Реферат: Вугільна промисловість Украни. Основні проблеми та перспективи розвитку

ЗМІСТ

Вступ

Харктеристка вугільного потенціалу України

Проблеми розвитку вугільної промисловості України

Державне регулювання вугільної галузі

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

Вибір основного напрямку розвитку економіки будь-якої країни залежить насамперед від наявності й характеру власної мінерально-сировинної бази. Єдиним енергоносієм, якого в Україні потенційно достатньо для повного забезпечення власних потреб, є вугілля.

Вугільна промисловість України є однією з базових галузей економіки, бо забезпечує своєю продукцією електроенергетику, металургію та інші галузі. Вугілля - це єдина стратегічна сировина, запасів якої потенційно достатньо для забезпечення енергетичної безпеки країни.

Проте останнім часом спостерігається суттєва невідповідність між значенням вугільної промисловості для країни i технiко-економiчним станом, у якому вона знаходиться. За економічними, фінансовими, технічними та соціальними показниками вугільна промисловість перебуває у глибокому кризовому стані, що не дає можливості розвиватися як самій цій галузі, так галузям споживачам її продукції. Це характеризується падінням видобутку вугілля, фізичним зношенням основних фондів, значним відставанням від передбачених проектами реконструкції та технічного переоснащення термінів введення потужностей. Шахтний фонд знаходиться в катастрофічному стані.

Галузь яка мала би бути джерелом бюджетного наповнення, сама постійно потребує бюджетної підтримки. Протягом двох десятиліть (з 1976 по 1996 роки) видобуток вугілля в Україні зменшився більш ніж у 2,5 рази. Державні та урядові заходи з реформування та реструктуризації вугільної галузі, розпочаті із середини 90-х років, не принесли очікуваних результатів і не призвели до стабільного покращення роботи шахт та запланованого зростання вуглевидобутку. Значно погіршилася ситуація і з вирішенням питань соціального захисту шахтарів.

Тож актуальною стає проблема виводу вугільної промисловості з довготривалої кризи та перетворення її на стратегічну галузь, яка б забезпечила ліквідацію енергетичної залежності України від зовнішніх впливів або хоча б зменшила її до мінімуму.

Над цією важливою науковою і практичною проблемою працювали в різні часи і працюють на даному етапі Ященко Ю.П., Красник В.Г., Кабанов А. І., Корзун А.В. та інші.

Харктеристка вугільного потенціалу України

Запаси вугілля на території України зосереджені в основному в трьох басейнах: Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському. В загальних запасах вугілля в Україні (117,1 млрд. т) найвища питома вага належить Донецькому басейну — 87,0% (101,9 млрд. т), Львівсько-Волинському та Дніпровському — відповідно 2,0% (2,3 млрд. т) та 3,5% (4,1 млрд. т).

Крім того, запаси вугілля є на території Харківської і Полтавської областей — 8,7 млрд. т та Закарпатської вугленосної площі — 0,2 млрд. т. Із загальних запасів 42,5 млрд. т віднесено до прогнозних ресурсів.

Донецький вугільний басейн – найважливіший вугільний басейн в Україні. Розташований головним чином в Луганській, Донецькій і Дніпропетровській, частково Полтавській та Харківській областях України; у Ростовській області Росії. Площа становить близько 60 тис. км² (650х200 км), у тому числі в межах України 50 тис. км² . Донецький кам'яновугільний басейн є складовою частиною найбільшої на Європейському континенті рифтогенної структури — Дніпровсько-Донецької западини. У центральній частині басейну розташований Донецький кряж – найбільш піднесена частина Лівобережної України. Найбільші промислові центри: Донецьк, Луганськ, Горлівка, Стаханов та інші. Донецький вугільний басейн в промислових масштабах розробляється з кінця ХVІІІ ст. Першу шахту у Донецькому вугільному басейні збудовано в Лисичанську 1796 року.

Станом на 90-і рр. ХХ ст. сумарні запаси вугілля до глибини 1800 м оцінюються в 140,8 млрд. т, з них 108,5 млрд. т. відповідають кондиціям за потужністю пластів і зольністю. Розвідані запаси промислових категорій вугілля становлять 57,5 млрд. т і перспективні 18,3 млрд. т. Серед промислових і перспективних найбільш значні запаси (млрд. т): антрациту (13,8), газового (27,5), пісного (6,3), коксівного (9,8) вугілля. При річному видобутку 100 млн. т цих запасів вистачає на 570 років.

Ресурси метану у вугільних пластах становлять 491 млрд. (м. куб.), а за межами діючих шахт – 592 млрд. Ресурси вільного метану у вмісних породах складають 37,65 млрд. м. куб. Від часу початку експлуатації басейну тут було видобуто понад 8 млрд. т вугілля; запаси, які тут залишилися — більше 90 млрд. т. Найбільшого рівня видобуток кам'яного вугілля в Україні досяг у 1970 р. і становив 177,8 млн т/рік.

Розробляють 65 пластів, глибина розробки в багатьох шахтах досягає 1100 м. Видобувні роботи ведуть на глибині 400-800 м, а на 35 шахтах – на глибині 1000-1300 м. Пласти і прошарки вугілля розташовуються через 20-40 м один від одного (у сх. частині басейну – через 100 м). Потужність пластів 0,6-1,2(2,5) м. У розрізі карбону нараховується до 300 пластів і пропластків вугілля, потужністю 0,45-2,5 м. В Донецькому вугільному басейні виділені всі основні марки вугілля – довгополум’яне (Д), газове (Г), газове жирне (ГЖ), жирне (Ж), коксівне (К), опіснено-спікливе (ОС), пісне (П), слабкоспікливе (СС) і антрацити (А), а також перехідне вугілля від бурого до довгополум’яного. Петрографічний склад вугілля досить однорідний. Вугілля Донецького вугільного басейну належить до класу гумітів іноді з сапропелево-гумусовими прошарками. Пересічна зольність вугілля 13-15 %, теплотворна здатність 30-36 МДж/кг. Середня теплота згорання товарного робочого палива 21-26 МДж/кг. Вугілля малофосфористе, від мало- до високосірчистого. Всі пласти (за винятком суперантрацитів) газоносні починаючи з глиб. 150-500 м (нижче зони газового вивітрювання). Причому вміст вуглеводневих газів у вугіллі настільки великий, що можна розглядати як велике газове родовище зі специфічними умовами розподілу газів. Геологічні запаси вуглеводневих газів, що містяться у вугільних пластах і пропластках, перевищує 2,5 трлн. м³ . Гірничо-геологічні умови складні: 95 % шахт Донецькому вугільному басейні - газові, 70%–небезпечні за вибухами вугільного пилу, 45 % – небезпечні за газодинамічними явищами, 30% – небезпечні за самозайманням вугілля.

Умови розробки вугільних пластів Львівсько-Волинського і Дніпровського басейнів більш сприятливі. Максимальна глибина розробки пластів Львівсько-Волинського басейну становить 550 м, а потужність пластів вугілля — від 1 до 1,5 м. Небезпека раптових викидів вугілля і газу майже відсутня. Разом з тим зольність видобутого вугілля (47,6%) значно перевищує аналогічний показник в Донбасі (36,2%) і до того ж запаси вугілля досить обмежені (2,0% усіх запасів вугілля України).

В Дніпровському басейні зосереджені запаси бурого вугілля, яке на відміну від кам'яного має більш низьку теплотворну здатність і використовується головним чином для виробництва буро-вугільних брикетів, які споживаються населенням на комунально-побутові потреби. Розробка буровугільних родовищ проводиться підземним та відкритим способом. Частка відкритих розробок становить 88,2%. Глибина залягання пластів невелика — максимальна 100 м. Середня глибина розробки пластів на шахтах сягає 90 м, на розрізах — 64 м. Зольність видобутого вугілля нижча, ніж у Донбасі та Львівсько-Волинському басейні і становить 21,7%, однак запаси вугілля також невеликі (3,5% від усіх запасів вугілля України). [3]

Таблиця 1

Загальна характеристика вугільних басейнів України

(за даними 2006 р.) [4].

Таким чином, можна зробити висновок, що Україна повністю забезпечена таким енергоносієм як вугілля. На її території розміщений один з найбільших вугільних басейнів (Донецький), що за своєю потужністю майже повністю може забезпечити потреби українців у паливно-енергетичних ресурсах, а також є ще два басейни (Львівсько-Волинський та Придніпровський), які теж мають промислове значення. Проте в Донбасі вугільні пласти переважно малопотужні, залягають досить глибоко і є вибухонебезпечні через їхню газоносність, що робить видобуток вугілля досить небезпечним за відсутності відповідного технічного оснащення; а вугілля Львівсько-Волинського та Придніпровського басейнів є менш якісним за Донецьке і його запаси відповідно набагато менші. Та незважаючи на це в Україні вугілля може займати чільне місце серед інших енергоносіїв за рівнем використання.

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ВУГІЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ

Повільний занепад вугільної промисловості в Україні розпочався ще із 70-х років. Незважаючи на значний строк експлуатації шахт, обсяги реконструкції і будівництва нових шахт з 1975 р. стали різко зменшуватися. За останні 15—20 років у Донбасі не було закладено жодної шахти, у Львівсько-Волинському басейні — одна, в Дніпровському басейні — один розріз. Остання масова реконструкція вугільних шахт була проведена у другій половині 60-х — на початку 70-х років. Тоді вона була здійснена на 25% підприємств.

Однією з причин такого важкого стану було обмеження капітальних вкладень на оновлення виробничих потужностей вугільної промисловості України. Це пов'язано з тим, що протягом трьох останніх десятиліть вся інвестиційна діяльність у вугільній промисловості була орієнтована на розвиток видобутку вугілля у східних регіонах колишнього СРСР.

Усе це і визначило різке гальмування процесу оновлення виробничих потужностей і погіршення стану вугільної промисловості в Україні.

На цей час 96 відсотків функціонуючих шахт працюють без реконструкції понад 20 років. Дві третини основного стаціонарного устаткування відпрацювало нормативний строк експлуатації і потребує термінової заміни. [5]

Протягом останнього десятиріччя обсяги державних капіталовкладень у вугільну промисловість зменшилися майже в 12 разів. Кризове становище у капітальному будівництві призвело до значного спаду видобутку вугілля. Порівняно з 1991 роком виробничі потужності вугільних підприємств зменшувалися на 74.8 млн. т щороку, а введено в дію нових потужностей у зазначений період тільки 1 млн. т. За 2003 р у вугільній промисловості освоєно капіталовкладень на суму 1821,2 млн. грн., що на 17,6% більше ніж у попередньому році.

У 2002 р підприємствами галузі реалізовано товарної вугільної продукції на суму 5990 млн. грн., отримано грошових коштів - 5259 млн. грн., або 87.8%. У 2003 р. реалізовано вугільної продукції на 6393 млн. грн., грошових коштів надійшло — 5799 млн. грн., або 90,7%.

Усього вуглевидобувним підприємствам у 2002 р. надійшло коштів від всіх видів продукції у сумі 6189,5 млн. грн. проти 5931,6 млн. грн. у 2001 р., у тому числі з державного бюджету — 930,0 млн. грн., що більше від 2001 р. на 257,9 млн. грн., тобто сума бюджетних дотацій становила 10,3% у 2002 р. проти 11,3% у 2001 р.

У 2002 р. вугледобувним підприємствам нараховано платежів до бюджетів усіх рівнів 1496,8 млн. грн., а сплачено 55,0% від суми нарахувань, у тому числі грошовими коштами - 93,7% від загальної суми сплати. Порівняно з 2001 роком оплата грошовими коштами збільшилась на 23,3%.

За останні два десятиліття обсяг видобутку вугілля зменшився більш, ніж у два з половиною рази. Зараз наша держава видобуває трохи більше 60 мільйонів тонн на рік. (рис. 1).

Рис.1 Динаміка видобутку вугілля в Україні (млн. тонн). [4]

Незважаючи на всі заходи, які вживає уряд, енергетичний комплекс України вже більш ніж 15 років знаходиться у глибокій кризі, а рівень енергетичної безпеки постійно знижується. Це пов’язано на тільки з проблемою фінансового забезпечення галузей енергетики, а й з імпортною залежністю від російського постачання нафти та газу, з проблемами їхньої оплати та погашенням боргів минулих періодів. Україна забезпечує свої потреби власними енергоресурсами на 45%, паливними — на 35%, хоча має більший потенціал. Необхідно зазначити, що жодна країна світу на будує свою енергетичну стратегію на імпортному паливі, ігноруючи власні енергоносії.

Для України ця проблема надзвичайно складна. Від її вірного рішення залежить у майбутньому енергетична безпека нашої країни; бездіяльність у цій сфері приведе до того, що через 15 років наша країна буде вимушена імпортувати всю необхідну їй енергію. Щоб уникнути такої долі, варто зменшити обсяги споживання природного газу з одночасним збільшенням обсягу й частки споживання вугілля. Це дозволить знизити зовнішню залежність України від постачань «блакитного палива» і вирішити ряд економічних і соціальних проблем. [2]

Отже, на даному етапі існує низка проблем, що заважають нормальному розвитку вугільної промисловості, головна з яких – це низький рівень капіталовкладень в галузь і майже цілковита відсутність оновлення матеріально-технічної бази.

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВУГІЛЬНОЇ ГАЛУЗІ

Оскільки вугільна промисловість є важливою з позиції забезпечення енергетичної безпеки країни, роль держави у регулюванні цієї галузі є значною. Основним контролюючим органом вугільної промисловості є Міністерство палива та енергетики, додатково вугільна галузь регулюється окремими Указами Президента та Розпорядженнями Кабінету Міністрів.

Протягом 2005 року в системі регулювання енергетичної сфери відбувся ряд значних змін:

1) 07.07.2005 р. Розпорядженням КМУ було схвалено нову концепцію розвитку вугільної промисловості, яка прийшла на зміну затвердженої раніше указами президента: Указом Президента №116 від 07.02.96 р. «Про структурну перебудову вугільної промисловості» та №752 від 06.07.2004 р.

2) 25.07.2005 р. було видано Указ Президента України щодо створення на базі Міністерства палива та енергетики Міністерства вугільної промисловості України, яке має стати головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у вугільній промисловості. Видання Указу призвело до втрати чинності зазначених вище президентських указів.

Новостворене Міністерство вугільної промисловості України (Мінвуглепром України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується й координується Кабінетом Міністрів України. Основними завданнями Мінвуглепрому України є:

1) участь у формуванні й забезпеченні реалізації державної політики у вугільній промисловості;

2) здійснення структурної перебудови вугільної промисловості й підвищення ефективності керування нею;

3)створення сприятливих умов для приватизації підприємств вугільної промисловості;

4) формування балансів вугілля й вугільної продукції;

5) розробка комплексних наукових програм, спрямованих на поліпшення стану навколишнього середовища у вугільних регіонах України, забезпечення раціонального використання надр, утилізації відходів вуглевидобутку й вуглезбагачення, впровадження на підприємствах вугільної промисловості безвідходних технологій;

6) сприяння розвитку й удосконалюванню ринку вугільної продукції.

Наявна система державної підтримки галузі, як правило, не йде їй на користь, оскільки ані виробники, ані споживачі продукції не зацікавлені в створенні ринкових відносин, через упевненість у готовності держави компенсувати виробничі витрати. Таким чином, вуглевидобувні підприємства втрачають стимул для підвищення ефективності своєї діяльності. З іншого боку, скасування державної підтримки вітчизняних підприємств вугільної галузі сьогодні може призвести до банкрутства більшості з них, що загрожує катастрофічними економічними, соціальними й екологічними наслідками.

Одним з найважливіших чинників майбутнього розвитку вугільного ринку є особливості державної політики щодо нього. Нова Урядова концепція розвитку вугільної галузі України на першому етапі (2006-2010 рр.) передбачає комплексне розв'язання проблеми розвитку шахтного фонду шляхом його відтворення на сучасній технічній і технологічній основі та подальшого роздержавлення. До 2010 року обсяг видобутку вугілля передбачається збільшити до 90,9 млн. т на рік, а виробничих потужностей - до 105,8 млн. т на рік. Для цього заплановано ввести в експлуатацію виробничі потужності обсягом 17 млн. т за рахунок завершення будівництва других черг на трьох шахтах, а також реконструкції діючих вуглевидобувних підприємств. Це дасть змогу задовольнити потребу національної економіки в енергетичному вугіллі за рахунок власного видобутку. В результаті чого, обсяг експорту енергетичного вугілля поступово зменшиться до 5 млн. тонн.

На другому етапі (2011-2015 рр.) передбачається збільшити обсяг вуглевидобутку до 96,5 млн. т, а виробничих потужностей - до 112,2 млн. т на рік. Для цього необхідно буде ввести в експлуатацію виробничі потужності обсягом 8,8 млн. т за рахунок завершення будівництва трьох нових шахт, які були закладені до 2001 року, та продовження реконструкції діючих вуглевидобувних підприємств. З метою підтримання позитивної динаміки розвитку виробничих потужностей необхідно з 2011 року здійснити закладення чотирьох нових шахт.

На третьому етапі (2016-2030 рр.) з урахуванням позитивної динаміки попереднього десятиріччя як в економіці держави в цілому, так і у вугільній промисловості зокрема, обсяг видобутку вугілля має бути збільшений у 2030 році до 112 млн. т на рік.

Обсяг виробничих потужностей на кінець періоду, що розглядається, має зрости до 124,4 млн. т на рік при коефіцієнті їхнього використання 90%. [1].

Отже, нині наша держава вживає різних заходів з метою покращення функціонування вугільної галузі України. Створена нормативно-правова база для забезпечення впровадження у життя державних програм щодо вугільної промисловості.

ВИСНОВОК

Таким чином, на сучасному етапі, в умовах подорожчання нафти та газу, вугільна промисловість набуває значення стратегічної галузі в Україні і її розвиток визначається пріоритетним напрямом державної політики.

Але через недосконалість нормативно-правової бази вона здійснюється непослідовно, а в деяких випадках навіть суперечливо.

Внаслідок неврівноваженої державної, регіональної та галузевої політики у минулі роки не було створено сприятливих умов для відродження вугільної промисловості. Тому вихід з кризи та розвиток вугільної промисловості можливий лише при реалізації єдиної, цілеспрямованої, скоординованої політики, яка базується на поглибленому вивченні та використанні власних можливостей, а також досвіді країн, що вирішували аналогічні питання на різних етапах свого розвитку

Для стабілізації роботи підприємств галузі та нарощування вуглевидобутку в Україні необхідне комплексне вирішення проблеми розвитку шахтного фонду на сучасній техніко-технологічній основі та відтворення шахтобудівельного комплексу з його подальшим роздержавленням. Потребує надалі і збільшення обсягів державної підтримки вугільної галузі; за оцінками Міністерства вугільної промисловості України у Державному бюджеті на 2007 рік необхідно передбачити 6,9 млрд. гривень.

Першочерговим завданням розвитку вугільної промисловості є компенсація вибуваючих потужностей за рахунок завершення вже початого будівництва і реконструкції ряду шахт. Крім того, слід закрити ряд нерентабельних шахт й переглянути політику цін на вугілля і вугільну продукцію. Це дасть змогу дещо сповільнити спад виробництва, а потім стабілізувати видобуток вугілля і створити передумови для його зростання завдяки будівництву нових шахт, збільшенню обсягів реконструкції діючих та приділенню особливої уваги технічному переозброєнню галузі.

У зв’язку з вступом нашої країни до Світової організації торгівлі Уряду України необхідно розробити систему відповідних запобіжних заходів для забезпечення конкурентоспроможності вугільної галузі та подальшої державної підтримки вугільної промисловості на період її становлення і розвитку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Постанова ВРУ «Про інформацію Кабінету Міністрів України„Розвиток вугільної галузі України та запровадження енергозберігаючої моделі економіки - шлях до набуття енергетичної незалежності”» №2517 від 10.11.2006р.

2. Кошеленко В.В. Оцінка місця вугільної галузі в енергетичній стратегії України та проблеми її розвитку// Формування ринкових відносин в Україні – 2007. - №2., С. 103-106.

3. Розміщення продуктивних сил України: Підручник / За ред. Є.П. Качана. – К., Юридична книга, 2001. – 552 с.

4. Статистичний збірник «Регіони України» за ред. Осауленка част. 1., - К., - 2007.

5. Щудло О.В. Проблеми функціонування вугільної галузі України в ринкових умовах// Формування ринкових відносин в Україні – 2004. - №8., С.68-70.