|
Методика самостійної роботи студентів
Самостійна робота студентів формує в студентів уміння і навички самостійної пізнавальної діяльності, вона одночасно сприяє розвитку й інших структурних компонентів особистості. Крім того, працюючи самостійно, студенти учаться вирішувати задачі, виконувати вправи, ставити досліди.
Самостійність пізнання ціннісна ще й тим, що без неї неможливе формування поглядів, переконань, наукової позиції студентів.
Методи самостійної роботи засвоюються і застосовуються студентами не відразу. На 1 курсі більшість з них не володіють ще цими методами, не усвідомлюють роль самоосвіти в професійній підготовці фахівця й у майбутній професійній діяльності. Поступово під керівництвом викладачів вони проходять різні етапи нагромадження досліду самостійної роботи. На старших курсах студенти широко використовують ці методи при написанні рефератів, проведенні складних дослідів і експериментів, підготовці курсових і дипломних робіт.
До методів самостійної роботи студентів відноситься читання (робота з підручником і іншими учбово-методичними посібниками), відеострічка, експертиза, слухання, конспектування, вправи, рішення задач і проблемних ситуацій, дослід, експериментування.
Читання. Метод роботи з підручником і іншими учбово-методичними посібниками сприяє розширенню наукових знань студентів, формуванню умінь самостійної пізнавальної діяльності. Метод застосовується для осмислення й закріплення наукової інформації, вже отриманої студентами на лекціях і семінарських заняттях, а також для самостійного первинного придбання, розширення знань без участі викладача. Студенти, що виявляють особливий інтерес до визначених областей знань, можуть звертатися до різних наукових праць, не передбаченим навчальними планами, і самостійно розширювати і поглиблювати наукові знання. Бажано, щоб викладачі, заохочуючи подібне прагнення, пропонували списки наукової літератури для самостійної роботи.
Конспектування. Здійснюється студентами в двох різновидах: зі слуху і при читанні. В обох випадках вони використовують наступні способи конспектування: записують докладно без осмислення; записують головне й одночасно осмислюють записане; ведуть опорний конспект із більш глибоким осмисленням тексту. При самостійному читанні літератури ступінь персоніфікації інформації більш ґрунтовна. Необхідно виділити ще один спосіб конспектування. В останні роки телебачення організує освітні програми, частину з них призначається для вузів. Студенти сприймають інформацію одночасно органами слуху і зору, конспектують або здійснюють короткий запис її після завершення програми.
Відеострічка. Ціль методу – допомогти студентам побачити себе, свою навчальну діяльність, свої дії, по можливості не тільки навчального, але і професійного характеру, з боку. Але для цього необхідно зробити запис, фіксацію навчального фрагмента, педагогічної практики і відтворити за допомогою відеокамери або відеомагнітофона. Потім студент самостійно переглядає на телеекрані й аналізує ці фрагменти, вирішуючи, як треба або як не треба діяти. Даний метод привертає увагу тому, що студент як би відокремлює події на телеекрані і суб'єктів цих подій від себе, аналізує них з боку "чужим поглядом". Причому перегляд відеострічки, а потім і аналіз можуть повторитися. У випадку труднощів студент звертається за консультацією до викладача. Метод створює можливість максимальної адаптації до індивідуально-типологічних особливостей студента. Але використовувати його вдається не настільки часто через відсутність необхідного устаткування.
Експертиза. Метод простий у застосуванні і дуже ефективний для розвитку аналітичних здібностей, рефлексії. Він широко використовується для експертної оцінки дій студентів під час педагогічних, пізнавальних, ділових ігор; при аналізі рефератів, виконання дослідів, рішення різних задач, подолання конфліктних ситуацій. Студенти, що виступають у ролі експертів, повинні добре володіти навчальним матеріалом, знати проблему обговорення й оцінки.
Метод експертизи застосовується в двох формах – письмової й усної, причому друга більш популярна. Він відіграє значну роль у професійній підготовці студентів, для яких дуже важливо розвивати аналітичне мислення.
Виконання вправ, рішення задач. Основна мета – формування умінь при вивченні конкретних дисциплін. Донедавна у вузах існувала думка, що задачі і вправи варто практикувати в сфері вивчення природничонаукових, технічних і точних дисциплін. Однак освітня практика показала, що ця думка помилкова. Задачі і вправи доречні по усіх вузівських дисциплінах. І незважаючи на їхній різний характер, вони необхідні для розвитку аналітичного мислення студентів, їхньої самостійності. Наприклад, вирішуючи педагогічні задачі, майбутні вчителі учаться діяти в нестандартних ситуаціях, дозволяти психолого-педагогічні конфлікти, моделювати.
При виконанні вправ студенти повинні насамперед зрозуміти їх сутність, потім вибрати оптимальні шляхи своїх дій і, нарешті, пояснити і довести їх правильність або правомірність.
Проведення дослідів. Вивчення деяких дисциплін передбачає проведення дослідів у лабораторних умовах. Це обов'язкова форма навчальної роботи, передбачена навчальним планом вузу. Проведення дослідів вимагає, щоб студенти були підготовлені теоретично, добре знали лабораторне устаткування, матеріали і технологію організації дослідницької роботи. Цінність її полягає в тому, що студенти здобувають уміння і навички проведення наукового дослідження, поглиблюють теоретичні знання, у них розвивається допитливість, відповідальність, самостійність.
Навчальні дослідження. До навчальних досліджень відносяться курсові і дипломні роботи, реферати, проекти. Виконання учбово-дослідницької роботи студентів жадає від них високого ступеня самостійності і пізнавальної активності. Навчальні дослідження сприяють розвиткові умінь ведення наукового пошуку і формуванню аналітичного мислення, а також будять або поглиблюють інтерес до тієї або іншої науки. Нерідко реферат переростає в курсову роботу, а на її базі готується дипломна робота, що згодом може стати основою для більш глибокого дослідження – кандидатської дисертації.
Таким чином, методи самостійної роботи студентів можуть бути використані в аудиторії – на лекціях, семінарських і практичних заняттях. У даному випадку ця робота здійснюється за участю викладача. Коли ж методи застосовуються студентами поза аудиторією (більш активно на старших курсах) – студенти цілком самостійні.
Кожний з розглянутих методів самостійної роботи студентів своєрідний, неоднозначний по трудомісткості, вимагає різного ступеня розвитку самостійності, креативності, рефлексії. Але завжди поруч зі студентами повинний знаходитися викладач вузу, готовий проконсультувати, надати їм педагогічну допомогу.
Одним з результатів самостійної роботи стає виконання індивідуального завдання. При виконанні індивідуального завдання студент здійснює необхідні розрахункові, графічні та інші роботи, використовує і наводить доказовий та ілюстративний матеріал у викладі таблиць, схем, доречних прикладів тощо.
Спинимося докладніше на найбільш ефективних видах самостійних завдань для студентів:
1. Читання відповідних розділів у підручниках і посібниках, професійно орієнтоване читання методичних статей.
2. Складання списку статей з певної теми і анотування кількох, що найбільше сподобались. При цьому студенти слухають і доповнюють свої списки. Викладач нагадує, що анотація є дуже стислим викладом змісту статті. У структурі анотації такі елементи, як тема статті і перелік питань, порушених у ній, без розкриття їх змісту.
3. Рецензування методичних статей за схемою: Назва статті, автор, де вміщено статтю. - Тема статті, чому вона є актуальною. - Основні положення статті. - Висновки, яких дійшов автор статті. - Де може бути використаний методичний матеріал.
4. Визначення цілей, завдань і змісту певної теми (розділу). При виконанні подібних завдань студенти користуються матеріалом лекції, підручником, дібраною методичною літературою.
5. Підготовка студентами коротких повідомлень методичного характеру. Досвід показує, що студентам бракує вміння стисло, послідовно, логічно викладати власні думки. Саме з цієї причини вони стикаються із значними труднощами під час складання різних іспитів.
6. Підготовка рефератів, доповідей. Надзвичайно важливо організувати їх обговорення в групі, виступити опонентами. Допомогти в цьому може така схема аналізу доповіді (реферату).
а). Як розкрито тему в її теоретичній і практичній частинах:
- чи виявив студент знання науково-методичної літератури з проблеми, чи зумів практично оцінити її;
- чи витримав систему викладу, логічний зв'язок між частинами доповіді?
б). Чи переконав доповідач у важливості розробки цієї теми?
в). Якою мірою в доповіді розкрито зміст?
г). Як ви оцінюєте манеру викладу доповідача (культура мовлення, темп, зв'язок з аудиторією)?
д). Чи відповідають висновки тим завданням, які поставлені в доповіді?
7. Написання курсової роботи. Керуючи самостійною діяльністю студентів, важливо зорієнтувати їх в етапності виконання курсової роботи. Так, підготовчий або теоретичний етап вимагає від студента вивчення літератури, її аналізу, визначення наукових засад розв'язання певної проблеми. Другий етап підготовки курсової роботи пов'язаний із спостереженнями студента за практикою, за реалізацією теоретичних положень у практиці. Саме тому цей етап названо теоретико-практичним. І найскладнішим для майбутніх педагогів є третій етап, який передбачає проведення ними експерименту, формулювання узагальнень і висновків.
При оформленні індивідуального завдання студенти повинні дотримуватися встановлених вимог.
Виконане індивідуальне завдання подається викладачу для перевірки у визначений термін. Остаточна його оцінка дається викладачем під час індивідуальної співбесіди зі студентом.
Обсяг індивідуального завдання визначається виходячи із необхідності повного висвітлення поставленої задачі.
В індивідуальному завданні повинні бути розкриті наступні питання:
постановка задачі;
визначення актуальності;
обґрунтування напрямків вирішення даної задачі;
вказати на практичну значимість;
використати літературу.
У сучасних умовах зростає частка самостійної роботи студентів, що актуалізує значення методів даної групи. Сформований у студентські роки дослід самостійної роботи й освоєні методи допоможуть студентам у професійній діяльності не зупинятися на досягнутому, постійно поповнювати й обновляти знання.
При самостійній роботі студентів можуть використовуватися аудіовізуальні пристрої. До них ставляться спеціалізовані аудіовізуальні установки (АВУ), засобу навчального кіно, навчальне телебачення й відеодискові системи. АВУ першого типу виконані у вигляді комбінації діапроектора й магнітофона, де зміна слайдів виробляється автоматично під впливом записаних на стрічку магнітофона сигналів. АВУ другого типу складаються на комбінації двохдоріжкового магнітофона, телевізора й блоку сполучення. На одній доріжці стрічки записана мова лектора, на другий - трансформовані (повільно розгортаються) сигнали зображення - ілюстративний матеріал, що при роботі виводиться синхронно з мовою на екран телевізора. Запис програми здійснюється за допомогою іншої установки. Тому що як ілюстрації використовуються повільно мінливі картини, їх вдається записати на звичайну магнітну стрічку (виробляється стиск спектра телевізійного сигналу). АВУ випущені в малій кількості й використовуються на практиці досить рідко. У зв'язку із застосуванням комп'ютерних навчальних засобів значення АВУ знизилося ще більше.
Навчальне кіно ввійшло в арсенал навчальних засобів порівняно давно. Було створено багато навчальних фільмів двох форматів: нормального (ширина плівки 35 мм) і вузького (16 мм). З розвитком телевізійної техніки актуальність навчального кіно знизилися й акценти й використанні кіно змістилися убік фільмів нормального формату, оскільки саме в таких фільмах з найбільшим ефектом реалізується головне достоїнство кіно - художня виразність. Вузько форматне кіно щодо цього значно уступає повноформатному. Незважаючи на те, що демонстрація фільмів нормального (повного) формату вимагає спеціальних кіноапаратних і професійно підготовлених осіб для показу, його застосування є кращим; вузько форматне кіно цілком може бути замінено телевізійними фільмами.
Найпоширеніші наступні типи навчальних фільмів: а) ілюстративно-просвітительські – для підвищення наочності й узагальнення матеріалу; б) науково-популярні – для порушення інтересу до навчальної дисципліни або галузі науки; в) наукові – для наочного подання динаміки різноманітних процесів і явищ, які важко описати словесно або цей опис дуже формально, не наочно; г) фільми, що описують процеси в таких об'єктах, з якими не можна працювати в аудиторії (промислові установки, космічні об'єкти і т.п.); д) фільми історичного плану, документальні стрічки, ігрові; е) фільми, спеціально підготовлені для навчання мовам, спортивні фільми й т.п. Не заперечуючи дидактичної цінності навчального кіно, важливо відзначити фактори, що істотно обмежують його застосування.
Необхідність, як правило, повного затемнення створює обстановку, далеку від навчальної; динаміка подій на екрані настільки висока, що учень не може відволіктися без втрати сюжетної лінії. При перегляді фільму виключається не тільки конспектування, але й відволікання для міркувань, обміну враженнями й т.п. Все це повинне бути відкладене «на потім», тобто до закінчення фільму. При підготовці фільму великою групою професіоналів (не викладачів) педагогічні цілі відходять на другий план, поступаючись місцем цікавості. Відзначимо високу вартість фільму, тривалий строк його створення, що часто приводить до старіння матеріалу, втраті їм навчальної актуальності. Все це повинен знати й ураховувати викладач, що задумав за допомогою кінофільму вирішити якесь дидактичне завдання.
Методичні прийоми використання фільму майже очевидні. Це демонстрація невеликих фрагментів або кінофільму цілком залежно від цілей показу й можливостей відбору необхідного матеріалу.
Навчальне телебачення (УТВ) в останні роки завойовує усе більше міцні позиції як один з основних технічних засобів пред'явлення навчальної інформації. У деяких випадках УТВ може виступати і як чисто візуальний засіб, якщо основу його застосування становить показ тих або інших навчальних матеріалів з невеликими коментарями по ходу демонстрації. Невірним є поширена думка, що УТВ - це майже те ж, що навчальне кіно. У телебачення багато специфічних особливостей різко відрізняють його від навчального кіно.
Оскільки УТВ - досить дорогий засіб, найчастіше телевізійними установками обладнаються більші поточні аудиторії. Типовий комплект такого встаткування включає себе: а) передавальні телевізійні камери для демонстрації тестів або об'єктів, розташованих на робочому столі викладачі (телекамера як би виконує функції телепроектора); б) ні деомагнітофони для демонстрації матеріалів, записаних на деоленту; в) сукупність аудиторних телевізорів, установлений)! і й у доступні для спостереження місцях або на робочих столах студений тов. В останні роки замість комплекту аудиторних телевізором використовуються спеціальні телевізійні установки з екранами збільшеного розміру.
Телевізійний комплекс при необхідності доповнюють скількома передавальними камерами для спостереження за аудиторією або її частинами, а для фіксації розташування окремих елементів зображення на екрані застосовують телевізійну або лазерну вказівку. Ще збереглися в навчальних аудиторіях аудиторні телевізійні комплекси (АТК), що представляють собою робочий стіл, на якому встановлені передавальна телекамера й пульт керування комплексом аудиторних телевізорів. Для викладацького керування АТК не представляє більших складностей. Маєте можливість зчленування АТК із персональним комп'ютером і виводу на екрани телевізорів зображення з екрана дисплея комп'ютера через телевізійну систему. Комп'ютер у цьому випадку використовується як засіб пред'явлення інформації.
У деяких випадках «телевізійна аудиторія» доповнює пристроєм зворотного зв'язка. На робочих місцях студентів в цьому випадку розташовуються невеликі пульти, за допомогою яких загальний пульт викладача можуть посилати сигнали-відповідь, (звичайно шляхом натискання кнопки) на пропоновані викладачем загальні питання. Отримані дані оперативно враховуються й користуються викладачем або для корекції що викладається матеріалу по ходу лекції, або для активізації навчальної діяльності студентів у процесі слухання лекцій. Деякі викладачі заперечують доцільність такого зворотного зв'язка.
Малі навчальні аудиторії звичайно мають більше скромне обладнання, що включає відеомагнітофон, один-два телевізора й переносну передавальну телекамеру. У такій аудиторії телевізійне встаткування застосовують для більше ефективного проведення групових занять.
Питання застосування навчального телебачення (УТВ) у послід)і роки привертають увагу дидактів і педагогів. Розроблено велике число методичних прийомів застосування телевізійної техніки в різних видах навчальної діяльності. Багато чого тут залежить від складу встаткування, якості апаратного забезпечення дидактичних матеріалів і банку навчальних завдань.
Підготовка дидактичних матеріалів для телепроекції має ряд особливостей і найчастіше вимагає високого професіоналізму. Незважаючи на достаток досить простих в обігу універсальних переносних телекамер, створення телероликів (відеокліпів) навчального призначення краще доручати професіоналам, що працюють у співдружності з викладачами.
За допомогою телевізійних систем зручно проводити ділові ігри, а також застосовувати телесистеми для вдосконалювання професійних умінь викладача в кабінетах педагогічної майстерності. Намітилася тенденція організації у вузах навчальних телестудій, що дозволяють створювати різноманітні телевізійні картинки типу відеокліпів - зображень, генерованих за допомогою комп'ютера (машинна графіка), що сприяє збільшенню виразності навчальних матеріалів і розширює дидактичні можливості застосування УТВ. Унікальна особливість УТВ складається також у тім, що воно дозволяє проводити навчання в умовах, де пряма присутність студентів у принципі виключається, і спостереження може здійснюватися тільки за допомогою телевізійних засобів (небезпечний технологічний процес, складна медична операція й т.п.).
Комп'ютерні навчальні демонстрації поступово стають важливим засобом пред'явлення інформації в добре обладнаних навчальних аудиторіях. При цьому є ефектна можливість по ходу лекції ілюструвати явища й різноманітні процеси за допомогою гнучких і наочних комп'ютерних динамічних моделей, гнучким керуванням параметрами моделей безпосередньо по ходу викладу матеріалу. Зв'язування комп'ютер+телевізійна система приховує для лектора нові найбагатші дидактичні можливості збільшення ефективності лекцій, тим більше що в сьогоденний час число готових програм-моделей постійно зростають, а можливості Інтернету роблять ці моделі усе більше доступними.
Література
1.Бондар В. Дидактика: ефективні технології навчання студентів. - К., 1996
2.Гецов В. Работа с книгой: рациональные приемы.-М., 1984.
3.Донченко Т.К. Самостоятельная работа студентов по методике преподавания русского языка. В сб.Пути улучшения подготовки учителей русского языка.-К., 1984.с.158-162.
4.Кічук Н.В. Формування творчої особистості вчителя.-К., 1991.
5.Мороз О.Г, Сластьонін В.О, Філіпенко Н.І. Підготовка майбутнього вчителя: зміст та організація.- К., 1997, с.44-80.
6.Сластенин В.А. Формирование личности учителя советской школы в процессе профессиональной подготовки.-М.:Просвещение, 1976.-160с.
|
