| ДОНЕЦЬКИЙ ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНОЇ ОСВІТИ
Факультет філології та журналістики
Кафедра філології
КУРСОВА РОБОТА
ТЕМА: «ДІЄСЛІВНА СИНОНІМІЯ В ТВОРЧОСТІ Г. ТЮТЮННИКА»
Студентка Калмикова Г.Ф.
Спеціальність: «Українська мова та
література. Психологія»
Курс: ІІ, форма навчання: очно-заочна
Донецьк 2007р.
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ПРОБЛЕМИ СИНОНІМІЇ У СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ МОВОЗНАВСТВІ
1.1 ПОНЯТТЯ ПРО СИНОНІМ
1.2 КЛАСИФІКАЦІЯ СИНОНІМІВ. СИНОНІМІЧНІ РЯДИ
РОЗДІЛ ІІ. ДІЄСЛІВНА СИНОНІМІЯ В ТВОРЧОСТІ Г.ТЮТЮННИКА
2.1 ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ГРУПИ ДІЄСЛІВНИХ СИНОНІМІВ У ТВОРЧОСТІ Г. ТЮТЮННИКА
2.2 СИНОНІМІЧНІ РЯДИ ДІЄСЛІВ НА ПОЗНАЧЕННЯ ПРОЦЕСІВ МОВЛЕННЯ
2.3 СИНОНІМІЧНІ РЯДИ ДІЄСЛІВ НА ПОЗНАЧЕННЯ РУХУ, ПЕРЕМІЩЕННЯ, ПЕРЕСУВАННЯ У ПРОСТОРІ
2.4 СИНОНІМІЧНІ РЯДИ ДІЄСЛІВ НА ПОЗНАЧЕННЯ ВИЯВУ ПОЧУТТІВ ТА ОЗНАК
2.5 ІНШІ ДІЄСЛІВНІ СИНОНІМІЧНІ РЯДИ
ВИСНОВКИ
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
Синонімічні можливості української мови величезні. Наприклад, О. Крижанівська, досліджуючи сучасні українські назви кольорів, виявила близько 30 слів, що створюють синонімічний ряд «червоний»(червоний, пурпуровий, пурпурний, багряний, багровий, шарлаховий, шарлатовий, буряковий, бурячний тощо).
Незаперечним є і той факт, що використання синімічних багатств у мовній практиці має величезне значення. Синонімами користуються в усіх ділянках мовного життя. Мовець постійно стає перед вибором потрібних йому слів з численних синонімічних запасів, і у зв’язку з цим перед викладачем української мови та літератури постає складна проблема: формування культури мовленнєвого спілкування учнів, їхньої мовної компетенції, в тому числі і за рахунок збагачення синонімічного запасу.
У результаті вивчення розділу «Лексикологія»(5 кл.) діти засвоюють істітні ознаки синонімів, навчаються розрізняти серед них стилістично забарвленні і стилістично нейтральні, вживати синонімі відповідно до ситуації спілкування, добирати до поданих слів синоніми і використовувати їх в усному та писемному мовленні.
Програма орієнтує на використання учнями словників синонімів, антонімів, фразеологізмів. Сучасна українська лексикографія пропонує словники синонімів, укладені на високому науковому рівні (незважаючи на те, що власне історія український синонімічних словників починається тільки з 60-х рр ХХ ст.): «Короткий словник синонімів української мови» П.М. Деркача з доопрацюванням С.П. Левченка (1960 р.). «Матеріали до синонімічного словника української мови» А. Багмета (1959-1962); «Синонімічний словник-мінімум української мови В.С. Ващенка» (1972); «Практичний словник української мови » С. Караванського (1993 – за правописом 1928 р. і лексико-стилістичними нормами української мови західноукраїнської діаспори); «Вибране з української синоніміки» О.Завгороднього (1996); «Скарбниця української мови» О. Синиченка (1997); М. П. Коломиєць, Є.С. Регулевський (1998) «Словник фразеологічних синонімів»[Див.: 28; С. 950]; Л. М. Полюга «Словник синонімів української мови» (2004) ;«Російсько-український словник синонімів» Н.П. Башнякова (1995);Олійник І.С., Сидоренко М.М. «Українсько-російський і російсько-український фразеологічний словник»(1978);Бурячок А. А., Гнатюк Г. М. «Словник синонімів української мови» У 2-х т( 2000)тощо.
Проте наявні словники не достатньою мірою задовольняють потреби шклільної практики.
На думку вчених, засадами збагачення словникового запасу, а також усієї словникової роботи є «введення в мовну свідомість дитини словникових об’єднань (тематичних, синонімічних та ін.), система яких дозволяє відібрати для будь-якого тексту найбільш потрібні слова, виділити мікротеми тексту».
Т. Груба пропонує розглядати лексичний склад мови за тематитичними згрупуваннями, виділяти у тематичні групи об’єднання слів, для яких характерні більш конкретні значення і категоріальні ознаки (наприклад, мінімізований словник описової лексики).
Синонімічний ряд може розглядатися з певних позицій і з конкретною метою: з одного боку, написання творів, переказу текстів, вивчення дієслова. З іншого боку, провідну роль у пізнанні слова, розкритті неповторних рис рідної мови, відіграють уроки літератури.
«Мова художньої літератури – основний засіб образного відтворення життя в літературі... Мова дає письменникові безмежні можливості для показу всіх сфер людського життя в усій різноманітності, в розвитку та змінах, і так яскраво, що читач немов бачить змальоване за допомогою слів... За словами М. Коцюбинського, мова в художньому творі «половина, коли не більше його краси».
Звісно, лексичний рівень є одним з елементів, що утворює цілісну систему – текст. Проте шлях освіти пролягає від простого до складного, від елементів – до системи: щоб збагнути ціле, треба опанувати його частиною. Отже, тематичний словник синонімів дає можливість ознайомити учнів з неповторною індивідуальною творчою манерою письменника, допомагає розвивати в учнів чуття мови, уміння розрізняти всі відтінки лексичних значень рідного слова.
Таким чином, актуальність дослідження визначається необхідністю подальшого опрацювання теоретичних проблем синонімії.
Мета роботи полягає в семантико-стилістичній та синтаксичній характеристиці дієслівних синонімів на матеріалі творів Г. Тютюнника.
Досягнення основної мети курсової роботи забезпечується розв’язанням таких завдань:
1. аналіз основних критеріїв розмежування синонімічних одиниць та їх групування у синонімічні ряди, наявних у сучасній мовознавчій науці;
2. класифікація досліджуваних дієслівних синонімів на основі лексико-семантичного критерію;
3. групування аналізованих синонімічних одиниць у синонімічні ряди;
4. з’ясування художніх функцій дієслівних синонімів у творах Г. Тютюнника.
1.1 ПОНЯТТЯ ПРО СИНОНІМ
Лінгвісти ще остаточно не визначилися з проблемою, що вважати за синонім і як слід будувати опис синонімів.
Частина вчених негативно ставляться до проблеми синонімії як такої. Так, наприклад, російській лінгвіст проф. В. Звегинцев, зауважує, що визначити синонімію на предметно-понятійній основі «цілком непослідовно», і доходить до висновку, що « такої синонімії, яка традиційно тлумачиться у науці про мову, у мові взагалі немає. Це одна з фікцій, що рудиментарно існує в науці про мову. Існують словосполучення, які містяться на синхронній площині і тому зовсім не співвідносні із предметно-понятійною ознакою тотожні для деяких слів, у яких слова виступають як члени мінімальної дистрибуційної моделі (їх можна, звісно, розгорнути), а не ізольовано»[29; С. 5].
Проте заперечення у синонімів спільного значення не є характерним для вчених, які досліджують синонімію. Набагато більше суперечок викликає проблема визначення поняття синонім. Наприклад, О. Д. Григорьєва зазначає: «З нашого погляду, тільки змістова тотожність (а не наближеність, близкість значень, як припускають деякі вчені ) дозволяє розглядати деякі слова як синоніми. Різноманітна емоційна забарвленість тотожних за значенням слів, різноманітна функціонально-стилістична характеристика, специфіка їх контекстного вживання... специфічні для кожного з них формально-граматичні особливості – не заважають визнати явище синонімічним за наявності тотожності значень»[29; С.6].
Укладач «Словника синонімів російської мови» З. Є. Олександрова називає такий підхід до явища синонімії спрощеним, обмеженим: у такому випадку склад синонімів (склад синонімічного словника) був обмежений лише т.зв. лексичними дублетами та близькими до них одиницями (на зразок: лінгвістика – мовознавство, правопис – офографія тощо) і за відношенням до основного слова синонімічного ряду (домінанти) – словами істотно обмеженими стилістичним використанням та сферою вживання. Поза увагою дослідників у такому випадку залишилися би різноманітні синонімічні можливості мови у процесі називання тих чи інших понять, оскільки один із синонімів найчастіше виділяє особливу рису поняття, яку не називає і не виділяє інший синонім. З. Є. Олександрова пропонує таке визначення синоніма: «синоніми – це слова, які виражають одне і теж поняття, тотожні або близькі за значенням, але різняться один від одного або відтінками значення, або стилістичним забарвленням (сферою використання), або водночас обома названими ознаками»[1; С.5].
Таке розуміння явища синонімії склалося на основі довготривалого практичного вивчення текстів, на основі використання лексики мови і є загальновизнаним в українській лінгвістичній науці.
Пор.: А.О. Капелюшний: «Синоніми (від грец. συνωνυμος- однойменний) – це слова, що позначають те саме поняття, спільні за своїм основним значенням, але відрізняються семантичними відтінками, або емоційно-експресивним забарвленням, або тим і тим водночас»[14; С. 26]. Або О.Д. Пономарів: «Синоніми – слова близькі або тотожні за значенням, які по-різному називають те саме поняття. Синонімія – повний або частковий збіг значень двох чи кількох слів; подібність слів, морфем, фразеологічних одиниць за значенням при відмінності їх звукової форми»[27; С. 52].
Проте О.О. Тараненко зауважує, що навіть саме поняття семантичної близькості залишається недостатньо окресленим. Зазначає, що вчення про синоніми виникло і розвивалося на основі спостережень за можливостями добору різних слів для вираження та увиразнення того самого змісту мовлення і , відповідно, за явищем варіантності, паралельності вживання слів. Така варіантність спрямована на виконання різних семантичних та стилістичних функцій: функції семантичного добору слів з ряду можливих назв для уточнення, виділення різноманітних відтінків у характеристиці поняття з метою його адекватного позначення; функції стилістичного добору слова з ряду можливих назв з метою адекватно оформленого (у функціонально-стилістичному, емоційно-оцінному і т.п. аспектах) для певного поняття або ситуації мовлення позначення цього поняття; функції підсилення семантичної або емоційно-експресивної характеристики поняття й одночасно «ніби подшукування найточнішої назви для нього шляхом нагромадження слів»; функції зміни, зумовленої прагненням до уникнення повторень в одному контексті тих самих одниниць.
Дослідник наголошує, що ступінь синонімічності слів може коливатися від повного до більшою чи меншою мірою часткового, а назву «лексичний дублет», «лексичний паралелізм» і под. не можна вважати адекватними. Натомість пропонує на позначення даного поняття термін «абсолютні синоніми», «для того, щоб відрізніти від синонімів з більш віддаленим ступенем близкості».
Залежно від відтінків значень, емоційно-експресивного забарвлення або можливостей поєднання з іншими словами, синоніми об’єднуються в синонімічні ряди. Кожний ряд починається зі стрижневого слова (домінанти), яке є зазвичай стилістично нейтральним і найточніше та найповніше виражає значення всього ряду. Крім того, явище лексичної синонімії тісно пов’язане з полісемією. Тому в синонімічні ряди об’єднуються не просто слова в усій повноті їх семантики, а лише мінімальні спільні значення слів. Тільки однозначні слова синонімізуються в їх повному обсязі: райдуга, веселка; купол, баня. Але багатозначні слова вступають у синонімічні зв’язки з якимось одним із своїх значень. Слід зазначити, що проблема групування синонімів у синонімічні ряди на основі виявлення подібності, близькості відтінків значень слів залишається складною і досі невирішеною.
Об’єктивних критеріїв стосовно того, що вважати відтінком значення, у лінгвістиці не існує ( на цьому наголошує і О.О.Тараненко), тому велику роль відіграє суб’єктивний підхід. Ю.Д. Апресян у статті „Проблема синоніма” намагається таким чином розв’язати це складне питання: «...синонімічними можуть бути визнані лише ті лексичні одиниці, які при тотожному значенні використовуються... в одні й загальній конструкції і мають сполучуваність, яка частково збігається».
Загальноприйнятим є розподіл синонімів за характером додаткових значень. За характером додаткових значень синоніми поділяються на три основні групи: ідеографічні\семантичні, стилістичні, семантико-стилістичні.
Ідеографічні, позначаючи те саме поняття, різняться між собою додатковим значеннєвими відтінками, тобто обсягом семантики, яка притамання кожному з них: досягнення, здобуток, завоювання. Якихось істотних відмінностей в емоційному забарвлення чи в стилістичному використанні між ідеографічними синонімами того самого ряду не існує, зате додаткові семантичні відтінки їх часом доволі прозорі.
Стилістичні синоніми мають емоційно-експресивне забарвлення. Не всі синонімічні ряди, що належать до цієї групи однотипні. У деяких з них можуть бути емоційно забарвленими всі слова, а в інших – одне слово або й кілька з погляду емоційного залишаються нейтральними, решта ж – емоційно-оцінні. На цій підставі стилістичні синоніми поділяють на дві групи:
а) синоніми з такого ряду, в якому з нейтральним словом синонімізуються позитивно чи негативно забарвлені емоційні слова: обличчя, лице, вид, пика, писок; летіти, лінути
б) усі синоніми одного ряду є емоційно забарвленими й протиставляються один одному тільки мірою та особливостями емоційності: хвилюватися, тривожитися, непокоїтися, трепетати.
Семантично-стилістичні синоніми розрізняються значеннєвими відтінками, семантичним обсягом, емційно-експресивним забарвленням: торжество, тріумф; охоче, радо, залюбки.
О.Д. Пономарів твердить про можливості розвитку та існування на українському ґрунті т. зв. фонетичних синонімів( імення – ймення, іти – йти, учитель – вчитель, уже – вже, узяти – взяти, імла – мла), «...які є одним із важливих засобів створення милозвучності нашої мови. Фонетичні синоніми, точніше дублети – різні форми того самого слова, що з’являються внаслідок чергування голосних і приголосних, наявності чи відсутності протетичних (приставних) приголосних або голосних»[27; С. 53]
В українській мові існують т. зв. контекстуальні синоніми, тобто слова, що вступають у синонімічні стосунки лише в певному контексті. Контекстуальні синоніми найчастіше вживаються у художній літературі, - рідше – у публіцистиці, де «використовуються для створення яскравих образів, передають світобачення автора, його індивідуальну манеру».
Компонентами синонімічного ряду можуть бути перифрази та евфемізми.
Перифраз – поетична фігура, троп, описовий зворот мови, з допомогою якого передають зміст іншого слова чи вислову. Перифраз – це переносне, описове, образне найменування предметів; у певних умовах його вживання перифраз може виступати контекстуальним синонімом. Наближаючись до розгорнених метафор, перифраз завжди містить у собі якусь оцінку явища, сприяє яскравості, вирзності їх зображення. Перифрази також допомагають уникнути повторень тих самих слів чи зворотів і цим підвищують стилістичну якість оформлення думки.
У функції контекстуальних синонімів часто використовуються в українській мові також евфемізми – слова або вислови, які не прямо, а приховано, ввічливо чи пом’якшено визначають назву якогось предмета, явища: поважного віку – старий; навіки спочити – померти.
На основі синонімії будуються такі стилістичні фігури, як ампліфікація, градація (клімакс і антиклімакс), плеоназм.
Ампліфікація – стилістичний прийом у художній літературі для підсилення характеристики, доповнення і збагачення думки за допомогою нагромадження однорідних мовних засобів.
Градація – стилістична фігура, котра полягає у поступовому нагнітанні засобів художньої виразності задля підвищення (клімакс) або пониження (антиклімакс) їхньої емоційно-смислової значимості.
Плеоназм – стилістична фігура, де повторюються однорідні слова та звороти, подеколи немовби зайві за змістом, але необхідні за вимогами художньої композиції.
Явище синонімії можна прослідкувати і на рівні фразеології. Фразеологічні синоніми відрізняються від лексичних не тільки власним значенням та формою (оформлення у вигляді сполучення слів), а й іншими ознаками: належністю переважно до стилістичної синонімії; меншою кількістю абсолютних синонімів; тим, що в їх ряду важче, а той неможливо визначити домінанту; у граматичному плані фразеологізми частіше обмежуються предикативною функцією Фразеологічні синоніми функціонують переважно в одному ряду з лексичними (один з яких виступає як домінанта), тобто в міжрівневій лексико-фразеологічній синоніміці.
Словотвірними синонімами вважаються: однокореневими, але синонімічними афіксами (напр.: дерево, деревце, деревина, деревинка); різнокореневі слова з тим самим афіксом (напр.: відокремлювати, відділяти, відривати, відламувати, відполювати, відколупувати, відшаровувати); словотвірні типи (напр.: при творенні відприкметникових дієслів зі значенням ”набувати певної ознаки” із суфіксом -і- та -ну-: блідніти, бліднути). Проте однокореневі слова можна розглядати і як словотвірні синоніми, і як лексичні. Більшість їх належить до словотвору, але синонімію між самим твірним і похідними словами або синонімію з наявністю складного слова О.О. Тараненко пропонує відносити до синонімії лексичної. Напр.: блискати, виблискувати (підсил.), поблискувати (злегка або час від часу), проблискувати (слабко крізь що-небудь); піймати, спіймати, упіймати.
Афіксальні синоніми – це неповнозначні морфеми зі спільним чи дуже подібним словотвірним або граматичним значенням, причому синонімія суфіксів, префіксів чи постфіксів може розглядатися як і словотвірна: варять, несуть, ллють (3-тя особа однини). У дієслів синонімічним можуть бути граматичні категорії особи та часу: напр.: дієслова І особи однини можна замінити формами 3-ї особи однини, які надають мовленню відтінків твердості, переконаності, урочистості; дієслова майбутнього часу можуть мати позачасове значення (Посієш вчасно - вродить рясно), значення теперішнього часу (Сидить, сидить і засне), значення відсутності або неможливості виконання дії в теперішньому часі (Ніхто цього не зробить так, як ти) тощо.
Синтаксичні синоніми – конструкції близькі або тотожні значенням, які за відмінності формальної структури взаємозамінні в тексті, напр.: Заспівавши пісню, ми вирушили в дорогу Ми заспівали й вирушили в дорогу Ми вирушили в дорогу, заспівавши пісню.
РОЗДІЛ ІІ. ДІЄСЛІВНА СИНОНІМІЯ В ТВОРЧОСТІ Г.ТЮТЮННИКА
2.1 ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ГРУПИ ДІЄСЛІВНИХ СИНОНІМІВ У ТВОРЧОСТІ Г. ТЮТЮННИКА
У другому розділі розглянемо і проаналізуємо, спираючись на теоретичне обґрунтування явища синонімії, викладене у попередньому розділі, синонімічні одиниці, що зустрічаються у творах Г. Тютюнника.
Усі вони за частиномовним статусом належать до дієслів, за винятком тих випадків, коли у синонімічні відношення з дієсловами вступають інші частини мови, фразеологізми. Дієслівні синоніми наводимо у початковій формі дієслівної парадигми, тобто у формі інфінітива. Проте зазначимо, що синтаксичну функцію синонімів ми визначаємо у контексті, беручи до уваги, що дієслова можуть виконувати морфологізовану синтаксичну функцію присудка як носія основних предикативних ознак речення, так і неморфологізовану синтаксичну функцію підмета, додатка, означення та обставини. Виконуючи неморфологізовані синтаксичні функції, дієслово може займати позицію іменника і прикметника.
Досліджувані синонімічні одиниці ми групуємо у синонімічні ряди. Беручи до уваги основне значення синонімічного ряду, поділяємо їх на такі групи: дієслова мовлення, дієслова руху (пересування, переміщення у просторі), дієслова вияву почуттів; дієслова вияву ознаки; дієслова сприйняття; дієслова ставлення; дієслова стану; фазові дієслова, дієслова мислення, дієслова бажання тощо
Найчисленнішою є група дієслів на позначення процесів мовлення і переміщення, пересування у просторі.
Письменник широко використовує синонімічні можливості української мови на позначення здатності людини висловлювати вголос свої думки, почуття, емоції. Група дієслів мовлення охоплює майже всі шари лексики: від стилістично нейтральної до стилістично маркованої (книжна, просторічна, розмовна лексика). В основному дієслова мовлення виконують у реченні функцію присудка. Порів.: „Просто в неї міцний характер,- кажу спокійно аби швидше виприснути з дому”[31; С.4]; „Еге ж, - бубонять, - і тюрма міцна, та чорт їй рад ”[31; С.4]; „Соню, - белькочу шепеляво й противно, - це ти?”[31; С.5]
Зазначимо, що іноді в згрупованих синонімічних рядах порушується система родо-видових відношень (напр., О.О. Тараненко наголошує на чіткому відмежуванні у словникових статтях родових і видових понять. Отже, слова із родовим значенням “казати”, “говорити”, “промовляти” будуть належати до різних синонімічних рядів і протистояти синонімічним рядям із видовим значенням: базікати, патикати, теревенити; бурмотати, бурчати, торохтіти, тріщати ), не визначено слово- домінанта, що можна пояснити такими причинами: по-перше, письменник використовує не весь синонімічний діапазон, наведений у сучасних лексикографісних працях (іноді важко визначитися із словом-домінантою, бо воно має бути стилістично нейтральним і найточніше та найповніше виражати значення всього ряду, а у текстах наявна лише стилістично і емоційно-експресивно забарвлена лексика); по-друге, значну частину аналізованих синонімів становлять синоніми контекстуальні, значення яких не завжди закріплено у повсякденному ужитку (саме контекстуальні синоніми є відображенням індивідуальної творчої манери письменника).
Отже, серед дієслів на мовлення використовуються такі:
1. говорити (володіти власною або іноземною мовою) - казати, мовити, вимовляти,виголосити, балакати, погомоніти/гомоніти)(тихо, приглуш.), вирікти (багатозначно), зацокоціла/цокоціти, цокотіти(говорити), гриміти, варнякати, верзти, гугнявити(говорити нерозбірливо, у ніс), молоти(говорити нісенітниці), одпалити(сказати щось чудне, або зробити - отмочить), рокотати(говорити басом), цявкнути/цявкати(сказати), заґелґотіти\ґелґотіти(говорити), джеркотіти, торочити(швидко говорити), прошамкати/шамкати(вимовляти свистячі звуки як щиплячі; говорити з такою вимовою)
Напр.: „Просто в неї міцний характер, - кажу спокійно”[31; С.4]; „Добридень, - тихенько мовили... ”[31; 50]; „Не дурні, а молоді, - якомога поважніше вимовляє ці слова Данило”[31; С.50]; „Про картоплю й балакати нічого: нікудишня кормова картопля” [31; С.86]; „Правильно! – заґелґотіло жіноцтво”[31; С.80]; “Підсяде, джеркотить, джеркотить щось по-своєму”[31; С. 191]; “... а гостроязика Федорова жінка швидко-швидко зацокоціла: «Що ти, Омельку, ето верзеш? Ну як скаже, то як у попел торохне, їй-богу!» [31; С. 80]; “А Степаниха сказала сердито: «І таке вже змеле при дитині, що хай бог милує»[31; С. 72]; “Курять, шеретують насіння, а буває, що й зареготять, як хтось чудне «одпалить» [31; С.42] тощо.
Можна побачити, що основний склад синонімічного ряду становлять стилістично марковані слова, які письменник використовує з метою якнайточніше передати найтонші нюанси людського мовлення
2. бурмотати - бубонить, буркати, воркотати, белькотати, туркотати, мимрити.
Напр.: „Якщо заради картоплі, то про мене... – бурмоче, - а якщо заради каші, то кращої, кажу”[31; С.39]; “Еге ж, - бубонять, - і тюрма міцна, та чорт їй рад“[31; С.4]; “Але тут одни з парубків заступив йому дорогу, набичив голову й буркнув : «На могорич давайте!»[31; С. 79]; “А ви ж, сваха, - обіймаючи Клавдію Купріянівну воркотав Степан “[31; С. 86]; “Соню, - белькочу шепеляво й противно“ [31; С.5]; “Ходім, я тобі сніг покажу, - туркоче на вухо“[31; С.5]; „Підсковзнувся, - мимрю, - хіба ж я винен, що тут слизько? ”[31; С.6].
Слова воркотати, туркотати, буркотати у «Словнику синонімів уукраїнської мови » не входять до складу синонімічного ряду на позначення людського мовлення, проте активно використовуються для опису своєрідних переливчастих звуків, які видають голуби або горлиці. Голуби і горлиці в українській фольклорній і літературній традиції виступають символами вірних закоханих, отже, невипадково, що і Г. Тютюнник використовує у контексті (оповідання «Зав’язь») на позначення спілкування закоханих героїв саме ці «пташині» слова.
3. запитати - спитати.
Напр.: “Як же, дочко, весілля справлятимемо? – спитав уранці Степан“[31; С. 71]; “А може б, і дружок поводила та пригласила людей на свайбу? – несміливо запитала Степаниха“. Приклад словотвірних синонімів.
4. мовчати - ні гугу(мовчати), ані пари з уст(мовчати).
Напр.: “А дід ні гугу: і за поріг не виходять“; “Прокіпко на те ані пари з уст, попихкає димом, похитає головою та й подається на гору до пасіки“. Із лексичним значенням «не вимовляти жодного слова, оберігати що-небудь у таємніці» у синонімічні відношення вступають дві фразеологічні одиниці, які у реченні виконують предикативну синтаксичну функцію.
5. відмовити - одбрити (відмовити у грубій формі), одв’язатися(позбавитися, звільнитися)
Напр.: “А на обличчі як написано: ану ж хай хтось спробує сказати мені, що небо вгорі... зразу одбрию!“; “Вуточка не сердилася на ту забаву, бо знала, що тим лиш підстьобне і заохотить малечу і тоді від неї не одв’яжешся“.
6. починати (розмову) - заводити (балачки).
“Він і розмову так починав: «Давай, лишень, Даниле, про життя поміркуємо...» Коряк любив такий зачин, однак першим балачки не заводив“; “Дядько Никін ... поволеньки заводить: «Ти, Одарко,- скік-ки разів тобі було показано?».
Слова ”починати” і “заводити” у контексті різняться стилістичним забарвленням та сполучуваністю. Якщо “починати” вживається у сполученні зі словом стилістично нейтральним “розмова”, то слово “заводити” вживається як у сполученні із розмовним словом “балачки”, так і самостійно
7. просити - умоляти, причичикувати[любенькими словами](умовляти, просити), вкоськувати (перен.), підкотитися (під’їхати, підсипатися, підлеслитися).
Напр.: “То ж бо директор тяг його до сьомого класу, можна сказати, за вуха: просив, умоляв, примушував – і таки вивів у люди”; “Ладку, та заграй же й нам! – улесливенько просять дівчата, бо знають, що гармоніст любить, аби його вкоськували, отак аж причучикували любенькими словами.”; “Однак минає день, два. Юхим забуває образу і нікому ні в чому не відмовляє. До того є дядьки вже знають, як легко до коваля підкотитися.
8. сварити - напускатися (сварити), погрожувати, лаятися, картати(докоряти; виражати своє незадоволення комусь з певного приводу).
Напр.: “Знову бив верстат? – тонкоголосо напускався Свиридович на Івана. – Варвар! Лудист! Не смій! – І котився сварити ще когось”; “Артилеристи лаються, просять, погрожують, нарешті наказують чимось ім’ям – і двері відчиняються навстіж”; “Палажечка бігцем завертала теляток, картаючи їх усілякими ніжними словами”.
9. кричати - скрикнути, верещати(кричати пронизливо), репетувати, залементувати/лементувати, заволати/волати (не своїм голосом).
“Хлопці сидять на перилах, розхитують місток, дівчата верещать, наче їм справді страшно; “Так звикли, що коли хтось на когось кричить, йому кажуть: «Чого репетуєш, наче гарячого борщу вхопив?»; “Не та-а-ак! – залементувало жіноцтво.; “А давай-давай-давай! – не своїм голосом заволав Мишко, червоніючи й витріщаючи очі”.
10. хвалитися - величатися[дітьми](вихвалятися, красуватися).
Напр.: “Коли ти розумний, то побудувавши, приміром нову добру хату, не хвалися, а краще побідкайся...”; “Юхим любить повеличатися дітьми, як і своїм господарюванням, однак не при них”.
У контексті слова мають протилежні семантичні конотації: “хвалитися” «хвалити себе, щось своє, своїх близьких», різко негативну, а слово “величатися” підкреслює позитивну оцінку головного героя оповідання «У Кравчини обідають» Юхима Кравчини.
11. шепотати - шушукати.
Вживається у значенні “розмовляти між собою дуже тихо”, напр.: “Миколко, а я ? – жалібно шепоче Соня”; “Ач, яка панська сваха у Безверхих... Котрий же з них молодий? – зашушукалися в натовпі.”
12. здоровкатися(вітатися) - шапкувати(вітатися).
Напр.: “Кажу йому: чув, що підходив хтось, а здоровкатися не здоровкався, бо не впізнав – бачу погано”; “Забачивши Данила й Польку, він шапкує до них уклінно, бо довго не бачилися – цілу зиму.
Дієслова на позначення руху, переміщення, пересування у просторі утворюють такі синонімічні ряди:
1. іти - попрямувати, чимчикувати(іти), прошкувати(крокувати, прямувати, іти), пливти (плавно), шльопати(по дорозі), сунути(іти), дибати(іти), пхатися(іти), (іти) з твердим притупом і по-конячому викидаючи перед себе коліна, лопотіти (босими ногами), стелити (стеле свої дрібненькі обачні кроки), цибати(крокувати, прямувати, іти), пошкандибати \ шкандибати(іти, ходити, припадаючи на милицю або хвору ногу).
Слова вживаються у значенні “роблячи кроки, пересуватися в просторі”, напр.: “...і йдуть. Вона попереду, з твердим притупом і по-конячому викидаючи перед себе коліна, він позаду, стеле свої дрібненькі обачні кроки, ніби не по землі йде, а по тонкому льоду, - не йде, а пливе, як тендітна дівиця”; “Федір Нестерович попрямував до своєї колишньої садиби”; “Бачу і до мене хтось чимчикує”; “Потім луки кінчаються, і вони прошкують лісовою стежиною”; “Данило цибає широко й дивиться поперед себе”; «А після дзвінка, гримаючи залізними замками на протезі, пошкандибав додом».
2. брести - плентатися, сунути(пересуватися), посунути(просуватися, іти урочисто), човгати(іти), плуганитися , ледь пересувати ноги.
Вживаються у значенні “повільно або важко йти”, напр.: “Сідайте, - сказав не дуже привітно, сам з того дивуючись, і побрів у воду до корми”; “Потім йому стало холодно, і він помалу, ледь пересуваючи ноги, почовгав до хати”; “Отак і плуганимося селом, як два необ’їжджені бички в ярмі...”.
3. мчати (машина) - жарити (переміщатися за доп. машини), летіти, побазарувати (машиною), ньо-ньо (їхати конями).
Слова даного синонімічного ряду вживаються зі значенням «рухатись в якомусь напрямі за допомогою певних засобів пересування». Напр.: “Коли ворота одчинено, машина, завиваючи, як аероплан, робить кілька стрибків, вилітає повз мене на вигін, блиснувши червоним оком «лєвого повороту», і мчить селом з таким ревом, що кури й гуси не біжать з-поперед неї, а летять”; Можна було б, звичайно, побазарувати й дядьковою машиною, інвалідською, так несправна ще з літа.
Вигук «ньо-ньо» відносимо до цього синонімічного ряду на підставі подібності семантичного значення і синтаксичної ролі присудка у реченні, пор.: “Так що скидаю солому, повечеряю, ляжу в сани, накрию ноги соломкою – і ньо-ньо додомцю!”
4. підкинути (довезти) - одтарахтарити (довезти).
Слова «підкинути», «одтарахтарити» яскраво виявляють розмовний характер, що забезпечує відповідний контекст: “Дядько Никін... виходить на асфальт, махає рукою і каже так, немовби шофер почує: «Двох... до Полтави... підкинь... що тобі... трояк на дорозі валяється »; “Дивлюся, старе, немічне, автобуса вже не буде... «Сідайте», - кажу. І одтарахтарив. Привіз, а вона мені – маку».
До дієслівних синонімів на позначення вияву почуттів та ознак можна віднести такі:
1. битися(серце) - гамселити[серце](битися), гаряча хвиля збудження трепетно лоскочеться в жилах.
У контексті ці слова набувають протилежних значень: «заспокоїтися» і «хвилюватися, непокоїтися», пор.: “І серце в нього б’ється рівно та лагідно, як уві сні”[31; С. 44]; “... і чим довше мовчать під бузком та біля оградки, тим гучніше гамселить у його просторих грудях велике й лагідне серце, і гаряча хвиля збудження трепетно лоскочеться в жилах” [31; С. 44].
У такому випадку віднесеність їх до одного синонімічного ряду є суперечливою (хоча й слова бити, гамселити належать до одного синонімічного ряду), проте можливість синонімічного ряду «гамселить серце», «гаряча хвиля збудження трепетно лоскочеться в жилах» (як контекстуальних авторських синонімів) видається нам більш правомірною.
2. дотерпіти(витримати) - дожити(витримати).
Напр.: “А сам собі думаю: за чим би сьогодні забігти до сусідів, бо до вечора, либонь, не дотерплю, не доживу.
3. розсердитися - з’єрепенитися, наїжачитися, скаженіти, смола в зіницях одразу так і закипить (скаженіти), розперізатися (розв’язний, безсоромний, зухвалий).
Напр.: “Митро ні сіло ні впало з’єрепенився, що перед ним не поставили, як перед директором, коньяку, розсердився, пив домашню горілку чарку за чаркою”[31; С. 119]; “Кі вікна, кі короби! – наїжачився враз (тоді його саме “мордувала якась лиха година”). – Всі стіни будуть глухі”; “одказує Софійка і легенько прикушує зубами нижню губу, щоб не сказати Санькові нічого образливого..., бо він же скажений, смола в зіницях одразу так і закипить”; “Чого ти тут розперізуєшся? – почав найсміливіший”.
4. соромитися - почервоніти, пих (почервоніла), цвісти (щоками), щоки, як дві ружі.
До складу синонімічного ряду (основу якого утворюють контекстуальні синоніми) із домінантою «соромитися» входять не тільки дієслова, а й вигук у синтаксичній функції присудка та порівняльний зворот: “А молодиця на мене зирк-зирк. Почервоніла - страх”[31; С. 35]; “Видно ж, соромиться, що я їх з дідом на слизькому застав”[31; С. 35] ; “Чи знає вона хоч, од кого та дитина, х-га-га!..сидить, цвіте щоками. Аж іздалека видно”[31; С.152]; “А Софійка пих – і щоки враз, як дві ружі. Така вона: тільки обізветься до неї хтось чи сама до когось, так і почервоніла”.
5. радіти - лоскочеться[хвиля збудження в жилах], хмеліти раптовою радістю(радіти), цвісти(радіти, контекст.).
Напр.: “Оце тобі обнова, - кажуть і цвітуть: раді”[31; С. 64]; “А-а! – хмеліє раптовою радістю Ладко.”
6. терпнути(зомліти) - ноги стають, як мотузяні, дубіти(зомліти), в’янути(ноги), перестали гнутися(ноги).
Напр.: “У мене починають терпнути ноги і стають, як мотузяні”[31; С.5]; “А що, - думаю, - як я її поцілую, а вона мене – в пику?” – і шия перестає гнутися, дубіє”
7. стало поночіше - сніги огорнула печальна синювата імла.
Синонімічний ряд, який відбиває стан природи:“Сонце, напевно, бо зайшло під брезентом стало поночіше, сніги огорнула печальна синювати імла, і дві чорні колії позаду нас, котрі щойно було видно аж до небокраю, зникли”.
8. пахнути(молоко) - пахне, тягне духом, підіймався дух, пашить (теплом).
Напр.: “Од загороди пашить теплом, молоко пахне”[31; С.160]; “Надворі пахне молодим осокорячим листям, а з грядок тягне теплим гнійком, торішніми бур’янами і мокрим попелом” [31; С. 4]; “З-під землі, розмитої дощем, з-під бур’янячого коріння підіймався над узліссям ледь відчутний, гіркуватий дух мокрої сажі й старої обкаленої цегли. Дихали трухлявиною старі пні”.
9. тхнути (пахнути) – смердіти(горілкою).
На відміну від попереднього цей синонімічний ряд має негативне забарвлення: якщо «пахнути» означає «видавати запах переважно приємний» то «тхнути», «смердіти» - «мати запах чого-небудь, переважно неприємний». Порівн.: “З кожного закутка так і тхнуло пусткою”; “Од них смерділо горілкою, тютюном і брудним одягом”.
10. холонути - вичахнути.
Напр.: “...брав жменею крижалки смаженої картоплі, розкладені рядочком на газеті, аби швидше холонули, і мовчки, зосереджено спроваджував у рот”; “Жижа! А як вичахне, тоді гам”.
11. цвісти (молодий бузок) - киплять[квіти](рясно квітнуть, буяють).
Напр.: “А крізь тин, поза плечима у неї, пнеться до сонця бузок молодий і теж цвіте”; “Ідуть, а довкола квіти аж киплять”.
12. блищати(крапельки поту) – блиснути (червоним оком), блись-блись[калоші](блискати, виблискувати), поблискувати, полискувати(колеса під ліхтарями).
Напр.: “Коли Іван повертався в токарний, біля верстата вже вештався начальник депо... у якого на скронях завжди блищали крапельки пота”; “Зазираю в кошик, а там калоші. Головками не мене блись-блись. Нові, аж сміються; “...вони (очі) поблискували в густих, зведених до перенісся бровах і на плечах”[31; С. 166]; “Лише в котельні за складальним цехом сичала пара і тьмяно полискували під ліхтарями вагонні колеса”.
13. сміються [калощі нові, аж сміються] - новий, аж сміється.
2.5 ІНШІ ДІЄСЛІВНІ СИНОНІМІЧНІ РЯДИ
Інші лексико-семантичні групи не такі численні, тому розглянемо їх усі в окремому пункті.
1. братися - цупити (тачку), хапати, рвицькати , рвиць(вигук).
Напр.: “Ого, коли б ні! – вигукую , хапаючи її з тоненький поперек; “Беруся рукою за кущ і, твердіше, ніж треба, упираючись ногами в кручу, деруся на гору”; “За двором я трохи наджидаю, поки дядько впорається з ворітьми, а далі цупимо тачку вдвох”[31; С. 93]; “...дядько рвицькає дишло на себе”; “А мама рушники з кошика – рвиць...”.
2. їсти - гамочки (їсти), спроваджувати у рот (їсти), ласувати(їсти, але смачне, витончене), пополасувати, хлам-хлам-хлам(їсти).
Напр.: “Тільки Борько вже не їв, а мовчки ліз дідові на коліна”; “Їде в місто. Дурна... Чим ти там ласуватимеш?”; “О, мишка писнула!.. Он кому тепло та добро! І їсти є що: там колосочок невим’ятий знайде, там зернятко ... Хлам-хлам-хлам – уже й не голодна”.
3. надудлитися (напитися, сп’яніти) - накубрячитися(напитися, захміліти), на доброму підпитку(напитися, захмеліти), чути у голові джемеликів(захмеліти, сп’яніти), його вже розхитує.
Народна фантазія невичерпна, коли йдеться про процес вживання спиртних напоїв і відповідно його наслідки – сп’яніння: “Ти зранку надудлився, то тобі й байдуже, а матері, може, й поплакати хочеться ”; “О, почули. Човкуть до вікна, заточуються: видно, вже накубрячилися”; “З села Степан повернувся на доброму підпитку, і так йому стало шкода Катрі та себе з жінкою, що він аж заплакав”
“Степан на те змовчав, ба таки чув у голові джмеликів”; “Ви б краще хлопця посадили, бо його вже розхитує”.
4. померти - вмерти, на моїх доблесних грудях затанцюють чорти (вмерти), не стало(померти), до них піти, провідати (померлих).
Дуже часто поняття смерті не визначається прямо, натомість використовуються слова та словосполучення, які приховано, пом’якшено називають дане поняття (евфемізми), порів.: “Давно живу, забула вже й відколи. Аже! Трьох чоловіків любеньких пережила. Скоро-скоренько і я до них піду. Піду, походжу до них, всіх трьох провідаю”; “Наївся гарячого хліба з меленими качанами і вмер. Потім і тата не стало”; “А що, Калюжний, як на вашу думку, скоро ми дістанемося до передової і коли на моїх доблесних грудях затанцюють чорти – чи хто там головний на тому світі?”
5. пригодитися (знадобитися, про людей) - чоловік, що без нього не обернешся, нужна, полєзна (людини).
Напр.: “Якщо вже кликати когось із чужих, то нужних людей, полєзних... Голову колгоспу чи ще когось, хто вам пригодиться”; “То такий чоловік, що без нього не обернешся: дров треба – до Митра, сіна корові на зиму – до Митра”.
Аналізуючи дієслівні синонімічні одиниці у творчості Г. Тютюнника, ми дійшли таких висновків:
Синонімами називаються слова, близькі або тотожні за лексичним значенням, називають одне і те саме поняття, але різняться емоційно-експресивним забарвленням, сферою використання.
Усталеними у сучасній мовознавчій науці критеріями групування синонімічних рядів є такі: в синонімічні ряди об’єднуються лише мінімальні спільні значення слів; синоніми при тотожному значенні вживаються в одній загальній конструкції і мають сполучуваність, що частково збігається;
У дієслівні синонімічні ряди можуть поєднуватися не тільки дієслова, а й, вигуки та фразеологізми, які у реченні виконують синтаксичну функцію присудка. Проте слід зазначити, що такі синоніми будуть контекстуальними.
Серед дієслівних синонімів, що зустрічаються у творах Г. Тютюнника, найчисленнішою є група на позначення процесів мовлення, пересування, переміщення у просторі;
Із стилістичного погляду переважає емоційно-експресивна, розмовна, просторічна лексика, що можна пояснити особливостями індивідуальної творчої манери письменника, його прагненням якнайточніше передати специфіку «живого» народного мовлення.
Ці ж причини пояснюють і перевагу контекстуальних, авторських синонімів, над загальномовними, засвідченими синонімічними словниками.
1. Александрова З. Е. Словарь синонимов русского языка. – М.: Русский язык, 1975. – 600 с.
2. Білевич Т. П. Дієслівна багатозначність у процесі розвитку мови // Мовознавство. – 1999. - № 1. – С. 46.
3. Білодід І.К. Сучасна українська літературна мова. – К.: Вища школа, 1969.- С. 45-99.
4. Бурячок А. А., Гнатюк Г. М. та ін. Словник синонімів української мови: У 2-х т. – К.: Наук. думка, 2000.
5. Волох О.Т. Сучасна українська літературна мова. – К.: Вища шк., 1987. – С.130-172.
6. Горпинич В.О. Морфологія української мови. – К.: Видавн. центр «Академія», 2004. – С. 156-226.
7. Груба Г. Засвоєння синонімічних форм на міжпредметній основі //Дивослово. – 1998. - № 7. – С. 17-19.
8. Груба Г. Тематичний словник синонімів(Укладання й використання на уроках зв’язного мовлення) // Урок української. – 2001. - № 4. – С. 31-33
9. Деркач П. Короткий словник синонімів української мови. – Львів, Краків, Париж: Просвіта, 1993. – 203с.
10. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Сучасна українська літературна мова. – К.: Вища шк., 1965. – ч.1. –С. 150-162.
11. Задорожний В.Б. Реконструкція акцентних процесів у префіксальних дієслівних утвореннях // Мовознавство. – 2003. – № 1. – С. 46.
12. Зубков М. Українська мова: Універсальний довідник.- Харків: Школа, 2004. – С. 296-300.
13. Іванова Н. Д. Склад, статус і структура семантичного об’єднання слів зі значенням «характер поверхні» у сучасній українській мові: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. філол. наук (10.02.01)/ НАН України. – К., 1999. – 20с.
14. Капелюшний А.О. Практична стилістика сучасної української мови. – Львів: ПАІС, 2001. – С. 26-29; 129-132.
15. Караванський С. Практичний словник синонімів української мови. - К.: Укр. кн., 2000. – 480 с.
16. Клюєва В.Н. Краткий словарь синонимов русского языка. – М.: Госучпедгиз, 1956.
17. Коломиєць М. П., Регулевський Словник фразеологічних синонімів.- К.: Наук. думка, 1988.
18. Крижанівська О. Яким буває червоне? (Синонімічні кольороназви в українській мові) //Урок української.- 2001. – № 2. – С. 22-25.
19. Олійник І.С., Сидоренко М.М. Українсько-російський і російсько-український фразеологічний словник. – К.: Рад. шк., 1978. – 447с.
20. Полюга Л. М. Словник синонімів української мови/ М. М. Полюга. – К.: Довіра, 2004. – 477с.
21. Російсько-український словник синонімів / Н.П. Башнякова та ін.; За ред. М.М.Пилинського. – К.: Освіта, 1995. – 265с.
22. Синиченко О. Скарбниця української мови // Киів. – 1997.- № 7-8
23. Синонимика в синтаксисе современного языка. – Краснодар: Кубан. ун-т, 1974. – 187с.
24. Синонимы русского языка и их особенности. – Ленинград: Наука, 1972.- 246с.
25. Словарь синонимов / Под ред. А.П. Евгеньева. – М.: Наука, 1975.- 648с
26. Сучасна українська мова/ За ред. Пономарева О.Д. – К.: Либідь, 1997. – С.38-56.
27. Сучасна українська літературна мова/ За ред. Грищенка А. П. – К.: Вища шк., 1997. – С. 98-173.
28. Тараненко О.О. Синоніми української мови / Бурячок А. А., Гнатюк Г. М. та ін. Словник синонімів української мови: У 2-х т. – К.: Наук. думка, 2000. – С. 945-954.
|
