Контрольная работа: Механізм банківського кредитування підприємств

27. Механізм банківського кредитування підприємств

Банківська система – це сектор економіки, який перебуває у постійному розвитку і пропонує широкий спектр фінансових послуг. Пропозиція ж нових банківських послуг спонукає до активнішої взаємодії між собою фінансових інститутів, представників реального і фінансового сектора економіки і тим самим сприяє активізації підприємницької діяльності та розвитку економіки країни в цілому.

Сьогодні у вітчизняній банківській сфері активно пропонуються різноманітні банківські послуги. Серед них особливе місце займають кредитні, посередницькі та інвестиційні послуги, що стає предметом пильної уваги вчених – економістів. Так, у працях О.Ф. Балацького, О.В. Васюренка, О.Р. Галько, С.В. Глущенка, Б.Л. Луціва, А.М. Мороза, А.А. Пересади, С.К. Реверчука, М.І. Савлука висвітлюються теоретичні основи банківських інвестицій, механізми їх здійснення, роль банківського кредитування для підтримки інвестиційного процесу в економіці України тощо.

Діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів.

З економічного погляду кредит - це форма позичкового капіталу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.

Найбільш економічно обґрунтованою є характеристика кредиту, як відносин, пов’язаних із наданням ресурсів у тимчасове користування на умовах повернення із погашенням зобов’язань, які при цьому виникають. Дане визначення охоплює практично всі види кредитних відносин, як частини економічних відносин, включаючи не лише відносини, пов’язані з рухом позичкового капіталу, а й ті, які виникають при реалізації товарів з відстрочкою платежу, попередньою оплатою, операціями із вкладами населення тощо.

Кредитні відносини за умов ринкової економіки пов’язані зі створенням відповідної мережі спеціальних кредитних установ, які здійснюють кредитні операції. Банківські механізми кредитування підприємств передбачають організацію взаємовідносин банків з іншими учасниками кредитного процесу і є елементом системи кредитування, охоплюючи кредитні відносини, одним із учасників яких є банк. Банківський механізм кредитування підприємств має такі складові: суб’єкти кредитування, нормативно-правове забезпечення кредитування, механізм кредитування та його інформаційне забезпечення.

Отже, банківський кредит — це форма кредиту, за якою грошові кошти надаються в позику банками. Комерційні банки, що мають ліцензію НБУ, є головною ланкою кредитної системи; вони одночасно виступають у ролі покупця і продавця наявних у суспільства тимчасово вільних коштів. Позики надаються банками суб'єктам господарювання всіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Фінансовою основою банківського кредиту є позичковий банківський капітал.

Взаємодія банків і підприємств – це процес взаємного впливу один на одного, що відбувається в часі, в межах існуючого механізму взаємодії, супроводжується обміном ресурсів і породжує взаємообумовленість та взаємозв’язок між його учасниками. Це система взаємовідносин з метою підвищення ефективності діяльності суб’єктів взаємодії, що являє собою їх єдність і визначає взаємні права й обов’язки, процедури взаємодії та її вектор, характер численних зв’язків між ними, їх організаційну структуру.

Банківський капітал сприяє мобілізації та концентрації грошових ресурсів економічних суб’єктів з метою надання їх як кредитів іншим суб’єктам господарювання. Кредитні організації забезпечують платне розміщення вільних грошових коштів на рахунках у банку, тобто виконують фінансову функцію. Вони допомагають у пошуках партнерів, проведенні розрахунків між суб’єктами господарювання, надають необхідні консультації та виконують інші організаційні функції, а також активізують оборот виробничого капіталу.

Механізм банківського кредитування

Порядок надання кредитів

Класифікація ознак кредитів для підприємства:

— за кредиторами;

— за формами та видами;

— за метою використання;

— за терміном надання;

— за забезпеченням;

— за порядком надання.

Кредиторами підприємств можуть бути:

— банки та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути (банківський, лізинговий кредити);

— підприємства (комерційний кредит);

— держава (державний кредит, який надається через уповноважені банки);

— міжнародні фінансово-кредитні установи (відкриття кредитних ліній через уповноважені банки).

Види кредитів підприємства:

— банківський;

— комерційний;

— державний;

— лізинговий.

Розглянемо кожен з видів кредитів більш докладно.

Банківський кредит — це економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах терміновості, платності, повернення, матеріальною забезпечення. Банківський кредит надається суб'єктам господарювання всіх форм власності на умовах, передбачених кредитним договором.

Комерційний кредит — це економічні, кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами.

Державний кредит — це економічні, кредитні відносини між державою та суб'єктами господарювання.

Лізинговий кредит — це стосунки між суб'єктами господарювання, які виникають за орендування майна (майновий кредит або лізинг-кредит).

Банківський та державний кредити надаються підприємствам у грошовій формі, лізинговий та комерційний — у товарній. Банківський та державний кредити погашаються в грошовій формі. Комерційний кредит також повертається переважно в грошовій формі. У період становлення ринкових відносин можлива його сплата як у товарній, так і у змішаній формах (товарній і грошовій одночасно). Лізинговий кредит може погашатися в грошовій, товарній та змішаній формах.

За терміном надання розрізняють:

— короткострокові,

— середньострокові,

— довгострокові кредити.

Короткострокові кредити підприємства можуть отримувати в разі фінансових труднощів, які виникають у зв'язку з витратами виробництва та обороту. Термін короткострокового кредиту не перевищує одного року.

Середньострокові кредити (від одного до трьох років) надаються на поточні витрати, оплату обладнання та фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити (понад три роки) можуть надаватися для формування основних фондів. Об'єктами кредитування є капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію, розширення вже діючих основних фондів, нове будівництво, приватизацію та корпоратизацію підприємств тощо.

До послуг кредитного характеру, що надаються банками підприємствам, належить факторинг - система фінансування, за умовами якої підприємство-постачальник товарів переуступає короткострокові вимоги за торговельними операціями комерційному банку. Факторингові операції включають: кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог; ведення бухгалтерського обліку клієнта, зокрема обліку реалізації продукції; інкасацію заборгованості клієнту; страхування його від кредитного ризику.

Підприємства отримують кредити на умовах терміновості, повернення, цільового характеру, забезпечення, платності.

Кредити надаються підприємствам: у безготівковій формі - оплатою платіжних.

Проведення кредитних операцій комерційних банків має відповідати певним вимогам і умовам, що продиктовані вимогами законодавства і кредитною політикою банку.

Проаналізувавши відповідну літературу, ми побачили, що кредити видаються тільки в межах наявних ресурсів, які має в своєму розпорядженні банк. Про кожний випадок надання позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10% власного капіталу (великі кредити), комерційний банк мусить повідомити Національний банк України. Сукупна заборгованість за кредитами, врахованими векселями та 100% суми позабалансових зобов'язань, виданих одному позичальнику, не може перевищувати 25% власних коштів комерційного банку.

Загальний розмір кредитів, наданих банком всім позичальникам, з врахуванням 100% позабалансових зобов'язань банку, не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку.

Таким чином, кредитування позичальників має здійснюватися з додержанням комерційним банком економічних нормативів регулювання банківської діяльності та вимог НБУ щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів.

Позички надаються всім суб'єктам господарювання незалежно від форми власності за умови, що позичальник є юридичною особою, зареєстрованою як суб'єкт підприємництва, або фізичною особою.

Чинне українське законодавство забороняє надавати підприємствам кредити на покриття збитків від господарської діяльності, на формування і збільшення статутних фондів банків, для внесення платежів у бюджет і позабюджетні фонди.

Але не всі підприємства можуть отримати кредити, не можуть підприємства:

— проти яких порушено справу про банкрутство (крім кредитування заходів фінансової санації);

— під укладені ними контракти, які не передбачають захисту позичальника від можливих втрат, пов'язаних із затримками в поставках товарів;

— коли вони мають прострочену заборгованість за раніше наданими кредитами.

Рішення про надання кредиту має ухвалюватися колегіально (кредитним комітетом) й оформлятися протоколом.

Кредити надаються тільки на комерційних засадах із дотриманням наступних умов:

— оцінка установою банку кредитоспроможності позичальника, фінансової стабільності, рентабельності, ліквідності;

— кредитуються тільки ті види діяльності позичальника, які передбачені його статутом;

— позичальник повинен мати власне майно і брати участь у формуванні об'єкта, що кредитується, певною сумою власного капіталу.

Банки не можуть надавати кредити на покриття збитків господарської діяльності позичальника; на формування та збільшення статутного капіталу підприємства; на внесення позичальником платежів до бюджету і позабюджетних фондів (за винятком кредитування за контокорентним рахунком); підприємствам, щодо яких порушено справу про банкрутство; підприємствам, у контрактах яких не передбачено страхування можливих втрат від не доставки товарно-матеріальних цінностей; підприємствам, які мають прострочену заборгованість за раніше отриманими позичками і несплаченими відсотками.

Етапи одержання кредиту

Отже, для одержання кредиту позичальник звертається до банку з кредитною заявкою, яка включає певний пакет документів. В заявці зазначаються цільове призначення кредиту, його сума, строк користування та конкретні дати погашення, характеристика й економічний ефект проекту від кредитування, форми забезпечення кредиту. На цьому етапі банк оцінює сильні та слабкі сторони представленого для кредитування об'єкта, в першу чергу, вірогідність своєчасного повернення кредиту та відсотків за його користування.

Склад необхідних документів залежить від характеру кредитної операції і для різних клієнтів він може бути різним. Якщо розрахунковий рахунок клієнта відкритий в іншому банку, то він подає нотаріально завірені копії статуту та установчого договору або положення про господарський підрозділ разом із установчими документами і відповідно оформленою довіреністю на право укладати кредитні угоди від імені юридичної особи, техніко-економічне обґрунтування одержання кредиту, графік надходжень та платежів на весь термін користування кредитом, копії документів про підтвердження угод, що кредитуються, відомості про кредити, отримані в інших банках, бухгалтерський баланс та фінансові звіти на останню звітну дату. До банку можуть бути подані й інші документи, потрібні йому дня визначення фінансового стану та кредитоспроможності клієнта.

Після ознайомлення з документами працівник банку проводить попередню бесіду з майбутнім позичальником, що має велике значення для остаточного вирішення питання про надання кредиту. Це також дає можливість банку з'ясувати важливі деталі, пов'язані із заявою про отримання кредиту, визначити своє ставлення до клієнта, його перспективи.

На цьому етапі банк повинен приділити увагу достовірності документів та інформації, на підставі яких вирішується питання про надання кредиту.

Наступний етап процесу кредитування передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта, тобто наявності передумов для одержання кредитів, спроможності повернути їх. Кредитоспроможність позичальника визначається показниками, які характеризують його акуратність при розрахунках за раніше одержані кредити, його поточний фінансовий стан і перспективи змін, спроможність при потребі мобілізувати грошові кошти з різних джерел. Вона розраховується банками для кожного клієнта і може вимірюватись показниками ліквідності, заборгованості, погашення боргу, прибутковості, рентабельності, співвідношенням інших статей балансу.

При аналізі кредитоспроможності клієнта банком проводиться ретельне вивчення фінансових можливостей позичальника, його спроможності своєчасно і в повному обсязі погасити кредит і відсотки, якісне забезпечення кредиту, здатність позичальника виробляти та реалізовувати конкурентоспроможну продукцію (послуги) та ін.

Аналіз кредитної заявки клієнта, його кредитоспроможності базується на використанні різних джерел інформації, серед яких: матеріали, отримані безпосередньо від клієнта; матеріали про клієнта, які містяться в архівах і базах даних банку; відомості, які при потребі можуть або вже отримані банком від зовнішнього оточення клієнта (постачальники, покупці продукції, кредитори тощо); звіти й інші офіційні матеріали різних установ та організацій.

З метою отримання більш повної картини про господарсько-фінансову діяльність клієнта, уточнення і перевірки достовірності поданої інформації та документів банками можуть здійснюватись перевірки на місцях. Програма відвідування клієнта на місці повинна бути добре і детально продуманою і переслідувати конкретні цілі.

Після проведення оцінки кредитоспроможності і господарсько-фінансового стану позичальника, їх позитивних результатів банк переходить до третього етапу надання кредиту - розробки умов кредитування, підготовки і укладення кредитного договору. Цей етап ще називають структуруванням кредиту, в ході якого банк визначає вид кредиту, його суму і строк, способи видачі і погашення, забезпечення, ціну та інші умови.

Після того, як чітко визначені характеристики кредиту, а за договором досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов, складається текст кредитного договору. Кредитний договір є юридичним документом, що визначає взаємні зобов'язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з приводу одержання останнім кредиту. Він укладається між банком і позичальником па рік або більш тривалий строк, якщо клієнт користується кредитами постійно, і на менш короткий строк - при тимчасовій потребі в кредитах або при наданні окремого кредиту.

Таким чином, у кредитній угоді передбачається:

— мета, сума, строк, порядок, форма видачі і погашення кредиту;

— форма забезпечення зобов'язань позичальника;

— відсоткова ставка;

— порядок і форма сплати відсотків та основного боргу;

— права, зобов'язання, відповідальність сторін щодо надання і погашення кредитів;

— перелік відомостей, розрахунків та інших документів, необхідних для кредитування;

— періодичність надання їх банку;

— можливість проведення банком перевірок на місці наявності і стану зберігання заставного майна тощо. Зміст кредитної угоди визначається сторонами залежно від конкретної кредитної операції.

Конкретний зміст кредитного договору і перелік усіх умов визначаються за згодою сторін, оскільки чинне законодавство не встановлює вимог до форми та умов кредитного договору, а тому при його укладанні треба керуватися загальними положеннями Цивільного кодексу України.

Заключним етапом банківського кредитування підприємств характеризується тим, що банк здійснює контроль за виконанням умов кредитного договору. Метою цього етапу с забезпечення своєчасності та повноти повернення кредиту і процентів. Банки використовують різні форми і методи контролю. Якщо господарсько-фінансова діяльність клієнта погіршується і виникає ризик неповернення кредиту, то банк приймає цілий комплекс заходів, які забезпечили б йому повернення кредиту. За невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов'язань винна сторона відшкодовує іншій стороні всі заподіяні останній у зв'язку з цим збитки, а також сплачує штрафи, пеню, неустойки, які передбачені кредитним договором.

Згідно з чинним законодавством під збитками розуміються витрати, понесені кредитором у зв'язку з пошкодженням майна кредитора, а також нестримані доходи, які кредитор мав би отримати, якби боржник виконав свої зобов'язання відповідним чином, тобто так, як передбачалося договором.

Відшкодування нестриманих доходів, як свідчить аналіз практики вирішення конкретних спорів, можливе лише тоді, як що відповідними доказами це буде доведено в суді. Тому в кредитному договорі слід чітко сформулювати, що конкретно сторони розуміють під нестриманими доходами.

Останнім етапом процесу банківського кредитування є повернення кредиту разом з відсотками. Проте нерідко сторони продовжують строки дії кредитного договору (пролонгують), для чого до кредитного договору вносяться зміни та доповнення в письмовій формі. Зміни, що вносяться до кредитного договору у більшості випадків пов'язані з пролонгацією строків повернення кредитів.

В разі виникнення у підприємства тимчасових фінансових труднощів через об'єктивні причини та неможливості у зв'язку з цим погашення кредиту в строк, встановлений кредитною угодою, банк може в окремих випадах надати позичальнику відстрочку погашення боргу зі зміною кінцевого строку погашення кредиту. Пролонгація кредиту оформляється додатковою угодою до кредитного договору.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальниками умов кредитної угоди, за цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням та сплатою відсотків за ним. В разі виникнення певних порушень умов кредитної угоди з боку позичальника банк має право вживала економічні й правові санкції.

В разі погіршення економічного стану позичальника, використання ним кредиту не за цільовим призначенням, ухилення від контролю банку, надання недостовірної звітності та запущеності бухгалтерського обліку, несвоєчасного погашення кредиту, а також, коли наданий кредит виявляється незабезпеченим, банк має право пред'явити вимогу про дострокове стягнення кредиту і відсотків за ним, у тому числі через спрямування стягнення на забезпечення в установленому законодавством порядку.

Якщо банк виявив факти використання кредиту не за цільовим призначенням, він має право достроково розірвати кредитну угоду, що є підставою для стягнення всіх коштів в межах зобов'язань позичальника за кредитною угодою.

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитами і відсотками та надання банком відстрочення погашення кредиту, він має право на застосування штрафних санкцій в розмірах, передбачених кредитною угодою.

Якщо позичальник відмовляється від сплати боргів за позичками, банк стягує їх в претензійно-позивному порядку [5, 17-19].

Таким чином, як підсумок, можна сказати, що особливе значення в фінансовому житті підприємств відіграють взаємовідносини з банками з приводу отримання та погашення кредитів - позичкового капіталу банку в грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Банківський кредит, як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності підприємств, на сьогоднішньому етапі відіграє одну з найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці.

Розрахункова задача 1

Для розв'язання задачі потрібно знати модель пропозиції грошей:

М1=m*MB (1)

де МB — обсяг грошового агрегату М1; m — грошовий мультиплікатор.

m =(1+CR)/(CR+HR+ER) (2)

де СR— коефіцієнт депонування: НR— норма обов'язкових банківських резервів (встановлюється центральним банком країни): ЕR — норма надлишкових банківських резервів: МВ — грошова база:

МВ = С + R (3)

С — готівка: R — банківські резерви

Центральний банк може впливати на розмір грошового агрегату МІ, змінюючи розмір грошової бази та норму обов'язкових банківських резервів.

Розв'язання полягає в розрахунках з метою отримання відповідей на такі питання:

• чому дорівнює М1:

• як зміниться М1 при зміні: МВ; СR, HR.

• на скільки треба змінити МВ, щоб збільшити М1;

• на скільки треба змінити HR, щоб збільшити або зменшити М1.

Розв’язання:

М1=m*MB (1)

де МB — обсяг грошового агрегату М1; m — грошовий мультиплікатор.

m =(1+CR)/(CR+HR+ER) (2)

де СR— коефіцієнт депонування; НR— норма обов'язкових банківських резервів (встановлюється центральним банком країни); ЕR — норма надлишкових банківських резервів; МВ — грошова база:

m =(1+0,4)/(0,4+0,2+0,05)=2,15

М1=2,15*450=967,5 ум. од.

При зміні МВ:

М1=2,15*500=1075 ум. од.

При зміні СR:

m =(1+0,25)/(0,25+0,2+0,05)=2,5

М1=2,5*450=1125 ум. од.

При зміні HR:

m =(1+0,4)/(0,4+0,3+0,05)=1,87

М1=1,87*450=841,5 ум. од.

Щоб збільшити М1 на 300 ум. од. треба змінити МВ на:

М1зм=967,5+300=1267,5 ум. од.

МВзм = М1зм/ m=1267,5 /2,15=589,53 ум. од.

Тобто МВ треба збільшити на 139,53 ум. од.

Щоб збільшити М1 на 30 ум. од. треба змінити HR на:

М1зм=967,5+30=997,5 ум. од.

m зм = М1зм/МВ=997,5/450=2,22

m зм =(1+0,4)/(0,4+ HR зм+0,05)=2,22

HR зм=0,18

Тобто HR треба зменшити на 0,07.

Розрахункова задача 2

На основі вихідних даних за двома підприємствами розрахувати прибуток, рентабельність та фінансові коефіцієнти. Порівняти одержані показники підприємств і зробити відповідні висновки. Розподіл підприємств за варіантами зазначений у табл. 3. Вихідні дані за підприємствами утабл. 2.

Таблиця 1

Таблиця 2

Розв’язання:

Прибуток = Дохід (виручка) від реалізації продукції – ПДВ - Собівартість реалізованої продукції - Адміністративні витрати-Витрати на збут + Інші операційні доходи – Інші операційні витрати + Інші доходи - Інші витрати - Податок на прибуток

Пр. В = 2900-2900/6-1800-200-400+150-120+180-100-126,67*25%=95 тис. грн.

Пр. Б = 1500-1500/6-1000-80-170+300-100+70-50-220*25%=165 тис. грн.

Рентабельність = Прибуток / Дохід (виручка) від реалізації продукції * 100%

Р В = 95/2900*100%=3,28%

Р Б = 165/1500*100%=11%

Коефіцієнт абсолютної ліквідності = (Грошові кошти + короткострокові ЦП) / Поточні зобов'язання

К аб.л В=120/1500=0,08

К аб.л Б =100/1040=0,096

Величина власного оборотного капіталу = Оборотні активи - Поточні зобов'язання

ВОК В = 1800-150=300

ВОК Б = 1250-1040=210

Коефіцієнт фінансової стабільності = Власний капітал / Позикові кошти (коротко- та довгострокові)

К фс В = 2500/1500=1,67

К фс Б = 1610/1040=1,55

Коефіцієнт фінансової незалежності (автономії) = Власний капітал / Валюта балансу

К фн В = 2500/4000=0,63

К фн Б = 1610/2650=0,61

Таким чином, провівши аналіз фінансового стану підприємств Б та В встановлено, що підприємство Б отримує більший прибуток і є більш рентабельним, ліквідним та фінансово стійким, ніж В.

Список використаної літератури

1. Банківське кредитування малих підприємств/ О.Л. Кривоног/ Фінанси України – 2008 - №8 , - ст.101-105.

2. Васюренко О. В. Банківські операції: Навчальний посібник. — К: Товариство «Знання», КОО, 2004.

3. Білик М.Д. Фінансові результати підприємств державного сектору економіки в умовах планування // Фінанси України. - №9. – Вересень 2006 року. – с.128-142.

4. Гриньова В.М., Коюда В.О. Фінанси підприємств: Навч. посібник. – 3-тє вид., стер. – К.: Знання-Прес, 2006. – 423 с.

5. Кузнєцова Л.В. Банківські операції: Навчальний посібник.- О., 2007. – 260 с.

6. Лукасевич И.Я. Анализ финансовых операций. Методы, модели, техника вычислений: Учебное пособие: Навчальне видання: - М.: Финансы; ЮНИТИ, 2003.- 400 c.

7. Рукина С.Н. Финансы коммерческих предприятий и организаций: Учебное пособие.- М.: Экспертное бюро-М, 2006.- 176 c.

8. Операції комерційних банків: опорний конспект лекцій. — К.: КНТЕУ, 2003.

9. Оцінка кредитоспроможності позичальника банку – конкурентний аналіз/ І.О. Нужна/ Регіональна економіка – 2005 - № 2 – ст. 200-205.

10. Проблеми забезпечення повернення банківських кредитів/ М.В. Тітенкова/ Економіка, Фінанси, Право – 2005 – № 5, - ст. 17-19.

11. Партин Г.О., Загородній А.Г. Фінанси підприємств: Навч. посібник. – К., 2003. – 265 с.

12. Петрук О. М. Банківська справа: Навчальний посібник. — К.: Кондор, 2004.

13. Романова М.І., Устюгова Ж.В. : Основи банківської справи. Навчальний посібник.-К.: Центр учбової літератури, 2007.

14. Слав’юк Р.А. Фінанси підприємств. – К.: КНЕУ, 2002. – 360 с.

15. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 460 с., іл.

16. Фінанси підприємств: Навч. посіб. — 2-ге вид., переробл. і допов. — К.: МАУП, 2004. — 328 с