Контрольная работа: Валютні ринки

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА З ДИСЦИПЛІНИ

"Фінансові ринки" на тему:

Валютні ринки

Виконав:

Студентка 5го курсу

Магістратури МАУП

Група № Е-7-03-ММЕФ-2,6(З)

Духлій Є.

Перевірив:

Шклярук С.Г.

Київ 2004

Зміст

Вступ. 3

Поняття і структура валютного ринку. 4

Основні механізми Валютного ринку. 8

Валютні операціі 14

Ринок валютних ф'ючерсів. 17

Висновок. 20

Література. 23

Вступ

Невід’ємною ланкою міжнародної валютної системи є валютний ринок. Без функціонування цієї структури валютні відносини втрачають реальний економічний зміст. Так було в межах РЕВ, де система валютних відносин мала значною мірою формальний характер. Сучасний валютний ринок являє розгалужену систему механізмів, функціонування яких покликаних забезпечити купівлю і продаж національних грошових одиниць та іноземних валют з метою їхнього використання для обслуговування міжнародних платежів.

Особливо важливим функціональним призначенням валютного ринку є забезпечення реальної свободи вибору й дій власника валюти. Ступінь зрілості валютного ринку визначається не лише масштабами валютних операцій, а і його здатністю повною мірою реалізувати саме цю функцію. Важливо враховувати й те, що свобода вибору суб’єктів ринку пов'язана з їхнім прагненням отримати для себе в процесі здійснення валютних операцій певні матеріальні вигоди, що реалізуються у відповідному доході. Цей доход буває безпосереднім або опосередкованим. Його зміст може виявитися не в перебігу обмінної процедури, а на наступних ступенях господарської діяльності, скажімо, при продуктивному використанні сучасного обладнання, яке придбано за кошти, отримані в результаті валютної операції. Та суть справи і в цьому випадку не змінюється: отримання доходу є визначальною мотивацією дій суб’єктів валютного ринку.

Це потрібно чітко усвідомлювати. Ніхто не звертається до валютного ринку заради споглядального інтересу. Мотивацією є інтерес матеріальний, економічна потреба. Тому, звертаючись до цієї економічної інституції, слід чітко собі уявляти, що валютний ринок не є установою благодійною. Йому притаманні атрибути будь-якого ринку. Йдеться, принаймні, про дві речі. .

По-перше, миємо враховувати, що валютний ринок виступає завжди як конкурентний ринок. Конкуренція є інструментом одержання доходу. Суб’єкти ринку конкурують між собою з приводу одержання якнайбільшого доходу.

По-друге, будь-які обмінні операції на валютному ринку містять у собі елементи валютного ризику. Йдеться не лише про суто спекулятивні операції, пов'язані 3 «грою»на валютних курсах, що в принципі є також природною атрибутикою будь-якого ринкового механізму. Валютний ризик органічно пов'язаний з конкуренцію, з дією стихійних сил, з елементами невизначеності економічної кон’юнктури, нарешті, з обов'язковою присутністю елементів суб’єктивності в поводженні контрагентів, що їх не завжди повною мірою можна прогнозувати.

Поняття і структура валютного ринку

Валютний ринок - це сукупність економічних та організаційних форм, пов'язаних з купівлею або продажем валют різних країн. До валютного ринку як системи входить підсистема валютного механізму і валютних відносин. Під першою маються на увазі правові норми й інститути, що репрезентують ці норми на національному та міжнародному рівнях. До іншої входять щоденні зв'язки, в які вступають фізичні та юридичні особи з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та інших грошових операцій, спрямованих на придбання або продаж іноземної валюти.

У системі валютного ринку можна виділити:

· міжнародний валютний ринок;

· національний валютний ринок.

Перший складається з системи тісно пов'язаних швидкодіючими канальними чи супутниковими комунікаціями peгіo­нальних ринків. На сьогодні існують такі регіональні. ринки:

1. європейський - із центрами в Лондоні, Цюріху, Франкфурті;

2. азіатський - із центрами в Токіо, Гонконгу, Сінгапурі;

3. американський - із центрами в Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі.

На регіональних валютних ринках здійснюється торгівля вільно конвертованими валютами та валютами місцевих національних ринків. Регіональні валютні ринки за характером операцій не відрізняються один від одного, національні - відрізняються за ступенем конвертованості національної валюти, за обсягом зовнішньоторговельних та валютно-об­мінних операцій, за ступенем інтегрованості в світове співтовариство, рівнем стійкості й відкритості економіки, рівнем розвитку комунікацій та ступенем регулювання державою валютних операцій.

Важливим атрибутом валютного ринку є запровадження Функціональних елементів його регулювання. Сучасний валютний ринок є інституційно врегульованим. Нарешті, слід враховувати й те, що регулятивні основи валютного ринку реалізуються в певних, нормативно визначених межах. За своїми формою і змістом вони не можуть і не повинні підміняти ринкові саморегулятори. Вони мають лише доповнювати й коригувати дію останніх. Валютний ринок, який ґрунтується лише на інституційно регульовані структури, взагалі припиняє виконувати функції ринку. Він втрачає найголовніше - свою стимулюючу функцію та конкурентно-конструктивну місію. Тому, розглядаючи механізми валютного ринку, необхідно враховувати, що головний принцип їхнього застосування – принцип формальності ринкових та інституціональних регуляторів. І це не абстрактне твердження. Саме за таким принципом виконують свої функції регулюючі структури валютного ринку, що діє в Україні та інших країнах з перехідною та ринковою економікою.

Відтак взаємний інтерес контрагентів, валютний дохід, конструктивна конкуренція, комерційний ризик, система інституційних регуляторів - ось далеко не повний перелік визначальних, органічно пов'язаних між собою ланок, на яких вибудовується сучасна структура валютного ринку.

Слід зважити й на те, що провідним споживачем валютного ринку, який, власне, визначає попит на його головний товар - валютні ресурси, виступають світові транснаціональні банки. На них припадає приблизно 90% усього валютного обігу світового ринку валют. Наслідком цього є те, що валютні курси формуються, як правило, у процесі здійснення міжбанківських операцій

Розрахунки за міжнародними операціями між безпосередніми учасниками здійснюються через банки, які розглядають валютні операції як один із способів отримання доходу. У зв'язку з цим при котируванні банки встановлюють два курси:

· курс покупця - курс, за яким банк купує валюту;

· курс продавця - курс, за яким банк продає валюту.

Для покриття витрат з обслуговування операцій та отримання прибутку між цими курсами існує різниця, яка називається маржею.

При укладанні угод купівлі-продажу на валютному ринку використовуються такі види курсів:

Крос-курс - це співвідношення між двома валютами, яке встановлюється з їх курсу щодо курсу третьої валюти. Часто виникають ситуації, коли невигідно або неможливо здійснювати пряму купівлю певної іноземної валюти. Тоді використовують крос-курс.

Спот-курс - ціна одиниці іноземної валюти однієї країни, виражена в одиницях валюти іншої країни і встановлена на момент укладання угоди за умови обміну валютами банками­кореспондентами на другий робочий день із моменту укладання угоди.

Форвард (терміновий курс) - ціна, за якою дана валюта продається або купується за умови передачі її: на певну дату в майбутньому. Таким чином, при укладанні такого роду угод сторони намагаються передбачити рівень обмінного курсу.

Якщо на дату угоди курс відрізнятиметься від передбаченого в договорі, то одна із сторін отримає додатковий прибуток від курсової різниці, а друга зазнає збитків.

Ф’ючерс - курс у майбутньому, тобто ціна, за якою через деякий час буде укладено угоду. Вона визначається в момент укладання контракту.

Курси, що використовуються при укладанні угод, цілком залежать від видів таких угод.

Угода "своп" - це продаж валюти на умовах спот-курсу, але з одночасним укладанням оберненої форвардної угоди. Своп­-угоди застосовуються для покриття валютного ризику, а також отримання прибутку в майбутньому. Своп-угоди розповсюджені не лише у валютній сфері. Вони широко застосовуються в кредитних операціях як страхування від підвищення або зниження відсоткових ставок.

Форвардні угоди виникли як форма страхування при зовнішньоторговельних операціях. Якщо товар продається в кредит, то експортер, прагнучи зберегти вартість своєї валютної виручки, укладає термінову угоду на продаж валюти за сьогоднішнім курсом. Імпортер, купуючи товар У кредит і страхуючи себе підвищення курсу валюти країни походження товару, може виступити як покупець ціеї валюти за фіксованим на момент укладання термінової угоди курсом.

Форвардні угоди укладають кредитори, що прагнуть застрахувати себе від можливого зниження курсу валюти, в якій надається позика.

Окрім вищеперелічених, розрізняють такі види операцій, як валютний арбітраж та складний арбітраж. .

· Валютнuй арбітраж - одночасна купівля та продаж інозем­НО1 валюти на різних ринках. Прибуток виникае як різниця вкурсах на валютних ринках.

· Складнuй арбітраж передбачае роботу з низкою валют на різних ринках.

Арбітражні операці1 завжди пов'язані з ризиком затримки

моменту перепродажу і втрати очікуваного прибутку.

Основні механізми Валютного ринку

Як уже було сказано вище одним з основних механізмів, які діють на валютному ринку є валютний курс. Перш ніж описувати основні принципи його використання, дамо визначення цьому поняттю:

Валютний курс - співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій.

Валютний курс виконує низку важливих економічних функцій. 3 його допомогою долається національна обмеженість грошової одиниці певної країни. Локальна цінність валюти перетворюється в міжнародну. Окрім того цього валютний курс виступає засобом інтернаціоналізації грошових відносин, утворення цілісної світової системи грошей та грошових відносин.

З урахуванням валютного курсу визначаються цінові структури окремих країн, розвиток їхніх продуктивних сил, темпів економічного зростання, а також торговельного і платіжного балансів. Зниження курсу національної грошової одиниці (девальвація) сприяє подорожчанню імпорту й зростанню експорту, і навпаки - зростання курсу (ревальвація) призводить до здешевлення імпорту і падіння експорту. Валютний курс є структурною ланкою механізму реалізації міжнародної вартості товарів та послуг, адже через механізм валютних регуляторів відбувається перерозподіл національного продукту між країнами, які беруть участь у зовнішньоекономічних зв'язках.

Валютний курс чутливий до чинників, що визначають політичну й соціальну стабільність країни, її міжнародний авторитет. На валютний курс впливають також такі фактори, як зміни обсягів ВВП, стан платіжного балансу країни, рівень інфляції, співвідношення попиту і пропозиції на валютному ринку, відсоткові ставки. Усі ці обставини ускладнюють визначення і вибір режиму валютного курсу. Серед яких виділяють такі:

1. Котирування - це встановлення курсів іноземних валют у відповідності з практикою, що склалася, і законодавчими нормами.

2. Побічне котирування , коли одиниця національної валюти прирівнюється до певної кількості іноземної валюти. Така система застосовується в не багатьох країнах.

3. Конвертованість - це здатність валюти обмінюватися на інші валюти. Це дуже важлива характеристика валюти. За ступенем конвертованості валюта поділяється на такі типи:

· вільно конвертована;

· частково конвертована; .

· неконвертована;

· клірингова.

Вільно конвертована валюта (ВКВ) - валюта, що вільно та

без обмежень обмінюється на валюти інших країн і застосовується у всіх видах міжнародного обігу. У наш час лише деякі держави мають вільно конвертовану валюту. Це, зокрема, Австрія, Великобританія, Данія, Канада, Нідерланди, Нова Зеландія, Сінгапур, Японія, Сполучені Штати Америки та ряд інших.

Окремо слід виділити євро, яка стала своєрідною універсальною валютою європейських країн.

Вільноконвертованість у першу чергу свідчить про стійкість економіки країни, можливості її економічного зростання і, як наслідок, довіру до її національної валюти з боку іноземних партнерів. Деякі вільноконвертовані валюти є резервними валютами.

Резервними називають валюти, які переважно використовуються для міжнародних розрахунків і зберігаються Центральними банками інших держав. До них відносять:

· долар США,

· фунт стерлінгів,

· швейцарський франк,

· японську єну,

· євро.

Ці п'ять валют становлять практично 100 % світових валютних, резервів. Наявність резервної валюти створює додаткові вигоди країні-емітенту, даючи змогу протягом тривалого терміну мати від’ємне сальдо в торговому і платіжному балансах без загрози національній економіці, бо така валюта не пред’являється до оплати у вигляді вимоги на поставку товарів чи інших активів, а залишається в інших державах у вигляді резервів.

Частково конвертована валюта обмінюється на обмежену кількість іноземних валют, у міжнародних розрахунках застосовується з обмеженнями. Наявність обмежень зумовлюється нестабільністю економічного стану країни і незбалансованістю платіжного балансу. Обмеження вводяться урядом або Центральним банком. Вони полягають у регламентації операцій з валютою та валютними цінностями. Більшість держав світу, в тому числі й Україна, мають частково конвертовану валюту.

Неконвертована (замкнена) валюта не обмінюється на інші іноземні валюти і застосовується лише на території країни. Неконвертованими є ті валюти, на які накладаються обмеження щодо ввезення, вивезення, купівлі, продажу і до яких застосовуються різноманітні заходи валютного регулювання.

Клірингова валюта - розрахункові валютні одиниці, які існують лише як розрахункові гроші у вигляді бухгалтерських записів банківських операцій за взаємними поставками товарів та наданням послуг між країнами-учасницями клірингових розрахунків.

Законодавчі та нормативні акти, пов'язані з валютним регулюванням, передбачають, що всі розрахунки в іноземній валюті здійснюються через уповноважені банки, тобто банки, що мають ліцензії Центрального банку на проведення валютних операцій. Ліцензії, отримувані комерційними банками, поділяються на:

· генеральні,

· внутрішні,

· розширені внутрішні.

Генеральна ліцензія дає комерційному банку право на такі дії:

a. здійснення багатьох банківських операцій в іноземній валюті як на території країни) так і за кордоном;

b. формування частини свого статутного акціонерного фонду в іноземній валюті за рахунок вітчизняних) іноземних та міжнародних підприємств і організацій;

c. створення резервного, страхового та іншого фондів із прибутком в іноземній валюті;

d. участь у організації банківських установ y середині країни та за її межами у ролі засновника або пайовика та використанням з цією метою іноземної валюти;

e. відкриття своїх філій та представництв за кордоном.

Внутрішня ліцензія н адає комерційному банку право на здійснення повного або обмеженого переліку банківських операцій в іноземній валюті лише на території країни. За цією ліцензією банк може проводити наступні операції:

· відкриття і ведення рахунків в іноземних валютах юридичних та фізичних осіб (резидентів і нерезидентів)) а також рахунків нерезидентів у національній валюті країни перебування;

· здійснення кореспондентських відносин з банками) що мають генеральну ліцензію;

· організація через банки, які мають генеральну ліцензію розрахунків, пов’язаних з експортно-імпортними операціями клієнтів банку в іноземних валютах у формі документального акредитива, інкасо, банківського переказу, також інших формах, що застосовуються в банківській практиці;

· валютне обслуговування юридичних і фізичних осіб, включаючи купівлю та продаж іноземних валют у відповідності з чинним законодавством;

· залучення і розміщення коштів в іноземній валюті юридичних осіб у формі креатинів, депозитів та інших формах, а також видача гарантій на користь клієнтів банку в межах власних ресурсів банку в іноземних валютах.

Розширена внутрішня ліцензія надає комерційному банку право здійснювати на території країни ті ж операції, що й за внутрішньою ліцензією, але, окрім того, вона дає право відкривати обмежену кількість кореспондентських рахунків у конкретних іноземних банках.

Головними функціонерами валютного ринку є комерційні банки, які мають відповідну ліцензію. Вони називаються уповноваженими банками і проводять такі операції:

· купівля і продаж іноземної валюти за рахунок власних коштів банку та за рахунок коштів клієнтів;

· розрахунки в іноземній валюті, пов’язані з експортно-імпортними операціями, оплатою товарів та послуг, а також проведенням різного роду нетоварних операцій;

· встановлення кореспондентських відносин з іноземними банкам;

· пасивні й активні операції в іноземній валюті;

· депозитні та конверсійні операції на міжнародних грошових ринках;

· обмін для населення іноземної валюти;

· операції з чеками та іншими цінними паперами в іноземній

· валюті.

З метою запобігання ризикам і мінімізації впливу спекулятивних операцій на валютних ринках банкам встановлюються відповідні ліміти - так звана відкрита позиція продажу й купівлі валюти від власного імені і за власний рахунок.

Ліміт відкритості валютної позиції визначається Центральним банком країни у розрахунку на кінець робочого дня уповноваженого банку. Її розмір визначається, як різниця між сумою іноземної валюти, купленої банком за власний рахунок, та сумою проданої банком за той же час іноземної валюти. Ліміт встановлюється залежно від розмірів власних коштів банку.

Валютні операціі

Статистика, яка визначала б щорічні обсяги операцій на валютному ринку, відсутня. За наявними оцінками, нинішній сукупний обіг валютних ринків досягає 100 трлн. доларів на рік. Така астрономічна цифра пояснюється багатократністю валютних переказів, що здійснюються не лише на готівковій, а й на безготівковій основі. Велике значення при цьому відіграє сучасне технічне оснащення валютного ринку - його широка комп'ютеризація, насичення найновішими засобами електронного зв'язку, що істотно прискорює обіг валютних ресурсів. і міжнародних платіжних документів та міграцію капіталу, забезпечує органічне поєднання територіальних структур і функціональних центрів світового ринку в єдину глобальну цілісну систему.

Найбільші валютні центри розміщені у країнах, де до мінімального рівня зведені валютні обмеження. Такими центрами є валютні ринки в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Цюріху, Франкфурті, Сан-Франциско, Торонто, Токіо, Гонконгу, Сінгапурі та багатьох інших. На цих ринках обсяги валютних операцій можуть перевищувати 100 млрд. доларів на день.

Варто зазначити й те, що більша частина валютних операцій припадає на долари США (2/3 загального обсягу), а також на німецькі марки, англійські Фунти стерлінгів, японську €HY, французький та швейцарський франки. Останнім часом у валютний обіг включаються і міжнародні засоби платежу - СДР, євро, а також інші колективні валюти, що обертаються на регіональних рівнях. А втім, частка останніх у структурі міжнародного валютного обігу поки що лишається незначною.

Потрібно враховувати і те, що активи валютного ринку не зводяться лише до грошових одиниць іноземних держав.

Валюта включає у себе:

а) у вузькому значенні цього поняття - грошові знаки іноземних держав;

б) у широкому значенні в дане поняття, окрім банкнот інших країн, включають цінні папери - платіжні документи (чеки, векселі, акредитиви, сертифікати тощо), фондові цінності (акції, облігації тощо) в іноземній валюті.

У практиці Функціонування валютного ринку використовуються дві групи валютних операцій. Це, по-перше, операції, що здійснюються на умов ах «спот» (spot). Ідеться про валютні угоди, що реалізуються на короткотерміновій основі - доставка валюти здійснюється протягом 48 годин. Відповідно до цього визначається і валютний курс «спот» - курс на момент укладення угоди.

По-друге, операції форвардного (forward) типу. Це термінові операції, розрахунки за них мають здійснюватися більш як за 2 дні (48 годин) після їх укладення.

Однією з функціональних форм термінових угод € опціонні операції (optіon), за якими суб’єкти ринку отримують право купити або продати валюту в майбутньому за курсом, зафіксованим на момент укладення відповідної угоди.

Форвардні валютні курси відрізняються від курсів «спот» на величину «знижки» або «премії», пов’язаної з відстроченням платежів.

Валютні цінності обертаються на валютному ринку в найрізноманітніших формах. Йдеться про обіг міжнародних засобів платежу, у яких здійснюються відповідні розрахункові операції Підмурівком цих засобів є виражені в іноземній валюті міжнародні платіжні зобов’язання.

В період становлення валютного ринку провідним засобом міжнародних розрахунків були комерційні переказні векселі (тратти), які в міжнародному обігу заступали дорогоцінні метали.

Характерним є те, що комерційні векселі спершу використовувались у зовнішній торгівлі і лише перегодом – на валютній.

На Лондонській біржі торгівля іноземними векселями велася, починаючи з 2-1 половини XVІ ст. У повоєнний період переказні векселі почали витіснятися іншими кредитними засобами міжнародних розрахунків. Однак і нині вони зберігають своє функціональне призначення завдяки простоті й надійності у використанні.

Навіть більше - 1957 р. в Женеві було підписано міжнародну вексельну конвенцію, що визначила правові норми використання вексельних документів у системі міждержавних валютних розрахунків. Це у свою чергу підвищило ліквідність переказного векселя як міжнародної розрахункової одиниці.

Переказний вексель, що використовується у зовнішній торгівлі, являє собою розпорядження, що вимагає від банку, який представляє імпортера, заплатити експортерові в обумовленій валюті певну кількість грошей.

Переказний вексель може бути оплаченим негайно або протягом певного часу - через 30, 60 або 90 днів. Якщо його оплата відстрочується, він може бути реалізований на відкритому ринку цінних паперів. Така практика має широке застосування.

Від 1950-х - 60-х рр. у структурі міжнародного валютно-кредитного обміну найбільшого поширення набули телеграфні перекази. Нині вони є провідним засобом здійснення міжнародних обмінних операцій. Вказані операції проводять банківські установи різних країн, які підтримують взаємні кореспондентські відносини, відкриваючи для цього один одному поточні рахунки – авуари (assets). :Кореспондентські рахунки використовуються для зберігання валютнихресурсів, здійснення взаємних платежів і переказів. 3авдяки широкому застосуванню найновіших засобів зв'язку переказ грошових коштів здійснюється у найбільш стислі строки - не пізніше другого дня після проведення торговельної операції

Oкрім телеграфних (електронних) переказів, переказних векселів та банківських чеків, невелика частка розрахункових операцій на міжнародних ринках здійснюється безпосередньо у валюті. Повне застосування мають дорожні чеки, якими користуються, як правило, туристи при оплаті відповідних послуг в інших країнах. Дорожні чеки у останні десятиріччя у практиці міжнародних валютних переказів почали широко використовуватися кредитні картки та інші види електронних грошей. В 1977 р. було започатковано міжнародну угоду системи «Віза», у якій взяло участь 12 тис. банків 55 країн світу. Нині кредитні картки системи «Віза» є найбільш досконалою та ефективною формою електронних переказів валюти. Володарями таких карток стали більш як 100 млн. фізичних і юридичних осіб різних країн світу.

Кілька років тому кредитні картки системи «Віза» почали використовуватися і в кранах, що входили до колишнього СРСР. В 1993 р. до міжнародної системи «Віза» приєдналась і група комерційних банків України.

Ринок валютних ф'ючерсів

Останнім часом усе більше говорять про окремий вид, або навіть краще сказати підсекцію валютних ринків – ринок валютних ф’ючерсів.

Ринок іноземної валюти містить у собі всі операції з обміну валюти однієї країни на валюту іншої країни. Його основними учасниками виступають експортери й імпортери, ТНК, центральні банки і усі фінансові і не фінансові інститути, яким за родом своєї діяльності доводиться користуватися різними видами валют. На сьогодні цей ринок досяг величезних розмірів, щоденний світовий обсяг операцій з обміну валют оцінюється більш ніж у 400 млрд. дол.

Основними учасниками валютних ринків є комерційні й інвестиційні банки, що купують і продають валюту для своїх клієнтів, для кореспондентських банків і для власних операцій. Другою важливою групою учасників валютного ринку є центральні банки.

Операції цих банків охоплюють урядові угоди, розрахунки з іншими центральними банками і різними міжнародними організаціями, і інтервенції, за допомогою яких здійснюється вплив на обмінний курс.

Третя основна група учасників на валютному ринку — торговельний сектор, операції з валютою в якому здійснюються при купівлі або продажу товарів, послуг або фінансових активів за кордоном.

І нарешті, останньою групою учасників є так званий сектор капіталу, що включає в себе інвесторів і спекулянтів. Для кожної з цих груп операції з іноземною валютою мають ризик, пов'язаний зі зміною курсів у майбутньому. Цей ризик у даний момент може бути зменшений різними способами, у тому числі й операціями з валютними ф'ючерсами.

Ринок валютних ф'ючерсів є елементом структури фінансового ф'ючерсного ринку. Використання біржових валютних ф'ючерсних контрактів — це один зі способів захисту від валютного ризику.

До інших способів захисту відноситься використання форвардних контрактів на валюту, що укладаються на міжбанківському ринку, і позабіржових опціонів, а також випуск компанією облігацій в іноземній валюті. Валютний ф'ючерсний ринок, крім забезпечення механізму хеджування, виконує ще одну важливу функцію: курс, зафіксований на біржі, може служити прогнозом того, що буде через три (або більш) місяців, тобто він є свого роду сигналом для учасників ринку, що, орієнтуючись на ф'ючерсні котирування, вирішують, куди краще вкладати власний капітал та вільні кошти.

Біржова торгівля валютними ф'ючерсами почалася 16 травня 1972 р. на Chicago Mercantile Exchange, а точніше, на утвореному в рамках цієї біржі Міжнародному валютному ринку (International Monetary Market — IMM). В даний час на IMM йде торгівля наступними іноземними валютами:

· австралійський долар (обсяг контракту — 100 тис.),

· канадський долар (100 тис.),

· швейцарський франк (125 тис.),

· англійський фунт стерлінгів (62,5 тис.),

· японська ієна (12,5 млн.),

· мексиканське песо (500 тис.),

· бразильський реал (100 тис.).

Крім того торгівля валютними ф'ючерсами здійснюється в США на:

1. MidAmerica Commodity Exchange - контракти на австралійський долар (50 тис.), канадський долар (50 тис.), швейцарський франк (62,5 тис.), англійський фунт стерлінгів (12,5 тис.), японську ієну (6 250 тис.);

2. на New York Cotton Exchange & Associates: контракти на швейцарський франк (125 тис.), на крос-курси валют;

3. на Philadelphia Board of Trade: контракти на австралійський долар (100 тис.), канадський долар (100 тис.), швейцарський франк (125 тис.), англійський фунт стерлінгів (62,5 тис.), японську ієну (12,5 млн.), євро (125 тис.);

4. на New York Futures Exchange: контракти на швейцарський франк (125 тис.), англійський фунт стерлінгів (25 тис.), японську ієну (12,5 млн.) і кілька контрактів на крос-курси валют.

У Європі центром валютної ф'ючерсної торгівлі є лондонська біржа LIFFE. Валютні ф'ючерси, якими торгують на LIFFE, „перекладають” (або точніше сказати адаптують) на англійський фунт стерлінгів, євро, японську ієну і швейцарський франк, причому торгівля усіма валютами ведеться відповідно до курсу долара США.

Як зазначалося вище, валютні ф'ючерси можуть служити засобом захисту від коливань курсів. Однак це не єдина можливість, яку вони надають. Значне місце серед всіх операцій на цих ринках займає спекуляція і, зокрема, операції зі спредами на валютних контрактах. Спекулянти використовують як внутрішньо ринковий спред, так і угоди про продаж валют між різними суб’єктами валютного ринку.

Висновок

Виходячи з усього, сказаного вище робимо висновок, що валютний ринок - один із найважливіших сегментів фінансового ринку. Ступінь його розвитку безпосередньо впливає на стан та розвиток економіки.

Операції, які проводяться на валютному ринку, безпосередньо пов'язані з комплексом операцій і станом грошового ринку країни та впливають на ситуацію на ринку капіталів.

В умовах активною валютної спекуляції центральні банки промислово розвинених країн використовують режим подвійного валютного курсу, що є різновидом системи множинних валютних курсів. Він полягає в подвійному котируванні курсу національної грошової одиниці: окремо за комерційними та фінансовими операціями.

Тому вибір валютної стратегії має враховувати фактори, які значно впливають на валютний ринок, а саме:

· темпи інфляції,

· стан платіжного балансу,

· різницю відсотка за кредит,

· спекулятивні валютні операції,

· прискорення або затримування

· міжнародних платежів,

· ступінь довіри до національної грошової одиниці на національному та світових валютних ринках.

Чим вищий темп інфляції в країні, тим, як правило, нижчий курс її валюти. Залежність валютного курсу від темпів інфляції особливо висока в державах з великим обсягом міжнародного обміну (товарами, послугами, капіталом), адже найтісніший зв'язок між динамікою валютного курсу та відносними темпами інфляції виявляється під час розрахунків курсу на базі експортних цін.

Спекулятивні валютні операції мають значення переважно для внутрішнього ринку, на якому регулюванням процесу курсоутворення вирівнюються різкі коливання курсу національної грошової одиниці.

Фактор прискорення або затримування міжнародних платежів також впливає на курсове співвідношення валют. Очікуючи падіння курсу національної Грошової одиниці, імпортери прагнуть прискорити платежі контрагентам R іноземній валюті, щоб уникнути можливих втрат від підвищення курсу іноземної валюти. У разі зміцнення національної грошової одиниці імпортери прагнуть затримати платежі у вільно конвертованій валюті. Така тактика має певний вплив на платіжний баланс і, як наслідок, на валютний курс національної грошової одиниці.

Що стосується центральних банків, то вони можуть впливати на валютний курс або за допомогою своєї монетарної політики, або за рахунок інтервенцій на валютному ринку.

Валютні інтервенції здійснюються в тому разі, коли на ринку спостерігаються короткострокові зміни в попиті й пропозиції. Центральний банк очікує швидкого відновлення попередньої рівноваги. Якщо такі зміни мають довгостроковий характер, зумовлений глибинними макроекономічними процесами, валютні інтервенції не приведуть до позитивного результату. Вони можуть лише відтягнути відповідні зміни валютного курсу на якийсь час, протягом якого уряд повинен застосувати заходи щодо врівноважування платіжного балансу. В іншому випадку після вичерпання валютних резервів неминуче ще більш катастрофічне потрясіння валютного ринку.

Література

1. Балабанов И.Т. Валютный рынок и валютные операции в России.-М.: Финансы и статистика, 1994.

2. Бункина М.к. Валютный рынок. - М., 1995.

3. Буренин А.Н. Фьючерсные, форвардные и опционные рынки. - М.: Тривола, 1995..

4. Иванов ВМ. Финансовый рынок: конспект лекций. - К: МАУЛ, 1999.

5. Колоб Р.У. Финансовые деривативы: Лер. с анг. - М.: ФИЛИНЪ, 1997.

6. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения / Под ред. Л.Н. Красовиной. - М., 1994.

7. Організація міжнародних кредитно-розрахункових Відносин: Навч. посібник / За ред. Г.Г. Кіpeйцeвa. - Житомир: ЖІТІ, 2000.

8. Лерар Ж. Управление международными денежными потоками. М.: Финансы и статистика, 1998.

9. Смирнов А.Л. Международный кредит. О-:новные виды и условия.

- М., 1993.

10. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник / Під заг. ред. A.І. KpeaіcoBa, К. Серажим. - К., 1997.

11. Шенаев ВН. Международный рынок ссудных капиталов. - М., 1985.