План
1. Текст. Будова тексту.
2. Сучасний український правопис.
3. Стилістичні різновиди.
4. Фоностилістика. Засоби милозвучності української мови.
Текст. Будова тексту
1. Текст, як одиниця мовлення складається зі сполучуваності слів, що становлять речення. Кілька змістовних речень – це текст.
Приступаючи до викладу теми, давайте прочитаємо речення і поставимо такі питання:
Чи можна перший запис назвати текстом? Яка з груп речень, розміщених у 1 чи 2 пунктах, є текстом? Аргументуйте свою точку зору.
1. Брат із левади приніс пораненого чорногуза. Співаючи, дівчата йшли полем, щедро залитим сонячним промінням. Внизу жебонів струмок. У магазині мама купила сукню. Сніг припорошив дорогу.
2. Брат із левади приніс пораненого чорногуза. Сестри-дівчатка поселили його в хліві, де колись були гуси. Птахові перев’язали крило. Боцюн кілька днів сидів тихенько. Згодом пташина посмілішала, стала брати їжу з рук.
В одному реченні, звичайно, неможливий розгорнутий виклад якогось змісту. Для цього необхідно кілька пов'язаних між собою речень, тобто текст.
Текст (від латинського textum – тканина, зв'язок, побудова) є висловлюванням, що складається з кількох речень, має певну змістову і структурну завершеність. Отже, текстом називаємо сукупність речень, що пов’ язані і змістом, і мовними засобами. У кожному наступному реченні використана попередня інформація, що й становить змістовий зв'язок між його частинами (реченнями, абзацами). Мовні засоби тексту: узгодження форм часу і способу дієслів, займенники, синоніми, сполучники тощо.
Кожен текст моделює певну тему, має необхідну кількість фактів, несе інформацію. Саме заради передачі інформації створюється текст. Зазвичай більшість текстів утворюється з певної кількості пов'язаних між собою речень, однак іноді текст може складатися з одного речення. Це прислів'я, коломийки, частівки, крилаті вирази: мово рідна, слово рідне, хто вас забуває, той у грудях не серденько, тільки камінь має. (С.Воробкевич). Готуй сани влітку, а віз – взимку (Нар. творчість). Те, про що говориться в тексті, називається темою. Вона найчастіше відображена в заголовку. Тема може членуватися на підтеми (мікротеми). Абзац є частиною тексту; в абзаці розкривається зміст підтеми (мікротеми). На письмі абзац виділяється відступом вправо. Перші речення абзацу вимовляються з більшою інтонацією. Паузи довші між абзацами, ніж між реченнями в середині абзацу.
Ознакою будь-якого тексту є тема. Крім того, у кожному тексті є основна думка, те головне, заради чого створюється текст. Думка в тексті розвивається. Мовець відштовхується від даного (про що сказано) й додає нове, розвиваючи думку. Таким чином, текст є засобом відтворення зв'язного мовлення.
Сучасний український правопис
Знання правопису збагачує культуру носія мови. Нагадаємо, що 1993 року був надрукований новий правопис, до якого внесено суттєві зміни. Про це повинен знати кожен майбутній спеціаліст.Адже будь-який текст без знання правил орфографії не обходиться. Тому доречно буде пригадати основні зміни в українському алфавіті.
Насамперед слід відзначити, що алфавіт зазнав кількісних змін. У ньому 33 літери, а не 32, як раніше: відновлене написання літери ґ , яка під час реформи правопису 1933 р. була неправомірно вилучена з абетки.
В українській літературній мові є понад 40 слів у яких пишеться, і вимовляється ґ. Наводимо їх перелік: аґрус, гандж, гатунок, гвинт, гегати, гелготати, ґешефт, гирлига, гніт /у лампі/, гонта, ґречний, гроно, гудз/ь/, ґуля, дзига, дзиґлик, зигзаг, ремигати, сновигати, фіга, хуга, ґава, ганок, гвалт, гeвал, ґедзь, гигнути/глей/клей/, гогель-могель, грати / іменник/, грунт, гринджолі, ґудзик, гума, джигун, дзиґар, дриґати, резиґнація, джиґнути, фіглі-міглі, хурдига, та їхні похідні /ґедзкатися, ґратчастий, обґрунтовувати, проґавити, і ін. /. Крім того, з літерою г пишемо ряд діалектних слів, а також деякі архаїзми та історизми, які можуть зустрічатися в творах з історичної тематики.
Місце літери ґ в алфавіті – після г перед д. До речі, дехто з дитячих письменників, друкуючи віршовану «Абетку», і досі «забувають» про літеру ґ, незаслужено обминаючи її.
Змінилося в новому виданні правопису і порядкове місце в алфавіті м'якого знака, або знака пом'якшення. Літера ь не замикає алфавіту, а стоїть третьою з кінця, тобто перед ю. Потреба в такій зміні виникла в зв'язку з необхідністю уніфікації алфавітів слов'янських мов, а це, в свою чергу, зумовлене широким впровадженням у мовознавство комп'ютерної техніки. Оскільки в усіх слов'янських мовах, крім української, ь стоїть в алфавіті перед ю, я, то при записах українських текстів на магнітні носії комп'ютерів з кириличним шрифтом виникали певні труднощі, бо одна й та ж літера була закодована під різними номерами. Тому для більшої зручності опрацювання українських текстів на ЕОМ і була запроваджена така зміна.
УЖИВАННЯ ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ
З великої літери, але без лапок пишемо назви культових книг Апостол, Біблія, Євангеліє, Коран, Псалтир, Часослов, а також назви релегійних понять, як Бог /але боги/, Божа Матір, Син Божий, Святий Дух. З великої літери належить писати назви релігійних свят і постів: Благовіщення, Великдень, Івана Купала, Петра й Павла, Покрова, Різдво, Теплого Олекси, Успіння, Великий піст, Масниця, Петрівка, Пилипівка, Спасівка тощо. Такі зміни продиктовані екстралінгвістичними факторами. Вони пов'язані з духовним відродженням українського народу.
ПЕРЕНОС ЧАСТИН СЛОВА
Правила переносу частин слова з одного рядка в другий стали "демократичнішими", збільшилась варіативність переносів. В основі правил переносу, як і раніше, лежить принцип поділу слів на склади: частини слова з рядка в рядок переносять складами якщо, звичайно, склади мають більш як одну літеру.
Допускається подвійний перенос у словах типу збіжжя, знання, зілля, суддя, тобто коли подвоєння приголосних є наслідком подовження а не збігу їх на межі корення і суфікса, префікса й корення. Отже можна переносити: жит-тя, знан-ня, але не буде помилкою й такий перенос: жи-ття, зна-ння. Якщо в основі слова поряд стоять два приголосних звуки і більше, то вони при переносі можуть розриватися і не розриватися. Правильним буде перенос Дні-про і Дніп-ро, Оле-ксандра, Олек-сандра, Олексан-дра, Олександ-ра, сес-тра, се-стра. Це правило поширюється й на суфікси та префікси: Видавниц-тво, Видавни-цтво, Видавницт-во, суспіль-ство, суспільс-тво, суспільст-во, бли-зький, близь-кий, галиць-кий, гали-цький, ви-йшов і вий-шов, при-кметник і прик-метник.
З розділових знаків переносити в наступний рядок можна тільки тире. Всі інші розділові знаки не переносяться, а залишаються в попередньму рядку.
ПРАВОПИС СКЛАДНИХ СЛІВ
Написання деяких складних слів зазнало помітного спрощення. Слова з пів- пишемо разом, коли твірна основа починається на приголосний звук: півмісяця, півкнижки, півслова (так було і раніше), а також, коли твірна основа починаєься на голосний звук: піваркуша, півогірка, півозера, півабрикоса (до 1993 року писали пів-аркуша, пів-огірка, пів-озера, пів-абрикоса); коли твірна основа починається буквами я, ю, є, ї (в таких випадках між: пів- та твірною основою, за загальним правилом, пишемо апостроф) пів'яблука, пів'ящика. Дефіс, як і раніше, ставимо лише тоді, коли твірною основою є власна назва: пів-Києва, пів-Америки, пів-Галактики.
Розділ про правопис складних слів доповнено положенням: якщо іменники – власні назви поєднуються з часткою не, яка вживається як префікс, то між префіксом-часткою і власною назвою ставиться дефіс, щоб підкреслити однослівність таких утворень: не-Європа, не-Париж, не-Ріо-де-Жанейро (пор. у загальних назвах – неправда, неістота).
ПРАВОПИС ІНШОМОВНИХ СЛІВ
У загальних назвах іншомовного походження приголосні не подвоюються, бо подвоєння не відтворюється в українській вимові, напр.: каса, маса, група, клас, шосе. Це положення поширене на ряд слів, написання яких раніше було винятком із правила. Отже, кількість винятків скоротилась. Без подвоєння пишуться слова: анали, бароко, беладона, бравісимо, інтермецо, лібрето, піанісимо, піцикато, стакато, фортисимо, гето.
Збережено подвоєння в таких загальних назвах іншомовного походження, де його (подвоєння приголосних) чуємо у вимові: ванна /ванний/, вілла, манна/манний/, панна, пенні, тонна, нетто, брутто, мадонна. Подвоєння зберігається в деяких словах з метою уникнення небажаних паралелей з власне українськими словами або просто схожими словами, які мають відмінне значення: бонна (вихователька-іноземка в дореволюційній Росії) і бони (паперові гроші, що вийшли з обігу), білль (законопроект), і біль (страждання), булла (папська грамота) і була (дієслово минулого часу жіночого роду), мірра (назва ароматичної смоли) і міра (одиниця виміру) дурра (назва рослини) і дура (лайлива назва нерозважливої жінки), мотто (епіграф, дотепний вислів) і мото (частина складного слова, що означає: моторний, моторизований).
Подвоєння маємо також при збігові приголосних префікса і кореня; в українській мові має бути паралельне непрефіксальне слово: апперцепція (бо є перцепція), імміграція (бо є міграція), ірраціональний (бо є раціональний), ірреальний (бо є реальний), контрреволюція (бо є революція), сюрреалізм (бо є реалізм). Подвоєння приголосних пишемо в усіх словах, похідних від географічних, особових та інших власних назв, напр., марокканець (бо Марокко), голландський (бо Голландія), боннський (від назви німецького міста Бонн).
Відомо, що в загальних назвах іншомовного походження після букв д,т,з,с,ц,ч,ш,ж,р пишеться и, а не і, тобто діє так зване "правило дев'ятки", напр.: диск, тир, цирк, шифр, ритм, цистерна, дилема та ін. Це правило існує тому, що саме вимова и, а не і природніша для української літературної мови. Поширено дію правила "дев'ятки" на ряд власних географічних назв та на деякі загальні назви: бравісимо, піанісимо, фортисимо, (замість бравіссімо, піаніссімо, фортіссімо); у власних назвах – Алжир, Аргентина, Бастилія, Бразилія, Братислава, Вавилон, Ватикан Вашингтон, Корсика, Мадрид, Мексика, Сардинія, Сирія, Сицилія, Тибет, Флорида, Чикаго, Чилі.
Після шиплячого ж, який в українській мові твердий, слід писати у словах журі, Жуль Берн і писати з у слово парфумерія, бо парфуми.
Існує кілька слів іншомовного походження, в яких слід писати одну літеру (не подвійну) й: фойє, Фейербах.
ЗМІНИ В МОРФОЛОГІЇ ТА СЛОВОТВОРІ
Сьомим відмінком в системі іменника є кличний відмінок, який раніше називався кличною формою. У множині кличний відмінок формально збігається з називним, в однині ж у всіх чотирьох відмінках він має своє особливе вираження.
Розширена сфера вживання закінчень - у, - ю в родовому відмінку однини іменників другої відміни чоловічого роду. Тепер пишемо -у в назві міста Кривого Рогу / не рога/. В збірних поняттях березняку, вишняку, чагарнику, в словах каталогу, абзацу, уривку (до 1993 року писали –а).
Тепер пишемо гаазький (не гаагський, від Гаага), карабаський (не карабахський, від Карабах ).
Отже, нагадаємо ще раз, що згідно правопису 1993 року слід правильно писати: аґрус, Алжир, анали, Аргентина, Ассиро-Вавилонія, бароко, Бог, Божа Матір, Благовіщення, Вавилон, Ватикан, Велика французька революція, Великдень, Великий піст, вишняку, В’яземський, В'ячеслав, гаазький, гінді, данцізький, двоярусний, джигун, дзиґлик, Євангеліє, журі, Жусьє, зигзаг, Зинов'єв, Зиновій-Богдан, інтермецо, карабаський, Козеріг, конвеєр, Кононницька, Коран, Корсика, Кривого Рогу, Лейпцизький, лібрето, Лідице, Бастилія, беладона, бравісимо, Бразилія, Братислава, Біблія, Лівшиц, Мавританія, Мадрид, Масниця, Мексика, параноя, парфумерія, Пилипівка, піанісимо, піваркуша, півогірка, пів'яблука (раніше писали пів-яблука), піцикато, Покрова, Пом'яловський, Псалтир, Різдво, Сардинія, Сиракузи, Скандинавія, Тибет, Детройт, Спасівка, Турсунзаде (було Турсун-Заде), Флорида, Юліус Фучик, чагарнику, Чикаго, Чилі, Чингісхан.
Стилістичні різновиди
Стилістичні засоби (ресурси) – це елементи мови, що мають стилістичне забарвлення (емоційно-експресивне, оцінне, функціонально-стильове).
Стилістичні засоби діляться на 2 групи:
- функціонально-забарвлені засоби, що використовуються у книжному або розмовному мовленні;
- експресивно-забарвлені засоби, що надають мовленню певного стильового забарвлення (ласкаве, іронічне, інтимне, фамільярне, грубувате, урочисте). Функціонально-забарвлені засоби – це слова, словосполучення, речення, що є важливими мовними ознаками кожного стилю.
Стилістичні засоби бувають маркованими (себто позначеними) і стилістично нейтральними (непозначеними). Кожен стиль має свої фонетичні особливості. Найчастіше в художніх текстах є звукоповтори. До повторів належать звукова анафора – повторення початкових звуків: Спить сам сом-сомище, сплять самі ситі соми ще (Г.Храпач); звукова епіфора – повторення кінцевих звуків: І дівчатка, і хлоп’ятка, Ведмежатка і зайчатка, Кошенятка й каченятка називаються малятка (Н.Шмурикова).
Алітерація – повтор одного або кількох звуків у суміжних чи близьких словах в тексті: Пташки с
півають с
тоголос
о І чолоплодно зріє с
ад, І пос
пішає щедра ос
інь Дарунки нес
ти на пос
аг (В.Мацько).
Асонанс – повтор одного або кількох голосних у суміжних чи не далеких одне від одного словах: Торох! Торох! В городі горох (Г.Храпач).
Рима – різновид звукової епіфори – звуковий повтор, побудований на співззвучності кінцевих слів, їх частин: підпер би – верби, вода – проста, очі – пророче; Не можна мову вибирати, Вона – душа, єство твоє. Її в колисці рідна мати Із молоком своїм дає (П.Карась). У наведених рядках з вірша відомого поета Петра Карася співзвучність кінцевих слів прочитується в перехресному римуванні (вибирати – мати, твоє – дає).
Фоностилістика. Засоби милозвучності української мови
Евфонічність (милозвучність) – це галузь фоностилістики – належне звукове оформлення в тексті. Отже, розглянемо коротко, що ж таке фоностилістика, милозвучність.
Фоностилістика – це звукова стилістика. А ось милозвучність української мови відбулася давно в процесі історичного розвитку мови:
1) замість вихр, свекр, вітр (старослов’янізми) застосовуємо вставні голосні: вихор, свекор, вітер.
2) Евфонічне чергування звуків: Івану – Іванові, ректору – ректорові, Україна – Вкраїна, ходім – ходімо, більш – більше, однак – одначе.
3) Евфонічне чергування: і-й, у-в-уві; з-із-зі (зо); хоч-хоча; чом-чому; над-наді-надо; під-піді; же-ж; б-би.
4) Стилістично марковані слова: робіть – робіте, спішіть – спішіте, поспішайте; Єлизавета – Лисавета; пишім – пишімо; ці слова є фонетичними синонімами.
Пари фонетичних синонімів: Феофан – Теофан, Фекла – Векла, Текля, Євгенія-Ївга, Оксана-Ксеня, Ірина-Ярина, Агатангел-Агафангел (хоча існує думка, що замість літери ф, яка властива російській мові слід вживати в українській літеру т).
Діалектичні форми: отрута-трута, до одного - до ‘дного, догори-до д‘гори.
Евфонічні повтори: ледве-ледве-ледве; ген-ген-ген.
Співвідносні слова з повноголоссям і неповноголоссям: володар –владар, ворота- врата, порох – прах, сторож – страж, золото-злото.
Треба уникати, наприклад, збігу однакових звуків: велика калюжа (невірно), весело ловили (неправильно). Милозвучність при цьому досягатиметься інверсією (перестановкою) слів: калюжа велика, ловили весело.
|
