м'якої і пом'якшеної вимови кінцевих приголосних основи прикметників у називному відмінку множини (хороші, далекі).

Важливо показати дітям залежність прикметника від іменника. Це можна зробити при виконанні такого, припустімо, завдання:

— Доповніть подані словосполучення прикметником широкий :

Їхали степом (яким?)....

Були в степу (яком у?)... .

Бачили степ (який?)... .

— Що відбувається з прикметником при зміні іменника, з яким прикметник пов'язаний? [43, 138].

Подальша робота над засвоєнням загального значення прикметника здійснюється шляхом збагачення словника учнів якісними, відносними і присвійними прикметниками (без уживання термінів), спостереження за прямим і переносним значенням прикметників, добору потрібних синонімів і вибору з ряду синонімів точного слова.

Вивчаючи рід прикметників, учні мають засвоїти, що:

¾ прикметники в однині змінюються за родами;

¾ рід прикметника залежить від іменника, з яким прикметник пов'язаний;

¾ прикметники чоловічого роду відповідають на питання який? і мають закінчення –ий (-ій);

¾ прикметники жіночого роду відповідають на питання яка? і мають закінчення -а(-я); прикметники середнього роду відповідають на питання яке? і мають закінчення -е(-є);

¾ у множині прикметники за родами не змінюються [6, 9].

Вивчаючи іменник, діти усвідомили, що він за родами не змінюється, але має рід. Під час вивчення прикметника слід показати учням, що на відміну від іменника прикметник змінюється за родами і що рід прикметника зумовлюється родом іменника, разом з яким прикметник утворює словосполучення. З цією метою вчитель може організувати спостереження за словосполученнями, у яких іменники поєднуються з одним і тим же прикметником. Як один із варіантів такої роботи може бути, наприклад, демонстрація малюнків, на яких зображені червона стрічка, червоне яблуко. Учні повинні записати назви предметів та їх ознак, визначити рід іменників і відповідно прикметників, виділити закінчення в них.

Отже, при визначенні роду прикметників учні засвоюють такий порядок дій:

1) знаходжу іменник, з яким зв'язаний прикметник;

2) визначаю рід цього іменника;

3) за родом іменника встановлюю рід прикметника [33, 5-6].

Для того щоб показати, що у множині прикметники за родами не змінюються, можна запропонувати дітям дописати закінчення прикметників у таких словосполученнях: червон.... стрічки, червон... яблука. Учням неважко помітити, що у множині прикметник має одну й ту ж форму, а отже, за родами не змінюється.

Вивчаючи число прикметників, діти повинні усвідомити, що:

¾ прикметники, як і іменники, мають два числа — однину і множину;

¾ прикметники завжди стоять у тому числі, що й іменники, з якими прикметники пов'язані [29].

З терміном «число» учні вперше зустрічаються в 3 класі, однак ще в 2 класі вони вчаться практично змінювати прикметники разом з іменниками за зразком «один — багато». Така підготовча робота створює підґрунтя для розуміння того, що число прикметника не самостійна, а повністю залежна від іменника категорія. Розділити за принципом «один — багато» можна тільки предмети, а не ознаки, ознака ж приписується одному предметові (прикметник в однині) або групі предметів (прикметник у множині).

Щоб діти усвідомили цю особливість числа прикметників, учитель може провести таку, наприклад, роботу: демонструється два малюнки (на одному з них зображена одна червона троянда, на другому — кілька троянд такого ж кольору). Діти одержують завдання утворити за кожним із малюнків словосполучення, до складу яких входять іменник і прикметник — назва кольору. Вчитель веде бесіду:

— Скільки троянд зображено на першому малюнку? (Одна.) А на другому? (Кілька, багато.)

— Скільки кольорів ви бачите на малюнках? (Один.)

Так діти приходять до висновку, що однина/множина іменників зумовлена кількістю предметів, а однина/множина прикметників визначається не кількістю ознак, а числом іменника, від якого прикметник залежить [19, 15].

Знайомлячись із відмінюванням прикметників, учні повинні усвідомити, що відмінок прикметника визначається за відмінком іменника. Показати це можна на таблиці відмінкових закінчень прикметників чоловічого й середнього родів і відмінкових закінчень прикметників жіночого роду. Робота з таблицями дасть учням змогу простежити за тим, як змінюються прикметники за відмінками, і запам'ятати відмінкові питання прикметника. Учні помітять, що відмінкові закінчення іменника і зв'язаного з ним прикметника різні» визначити відмінок прикметника можна за відмінком іменника, відмінкове закінчення прикметника збігається із закінченням питання, на яке він відповідає (який? — зелений, якого? — зеленого).

Виконання різних тренувальних вправ на визначення відмінків прикметників і правильне вживання їх відмінкових форм у словосполученні й реченні слід поєднувати із систематичною роботою над розвитком усного і писемного мовлення молодших школярів.

Отже, вся система роботи з граматичними категоріями прикметника націлена на усвідомлення учнями лексичних і граматичних особливостей цієї частини мови.

Розділ 2. Експериментальне дослідження особливостей вивчення прикметника на уроках рідної мови у початкових класах

2. 1 Організація і зміст експериментального дослідження

Аналіз методичної літератури, а також власні спостереження за навчально-виховним процесом у початковій школі дали змогу виявити, що загальний недолік педагогічної практики – недостатня спрямованість на послідовне, систематичне опрацювання прикметника як частини мови. Відповідно, у багатьох молодших школярів не сформовано загального поняття про прикметник, його семантичні та мовно-функціональні ознаки.

З метою перевірки стану сформованості у молодших школярів загального поняття про прикметник нами здійснено педагогічну діагностику особливостей мовних уявлень і понять з даної теми; розроблено і впроваджено у педагогічну практику початкової ланки загальної освіти, а також перевірено ефективність педагогічних умов формування у молодших школярів загального поняття про прикметник як частину мови.

У перебігу констатуючого етапу експерименту вивчався стан сформованості у молодших школярів загального поняття про прикметник.

Дослідження здійснювалося у три взаємопов’язані етапи:

На першому етапі (2006-2007 рр.) – проаналізовано наукову та методичну літературу з обраної проблеми. Визначено вихідні теоретичні положення, об’єкт, предмет мету, сформульовано гіпотезу дослідження, конкретизовано завдання.

На другому етапі (2007-2008 рр.) – проведено констатуючий експеримент: розроблено критеріїв та методи педагогічної діагностики рівнів сформованості у молодших школярів загального поняття про прикметник; розроблено та обґрунтовано методичні умови формування у молодших школярів загального поняття про прикметник як частину мови. З метою перевірки висунутої гіпотези розроблялись шляхи науково-методичного забезпечення формуючого експерименту.

На третьому етапі (2008 р.) – опрацьовано результати педагогічного експерименту, проаналізовано та узагальнено емпіричний матеріал, сформульовано висновки, розроблено рекомендації, які втілено у практику навчання української мови молодших школярів.

З метою формування в учнів 4 класу Копичинецької ЗОШ №2 І-ІІІ ступенів Гусятинського району Тернопільської області загального поняття про прикметник як частину мови ми розробили систему вправ і завдань. При цьому використовували вправи таких видів:

1. Аналіз навчальних текстів з додатковими завданнями.

2. Попереджувальні, вибіркові і творчі диктанти.

3. Завдання для розвитку пізнавальної активності учнів.

Наведемо приклади навчальних текстів з додатковими завданнями , які використовувалися у процесі формуючого експерименту.

1. Тарас Григорович Шевченко

Тарас Григорович Шевченко — славетний поет і художник. Він писав щиро, правдиво, чесно. Мав гарний голос, знав багато народних пісень і дуже гарно співав. Він любив кобзарів, бандуристів. І сам грав на кобзі й скрипці. Але життя його було тяжке. Рано залишився сиротою і поневірявся по світу, був на засланні, в солдатах. Він був справжнім співцем свого народу, знедоленої України. («Материнка», 62 слова).

2. Наша хата

Мамина хата в саду, як у віночку. Коло хати — вишні, черешні, яблуні, калина. Перед вікнами — бузок, барбарис, і під вікнами — півники, красоля, півонії, чорнобривці, нагідки. А в саду є проліски, ряст, сині черевички, барвінок.

З весни до осені коло хати— квіти. Барвисті, пахучі. І хата ошатна. І на душі приємно. Наша хата і ми — немов у віночку. (Буквар «Материнка», 59 слів).

Завдання

1. Утворити і записати словосполучення за схемами:

а) який? що?; які? хто?;

б) яка? хто?; які? що?

2. До поданих словосполучень добрати і записати протилежні за значенням:

а) похмурий день —…; глибока річка — …;

в) теплий вітер —…; нове життя —….

3. Скласти і записати речення про весну. Підкреслити прикметники, визначити рід, число.

4. Із поданими прикметниками утворити й записати словосполучення:

а) весела, співучий, цікаве;

б) чарівна, ніжний, рідне.

6. До поданих прикметників добрати синоніми:

а) веселий —…; б) сильний —… .

7. Із тексту «Наша хата» виписати прикметники. Визначити рід, число.

8. Скласти і записати речення зі словосполученнями:

а) тендітні проліски; б) ніжні конвалії

9. Дописати речення:

а) Діти згадували…

б) Двоє друзів…

10. Зробити звуко-буквений аналіз слів:

а) дзвінкий; б) бджолиний.

3. Свята Вечеря

Тихий зимовий вечір. Яскравіше, ніж завжди, світять зорі. Це вечір перед Різдвом Христовим.

Кожна родина чекає тієї хвилини, коли на небі загориться перша зірка. Це знак, що можна сідати до Святої вечері.

Білим обрусом застелений стіл. Посередині стоїть макітра з кутею. І яких тільки наїдків немає на столі!

Тут гриби, вареники, голубці, риба. У дзбанку духмяний узвар. Дванадцять страв у цей вечір подає господиня до столу. (68 слів)

4. Спогади Оксани Іваненко

Мені здається, у мене було надзвичайне дитинство. Насичене, вщерть заповнене якимись цікавими подіями, справами. Хоча в сім’ї було двоє дітей — я і старший на два роки за мене брат, — але ми вчилися у великому дитячому середовищі. В домі у нас жили наші ровесники — двоюрідні брати і сестри, багато маминих учнів.

У нас була велика бібліотека. Щоліта ми з братом починали її впорядковувати, але поринали в читання. Бібліотека— це було наше володіння. (О. Іваненко, 74 слова)

5. А я тебе, вулице, не боюся

Андрійкове село дуже схоже на твоє. Є такі ж вулички. А по тих вуличках їздять автомобілі, мотоцикли, велосипеди.

Андрійко знає, що вулицю краще переходити на переході. Бачив, як позначений перехід? Молодець, ти — уважний.

Спершу Андрійко дивиться ліворуч і йде до середини вулиці, а тоді — праворуч. Отак перейде вулицю і йде по узбіччю, назустріч транспорту. (Збірка «Андрійкова книжка», 60 слів)

Завдання.

1. Підкреслити прикметники, визначити рід, число (текст «Свята вечеря»):

а) у першому реченні третього абзацу;

б)у п'ятому реченні третього абзацу.

2. До поданих прикметників добрати антоніми:

а) веселий —...; мовчазний — ...;

б) теплий —...; лінивий —....

3. Добрати прикметники, які б відповідали таким схемам:

4. Із тексту «Спогади Оксани Іваненко» виписати два словосполучення прикметника з іменником, визначити рід, число.

5. Встановити зв'язок слів у реченні:

а) Холодний вітер гойдає віти могутнього дуба.

б) Голодний вовк блукає засніженим лісом.

6. До поданих прикметників добрати синоніми:

а) розумний; б) сильний.

7. Записати з пам'яті прислів'я про зиму.

8. Замінити сполучення іменників сполученням прикметників з іменниками:

а) листя клена, щебетання пташок, допомога товариша;

б) вітер з півдня, хвіст лиса, потік води.

9. Дати письмову відповідь на запитання, використовуючи прикметники:

а) Яким повинен бути товариш?

б) Яким повинен бути прикордонник?

10. Скласти і записати речення зі словосполученнями:

а) білі сніжинки; б) тріскучий мороз.

6. Леся Українка

Леся Українка жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки, не бігала з ровесниками гучними коридорами… Вчителями її були мати — письменниця Олена Пчілка, батько — юрист Петро Антонович, книги і життя.

У сім’ї панувало художнє слово. Перекладали, писали твори, переказували історії, записували народні пісні і звичаї, декламували. Батько дуже любив літературу, пишався з того, що в Чернігові його учителем був Леонід Глібов. Знав його байки і розучував їх з дітьми. Мати кохалася в народній творчості, навчала дітей шанувати рідну мову, пісню. («Збірник творів, документів, спогадів», 83 слова)

7. Горобець

Я повертався з полювання, йшов садом. Попереду стежкою біг мій собака. Раптом собака спинив ходу. Почав підкрадатися, ніби почув дичину. Я пішов уздовж стежки і побачив горобчика.

Вітер дуже розгойдав дерево, і гороб’ятко випало з гнізда.

Мій собака поволі наближався до нього. Раптом старий горобець упав перед самою мордою собаки, настовбурчився, заверещав. Раз чи два стрибнув просто до зубастої пащі пса. Горобець кинувся рятувати своє дитя. Він затуляв його собою. Все його тільце тремтіло. Він гинув, але хотів урятувати своє дитя.

Я відкликав собаку. (За І. Тургенєвим, 85 слів)

8. Ожеледь

Надворі було тепло, а потім підмерзло. Шляхи стали блискучими і слизькими.

Я вийшов на вулицю. По дорозі біг хлопчик. Він біг... і простягся на льоду. Вітер зірвав з нього шапку, і вона покотилася по дорозі. Вона була схожа на кудлате чорне цуценя. Я стояв біля воріт і голосно сміявся.

Хлопчик встав, сердито подивився на мене і кинувся наздоганяти шапку.

Я побіг за ним. Раптом я посковзнувся і з усього розмаху впав на лід. Дуже забив спину, і мені чомусь не було смішно. (За О.Буковим, 83 слова)

Завдання.

1. Виписати прикметники і зв'язані з ними іменники, визначити відмінок (перший текст):

а) у першому реченні першого абзацу;

б) у другому реченні першого абзацу.

2. Утворити власні назви від поданих прикметників. Позначити у прикметниках суфікси.

а) львівський, чернівецький;

б) миколаївський, полтавський.

3. Позначити будову прикметників:

а) давній; б) ніжний.

4. Замінити у реченні форму однини прикметників на форму множини і визначити їх відмінок:

а) Ніжний підсніжник тягнеться до сонечка.

б) Справжній володар листяного лісу — дуб.

5. Скласти і записати речення про свого друга.

6. До іменників добрати прикметники, виділити закінчення у прикметниках:

а) ... серце,... хліб; б) ... матуся,... книга.

7. Записати міркування:

а) Дятел —лікар дерев. Він...

б) Треба садити дерева. Вони...

8. Добрати заголовок до першого тексту.

9. Записати словосполучення у родовому й орудному відмінках:

а) вербова гілка; б) калиновий гай.

10. Із поданих слів скласти і записати речення. У прикметниках визначити відмінок:

а) сьогодні, ходив, прогулянку, ліс, я, на, у зимовий;

б) смуги, посіви, від, лісові, вітрів, захищають.

Наведемо приклади попереджувальних, вибіркових і творчих диктантів, які використовувалися у процесі формуючого експерименту як засіб розвитку уявлень учнів про прикметник.

І. Попереджувальні диктанти.

1.У ранній час усе прокидається. Люди поспішають у поле, на тваринницьку ферму. Першими починають трудовий день доярки. До них після школи приходить Оленка. На фермі працює її мати. Під час літніх канікул Оленка допомагала матусі на фермі.

2.Осінь відходила. М'яким промінням сонця визолотила на деревах листя. Викупала його свіжими дощами. Потім зняла з усіх дерев розкішне вбрання і встелила ним осиротілу землю.

ІІ. Вибіркові диктанти.

1. Україно! Краю милий,

Краю золотавий,

Поля твої широкополі,

Пісні дзвінкоголосі,

Міста наші рідні,

Сади пишнодвітні,

Пшениці ряснії,

Городи багатії. (М. Ткач)

3. Кожній квітці навесні

Сняться кольорові сни.

Кульбабі сняться золоті,

Тюльпану — сни червоні,

І дуже-дуже голубі — …

2. Мова, наша мова,

Мова кольорова,

В ній гроза травнева

Й тиша вечорова.

Мова, наша мова,

Літ минулих повість,

Вічно юна мудрість,

Сива наша совість. (Ю. Рибчинський)

Дзвіночку лісовому.

Бузку — бузкові сняться сни,

Волошці — волошкові,

Ромашці — білі від роси,

Фіалці — фіалкові. (Б. Заверуха)

3. Тихий зимовий вечір. Сонце сховалося за обрій. Рожевіє сніговий килим. Мерехтять зорі в глибокому небі.

Раптом з півночі насунула чорна хмара. Повільно закружляли лапаті сніжинки над холодною землею. М'яка біла ковдра лягає на поле, ліс, дорогу.

Я прислухаюся. У нічній тиші чую ніжний дзвін сніжинок.

4.Березень називають веселим святом світла. Березневе повітря пахне ранньою весною. Чутливе вухо ловить перші ознаки весни. Пробуджується в цю пору сонний ліс. Ось над головою почувся дзвінкий спів, Промайнула за стовбурами руда сойка. Ось стрибнула зі старого сучка легка білка. Строкатий дятел довбає старе дерево.

5.Білі берізки одягають весною золотисті сережки. А міцні дубки радісно простягають своє гілля до сонця.

Хто ж це охороняє здоров'я дерев?

Це робить дятел. Цілий день проводить він медичний огляд своєї ділянки. Перелітає з дерева на дерево. Заглядає в кожну щілину. Від його гострого дзьоба не сховатись жодній шкідливій комашці.

6. Тихо сіяв на прив'яле листя дрібний дощ.

Тихо шуміла трава під бризками. Ковтала воду суха земля. Пирскало й плюскотіло віття на дереві.

І знову синіє небо. А на ньому золоте сонце сипле скрізь гарячими, блискучими бризками. По шляху біжать жваві струмочки. Вони крутяться, підстрибують, весело буркочуть (За С. Василъченком).

7.От стеляться зелені левади. Густа трава й дрібнесенька осока до ходять до самої води. Між м'якими зеленими берегами в'ється гадюкою Раставиця. А там далі вона повилась між високими вербами та лозами. По обидва боки Раставиці стеляться чудові городи. (За І. Нечуєм-Левицьким).

8.Ще не зійшло сонце. Ще дрімає очерет. Спить і вода. Біля берега задивилися на свою вроду гіллясті кучеряві верби. Та ось прорізала раптом зелене баговиння блискавиця. Почали пустувати коропці. А з очерету випливає блискуча чорна лиска. Крикне лиска. Із зелені випливають її пухнасті сизі малята. Чудесний ранок на річці.

9.У наших українських лісах є чимало різних звірів і тварин. Але кожного року можна зустріти зовсім нових. На Київщині, Чернігівщині, Вінниччині з'явилися плямисті олені.

Плямисті олені красиві, стрункі тварини. По боках у них яскраві білі плями. За це їх назвали плямистими.

М'ясо плямистих оленів дуже смачне і поживне. З їх шкіри виготовляють замшу. З молодих рогів роблять спеціальні ліки.

10. Яр був глибокий, зелений та" веселий. Одним кінцем яр простягався до села. На узгір'ї було видно веселі білі хати в садочках. Проти сонця блищав великий став з високими вербами коло греблі. Другим кінцем яр ішов далеко аж до високої крутої гори. Гора та була покрита аж до верху старим зеленим лісом (За І. Нечуєм-Левицьким).

ІІІ. Творчі диктанти і завдання.

1. Замінити прикметники так, щоб похмура картина природи змінилася на протилежну.

Важкі чорні хмари пливли по небу. Сердитий вітер гойдав віти дерев. Жовте листя сумно тріпотіло од вітру. Настала холодна осінь.

2. До іменників добрати прикметники, що вказують на ознаку за формою.

стежка — сонце — яблуко —

стіл — річка — дерево —

3. Записати відповіді на запитання.

Яка на смак груша?

Який за кольором буряк?

Який за формою кавун?

Яка на дотик гілочка ялини?

4. До прикметників добрати іменники. Словосполучення записати.

а) Сонячний ..., блакитне ..., вечірня ... .

б) Дерев'яний ..., залізна ..., скляний....

в) Кисле ..., гіркий ..., солодка....

г) Вузька..., могутнє..., струнка....

5. До іменників добрати за змістом прикметники.

а) День, струмок, привіт.

Дзвінкий, гарячий, сонячний.

б) Станція, птах, кисіль.

Водяний, водянистий, водний.

в) Птах, комбінат, місцевість.

Гористий, гірський, гірничий.

г) Гілка, іграшка, прикраса.

Ялиновий, ялинковий.

6. Знайти і виправити помилки.

а) Мій брат на канікулах зібрав колекцію болотистих рослин. Він шукав їх у болотних лісах.

б) Бабуся зварила риб'ячу юшку. Рибний хвостик ми віддали котові.

в) Цього року була снігова зима. Ми часто спускалися з сніжної гірки.

7. Поширити речення прикметниками.

а) Прилинула ... весна. Під... промінням парують ... поля.

б) На ... подвір'я вибіг ... хлопчик. Прислухався до ... звуків.

8. Замінити виділені слова прикметниками і записати сполучення за зразком: варення з малини — малинове варення.

Каша з пшона — Кисіль з вишень —

Стрічка з шовку — Будинок з цегли —

IV. Контрольні диктанти.

1. Весна

Настала весна. Сонце ллє на землю тепло. З півдня повернулися перші птахи, щебечуть веселі пісні. Молоденька травичка переливається смарагдовим блиском. Яскраве світло заливає все навколо. Радісне життя веселить серце.

На луках вже пасеться худоба. Селяни закінчили весняну сівбу. На городах висаджують ранні овочі.

За селом розкинувся гай. Леся й Оксанка пішли по квіти. З запашними букетами прийшли додому. (59 слів.)

2. Скарб

У вихідний день Анатолій Мартинюк гуляв берегом Дніпра. Стежка проходила через балку. Схили балки розорані для посадки дерев. Раптом серед в'язкої глини Анатолій помітив якісь зелені кружальця великих розмірів. Він пішов по ріллі і знайшов два розбиті горщики. З них висипались мідні монети.

Всього Анатолій нарахував кілька сотень старовинних монет. Скарб передав до краєзнавчого музею. (56 слів.)

3. Криниці

Криниці. З якою пошаною оспівано їх у піснях, возвеличено у легендах. Скільки їх на безмежній українській землі! А яка криниця без зелені? Традиційно біля неї висаджують калину. Деревце не тільки прикрашає місце, а й оберігає воду від спеки. У дбайливих господарів біля кринички стоїть чепурненька лавка, відерце і полив'яний кухлик. Усіх криничка щедро пригощає водицею. Чистою, прохолодною, на лугових травах настояною. (62 слова.)

4. Весна аж співала навкруги, бриніла ніжним південним вітерцем.

Усе в лісі радіє, а береза плаче. Під гарячим промінням сонця сік швидко тече по її білому тілу, через кору він проступає назовні. Таке враження, що це сльози берези.

Сік у берези — це те саме, що кров у людини. А тому треба берегти березу. Берези, з яких беруть багато соку, засихають і швидко гинуть. (62 слова.)

5. Ведмеже сімейство

На осяяну сонцем лісову галявину вивела ведмедиха своїх маленьких ведмежат. Зупинилась. Чи все спокійно у лісі?

Туляться до матері маленькі ведмежата. Лячно їм у величезному лісі. Лише недавно вибралися з теплого барлога. Прислухаються ведмежата, як шумить вітер у верховітті дерев. На висохлій сосновій гілці дятел вистукує барабанний дріб.

Будуть ведмежата звикати тепер до рідного лісу, гратися, кататися по м'яких купинах й лазити на дерева. (66 слів.)

6. Найхоробріші

За селом ще чорніють поля. А одне наче зеленою фарбою залите. Веселі паростки потяглися до сонця.

Коли ж вони встигли вирости? Це озиме жито, його тут минулої осені посіяли. Зернята встигли до морозів прорости і підняти над землею зелені пальчики. Потім їх снігом занесло.

Холодно було під снігом. Але паростки терпіли і чекали весни. Тепер вони першими можуть погрітися. Найхоробріші! (61 слово.)

7. Сарна

Діти поверталися з лісу і натрапили на маленьку сарну. Біля неї лежала мертва мати.

Діти принесли звірятко до школи і спробували нагодувати. Спочатку сарна відверталася. Та скоро почала жадібно смоктати молоко.

Другий рік живе сарна у школі. Вона виросла й зміцніла. На голові з'явилися маленькі ріжки. Сарна любить гуляти на шкільному подвір'ї. А дружить із собакою Джафаром і кішкою Муркою. (61 слово.)

9. Летить дятел. Несе в дзьобі соснову шишку. Прилетів, сів на осику. Але не на гілляку, як усі птахи, а на стовбур, як муха на стіну. Зачепився за стіну гострими кігтями, а знизу ще й хвостом підпирається. Пір'я хвоста жорстке, міцне. Вставив свіжу шишку в тріщину осики, а стару витягнув дзьобом, викинув. Розправився з цією, полетів за іншою. (57 слів.)

Наведемо приклади завдань для розвитку пізнавальної активності учнів 1-4 класів засобами прикметника.

1. Прочитайте вірші, знайдіть прикметники та іменники, з якими вони пов'язані.

Нахиляє дуб високий

серед пишної долини

віти дужі і високі

до червоної калини. (Б. Грінченко)

В синьому тумані,

в сині димовій

— яблука рум'яні,

груші медові.

М. Рильський

В нашої бабусі

Є біленькі гуси,

Курочки рябенькі,

Качечки жовтенькі. (М. Чопик)

2. Цікава етимологія.

Червоний — похідне від праслов'янського кореня черв, що мав значення «черв'як, з якого добували червону фарбу». Звідси ж і назва місяця червень, у якому збирали червеця для виготовлення червоної фарби.

3. Доповніть і запишіть загадки. Відгадайте їх. Які слова в загадках допомагають знайти відгадки? До якої частини мови належать ці слова?

· Ні старому, ні... (малому) не дасть приступити до дому. (Собака)

· Звірок... (маленький),

Зимою ... (біленький),

Літом ... (сіренький).

По полю стриб-стриб,

По снігу диб-диб. (Заєць)

· Ой, за лісом, за пралісом ... (золота) діжа горить. (Сонце)

· В мене є ... (великий) хист,

Я співаю, як артист. (Соловейко)

· Маленький, ... (сіренький) на соняшник сів,

Надзьобався добре й далі полетів. (Горобець)

· Увесь ... (колючий), такий злючий,

Ледве злякається — у клубок згортається. (їжак)

· Летить орлиця по ... (синьому) небу,

крила розкрила, сонце закрила. (Хмара)

· Влітку сірий, взимку ... (білий). (Заєць)

· ... (Білі) зуби має, але всі ховає.

... (Довгі) коси має, та не заплітає. (Кукурудза)

· Біг кінь білобокий через Дунай ... (глибокий):

Як упав — заіржав, увесь світ задрижав. (Грім)

· ... (Круглий), як горох, із хмар торох-торох.

Пада, сонцю не рад, криги й дощика брат. (Град)

· ... (Сиві) воли усе поле затягли. (Туман)

· ... (Чорна) корова усіх людей поборола,

а ... (білий) віл усіх людей підвів. (Ніч, день)

• ... (Колючий) клубочок прибіг у садочок. (Їжак)

4. Вставте у вірш потрібні за змістом і формою прикметники.

Ой ... ,ой ...

бублики у Тані:

..., ..., з маком,

ще й... .

Медяні, запашні

Танечка поїла,

а для нас, а для нас

дірочки лишила.

Слова для довідок: медяні, смачні, запашні, смачні, рум'яні.

5. Цікава етимологія

Бублик — власне українське слово. Похідне від давньоруського бубьлъ, походить від слова буба — «щось кругле», «булька, пухирець». Отже, бублик — це одночасно круглий і пишний виріб.

6. Спишіть текст. Підкресліть прикметники, вжиті у переносному значенні.

Ранок

Був прозорий свіжий ранок, омитий ще уночі рясним дощем. Поспішно танули на зігрітій синяві останні хмарки. По квітучій, святково оздобленій росою землі безшумно гуляло ласкаве сонце.

За Л. Ляшкевичем

Визначте рід і число прикметників.

7. Цікава етимологія

Прозорий — давнє слов'янське слово, утворене за допомогою префікса про- у значенні «через, наскрізь» і кореня -зор- (від «бачити, дивитися). Отже, прозорий буквально означає, «через який видно наскрізь».

8. Гра «Сигнальники». Учитель читає загадки. Діти сигналізують картками, почувши прикметник, і відгадують загадки.

У зеленім кожушку,

В костяній сорочечці,

Я росту собі в ліску,

Всім зірвати хочеться. (Горіх)

Маю плаття зелененьке,

Гнучкі ніжки віти,

Білу кору, стан тоненький...

Як я звуся, діти? (Береза)

У вінку зеленолистім,

У червоному намисті

Вдивляється у воду

На свого чарівну вроду. (Калина)

На городі молода

Пишні коси розпліта.

У зеленії хустинки

Золоті хова зернинки. (Кукурудза)

Маленький, чепурненький,

Крізь землю пройшов,

Червону шапочку знайшов. (Гриб)

Ні рак, ні риба, ні звір, ні птиця;

голос тоненький, а ніс довгенький,

Хто його уб'є, той свою кров проллє. (Комар)

· Червоненька, маленька, малим дітям солоденька. (Цукерка)

· Біле, а не цукор, м'яке, а не вата, без ніг, а йде. (Сніг)

· Жовте, кисле на дереві висне. (Лимон)

· Червоне личко, зелена стрічка. (Помідор)

· У середині червоний, на смак солодкий. (Кавун)

9. Цікава етимологія

Пишний — із праслов'янського кореня, первинне значення якого «надутий». Із часом розвинулися переносні значення «гордий», «гарний», «огрядний». Етимологічно споріднено зі словами пух, пухнути.

Коса — давнє слов'янське слово. Утворене від того ж кореня, що її у слові чесати. Початкове значення — «скуйовджене волосся»; сучасне значення «заплетене волосся» є вторинним.

З метою формування в учнів експериментального класу поняття антонімії і синонімії прикметників ми використовували такі завдання.

1. Згрупуйте слова із спільним значенням, підкресліть закінчення.

Безмежний, ніжний, старий, видатний, делікатний, неосяжний, безконечний, визначний, старезний, знатний, м'який, неозорий, тонкий, видний, безмірний, давній, витончений, архаїчний.

· Зі словами неосяжний, витончений складіть речення.

· З'ясуйте значення слова архаїчний.

Архаїчний — давній, застарілий.

2. Спишіть прислів'я, замість крапок вставте антонімічні прикметники.

· І найменша іскорка зродить ... (найбільший) вогонь.

· Біля ... (сухого) дерева й сире горить.

· 3 великої хмари ... (малий) дощ буває.

· Чим ... (темніша) ніч, тим ясніші зорі.

· В орача руки чорні, та хліб ... (білий).

· Колос ... (повний) до землі гнеться, а порожній угору пнеться.

· Порожня бочка гучить, а ... (повна) мовчить.

· ... (Широкі) ворота увійти, та ... вузькі вийти.

· Лучче з... (доброго) коня впасти, ніж на поганому їхати.

· Ранні пташки росу п'ють, а... (пізні) слізки ллють.

· ... (Новою) дорогою йди, та старої не забувай.

· Задні колеса за ... (передніми) їдуть.

· Пошив; на собаку мале, а на кота ... (велике).

· Де слова масні, там пироги ... (пісні).

· День довгий, а вік ... (короткий).

· За ... (малим) поженешся — велике загубиш.

· Поганий на вроду, та ... (добрий) на вдачу.

· Вогонь добрий слуга, та ... (поганий) хазяїн.

У словах пнеться, пташки охарактеризуйте приголосні.

3. Цікава етимологія

Добрий — з праслов'янського кореня, що мав значення «зручний, хороший, відповідний». Слово етимологічно споріднене з іменником доба, первинне значення якого «зручний час» поступово розвинулось у «час взагалі» І «період часу у 24 години».

Поганий — раннє слов'янське запозичення з латині, де означало спочатку «селянин», пізніше «язичник». У слов'ян вживалося в останньому значенні. З часом було перенесено на заборонену вірою їжу, потім на все неїстівне (звідси назва отруйного гриба поганка) і, нарешті, на все, що викликало неприємні, негативні відчуття.

З метою розвитку уявлень школярів про рід, число, відмінок прикметників ми використовували такі вправи:

1. Спишіть. Підкресліть прикметники, визначте рід і число.

Це було зимового вечора. Рожеве сонце сховалось за обрій. Заіскрився пухнастий сніговий килим. Стало тихо. Замерехтіли зорі у глибокому небі. Раптом з півночі насунула чорна хмара. Потемнів сніг. Великі сніжинки тихо лягали на сонну землю.

За В. Сухомлинським

· В останньому реченні визначте граматичну основу.

· Зробіть звуковий аналіз слів землю, лягали.

2. Від кожного іменника утворіть і запишіть прикметники чоловічого, жіночого, середнього роду.

Зразок. Щастя — щасливий, щаслива, щасливе.

Розум —...

Сонце —...

Жито —...

Дощ—...

· Позначте закінчення прикметників.

· Яка літера у слові щастя означає два звуки?

3. Цікава етимологія

Щастя — праслов'янське, похідне від двох коренів: «хороший», «частина»; буквально «хороша частина, частка».

4. Випишіть з вірша по одному словосполученню із прикметниками чоловічого, жіночого і середнього роду. У дужках позначте їхній відмінок.

Дуб

Могутній дуб, прадавній дуб стоїть побіля яру. Розкинув свій листатий чуб, чолом торкає хмару. Старече згорблене гілля, кора немов сталева, із лісу дідові здаля вклоняються дерева.

М. Пригара

5. Гра «Якого роду прикметник?».

Учитель називає іменники з прикметниками. Учні картками, на яких написано ж., с, ч., сигналізують, якого роду іменник і прикметник.

Матеріал до гри

Синє небо, безмежне поле, глибоке море, фарфорова ваза, осінній ранок, ніжна пісня, несподівана зустріч, схвильований парубок, чарівна музика, пухнасте кошеня, білий сніжок.

6. Цікава етимологія

Білий — з праслов'янського кореня, первинне значення якого «світлий, блискучий, сяючий». Етимологічно споріднене зі словами береза, лебідь.

7. Прочитайте виразно вірш. Випишіть прикметники. Визначте їх рід, число, відмінок.

Клени

Схилились два самотні клени, читаючи весни буквар, і знов молюсь землі зеленій, зелений сам, немов трава. Оброслий мохом лис учений поетику для кленів склав. Співає день, співають клени, лопоче сонячна стріла.

Б.-І.Антонич

· Знайдіть слова, вжиті у переносному значенні.

· Від слів клен, трава утворіть прикметники.

8. Прочитайте речення. Спишіть, ставлячи прикметники в дужках у потрібному відмінку.

1. Ранній приліт жайворонків — до (тепла) весни. 2. Пізній листопад — на (сувора тривала) зиму. 3. Урожай грибів малий — бути зимі (сувора і сніжна). 4. Зима настає через сорок днів після (перший осінній) снігу. 5. Тепла осінь — бути (довга) зимі. 6. Коли (тиха) погоди шумить ліс — на грозу. 7. На горобині багато плодів — чекай (сувора) зими.

Народні прикмети

· Визначте відмінок прикметників.

9. Спишіть, вставляючи закінчення.

Ось стоїть перед мною легк..., тендітн..., пролісок. Його біл... запашн... голівка схилилась донизу. А поряд ростуть такі ж скромн..., ніжя... вісники весни. Це значить, що прийшла справжн... весна.

За В. Сухомлинським

· У Визначте рід і число прикметників.

Слово пролісок розберіть за будовою.

10. Запишіть словосполучення, ставлячи прикметники у потрібному відмінку. Позначте закінчення прикметників.

У (сусідній) селі. (Ранній) весною.

У (синій) морі. (Житній) хліба.

В (останній) ряду. (Літній) ранку.

В (осінній) лісі. (Вечірній) зірки.

· Із двома словосполученнями складіть і запишіть речення.

11. Цікава етимологія

Сусідній — від праслов'янського сусід, де су «разом», сід — «сидіти» в значенні «мешкати». Отже, сусідній буквально означає «такий, що живе поруч».

12. Прочитайте вірш-правило.

Всі прикметники зібрались

І на тому поєднались,

Щоб в орудному відмінку

Завжди сміло, без заминки,

-ою на кінець вживалось

І на -ею не мінялось.

Хай іменник візьме -ею

За потребою своєю.

Отже, грушею смачнішою

Ну, а вдачею ледачою,

Як і кашею гарячою!

13. Подані словосполучення поставте в орудному відмінку. У прикметниках позначте закінчення.

Пахуча лілія — …

Рожева мрія — …

Кучерява верба— …

Рання роса — ...

Дивна погода — …

Висока вежа —…

14. Від поданих іменників за допомогою суфіксів -ськ- (-зьк-, -цьк-) утворіть прикметники. При потребі зверніться до орфографічного словника.

Париж, Полтава, Миколаїв, Донецьк, Рига, Прилуки, Запоріжжя, школяр, море, лікар, місто.

● Допишіть назву свого населеного пункту і утворіть від неї прикметник.

15. Спишіть речення. Позначте суфікси прикметників.

Лисичка-сестричка

У лисички зубки гостренькі, мордочка тоненька. Вушка в неї на маківці, хвостик довгий, кожушок тепленький. Добре лисичка прибрана; хутро пухнасте, золотисте. На грудях у неї жилет, а на шиї біленький комірець. Ходить лисиця тихенько, до землі пригинається. Дивиться вона ласкаво, зубки білі показує.

К. Ушинський

· Підкресліть прикметники чоловічого роду.

· Позначте у прикметниках суфікси із здрібніло-пестливим значенням.

16. Запитання для кмітливих.

· Якого каміння немає в морі? (Сухого)

· Якою косого не можна косити? (Дівочою)

· 3 якого посуду не їдять? (З порожнього)

· Які ключі до неба добираються? (Журавлині)

· Який рік тягнеться один день? (Новий рік)

· Який вузол не можна розв'язати? (Залізничний, морський)

· Яким гребенем не розчісуються? (Півнячим)

· На якому полотні не можна вишивати? (На залізничному)

· Під яким корчем заєць сидить під час дощу? (Під мокрим)

· Яким ключем не можна відімкнути двері? (Нотним)

· Якою бочкою по воду їздять? (Порожньою)

· Якої хвороби не буває на землі? (Морської)

· На якому дубі листя не росте? (На сухому)

Наведемо зразки вправ на правопис відмінкових закінчень прикмет-ників в однині.

Називний відмінок

1. На гілках цвіте холодний іній. 2. В глибокій воді велика риба водиться. 3. Прудка ріка береги розмиває. 4. Від найменшої іскри найбільше полум'я спалахує. 5. Зимове сонце світить, та не гріє. 6. У високого жита колос пустий. 7. Полохливий заєць пенька боїться. "І. Добра праця ніколи не пропаде. 9. Без вірного друга велика туга. 10. Мало правда велику брехню переможе. 11. Попрощалось ясне сонце з чорною землею.

Родовий відмінок

1. Земля потребує доброї погоди, доброго насіння, доброго робітника. 2. Згаяного часу і конем не здоженеш. 3. Лиш до доброї криниці йдуть люди пити водицю. 4. Під подихом осіннього вітру крутився очеретяний млинок. 5. Біля великого будинку обладнали дитячий майданчик. 6. Сьогодні в молодшого брата день народження. 7, 3 кольорового паперу ми робили ялинкові прикраси. 8. Дідусь випив джерельної води. 9. Село розташувалося біля соснового лісу. 10. Для рідної матусі вишию рушник, її. Цікаві зразки народної вишивки зібрала Олена Пчілка. 12. Неньчина пам'ять дбайливо снує нитки народної поезії. 13. Мова рідна, мова колискова — совісті народної дзвіниця (Б. Земляний). 14. З раннього ранку до пізньої ночі в полі гудуть трактори. 15. Після короткої літньої ночі настав чудовий ранок. 16. До сусіднього села ми йшли через житній лан. 17. Проміння вечірнього сонця освітлювало соснові верхівки. 18. Сім'я відпочивала біля синього моря. 19. З нижньої гілки злетіла гарна пташка. 20. Прислухайся до дружньої поради.

Давальний відмінок

1. Голодній курці просо сниться. 2. Дружній череді вовк не страшний. 3. Сашко читав цікаве оповідання молодшому братикові. 4. Бабуся розповідала маленькому онучкові про своє дитинство. 5. Діти раділи літньому дню, теплому сонечку. 6. Мужньому пожежникові вручили медаль. 7. На площі відкрили пам'ятник відомому поетові. 8. Старшій сестрі мама зв'язала шапочку, а молодшому братові — рукавички. 9. Коханій матусі я квіти дарую, співаю найкращі пісні. 10, Всі раділи літньому сонечку. 11. Солдати присягнули на вірність рідній Україні. 12. Кращому читачеві бібліотеки вручили цінний подарунок.

Знахідний відмінок

1. Радо всі вітали дівчинку швидку. 2. Дідусь пив джерельну воду. 3. Вірного друга народ прославить, бо він товариша у біді не залишить. 4. оповідання я дізнався про народного героя Олексу Довбуша. 5. Не кидай камінь в сусідський город. 6. На низьке дерево кози скачуть. 7. У лісі діти бачили прудку білку. 8. Дядько Іван розрізав спілий кавун. 9. Заспівали діти пісеньку дзвінку. 10. Володя відвідав хворого товариша. 11. Школярі розчистили дитячий майданчик від снігу. 12. Атлети вийшли на бігову доріжку. 13, Ми любимо весну зелену, чудесну. 14. На зелену травицю прилягла спочити киця. 15. На сонну землю падає сніг.

Орудний відмінок

1. Барвінковий цвіт квітне яскравою радістю. 2. Сніг укрив білою ковдрою чорну землю. 3. Древні слов'яни вважали дуб святим деревом. 4. Над рідним краєм лине пісня. 5. Зацвіли медовим цвітом липи. 6. З хорошим настроєм поверталися ми з подорожі. 7. Зеленим листям шелестить берізка кучерява. 8. Ранньою росою вмиваються квітки. 9. Щоранку я обтираюся холодною водою. 10. За березовим гаєм в'ється тиха річка, і ї. Батько довго розмовляв з давнім приятелем. 12. Під холодним вітром плаче бузина. 13. Вінком веселим хмара в'ється. 14. Стороною рідною, дниною погідною ми йшли через покіс у багряний ліс. 15. Під гаєм зелененьким в'ється річечка маленька. 16. Діти знайшли пташку з пораненим крилом. 17. Володя захоплюється художньою літературою. 18. Ожили степи веселим птаством.

Місцевий відмінок

1. Малята довго гуляли на свіжому повітрі. 2. У вишневому садочку соловейко щебетав. 3. На зеленому горбочку притулилася хатинка. 4. В білому сарафані встала на поляні (Береза). 5. По осінньому небу пропливли важкі хмари. 6. У хвойному лісі легко дихати. 7. У народній вишивці майстрині втілюють власні переживання. 8. В рідній хаті поблимує вогник. 9. На вечірньому небі з'явилися перші зорі. 10. Всюди добре, а в рідній хаті найкраще. 11. В музичній школі виступали юні таланти. 12. На художній виставці школярі зустрілися з місцевими митцями.

Наведемо зразки вправ на правопис відмінкових закінчень прикметників у множині.

Називний відмінок

1. Стоять фортеці старовинні на цій простій старій землі. 2. Прозорі тіні красять береги. 3. Десь шумлять дощі осінні. 4. Біжать гомінливі струмочки. 5. Шумлять степи безкраї у рідній Україні. 6. Важкі чорні хмари пливли по небу. 7. Зображення дубових листочків народні майстри перенесли в чудовий орнамент. 8. Клени високі з осінньої гілки синів проводжають в далеку мандрівку. 9. Вже не сміються ластівки малі, не золотіє мак духмяним цвітом. 10. Білі руки чужу роботу люблять.

Родовий відмінок

1. Бджола летить із поля до пахучих стільників. 2. Я поплив у світ дитячих мрій. 3. У небі летів ключ перелітних птахів. 4. Рій дітей привітненьких на той горбок несе вінок фіалочок блакитненьких. 5. Від березневих дощів земля квітне. 6. Дружба міцніша від кам'яних стін. 7. Хлоп'ята спостерігали за польотом поштових голубів.

Давальний відмінок

1. Сьогоднішнім дітям здається звичайним, що в селах електрика, в полі комбайни. 2. Ми вдячні золотим рукам, що нам зростили хліб. 3. Осіниш дням зима ішла на зміну. 4. Всі аплодували маленьким артистам. 5. Низькорослим квітам на луках улітку живеться не дуже добре, бо їх затіняють високі трави. 6. Лісовим мешканцям настав час заготовляти на зиму харчі.

Знахідний відмінок

1. Гаптує вечір жовтим шовком блакитні килими. 2. Поклала мати коло хати маленьких діточок своїх. 3. Співає мені мати золоті пісні. 4. Обриває вітер пелюстки печальні в синій тиші. 5. Високі гори мають глибокі доли. 6. Дерева простягли до неба оголені віти. 7. Люблю я тихі українські ночі. 8. На полі і в лісі учні збирають лікарські рослини.

Орудний відмінок

1. Весна прикрашає землю пишними квітками. 2. Колись писали гусячими перами. 3. Скрізь чарівними килимами на яснім сонці сніг лежить. 4. Яр заріс гіллястими вербами. 5. Прийшла осінь з холодними дощами, сильними вітрами. 6. Яринка любить малювати акварельними фарбами. 7. Василько ласував соковитими ягодами. 8. Добре чужими руками жар загрібати. 9. За хорошими друзями іди на край світу.

Місцевий відмінок

1. В квітках барвистих дівчинка сяє. В оченьках чистих сонечко грає. 2. Бджола летить із поля до пахучих стільників. 3. Веселе сонечко сховалось у світлих хмарах весняних. 4. Гарні київські парки на зелених наддніпрянських кручах. 5. Заливались у густих кущах солов'ї. 6. У зелених житах перегукувалися перепели. 7. В останніх сонячних променях гречане поле здавалося рожевим.

Наведемо зразки творчих завдань при вивченні прикметника.

1. Списати текст, ставлячи прикметники, що в дужках, у потрібному відмінку і числі.

а) Серед (дитячий) іграшок та виробів (народний) мистецтва часто трапляються (керамічний) пташки, коники, козлики, баранчики. Це — (дитячий) свистульки. На них можна виконувати (простий) мелодії. Діти люблять (яскравий) і (цікавий) іграшку.

б) (Український) рукоділля сягає своїм корінням у (сивий) давнину. (Народний) вишивка приваблює нас (цікавий) орнаментом, (різнобарвний) кольорами.

2. Від виділених іменників утворити прикметники.

Горщики із глини — Нитки з шерсті —

Рушники з льону — Сопілки з калини —

Будинки з каменю — Плаття з шовку —

3. Від іменників у дужках утворити прикметники із суфіксами -ськ-, -зьк, -цьк-.

(Тернопіль) область, (Україна) мова, (море) берег, (гори) річка, (Запоріжжя) електростанція, (Бучач) район, (чумак) шлях.

4. Списати речення, замість крапок вставити прикметники в потрібному роді, числі і відмінку.

Вискочить сонце на мить, і знову лізуть на нього ... хмари. Рано встало ... сонечко. ... сніг вкрив усе навколо (М. Коцюбинський). (Пухнастий, золотий, важкий).

5. Поширити речення прикметниками.

Скрізь лежить ... сніг. Вся вулиця б ... заметах. ... берізки в цьому ... царстві стоять, наче ... сад. Поряд зеленіють ... ялинки, наче прибралися до ... свята.

6. Добрати до іменників прикметники.

Рушник — Мова — Мама —

Сопілка — Завдання — Козак —

7. Від поданих прикметників за допомогою префікса най- і суфікса -іш- утворити нові прикметники.

Сильний — Чистий — Довгий —

Білий — Рідний — Спритний —

Свіжий — Тонкий — Яскравий —

VII. Контрольні диктанти

1. У ведмежому лігві

Ранньої зими, коли тільки випаде сніг, залягають у свої лігва ведмеді. Старанно і вміло в лісовій глушині лаштують вони ці зимові барлоги. М'якою запашною хвоєю, корою молодих ялинок, сухим лісовим мохом ведмеді вистилають своє житло.

Як тільки цюкнуть у лісі морози, засинають у барлогах ведмеді.

Пізньої зими родяться у ведмедиць маленькі сліпі ведмежатка.

Тільки у велику відлигу ведмідь прокидається. Вигляне з лігва, подивиться на зимовий ліс — і знову вкладається спати. (За І. Соколовим-Микитовим, 73 слова.)

2. Як міняється колір снігу

Коли сходить сонце, снігові замети рожеві. Це сонце забарвлює їх своїм промінням. Сонце підіймається, а сніг стає сліпучо-білим. Он в степу на білому килимі пурхає пташка.

Сонечко схилилось до заходу. Сніг стає синюватим, мов небо відбивається в блискучому дзеркалі. А в затінку — він аж фіолетовий.

Сонце зайшло. Відблиск вечірньої заграви ліг і на снігові замети. Ніби їх сонце облило багряними барвами. Гасне заграва — і багряний відблиск на снігу згасає, (За В. Сухомлинським, 73 слова.)

3.Влітку я часто бував за містом. Цього разу з'явився я на дачі в морозяний день. Тільки до кімнати зайшов — маленька синичка у вікно добивається. Ось кого сувора зима випробовує. Швиденько набрав пшона у долоню й сипнув на вузьку доріжку, а потім знайшов порожню коробку. Наповнив її різним зерном, кавуновим та конопляним насінням, та й почепив так, щоб усьому птаству було видно. Через кілька хвилин злетілися голуби, горобчики. А он сорока до годівниці підбирається. (За А. Давидовим, 73 слова.)

4.У мальовничому селі Стопчатів на Гуцульщині у вересні 1929 року народився Дмитро Павличко. Батько Василь Михайлович був чоловіком освіченим, вельми працелюбним та енергійним. Мати Параска Юріївна — проста селянка.

У рідному селі хлопець здобув перші знання, перші трудові мозолі. З дитинства Дмитрик пізнав, що таке правда, а що таке кривда.

Дмитро Павличко написав багато гарних віршів. Його знають не тільки в Україні, а в багатьох, країнах світу. (За Й. Яновською, 66 слів.)

5. Українська гостинність

У кожній сільській хаті на Полтавщині дерев'яний стіл застеляли чистим барвистим рушником. На кінці столу у дерев'яних ночовках лежав домашній хліб, а поруч у череп'яній солянці — сіль. Тим хлібом і сіллю зустрічали біля порога дорогих гостей зі словами «ласкаво просимо». Гостями могли бути й випадкові перехожі, переїжджі, родичі чи знайомі односельці. Був звичай їздити один до одного на святки, відзначати ті чи інші родинні події. (За П. Загребельним, 67 слів.)

6. У морозний день

У ясний морозний день Софія пішла на горби. На заметах утворилась тонка кірка. Вона ламалася із легким хрускотом і дзвеніла, як скло. А чоботи глибоко провалювалися у пухнастий сніг. На верховині горба зупинилась і застигла зачарована. Як у білій завороженій країні, лежали навколо, куди не кинь оком, мовчазні сніжні сувої. Бліде сонячне проміння золотистим полиском ковзалось на сліпучих білих просторах. Скутий

Дніпро замело кучугурами, і далекий ліс, загублений у снігах, як намальований на полотні, застиг синьою холодною смутою. (О. Донченко, 81 слово.)

7. Перший місяць весни

Ще зовсім недавно важко було сонечку пробитися промінням крізь хмари. Вони нависають над землею, а ми поглядаємо на небо. Коли ж любе сонечко розтопить увесь сніг, і сріблясті струмочки полинуть у річки, в яри?

Та ось повертаєшся зі школи і мружиш очі від ясного світла. Сонце вже бавиться. Ще не припікає як слід, а тільки лагідно, ласкаво доторкається до обличчя. Це ж березень прийшов — перший місяць весни! А чи розвісили ви шпаківні? (75 слів.)

Наступним етапом експериментального дослідження стало виявлення його методичної ефективності та визначення перспектив удосконаленої методики опрацювання прикметника у початкових класах.

2. 2 Ефективність експериментального дослідження

Метою педагогічного експерименту було виявлення ефективності використання пропонованих вправ та завдань при вивченні прикметника у початкових класах. Якість сформованих знань, умінь і навичок учнів експериментального класу порівнювалася із відповідними навичками і вміннями учнів контрольного класу. Виявлення ефективності дослідження пов’язувалося із діагностикою відповідного рівня мовно-мовленнєвих навичок та лексичних умінь, сформованих із допомогою пропонованих вправ, завдань та видів роботи.

У процесі вивчення прикметників ми перевіряли сформованість в учнів експериментального і контрольного класів таких умінь:

1) відносити до прикметників слова, що означають різні ознаки предметів;

2) добирати до поданого прикметника 2—3 синоніми, антонім;

3) пояснювати і вживати в мовленні прикметники в прямому і переносному значеннях у художніх і науково-популярних текстах;

4) змінювати прикметники за числами і в однині за родами;

5) визначати рід і число прикметника за родом зв'язаного з ним іменника та за характерним закінченням;

6) користуватися таблицею відмінювання прикметників, поданою в підручнику, у процесі виконання навчальних вправ на практичне засвоєння відмінкових закінчень прикметників;

7) зіставляти і розрізнювати відмінкові закінчення прикметників з орієнтацією на твердий і м'який приголосний основи;

8) визначати в процесі виконання навчальних вправ відмінки прикметників за відмінками іменників (на основі встановлення зв'язку слів у реченні);

9) будувати, поширювати прості речення однорідними членами речення, вираженими прикметниками;

10) дотримуватися правил вимови і написання прикметників на -ський, -цький, -зький;

11) вживати букву ь для позначення м'якості кінцевого приголосного основи у відмінкових формах прикметників (синьої, давнього, братньою, літньому, у могутньому);

12) правильно вимовляти і позначати на письмі форми прикметників жіночого роду у давальному і місцевому відмінках (зимовій, холодній, хорошій), дотримуватися м'якої і пом'якшеної вимови кінцевих приголосних основи прикметників у називному відмінку множини (хороші, далекі).

На контрольному етапі експерименту ми пропонували учням експериментального і контрольного класів такі завдання для тематичного опитування різних рівнів.

Завдання 1.

I рівень

1. Прочитати речення. Підкреслити прикметники.

Білий сніг укрив холодну землю.

2. Змінити словосполучення за зразком.

Зразок: цікава казка — цікаві казки.

Струнка тополя — ...

Літня ніч —...

Смачний пиріг —...

Барвистий м'яч — ...

3. Дописати потрібні прикметники.

Струмок вузький, а річка.... Кущ низький, а дерево ....

II рівень

1. Прочитати речення. Вставити пропущені прикметники. До нас прийшла ... весна. Пригріває ... сонечко.

2. До поданих слів добрати назви ознак.

За смаком: вишня ..., цукерка ....

За величиною: горобчик ..., журавель ....

За зростом: тато ..., син ....

3. Скласти речення з поданих слів.

Хлопчики, бабу, веселі, снігову, ліплять.

III рівень

1. До поданих прикметників добрати близькі за значенням.

Веселий — ..., сонячний — ..., добрий—... .

2. З 'єднати слова за змістом.

Іменники: гілочка, сік, цвіт, повидло.

Прикметники: яблучне, яблунева, яблучний, яблуневий.

3. Скласти речення з кожної групи слів. Підкреслити прикметники.

Гріє, весняне, тепло, сонечко. Молода, зеленіє, травичка.

IV рівень

1. Прочитати текст. Вставити потрібні прикметники.

Діти раділи ... дощику. Миколка показав ... сестричці райдугу. Вона наче посміхалася ... сонечку. Сонце сховалося за ... хмару. Райдуга зникла.

2. Замінити виділені слова прикметниками і написати словосполучення.

Поличка з дерева. Сопілка з калини.

3. Доповнити текст описом синички.

Була холодна зима. До вікна прилетіла синичка. Вона була ...

Завдання 2.

І рівень

І. Прочитати текст. Виписати прикметники.

Виглянуло лагідне сонечко. Чарівний ліс, широкий луг, безмежні поля і тиха річечка освітились його лагідним промінням.

2. Добрати прикметники до іменників.

Дуб (який?)..., береза (яка?)..., тополі (які?).... Слова для довідок: високі, могутній, струнка.

3. Визначити рід прикметників.

Глибокий (ставок), глибока (річка), глибоке (озеро), широке (поле), широка (дорога), широкий (степ).

II рівень

1. До поданих іменників добрати прикметники, що називають ознаку за смаком.

Мед —..., лимон —..., перець —....

2. Утворити словосполучення прикметників з іменниками. Визначити рід.

Прохолодний (ранок, повітря, осінь). Класний (дошка, журнал, приміщення).

3. До поданих словосполучень добрати близькі за значенням прикметники.

Добрий борщ —..., добре слово —..., добрі успіхи —....

ІІІ рівень

1. З поданих груп слів скласти речення. Підкреслити прикметники.

Роса, травнева, вівса, від, краща.

Рік, день, квітневий, годує.

2. Записати групами прикметники-синоніми.

Мокрий, гарний, красивий, вогкий, жорстокий, сирий, хороший, чарівний, безжалісний, лютий, елегантний, розкішний, звірячий, чудовий, нелюдський.

3. Поширити речення прикметниками.

Річка тече. Трактор гуде. Сонце світить. Пташка співає.

IV рівень

1. Від слів у дужках утворити прикметники. Записати утворені словосполучення.

Праця (чесність), пісня (народ), місце (небезпека).

2. Добрати і вставити замість крапок прикметники.

... день. Земля вкрита ... килимом. Крізь віти дерев видніється ... небо. ... промінням зігріті ... берізки. Вони стоять, мов зачаровані, у цьому ... царстві. Тільки ... сосни та ялинки пишаються своїм ... гіллям.

3. Скласти загадку про зайчика, використати прикметники.

Сірий, куций, довгий, білий.

— У цієї дитини жадібна мати: вона ніколи не дасть йому навіть цукерки, не поділивши її навпіл.

Пройшов час. Хлопчик виріс. Тоді люди говорили:

— У цього хлопця щаслива матір: він ніколи не з'їсть шматка, не поділивши його з нею (За В. Осєєвою).

3. Скласти міркування з таким початком: «Я вважаю, що мати правильно виховувала хлопчика, адже ...».

Завдання 3.

І рівень

1. Яка частина мови використовується для назв ознак предметів?

Відповіді: 1) іменники; 2) прикметники; 3) дієслова.

2. Про що можна довідатись із закінчень прикметників?

Відповіді: 1) за закінченням можна визначити, до якого роду належить прикметник; 2) можна встановити, яким членом речення є прикметник; 3) можна дізнатися, з яким іменником пов'язаний прикметник.

3. Прочитати вірш. Які прикметники вживає автор у вірші?

Ніжно, лагідно розлився мерехтливий синій льон, ніби сон мені наснився, у житті найкращий сон. (Г. Гриненко)

Відповіді: 1) льон, сон, у житті; 2) ніжно, лагідно; 3) мерехтливий, синій, найкращий.

II рівень

1. Прочитати прикметники. Як вони називаються? Спритний, жвавий, рухливий, прудкий. Відповіді: 1) синоніми; 2) антоніми; 3) споріднені слова.

2. У якому відмінку вжито прикметники в поданому реченні?

У високому холодному небі повільно пливуть хмари. Відповіді: 1) у родовому; 2) у давальному; 3) у місцевому.

3. Які прикметники доцільно використати для художнього опису рушника?

Відповіді: 1)довгий, широкий, білий; 2) новий, дорогий, імпортний, смугастий; 3) лляний, український, чудовий, барвистий.

III рівень

1. Подані словосполучення записати у родовому відмінку однини. Давній друг, літній відпочинок, синє небо, сусіднє село.

2. Прочитати прислів’я. Виписати з них парами прикметники-антоніми.

Малого коня хвали, великого запрягай. Краще добра стежка, ніж поганий шлях. Не виливай каламутну воду, доки чисту не знайдеш.

3. Прочитати речення. Виписати прикметники разом з іменниками; визначити число, рід, відмінок.

Тече річка невеличка з вишневого саду.

IV рівень

1. Списати, дописуючи замість крапок потрібні закінчення прикметників. Визначити відмінок цих прикметників.

Спить-дрімає земля під глибок... снігом. Прав... берег річки був покритий густ... лісом.

2. Скласти речення, ставлячи прикметник з іменником у знахідний відмінок.

Домашня робота. Гарний читач.

3. Удосконалити текст, поширюючи речення прикметниками.

Ранок

Ранок після ночі. Зірки пірнули у безодню неба. Піднімається туман. Тихо навкруги.

За сформованістю даних умінь та якістю виконання завдань на контрольному етапі експерименту визначено три рівні реалізації принципу наступності при вивченні частин мови у початкових класах:

1. Високий – учень правильно вживає прикметники в усному і письмовому мовленні, не допускає тавтології, усвідомлює та практично використовує функції прикметника у мовленні, здійснює аналітико-синтетичну діяльність під час роботи з прикметниками, самостійно і точно вживає засвоєні слова у власному мовленні, розуміє смисл слів, не припускається помилок у їх вживанні, а якщо й припускається, то тут же самостійно їх виправляє.

2. Середній – на відміну від учня з високим рівнем розвитку даних умінь, припускається двох-трьох помилок при опрацюванні прикметників, і виправляє допущені помилки або самостійно, після деяких роздумів, або після вказівки вчителя. Не досить самостійно використовує різні прикметники у власному мовленні, його знання потребують доповнення, уточнення й конкретизації.

3. Низький – учень при використанні й опрацюванні засвоєних прикметників помиляється більше трьох разів, не в змозі самостійно виправити свої помилки, а також неправильно усвідомлює функції прикметників у мові і мовленні. Знання учня з проблем прикметника потребують активізації та збагачення. Учень не здатний виправити помилки навіть з допомогою педагога.

Як показали результати експерименту, відповідні уміння і навички, сформовані на основі використання певних вправ і завдань у процесі реалізації принципу наступності при вивченні прикметника, краще розвинені в учнів експериментального класу, ніж в контрольного. Дані результати представлені у таблиці 1.

Таблиця 1

Сформованість умінь усвідомлювати функції прикметника як частини мови в учнів контрольного та експериментального класів

Таким чином, можна стверджувати: робота, яка проводилася нами в експериментальному класі, позитивно вплинула на підвищення якості знань і вмінь молодших школярів у галузі опрацювання прикметника у початкових класах. Учні експериментального класу значно краще виконали запропоновані контрольні завдання, аніж учні контрольного. Одержані результати сформованості умінь усвідомлювати функції прикметника в учнів експериментального класу та їх порівняння із початковим етапом експерименту подані на діаграмі .

Діаграма

Загальний рівень сформованості умінь усвідомлювати функції

прикметника в експериментальному та контрольному класах

Ми отримали результати, які підтвердили ефективність нашого припущення. Із 21 учня експериментального класу 7 школярів продемонстрували високий рівень аналізованих умінь, 11 – середній і 3 – низький. У контрольному класі (19 учнів) високий рівень визначення даних умінь мали 3 учні, середній – 10 і низький – 6 школярів. Порівняно з початком експериментального дослідження (вересень 2006 року), коли проводився перший етап експерименту, показники сформованості даних умінь зросли в обох класах (первинний рівень – 12% і 11%), але в експериментальному класі він виявився значно вищим (відповідно 89% і 82% – див. діаграму ) завдяки використанню різноманітних типів вправ, спрямованих на удосконалення методики опрацювання прикметника у процесі навчання української мови молодшими школярами.

Проведення експериментального дослідження дало змогу оцінити ефективність використання пропонованої системи вправ та завдань і простежити динаміку процесу формування поняття прикметника у процесі навчання української мови молодших школярів. Тому доведено, що цілеспрямоване і систематичне використання пропонованих вправ і завдань, пов’язаних з опрацюванням прикметника, здатне забезпечити формування адекватних мовознавчих уявлень і понять, розвивати мовлення і мовні знання учнів початкових класів.

Висновки

Отже, прикметник — частина мови, що виражає ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка та відповідає на питання який ? яка ? яке ? чий ? чия ? чиє ? Поняття якості в прикметнику може бути виражене безпосередньо або через відношення до інших предметів та через відношення до особи чи істоти. Прикметники виражають ознаки кольору, розміру, віку, смаку, запаху, матеріалу, якості, приналежності, зовнішні прикмети, внутрішні властивості, ознаки за відношенням до місця, простору і часу. У сучасній українській мові прикметник чітко виділяється як самостійна частина мови зі своїми семантико-граматичними особливостями. Прикметник передає непроцесуальну ознаку предмета, виражаючи її в граматичних категоріях роду, числа та відмінка. У реченні виконує функцію означення чи іменної частини складеного присудка.

Функціонування прикметника як самостійної частини мови (лексико-граматичного класу слів) ґрунтується на єдності кількох об’єктивних лінгвістичних показників. До них належать, зокрема, загальне категоріальне значення, образно порівнюване з своєрідним семантичним знаменником. До якого можуть бути введені всі слова відповідного класу, морфологічні особливості, суть яких становить специфіка вияву граматичних категорій (роду, числа, відмінка і словозміни), визначальні синтаксичні характери-стики, що полягають у визначенні функцій прикметника як засобу вираження відповідних членів речення. Індивідуальність прикметникових граматичних категорій роду, числа й відмінка виявляється у їх повній залежності від формально-граматичних характеристик того іменника, з яким прикметник перебуває в синтаксичних зв’язках у межах словосполучення.

Сучасній українській літературній мові властиві прикметникові словосполучення із залежними безприйменниковими компонентами, вираженими іменниками (займенниками) у формі родового, давального, знахідного і орудного відмінків. На цій основі можна говорити про узагальнений тип словосполучення “прикметник + іменник у непрямому відмінку”, у якому компоненти поєднуються за допомогою синтаксичного зв’язку керування. Згаданий узагальнений тип словосполучення реалізується у видозмінах, специфіку яких становлять групи конкретних прикметників, здатних поширюватися конкретними відмінковими формами іменників.

Якісними називаються прикметники, які виражають такі ознаки предмета, що можуть виявлятися більшою або меншою мірою. Відносними називаються прикметники, що виражають ознаку предмета за його відношенням до інших предметів, дій, обставин. Присвійними називаються прикметники, які вказують на належність предмета кому-небудь і відповідають на питання чий? чия? чиє? Оскільки якісні прикметники виражають ознаки, що можуть виявлятися більшою чи меншою мірою, вони мають ступені порівняння: вищий і найвищий. Кожен зі ступенів має дві форми: просту і складену.

Вивчення прикметника займає важливе місце у початковому навчанні української мови. Система роботи над вивченням теми «Прикметник» — це цілеспрямований процес, який передбачає певну послідовність в ознайомленні з граматичними ознаками цієї частини мови, а також поступове ускладнення завдань, спрямоване на формування навичок вживання прикметників у мовленні. Методика вивчення прикметника диктується його лінгвістичними особливостями. Завдання вивчення прикметника в початкових класах полягають у формуванні граматичного поняття «прикметник» як частини мови, що пов'язана з іменником, у виробленні навичок правопису родових і відмінкових закінчень прикметників, у розвитку вміння вживати прикметники в усному й писемному мовленні.

Процес формування граматичного поняття прикметника умовно можна поділити на чотири етапи. Перший етап формування даного граматичного поняття полягає в аналізі мовного матеріалу з метою виділення істотних ознак поняття. Другий етап формування граматичного поняття прикметника полягає в узагальненні істотних ознак, встановленні зв'язків між ними та у введенні терміна. Третій етап формування граматичного поняття прикметника полягає в уточненні суті ознак поняття і зв'язків між ними. Четвертий етап формування граматичного поняття прикметника полягає в конкретизації вивченого поняття завдяки виконанню вправ, які вимагають практичного застосування одержаних знань.

Загальний недолік педагогічної практики – недостатня спрямованість на послідовне, систематичне опрацювання прикметника як частини мови. Відповідно, у багатьох молодших школярів не сформовано загального поняття про прикметник, його семантичні та мовно-функціональні ознаки. З метою перевірки стану сформованості у молодших школярів загального поняття про прикметник нами здійснено педагогічну діагностику особливостей мовних уявлень і понять з даної теми; розроблено і впроваджено у педагогічну практику початкової ланки загальної освіти, а також перевірено ефективність педагогічних умов формування у молодших школярів загального поняття про прикметник як частину мови.

Метою педагогічного експерименту було виявлення ефективності використання пропонованих вправ та завдань при вивченні прикметника у початкових класах. Якість сформованих знань, умінь і навичок учнів експериментального класу порівнювалася із відповідними навичками і вміннями учнів контрольного класу. Виявлення ефективності дослідження пов’язувалося із діагностикою відповідного рівня мовно-мовленнєвих навичок та лексичних умінь, сформованих із допомогою пропонованих вправ, завдань та видів роботи. За сформованістю даних умінь та якістю виконання завдань на контрольному етапі експерименту визначено три рівні реалізації сформованості уявлень молодших школярів про прикметник – високий, середній і низький.

Робота, яка проводилася нами в експериментальному класі, позитивно вплинула на підвищення якості знань і вмінь молодших школярів у галузі опрацювання прикметника у початкових класах. Тому цілеспрямоване і систематичне використання пропонованих вправ і завдань, пов’язаних з опрацюванням прикметника, здатне забезпечити формування адекватних мовознавчих уявлень і понять.

Список використаних джерел

1. Асіїв Л.В. До вивчення морфологічних явищ у системі формотворення прикметників // Мовознавство. – 1997. – №2-3. – С. 61–67.

2. Бабій І. Семантико-граматична природа прикметників зі значенням кольору у прозовій мові // Наукові записки ТНПУ ім. В.Гнатюка. Сер. Мовознавство. – 2004. – Вип. 2(12). – С. 6–12.

3. Бибик С.П., Єрмоленко С.Я., Пустовіт Л.О. Словник епітетів української мови. – К.: Довіра, 1998. – С. 3–6.

4. Бих І. Мовно-мовленнєвий розвиток учнів початкових класів як необхідна умова успішного навчання // Магістр. – 2005. – Вип.1. – С. 95–98.

5. Білецька М.А. Українська мова в 4 класі чотирирічної початкової школи: Посібник для вчителів / М.А. Білецька, М.С. Вашуленко. – К.: Радянська школа, 1987. – 127 с.

6. Брусило Н. Вивчення прикметника як частини мови: методика уроку української мови у 2 класі // Початкова школа. – 2005. – №3. – с. 9-10.

7. Вашуленко М. Навчання української мови в 4 класі // Початкова школа. – 2003. – №1. – С. 42–46.

8. Вовк А. Узагальнений урок з теми “Прикметник” // Початкова школа. – 1997. – №4. – С. 31–34.

9. Волох О.Т. та ін. Сучасна українська літературна мова. Морфологія. Синтаксис. – 2-е видання, перероблене і доповнене: Підручник / Волох О.Т., Чемерисов М.Т., Чернов С.І. – К.: Вища школа, 1989.

10. Грищенко А. Прикметник у структурі словосполучення і речення // Українська мова і література в школі. – 1986. – №7. – С. 39–45.

11. Доленко М.Т., Дацюк І.І., Кващук А.Г. Сучасна українська мова. – К.: Радянська школа, 1964. – С.

12. Зевако В., Непийвода С. Цкаві завдання з української мови в початковій школі. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2008. – 128 с.

13. Ігнатенко Т. Творчі завдання на уроках розвитку мовлення // Початкова школа. – 2006. – №2. – С. 11–12.

14. Казнадзей К. Прикметник: Методичні рекомендації // Початкова школа. – 1987. – №11. – С. 66–74.

15. Кононенко І. Компоненти оціночної структури прикметників // Мовознавство. – 1989. – №3. – С. 54–60.

16. Костишин Н. Прикметник як частина мови: загальне значення, морфо-логічні ознаки // Українська мова та література. – 2005. – №36. – С. 17–18.

17. Кучеренко І.К. Теоретичні питання граматики української мови: Морфологія. Ч. 2. / Ред. Л.П. Головняк. – К.: Видавництво Київського університету, 1964. – 157 с.

18. Ладоня І.О. Українська мова: Навчальний посібник. – К. : Вища школа, 1993. – 143 с.

19. Лазаренко Н. Збагачення словника молодших школярів прикметниками // Початкова школа. – 1999. – №1. – С. 14–17.

20. Левченко О. В. Становлення і розвиток гуманістичних педагогічних ідей в Україні у XX столітті. —Харків, 2001. – 226 с.

21. Методика викладання української мови / За ред. С.І. Дорошенка. – 2-е видання, перероблене і доповнене. – К.: Вища школа, 1992. – С. 160–164, 350–359.

22. Михайлова Л.В. Урок з української мови та розвитку мовлення в 4 класі // Початкове навчання та виховання. – 2005. – №7. – С. 5–6.

23. Морфологічна побудова сучасної української мови / М.А. Жовтобрюх, І.Р. Вихованець, А.П. Гриценко. – К.: Наукова думка, 1975. – 208 с.

24. Наумчук М.М. Сучасний урок української мови в початковій школі (Методика і технологія навчання). – Тернопіль: стон, 2002. – 352 с.

25. Онкович Г.В., Барабаш Г.А., Онкович А.Д. Український рік у прикметах та прикметниках // Українська мова і література в школі. – 2000. – №4. – С. 17–20.

26. Павленко С. Прикметникові пристрасті // Дивослово. – 1994. – №12. – С. 34–35.

27. Полковський В. Семантика прикметника: “за” і “проти” // Науковий вісник Ужгородського університету. Сер. Романо-германська філологія. – Ужгород, 1996. – Вип. 3. – С. 55–61.

28. Порядченко Л. Ознайомлюємо першокласників із різновидами опису // Початкова школа. – 2004. – №5. – С. 20–23.

29. Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1-4 класи. – К.: Освіта, 2006. – 364 с.

30. Райко В.М. “Опис підсніжника”: Методична розробка уроку з розвитку мовлення // Бібліотечка вчителя початкової школи. – 1998. – №21-22. – С.

31. Сапун Г. Збірник диктантів і завдань для тематичного опитування з української мови в початкових класах. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2008. – 176 с.

32. Скуратівський Л., Симоненкова Т. Прикметник // Українська мова і література в школі. – 1993. – №11. – С. 27–32.

33. Слободян О.М. Прикметник. Цикл уроків за темами початкового етапу вивчення // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2004. – №29. – С. 5–8.

34. Стефанів Н. Виражальні можливості відносних прикметників на матеріалі сучасної дитячої прози // Студентський науковий вісник Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. – Тернопіль, 2003. – Вип. №6. – С. 17–18.

35. Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П. Грищенка. – 2-е видання, перероблене і доповнене. – К.: Вища школа. – 1997. – С. 365–378.

36. Сучасна українська мова / За ред О.Д. Пономарьова. – 2-е видання, перероблене. – К.: Либідь, 2001. – С. 134–149.

37. Тищенко М.К. Викладання частини мови в середній школі: Посібник для вчителів. – К.: Радянська школа, 1956. – 231 с.

38. Ткаченко О. Українська мова і мовне життя світу. – К.: Спалах, 2004. – 272 с.

39. Українська мова: Підручник для учнів педучилищ. – 2-ге видання, перероблене і доповнене / За ред В.О. Горпинича. – К.: Вища школа, 1988. – 222 с.

40. Українська мова з методикою навчання в початкових класах. – Інтегрований курс: Підручник для педагогічних вузів / За ред А.П. Кані-щенко, Г.О.Ткачук. – К.: Промінь, 2003. – 232 с.

41. Уроки розвитку зв’язного мовлення в початкових класах: Методичні рекомендації для вчителів початкових класів і студентів вузів / Укл. А.П. Каніщенко, О.В. Ночвінова. – К.: ІСДО, 1995. – 128 с.

42. Хорошковська О. Розвиток українського мовлення молодших школярів // Рідна школа. – 2002. – №3. – С. 24–27.

43. Чуйко Г.А. та ін. Методика викладання української мови в початкових класах. – Видання 4-е, перероблене і доповнене. Підручник для педучилищ. – К.: Вища школа, 1975. – 384 с.

44. Шаган Н. Розвиток зв’язного мовлення на уроках рідної мови // Початкова школа. – 2005. – №4. – С. 12–13.

45. Шандрівська Г. Контрольні роботи з української мови у початкових класах. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2008. – 48 с.

46. Шкільник М.М. Проблемний підхід до вивчення частин мови: Посібник для вчителя. – К.: Радянська школа, 1986. – С. 63–74.

47. Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: Навчальний посібник. – К.: Література, 2000. – 688 с.

48. Штонь О. Семантика відносних прикметників, утворених від іменників – назв металів // Дивослово. – 1997. – №8. – С. 13–16.

49. Яковенко Л. Стилістичні вправи до теми “Прикметник” // Початкова школа. – 2004. – №12. – С. 5–7.

50. Яненко М.І. Виховання любові до рідної мови на творах Т.Г. Шевченка. – 1990. – № 3, –11 с.

51. Яновицька Н.І. Формування граничних умінь другокласників на уроках української мови. – 1989. – № 9 –23 с.

ДОДАТКИ

Додаток А

Конспект кроку української мови у 3 класі

Тема. Подорож у королівство прикметника (урок-мандрівка).

Мета: актуалізувати знання учнів про прикметник; узагальнити й систематизувати відомості про частини мови, зокрема, прикметник, формувати вміння складати повні відповіді на запитання, вміння добирати найбільш влучні прикметники під час опису предметів, розвивати логічне мислення і пам'ять; виховувати почуття доброти, співпереживання, любові до рідної мови.

Обладнання: дві опорні схеми, маршрутна карта, конверт з листом, малюнки птахів, текст-картка, слова, берізка з картону, набори кольорових листочків, картки, українські віночки, платівка українських мелодій, рибки із завданням, чарівні скриньки, схема розбору прикметника.

Хід уроку

I. Організація класу.

— Добрий день, діти! Сідайте. Перевірте, чи всі ви готові до роботи.

У кожного на парті повинні лежати словничок, зошит, ручка, лінійка, олівець. Молодці.

II. Визначення теми й мети уроку.

До дошки виходять хлопчик і дівчинка в українських костюмах.

Хлопчик.

Будем рідну мову

Дружно ми вивчати.

Розберемо кожне слово,

Щоб її нам краще знати.

Дівчинка. Бо вона така чарівна,

Мелодійно так звучить.

Поміж мовами — царівна.

Як без неї в світі жить?!

Хлопчик.

Тож, вивчайте рідну мову

Вже тепер, з маленьких літ.

Українське наше слово

Хай звучить на цілий світ.

Дівчинка. Бо вона нам найрідніша,

Зрозуміла і ясна.

Поетична, найсвятіша

І чарівна, як весна.

Учитель. Ми отримали листа. (Пауза.) Що це за лист? Від кого він? А, ось написано: «Учням 2-го класу від Петрика П'яточкіна». Прочитаймо, що там написано.

«Дорогі друзі! Зараз я знаходжусь у королівстві Прикметника. Я дуже хочу додому, до мами, але Король не відпускає. Він дав багато завдань, а як їх виконати — не знаю, тому що в школі був неуважним і неслухняним. Допоможіть мені, і я обіцяю вам, що стану хорошим хлопчиком».

· Діти, що ж ми будемо робити? Чи допоможемо Петрикові? По віримо в його обіцянку?

· А як ми потрапимо до королівства? Ні адреси, ні дороги не знаємо. Та тут карта! Це карта, яка приведе нас до королівства Прикметника.

Але вона якась дивна. Дивні тут міста і села, ріки і болота, гори І долини. Та спробуємо подолати всі труднощі й допомогти Петрикові. За кожне завдання ви отримуватимете оцінки, а в кінці подорожі підіб'ємо підсумки.

III. Систематизація, узагальнення, засвоєння знань.

Перевірка домашнього завдання.

—Тільки вирушили в дорогу, а тут уже й перешкоди. Гори Мандрівників не пускають далі. Хочуть перевірити, як ви виконали домашнє завдання. Що ви повинні були зробити вдома? (Скласти казку про весну й підкреслити всі прикметники.)

Кілька учнів читають казку. Пояснюють, чому вони дібрали той чи інший заголовок. Називають прикметники.)

— Розгорніть, діти, тематичні словнички (учитель вказує сторінку). Знайдіть значення слова «весна».

Діти читають вголос: «Весна — пора року, що настає після зими».

— Послухайте, як змалювала Леся Українка весну у своєму творі.

Була весна — весела, щедра, мила,

Промінням грала, сипала квітки,

Вона летіла хутко, мов стокрила,

За нею вслід співучії пташки!

Вивчають вірш папам 'ять.

· Діти, а які прикметники € у вірші? (Весела, щедра, мила, стокрила, співучії.)

· Поясніть, будь ласка, написання слова «весна». Пригадайте правило.

Ненаголошені голосні [е], [и] вимовляються не так, як позначаються на письмі. Ненаголошений [е] вимовляється з наближенням до [и] — [еи]: [веисна], [сеило]. Ненаголошений [и] вимовляється з наближенням до [е] — [ие]: [зиема], [диемок]. Під час письма слова з ненаголошеними [є], [и] треба перевіряти наголосом.

Щоб знати, яку букву, [є] чи [и], писати в ненаголошеному складі кореня, потрібно змінити слово або дібрати до нього спільнокореневе так, щоб ненаголошений голосний став наголошеним.

Наприклад: земля — землі, весна — весни, життя — жити тощо.

— Діти, а чи пам'ятаєте ви віршик про ненаголошені звуки? Пригадаймо його разом.

Що писати: «є» чи «и»?

Швидко слово ти зміни.

Став під наголос мене

І пиши чи «и», чи «є».

Каліграфічна хвилинка,

— Мандруємо далі. Ми потрапили у долину Сміхуна.

Сміхун.

А ось і я! А ось і я!

Зустрічайте Сміхуна!

Далі вас я не пущу,

Бо завдання маю.

Як розв'яжете його —

Помандруєм далі.

Хочу взнати я у вас,

Як писати вмієте.

Чи дізнаєтеся, що

Я від вас хотітиму? (Пауза.)

Віршик прочитаю,

Будьте всі уважні.

І скажіть мені, ласкаві,

Найчастіше звук який

Ви тут зустрічали?

Слухайте уважно.

Дрізд до дятла: «Добрий день!

Дуб здоровий не впаде?»

Дятел дзьобом дріботить:

«Двісті років простоїть!» (О.Кононенко)

· Діти, то який звук ви найчастіше чули в цьому вірші? (Звук [д].) А якою буквою він позначається на письмі?

· Пригадайте, як правильно треба писати цю букву. Спробуємо написати її в повітрі.

Учитель повертається обличчям до дошки. За командою діти піднімають руки вгору і разом з учителем пишуть букву в повітрі. Повторюють кілька разів.

— Напишіть сьогоднішню дату і рядочок букви «де», чергуючи велику й малу. Пишіть охайно, каліграфічно, бо Сміхун стежить за вами.

Діти. Щоб букви правильно писати, З каліграфії треба почати. Букву пишу рівнесенько, Щоб була гарнесенька.

— У наступному рядку з великої літери напишіть слово «дятел», придумайте 2—3 прикметники, які б охарактеризували цю пташку.

(Дятел працелюбний, майстерний, яскравий, прудкий.)

— Погляньте на дошку. (На дошці —малюнок дятла.) Опишіть цю пташку: який у неї дзьоб, яке забарвлення, які лапки. Розгорніть словнички. Прочитайте, як там охарактеризований цей птах.

(Лісовий птах з довгим, гострим та міцним дзьобам, яскравим оперенням, який добуває їжу (комах та їхні личинки) зі щілин кори хворих дерев.)

· А що це за птах? (Вивішує малюнок дрозда.) Це дрізд. Який він? Звернемося за допомогою до словничка. (Дрізд — невеликий співочий птах, що живе в лісах, гніздиться на деревах, кущах, землі.)

· У наступному рядку з великої літери напишіть слово «дрізд» і доберіть до нього 2—3 прикметники. (Дрізд співочий, лісовий, невеликий.)

— Сміхун задоволений вашою роботою, але хоче, щоб ви придумали речення про прихід весни. Це останнє його завдання. У своїх реченнях використовуйте словосполучення, написані на дошці.

Словосполучення: довгожданна весна, рання весна, дзвінкоголосі птахи, веселі струмочки, синьоокі проліски, тендітні конвалії, заквітчана красуня, теплий вітерець.

Діти зачитують речення. Найкраще записують у зошити, підкреслюють прикметники.

Словникова робота.

— Мандрівка триває. Зараз ми знаходимось біля болота Лінощів. А щоб болото не затягло нас у свої володіння, потрібно виконати завдання. Я буду показувати слова на картках, а ви до них добиратимете по 3 прикметники, які запишете в зошити.

Слова на картках : струмочок (прозорий, весняний, прудкий, веселий, співучий); птахи (перелітні, дзвінкоголосі, співучі, голосисті, веселі, заклопотані); квіти (тендітні, ніжні, пахучі, ясноокі, ранньоквітучі, весняні, синьоокі); небо (ясне, голубе, весняне, блакитне); весна (рання, довгождана, мальовнича, дощова, примхлива).

— Перевіримо, як ви впоралися із завданням.

Перший учень зачитує прикметники до двох перших слів, другий — до двох наступних, третій — до двох останніх. Учитель ставить додаткові запитання:

· Що називаємо прикметником? На які питання відповідають прикметники?

· Ми успішно впорались із завданням болота. А попереду іще багато випробувань. Ось перед нами берег Піратів. Щось тихо, нікого не видно, може, і завдань тут не буде?

Чути стукіт у двері. Вбігають двоє Піратів.

Пірати. Ну що, дітки, злякались? А чи пізнали ви нас?

Діти. Впізнали. Ви — Пірати. Але ми вас не боїмося. Ми все вміємо і знаємо. Нічим нас не злякати.

Пірати.

Ми в конверті принесли

Вам важкі завдання.

Як розв'яжете ви їх —

Пустимо вас далі.

Учитель. Діти, зараз Пірати кожному з вас дадуть картку. Вам потрібно обвести олівчиком правильну відповідь. І не забудьте на зворотному боці написати своє прізвище та ім'я.

Завдання 1.

1. Частина мови, яка називає предмет.

2. Частина мови, яка називає ознаку предмета.

3. Частина мови, яка означає дію предмета.

Завдання. Обведи олівчиком правильну відповідь.

Скільки? Коли?

Завдання 2.

Прикметник запитує:

3. Прикметник у реченні зв'язаний:

а) з природою;

б) з іменником;

в) з прийменником.

Учитель. Час вичерпано. Здайте свої роботи Піратам. Пірати. Здали всі. У полон не беремо нікого. Учитель перевірить роботи й поставить оцінки. До побачення!

Додаток Б

Урок української мови у 3 класі

Тема . Повний аналіз прикметника як частини мови. Закріплення вивченого про прикметник. Вживання прикметників у прямому і переносному значеннях.

Мета. Вдосконалювати навички і вміння учнів встановлювати зв’язок між іменником і прикметником, визначати рід, число прикметників, активізувати словниковий запас учнів на тему “Весна” (за картиною, віршованими творами), спостерігати за відтінками у значенні прикметників; розвивати образне мислення, орфографічну пильність, чуття мови, аналітико-синтетичні вміння; виховувати любов до природи через твори мистецтва, поезії.

Обладнання: Марійка Підгірянка. Загадки. Опорні схеми з теми “Прикметник”. Тлумачний словник Б. Грінченка. Сапун .М. Збірник диктантів 1-4 класи з української мови. Тернопіль, 1996. – 59 с. Посібник для вчителя: Навчання у 3(2) класах. Рідна мова. – С. 110, 125. Київ: Освіта, 1995. Підручник: Рідна мова 3 (2) М.С. Вашуленко, О.І. Мельничайко. – С. 199–200. Репродукції картини І.І. Левітана “Весна. Велика вода”.

План уроку

1. Актуалізація опорних знань учнів. Постановка проблеми.

– Яку частину мови найчастіше застосовують для опису предметів?

– Що вам відомо про прикметник?

Наприклад:

На дошці Загадка (робота з деформованим текстом).

Словничок:

Тлумачення слів.

– Які слова допомогли вам здогадатися, що це – берізка?

– До якої частини мови вони належать? Доведіть.

2. Каліграфічна хвилинка (опис берези) – замальовка.

а) Бб, бб, Бб, бб;

б) зелененьке гнучкі білу стан

плаття ніжні кору тоненький

віти

в) визначити число рід прикметників.

3. Розбір за будовою (поширення, активізація словника).

Усно:

4. “Сюрпризи” від родини “березових” слів:

а) Березень – утворить пари слів:

день гарячий

струмок сонячний

привіт дзвінкий

б) берізка

що? струмок

що робив? співав

який? дзвінкий

що? пісню

яку? веселу

кому? берізці

Повний синтаксичний розбір речення.

в) хитрі” підберезовики (пояснити значення прикметників у словосполученнях).

срібний голос – дзвінкий

срібна ложка – із срібла

срібне волосся – сиве

срібне проміння – ранкове, яскраве

5. Робота з підручником.

а) Загадка.

В білій одежині цілий рік ходила,

навесні зелений волос розпустила,

кучері вживала чистою росою,

гай розвеселяла білою красою.

(Марійка Підгірянка)

Тест

1. Що? Берізка

2. Яка? Білокора, зелена, красива, весела

3. Коли? Навесні

4. Де? У гаю

б) Вправа 460, с. 199 – творча робота.

Усна розповідь. Берізка восени. Берізка взимку. Берізка навесні (письмово).

6. Розвиток мовлення: Твори для списування (І.І. Левітан. “Весна. Велика вода”).

Весняна повінь затопила березовий гайок. У чистій прозорій воді, як у дзеркалі, відбиваються дерева. Золоті промені сонця освітлюють білокорі берізки, і вони здаються особливо гарними . Їх рожеві віти ніжно вимальовуються на тлі блакитного неба. Наповнене весняним сонцем повітря огортає ніжною пеленою кожне деревце і надає всьому чарівної краси.

7. Підсумок уроку. Домашнє завдання: Дібрати 5 прислів’їв про весну.

Додаток В

Тема. Узагальнення знань про прикметник.

Мета: закріплювати вміння учнів знаходити прикметник у тексті, ставити до нього запитання. Змінювати за зразком “один – багато”, визначати його роль у реченні; розвивати зв’язне мовлення, збагачувати словниковий запас; виховувати любов і чуйне ставлення до ближнього, шанобливе відношення до сім’ї, батьків; засвоїти значення слів “милосердя”, “щаслива родина”.

Обладнання : чарівна зоряна карта, ілюстративний матеріал, індивіду-альні завдання, підручник, тлумачний словник.

Хід уроку

І. Організаційна частина.

Встаньте діти, всі скоріше,

Посміхніться всім миліше.

Привітайтесь: “Добрий день!”

ІІ. Актуалізація опорних знань.

Я бачила зірниця впала,

Як на снігу вона лежала.

Як сніг, біліший від лілеї,

Вночі іскрився біля неї,

Її до класу я несу, щоб показать вам цю красу.

- Подивіться, яка гостя сьогодні у нас на уроці. А гостей годиться вітати. Давайте згадаємо рядки віршів про зіроньку.

1. Попрощалось ясне сонце

З чорною землею.

Виступає круглий місяць

З сестрою зорею.

2. Зоре моя вечірняя,

Зійди над горою.

Поговорим тихесенько

В неволі з тобою.

3. Сім’я вечеря коло хати

Вечірня зіронька встає.

Донька вечерять подає.

Може ви знаєте, хто автор цих рядків? Що ви про нього знаєте.

- Наша маленька гостя просить, що ми допомогли їй повернутися додому, на зоряне небо. Ви готові до подорожі? Тоді вирушаємо!

ІІІ. Закріплення вивченого матеріалу

І.Оголошення теми уроку.

- Але ви повинні знати, що тільки розумні і старання можуть досягти зоряних висот. Тому сьогодні на уроці:

- Ми повторимо все, що знаємо про прикметники;

- Закріпимо вміння знаходити його в тексті, ставити питання до прикметника та складати з ним речення і словосполучення.

- А допоможе нам у цьому чарівна зоряна карта.

2. Каліграфічна хвилинка (“Чарівний олівець”)

а) - З з уз зі зл сузір’я

- Чи знаєте ви, що таке сузір’я?

- Використовуємо тлумачний словник школяра.

б) -У кожного слова, як і в людини, є родина. Щоб нашій зіронці не було сумно, знайдемо для неї рідні слова.

Зіронька, зірниця, зоря, зірочка, зірка, сузір’я, зорепад.

- На яке питання відповідають ці слова? (що?)

- Давайте придумаємо слова, що відповідають на питання який? Яка? Яке? (записати в зошит) – зоряний, зоряна.

- Як називають слова, що відповідають на питання який?

яка?...(прикметники)

- Що називають прикметники? (ознаку предмета).

в) -Складемо з цими прикметниками словосполучення, дібравши іменники (зоряний дощ, зоряна ніч, зоряне небо)

- записати (усно 1 речення).

Отже , що таке прикметник?

(На дошці питання, на які відповідає прикметник.)

3. Словниковий диктант (“Мудра сова”).

Згадали, що таке прикметник, ви,

Тепер спішіть до Мудрої Сови.

Вірний друг – то найбільший скарб

Бджола мала, а й та працює.

Добре слово краще за мед.

Добрі друзі – ті, що в біді і в радості.

Завдання:

С.р. – підкреслити прикметники.

Д.р. – підкреслити прикметники і надписати питання.

В.р. – знайти і записати пару прикметників, де перший – ознака одного предмета, а другий – ознака багатьох.

Отже, прикметники можуть називати ознаку одного або багатьох предметів.

4. Зв’язок прикметник + іменник (Вогненна комета).

Огненна куля небом пролетіла,

Предметів всіх ознаки поштовхала,

Завдання ваше всіх їх записати

І місяць буде знов сіяти.

Місяць (який?)...

Ялинка (яка?)...

Небо (яке?)...

Сніжинки (які?)...

Завдання:

1 варіант: дібрати до слів ознаку за кольором;

2 варіант: ознаку за розміром.

Отже, за чим ще можна визначити ознаку предмета?

5. Робота з підручником (“Розумна книга”)

День до заходу поверне,

Сонце, спати ляже,

Місяць зійде, і про все це

Книжка нам розкаже.

- Усно ділимо текст на речення.

- Як пишемо перше слово у реченні?

- Що ставимо вкінці речення? (. , ! , ?)

Завдання:

С.р. – виписати прикметники.

Д.р. – виписати прикметники з іменниками, з якими вони зв’язані.

В.р. –записати два останні речення, підкреслити головні і другорядні члени речення.

- Як ми підкреслюємо головні члени речення?

- Як підкреслюємо другорядні?

- Знайдіть у цьому реченні прикметники?

- Як підкреслили слова легкий і сріблястий?

Отже, який висновок можна зробити? (прикметник є другорядним членом речення).

6. Фізкультхвилинка

Раз! Два! Час вставати,

Будемо відпочивати.

Три! Чотири! Присідаймо.

Усі вправи пригадаймо.

П’ять! Шість! Засміялись,

І в боки понахилялись

Зайчик зоряний до нас

Завітав у світлий клас.

Будем зараз ми стрибати

Щоби зайчика спіймати.

Сім! Вісім! Час настав,

Повернутися до справ!

7. Слова, протилежні за значенням (“Планета Добрих вчинків”)

Добрі вчинки... Чи це важко?

Погодуй голодну пташку,

Поможи старій людині, -

Недарма прожив ти нині.

Над дорогою стоїть хатинка.

Вікна в неї маленькі, темні.

Біля віконця сидить сумна бабуся.

Вона хвора і самотня.

- Який настрій викликає цей текст?

- Чому сумна бабуся?

- А що означає слово самотня?

- Як ще інакше можна сказати (одинока)?

- Які прикметники створюють сумний настрій?

- Що ми можемо змінити, що текст став веселим?

- Я думаю, недарма ви одержали завдання на Планеті Добрих вчинків. Адже допомагати можна не лише словами.

- Що ми можемо зробити для самотніх, хворих людей, що потребують нашої допомоги? (або вже зробили).

Завдання:

С.р. – виписати 3 прикметники і придумати і записати протилежні.

Д.р. –виписати 3 прикметники з іменниками і записати прикметники протилежні за значенням.

В.р. – 2 реченнями відповісти на питання: Чи можна назвати самотньою вашу бабусю? Чому?

Отже , прикметники можуть називати ознаки, які протилежні за значенням.

8. Розвиток зв’язного мовлення (“Рідна оселя”)

У матуся є дитятко,

В бабусі внучата.

У дитини татко й мама –

Щастям повна хата.

- Ось сузір’я різної оселі. Тихенько заглянем у віконце. Закрийте очі, уявіть:

Світла, святково прибрана кімната. Усміхнені мама, тато і діти прикрашають різдвяну ялинку.

- Як ви думаєте, чи вони щасливі? Чому?

- Ми допоможемо їм прикрасити ялинку і опишемо її за планом і допоміжними словами.

План опису

1. Яка ялинка?

2. Який стовбур у ялинки?

3. Які гілки у ялинки?

4. Яка глиця у ялинки?

5. Які прикраси на ялинці?

Слова

9. Домашнє завдання

С.р. – запис прикметників до опису

Д.р – описати ялинку за планом

В.р. – описати ялинку і підкреслити прикметники.

ІV. Підсумок уроку

- Зірочка засяяла на небі і дуже вдячна вам за допомогу, а ми згадаємо, що робили на уроці.

- То що називають прикметники?

- На які питання відповідають?

- Який вид роботи був для вас найцікавіший?