Учебное пособие: Аудит

1. Аудит как форма контроля, его особенности и методы .

Законом Украины "Об аудиторской деятельности" дается следующее определение аудита: "аудит - это проверка публичной бухгалтерской отчетности, учета, первичных документов и другой информации относительно финансово-хозяйственной деятельности субъектов хозяйствования с целью определения достоверности их отчетности, учета, его полноты и соответствия действующему законодательству и установленным нормативам".

Понятие объекта аудита следует рассматривать как отдельный элемент предмета аудита, на который направленно действие аудитора. В зависимости от направлености аудита, аудитор в своей деятельности имеет дело с объектами довольно разными по своему составу, целевой ориентации и другими характеристиками. Объектами аудита являются осуществляемые хозяйственные процессы, которые в совокупности составляют хозяйственную деятельность проверяемого субъекта. Объекты аудита довольно многогранные, поэтому дать их исчерпывающий перечень невозможно. Совокупным объектом аудита можно назвать документально зафиксированную информацию о наличии и движении средств предприятия и источников их формирования.

В общем виде метод любой науки - это способ исследования явлений, процессов, систем и т.п. В основе исследования сложных систем, к которым относится аудит, лежит диалектический метод. Он предусматривает изучение явлений в природе и обществе во взаимосвязи и взаимозависимости, в единстве и борьбе противоположностей, которые отображают объективные законы действительности.

В границах диалектического есть дедуктивные и индуктивные приемы. При первом - исследования осуществляют от общего к единичному, при втором - от единичного к общему.

В аудите важное значение имеют оба приема. Дедуктивный используют при изучении финансово-хозяйственной деятельности предприятия, оценке направления и эффективности системы управления, в пределах которой действует объект. Его применяют также для характеристики системы внутреннего контроля, которая включает систему бухгалтерского учета, процедуры внутреннего контроля, среды контроля и т.п. Опенка системы внутреннего контроля позволяет установить необходимое количество аудиторских процедур: чем надежнее система внутреннего контроля, тем меньше аудиторских процедур должен планировать аудитор, и вдобавок, с меньшим аудиторским риском.

Индуктивный метод позволяет все внимание сосредотачивать на отдельных группах процессов, как правило, с наибольшей степенью риска. Изучив недостатки отдельных процессов и проанализировав частоту их возникновения можно перенести результаты этой проверки на общую совокупность информации, увидеть целостную проблему и сформировать объективные выводы относительно аудированой информации. Это общие приемы исследования. В практике метод аудита характеризуется как совокупность приемов, с помощью которых оценивается состояние аудированых объектов. Последние делятся на методические приемы проведения проверки и методические приемы ее организации.

Методические приемы проведения аудиторской проверки.

К ним относят: фактическую проверку, подтверждение, документальную проверку, наблюдение, опрашивание, проверку механической точности, аналитические тесты, сканирование, обследование, специальную проверку, встречную проверку (рис. 2.1).

Под фактической проверкой понимают проверку количественного и качественного состояния объектов, которое устанавливается путем обследования, осмотра, обмера, пересчета, взвешивания, лабораторного анализа и других способов проверки фактического состояния активов.

Документальная проверка - это проверка документов и записей, которая может быть формальной, арифметической и по сути.

Формальная проверка состоит в визуальной проверке правильности записей всех реквизитов, в выявлении безосновательных исправлений, подчисток, дописываний в тексте и цифрах, в проверке достоверности подписей должностных и материально-ответственных лиц.

Арифметическая проверка документов состоит в проверке правильности расчетов в документах, учетных регистрах и отчетных формах.

Проверка документов по сути позволяет установить законность и це­лесообразность хозяйственных операций, правильность отображения операций на счетах и включения в статьи затрат и валовых доходов.

Подтверждение - состоит в получении письменного ответа от клиента или третьих лиц с целью подтверждения точности информации (например, подтверждение дебиторской задолженности).

Наблюдение - дает возможность получить общую характеристику возможностей клиента на основании визуального осмотра.

Обследование - личное ознакомление с предметом исследования. Например, обследование мест хранения продукции, запасов и т.п.

Опрос - это получение письменной или устной информации от клиента или о клиенте.

Проверка механической точности предусматривает проверку подсчетов и передачи информации.

Аналитические тесты - методы сравнения как в абсолютных единицах, так и относительных (индексы, коэффициенты, проценты).

Сканирование - непрерывный, поэлементный просмотр информации (например, просмотр первичных документов относительно движения денег в кассе с целью установления нетипичного факта).

Специальная проверка осуществляется с привлечением специалистов с узкой специализацией (специалист по дорожному строительству, технологии и т.п.). Используется для выявления разного рода отклонений от норм и с целью доказательств фактов нарушений и отклонений.

При встречных проверках отображения хозяйственных операций, осуществляемых между клиентом и третьими лицами, информация проверяется у последних и сравнивается с данными клиента. Аудитору следует помнить, что проведение встречной проверки у третьего лица должно быть санкционировано клиентом. Встречная проверка применяется также при изучении одних и тех же показателей в разных первичных документах клиента, например, объем выполненной работы может быть зафиксирован в первичных документах по начислению заработной платы и в документах по приему продукции, работ и услуг.

Методические приемы организации аудиторской проверки

Проверка может быть организована по-разному. Так, в практике аудиторской работы выделяют четыре основных метода организации проверки: сплошная проверка (документальная и фактическая), выборочная, аналитическая, комбинированная.

При сплошной проверке, проверяются все массивы информации от­носительно хозяйственных процессов, которые состоялись у клиента за проверяемый период. На основании сплошной проверки аудитор делает вывод относительно достоверности, целесообразности и законности отображения в бухгалтерском учете и отчетности действий и событий, осуществленных экономическим субъектом за весь проверяемый период. Такие проверки являются наиболее точными, а степень риска невыявления сводится к минимуму. Тем не менее, они требуют очень больших трудовых и материапьных затрат. Поэтому при проведении традиционных проверок (обязательный аудит или аудит по заказу клиента) сплошная проверка является нецелесообразной. Такие проверки применяются для установления доказательств и определения причиненного вреда в результате разного рода правонарушений. Как правило, сплошные проверки проводятся по заказу правоохранительных органов.

Выборочная проверка предусматривает применение аудиторских процедур менее чем к 100% массивов информации, которые позволяют аудитору получить аудиторские доказательства и, оцепив отдельные характеристики выбранных данных, распространить действенность этих доказательств на всю совокупность данных. Риск невыявления увеличивается, так как за пределами выборки могут оставаться факты нарушений и ошибок. Поэтому аудитор должен внимательно формировать выборку с учетом цели аудита, совокупности данных) и объема выборки. Выборка должна быть репрезентативной, т.е. отображать все основные свойства генеральной совокупности. Выборочный метод проверки позволяет аудитору с наименьшими затратами получить результат относительно доверия к системе внутреннего контроля субъекта хозяйствования и составить мнение о достоверности, целесообразности и законности хозяйственных операций, отображенных в бухгалтерском учете и отчетности.

Если при выборочном исследовании установлены серьезные нарушения или ошибки, то соответствующая совокупность информации должна быть проверена сплошным методом. Так, например, выборочной проверкой были установлены ошибки в удержании подоходного налога с работников предприятия. В таком случае возникает необходимость сплошным методом проверить этот участок бухгалтерского учета и соответствующие показатели отчетности.

Аналитическая проверка - это оценка финансовых показателей с помощью изучения возможных зависимостей между ними.

Комбинированная, проверка - это объединение сплошной, выборочной и аналитической проверки.

Аудиторская проверка - это сложный и продолжительный процесс. Аудиторы постоянно работают над тем, чтобы максимально сократить время проверок, не снижая при этом их качества и не увеличивая аудиторский предпринимательский риск. Решение данной проблемы возможно лишь при условии формирования четкой методики аудита, под которой понимают последовательность и порядок применения отдельных приемов аудиторской проверки и ее организации с целью установления объективной истины относительно аудированой информации и доведение этой истины через аудиторское заключение к пользователям финансовой отчетности и аудита.

Составной частью методики аудита являются аудиторские процедуры. Аналитические процедуры - это соответствующий порядок и последовательность действий аудитора с целью получения необходимых аудиторских доказательств на конкретном участке аудита.

2. Становление аудита в Украине и странах СНГ.

Украина до 1991 года развивалась как административно-территориальная единица - союзная республика СССР, поэтому возникновение аудита в Украине своими корнями уходит во времена Российской империи.

Первое упоминание об аудиторах в России относится к началу XVIII в., когда аудиторами называли военных следователей.

Звание аудитора в России было введено Петром I, который в военном уставе 1716 г. и в "Табеле о рангах" к воинским чинам отнес и аудитора. Это звание Петр I ввел, пользуясь примером Полыни, где аудитором сначала называли судью, затем лицо, которое принимало участие в судебном слушании, и следователя. В 1797 г. аудиторы были переведены в гражданские чины, а в 1833 г., с целью обучения аудиторов, в 1Гетербурге была основана школа, названная позднее Аудиторским училищем.

По своему характеру должность аудитора объединяла в себе должности делопроизводителя, судебного секретаря и прокурора. После проведения в России военно-судебной реформы (1867 г.) должность аудитора была упразднена.

К сожалению, попытки организации в конце XIX — нач. XX вв. в России Института присяжных бухгалтеров (счетоводов) Российской империи не продвинулись дальше подготовки документов, регламентирующих его деятельность.

Профессиональной организации бухгалтеров Российской империи так и не удалось создать, тем не менее, аудит как явление имел место. В России независимая проверка ежегодных отчетов акционерных обществ проводилась ревизионными комиссиями, причем не на профессиональном уровне. Эти комиссии состояли из акционеров, которые были неопытными в вопросах учета.

До 1987 г. в СССР проблема методологии и организации аудита не только не решалась, но и не поднималась вовсе. Первые зародыши аудита можно отнести к 1987-1989 гг., когда на уровне министерств финансов союзных республик были созданы хозрасчетные контрольно-ревизионные группы и группы инаудита (из-за необходимости контролировать совместные (с участием иностранного капитала) предприятия).

Однако значительные продвижения в развитии аудита в Украине были сделаны только после распада Советского Союза.

В 1989 г., с возникновением в Украине (к тому времени еще союзной республики СССР) совместных предприятий (СП) иностранной стороной был поставлен вопрос об аудиторском подтверждении результатов финансово-хозяйственной деятельности СП, что стало предпосылкой создания в Киеве дочернего отделения союзной аудиторской фирмы "Инаудит" под названием "Инаудит-Украина". В состав первой аудиторской фирмы вошли бывшие госслужащие контрольно-ревизионного управления Минфина Украины.

В Украине аудит возникает в ответ на социальный заказ, причем сразу как аудит подтверждающий (при подтверждении отчетности СП) и консультационно-ориентированный (по заказу клиентов). Сирое становится довольно высоким. Часть таких консультантов оставили прежние места работы и занялись исключительно аудиторскими услугами. Тем не менее, их статус де-юре лишь частично признавался устаревшим союзным постановлением. Поэтому к концу первого года независимости нашей страны лучшие интеллектуальные силы отечест­венного аудита объединились в Союз аудиторов Украины (САУ).

В Киеве 14 февраля 1992 г. на съезде аудиторов был принят Устав общественного объединения граждан, которые осуществляют аудиторскую деятельность — Союза аудиторов Украины (САУ). Целью деятельности САУ было признано объединение усилий аудиторов для защиты своих законных прав и интересов и содействие развитию аудиторской деятельности. Председателями Союза аудиторов в свое время были избраны проф. В. В. Сопко, А. В. Кужель, проф. И. И. Пилипенко, занимающий и сегодня эту должность.

С целью содействия развитию, усовершенствованию и унификации аудиторского дела в стране в 1993 г. был создан независимый са­мостоятельный орган - Аудиторская палата Украины (АПУ). Главной задачей АПУ является содействие развитию аудита в стране, решение на единой методологической основе принципиальных вопросов аудиторской деятельности в Украине. Созданы и региональные отделения АПУ.

Формально говорить о возникновении целостной системы аудита в Украине можно лишь с 1993 г., с принятием Закона Украины "Об аудиторской деятельности".

В 1995-1996 гг. были приняты временные отечественные нормативы аудита, а начиная с 01.01.99 в Украине были введены постоянно действующие Национальные нормативы аудита (ННА).

С марта 1997 г. в Украине выходит официальный журнал "Вестник бухгалтера и аудитора Украины", посвященный вопросам аудита, который издается Союзом аудиторов Украины и Федерацией профессиональных бухгалтеров и аудиторов Украины. Журнал ориентирован на профессионально подготовленных специалистов и тех, кто стремится ими стать.

3. Необходимость аудита в рыночной экономике.

Потребность в услугах аудитора возникла в связи со следующими обстоятельствами:

1) возможность необъективной информации со стороны ее составителей (администрации) в случае конфликта между ними и пользователями этой информации (собственниками, инвесторами, кредиторами);

2) зависимость последствий принимаемых решений (а они могут быть весьма значительными) от качества информации;

3) необходимость специальных знаний для проверки информации;

4) отсутствие у пользователей информации доступа к ней для оценки ее качества.

Эти и ряд других причин привели к возникновению общественной потребности в услугах независимых экспертов, имеющих соответствующую подготовку, квалификацию, опыт и разрешение на право оказания такого рода услуг. Аудиторские услуги - это услуги посредников, устанавливающих достоверность финансовой информации.

Наличие достоверной информации позволяет повысить эффективность функционирования рынка капитала и дает возможность оценивать и прогнозировать последствия различных экономических решений. Проведение аудиторской проверки даже в тех случаях, когда она не является обязательной, несомненно, имеет важное значение.

В условиях рынка предприятия, кредитные учреждения, другие хозяйствующие субъекты вступают в договорные отношения по использованию имущества, денежных средств, проведению коммерческих операций и инвестиций. Доверительность этих отношений должна подкрепляться возможностью для всех участников сделок получать и использовать финансовую информацию. Достоверность информации подтверждается независимым аудитором.

Собственники, и прежде всего коллективные собственники - акционеры, пайщики, - а также кредиторы лишены возможности самостоятельно убедиться в том, что все многочисленные и зачастую очень сложные операции предприятия законны и правильно отражены в отчетности, так как обычно не имеют ни доступа к учетным записям, ни соответствующего опыта, и поэтому нуждаются в услугах аудиторов.

Независимое подтверждение информации о результатах деятельности предприятий и соблюдении ими законодательства необходимо государству для принятия решений в области экономики и налогообложения, судьям, прокурорам и следователям для подтверждения достоверности интересующей их финансовой отчетности.

Для обоснования необходимости аудита была создана теория агентов. Подход этой теории к аудиту состоит в рассмотрении круга лиц, заинтересованных в достоверной финансовой информации, и изучении их интересов и потребностей.

Аудитор является агентом, действующим, как правило, от имени акционеров. Идея агентов состоит в том, что по мере того, как управляющие-собственники привлекают дополнительное внешнее финансирование (например, путем эмиссии акций), они постепенно теряют контроль над некоторыми аспектами бизнеса, особенно над вопросами финансовой отчетности и дальнейшего привлечения капитала. По мере увеличения внешних источников капитала растет и потребность в современной и надежной финансовой информации (например, о том, насколько адекватен получаемый собственниками доход степени риска сделанных ими инвестиций; должны ли они продавать, покупать или продолжать держать свою долю в активах предприятия; будет ли предприятие способно удовлетворить их ожидания в отношении дивидендов). Более того, последующие держатели акций и кредиторы, как правило, получают меньше, чем предыдущие, гарантий и прав на приоритетное получение выплат при возможном банкротстве предприятия. Для компенсации соответствующего риска акционеры и кредиторы требуют от администрации предприятия предоставления регулярной финансовой информации, а также настаивают, чтобы эта информация была подтверждена независимым третьим лицом (аудитором) таким образом, чтобы ее можно было считать достаточно надежной для принятия управленческих решений. Если, не управляя предприятием непосредственно, собственники могут быть уверены в честности и аккуратности своих управляющих, а также в отсутствии фальсификаций в периодически составляемой и предоставляемой им финансовой отчетности, то, согласно теории агентов, очевидна необходимость аудита*1.

Правильные данные нужны не только непосредственным инвесторам или акционерам, но и кредиторам для оценки надежности погашения займов и выплаты процентов. Поставщиков интересует информация о способности предприятия вовремя погасить кредиторскую задолженность; работников предприятия - стабильность и рентабельность его деятельности для оценки своих перспектив занятости, получения финансовых и других льгот и выплат. Правительство заинтересовано в информации, необходимой для разработки экономической политики, включая налоговые меры.

Компании, в которых администрация и собственники представлены одними и теми же лицами (т.е. отсутствует традиционный для больших компаний конфликт интересов), проводят аудит потому, что это обеспечивает им целый ряд преимуществ:

возможность избежать споров между партнерами, особенно в ситуациях со сложным соглашением о распределении прибыли, благодаря тому, что счета подвергаются объективному анализу со стороны независимого аудитора;

упрощение процедуры привлечения нового партнера благодаря предоставляющейся возможности изучить выводы аудитора о финансовом состоянии компании;

упрощение процедуры получения финансовой помощи благодаря представлению заверенных аудитором документов о финансовом положении компании;

упрощение отношений с налоговыми органами, так как проверенные аудитором счета вызывают большее доверие;

возможность получить квалифицированную помощь в решении различных проблем: аудитора часто приглашают в качестве арбитра при разборе специфических спорных вопросов между партнерами.

4. Международные стандарты и национальные нормативы.

Робота аудитора ведеться відповідно до документів, об'єднаних у дві групи:

а) державні законодавчі акти;

б) аудиторські стандарти (нормативи) та інші регулятиви.

За дорученням ради Міжнародної федерації бухгалтерів (МФБ) Комітет міжнародної аудиторської практики (КМАП) займається випуском міжнародних нормативів аудиту і супутніх робіт. У кожній країні має здійснюватися локальне регулювання міжнародних нормативів відповідно до практики, що склалася під час аудиту фінансової інформації. Таке регулювання може відображатися у національних нормативах.

Нормативи щодо послуг аудиторів КМАП видає у двох серіях: міжнародні нормативи аудиту (МНА); міжнародні нормативи супутніх з аудитом робіт (МНА/СР). Аудит проводиться для того, щоб сформувати об'єктивну думку про систему обліку і фінансову звітність підприємства. У Великобританії, наприклад, нормативи називають нормами, але є і стандарти аудиту.

Аудит має проводиться відповідно до міжнародних нормативів та міжнародних норм етики професій бухгалтерів, затверджених МФБ.

Національні нормативи аудиту, залежно від виду аудиту, поділяють на національні нормативи зовнішнього аудиту (ННЗА) і національні нормативи внутрішнього аудиту (ННВА). За основу при створенні національних нормативів беруться міжнародні нормативи. Ці нормативи застосовують незалежно від того, прибуткове чи збиткове підприємство, до якої форми власності воно належить.

Аудиторські стандарти потрібні тому, що вони дають змогу підтримувати аудиторську діяльність на відповідному рівні, змушують аудитора постійно підвищувати свій науковий і професійний рівень.

На відміну від стандартів, норми не передбачають основних принципів, але містять вказівки щодо процедур (наприклад, щодо підготовки аудиторських звітів). Норми мають бути переконливими, але, без директивного характеру. Аудитори можуть не дотримуватися норм, але завжди повинні пояснити, чому вони так роблять.

КМАП несе відповідальність за випуск міжнародних нормативів аудиту і супутніх робіт, у тому числі за зміст і форму аудиторських звітів. КМАП вважає, що випуск таких нормативів та їх використання сприятимуть забезпеченню однорідності аудиторської практики, інших послуг у всьому світі. КМАП за підтримки ради МФБ стимулює застосування цих нормативів у аудиторській практиці всіх країн. Опубліковані у різних країнах світу нормативи відрізняються за змістом і формою. КМАП вивчає їх, узагальнює і випускає нормативи з таким розрахунком, що вони будуть прийняті міжнародним співтовариством.

Під час аудиту фінансової інформації або при виконанні супутніх робіт аудитор повинен дотримуватися міжнародних норм етики, прийнятих МФБ.

У розділі МНА "Відповідальність за фінансові звіти" зазначається, що хоч аудитор подає своє судження про фінансові звіти, проте конкретна відповідальність за їхню якість лежить на управлінському апараті об'єкта. Ця відповідальність передбачає точність або адекватність облікових проводок, внутрішнього контролю тощо.

Під час проведення аудиту слід дотримуватись основних правил етики професійних аудиторів, встановлених МФБ. Аудитор повинен бути прямолінійним і чесним, об'єктивним і не піддаватися тиску з боку будь-кого, тобто бути повністю незалежним, зберігати конфіденційність інформації, мати необхідний рівень компетентності, знань, досвіду. Аудиторові слід утримуватися від роботи, якщо він сумнівається в достатньому рівні своєї компетентності.

Під стандартами аудиту розуміють основні принципи, яких слід дотримуватися під час аудиторських перевірок. Це допомагає аудиторам у виконанні їхніх обов'язків. Аудиторськими стандартами передбачені вимоги до висновків, у яких мають відображатися такі професійні якості, як незалежність і компетентність.

У загальних стандартах, наприклад, зазначається, що перевірку здійснює особа, яка володіє професійними здібностями, має відповідну технічну підготовку, дотримується конфіденційності, виявляє фахову старанність і наполегливість. Крім того, стандартами обумовлено, що аудиторська діяльність має бути ретельно спланована. При цьому аудитор зобов'язаний вивчити стан внутрішньогосподарського контролю (внутрішнього аудиту), що допоможе краще спланувати процедури здійснення аудиту.

Особливе значення надається стандартам висновків. У них насамперед викладається інформація про те, що баланс і фінансова звітність подані відповідно до загальноприйнятих принципів бухгалтерського фінансового обліку та фінансової звітності. Кожний стандарт характеризується лаконічністю. Загальні вимоги до структури стандарту мають включати: вступ, основний зміст, практичну спрямованість.

Робочі стандарти - це правила, якими керується аудитор під час перевірки: підготовка до перевірки, збір достовірних даних, оцінка засобів внутрішнього аудиту. Інформація, подана в аудиторському звіті, має бути чіткою і зрозумілою, необхідною, компетентною, правдивою, об'єктивною.

Рішенням Аудиторської палати України (АПУ) № 73 від 18.12.1998 р. затверджено 32 національних нормативи аудиту.

Відповідно до ст. 14 "Повноваження АПУ" розділу III "АПУ" Закону України "Про аудиторську діяльність" затвердження норм і стандартів аудиту є виключним правом АПУ і є обов'язковим для дотримання підприємствами й організаціями. У національних нормативах аудиту переважно використовується термінологія стандартів аудиторів Міжнародної федерації дипломованих бухгалтерів, у зв'язку з чим можуть бути розбіжності з термінами чинного законодавства та нормативно-правовими актами України.

Починаючи з 1 січня 1999 р. скасовується дія тимчасових нормативів аудиту.

Річна фінансова звітність та інформація, що в ній міститься, необхідні й широкому колу споживачів. Багато споживачів фінансової звітності, що підтверджується аудитором, використовують її як основне джерело отримання доказової інформації про бізнес підприємства, оскільки вони не мають практичної можливості отримати потрібну додаткову детальну інформацію. Аудитор підтверджує фінансову звітність, що готується згідно з чинною інструкцією зі складання фінансової звітності або згідно з міжнародними обліковими стандартами (МОС) чи іншими наявними вимогами до фінансової звітності, яка має бути подана користувачам і розцінюватись як фінансова звітність. Під час проведення аудиту аудитор дає високу, але не абсолютну гарантію того, що перевірена інформація не містить суттєвих помилок. Це формулюється в аудиторському звіті як позитивна, розумна гарантія.

Метою аудиту фінансової звітності є висловлення аудитором висновку про те, чи відповідає фінансова звітність в усіх суттєвих аспектах інструкціям, які регламентують порядок підготовки і представлення фінансових звітів.

Під час остаточного формування аудиторського висновку аудитор отримує аудиторські докази, що дають йому змогу виробити остаточну думку, яка буде покладена в основу аудиторського висновку.

Аудиторський висновок щодо надійності фінансової звітності дає її користувачам високу, але не абсолютну аудиторську гарантію, оскільки остання недосяжна через такі причини: необхідність судження, використання вибіркових тестів, неповна гарантованість самої системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю, а також те, що більшість наявних аудиторських доказів має, скоріше, запевню-вальний, а не переконливий, стверджувальний характер. Норматив № 2 "Основні вимоги до аудиту" визначає вимоги до аудиту, що їх повинні неухильно, без будь-яких винятків виконувати аудитори під час проведення аудиту. Це вимоги двох основних груп: етичні і методологічні. Методологічні принципи можуть в окремих випадках мати необов'язковий характер.

Етичні професійні вимоги: незалежність, об'єктивність, компетентність, конфіденційність, доброзичливість.

Методологічні вимоги планування аудиту: обґрунтованість оцінки значущості аудиторських доказів і систем внутрішнього контролю; доцільність вибору методики і техніки аудиту, визначення критеріїв суттєвості й достовірності, дотримування методики оцінки ризику та вибіркової перевірки даних; аналіз інформації та формулювання висновків; відповідальність за зроблений висновок; дотримання порядку документального оформлення; взаємодія аудиторів; обґрунтування використання результатів роботи іншого аудитора або спеціаліста іншої галузі; повне інформування клієнта; контроль якості роботи аудитора. Причому вимагається документальне оформлення всіх питань, що їх аудитор вважає важливими з погляду доказовості факту виконання процедур аудиту, обґрунтованості прийнятих рішень та оцінок, а також того, що аудит проводився відповідно до вимог національних нормативів аудиту або інших стандартів і правил.

5. Ошибки и процессы обмена.

Аудитор, який виявив помилку, невідповідність або впевнився у можливості протиправної дії, повинен визначити їхній потенційний вплив на фінансові звіти. До того, як заявити про помилку чи обман, аудитор повинен впевнитися у їх шкоді й отримати достатньо доказів на користь цього. Якщо аудитор дійде висновку, що у фінансовій звітності є помилки, він повинен наполягати на переробці звітів.

Основними причинами перекручень фінансової звітності є свідомі й несвідомі дії посадових осіб. Свідомі дії призводять до обману держави чи власників підприємств.

Несвідомі дії можуть бути наслідком недобросовісного ставлення до виконання службових обов'язків під час підготовки інформації, що може призвести до виникнення перекручень, які можна назвати помилками. Помилки виникають з причин припущення арифметичної чи граматичної помилки в записах облікових даних або випадкового пропуску записів господарських операцій чи документів, або відображення операцій без розкриття їхнього змісту.

Обман є наслідком навмисного порушення у відображенні фінансової інформації однією або декількома посадовими особами серед керівництва і службовців підприємства. Причому обман може здійснюватися шляхом фальсифікації, підробки чи зміни записів на рахунках бухгалтерського фінансового обліку або неправильного віднесення до активів чи пасивів окремих статей; знищення чи пропуску окремих господарських операцій або документів тощо. Тому під час оцінювання виявлених порушень аудитор повинен визначити їх зміст та встановити помилки й обман.

Оцінюючи рівень достовірності фінансової звітності, в економічній літературі широко використовують термін "матеріальність". При цьому в обліку і аудиті помилка чи пропуск вважаються матеріальними (важливими, значними), якщо внаслідок цього користувач даної звітності буде дезорієнтований щодо прийняття свого рішення або зазнає збитків. Є три рівні матеріальності помилок і пропусків [19, с. 50].

До першого рівня відносять помилки і пропуски, суми яких малі та за своїм змістом настільки незначні, що не можуть суттєво вплинути на рішення користувача цієї інформації.

До другого рівня відносять матеріальні помилки і пропуски, що впливають на прийняття користувачем тих чи інших рішень, хоча внаслідок цього зовнішня звітність у цілому об'єктивно відображає реальну дійсність і є корисною.

До третього рівня матеріальності відносять помилки і пропуски в обліку і зовнішній звітності, що можуть негативно вплинути на достовірність і об'єктивність звітної інформації у цілому і користувачі такої інформації можуть прийняти неправильне рішення.

Виходячи з вищевказаного, доходимо висновку, що аудит має проводитися так, щоб забезпечити гарантію розкриття суттєвих неточностей у бухгалтерському обліку і звітності. Тому слід розумно його спланувати.

Розрізняють два основних види неточностей: помилки і відхилення від норм. Помилка - ненавмисне перекручення даних бухгалтерського обліку і звітності, а відхилення від норми, навпаки, - навмисне викривлення показників обліку і звітності.

Прикладами відхилення від норми можуть служити: нестача товарно-матеріальних цінностей і коштів, навмисне нарощування обсягів реалізації продукції, особливо в період, близький до дати складання балансу, з метою збільшення сум прибутку. Як правило, аудитору важче виявити відхилення від норми, ніж помилки. Це пояснюється тим, що відхилення від норми виникають з причин навмисної підробки, обману. Тому відповідальності аудитора за виявлення відхилень від норм приділено особливу увагу.

До відхилень від норм можна віднести навмисні пропуски облікових записів про господарські операції, перекручення підсумкових даних тощо. Наприклад, у відомості на виплату заробітної плати списано загальну суму в одному розмірі, а при підрахунку сум за особовими рахунками працівників фірми одержано меншу суму. Різниця в сумі привласнена бухгалтером. Аудитору складно виявити підробку в документах, бо адміністрація фірми робить усе можливе, щоб приховати такі зловживання.

На аудиторів покладається повна відповідальність за виявлення істотних зловживань адміністрації. Трапляються випадки, коли керівник фірми вдається до виконання незаконних рішень, а потім справляє відповідний вплив на виробничі й бухгалтерські підрозділи. Такий керівник, очевидно, уже набрався "гіркого досвіду" діяльності в компаніях, що збанкрутували. Тому, враховуючи такі обставини, аудитор доходить висновку, що ймовірність спроб подібних зловживань адміністрації досить велика. До подібних ситуацій аудитору слід поставитися з особливою увагою для того, щоб викрити факти суттєвих зловживань адміністрації.

Стандартами передбачено, що аудитор не завжди може гарантувати виявлення всіх незаконних дій, бо іноді в нього забракне спеціальних знань, щоб докладно розібратися у справах. Крім того, незаконні дії найчастіше непрямо стосуються фінансової звітності, тому непрагматичною виглядає вимога до аудитора взяти на себе таку відповідальність.

Коли аудитору вдалося виявити зловживання, то він повинен, насамперед, з'ясувати, як вони позначилися на фінансовій звітності, а отже, йому слід взяти під сумнів правильність цієї інформації. Однак, якщо аудитор дійшов висновку, що наявність незаконних дій ставить під сумнів інформацію фінансової звітності, оскільки вона неправильно відображає реальний стан справ, то він зобов'язаний відповідно переосмислити свій висновок. Разом із тим, аудитор має також переглянути і власне ставлення до адміністрації. Якщо вона знала про виявлені аудитором факти незаконних дій, але не повідомила про них раніше, то виникає серйозний сумнів щодо довіри до такої адміністрації.

Коли клієнт взагалі відмовляється прийняти змінений аудиторський висновок або не вживає ніяких заходів, щоб виправити недоліки в обліку і звітності, то аудитор може відмовитися від подальшого виконання замовлення. Щоправда, таке рішення має дуже серйозні наслідки і прийняття його вимагає консультацій з юрисконсультом аудитора.

Особливу увагу слід звернути на відповідальність адміністрації. У спеціальній літературі з даного питання зазначається, що не аудитор, а адміністрація фірми-клієнта відповідає за правильність облікової політики, за створення і використання відповідної системи внутрішньогосподарського контролю і за об'єктивне складання фінансової звітності. Звітність публічних фірм-клієнтів має включати звіт про обов'язки їхньої адміністрації і про стосунки з аудиторськими фірмами.

Під час планування та проведення процедур аудиту і звітування аудитор повинен оцінити ризик існування суттєвих перекручень у фінансовій звітності підприємства, що можуть бути результатом звичайних помилок або наслідком шахрайства.

Шахрайство - навмисно неправильне відображення і представлення даних обліку і звітності службовими особами і керівництвом підприємства. Шахрайство полягає в маніпуляціях обліковими записами і фальсифікації первинних документів, регістрів обліку і звітності, навмисних змінах записів у обліку, що перекручують сутність фінансових і господарських операцій з метою порушення українського законодавства і прийнятої на підприємстві облікової політики, навмисного відображення неправильної оцінки активів і застосування неправильних методів їх списання та пропуску або приховання результатів діяльності, незаконного отримання в особисту власність грошово-матеріальних цінностей.

Помилка - ненавмисне перекручення фінансової інформації внаслідок арифметичних чи логічних помилок в облікових записах і розрахунках, недогляду в дотриманні повноти обліку, неправильного представлення в обліку фактів господарської діяльності, наявності майна, вимог і зобов'язань.

Маніпуляція обліковими записами - навмисне використання неправильних (некоректних) бухгалтерських проводок або сторную-чих записів із метою перекручення даних обліку і звітності.

Фальсифікація бухгалтерських документів і записів - оформлення наперед неправильних або фальсифікованих документів і записів у регістрах бухгалтерського фінансового обліку.

Невідповідне відображення записів у регістрах обліку - ненавмисне або навмисне відображення фінансової інформації в системі рахунків у неповному обсязі, в оцінці, що відрізняється від прийнятих норм тощо.

Незвичайні операції - угоди і господарські операції, платежі, які на розсуд аудитора зайві, недоречні або надмірні за певних обставин.

За шахрайство і помилки відповідальність покладається на керівництво підприємства.

Аудитор відповідає за аудиторський висновок про фінансову звітність підприємства і не повинен відповідати за виявлення фактів шахрайства і помилок, що можуть істотно вплинути на достовірність фінансової звітності підприємства. Проте аудитор повинен отримати гарантії відсутності істотних випадків і фактів такого роду для написання позитивного аудиторського висновку. Однак не всі випадки шахрайства і помилок можуть бути виявлені аудитором. Тому аудитор несе відповідальність за правильність використаних під час аудиту процедур перевірки.

Аудитор відповідає матеріально (в межах умов підписаного договору) за порушення, пов'язані з невідповідним виконанням своїх обов'язків, що стали причиною матеріальних збитків клієнта. Підготовлені зміни до запланованих процедур перевірки і додаткові процедури перевірки мають підтвердити або розв'язати підозри про існування помилок чи шахрайства. Аудитор повинен розглянути обсяг впливу шахрайства чи суттєвих помилок на окремі напрями аудиту. Він повинен якомога скоріше повідомити про виявлене шахрайство чи помилки керівництво підприємства, коли навіть він тільки припускає, що помилки чи факти шахрайства можуть існувати.

Якщо аудитор дійшов висновку, що помилки і шахрайство є істотними на рівні фінансової звітності підприємства і не можуть бути зроблені виправлення звітності, то йому слід дати аудиторський висновок негативного характеру або відмовитися від висновку.

Якщо аудитор шляхом отримання необхідних доказів дійшов висновку, що помилки чи шахрайство є істотними на рівні фінансової звітності підприємства і вже сталися або існує значна ймовірність їх існування, він повинен дати негативний аудиторський висновок або відмовити в наданні аудиторського висновку про фінансову звітність підприємства, враховуючи визначену під час аудиту серйозність перевірки.

У випадку, коли аудитор не може визначити характер помилки або шахрайства, чи не має впевненості, що результат окремих операцій можна розцінити як помилку або шахрайство, оскільки існують зовнішні обмеження (не з боку підприємства), йому слід розкрити такий вплив в аудиторському звіті. Наприклад, ситуації, коли є протилежні тлумачення окремих вимог українського законодавства з питань оподаткування підприємства. У цьому випадку офіційне рішення про наявність або відсутність помилок може прийняти тільки районний, міський чи республіканський Арбітражний суд України.

Аудитор може відмовитися від подальшого обслуговування клієнта, якщо той не враховує зауважень стосовно існування помилок і шахрайства. Аудитор повинен отримати юридичну консультацію з цього питання для підтвердження його правильності.

6. Золотые правила аудита.

Кодекс професійної етики у будь-якій професії необхідний для забезпечення впевненості громадськості в якості послуг, які надаються представником цієї професії. Це тим більш важливо, що користувач певними видами послуг сам не може оцінити якості цих послуг через їх складність.

Кодекс професійної етики може складатися або з загальних тез, котрі визначають зразок ідеальної поведінки, або з окремих специфічних правил, котрі вказують на те, яка поведінка є неприйнятною. Перевагою загальних тез є їх зосередженість на позитивному боці професійної діяльності і, як наслідок, заохочення представників даної професії до виявлення високого рівня професіоналізму. Недоліком цих тез є їх загальний характер: дотримуватись загальних тез дуже важко, а мінімально прийнятних стандартів поведінки не встановлено. Перевагою чітко визначених специфічних правил є їх вимога дотримуватись певних мінімально встановлених стандартів поведінки. Недоліком специфічних правил є тенденція сприймати їх як максимальні, а не як мінімальні стандарти поведінки.

Кодекс професійної етики, розроблений Американським інститутом дипломованих громадських бухгалтерів, поєднав у собі обидва ці підходи. Він містить розділ, що має назву "Концепції професійної етики". Цей розділ кодексу складається з двох частин:

- перша частина - п'ять принципів етики;

- друга частина - обговорення цих принципів.

Нижче перелічені ці п'ять принципів етики:

Незалежність і об'єктивність. Аудитор завжди мусить бути об'єктивним і незалежним від тих, на кого він працює.Компетентність і технічні стандарти. Аудитор повинен дотримуватись установлених його професією технічних стандартів і постійно підвищувати свій кваліфікаційний рівень та якість послуг, які він надає.

Відповідальність перед клієнтами. Аудитор повинен бути чесним зі своїми клієнтами і докладати всіх своїх професійних вмінь і зусиль, працюючи в їх інтересах.

Відповідальність перед колегами. Аудитор зобов'язаний поводити себе так, щоб сприяти співпраці і встановленню гарних стосунків зі своїми колегами, та підвищувати репутацію своєї професії.

Інші обов'язки і дії: присяжний бухгалтер повинен вести себе таким чином, щоб всебічно сприяти підвищенню престижу своєї професії. Кодекс включає також правила поведінки, яких повинен дотримуватись кожен аудитор у своїй діяльності. Оскільки розділ Кодексу, у якому викладено правила поведінки, є єдиним, дотримання вимог якого є обов'язковим, він викладений більш чітко, ніж концепції професійної етики.

Серед правил поведінки, установлених Кодексом професійної етики, є як дуже специфічні (наприклад, Правило 503), так і найбільш загальні (наприклад, Правило 501).

Наведемо для прикладу деякі з цих правил.

Правило 503 - комісійна винагорода. Аудитор не повинен сплачувати комісійну винагороду, щоб отримати від клієнта замовлення. Аудитор також не повинен отримувати комісійну винагороду від клієнта за висловлення своєї думки щодо виробництва товарів чи надання послуг іншим клієнтам. Це правило не забороняє платежів за придбання самої аудиторської фірми або пенсійних платежів особам, які раніше займалися аудиторською практикою.

Правило 501 - дискредитуючі вчинки. Аудитор не повинен учиняти дій, що шкодять його професії.

Правило 102 - чесність і об'єктивність. Аудитор не повинен свідомо перекручувати факти. Коли аудитор надає аудиторські чи бухгалтерські послуги, включаючи консультації з податкових питань і з питань управління бізнесом, він не повинен ставити свою думку у залежність від думок інших, вищестоящих аудиторів. Надаючи консультаційні та аудиторські послуги з питань оподаткування, аудитор може зняти сумніви, які у нього виникли, на користь клієнта, якщо у нього є для цього достатні підстави.

Роз'яснення правил поведінки. Потреба у роз'ясненні правил поведінки виникає тоді, коли від аудиторів-практиків надходять запитання щодо застосування якогось окремого правила. Відділ професійної етики Американського інституту дипломованих бухгалтерів дає необхідні роз'яснення з цього приводу, які перед набуттям статусу офіційних розсилаються до багатьох аудиторів-практиків, щоб отримати їхній відгук.

Аудиторська палата України рішенням № 73 від 18 грудня 1998 р. ввела в дію Кодекс професійної етики аудиторів України, який запроваджує правила надання аудиторських послуг та фундаментальні принципи етики, яких мусить дотримуватися аудитор. Норми і фундаментальні засади етики, викладені у Кодексі етики, обов'язкові для виконання усіма аудиторами під час надання ними аудиторських послуг.

Визначальною рисою професії незалежного аудитора є визнання ним відповідальності перед українським суспільством. Метою професії незалежного аудитора є забезпечення високого фахового рівня послуг для досягнення максимальної ефективності праці, спрямованої на задоволення потреб українського суспільства. Для реалізації Цієї мети необхідно дотримуватись чотирьох основних вимог суспільства до професії аудитора - вірогідність (потреба в користуванні достовірною інформацією), професіоналізм, якість послуг і довіра. Для досягнення мети, що стоїть перед аудитором, він зобов'язаний дотримуватися таких фундаментальних засад етики: чесність, об'єктивність, конфіденційність, професійна поведінка, професійні норми. Аудитор, котрий успішно склав іспити в аудиторській палаті України, після одержання сертифіката зобов'язаний виголосити клятву, у якій він присягається суворо виконувати свої професійні обов'язки і закони України і вимагати цього від інших.

Клятва адресована керівникові атестаційної комісії аудиторської палати України. Після усного виголошення клятви аудитор підписує її текст.

Текст клятви:

"Я, (ім'я, прізвище) виголошую клятву аудитора й урочисто обіцяю виконувати свої професійні обов'язки з честю і гідністю, дотримуватися законів України, Національних нормативів аудиту. Кодексу професійної етики аудиторів України і вимагати дотримання їх іншими"

7. Первичный документ - налоговый источник аудиторских доказательств.

Одним из наиболее доказательных источников информации является первичный документ, где фиксируется каждая хозяйственная операция. Поэтому особое внимание следует уделить изучению подделок в документах. Проверка достоверности документов, реквизитов и записей, которые в них помещаются, осуществляется с целью выявления фальсифицированных документов. К фальсифицированным документам относятся такие, в которых есть подчистки, подделанные записи и резолюции, замена текстов и цифр и т.п. Такие документы используются с целью утаивания обмана и других нарушений правил ведения бухгалтерского учета. Особое внимание должно отводиться проверке отпечатков штампов и печатей. Их непривычная форма, разный размер одних и тех же знаков, неправильный текст и прочие признаки могут указывать на подделку документа. Имеет значение внешний вид документа, бумага, на которой он выполнен, форма бланка, краска, которой сделаны записи (чернила, паста, карандаш), цвет краски и т.д.

Особое внимание также отводится подписям должностных и материально ответственных лиц, которые принимали и отпускали товарно-материальные ценности или денежные средства. При выявлении документов, подписи на которых вызывают подозрение, аудитор должен сравнить подписи на сомнительных документах с подписями тех же лиц на других документах, а также применить приемы проверки отображенных в документах операций по существу.

Обзор документов с целью выявления подделки должен объединяться с проверкой правил их оформления. Осматривая документ, аудитор одновременно обращает внимание на правильность его оформления, наличие необходимых реквизитов, способ выполнения записей и т.д. Если в документе есть исправления, необходимо проверить, допустимы ли они исходя из характера документа (в кассовых и банковских документах исправления не допускаются), правильно ли осуществлены исправления (ошибка в документах исправляется путем перечеркивания неправильного текста или суммы тонкой линией так, чтобы можно было прочесть перечеркнутое, и написание над перечеркнутым правильного текста или суммы), подтверждены ли исправления подписями лиц, которые составили и подписали документ.

Арифметическая проверка документов состоит в установлении пра­вильности арифметических подсчетов (итоговых сумм, вычисления процентов, умножения количественных показателей на ценностные и т.д.), которые выполняются при оформлении и обработке документов.

Нормативная проверка позволяет установить правильность применения в документах нормативных данных (цен, расценок, норм трудовых затрат, норм естественного убытка, норм затрат материальных ценностей).

Нормативной проверкой устанавливаются факты завышения норм затрат материальных запасов, естественных убытков, которые могут свидетельствовать о мошенничестве или допущенных ошибках. Поэтому после выявления таких фактов необходимо всесторонне проверить причины нарушений и установить их действительный характер.

Необходимо также проверять, насколько отвечают отображенные в документах хозяйственно-финансовые операции установленным правилам и положениям, что позволяет установить факты намеренных отклонений от норм (например, незаконный зачет пересортицы продукции, незаконное списание недостач и потерь продукции на затраты производства, превышение лимита остатка наличных денег в кассе и т.д.).

После формально-правовой проверки документов они могут харак­теризоваться как доброкачественные, т.е. правильно оформленные, верно отображающие осуществленные операции, или как недоброкачественные.

8. Аудит как налоговая форма контроля.

9. Рабочая документация аудитора.

Законі України "Про аудиторську діяльність" навіть не згадується про порядок складання робочих документів аудитора і ведення аудиторського досьє. Цю прогалину заповнив національний норматив аудиту N° 6 "Документальне оформлення аудиторської перевірки". У міжнародних аудиторських стандартах також немає положення щодо ведення аудиторських робочих документів і методика їх складання зарубіжними аудиторськими фірмами має конфіденційний характер.

Робочі документи аудитора - це записи аудитора, здійснені ним під час планування, підготовки та проведення перевірок, узагальнення їх даних, а також документально зафіксована інформація, отримана у процесі аудиту від підприємства-клієнта, третіх осіб або усні повідомлення, задокументовані аудитором за допомогою тестування.

Документальне оформлення аудиторської перевірки складається з двох видів документації - робочої та підсумкової.

У вищезгаданому нормативі № 6 дається приблизний зміст та порядок оформлення і зберігання робочої документації аудитора.

Завдання аудитора - вести документацію зі справ, що стосуються прийнятих рішень за результатами здійсненої аудиторської перевірки, яка буде покладена в основу аудиторського висновку.

До робочої документації включається інформація, яка на погляд аудитора є важливою для того, щоб правильно виконати аудиторську перевірку і яка має підтвердити висновки та пропозиції в аудиторському висновку. Робоча аудиторська документація може бути оформлена у вигляді стандартних форм і таблиць на папері або зафіксована на електронних носіях інформації або на відеоплівці. Під час планування та проведення аудиту робоча документація допомагає краще здійснювати аудиторську перевірку та контроль за процесом її здійснення. У робочій документації реєструються результати аудиторських експертиз, виконаних для підтвердження прийнятих аудиторських рішень.

Підсумкова документація складається з аудиторського висновку та документації, яка передається замовникові перевірки. Аудиторський висновок є обов'язковим компонентом підсумкової документації.

Робочі документи виконують такі функції:

* обґрунтовують твердження в аудиторському висновку та свідчать про відповідність зроблених процедур аудиту затвердженим нормативам;

* полегшують процес управління та контролю за якістю проведення аудиту;

* сприяють виробленню методологічного підходу до процесу аудиторської перевірки;

* допомагають у роботі аудитора.

Робочі документи покликані відображати інформацію з питань, що підлягають перевірці:

* методики проведеного аудиту;

* проведених під час перевірки тестів;

* зроблених аудитором висновків та прийнятих рішень і рекомендацій.

Зміст робочих документів розкриває професійні міркування аудитора, оскільки немає можливості та необхідності документування кожного обстеження чи спостереження.

Визначаючи майбутній зміст документації, аудитору доцільно взяти за орієнтир ту обставину, що робочими документами користуватиметься, наприклад, інший аудитор із незначним досвідом аудиторської діяльності. Переглянувши цю робочу документацію, інший аудитор мав би зрозуміти сутність проведеної перевірки і зміст прийнятих рішень щодо її результатів без визначення окремих деталей процедур перевірки. Окремі деталі процедур перевірки інший аудитор може зрозуміти тільки тоді, коли він обговорить їх з аудитором, котрий підготував робочу документацію.

Перед аудитором стоїть завдання: робочі документи необхідно грамотно, професійно оформляти. Причому оформлення документів слід здійснювати так, щоб забезпечити зрозумілість змісту, його доступність.

Конкретні форми робочих документів аудитори (аудиторські фірми) визначають з урахуванням специфіки окремих питань аудиту. Оскільки використання стандартних форм робочих документів (наприклад, стандартних бланків) позитивно впливає на ефективність і якість аудиторської роботи, то необхідно впроваджувати в аудиторських фірмах єдину форму ведення робочої документації.

Доцільно використовувати матеріали робочих документів, підготовлені клієнтом, що прискорює процес оформлення робочих документів. Ці матеріали мають відповідати дійсному стану справ. Бажано до початку перевірки звернутися до клієнта з проханням підготувати необхідні матеріали для використання їх як аудиторську документацію.

З огляду на це, робочі документи слід поділити на:

* постійні: клієнта постійно перевірятиме аудитор, робочі документи мають містити інформацію, що стосується, насамперед, перевірки окремих питань, що виникають із року в рік (копії статутних та реєстраційних документів);

* поточні, тобто такі, які містять інформацію, що стосується, насамперед, аудиторської перевірки поточних періодів фінансово-господарської діяльності клієнта (каса, банк, реалізація та ін.).

При оформленні робочої документації слід дотримуватися таких вимог:

* на першій сторінці кожного робочого документа вказуються назва аудиторської фірми, назва підприємства, період перевірки та дата перевірки документації клієнта;

* кожному робочому документу дається назва, наприклад: "Аудит основних засобів", "Аудит порядку і проведення інвентаризації";

* для прискорення пошуку необхідної робочої документації кожному документові присвоюється код (шифр).

* на кожному документі проставляється прізвище аудитора, який фактично підготував його.

Робочі документи включають:

* інформацію про юридичну та інформаційну структуру підприємства;

* необхідні витяги або копії юридичних документів, угод і протоколів;

* інформацію про галузь діяльності підприємства та нормативну документацію, яка регулює діяльність підприємства;

* документацію про вивчення та оцінку систем обліку та внутрішнього контролю підприємства;

* документацію про порядок планування аудиту;

* аналіз важливих показників та тенденцій;

* документацію, яка відображає час проведення аудиторських операцій та отриманий результат за кожною з них;

* список фахівців, які виконували аудиторські процедури, та час їхньої роботи;

* висновки сторонніх аудиторів або експертів, яких залучали до перевірки окремих питань діяльності підприємства;

* листування з клієнтом з окремих питань або нотатки про проведені бесіди та обговорення;

* копії листів, надісланих (чи отриманих) до третіх осіб, які мають відношення до перевірки;

* копії фінансових звітів клієнта;

* опис змісту відповідей аудитора на запитання клієнта;

* висновки, зроблені аудитором щодо різних аспектів перевірки.

Необхідно забезпечити достатній рівень розкриття та деталізації процедур аудиту в робочих документах із тим, щоб:

* забезпечити можливість контролю будь-яким аудитором процесу проведення аудиторської перевірки поточного року;

* підтверджувати відповідність проведеної перевірки прийнятим аудиторським нормативам;

* забезпечувати ефективну допомогу будь-яким аудиторам у плануванні та проведенні наступних перевірок підприємства;

* служити аудитору довідковим матеріалом, щоб у разі необхідності він міг надати будь-кому пояснення щодо змісту проведеної перевірки.

10. Аудит ГП. Основные задачи, источники информации, методы проверки.

Увеличение объемов производства и насыщение рынка товарами в соответствии с платежеспособным спросом населения является одной из важ­нейших задач всех отраслей хозяйства Украины на этапе реформирования экономики. Поэтому одна из главных целей аудита в современных условиях состоит в активном влиянии на процессы производства с целью обеспечения потребителей высококачественными товарами (роботами, услугами). Основными задачами аудита готовой продукции и операций по продаже товаров (работ, услуг) является:

1. проверка правильности и своевременности оформления документов по движению готовой продукции и товаров у материально ответственных лиц;

2. контроль за отгрузкой продукции и расчетами с покупателями согласно заключенным контрактам;

3. контроль операций по продаже товаров;

4. проверка правильности оформления операций в бухгалтерском и налоговом учете и точности определения результата от продажи продукции (то­варов, работ, услуг).

Основными источниками информации аудита готовой продукции и операций по продаже товаров является:

1. акты сдачи-приема, сдаточные накладные, накладные;

2. грузовые декларации, счета-фактуры, таможенные декларации;

3. материалы инвентаризаций;

4. карточки складского учета, сортовые оборотные ведомости;

5. карточки количественно-суммарного учета, материальные отчеты;

6. оборотные ведомости (в разрезе материально ответственных лиц и номенклатурных номеров);

7. журналы регистрации доверенностей;

8. данные аналитического учета с покупателя­ ми и заказчиками;

9. журнал-ордер № 5;

10. главные книги;

11. балансы предприятия и формы отчетности.

К готовой продукции относится продукция, обработка которой закончена на данном предприятии и которая прошла испытание, приемку, укомплектование в соответствии с условиями договоров с заказчиками и отвечает техническим условиям и стандартам.

Поэтому первым этапом аудита готовой продукции является проверка достоверности данных первичных документов, которые подтверждают сдачу готовых изделий на склад. Здесь следует установить, не были ли зачислены в объем готовой продукции изделия, обработка которых не была закончена в отчетном периоде. Этого можно достичь путем просмотра документов учета производственных затрат и установить, не списывались ли материалы и не начислялась ли заработная плата на изготовление изделий, которые были отображены в минувшем периоде как готовая продукция.

Готовая продукция в синтетическом учете оценивается по фактической производственной себестоимости ее изготовления. Однако эта фактическая себестоимость определяется только в конце месяца, а поступает готовая продукция на склад ежедневно. Поэтому на предприятиях со значительной номенклатурой текущий учет ее движения ведется по твердым учетным ценам - оптовым, розничным, договорным, плановым. При этом в от­дельности определяются отклонения фактической производственной себестоимости от се стоимости по учетным ценам. Эти отклонения отображаются в учетных регистрах не по каждой позиции, а по отдельным группам готовой продукции. Поэтому аудитору следует проверить точность оценки отдельных видов готовой продукции.

Учет готовой продукции на складах ведется в количественном выражении па карточках складского учета, сортовых оборотных ведомостях или материальных отчетах. Ответственность за наличие, сохранность и движение готовой продукции возлагается на материально ответственных лиц (заведующих складами, кладовщиков и прочих). Аудитор должен проверить, заключены ли с этими лицами договоры о полной материальной от­ветственности, так как именно они подписывают приходные и расходные документы по движению готовой продукции на складе.

В некоторых случаях предприятия могут скрывать выработанные или приобретенные для продажи товары. Поэтому во время аудита необходимо провести полную или частичную инвентаризацию товаров и готовой продукции. Методика проведения такой инвентаризации аналогична методике инвентаризации производственных запасов.

Фактический объем отгруженной покупателям продукции проверяется по данным аналитического учета расчетов с покупателями и заказчиками. На основе аналитических данных аудитор должен установить не только общей объем поставок продукции предприятия в целом, но и проверить расчеты с отдельными покупателями и установить, не отгружалась ли продукция предприятиям, которые имеют большую дебиторскую задолженность. Также следует проверить, все ли документы по отгрузке готовой продукции включены в отчетные данные. В случаях установления несоответствия данных аналитического учета относительно объемов отгруженной продукции данным первичных документов аудитор должен зафиксировать такие факты и отобразить это в своем отчете.

Аудитору также следует проверить соблюдение на предприятии контрольно-пропускного режима путем выборочного сопоставления наименования и количества продукции и тары, которая была вывезена с предприятия по данным пропусков, с соответствующими показателями счетов-фактур и других отгрузочных документов. При необходимости аудитор должен лично провести внезапную проверку грузов, которые от­правляются с предприятия. При этом следует проверить соответствие показателей сопроводительных товарно-транспортных документов фактическому количеству и ассортименту груза в транспортном средстве, а также проверить комплектность продукции, ее упаковку, тару и прочес. Организация такого контроля позволяет предупредить случаи разворовывания готовой продукции путем избыточного вложения ее в тару. Эффективным методом установления приписок в объемы продукции, которая была отгружена, является сопоставление данных счетов-фактур с данными про грузоподъемность транспортных средств, которыми была отправлена эта продукция.

Во время аудита следует проверить и материалы инвентаризации дебиторской задолженности по отгруженной продукции. При этом особое внимание следует уделить проверке товаров, которые не оплачены покупателями в установленные договорами сроки, и товаров, которые находятся на ответственном хранении.

Отгруженная продукция с просроченными платежами должна заноситься в инвентарные списки с указанием наименования покупателя; перечня продукции; даты отгрузки и номера счета-фактуры; суммы задолженности по каждому документу. Основанием для включения таких сумм в инвентаризационное описание являются копии счетов, которые были предъявлены покупателям.

11. Признание запасов активами в соответствии с П(С)БУ.

Запасы признаются активом, если существует вероятность того, что предприятие получит в будущем экономические выгоды, связанные с их ис­пользованием, и их стоимость может быть достоверно определена.

12. Аудит банковских кредитов.

Зобов'язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців від дати балансу, слід розглядати як довгострокове, якщо первісний термін погашення був більшим ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов'язання на довгострокове.

Зобов'язання за кредитною угодою буде довгостроковим, якщо:

* позикодавець до затвердження фінансової звітності погодився не вимагати погашення зобов'язання внаслідок порушення певних умов, пов'язаних із фінансовим станом позичальника;

* не очікується виникнення подальших порушень кредитної угоди протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Аудитор з'ясовує, чи довгострокові зобов'язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їхньою теперішньою вартістю, яка залежить від умов та виду зобов'язання.

За кредитом рахунка 50 "Довгострокові позики" відображаються суми одержаних позик, за дебетом - їх погашення.

Аудитор з'ясовує, чи дотримано умов кредитної угоди:

* чи своєчасно сплачуються нараховані відсотки;

* чи своєчасно погашаються отримані позики.

Облік розрахунків ведеться на рахунку 60 "Короткострокові позики" у національній та іноземній валюті за кредитами банків, строк повернення яких не перевищує дванадцяти місяців з дати балансу, та за позиками, термін погашення яких минув. За кредитом цього рахунка відображаються суми одержаних кредитів, за дебетом - погашення та переведення до довгострокових зобов'язань у разі відстрочення кредитів (позик).

Кредитний договір укладають установа банку і підприємство; у ньому передбачається об'єкт кредитування, умови одержання і сплати позик, процентні ставки плати у кредит, строки, на які видаються позики. Тепер широко використовується комерційне кредитування, коли здійснюється реалізація товарів за умови розстрочки платежу.

Аудитор здійснює аналіз фінансового стану підприємства, контролює дотримання строків платежів, своєчасність сплати комерційного кредиту. Комерційні кредити підприємство покриває за рахунок власних оборотних коштів, інших джерел, а також за рахунок банківського кредиту. Завдання аудитора - перевірити законність одержання і використання банківських кредитів за цільовим призначенням, своєчасність погашення їх.

Перевіряючи записи у Головній книзі й балансі, аудитор з'ясовує, якими видами позик користувалось підприємство. Для перевірки дотримання порядку кредитування, оформлення позик та їх погашення аудитор керується Інструкцією № 3 про відкриття банками рахунків у національній і іноземній валюті, затвердженою Постановою Правління НБУ від 27. 05. 96 № 121.

Аудит кредитних операцій доцільно проводити за видами позик (кредитів) - під товарооборот, товари сезонного нагромадження, на тимчасові потреби тощо.

За даними балансу і записами в реєстрі аналітичного обліку аудитор встановлює, чи використовувалася позика за цільовим призначенням. Аудитор перевіряє правильність відомостей про забезпечення виданих позик, наявність власних оборотних коштів у товарних запасах, повноту використання позик на тимчасові потреби, під нормативні запаси матеріальних цінностей. Особливій перевірці підлягають факти виникнення простроченої заборгованості, при цьому встановлюють причини, суму збитків від сплати процентів за підвищеною ставкою, перевіряють ефективність заходів щодо погашення прострочених позик, з оздоровлення фінансового стану підприємства.

Основними причинами виникнення простроченої заборгованості є невиконання плану товарообороту, порушення позичальниками договірних зобов'язань, затоварювання тощо. Перевірку кредитних операцій здійснюють паралельно з аналізом виконання плану товарообороту і стану товарних запасів.

Типовими порушеннями є включення до забезпечення безтоварних рахунків при кредитуванні під розрахункові документи в дорозі некредитованих товарно-матеріальних цінностей, неточні відомості про склад товарних запасів сезонного нагромадження.

Якщо підприємство одержало позику під товари сезонного зберігання, доцільно звірити суму фактичних залишків товарів сезонного зберігання з даними, поданими у банк.

13. Аудит формирования и использования СК.

Для здійснення аудиту власного капіталу доцільно, насамперед, вникнути в саму сутність капіталу, зрозуміти його різновиди, їх зміст.

Рахунки класу 4 ("Власний капітал та забезпечення зобов'язань") призначені для узагальнення інформації про стан і рух коштів різновидів власного капіталу - статутного, пайового, додаткового, резервного, вилученого, несплаченого, а також нерозподілених прибутків (непокритих збитків), цільових надходжень, забезпечень майбутніх витрат і платежів, страхових резервів. Фінансові ресурси, що використовуються на розвиток виробничо-торгового процесу - це капітал у грошовій формі.

Капітал - це сукупність матеріальних ресурсів і коштів, фінансових вкладень і витрат на придбання прав, необхідних для суб'єкта господарювання. Аудиту підлягає структура капіталу за джерелами його утворення. Джерела утворення капіталу суб'єкта господарювання - це власні й позичкові кошти.

Власний капітал суб'єкта господарювання визначається вартістю його майна, тобто чистими активами. Вона обчислюється як різниця між вартістю майна і позичковим капіталом. Власний капітал складається зі статутного, додаткового і резервного капіталу, нерозподіленого прибутку та цільових (спеціальних) фондів.

Власник поділяє капітал на основний (довгостроковий) і оборотний (поточний) капітал.

Основний капітал складається з основних засобів, нематеріальних активів, довгострокових фінансових інвестицій (довгострокових позичок).

Оборотний капітал складається з матеріальних оборотних засобів, коштів у поточних розрахунках, короткострокових фінансових вкладень.

Рахунок 40 "Статутний капітал" призначено для обліку та узагальнення інформації про стан та рух статутного капіталу підприємства. За кредитом рахунка 40 "Статутний капітал" відображається збільшення статутного капіталу, за дебетом - його зменшення (вилучення) - повернення частки внесків у разі вибуття учасника, списання збитків за рахунок внесків.

Власний капітал засновників (учасників) поділяється на дві частини:

1) реєстрований;

2) нереєстрований.

Перший - це статутний, або пайовий, капітал. Другий - додатковий - резервний, страховий, капітал та нерозподілений прибуток (непокритий збиток). Статутний капітал утворюється за рахунок вкладів (внесків) засновників або учасників. Вкладами можуть бути гроші, будинки, споруди, обладнання, цінні папери, права на користування землею, водою, будинками. Статутний капітал комерційного банку формується за рахунок коштів акціонерів або пайових внесків засновників (учасників) банку.

Пайовий капітал - це сукупність коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві. Пайовий капітал складається із сум пайових внесків членів споживчого товариства, житлово-будівельних кооперативів, кредитних спілок, а також паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств, одержаних внаслідок розподілу на паї колективної власності.

Додатковий капітал складається з емісійного доходу від розміщення акцій власної емісії за цінами, що перевищують номінальну вартість, дооцінки активів, безоплатно одержаних необоротних активів, іншого додаткового капіталу.

Кошти резервного (страхового) капіталу використовуються згідно з установчими документами - у випадку нестачі прибутку покриваються витрати, погашаються борги перед кредиторами при ліквідації підприємства, виплачуються дивіденди за привілейованими акціями тощо.

Нерозподілені прибутки - це прибутки, одержані в результаті господарсько-фінансової діяльності підприємства, зменшені на суму прибутків, використаних у звітному році, у тому числі нарахування податку на прибуток. Якщо є збитки, то сума збитку зменшує суму власного капіталу.

Неоплачений капітал призначений для обліку розрахунків із засновниками підприємства за вкладами до статутного капіталу підприємства.

Здійснюючи аудит статутного капіталу, виходять із того, що він формується на основі внесків власників підприємства у вигляді грошових коштів, майна, нематеріальних активів у розмірах, визначених установчими документами.

Надходження внесків засновників контролюється на підставі даних первинних документів і записів за кредитом рахунка 67 "Розрахунки з учасниками" в кореспонденції з дебетом рахунків основних засобів, грошових коштів, нематеріальних активів, виробничих запасів тощо. Так, за даними прибуткових касових ордерів, виписок банку з поточних рахунків у національній та іноземній валюті з доданими до них виправдувальними документами перевіряють повноту і своєчасність грошових сум і матеріальних цінностей.

Використовуючи інформацію актів приймання-передання основних засобів, документів, що відображають надходження нематеріальних активів, і дебетові обороти за рахунками 10 "Основні засоби", 12 "Нематеріальні активи" визначають вартість переданого обладнання, будинків, споруд, майнових прав на інтелектуальну власність. На основі даних актів про приймання матеріалів, товарно-транспортних накладних, рахунків щодо обліку виробничих запасів (рахунок 20), рахунка 22 "МШП" з'ясовують вартість матеріальних цінностей, що надійшли. Кожний внесок підтверджується документами, де обов'язково роблять посилання на формування статутного капіталу.

Особливу увагу слід приділяти технічній стороні реєстрації нематеріальних активів, внесених учасниками (засновниками) у статутний капітал. Це майнові права на винаходи, на користування землею, природними ресурсами, ліцензії на визначені види діяльності, плата за користування брокерським місцем, торговими знаками, марками. В обліку нематеріальні активи оцінюються за договірними цінами. При цьому складають акт, що фіксує факт надходження на підприємство нематеріальних активів.

Наступний етап аудиту - перевірка своєчасності внесків у статутний капітал засновниками підприємства.

Моментом фактичного надходження внесків у статутний капітал є:

* для грошей - дата зарахування їх на рахунок у банку чи внесення у касу підприємства;

* для основних засобів, матеріальних і нематеріальних активів - дата складання акта приймання-передання основних засобів, матеріальних і нематеріальних активів або інших документів, що підтверджують надходження вказаних об'єктів на підприємство.

Повноту внесків засновників у статутний капітал підприємства перевіряють шляхом зіставлення його розміру, що зафіксований в установчих документах і числиться на рахунку 40 "Статутний капітал", із величиною заборгованості за рахунком 67 "Розрахунки з учасниками" і встановленими строками її погашення.

Одним із важливих завдань аудиту є перевірка дотримання принципу стабільності величини статутного капіталу, її відповідності розміру, визначеному засновницькими документами.

Керуючись Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 5 "Звіт про власний капітал", аудитор перевіряє правильність розподілу прибутку між учасниками (власниками) підприємства або спрямування прибутку до статутного капіталу, резервного капіталу тощо. Так, у статтях розділу "Внески учасників" наводяться дані про збільшення статутного капіталу підприємства та зміни неоплаченого капіталу в результаті збільшення або зменшення дебіторської заборгованості учасників за внесками до статутного капіталу підприємства.

Власний капітал зменшується внаслідок виходу учасника, випуску чи анулювання викуплених акцій акціонерним товариством, зменшення номінальної вартості акцій або з інших причин. Тому здійснюючи аудит статутного капіталу, слід перевірити наявність і обґрунтованість змін у статутному капіталі й установчих документах підприємства.

Завершальним етапом аудиту є узагальнення виявлених відхилень в обліку статутного капіталу порівняно з чинними нормативними положеннями і обґрунтування пропозицій щодо їх усунення.

Відтак аудитор перевіряє забезпечення майбутніх витрат і платежів (рахунок 47) за такими субрахунками:

471 "Забезпечення виплат відпусток"

472 "Додаткове пенсійне забезпечення"

473 "Забезпечення гарантійних зобов'язань"

474 "Забезпечення інших витрат і платежів".

Аудитору слід врахувати, що за кредитом рахунка 47 "Забезпечення майбутніх витрат і платежів" відображається нарахування забезпечень, за дебетом - їх використання.

Зокрема, сума забезпечення виплат відпусток визначається щомісячно як добуток фактично нарахованої заробітної плати працівникам і відсотка, обчисленого як відношення річної планової суми на оплату відпусток до загального планового фонду оплати праці. На цьому субрахунку також узагальнюється інформація про забезпечення обов'язкових відрахувань (зборів) на обов'язкове державне пенсійне страхування, соціальне страхування.

Здійснюючи аудиторську перевірку операцій, пов'язаних зі створенням резервів грошових коштів, слід з'ясувати законність створення резервів, тобто встановити, які резерви створені на підприємстві й чи передбачено це статутом, іншими установчими документами.

Відтак аудитор перевіряє правильність встановлених нормативів відрахувань у резерви і величини самих резервів, достовірність даних інвентаризації резервів майбутніх витрат і платежів. Зайві нараховані суми сторнуються, а недонараховані донараховуються.

Обґрунтованість включення резервованих сум на рахунки виробничих витрат встановлюють на підставі записів із дебетом рахунків 23 "Виробництво", 91 "Загальновиробничі витрати", 92 "Адміністративні витрати" і кредиту рахунка 47 "Забезпечення майбутніх витрат і платежів".

14. Ошибки и злоупотребления, которые выявляются при расчете оплаты труда.

Аудиторській практиці відомі випадки зловживань, які допускаються в зазначених документах. Перш за все це введення в платіжні відомості підставних осіб, які фактично не виконували роботу на даному підприємстві чи установі.

Вивчаючи конкретні факти розкрадання грошових коштів, введенням у платіжні відомості вигаданих або підставних осіб, аудиторам необхідно з'ясувати такі питання:

чи працювала особа, на ім'я якої нарахована зарплата, в даному господарстві чи ні;

якщо особа, зазначена в платіжній відомості, не працювала в даному господарстві, то чи є вона вигаданою; хто фактично одержав гроші, виписані на ім'я особи, яка не працювала в даному господарстві, і хто із службових осіб брав участь у оформленні незаконної операції для нарахування оплати праці на ім'я особи, яка не працювала наданому підприємстві чи установі.

Щоб довести, що та чи інша особа фактично не працювала в даному підприємстві чи установі, аудитору необхідно в першу чергу перевірити, чи є наказ про призначення її на роботу. При цьому слід врахувати, що на практиці складаються інколи фальшиві накази про зарахування підставних або вигаданих осіб. Тому аудитори далі з'ясовують, чи є на цих осіб справи, трудові книжки тощо.

Значну допомогу у виявленні підставних і вигаданих осіб можуть надати члени самого колективу, підтвердивши чи спростувавши роботу даної особи.

Платіжні відомості потрібно звіряти (хоча б вибірково, вказуючи період вибіркової перевірки) з первинними документами про нарахування оплати праці. Це також один із способів виявлення приписок сум у платіжних відомостях, а також фактів введення в них "мертвих душ", тобто осіб, на яких зовсім не складались первинні документи або які не працювали на даному підприємстві чи в установі.

Інколи гроші привласнюються шляхом дописування (додрукування) різних цифр до сум виплат після підписів одержувачів про одержання належних сум. Наприклад, одержувач розписався в одержанні 14 грн, а після цього касир записав нуль. Таким чином привласнено 126 грн. У таких випадках дописані суми списують на видаток каси і відносять на розрахунки з органами соціального страхування за відсутності листів непрацездатності або інших виправдальних документів.

У цьому разі зловживання виявляються засобами:

o підрахунку відомостей у колонці "До сплати";

o звірки нарахованих сум допомоги в разі тимчасової непрацездатності та інших нарахувань з фактично відпрацьованими днями.

Гроші привласнюють і шляхом виправлення (закреслення) раніше виданої суми на нову, збільшену. Наприклад, число 10 виправляють на 40. Привласнену суму бухгалтерськими проводками відносять на інші розрахункові рахунки. Інший приклад, коли навмисне збільшують підсумки у колонці "Сума видачі". Таким чином, збільшити підсумки касир може лише за домовленістю з працівниками бухгалтерії, які одержують від нього касові звіти. Може бути збільшена сума, яка належить до видачі одному з одержувачів. Такі зловживання бухгалтер може допустити в розрахунково-платіжних відомостях навіть без участі касира. Основними методами перевірки платіжних відомостей є:

— арифметичний підрахунок сум у кожній колонці та в рядку платіжної відомості й порівняння їх з виведеним підсумком;

ретельне вивчення платіжних відомостей і виявлення всіх підчисток, виправлень, дописок прізвищ і т. ін. (особливо варто простежити, чи складалась відомість одним працівником і однаковим чорнилом, на одній і тій же машині);

звірення сум, одержаних за чеком з банку, і виплачених працівникам за платіжними відомостями.

Виявлення привласнення грошей здійснюється і засобом зіставлення обсягу виконаних робіт або витраченого часу з цими показниками на суміжних роботах. В інших випадках зіставляють кількість випущеної продукції або обсяг виконаних робіт за наря­дами з кількістю матеріалів, використаних за цей час на виробництво.

Факти приписок виявляють і шляхом зіставлення обсягу виконаних робіт або витраченого часу з цими показниками на суміжних роботах. В інших випадках зіставляють кількість випущеної продукції або обсяг виконаних робіт за нарядами з кількістю матеріалів, використаних за цей час на виробництво.

Перевіряючи списання коштів на виплату зарплати особам неспискового складу (за видатковими ордерами), необхідно зіставити суми та підписи осіб у платіжних документах із підписами й сумами в трудових угодах. Аудитору також слід перевірити хід запровадження на підприємстві ідентифікаційних номерів фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів.

Під час перевірки встановлюється дотримання підприємством чинного порядку витрачання готівкової виручки, зокрема здійснення ним виплат, які пов'язані з оплатою праці, за наявності податкового боргу. При цьому береться до уваги, що підприємству, яке має борг, забороняється витрачати готівку з виручки, одержану від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та позареалізаційних надходжень на виплати, пов'язані з оплатою праці, за винятком виплат через екстрені (невідкладні) обставини, що можуть здійснюватися з виручки.

Аудитори встановлюють, у які періоди підприємство, що пе­ревіряється, мало податковий борг, що є на обліку в органах державної податкової служби України. Під час перевірки виявляються факти проведення підприємством у ці періоди зазначених вище виплат, пов'язаних з оплатою праці, за наявності в нього податкового боргу. Для цього за записами в касовій книзі та за платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями і видатковими касовими ордерами встановлюються суми і дати здійснення цих виплат із каси підприємства. На підставі касової книги та прибуткових касових ордерів виявляються також джерела надходжень коштів (установа банку або виручка) за сумами і датами, за рахунок яких здійснювалися вищезазначені виплати.

Також слід звертати увагу на ті випадки, коли за однією платіжною (розрахунково-платіжною) відомістю частина виплат здійснювалася за рахунок коштів, одержаних в установі банку, а інша частина - за рахунок готівкової виручки.

У контексті загальної оцінки організації робочого процесу аудитор має перевірити і умови праці на підприємстві. Особливу увагу він має звертати на відповідність чинному законодавству виплат власником працівникам у разі ушкодження їх здоров'я, розмір яких регламентується Законом України "Про охорону праці". На підприємствах, яким визначено і доведено нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, аудитор має перевірити дані про середньоспискову чисельність працюючих інвалідів та їх середньорічну зарплату.

15. Аудит НДС.

Можна виділити такі етапи здійснення аудиту податку на до­дану вартість, а саме перевірка:

1. визначення платників податку на додану вартість;

2. розрахунку податкових зобов'язань;

3. визначення податкового кредиту;

4. порядку сплати податку;

5. отримання бюджетного відшкодування;

6. додержання порядку самостійного виправлення помилок, допущених при обчисленні та сплаті податку на додану вартість.

Так, проводячи оцінку визначення підприємства платником ПДВ, аудитор повинен усвідомлювати, що підприємства мають певні можливості щодо вибору, чи реєструватись платником ПДВ. Тому завданнями аудиту в цьому разі є:

1. встановлення своєчасності реєстрації підприємства платником ПДВ;

2. визначення наявності обґрунтованих підстав у підприємства для зняття з реєстрації платником ПДВ;

3. оцінення переваг і недоліків для підприємства як платника та неплатника ПДВ з погляду оптимальності податкового навантаження, взаємовідносин з контрагентами.

Аудит податкових зобов'язань передбачає здійснення таких аудиторських процедур:

1. Перевірку правильності визначення об'єкта оподаткування та застосування пільг щодо податку на додану вартість.. На цьому етапі аудитор повинен ретельно вивчити та проаналізувати діяльність підприємства,умови її здійснення з метою підтвердження права підприємствана застосування певних пільг, використовуючи в основному методи формальної та логічної перевірки.

2. Підтвердження правильності визначення сум податкових зобов'язань, що передбачає перевірку розрахунку бази оподаткування, визначення дати виникнення податкових зобов'язань та здійснення коригування сум податкових зобов'язань.

3. Перевірку додержання порядку ведення податкового та бухгалтерського обліку ПДВ, яка включає перевірку правильності:

- оформлення та зберігання податкових накладних відповідно до вимог Порядку заповнення податкових накладних, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від ЗО травня 1997 р. № 165 [117];

- ведення Книги обліку продажу товарів (робіт, послуг) згідно із Порядком ведення Книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від ЗО травня 1997 р. № 165 [117];

- відображення сум податкових зобов'язань на рахунках бухгалтерського обліку, ведення аналітичних і синтетичних регістрів обліку;

- повноти відображення сум податкових зобов'язань у Декларації про податок на додану вартість.

При аудиті визначення податкового кредиту потрібно виконати такі аудиторські процедури:

1. Перевірити документи, які підтверджують право підприємств на податковий кредит, тобто правильність оформлення податкових накладних постачальників та інших документів (накладних, квитанцій, чеків тощо).

2. Перевірити правомірність включення ПДВ до складу податкового кредиту, в результаті чого потрібно встановити та підтвердити факти: включення до складу валових витрат придбаних товарів (робіт, послуг); використання у виробничій діяльності основних засобів і нематеріальних активів та наявності права нараховувати амортизацію; відсутності повних або часткових пільг щодо податку на додану вартість за операціями, для яких використовують товари (роботи, послуги).

3. Перевірити визначення суми податкового кредиту, яка передбачає перевірку: визначення бази оподаткування в документах постачальника;

визначення дати виникнення податкового кредиту; розподілу сум ПДВ за умови використання товарів (робіт, послуг) одночасно для пільгових і непільгових видів діяльності; правильності здійснення коригування сум податкового кредиту.

4. Перевірити порядок ведення податкового та бухгалтерського обліку ПДВ, а саме: додержання Порядку ведення Книги обліку придбання товарів (робіт, послуг), затвердженого наказомДПА України від ЗО травня 1997 р. № 165

При проведенні аудиту сплати податку на додану вартість та отримання бюджетного відшкодування головну увагу приділяють правильності визначення певних сум та своєчасності сплати ПДВ.

Серед основних джерел отримання аудиторських доказів можна виділити такі: первинні документи підприємства та інших осіб (договори, накладні, товарно-транспортні накладні, доручення, акти приймання-передачі виконаних робіт, банківські та касові документи, податкові накладні тощо); регістри синтетичного та аналітичного обліку суб'єкта перевірки (журнали-ордери, відомості, книги обліку придбання тапродажу товарів (робіт, послуг), Головна книга тощо); результати аналізу фінансово-економічної діяльності суб'єк та перевірки (відомості про норми витрачання товарно-матеріальних цінностей); усні співбесіди із співробітниками підприємства; зіставлення одних документів підприємства з іншими, а також з документами інших підприємств;

результати інвентаризацій; фінансова та податкова звітність.

16. Аудит налога на прибыль.

Основними завданнями аудиту податку на прибуток є:

1. перевірка правильності визначення платника податку;

2. перевірка правильності визначення об'єкта оподаткування що передбачає встановлення повноти підрахунку валових доходів, валових витрат та амортизаційних відрахувань і суми податку;

3. встановлення додержання правил складання та подання звітності по податку на прибуток;

4. перевірка правильності, повноти та вчасності розрахунків з бюджетом по податку на прибуток;

5. оцінка постановки обліку на підприємстві з погляду його можливості вчасно надавати дані, необхідні для розрахунку податку на прибуток.

Джерелами інформації при аудиті з нарахування та сплати податку на прибуток є виписки банку, платіжні доручення, декларації про прибуток підприємства, повідомлення про авансові внески по податку на прибуток.

Складність порядку визначення валових доходів і валових витрат, передбаченого законодавством, наявність значних відмінностей від принципів ведення бухгалтерського обліку, що дещо обмежує можливості використання його даних для визначення оподатковуваного прибутку, суттєво підвищує тривалість та трудомісткість аудиторської перевірки цього об'єкта.

Валовий дохід відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (п. 4.1)[25] — загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, одержаного (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Так, до сукупного валового доходу включаються, зокрема: доходи від продажу товарів (робіт, послуг); доходи від операцій з цінними паперами, валютними цінностями, борговими зобов'язаннями; доходи від операцій з основними засобами, нематеріальними активами та капітальний дохід, пов'язаний з видобутком корисних копалин; доходи у вигляді безповоротної фінансової допомоги та без платно наданих товарів; доходи від врегулювання сумнівної, безнадійної заборгованості; доходи від здійснення операцій лізингу, оренди тощо; доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, відсотки, роялті тощо; інші види доходу.

Для того щоб визначити скоригований валовий дохід, від сукупного валового доходу слід відняти певні види доходу, чітко передбачені підпунктами 4.2.1—4.2.15, як такі, які не включаються до складу валового доходу, а також окремі інші надходження, які прямо передбачені в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств". Наприклад, суми акцизного збору, податку на додану вартість, нараховані у складі ціни продажу, за винятком випадків, коли таке підприємство не є платником по­датку на додану вартість, суми одержаного платником податку емісійного доходу тощо.

Загальне визначення валових витрат наведено в п. 5.1 ст. 5 За­кону України "Про оподаткування прибутку підприємств": валові витрати виробництва та обігу — сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Усі витрати, які несе підприємство, можна подати у вигляді чотирьох груп:

1. витрати, які включаються до складу валових витрат;

2. витрати подвійного призначення;

3. витрати, які підлягають амортизації;

4. витрати, які не включаються до складу валових витрат.

Найбільша кількість помилок на цьому етапі пов'язана з неправильним перенесенням балансових збитків на наступні податкові періоди, порушенням діючого порядку зменшення податкових зобов'язань на суму нарахованого та сплаченого податку на дивіденди, торгового патенту тощо.

17. Финансовый анализ отчетности, оценка рентабельности активов, капитала. Фондоотдача.

Однією з найважливіших аудиторських процедур є оцінювання фінансової звітності підприємства. При цьому аудитор керується Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 p. № 996-XIV та такими нормативними документами:

* П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності";

* П(С)БО 2 "Баланс";

* П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати";

* П(С)БО 4 "Звіт про рух грошових коштів";

* П(С)БО 5 "Звіт про власний капітал";

* П(С)БО 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах".

Аудитор, керуючись нормативними актами, перевіряє правильність оцінки статей балансу та фінансової звітності.

Насамперед він оцінює використання необоротних активів, зокрема основних засобів як сукупності матеріальних активів, що підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, або надання в оренду, що діють більше одного року як у сфері виробництва, так і в невиробничій сфері. До них належать також капітальні вкладення у багаторічні насадження, у поліпшення земель (іригаційні, меліоративні та інші роботи) і в орендовані будівлі, споруди, обладнання.

Фінансові вкладення (внески до статутного капіталу, придбання цінних паперів, облігацій тощо) підприємства оцінюють у балансі за фактичними витратами. Величину таких витрат і їх фінансування аудитор перевіряє за даними рахунків 102 "Капітальні витрати на поліпшення землі", 50 "Довгострокові позики", 501 "Довгострокові кредити банків", 53 "Довгострокові зобов'язання з оренди" тощо. Аудитор, перевіряє правильність відображення їх у балансі, інших формах фінансової звітності.

Використання нематеріальних активів аудитор контролює за даними рахунка 12 "Нематеріальні активи". Аудитор з'ясовує, як використовуються підприємством права користування природними ресурсами, авторські та суміжні з ними права.

Запаси, зокрема сировину і матеріали, паливо, запасні частини відображають в обліку за фактичною собівартістю. Якщо на підприємствах для технологічних та експлуатаційних потреб, для вироблення енергії та опалення будівель створюються запаси газу (у газосховищах), то їх облік ведеться на рахунку 203 "Паливо".

Розрахунки з дебіторами і кредиторами, постачальниками і покупцями у балансі та іншій фінансовій звітності показують у сумах, попередньо звірених і відображених відповідними актами звірок. Аудитор перевіряє їх достовірність за даними рахунка 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками", 37 "Розрахунки з різними дебіторами", 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками", 374 "Розрахунки за претензіями" та ін.

Чистий прибуток (збиток) від реалізації продукції (робіт, послуг), товарів визначається як різниця між виручкою від реалізації в цінах продажу без податку на додану вартість, акцизного збору, інших вирахувань з доходу, собівартості реалізованої продукції, адміністративних витрат, витрат на збут, інших операційних витрат, фінансових витрат, втрат від участі в капіталі, податку на прибуток від звичайної діяльності, надзвичайних витрат та податку з надзвичайного прибутку.

Аудитор перевіряє правильність відображення прибутку (збитку) у балансі й звіті про фінансові результати.

Отже, усі статті балансу мають бути підтверджені матеріалами інвентаризації, що проводиться щороку станом на 1 жовтня. Аудитор перевіряє правильність оформлення матеріалів інвентаризації та відображення на рахунках бухгалтерського обліку й у звітності.

За результатами такої перевірки аудитор може зробити висновки про достовірність балансу, реальність статей інших форм фінансової звітності.

Оцінка фінансової звітності та своєчасності її подання у керівні інстанції і відповідним державним органам (податковій адміністрації, статистичним органам, установам банку) здійснюється на підставі чинного законодавства. Перевіряючи звітність, аудитор визначає повноту і взаємозв'язок (ув'язку) між даними балансу, фінансової звітності. Якщо є відхилення між даними звітних форм фінансової звітності, керівництво підприємства вносить відповідні корективи.

Переконавшись у правильності й достовірності фінансової звітності, аудитор підтверджує правильність її складання.

Фінансові звіти вміщують статті, склад і зміст яких визначаються відповідними положеннями (стандартами). До річного бухгалтерського звіту обов'язково додається пояснювальна записка (примітки), в якій викладаються основні фактори, що вплинули у звітному році на підсумки діяльності підприємства, де крім фінансового стану висвітлюється перспектива розвитку підприємства. Звіт про фінансові результати показує результати фінансово-господарської діяльності за період з початку звітного року. Відмінною особливістю нової звітності є відсутність у ній планових показників або нормативів.

Бухгалтерська фінансова звітність є єдиною. Звіти підприємств і організацій усіх галузей господарювання складаються за єдиними критеріями, фінансові відносини - універсальні. Галузеві особливості відображають у статистичній звітності. Підприємства, що перебувають на госпрозрахунку, мають самостійний баланс і є юридичними особами, у тому числі й спільні підприємства.

Фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від рентабельності підприємства.

Розрізняють дві групи показників рентабельності:

1. вкладених коштів (майна) підприємства та їх окремих видів;

2. продукції.

За першою групою показників розраховують показники рентабельності — всього майна, власних коштів, виробничих фондів, Фінансових вкладень.

Перші три показники визначають із відношення балансового або чистого прибутку до середньої вартості відповідного майна за звітний період. При цьому вартість виробничих фондів визнач ють додаванням вартості основних коштів і матеріальних обіг вих коштів.

Рентабельність фінансових вкладень — це відношення доходь отриманих за цінними паперами та від участі у статутних фондам інших підприємств, до середньої вартості фінансових вкладень

Рентабельність продукції визначають як відношення прибутку, отриманого від реалізації продукції, до повної її собівартості чи виручки від реалізації продукції. Рентабельність окремих видів розраховують як відношення різниці між продажною вартістю та собівартістю виробу до його продажної вартості.

У процесі аналізу фінансового стану підприємства слід докладно проаналізувати обіговість усього майна підприємства, обігових коштів, матеріальних і нематеріальних обігових коштів, їх окремих видів виробничих запасів, готової продукції, незавершеного виробництва. Наведені показники обчислюють порівнянням виручки та середніх залишків майна підприємства і відповідних обігових коштів.

Аналіз фінансового стану підприємства завершується комплексною оцінкою. Пропонуються заходи щодо поліпшення фінансового стану (прискорення реалізації продукції, реалізації залишків виробничих запасів та основних засобів, зниження дебіторської та кредиторської заборгованості).