Реферат: Залози внутрішньої секреції

План

1. Загальні закономірності діяльності залоз внутрішньої секреції.

2. Гормони.

3. Щитовидна залоза.

4. Прищитовидні залози.

5. Гіпофіз.

6. Надниркові залози.

7. Підшлункова залоза.

8. Вилочкова залоза.

9. Статеві залози.

10. Гормони і статеве дозрівання.

Список використаної літератури

1. Загальні закономірності діяльності залоз внутрішньої секреції

Поняття про залози внутрішньої секреції. Відомо, що залози, які є в організмі, виробляють специфічні речовини — секрети. Секрети можуть виділятися спеціальними протоками в порожнини тіла (в ротову порожнину, шлунок, кишечник) або в зовнішнє середовище. В цьому разі говорять про зовнішню секрецію, а залози називають залозами зовнішньої секреції. Слинні, шлункові, сальні, потові залози — залози зовнішньої секреції. Але в організмі є залози, які не мають вивідних проток і виділяють секрети, що в них утворюються, прямо в кров. Це залози внутрішньої секреції, або ендокринні залози (від грецьк. еndon — всередині; кrіnеіn— виділяти). До залоз внутрішньої секреції належать гіпофіз, шишкоподібне тіло (епіфіз), підшлункова залоза, щитовидна залоза, надниркові залози, статеві, прищитовидні (паращитовидні) залози, вилочкова залоза.

Підшлункова і статеві залози — змішані, бо частина їхніх клітин виконує зовнішньосекреторну функцію, інша частина — внутрішньосекреторну.

Статеві залози виробляють не тільки статеві гормони, а й «статеві клітини (яйцеклітини і сперматозоони). Частина клітин підшлункової залози виробляє гормони інсулін і глюкагон, інші 'її клітини виробляють травний підшлунковий сік.

Ендокринні залози людини невеликі за розмірами, мають зовсім малу масу (від часточок грама до кількох грамів), багаті на кровоносні судини. Кров приносить до них необхідний будівельний матеріал і забирає хімічно активні секрети.

До ендокринних залоз підходить розгалужена сітка нервових волокон, їхню діяльність постійно контролює нервова система.

Залози внутрішньої секреції функціонально тісно пов'язані між собою, і ураження однієї залози зумовлює порушення функцій інших залоз.

Роль підзгірно-гіпофізарної системи в процесах саморегуляції функції ендокринних залоз. Багато клітин підзгір'я має здатність до нейросекреції, тобто в них утворюються біологічно активні речовини — нейрогормони. В нейросекреторних клітин підзгір'я є тіло і відростки, їхній секрет — гормони поліпептидної природи — формується у вигляді секреторних гранул, які надходять в аксони клітин, переміщаються до їхніх закінчень, де й накопичуються. Перед виділенням гормона гранули втрачають свою густину і перетворюються на пухирці. Відростки нейросекреторних клітин утворюють підзгірно-гіпофізарний тракт — ніжку гіпофіза, по якій нейрогормони надходять у гіпофіз, змінюючи активність його клітин, його секреторну діяльність. Зміна функцій гіпофіза через інші ендокринні залози спричиняє зміну функцій організму.

Пояснимо це на прикладі взаємодії гормонів передньої частки гіпофіза та інших ендокринних залоз. У передній частці гіпофіза виробляється тиреотропний гормон, який стимулює утворення гормонів щитовидної залози. Якщо у тварини видалити передню частку гіпофіза і тим самим виключити вироблення тиреотропного гормону, настає атрофія (переродження) щитовидної залози і виникає дефіцит тиреотропних гормонів. Таким чином, між гіпофізом і щитовидною залозою здійснюється прямий зв'язок, який виражається в стимуляції тиреотропним гормоном внутрішньосекреторної функції щитовидної залози. З іншого боку, підвищення рівня гормонів щитовидної залози понад нормальну межу гальмує утворення тиреотропного гормону гіпофіза, завдяки чому реалізується зворотний негативний зв'язок міжщитовидною залозою і секрецією тиреотропного гормону гіпофіза.

Подібні взаємозв'язки виявлені між адренокортикотронним гормоном передньої частки гіпофіза і секрецією гормонів кори надниркових залоз, а також між гонадотропними (що стимулюють статеві залози) гормонами гіпофіза і ендокринною функцією статевих залоз.

Так здійснюється саморегуляція діяльності залоз внутрішньої секреції: збільшення функції залози під впливом факторів зовнішнього або внутрішнього середовища приводить внаслідок негативного зворотного зв'язку до наступного гальмування і нормалізації гормонального балансу.

Оскільки підзгірна ділянка мозку пов'язана з іншими відділами центральної нервової системи, то вона є ніби колектором всіх імпульсів, які надходять із зовнішнього світу і внутрішнього середовища. Під впливом цих імпульсів змінюється функціональний стан нейросекреторних клітин підзгір'я, а слідом за цим — діяльність гіпофіза і пов'язаних з ним ендокринних залоз.

2. Гормони

Поняття про гормони. Гормони — специфічні, фізіологічне активні речовини, які виробляються залозами внутрішньої секреції.

Гормонам властива висока біологічна активність. Так, 1 г адреналіну (гормон надниркових залоз) досить, щоб посилити роботу 100000000 ізольованих сердець жаб, тобто для стимуляції діяльності одного серця досить 1/10000000 г адреналіну. 1 г інсуліну (гормон підшлункової залози) може знизити рівень цукру в крові 125 000 кроликів.

Розмір молекул гормонів порівняно невеликий. Це забезпечує їхнє проникнення через стінки капілярів із кров'яного русла в тканини. Крім того, малі розміри молекул полегшують гормонам вихід із клітин через клітинні мембрани.

Гормони порівняно швидко руйнуються тканинами, тому для забезпечення тривалої дії вони повинні постійно виділятися в кров. Тільки в цьому випадку можливе підтримання постійної концентрації гормонів у крові.

Гормонам властива відносна видова специфічність, що має важливе значення, бо дає змогу нестачу того чи іншого гормону в організмі людини компенсувати введенням гормональних препаратів, що їх добувають із відповідних залоз тварин.

В наш час вдалося не тільки виділити багато гормонів, а й навіть виробляти деякі з них синтетичним шляхом.

За хімічною будовою деякі гормони належать до поліпептидів (інсулін і більшість гормонів гіпофіза). Гормони щитовидної залози — тироксин і трийодтиронін, а також адреналін і норадреналін, які виробляються в мозковому шарі надниркових залоз, є похідними амінокислот. Гормони кори надниркових і статевих залоз за своєю природою є стероїдами.

Значення гормонів. Гормони впливають на обмін речовин, регулюють клітинну активність, сприяють проникненню продуктів обміну речовин через клітинні мембрани. Гормони впливають на дихання, кровообіг, травлення, виділення; з гормонами пов'язана функція розмноження.

Ріст і розвиток організму, зміна різних вікових періодів пов'язані з діяльністю залоз внутрішньої секреції.

Гормони впливають на ріст і диференціювання тканин. Так, при зниженні функції передньої частки гіпофіза різко знижується активність синтезу білка в організмі і внаслідок цього настає затримка росту.

При нестачі гормонів щитовидної залози порушується диференціювання тканин. У цьому можна легко переконатися, якщо у пуголовка видалити щитовидну залозу: пуголовок росте, але його метаморфоз у зрілу жабу не відбувається. При затриманні розвитку статевих залоз запізнюються або слабко розвиваються вторинні статеві ознаки, а при недостатньому виробленні гонадотропних гормонів гіпофіза порушується дозрівання статевих залоз і утворення специфічних статевих клітин.

Гормони щитовидної залози, які містять йод, стимулююче • впливають на процес регенерації. Під їхнім впливом прискорюється загоювання шкірних і м'язових ран, кісткових переломів.

Механізм дії гормонів. Механізм дії гормонів досі повністю ще не з'ясований. Вважають, що гормони справляють вплив на організм шляхом активації або пригнічення ферментних систем, через зміну проникності клітинних мембран і шляхом стимуляції генетичних процесів у ядрі клітини.

Вважають, що гормони, приєднуючись до ферментів, змінюють їхню структуру, а це впливає на швидкість перебігу ферментативних реакцій. Проте такий механізм дії гормонів доведено лише для деяких із них.

Добре вивчено вплив гормону підшлункової залози інсуліну на проникність клітинних мембран по відношенню до глюкози: інсулін збільшує проникність мембран. Подібна дія властива гормонам статевих залоз і гормонові росту. Такі гормони кори надниркових залоз, як гідрокортизон і кортикостерон, зменшують проникність клітинних мембран.

Майже всім гормонам властива дія через генетичний апарат клітини (гормони підшлункової, щитовидної залоз, надниркових, статевих залоз, гіпофіза). Є дані про участь гормонів у синтезі нуклеїнових кислот і білків.

Інсулін, наприклад, індукує синтез ферментів, які здійснюють розщеплення глюкози. При нестачі цього гормону глюкоза розщеплюється з меншою інтенсивністю, що приводить до збільшення її вмісту в крові.

Більшість стероїдних гормонів посилює синтез інформаційної РНК, активуючи синтез білка і окремих білків-ферментів. Деякі гормони, проникаючи в клітинне ядро, вступають у зв'язок з хроматином (комплексом білка і ДНК), тобто генетичним матеріалом, і регулюють послідовність і повноту виявлення спадкової інформації.

Гормони і стрес. Залози внутрішньої секреції поряд з нервовою системою забезпечують пристосувальні реакції організму в умовах стресу, тобто напруження, спричиненого надзвичайними зовнішніми впливами (охолодження, підвищена температура середовища, травми, інфекції, отруєння і т. п.).

Канадський дослідник Г. Сельє створив вчення про стрес (від англ. stress— напруження). При стресі виникає ряд пристосувальних змін, які дістали назву загального адаптаційного синдрому. Це зміни, спрямовані на збереження життя організму, властиві всім видам стресу. Розвиток загального адаптаційного синдрому неможливий без участі гіпофіза і кори надниркових залоз. Якщо у тварини видалити гіпофіз або надниркову залозу, то вона загине після впливу надзвичайного подразника. Розрізняють три стадії розвитку адаптаційного синдрому: І — реакція тривоги, супроводжується посиленим виділенням глюкокортикоїдів і адрекокортикотропного (АКТГ) гормона в кров, це сприяє пристосуванню організму до дії подразника; II — резистентності, тобто стійкості організму до дії подразника, характеризується збільшенням маси (гіпертрофією) передньої частки гіпофіза і надниркових залоз, підвищеною секрецією адренокортикотропного гормона і глюкокортикоїдів, що сприяє розвиткові стійкості організму до несприятливих впливів; III — виснаження, характеризується тим, що залоза уже не може виділяти достатню кількість захисних гормонів. Це порушує процес пристосування, і стан організму погіршується, може настати його загибель.

Таким чином, адаптація організму до дії надзвичайних подразників вимагає достатньої секреції АКТГ і глюкокортикоїдів. Сельє назвав ці гормони адаптивними.

Втягнення гіпофіза і кори надниркових залоз у стресорну реакцію відбувається насамперед завдяки підвищенню функціональної активності підзгір'я рефлекторним шляхом (стресори, впливаючи на екстеро- і інтерорецептори, зумовлюють потік імпульсів до підзгір'я), через збудження симпатичної частини автономлої нервової системи і, нарешті, в результаті впливу " імпульсів, які виходять із кори великого мозку (психічний стрес).

Гормони як фактори гуморальної регуляції функцій. Гуморальна регуляція — найдавніша форма регуляції. Хімічні речовини, які утворюються в організмі в процесі його життєдіяльності, надходять у кров і тканинну рідину. Переносячись рідинами організму, хімічні речовини впливають на діяльність його органів, забезпечують їхню взаємодію. Завдяки погодженій діяльності всіх частин тіла організм становить собою єдине ціле, може підтримувати своє існування і пристосовуватися до мінливих умов навколишнього середовища.

Погодженість функцій організму забезпечується безперервною роботою складної системи керування його внутрішнім життям і зовнішньою поведінкою. Найбільш швидко і точно працює нервова система керування, яка досягла високого вдосконалення у людини в організації негайних реакцій на подразники.

В процесі еволюції утворилася особлива система органів, які спеціалізувалися на виробленні дуже активних хімічних речовин, що регулюють життєві процеси. Як зазначалося вище, це гормони, які виробляються залозами внутрішньої секреції.

Незважаючи на важливі і різноманітні впливи хімічних речовин на функції організму, треба зауважити, що ця форма регуляції потребує відносно багато часу для свого здійснення і не може забезпечити швидкої і точної реакції організму на подразники зовнішнього і внутрішнього середовища.

В цілому організмі нервовий і гуморальний механізми діють взаємозв'язано. Хімічні регулятори, що утворюються в організмі, впливають на нервові клітини, змінюючи їхній стан, Впливають на стан нервової системи також гормони, які утворюються в залозах внутрішньої секреції. Але функціями ендокринних залоз керує нервова система, їй в організмі належить провідна роль.

Гуморальні фактори — ланка в нейрогуморальній регуляції. Як приклад розглянемо регуляцію осмотичного тиску крові під час спраги. Внаслідок нестачі води підвищується осмотичний тиск у внутрішньому середовищі організму. Це приводить до подразнення осморецепторів. Виникле збудження по нервових шляхах потрапляє в центральну нервову систему. Звідси імпульси ідуть до залози внутрішньої секреції — гіпофіза і стимулюють виділення в кров антидіуретичного гормону гіпофіза. Цей гормон, потрапляючи в кров, надходить до звивистих канальців нирок і посилює зворотне всмоктування води із первинної сечі в кров. Так відновлюється порушений осмотичний тиск в організмі.

При надлишку цукру в крові нервова система стимулює функцію внутрішньосекреторної частини підшлункової залози. Тепер у кров надходить більше гормону інсуліну, і зайвий цу-ко.р під його впливом відкладається в печінці і м'язах у вигляді глікогену. При посиленій м'язовій роботі, коли зростає потреба організму в цукрі і в крові його стає недостатньо, посилюється діяльність надниркових залоз. Гормон надниркових залоз адреналін сприяє перетворенню глікогену в цукор.

Таким чином, нервова система впливає на етан залоз внутрішньої секреції, вироблення ними гормонів. Багато ендокринних захворювань розвивається внаслідок ураження нервовоїсистеми (цукровий діабет, базедова хвороба, розладнання функцій статевих залоз). Вплив нервової системи здійснюється через секреторні нерви. Крім того, нерви підходять до кровоносних судин ендокринних залоз. Змінюючи просвіт судин, вони впливають на діяльність цих залоз. І, нарешті, в ендокринних залозах містяться чутливі закінчення доцентрових нервів, які сигналізують у центральну нервову систему про стан ендокринної залози.

Вплив гормонів на ріст і розвиток організму. Система ендокринних залоз справляє великий вплив на організм, що росте, починаючи з ранніх періодів ембріонального розвитку.

Уже в процесі ембріонального розвитку функціонують деякі ендокринні залози, впливаючи на формування плода (вилочкова залоза, шишкоподібне тіло, інсулярний апарат підшлункової залози, кіркова зона надниркових залоз).

В постнатальному періоді час включення в фізіологічні функції організму ендокринних залоз різний: так, наприклад, від одного року до 6...7 років особливо сильно впливають на організм гормони щитовидної залози, шишкоподібного тіла і виличнової залози. На кінець цього періоду посилюється активність передньої частки гіпофіза, гормони якої є головним фактором, що визначає лінійний ріст дітей аж до періоду статевого дозрівання.

Від 7 до 15...16 років різко посилюється функція гіпофіза, а в пубертатному періоді виразно виявляється діяльність статевих залоз, відбуваються складні нейрогормональні зрушення: знижується гальмівний вплив епіфіза на підзгір'я, посилюється секреція гонадотропних гормонів гіпофіза, в корі надниркових залоз починають посилено вироблятися андрогени, які зумовлюють появу вторинних статевих ознак.

3. Щитовидна залоза

Щитовидна залоза розташована спереду гортані і складається з двох бокових часток і перешийка. В залозі багато кровоносних і лімфатичних судин. За одну хвилину через судини щитовидної залози протікає така кількість крові, яка в 3...5 разів перевищує масу цієї залози.

Великі залозисті клітини щитовидної залози утворюють фолікули, заповнені колоїдною речовиною. Сюди надходять гормони, які виробляються залозою, що є сполуками йоду з амінокислотами.

Маса залози у новонародженої дитини близько 1 г, в 5...10 років—10 г, до 12...15 років маса залози помітно збільшується, досягаючи у дорослого 25...35 г.

Гормон щитовидної залози тироксин містить до 65% йоду.

Тироксин — сильний стимулятор обміну речовин в організмі; він прискорює обмін білків, жирів і вуглеводів, активізує окисні процеси в мітохондріях, що зумовлює посилення енергетичного обміну. Особливо важлива роль гормону в розвитку плода в процесах росту і диференціювання тканин.

Гормони щитовидної залози впливають на центральну нервову систему як стимулятор. Недостатнє надходження гормону в кров або його відсутність приводить до різко вираженого затримання психічного розвитку.

В 1840 р. німецький лікар К. Базедов вперше описав хворобу, пов'язану із надмірною функцією (гіперфункція) щитовидної залози. Характерними ознаками захворювання є збільшення щитовидної залози (зоб), витрішкуватість (очні яблука виступають із орбіт), підвищується обмін речовин, який супроводжується значним схудненням. Пульс нерідко доходить до 180...200 ударів на хвилину. Хворі дратливі, у них швидко настає втома, спостерігається розладнання сну, діти стають плаксиві.

Базедова хвороба тепер піддається ефективному лікуванню, нестача гормонів щитовидної залози (гіпофункція) веде до неможливості підтримувати нормальний рівень обміну речовин і густий стан тканинних білків. Тканини стають пухкі, слизисті, розвивається захворювання мікседема, або слизистий набряк. Людина при цьому стає квола, втрачає апетит, температура тіла знижена; пухкість тканин, загальна набряклість, в'яла мускулатура, припухла шкіра з волоссям, яке погано росте, надають такій людині характерного вигляду. У хворих різко порушуються психічні функції.

Недостатність функції щитовидної залози в дитячому віці приводить до кретинізму. При цьому затримується ріст і порушуються пропорції тіла, затримується статевий розвиток, відстає психічний розвиток. Раннє виявлення гіпофункції щитовидної залози і відповідне лікування дають значний позитивний ефект.

Порушення функцій щитовидної залози можуть виникати в результаті генетичних змін, а в деяких районах через нестачу йоду, необхідного для синтезу гормонів щитовидної залози. Найчастіше це трапляється у високогірних районах, а також у лісистих місцевостях з підзолистим ґрунтом, де відчувається нестача йоду в воді, ґрунті, рослинах. У людей, які живуть у цих місцевостях, відбувається збільшення щитовидної залози до значних розмірів, а функція її, як правило, знижена. Це ендемічний зоб. Ендемічними називають захворювання, які пов'язані з певною місцевістю і постійно спостерігаються у населення, що живе там.

У нашій країні завдяки широкій мережі профілактичних заходів ендемічний зоб як масове захворювання ліквідований. Добрий ефект дає додавання солей йоду до хліба, чаю, солі. Додаток 1 г калію йодиду на кожні 100 г солі задовольняє потребу організму в йодові.

4. Прищитовидні залози

У людини дві пари прищитовидних залоз. Розташовані вони на задній поверхні щитовидної залози, часто і в її тканині. Розмір кожної із залоз не перевищує 1...2 мм, а їхня загальна маса—0,1...0,13 г. Вони виробляють паратгормон, який регулює обмін кальцію і фосфору в організмі.

При гіпофункції прищитовидних залоз відбувається зниження вмісту кальцію в крові, що приводить до судорожних скорочень м'язів ніг, рук, тулуба і обличчя — тетанії. Ці явища пов'язані з підвищенням збудливості нервово-м'язової тканини у зв'язку з нестачею кальцію в крові, а отже, і в цитоплазмі .клітин. При гормональній недостатності кістки стають менш міцні, кісткові переломи погано заживають, зуби легко ламаються. Введення кальцію хлориду в організм хворого припиняє судороги, а введення гормону полегшує перебіг хвороби.

До недостатності гормональної функції прищитових залоз особливо чутливі діти та матері, які годують дітей. Це і зрозуміло, бо в ці періоди потреба організму в кальції особливо велика.

При надмірному виділенні в кров гормону прищитовидних залоз (гіперфункція) відбувається декальцинація кісток: кістки стають ламкі, легко деформуються, викривляються. В тканині нирок, у кровоносних судинах серця, міокарді, слизовій оболонці шлунка і бронхіол відбувається відкладення солей кальцію.

5. Гіпофіз

Гіпофіз — невелике утворення овальної форми, розташоване біля основи мозку, в заглибині турецького сідла основної кістки черепа. У новонародженого маса гіпофіза 0,1...0,15 г, до 10 років вона досягає 0,3 г. Значно збільшується маса гіпофіза в період статевого дозрівання (до 0,7 г), під час вагітності маса гіпофіза збільшується до 1 г.

Гіпофіз пов'язаний із підзгірною областю мозку. Розрізняють передню, проміжну і задню частки гіпофіза. Згідно з Міжнародною анатомічною номенклатурою передню і проміжну частку називають аденогіпофізом, а задню нейрогіпофізом.

З аденогіпофіза виділено такі гормони: гормон росту, або соматотропін; тиреотропін, адренокортикотропний (АКТГ); фолітропін; лютропін і пролактин, або лактотропін.

Соматотропін, або гормон росту, зумовлює ріст кісток у довжину, прискорює процеси обміну речовин, що приводить до посилення росту, збільшення маси тіла. Нестача цього гормону виявляється в малорослості (зріст менше 130 см), затриманні статевого розвитку, пропорції тіла при цьому зберігаються. Психічний розвиток гіпофізарних карликів звичайно не порушений. Серед гіпофізарних карликів зустрічалися і видатні люди.

Надлишок гормону росту в дитячому віці веде до гігантизму. В медичній літературі описані гіганти, які мали зріст 2 м 83 см і навіть більше (3 м 20 см). Гіганти характеризуються довгими кінцівками, недостатністю статевих функцій, зниженою фізичною витривалістю.

Інколи надмірне виділення гормону росту в кров починається після статевого дозрівання, тобто коли епіфізарні хрящі уже окостеніли і ріст трубчастих кісток у довжину більше неможливий. Тоді розвивається акромегалія: збільшуються кисті і стопи, кістки лицьової частини черепа (вони окостенівають пізніше), посилено ростуть ніс, губи, підборіддя, язик, вуха, голосові зв'язки товщають, тому голос стає грубим; збільшується об'єм серця, печінки, травного каналу.

Адренокортикотропний гормон (АКТГ) впливає на діяльність кори надниркових залоз. Збільшення кількості АКТГ у крові зумовлює гіперфункцію кори надниркових залоз, що приводить до порушення обміну речовин, збільшення кількості цукру в крові. Розвивається хвороба Іценка-Кушінга з характерним ожирінням обличчя і тулуба, волоссям, яке надмірно росте на обличчі і тулубі; нерідко при цьому у жінок ростуть борода і вуса; збільшується артеріальний тиск; розпушується кісткова тканина, що веде інколи до мимовільних переломів кісток.

В аденогіпофізі утворюється також гормон, необхідний для нормальної функції щитовидної залози (тиреотропін).

Кілька гормонів передньої частки гіпофіза впливають на функції статевих залоз. Це гонадотропні гормони. Одні з них стимулюють ріст і дозрівання фолікулів у яєчниках (фолітропін), активізують сперматогенез. Під впливом лютропіна у жінок відбувається овуляція і утворення жовтого тіла; у чоловіків він стимулює вироблення тестостерона. Пролактин впливає на вироблення молока в молочних залозах; при його нестачі вироблення молока знижується.

Із гормонів проміжної частки гіпофізу найбільше вивчений меланофорний гормон, або меланотропін, який регулює забарвлення шкірного покриву. Цей гормон діє на клітини шкіри, які містять зернятка пігменту. Під впливом гормону ці зернятка поширюються по всіх відростках клітини, внаслідок чого шкіра темнішає. При нестачі гормону забарвлені зернятка пігменту збираються в центрі клітин і шкіра блідне.

Під час вагітності в крові вміст, меланофорного гормону збільшується, що спричинює посилену пігментацію окремих ділянок шкіри (плями вагітності).

Гормони задньої частки гіпофіза (нейрогіпофіз) часто застосовують при пологах, коли треба посилити скорочення матки при слабкій пологовій діяльності, для зганяння посліду і припинення маткової кровотечі. При цьому діє гормон окситоцин. Він стимулює не тільки гладеньку мускулатуру матки, а й скоротливі клітини молочних залоз.

Найскладніша дія властива гормону задньої частки гіпофіза. Цей гормон називають антидіуретичним (АДГ); він посилює зворотне всмоктування води із первинної сечі в канальцях нирок, внаслідок чого зменшується кількість сечі, а також впливає на сольовий склад крові. При зменшенні кількості АДГ у крові настає нецукрове сечове виснаження (нецукровий діабет), при якому за добу виділяється до 10...20 л сечі. Разом з гормонами кори надниркових залоз АДГ регулює водно-сольовий обмін в організмі. Порівняно недавно вдалося довести, що окситоцин і АДГ не утворюються в задній частці гіпофіза. Тут вони тільки накопичуються і, можливо, дозрівають. Утворюються ці гормони в нейросекреторних клітинах переднього відділу підзгір'я, звідки по нервових волокнах транспортуються в задню частку гіпофіза. У зв'язку з цим окситоцин і АДГ називають нейрогормонами.

6. Надниркові залози

Надниркові залози — парний орган; розташовані вони у вигляді невеликих тілець над нирками. Маса кожної з них 8...10 г. Кожна залоза складається із двох шарів, які мають різне походження, різну будову і відмінні функції: зовнішнього — кіркового і внутрішнього — мозкового.

Із кіркового шару надниркових залоз виділено понад 40 речовин, які належать до групи стероїдів. Це — кортикостероїди (або кортикоїди). Виділяють три основні групи гормонів кіркового шару надниркових залоз: 1) глюкокортикоїди — гормони, які діють на обмін речовин, особливо на обмін вуглеводів. До них належать гідрокортизон, кортизон і кортикостерон. Помічено здатність глюкокортикоїдів пригнічувати утворення імунних тіл, що дало підставу застосовувати їх при пересаджуванні органів (серце, нирки). Глюкокортикоїдам властива протизапальна дія. Вони знижують підвищену чутливість до деяких речовин; 2), мінералокортикоїди. Вони регулюють переважно мінеральний і водний обмін. Гормон цієї групи альдостерон; , 3) андрогени і естрогени — аналоги чоловічих і жіночих статевих гормонів. Ці гормони менш активні, ніж гормони статевих залоз, виробляються в незначній кількості.

Гормональна функція кори надниркових залоз тісно пов'язана з діяльністю гіпофіза. Адренокортикотрощшй гормон гіпофіза (АКТГ) стимулює синтез глюкокортикоїдів і меншою мірою — андрогенів.

Мозкова частина надниркових залоз виробляє гормони, дія яких має багато спільного з дією симпатичної нервової системи.

Клітини, які утворюють мозкову речовину надниркових залоз, мають здатність до забарвлення в жовтий колір хромовими солями. Такі хромафінні клітини виділяють адреналін і його похідні.

Адреналін відомий як один із найбільш швидкодіючих гормонів. Він прискорює кругообіг крові, посилює і прискорює серцеві скорочення; поліпшує легеневе дихання, розширює бронхи; збільшує розпад глікогену в печінці, вихід цукру в кров; посилює скорочення м'язів, знижує їхню втому тощо. Всі ці впливи адреналіну ведуть до одного загального результату — мобілізації всіх сих організму для виконання важкої роботи.

Тісний зв'язок хромафінних клітин надниркової залози з симпатичною нервовою системою зумовлює швидке виділення адреналіну у всіх випадках, коли в житті людини виникають обставини, які вимагають від неї спішного напруження сил.

7. Підшлункова залоза

Позад шлунка поруч із дванадцятипалою кишкою, міститься підшлункова залоза. Ця залоза змішаної функції. Ендокринну функцію здійснюють клітини підшлункової залози, розташовані у вигляд! острі'вців. Гормон був названий інсуліном (Від лат. insyla— острівець).

Інсулін діє головним чином на вуглеводний обмін, справляє на нього вплив, протилежний адреналіну. Якщо адреналін сприяє якнайшвидшому витрачанню, в печінці запасів вуглеводів, то інсулін зберігає, поповнює ці запаси.

При захворюваннях підшлункової залози, які приводять до зниження вироблення інсуліну, більша частина вуглеводів, які надходять в організм, не затримується в ньому, а виводиться з сечею. Це приводить до цукрового виснаження (цукровий діабет). Найхарактерніші ознаки діабету — постійний голод, нестримна спрага, сильне виділення сечі і наростаюче схуднення.

У дітей цукровий діабет виявляється найчастіше у віці від 6 до 12 років, особливо після перенесення гострих інфекційних захворювань (кір, вітряна віспа, свинка). Помічено, що розвиткові захворювання сприяє переїдання, особливо багата вуглеводами їжа.

Інсулін за своєю хімічною природою — білкова речовина, яку вдалося одержати в кристалічному вигляді. Під його впливом відбувається синтез глікогену з молекул цукру і відкладання запасів глікогену в клітинах печінки. Разом з тим інсулін сприяє окислюванню цукру в тканинах, забезпечуючи найповніше його використання.

Завдяки взаємодії адреналінового та інсулінового впливу підтримується певний рівень цукру в крові, необхідний для нормального стану організму.

8. Вилочкова залоза

Вилочкова залоза — парний орган, який розташований позад грудини. До цього часу все ще вважається спірною належність її до ендокринних залоз, гормон залози не виділений у чистому вигляді. Більшість авторів все ж вважає вилочкову залозу ендокринною. Найбільшого розвитку залоза досягає в 11...13 років, коли маса її дорівнює 35...40 г, після чого настає зворотний розвиток, і у дорослих людей зберігаються серед жирової тканини лише окремі ділянки залози з ендокринною функцією.

Вважають, що гормон вилочкової залози бере участь у дозріванні лімфоцитів. У дорослих тварин видалення вилочкової залози приводить до зниження кількості лімфоцитів у крові на 60...70%, майже вдвоє зменшуються розміри лімфатичних вузлів і селезінки.

Видалення залози в перші дні після народження спричиняє різке ослаблення імунних властивостей організму, антитіла не утворюються.

У дітей з природженим недорозвитком вилочкової залози розвивається різка недостатність лімфоцитів, у крові відсутній гамма-глобулін, з яким пов'язано утворення антитіл. Такі діти звичайно гинуть у віці 2...5 місяців.

Вважають, що між вилочковою залозою і статевими залозами існує певний взаємозв'язок: вилочкова залоза гальмує активність статевих залоз, а статеві гормони спричиняють поступове зменшення маси вилочкової залози, різке зниження її функції.

9. Статеві залози

Статеві гормони виробляються статевими залозами, які належать до змішаних.

Чоловічі статеві гормони (андрогени) виробляються особливими клітинами сім'яників. Вони виділені із екстрактів сім'яних міхурців, а також із сечі чоловіків.

Справді чоловічим статевим гормоном є тестостерон і його похідна — андростерон. Вони зумовлюють розвиток статевого апарата і ріст статевих органів, розвиток вторинних статевих ознак: розвиток голосу, гортані, скелета, мускулатури, ріст волосся на обличчі і тілі. Разом з фолікулостимулюючим гормоном гіпофіза тестостерон активізує сперматогенез (дозрівання сперматозоонів).

При гіперфункції сім'яних міхурців у ранньому віці відзначається передчасне статеве дозрівання, швидкий ріст тіла і розвиток вторинних статевих ознак. Ураження або видалення яєчок (кастрація) в ранньому віці веде до припинення росту і розвитку статевих органів; вторинні статеві ознаки не розвиваються, збільшується період росту кісток у довжину, відсутній статевий потяг, оволосіння лобка дуже незначне або не настає зовсім. Не росте волосся на обличчі, голос зберігається високий протягом всього життя. Короткий тулуб та довгі руки і ноги надають євнухам характерного вигляду.

Жіночі статеві гормони (естрогени) виробляються в яєчниках. Вони впливають на розвиток статевих органів, вироблення яйцеклітин, зумовлюють підготовку яйцеклітин до запліднення, матки до вагітності, молочних залоз — до годування дитини.

Суто жіночим статевим гормоном вважають естрадіол. У процесі обміну речовин статеві гормони перетворюються на різноманітні продукти і виділяються з сечею, звідки їх штучно видаляють. До жіночих статевих гормонів належить прогестерон — гормон вагітності (гормон жовтого тіла).

Гіперфункція яєчників спричинює раннє статеве дозрівання з вираженими вторинними статевими ознаками і менструацією. Описані випадки раннього статевого дозрівання дівчаток у 4...5 років.

Статеві гормони протягом всього життя дуже впливають на формування тіла, обмін речовин і статеву поведінку.

10. Гормони і статеве дозрівання

Період статевого дозрівання. Протягом періоду дозрівання організм людини досягає біологічної зрілості. Діти не народжуються на світ з розвинутим статевим інстинктом. Пробудження його відбувається в роки статевого дозрівання.

Строки настання статевого дозрівання і його інтенсивність різні і залежать від багатьох факторів: стану здоров'я, характеру харчування, клімату, побутових і соціально-економічних умов. Неабияку роль відіграють і спадкові особливості.

Несприятливі побутові умови, неповноцінна їжа, нестача в ній вітамінів, тяжкі або повторні захворювання ведуть до затримання статевого дозрівання. У великих містах статеве дозрівання підлітків звичайно настає раніше, ніж у сільській місцевості.

В перехідний період відбувається глибока перебудова всього організму, головна роль в якій належить нервовій системі. Активізується діяльність залоз внутрішньої секреції. Під впливом гормонів гіпофіза посилюється ріст тіла в довжину. Гіпофіз також стимулює діяльність щитовидної залози, тому, особливо у дівчаток, під час статевого дозрівання помітно збільшується щитовидна залоза. Зросла активність гіпофіза приводить до посилення діяльності надниркових залоз, починається активна діяльність статевих залоз, виробляються статеві гормони, Підвищується збудливість автономної нервової системи.

Під впливом гормонів статевих та інших ендокринних залоз відбувається остаточне формування статевих органів і статевих залоз, починають розвиватися вторинні статеві ознаки, за якими одна стать відрізняється від іншої (статеві залози відносять до первинних статевих ознак).

У дівчаток округляються контури тіла, посилюється відкладення жиру в підшкірній клітковині, збільшуються і розвиваються грудні залози, кості таза роздаються вшир.

У хлопчиків росте волосся на обличчі та тілі, ламається голос, відбувається накопичення сім'яної рідини та нічні мимовільні виділення її (полюції). Повного розвитку вторинні статеві ознаки досягають до періоду статевої зрілості.

Статеве дозрівання у дівчаток починається раніше, ніж у хлопчиків. Після 7...8 років жирова клітковина розвивається у них за жіночим типом: жир відкладається в молочних залозах, на стегнах, сідницях, тому форми тіла округлюються спочатку в області стегон і тулуба, а потім в області плечового пояса і рук.

В 13...15 років спостерігається швидкий ріст тіла в довжину, з'являється рослинність на лобку і в пахвових западинах.

Характерні зміни відбуваються в статевих органах: збільшується в розмірах матка, в яєчниках дозрівають фолікули, починається менструація. В 16...17 років в основному закінчується формування скелета за жіночим типом. Для дівчини 19...20 років — час остаточного становлення менструальної функції, настання анатомічної і фізіологічної зрілості всього організму. У хлопчиків статеве дозрівання починається з 10...11 років, на цей час посилюється ріст статевого члена і яєчок. В 12...13 років змінюється форма гортані і ламається голос; в 13...14 років скелет формується за чоловічим типом; в 15...16 років посилено росте волосся під пахвами і на лобку, з'являється воно і на обличчі (вуса, борода), збільшуються яєчка, починається мимовільне виверження сім'я. Останні дані антропологів свідчать про те, що повне окостеніння, яке у чоловіків закінчується до 24 років,— основний критерій їхньої фізичної зрілості.

Складні процеси, які відбуваються в дитячому організмі в перехідний період, не можна пояснити тільки змінами в статевих органах. Перебудовується весь організм. Він швидко розвивається, посилено працюють внутрішні органи, змінюється психіка підлітка.

Період статевого дозрівання — порівняно тривалий період якісного розвитку дитячого організму, переходу його в зрілий. Цей розвиток відбувається нерівномірно. Одні процеси випереджають інші, тимчасово порушується гармонія в зовнішньому вигляді підлітка, в діяльності його внутрішніх органів, у настрої, поведінці. Ріст кінцівок випереджає ріст тулуба, рухи стають незграбні, вайлуваті. Відбувається це через порушення координаційних відношень у центральній нервовій системі. Підлітки усвідомлюють свою незграбність, зосереджують на цьому увагу, тому здаються ще більше незграбними. Разом з цим зростає м'язова сила, особливо на кінець статевого дозрівання: від 15 до 18 років маса м'язів збільшується на 12%, тоді як з моменту народження дитини до 8 років вона збільшуються лише на 4%.

Ріст м'язової сили у хлопчиків зумовлює потребу в її тренуванні. Дуже важливо розумно спрямувати цю енергію на корисну роботу.

За інтенсивним ростом кісткового скелета і м’язової системи у підлітків не завжди встигає розвиток внутрішніх органів — серця, легень, травного каналу.

Серце випереджає в рості кровоносні судини, внаслідок чого артеріальний тиск підвищується і утруднює передусім роботу самого серця. Водночас бурхлива перебудова всього організму, яка відбувається в період статевого дозрівання, в свою чергу ставить підвищені вимоги до серця. А недостатня робота серця («юнацьке серце») приводить нерідко до запаморочення, посиніння і похолодіння кінцівок у хлопчиків і дівчаток. Звідси і головний біль, і швидка втомлюваність, і періодичні приступи млявості; нерідко у підлітків буває непритомний стан через спазми мозкових судин. Із закінченням періоду статевого дозрівання ці порушення звичайно зникають безслідно.

Інтенсивний ріст, різке посилення діяльності залоз внутрішньої секреції, структурні і фізіологічні зміни в організмі дуже підвищують збудливість центральної нервової системи.

Емоції підлітків рухливі, мінливі, суперечливі: підвищена чутливість нерідко поєднується з бездушністю, соромливість — із навмисною розв'язністю, проявляється надмірний критицизм і нетерпимість до батьківської опіки.

В цей період часом спостерігається зниження працездатності, невротичні реакції, дратливість, плаксивість (особливо у дівчаток в період менструації).

Виникають нові стосунки між статями. У дівчаток загострюється інтерес до своєї зовнішності. Хлопчики намагаються показати перед дівчатками свою силу. Перші «любовні переживання» часом вибивають підлітків із колії, вони стають відлюдькуваті, починають гірше вчитися.

В перехідний період дітям особливо потрібне чуйне ставлення батьків і педагогів. Не треба спеціально привертати увагу підлітків до складних змін в їхньому організмі, психіці, проте роз'яснювати закономірність і біологічний зміст цих змін необхідно.

Дуже важливо, щоб у батькові, матері, педагогові підліток бачив друга, до якого можна звернутися з будь-яким питанням. Мистецтво вихователя у цих випадках полягає в тому, щоб знайти такі форми і методи роботи, які б переключали увагу дітей на різні і різноманітні види діяльності, відвертали їх від сексуальних переживань. Це насамперед підвищення вимог до навчання, праці і поведінки школярів.

Разом з тим дуже важливо, щоб дорослі тактовно, з повагою ставилися до ініціативи і самостійності підлітків, вміли спрямувати їхню енергію у правильне русло, бо підліткам властиво переоцінювати і свої сили, і міру своєї самостійності. Це теж одна із особливостей перехідного періоду.

В період статевого дозрівання велику роль відіграє і нормальний фізичний розвиток юнацького організму.

Потрібне різноманітне, достатнє харчування з великою кількістю вітамінів, а також тривалі прогулянки, заняття спортом.

Менструація. В перехідний період у дівчаток з'являються менструації. Це свідчить про те, що яєчники уже виробляють готові до запліднення дозрілі яйцеклітини.

Нормальним вважається початок менструації не раніше 11...12 років і не пізніше 17...18 років. Продовжуються менструації до 45...64 років, тобто до клімактеричного віку.

Нервові зворушення, сильний фізичний біль, переїзд із півночі на південь, з низини в гори можуть порушити менструальний цикл. Тривала, виснажлива робота, сильна перевтома можуть спричинити припинення менструації. Все це свідчить про те, що менструація — не місцевий процес, а один із проявів статевого циклу, який координується центральною нервовою системою.

Поява першої менструації свідчить тільки про початок статевої зрілості. І хоч дівчинка може уже завагітніти, статеві органи її, весь організм ще не дозріли для нормального статевого життя. Розвиток жіночого організму, як ми уже говорили, закінчується до 20 років, а в деяких випадках і пізніше. Тільки в цьому віці допустиме статеве життя.

Менструація в середньому триває від 2 до 5 днів. За цей час виділяється близько 50...150 см³ крові. Якщо менструації встановилися, то вони повторюються приблизно через кожні 24...28 днів. Цикл вважається нормальним, коли менструації настають через однакові проміжки часу, продовжуються однакову кількість днів і з однаковою інтенсивністю. Спочатку менструації можуть тривати 7...8 днів, зникати на кілька місяців, на рік і більше. Найчастіше більш-менш правильна періодичність менструального циклу встановлюється після деяких коливань протягом року.

Перша менструація часом супроводжується поганим загальним станом, слабкістю, болем або значною втратою крові. Інколи можуть бути також слабке підвищення температури, блювання, пронос або запор, запаморочення.

Під час менструації не обов'язково лежати. При доброму самопочутті необхідно вести звичайний спосіб життя, продовжувати займатися ранковою гімнастикою — нескладними фізичними вправами. Забороняються на цей час вправи, пов'язані із стрибками, їзда на велосипеді, підняття важких речей. Не рекомендується кататися на ковзанах, лижах, здійснювати тривалі піші переходи, приймати ванни, купатися, загоряти.

Якщо менструації дуже болісні, сильні, треба звернутися до лікаря. При менструаціях, які супроводжуються погіршенням загального стану організму, дівчата звільняються від занять або роботи. Під час менструацій дівчина повинна оберігати себе, особливо ноги і нижню частину живота, від охолодження. Взимку для цього треба носити довгі теплі рейтузи, влітку — щільні закриті трико. Не можна сідати на холодне каміння та інші охолоджені предмети.

Із харчового раціону під час менструації треба виключити, такі дуже збудливі речовини, як оцет, гірчиця, перець, хрін. Не можна пити пиво, вино та інші алкогольні напої, бо внаслідок посилення кровообігу це може привести до менструальних кровотеч.

Особливо треба стежити за своєчасним випорожненням сечового міхура і кишок, бо переповнення їх приводить до зміщення матки, що може бути причиною болю, затримання виділень. Дівчина повинна особливо ретельно стежити за чистотою-свого тіла під час менструації, бо внутрішня поверхня матки при цьому кровоточить, перетворюється на своєрідну ранову поверхню, де мікроби знаходять сприятливе поживне середовище.

Полюція (від лат. pollutio — бруднення, мазання) — мимовільне виділення сімені, яке виникає з настанням періоду статевого дозрівання. Найчастіше ці виділення сімені відбуваються, вві сні.

Поява першої полюції свідчить про те, що у хлопчика почали вироблятися сперматозоони. Змішуючись з виділеннями, сім'яних міхурців і передміхурової залози, вони у вигляді сімені накопичуються у статевих шляхах і природним шляхом після напруження статевого члена видаляються у вигляді нічних мимовільних вивержень.

Перша полюція буває приблизно у 15....16 років. З цього часу полюції можуть бути навіть у дорослого чоловіка при тривалій статевій стриманості.

Нічне виділення сімені — явище цілком нормальне, фізіологічне. Воно спостерігається у кожного юнака або чоловіка, який не живе статевим життям. Тому не треба ні побоюватися, ні соромитися полюцій. Після них не буває ніяких розладів.

Полюції звичайно виникають 1...3 рази на місяць. Вони можуть бути і рідше, раз на 1,5...2 місяці. В середньому полюції" з'являються з перервами від 10 до 60 днів. Якщо полюції спостерігаються кожну ніч або навіть кілька разів на ніч, то в цьому разі треба звертатися до лікаря.

Поява полюцій аж ніяк не свідчення того, що юнак дозрів, перетворився на справжнього чоловіка. І хоч у сім'яній рідині підлітка можуть бути уже зрілі сперматозоони, здатні запліднити жіночу яйцеклітину, проте це нітрохи не показник того, що організм підлітка готовий до статевого життя.

За допомогою полюцій організм звільняється від надміру сім'яної рідини і статевого напруження. Це дуже доцільна і природна реакція організму, яка створює фізіологічні умови для статевої стриманості.

Щоб полюції не повторювалися дуже часто, юнакам не рекомендується на ніч їсти гострі страви, пити багато рідини, вкриватися теплою ковдрою, спати в плавках або тісних трусиках. Постіль повинна бути не дуже м'якою. Крім того, необхідно тримати в чистоті крайню плоть.

Схема розташування ендокринних залоз:

1 — шишкоподібне тіло; 2 — гіпофіз; 3 — щитовидна залоза; 4 — прищитовидні залози; 5 — вилочкова залоза; 6 — підшлункова залоза; 7 — надниркові залози; 8 — яєчник (у дівчинки); 9 — яєчко (у хлопчика).

Список використаної літератури

1. Антипчук Ю.П., Вожик Й.Б., Лебедєва Н.С., Луніна Н.В. Анатомія і фізіологія дитини (з основами шкільної гігієни). Практикум. – К.: Вища школа, 1984.

2. Белецкая В.И. и др. Школьная гигиена. – М.: Просвещение, 1983.

3. Гуминский А.А., Леонтьева И.И., Тупицина Л.П. Руководство к выполнению лабораторных занятий по возрастной физиологии. – М.: МГПИ, 1984.

4. Даценко І.І. Гігієна і екологія людини. – Львів: Афіша, 2000.

5. Ермолаев Ю.А. Возрастная физиология. – М.: Высшая школа, 1985.

6. Литвинова Г.О., Ванханен В.Д. Гігієна. – К.: Здоров’я, 1994.

7. Подоляк-Шумило Н.Г., Познанський С.С. Шкільна гігієна. – К.: Вища школа, 1981.

8. Хрипкова А.Г. Вікова фізіологія. – К.: Вища школа, 1982.

9. Хрипкова А.Г. и др. Возрастная физиология и школьная гигиена. – М.: Просвещение, 1990.