ЗМІСТ
Завдання на курсову роботу
Список умовних скорочень
Реферат
Вступ
РОЗДІЛ І. СПОСОБИ СЛОВОТВОРЕННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
1.1 Поняття про словотвір або деривацію
1.2 Способи словотворення в українській мові
РОЗДІЛ ІІ ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВІДОНІМНИХ УТВОРЕНЬ
2.1 Сутність понять відонімне утворення, відонімні деривати, відонімні похідни і проблеми їх класифікації
2.2 Теоретичні проблеми дослідження відонімних утворень та їх презентації у публіцистичному тексті
РОЗДІЛ ІІІ ВІДОНІМНЕ СЛОВОТВОРЕННЯ ТА ЙОГО ПРОДУКТИВНІСТЬ В ПУБЛІЦИСТИЧНОМУ МОВЛЕННІ
3.1 Відонімні утворення: структурно-семантичний аспект у мовісучасної публіцистики
3.2 Функціонально-стилістичні особливості використання відонімних утворень у мові сучасної публіцистики
Висновки
Список використаних джерел
Список умовних скорочень
ВД – відонімні деривати;
ВУ – відонімне утворення;
ВК - “Вечірній Київ”;
Д – журнал “Дніпро”;
ЗП – газета “Запорізька правда”;
К – журнал “Київ”;
МУ – газета “Молодь України”;
У і П – видання “Україна і політика”;
РЕФЕРАТ
Текст курсової роботи 38 ст., 30 джерел
Об’єктом дослідження
в цій роботі є процеси утворення мовних одиниць різних рівнів від власних назв; систематизація і комплексне дослідження різних типів відонімних утворень, зафіксованих на сторінках публіцистики кінця XX – початку ХХІ століття з урахуванням їх структурних, семантичних і функціональних характеристик; дослідження причин виникнення стилістичних конотацій в аналізованих одиницях і з’ясованню екстралінгвальних та інтралінгвальних чинників їх виникнення.
Цілью роботи
є :
- визначити шляхи утворення відонімних дериватіву мові сучасної публіцистики;
- встановити єдину точку зору щодо лінгвістичного статусу відонімних утворень;
- системно окреслити особливості й закономірності функціонування відонімнтх дериватів у їх комунікативному аспекті.
Методи дослідження
– метод системного аналізу, опису, систематизації, аналізу, синтеза, формальний метод.
Науковою новизною
цієї роботи є спроба з’ясувати стилістичні функції відонімних утворень; вивчити номінативну, експресивну, емоційну, оцінну, імпресивну, інтелектуальну та інші функції відпропріальних похідних у публіцистиці.
Область застосування:
викладання на уроках української мови в вищіх учбових закладах.
ВІДОНІМНА ОДИНИЦЯ, ПУБЛІЦИСТИКА, СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВІДОНІМНИХ УТВОРЕНЬ, СПОСОБИ СЛОВОТВОРЕННЯ, ЕКСПРЕСИВНІСТЬ ВІДОНІМНИХ ОДИНИЦЬ.
ВСТУП
Актуальність дослідження полягає в тому, що воно дає змогу:
- визначити шляхи утворення відонімних дериватіву мові сучасної публіцистики;
- встановити єдину точку зору щодо лінгвістичного статусу відонімних утворень;
- системно окреслити особливості й закономірності функціонування відонімних дериватів у їх комунікативному аспекті.
Актуальність вивчення процесів утворення і функціонування нових засобів мови підтверджено багатьма сучасними лінгвістичними дослідженнями, що особливо активізувалися у галузі вивчення мови засобів масової інформації і, зокрема, публіцистики. Остання є одним з основних джерел збагачення мови різнорівневими новотворами, які відбивають усе сучасне, злободенне.
Це пов’язано з тим, що публіцистика регулярно інформує про новини з різних галузей життя, політики, науки, виробництва, культури і цілісно подає дійсність у її діалектичному розвиткові та має невичерпні можливості поповнювати арсенал мовних засобів. Перед лінгвістикою стоїть завдання наукової розробки питань ефективності інформаційних засобів, зокрема мовних у їх складі, з метою піднесення рівня їхньої досконалості, визначення характерних мовних ознак публіцистичного стилю у різних каналах комунікації, кожний з яких має свої жанрові особливості, характер інформації тощо. Результатом такого вивчення повинні бути і широкі теоретико-типологічні узагальнення, і конкретні практичні рекомендації.
У лінгвістиці питання особливостей утворення відонімних дериватів тією чи іншою мірою простудійовано в роботах Є.Отіна, Л.Белея, Є.Чекаліної, Л.Дуки, Л.Петрової, Ю.Зацного, Я.Януш, Т.Юрченко, Г.Мінчак та ін.
Незважаючи на певні досягнення в цій сфері, в україністиці названа проблема вивчена все ще недостатньо.
Джерелами фактичного матеріалу для дослідження стали тексти газетно-журнальної публіцистики кінця XX – початку ХХІ ст. Усього використано 24 газети та 18 журналів, що забезпечило достовірність і об’єктивність результатів дослідження.
Вибір газетних і журнальних видань зумовлений їх значущістю у видавничих колах мас-медіа України і популярністю в читача. Правомірність включення лексичних одиниць, що досліджувалися, визначалася методом звіряння їх з матеріалами українських словників та довідників.
Об’єктом дослідження обрано сукупність відонімних утворень у мовній практиці української публіцистики кінця XX - початку XXI століття.
Метою роботи є з’ясування специфіки утворення й використання відонімних утворень у сучасній публіцистиці, виявлення тенденцій динаміки її лексико-понятійного апарату.
Досягнення поставленої мети зумовлює розв’язання таких завдань:
1) з’ясувати комплекс основних теоретичних питань, пов’язаних із вивченням відонімних утворень у лінгвістичній літературі;
2) визначити диференційні ознаки відонімних утворень порівняно з іншими видами утворень;
3) встановити склад відонімних дериватів, характерних для сучасної публіцистики;
4) визначити й схарактеризувати екстралінгвальні й інтралінгвальні чинники появи відонімних утвореньу мові сучасної української періодичної преси;
5) систематизувати відонімних утворень за способами й засобами деривації, продуктивними словотвірними типами, релевантними для досліджуваного періоду;
6) здійснити семантичну класифікацію відонімних утворень, виділити при цьому основні лексико-семантичні групи аналізованих одиниць та їх специфічні характеристики;
7) з’ясувати текстове призначення відонімних утворень і простежити зв’язок актуалізованої внутрішньої форми відонімних утворень з контекстом;
8) визначити й описати стилістичні функції відонімних утворень як елементів системи виражально-зображальних засобів мови сучасної української публіцистики і встановити ступінь їх експресивності;
Наукова новизна роботи. В роботі є спроба систематизовано й комплексно описати різні типи відонімних утворень, зафіксованих на сторінках сучасної публіцистики кінця XX – початку ХХІ століття з урахуванням їх структурних, семантичних і функціональних характеристик, досліджено причини виникнення стилістичних конотацій в аналізованих одиницях і з’ясовано причини виникнення їх під впливом екстралінгвальних та інтралінгвальних чинників.
РОЗДІЛ І. СПОСОБИ СЛОВОТВОРЕННЯ
В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
1.1 Поняття про словотвір або деривацію
В цій частині курсової роботи ми розглянемо поняття про словотвір або деривацію, морфеми, з яких складаються слова, похідні та непохідні основи.
Словотвір або деривація, разом з словозміною частина граматики, наука про будову слова й утворення від наявних у мові слів нових слів, з новим лексичним значенням:
1) афіксами (приростком: гомін — відгомін: наростком: ліс — ліс-ов-ий);
2) словоскладанням (гол-о-дранець) й словозростами (велик-день),
3) абревіатурою (сіль-рада, кол-госп, УНР — уенер).
Дехто зараховує сюди ще й субстантивацію (полонений-бранець) та адвербіялізацію (восени) і прономіналізацію як морфологічно-синтаксичні засоби словотворення з переходом слова до іншої частини мови [1;23].
Нескладене слово може включати такі морфеми (пере-пис-ува-ти; за-город-ній): кореневу (-пис-, -город-), звичайно як носія загального лексичного значення, приросткову (пере-, при-) й наросткову (-ува-, -н-), що конкретизують значення слова і разом з кореневою морфемою складають основу слова, — і флексійну, закінченнєву морфему -ти, -ий (подекуди й постфікс, напр., -ся), як носія граматичного значення слова, що визначає стосунки слова до інших у реченні чи словосполученні [1;35].
Кількаскладне слово має дві або більше кореневих морфем (водо-гін, високо-думний, благо-словити). Коренева морфема може виступати в кількох варіантах (бр-а-ти, бер-у, з-бир-ати, з-бор-и, з-бір), що є наслідком давніх словотвірних і фонетичних процесів. Наростки широко вживаються у словотворенні іменників та прикметників, менше дієслів. За функцією вони поділяються на:
1) словотвірні, що утворюють нові слова (кар-а-ти, карайоний: кар-а),
2) формотвірні, що утворюють граматичні форми і належать до засобів словозміни (для вищого ступеня прикметників і прислівників: гарн-іший, -іше, для дієприкметників і дієприслівників: твор-ен-ий, твор-ячи). За активністю вживання наростки поділяються на продуктивні, що вживаються далі для творення нових слів (-ач: вимик-ач, -ник: боліль-ник), та непродуктивні, що даються виділити лише мовознавчою аналізою (-р: да-р, -к: зна-к, -т: моло-т). Дуже поширені наростки утворюють емоційні форми слів (мат-ус-я, -усеньк-а, гарн-есеньк-ий, здоров-езн-ий, пс-иськ-о, паруб-ійк-а,), вживані в іменах та прізвищах (Тимко, -цьо, -ченко, -чук, -чак, -цюра, -ченя).
З лексичних запозичень вичленовуються інколи нові наростки (-ущий: загреб-ущий, церковні стражд-ущий; -унок: дар-унок, рах-унок; -із-ація: яров-изація, колон-ізація; також інтеграцією частини іншого наростка; благальн-ий, спершу звичайно, в якійсь вужчій стилістичній функції. Число приростків порівняно невелике; більшість їх виступає ще як прийменники; вони широко вживаються при словотворенні дієслів для творення нових слів (пис-а-ти: ви-пис-а-ти, нерідко в сполученні з наростками) та при суперлятиві для творення нових граматичних форм (най-); при творенні видів дієслова: (роб-и-ти: з-роб-и-ти); для розмовної мови характеристичне скупчування кількох приростків (по-поспати); запозичених приростків мало (ц.-слов. пре-багатий, грец. архі-дурень) [2;43].
Абревіатурний тип словотвору, вживаний спершу в підпільній літературі (есер “соціал-революціонер”, РУП), дуже поширився під час першої світової війни і зокрема в радянську добу був спопуляризований пресою й адміністрацією (сельбуд - “сільський будинок”, НКВС — енкавеес).
Усі слова нашої мови можна поділити на слова з непохідними основами (від яких утворюються інші слова) та слова з похідними основами. Під основою прийнято розуміти частину слова без закінчення.
Непохідні основи мають у своєму складі лише корінь, похідні — ще й хоча б один словотворчий афікс (префікс, суфікс, постфікс). До слів з непохідними основами належать, наприклад, ліс, сад, море, поле, літо, синій, чорний, п'ю; до слів з похідними основами — перелісок, садівник, заморський, польовий, літній, посиніти, зчорнітися, допити [3;14].
Префікси, корені суфікси, закінчення, (флексії) та постфікси називаються значущими частинами слова, або морфемами. Префікс (від лат. Prae — попереду та fixus — прикріплений) — значуща частина слова, яка стоїть перед коренем і служить для творення нових слів чи нових форм. Наприклад: казати — сказати, наказати, переказати, підказати доказати, вказати; сумнівний — безсумнівний; миліший — наймиліший.
Корінь — це спільна частина споріднених слів. Наприклад, для споріднених слів сад, садок, садівник, садовий коренем є спільна частина сад-; для ходити, заходити, перехід, вхід, вихід — частина ход- (хід- у закритому складі) .
Суфікс (від лат suffixus — прикріплений) — значуща частина слова, яка стоїть після кореня і служить для творення нових слів чи нових форм . Наприклад: малий — маленький, малесенький, малюсінький; трава — травинка, травиця, травиченька; погойдати — погойдувати.
Закінчення — це змінна морфема, яка стоїть після суфікса чи після кореня (у непохідних основах) і служить для зв'язку слів між собою ; нульове закінчення позначається 0: наприклад: кохання, швидкий, мужність0, малює.
Постфікс (від лат: postfixus — прикріплений після) — значуща частина, що стоїть після закінчення і служить для творення нових слів чи нових форм (графічне позначення таке ж, як і суфікса). Наприклад: бити — битися, скажи — скажи-но [3;53].
Процес творення нових слів у мові має назву словотворення. Нові слова утворюються на базі вже існуючих. Слово, яке служить базою для утворення іншого, називається твірним. Наприклад, для іменника правдивість твірним словом є прикметник правдивий, а для правдивий — іменник правда; для прикметника ялинковий твірним словом є іменник ялинка, а для ялинка — іменник ялина.
Твірною основою є та частина твірного слова, яка входить до складу нового (похідного) слова (при цьому флексія до уваги не береться). Наприклад: правдивість - правдивий – правда; ялинковий - ялинка – ялина; преніжний – ніжний. Твірною основою може бути і ціле твірне слово. Так, у наведених прикладах твірні слова і твірні основи збігаються: передивитися - дивитися, накреслити - креслити, підрозділ - розділ, хористка - хорист - хор, надзвичайно - звичайно. Ряд спільнокореневих слів, розташованих відповідно до послідовності їх творення, називається словотворчим гніздом. Наприклад: плід - плідний - плідник - плідниковий; газета - газетяр - газетярство; чорний - чорніти - почорніти – почорніння [3;56].
1.2 Способи словотворення в українській мові
Нові слова здебільшого утворюються за допомогою словотворчих афіксів. Словотворчий афікс — це префікс, суфікс чи постфікс, який приєднується до твірної основи для творення нового слова [4;9]. Класифікацію способів словотворення схематично можна зобразити так:
Префіксальний спосіб — спосіб творення слів за допомогою словотворчих префіксів: заходити — ходити, перенавантаження — навантаження, прехороший - хороший, безвідповільно - відповідально.
Суфіксальний спосіб — спосіб творення слів за допомогою словотворчих суфіксів: холодненький - холодний, дубок - дуб, вітерець - вітер, читання - читати, молодість - молодий.
Префіксально-суфіксальний спосіб — спосіб творення слів шляхом одночасного приєднання до твірної основи словотворчих префіксів і суфіксів: надбрівний — брова, безмежний — межа, затишок — тиша.
Постфіксальний спосіб — спосіб творення слів шляхом приєднання до твірної основи словотворчих постфіксів: битися --- бити, миритися — мирити. Безафіксний спосіб (відкидання значущих чатин) — це спосіб творення слів шляхом укорочення (усічення) твірного слова: відхід --- відходити, закид — закидати, зелень — зелений.
Основоскладання — спосіб творення слів шляхом поєднання твірних основ кожного зі слів, що входять до базової сполуки — підрядної чи сурядної. Наприклад: хмарочос — хмари чесати, життєпис — життя писати, хвилеріз — хвилі різати, лісостеп — ліс і степ, синьо-жовтий --- синій і жовтий, кисло-солодкий — кислий і солодкий. Словотворчим афіксом у таких випадках виступає інтерфікс — морфема, яка сполучає твірні основи. Цей спосіб творення — морфема, яка сполучає твірні основи. Цей спосіб творення може супроводжуватися суфіксацією: правосторонній — права сторона, однобічний — один бік, сільськогосподарський — сільське господарство. Потрібно пам'ятати, що прикметники, утворені на базі сурядної сполуки слів, пишуться через дефіс (блакитно-синій, студентсько-викладацький, науково-технічний, мовно-літературний), а прикметники, утворені на базі підрядної сполуки — разом (народногосподарський, лівобережний, важкоатлетичний, західноукраїнський) [4;13].
Складання може відбуватися і без інтерфікса (всюдихід — всюди ходити). Окремо виділяють складання слів: батько-мати — батько і мати, хліб-сіль — хліб і сіль, мед-пиво — мед і пиво, срібло-золото — срібло і золото, туди-сюди — туди і сюди. Слова, утворені способом складання, називаються складними. Одним із різновидів складних слів є складноскорочені слова (абревіатури). Вони можуть утворюватися: а) складанням частин кожного із твірних слів, що входять до базового словосполучення: завмаг — завідуючий магазином, б) складанням частини твірного слова і цілого твірного слова: держадміністрація — державна адміністрація, медсестра — медична сестра, в) складанням назв початкових букв твірних слів: УТН — Українські телевізійні новини, ЛПУ — Ліберальна партія України, г) складанням початкових звуків твірних слів: загс — запис актів громадянського стану, ДЕК — державна екзаменаційна комісія; д) складанням початкових частин і звуків, букв, цифр тощо: облвно — обласний відділ народної освіти, СУ-15 (Сухий — прізвище конструктора). Морфолого-синтаксичний спосіб — це спосіб творення слів, при якому нове слово утворюється внаслідок переходу з однієї частини мови в іншу. Наприклад: операційна — (перехід прикметника в іменник), завідуючий (перехід дієприкметника в іменник), коло хати (перехід іменника в прийменник) [4;23].
РОЗДІЛ ІІ ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВІДОНІМНИХ УТВОРЕНЬ
2.1 Сутність понять відонімне утворення, відонімні деривати, відонімні похідни і проблеми їх класифікації
Серед нових мовних явищ останніх десятиліть чільне місце займають процеси утворення одиниць різного рівня від власних назв. Цьому сприяють тенденції до кодування, конкретизації, ідентифікації суб’єктів навколишньої дійсності та інтерпретації взаємозв’язків цих суб’єктів у мові. Поява відонімних утворень (ВУ) зумовлена прагненням мовців образно назвати те чи інше явище, дію, передати смислові відтінки або експресію, для вираження яких у літературній мові немає спеціальних “готових” засобів, потребою порушити мовний автоматизм тощо [5;11].
Відонімні утворення – це слова, що мають своєрідну семантичну природу, зумовлену значенням словотвірних пропріальних основ, та специфічне функціональне призначення. Вони належать до системних мовних і позасистемних мовленнєвих явищ, які ілюструють форми й шляхи розвитку сучасної української мови й оновлюють її словотвірно-образні можливості.
Відонімні утворення (відонімні деривати, відонімні похідні, відпропріальні утворення) – це певне цілеспрямоване порушення граматичних, словотвірних, семантичних і стилістичних норм, яке поступово стає тенденцією. Відонімні деривати (ВД) складають специфічну категорію лексико-дериваційних одиниць, виникнення яких зумовлене контекстом або мовленнєвою ситуацією. В контексті семантика ВУ характеризується найточнішою реалізацією, коли одні значення нейтралізуються, а інші, навпаки, активізуються, а поза мовленнєвою ситуацією значення ВД виявляється не в повній мірі. Використання ВУ як одного із засобів максимального використання зображальних можливостей слова сприяє вираженню авторської індивідуальності, що є обов'язковою умовою забезпечення емоційного впливу на читача. Особливості ВД, характерних насамперед для сфери публіцистики, не можна залишати поза увагою, тому що тоді характеристика лексики й мовних процесів на сучасному етапі розвитку мови виявиться неповною [6;37].
Дослідження мови публіцистики останніх десятиліть здійснюється в таких напрямках: 1) аналіз лексико-семантичних одиниць, зокрема, запозичень, інновацій і розмовних елементів, які переходять до мовної норми (О.Стишов, О.Сербенська, Д.Мазурик, М.Неклюдова та ін.);
2) загальний лексико-семантичний аналіз газетно-публіцистичного дискурсу (О.Зарецький, О.Калиновська, М.Солдатенкова та ін.);
3) дослідження словотвірних аспектів у мові публіцистики (О.Стишов, О.Семенюк, Г.Віняр, В.Фурса та ін.);
4) аналіз стилістичних особливостей публіцистичного тексту з погляду мовної норми (Л.Струганець, Т.Коць, О.Андреєнко, А.Григораш, М.Скиба, Х.Дацишин, Г.Колесник, Н.Кочукова, С.Равлюк, Б.Черняков та ін.);
5) аналіз виникнення й функціонування оказіоналізмів у мові публіцистики (О.Турчак, О.Стишов та ін.); 6) дослідження прагматичного аспекту (В.Зайцева, О.Шаповал, Є.Некрасова та ін.).
У лінгвістиці питання особливостей утворення ВД тією чи іншою мірою простудійовано в роботах Є.Отіна, Л.Белея, Є.Чекаліної, Л.Дуки, Л.Петрової, Ю.Зацного, Я.Януш, Т.Юрченко, Г.Мінчак та ін. Незважаючи на певні досягнення в цій сфері, в україністиці названа проблема вивчена все ще недостатньо.
2.2
Теоретичні проблеми дослідження відонімних утворень та їх презентації у публіцистичному тексті
В цій частині курсової роботи ми визначимо й окреслимо різнопланові причини формально-семантичних змін власних назв, що є умовою виникнення ВУ у публіцистичному тексті; розглянемо сучасні наукові концепції функціонування відонімних утворень у різних сферах мовлення; окреслимо специфіку публіцистичного тексту й функціональну семантику ВУ в акті публіцистичного мовлення.
Відонімні утворення – це слова, що мають своєрідну значеннєву природу, зумовлену сутністю онімів, та прагматично-емоційне функціональне призначення. ВД належать переважно до позасистемних мовленнєвих явищ, які ілюструють форми й шляхи розвитку мовлення окремого періоду й оновлюють можливості української публіцистики. ВУ характеризуються помітно вираженим значеннєвим навантаженням, мають незвичайний звуковий вигляд, приховане асоціативне тло. ВД повинні бути стилістично правильними й точними, відповідати всьому духу, ідеї, цілям газетно-журнальної статті, нести характерний колорит, а іноді і якийсь спеціальний зміст, особливе значення, в якому сконцентровано виражена авторська ідея [6;48].
Відонімні похідні активізуються у мові публіцистики під дією екстралінгвальних чинників – зовнішніх щодо мови факторів, що перебувають за межами мовної сфери. Функції ВУ визначаються, зокрема, специфікою так званого “адресата мовлення”, зверненістю мови публіцистики до кількісно і якісно різнорідної аудиторії читачів. Фіксуються назви місць визначних подій, осіб, які спричиняли певний перебіг цих подій, тощо. Журналісти в такому випадку надають перевагу використанню ВД, утворених на основі назв суспільно значущих об’єктів: азіопа, британізація, відчупрунитись, гайдарономіка, євразійство, манделоподібний, почорноблений, путінізм тощо.
Вплив екстралінгвальних чинників виявляється у зміні продуктивності та актуалізації певних словотвірних типів. Наприклад, високою продуктивністю відзначаються суфікси -ець, -івець, -іст зі значенням “послідовник або прихильник кого-небудь чи чого-небудь” або “особа за приналежністю до певної організації, політичного угруповання тощо”: беркутівець, бушівець, збітнівець, інтерівець; бакаїст, бубабіст, валенродист; суфікс -ник із загальним значенням “особа, яка характеризується ознакою, названою мотивуючим словом”: ISTVшник (працівник телеканалу ISTV), регіонник (член Партії регіонів України) тощо.
ВУ можуть бути результатом дії інтралінгвальних чинників, зокрема, тенденції до економії знакових засобів вираження, яка в мовознавстві отримала назву “мовна економія” або “закон економії мовних зусиль”[6;51]. Законом мовної економії зумовлені різні скорочення, абревіатури та складні слова, похідні утворення, тому що вони дозволяють передати певне поняття у формі одного знака, який відповідає синонімічній описовій конструкції. Наприклад, член партії "Громада" – громадівець, працівник газети "Молодь України" – молодоукраїнець, член футбольного клубу "Металург" – металургівець, учасник конкурсу “Нова хвиля” – новохвильовець: Про творчу співпрацю, яка не припиняється вже не одне десятиріччя, говорили ... колишні "молодоукраїнці", які в різні роки були головними редакторами газети, зокрема Олег Ситник, Ілля Ільницький, Ігор Лубченко... (МУ. - №4. – 2002. – С7).
Серед інтралінгвальних чинників можна виділити також тенденцію до аналогії. Аналогії виникають під тиском системи, вони є результатом мислення [7;21]. Наприклад, ВУ гонгадзегейт, морозгейт, кучмогейт виникли за аналогією до уотергейт/вотергейт, а ВД кучмономіка - до рейганоміка: Нашій газеті не хотілося б, щоб чесне прагнення підвести з колін вітчизняне виробництво і всю економіку держави звелося на ділі до чергової мильної бульки кучмономіки в рік президентських виборів (Дзеркало тиждня. - №3. – 2004. – С1).
Отже, завдяки названим тенденціям, мова публіцистики стає лаконічною, чіткою і насиченою. Це відповідає стремлінню сучасного суспільства збільшити інформативність тексту, а також зекономити площу друкарської продукції й час усних повідомлень.
РОЗДІЛ ІІІ ВІДОНІМНЕ СЛОВОТВОРЕННЯ ТА ЙОГО ПРОДУКТИВНІСТЬ В ПУБЛІЦИСТИЧНОМУ МОВЛЕННІ
3.1
Відонімні утворення: структурно-семантичний аспект у мові сучасної публіцистики
В цій частині роботи ми спробуємо дослідити дериваційні особливості використання ВУ у публіцистичному тексті; проаналізувати суфіксальний, префіксальний, префіксально-суфіксальний, префіксально-суфіксально-постфіксальний способи творення відонімних одиниць, словоскладання (безафіксне, афіксне, прикладкове, з цифровим компонентом), телескопічний спосіб, усічення, редереваційний спосіб, універбацію, інтерфіксацію, лексико-семантичний спосіб, лексико-морфологічний спосіб.
Суфіксальний спосіб.
Високою продуктивністю відзначаються словотвірні типи з питомими слов’янськими суфіксами -ець, -івець / -овець, що мають кілька значень:
1) “послідовник або прибічник кого-небудь, прихильник чого-небудь”: гриньовець, жириновець, костенківець, лужковець, луценківець, матвієнківець, павличківець, пинзениківець, симоненківець, томенківець, удовенківець, чорноволівець тощо [6;52]; 2) “особа за належністю до організації, закладу, партії або іншого політичного угруповання, ідеологічного, суспільно-політичного, мистецького напрямку, вчення, газети чи журналу, спортивного товариства, релігійної організації, підприємства, фабрики тощо”: баскетівець (член спортивного клубу “Денді-Баскет”), беркутівець (боєць спецпідрозділу “Беркут”), вечірківець (працівник газети “Вечірній Київ”), громадівець (член політичного об’єднання “Громада”), рухівець (член партії РУХ) тощо: “Удовенківці” мають свого кандидата, тож і “костенківці” повинні мати (Кореспондент. - №6. - 2003); Просто вважали, що “беркутівець”, який розстріляв студента, зовсім не герой, а вбивця… (К. - №9. – 2002. – С56).
Активним у формуванні ВД є суфікс -ник, який утворює іменники із загальним значенням “особа, що характеризується ознакою, названою мотивуючим словом”. За допомогою цього суфікса виникають ВУ – назви осіб за суспільною орієнтацією, належністю до політичного чи ідеологічного напрямку: енейник (завсідник кафе “Еней” у Києві), яблочник (член партії “Яблоко” в Росії): Однак цей центральний “яблочник” [Явлінський], як завжди, трохи помиляється (Д. - №7. – 2003 – С18).
До непродуктивних суфіксів у сфері номінації осіб належить формант -ан- (-ян-), що вживається переважно в іменниках у формі множини: злагодянин (член або прибічник політичного блоку “Злагода”), рутянин (учасник фестивалю “Рута”): “Зе вйо”, “Опіум”, “Катафалк” та інші “рутяни” Полтавщини (МУ. - №11. – 1998. - С11).
Суспільно-політичні та економічні перетворення, що відбулися у світі протягом кінця XX – початку ХХІ століття спряли активізації ВУ з суфіксами -изацій- / -ізацій- зі значенням процесуальної ознаки, що називають опредметнені дії, процеси, явища тощо. Серед досліджуваних ВУ передусім варто виділити суспільно-політичну лексику. Іменникові ВУ суспільно-політичного характеру виникають від назв континентів, регіонів, держав, народів тощо: афганізація, африканізація, балканізація, білорусизація, британізація, європеїзація, латиноамериканізація, узбекизація, югославізація [6;63]тощо: Зараз темпи руйнації у нас випереджають будівничі процеси. Відбувається латиноамериканізація України. За рівнем інфляції вона посідає друге місце в світі (після Сербії, де йде війна) і перебуває на першому місці у світі за рівнем мінімальної заробітної плати. А це вжє африканізація (К. - №4. – 2002. – С45).
ВУ з суфіксами -изацій- / -ізацій- можуть утворюватися також від прізвищ відомих діячів у різних галузях суспільного життя: науці, культурі, техніці, освіті, політиці, спорті тощо. Ці ВД мають значення “наділення рисами чи властивостями, характерними для особи, від імені або прізвища якої виник іменниковий оказіоналізм”: піночетизація, сталінізація, суркізація тощо: Регулярне відхрещування НРУ від суркізації партії цю підозру тільки посилило (К. - №4. – 2002. – С.4).
Відзначається продуктивністю словотвірний тип абстрактних іменникових ВУ з суфіксом -ість, здатний передати різні значення опредметненої ознаки, властивості, стану. Своєрідність ВУ з формантом -ість виявляється в тому, що вони утворюються від прикметників з суфіксом -ськ- / -цьк-, що взагалі для української мови нехарактерно: французькість, європейськість, канадськість, львівськість, польськість тощо: Місцем нашої зустрічі Тарас Чубат обрав кав'ярню “Світоч”, чим укотре мене переконав, що коли людина вражена “львівськістю” – то це назавжди (УМ. – 2000. - №8. - С11).
Значну кількість ВУ складають деривати з суфіксом -щин-, які виникають від іменникових твірних основ і називають абстрактну ознаку. Вони позначають суспільне явище або сукупність певних рис чи ознак, що мають зв’язок з конкретною людиною – державним діячем, партійним лідером, історичною особою та ін.: брежнєвщина, жириновщина, лукашенківщина, тарапуньківщина, чародєєвщина, яворівщина тощо: Відомий і безвідмовний прийом ще з часів лисенківщини (ЗП.- 1990.- №3.- С.14).
Іменникові ВУ з суфіксом -изм / -ізм, мотивовані іменниками, мають кілька значень, які детермінуються словотвірною базою: 1) ідеологія, тобто наслідування ідей або поглядів особи, названої мотивуючим іменем: путінізм, лукашизм, маланчукізм, войтилізм; 2) течії, школи, групи людей – послідовників поглядів або творчого методу окремого митця: хвильовизм, бубабізм, валленродизм; 3) ознака за географічною характеристикою: атлантизм, африканізм, прусіанізм; 4) спосіб життя людини, існування країни, що, за певними ознаками, виявляється схожим із життям особи, ім’я якої виступає словотвірною базою: альфонсизм, нарцисизм, парнасизм: У другому таборі зібралися консерватори, прибічники “войтилізму без Войтили” (К. – 2000. - №2. - С19); Бубабізм – стиль поетичної групи “Бу-Ба-Бу” – Бурлеск-Балаган-Буфонада (К. - №7. – 2002. – С25); Що визначає нове бачення відповідності африканізму і Південної Африки (МУ. - №10. – 2001. – С12); Якщо не вважати за таку появу своєрідного альфонсизму: мовляв, світ (і Захід зокрема) повинен утримувати Росію, інакше вона образиться і не дружитиме із Заходом (Світ.- 1999.- №10.- С.84).
Для мови публіцистики характерні ВУ з суфіксами -іад-, -іан-, що мають значення “події, пов’язані з особою, названою мотивуючим словом” або позначають “дії, поведінку особи, вираженої твірною основою” [8;11]. Подібні ВД часто виникають від власних назв, серед яких домінують прізвища відомих політичних, громадських діячів, артистів тощо: кучміада (від прізвища Президента України Л.Кучми), Суворіада (від прізвиська відомого розвідника і письменника В.Різуна – Суворова); богданіана (від імені гетьмана Богдана Хмельницького), бондіана (від прізвища американського кіногероя Джеймса Бонда): А загалом, феномен всенародної “кучміади” – це щаслива зустріч монархічної законодавчої норми і споконвічного рабства (Д,. - №3. – 2000. – С21); Сумна колумбіана. Любов відкрити важче, ніж Америку (МУ. - №7. – 2000. - С 22).
Малопродуктивним у сфері ВУ є суфікс -ств- на позначення збірності, певної належності до чогось у будь-якій з тематичних груп іменників, що часто зустрічається в мові публіцистики як формант відпропріальних моделей [9;110]: візантійство, євразійство, малоросійство тощо: Візантійство – звичайне явище (К. - №6. – 2002. – С15).
Серед відіменникових відпропріальних типів поширеним є дериваційний тип із суфісом -к-, який передає словотвірну семантику предметності. Суфікс -к- слугує формантом і при утворенні ВД на позначення речей, приміщень [15;31]: катерининка, кравчучка, сталінка, хрущовка, брежнєвка: Сталінка недешево коштує в цьому районі (Д. - № 4. – 2001. – С43); “Кравчучка” теж святкує ювілей (УМ. - 2004. - №2. - С.15).
Наприкінці XX – на початку ХХІ століття активність в утворенні ВУ виявляють іншомовні, зокрема інтернаціональні суфіксоїди. Продуктивними серед них є суфіксоїди -маній-, -ман- (з грецької - пристрасть, безумство), що означають “надмірний потяг до чогось, захоплення кимось або чимось”, “той, хто захоплюється чимось, пристрасний любитель чогось”: довбушоманія, НАТОманія, роксоланоманія, кармелюкоманія, парижоман, союзоман тощо: ... недоречно … запевняти, ніби 400 тисяч молодих жінок виїхали нині за кордон під впливом “роксоланоманії”. Тоді треба піти далі і спитати: а звідки рекетири й кілери? Чи не від “кармелюкоманії” чи “довбушоманії”? (УіП. - №11. – 2001. - С 22.)
Меншою продуктивністю відзначаються суфіксоїди грецького походження -філ- (із значенням “великий любитель, пристрасний прихильник”), -фоб- (“той, хто боїться кого-, чого-небудь, не любить або не терпить когось чи щось”), -фобій-, (у перекладі означає “страх перед кимось або неприязнь до когось, чогось, хвороба”) [16;61]: мерседесофоб, кучмофобія, еротофіл, танатофіл тощо: Серед політичних сил-танатофілів можна виокремити три різновиди (УіП. - 2005. - №1-3 - С.22.).
Зрідка трапляються ВД з формантом -логій-, що називає певну науку або окремі розділи науки, а також -лог-, який вказує на значення “науковець в певній галузі”. Наприклад, роксоланологія - вчення про образ і особистість Роксолани (Насті Лісовської), шекспіролог – знавець особистості й творчості Шекспіра: Створена вже (неофіційно поки що) нова галузь історичної науки – роксоланологія (Д. - 1992. - № 11. - С.2).
Найпродуктивнішим суфіксом у прикметниковому словотворі ВУ є формант -ськ- з його варіантами -івськ- / -овськ- / -евськ- / -євськ-, за допомогою яких утворюються ВД [6;58]:
1) від прізвищ відомих державних, політичних, релігійних та громадських діячів (кравчуківський клуб, лазаренківські дідусі та бабусі, морозівська ніша, рейганівська країна, федірківський період, ющенківська зачіска);
2) від прізвищ митців і філософів: емерсонівський, конфуціанський, сковородинський, шопенгауерівський, шпенглерівський;
3) від топонімів, фірмонімів, політонімів: мекканський, сан-франциський (від назв міст), макдональдський (від назви всесвітньовідомої торгової марки), рухівський (від назви громадсько-політичної організації, а згодом української партії РУХ) тощо: На закритих курсах ужгородські перукарі створюють їм ющенківські зачіски (УіП. - 2004. - №3. - С.13); Конфуціанський час “цзю” – коло. Все, що є, було й буде (Ліс. – 2000. - №11-12. - С.45); У ранній, мекканський період його діяльності первісним напрямком молитви перших мусульман, очолюваних Мухаммадом, був саме Єрусалим (Ліс. – 2000 - №11-12. - С.52).
Малопродуктивним є суфікс -ов-, який виступає формантом для створення прикметникових ВУ від назв споруд (архітектонімів) або назв торгових марок (фірмонімів): біг-беновий (від назви лондонської вежі Біг-Бен), лукойловий (від назви російської нафтової компанії Лукойл): Горе ви моє лукойлове! (УіП. – 2005. - №4-5. - С.34).
Серед дієслівних відонімних одиниць за продуктивними типами із суфіксами -увати / -ювати були утворені лексеми афганізувати, африканізувати, білорусизувати, галичинізувати тощо: “Совка”, принаймні, його значну частину, можна було “українізувати”, втовкмачивши у підсвідомість нові пояснювальні схеми на місце старих (УіП. – 2004. - №6. - С.14).
Префіксальний спосіб.
Спостереження над мовою газет і журналів засвідчує постійне зростання групи іменникових ВУ з префіксами, що виражають значення колишньої ознаки, яка вже не виявляється (екс-), нової ознаки (нео-), надмірності, найвищого ступеня вияву ознак, властивостей, якостей або розмірів (над-, супер-), заперечення ознаки (не-), несправжньої ознаки (лже-) тощо, виражених іменниковою твірною основою.
Найбільшою продуктивністю відзначається іншомовний префіксоїд екс- зі значенням “колишній”. ВУ з цим компонентом охоплюють різні сфери життя й діяльності суспільства та окремої особи: екс-Останкіно, екс-Союз, екс-СРСР, екс-Югославія, екс-Роксолана, екс-“Чорноморець” та ін.: Попри рух Редьок і широку пропаганду успіху й одностайності на екс-Останкіно, саме мінська зустріч виявила імунодефіцит Співдружності (МУ. – 2003. - №5. - С 3).
Широковживаним є також інтернаціональний префіксоїд супер-, який є синонімом до питомого українського префікса над-: Супербритні (Бритні Спірс), суперNOKIA, суперМаріо (Маріо Лем’є): СуперМаріо відмовився залишити тренувальний майданчик (К. - №4. – 2002. – С32).
Серед українських афіксів, що приєднуються до антропонімних основ, поширений префікс не-, а також зустрічається префікс анти-: неКучма, неЛьвів, не-Попелюшка, неТичина, антиГрушевський, антиКарнегі: Реально “неЛьвів” ніколи не зможе заробляти стільки, скільки обласний центр, а люди і тут, і там однакові (ЗП. – 1998. - №6. – С12); Багатьом, мабуть, відома книга Дейла Карнегі. Так ось, американський психотерапевт Еверет Шостром висунув концепцію “антиКарнегі” (К. - №7. – 2002. – С15).
Малопродуктивними при творенні іменникових відонімних одиниць у сучасній публіцистиці є префіксоїди пост-, лже-: постчорнобиль, лже-Петриківка. Префіксоїд пост- позначає період існування явища, вираженого іменником-онімом, який настане у подальшому; формант лже- має дериваційну семантику “щось несправжнє”: Продовжуємо друкувати розроблені народним депутатом, радіобіологом М.І.Бідзілою поради і рекомендації щодо харчування в умовах постчорнобиля (УМ. - №12. – 1998. - С8.); Чорні ящики лже-Петриківки, лжемистецтва наповнюють художні салони (К. - №6. – 2003. – С17).
Префіксально-суфіксальний спосіб.
Досить великою, як засвідчує корпус ілюстративного матеріалу, є кількість прикметникових ВУ з власне українськими префіксами до-, перед- і суфіксом -ськ- [21;71]. Ці словотвірні типи реалізують таке значення: поняття, виражене мотивуючим словом, передує у часі подіям, описуваним у контексті: дочорнобильський, допереяславський, передсеульський: Точилася війна з руйнівними догмами – якась ще дочорнобильська, чорнобильська й післячорнобильська апокаліптична какофонія (УіП. – 2003. - №6-7. - С.12).
Високою продуктивністю у деривації прикметникових ВУ є також словотвірні типи з префіксами пост-, після- (які є інтернаціональним і власне українським варіантами репрезентації одного й того ж словотвірного значення) і суфіксом -ськ-. Словотвірною базою для них виступають топоніми: післячорнобильський, післяхіросімський, післябрюссельський, постчорнобильський, поствашингтонський; антропоніми: післяхрущовський, післярейганівський, післяклінтонівський, постбрежнєвський, постгорбачовський: Бо з особливою самовідданістю став працювати фітотерапевт Григорій Костянтинович у післячорнобильський період (УіП. – 2001. - №4-5. - С.21); Під поствашингтонським сонцем буквально ожили (Д. - 1998. - № 9. - С.12);
Адвербіальні ВУ представлені невеликою кількістю слів. В основному прислівники творяться префіксально-суфіксальним способом – за допомогою префікса по- і суфіксів -ому-, -и- на основі прикметників: по-інгулецьки, по-копперфілдівськи, по-кучмівськи, по-лукашенківськи, по-лукашенківському, по-луцьки, по-Мукачевськи, по-ющенківськи, по-пустовойтенківськи: Саме Сєров був одним із прихильників російсько-білоруської інтеграції по-лукашенківському… (Д. - 2002. - № 10. - С.18); Комунізму по-луцьки не буде (УіП. – 20013 - №2-3. - С.13).
Префіксально-суфіксально-посфіксальний спосіб.
Формантом у цьому дериваційному способі виступає сполучення префікса з суфіксом і постфіксом. ВУ, що виникли в результаті дії цього способу, є оказіональними у сучасній публіцистиці. Так утворюються лише дієслова від іменників або прикметників: префікс до- + суфікс -и- + постфікс -ся: дотузлитися; префікс від- + суфікс -и- + постфікс -ся: відчупрунитися; префікс о- + суфікс -ува- + постфікс -ся: обальзакуватися: Тепер можна трохи заспокоїтись та почекати, до чого дотузляться на внутрішньому нашому фронті у Верховній Раді (К. - №4. – 2002. – С35); Коли пішов донецький губернатор Вадим Чупрун, всі зітхнули з полегшенням – відчупрунились (УіП.- 2005. - №1-3.- С.19); Невтомний і "творчо-багатогранний", народний артист СРСР, заслужений діяч і лауреат "різноідейних премій", непорушний і вічнонезмінний перший секретар СКУ Тимофій Левчук "обальзакується", “офранцужується" на посередньому творі "справжнього борця за мир" Натана Рибака "Помилка Оноре де Бальзака"... (К. - №7. – 2002. – С15).
Словоскладання.
Серед усього різноманіття складних ВУ спеціальні стилістичні функції виконують іменникові композити [25;15]. Вони відзначаються змістовною цілісністю, а їх компоненти доповнюють один одного й разом набувають нової семантики, в основному зрозумілої й без контексту. Експресивність складних іменникових відонімних утворень виникає завдяки конденсованому й місткому вираженню думки: кучмовоз, молодоукраїнець, новохвилівець, новорухівець, ольвіополіт, оскароносець, українозневажець, україноненависник; Медведчук-Янукович, Пінчук-Ахметов, Ющенко-Мороз-Тимошенко тощо.
Доцільно звернути увагу на утворення прикладкових складних ВД. Вони становлять оніми з характеристичним компонентом-прикладкою, який реалізує додаткове смислове навантаження: Як не вчить нас історія, а ми все ще, як іванушки-невсідома повторюємо: “Москва нас захистить” (ВК. - №3. – 2002. – С10).
Доволі продуктивний і спосіб утворення відонімного деривата, у структурі якого є цифровий компонент, що виражає уточнювальну темпоральну, як правило, або порядкову характеристику [26;34]. Такий спосіб словоскладання є зручним для публіциста (жанри передовиці, репортажу, замітки, нарису) через економію засобів мови, стислість і місткість фінального утворення: За часів Путіна І їм було продемонстровано, що з державою краще не гратися (ВК. - №5. – 2005. – С17); Як Чорнобиль-1986 поділив українське життя на до і після, так Переяслав-1654 поділив українську історію на до і після (ВК. - №3. – 2004. – С35).
Телескопічний спосіб.
Особливістю ВУ-телескопів є складність їх семантики та незрозумілість морфемної будови. Наприклад: кучмонавт (від Кучма і космонавт), кучмократія (від Кучма і бюрократія) і кучмономіка (від Кучма і економіка). Як бачимо, для подібних ВУ характерна сконденсована образність, яка відбиває індивідуально-авторське світобачення: У Георгіївській залі Кремля, де ще недавно генсеки вітали радянських космонавтів, у ці дні вітали і вшановували українських кучмонавтів (УіП. - 2004. - №6. - С.14).
Редереваційний спосіб, усічення.
Механізм редериваційного способу полягає у відкиданні кінцевих або початкових морфем слова, яке, за своєю фонемною структурою нагадує похідну лексему, але насправді такою не є. Відкидаються саме ті компоненти, які формально схожі з афіксами. Різновидом редеривації є усічення: Тоді ще більше слід боятися, бо Ющ шкуру зніме (УіП.- 2004.- №6.- С.14); Юл сидить у штабі екологічної коаліції (УіП.- 2004.- №4-5.- С.23); Авторові здається – якесь особливе відчуття духу часу, того, що з часів падіння Берлінської стіни звуть “вітром перемін” – за назвою пісні німецької рок-групи Scorpions, яку “скорпи”, як називають їх численні шанувальники, виконали 1988 року на руїнах Стіни (УМ. – 2005. - №1. - С.41).
Універбація.
Активізація використання такого способу в сучасній публіцистичній практиці є наслідком впливу на неї розмовного стилю. Спостерігаються випадки, коли відбувається не тільки пропуск другого компонента назви, але й зміна форми того компонента, який залишився [27;30]: Павловка (Дзеркало тиждня. - №2. – 2003. – С15) – Лікарня ім. Павлова у Києві, Петровка (Кореспондент. - №8. – 2001. – С9) – Дніпропетровський металургійний комбінат ім. Петровського, Дніпровка – газета “Дніпровська правда”: Та головне – це зробити “Дніпровку” злободенною, бойовою і цікавою (Правда. - №2. – 2000. – С12).
Інкорпорація.
Утворені таким способом ВД є оказіоналізмами в мові публіцистики, адже вони слугують для вираження сьогочасної потреби автора вкласти певний зміст у формально незвичайно змінену одиницю. Такі утворення не переходять до постійного словникового складу мови: Фігурують “позичені” король Арматур, сер Персиковаль, сер Гектар та інші (Кореспондент. - №3. – 2002. – С43). Інкорпорованими елементами у перших двох онімах є морфи -ма- (Артур – Арматур) і -ко- (Персиваль – Персиковаль). Така семантико-формальна модифікація є надзвичайно виразною.
Лексико-семантичний спосіб.
Цей тип деривації ВД є досить продуктивним у сучасній публіцистичній практиці. Переосмислені власні назви, які набули іншого, відмінного від головного, значення також є ВУ: Дітей годувати нічим. Культура гине... Якщо обличчям до економіки не повернемося – скоро траву їстимемо, не те, що банани. Буде вам Африка із Аргентиною (Політолог.-1994.- №10.- С.3).
Лексико-морфологічний спосіб.
Граматична категорія числа в системі протиставних і взаємопов’язаних форм однини і множини сучасної української мови виражає кількісні відношення. Проте з формами однини і множини можуть бути пов’язані й інші значення, які в певних розрядах видозмінюють основну функцію граматичної категорії числа, ускладнюють її низкою стильових і стилістичних відтінків: Нам мало прокураторів, бібікових, фундуклеїв, кагановичів, цинкових трун з усіх завойованих земель, і Колими, і миколаївської та сталінської цензури? (Кореспондент. - №8. – 1998. – С9).
Отже, ми розглянули дериваційні особливості використання ВУ у публіцистичному тексті;проаналізували суфіксальний, префіксальний, префіксально-суфіксальний, префіксально-суфіксально-постфіксальний способи творення відонімних одиниць, словоскладання (безафіксне, афіксне, прикладкове, з цифровим компонентом), телескопічнийспосіб, усічення, редереваційний спосіб, універбацію, інтерфіксацію, лексико-семантичний спосіб, лексико-морфологічний спосіб.
3.2
Функціонально-стилістичні особливості використання відонімних утворень у мові сучасної публіцистики
В останньому розділі ми розглянемо питання експресивності у мовознавчій літературі, здійснемо функціонально-стилістичний аналіз відонімних утворень; дослідимо номінативну, експресивну, емоційну, оцінну, імпресивно-вольову та інтелектуально-комунікативну функції відонімних утворень.
Більша частина ВУ має велику експресивність у мові сучасної публіцистики, тобто характеризується номінативно-оцінною й експресивно-образною функціями. Експресивність ВД виходить із забарвлення морфем-компонентів, унаслідок чого ці новоутворені одиниці самі набувають яскраво вираженого емоційно-експресивного забарвлення. Також експресивність ВУ може бути зумовлена контекстуальним оточенням.
Номінативна функція відонімних утворень.
Номінативна функція реалізується, коли ВУ з'являються в мовленні як результат необхідності назвати нове поняття, окреслити політику держави, вказати на поведінку окремої особи або групи осіб, позначити явище, пов'язане з поведінкою певної особи тощо. Такі лексичні утворення виникають у результаті дії в мові тенденції до економії мовних засобів, оскільки дають можливість лаконічно й точно назвати певне явище, яке до цього було виражене тільки описово.
Номінативну функцію виконують ВУ, що позначають соціально-політичні явища, процеси, називають прибічників кого-небудь, їх погляди. Ці лексеми переважно утворюються від прізвищ та імен політичних діячів [28;11]: гриньовець, горинівець, кучманіст, масолівець, морозівець, павличківець, симоненківець, кучмократія, пинзениківець та ін.: Вдало обрана тактична схема вже після першого туру дозволила морозівцям та симоненківцям вирватись у лідери. Їхні ж конкуренти-номенклатурники, чорноволівці, націоналісти, реформатори й гриньовці безнадійно відстали, а горинівці, павличківці й команда Лариси Скорик навіть покинули вищу лігу (УіП.- 2004.- №6.- С.14).
Так, наприклад, найменший ступінь експресії мають лексеми на зразок: єльциніст, кучміст, путініст; африканізація, європеїзація тощо, оскільки їх структурна організація нічим не відрізняється від будови подібних узуальних слів. Відсутність експресії в подібних утвореннях або її незначний вияв зумовлюють виконання такими словами номінативної функції.
Експресивну, емоційну, оцінючу, імпресивно-вольовута інтелектуально-комунікативну функції відонімних утворень ми розглянемо нижче.
Призначення таких утворень, як жириновщина, мєшковщина, потьомківщина, тарапуньківщина, чародєєвщина ускладнюється ще й оцінною фінкцією. Хоча їх структурна організація нічим не відрізняється від узуальних лексем-аналогів, суфікс -щин- вносить негативну конотацію згрубілості, осуду, зневаги до основного значення ВУ: Під час "мєшковщини", аби розбурхати пристрасті, деякі російські журналісти використовували цей пам'ятник [танк, спрямований на приміщення кримського парламенту] у своїх корисних цілях (Кореспондент. - №8. – 1998. – С9).
Дослідження експресивності ВУ здійснено за способами словотворення, оскільки загальноприйнята схема аналізу за типом стилістичних функцій буде незручною через актуалізацію різного набору функцій у кожному окремому випадку використання ВД публіцистом.
Оцінністю характеризуються імена з продуктивними для таких типів суфіксами -к-, -чик-: Дракульчик, Катька (імператриця Катерина ІІ), Платошка (Платон Майборода), Філька (Філіп Кіркоров): Ми з тобою, Дракульчику (Кореспондент. - №5. – 2004. – С7).
Особливої експресивності автор досягає через незвичайний, логічно не обґрунтований приклад використання антропоніма Дракула. Суфікс -чик- із словотвірним значенням демінутивності вносить семантичний відтінок пестливості до лексеми на позначення великого злодія, вампіра, яка, на перший погляд, не може нести сигніфікативну сему мале.
Одним з найколоритніших випадків створення складних відонімних одиниць є використання публіцистами екзотичних прикладок – слів іншомовного походження, які відомі носіям нашої мови, але не засвоїлися нею через відсутність в українському способі життя відповідних реалій: Дія відбувається в дні народного віча, що має змінити десятилітнього правителя Русі Кучу-хана, котрий запровадив у краї елементи східної деспотії та дозволив своїм поплічникам обібрати руський народ до нитки (УіП. – 2004. - №11-12/1.- С.16); Ішак цей нерозумний Янук-хан програв, і ми тепер усі в полоні (УіП.- 2004.-№11-12/1.- С.16).
Експресивно насиченими є утворення, які виникли телескопічним способом, що містять насамперед оцінний компонент у своєму значенні, а потім вже семи трансформації [29;41]. Особливості семантики і структури телескопічних дериватів належать до питань, які до цього часу залишаються дискусійними. Традиційним є погляд, суть якого полягає в тому, що таке утворення є абсолютно новою лексичною одиницею, наділеною новим значенням. Так виникли оказіоналізми Украмбія (Україна й Замбія), Нестар (Нестор і Тарас), Давилович (давити й Данилович), Хамукович (хам і Янукович), Скандаліза (скандал і Кондоліза), європопелюшка (европейська й Попелюшка): Якось в Украмбії... Знайдіть 10 розбіжностей між президентськими виборами в Замбії та Україні (УіП.- 2004. - №6. - С.7); Нестор Шуфрич із Тарасом Чорноволом тут таки працювали дуетом сіамських близнюків “Нестар” і мали успіх (УіП. – 2005. - №1-3. - С.33).
Отже, в сучасній публіцистиці представлено велика кількість ВУ, які виконують різні стилістичні функції.
Висновки
У висновках ми систематизуємо й узагальнимо результати спостережень, аналізу та зіставлення ВУ у сучасній публіцистиці.
1. Відонімні деривати – це здебільшого певні цілеспрямовані порушення граматичних, словотвірних, семантичних норм, які поступово можуть переходити до мовної норми. ВУ – специфічна категорія лексико-дериваційних одиниць, що виникають у конкретному випадку в певних умовах (контекст або мовленнєва ситуація). Вони майже завжди є свідомим актом словотворчості мовця, який прагне до самовираження.
2. Свою конкретну реалізацію семантика ВД отримує лише в контексті, де одні значення нейтралізуються, а інші, навпаки, активізуються. ВУ, вжите поза контекстом, несе не досить визначену інформацію.
3. Підвищена експресивність, властива газеті, журналу, є сприятливим середовищем, у якому виникають і функціонують ВУ. Інтенсифікація появи значної кількості ВУ у публіцистиці кінця ХХ – початку ХХІ століття зумовлена низкою чинників екстралінгвального й інтралінгвального характеру, що здебільшого перебувають у тісній взаємодії.
4. Специфічні ознаки ВУ, які вже були частково окреслені в мовознавчій літературі, такі:
1) головна ознака – це належність більшості ВУ мовленню (тільки незначна частина ВУ перейшла до словникового складу мови);
2) залежність від контексту, оскільки саме контекст є необхідною умовою появи ВУ і єдиним (за винятком вже усталених зразків) їх середовищем існування;
3) нерегулярність використання. Остаточно стверджувати, що окреме ВУ вживається лише один раз, не можна, але варто відзначити, що більшість ВД характеризується нерегулярністю використання;
4) утворюваність. Кожний ВД утворюється в межах певної ситуації спілкування;
5) ненормативність. У зв'язку з тим, що закріплене в мові лексичне значення слова є його нормою й визначається як нормативне, норма та її кодифікація є вищим, кінцевим критерієм належності чи неналежності того чи іншого утворення до узуального або оказіонального;
6) незвичність і новизна. Незвичність завжди характеризує ВУ. Новизна є відносним чинником, оскільки прив'язана до певного проміжку часу, тому поступово може стертися і зникнути;
7) експресивність. Вона зумовлена наявністю у ВУ таких властивостей, як образність, новизна, незвичність. Автори за допомогою ВУ створюють різні смислові відтінки, що дозволяє їм висловити своє сприйняття дійсності, передати його в художньому образі, виявити ставлення до описуваного і тим самим розширити й ускладнити смисловий обсяг слова.
5. За специфічними ознаками ВУ можна поділити на такі групи:
1) оказіональні деривати одиничного вживання;
2) ВУ мінімального чи епізодичного використання (вживаються в одному тексті або кількох текстах окремого автора, або ж у мовленні осіб, пов'язаних певними дружніми, родинними стосунками чи професійними відносинами тощо);
3) ВУ частого вживання (вони з'являються в мові різних авторів і вже відомі і/або використовуються більшістю осіб);
4) поширені ВУ (їх використовують і розуміють переважна більшість носіїв мови).
6. Аспекти вивчення ВУ у лінгвістичній літературі такі: лексикологічний, словотвірний і експресивно-стилістичний.
Лексикологічний аспект ґрунтується на тому, що ВУ є переважно фактами мовлення, а не мови, характеризуються одноразовістю, нерегулярністю використання, відсутністю у словнику.
Словотвірний аспект доводить правомірність твердження, що ВУ утворюються за непродуктивними або малопродуктивними моделями, тобто з порушенням загальних законів словотвору.
Експресивно-стилістичний аспект ґрунтується на таких ознаках ВУ, як експресивність, "свіжість", незвичність.
7. Відонімні деривати в сучасному публіцистичному тексті утворюються переважно за зразками продуктивних словотвірних моделей з порушенням законів системної продуктивності словотвірних типів. Частина ВУ утворена за зразком непродуктивних або малопродуктивних типів, тобто з порушенням законів емпіричної продуктивності.
8. Для мови сучасної української публіцистики характерні два види ВУ: зумовлені номінативною функцією і зумовлені експресивно-стилістичними функціями.
Список використаних джерел
1. Сучасна українська літературна мова. За заг. ред. акад. І.К.Білодіда. – К.: Наук. думка, 1973. – 493 с.
2. Карпалюк В.С., Каньоса П.С., Карпалюк Н.В. Українська мова. Лексикологія. Фразеологія. Словотвір.— Кам'янець-Поділ., 2004. – 543с
3. Демська О.М., Кульчицький І.М. Словник омонімів української мови. – Львів, 1996. – 224 с.
4. Кононенко В.І. Омоніміка фразеологічних зворотів і вільних сполучень слів. – УМЛШ. – 1974. - №3. – С. 35-42.
5. Курс сучасної української літературної мови. – Т.1. За ред. дійсн. чл. Акад. наук УРСР Л.А.Булаховського. – К.: Рад. школа, 1951. – 356с.
6. Стасюк Т.І. Відонімні утворення в публіцистиці кінця 20- поч.21 ст. – ДАУ. – Дніпропетровськ – С35-76.
6. Лексикон загального та порівняльного літературознавства. - Чернівці: Золоті литаври, 2001. – 636 с.
7. Лисиченко Л.А. Лексикологія сучасної української літературної мови. (Семантична структура слова). – Х.: Вища школа, Вид-во при Харк. ун-ті, 1976. – 114 с.
8. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та ін. – К.: ВЦ “Академія”, 1997. – 752 с.
9. Сучасна українська літературна мова. За заг. ред. акад. І.К.Білодіда. – К.: Наук. думка, 1973. – 493 с.
10. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. - К., Видавничий центр „Академія”, 2004. – 407с.
12.Бабій І. М. Сучасна українська літературна мова : Морфологія. / І.М. Бабій, Т.П. Вільчинська; Ред. Б.Є. Будний. -Тернопіль : Навчальна книга - Богдан. -Ч.2. -2002. -76 с.
13. Бабій І. М. Сучасна українська літературна мова. Морфологія / Ірина Михайлівна Бабій, Тетяна Пилипивна Вільчинська; Ред. Б.Є. Будний. -Тернопіль : Навчальна книга - Богдан. -Ч.1. -2002. -61 с.
14. Безпояско О. К. Морфеміка української мови/ Олена Безпояско, Катерина Городенська; АН УРСР, Ін-т мовознавства. -К.: Наук. думка, 1987. -211 с.
15. Блик О.П. Українська мова. — К.: Четверта хвиля, 1997– .. — Ч. 1: Фонетика. Орфографія. Лексика і фразеологія. Будова слова (Морфеміка). Словотвір. Морфологія, 1997. – 456с.
16. Венжинович Н.Ф. Сучасна українська літературна мова: морфеміка, словотвір, морфологія. — Ужгород: Закарпаття, 2001. — 47 с.
17. Горпинич В.О.Будова слова і словотвір.-К., 1978.-119 с.
18. Грещук В.В. Український відприкметниковий словотвір. — Івано-Франківськ: Плай, 1995. — 206 с.: табл.
19. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М.Курс сучасної української літературної мови.Ч.1.-К.,1972. – 314с.
20. Клименко, Ніна Федорівна Основи морфеміки сучасної української мови : Навч. посіб. для студ. вуз./ Ніна Федорівна Клименко,; М-во освіти України. Ін-т змісту і методів навч.; КУ ім. Т.Шевченка. -К.: ІЗМН, 1998. -182 с.
21. Ковалик І.І. Вчення про словотвір.- Львів : вид-во Львів ун-ту. 1961.- 84 с.
22. Моделі словотвору. — Черкаси, 2002. — 43, [1] с.: табл., схеми
23. Морфемна структура слова.-К.: Наукова думка.,1979.-335 с.
24. Плющ М.Я.Словотворення та вивчення його в школі.-К.: Рад.школа.,1985.-127 с.
25. Плющ, Марія Яківна Українська мова : Довідник/ М.Я.Плющ, Н.Я.Грипас. -К.: Рад. шк., 1990. -254, [1] с.
26. Поляруш Т.І., Мариненко І.О. Навчально-методичний комплекс із сучасної української літературної мови (Словотвір.Морфеміка. Морфологія).-Кіровоград,2002.-40 с.
27. Сікорська З.С. Морфемний аналіз слова // Українська мова і література в школі.-1984.-№8
28. Словотвір сучасної української літературної мови.- К.: Наук. думка, 1979.- 406 с. 29. Словотвір сучасної української літературної мови.-К.,1980
30. Публіцистика нового тисячоліттяю – К.: Кондор, - 2005. – 345с.
|
