Грошово-кредитні інструменти як засіб економічного зростання

Вступ

Формування економічної системи ринкового типу зумовлює перехід до економічних методів управління, важливою складовою яких є різноманітні фінансово-кредитні важелі. Це посилює роль банків у створенні ринкової моделі функціонування економіки України і висуває на перший план необхідність глибоких перетворень у банківській системі й формування цілісного механізму грошово-кредитного регулювання економіки.

Актуальність теми зумовлена тим, що в період трансформації економіки та переходу до ринкових методівгосподарювання грошово-кредитна політика покликана створити важливі передумови для стабілізації економіки та її подальшого розвитку. Грошово-кредитна політика не може виступати як політика, відокремлена від інших складових економічної політики, її завдання повинні бути не самоціллю, а дієвим засобом досягнення стійкого економічного зростання. Від її ефективності безпосередньо залежать подолання залишкових явищ і тенденцій, притаманних командно-плановим методам господарювання, утвердження довіри до економічної політики країни та її національної валюту.

Дослідженню проблем державного управління грошовим обігом, фінансам та банківської діяльності присвячено багато праць вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, зокрема Беседіна В.Ф., Жданова В.І., Гольцберга М.А., Михайличенка С.Ю., Мороза А.М тощо. В той же час практично відсутнім запишається дослідження принципів та методів грошово-кредитної політики на ґрунті точного аналізу ефективних рішень, особливо в трансформаційних економічних умовах.

З огляду на це необхідне цілеспрямоване вивчення теоретичних засад і практичних результатів грошово-кредитного регулювання в економічно розвинених країнах. Це потребує насамперед з’ясування теоретичних принципів грошово-кредитного регулювання економіки і розкриття його внутрішніх механізмів.

Тому метою даної дипломної роботи є вивчення теоретичних засад грошово-кредитної політики в Україні, дослідження впливу інструментів грошово-кредитної політики на економічне зростання в України, а також розробка заходів щодо стабілізації грошового та кредитного ринку.

При написанні дипломної роботи нами були поставлені та вирішені наступні завдання, а саме:

- визначити місце грошово-кредитної політики в загальноекономічній політиці держави на сучасному етапі її розвитку;

- розглянути цілі та завдання грошово-кредитної політики центральних банків зарубіжних країн та Національного банку України;

- ознайомитися з сучасними концепціями грошово-кредитної політики;

- проаналізувати сучасний стан застосування інструментів грошово-кредитної політики;

- дослідити вплив фінансових інструментів грошово-кредитної політики на економічне зростання;

- оцінити вплив коливань облікової ставки на рівень кредитної активності суб’єктів господарювання;

- дослідити, яким чином відбувається регулювання економіки шляхом операцій на відкритому ринку;

- провести моделювання поведінки ставок грошового ринку у форматі існуючої операційної структури монетарної політики.

Об’єктом дослідження є інструменти грошово-кредитної політики Національного банку України, який є регулюючим органом банківської системи України. Предметом діяльності даної установи є підтримання курсу національної грошової одиниці, монопольно здійснювати емісію національної валюти та організовувати її обіг, виступати кредитором останньої інстанції для банків і організовувати систему рефінансування, встановлювати для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку та звітності, захисту інформації, забезпечувати створення та методологічно забезпечувати систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та інше.

Методологічною основою дослідження виступають різноманітні методи обробки даних, а саме: порівняльний аналіз, метод дедукції та індукції, методи, які включають розрахунок аналітичних таблиць, побудова та порівняння системи показників, статистичний та логічний методи.

При написанні дипломної роботи були використані роботи вітчизняних і зарубіжних авторів, матеріали періодичних видань, законодавчі та нормативні документи, а також фінансова звітність Національного банку України за 2002–2005 рр.

1. Економічна сутність інструментів грошово-кредитної політика

1.1 Місце і роль монетарної політики у загальнодержавній економічній політиці та її сутність

Головним результатом функціонування грошової системи є розроблення і реалізація певної грошово-кредитної політики. Позитивний вплив цієї політики на розвиток економіки визначає ефективність самої грошової системи.

У літературі застосовується кілька підходів до визначення сутності грошово-кредитної політики. Представники одного з них трактують монетарну політику надто вузько – як урядову політику впливу на кількість грошей в обороті. Представники іншого підходу визначають її надто розширено – як один із секторів економічної політики вищих органів державної влади. У першому випадку механізм монетарної політики обмежується лише впливом на кількість грошей і явно збіднюються його результативні можливості, у другому – не визначено специфічного характеру монетарної політики, її відмінностей від інших секторів економічної політики, її особливого механізму впливу на економічні процеси.

Більш повно і точно виражає сутність монетарної політики визначення її як комплексу взаємопов’язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через центральний банк. Як випливає з цього визначення, монетарній політиці властиві комплексність, різноваріантність регулятивних заходів; спрямованість їх на досягнення певних, заздалегідь визначених суспільних цілей; заходи ці реалізуються центральним банком через механізм грошового ринку. При такому підході монетарна політика набуває чітких, економічно обумовлених обрисів. Вона має внутрішньо єдину інституційну основу – грошовий ринок і банківську систему. У такому трактуванні монетарна політика являє собою організаційно оформлений регулятивний механізм зі своїми специфічними цілями, інструментами та роллю в економічному регулюванні [41].

Об’єктами, на які найчастіше спрямовуються регулятивні заходи монетарної політики, є такі змінні грошового ринку:

- пропозиція (маса) грошей;

- ставка процента;

- валютний курс;

- швидкість обігу грошей та ін.

Залежно від економічної ситуації в країні об’єктом монетарного регулювання може бути вибрана одна з них чи навіть кілька одночасно.

В Україні головним суб’єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки – Міністерство фінансів, Міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговельний баланси, рівень зайнятості та ін.). Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.

Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить Національному банку, оскільки він несе відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери. Як передбачено Конституцією України (ст. 100), Рада НБУ самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням [1].

Відповідно до Закону України «Про Національний банк України», основні засади грошово-кредитної політики – комплекс змінних індикаторів фінансової сфери, що дають можливість Національному банку України з допомогою інструментів (засобів та методів) грошово-кредитної політики здійснювати регулювання грошового обігу та кредитування економіки з метою забезпечення стабільності грошової одиниці України як монетарної передумови для економічного зростання і підтримки високого рівня зайнятості населення [53].

Сьогодні всі визнають, що для реалізації свого впливу на економіку держава повинна розробляти відповідну економічну політику. Зблизились позиції і щодо цілей цієї політики. Дерево цілей макроекономічної політики наведено на рис. 1.1.

Рис. 1.1 Дерево цілей макроекономічної політики держави

Ефект заходів монетарної політики не обмежується грошово-кредитною сферою, а проявляється також у реальній економіці завдяки впливу монетарних змін на виробництво, інвестиції, зайнятість тощо. Тому монетарна політика по суті є складовою загальноекономічної політики держави (див. рис1.2)[1].

Структурна політика передбачає надання субсидій чи інших стимулів активізації розвитку відносно відсталих регіонів (регіональна політика) чи певних галузей, секторів виробництва (секторальна політика).

Політика конкуренції передбачає заходи антимонопольного характеру, вільного ціноутворення, доступу на ринки всім підприємцям, установлення особливих правил взаємовідносин там, де вільна конкуренція утруднена – в енергетиці, сільському господарстві тощо.

Рис. 1.2. Структура загальноекономічної політики держави і місце в ній грошово-кредитної політики

Соціальна політика передбачає заходи, спрямовані на забезпечення соціальної рівності та забезпеченості всіх членів суспільства шляхом часткового перерозподілу доходів.

Особливе місце в економічній політиці займають заходи, що належать до кон’юнктурної політики, яка реалізується через регулятивний вплив держави на ринкову кон’юнктуру, на співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках.

Фіскально-бюджетна політика зводиться до економічного регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фінансових ресурсів, фінансування витрат держави, пов’язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій [41].

Залежно від напряму та темпів зміни пропозиції грошей та рівня процента розрізняють такі види грошово-кредитної політики:

- експансійна;

- рестрикційна.

При експансійній політиці допускається неконтрольоване, довільне зростання пропозиції грошей, через що гроші стрімко «дешевіють». Наслідком такої політики неминуче стає інфляція, темпи якої швидко зростають, у зв’язку з чим її ще називають політикою інфляції.

При політиці грошово-кредитній рестрикції допускається стрімке, не досить зважене скорочення пропозиції грошей, внаслідок чого стрімко «дорожчають», сукупний попит скорочується, провокуючи зниження рівня цін і падіння економічної активності. Цю політику називають політикою дефляції.

Пряме втручання держави в економічне життя допускається у тих випадках, коли заходи фіскально-бюджетної та монетарної політики не можуть дати бажаного результату чи він настане із запізненням.

Головним завданням кон’юнктурної політики є забезпечення рівномірного розвитку економіки через згладжування коливань у кон’юнктурних процесах із метою досягнення загальноекономічної рівноваги. Таке згладжування може забезпечуватися методами як монетарної, так і фіскальної політики, або ж обома одночасно.

Взаємозв’язок методів фіскальної і монетарної політики виявляється, передусім, у спільності окремих їхніх груп.

Наприклад, пожвавлення ринкової кон’юнктури через збільшення сукупного попиту може бути забезпечене двома методами монетарної політики (зниження облікової ставки і збільшення пропозиції грошей) та двома методами фіскальної політики (зростання бюджетних видатків та скорочення податків). Стримування ринкової кон’юнктури досягається зменшенням сукупного попиту під впливом тих самих чотирьох методів, але протилежного спрямування.

У зв’язку з тим, що грошово-кредитна політика є основною складовою системи загальноекономічної політики, її роль у розвитку економічних процесів дуже важлива, оскільки нормальний розвиток ринкового суспільства неможливий без відповідного коригування економічних процесів з боку держави.

Водночас монетарна політика є не просто однією з складових регулятивної системи держави, а її ключовим елементом з огляду на результативність, ефективний вплив на економіку. Держава може регулювати основні економічні процеси і немонетарними заходами (адміністративними, фіскальними тощо) та домагатися прийнятих результатів, особливо на короткострокових проміжках часу. Про це свідчить і досвід Радянського союзу та країн з командно-адміністративною системою господарювання. Проте широке застосування адміністративних методів стримує ринкові процеси, позбавляє економіку внутрішньої здатності до саморегуляції, робить її повністю залежною від вольових рішень державних структур, тобто неринковою. Тільки застосування монетарних методів дає можливість зберегти ринкову сутність економіки і забезпечити достатню урегульованість її ззовні, як того вимагає розвиток суспільства на демократичних засадах.

Застосування методів монетарної політики сприяє також посиленню здатності ринкової економіки до саморегуляції, підвищенню ефективності механізму її здійснення завдяки нейтралізації монетарними заходами окремих недоліків, внутрішньо властивих ринковій економіці. Йдеться насамперед про неспроможність ринкового механізму забезпечити рівномірне економічне зростання, стабілізацію зайнятості та цін. Тільки у разі проведення відповідної монетарної політики (рестрикція чи експансія) вдається згладити циклічні коливання і стабілізувати на прийнятому рівні основні економічні індикатори, передусім, рівень цін та інфляцію.

Завдяки стабілізаційній здатності монетарна політика відіграє надзвичайно важливу роль на переломних стадіях економічного циклу – під час виходу з депресій, гальмування економічного спаду, запобігання кризи надвиробництва. Відповідними монетарними заходами центральний банк має можливість активізувати чи сповільнити кожен з цих процесів залежно від завдань загальноекономічної політики держави.

Грошово-кредитна політика в економічній літературі частіше всього визначається, як політика центрального банку, що регулює кількість грошей в обігу. Це визначення акцентує увагу на взаємодії грошово-кредитної політики на сферу обігу. Відповідно до Закону України «Про Національний банк України», грошово-кредитна політика – комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, направлених на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу [53]. Більш точну трактовку даної категорії наводить Симановский А.Ю. Монетарна політика визначається ним, як «управління грошовою пропозицією або створення умов для доступу економічних суб’єктів до кредитів і (або) під відсоткову ставку, що відповідає відповідним економічним цілям». На відміну від першого визначення друге підкреслює можливість впливу грошово-кредитної політики не тільки на сферу обігу, але й на сферу виробництва. [71]

У енциклопедії банківської справи України наведено наступне визначення, грошово-кредитна політика – комплекс взаємопов’язаних, скоординованих заходів держави у сфері грошового обігу і кредиту, спрямованих на забезпечення стійкого, ефективного функціонування економіки, зокрема, на регулювання пропозиції грошей з метою стабілізації товарних цін, обсягів виробництва і зайнятості, процента, курсу національної грошової одиниці, згладжування коливань кон’юнктури ринків [16].

Розрізняють методи та інструменти грошово-кредитної політики.

Методи грошово-кредитної політики – це способи дії на орієнтири грошово-кредитної політики, що здійснюються шляхом застосування визначених інструментів грошово-кредитної політики.

Інструменти грошово-кредитної політики – це тісно пов’язані з цільовими орієнтирами грошово-кредитної політики показники, що знаходяться в сфері дії Національного банку як органа грошово-кредитного регулювання, величина яких може бути достатньо швидко скоректована.

Методи грошово-кредитної політики поділяються на:

- адміністративні;

- економічні.

До адміністративних методів грошово-кредитної політики відносять:

- лімітування рівня відсоткових ставок по кредитам;

- обмеження об’єму кредитів, що видаються кредитним організаціям;

- селективна кредитна політика, що реалізується шляхом:

a) встановлення кількісних параметрів на кредити, що направляються в пріоритетні галузі економіки;

b) створення спеціалізованих кредитних організацій, що здійснюють кредитування пріоритетних галузей по більш низьким відсотковим ставкам;

- портфельні обмеження, що передбачають нав’язування кредитним установам в зобов’язання купівлю державних цінних паперів;

- валютні обмеження, що включають:

a) продаж частини валютної виручки центральному банку по офіціальному курсу;

b) ліцензування продажу іноземної валюти імпортерам;

c) обмеження операцій кредитних організацій по купівлі-продажу валюти на внутрішньому ринку і ін.

До економічних методів грошово-кредитної політики відносять:

- нормативні методи, що здійснюються шляхом використання таких інструментів, як:

a) відрахування в фонд обов’язкових резервів;

b) коефіцієнти і нормативи, що встановлюються для кредитних організацій;

- коректуючи методи, що здійснюються шляхом використання наступних інструментів грошово-кредитної політики:

a) визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків;

b) процентну політику;

c) рефінансування комерційних банків;

d) управління золотовалютними резервами;

e) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов’язаннями, на відкритому ринку;

f)регулювання імпорту та експорту капіталу;

g) емісія власних боргових зобов’язань та операції з ними.

Таким чином, можна зробити наступні висновки. Для більш широкої трактовки терміну «грошово-кредитна політика» необхідно відмітити її зв'язок із сферою виробництва. Крім того, визначаючи зв'язок грошово-кредитного регулювання, необхідно чітко визначити ступінь її впливу на основні макроекономічні показники, враховуючи зовнішньоекономічну ситуацію [71].

1.2 Класифікація методів та інструментів грошово-кредитної політики

Грошово-кредитна політика – одне з головних направлень державної економічної політики; заходи щодо державного управління грошовим обігом і кредитом, які здійснюються центральним банком в певних комбінаціях і направлені на стримування інфляції та стійкий розвиток економіки.

Прямими інструментами, що відображають прямий зв'язок методу і тактичної мети (об’єкту регулювання), центральний банк встановлює чи лімітує цінову або кількісну змінну. Непрямі методи впливають на тактичну мету через зміну ринкової кон'юнктури. Велика частина емісійних банків в 1970-ї рр. використовувала прямі методи; з початку 1080-х рр. розвинені країни, а з 1990-х років – інші країни перейшли на непрямі інструменти.

Грошово-кредитна політика уявляє собою комплекс відповідних інструментів, об’єднаних в одне ціле та діючих одночасно та у взаємодії. Розглянемо класифікацію інструментів грошово-кредитної політики, яка передбачає їх групування за визначеними ознаками, встановлення взаємозв’язку та взаємозалежності, а також відображення характерних особливостей та аналіз дій.

В основу класифікації покладено групування інструментів за значимістю – базові і додаткові (див. таблицю 1.1).

Базові інструменти використовуються у більшості країн, включаючи розвинені, формують основні направлення грошово-кредитної політики, які мають ефективний вплив на грошово-кредитні відносини і економіку в цілому, наприклад операції на відкритому ринку.

Додаткові інструменти доповнюють базові, їх дія може не мати чітко вираженого ефекту. Наприклад, депозитні операції нейтралізують надлишкову ліквідність як результат дій інших, емісійних інструментів грошово-кредитної політики (рефінансування), тому ці операції вторинні. Іноді додаткові інструменти відображають національні особливості грошового обігу і кредиту. Наприклад, методи організації готівково-грошового обігу і використання профіциту державного бюджету для стерилізації ліквідності.

Економічна сутність інструменту визначає. Яким є метод (операція): грошовим, кредитним, або одночасно грошовим і кредитним (грошово-кредитним). Наприклад, лімітування кредитування – кредитний.

Направленість відображає направлення метода (конкретної операції метода) на грошову масу, що функціонує. Функціональна грошова маса – це грошова маса, яка реально обслуговує економіку, тобто грошова маса в обігу за винятком коштів на рахунках обов’язкових резервів, в депозитах центрального банку. Наприклад, при депозитах центрального банку грошова маса не зміниться, а функціонуюча зменшиться.

Характер впливу методу – емісійна – це зміна пропозиції грошей (рефінансування), неемісійна – норма обов’язкового резервування.

Характер впливу інструменту – ринковий. Передбачає економічні стимули; адміністративний – примусові, які обов’язкові для виконання суб’єктами.

Слід відзначити, що в економічній сутності грошово-кредитної політики покладено управління грошовими оборотом. Національний банк України має монопольне право на емісію грошових знаків і тому відповідає за ефективність грошового обігу. Національний банк України проводить грошово-кредитну політику виходячи з необхідності створення сприятливих умов для довгострокового економічного розвитку держави. Низький рівень інфляції і стабільність національної валюти є основою для прийняття ефективних рішень щодо здійснення заощаджень, інвестицій та споживчих витрат – базових для стійкого економічного зростання. Тому, головними цілями єдиної державної грошово-кредитної політики, що здійснюється Національним банком України спільно з урядом, є стійке, поступове зниження інфляції та підтримка її на низькому рівні. За прогнозними даними у 2006 році інфляція повинна буде утримуватися у діапазоні 8,5–9,5% [48]. Зазначену динаміку інфляції Національний банк України принципово може забачити за допомогою інструментів грошово-кредитної політики.

Історичний досвід багатьох країн, у тому числі і сучасної України свідчить, що перехід від політики таргетування інфляції, що застосовується багатьма центральними банками, потребує відмови від політики керованого плаваючого валютного курсу, яку Національний банк України проводить в останні роки. Крім того, у формуванні індексу споживчих цін, динаміка яких лежить за поза зоною впливу з боку Національного банку України, значний вплив спричиняє високий рівень регулювання цін, що може змінити побудовано траєкторію інфляції відповідно до взаємодії з монетарними інструментами.

В цілому слід зазначити, що зі стабілізацією ситуації Національному банку України, поступово необхідно послідовно скоротити власну участь на валютному ринку, що сприяє поступовому впровадженню ринкових механізмів визначення вартості гривні. Скорочення необхідності в валютних інтервенціях Національного банку України на валютному ринку підвищить більш ефективно контролювати динаміку грошової пропозиції і інфляції. Крім того, скорочення інтервенцій на валютному ринку підвищить роль Національного банку України в галузі процентної політики. Така політика буде стимулювати стимулює інвестиційні процеси та збільшує темпи економічного зростання.

При проведенні політики керованого плаваючого валютного курсу роль процентної політики Національного банку України щодо управління інфляційними процесами суттєво обмежена, однак використання процентних ставок може бути ефективним для запобігання надмірного притоку короткострокового портфельного капіталу та надлишкової ліквідності за допомогою операцій на відкритому ринку.

Таким чином, вплив на рівень інфляції здійснюється Національним банком України на підставі комбінування використання трьох основних інструментів грошово-кредитної політики: вибору курсової політики, обмеження за допомогою операцій на відкритому ринку грошової пропозиції у відповідності з параметрами грошової програми, встановлення короткострокових процентних ставок за операціями Національного банку України.

Незважаючи на зниження ефективності використання показника грошової маси в якості проміжної мети для досягнення запланованого рівня загальної інфляції, динаміка і структура грошової маси залишаються важливими орієнтирами для оцінки поточних монетарних умов, інфляційних очікувань та визначення середньо термінового тренда інфляції.

Для досягнення кінцевих цілей грошово-кредитної політики Національний банк повинен мати систему інструментів, які б дозволили забезпечити збалансований і відносно стійкий стан грошово-кредитної сфери при різних сценаріях економічного розвитку. Набір інструментів грошово-кредитної політики і системи їх застосування повинні забезпечувати Національному банку України можливість не тільки регулювати рівень вільних грошових коштів банківської системи, але і формувати сукупну пропозицію грошей на довгострокову перспективу за механізмом, який би забезпечив залежність динаміки сукупної пропозиції коштів від дій Національного банку України, які вживаються для усунення диспропорцій між попитом і пропозицією грошей.

1.3 Характеристика інструментів грошово-кредитної політики

Національний банк України розробляє систему фінансових інструментів грошово-кредитної політики відповідно до «Основних засад грошово-кредитної політики», які розробляються щорічно і спрямовані на виконання головної функції діяльності національного банку України, покладеної на нього Конституцією України (ст. 99) – забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

Розглянемо більш детальніше інструменти грошово-кредитної політики, які застосовує Національний банк України, що визначені статтею 25 Закону України «Про Національний банк України».

Процентна політика

Процентна політика Національного банку України визначається Положенням «Про процентну політику Національного банку України», яке затверджено Постановою Національного банку України від 18 серпня 2004 за №389 [55].

Процентна політика Національного банку України використовується з метою удосконалення засобів і методів здійснення грошово-кредитної політики Національного банку України в частині визначення Національним банком України процентних ставок за своїми операціями та індикативного регулювання діяльності банків.

У своїй діяльності Національний банк визначає наступні види ставок:

· індикативна процентна ставка – рекомендований орієнтовний розмір процентних ставок для банків щодо проведення ними операцій із залучення та розміщення коштів;

· облікова ставка Національного банку України – один з монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк установлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період і є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку;

· процентна ставка – установлений розмір плати за розміщені чи залучені кошти, що встановлюється Національним банком як важіль впливу на економічні процеси, застосовується у сферах економіки, банківської та зовнішньоекономічної діяльності, а також як інструмент в антиінфляційних заходах;

· ставка рефінансування – процентна ставка, за якою Національний банк України надає банкам на визначений строк кредити рефінансування;

· ставка за депозитами овернайт – процентна ставка, за якою Національний банк України залучає тимчасово вільні кошти банків строком на один робочий день;

· ставка за кредитами овернайт – процентна ставка, за якою Національний банк України надає банкам кредити строком на один робочий день;

· ставка залучення тимчасово вільних коштів банків – процентна ставка, за якою Національний банк України залучає тимчасово вільні кошти банків відповідно до визначених строків понад один робочий день.

Національний банк України щоденно оголошує процентні ставки за своїми операціями.

Національний банк України може рекомендувати банкам при проведенні пасивних та активних операцій застосовувати індикативні розміри процентних ставок з урахуванням ситуації на грошово-кредитному ринку.

Визначення рівня та характеру змін облікової ставки Національного банку України залежить від тенденцій загального економічного розвитку, макроекономічних та бюджетних процесів, стану грошово-кредитного ринку.

При встановленні облікової ставки до уваги беруться тенденції розвитку та змін таких показників:

– прогнозний і фактичний рівень інфляції у відповідному періоді;

– прогнозний і фактичний рівень зміни індексу цін виробників промислової продукції;

– середній рівень інфляції за попередні 12 місяців;

– середня облікова ставка за попередні 12 місяців;

– темпи приросту грошової маси в обігу;

– структура прогнозних і фактично випущених в обіг Національним банком;

– платіжних засобів у відповідному періоді;

– динаміка процентних ставок на міжбанківському ринку кредитних ресурсів;

– динаміка процентних ставок за кредитами та депозитами банків.

При визначенні облікової ставки Національний банк враховує й інші фактори, які можуть вплинути на вартість коштів у національній валюті – інфляційні або девальваційні очікування, процентні ставки рефінансування, які використовуються центральними банками країн, що мають тісні торговельно-економічні зв'язки з Україною. Розмір облікової ставки розглядається Комітетом з монетарних питань Національного банку України, затверджується рішенням Правління Національного банку України та діє до її зміни.

Політика обов’язкових резервних вимог

Резервні зобов’язання виникли як специфічне забезпечення щодо депозитів банківських установ. Вперше резервні зобов’язання були використані в США в 1863 році до часу створення Федеральної резервної системи. У відповідності до банківського законодавства норма резервування для банків Нью-Йорка дорівнювала 25% вкладів. Резерви депонувалися на рахунках самих банківських установ.

У всіх європейських країнах резервні вимоги вводилися з метою управління ліквідністю банківської системи. У наш час ставиться більш конкретна мета – використання обов’язкових резервів для грошово-кредитного регулювання довгострокових проблем стабілізації грошового обігу та стримування темпів інфляції. У країнах із стабільною економікою, високим ступенем розвитку ринкових відносин, високорозвиненою банківською системою не виникає необхідності регулювати банківську діяльність за допомогою названого механізму, тому обов’язкові резерви в управлінні грошово-кредитним ринком відіграють незначну роль. У періоди, коли в тій чи іншій країні формується ринкова економіка, виникає потреба використовувати резервні вимоги як гарантію стабільності банківської системи в цілому, що спостерігається в Україні.

Слід зазначити, що резервні вимоги виконують декілька функцій, головними з яких є:

· Грошовий буфер. У випадках дефіциту ліквідності на міжбанківському ринку короткострокова відсоткова ставка зростає. Для стабілізації її коливань центральний банк знижує резервний коефіцієнт і забезпечує для банківських установ приток додаткових грошових коштів. Маніпулювання нормою резервування забезпечує специфічний буфер, який пом’якшує кон’юнктуру грошового ринку.

· Управління ліквідністю. Резервні вимоги виступають одним із чинників грошової позиції банківських установ і попиту на запозичені резерви центрального банку. Зміна резервного коефіцієнту дозволяє регулювати ліквідність банківської системи в короткостроковому періоді.

· Регулювання грошової пропозиції. Обов’язкові резерви відбивають провідну роль у якості чинника обмеження кредитної емісії банківських установ. Зменшення норми резервування розширює кредитну активність банків, а скорочення резервного коефіцієнта – відповідно до її зменшення. Тим самим за рахунок резервних вимог центральний банк може регулювати пропозицію грошей в економіці.

· Оподаткування. Резервні вимоги умовно можна вважати податками на банки. Пруденційне залучення центральним банком дешевих ресурсів дозволяє йому зволікати дохід монопольного характеру.

· Другорядні регулюючі функції. У ряді випадків резервні вимоги виконують функцію страхування депозитів і регулювання міжнародного потоку капіталу.

Використання функцій резервних вимог у країнах трансформаційного економічного періоду можна розглянути у таблиці 1.2.

Із даних наведених у таблиці 1.2 видно, що буферна функція в зазначених країнах працює менш ефективно, ніж в промислових країнах. За оцінкою спеціалістів банку міжнародних розрахунків, вона ефективна тільки в Індії, південній Кореї, Малайзії, Мексиці і Південній Африці. Компенсуючи непрацездатність буферної функції, центральні банки використовують інші інструменти грошово-кредитної політики, зокрема, з метою стабілізаціївідсоткових ставок використовують операції короткострокового рефінансування. У країнах з перехідною економікою резервування продовжує виконувати функцію оподаткування В Латиській Америці тільки банк Мексики не отримує сеньйоражу від резервних відрахувань. А в Центральній і Східній Європі його не використовують. Банк Естонії та Чехії перший нараховує відсотки на резерви за депозитною короткостроковою відсотковою ставкою Європейського центрального банку, другий – за ставкою двохтижневого репо з чеськими державними зобов’язаннями. В майбутньому усі країни Центральної та Східної Європи повинні відмовитися від функції податку, з метою приєднання до Єврозони.

Національний банк України для контролю за грошовими агрегатами шляхом зниження (збільшення) грошового мультиплікатора використовує норматив обов’язкового резервування як один з інструментів здійснення грошово-кредитної політики на підставі статей 15, 25, 26 Закону України «Про Національний банк України», статті 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Положення «Про порядок формування обов’язкових резервів для банків України» від 21 квітня 2004 р за №172.

Таблиця 1.1. Функції резервних вимог у перехідних економіках та тих, що розвиваються

Обов’язковому резервуванню підлягають усі залучені та обліковані на балансу банку кошти юридичних та фізичних осіб як у національній, так і в іноземній валюті, за винятком кредитів, залучених від інших банків та іноземних інвестицій, отриманих від міжнародних фінансових установ.

Обов’язкове резервування здійснюється в процентному відношенні до зобов’язань в цілому за зведеним балансом банку – юридичної особи, включаючи філії. І відповідна сума коштів обов’язкових резервів у національній валюті повинна перебувати на кореспондентському рахунку банку в Національному банку України за встановлений період регулювання.

Норматив обов’язкових резервів установлюється єдиним для усіх банків і може бути диференційований в залежності від:

· Виду зобов’язань у розрізі валют (національна. іноземна);

· Строку залучення коштів (короткострокові зобов’язання банку, довгострокові зобов’язання банку).

Залежно від стану грошово-кредитного ринку та прогнозу його подальшого розвитку Правління Національного банку України приймає окремі рішення щодо: звітного періоду резервування; нормативів обов’язкового резервування; складу зобов’язань банку (об’єкт резервування), до яких встановлюється норматив обов’язкового резервування; обсягу обов’язкових резервів, який має щоденно на початок операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку України.

Обсяг обов’язкових резервів, який має щоденно на початок операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку в Національному банку України, установлюється для звітного періоду резервування в процентному відношенні (від 20 до 80 процентів) до суми обов’язкових резервів за попередній період резервування, визначеної без урахування покриття будь-якими активами банку.

Національний банк України окремим рішенням правління Національного банку України може встановлювати на відповідні звітні періоди резервування розмір та вид активів, що можуть зараховуватися для покриття обов’язкових резервів, але не більше ніж 40 процентів від суми активів, що можуть зараховуватися для покриття обов’язкових резервів.

До залучених банками коштів належать кошти, які обліковуються на депозитних та поточних рахунках юридичних і фізичних осіб, а також залучені кошти, що відображені на інших рахунках бухгалтерського обліку.

Сума залишків коштів, що приймається для розрахунку обов’язкових резервів, визначається за формулою середньоарифметичної за відповідний період:

L1 + L2 + L3 + …… + Ln

Ld = ____________________________ (1.1)

n

де

Ld – середні залишки коштів, що використовуються для обрахування обов’язкових резервів за звітний період

L1, L2, – сума залишків коштів за визначеним об’єктом резервування за станом на кожне число звітного періоду;

Ln – сума залишків коштів за визначеним об’єктом резервування на початок останнього календарного дня звітного періоду;

n – кількість календарних днів звітного періоду резервування.

Сума недорезервованих банком коштів за звітний період резервування визначається як від’ємна різниця між середньоарифметичною сумою обов’язкових резервів та розрахованою середньоарифметичною сумою залишків коштів на кореспондентському рахунку банку в Національному банку України у відповідному звітному періоді резервування.

Якщо банк більше ніж 30 разів не дотримується визначеного Національним банком України щоденного на початок операційного дня обсягу коштів протягом трьох звітних періодів резервування поспіль незалежно від дотримання ним вимог обов’язкового резервування за ці звітні періоди резервування в цілому або суттєве погіршення фінансового стану, то територіальне управління Національного банку України подає до Департаменту монетарної політики та генерального департаменту банківського нагляду пропозиції для розгляду питання про переведення банку в режим формування обов’язкових резервів на окремому рахунку в Національному банку України.

Територіальне управління Національного банку України за місцем обслуговування банку – юридичної особи здійснює контроль за дотриманням банку нормативу обов’язкового резервування, порівнюючи суму, яка визначена на підставі встановленого нормативу, з фактичною середньоарифметичною сумою залишків коштів на кореспондентському рахунку банку.

Операції на відкритому ринку

Операції відкритого ринку – інструмент грошово-кредитної політики держави, суть якого полягає в купівлі та продажу центральним банком цінних паперів на відкритому ринку.

Даний інструмент використовується для регулювання ліквідності банківської системи, впливу на рівень ринкових відсоткових ставок. Операції на відкритому ринку проводяться з короткостроковими і довгостроковими зобов’язанням казначейства і державних корпорацій, облігаціями торгово-промислових груп, банків, комерційними векселями, які враховує центральний банк.

Операції на відкритому ринку збільшують (при купівлі цінних паперів) або зменшують (при продажу цінних паперів) обсяг ресурсів банків і банківської системи в цілому, що відображається на вартості кредиту, обсязі попиту, і як наслідок – на розмірі грошової маси.

Операції на відкритому ринку використовуються центральними банками всіх розвинутих країн, але в різних масштабах. Є ціла низка перепон щодо їх інтенсивного використання: відсутність фондового ринку цінних паперів, відсутність коштів для проведення операцій в необхідних розмірах.

Можливість проведення операцій на відкритому ринку безпосередньо і в невизначених обсягах сягає тому, що цей інструмент дуже зручний для нейтралізації невеликих обсягів надлишкової операції на відкритому ринку набули в США, Німеччини, Англії. На Україні ринок державних цінних паперів функціонує з 10 березня 1995 року у вигляді облігацій внутрішньої державної позики, які випускаються у дисконтній формі номінальною вартістю 100 гривень на визначений емітентом термін у вигляді записів на рахунок у системі електронного обігу цінних паперів.

Політика відкритого ринку полягає у змінах обсягів купівлі та продажу цінних паперів Центральним банком. Ці операції зумовлюють зміну резервів комерційних банків, що у свою чергу, позначається на обсязі та вартості банківських кредитів. Унаслідок чого Центральний банк може впливати на розмір грошової маси і на рівень ринкової процентної ставки.

Існують два типи операцій на відкритому ринку:

1. Динамічні – спрямовані на зміну обсягів резервів, тобто Центральний банк продає цінні папери зі свого портфеля, коли є потреба стабілізувати або зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможності попиту, сприяє підвищенню рівня процентної ставки і зменшенню інфляції.

Якщо Центральний банк розміщує цінні папери безпосередньо банківській системі, то зменшуються надлишкові резерви банків, а депозитна база залишається сталою. В свою чергу зазначений факт зменшує грошову пропозицію.

У разі продажу цінних паперів небанківським учасникам фондового ринку, то в такому випадку зменшуються резерви комерційних банків і одночасно зменшується депозитна база цих банків.

2. Захисні – спрямовані на відшкодування впливу на монетарну базу інших факторів. Тобто в цьому випадку Центральний банк купує цінні папери і тим збільшує грошову масу в обігу.

В статті 29 Закону України «Про Національний банк України» зазначено, що «…операціями відкритого ринку є купівля-продаж казначейських зобов’язань, а також інших цінних паперів (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права) та боргових зобов’язань, визначених правлінням Національного банку України».

Операції рефінансування

Для ефективного регулювання та забезпечення ліквідності банків на необхідному рівні Національний банк з урахуванням поточної ситуації на грошово-кредитному ринку, відповідно до Положення «Про регулювання Національним банком України ліквідності банків України шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій» №584, затвердженого постановою Правління НБУ від 24.12.2003 [57], застосовує такі інструменти:

– операції рефінансування (постійно діюча лінія рефінансування для надання банкам кредитів овернайт, кредити рефінансування строком до 14 днів та до 365 днів, операції прямого РЕПО);

– надання стабілізаційного кредиту;

– депозитні операції (укладення депозитних договорів, емісія депозитних сертифікатів Національного банку, операції зворотного РЕПО);

– операції на відкритому ринку з державними цінними паперами.

Розглядаючи рефінансування банків Національним банком України, слід зазначити, що центральний банк у цьому випадку діє як «кредитор останньої інстанції» – він є гарантом безперебійного функціонування банківської та фінансової системи у цілому.

Функція центрального банку як «кредитора останньої інстанції» неминуча в силу самої природи банківської діяльності, тобто встановлення відповідної рівноваги між пасивами, що повинні виплачуватися за вимогою негайно, і їх активами, що, як правило, мають довший строк. У вигляді запасу ліквідності зберігається лише незначна частка активів і, якщо цей запас ліквідності виявляється недостатнім для погашення вимог вкладників (які важко передбачити, особливо на щоденній основі), рівновага між активами і пасивами порушується внаслідок більшої швидкості, з якою депозити можуть бути зняті, порівняно з часом, необхідним для мобілізації кредитів.

Кредитування в останній інстанції запобігає виникненню ефекту «доміно» – поширення кризи від банків, що тимчасово мають нестачу ліквідності, на «здорові» банки, а також запобігає втраті довіри населення до надійності банківської системи в цілому.

Економічну сутність кредитів рефінансування центрального банку можливо розглядати на двох рівнях: макро- та мікроекономічному.

На макроекономічному рівні сутність кредитів полягає у тому, що через кредитування банківських установ здійснюється емісія грошей в обіг, і розширюється таким чином обсяг сукупної грошової маси в економіці, що, в свою чергу, створює умови для розширення кредитної діяльності банків другого рівня.

На мікроекономічному рівні кредити центрального банку, як уже зазначалося, сприяють підтримці на необхідному рівні ліквідності банків, зміні структури їх активів на користь позичкових операцій, а також розширенню, за необхідності, обсягу кредитування своїх клієнтів.

Операції на валютному ринку

За допомогою здійснення операцій на валютному ринку центральний банк може здійснювати регулювання грошової маси в обігу, підтримуючи відповідну стабільність національної валюти. Виступаючи на валютному ринку в ролі покупця, центральний банк випускає в обіг додатковий обсяг національних грошей і за них придбає іноземну валюту, а виступаючи в ролі продавця іноземної валюти, вилучає кошти в національній валюті з обігу.

Валютна політика Національного банку України реалізується через:

· валютне регулювання: видання нормативних актів щодо ведення валютних операцій; видача та відкликання ліцензій на здійснення операцій з валютними цінностями; встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків і інших установ, що купують та продають іноземну валюту; встановлення валютного курсу;

· валютний контроль: сукупність заходів органів валютного контролю, спрямованих на забезпечення проведення операцій резидентів з іноземною валютою та нерезидентів із національною валютою згідно із чинним валютним законодавством;

· управління золотовалютними резервами.

Емісія власних боргових зобов’язань та операції з ними

Національний банк здійснює депозитні операції з банками шляхом емісії власних боргових зобов'язань або шляхом укладення депозитних договорів. Депозитний сертифікат Національного банку – це один з монетарних інструментів, що є борговим цінним папером Національного банку в бездокументній формі, який засвідчує розміщення в Національному банку коштів банків та їх право на отримання внесеної суми і процентів після закінчення встановленого строку.

В цілому, слід зазначити, що механізми застосування інструментів грошово-кредитної політики залежить від напрямків діяльності Національного банку України, які направлені на виконання основної функції – підтримки стабільності національної грошової одиниці.

Таким чином, можна зробити наступні висновки. Для більш широкої трактовки терміну «грошово-кредитна політика» необхідно відмітити її зв'язок із сферою виробництва. Крім того, визначаючи зв'язок грошово-кредитного регулювання, необхідно чітко визначити ступінь її впливу на основні макроекономічні показники, враховуючи зовнішньоекономічну ситуацію вплив на рівень інфляції здійснюється Національним банком України на підставі комбінування використання трьох основних інструментів грошово-кредитної політики: вибору курсової політики, обмеження за допомогою операцій на відкритому ринку грошової пропозиції у відповідності з параметрами грошової програми, встановлення короткострокових процентних ставок за операціями Національного банку України.

Незважаючи на зниження ефективності використання показника грошової маси в якості проміжної мети для досягнення запланованого рівня загальної інфляції, динаміка і структура грошової маси залишаються важливими орієнтирами для оцінки поточних монетарних умов, інфляційних очікувань та визначення середньо термінового тренда інфляції.

2. Дослідження впливу інструментів грошово-кредитної політики на економічне зростання

2.1 Проведення грошово-кредитної політики територіальним управлінням НБУ в Запорізькій області

Підрозділами НБУ є його регіональні управління (філії). Вони створені в усіх обласних центрах держави у тому числі у Запоріжжі.

Від імені НБУ Запорізька філія здійснює частину функцій на відповідній території. ЇЇ діяльність та обсяг повноважень регламентуються Положенням про регіональне управління Національного банку України, затверджене правлінням НБУ від 11.05.99, №225.

Регіональне управління не наділене правами юридичної особи і не може видавати нормативні акти. Воно має право діяти лише від імені НБУ в межах наданих повноважень. Створення та реорганізація регіонального управління здійснюються за рішенням НБУ.

Запорізьке регіональне управління НБУ очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з неї правлінням НБУ. Він представляє інтереси управління і НБУ в органах прокуратури, судових, слідчих та інших адміністративних органах

Національний банк України забезпечує регіональне управління майном, вартість якого відображається на балансі управління, що є складовою балансу НБУ. Регіональне управління розпоряджається цим майном без обмеження, за винятком споруд і об'єктів, продаж яких здійснюється управлінням за погодженням із НБУ. Регіональне управління має печатку зі своїм найменуванням і зображенням Державного герба України. Відносини регіонального управління з іншими банками, підприємствами, установами та організаціями будуються на основі договорів, укладених управлінням від імені Національного банку України. Відповідальність за укладеними договорами несе НБУ.

Згадане Положення покладає на регіональне управління НБУ низку завдань. До них, зокрема, слід віднести проведення єдиної грошово-кредитної та валютної політики, спрямованої на зміцнення грошового обігу відповідно до основних напрямів грошово-кредитної політики, які розробляються НБУ. Регіональні управління здійснюють також контроль за розвитком валютного ринку і ринку цінних паперів, аналіз грошово-кредитних відносин у регіоні та їх прогнозування.

Серед основних завдань регіонального управління можна виділити здійснення розрахунків між комерційними банками через кореспондентські рахунки, контроль за дотриманням комерційними банками банківського законодавства, економічних нормативів і нормативних актів НБУ та чинного законодавства України, а також проведення емісійно-касової роботи.

З метою раціонального й ефективного виконання своїх завдань регіональне управління має певні повноваження щодо грошово-кредитного регулювання у сфері організації розрахунків, виконання бюджету, бухгалтерського обліку та грошового обігу, а також валютного регулювання, економічного аналізу й статистики, контролю організації фінансування капітальних вкладень, нагляду і регулювання діяльності комерційних банків, звітності й оброблювання банківської інформації тощо.

Регіональне управління складає зведений фінансовий план внутрішньогосподарської діяльності, визначає плановий прибуток, проводе роботу щодо підвищення рівня рентабельності, здійснює господарську діяльність згідно з економічними нормативами, затвердженими НБУ. У цій сфері діяльності воно також зобов'язані раціонально використовувати госпрозрахункові фонди, організовувати роботу, спрямовану на підвищення кваліфікації працівників, тощо.

Ефективне кредитування – одне з найважливіших і найактуальніших завдань банківської системи і є однією з основних економічних функцій банків. Тому більша частина активів банків області залишається за кредитним портфелем, питома вага якого на кінець грудня 2005 року становила 61%. За рік темп зростання сукупних активів (138%) майже співпав з темпом кредитного портфелю (144%). Динаміка кредитних вкладень за рік свідчить про збільшення наданих позичок. На 1.01.06 загальний обсяг кредитів становив 2329 млн. грн. За підсумками року темп зростання кредитних вкладень загальнодержавних показників з початку року (161%) суттєво перевищував обласний (144%). В попередні роки по областіцей темп (2004 р. – 145%, 2005 р. – 127%) значно випереджав нинішній (Додаток Б).

Виробництво металів та металообробка складають майже половину (44%) продукції промисловості області і вагомо впливають на динаміку як обсягів виробництва так і на процес кредитування але спад виробництва щомісяця скорочувався і наприкінці року одержано приріст обсягів промисловості, який за рік склав 1,2%.

Збільшення обсягів кредитного портфелю з початку року відбувалося за рахунок зростання кредитів, наданих в економіку регіону (на 46%, торік-на 24%). Разом з тим обсяг міжбанківських кредитів зменшився на рівні початку року 60 млн. грн.

Проте у структурі кредитів міжбанк займає лише 3, % (на 1.01.06 – 1,4%) і це свідчить про пріоритетність обслуговування банками небанківського сектору. Зокрема НБУ чотири рази зменшував облікову ставку загалом з 12,5% до 7% річних. к рім того тричі зменшував нормативи обов’язкового резервування, довівши середній норматив резервування до 7,9% при загальній диференціації нормативів від 12 до 0 ( відмінено резервування за довгостроковими депозитамиюридичних і фізичних осіб).Все цесприяло формуванню достатньої ліквідності банків області, про що свідчить позитивне сальдо формування обов‘язкового резерву комерційними банками, яке зростає з 3,1 млн. грн.(грудень 2004р.) до 10,5 млн. грн.(грудень 2005 р.).

Вивільнені кошти з резервів Національний банк не направляє на стерилізацію, стимулюючи банки направляти ресурси в економіку. Внаслідок низької платоспроможності суб’єктів господарювання, отримана банками додаткова ліквідність не повністю трансформується у надані кредити, що призводить до навісу ліквідності на кореспондентських рахунках банків та збільшенню міжбанківських кредитів (більш надійного вкладення ресурсів).

Формування стабільної ресурсної бази банків сприяло подальшому зростанню строкових депозитів, які з початку року зросли на 317 млн. грн.(або на 38%) і на 1.01.2006 становили 1141 млн. грн. В значній мірі на рівень кредитування впливає динаміка ціни на ресурси але процес зниження процентних ставок відбувається повільно і залежить від багатьох чинників. Стрімке зниження депозитних ставок може вплинути на обсяги залучених коштів, тому це є вагомим інструментом банківської конкуренції. Так з початку року в області вартість залучених банками коштів за строковими депозитами в НВ зменшилась лише на 1,3 п.п. і в грудні становила 13,4% річних.Середньозважена вартість кредитів у НВ залишилася як і в попередньому році 9% Спред за рік між ціною депозитів та кредитів з початку року зменшився з 14 п.п. до 9 п.п.

На кредитну активність банків у значній мірі впливає низький рівень захисту прав кредитора, незадовільний фінансовий стан потенційних позичальників. За 2003 р. збитково працювали 43% підприємств, це на 0,5 п.п. більше відповідного періоду минулого року, що призвело до зменшення обсягів прибутку в народному господарстві (на 11%)і збільшення кредиторської заборгованості (з п.р. на 1,2 млрд. грн. або на 12%).Як наслідок – зростання кредитних ризиків.

У загальному обсязі кредитних вкладень переважали позички надані суб’єктам господарювання (96%). На звітну дату вони становили 2269 млн. грн. Запорізька область посідає на 6 місці в Україні (після м. Київ, Дніпропетровської, Донецької, Харківської та Одеської областей) за обсягами кредитів, наданих в економіку.

Таблиця 2.1. Динаміка процентних ставок банківських установ області за кредитами та депозитами (в НВ) (млн. грн.)

Попит на кредити в реальний сектор економіки в НВ був вищим, ніж в ІВ. За рік заборгованість за кредитами наданими в НВ зростала швидше (156%) ніж в ІВ (133%), що підтверджувала зростаюча їх частка з початку року в загальному обсязі з 57% до 61%.

Обсяг кредитування промисловості з початку року збільшився на 204 млн. грн. (або на 31%) і становив 863 млн. грн. Слід відзначити зростання обсягів в кредитуванні сільського господарства, який з початку року зріс на 159 млн. грн. (або в 2,2 рази) і на 1.01.04 становив 295 млн. грн. Привабливість криється у частковій компенсації з бюджету процентних ставок (фактично 4,8 млн. грн. з п.р при нарахованої – 5,1 млн. грн.) , створенні сприятливої податкової системи для цієї галузі (Додаток Д).

Кредитування банками економіки залишається короткостроковим (86%).Застаном на 1.01.06 заборгованість за короткостроковими позичками банків становила 1374 млн. грн. і за рік зросла на 43 млн. грн. Короткостроковий характер кредитування економіки характеризує переважну спрямованість кредитів на фінансування поточної діяльності підприємств (62% від загальних залишків на 1.01.06).

Головні зусилля НБУ концентрувалися на розвитку довгострокового кредитування, поступово використовуючи відповідні інструменти і механізми для стимулювання бажаних структурних зрушень у активах.

Область за обсягами довгострокових кредитів по Україні посідає на 9 місці (після м. Київ, Дніпропетровської, Харківської, Одеської, Донецької, Львівської, Полтавської областей та АР Крим). Питома вага довгострокових кредитів в загальному обсязі кредитів залишилась на рівні початку року і на 1.01.06 становила14%, що на 14 п.п. менше показника по Україні (28%).На 1 січня 2006 р. на 1 гривню наданих банками регіону довгострокових позичок припадало 1,39 грн. грошових ресурсів, залучених на строк понад 1 рік, тоді як на 1 січня 2005 р. цей показник дорівнював лише 53 коп., тобто основним джерелом довгострокового кредитування з п.р. були наполовину власні кошти банків або зобов’язання з короткими термінами залучення, наприкінці року банки мали можливість збільшити (на 40%) довгострокове кредитування за рахунок залучених коштів.

Динаміка розподілу кредитних вкладень за формами власності підприємств-позичальників свідчить про зацікавленість банків у кредитуванні переважно недержавних господарств. Основна частка кредитів припадала на колективні підприємства (75%), незначна – на приватні господарства (21%)та державні підприємства (4%).

Задоволення попиту економіки регіону на кредити заважає досить вагомий обсяг проблемних кредитів – 70 млн. грн.

Основний борг за проблемними кредитами належить підприємствам:

– промисловості – 33 млн. грн. або 47%від загального портфелю прострочених та сумнівних кредитів;

– торгівлі – 24 млн. грн. або 35% від загального портфелю прострочених та сумнівних кредитів.

Проблема покращення якості кредитного портфеля у деяких банків області залишається однією з найбільш нагальних. До того ж, на балансі окремих банків обліковуються значні суми нарахованих прострочених доходів, під які на 1.01.06 сформовано резерви в сумі 5,7 млн. грн.

Щоб зменшити вразливість від негативних зовнішніх і внутрішніх впливів, банки формують резерви під заборгованість за кредитами з урахуванням ризиковості, в області на 1.01.06 вони сформовані у сумі 109 млн. грн., при цьому комерційні банки в повній мірі виконали цей нормативний показник, що склало 52 млн. грн. (або 47% від всього обсягу резерву).

Про ефективну діяльність банків свідчить значна питома вага процентного доходу – 76%у структурі загального обсягу доходів банків області, що на 1 п.п. більше відповідного періоду минулого року.Це підтверджує зростаючий обсяг процентних доходів за кредитами на 49 млн. грн. (або на 19%) порівняно з відповідним періодом минулого року, за 2005 рік він становив 404 млн. грн. В той же час слід зауважити, що обсяг кредитів наданих суб’єктам господарської діяльності за відповідний період зростав швидше ніж розмір процентних доходів по них, що пояснюється зменшенням прибутковості кредитів з 23,9% до 22,9% та в свою чергу зменшенням процентних ставок в НВ з 31% до 23% річних (це є позитивним зрушенням банківської системи для розвитку економіки регіону). Чистий процентний дохід за цей же період становить 185 млн. грн., що на 18 млн. грн. (або на 11%) більше відповідного періоду минулого року.

2.2 Вплив грошово-кредитної політики на економічне зростання

Розробка ефективної грошово-кредитної політики та дослідження її впливу на рівень економічного зростання в державі має важливе значення для будь-якого суспільства. Особливої актуальності ця проблема набуває в умовах пошуку шляхів стабілізації економічного розвитку в країнах, де економіка знаходиться на стадії трансформаційного періоду. Грошово-кредитна політика має розглядатися як джерело економічних зрушень, підвищення реальної заробітної плати і, відповідно, рівня життя населення; виступає засобом стримування інфляційних процесів, що, в свою чергу, відповідає стратегічним цілям грошово-кредитної політики.

Світовий досвід свідчить, що підбір ефективних інструментів грошово-кредитної політики впливає на підвищення конкурентоспроможності суб’єктів господарювання та економічному зростанню країни в цілому. Тому питання визначення фінансових чинників у розрізі компонентів грошово-кредитної політики, що впливають на економічне зростання в державі, виступає актуальним питанням для дослідження.

Економічне зростання визначається системою постійної взаємодії сукупності причин, умов та чинників. В загальному вигляді чинник економічного зростання доцільно визначати як рушійну силу, одну з необхідних умов, що визначає його характер або певні риси.

Під чинником економічного зростання в економічній літературі розуміють ті явища і процеси, які визначають розміри збільшення реального обсягу виробництва, можливості підвищення ефективності і якості економічного зростання.

В науковій літературі існують різні класифікації чинників економічного зростання за тими чи іншими критеріями.

Залежно від типу економічного зростання виділяють екстенсивні та інтенсивні чинники. Перші характеризуються кількісним збільшенням чинників виробництва, збільшенням випуску продукції за рахунок зростання чисельності працівників і засобів виробництва. До інтенсивних чинників відносять: підвищення ефективності використання предметів праці, зниження матеріало-, фондо-, праце- та енергомісткості продукції, транспортних витрат, підвищення кваліфікації робочої сили, використання принципово нової техніки, підвищення організації праці.

Залежно від того, чи визначають чинники динаміку сукупної пропозиції або попиту, їх можна поділити на такі групи (табл. 2.2).

Таблиця 2.2. Чинники економічного зростання

До першої групи відносять чинники, що безпосередньо впливають на фізичний обсяг виробництва з метою забезпечення різноманітності пропозиції товарі і послуг.

До другої групи відносять чинники попиту. Для реалізації потенційного обсягу виробництва необхідно, щоб на нього був потенційний попит з метою використання обсягу продукції, що збільшується.

До третьої групи відносять чинники розподілу. Зростаючий обсяг ресурсів слід розподіляти таким чином, щоб отримати найбільший обсяг продукції.

До четвертої групи відносять чинники, кількісний вимір яких неможливий. Наприклад, рівень бюрократизації та корумпованість державної влади, відношення до власності, ділова культура.

Існують і інші підходи до класифікації чинників економічного зростання. Наприклад, виділяють внутрішні та зовнішні, довгострокові та короткострокові, кількісні та якісні тощо.

Для України зазначені чинники можна поділити як за групами, так і на внутрішні і зовнішні (табл. 2.3).

Таблиця 2.3. Основні чинники економічного зростання в Україні

Таким чином, з цього приводу слід розглядати грошово-кредитну політику як механізм управління грошовою пропозицією або як механізм створення умов доступу для економічних суб’єктів господарювання до кредитів банківської системи в обсягах і під відсоткову ставку, яка б відповідала економічним цілям.

В цьому аспекті складовими грошово-кредитної політики, на наш погляд, виступають: політика регулювання кількості грошей в обігу, політика регулювання загального рівня відсоткових ставок в економіці, політика регулювання рівня і динаміки курсу національної валюти до іноземної.

Виходячи з вищезазначеного, вирішення питання про активізацію грошово-кредитної політики з метою стимулювання економічного зростання викликає необхідність визначення меж і наслідків можливого впливу такої активізації на економіку держави, і, перш за все, на динаміку виробництва і темпи зростання цін (табл. 2.5).

Таблиця 2.5. Макроекономічні показники економічного розвитку України у 2002–2005 рр.

Протягом чотирьох років українська економіка демонструє досить високі темпи зростання (табл. 2. 5). Така динаміка зростання має вагомі економічні передумови. Вона стала результатом, насамперед, глибоких ринкових перетворень, а також ефективної економічної політики, спрямованої на забезпечення стабільної макроекономічної ситуації в українській економіці. Йдеться про стабілізацію національної грошової одиниці, відчутне підвищення монетизації економіки, забезпечення мінімальної дефіцитності Державного бюджету, суттєве зростання позитивного сальдо поточного рахунку платіжного балансу, вагоме скорочення державного боргу, у т.ч. зовнішнього, істотне нарощування міжнародних валютних резервів Національного банку України.

На прискорення економічного зростання позитивно вплинула грошово-кредитна політика, реалізація якої сприяла збільшенню кредитів в економіку і рівня монетизації, забезпеченню стабільності валютного ринку та обмінного курсу при значному зростанні резервів Національного банку України. Прийнято ряд законів, відповідно до яких має поступово знижуватися податкове навантаження і розширюватись кредитування економіки. Ці процеси сприяли покращенню фінансового стану підприємств та збільшенню доходів бюджету.

Грошово-кредитна політика здійснюється відповідно до розвитку загальної макроекономічної ситуації та спрямовується на забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності національної валюти. Станом на 1 січня 2006 р. монетарна база зросла на 24,1% (до 38,2 млрд. грн.), грошова маса – на 28,7% (до 95 млрд. грн.)

Проведений аналіз динаміки та структури грошової маси свідчить про її зростання на протязі всього аналізованого періоду. Але структура грошової маси не відповідає структурі грошової маси розвинених країн: занадто велика питома вага агрегату М0 – готівки в обігу. Питома вага цього агрегату в грошовій масі повинна бути 5%, а в Україні вона складає 33,67%.

Таке динамічне зростання монетарних агрегатів є адекватним сучасному розвитку економіки і спрямоване на підтримання економічного зростання і ремонетизацію економіки. Національний банк забезпечує потреби суб’єктів господарювання у платіжних засобах, не провокуючи монетарного тиску на споживчі ціни та обмінний курс.

Здійснювана на сучасному етапі грошово-кредитна політика враховує ряд факторів, зокрема:

· минулорічну дефляцію, яка викликала необхідність певного пожвавлення цінової динаміки як стимулу економічного розвитку;

Таблиця 2.6. Структура грошової маси в Україні на кінець періоду, млн. грн.

· необхідність підтримання стабільності номінального обмінного курсу за умов позитивного сальдо поточного рахунку платіжного балансу, що зумовлює значне розширення грошової пропозиції на внутрішньому ринку.

Розвиток валютного ринку України у січні – жовтні 2005 року характеризувався збільшенням попиту і пропозиції іноземних валют за умов збереження стабільності курсу гривні. Загальний обсяг операцій з купівлі та продажу доларів США, євро і російських рублів порівняно з відповідним періодом 2004 року збільшився на 15% до 86 млрд. дол. США у доларовому еквіваленті. У жовтні 2005 року обсяг валютних операцій порівняно з вереснем зменшився на 4.4% до 9.2 млрд. дол. США за рахунок зменшення обсягу операцій з євро і російськими рублями відповідно на 28.2 та 2.1% до 1.1 та 0.6 млрд. дол. США, разом з тим обсяг операцій з доларами США збільшився на 0.1% і становив 7.5 млрд. дол. СШАзрушення в структурі економічного зростання, які обумовлюють збільшення попиту на кредити і, відповідно, потреби в платіжних засобах.

У січні – серпні 2005 року монетарна базазбільшилася на 27,4 відсотка, грошова маса – на 31 відсоток. Інтенсивне збільшення монетарних агрегатів (яке частково мало відновлювальний характер після істотного уповільнення наприкінці минулого року) спостерігається на тлі значного уповільнення темпів зростання ВВП. Приріст депозитів фізичних осіб у національній валюті за вісім місяців становив 55,7 відсотка. У той же час співвідношення темпів приросту загального обсягу вкладів фізичних і юридичних осіб у банківській системі (33,1 відсотка) та темпів збільшення інших монетарних агрегатів (зокрема, готівки та грошової маси) свідчить про уповільнення тенденції щодо збільшення частки грошей, які розміщені в банківській системі. Темп зростання готівки (27,1 відсотка за період) значно перевищує відповідні показники за роки економічного зростання, що обумовлює додатковий інфляційний ризик.

Розвиток економіки України в 2005 роціхарактеризується значним уповільненням темпів економічного зростання. Збільшення ВВП протягом січня-липня 2005 р. порівняно з відповідним періодом минулого року становило 3,7 відсотка і мало низхідну динаміку з початку року: з 6,5 відсотка в січні помісячні його темпи знизилися до мінімального значення в червні (1,1 відсотка) та дещо збільшилися у липні (2,4 відсотка). Така динаміка є значно нижчою від прогнозованої. Промислове виробництво в зазначеному періоді зросло на 3,9 відсотка, а в червні та липні його динаміка була від'ємною.

Дещо поліпшилася ситуація на ринку праці, кількість безробітних, які перебувають на обліку, зменшилася за рік з 945 до 825,4 тис. осіб., або на 2,7 відсотка. У результаті цього рівень зареєстрованого безробіття, розрахований щодо працездатного населення працездатного віку, знизився з 3,4 до 2,9 відсотка.

Завдяки вжиттю заходів щодо поліпшення фіскальної політики, зокрема скасування наявних раніше численних податкових пільг, за сім місяців 2005 року вдалось досягти збільшення доходів державного бюджету на 53,2 відсотка, а їх частка у ВВП досягла 25,6 відсотка, порівняно з 21,2 відсотка у 2004 році. У структурі видатків відбулося зміщення в бік соціальних трансфертів, за підсумками року прогнозується дефіцит бюджету на рівні 5,4 млрд. грн., який покриватиметься за рахунок приватизаційних надходжень та можливого розміщення єврооблігацій на 600 млн. євро з терміном обігу 10 років.

У зв'язку з цим важливе значення для забезпечення стабільності гривні матиме вирішення проблеми посилення координації бюджетної та монетарної політики.

Тенденція зростання доходів населення за рахунок переважно соціальних платежів та зарплат у бюджетному секторі, що започаткована в кінці 2004 року, спостерігалася і в 2005 році. За результатами семи місяців 2005 року приріст реальної заробітної плати становив 17,5 відсотка, а приріст реальних наявних доходів населення – 25,8 відсотка. До кінця року очікується продовження підвищення доходів населення через планомірне збільшення мінімальної заробітної плати та зміни в системі оплати праці в бюджетних установах.

Після досягнення в 2004 році рекордного значення позитивного сальдо зовнішньої торгівлі на рівні 4,87 млрд. дол. США в 2005 році відбувається значне його зменшення. Кількісний склад банківської системи представлено у таблиці 2.7. За станом на 1 січня 2006 року в Державному реєстрі банків значиться 186 банків, з них 165 банків мають ліцензію Національного банку України на здійснення банківських операцій, у тому числі: 133 банки – акціонерні товариства (з них: 92 – відкриті акціонерні товариства (2 банки – державні), 41 – закриті акціонерні товариства), 32 банк – товариства з обмеженою відповідальністю.

Таблиця 2.7. Кількісний склад банків України

За 2005 рік в Державному реєстрі банків зареєстровано 6 банків (ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», ТОВ КБ «Євробанк», ЗАТ «Внєшторгбанк (Україна)», ТОВ КБ «Фінансова Ініціатива», ТОВ «Банк інвестицій та заощаджень» та ТОВ «БМ Банк»). В стані ліквідації перебуває 20 банків (10,8% від загальної кількості банків у Державному реєстрі банків), з них 14 банків ліквідуються за рішенням Національного банку України, 5 банків – за рішенням господарських (арбітражних) судів та 1 банк – за рішенням зборів акціонерів (власників) банку.

Таблиця 2.8. Основні показники діяльності банків України за 2003–2005 рр.

Як свідчать дані таблиці 2.8 капітал (балансовий) банків збільшився на 39,5% і становить 25689,7 млн. грн. Зростання капіталу банків відбулося за рахунок збільшення статутного капіталу – на 4502,3 млн. грн. або на 38,8%, загальних резервів, резервного фонду та інших фондів банку – на 1126,8 млн. грн. або на 61,3%, емісійних різниць – на 125,2 млн. грн. або на 30,0%. Капітал (балансовий) банків має таку структуру. Статутний капітал складає 62,7% від капіталу, результат минулих років – 4,4%, результат переоцінки основних засобів, нематеріальних активів та інвестицій в асоційовані та дочірні компанії – 9,9%, результат поточного року – 9,4%, загальні резерви та фонди банків – 11,5%, емісійні різниці – 2,1%.

За 2005 рік зобов'язання банків України збільшилися на 62,4% (за 2004 рік – на 32,7%) і на 01.01.2006 становили 188245,1 млн. грн., в т.ч. нерезиденти – 16,7% від зобов'язань. Збільшення зобов'язань банків відбулось за рахунок збільшення вкладів фізичних осіб – на 31333,5 млн. грн.

Таблиця 2.9. Динаміка основних статей пасивів банківської системи, млн. грн.

Зобов'язання банків мають таку структуру. Вклади фізичних осіб складають 38,5% від загальної суми зобов'язань банків; кошти суб'єктів господарської діяльності – 32,5%; строкові вклади (депозити) інших банків та кредити, що отримані від інших банків – 14,7%; кошти Національного банку України – 0,4%; кошти небанківських фінансових установ – 2,9%; кошти бюджету та позабюджетних фондів – 1,1%; субординований борг – 1,4%; цінні папери власного боргу – 1,5%; кредити, отримані від міжнародних та інших фінансових організацій – 1,8%, інші зобов'язання – 5,2%.

Банки мають таку структуру вкладів населення з точки зору строковості. Строкові вклади складають 55256,9 млн. грн. або 76,2% від загальної суми вкладень, а вклади до запитання – 17283,4 млн. грн. або 23,8%. Населення віддає перевагу вкладам в національній валюті, які складають 57,3% від загальної суми вкладів фізичних осіб.

Збалансоване зростання активів та покращення їх структури і якості є необхідною умовою стабільного функціонування і розвитку банків (табл. 2.10).

Таблиця 2.10. Динаміка основних статей активів банківської системи, млн. грн.

Із даних таблиці 2.10 видно, що за 2005 рік чисті активи (загальні активи за мінусом сформованих резервів за активними операціями) збільшилися на 59,2% і становлять 213934,9 млн. грн. Загальні активи збільшились на 57,6% (за 2004 рік – на 34,1%) і складають 222951,2 млн. грн., в т.ч. нерезиденти – 5,5% від загальних активів. Збільшення загальних активів відбулось за рахунок збільшення кредитів, наданих банками – на 59196,0 млн. грн. або на 60,9% (з них: кредитів, що надані суб'єктам господарської діяльності – на 36152,6 млн. грн. або на 49,6%, кредитів фізичним особам – на 18557,3 млн. грн. або в 2,3 рази), вкладень в цінні папери – на 6145,5 млн. грн. або на 75,3%, основних засобів та нематеріальних активів – на 2812,8 млн. грн. або на 31,4%, нарахованих доходів до отримання – на 500,6 млн. грн. або на 35,2%.

Банки мають таку структуру загальних активів. Високоліквідні активи складають – 16,4% від суми загальних активів, кредити надані – 70,1%, вкладення в цінні папери – 6,4%, дебіторська заборгованість – 0,5%, основні засоби та нематеріальні активи – 5,3%, нараховані доходи до отримання – 0,9%, інші активи – 0,4% від суми загальних активів.

Кредити, надані банками, мають таку структуру. Кредити, що надані суб'єктам господарювання, складають 69,7% від загального обсягу наданих кредитів; строкові вклади (депозити), що розміщені в інших банках та в НБУ, і кредити, що надані іншим банкам – 9,0%; кредити, надані фізичним особам – 21,2%, кредити, надані небанківським фінансовим установам – 0,1%.

Продовжували зростати довгострокові кредити та кредити в інвестиційну діяльність. За 2005 рік довгострокові кредити збільшилися на 89,4% і на звітну дату становили 86224,3 млн. грн. або 55,1% від наданих кредитів. Кредити в інвестиційну діяльність збільшилися в 2,2 рази і складають 13479,8 млн. грн. (12,4% від кредитів, наданих суб'єктам господарської діяльності).

Одним з важливих завдань для банків залишається забезпечення прибуткової діяльності та підвищення ефективності діяльності банків (таблиця 2.11).

За 2005 рік прибуток банків склав 2407,6 млн. грн., що у 1,9 разів більше, ніж за 2004 рік (1262,7 млн. грн.). Позитивним є те, що доходи банків зростають більш високими темпами порівняно з витратами.

Рентабельність активів збільшилась з 1,07% до 1,31%, рентабельність капіталу – з 8,43% до 10,28% (за станом на 01.12.2005 р.).

Таблиця 2.11. Основні результативні показники діяльності банків

Порівняно з 2004 роком доходи банків збільшились на 7408,3 млн. грн. або на 36,9% і склали 27480,6 млн. грн., в т.ч. процентні доходи становили 19029,6 млн. грн. (або 69,3% від загальних доходів), комісійні доходи – 5777,9 млн. грн. (21,0%), результат від торговельних операцій – 1185,0 млн. грн. (4,3%), інші операційні доходи – 1245,0 млн. грн. (4,5%), інші доходи – 229,8 млн. грн. (0,8%), повернення списаних активів – 11,8 млн. грн. (0,1%), непередбачені доходи – 1,5 млн. грн.

Порівняно з 2004 роком витрати банків збільшились на 6263,5 млн. грн. або на 33,3% і склали 25073,1 млн. грн., в т.ч. процентні витрати становили 10901,2 млн. грн. (або 43,5% від загальних витрат), комісійні витрати – 537,4 млн. грн. (2,1%), інші операційні витрати – 1599,1 млн. грн. (6,4%), загальні адміністративні витрати – 8693,6 млн. грн. (34,7%), відрахування в резерви – 2619,7 млн. грн. (10,4%), непередбачені витрати – 0,8 млн. грн., податок на прибуток 721,3 млн. грн. (2,9%).

З метою забезпечення стабільного функціонування та розвитку банківської системи банки мають вживати заходів щодо підвищення рівня концентрації капіталу, зниження рівня ризиковості здійснюваних операцій та формування в необхідному обсязі резервів під ризики за активними операціями, покращення якості активів і пасивів та забезпечення їх збалансованого зростання, оптимізації витрат і доходів та підвищення ефективності діяльності.

Вищевикладені положення дають підстави стверджувати, що потенціал впливу банківської системи на розвиток економіки в Україні існує. Частково він не задіяний через вплив загальноекономічних чинників об’єктивного характеру, зокрема нерозвиненість фінансового ринку, високі ризики кредитування виробничої сфери, нерозвиненість ринків землі й нерухомості, неналежне забезпечення інтересів кредиторів, частково – через нерозв’язаність назрілих проблем банківської системи.

В цілому грошово-кредитна політика в Україні для досягнення темпів економічного зростання, які б відповідали стандартам світового фінансового середовища, повинна формуватися за наступними напрямками:

· здійснення кількісного контролю за динамікою грошової маси, що відповідав би приросту прогнозованого рівня валового внутрішнього продукту та запланованому рівню інфляції;

· збільшення кредитної підтримки вітчизняних виробників шляхом інтенсифікації кредитної активності комерційних банків, а також підтримання Національним банком України ліквідності комерційних банків;

· стимулювання процесів збільшення обсягів вкладів населення у банківську систему шляхом підвищення гарантій їх повернення через запровадження механізмів страхування депозитів;

· сприяння у відновленні довіри інвесторів як внутрішнього, так і зовнішнього ринку до подальшого розвитку та функціонування фондового ринку державних цінних паперів як одного з основних сегментів руху капіталів та ефективного інструмента управління грошово-кредитним ринком;

· стимулювання інвестиційної діяльності банків, насамперед збільшення обсягів довгострокового кредитування завдяки забезпеченню фінансової стабілізації і на цих засадах – сприяння зростанню обсягів довгострокових депозитних вкладів суб’єктів господарювання та населення;

· забезпечення такого рівня купівельної спроможності національної валюти, який давав би змогу збалансувати як державні інтереси, так і інтереси суб’єктів національної економіки, включаючи зовнішньоекономічну діяльність та утримання визначеного рівня інфляції;

· приведення Національним банком України обсягів золотовалютних резервів до рівня, який забезпечував би належну підтримку національної валюти за умов короткострокових кон’юнктурних коливань економіки;

· захист економічних інтересів суб’єктів грошово-кредитного ринку.

2.3 Фінансові інструменти реалізації грошово-кредитної політики

Грошово-кредитна політика Національного банку України ґрунтується на основних критеріях і макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного і соціального розвитку на певний період. До таких макроекономічних показників належать: обсяг валового внутрішнього продукту, прогнозований рівень інфляції, розмір дефіциту державного бюджету та джерела його покриття, платіжний і торговельний баланси.

Процентна політика як інструмент грошово-кредитного регулювання економіки полягає в тому, що НБУ визначає рівень процентних ставок за ломбардними й обліковими кредитами, які він надає комерційним банкам у порядку рефінансування їхніх активних операцій [42].

Практично у всіх країнах світу комерційні банки можуть отримати кредитні ресурси у центрального банку, котрі останній надає за певними процентами. Дисконтна чи облікова ставка, що застосовується центральним банком при операціях з комерційними банками щодо врахування короткострокових державних облігацій і перерахування комерційних векселів та інших видів цінних паперів, що відповідають вимогам центрального банку, називається офіційною обліковою ставкою. Іншими словами, офіційна облікова ставка – це плата, яку бере центральний банк при купівлі в комерційних банків цінних паперів до настання термінів їх оплати.

Офіційна облікова ставка є орієнтиром для ринкових ставок за кредитами. Встановлюючи офіційну облікову ставку, центральний банк визначає вартість залучення кредитних ресурсів комерційними банками. Що вищий рівень офіційної облікової ставки, то вища вартість кредитів рефінансування центрального банку. Тобто політика зміни облікової ставки є варіантом регулювання якісного параметру грошового якісного параметру грошового ринку – вартості банківських кредитів [70].

Наприклад, у 2001 р. офіційні облікові ставки центральних банків провідних промислово розвинутих країн були встановлені в таких розмірах (див. табл. 2.11).

Таблиця 2.11. Офіційні облікові ставки центральних банків, %

Найнижчі процентні ставки були встановлені в Японії, де створені умови для отримання дешевшого кредиту порівняно з іншими країнами, і, отже, сприятливіші умови інвестицій.

Разом з тим різний рівень офіційної облікової ставки стимулює також переміщення «гарячих грошей», тобто капіталів, які шукають прибуткового застосування, з країн із низькими ставками до країн, де ставки високі, що значно впливає на стан балансу руху капіталів і на платіжний баланс різних країн. Отже, зміна офіційної облікової ставки використовується і як метод валютного регулювання.

Регулювання облікової ставки відноситься до ринкових інструментів грошово-кредитного регулювання. Механізм регулювання за допомогою змін офіційної облікової ставки доволі простий, що і є причиною його широкого використання як в розвинутих країнах, так і в тих, що розвиваються. Наприклад, якщо центральний банк ставить за мету зменшення кредитних можливостей комерційних банків, – він підвищує облікову ставку, роблячи тим самим дорожчими кредити рефінансування. Якщо ж метою центрального банку є розширення доступу до кредитів комерційним банкам, – він знижує рівень облікової ставки. Проте центральному банкові не завжди вдається досягти наміченої мети. Наприклад, підвищення облікової ставки центрального банку не буде ефективним, якщо на грошовому ринку в даний момент спостерігається тенденція зниження вартості кредитів у результаті їх значної пропозиції, оскільки у цьому випадку комерційні банки використовуватимуть дешевші кредити міжбанківського ринку, ніж дорогі кредитні кошти центрального банку. Якщо ж офіційна облікова ставка центрального банку вже до її пониження знаходилась на рівні, що нижчий від ринкового. То здешевлення й без того дешевих кредитів призведе до відповідної реакції грошового ринку.

Доповненням облікової політики служить ломбардна політика, що полягає в наданні центральним банком кредитним закладам позик під забезпечення векселів, цінних паперів і державних боргових зобов’язань. У зв’язку з можливістю підвищеного ризику, з ломбардного кредиту встановлюється вищий процент (на 1–2% вище), ніж щодо врахування векселів. Окрім того, наприклад у Німеччині, вводиться спеціальний ломбардний кредит, ставки за яким можуть змінюватися щоденно [1].

Починаючи з 1992 р. облікова політика використовується Національним банком України головним чином для забезпечення надійності та стабільності банківської системи (функція кредитора останньої інстанції для комерційних банків) та регулювання обсягів грошової маси в обігу країни.

Хоча облікова ставка НБУ, починаючи з 1994 р. відповідала цим двом принципам, в умовах перехідної економіки України облікова і ломбардна політика не використовуються в повному обсязі як інструмент грошово-кредитного регулювання. Цьому заважає недостатній розвиток вексельного обігу, а також використання Національним банком своїх ресурсів переважно для кредитування уряду, а не комерційних банків. Тому рефінансування комерційних банків здійснюється переважно через переоблік векселів чи ломбардне кредитування. В цих умовах Національний банк встановлює ставку облікового процента не стільки для досягнення цілей грошово-кредитної політики, скільки для приведення її у відповідність до динаміки рівня інфляції.

Безперечно, завдяки адміністративному підвищенню облікової ставки у короткостроковому періоді можна мінімізувати негативні наслідки фінансової кризи, підвищити ціну національної грошової одиниці для комерційних банків, а отже, послабити спекулятивний тиск на неї. Проте високий рівень ставки рефінансування в довгостроковому часовому інтервалі зумовлює значне подорожчання кредиту для кінцевих його споживачів, що вкрай негативно впливає на ділову активність, обсяги виробництва, стан економіки в цілому.

Таким чином, за різних макроекономічних умов держава в особі центрального банку може провадити (залежно від обраних цілей) або політику кредитної рестрикції, або політику поступового зниження облікової ставки заради пожвавлення процесу кредитування виробництва.

У перспективі роль процентних ставок у досягненні цілей економічної політики держави повинна істотно зрости. Завданням Національного банку має стати створення умов для поступового пониження загального рівня процентних ставок в економіці, особливо процентних ставок за кредитами реальному сектору економіки до рівня, що стимулює зростання платоспроможного попиту на позичкові ресурси [1].

Протягом аналізованого періоду спостерігається чітка тенденція до зниження НБУ облікової ставки. Політика Національного банку спрямована на збільшення грошей в обігу, шляхом зниження процентних ставок за своїми активними операціями, що стимулює попит на позички, а отже, й кредитну діяльність комерційних банків. Вони змушені перетворювати свої вторинні резерви (кошти, кладені в цінні папери або розміщені на депозитах у НБУ) в первинні, внаслідок цього збільшуються залишки грошей на їхніх кореспондентських рахунках у НБУ й загальна маса грошей в обігу. Найнижче значення облікової ставки було встановлене на рівні 7% 5 грудня 2002 року, що найбільш позитивно стимулювало кредитну активність комерційних банків.

У структурі фондового ринку, що становить невід’ємний компонент будь-якої ринкової економіки, важлива роль належить державним цінним паперам, що перебувають в обігу.

Ринок державних цінних паперів виконує дві основні функції:

- обслуговування державного боргу;

- грошово-кредитне регулювання економіки.

Операції з цінними паперами на відкритому ринку полягають у змінах обсягів купівлі та продажу НБУ цінних паперів: казначейських зобов’язань (депозитних сертифікатів), інших цінних паперів.

За умов, коли потрібно стабілізувати чи зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту, знизити інфляцію, НБУ продає цінні папери комерційним банкам. В останніх зменшуються первинні ресурси (кошти на коррахунках у НБУ), а внаслідок цього скорочується загальний обсяг грошової маси.

НБУ може продавати цінні папери й іншим суб’єктам (підприємствам, населенню) через систему фондового ринку. У цьому разі в комерційних банків зменшуються їхні первинні резерви, тому що скорочуються залишки грошей на рахунках їхніх клієнтів.

Якщо потрібно збільшити грошову масу, НБУ купує цінні папери в комерційних банків, підприємств, населення. Внаслідок такої операції в зазначених суб’єктів збільшуються залишки грошей, у тому числі і на їхніх рахунках у банках, і відповідно росту обсяг грошей в обігу.

Таким чином, купівля НБУ цінних паперів означає емісію грошей, а продаж – вилучення їх з обігу.

Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найгнучкішим інструментом грошово-кредитної політики і тому активно можуть застосовуватися в регулятивній діяльності НБУ. Ці операції можна використовувати досить часто, а якщо допущена помилка, її легко виправити, здійснивши операцію протилежного спрямування. Ця риса надає перевагу зазначеним операціям порівняно з іншими інструментами грошово-кредитної політики [1].

Проаналізуємо активність використання даного інструмента регулювання грошового ринку Національним банком України.

Рис. 2.2. Динаміка обсягу операцій з облігаціями внутрішньої державної позики на вторинному ринку в 2005 році

У 2005 року обсяг операцій з облігаціями внутрішньої державної позики на вторинному ринку порівняно з відповідним періодом 2004 року зріс на 18.3% до 14.7 млрд. грн.

У структурі обсягу операцій з облігаціями внутрішньої державної позики (ОВДП) на вторинному ринку протягом січня – листопада 2005 року найбільшою була частка операцій суб'єктів господарювання без посередництва організаторів торгівлі – 57.1%, решта припадала на операції: на торгах організаторів торгівлі – 21.7%, за угодами зворотного РЕПО – 15.7%, з рефінансування банків Національним банком України, включаючи угоди прямого РЕПО, – 3.5% та інші – 2%.

У листопаді 2005 року обсяг операцій з ОВДП на вторинному ринку порівняно з жовтнем зріс у 2.1 рази й становив 1.95 млрд. грн.

Політика підтримання курсу національної валюти є ще одним інструментом регулювання грошово-кредитного ринку і охоплює операції з управління валютними резервами держави. НБУ забезпечує управління валютними резервами, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютних ринках із метою підтримання курсу національної валюти відносно іноземних валют і впливу на загальний попит і пропозицію грошей у державі.

Якщо на валютному ринку попит на іноземну валюту, яка є базовою для визначення курсу національної валюти, перевищує пропозицію, це може призвести до падіння курсу національної валюти, її девальвації. Щоб цього не допустити, НБУ продає частину свого валютного резерву (якщо це є доцільним на даний час), урівноважуючи попит із пропозицією і відповідно підтримуючи курс національної валюти. Під час продажу частини валютного резерву виникає така сама ситуація з грошовою масою в обігу, як і у разі продажу цінних паперів, тобто вона скорочується, а при купівлі НБУ іноземної валюти відбувається емісія грошей і відповідно збільшення обсягу грошової маси в обігу. Розглянемо динаміку валютного курсу гривні до таких валют як долар США, євро та російський рубль. Дослідження будемо проводити за період 1996–2005 рр..

Для підтримки стабільності національної грошової одиниці було запроваджено режим не просто плаваючого, а керованого плаваючого валютного курсу, і на цій основі забезпечено надійну номінальну курсову стабільність гривні. Водночас було проголошено необхідність здійснення політики інтенсивного нарощування обсягів міжнародних валютних резервів НБУ.

Рис. 2.3. Динаміка курсу гривні щодо іноземних валют

Національний банк України упродовж 2005 року проводив валютно-курсову політику, яка була спрямована на зміцнення валютного курсу гривні, маючи на меті економічне зростання та забезпечення внутрішньої і зовнішньої цінової стабільності.

Упродовж 11 місяців 2005 року офіційний курс гривні щодо долара США підвищився на 4.8%, тоді як за відповідний період 2004 року він підвищився на 0.5% (починаючи з липня 2005 року – втримувався на незмінюваному рівні й за станом на 30.11.2005 р. дорівнював 505 грн. за 100 дол. США).

Офіційний курс гривні щодо євро за станом на 30.11.2005 р. дорівнював 595.55 грн. за 100 євро і порівняно з початком цього року підвищився на 17.5%, на відміну від зниження на 5.5% за відповідний період 2004 року. У тому числі в листопаді 2005 року офіційний курс гривні щодо євро зріс на 2.8%.

Офіційний курс гривні щодо російського рубля за січень – листопад 2005 року підвищився на 7.9% і за станом на 30.11.2005 р. дорівнював 1.7577 грн. за 10 російських рублів, на противагу зниженню на 3.9% у відповідному періоді 2005 року. У листопаді 2005 року спостерігалося підвищення курсу гривні щодо російського рубля на 1.1%.

Динаміка обмінного курсу гривні до долара протягом 2003 р. коливалася у межах 0,06% (від 5,3345 до 5,3315 гри. за дол.). До березня 2003 р. з метою підтримки експорту Національний банк дещо девальвував курс – з 5,3.324 до 5,3345 гри. за дол. Проте після зростання інфляційного напруження, починаючи з квітня, курс використовувався як важливий фактор стабілізації цін і був поступово ревальвований приблизно на 0,05%, після чого його коливання перебувають у діапазоні від 5,3315 до 5,3320 гри. за дол. За 10 місяців девальвація гривні до євро становила 11,7%. Слід відзначити, що гривня девальвувала відносно японської єни, якщо в 2001 році 1000 єн коштували 44,27 грн., то в 2004 році – 49,21 грн. Розвиток валютного ринку України впродовж 2005 року характеризувався збільшенням попиту й пропозиції іноземних валют зі збереженням стабільності курсу гривні.

Загальний обсяг операцій з купівлі та продажу доларів США, євро і російських рублів порівняно з відповідним періодом 2004 року збільшився на 23.6% до 104.6 млрд. дол. США в доларовому еквіваленті. У листопаді 2005 року обсяг валютних операцій порівняно з жовтнем зріс удвічі до 18.6 млрд. дол. США в основному за рахунок збільшення надходження доходів від приватизації державного майна. У тому числі обсяг операцій з доларами США, євро і російськими рублями збільшився відповідно в 2.2 рази, на 9.4 та 1.6% і становив у доларовому еквіваленті 16.9, 1.1 та 0.6 млрд. дол. США.

На міжбанківському валютному ринку України в 2005 року обсяг купівлі дещо перевищив обсяг продажу (на 0.3%), на відміну від ситуації, яка спостерігалась у попередньому місяці щодо перевищення обсягу операцій продажу над обсягом купівлі валют на 1.2%.

Обсяг операцій з купівлі та продажу основних іноземних валют на МБВР у листопаді 2005 року порівняно з жовтнем збільшився в 2.4 раза за рахунок зростання обсягу операцій з доларами США, євро та російськими рублями відповідно у 2.7 рази, на 12.1 та 3.3%.

Структура обсягу операцій на МБВР характеризувалася збільшенням частки операцій з доларами США на 10.2 процентного пункту до 91.6%, разом з тим зменшилися частки операцій з євро і російськими рублями на 4.1 і 6.1 процентного пункту відповідно до 5.3 і 3.1% (рис. 2.4).

Рис. 2.4. Структура операцій з валютою

На міжбанківському ринку обсяг купівлі дещо перевищив обсяг продажу (на 0.3%), на відміну від ситуації, яка спостерігалась у попередньому місяці щодо перевищення обсягу операцій продажу над обсягом купівлі валют на 1.2%.

Обсяг операцій з купівлі та продажу основних іноземних валют на МБВР у 2005 року порівняно з жовтнем збільшився в 2.4 рази за рахунок зростання обсягу операцій з доларами США, євро та російськими рублями відповідно у 2.7 рази, на 12.1 та 3.3%.

Структура обсягу операцій на МБВР характеризувалася збільшенням частки операцій з доларами США на 10.2 процентного пункту до 91.6%, разом з тим зменшилися частки операцій з євро і російськими рублями на 4.1 і 6.1 процентного пункту відповідно до 5.3 і 3.1%.

Рефінансування комерційних банків як інструмент грошово-кредитної політики тісно пов’язане з процентною політикою, але має й певні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як «кредитора в останній інстанції». Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському рахунку в НБУ). Такі позики банки просять, як правило, на короткий строк і одержують у порядку переобліку комерційних векселів чи під заставу цінних паперів, у тому числі й комерційних векселів. Ці кредити мають назву відповідно обліковий і ломбардний. Операції рефінансування регулюються положенням про регулювання Національним банком України ліквідності банків України шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій від 31.03.2005 р. №102 [57].

Надаючи названі кредити, НБУ збільшує первинні резерви комерційних банків, а отже, й загальну суму грошей в обігу. НБУ може кредитувати комерційні банки і через операції РЕПО, які полягають в обов’язковій купівлі-продажу державних цінних паперів, але головною метою цих операцій є підтримання короткострокової ліквідності системи комерційних банків.

Регулюючи процес облікового й ломбардного кредитування, НБУ може впливати на загальну масу грошей в обігу. Такий вплив може здійснюватися двома способами: встановлення ліміту кредитування та визначенням рівня процентної ставки. Розглянемо процентні ставки рефінансування банків Національним банком України в таблиці 2.12.

Всі механізми рефінансування почали активно використовуватися Національним банком з 2001 року. Ломбардні кредити почали застосовувати в 1995 році, операції РЕПО з 1997 року.

Таблиця 2.12. Процентні ставки рефінансування банків НБУ за період 1992–2005 рр. (середньозважені ставки в річному обчисленні, %)

Кредитні аукціони як механізм рефінансування з 1998 року не використовується Національним банком взагалі. Починаючи з 2001 р. активно впроваджується рефінансування за допомогою кредитів овернайт та розміщення коштів за допомогою тендерів. Надання стабілізаційних кредитів Національним банком відбулося лише в 2004 р. Слід зазначити, що найбільш вигідними для банків є отримання ліквідності за допомогою тендерів, що проводить Національний банк, так як плата за користування отриманими коштами є найнижчою. Найдорожчими є кредити «овернайт», що пояснюється швидкістю надання коштів, та за операціями на умовах РЕПО.

З проведеного дослідження можемо, зробити висновок, що Національний банк України використовує всі інструменти грошово-кредитної політики. Для стабілізації кредитного ринку облікова ставка починаючи з 1996 року має стійку тенденцію до зниження. Ринок державних цінних паперів України представлений у більшості ОВДП. Невикористання інших державних паперів пояснюється нерозвиненістю вторинного фондового ринку України. Валютно-курсова політика Національного банку характеризується стабільністю обмінного курсу гривні по відношенні до американського долара. Девальвація гривні відбулася по відношенні до євро та японської єни, але вона була не значна. Механізми рефінансування активно почали використовуватися тільки з 2001 року, при чому саме в цьому році найбільша питома вага в обсягах рефінансування припадає на кредити «овернайт». В 2000 році майже все рефінансування банків відбувалося через кредитні тендери, незначна частка відбувалася через операції РЕПО. В 2003 році знову левову частину займають кредити «овернайт».

Грошово-кредитна політика в Україні для досягнення темпів економічного зростання, які б відповідали стандартам світового фінансового середовища, повинна формуватися за наступними напрямками:

· здійснення кількісного контролю за динамікою грошової маси, що відповідав би приросту прогнозованого рівня валового внутрішнього продукту та запланованому рівню інфляції;

· збільшення кредитної підтримки вітчизняних виробників шляхом інтенсифікації кредитної активності комерційних банків, а також підтримання Національним банком України ліквідності комерційних банків;

· стимулювання процесів збільшення обсягів вкладів населення у банківську систему шляхом підвищення гарантій їх повернення через запровадження механізмів страхування депозитів;

· сприяння у відновленні довіри інвесторів як внутрішнього, так і зовнішнього ринку до подальшого розвитку та функціонування фондового ринку державних цінних паперів як одного з основних сегментів руху капіталів та ефективного інструмента управління грошово-кредитним ринком;

· стимулювання інвестиційної діяльності банків, насамперед збільшення обсягів довгострокового кредитування завдяки забезпеченню фінансової стабілізації і на цих засадах – сприяння зростанню обсягів довгострокових депозитних вкладів суб’єктів господарювання та населення.

3. Удосконалення механізму застосування інструментів грошово-кредитної політики НБУ

3.1 Вплив змін облікової ставки НБУ на рівень кредитної активності суб’єктів господарювання

Як нам уже відомо, процентну ставку, за якою центральний банк надає позики комерційним банкам, називають обліковою, або дисконтною. Позики центрального банку комерційним банкам називають дисконтними позиками. Ці позики надаються комерційним банкам на короткий період часу: по-перше, для підтримання їхніх обов'язкових резервів на необхідному рівні, по-друге – для підтримання ліквідності комерційних банків в ситуації «навали на банк».

За проведення політики «дорогих грошей» центральний банк має на меті зменшити обсяг рефінансування кредитних установ, а тому підвищує облікову ставку. Позики центрального банку для комерційних банків стають дорожчими і відповідно дорожчають кредити, що надаються комерційними банками. У результаті скорочуються кредитні вкладення в економіку та гальмується зростання виробництва.

За політики «дешевих грошей» метою центрального банку є полегшення доступу комерційних банків до рефінансування, у зв'язку з чим облікова ставка знижується. Це, у свою чергу, стимулює розширення кредитних операцій банків, що сприяє прискоренню темпів економічного зростання (див. рис. 3.1) [26].

Слід зазначити, що процентні ставки центрального банку та ринкові процентні ставки створюють систему ставок, які впливають одна на одну. Між ними виникають певні співвідношення і залежності, які обумовлені природою банківської діяльності.

Рис. 3.1. Механізм регулювання обсягів кредитування реального сектора економіки за допомогою облікової ставки

Комерційні банки, запозичуючи кредити центрального банку, надають кредити кінцевим позичальникам за більш високими кредитними ставками ніж ставка рефінансування. В іншому випадку банки б отримували збитки у розмірі відповідних витрат. Таким чином, можна сформулювати правила встановлення раціональної процентної ставки.

1. Ставка рефінансування повинна бути суттєво нижча ніж кредитна ставка.

2. Ставка рефінансування не повинна бути суттєво нижча ставок за казначейськими векселями (зарубіжний досвід).

3. Перевищення кредитних ставок над ставками за депозитними операціями банків.

Крім того, у різних країнах для характеристики індикаторів процентних ставок використовуються конкретні показники з різними термінами надання і залучення кредитів. Це обумовлено особливостями національних грошово-кредитних систем і систем статистики. Так, в статистичній базі міжнародного валютного фонду по Великобританії і Австрії не наводяться ставки рефінансування. По Японії немає інформації про ставки казначейських векселів. Тому аналіз здійснюється окремо за кожною країною з урахуванням особливостей показників процентних ставок (додаток М).

Проаналізуємо вплив зміни облікової ставки на ставки комерційних банків по кредитах за допомогою кореляційного аналізу та порівняємо обсяги кредитних вкладень. Для проведення аналізу візьмемо три роки: 2002, 2004, та 2005.

Таблиця 3.1. Виявлення залежності між обліковою ставкою та процентними ставками банків

Коефіцієнт кореляції між обліковою ставкою та процентними ставками банків за кредитами дорівнює 1. Це свідчить про те, що зв’язок між цими показниками прямий, при чому дуже тісний (функціональний). Тобто Національний банк реалізує політику «дешевих» грошей, зменшуючи облікову ставку він стимулює комерційні банки до рефінансування. Отримання додаткових первинних резервів дає змогу комерційним банкам більш активно проводити кредитні вкладення. З даних таблиці ми бачимо обернену залежність між рівнем процентних ставок за кредитами та обсягами наданих кредитів. Зменшення відсоткової ставки на 0,9 призвело до збільшення суми виданих кредитів на 54834 млн. грн. Хоча слід відмітити, що спостерігається тенденція до збільшення облікової ставки НБУ. Її збільшення пов’язано з підтримкою стабільності національної грошової одиниці.

Рис. 3.2 Залежність обсягів кредитів від відсоткових ставок грошово-кредитного регулювання

Рівень облікової ставки впливає не лише на грошовий ринок, а й на ринок капіталів, оскільки підвищення ставок центрального банку зумовлює зниження попиту на цінні папери і зниження їхньої ринкової вартості, а зниження ставок – навпаки. Крім того, підвищення ставки сприяє припливу в країну іноземних капіталів, що приводить до зростання обмінного курсу національної валюти.

Зміна офіційної облікової ставки є також свого роду орієнтиром для комерційних банків. Ця подія свідчить про перехід центрального банку до нової грошово-кредитної політики і стимулює комерційні банки вносити корективи у процентні ставки щодо власних кредитів. Проте такий метод грошово-кредитної політики є недостатньо ефективним, оскільки охоплює лише ті комерційні банки, які мають потребу в кредитах центрального банку. Тому зміною облікової ставки як інструментом грошово-кредитної політики центральний банк найчастіше користується у поєднанні з іншими методами грошово-кредитного регулювання.

3.2 Регулювання економіки шляхом операцій на відкритому ринку

Внутрішній ринок державних боргових зобов'язань України функціонує на базі використання таких фінансових інструментів, як облігації внутрішньої державної позики (ОВДП), процентні облігації внутрішньої державної позики та казначейські зобов'язання. Найбільш вагому роль на фондовому ринку України відіграють ОВДП, які є досить популярними серед інвесторів і, незважаючи на всі проблеми, що мали місце в процесі їх обертання, зостаються чи не єдиним інструментом регулювання фінансового ринку в Україні. ОВДП розміщуються через аукціони НБУ, які проводяться майже щотижня і тим самим забезпечують постійне надходження облігацій на фондовий ринок.

Найбільшими покупцями ОВДП є банки, що зумовлено специфікою української фінансової системи. Купуючи облігації внутрішньої державної позики, банки отримують гарантований дохід, звільнений від оподаткування. Вони також мають можливість використовувати ОВДП, як об'єкт застави під час отримання кредитів від НБУ. Таким чином ОВДП відіграють роль фінансового регулятора, який за рахунок акумулювання коштів банківської сфери впливає на загальний фінансовий стан українського фінансового ринку.

Особливу увагу слід приділити аналізу результатів взаємодії ринку державних цінних паперів та кредитного ринку країни. Використовуючи методи статистичного аналізу, доцільно дати оцінку існуючому типу взаємозв'язку між відсотковими ставками на міжбанківському ринку та обсягами первинного розміщення ОВДП. Для здійснення такого аналізу ми скористалися даними НБУ та Міністерства фінансів України за 2003–2005 рр. про обсяги первинного розміщення ОВДП на первинних аукціонах Національного банку України та середню процентну ставку на міжбанківському ринку [50].

Таблиця 3.2. Коефіцієнти кореляції основних показників первинного ринку ОВДП та процентні ставки за кредитами на міжбанківському ринку

Слід зазначити, що ринок міжбанківських кредитів на цей час не є чутливим до політики зовнішнього боргу уряду України, свідченням чого є відсутня чутливість процентної ставки кредиту на міжбанківському ринку до обсягів первинного розміщення ОВДП. За результатами дослідження, коефіцієнт кореляції динаміки процентної ставки на міжбанківському ринку та обсягом первинного розміщення в 2003 році, та в 2005 році мав негативне значення, що свідчить про зворотній зв’язок, в 2004 позитивне, але зв’язок слабкий (згідно з тлумаченнями математичної статистики).

Використовуючи методи статистичного аналізу, доцільно дати оцінку існуючому типу взаємозв'язку між доходністю ринку ОВДП і вартістю кредитних ресурсів, що надаються банками прямому позичальнику.

Таблиця 3.3. Розрахунок коефіцієнта кореляції між процентними ставками за кредитами та доходність по ОВДП в 2005 році

Національний банк та Міністерство фінансів України на первинному ринку розміщення ОВДП можуть здійснювати регулювання ринку кредитних ресурсів і тим самим забезпечувати необхідні умови для проведення кредитної політики в країні загалом. Але постає питання: наскільки ефективно НБУ та Мінфін використовують свої можливості у сфері регулювання ринку кредитних ресурсів у сучасних умовах розвитку економіки країни. Аналіз динаміки середньої доходності ОВДП та середньої ставки процентів за банківськими кредитами в окремі роки показує, що взаємозв'язок між цими об'єктами має нестабільний характер. Коефіцієнт кореляції між динамікою доходності ОВДП і процентами за кредитами комерційних банків за 2003 р. на рівні 0,53. У 2004 р. коефіцієнт кореляції між доходністю ОВДП і процентами за комерційними кредитами дорівнював -0,15, що свідчить про фактично нульовий вплив ОВДП на динаміку ставок за кредитами комерційних банків, а в 2005 р. він дорівнював –0,029. У цьому самому році ринок державних цінних паперів втратив свою роль і в процесі формування вартості грошей на фінансовому ринку. Ринки ОВДП та кредитних ресурсів у зазначений період функціонували практично окремо, а деякою мірою їх динаміка мала навіть протилежний характер.

Втрату регулюючої ролі ринку державних цінних паперів на ринку фінансових ресурсів України можна розглядати лише як негативний фактор, що не сприяє ефективному функціонуванню останнього. НБУ та Мінфін у 2005 р. не мали можливості використовувані ОВДП як інструмент для регулювання рівня процентів за комерційними кредитами. Тим самим виникли невідповідність і протиріччя між ринком ОВДП та ринком комерційних кредитів.

Проведений аналіз показав, що політика регулювання ринку державних цінних паперів в Україні є недостатньо стабільною та узгодженою. Наразі відсутня орієнтація на довготривалу перспективу, не враховується вплив короткотермінових факторів на стратегічні цілі. У 2003 р. НБУ та Міністерство фінансів України не змогли адекватно відреагувати на негативну тенденцію, що склалась у динаміці доходності ОВДП і процентів за комерційними кредитами. Як наслідок, у процесі регулювання фінансового ринку було допущено помилку, через що ринки державних цінних паперів та кредитів комерційних банків почали функціонувати дисгармонійно [28].

Слід відзначити, що розвитку ринку державних боргових зобов’язань нашої країни з самого початку його створення прослідкується низка негативних моментів.

- нереальність закладених в бюджет параметрів відносно одержання податкових надходжень і інших обов’язкових платежів обумовили відповідних бюджетних витрат за рахунок росту внутрішнього державного боргу (додаток М);

- з ціллю стимулювання притоку грошових коштів в бюджет по випущеним ОВДП встановлювалась надто висока дохідність. Так в окремі періоди 1997–1998 рр. номінальні ставки по облігаціям складали 40–80% річних. Зрозуміло, що навіть при кращому рівні рентабельності підприємств в 3–4% за цей період логічно, що перелив грошових ресурсів буде з реальної економіки в фінансовий сектор.

- висока доходність по облігаціям і переваги в податковому законодавстві при відповідних операціях на фінансовому ринку для нерезидентів в порівнянні з резидентами допомагали залученню іноземного спекулятивного капіталу до фінансування дефіциту державного бюджету, а короткостроковий характер відмічених вкладень – збільшенню нестабільності не тільки на ринку державних цінних боргових зобов’язань, а і на валютного ринку.

- внаслідок високих темпів нарощення обсягів внутрішнього державного боргу в умовах економічного спаду і відсутності реальних джерел надходження грошових коштів в бюджет все більші суми, залучені за допомогою випуску ОВДП, направлялися на погашення зобов’язань за попередні випуски.

3.3 Обов’язкове резервування як інструмент грошово-кредитного регулювання цінової стабільності

Для досягнення та підтримки цінової стабільності у довгостроковому періоді у країнах з перехідною економікою, у тому числі й Україні, доцільним є, зокрема, використання обов’язкового резервування, якеє надзвичайно потужним, дієвим та простим у застосуванні інструментом грошово-кредитної політики з прямим характером дії. Обов’язкове резервування є інструментом подвійної дії: за його допомогою можна регулювати, по-перше, співвідношення між сукупними банківськими резервами і більш широкими грошовими агрегатами, по-друге – ліквідність банківської системи. Ефективність використання даного інструмента грошово-кредитної політики забезпечує встановлення норми резервування на довгостроковий період, оскільки навіть невеликі коливання норм обов’язкових резервів спричиняють значні зміни кон’юнктури ринку позичкових капіталів.

Цілі застосування, функції та правила використання обов’язкового резервування на сучасному етапі наведено на рис. 3.3.

До недоліків обов’язкового резервування відносять: негнучкість, неоперативність, жорсткість, вилучення частини позичкового капіталу з реального сектора, збільшення ціни банківських ресурсів, податковий характер обов’язкових резервів, дестабілізуючий вплив змін порядку і норм обов’язкового резервування на банківську систему.

Залежність між нормами обов’язкового резервування та ціновою стабільністю є оберненою (рис. 3.4). Втім, надмірне підвищення норм резервування може викликати зниження ділової активності, неможливість ефективного використання банками залучених ресурсів та спричинити кризу банківської системи.

Рис. 3.3. Цілі застосування, функції та правила використання обов’язкового резервування

Рис. 3.5. Механізм впливу зміни норми обов’язкового резервування на цінову стабільність

Зазначений механізм впливу норм обов’язкового резервування на цінову стабільність є спрощеним, оскільки у ньому не враховуються такі фактори, як частка готівки, що залишається у позичальника, загальна структура грошової маси за агрегатами, надлишкові резерви, процентні ставки, кон’юнктура грошового ринку тощо.

У міру розвитку ринкових процесів у трансформаційних економіках спостерігається тенденція зниження ефективності регуляторного впливу обов’язкового резервування на сферу фінансового посередництва, що пов’язано з об’єктивними та суб’єктивними факторами. До об’єктивних факторів відносять: посилення інтеграції зі світовими фінансовими ринками завдяки динамічному розвитку внутрішніх ринків капіталу і поступовій лібералізації валютних обмежень; зростання інтересу банків до переорієнтації з традиційних кредитних на інші сегменти фінансового ринку через розширення можливостей фондового інвестування і посилення ролі фінансових ринків при перерозподілі капіталу; посилення ролі надлишкової банківської ліквідності через зростання грошової бази, зумовленої припливом капіталу з-за кордону, на фоні обмеженого зростання грошової маси. До суб’єктивних – вплив політики зближення з Єврозоною на організацію системи інструментів грошово-кредитної політики банків перехідних економік.

Про низькі можливості впливу існуючої політики резервних вимог на ліквідність банківської системи свідчать зменшення позитивної кореляції між нормою обов’язкового резервування та процентною ставкою за кредитами на міжбанківському ринку (коефіцієнт кореляції протягом 1998–1999 рр. дорівнював 0,635, протягом 2003–2005 рр. – 0,238).

До головних причин зниження норм обов’язкового резервування у країнах з перехідними економіками відносять: сприятливу внутрішню та міжнародну макроекономічну кон’юнктуру, зростання довіри іноземних інвесторів до економічної політики в цілому та грошово-кредитної політики зокрема, консолідацію національної банківської системи і розробку більш ефективного банківського нагляду, підвищення конкурентоздатності вітчизняних банків внаслідок інтеграції внутрішнього ринку у міжнародну фінансову систему. Обов’язкове резервування у деяких країнах з перехідною економікою має такі особливості (Додаток О).

Політика обов’язкового резервування почала застосовуватись Національним банком України з 1992 року. Норматив обов’язкового резервування коштів банків у Національному банку України змінювався досить часто: в 1992 р. він становив 10%, 1993 р. – 25, 1994 р. – 15, 1995 р. – 15, 1996 р. – 15, 1997 р. – 15, 1998 р. – 17, 1999 р. – 15, 2000 р. – 15, 2001 р. – 6–14, 2002 р. – 0–12, 2003 р. – 0–12% [3, с. 62–63]. Це пояснюється низькою потужністю ринку цінних паперів та непрямих інструментів грошово-кредитної політик.

Порядок формування обов’язкових резервів, запроваджений з 1 березня 1994 р., передбачав зберігання обов’язкових резервів на кореспондентському рахунку у Національному банку України. З 1 червня 1995 р. було запроваджено порядок формування обов’язкових резервів в обсязі 7,5% від суми залучених коштів населення на строкові вклади до запитання для Ощадного банку України. З листопада 1996 р. було дозволено формувати обов’язкові резерви в іноземній валюті на окремому рахунку НБУ в банку Mees Pierson Amsterdam . У 1996 р. було дозволено включати у покриття обов’язкових резервів придбані державні цінні папери. З 1 квітня 1997 р. було встановлено єдиний норматив формування обов’язкових резервів для всієї банківської системи на кореспондентському рахунку в НБУ. З серпня 1998 р. було запроваджено щоденний контроль за формуванням обов’язкових резервів комерційними банками з метою послаблення негативних наслідків фінансової кризи в Росії.

З 1 жовтня 2004 р. встановлено такі нормативи обов’язкового резервування для формування банками обов’язкових резервів: строкові кошти і вклади (депозити) юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валюті – 7%; кошти вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валюті та кошти на поточних рахунках – 8%.

Таблиця 3.4. Норматив обов’язкового резервування та обсяги банківського капіталу в Україні за період 1995–2005 р.

З таблиці 3.4 ми можемо спостерігати, що зі зниженням нормативу обов’язкового резервування підвищуються темпи зростання обсягів банківського капіталу. На рівень банківського капіталу та на пропозицію грошей можуть впливати кризові ситуації у фінансовому секторі, а, зокрема, паніка серед населення може суттєво вплинути на обсяги залучених банківських капіталів та стабільності банківської системи в цілому. У кризовій економічній ситуації НБУ підвищує норму обов’язкового резервування, а у періоди стабілізації – знижує або залишає незмінною.

Таким чином, можна зробити наступні висновки. Диференціація обов’язкових резервів залежно від: типу кредитної установи, терміну її діяльності, величини активів, особливостей регіону і стану грошового ринку, видів і строків кредиту, складу і структури активів комерційних банків, належності депонованої суми до певного агрегату грошової маси.

Виключення з бази резервування коштів у національній та іноземній валюті, залучених від населення (або нижчий норматив обов’язкового резервування).

Зменшення суми коштів, що підлягають депонуванню для виконання резервних вимог, на величину довгострокових кредитів підприємствам.

Об’єднання кореспондентського рахунку кредитної організації і рахунку, на якому депонуються її обов’язкові резерви, в єдиний кореспондентський рахунок з обов’язковою умовою забезпечення потрібного рівня ліквідності на рахунку протягом місяця.

З метою підвищення ефективності та гнучкості обов’язкового резервування як інструмента грошово-кредитного регулювання вважаємо за доцільне запровадити в Україні:

· систему диференціювання обов’язкових резервів залежно від абсолютних сум депозитів та видів кредитних установ, їх розмірів та вибору пріоритетів при здійсненні активних операцій, що стимулювало б комерційні банки до роботи з дрібними вкладниками, мало позитивний вплив на стан ліквідності кредитної системи внаслідок широкої диверсифікації банківських пасивів та дало можливість центральному банку впливати на динаміку грошової маси, кредитну політику комерційних банків, склад і структуру кредитної системи, інтенсивніше розвиваючи ті інститути, які є найбільш конкурентоспроможними щодо виконання вимог обов’язкового резервування, і встановлюючи для них пільгові ставки резервування (критеріями зазначеного диференціювання і пільгової підтримки можуть бути величина статутного фонду банку, його територіальне розміщення або кредитування тих чи інших програм відповідно до завдань економічної політики держави);

· нижчий норматив обов’язкового резервування коштів у національній та іноземній валюті, залучених від населення;

· меншу суму коштів, що підлягають депонуванню для виконання резервних вимог, на величину довгострокових кредитів підприємствам.

3.4 Моделювання поведінки ставок грошового ринку у форматі існуючої операційної структури монетарної політики

Динаміка ставок грошового ринку привертає увагу монетарної влади, в першу чергу, як ефективний індикатор дієвості факторів, що визначають поведінку операторів ринку. В цьому сенсі поведінка короткострокових ставок міжбанківського ринку кредитних ресурсів (овернайт), які зазвичай виконують роль операційної цілі в профілі монетарної політики центрального банку, значною мірою залежить від характеристики джерел формування попиту на ліквідність з боку банків, існуючих альтернативних можливостей його задоволення, потенційної можливості центрального банку компенсувати незадоволений попит за допомогою діючого інструментарію, а також від чутливості ринку до заходів монетарного впливу. Таким чином, моделювання та прогнозування поведінки короткострокових ставок грошового ринку як операційної цілі монетарної політики повинно проводитися у площині аналізу та дослідження діючих факторів попиту і пропозиції.

Однією із головних цілей управління ліквідністю грошового ринку є зменшення коливань процентних ставок на ринку банківських ресурсів, які відбуваються внаслідок мінливості умов стану ліквідності ринку. Надмірне коливання ставок є вкрай небажаним, оскільки це може призвести до втрати дійсної прозорості монетарної політики, до спотворення та перебільшення значення реальних причин для змін, а отже й до хибних висновків відносно цілей монетарної політики, яку проводить центральний банк.

Як правило, центральний банк може застосовувати декілька заходів щодо попередження нестійкості короткострокових ставок грошового ринку. По-перше, це формування коридору процентної ставки, який обмежує коливання ставки овернайт навколо головної ставки політики центрального банку (ставки за операціями з рефінансування). Класичний приклад застосування цієї стратегії демонструє ЄЦБ. По-друге, це застосування механізму усереднення резервних вимог: підтримання усередненого обсягу резервів R_ср. , розрахованого щодо обсягу ліквідності, залученої на визначені депозитні рахунки протягом періоду нарахування, і обов'язкового до виконання протягом періоду дотримання, що дозволить комерційному банку протягом певного часу (періоду дотримання), у випадку виникнення додаткової потреби в ліквідності, вирішувати проблеми тимчасової нестачі ліквідності не за рахунок ресурсів міжбанківського ринку, підштовхуючи зростаючим попитом процентні ставки догори, а за рахунок використання коштів резервного рахунку. Однак, незалежно від домінуючого застосування того чи іншого підходу, важливою передумовою зменшення нестійкості процентних ставок грошового ринку є точний прогноз змін у стані ліквідності ринку, а також розумінні поведінки ставок грошового ринку.

В процесі моделювання поведінки короткострокових ставок грошового ринку наведена операційна структура монетарної політики НБУ повинна бути врахована як факторна ознака, що впливає на попит і пропозицію ліквідності.

Вихідними параметрами запропонованої до використання адаптованої до умов вітчизняного ринку моделі є твердження про те, що учасники ринку працюють у середовищі, яке представлене наступними елементами:

1. Система обов'язкових резервних вимог із механізмом усереднення R_ср. протягом періоду резервування t=1,… T,не передбачає наявності ані надлишку, ані дефіциту, який міг бути перенесений на наступний період. Обсяг обов'язкових резервів має бути розраховано за наступною формулою:

R_ср = (3.1)

де R_ср – розмір обов'язкових резервів;

R– обсяг резервів, що підтримувався комерційними банками кожного t-го дня протягом періоду резервування;

T – тривалість періоду резервування.

Середній обсяг резервів формується під впливом тривалості періоду дотримання резервних вимог та загального обсягу резервів, який підтримувався комерційними банками протягом зазначеного періоду.

Банкам не дозволяється мати овердрафт на рахунку у Національному банку. Необхідний середній обсяг коштів R_ср. ,який повинен резервуватися і зберігатися на кореспондентському або на окремому рахунку в Національному банку, відомий заздалегідь на період резервування, тобто система резервних вимог має повний лаг. Вважаємо, що рівень обов'язкових резервів R_ср. ,які підтримують банки, набагато перевищує цільовий рівень їх робочих балансів (мінімальний рівень надлишкової ліквідності R*, який підтримується банками з метою урегулювання розрахунків у відсутності системи резервних вимог).

2. Національний банк використовує виключно операції ринкового характеру для впливу (регулювання) на короткострокові ставки грошового ринку. Це операції двох типів, а саме:

а) регулярні операції ( RO ), які проводяться у визначених інтервалах з метою забезпечення рефінансування та передачі сигналів монетарної політики; протягом періоду резервування заплановано проведення трьох тендерів з поставки двотижневої ліквідності: два перших фактично повинні покривати потреби у ліквідності протягом поточного періоду, третій – для згладжування коливань ліквідності на перехідну дату до наступного періоду;

б) операції тонкої наладки ( FT ) в рамках постійно діючої лінії рефінансування, які застосовуються щоразу, коли необхідно обмежувати мінливість ставок грошового ринку.

3. Пропозиція ліквідності на ринку може змінюватися не тільки в результаті проведення Національним банком операцій з рефінансування, тобто через зміну в чистій позиції банків щодо центрального банку (за виключенням обов'язкових резервів), але й через дію автономних факторів (АГ), які за визначенням з позиції балансу центрального банку представлені як:

AF = Чисті резерви в іноземній валюті + Чиста позиція щодо Уряду + Інщі активи – Банкноти та монети.

Визначення монетарною владою кількості ліквідності, що поставляється на ринок через операції з рефінансування, повинно враховувати і нівелювати дію автономних факторів.

4. Прийняття рішення Національним банком щодо втручання на ринку проводиться залежно від типу операцій з рефінансування:

а) у випадку регулярних операцій ( RO ₁ , RO ₂ , RO ₃ ) монетарна влада має на увазі, що даний різновид операцій, які проводяться за визначеним графіком, повністю повинен покривати потребу банків у резервах для виконання обов'язкових вимог (R_ср ), враховуючи при цьому вплив очікуваних (прогнозованих) автономних факторів ( AF ^е _ср ) протягом періоду резервування; це може бути описано наступним рівнянням:

( RO₁ , RO₂ , RO₃ )= AF ^е _ср + R_ср (3.2)

де AF ^е _ср – очікуваний середній рівень рівень автономних факторів, який протягом періоду резервування в свою чергу розраховується за формулою (3):

AF ^е _ср = (3.3)

б) у випадку щоденних операцій точного настроювання стану ліквідності використовується дещо інший підхід – монетарна влада вважає, що в період між регулярними операціями можуть мати місце зміни як у попиті банків на резерви, так і у їх пропозиції; зміни у попиті, як правило, повинні віддзеркалювати поведінку банків у форматі виконання резервних вимог, зміни у стані робочих балансів, або очікування майбутніх відсоткових ставок міжбанківського ринку протягом періоду резервування; на пропозицію ліквідності впливають не тільки шоки автономних факторів (відхилення від прогнозованого рівня), а також операції тонкої наладки, ініційовані на розсуд Національного банку. Таким чином, відхилення щоденних резервних позицій від усередненого рівня, як причина змін у попиті, повинно бути збалансоване відповідною зміною у пропозиції (через зміну обсягів операцій в рамках постійно діючого механізму рефінансування з урахуванням шоків автономних факторів), що може бути викладено наступним математичним записом:

S_t ⁽¹⁾ =AF_t ^ne + FT_t , (3.4)

де S_t ⁽¹⁾ – відхилення резервної позиції t-го дня від середнього рівня R_ср , регламентованого системою обовязкового резервування, рохраховується за формулою:

S_t ⁽¹⁾ =R₁ – R_ср;

AF_t ^ne - відхилення автономних факторів t- годня від очікуваного середнього рівня протягом періоду резервування

(AF_t ^ne = AF_t – AF^e _ср ).

Таким чином, на зміну пропозиції резервів в межах періоду резервування впливають два фактори:

1) поведінка автономних факторів, що обумовлює відхилення від прогнозованогосереднього їх рівня – AF_t ^ne;

2) операції точного настроювання, запропоновані ринку Національним банком – FT_t .

Що стосується автономних факторів, то вони можуть бути абсолютно нееластичними щодо ставок поведінки грошового ринку, і розвиватися стохастично. Поведінка ж Національного банку в частині проведення операцій рефінансування на умовах овернайт (точного настроювання стану ліквідності ринку) може бути змодельована як проста функція реакції монетарної влади (проведення операцій тонкої наладки) на відхилення ставки міжбанківського ринку (or₁ )від цільової ставки рефінансування – ставки за регулярними операціями (rr),що може бути записано наступним чином:

FT_t = b(or_t - rr). (3.5)

Безумовно, це досить спрощений опис мотиву проведення нерегулярних операцій. Однак основним припущенням тут є теза про інформаційну складову ставок за регулярними операціями, як сигнал монетарної влади щодо офіційно запланованого, а отже й оптимального для ринку, рівня короткострокових ставок на міжбанківському ринку. З урахуванням того факту, що протягом періоду резервування НБУ заплановано проводити три регулярні тендери з рефінансування, визначення параметра (rr)повинно відбуватися в рамках коридору навколо граничної ставки за останнім 14-денним тендером.

З іншого боку, рівняння (5) має на увазі реакцію монетарної влади на мінливість ставки міжбанківського ринку (or_t )незалежно від джерела шоку. Однак на практиці не виключається можливість ігнорування Національним банком різких відхилень ставки міжбанку, які генеровані, наприклад, валютним ринком у випадку валютної нестабільності, та прийняття відхилення овернайт від офіційного рівня протягом певного періоду як нормально допустимого, не реагуючи проведенням операцій точного настроювання.

Попит на резерви є результатом менеджменту банківської ліквідності протягом періоду резервування, і, в певному розумінні, залежить від параметрів існуючої системи резервування в частині механізму усереднення. Ключова особливість механізму усереднення полягає в тому, що фактично банкам дозволяється обирати в межах періоду резервування час і обсяг виконання (підтримання) резервних вимог, виходячи із необхідності задовольнити дотримання визначеного R_ср . Рішення банків стосовно щоденного рівня обсягів резервування залежить від дієвості наступних факторів:

1. Очікувана вартість можливості підтримання резервів в кожний день періоду резервування, що визначається як різниця між поточним рівнем міжбанківської ставки овернайт (or_t )і очікуваним її рівнем на частину періоду резервування, що залишилася до завершення

E_t or_ср = Et(3.6)

Банківські установи намагаються виконувати резервні вимоги максимально в ті дні, коли вартість залучення ресурсів (вартість виконання цих вимог) є мінімальною. Таким чином, якщо поточна ставка міжбанківського ринку вище (нижче) очікуваної, банки будуть демонструвати тенденцію підтримання резервних вимог нижче (вище) середнього рівня R_ср .

Реакція щоденних резервних позицій на наявність спреду між поточною і очікуваною ставками позначається параметром (h), який вимірює буферну (стабілізуючу) функцію резервних вимог із механізмом усереднення: чим вищою є цінність цього параметра, тим вищим є вклад механізму усереднення в стабілізацію міжбанківських ставок. У свою чергу, значення цього параметра залежить від технічних особливостей системи резервних вимог (тривалість періоду резервування, рівень резервування) та аспектів поведінки банків (ставлення до ризику, ступінь невпевненості щодо очікуваного рівня ставки овернайт). Однак ці аспекти в моделі не будуть враховані.

2. Невиконана частина резервних вимог, яка підлягає виконанню протягом періоду резервування, що залишився. В результаті дії цього фактора відносна значимість різноманітних чинників (параметрів) у визначенні поведінки банків суттєво змінюється протягом періоду резервування. Так, на початку періоду резервування обмеження у вигляді необхідності виконання резервних вимог у повному обсязі не є значимими, і банки, залежно від напрямку руху (мінливості) міжбанківської ставки, що сприймається як тимчасове, можуть підтримувати більш високим або низьким рівень резервних вимог. Діючи таким чином, банки значною мірою поглинають (абсорбують) шоки відсоткової ставки.

Наприкінці періоду обслуговування обмеження, представлені у вигляді необхідності виконання резервних вимог у повному обсязі стають більш значимими, залишаючи банкам менше можливості поглинати шоки ліквідності на грошовому ринку. Скорочення часу призводить до меншого ступеня свободи банків, роблячи їх попит на ліквідність менш чутливим і нееластичним до мінливих ставок міжбанківського ринку. Це пояснюється відсутністю у банків будь-якого іншого вибору, ніж виконання резервних вимог за рахунок ліквідності, яка пропонується грошовим ринком за визначеною ціною.

Таким чином, обмеження, які накладаються на банки параметрами системи резервних вимог, можуть бути змодельовані як такі, що носять циклічних характер у стані робочих балансів банків протягом періоду резервування. Такий підхід дозволяє банкам у відповідь на поведінку поточної відсоткової ставки і очікуваної майбутньої відсоткової ставки грошового ринку реалізовувати конкретні стратегії, які передбачають щоденне підтримання резервів на рівні вищому, або нижчому за необхідний. Надалі, в контексті очікувань по проценту протягом періоду, що залишився, банки можуть мотивовано притримувати повне виконання резервних вимог до кінця періоду резервування саме з метою скорочення часу впливу «неявного податку», яким вважається невинагороджувана система обов'язкових резервних вимог.

В останній день періоду резервування рівень обов'язкових резервів повністю визначатиметься накопиченою раніше резервною позицією, що й визначає прийняття банками рішень та застосування певних заходів щодо виконання необхідного рівня R_ср.

В моделі накопичена резервна позиція розраховується за формулою:

S_t ⁽¹⁾ = (3.7)

При цьому зауважимо, що відхилення резервної позиції t-го дня (S_t ⁽¹⁾ ) від середнього рівня R_ср ,регламентованого системою обов'язкового резервування, розраховане за формулою (3.4), є показником щоденної зміни у накопленій резервній позиції банків:

S_t ⁽¹⁾ = R_t - R_ср = S_t ⁽²⁾ . (3.8)

Компонент S_t ⁽²⁾ , може бути сприйнятий як інформаційний параметр для коригування похибки (визначення і усунення відхилення) резервної позиції t-го дня. При цьому значущість помилки, що обумовлює наявність наступних відхилень, може бути оцінена через визначення накопиченої резервної позиції попереднього дня (S⁽²⁾ _{t -1} ) з урахуванням параметра значущості коригування помилки (а_s ), цінність (або значення) якого зростає наприкінці періоду резервування.

На відміну від зростаючої з часом (в межах періоду резервування) важливості механізму коригування помилки у резервній позиції банків, значущість очікуваних змінних (очікуваних ставок), про які мова йшла раніше, втрачає сенс увизначенні попиту на резерви. Це твердження може бути оформлене через застосування параметрів, що змінюються в часі, цінність яких залежить від положення в межах періоду резервування (s):

S_t ⁽²⁾ = – a_s (S⁽²⁾ _t-1 – h_s (or_t – E_t or_ср. ),(3.9)

де da/ds>0; dh/ds< 0; a_r = 1; h_r = 0.

Формула (3.9) може бути трансформована з тим, щоб ізолювати компонент очікування стосовно майбутньої відсоткової ставки. Тоді ми отримуємо наступний вигляд попереднього рівняння:

S_t ⁽²⁾ = a_s (S⁽²⁾ _{t -1} - h_s (or_t – rr) + h_s (E_t or_ср – rr). (3.10)

При підстановці формул (3.10) та (3.5) у формулу (3.4) і розв'язанні відносно (or_t – rr)отримуємо:

(or_t – rr) = e_s AF_t ^ne + p_s S⁽²⁾ _t-1 + r_s (E_t or_ср – rr), (3.11)

деe_s = 1/(h_s +b); p_s = – a _s /(h_s +b); r_s = h_s /(h_s +b);

Таким чином, з метою налагодження сигнального механізму запропоновано методичний фундамент політики управління ліквідністю грошового ринку – модель грошового ринку. Модель базується на визначенні поведінки короткострокових ставок міжбанківського ринку (результативного фактора) під впливом факторних чинників, дестабілізуючих стан ринку: несподіваних автономних факторів, накопленої резервної позиції попереднього дня і очікувань стосовно майбутньої ставки міжбанківського ринку. Ці три змінні можуть робити внесок у мінливість ставок грошового ринку (а отже й стану ліквідності), і повинні бути нейтралізовані діями Національного банку, якщо волатильність ринкової ставки за короткостроковими ресурсами перевищує припустимий рівень. При цьому Національний банк має два механізми для нейтралізації впливу цих факторів на ставку міжбанківського ринку. В моделі ці механізми представлені двома структурними параметрами – параметром буферної функції попиту на резерви (h), та параметром регулювання ліквідності через операції точного настроювання (b). Чим вищим буде значення цих параметрів, тим нижчим виявиться шок (удар) від дії дестабілізуючих факторів на ставку овернайт.

Зміна офіційної облікової ставки є також свого роду орієнтиром для комерційних банків. Ця подія свідчить про перехід центрального банку до нової грошово-кредитної політики і стимулює комерційні банки вносити корективи у процентні ставки щодо власних кредитів. Проте такий метод грошово-кредитної політики є недостатньо ефективним, оскільки охоплює лише ті комерційні банки, які мають потребу в кредитах центрального банку.

Тому зміною облікової ставки як інструментом грошово-кредитної політики центральний банк найчастіше користується у поєднанні з іншими методами грошово-кредитного регулювання.

Проведений аналіз показав, що політика регулювання ринку державних цінних паперів в Україні є недостатньо стабільною та узгодженою. Наразі відсутня орієнтація на довготривалу перспективу, не враховується вплив короткотермінових факторів на стратегічні цілі. У 2003 р. НБУ та Міністерство фінансів України не змогли адекватно відреагувати на негативну тенденцію, що склалась у динаміці доходності ОВДП і процентів за комерційними кредитами. Як наслідок, у процесі регулювання фінансового ринку було допущено помилку, через що ринки державних цінних паперів та кредитів комерційних банків почали функціонувати дисгармонійно.

З метою підвищення ефективності та гнучкості обов’язкового резервування як інструмента грошово-кредитного регулювання вважаємо за доцільне запровадити в Україні:

· систему диференціювання обов’язкових резервів залежно від абсолютних сум депозитів та видів кредитних установ, їх розмірів та вибору пріоритетів при здійсненні активних операцій, що стимулювало б комерційні банки до роботи з дрібними вкладниками, мало позитивний вплив на стан ліквідності кредитної системи внаслідок широкої диверсифікації банківських пасивів та дало можливість центральному банку впливати на динаміку грошової маси, кредитну політику комерційних банків, склад і структуру кредитної системи, інтенсивніше розвиваючи ті інститути, які є найбільш конкурентоспроможними щодо виконання вимог обов’язкового резервування, і встановлюючи для них пільгові ставки резервування (критеріями зазначеного диференціювання і пільгової підтримки можуть бути величина статутного фонду банку, його територіальне розміщення або кредитування тих чи інших програм відповідно до завдань економічної політики держави);

· нижчий норматив обов’язкового резервування коштів у національній та іноземній валюті, залучених від населення;

· меншу суму коштів, що підлягають депонуванню для виконання резервних вимог, на величину довгострокових кредитів підприємствам.

Висновки

В Україні процес трансформації економіки починався в дуже складних умовах. Високий рівень інфляції, низький авторитет вітчизняної валюти, дефіцит державного бюджету, неефективне функціонування банківської системи – вирішення цих проблем та досягнення стабілізації економічної ситуації стало метою грошово-кредитної політики. За роки незалежності ситуацію вдалося дещо стабілізувати, але проблема вибору сукупності виважених та результативних методів грошово-кредитного регулювання, які необхідно застосовувати в той чи інший проміжок часу, та аналіз подальшого впливу саме цих методів на процес економічної трансформації є дуже актуальною.

Грошово-кредитна політика – комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, направлених на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці України, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу.

В Україні головним суб’єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки – Міністерство фінансів, Міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговельний баланси, рівень зайнятості та ін.). Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.

До стратегій таргетування відносять: таргетування номінального доходу, таргетування процентних ставок, таргетування номінальної заробітної платні, монетарне таргетування, таргетування валютного курсу (курсове таргетування), таргетування інфляції.

Грошово-кредитна політика здійснюється відповідно до розвитку загальної макроекономічної ситуації та спрямовується на забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності національної валюти. Станом на 1 січня 2006 р. монетарна база зросла на 24,1% (до 38,2 млрд. грн.), грошова маса – на 28,7% (до 95 млрд. грн.)

Грошовий оборот Українихарактеризується такими показниками як грошовий обіг, грошовий оборот, швидкість обігу грошей, грошова маса. Обсяг грошової маси вимірюється показниками грошових агрегатів та показником грошової бази. В Україні застосовуються чотири грошових агрегати: М0, М1, М2 та М3. Якісні відмінності між грошовими агрегатам полягають у різній мірі ліквідності маси грошей, яку вони виражають.

Проведений аналіз динаміки та структури грошової маси свідчить про її зростання на протязі всього аналізованого періоду. Але структура грошової маси не відповідає структурі грошової маси розвинених країн: занадто велика питома вага агрегату М0 – готівки в обігу. Питома вага цього агрегату в грошовій масі повинна бути 5%, а в Україні вона складає 33,67%.

Розвиток економіки України в 2005 роціхарактеризується значним уповільненням темпів економічного зростання. Збільшення ВВП протягом січня-липня 2005 р. порівняно з відповідним періодом минулого року становило 3,7 відсотка і мало низхідну динаміку з початку року: з 6,5 відсотка в січні помісячні його темпи знизилися до мінімального значення в червні (1,1 відсотка) та дещо збільшилися у липні (2,4 відсотка). Така динаміка є значно нижчою від прогнозованої. Промислове виробництво в зазначеному періоді зросло на 3,9 відсотка, а в червні та липні його динаміка була від'ємною.

Капітал (балансовий) банків збільшився на 39,5% і становить 25689,7 млн. грн. Зростання капіталу банків відбулося за рахунок збільшення статутного капіталу – на 4502,3 млн. грн. або на 38,8%, загальних резервів, резервного фонду та інших фондів банку – на 1126,8 млн. грн. або на 61,3%, емісійних різниць – на 125,2 млн. грн. або на 30,0%. Капітал (балансовий) банків має таку структуру. Статутний капітал складає 62,7% від капіталу, результат минулих років – 4,4%, результат переоцінки основних засобів, нематеріальних активів та інвестицій в асоційовані та дочірні компанії – 9,9%, результат поточного року – 9,4%, загальні резерви та фонди банків – 11,5%, емісійні різниці – 2,1%.

За 2005 рік зобов'язання банків України збільшилися на 62,4% (за 2004 рік – на 32,7%) і на 01.01.2006 становили 188245,1 млн. грн., в т.ч. нерезиденти – 16,7% від зобов'язань. Збільшення зобов'язань банків відбулось за рахунок збільшення вкладів фізичних осіб – на 31333,5 млн. грн. або на 76,0%, коштів суб'єктів господарювання – на 21086,4 млн. грн. або на 52,5%, строкових вкладів (депозитів) інших банків та кредитів, що отримані від інших банків – на 14554,1 млн. грн. або в 2,1 рази, кредитів, що отримані від міжнародних та інших фінансових організацій – на 1777,5 млн. грн. або у 2 рази, цінних паперів власного боргу – на 2227,3 млн. грн. або в 4,6 рази, субординованого боргу – на 1243,4 млн. грн. або на 89,6%, нарахованих витрат до сплати – на 846,5 млн. грн. або на 84,7%, кредиторської заборгованості за операціями з банками та клієнтами банку – на 574,6 млн. грн. або на 47,9%, коштів бюджету та позабюджетних фондів України – на 368,5 млн. грн. або на 22,5%, коштів небанківських фінансових установ – на 644,2 млн. грн. або на 13,4%, коррахунків інших банків – на 349,3 млн. грн. або на 10,9% та інших зобов'язань – на 613,4 млн. грн.

За 2005 рік чисті активи (загальні активи за мінусом сформованих резервів за активними операціями) збільшилися на 59,2% і становлять 213934,9 млн. грн. Загальні активи збільшились на 57,6% (за 2004 рік – на 34,1%) і складають 222951,2 млн. грн., в т.ч. нерезиденти – 5,5% від загальних активів. Збільшення загальних активів відбулось за рахунок збільшення кредитів, наданих банками – на 59196,0 млн. грн. або на 60,9% (з них: кредитів, що надані суб'єктам господарської діяльності – на 36152,6 млн. грн. або на 49,6%, кредитів фізичним особам – на 18557,3 млн. грн. або в 2,3 рази), вкладень в цінні папери – на 6145,5 млн. грн. або на 75,3%, основних засобів та нематеріальних активів – на 2812,8 млн. грн. або на 31,4%, нарахованих доходів до отримання – на 500,6 млн. грн. або на 35,2%.

Грошово-кредитна політика в Україні для досягнення темпів економічного зростання, які б відповідали стандартам світового фінансового середовища, повинна формуватися за наступними напрямками:

· здійснення кількісного контролю за динамікою грошової маси, що відповідав би приросту прогнозованого рівня валового внутрішнього продукту та запланованому рівню інфляції;

· збільшення кредитної підтримки вітчизняних виробників шляхом інтенсифікації кредитної активності комерційних банків, а також підтримання Національним банком України ліквідності комерційних банків;

· стимулювання процесів збільшення обсягів вкладів населення у банківську систему шляхом підвищення гарантій їх повернення через запровадження механізмів страхування депозитів;

· сприяння у відновленні довіри інвесторів як внутрішнього, так і зовнішнього ринку до подальшого розвитку та функціонування фондового ринку державних цінних паперів як одного з основних сегментів руху капіталів та ефективного інструмента управління грошово-кредитним ринком;

· стимулювання інвестиційної діяльності банків, насамперед збільшення обсягів довгострокового кредитування завдяки забезпеченню фінансової стабілізації і на цих засадах – сприяння зростанню обсягів довгострокових депозитних вкладів суб’єктів господарювання та населення;

· забезпечення такого рівня купівельної спроможності національної валюти, який давав би змогу збалансувати як державні інтереси, так і інтереси суб’єктів національної економіки, включаючи зовнішньоекономічну діяльність та утримання визначеного рівня інфляції;

· приведення Національним банком України обсягів золотовалютних резервів до рівня, який забезпечував би належну підтримку національної валюти за умов короткострокових кон’юнктурних коливань економіки;

· захист економічних інтересів суб’єктів грошово-кредитного ринку.

Зміна офіційної облікової ставки є також свого роду орієнтиром для комерційних банків. Ця подія свідчить про перехід центрального банку до нової грошово-кредитної політики і стимулює комерційні банки вносити корективи у процентні ставки щодо власних кредитів. Проте такий метод грошово-кредитної політики є недостатньо ефективним, оскільки охоплює лише ті комерційні банки, які мають потребу в кредитах центрального банку.

Тому зміною облікової ставки як інструментом грошово-кредитної політики центральний банк найчастіше користується у поєднанні з іншими методами грошово-кредитного регулювання.

Проведений аналіз показав, що політика регулювання ринку державних цінних паперів в Україні є недостатньо стабільною та узгодженою. Наразі відсутня орієнтація на довготривалу перспективу, не враховується вплив короткотермінових факторів на стратегічні цілі. У 2003 р. НБУ та Міністерство фінансів України не змогли адекватно відреагувати на негативну тенденцію, що склалась у динаміці доходності ОВДП і процентів за комерційними кредитами. Як наслідок, у процесі регулювання фінансового ринку було допущено помилку, через що ринки державних цінних паперів та кредитів комерційних банків почали функціонувати дисгармонійно

З метою підвищення ефективності та гнучкості обов’язкового резервування як інструмента грошово-кредитного регулювання вважаємо за доцільне запровадити в Україні:

· систему диференціювання обов’язкових резервів залежно від абсолютних сум депозитів та видів кредитних установ, їх розмірів та вибору пріоритетів при здійсненні активних операцій, що стимулювало б комерційні банки до роботи з дрібними вкладниками, мало позитивний вплив на стан ліквідності кредитної системи внаслідок широкої диверсифікації банківських пасивів та дало можливість центральному банку впливати на динаміку грошової маси, кредитну політику комерційних банків, склад і структуру кредитної системи, інтенсивніше розвиваючи ті інститути, які є найбільш конкурентоспроможними щодо виконання вимог обов’язкового резервування, і встановлюючи для них пільгові ставки резервування (критеріями зазначеного диференціювання і пільгової підтримки можуть бути величина статутного фонду банку, його територіальне розміщення або кредитування тих чи інших програм відповідно до завдань економічної політики держави);

· нижчий норматив обов’язкового резервування коштів у національній та іноземній валюті, залучених від населення;

· меншу суму коштів, що підлягають депонуванню для виконання резервних вимог, на величину довгострокових кредитів підприємствам.

Валютно-курсова політика Національного банку характеризується стабільністю обмінного курсу гривні по відношенні до американського долара. Девальвація гривні відбулася по відношенні до євро та японської єни, але вона була не значна. Стабільність економіки на зовнішньому ринку проявляється через рівень обмінного курсу. Для підтримки стабільності національної грошової одиниці було запроваджено режим не просто плаваючого, а керованого плаваючого валютного курсу, і на цій основі забезпечено надійну номінальну курсову стабільність гривні. На протязі аналізованого періоду обмінний курс гривні до долара США майже не змінився.

Аналіз виконання Основних засад грошово-кредитної політики дає змогу стверджувати, що закладені Національним банком України показники в більшості виконуються, але рівень інфляції не вдається утримати на запланованому рівні. Таким чином, послідовна реалізація грошово-кредитної політики сприяє зростанню обсягів кредитування економіки та забезпеченості її платіжними засобами, підтриманню стабільності обмінного курсу з незначною помірною ревальвацією, зростання ВВП, збільшення грошової маси та грошової бази, збільшенню міжнародних резервів Національного банку України, що забезпечує необхідну монетарну підтримку фінансової стабільності та економічного зростання.

Список використаної літератури

1. Адамик Б.П. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навчальний посібник: Видавництво. – Т.: Карт-бланш, 2002. – 278 с.

2. Бажан А.И. Денежно-кредитная политика: неудачное заимствование западной модели // Банковское дело. – 2003. – №6. – С. 2–8.

3. Білан О.М. Дослідження ефекту ліквідності на міжбанківському ринку // Матеріали науково-практичної конференції «Стратегія монетарної політики: проблеми вибору та застосування». – Київ: НБУ. – 2002. – С. 139–146.

4. Борщ Л.М. Грошово-кредитна політика та її вплив на інвестиційний процес // Фінанси України. – 2003. – №12. – С. 16–23.

5. Бюлетень Національного банку України. – 2006. – №1 // www.bank.gov.ua.

6. Бюлетень Національного банку України. – 2006. – №2 // www.bank.gov.ua.

7. Бюлетень Національного банку України. – 2003. – №5 // www.bank.gov.ua.

8. Бюлетень Національного банку України. – 2002. – №5 // www.bank.gov.ua.

9. Гальчинський А. Стабільність гривні та проблеми її забезпечення // Економіка України. – 2004. – №2. – С. 4–12.

10. Геращенко В.О. О денежно-кредитной политике и ходе реструктуризации банковской системы // Финансовый бизнес 2001. – №6. – C.10–17.

11. Гребеник Н. Головна мета – стабільність національної валюти // Вісник Національного банку України. – 2000. – №6. – С. 2–3.

12. Гриценко А. Стабільність грошової одиниці як ціль монетарної політики // Вісник Національного банку України. – 2002. – №11. – С. 20–22.

13. Дзюблюк А. Некоторые аспекты денежно-кредитного регулирования // Финансы и кредит. – 2001. – №6. – С. 42–45.

14. Дзюбко О. Деякі аспекти грошово-кредитного регулювання економіки // Економіка України (укр.). – 2000. – №4. – C.17–24.

15. Долан Э.Дж., Кэмпбелл К.Д., Кэмпбелл Р.Дж. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика: Навчальне видання: англ. – М.: АНК, 1996. – 448 c.

16. Енциклопедія з банківської справи України.

17. Ершов М.В. Денежно-кредитная сфера и экономический кризис // Рынок ценных бумаг (рус.). – 1999. – №22. – C.20–24.

18. Жданов В.І. Передумови встановлення ставки рефінансування як тактичної мети грошово-кредитної політики центрального банку // Формування ринкових відносин в Україні. – 2002. – №1. – C.85–88.

19. Жуков Е.Ф. Деньги. Кредит. Банки: М.: ЮНИТИ, 2003. – 600 с.

20. Жуков П.Е. Монетаризм и современная денежно-кредитная политика // Финансы 2004. – №10. – С. 64–66.

21. Казимагомедова А.А., Ильясов С.М. Организация денежно-кредитного регулирования – М.: Финансы и статистика, 2001.

22. Коваленко В.В. Обов`язкове резервування як інструмент грошово-кредитної політики // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 9: Збірник наукових праць: Наукове видання. – Суми: Мрія-1 ЛТД; УАБС, 2004. – 374 c.

23. Коваленко В.В., Коренєва О.Г. Тенденції і перспективи розвитку грошово-кредитної політики Національного банку України // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 5. – Суми: Мрія ЛТД, 2002. – 288 c.

24. Ковзанадзе И.К. Роль денежно-кредитной политики в преодолении последствий банковских кризисов // Деньги и кредит. – 2003. – №2. – C.45–48

25. Комарська Л.М. Проблеми реалізації грошово-кредитної політики НБУ в сучасних умовах // Проблеми формування і розвитку фінансово-кредитної системи України: Збірник наукових статей. – Х.: Штрих, 2002. – 274 c.

26. Кондиріна А. Методи грошово-кредитного регулювання та їх аплив на процес економічної трансформації // Формування ринкових відносин в Україні. – 2005. – №4. – С. 13 – 15.

27. Костина Н.І., Сучок С.В. Моделювання діяльності Національного банку України методом імовірнісно-автоматичного моделювання // Матеріали науково-практичної конференції «Стратегія монетарної політики: проблеми вибору та застосування». – Київ: НБУ. – 2002. С. 134–139.

28. Костюк О. Основні тенденції розвитку облігацій внутрішньої державної позики // Вісник Української академії банківської справи. – 2002. – №2. – С. 25 – 28.

29. Костюк О. Моделювання поведінки ставок грошового ринку у форматі існуючої операційної структури монетарної політики НБУ // Вісник Української академії банківської справи. – 2004. – №1. С. 55–63.

30. Кротюк В.П. Національний банк – центр банківської системи України: організаційно-правовий аналіз: Начальне видання: К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2000. – 248 с.

31. Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: Навчальний посібник: К.: Товариство «Знання», 1998. – 168.

32. Лагутін В.Д., Кричевська Т.О. Довіра до монетарної політики: вибір грошово-кредитної стратегії в Україні // Вісник Національного банку України (укр.). – 2001. – №11. – C.22–25.

33. Лагутін В. Догматизм грошово-кредитної політики як гальмо економічного зростання в Україні // Банківська справа. – 2001. – №4. – С. 33–40.

34. Луців Б.Л. Грошово-кредитна політики держави та інвестиційна діяльність банків // Економіка України (укр.). – 2001. – №10. – C.20–25.

35. Лютий І. Роль грошово-кредитної політики НБУ в стабілізації кредитного ринку // Банківська справа. – 2000. – №3. – С. 7–10.

36. Майборода Т. Грошово-кредитна політика: підсумки виконання її основних засад за 2002 рік // Цінні папери України (укр.). – 2003. – №3. – C.7–8.

37. Мамедханова З. Тенденції грошово-кредитної політики в Україні // Молода економіка. – 2003. – №1. – C.28–34.