Курсовая работа: Участь України у світогосподарських зв'язках

ЗМІСТ:

1.Вступ

2.Економіка України у складі СРСР

2.1.Економічний потенціал України у складі

народногосподарського комплексу СРСР

2.2.Участь України в зовнішньоекономічних відносинах

3.Україна у світовому господарстві після здобуття

Незалежності

4.Сучасний стан зовнішньоекономічних зв’язків України.

Структура експорту

5.Конкурентоспроможність українських товарів

6.Висновки

7.Список використаної літератури

ВСТУП:

Україна, як молода суверенна держава, не має достатнього досвіду налагодження економічних зв’язків з країнами світу. Це пояснюється насамперед тим, що вона не мала змоги набути та-кого досвіду у складі СРСР їй бракує достатньої кількості органів, кадрів які, могли б проводити самостійну науково обгрунтовану зовнішньо-економічну політику.

Світові економічні зв’язки необхідні Україні для того щоб швидше подолати глибоку економічну кризу, для стабільного і швидкого розвитку продуктивних сил і підняття на цій основі життєвого рівня населення. Наприклад, та країна яка не незаймається зовнішньою торгівлею, не розвиває господарскі звязки з іншими державами світу, змушена збільшувати затрати виробництва приблизно в півтора-два рази.

Україна робить перші кроки на шляху до входження у світове господарство. Цьому сприяє створення певної правової бази, прийняття відповідних законів.

Процес утворення світового господарства ще не завершився, оскільки це тривалий період. Проте всі країни світу тією чи іншою мірою втягнуті у міжнародні економічні зв’язки (насам-перед торгівельні) з іншими країнами. Тому світове господарство – це сукупність національних господарств та економічних взаємозв’язків між ними, або сукупність виробничих відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях.

Я вважаю, що для Украіни сьогоді, в рамках світового господарства, важливі такі питання, як організація експортно-імпортних операцій, практика валютного регулювання, стимулювання і захист іноземних інвестицій, проблеми і перспективи розвитку вільних економічних зон, організація діяльності міжнародних товарних ринків та багато інших питань, які роблять недосконалою систему управління зовнішньоекономічною діяльністю нашої країни.

2.1.Економічний потенціал України у складі народногосподарського комплексу СРСР.

Розвиток економіки колишнього СРСР передбачав максимальну

інтеграцію господарств союзних республік у загальносоюзному народногосподарському комплексі, формування якого заверши-лося в 60 - 80-х роках. Регулювалися структура та рівні еконо-мічного розвитку союзних республік та економічних регіонів. Планування і управління економікою були централізовані, лімітувався розподіл між союзними республіками, економічноми регіонами і галузями фінансових, трудових, матеріально-технічних та інших ресурсів.

Економічний потенціал України у складі народногосподарсь-кого комплексу СРСР характеризують дані таблиці, % до загальносоюзних показників:

За галузевою структурою господарство України спеціалізується на природо-, фондо-, енерго-, матеріало- і трудомістких галузях промисловості. Воно було розбалансованим, а всі його галузі економічно і технологічно не були пов’язані між собою. Економіка України створювалась і функціонувала як невід’ємна складова народногосподарського комплексу колишнього СРСР, в інтересах усіх його союзних республік на основі єдиного плану. Частина підприємств працювала, використовуючи привізні паливно-енергетичні ресурси, сировину, матеріали, комплектуючі, деталі. Так, Тернопільмький бавовняний комбінат переробляв бавовну, яка надходила з Киргизії та Узбекистану. За оцінками економістів, 70-80% загальної кількості промислових виробництв не мали на території України замкнених технологічних циклів. Вони не могли існувати без виробничої кооперації з великою кількістю підприємств колишнього СРСР, які до того ж були основними споживачами виробленої продукції. Понад 70% усіх сільськогосподарських машин, створених свого часу спеціалізованими проектними організаціями Запоріжжя, випускалися в Росії, Белорусії, Казахстані та республіках Прибалтики. Привізними товарами забезпечувався і споживчий ринок України.

В Україні не розвивалися такі енергоємні галузі промисловості, як електронна, електротехнічна, комп’ютерна, точне машинобудування. Сировинні ресурси працювали на загальносоюзні потреби, що призвело до їхнього виснаження.

Територіальна структура виробничих комплексів (Донбас, Придніпров’я, Прикарпаття, Поділля, Полісся) не забезпечувала їхньо інтегрованості до загальнореспубліканського поділу праці, спеціалізацію на певних видах продукції, ефективне використання наявного виробничого потенціалу.

Маючи розвинені промисловість, сільське господарство, транспорт, Україна не могла задовольнити свої виробничі потреби. Функціональна структура господарства не забезпечувала безперервного зростання життєвого рівня населення, екологічну чистоту, раціональне використання ресурсів, стабільне економічне зростання, високу ефективність виробництва. Структура українського господарства не створила можливостей для його інтегрування до світових економічних структур, а рівень життя населення значно відставав він стандартів розвинених країн.

Розвиваючись однобоко, господарство україни було зорієнтоване на виробництво засобів виробництва. У 1987 році їхня частка становила 72,2% і збільшиася порівняно з 1940р.на 10%. Негативні зміни відбувалися також у структурі предметів споживання. Так, протягом 1970-1987 рр.виробництво продукції харчової та борошномельно-круп’яної промисловості зменшилося в цій структурі з 52,4 до 46,3%, тоді як виробництво продукції галузей важкої промисловості зросло з 22,4 до 29,5%.[1], [2]

2.2. Участь України в зовнішньоекономічних відносинах.

Роблячи вагомий внесок в економіку колишнього СРСР, Україна брала участь у зовнішньоекономічних відносинах. В останні роки існування СРСР її частка становила 20% загальносоюзних експортних поставок, які йшли в 123 країни світу. Суб’єктами міжнародних господарських зв’язків були понад 1400 українських підприємств. Частка експорту України у колишньому загальносоюзному щодо окремих видів продукції була такою, %:

Екскаватори – 62, сільськогосподарські машини – 74, скло – 100, цемент – 75, залізна руда – 98, марганцева руда – 100, чавун – 75, листовий прокат – 56, сортовий прокат – 60, труби – 75, металургійне обладнання – 43, ковальсько-пресове обладнання – 74, велосипеди – 40, телевізори – 25.

Найтісніші економічні зв’язки Україна підтримувала з країнами Східної Європи, зокрема з Угорщиною і Польщею. У структурі вивозу в ці країни переважала продукція галузей важкої індустрії, електроенергія, природний газ, кокс, руда, сірка, чорні метали, устаткування для гірничодобувної та металургійної промисловості, екскаватори, бульдозери, телевізори, трансформатори, сільськогосподарські машини.

З загальносоюзної «кочегарки» Україна була перетворена на «кочегарку» РЕВ. У 1988 р. вона поставила країнам РЕВ

43,7 млрд кВТ*год електроенергії, тобто 15%, а на споживання своєму населенню – всього 8%.[4]

З країн Східної Європи Україна імпортувала машини і устаткування, верстати, комплектне промислове устаткування для хімічної, меблевої та харчової промисловості, рухомий залізничний склад, судна, автомобілі, побутові електроприлади, медикаменти тощо.

Україна брала участь в економічному співробітництві з економічно розвиненими країнами. Більше 20 країн (Австрія, Нідерланди, Італія, Норвегія, Франція, Фінляндія, Німеччина, Швейцарія, Швеція, США, Канада, Великобританія, Японія) одержували з України промислову продукцію і промислову сировину: залізну і марганцеву руду, кокс, прокат чорних металів, графіт, скло, металургійне та гірничо-шахтарне устаткування, штучні алмази, алмазний інструмент, а також цукор, олію, льоноволокно тощо. Зокрема, у Великобританію з України надходили прокат чорних металів, чавун, феросплави, металообробні верстати, бензол, цукор, льоноволокно,хміль. В Україну Великобританія поставляла різні машини, промислове устаткування, хімічні продукти, вовняні тканини тощо. У ФРН Україна експортувала феросплави,чорні метали, автонавантажувачі, віконне скло, олію тощо. З ФРН імпортувалися різні машини і промислове устаткування, прокат чорних металів, хімічна продукція. Українські машинобудівники виготовляли для США унікальний трансформатор на 560 тис.кВт, для Фінляндії – комплект устаткування для атомної електростанції.

Україна вивозила свої товари більш як у 50 країн світу, що розвиваються. У структурі експорту головне місце посідали машини і промислове устаткування. Машини, устаткування, прилади для африканських, азіатських і латиноамериканських країн виготовлялися з урахуванням їхньої роботи в умовах тропічного клімату.

Експортна продукція України за цінами світового ринку оцінювалась у 30 млрд крб. Проте зазначені прибутки осідали далеко за її межами. Така форма економічних відносин – звичайнісінький колоніальний грабунок України з боку центру. Про це свідчила структура експортних поставок. У 1989р., наприклад, на сировину, матеріали і товари народного споживання припадало 72, на машини і устаткування – 22% експорту продукції.

У зовнішньоекономічних відносинах Україна мала пасивне сальдо. Справа у тому, що продукція України належала до початкової та середньої стадій обробки, тому й оцінювалась дешево. Готова продукція оцінюється за вищими цінами.

Отже, участь України в народногосподарському комплексі СРСР, як і в світогосподарських зв’язках в цілому, свідчила про її колоніальне становище. Наслідком жорстокої експлуатації української економіки стало її виснаження, уповільнення темпів розвитку, що переросло в глибоку кризу.

3.Україна у світовому господарстві після здобуття Незалежності.

Україна робить перші кроки на шляху до входження у світове господарство. Цьому сприяє створення певної правової бази, прийняття відповідних законів. Такими законами є Закон України ,, Про зовнішньоекономічну діяльність” (квітень 1991р.),Закон ,,Про створення експортно-імпортного банку “ (січень 1992р.), Закон ,, Про іноземні інвестиції ” (березень 1992р.) та інші, декрети Кабінету Міністрів тощо.[ 5,9]

В минулому Україна мала економічні зв’язки з 123 країнами світу, але основні рішення щодо їх розвитку приймалися в Москві. Те саме стосувалося зовнішньоекономічної діяльності близько 1400 підприємсв України.

Об’єктивно причиною, що заважає нині входженню України як повноправного партнера у світове господарство, є низька конкурентоспроможність її продукції насвітових ринках. Із промислових товарів на ринках дальнього зарубіжжя може конкурувати не більше 1% товарів. Крім того, навіть ті товари, на які є попит на зовнішніх ринках, не відповідають міжнародним стандартам. Так, майже весь чавун не має світових сертифікатів, з низьким обсягом номенклатури відливок, що призводить до великої металомісткості продукції, відходів металу майже 25%. Крім того, брак кадрів та їх недостатній професійний рівень робить недосконалою систему управління зовнішньоекономічною діяльністю. В останні роки ситуація у цій сфері значно погіршується.
Україна традиційно протягом багатьох років займала провідне місце серед інших республік у складі СРСР у розвитку експортного виробництва. Для цього були вагомі об'єктивні умови, насамперед природні ресурси, виробничі потужності, науково-технічний потенціал, кваліфіковані трудові ресурси, географічне положення, транспортне забезпечення та ін. Про це свідчать такі дані: частка України в останні роки існування СРСР становила 20% загальносоюзних експортних поставок. За окремими видами експортних поставок питома вага України становила: по залізній руді — 98%, марганцевій руді — 100, чавуну і трубах — 75, ковальсько-пресовому обладнанню і сільськогосподарських машинах — більше ніж 70, екскаваторах і сортового прокату — більше ніж 60% і т. д. Сучасні можливості експортного потенціалу України повною мірою залежать від рівня розвитку окремих економічних районів і областей.

Аналіз зовнішньоторговельних відносин України з зарубіжними країнами показує, що більше ніж за 5 останніх років баланс зовнішньої торгівлі України не мав позитивного значення. Тільки в 1997 р. Україна імпортувала товарів майже на 3 млрд дол. США більше, ніж експортувала, у тому числі в республіки колишнього Радянського Союзу — маже на 4,5 млрд. дол. Ця різниця між імпортом і експортом обумовлена передусім від'ємним сальдо по імпорту природного газу, нафти, дизельного палива, автомобільного бензину, вугілля, тобто за рахунок енергоносіїв.

4.Сучасний стан зовнішньоекономічних зв’язків України. Структура експорту.

На сучасному етапі соціально-економічного розвитку Україна має тісні зовнішньоекономічні зв'язки з більш ніж 100 країнами світу. Провідну роль у розвитку зовнішніх економічних зв'язків України відіграють країни близького зарубіжжя. Найважливішими торговельними партнерами України є Росія, Туркменія, Біло-Азербайджан, Литва, Казахстан та інші країни.

Структура зовнішньої торгівлі України зумовлена спеціалізацією її економіки. В 1997 р. у структурі експорту переважали чорні метали та вироби з них (38% всього експорту України у 1997 p.), продовольчі товари (більше ніж 9%), руди і мінеральне паливо (8%), продукція хімічної промисловості (більше ніж 10%) та ія машинобудування (майже 13%). В імпорті переважали мінеральне паливо (майже 46% усього імпорту), реактори ядерні, котли і устаткування для електроенергетики (більше ніж 11%), продукція інших галузей машинобудування (майже 9%), продукція хімічної промисловості (більше ніж 8%) та ін.[7. Розділ 19]

Внаслідок впровадження режиму вільної торгівлі з країнами і Балтії зовнішньоторговельний баланс з цими країнами істотно покращується. Нині питома вага зовнішньоторговельного обороту з цими країнами перевищує 63% від загального товарообігу, в тому числі по експорту цей показник сягає 60%, а по імпорту — більше ніж 65%. (Основним торговельним партнером України залишається Російська Федерація, на яку припадає майже половина загальних обсягів торгівлі України. Росія задовольняє майже 100% потреби України в годинниках, швейних машинах; поставляє значну частину легкових і вантажних автомобілів, радіоприймальних пристрої, програвачів, відеомагнітофонів, персональних комп'ютерів, одягу, взуття, тканин, целюлози, синтетичного каучуку, продукції кольорової металургії, риби і рибопродуктів, задовольняє майже 4/5 потреби в лісоматеріалах, майже 90% потреби в нафті і нафтопродуктах, понад 70% потреби в природному газі; частково поставляє електроенергію і деякі сорти чорного прокату.

В експорті з України до Росії переважають чорні метали, які задовольняють майже половину потреби в них з боку Росії, а також труби, марганцева руда, трактори, сільськогосподарська техніка, прокатне устаткування (в тому числі доменне і сталеплавильне), металорізальні і деревообробні верстати, екскаватори, автомобільні крани, аміак, цемент, автобуси, скло, телевізори, касетні магнітофони, холодильники, вироби із золота, платини та срібла, цукор, олія, м'ясо і м'ясопродукти, молочні продукти та ін.

В останні роки зростає експорт України до інших республік колишнього Радянського Союзу, в тому числі за останні два-три роки експорт до Білорусі зріс майже на третину, до Молдови —в 1,6 раза, до Грузії — більше ніж у 10 разів, в Узбекистан -в 1,6 раза і т. д.

У цілому Україна має позитивне зовнішньоторговельне сальдо Білоруссю, Азербайджаном, Вірменією, Грузією, Молдовою, ТаджІ кистаном, Узбекистаном, Естонією. Разом з тим Україна має вели, від'ємне торговельне сальдо з Росією, Туркменією, Казахстаном.

Крім країн СНД і Балтії, Україна розширює зовнішньоекони мічні зв'язки з багатьма розвинутими країнами світу. В останні роки найбільші експортні поставки Україна здійснювала до Китаю (майже 1,5 млрд. дол., або 10% загального обсягу експорту; Туреччини (майже 700 млн. дол., або близько 5%), Німеччини (майже 600 млн. дол., або 4%), Італії (близько 3%), Польщі (майже 3%), Угорщини і США (більше ніж по 2%), Словаччини (майже 2%). [7. Розділ 19]

Найбільші імпортні поставки в Україну надходять з Німеччини (більше ніж 1,3 млрд. дол., або майже 8% загального імпорту), США (майже 700 млн. дол., або 4%), Польщі (більше ніж 3%), Італії (більше ніж 2%), Франції (майже 2%), Великобританії (1,5%), Чехії, Словаччини, Угорщини, Куби та ін.

Сучасна зовнішньоекономічна політика України спрямована на формування нового торговельного режиму з подальшою інтеграцією до світового економічного простору шляхом поступового і зваженого збільшення ступеня відкритості національної економіки. Перш за все передбачається:

• підтримка національних товаровиробників шляхом використання можливостей міжнародно-правового механізму захисту їх інтересів на світовому ринку;

• прискорення економічних реформ шляхом гармонізації економічного законодавства відповідно до світової системи торгівлі (ГАТТ/СОТ);

• зняття технічних бар'єрів у торгівлі з провідними країнами — членами COT (США, ЄС), розширення торгівлі з якими забезпечує надходження валюти, стимулює розвиток і технічне оновлення промисловості, сприяє поглибленню виробничої кооперації, забезпечує істотне збільшення іноземних інвестицій.

Одним з головних завдань щодо розвитку зовнішніх економічних зв'язків України є забезпечення просування товарів українського виробництва на нові зарубіжні ринки. Одночасно робитиметься все можливе для збереження традиційних ринків України з державами, які утворилися на теренах колишнього Радянського союзу. Саме ці країни в найближчій перспективі повинні бути найбільш привабливими для українського експорту. Розвиток гідного торговельно-економічного співробітництва з ними є одним з пріоритетів Укра'їни в зовнішньоекономічних зв'язках.

Аналіз структури і обсягів зовнішньої торгівлі України за останні роки свідчить про те, що саме з країнами СНД і Балтії найбільше зріс товарообіг при випереджаючому збільшенні обсягів експорту.

Важливим для розвитку взаємовигідних торговельно-економіч зв'язків з країнами СНД та іншими країнами світу є зміщення акценту з співробітництва на державному рівні до співробітництва на рівні господарюючих суб'єктів шляхом створення спільних підприємств, транснаціональних промислово-фінансових груп, виробничих корпорацій та інших господарських структур.

Світовий економічний простір в XXI столітті характеризується посиленням впливу інтеграційних процесів на національні економіки більшочті держав. Інтеграція України у світові економічні структури передбачає її активну участь у системі зовнішньоторгівельних відносин, які являють собою переміщення товарів і послуг за межі державних кордонів.

Дтнаміка зовнішньої торгівлі України з 2000 по 2005 роки характеризується зростанням позитивного зовнішньоекономічного сальдо.У 2004 році цей показник сягнув 3669,3 млн.дол.США. Таке зростання пов’язане з активною політикою нашої держави, спрямованою на подолання кризових явищ в економіці та лібералізацію зовнішньої торгівлі країни. Розвиток зовнішньої торгівлі України в 2005 році характеризувався значним зниженням темпів приросту експорту й зростанням відповідних показників імпорту товарної продукції. За 2005 рік експорт товарів склав 34286,7 млн.дол., імпорт – 36141,1 млн.дол.США. Однією з причин значної переваги обсягів імпорту над експортом у 2005 році є обмеження урядом деяких видів експорту, щоб зберегти стійку їх пропозицію на внутрішньому ринку.

Розглядаючи географічну структуру зовнішньої торгівлі України 2005 року, необхідно зазначити, що найбільші обсяги експортних поставок здійснювали в Російську Федерацію – 21,9%, від загального обсягу експорту, Туреччину – 5,9%, Італію – 5,5%, Німеччину – 3,8%, Польщу – 2,9%, США – 2,8%, Білорусь – 2,6%, Єгипет – 2,3%. Найбільші імпортні надходження здійснювали з Росії – 35,5%, Німеччини – 9,4%, Туркменістану – 7,4%, Китаю – 5%, Польщі – 3,9%. [8]

Загалом при обговоренні проблем міжнародного руху капіталів можна зазначити, що українським виробникам необхідно ширше переходити до створення своїх філіалів і змішаних товариств за кордоном як до ефективнішої й розвинутішої форми міжнародного економічного спілкування. Це дозволяє обійти багато обмежень і бар’єрів на шляху експорту української продукції до інших держав. Поширення національного режиму на іноземні інвестиції в Україні разом з тим необхідно підкріпити стимулюванням припливу ресурсів з-за кордону в окремі регіони країни, ширшим залученням іноземних інвесторів у процес приватизації і стабілізації правового поля діяльності інвесторів. Водночас це дозволить легалізувати експорт тіньової економіки, що досягає, за оцінками, 30-40% від обсягів експорту, що офіційно реєструється [6, 93]

Подивимось на показники зовнішньоекономічної діяльності України в 2008, 2009 роках за даними Дпержкомстату України.

Географічна структура зовнішньої торгівлі товарами за 2008 рік

[8]

Таблиця показує від’ємне сальдо між еспортом та імпортом зовнішньої торгівлі України, лише у країни африки наша держава вивозить більше товарів, ніж ввозить . Такі результати свідчать про невисоку конкурентноздатність українських товарів на ринках світу. Хоча порівняно з 2007 роком показники зростають, адже відбувається вдосконалення вироництва, покращення якості товарів.

Проаналізуємо товарну стуктуру зовнішньої торгівлі за таблицею:

Товарна структура зовнішньої торгівлі за 2008 рік

[8]

Частка українських товарів на світовому ринку в цілому зростає, зменшується лише обсяги експорту шкіряної та хутряної сировини, текстилю, дорогоцінного каміння та металів, виробів мистецтва. Імпорт в той час в усіх галузях збільшується, тобто Україна є вигідним ринком збуту для закордонних товарів. Що є шкідливим для національного виробника, та відповідно цікавим для іноземних.

На завершення поглянемо на останні показники прямих інвестицій:

Прямі інвестиції

Отже, бачимо, що Україна є цікавою для інших країн світу, насамперед для Кіпру, та й він в свою чергу є цікавим для нас. Адже найбільша частка інвестицій України йде до цієї держави. Загалом Україна інвестує набагато менше, ніж інвестують в нашу економіку, що може в перспективі призвести до того, що на нашій землі пануватиме авторитетність інших економік, ринки нестимуть іноземний характер, а наша система і зовсім вийде з ладу. Тому дозволю собі зробити припущення, що конкурентноспроможність українських виробників збільшиться, вони набудуть визнання серед іноземних споживачів, якщо наша держава збільшить частку інвестицій в закордонні економіки.

5.Конкурентоспроможність українських товарів

З приєднанням до світового ринку неминуче постає питання про конкурентоспроможність товарів, продукції та послуг українських виробників на внутрішньому і зовнішньому ринках, де поруч з конкурентністю ринкових цін рівнозначно виступає конкурент-ність якості продукції. Отже, визначальним критерієм конкурентоспроможності виробників, а разом з цим і сподіваного успіху, є розуміння і задоволення потреб та вимог покупців світового ринку.

Інтеграція у світові структури накладає на органи виконавчої влади і на кожного виробника завдання застосовувати такі регу-лювальні норми для підвищення якості своєї продукції, які б забезпечували ринковий попит на продукцію й однозначно створювали умови для зацікавленості інвесторів у капіталовкла-деннях у вітчизняне виробництво та розвитку партнерства з виробниками України.

Рішення цих завдань можливе за умови розроблення та реалізації національної політики щодо якості продукції та її конкуренто-спроможності, прийняття норм і правил, які діють на світовому ринку, впровадження міжнародного досвіду у сферу виробництва продукції, товарів і послуг.

Конкурентоспроможність : запас міцності зникає.

Найбільш конкурентоспроможними галузями вітчизняної еконо-міки виявилися виробництво недорогоцінних металів та виробів з них, хімічна і пов'язані з нею галузі промисловості та транспортні послуги (трубопровідний транспорт)

При цьому домінуючою у цих галузях була і є продукція низької стадії переробки. У чорній металургії частка такої продукції (напівфабрикати заліза та нелегованої сталі, руда, шлаки, брухт)

становить майже 50%, у кольоровій металургії (мідний та алюмі-нієвий брухт) - майже 20%. У структурі експорту хімічної та наф-тохімічної промисловості 1/ 3 становлять мінеральні добрива [9].

Конкурентні можливості цих галузей, насамперед, металургійної і хімічної, що базуються на відносній дешевизні робочої сили і наявності власних сировинних складових, перетворили їх у головних постачальників валютних надходжень у країну . Саме навколо цих галузей за активної участі суб'єктів у модернізації вироб-ництва та диверсифікації напрямів економічної активності яких покладають певні надії частина фахівців в контексті можли-востей для зростання конкурентноздатності української госпо-дарювання енергетичного ринку (передусім, газових трейдерів) та банківсь-кої сфери свого часу стали формуватися перші вітчизняні фінан-сово-промислові групи, на зацікавленість економіки. Слід відзначити, що налаштованість більшості українських ФПГ на формування вертикально-інтегрованих та кластерних виробничих структур підживлює такі сподівання.

Паралельно з підвищенням частки базових галузей у структурі національного виробництва зростала енергоємність ВВП . На початок 2000 р. вона багато в чому перевищила оптимальні пара-метри і складала 1,91 кг. умовного палива на 1 дол. ВВП, тоді як у краї нах ЄС значення цього показника складало 0,2 кг. (з проана- лізованих в 2002 р. 173 найбіл ьш енергоємних технологічних процесів в галузях економіки України в 90 з них зросли питомі витрати паливно-енергетичних ресурсів порівняно з 1990 р.)[9].

Сьогодні Україна задовольняє свої потреби в паливно-енергетичних ресурсах за рахунок власного їх видобутку менш ніж на 50%.[9]

Загальносвітові тенденції подорожчання енергоресурсів роблять ці особливості вітчизняної економіки все більш загрозливими для перспектив національної конкурентоспроможності та економіч-ного зростання. Йдеться про поступове вичерпання факторів, що забезпечували конкурентноздатність України в енергоємних галузях – металургії, хімічній промисловості, що являють собою сфери сучасної міжнародної спеціалізації українського промислового комплексу , а також про підвищення собівартості та погіршення конкурентноздатності виробників, що працюють на внутрішньому ринку

Низька конкурентоспроможність української економіки обумов-лена, в першу чергу, ВТТ (низькою часткою високотехнологічних товарів) в експорті промислових товарів. В 2004 р. позначилася негативна тенденція скорочення частки ВТТ в експорті промис-лових товарів, яка значно посилилась 2005 р. За умов, що Україна в останні роки намагається перейти на інноваційну модель розвит-ку національної економіки, низька частка високотехнологічного товарного імпорту свідчить про відсутність суттєвих зрушень у цьому напрямі.[10]

Проблема конкурентоспроможності українських товарів займає одне із центральних місць у зовнішньоекономічній діяльності вітчизняних підприємств. Особливої гостроти вона набуває сто-совно продукції машинобудування та інших галузей з високим ступенем обробки виробів, що стало однією з серйозних перешкод для розширення її експорту і подолання на цій основі сировин-ного перекосу в загальній структурі експорту.

Позиції українських експортерів суттєво ускладнюються ще й тому, що економічний вплив західноєвропейських клієнтів є надзвичайно сильним. Дійсно, в умовах тривалого розвитку рин-кових відносин та існування налагоджених, традиційних стосунків між виробниками та покупцями важко сформувати свій портфель замовлень на західному ринку. Крім того, українські експортери не здатні оперативно і кваліфіковано прогнозувати слабкі сторони західноєвропейських виробників, зміну тарифних і нетарифних обмежень, що послаблює їх, і без того нестійку, конкурентну позицію на ринку.

Тому найпоширенішою стратегією українських експортерів є типова, класична стратегія цінової конкуренції, причому обсяги експорту накладають певні обмеження на вико-ристання цього типу стратегії. Пониження ціни є найефективн-шим заходом для малих фірм та таких, що експортують незначні обсяги продукції, оскільки такий крок для них не є критичним через незначні обсяги поставок. В такій ситуації співвідношення ціни та параметрів якості відіграє суттєве значення.

Прогнозування розвитку європейського ринку дає песимістичні оцінки майбутньої діяльності українських фірм на ринках ЄС. Усунення нетарифних бар'єрів і зростання на основі цього цінової конкуренції призведе до падіння цін, що ускладнить позиції українських виробників. З іншого боку, конкурентноздатність західноєвропейських підприємств зросте, оскільки вони є мобіль-нішими до впровадження нововведень, розгортання рекламної кампанії тощо.

В таких умовах для більшості українських виробників реальною можливістю виживання та закріплення на ринку є освоєння, в першу чергу ринків України та СНД, що створить умови для накопичення певного досвіду та коштів, які згодом дозволять професійніше працювати на західноєвропейських ринках.

Отже, формування конкурентних переваг українських товаро-виробників на ринках ЄС потребує глибоких теоретичних дослід-жень, пов'язаних з вирішенням проблем глобалізації ринку та посилення на основі цього конкурентної боротьби, а з іншого боку - вироблення надійних засобів прогнозування стратегічного потенціалу підприємства, забезпечення його необхідними ресур-сами, адаптації до зміни умов оточуючого середовища.

Сьогодні українські підприємства поставлені перед об'єктивною необхідністю активізації створення конкурентноздатних господар-ських систем, модернізацію і реконструктуризацію діючих струк-тур, забезпечення диверсифікації капіталу в напрямку соціальне орієнтованих структурних перетворень. До того ж, фізична і моральна застарілість виробничих фондів - до 60-70 % в промис-ловості, сільському господарстві, транспорті і навіть торгівлі та інших сферах загрожує подальшим погіршенням ситуації, включаючи прояви аварій і катастроф з людськими жертвами і продовженням зупинок господарської діяльності, внаслідок виводу з ладу діючого обладнання. Отже, інвестиційна та іннова-ційна діяльність стала вирішальним ланцюгом всієї економічної політики держави.

У ситуації, що склалася в Україні, одним з найактуальніших завдань є розробка і прийняття науково обґрунтованої зовнішньоекономічної програми розвитку підприємств, а також механізму її реалізації, котра враховувала б можливості й інтереси підприємств як на даному етапі, так і в перспективі.

Враховуючи сировинне спрямування експорту України, можна сказати, що на сьогодні експорт намагаються заохочувати і стимулювати. В слідстві зростання зовнішнього попиту на продукти сировинних галузей, виникне внутрішній попит на продукцію супутніх галузей , що підтримуються в національному господарстві.

В Україні поки що відсутні дійовий механізм і моделі органі-зації виробництва, які б могли консолідувати конкурентоспро-можні технологічні системи і були здатні до ефективної інтеграції в світогосподарський простір на основі агресивної експортної стратегії. Створення такого механізму можливе в декілька етапів. Починати, очевидно, слід із стабілізації та нарощування виробництва в певних напрямках, закріплення на традиційних ринках, а також експансія на нові ринки через активний вплив на кон'юнктуру (агресивний маркетинг товарних ринків) і розвиток існуючих конкурентних переваг

Висновки:

У своєму рефераті я описала значення України для інших держав, показала, чим негативно вплинув СРСР на економіку та зовнішньоекономічні зв’язки України. Показала деякі відсталості України у світогосподарських зв’язках, хочу зробити висновок, що входженню в світове господарство Україні сьогодні заважають такі проблеми як:

•Низький технічний і технологічний рівень виробництва у більшості галузей, особливо в машинобудуванні та переробних галузях, що веде за собою низьку продуктивність праці та якість продукції, її неконкурентоспроможність на світовому ринку.

•Відсталість в структурі обміну з перевагою експорта сирвинних товарів

•Нерозривність ринкових відносин всередині національного хозяйства.

•Всепоглинаюча монополія.

•Відсутність у підприємств зацікавленності у розширенні експорту.

Ці, та багато інших прблем є дуже важливими для України, на мою думку найважливішою проблемою все таки є проблема розширення правової бази.

Україна через відсталість технологічного способу виробництва, має низьку конкурентоспроможність її продукції, слабке втягування в міжнародний поділ праці є периферією світового господарства і за такого розвитку подій може цілком перетворитися на сирвинний придаток розвинутих країн світу, в ринок дешевої робочої сили тощо.

Я розглянула також проблему платіжного балансу, яка свідчить про неефективність структури її експорту. Майже 90 % експорту припадає на сировину, матеріали, товари народного споживання, більшість з яких не вистачає на внутрішньому ринку.

Як видно проблем в Україні достатньо і завдання нового покоління економістів дуже складні. Хочу ще раз зазначити, що для їх вирішення нам вкрай необхідна надійна правова база, бо вона сьогодні є найнеобхіднішою умовою економічного піднесення нашої країни. На данноу етапі в Україні вона (правова база) тільки почала формуватись тому, що соціалістичний лад наклав свій відбиток на цей процес.

Список використаної літератури:

1. Економічна історія України: Підручник / За ред. Б.Д.Лановика – К.: Юридична книга, 2004

2. Економічна історія України і світу: Підручник / За ред. Б.Д.Лановика – К.: Вікар, 2006

3. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. Є. П. Качана. — К.: Вища школа, 1998

4. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. В. В. Кова-левського, О. Л. Михайлюк, В. Ф. Семенова. — К.: «Знання», КОО, 1998.

5. Конституція України. / Економічні закони України.

6. Філіпенко А., Шнирков О. Новий етап зовнішньоекономічних зв’язків України// Економіка України.- 1998.- №1

7. Розміщення продуктивних сил України: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / С. І. Дорогунцов, Ю. І. Пітюренко, Я. Б. Олійник та ін. — К.: КНЕУ, 2000. — 364 с.

8. Державний комітет статистики України http://ukrstat.gov.ua

9. http://dialogs.org.ua/project_ua_full.php?m_id=10264

10.http://www.niisp.gov.ua/publication/economy/grigorenko_publication1.pdf