Міністерство освіти і науки України
Сумський державний педагогічний університет
ім. А. С. Макаренка
Курсова робота
на тему
«Комплексна фізико-географічна характеристика Уральської гірської країни»
Роботу виконала
студентка 731 групи
природничо-географічного факультету
Глива Юлія Володимирівна
Науковий керівник
Нешатаєв Борис Миколайович
Суми 2010
ЗМІСТ
ВСТУП
Географічне положення
РОЗДІЛ 1. Оротектонічна характеристика
1.1 Геологічна будова території та історія геологічного розвитку
1.2 Рельєф
1.3 Корисні копалини
РОЗДІЛ 2. Клімат
РОЗДІЛ 3. Внутрішні води
РОЗДІЛ 4. Грунтово-рослинний покрив та тваринний світ
4.1 Ґрунтово-рослинний покрив
4.2 Тваринний світ
РОЗДІЛ 5. Сучасний стан ландшафтів
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП
Уральська гірська країна є природною межею між двома часинами світу – Європою та Азією. Особливості географічного положення цих гір, їх значна протяжність з півночі на південь зумовлює відмінності в окремих компонентах фізико-географічних умов.
Тому детальне дослідження Уральської гірської системи є важливим для комплексного розуміння причинно-наслідкових зв’язків між явищами та процесами.
Метою курсової роботи є
детальне вивчення фізико-географічних умов Уральської гірської країни.
Для досягнення поставленої в роботі мети необхідно виконати ряд завдань
:
1) Розглянути особливості географічного положення гірської країни;
2) Виявити взаємозв’язок між геологічною будовою та формами рельєфу;
3) Описати кліматичні умови території;
4) Розглянути внутрішні води Уральської гірської країни;
5) Дослідити сучасний стан ландшафтів Уралу;
Об’єктом
вивчення є Уральська гірська країна.
Предметом
дослідження в курсовій роботі є фізико-географічні характеристики Уральської гірської країни.
Результати вивчення в курсовій роботі можуть використовуватися на уроках з фізичної географії та в позаурочних заходах як теоретичний навчальний матеріал.
Географічне положення
Східноєвропейська рівнина зі сходу обмежена добре вираженим природнім кордоном – Уральськими горами. Гори ці здавна прийнято вважати межею між двома частинами світу – Європою і Азією.
Уральські гори простягаються з півночі на південь від протоки Югорський Шар до арало-каспійської майже на 2800км. Деякі відхилення простягання Уралу від строго меридіонального пов’язані з особливостями геологічних структур древніми виступами фундаменту Руської плити. Урал розташований між крупними рівнинами – Східноєвропейською, Західносибірською і Туранською низовинами.
Рис.1. Уральська гірська країна
Біля Північного полярного кола він має ширину біля 50км, а на півдні – до 300-400км. Урал пересікає тундру, лісову, лісостепову, степову і напівпустельну зони сусідніх рівнин. Слово «Урал» в перекладі означає «пояс».
РОЗДІЛ 1. Оротектонічна характеристика
1.1 Геологічна будова території та історія геологічного розвитку
В поперечному розрізі схили Уралу асиметричні, і він ділиться на три орографічні частини, що обумовлено різними геологічними структурами: західний макросхил, що поступово спускається до Східноєвропейської рівнини; центральна – осьова гірська полоса; східний макросхил, більш короткий і крутий, ніж західний, місцями тектонічним уступом обривається до Західносибірської рівнини. Уздовж центральної, осьової частини геологічні структури утворюють орографічні хвилеподібні підняття й зниження. Це відбивається на послідовній зміні при піднятих й опущених ділянок:
1. Пай-Хой, розташований між Югорським Шаром і річкою Карою, утворений окремими грядами і пагорбами з висотами до 400-450м.
2. Заполярний Урал простягається від Константинового Камня до Соб-Єлецького перевалу. Це підвищена і розширена частина Уралу, що складається із коротких хребтів і масивів з висотами більше 1000м.
3. Полярний Урал виражений одним хребтом шириною 15-20км. Він проятягається в південно-західному напрямку від Соб-Єлецького перевалу до верхів’їв Хулги. Максимальна висота – гора Пайер (1472м).
4. Приполярний Урал – це найбільш висока частина Уралу, що знаходиться між річками Хулгою і Шугером. Тут знаходиться максимальна вершина усього Уралу – гора Народна (1895м).
5. Північний Урал починається горою Тельпозиз (1617м) і закінчується південніше Конжаковського і Косьвинського Камнів з висотами біля 1500м.
6. Середній Урал – найбільш знижена частина Уралу. Він простягається на південь від гори Юрма. Максимальні вершини нижче 1000м.
7. Південний Урал – від г. Юрма до широтної ділянки річки Урал. Він складається із декількох хребтів з максимальною вершиною Ямантау (1640). Південніше широтного відрізку річки Білої хребти знижуються і переходять в Залаїрське плато.
8. Кряж Мугоджари є південною частиною Уралу і простягається на 450км від широтної течії р. Урал до напівпустень. В середній його частині спостерігається хвиля підняття рельєфу з максимальною висотою гори Великий Боктибай (657м).
Хвилеподібні деформації рельєфу Уралу – підняття і зниження – розвинулись в результаті неотектонічних рухів і тривалої денудації різних геоструктур з строкатим літологічним складом гірських порід.
Меридіональні геоструктури Уралу сформувались в верхньопалеозойському складчастому поясі Євразії (пізнього девону – кінця пермі). Крупні його геологічні структури – антикліналі і синкліналі – послідовно змінюють одна одну при русі з заходу на схід. Кожна із них характеризується своєю історією розвитку, а як наслідок, особливим комплексом гірських порід, розвитком магматизму, поєднанням корисних копалин і морфоструктур ним планом.
Перед уральський крайовий прогин займає Передуралля і підніжжя західного схилу гір. Це перехідна геоструктура, розташована між східним краєм Руської плити і складчастими структурами Уралу, складена палеозойськими слабо дислокованими теригенними і карбонатними товщами: на заході – пермськими, східніше – кам’яновугільними і девонськими. На півночі прогин з’єднується з Печорською, на півдні – з Каспійською синеклізами.
Предуральський прогин розділений поперечними горстоподібними виступам ( біля 500-700м над рівнем моря) на окремі западини (з висотами 280-300м). Так, наприклад, на Південному Уралі Бельська западина відокремлена від більш північної Уфімсько-Солікамської горстом Каратау. На Північному Уралі Північноуральська западина відокремлюється від Воркутинської підняттям Чернишова.
В осадових породах Перед уральського прогину зосереджені поклади нафти, газу, кам’яного і бурого вугілля, солей (калійної та повареної), торфу.
Уралтауський антиклінорій – друга крупна тектонічна структура – утворює осьову, найбільш високу гірську смугу Урал. Він складений протерозойськими і нижньопалеозойськими метаморфічними породами – гнейсами, амфіболітами, кварцитами і метаморфічними сланцями. В антиклінорії розвинені зжаті ізоклінальні складки віялоподібного складу.
На заході антиклінорій закінчується зоною здвигу, а на сході проходить Головний Уральський глибинний розлом, що розділяє дві структурно-фаціальні зони. По розлому перша зона при піднята над другою. Вздовж лінії розлому поширені багато численні інтрузії, що утворюють ізольовані ори і найбільше при підняті масиви (масив Денежкін Камінь та ін.) із основних й ультра основних порід з нікелевим, платиновим орудненням.
Магнітогорсько-Тагильський (зеленокамяний) синклінорій утворює після розлому східний схил Уралу. Це зона зеленокамяного синклінорію. Вона складена осадовими (вапняками, глинисто-кремнеземними сланцями, яшмами) і вулканогенними (основні та кислі) породами силурійського, девонського і кам’яновугільного віку. До цієї зони приурочені поклади мідних руд.
Урало-Тобольський антиклінорій утворює четверту тектонічну структуру Уралу. Антиклінорій відображає в рельєфі також східний схил і виражений тільки в Південному і Середньому Уралі. Він складений сланцевими і вулканогенними породами нижнього палеозою і рифею. Тут широко розвинені гранітні герцинські і більш древні масиви, з якими пов’язані місцезнаходження золота і самоцвітів (топаз, турмалін, аметист і ін.).
Антський (Східно-Уральський) синклінорій утворює п’яту тектонічну зону; ця структура виражена на Південному Уралі. На північ і схід вона поринає під осадову товщу мезозойсько-кайнозойських порід. Синклінорій утворений сильно зім’ятими подрібленими відкладами палеозою, прорваними магматичними породами. В цій зоні розвинені грабени, наповнені мезозойськими вугленосними відкладами. Їх схили утворені ступінчастими скидами; тому в рельєфі поширені уступи.
В Заураллі складчасті уральські структури погружені і перекриті мезозойськими і палеогеновими породами. Четвертинні відклади зустрічаються по всьому Уралу – алювіальні, елювіальні, делювіальні, колювіальні, льодовикові і в передгір’ї Пай-Хоя – морські. В історії розвитку Уралу виділяються три крупних етапи.
Перший етап – палеозойський і до палеозойський. В цей час відбувалося відкладення осаду, формування складчастих гір та інтенсивна вулканічна діяльність. Перша складчастість – байкальська – проявилася в антикліноріях (Урал-Тау і Башкирський).
В нижньому і середньому палеозої в західній частині Уралу відбувалося відкладення теригенно-карбонатих осадів, а в східній проявлялася вулканічна діяльність і формувались потужні осадово-ефузивні товщі. Каледонська складчастість відобразилася тільки в уже створених більш древніх структурах. У верхньому карбоні і пермі розвивалася герцинська (Мариська) складчастість і виникли молоді складчасті гори Уралу.
Другий етап – мезозойський і палеогеновий. Цей час переважала тенденція низхідного розвитку рельєфу. В тріасі по лініям розломів опустилася східна частина складчастих утворень і утворився фундамент Західносибірської плити. Як наслідок, відбулося відособлення Уральської гірської країни. По розломам відбувалося вилив лав.
Кіммерійська складчастість відобразилася на східному схилі Уралу бриловими рухами і утворенням простих пологих складок. Високі гори були зруйновані і сформувалися поверхні вирівнювання, на яких утворювалися кори вивітрювання: з ними пов’язані розсипні місцезнаходження корисних копалин. В кінці палеогену на місці Уральських гір простягалася рівнина-пенеплен. Ділянки пенеплена збереглися в сучасному рельєфі: височина Пах-Хой, Середньо уральська височина з останцевими горами, Зауральська рівнина, Південно уральський пенеплен і Мугоджари.
Третій етап – неоген-четвертинний. В результаті неотектонічних рухів виникла складчасто-глибова, омолоджена морфоструктуа сучасного Уралу. Ділянки пенеплену були підняті на різну висоту. Вертикальні переміщення окремих брил відображені в сучасному рельєфі Уралу, особливо в центральній гірській його частині. Тут гори часто мають форму скрині, плосковерхі, з останцями. Молоді тектонічні рухи на Уралі сприяли підняттю до денної поверхні глибинних порід палеозойських структур.
1.2 Рельєф
Полярний Урал – одна із найбільш підвищених частин древніх Уральських гір. Гребені хребтів тут піднімаються до 1100-1300м над рівнем моря, а окремі вершини досягають іще більшої висоти.
Осьова зона Полярного Уралу складена в основному древніми метаморфічними породами, прорваними потужними виливами гранітів і гірського кришталю. Багато гірських хребтів складені кварцитами і кварцитовими конгломератами.
Різноманітність геологічних структур і їх літологічного складу відображається в сучасному рельєфі Уралу. Західний схил і Передуралля складені осадовими породами, карбонатними і гіпсоносними, що передумовило виникнення карстових форм рельєфу.
Центральна гірська смуга складена досить стійкими проти денудації кварцитами. Для неї найбільш характерні масивні, ступінчасті, горстові форми рельєфу, покриті на схилах курумами. На східному схилі Уралу поширені різноманітні метаморфічні і вивержені породи, неоднаково стійкі до процесів денудації. Це сприяло утворенню на великих просторах розчленованого рельєфу типу дрібносопковика.
В четвертий період Урал зазнавав впливу зледеніння. Під час максимального, дніпровсько-самарського зледеніння край льодовикового щита знаходився біля 60ºпн. ш. Ймовірно, найбільш високі вершини Уралу піднімалися над льодом у вигляді нунатаків. Південніше льодовикового щита льодовики і групи льодовиків розташовувалися на окремих високих вершинах: Конжаковський Камінь, Таганай і Ямантау. Льодовики тазовського і сартанського зледенінь займали території північніше верхів’їв Печори і ті ж вершини Уралу, де поширені сучасні льодовики, але їх розміри і кількість були значно більше. Широке поширення мали сніжники.
На Уралі виділяють наступні види морфоскульптур: 1) давніх і сучасних льодовикових форм і сучасних нівально-мерзотно-соліфлюкційних процесів в північній половині Уралу; 2) ерозійно-денудаційний і карстовий в південній часині Північного, на Середньому і Південному Уралі.
Основні рельєфоутворюючі процеси тут ерозійні, що створили глибокі, терасовані повздовжні і поперечні долини, і карстові, виражені багато численними формами (печер, воронки, підземні річки і т. д.); нерозчленовані ділянки території утворюють давні середньогірні і низькогірні пенеплени; 3) ари дно-ерозійної денудації на Південному Уралі і в Мугоджарах в сухому континентальному кліматі.
1.3 Корисні копалини
Урал являє собою доволі старий гірськорудний район планети. В надрах його містяться запаси найрізноманітніших корисних копалин. Залізо, мідь, хроміти, алюмінієва сировина, платина, золото, калійні солі, дорогоцінне каміння, азбест – важко перерахувати все, чим багаті Уральські гори. Причина такого багатства в своєрідній геологічній історії. Уралу, яка визначає також рельєф і багато інших елементів ландшафту цієї гірської країни.
РОЗДІЛ 2. Клімат
Клімат Уралу помірно континентальний і континентальний. Континентальність зростає при русі з заходу на схід та від півночі на південь. Сусідні з Уралом рівнини різко відрізняються за своїм кліматичним режимом. Прикордонні з рівнинами крупні частини Уралу мають клімат, що формується від впливом процесів, що відбуваються над рівнинами. Доволі часто Приуралля, особливо Південне, і західний схил Уралу знаходиться під впливом континентальних повітряних мас, що формуються над Східноєвропейською рівниною із атлантичних і арктичних повітряних мас. Тому клімат передгір’їв Уралу має загальні риси з кліматом прилеглих рівнин.
Західний схил, навітряний, обернений назустріч західним повітряним течіям; по ньому відбувається висхідний рух повітря і його адіабатичне охолодження, що супроводжується випаданням опадів. На протязі усіх сезонів Урал відчуває вплив повітряних мас, що переносяться з Атлантичного океану. Тому на західному схилі за рік випадає до 800-1000мм опадів. Східний схил знаходиться у вітровій тіні.
Взимку більш тепле повітря з Східноєвропейської рівнини перетікає через гори і, не опускаючись, направляється далі на схід над холодним сибірським повітрям. Влітку повітря, що перевалює через гори, спускається по східному схилу, адіабатично нагрівається і при цьому віддаляється від точки насичення. Тому на східному схилі випадає на протязі року опадів менше, ніж а західному (до 600-400мм). Циклонічні процеси що розвиваються над Східноєвропейською рівниною, захоплюють в сферу свого впливу Передуралля і західний схил Уралу. На західному схилі Уралу циклони затримуються, іноді роздвоюються, що сприяє також випаданню опадів. Вздовж західного і східного схилів Уралу глибоко на південь проникають арктичні повітряні маси, особливо весною і осінню. Літом з півдня до Уралу проникають сухі повітряні маси із відрогів Азорського антициклону і з Туранської низовини. З ними пов’язано виникнення антициклональної сухої і жаркої погоди. Взимку, з жовтня по березень, Зауралля і східний схил Уралу знаходяться під впливом Азіатського антициклону, що має вплив на формування стійкої холодної погоди. Завдяки впливу рельєфу на Уралі виникла висотна кліматична поясність. Найбільші кліматичні контрасти між горами і прилеглими до них рівнинами спостерігаються при перетині Південного Уралу.
Вплив рельєфу викликав зміщення кліматичних поясів Уралу з півночі на південь. Зміни клімату чітко фіксуються рослинністю. Лісний пояс зміщується по горам Південного Уралу на 200км в південному напрямку в порівнянні з положенням до південної межі лісової зони на прилеглих рівнинах. Вплив рельєфу виявилося також на формуванні великої кількості місцевих кліматів в крупних долинах, замкнених котловинах, сухих або заповнених водою, на великих поверхнях схилів і вершин.
Для клімату Уралу характерна часта зміна повітряних мас, розвиток фронтальних процесів на арктичному і полярному фронтах і нестійкість різноманітних типів погоди. Зима на Уралі сувора і холодна. На полярному Уралі вона починається вже в жовтні, коли встановлюється сніговий покрив. Температура повітря знижується до -20ºС і нижче, а в листопаді навіть до - 40º С. Зима сніжна і триває до квітня. Сніг сходить тільки до червня, і до того ж залишаються сніжники-перелетки. На Південному Уралі зима починається в кінці листопада – в грудні. На крайньому півдні сніговий покрив встановлюється в третій декаді грудня. Сходить сніг в березні – квітні.
В Передураллі, Заураллі і на схилах Уралу зима протікає неоднаково. В Передураллі зима характеризується доволі різкими змінами метеорологічних елементів і циклонічної діяльності. Це призводить до частої зміни погоди і надмірних снігопадів. В Заураллі і на східному схилі Уралу хід метеорологічних елементів пов’язаний з Азіатським антициклоном. Тому антициклональна погода характеризується тут стійкістю, сніг може іноді не випадати до січня, так як тут домінує мало хмарність, дуже морозна, без опадів погода.
В Заураллі висота снігу досягає 40см, а південніше – 15-20см. В Заураллі снігу випадає менше, ніж в Передураллі. Середня температура січня на Уралі за полярним колом -20-22ºС; на півдні Північного та Середнього Уралу -17-18ºС; на крайньому півдні Уралу -16-17ºС. І в той час в Передураллі і на західному схилі бувають відлиги, а на східному схилі вони рідко спостерігаються. Абсолютний мінімум температури за Північним полярним колом рівний -50ºС, на крайньому півдні Уралу -46ºС. В міжгірних котловинах і долинах розвинені зимові інверсії температури. Так, наприклад. Середня температура січня на Іванівському руднику. Розташованому на висоті 850м, на 2ºС вище, ніж в Златоусті, що займає котловину з відмітками дна біля 450ºм.
Зимові інверсії температури обумовлюють інверсії в рослинному покриві. Так, на західному схилі Південного Уралу на дні долини ростуть сосново-березові ліси, на схилах долин – дубові і ще вище – липові ліси з домішками клену і ільма.
Літо прохолодне і коротке на півночі Уралу, жарке і більш тривале на Південному Уралі і в Мугоджарах, але на більшій частині території помірно тепле і тепле. В червні на всьому Уралі найбільший приток сонячного тепла і радіаційний баланс має позитивне значення. В цей час циркуляція атмосфери переходить на літній режим: полярний фронт переміщується на Урал і під впливом рельєфу відбувається загострення фронтів в прохідних циклонах. Ці явища викликають збільшення хмарності і опадів, посилюється грозова діяльність.
Середня температура липня за Північним полярним колом +11-12ºС; на півдні Північного Уралу +15-17ºС; на крайньому півдні Уралу +18-20ºС. Абсолютний мінімум в липні близький до 0ºС до +4ºС в горах.
Влітку випадає найбільша кількість опадів і досягає приблизно 35-50% річної кількості. Тверді опади складають 20-30% річної кількості. Літні опади випадають переважно в центральній гірській частині і менше на схилах, а взимку більше на схилах. Це пов’язано з інверсією температури. Нульова ізолінія середньої річної різності опадів і випаровуваності проходить через Південний Урал. Тільки південні гори мають недостатнє зволоження, а решта частини Уралу достатньо зволожені, особливо Північний, Приполярний і Полярний Урал. Тому значна частина гір покрита лісами, річки повноводні, а на півночі розвинене сучасне зледеніння.
Розвитку льодовиків сприяють кліматичні та орографічні умови. На Уралі є 143 льодовика загальною площею більше 28км2
. Усі льодовики розташовані в основному між 68º пн. ш. і 64º пн. ш., в північній частині Полярного Уралу і Приполярному Уралі. Це – найбільш висока частина Уралу: окремі вершини досягають тут висоти 1400-1894м, широко поширені давні льодовикові форми (багато численні кари, льодовикові озера, троги і цирки) і піскоподібні вершини, глибокі крутостінні ущелини і долини. Відносні висоти досягають 800-1000м, що сприяє існуванню льодовиків, так як з крутих схилів в басейни живлення надходить багато лавинного і навіяного снігу, який акумулюється в цирках, карах і трогах підвітряних східних схилах.
Для сучасного зледеніння Уралу характерні наступні морфологічні типи льодовиків: карові (2/3 всіх льодовиків) і при схилові (або прихилені). При схилові льодовики розташовуються на відкритих підвітряних силах і як правило спускаються нижнім кінцем до підніжжя схилів. Вони живляться снігом. Серед карових льодовиків виділяють типово карові, карово-долинні і карово-висячі. Окрім льодовиків, широко поширені сніжники різних морфологічних типів.
Більш 2/3 льодовиків розташовані на захід від головного вододілу (60% на Полярному і 73% на Приполярному Уралі). Це пояснюється великою кількістю опадів, що випадають у вигляді снігу, на західному схилі, ніж на східному. Річна швидкість руху льодовиків доходить в їх осьовій частині до 4-5м )льодовик Інституту географії). Льодовики Уралу знаходяться в стадії деградації, так як переважає кількість років з від’ємним балансом речовини. За розрахунковими даним, висота кліматичної снігової лінії досягає на Уралі 1700м. Більшість сучасних льодовиків залягає на 700-900-1200м нижче кліматичної снігової лінії, тобто є однією з найхарактерніших рис сучасного зледеніння Приполярного і Полярного Уралу.
Клімат виявляє значний вплив на господарську діяльність людини. Найбільш сприятливі умови для життя і господарської діяльності людини мають Середній та Південний Урал. В заполярній частині Уралу кліматичні умови стають більш важкими, так як погіршується режим світла (полярна ніч з останньої декади листопада до половини січня) і зростає суворість погоди за рахунок зниження температури і збільшення швидкості вітру. Суворість погоди зростає на Уралі з заходу на схід, так як знижується зимова температура. Несприятливі для роботи є також опади, тумани, заметілі і сильні вітри. Період опалення визначається нестачею тепла і вологістю: на Приполярному Уралі він складає до 300 днів і більше, а на Південному Уралі -200-250 днів.
Забезпеченість Уралу теплом і вологою різна в окремих його регіонах, що справляє вплив на спеціалізацію сільського господарства. Несприятливими кліматичними явищами для господарської діяльності є засухи, пилові бурі, ожеледиця і заморозки. Кліматичні умови, особливо Південного Уралу, сприятливі для розвитку курортів і туризму.
РОЗДІЛ 3. Внутрішні води
По Уралу проходить вододіл між Північним Льодовитим океаном і Внутрішнім (безстічним) Арало-Каспійським басейном. Багатоводні уральські річки несуть свої води в Баренцево, Карське і Каспійське моря. Головний вододіл між річками західного і східного схилів Уралу здвигнутий на схід, тому річки західного схилу довгі, ніж східного. Деякі із них (Чусова, Уфа, Урал, Біла) починаються із більш низьких ділянок східного схилу і перепилюють осьову смугу Уралу. Річкова сітка на Уралі, на думку багатьох авторів, давня, і формування високих річкових терас йшло одночасно з поверхнями вирівнювання і перепилюванням гір. Древні тераси рік Середнього Уралу в генетичному відношенні пов’язують з мезозойською і палеогеновою поверхнею вирівнювання. Для Уралу характерний ортогональний малюнок річкової сітки, тобто чергування повздовжніх широтних відрізків річкових долин з вузькими глибокими, крутостінними поперечними (ріки Печора, Іліч, Шугер, Біла). Така будова річкових долин і малюнка гідрографічної сітки обумовлена неотектонічними рухами геоструктур (в основному підняттями) і їх тріщинуватістю, літо генним складом і історією геоморфологічного розвитку території.
Річки живляться в основному талими сніговими водами (40-80% річного об’єму стоку). Значна частка (від 20 до 40%) припадає на дощове живлення, що пов’язано з меншою висотою снігового покриву і більшою кількістю рідких опадів в порівнянні з твердими. Ґрунтове живлення річок, за винятком карстових рік, має меншу долю (10-25%), так як на півночі Уралу поширена багаторічна мерзлота, а на півдні підземні води залягають глибоко від поверхні.
Стік річок західного схилу складає 74% від річного стоку всієї території Уралу, а східного схилу – 26%. Відмінність величин стоку західного і східного схилів пов’язана з різною кількістю опадів. Річки Уралу (окрім південного сходу) багатоводні, так як територія надмірно зволожена і в повздовжніх долинах є заболочені ділянки, які регулюють стік. Повінь з’являється на річках у другій половині весни, викликається таненням снігу і дощами. На деяких річках влітку і восени утворюються дощові павоки; особливо часті вони на річках східного схилу (Сос'єва, Лоз'єва, Тура).
Озер на Уралі багато, їх налічується більше 6 тисяч загальною площею 2000км2
, але поширені вони нерівномірно: найбільша їх кількість знаходиться на східному схилі Південного Уралу (оз. Аргазі, Увільни та ін.) і в горах Приполярного і Полярного Уралу (оз. Велике Щучьє: його тектонічна котловина найглибша на Уралі – до 136м).
РОЗДІЛ 4. Грунтово-рослинний покрив та тваринний світ
4.1
Ґ
рунтово-рослинний покрив
Різноманітність ґрунтово-рослинного покриву Уралу обумовлена великою меридіональною протяжністю гір, впливом сусідства рівнин, розчленованим рельєфом і історією розселення рослинності в четвертинному періоді. Урал пересікає наступні грунтово-рослинні зони: тундру, лісотундру, лісову, лісостепову, степову і напівпустельну. В горах у зв’язку зі зменшенням тепла і збільшенням вологи всі аналоги рівнинних грунтово-рослинних зон зміщені на південь. Так, наприклад, рослинність і ґрунти тундр заходять значно південніше межі тундри на рівнинах. Тундри є на найбільш високих вершинах навіть Південного Уралу. Лісовий пояс в горах спускається на південь до широти степової зони на рівнинах.
Гірські ґрунти Уралу всіх типів володіють загальними рисами: вони не мають суцільного поширення, а перериваються скалистими виходами корінних порід і курумами; мають укорочений профіль і насиченість уламковим матеріалом корінних порід; при русі із заходу на схід спостерігається наступна відмінність: в Передураллі ґрунти формуються на елювії і делювії палеозойських осадових порід. Там основні ґрунти гірські підзолисті, гірські буро-тайгові, кислі не опідзолені і гірські сірі лісові, а серед них широко поширені перегнійно-карбонатні ґрунти. В осьовій частині Уралу домінують метаморфічні породи, тому всі ґрунти, і навіть гірсько-лужні, містять в малопотужних горизонтах уламки гірських порід. Східний схил складений породами кристалічним, метаморфічними і осадовими. Ґрунти формуються на грубому елювії і делювії і мають велику мозаїчність.
Палеоботанічні знахідки свідчать про те, що в третинний час на Південному Уралі і на оточуючих його просторах була поширена більш теплолюбна, ніж сучасна, рослинність і видовий склад лісів був значно багатіший сучасного. Ліси складалися із бука, граба, дуба, ясену, в’язу, вільхи, ліщини та інших порід. Біля м. Орська росли пальми. Найбільш високі гори були покриті хвойними лісами із ялини, кедра, сосни і берези. Під час максимального зледеніння загинули теплолюбні широколистої породи і поширились сосново-листяні і березові ліси. Ліси зміщувалися на схили і в передгір’я, і зі сходу на Урал і далі на Східноєвропейську рівнину проникли сибірські види (піхта, кедр). В теплий і вологий міжльодовиковий час західний схил Південного Уралу знову покрився широколистяними лісами, що розселилися із районів, в яких вони пережили зледеніння. В центральній гірській смузі утворювалися темнохвойні ліси із ялини, піхти і кедра, а на східному схилі – світлохвойні ліси, переважно із сосни, берези.
Нове леденіння викликало велике поширення сосни, берези, які витіснили широколистяні породи. В наступне потепління в кінці голоцену знову наступили південні і ксерофітні рослини, о розселилися із Середземномор’я. Лісостепові і степові групування про двинулися далеко на північ. Так, на Уралі поступово склалися сучасні рослинні групування. Флора Уралу складається із 1600 видів, із них відомі 25 ендеміків; козлець чина, качим та ін.
Бідність Уралу ендемічними видами пояснюється його положенням посеред материка, перетином ним різних зон, а також доступністю розселення і змішування рослин різних флор, які перетинали гори, не утворюючи ізольованих ареалів. Великий вплив на рослинність і ґрунти Уралу виявила господарська діяльність людини. На Середньому і Південному ралі на великих просторах ліси зведені, великі території розорані, на вирубках поширились вторинні березово-соснові ліси.
4.2 Тваринний світ
Тваринний світ Уралу дуже багатий. Багато промислових вдів тварин. Іще в минулому столітті, а також на початку 20-го століття, в дореволюційні роки, в уральських лісах були майже винищені такі високоцінні промислові звірі, як річковий бобер, соболь, видра, лось.
Особливості географічного положення і рельєфу Уральських гір, що визначили основні риси їх природи, вплинули на склад і поширення тварин. Фауна Уралу тісно пов’язана з фауною Східноєвропейської і Західносибірської рівнин.
В тундрах Пай-Хоя і полярного Уралу видовий склад тварин небагато численний, але кількість особин деяких тварин дуже значна. Велика частина тварин відноситься до ендемічних видів і навіть до родів, наприклад, песець, біла сова, обський лемінг, білолобий гусь та ін. Північний олень, вовк, горностай, ласка, заєць-біляк, біла куропатка зустрічаються в тундрі і в лісах. Тундрова куропатка, рогатий жайворонок живуть в тундрі. В тундрі багато комарів, мошки та ін. Невелика кількість видів, що мешкають в тундрі, і їх своєрідність пояснюються дуже суворими умовами існування. В тундрі, навіть гірській, дуже багато гусиних птахів і куликів, тому що багато водойм, і мало горобиних, тому що майже немає квіткових рослин, насіння яких служать ля них основною їжею. Для тундри типові вкрай нерівномірне розподілення тварин по території і дуже сильні коливання чисельності особин в різні роки. Фауна тайги на Приполярному, Північному і Середньому Уралі набагато багатіша від рівнинної тайги. В ній живуть лось, росомаха, соболь, білка, бурундук, колонок, летяга, бурий ведмідь, горностай, ласка, лисиця, заєць-біляк, північний олень та ін. Типові тайгові птахи: рябчик, глухар, сова, чорний дятел, кукша, кедрівка, снігур, щур та ін. По річковим долинам і озерам зустрічаються видра і бобер. Біля водойм живуть водяні землерийки, або кутори – водяні полівки. На Уралі розселені нові цінні тварини. Так, в Ільменському заповіднику була проведена акліматизація плямистого оленя. Широкого поширення набула ондатра. Розселили також бобра, марала, вихухоль, єнотовидну собаку, американську норку і бургузинського соболя. Основні помислові тварини рала – білка і куниця.
РОЗДІЛ 5. Сучасний стан ландшафтів
У горах неможливо виділити ландшафтні зони, аналогічні рівнинним, тому гірські країни діляться не на зони, а на гірські ландшафтні області. Виділення їх відбувається на основі геолого-геоморфологічних і біокліматичних особливостей, а також висотної зональності.
Тундрова і лісотундрова область Полярного Уралу. Вона простягається від північної окраїни Уральського поясу до 64°30' пн.. ш. Разом з хребтом Пай-Хой Полярний Урал утворює дугу, яка обернена випуклою стороною на схід. Осьова частина Полярного Уралу проходить під 66° сх.. д. – на 7° східніше Північного та Середнього Уралу. У формуванні рельєфу Полярного Уралу виключно велика роль морозного вивітрювання, яке супроводжується утворенням кам’яних розсипів – курумів і структурних (полігональних) ґрунтів. Багаторічна мерзлота і часті коливання температури верхніх шарів ґрунту літом сприяють розвитку соліфлюкційних процесів.
Клімат Полярного Уралу холодний і вологий. Літо хмарне, дощове, середня температура липня біля підніжжя 8-14°. Зима тривала і холодна (середня температура січня нижче -20°С). Річна сума опадів зростає в південному напрямку від 500 до 800мм. Ґрунтово-рослинний покрив Полярного Уралу одноманітний. В його північній частині рівнинна тундра зливається з гірською.
Тайгова область Північного Уралу. Ця область простягається від 64°30' до 59°30' пн..ш. Починається вона відразу ж на південь від гірського масиву Сабля і закінчується вершиною Конжаківський Камінь (1569 м). На всій цій ділянці Урал тягнеться строго по меридіану 59° сх.. д. Центральна, осьова частина Північного Уралу має середню висоту біля 700м і складається з двох повздовжніх хребтів.
Клімат Північного Уралу холодний і вологий, дак він менш суворий, ніж клімат Полярного Уралу. Середня температура в передгір’ях піднімається до 14-16°С. Опадів випадає багато – до 800 мм і більше (на західному схилі).
Різко відрізняється Північний Урал від Полярного характером рослинності і ґрунтів: на Полярному Уралі переважають тундра і голі скелі, а на Північному Уралі гори повністю покриті густою хвойною тайгою; безліса тундра зустрічається лише на ізольованих хребтах і вершинах, які піднімаються вище 700-800 м над рівнем моря.
Область південної тайги і мішаних лісів Середнього Уралу. Ця область обмежена широтами Конжаківського Камню на півночі (59°30') і гори Юрма (55°25' пн..ш) на півдні. В кліматичному відношенні Середній Урал сприятливіший для людини, ніж Північний. Тут тепліше і триваліше літо і разом з тим менше випадає атмосферних опадів. Середня температура липня в передгір’ях 16-18°, річна сума опадів 500-600мм, в горах місцями більше 600мм. Підніжжя Середнього Уралу на півночі покриті південною тайгою, а південніше – лісостепами.
Лісостепова і степова область Уралу з широким розвитком лісових висотних поясів. Південний Урал займає територію від гори Юрма на півночі до широтної ділянки річки Урал на півдні. Від Середнього Уралу він відрізняється значними висотами, що досягають 1582м (гора Іремель) і 1640м (гора Ямантау). Переважний тип рельєфу середньогірський. Клімат Південного Уралу сухіший і континентальніший. Літо тепле, із засухами і суховіями в Приураллі. Середня температура липня в передгір’ї підвищується до 20-22°С. Зима холодна, зі значним сніговим покривом.
Окрім степів широко поширена на Південному Уралі зона лісостепу. Вона займає увесь Південноуральський пенеплен, дрібносопковик Зауралля, а на півночі області спускається і до нижніх передгір’їв. На Південному Уралі виділяють чотири ландшафтні провінції (Провінція Південного Передуралля, середньогірна провінція Південного Уралу, низькогірна провінція Південного Уралу, провінція Південного Зауралля).
ВИСНОВКИ
Отже, в результаті вивчення можна зробити наступні висновки:
Уральські гори простягаються з півночі на південь від протоки Югорський Шар до арало-каспійської майже на 2800км. Деякі відхилення простягання Уралу від строго меридіонального пов’язані з особливостями геологічних структур древніми виступами фундаменту Руської плити. Урал розташований між крупними рівнинами – Східноєвропейською, Західносибірською і Туранською низовинами.
Уздовж центральної, осьової частини геологічні структури утворюють орографічні хвилеподібні підняття й зниження. Це відбивається на послідовній зміні при піднятих й опущених ділянок.
Хвилеподібні деформації рельєфу Уралу – підняття і зниження – розвинулись в результаті неотектонічних рухів і тривалої денудації різних геоструктур з строкатим літологічним складом гірських порід.
Основні рельєфоутворюючі процеси тут ерозійні, що створили глибокі, терасовані повздовжні і поперечні долини, і карстові, виражені багато численними формами (печер, воронки, підземні річки.
Для клімату Уралу характерна часта зміна повітряних мас, розвиток фронтальних процесів на арктичному і полярному фронтах і нестійкість різноманітних типів погоди.
По Уралу проходить вододіл між Північним Льодовитим океаном і Внутрішнім (безстічним) Арало-Каспійським басейном. Багатоводні уральські річки несуть свої води в Баренцево, Карське і Каспійське моря. Головний вододіл між річками західного і східного схилів Уралу здвигнутий на схід, тому річки західного схилу довгі, ніж східного.
У горах неможливо виділити ландшафтні зони, аналогічні рівнинним, тому гірські країни діляться не на зони, а на гірські ландшафтні області. Виділення їх відбувається на основі геолого-геоморфологічних і біокліматичних особливостей, а також висотної зональності.
Список використаної літератури
1. Бейдик О. О., Падун М. М. Географія: Посібник для вступників до вищих навчальних закладів. – 2-е вид. – К.: Либідь, 1996. – 304 с.
2. Давыдова М. И. и др. Физическая география СССР. Учеб. Пособие для студентов пед. Ин-тов по спец. «География». В 2 т. Т. 1. Общий обзор. Европейская часть СССР / М. И. Давидова, Э. М. Раковская, Г. К. Тушинський.-2-е узд., перераб.-М.: Просвещение, 1989.-240 с.; 1 л. ил.: ил.-IBSN 5-09-000963-5
3. А. Киммерих "Полярный Урал", изд-во "Физкультура и спорт", Москва, 1966 г.
4. Мильков Ф. Н. и Гвоздецкий Н. А. Физическая география СССР. Общий обзор. Европейская часть СССР. Кавказ. Изд.4-е, испр. и доп. Учебник для студентов географ. фак. ун-тов. М., «Мысль», 1976. 448 с. с ил. и карт.
5. Николаева А. С., Щербакова В. И. Географический атлас СССР.-М.: Главное управление геодезии и картографии при совете министров СССР, 1990.
ДОДАТКИ
 
Соболь Бобер
 
Видра Лось
 
Песець Біла сова
Обський лемінг Білолобий гусь
Ласка Заєць-біляк
 
Бук Граб
 
Дуб Ясен
|
