Міністерство освіти і науки України
Міністерство освіти і науки Автономної Республіки Крим
Республіканського вищого учбового закладу "Кримський гуманітарний університет" філія м. Армянська
Кафедра гуманітарних наук
Тема: «Весільні пісні та обряди».
Фольклорна практика
План
Вступ
Передвесільний цикл
Власне весільний цикл
Народні прикмети
Весільні привітання
Весілля в Сумській області
Звіт
Список використаної літератури
Вступ
У весільних обрядах відбилися народна мораль, звичаєве право, етичні норми та світоглядні уявлення, що формувалися протягом століть. Наприклад, збір дружини (весільний похід) молодим, імітація викрадення нареченої (посад молодої), подолання перешкод на шляху до молодої (перейма) — це свідчення давніх форм шлюбу умиканням, а діалог старостів про куницю та мисливця, обмін подарунками між сватами, викуп коси, виплата штрафу за безчестя — своєрідний відгомін звичаю укладання шлюбу на основі купівлі-продажу. У цілому ж українське весілля поділяється на три цикли: передвесільний, власне весільний і післявесільний. У свою чергу кожен із циклів складався з низки обрядів. Передвесільна обрядовість включала сватання, умовиш, оглядини, заручини, бгання короваю і дівич-вечір. Власне весілля складалося із запросин, обдарування, посаду молодих, розплітання коси, розподілу короваю, перевезення посагу, перезви, рядження. Післявесільний цикл присвячувався вшануванню батьків молодими, прилученню невістки до родини чоловіка. Це обряди хлібин, свашин та гостин. "Сценарій" традиційного народного весілля в основних рисах зберігся й дотепер — більшою мірою в сільській місцевості та у значно трансформованому вигляді в умовах міста. Весі́лля — комплекс церемоній і обрядів, часто народних традицій, пов'язаних з укладенням шлюбу; має етнічні, релігійні, географічні та інші особливості в різних народів і у різних країнах. На кінець ХХ ст. зберігаються 2 основні тенденції у справлянні весіль у світі — з одного боку, під впливом глобалізації весільний обряд набув у найбільших мегаполісах планети універсального космополітичного вигляду (особливо при міжетнічних, міжконфенсійних, міжрасових і т. зв. міжнародних шлюбах), з іншого — існує стійка тенденція до «етнізації» весіль і всіх пов'язаних з ним традицій, навіть у середовищі городян, в т. ч. і в Україні.
Передвесільний цикл
Передвесільний обряд: короткий огляд
Шлюбу або весіллю передувало тривале знайомство молодих людей: вуличні гуляння, вечорниці, досвітки. Співжиття до шлюбу заборонялося. У Центральній Україні по вечорницях залишалися ночувати в хаті «на полу» усі учасники цього дійства. Але! Хлопці та дівчата нічого собі не дозволяли такого, що дозволяють у наші часи. Повага до дівочої честі становила характерну рису українського сімейного побуту (ех...). Найкращим часом для весіль була осінь: з 15 серпня до 14 листопада (у нас на блозі вже писалося про бажані дні одруження). За законами народної етики починати весілля серед тижня вважлося непристойною справою, тому їх найчастіше проводили на вихідні або на свята, з приходом календарного свята Покрови.
От як оспівується передвесільний обряд в українській народній пісні:
Покровонько, Покровонько,
Покрий мені голвоньку,
Щоб я жінкою була,
Щоб мені весело жилось
З чоловіком молоденьким,
З дитятком весельньким
Сватання
(сватанки, змовини, брання рушників, рушники, згодини, слово). Починалося сватання, коли посли від молодого (старости, свати, сватачі, посланці) йшли до батьків обранки укладати попередню угоду про шлюб. Свататися було прийнято у вільний від польових робіт час (на М'ясниці та від Паски до Трійці). Зі старостами до дівчини йшов парубок, на Поділлі — ходили і його батьки, а на Закарпатті — ще й брат або сестра.
Досить складний обряд сватання вельми стисло описав Т. Г. Шевченко: "Покохавши літо чи два... парубок до дівчиного батька й матері носила старостів, людей добромовних і на таку річ дотепних. Коли батько і мати поблагословлять, то дівчина, перев'язавши старостам рушники через плечі, подає зарученому своєму на тарілці або крамну, або самодільну хустку".
Оскільки наша країна велика, то і звичаїв у неї теж багато. І в кожному регіоні вони різні, нехай традиції схожі, але відмінності в регіонах спостерігаються. От на Закарпаті на сватанні дівчини сват розхвалював наречену такими словами: «Вона не жовтокоса, не чорноока, але така, як красна квітка, як золотий вінок, як коштовний камінь, як зоря на небі, як роса на сонці».
За звичаєм, дівчину завжди запитували прилюдно про згоду на шлюб. Але через свою скоромність дівчина не давала прямої відповіді на запитання хлопця (ну що поробиш, народний етикет!). У більшості випадків вона відповідала: »Як батько та мати, так і я«. Як вам така відповідь? Мені не подобається, але що поробиш — такі звичаї. старости, приймаючи з рук дівчини рушники, вклюнялися їй і дякували: «Спасибі батькові і матері, що свою дитину рано будили (мене хоч батьки і будили рано, але я не вставала) та доброму вчили. Спасибі й дівчині, що рано вставала, тонко пряла і хороші рушники придбала».
У деяких місцевостях молодих ставили на коліна вивернутий кожух, щоб вони кланялися Богу і молилися. Коли батько й мати благословляють, то дівчина, перев'язавши старостів рушниками (знову повторюю: через праве плече під ліву), подає зарученому на тарілці крайку або самобрану хустку. Старости виймають із-за пазухи пляшку з горілкою, частують господарів та домовляються про час заручин.
Діалоги сватів в обряді сватання
Якщо ви не знаєте, що казати у такій ситуації, хочете, щоб ваша промова відповідала звичаям на всі практично 100% або вам просто цікаво почитати зразок розмови, то будь ласка, тримайте:
— Найясніший господарю, полювали ми зі стрільцем-молодцем (Михайлом) і зайшли аж сюди. Заманила нас олениця — красна-дівиця. Довго йшли і сюди дійшли. просимо тебе, віддай свою оленицю — красну дівицю — та нашому стрільцю-молодцю.
Виголосивши промову, старший староста низько кланяється, спирається на палицю і чекає відповіді. Господар відповідає :
Не знаю, про яку оленицю ви говорите, добрі люди. Не прибігала ніяка олениця в мою гсоподу, може, помилився ваш стрілець-молодець. Може, до іншої господи прибилися олениця?
Старости:
— Ні, господарю, олениця в твоїй господі, ми йшли її слідом.
Тоді господар дає знак і хтось з родини вводить до хати стару жінку:
— Ось вам і олениця, панове стрільці, за нею гнались?
— Ні, дорогий господарю, то була золоторога, золотошерста, очі в неї — як зорі, зуби — як перли, вуста вишневі. Як гляне вона, то наяче сонечко засяє.
Батько дівчини відповідає:
— Ніколи такої олениці не бачили. Помилились ваші очі, стрільці-молодці, не тим слідом ви пішли.
— Добре, коли очі помилились, то не помилиться наша зброя. Будемо вбивати оленицю.
Після цих слів господареві вклоняються і кажуть:
— Є, правда, у нас ще одна олениця, але вона дуже боязка і сором'язлива.
Заводять наречену і кличуть молодого, який стоїть у сінях. Після того, як молоді прилюдно виявляють згоду на шлюб, дівчина пов'язує руки молодого хусткою, старостів — рушниками. На знак згоди обмінюються зі старостами хлібом і запрошують їх до вечері.
Подекуди сватання відбувалося без жениха. Тоді всі пили чарку і домовлялися про прихід родичів нареченого у гсті — «на оглядини». На cхідній Україні свати ходили з хлібом і, попередньо розламавши, підносили його в обмін на рушники. Якщо траплялася відмова, то дівчина виносила сватам гарбуза, що вважалося великою образою.
Традиційне українське сватання
Українську весільну обрядовість можна умовно поділити на три цикли: передвесільний, власне весілля і післявесільний. Кожний з цих етапів має свій стиль, час і свої риси святкування, якими він і відрізняється від інших частин весільного дійства.
Починалося все із сватання, основні моменти якого зводились до того, що наречений вибирав сватів, які йшли сватати дівчину в будинок її батьків. Вибір сватів — це відповідальний момент, тому що від нього залежали результат і подальший розвиток подій самого весілля.
Переступивши поріг, одержавши дозвіл ввійти в будинок, свати кланялися в знак вітання і подяки господарям будинку. Потім запиту вали чи туди вони прийшли, де живе прекрасна дівиця і т.п. Батьки дівчини, заздалегідь приготувавшись до приходу сватів, зустрічали їх хлібом - сіллю і накритим до обіду столом. За частуванням мова зводилась до того, що «у Вас є красива молода дівиця, а в нас молодий хлопець, якому припала до серця саме ця дівчина». Якщо дівчина була згідна вийти заміж за цього "доброго молодця", вона виносила рушники, якими перев'язу вала сватів. Це означало, що дівчина приймає їхню пропозицію. Коли ж вона відмовлялася, то, згідно української традиції, вона дарувала молодому гарбуза. У такому випадку про хлопця казали, що він «вхопив гарбуза» або «облизав макогін».
У разі успішного сватання через певний час відбувалися умови (оглядини, домовини) — знайомство з господарством молодого, а за два тижні до весілля влаштовували заручини — своєрідне скріплення договору про шлюб. На заручини до оселі молодої приходили батьки й родичі молодого, сідали до столу, а дівчину й хлопця виводили на посад. Старший староста накривав рушниками хліб, клав на нього руку дівчини, зверху — руку хлопця і перев'язував їх рушником. Після цього ритуалу молода перев'язувала старостів рушниками, а всіх присутніх обдаровувала хустками, полотном або сорочками. Після усіх цих церемоній дівчина і хлопець вважалися зарученими і вже не мали права відмовлятися від шлюбу. Спроба відмовитись вважалася безчестям, за відмову ж сплачували відшкодування матеріальних витрат та ще й «за образу»
Умовини (оглядини, розглядини, обзорини, печеглядини) — знайомство з господарством молодого, яке здійснювалося невдовзі після успішного сватання . Природа цього звичаю пов'язана з укладом селянина-трудівника, для якого господарство було основою його життєдіяльності. В ньому проглядається і серйозність ставлення до утворення сім'ї: якщо молодий не мав свого господарства, то він не мав і права на створення родини.
Батьки парубка намагалися якомога краще представити міцність господарства свого сина, демонструючи його так, щоб умовини завершилися шлюбною угодою. Бувало, навіть вдавалися до хитрощів: позичали у сусідів коня, волів або сільськогосподарський реманент.
Проте не в усі часи і не скрізь У. сприймалися так однозначно. В цілому ж критерії оцінки обранця чи обраниці в середовищі українців базувалися на іншому грунті. З погляду тогочасної дівчини суджений мав бути передусім хазяїном, опріч того — врівноваженим, спокійним і непитущим, а суджена, з погляду хлопця, — працьовитою, справною господинею, а ще й чепурною та привітною. З моральних якостей найбільше цінувалася доброта. Отже, сімейне щастя ототожнювали передусім із доброзичливими взаєминами між подружжям: Не потрібен і клад, якщо у чоловіка з дружиною лад.
Про хиткість цього звичаю може свідчити довільність його дотримання: у "класичному" варіанті У. передували заручинам, але могли поєднуватися з ними, проводитися після них або й зовсім не проводитися.
Придане
Як відомо, за українськими звичаями кожна дівчина повинна до весілля підготувати собі придане (приданное) у вигляді вишитих власною рукою вишиванок з різними візерунками та малюнками. І таких вишиванок повинно було бути приблизно 15-25 штук! Вишивалися вони на різні випадки життя, включно, навіть до смерті. Вишиванка з візерунком, що складався з квіток та листочків належала молодій дівчині, а от вишиванка з геометричними малюнками доводилася для більш літніх жінок. Родичі молодої показували придане нареченої родичам нареченого та самому нареченому для того,щоб показати наскільки вправною майстринею була наречена. Ні в якому разі не можна було купувати вишиванки чи замовляти їх у іншої жінки, оскільки вишиванки вважалися також оберегом від злих духів (якщо були вишиті власницею).
Пісні на дівоч-вечір:
Дівич-вечір по-українськи... На Слобожанщині він проходив у молодої вдома, уся молодь збиралася на вареники з сиром, сир для яких мати заздалегідь запасала, а дівчата-дружки ліпили вареники та співали весільних пісень. Також вилися весільні вінки під супровід таких пісень
Ой, надлетіли гуси-лебеді на наш двір,
Та й нанесли розмай-зіллячко нам на стіл.
Ой що ж ми будемо з того зіллячка робити? -
Просити Марусю, щоб її віночок увити.
просили благословення та рідних молодої:
Благослови, Боже, і отець, і мати,
Будемо вінок зачинати.
Один з вінків, у якому неодмінно мусить бути барвінок, плели для молодої:
Благослови, Боже,
І отець, і мати,
Своєму дитяті
Барвінковий вінок вити
.
Трохи менший вінок - для молодого. Дівчата працювали та співали ритуальні пісні:
Перед нашими воротами
Гуло, гуло два голубоньки
Гули, гули, догували,
Як ми вінки довивали.
Решту вінків з м'яти та рути роздавали дружкам молодої. Молода співала:
Вийте, дівоньки, собі і мені
Собі звийте з рути-м'яти,
Мені звийте з барвіночку...
А чому саме з барвінку? Тому що вважалося, що зелений барвінок - то символ тривалого кохання.
Вінки мали релігійне значення у шлюбі:
А в суботу проти неділеньки
Розтворили небо;
... видко біля претсолу
Мати Зристова
Весільний рушник
Якщо наречена захотіла сама вишити собі рушник на весілля, то в цій статті вона знайде багато необхідного для того, щоб знати як правильно його оформити.
Вишивати його треба з любов'ю і тільки власними руками! Оскільки це сакральне дійство, краще братися за вишивання вночі, щоб ніхто не бачив і якомога людей про це знали. Краще взагалі нікому не казати, обережніше з вузликами — їх не можна робити! Візерунок треба продумати детально, вклавши символічний зміст у нього, адже вишиваючи рушник — вишиваєш свою долю! Рушник обов'язково має містити дерево життя з птахами по обидва боки від стовбуру, що символізують міцність майбутнього шлюбу, птахи і заплутаний у візерунках хрест, хоча можна вишити його так, щоб було видно, також можна вишивати символи кохання та молодого подружжя — це калина, хміль, лілія, троянди.
Також рушник повинен бути вишитий на цільнотканному полотні, без обрізних країв, придбати таке полотно можна на ст. метро Либідська ТЦ Інтервал 4 поверх (Київ).
На весілля використовують один і той самий рушник, хоч за своє життя дівчина їх вишивала з десяток, щоб потім подарувати гостям на весіллі (це був єдиний можливий подарунок на весілля гостям).
Змінилося й ставлення до рушників: колись на нього ставали колінами, а зараз — ступнею.
Власне весільний цикл
Благословення в хаті молодого.
Перед виходом з батьківської хати наречений просить благословення. В основному благословляють тільки батьки, хоча в деяких районах Львівщини молодий кланяється також сестрам братам, дідусям з бабцями, а то й сусідам. Є дуже багато різновидів поклону, однак найчастіше молодий кланяється тільки батькам, які стоять чи сидять з іконою або хлібом – залежно від регіону та традиції в родині. Наречений, вклонившись та попросивши благословення цілує спочатку ікону чи хліб, а потім батьків і так тричі. Спочатку молодий просить благословення в батька, а потім в матері. Якщо крім батьків благословляють інші родичі, то вклонившись матері наречений кланяється дідам, бабцям, братам, сестрам, а тоді вже дальшій родині. Батьки ж благословивши словами роблять іконою чи хлібом символ хреста.
Після благословення свашки (обов’язково незаміжні дівчата) виводять молодого на вулицю. Свашок є дві і саме вони супроводжують нареченого до брами молодої. В Радехівському районі є ще й сватки, які супроводжують молоду, коли вона виходить назустріч молодому, але зазвичай молода виходить з дружками. На подвір’ї чи перед під’їздом мама нареченого окроплює свяченою водою кропилом, зробленим з мирти спочатку нареченого, потім гостей та машини, в яких молодий та весь його почт поїде викуповувати молоду. Кроплячи, мама обходить всю весільну громаду тричі за рухом сонця. Після цього свячену воду, що лишилася лють молодому під ноги. Дуже рідко нею виливають доріжку до брами чи авто. Тарілку, в якій була свячена вода, розбивають об поріг. Тоді попереду машина молодого зі свашками, а за ними і весь супровід їдуть до молодої. Дружби, в основному їдуть в машині зі старостою, старостиною та короваєм, оскільки саме вони стануть основними представниками молодого в торгах за наречену.
«Брама», «рогачка», «шлябант».
Так, в основному називають процес викупу нареченої. Назва походить від того, що дорогу перед під’їздом до нареченої перегороджують столом, на якому обов’язково має бути ікона, пляшка горілки, хліб, м’ясне та солодке. Браму ставлять, в основному, хлопці, які живуть на вулиці чи в будинку молодої, далекі друзі чи однолітки нареченої, які не є запрошеними на весілля. Хоча дуже часто в цьому дійстві беруть участь і брати та родичі молодої і запрошена молодь. Колись з боку нареченої були тільки хлопці, які й намагалися не відпустити дівчину, але тепер цей обряд чисто символічний. До речі про суму викупу та інші особливості варто поговорити заздалегідь, щоб жартівливе дійство не переросло в справжні образи, а то й бійку. Бувалі кажуть, що траплялося й таке, що через непорозуміння на брамі зривалося весілля. Отже, варто знати, наскільки сприйматимуться ваші жарти. Дуже важливо вчасно відчути, щоб не перегнути палку. На Волині є звичай, який часто використовують і у Львові. Якщо будь-хто привітався за руку з протилежних сторін – торг вирішено і браму забирають. Отож, якщо ви стоїте з боку молодої, а по той бік стола ваш кращий друг, з яким ви вчора пили на парубочому вечорі, - не поспішайте до палких привітів, бо за молоду можете не взяти ні пляшки. Тоді варто ховатися подалі від розлючених запорожців. Часто на брамі замість горілки можуть подати воду. Тому вміст кожної пляшку, як би надійно закритою вона не виглядала варто не лише понюхати, а й скуштувати.
Традиційно в Україні грошової одиницею для викупу молодої була горілка, хоча в деяких районах просять ще й гроші, але це запозичений звичай і появився лише з радянською окупацією. Зазвичай ставлять по пляшці горілки на кожен край стола і пляшку посередині. Кількість може бути збільшена, тому в багажнику варто мати принаймні ящик горілки. Також варто запастися на той випадок, якщо поставлять ще браму десь посередині чи на початку вулиці. Таке трапляється вкрай рідко, але буває.
Молодий в торгах участі не бере. З його боку торгуються дружби та старости, а допомагає вся решта громада. Процес торгу супроводжується куштуванням горілки з обох боків. Традиційно спочатку куштують з пляшки, що була на столі, тобто з молодої сторони. Потім дружба приносить кілька пляшок горілки, з одної з яких й беруть пробу. Кожна сторона намагається якомога легше сприйняти міцний напій опонента, аби показати, що градус слабенький. При цьому часто не закусують (мовляв, нема після чого). Інколи для того, щоб показати, що горілка справді не розбавлена, дружби наливають дегустатору молодої в склянку, а собі в келих-наперсток. Коли ж опоненти кажуть, що це не чесно, дружби відповідають, що домовлялися скуштувати по келиху горілки, а ось по якому ніхто не говорив, а від налитого на брамі відмовлятися не можна.
Часто з боку молодої виводять підставну молоду чи “молодуху”. Основним її атрибутом є величезний живіт з подушки та лялька на руках. Дуже часто в молодух перевдягають чоловіків. Так веселіше. Цей обряд походить з тих часів, коли наречену реально викуповували, а молодята часто-густо й не зналися, особливо, якщо одружувалися з розрахунку. Вважають, що молодому в ті часи справді могли підсунути, наприклад, не надто вродливу старшу сестру нареченої, яка засиділася в дівках.
Коли вже нарешті сторони домовляються і забирають з-посеред дороги стіл, виходить молода. Тут теж відбувається своєрідний торг: хто до кого ближче підійде. Наречений намагається виманити майбутню дружину за браму, а наречена навпаки – притягнути нареченого якомога ближче до двору чи під’їзду. Хто кого більше переманить на свій бік – той і керуватиме в сім’ї. Нарешті, коли вже молодята на відстані кількох кроків, наречена спочатку тричі кланяється молодому, а потім він – їй. Молода причіпляє майбутньому чоловікові ще на ліву сторону бутоньєрку.
Поклін в хаті молодої.
Після брами молода запрошує всіх до хати. Бажано, щоб не було тісно, до хати йти тільки батькам, старостам, дружбам та най-найближчим родичам молодого. В хаті молодята просять тричі благословення в обох батьків та родичів. Тут вже кланяються усім присутнім. Батькам та найближчим по три рази, всім решту можна й по разу, оскільки це дуже втомлює, особливо в спеку. Молодята просять благословення порізно. Після цього обряду молоді виходять в двір чи біля під’їзду. Тепер вже мама молодої теж окроплює молодят та гостей свяченою водою, а батько посипає цукерками, перемішаними з зерном та копійками. При цьому наречені стоять поокремо: він – з дружками, вона – з дружбами. Виходячи з подвір’я, молодята тричі кланяються гостям та сусідам. При цьому варто врахувати, щоб присутні стояли перед молодятами. Якщо ж вони розташувалися, наприклад півколом, доцільно вклонитися лівому, правому крилу та посередині. До шлюбу молодята теж їдуть порізно. Спочатку йдуть старости з хлібом, за ними наречена з дружбами, далі наречений з дружками, а потім всі гості.
Зустрічаємо молодих на вулиці
Цей варіант кращий для традиційних українських весіль. Перед входом до весільної зали шикуються всі батьки, мами та старости. Батьки тримають в руках пляшку шампанського, 2-6 бокалів (якщо 2 – то тільки для молодих, якщо 6 – то ще й для всіх батьків.). В деяких регіонах молодих зустрічають горілкою. Мами тримають на рушнику хліб зі сіллю, по обидва боки поважні старости тримають короваї. Є, звичайно, й регіональні особливості, як, наприклад, молодих зустрічають тільки мами; кожна мама тримає по хлібу з сіллю. Молоді підходять і тричі їм кланяються. Часом прийнято щоб молодий ніс молоду від машини на руках і ставив на овече руно (символ достатку) перед батьками (Червоноградщина). Після того, як молодята тричі вклонилися батькам, хтось із батьків відкриває пляшку шампанського наповнює келихи і подає молодим та батькам. Мами і тати по черзі вітають молодих, стукаються бокалами і п’ють. Молодята трохи залишають у келиху і виливають через плече далі відщипують (відкушують) по кавальчику хліба, макають в сіль і їдять. Якщо обидві мами тримають по хлібині, то молоді відщипують (відкушують) від різних хлібин. В деяких місцевостях прийнято ще й бити бокали після виливання залишків шампанського. Одразу скажу, що звичай це не український, а штучно нав’язаний з Росії за часів радянської влади. Ще, також, зустрічається звичай, коли молодих зустрічають горілкою. В такому випадку вони змушені випити по три чарки горілки практично не закусуючи. Після цього проходять до весільної зали.
Окремо хочеться виділити звичай, коли молодих зустрічаю на порозі і перед ними символічно закривають двері. Починається переспівування між дружками з дружбами та між батьками та родиною через двері. Після кількахвилинного переспівування, молодят пускають до залу. На порозі неодмінно має бути овече руно, на яке мають наступити молоді.
Зустрічаються випадки коли мами під час зустрічі молодих мають накинуте на плечі овече руно, а коли молодята проходять до залу – це руно кидається їм під ноги, щоб вони на нього наступили.
Отже, зустріч молодих на вулиці є традиційною, але має й свої недоліки. Якщо музиканти грають тільки на синтезаторах – музичного оформлення на вулиці не буде. Другим моментом є непередбачуваність погоди. Якщо піде дощ чи сніг, якщо буде спека чи холод – гостей доведеться тримати на вулиці, а це позитивно не вплине на настрій гостей.
Початок весілля.
Попри все розмаїття весільних звичаїв, початок застольної частини завжди однаковий. Всюди і завжди вона розпочинається з молитви за здоров’я молодят. Це стосується і традиційних українських весіль, і сучасних українських весіль і, навіть, модернових весіль з європейськими елементами.
Хто має промовляти молитву? Дуже хорошою прикметою є присутність на весіллі священика. Звичайно в такому випадку молитву промовляє він. Якщо священика на весіллі не має, тоді цей почесний обов’язок виконують Старости. Вони обоє виходять перед весільну громаду і старший з них промовляє молитву.
Часом, коли на весіллі Старост немає, молитву може промовляти найповажніший чоловік в родині. Жінка молитву зазвичай не промовляє. Це пов’язано з тим, що чоловік асоціюється зі священиком.
Почесне право першого тосту на весіллі має мама нареченої. Цей звичай бере початок в ті часи, коли дівчина завжди йшла за невістку в хату молодого. І перший тост говорила її мама віддаючи свою кровиночку з хати.
Наступними йдуть тости мами нареченого, батька нареченої та батька нареченого. За звичай впродовж весілля свої вітання-тости говорять найближчі родичі, як то: бабусі і дідусі, хрещені мами та батьки та ін.
Перший танець молодого подружжя
Переходом між першим застілля та танцями є перший танець молодого подружжя. Згідно традицій минулого століття – це має обов’язково бути вальс. Але, як показує практика, сучасні молодята просто не вміють його танцювати. Тому краще не мучити себе і вибрати хорошу повільну мелодію, яка близька обом молодятам. Ще одним варіантом вирішення цієї ситуації є постановочний танець. Зараз є достатня кількість хореографів, які за кілька занять можуть поставити нескладний, але ефектний танець.
Перед початком танцю дружки прикрашають танцювальний майданчик створюючи образ серця чи то зі свічок, чи то з пелюсток троянд, чи в будь-який інший спосіб. Молодята заходять у середину цього серця і там танцюють. Всі весільні гості створюють велике коло навколо серця з молодим подружжям і, тримаючись за руки, танцюють. Це коло має символізувати родинне коло, єднання двох родин в одну велику, максимальну підтримку всієї родини для молодої сім`ї.
Після танцю молодятам традиційно кричать: «Гірко!!!». Вони цілуються, а всі гості готуються до активної танцювальної програми.
Кидання весільного букета та підв’язки молодої
Західна весільна мода активно пускає своє коріння і в обрядову частину українського весілля. Все частіше та частіше можна побачити церемонію кидання весільного букета та підв’язки молодої. Виглядає це приблизно так: всі незаміжні дівчата стають під одну стіну в одну чи дві лінії. Молода, стоячи спиною до них, закриває очі і кидає їм через плече свій весільний букет. Завдання дівчат схопити його. Хто його схопить – той незабаром вийде заміж.
Після цього в коло стають всі неодружені хлопці. Молодий сідає в центрі цього кола на стільчик. Молода танцює еротичний танець, ставить ногу на стільчик молодому між ноги і високо піднімає весільне плаття. Молодий зубами знімає з ноги підв’язку і кидає навмання нежонатим хлопцям. Хто з них зловив – той незабаром одружиться.
Церемонія розплітання коси
Розплітали косу вранці перед вінчанням. Доручали цю справу неодруженому рідному або двоюрідному брату і співали:
Ой, на горі жито — тоненькі покоси,
А хто буде розплітати дівчиноньці коси?
Козак буде розплітати, козак буде плести,
Козак буде дівчиноньку до шлюбоньку вести.
А вже потім дружки розчісували волосся і далі робили такі, як на мене, жахливі речі: мастили маслом та медом,що життя було солодким; чіпляли у волосся монети і хліб,щоб життя було багатим; часник, що охороняє від лиха.
А потім знову косу заплітали та пов’язували хусткою.
Розрізання весільного торта.
Після знімання вельйона і зав’язування молодій хустини, часто відбувається розрізання весільного торта. Молодята, тримаючись за руки, разом беруть ніж, відрізають з торта першу скибку і кладуть її на блюдце. Це символізує їх першу спільну роботу, як молодої сім`ї. Тримаючи це блюдце в руках, маленькими ложечками годують один одного цією скибкою торта. Це має символізувати, що віднині вони один одному будуть дарувати тільки солодкі хвилини.
Після цього торт розрізається і ним частуються всі гості.
весільний обрядовий хліб
Верч — весільний обрядовий хліб, різновид колача, лежня. Готували його на Поліссі. Слугував здебільшого для обміну між весільними родинами: молодий привозив верч для тещі, а молода для свекрухи. Форма його була овальною, як і в лежня, однак прикрасами зверху він оздоблювався рідко.
Дивень — обрядовий хліб, аналогічний за своїм ритуальним призначенням калачеві. Його виробляли найчастіше з плетінки втроє чи вчетверо, а потім її краї з'єднували, щоб утворилося замкнене коло. Дивень прикрашали очеретинками чи плодовими гілочками, обплетеними тістом, а зверху чіпляли квітку з жита, калини, квітів (живих або штучних). Цей хліб здебільшого характерний для Півдня, частково — Полтавщини й Слобожанщини. У деяких районах для дивеня взагалі не випікали хлібинку, а обмежувалися гілочками, запеченими на спеціальних рогачиках і прикрашеними стрічками, квітами, колоссям, калиною, барвінком. Через дивень молода дивилася на молодого, звідки, очевидно, й походить його назва. Коли печуть дивень загадують, яке буде у молодих майбутнє подружнє життя. Якщо дивень удається, то й життя має бути щасливим. Садячи його у піч, примовляють: Світи, жар, у печі ясно, печись, дивень, красно: гостям — на велике диво, молодим — на щастя, на долю, на свою родину. Печись, дивень, не схились, не пригори, молодім серця та й не з суши!
Калач — обрядовий хліб. На весіллях, крім короваю, пекли й інше печиво, серед якого калач посідав не останнє місце. Виготовляли його із вчиненого тіста, як правило, плетеним з трьох-чотирьох качалочок. Калачі були завернуті у великий овал, нерідко з діркою посередині. Робили й маленькі калачі розміром з кулак. На півдні Поділля, Буковині, у Карпатах калачі виконували функцію короваю, і їх там випікали багато — для обдарування на застіллі, для почесних батьків, для обміну між родинами, для дарування.
Лежень — весільний обрядовий хліб, різновид калача. Проте лежень робили завжди овальним та великим — як із плетінки, так і з цілої довгастої хлібини. Зверху, подібно до короваю, прикрашали оздобами з тіста. Лежень возили молоді до нової родини: молодий — для тещі, молода — для свекрухи. Ділили його на другий день весілля, а доти він лежав на столі перед молодими, чекаючи своєї долі (звідти, мабуть, і його назва). Лежень найбільш характерний для Лівобережної України, частково для Півдня.
Шишки — весільне обрядове печиво, яке випікали з коровайного тіста. Розкачували смугу тіста й робили з одного боку насічки, зубці. Потім стрічку згортали, перевертали зубцями догори й «підперізували» качалочкою з тіста. Це й були шишки. Виготовляли їх і в інший спосіб — маленькими плетінками на зразок калачиків, у формі пташок чи булочок. Шишки оздоблювали коровай і лежень; ними дарували на застіллі гостей, яким не вистачало короваю. Шишки були чи не єдиною подякою молодої та молодого своїм дружкам і боярам. Отож, ідучи на весілля, гості несли з собою хліб, а верталися зі шматком короваю або шишки.
Народні прикмети
• Масивні весільні обручки — до багатства, статків.
• Женитися з батьківськими обручками — повторити їхні сімейні стосунки.
• Доторкнутися до обручок нареченого і нареченої на весіллі — незабаром на своєму весіллі гулятимеш.
• Дати поміряти обручку — до нещасної долі.
• Якщо, надягаючи обручку, наречений або наречена впускають її—бути зраді.
• Коли молодят зустрічають хлібом-сіллю, хто відірве більший шматок і з'їсть, той і буде в домі господарем.
• У сніжний день весілля — до заможнього, благополучного життя.
• Гарною ознакою в день весілля вважається дощ.
• Якщо в день весілля сильний вітер — життя в молодих буде вітряним.
• Якщо весілля на Масницю справляють, значить, у домі завжди буде достаток та веселе життя.
• Як тільки наречений і наречена стануть до аналоя, ніхто не повинен проходити між ними аж до виходу з церкви, інакше молоді згодом розійдуться.
• Для попередження можливого чарівництва під час проходження до вінця мати нареченої або інша близька родичка зав'язує в ганчірочку голівку цибулі або часнику й кладе в кишеню нареченої.
• Щоб нареченій добре жилося в заміжжі, сережки їй надягає щаслива заміжня подруга.
• Якщо наречений вступив у калюжу перед будинком нареченої — жити їй з п'яницею.
• Коли батьки благословляють молодих, наречений і наречена повинні стати разом на один рушник (спеціально виготовлений для цієї церемонії), щоб жили мирно з родичами й між собою.
• Молодих за столом треба посадити на шубу, вивернуту нагору вовною, щоб жили багато.
• Монети, покладені під час весілля в чарки нареченому й нареченій, потрібно зберігати вдома під скатертиною, тоді родина буде жити багато.
• Хто переступить першим поріг будинку, той і буде господарем, тому краще, якщо наречений переносить наречену через поріг на руках
• Після весілля наречена повинна зберегти фату, щоб накривати нею хвору дитину, тоді вона швидко видужає (при цьому все-таки не забудьте звернутися до лікаря).
• На весілля не дарують набори ножів і виделок, щоб не було сварок у родині.
Весільні привітання
Опис: Українські весільні привітання, привітання з весіллям, весільне привітання для молодих, вітання весілля, весільні поздоровлення, привітання з днем весілля, поздоровлення весілля, весільні вірші, весільне привітання для молодят.
Ми щасливо на вас (ім 'я молодих) в цей день дивимось
на закохані юні серця.
Рушничок вам під ноги стелиться
і весільна фата до лиця.
Бажаєм щастя ніжного в поцілунку і блиску очей.
І хай вітру пориви сильного
не затьмарять вам днів і ночей!!
Гірко! Гірко! Гірко!
* * *
До щастя стежина стелилась,
ви двоє зустрілись на ній,
вона вам серця поєднала,
даруючи радість надій.
Вам (ім 'я молодого і молодої) судилося стати
на вишитий щастям рушник,
то хай же кохання і вірність, буде у вас на весь вік. Гірко! Гірко!
Дорогий молодий!
Ти вибрав жінку для совіту, а тещу для привіту.
Бо нема вірнішого приятеля, як добра жінка.
Але не забувай, що жінка чоловікові подруга,
а не прислуга.
Не потрібен тобі буде клад, коли з жінкою буде лад.
Та в лиху годину не кидай дружину!
В злагоді вам до ста, а ми вип'єм за це вина.
* * *
Хай доля дасть вам безліч літ щасливих
на злагоду, достаток і любов.
Хай ангела чарівні білі крила
вас захистять від лиха і обмов.
* * *
Хай заходить щастя в хату
і добра буде багато,
хай в родині сліз не буде,
хай шанують вас усюди.
Хай сонце вам щиро сміється,
хай у житті все вдається,
хай доля зачарує вам світ
здоров'ям, щастям і натхненням,
щоб ви прожили многа літ
під Божим і людським благословенням.
* * *
Добра і радості бажаєм,
здоров'я вам на всі літа,
хай сонце весело вам сяє
і квітне в серці доброта.
Хай світять вам життєві далі,
хай обминає вас журба.
Бажаєм вам на видноколі
блаженства, миру і добра.
* * *
Дорога________________
Живіть між собою, як риба з водою.
Пам'ятайте!
Що чоловік має бути в домі голова,
а жінка-душа!
Щоб жінка за три кути хату тримала,
а чоловік - за один!
Щоб від чоловіка пахло вітром,
а від господині димом.
Живіть в парочці до ста!
За це вип'єм чарочку до дна.
* * *
Хай друзі вірні з вами будуть,
а доля збереже вас від горя і біди.
Щоб в мирному небі вам сонце всміхалось,
щоб всі ваші мрії і плани збувались,
щоб в своїй оселі були ви щасливі
і в добрім здоров'ї весь вік свій прожили.
Нехай Бог вам допомагає
і в важкі хвилини не покидає.
* * *
Бажаємо Вам щастя і достатку, ясного неба, сонця і тепла,
в житті щодень лиш злагоди й порядку,
щоб доля Ваша світлою була.
В роботі успіху й терпіння,
у справах вічного горіння,
в сім'ї-любові і добра
на многії та благії літа.
* * *
Дорогі молодята!
Бажаєм щастя, мабуть неземного,
щоб серце й розум в злагоді жили,
навчились ви прощати того,
кого простити інші не могли!
* * *
Під дзвони весільні в цей радісний час
Від щирого серця вітаємо Вас!
Ми хочемо Вам усіх благ побажати,
Щоб Ви були дружні, успішні, багаті!
Іще неодмінно щасливі, здорові,
Щоб жили завжди у ладу і любові!
Хай разом всі справи даються Вам легко,
Та гарні сюрпризи приносить лелека!
* * *
Щастя вам бажаєм, молодята,
І кохання – цілий океан,
Щоб добра нажили ви багато
Та по дітях виконали план.
Щоб своє гніздечко будували
І любились, наче голуби,
Щоб подружні ваші дні минали
Без печалі, смутку та журби.
Хай над вами буде небо ясним
І сіяє сонечко завжди,
Щоб життя у вас було прекрасним
Без розчарування та біди.
Щоб не стрілись негаразди жодні;
Пам’ятайте: з вами сам Ісус,
Із небес спустився він сьогодні,
Щоб благословити ваш союз.
Віримо, що в злагоді та мирі
До кінця пройдете спільний шлях
Й почуття палкі, взаємні й щирі
Пронесете у своїх серцях!
Весілля в Сумській області
Сватання
Старости приходять в дім дівчини і з промовцями, що вони полювали,та побачили куницю,пішли по сліду, та й привів слід у ваш двір. Тож віддайте нам куницю. Господар клянеться, що не бачив ніякої куниці І не чув нічого такого. Тоді старости вимагають: «Якщо не віддаете куницю, то давайте нам красну дівицю!»
Батіки наче й не хочуть,радяться,а потім запитують дочку,чи згодна вона піти до цього мисливця. Коли дівчина дае згоду, сватів просять до столу,обмінюються хлібом,пригощаються. Дівчина перев’язуе вишиваними рушниками старостів, а нареченному на руку в’яже красиву хустинку. Свати обговорюють день розглядин. Перед весіллям приходять батьки молодого до молодої на розглядини. Знайомляться з батьками молодої. Далі йде ділова розмова про те коли буде весілля. Визначаться дата.
І ось починається дійство в призначений час:
Четвер: Над вечір переїзду (друзі і родичі) нареченої везуть скриню з приданим до нареченого. Сважка відчиняє скриню і прикрашають хату. Вішають рушники,готують постіль. Господарі дякують сватів та пригощають їх.
П’ятниця: Наречені або сама наречена з дружкою ідуть запрошувати на весілля. В кожній господі кланяються і говорять: «Просимо батько й мати, приходьте до нас на весілля». Господарі дякують і обіцяють прийти. Коли наречена повертається додому,приходять подружки та починають готуватися до завтрашніх дійств .В цей час запрошені жінки місять, випікають коровай, шишки ,готують гостину до весільного столу. Наречений цей вечір гуляє з друзями. Вдома у нього ідуть приготування як і в нареченої.
Субота: Наречений з перезвою їдуть по наречену. Там ворота чи двері зачинено. Гості стукають та співають:
Ой, доки ми тут стоятимемо,
Сиру землю тай топтатимемо,
Червоними чобітками
Тай срібними каблучками…
Староста просить віддати наречену, їм виводять мале, навмисно замурзане дівча, всі сміються, відмовляються, мовлять: «мала ще хай підросте». Тоді виводять стару бабу ряжену нареченою, знову сміх, кажуть: «А ця переросла, не морочте голову, нашу, молоду, гарну давайте, хоч покажіть». Показують здалеку, але сестра чи хтось із родичів вимагають викуп. Це може бути пляшка вина, чи цукерки, чи гроші, чи щось інше. Після цього запрошують гостей до хати, до столу. Частують гостей. Гості нареченої вітають молодих обдаровують і проводжають в заміжжя.
Батько і мати благословляють дітей, ті кланяються із поклоном покидали батьківський дім, їхали до нареченого. Там ждали гості,які радо зустрічали, благословляли і проводили на посаду,святкують з піснями та танцями. З добрими побажаннями обдаровують молодих.
Неділя: З ранку батьки і родичі молодої їдуть до сватів ,несуть сніданок дочці. Їх радісно зустрічають,щедро пригощають. Всі задоволені, продовжують гостину разом.
Понеділок: Коли всі впорались з господарством вдома збираються варити локшину. Для цього потрібні кури . Гості з жартами, ряжені ідуть селом циганити курей,яйця. Циганити легко, бо йдуть до запрошених на весілля, а там І кури І яйця вже чекають. Для сміху поганяють по вулиці чийогось півня чи птицю, щоб більше шуму учинити. Потім під веселий гамір,місять локшину,ріжуть та варять курей, гуляють до вечора.
Вівторок: Гості молодого йдуть до батьків молодої «хліб обідать» бо ті ж були на гостині в молодого в неділю.
Середа: Молотять жито. Коли немає снопів, молотять солому,коли е сарай чи клуня під соломою,то можуть і звідти солому стягти і молотять поки ціпи поб’ю, а не буде ціпа то молотять дрюччям. Після трудів «праведних» гостина.
Четвер: «Все випито, все з'їдено ,посуд уже пустий,тож навіщо він потрібен,треба його мити,а щоб не мити,краще побити». Вибирають високе дерево, чи стовпи і на вершечок одягають горщок чи глечик і починається стрілянина. Хто каменем вцілить, так що горщика розіб’є, той одержить приз (сулію з горілкою). Призер пригощає всіх присутніх, поки сулія не спорожніє.
На цьому весілля закінчувалося.
Звіт
Кожна нація, кожен народ, навіть кожна суспільна група має свої звичаї, що виробились протягом багатьох століть і освячені віками.
Але звичаї – це не відокремлене явище в житті народу, це - втілені в рухи та дію світовідчуття, світосприймання між окремими людьми. А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духовну культуру українського народу.
Наша Україна велика. Українці розселені на багатьох сотнях кілометрів від Кубані по Сян і ще донедавна були розірвані різними державними кордонами.
Коли ми почнемо приглядатися, то побачимо, що звичаї нашого народу на диво між собою близькі. Хто його знає, чи не саме ця близькість звичаїв тим цементуючим матеріалом, що перемагає своєю міццю всі інші сили, які працюють на руйнування єдності нашого народу.
У своїй фольклорній практики я розповідала про звичаї українського весілля. Саме цей обряд має дуже багато особливостей. В сучасній українській весільній обрядовості зберігаються пережитки різних форм сімейного життя. Деякі із них ведуть початок із часів полігамної сім'ї і матріархату. Уже в найдавніші часи предки українців мали моногамну сім'ю і матріархальний устрій. Саме тоді сформувався також в загальних рисах весільний обряд, увібравши в себе ряд пережитків, які обрядовою дією заступали найдавніші реалії.
Список використаної літератури
1. Василенко З.І. Народна творчість та етнографія.
2. О.Воропай Звичаї нашого народу: Етнограф.нарис/ Худож.-оформлювач Л.Д.Киркач-Осипова.-Х.:Фоліо,2007.-508с.
3. Вовк Хв. Студії з української етнографії та антропології.
4. Грінченко Б. «Изъ усть народа». Черніговъ,1991.
5. Грушевський М. «Історія української літератури». Ч.1,Київ-Львів,1923.
6. Колесса Ф. «Українська усна словесність». Львів,1938.
7. Степовий О. «Звичаї нашого народу»,1946.
8. Улюблені українські пісні / Ред.-упоряд. І.О.Білий.- Д.:Сталкер,2001.-288с.
|
