Етимологія
Назва Африка набула вжитку на Заході завдяки римлянам, які використовували назву Africa terra - "земля Афрі"(множина, чи у однині - Афер) - для північної частини материка, а також і для провінції Африки з її столицею Карфагеном, що відповідає теперішньому Тунісу.
Афрі були (можливо берберським) плем'ям, яке жило у Північній Африці поблизу Карфагена. Походження Afer може бути пов'язано з фінікійським `afar - пилюка (також зустрічається в багатьох інших Семітських мовах). Серед інших, досить таки суперечливих, етимологій, які спираються на значення античного терміну 'Africa', виділяються:
· Латинське слово aprica, що означає "сонячний";
· Грецьке слово aphrike, що означає "без холоду". Ця гіпотеза була запропонована істориком Левом Африканським (1495-1554), який припустив, що грецьке слово phrike (φρίκη, що означає "холод і жах") в комбінації з заперечним префіксом a-, вказувало на землю вільну від холоду і жаху. Але так, як зміна звуку ph на f в грецькій мові датується приблизно десятим століттям, то малоймовірно, що це справжнє походження терміну Африка.
В античність Африкою називали землі, що простягались на захід від Єгипту, в той час, як термін "Азія" використовували для позначення Малої Азії і земель на схід від неї. Спочатку Єгипет і Левант мали невизначений статус між Африкою та Азією, хоча як частина Персидської Імперії вони інколи включалися до більш узагальненого терміну "Азії". Розмежувальну лінію між цими двома континентами вперше означив географ Птоломей (85-165), провівши Головний Меридіан через Александрію і зробив Суецький перешийок та Червоне море межею між Азією та Африкою.
Географія
Африка найбільший з трьох материків "південної групи". Відокремлена від Європи Середземним морем, вона з'єднана з Азією у своїй північно-східній частині Суецьким перешийком (який пересікається Суецьким каналом) завширшки 130 км. В геополітичному контексті, як правило, Синайський півострів, який належить Єгипту і розміщений на схід від Суецького каналу часто вважають частиною Африки. Африка простягається приблизно на 8 000 км від її найбільш північнішої точки мису Рас-Енґела в Тунісі (37°21′ півн. широти) до її найбільш південнішої точки - мису Голкового в ПАР(34°51′15″ півд. широти), а відстань від найбільш західнішої точки материка - мису Альмаді в Сенегалі (17°33′22″ зах. довготи) до його найбільш східнішої - мису Рас-Гафун в Сомалі (17°33′22″ сх. довготи) дорівнює приблизно 7 400 км. Довжина берегової лінії складає 26 000 км, і відсутність глибоких заглиблень берега можна проілюструвати тим фактом, що Європа, яка займає лишень 9 700 000 км² - менше ніж третину площі Африки - має берегову лінію завдовжки 32 000 км.
Найбільша країна Африки - Судан, а найменша - Сейшели - архіпелаг на схід від материка. Найменша континентальна держава - Гамбія.
Рельєф
У рельєфі Африки переважають рівнини, плато і плоскогір'я, що лежать на висоті 200-500 м над рівнем моря (39% площі) і 500-1000 м над рівнем моря (28,1% площі). Низовини займають лише 9,8% площі, головним чином уздовж прибережних окраїн. За середньою висотою над рівнем моря (750 м) Африка поступається лише Антарктиді і Євразії. Майже всю Африку на північ від екватора займають рівнини і плато Сахари і Судану, серед яких у центрі Сахари піднімаються нагір'я Ахаггар і Тібесті (м. Емі-Куси, висота 3415 м), у Судані - плато Дарфур (м. Мара, 3088 м). На північному заході над рівнинами Сахари піднімаються Атлаські гори (м. Тубкаль, 4165 м), на сході уздовж Червоного моря простягається хребет Етбай (м. Ода, 2259 м). Рівнини Судану з півдня обрамлені Північно-Гвінейською височиною (м. Бинтимані, 1948 м) і плоскогір'ям Азанде; зі сходу над ними піднімається Ефіопське нагір'я (м. Рас-Дашан, 4620 м). Воно круто обривається до западини Афар, де знаходиться найглибша западина Африки (оз. Ассаль, 150 м).
За плоскогір'ям Азанде лежить западина Конго, обмежена з заходу Південно-Гвінейською височиною, з півдня - плоскогір'ям Лунда-Катанга, зі сходу - Східно-Африканським плоскогір'ям, на якому височать найвищі вершини Африки - гора Кіліманджаро (5895 м), гора Рувензорі (5109 м). Південну Африку займають високі рівнини Калахарі, облямовані з заходу плоскогір'ями Намакваленд, Дамараленд, Каоко, зі сходу - Драконовими горами (м. Табана-Нтленьяна, 3482 м). Уздовж південної окраїни материка простягаються середньовисотні Капські гори. Перевага на материку вирівняного рельєфу обумовлена його платформною структурою. У північно-західній частині Африки з глибоким заляганням фундаменту і широким розвитком осадового чохла переважають висоти менше 1000 м (Низька Африка); на південному заході Африки характерні висоти понад 1000 м (Висока Африка). Прогинам і виступам Африканської платформи відповідають великі западини (Калахарі, Конго, Чадська та інші).
Найбільше піднята і роздроблена східна окраїна Африки у межах активізованої ділянки платформи (Ефіопське нагір'я, Східно-Африканське плоскогір'я), де простягається складна система східно-африканських розломів. У піднятих областях Високої Африки найбільшу площу займають цокольні рівнини і цокольні брилові гори, що обрамляють западини Східної Африки (у т.ч. Рувензорі) і Катанги. У Низькій Африці цокольні хребти і масиви простягаються уздовж узбережжя Гвінейської затоки, виступають у Сахарі (у нагір'ях Лхаггар, Тібесті, хребет Етбай). Лавові плато і конуси поширені на Ефіопському нагір'ї і в Східній Африці (Кіліманджаро, Кенія й ін.), вінчають вершини Ахаггара і Тібесті, є в Судані (м. Марра), Камеруні (вулкан Камерун, гори Адамава), перекривають Драконові гори в Лесото.
Геологічна будова і корисні копалини
Майже вся Африка, крім Атлаських гір на північному заході і Капських гір на крайньому півдні, являє собою стародавню платформу, що включає також Аравійський півострів і о. Мадагаскар із Сейшельськими островами. Фундамент цієї Африкансько-Аравійської платформи, складений породами докембрію, здебільшого складчастими і метаморфізованими, виступає у багатьох районах Африки - від Антиатласу і Західної Аравії до Трансваалю. У складі фундаменту відомі породи усіх вікових підрозділів докембрію - від нижнього архею (більше 3 млрд. років) до верхів протерозою. Консолідація більшої частини Африки завершилася до середини протерозою (1,9-1,7 млрд. років тому); у пізньому протерозої розвивалися лише периферичні (Мавритано-Сенегальська, Аравійська) і деякі внутрішні (Угарта-Атакорська, Західно-Конголезька, Намакваленд-Кібарська) геосинклінальні системи, і до початку палеозою вся площа сучасної платформи була стабілізована.
На ділянках ранньої консолідації відклади пізнього, а місцями навіть раннього або середнього протерозою уже відносяться до платформного чохла. Породи раннього докембрійського фундаменту представлені різними кристалічними сланцями, гнейсами, метаморфізованими вулканічними утвореннями, які на значних площах заміщені гранітами. Для них характерні родовища залізних руд, золота (у зв'язку з гранітами), хромітів (в ультраосновних породах). Великі скупчення золота й уранових руд відомі в уламкових породах основи осадового чохла на півдні Африки. Більш молоді, слабо метаморфізовані породи верхнього протерозою вміщують поклади олов'яних, вольфрамових (у гранітах або поблизу них), мідних, свинцевих, цинкових і уранових руд.
До початку юри відносяться потужні вулканічні виливи і виверження основної (базальтової) магми, найбільше поширені у Південній Африці, але ще зустрічаються і на заході Північної Африки. До цього ж часу (кінець юри) відноситься оформлення сучасних контурів Африки, пов'язане з опусканням по розривах дна Індійського й Атлантичного океанів і утворенням системи периокеанічних прогинів, що містять значні поклади нафти і газу (Нігерія, Габон, Ангола й ін.). Мадагаскар відокремився від континенту наприкінці палеозою. У цей же час відбувається інтенсивне занурення сучасного узбережжя Тунісу, Лівії з утворенням покладів нафти у крейдових і еоценових відкладах. У середині і кінці крейди значна трансгресія охопила Сахарську плиту: виникли морські протоки, що з'єднали Середземне море з Гвінейською затокою і проіснували до середини еоцену.
Африка має великі запаси залізних руд (загальні запаси оцінюються приблизно у 16-23 млрд. т), марганцевих руд (близько 400 млн. т), хромітів (500-700 млн. т), бокситів (3,3 млрд. т), міді (достовірні і ймовірні запаси близько 48 млн. т), кобальту (0,5 млн. т), фосфоритів (26 млрд. т), олова, сурми, літію, урану, азбесту, золота (Африка дає близько 80% сумарного видобутку), платини і платиноїдів (близько 60% видобутку), алмазів (98% видобутку). Після 2-ї світової війни на території Африки (переважно в Алжирі, Лівії і Нігерії) виявлені великі запаси нафти (загальні запаси оцінюються в 5,6 млрд. т) і природного газу
Внутрішні води
Для Африки в цілому характерний великий річний стік (5390 км'), за обсягом якого вона поступається лише Азії і Південній Америці. Річкова мережа найбільш густа в екваторіальному кліматі; у пустелях і на піщаних рівнинах Калахарі рік майже немає. Континентальний вододіл проходить уздовж східної піднесеної частини Африки, у зв'язку з чим басейну Атлантичного океану належить 36,5% площі Африки, басейну Індійського океану 18,48%, басейну Середземного моря 14,88%. Стік здійснюється в основному п'ятьма головними ріками: Конго, Нілом, Нігером, Замбезі і Оранжевою, басейни яких охоплюють близько 1/3 площі Африки. З них Конго за обсягом річного стоку (1230 км3) поступається лише Амазонці, а Ніл - найдовша ріка на землі (6671 км). Безстічні басейни й області внутрішнього стоку охоплюють 30,5% площі Африки. У результаті підвищення сухості клімату скорочувалися в розмірах або зникали стародавні озера, в які стікали стародавні ріки.
Такі озера існували в Сахарі (Палеосахарське море й ін.), у Чадській улоговині (Палеочадське озеро). Живлення більшості рік переважно дощове. Ґрунтове живлення переважає у напівпустелях і пустелях. Розподіл поверхневого стоку дуже нерівномірний. Найбільшої величини шар стоку (1000-1500 мм у рік) сягає у районах надлишкового зволоження і виходів на поверхню кристалічних порід і латеритних шарів (північно-західне узбережжя Гвінейської затоки, східні схили Мадагаскару); у западині Конго шар стоку 500-600 мм. У субтропічних широтах стік збільшується до 200 мм . Майже всі ріки Африки мають значні сезонні коливання стоку. У більшості рік стік буває переважно влітку і восени. Взимку стік переважає на північно-західних і південно-західних окраїнах, в областях з середземноморським кліматом. 37% площі Африки має епізодичний стік.
В Африці виділяють ріки таких типів:1 - екваторіальний тільки з дощовим живленням і рівномірним стоком; 2 - суданський (найбільш поширений) з перевагою дощового живлення і літнього й осіннього стоків; 3 - сахарський, до якого належать тимчасові або епізодичні водотоки (у Сахарі називаються уедами); 4 - середземноморський з дощовим і частково сніговим живленням і різким скороченням або припиненням літнього стоку. Усі великі ріки Африки - транзитні, мають складні режими. Майже всі великі озера Африки лежать у тектонічних западинах на Східно-Африканському плоскогір'ї; вони довгі, вузькі і дуже глибокі. Озеро Танганьїка - друге у світі за глибиною (1435 м) після Байкалу. Найбільше в Африці озеро Вікторія (площа 68 тис. км2
) - друге після озера Верхнього (США) прісноводне водоймище Землі. Озеро Тана, утворене в результаті підгачування долини лавовим потоком, - найбільше на Ефіопському нагір'ї.
В аридних областях Африки переважають реліктові озера внутрішнього стоку, з відносно невеликими глибинами, плоскими берегами, солоною водою (крім солонуватого озера Чад, що має підземний стік у западині Боделе). У північно-західній частині Сахари і в Атласі тимчасові солоні озера називаються шоттами, або себхами. Ґрунтові води залягають на невеликих глибинах під руслами тимчасових водотоків; підземні утримуються головним чином у континентальних нижньокрейдових піщаниках Сахари і Північного Судану, у Південній Африці накопичуються у тріщинах корінних порід, у піщаниках і закарстованих вапняках системи Карру. За потенційними запасами гідроенергії (700 млн. квт, близько 20% світових) Африка поступається тільки Азії. Найбільшими запасами володіють басейни Конго (390 млн. квт) і Замбезі (137 млн. квт), але використовується менше 1%. На території Африки, що одержує в середньому близько 800 мм опадів на рік, є можливість використовувати для зрошення поверхневі, ґрунтові і підземні води.
Зрошувані землі становлять не більше 5% всіх оброблюваних площ і зосереджені переважно у долинах Нілу (ПАР, Судан), Нігеру (Малі) і в ПАР. Транспортне значення рік Африки невелике через порожистість багатьох ділянок русл.
Ґрунти
Для всієї Африки між тропіками характерний латеритний процес ґрунтоутворення. В екваторіальному кліматі під вологими вічнозеленими лісами розвинуті ґрунти червоно-жовті латеритні, для яких характерна хороша аерація і водопроникність. Лише в західній частині западини Конго, де стік рік дуже уповільнений, велику площу займають латеритні глейові і тропічні болотні ґрунти. З півночі і до півдня від зони червоно-жовтих ґрунтів лежать зони червоних ґрунтів, що розвиваються при сухому сезоні до 5 місяців під змішаними листопадно-вічнозеленими лісами і вологими саванами. На вододільних рівнинах у багатьох місцях ерозія оголює їх нижні горизонти, що насичені залозистими конкреціями й утворюють панцирні латеритні кори. При підвищенні сухості клімату під сухими саванами і напівпустелями з'являються червоно-бурі і червонясто-бурі ґрунти з карбонатними конкреціями. Найбільше вони розвинуті у Східній Африці у зв'язку з посушливістю її клімату.
В улоговинах Судану, Східної і Південної Африки значні площі займають чорні гідроморфні і тропічні болотні ґрунти. На півдні Східної Африки і в Південній Африці під рідколіссями знаходяться великі масиви червоно-коричневих ґрунтів, більш гумусованих, аніж ґрунти саван. Пустельний процес ґрунтоутворення протікає в субтропічних і тропічних пустелях. Ґрунти пустель примітивні, щебенисті або галечникові. Розвинуті стародавні сольові кори, що бронюють рельєф, і молоді, що утворюють солончаки. Ґрунти оазисів - солончакові і лучно-солончакові. На субтропічних окраїнах Африки у середземноморському кліматі ґрунти коричневі (у більш вологих районах) і сіро-коричневі (у більш сухих), збагачені карбонатами і гіпсом. У напівпустелях і пустелях - сіроземи. На південному і південно-східному узбережжі в мусонних субтропіках у коричневих ґрунтах з'являється червонуватий нижній горизонт.
В Африці використовується близько 1/5 придатних для оранки земель, площа яких може бути розширена при дотриманні правильної агротехніки, оскільки поширена примітивна вирубно-вогнева система землеробства, що призводить до швидкого виснаження родючості і до ерозії ґрунтів. Найбільш родючі чорні тропічні ґрунти, що дають гарні врожаї бавовнику і зернових, і ґрунти на вулканічних породах. Жовті, жовто-червоні ґрунти, що містять до 10% гумусу, і червоні ґрунти з 2-3% гумусу потребують регулярного внесення азотистих, калійних, фосфорнокислих добрив. Коричневі ґрунти містять 4-7% гумусу, але їх використання ускладнене переважним поширенням у горах і необхідністю зрошення при сухому літі.
Клімат, флора і фауна
Суцільний континент (острови і півострови - близько 5% території) із значним середнім підвищенням поверхні над рівнем моря, з півночі обмежений горами Атлас, з півдня - Капськими і Драконовими горами; понад 70% поверхні розташовано на висоті 300-2000 м; середня висота 658 м; найвища точка - вулкан Кібо в масиві Кіліманджаро (5895 м), найнижча - западина озера Ассаль (153 м нижче рівня моря); розлогі низовини ( долина ріки Конґо, пустеля Калагарі), переділені гірськими масивами і височинами Агаґґар, Тібесті; на сході Африки - Східно-Африканська рифова система; розташування кліматичних зон симетричне - від зони екваторіального клімату з буйними вічнозеленими екваторіальними лісами із симетричними смугами тропічного клімату з розлогими пустелями (особливо на півночу), напівпустелями і саванами до субтропічного клімату і рослинності на крайньому півдні та півночі; багата фауна; найдовша в Африці і одна з найдовших у світі ріка Ніл; численні озера, переважно тектонічного походження; у пустелях ріки пересихають, утворюючи сухі русла (ваді), солоні озера (шотти) та великі запаси артезіанської води; 30% площі континенту - безстічні території; в Африці живе понад 12% населення світу, переважно негроїдної раси (на півночі - білої); густота населення дуже нерівномірна: від понад 1200 осіб/ км² в долині Нілу (Єгипет) до майже безлюдних пустель; найменш урбанізований континент - міське населення становить близько 34%.
Африка, другий за площею континент, у три рази перевищує розміри Європи, площа 30097 тис. кв. км. Найбільші міста (з населенням більше 1 млн.) - Каїр, Алжир, Лагос, Кіншаса, Абіджан, Кейптаун, Найробі, Касабланка, Аддіс-Абеба, Луанда, Дар-ес-Салам, Ель Гізу, Ібадан, Дуала, Могадішо; в центрі переважає однорідне плато, на півдні середня висота над рівнем моря становить1070 м, а на півночі блазько 400 м над рівнем моря. Середня висота Африки над рівнем моря становить 610 м, що в два рази більше ніж у Європі. Найвищі точки - гора Кіліманджаро 5900 м і гора Кенія 5200 м, найнижча точка - Лак Ассаі в Джібуті становить -144 м. Африка має кілька широких естуаріїв і тому в порівнянні з іншими континентами в неї відносно коротка берегова лінія (24000 км). Географічні екстремуми континентальної частини: мис Хафун на сході, мис Альмаді на заході, Рас Бен Секка на півночі і мис Агульхас на півдні. Сахель - це вузький пояс савани і рідколісся, що покриває 700 млн. гектарів у західній і центральній Африці; 75% площі континенту знаходиться в тропічній зоні, особливості: Велика рифтова система, у якій знаходиться основна кількість великих озер східної Африки (крім озера Вікторія), Атлаські гори на північному заході, Драконові гори на південному-сході, пустеля Сахара (найбільша пустеля у світі) на півночі, пустелі Намібійська, Калахарі і велика пустеля Кароо на півдні, ріки - Ніл, Заїр, Нігер, Замбезі, Лімпопо, Вольта і Померанчева; виробництво 30% світового видобутку корисних копалин, включаючи діаманти (51%) і золото (47%); 11% світового видобутку сирої нафти, 58% світового виробництва какао (Берег Слонової Кості, Гана, Камерун, Нігерія), 23% кави (Уганда, Берег Слонової Кості, Заїр, Ефіопія, Камерун, Кенія), 20% світового виробництва арахісу. (Сенегал, Нігерія, Судан, Заїр) і 21% твердої деревини (Нігерія, Заїр, Танзанія, Кенія); населення 610 млн. (1988).
УРЕ
АФРИКА— друга за величиною (після Азії) частина світу. Пл. 30,311 млн. км2. Екватор перетинає А. майже посередині. Протяжність А. з Пн. на Пд. — бл. 8000 км, з Зх. на Сх. — бл. 7500 км. Крайні точки материка: пн. — мис Бланко (Кап-Блан; 37°20' пн. ш.), пд. — мис Голковий (34°5' пд. ш.), зх. — мис Зелений (17°33' сх. д.), сх. — мис Рас-Хафун (51°24' сх. д.). На Пн. А. відокремлена від Європи Середземним м. та вузькою Гібралтарською прот.; з Азією сполучена Суецьким перешийком, прорізаним каналом; від Аравійського п-ова відокремлена Червоним м., Баб-ель-Мандебською прот. І денською зат. Зі Сх. А. омиває Індійський ок., в якому до А. відносяться о-ви Мадагаскар, Занзібар та Сокотра. Мадагаскар — найбільший з прилеглих до А. островів. Від материка його відокремлює Мозамбікська прот. На Зх. А. омиває Атлантичний ок., який утворює широко відкриту Гвінейську зат. В Атлантичному ок. до А. відносяться о-ви Мадейра, Канарські та о-ви Зеленого мису. Береги А. мало розчленовані, високі й круті. їх облямовують вузькі узбережні низовини. Природних бухт мало.
Фізико-географічний нарис
Рельєф А. дуже одноманітний, переважають рівнини та плоскогір'я. Пересіч. висота А. 750 м, при цьому сх. і пд. частини А. більш підвищені. Так, у пн., широкій частині А. переважають висоти 200—500 м над рівнем моря, на південь від 10° пд. ш.— 1000—2000 м, на Сх., в межах Східно-Африканського нагір'я, — понад 3000 м. Більша частина А. довгий час залишалася сушею, на поверхні її відбувалися інтенсивні процеси вивітрювання, тому великого поширення набули пенеплени, столові форми поверхні, ступінчасті плато "і нагір'я — зденудовані виступи кристалічного фундаменту (Абіссінське, Ахаггар та ін.). Між ними лежать великі улоговини — прогини фундаменту, заповнені продуктами вивітрювання (западини Калахарі, Конго, Чад). Протягом мезозою, палеогену і неогену в Сх. А. (від гирла р. Замбезі до Суецької зат.) утворилася найбільша в світі система розколів і грабенів, на місці яких виникло Червоне м., більшість озер Сх. А. та западина пустелі Данакіль, а також великі базальтові плато на Абіссінському нагір'ї. Вздовж системи грабенів розташовані згаслі та діючі вулкани А. Найвища вершина африканського материка — згаслий вулкан Кіліманджаро (5896 м). Часті сильні землетруси свідчать про активність тектонічних процесів у цих р-нах. До старод. масиву на Пн. А. прилягають молоді гори Атлас. Пд. окраїна материка облямована Капськими горами, які виникли на початку мезозою. На Пн. від цих гір простягається «Великий Уступ», його найвищою частиною є Драконові гори.
Геологічна будова
Геологічна будова А. нескладна. Майже весь материк А. являє собою древню платформу, на якій після протерозойської ери горотворні процеси не відбувалися. Лише на пн. та пд. окраїнах материка розташовані молоді гірські системи (Атлаські, Капські гори). В основі африканської платформи залягає комплекс докембрійських кристалічних порід, зібраних у складки і прорваних різними за віком інтрузіями гранітів, гранодіоритів, габро тощо. Палеозойські породи залягають на докембрії, місцями на кислих лавах і представлені комплексом пісковиків, сланців, доломітизованих вапняків та ін. порід. Породи палеозою слабо дислоковані. На протязі палеозойської ери африканська платформа була внутр. частиною великого південного континенту, відомого під назвою Гондвани. Мезозойська серія порід представлена континентальними утвореннями, складеними з різних пісковиків, глин, мергелів та ін. Мезозойська товща порід збагачена підземними водами, особливо в Сахарі. Палеогенові і неогенові відклади поширені гол. чин. на Пн. від екватора і представлені еоценовими вапняками та континентальними і лагунними відкладами. Визначним геологічним явищем на африканському континенті є грандіозні розломи, розташовані в сх. частині. Мінеральні багатства А., що пов'язані гол. чин. з докембрійськими утвореннями, представлені значними родовищами золота, олова, молібдену, хромітів, азбесту, торію, вольфраму, урану та алмазів. Гнейсова товща А. багата на графіт, особливо на о. Мадагаскар. Кембрійські утворення дуже багаті на родовища мідястих пісковиків (р-н Бельг. Конго, Пн. Родезії), які містять також кобальт і уран. Значні родовища урану відомі в Пд. А. З покладами верхнього палеозою та мезозою пов'язані родовища вугілля. В Бельг. Конго і Пд.-Африканському Союзі в мезозойських кімберлітах містяться кристали алмазів. По добуванню алмазів А. займає перше місце серед зарубіжних країн. В останні роки виявлено значні родовища нафти і горючого газу в Сахарі, Алжірі, Марокко, Тунісі, Анголі, Камеруні, Єгипті та Нігерії. В крейдових і палеогенових відкладах Пн. А. відомі багаті родовища фосфоритів.
Клімат
Більша частина А. лежить у тропічних зонах і тільки пн. та пд. окраїни — у субтропічних. А. — найтепліший з усіх материків. Найвища пересіч. місячна (липнева) т-ра спостерігається в Сахарі (до +40°); тут же констатована найвища т-ра для всієї Землі +58°. Пересіч. липневі т-ри (зимовий місяць Пд. півкулі) на пд. окраїнах А. не нижчі +12°, у пн. частині А. +25, +30°. Пересіч. січневі т-ри на Пн. становлять + 10°, на Пд. +30° (див. табл.). Розподіл опадів дуже нерівномірний. Найбільше (понад 3000 мм) опадів у приекваторіальній зоні (западина Конго, узбережжя Гвінейської зат.). В саванах, де чітко виявлений сухий період, опадів 1000—1300 мм на рік, причому мінімум припадає на зиму. Із збільшенням широти зростає тривалість посушливого періоду в саванах і зменшується кількість опадів. Найменше опадів у центральній ч. Сахари і на пд.-зх. узбережжі А. (пустеля Наміб). На пн. і пд. окраїнах А. більше опадів випадає взимку, літо сухе.
Гідрографія
Сітка річок на афр. континенті розміщена дуже нерівломірно. Величезні простори Сахари зовсім позбавлені постійних водотоків, в приекваторіальній смузі — густа сітка повноводних рік з широкими заболоченими долинами. Частина території А. належить до області внутр. стоку (пд. Сахара, Калахарі). Річки А. належать до басейну Атлантичного ок. (р. Ніл — найбільша в А., в нижній течії перетинає Сахару і впадає в Середземне м., р. Нігер — впадає в Гвінейську зат., р. Конго — найбільш повноводна в А.) та до бас. Індійського ок. (р. Замбезі). Ріки А. протікають через різні кліматичні обл. і характеризуються складним режимом. Профіль рівноваги русла їх здебільшого невироблений, багато порогів і водоспадів (пороги на р. Нілі, водоспади Стенлі і Лівінгстона на Конго, 72 водоспади на Замбезі, найбільший з яких — водоспад Вікторія). Озера зосереджені в Сх. Африці. Більшість з них тектонічного походження (Танганьїка, Ньяса, Рудольфа, Альберта, Ківу, Едуарда). Найбільше озеро А. — Вікторія (69,4 тис. км2). Воно займає прогин давнього фундаменту.В посушливих р-нах А. є багато безстічних, мілководних озер, що часто змінюють свої обриси (Чад, Нгамі, «шотти» в Атлаських горах).
Ґрунтово-рослинний покрив
В А. чітко виявлена зональність ґрунтового і рослинного покриву. На пн. узбережжі Гвінейської зат. та в бас. Серед. Конго на латеритних опідзолених грунтах поширені багаті на ліани й епіфіти багатоярусні тропічні ліси з великою кількістю видів дерев (фікуси, макаранги, оливкова і винна пальми, дерево кока, червоне та ебенове дерево). В зоні саван на червоних і червонобурих грунтах ростуть баобаби, акації, мімози, пальма дум, канделябровидні молочаї та різні трави. Великі площі в А. зайняті кам'янистими та піщаними пустелями.
Рослинний покрив пустель становлять розріджені ксерофіти. Для Сахари характерні: лишайник леканора, верблюдяча колючка, безлистий чагарник ретам; на засолених грунтах поширені галофіти. Рослинність піщаних просторів складається здебільшого з ефемерів. У западинах типу ваді ростуть акації і тамарикс; в оазисах культивують фінікову пальму. В заплаві Нілу ростуть лотоси. Пустельні простори на Гін. Зх. Калахарі багаті на сукуленти; в пустелі Наміб росте своєрідна рослина вельвічія. На субтропічних окраїнах А. на коричневих грунтах поширені вічнозелені чагарники. На схилах гір збереглися хвойні та мішані ліси.
Тваринний світ А. багатий і різноманітний. У Пн. А. водяться: безхвості мавпи мато, шакали, гієни, вівери, антилопи, дамани, страуси, кобри. Сахара є центром розведення одногорбого верблюда. В саванах і напівпустелях Ефіопської обл. живуть антилопи, зебри, жирафи, носороги, бегемоти, буйволи, слони, леви, леопарди, гепарди, гієни, гамадрили і павіани, грифи, страуси, цесарки, турачі, рябки та ін. В зоні тропічних лісів є людиноподібні мавпи — горили і шимпанзе; особливо багато птахів (дятли, одуди, сірі папуги), жуків та метеликів.
Природні райони. За природними умовами А. можна поділити на такі райони: Північна Африка — область Атлаських гір, що оточують внутрішнє плато; Сахара — найбільша в світі тропічна пустеля, що займає 1/3 пл. А.; Судан — область саван, що тягнеться від Атлантичного узбережжя до Абіссінського нагір'я; Екваторіальна — Західна і Центральна Африка — р-н тропічних лісів, що простягаються вздовж пд. схилів підвищень Пн. Гвінеї через більшу частину бас. Конго; Східна Африка — від Абіссінського нагір'я до р. Замбезі — область нагір'їв і плато висотою 1000 м і більше, розбитих скидами, з проявами вулканізму; Південна Африка — на Пд. від вододільного плато Конго — Замбезі, зайнята широкою западиною Калахарі, оточеною горами.
Населення. Загальна чисельність населення А. бл. 224 млн. чол. (1957), в т. ч. європейців бл. 6 млн. чол., тобто 3%. Населення в А. розміщене досить нерівномірно. На більшій частині території пересіч. густота його 2— 10 чол., а в долині і дельті Нілу — бл. 550 чол. на 1 км2. Густо заселені також басейн р. Нігеру та Південно-Африканський Союз. Великі міста А. зосереджені в країнах, найрозвинутіших у промисловому відношенні: в Пд.-Афр. Союзі, де міське населення становить 39%, та на середземноморському узбережжі Пн. А.
Населення А. — конгломерат численних племен і народностей, який утворився в результаті переселення аборигенів, вторгнення арабів з Азії та європейської колонізації. В антропологічному, мовному, соціально-економічному і культурному відношенні воно дуже різноманітне і належить до трьох великих рас. На Пд. від Сахари, в Зх. і Центр. Судані, верхів'ях Нілу, басейні Конго, в Сх. Тропічній.
Пд. А. живуть народи великої негроїдної раси, до якої належать: негрська раса (представники її характеризуються темним кольором шкіри, кучерявим волоссям, прогнатизмом, широким носом, але ці ознаки дуже мінливі); негрільська раса — низькорослі племена пігмеїв (зріст їх 141—142 см) — населяс тропічні ліси в басейнах рік Конго, Огоуе (має порівняно світлу шкіру, тонкі губи, широкий ніс); бушменська раса (бушмени і готтентоти) розселена в пустелі Калахарі і Пд.-Зх. А. (для неї характерний низький зріст, поєднання рис негроїдної раси з ознаками монголоїдної: плоске обличчя, жовта шкіра).
Вся Пн. А. до пд. меж Сахари населена народами індосередземноморської раси (араби, сгиптяни та ін.); їй властива порівняно смуглява шкіра, темні очі, вузьке обличчя і тонкий ніс.
У Пн.-Сх. А. живуть представники ефіопської раси (народи з темною шкірою червонуватого відтінку, темними волоссям і очима, правильними рисами обличчя, потовщеними губами). Це проміжна група між європеоїдами і негроїдами. Народи ефіопської раси (амхара, гала, тигре та ін.) розселені в р-ні Абіссінського нагір'я, на п-ові Сомалі.
О. Мадагаскар населяють народності мальгаші, (сакалава, мерина, бецилео), які належать до монголоїдної раси з домішкою негроїдної.
До європейської колонізації народи А. стояли на різних ступенях суспільного розвитку. Поряд з народами давньої високої культури — Єгипту, Пн. А., Зх. Судану та ін., — які в давні часи створили свої держави, в р-нах тропічних лісів та пустель жили племена, що зберегли багато рис первісного побуту. Європейська колонізація супроводилась жорстокою експлуатацією, руйнуванням культури, масовим винищенням корінного населення цілого ряду областей і затримала розвиток афр. народів. Мільйони африканців були поневолені і вивезені в країни Америки. У народів А. внаслідок різних умов їх історич. розвитку виробилися характерні етнографічні риси.
Сучасне арабо-берберське населення Пн. А. — землероби. В Єгипетському р-ні ОАР поширені ремісничі промисли (ткацтво, гончарство), розвивається промислове виробництво. Основне заняття населення Сх. Судану в долині Нілу— вирощування бавовнику; в пд. ч. Судану — скотарство, мотичне землеробство (сіють просо, бобові) та рибальство. Племена динка і барі здавна славились виплавкою заліза. Деякі сучасні пілотські племена (шилуки) зберегли первіснообщинні відносини і родовий лад. Населення Зх. Судану (волоф, серер, мандинго та ін.) вирощує рис, просо. Численні народи Ефіопії культивують пшеницю, теф та ін., розводять коней, мулів, кіз та овець. У господарстві народів Сх. А., п-ова Сомалі значне місце належить ремеслам: ткацтву, обробці дерева і металу. Типи поселень і будівель в окремих областях Ефіопії різноманітні (з тростини, трави, каменю, іноді шкіряні намети). Релігія — анімізм, мусульманство, християнство.
У землеробських народів Сх. А. (ваньямвезі та ін.) збереглася типова для тропічної А. підсічно-вогнева система землеробства (с.-г. культури — кукурудза, ячмінь, бобові, батат). У народностей баганда, базиба (в р-ні оз. Вікторія) основна культура — банани. Племена масаї, вагого та ін. відомі як скотарі (розводять рогату худобу— зебу). В Сх. А. поширені два типи будівель: циліндрична хата з конусоподібним дахом і прямокутні хати (тембе) з плоским дахом. Народам Сх. А. було відоме примітивне ткацтво — виготовлення мбугу — матерії з лубу.
Низькорослі народи Центр. А. — пігмеї — займаються мисливством, крім того, збирають коріння та плоди.
В господарстві народів Зх. Тропічної А. основне місце належить мотичному землеробству (в басейні Конго, на Гвінейському узбережжі). Основні с.-г. культури — ямс, маніок, просо, кукурудза, бавовник. В умовах тропічного лісу населення займається мисливством і рибальством (племена бангала). Народи Гвінеї і Конго, як і інші народи А., ще до приходу європейців знали обробку металів (племена нупе, іоруба та ін.).; і досі в пд. районах Конго збереглися давні способи плавки руди. Тепер частина населення працює в гірничій промисловості. Народи Зх. А. досягли високої майстерності в плетінні циновок, різьбленні по дереву.
В Пд. А. залишки бушменських і готтентотських племен займаються мисливством (до недавнього часу основна зброя їх — лук і стріли). Готтентоти в минулому заселяли значну територію Сх. А., степи Пд. А., займались скотарством, полюванням, виплавляли залізо. Цілі племена готтентотів були винищені європейськими колонізаторами. Залишки готтентотів (бл. 50—60 тис.) живуть в резерваціях Пд.-Зх. Африки.
Основне заняття населення о. Мадагаскар — мальгашів — вирощування рису на зрошуваних землях та скотарство. В їхній матеріальній культурі багато спільних рис з матеріальною культурою народів Індонезії (будова хат, обробка металу).
Мови
Мови населення А. різноманітні і належать до багатьох окремих мовних сімей; деякі з них охоплюють численні і споріднені мови, інші с локальними, малопоширеними. Певної усталеної класифікації африканських мов немає, багато з них ще не вивчені. Але прийнято вважати за основні такі мовні сім'ї (сім): семіто-хамітську, банту, манде (мандинго), суданську, нілотську, малайсько-полінезійську (мальгашську), індоєвропейську.
Семіто-хамітська сім'я мов (нею спілкується 74 млн. чол.) належить до флективних, має граматич. рід, систему відмінкових показників і поділяється на п'ять підгруп: семітська, до якої належать арабська мова (населення Алжіру, Тунісу, Єгипетського р-ну ОАР, Лівії, Марокко, Пн. ч. республіки Судану) і деякі мови Ефіопії (амхара, тиграї, тигре); кушитські мови — мови населення пн.-сх. частини А. (сомалі, гала, данакіль, беджа та ін.); берберські мови, якими розмовляють жителі оазисів Сахари, гірських р-нів Атласу (бербери, тамазигти, рифи, шльох, кабіли та ін.); мови чадської групи (або групи хауса) — мови населення Пн. Нігерії, Центральної ч. Судану на Пн. і Сх. від оз. Чад (хауса, котоко та ін.); мертва староєгипетська мова та коптська мова, що з неї розвинулась, витіснені арабською. Коптська мова зберігається лише у відправах християн Єгипту — коптів.
Мовами сім'ї банту користуються народи Центральної і значної частини Пд. А. — всього понад 63 млн. чол. Мови банту (та бантоїдні) — група споріднених мов, що охоплює кілька дуже схожих між собою мовних підгруп. Представники різних племен Сх. і Зх. узбережжя А. вільно розуміють одне одного. Це пояснюється однаковим словниковим складом, подібною граматичною (аглютинативною) будовою (тотожні афікси, частини мови, дієвідмінювання). Мовам банту властиві граматичні іменникові класи, тобто класи людей, тварин, рослин, речей тощо. Мови народностей банту: суахілі, зулу, коса, суто (мова народності басуто), чвана (мова народності бечуанів) та ін. Латинізованим письмом цих мов друкуються газети, книги. На території Бельгійського Конго із мов банту найрозвиненішими є 4: луба (мова народностей кілуба і чілуба), лінгала, кіконго, кінгвана.
Мовами банту розмовляють також деякі групи т. з. пігмеїв: батуа, бабінга та ін. Мови сх.-бантоїдної групи — це мови населення сх. р-нів Пд. Нігерії (ібібіо-ефік, бамілеке та ін.). Мови центр.-бантоїдної групи (мосі-грусі) поширені серед народів, які живуть в саванах Зх. Судану і у великому вигині Нігеру (мосі, грусі, гурма та ін.). Зх.-бантоїдною (атлантичною) групою мов спілкуються численні народи і племена Атлантичного узбережжя Зх. А. (волоф, серер та ін.).
Мовами сім'ї манде (мандинго) говорять бл. 22 млн. чол. (мандинго, сонінке та ін.) верхів'їв Нігеру і Сенегалу, народи гвінейського узбережжя — акан, еве, бакве, іджо та ін. Мови манде мають спільний основний словниковий фонд і подібну граматичну будову.
Суданськими мовами спілкуються бл. 50 млн. чол. — народи Центр. Судану (азан-де, мору-маді, мангбету). До суданської сім'ї мов належать численні ще недостатньо вивчені підгрупи мов: нільсько-чадська (35 мов), нільсько-екваторіальна (24 мови), нільсько-ефіопська (20 мов) та багато ін. В окрему підгрупу виділяють мови Кордофану (населення Сх. Судану на Пд. від Ель-Обейда). Граматична структура цих мов з односкладовим коренем дуже різноманітна. Найважливіші суданські мови — багірмі, азанде, мангбету та ін.
Пілотськими мовами розмовляє бл. 6 млн. чол. населення верхів'я Нілу (шилуки, нуери, динка, масаї та ін. племена республіки Судан, Кенії та Пн. Танганьїки). Пілотська сім'я мов поділяється на пд.-зх. і пд.-сх. групи, які мають однакові основний словниковий фонд, форми дієслів та займенників. Койсанські мови готтентотів і бушменів поширені в Пд. А. До них належать також мови гірських дамарів і сандаве, якими розмовляють великі групи населення Танганьїки. Для койсанських мов характерні т. з. цмокаючі значимо роздільні звуки. В цих мовах, як і в мовах ін. народів А., велику роль відіграють музичні тони.
До малайсько-полінезійської сім'ї мов належить аглютинативна мальгашська мова населення о. Мадагаскар (4,5 млн. чол.). Частини мови в ній мало диференційовані, відсутні відмінки, дієвідміни, категорії роду і числа; більшість слів двоскладові.
Індоєвропейська сім'я мов А. (бл. 6 млн. чол.) поділяється на 3 групи: германську, романську та індійську. Англійці, африканери (бури), метиси, ліберійці населяють Пд.-Африканський Союз, Пд.-Зх. А., Пд. Родезію, атлантичне узбережжя Ліберії. Французи, іспанці, італійці живуть переважно на середземноморському узбережжі Марокко, Алжіру, Тунісу, Лівії; гінді, гуджаратці, таміли займають узбережжя Кенії, Танганьїки, Мозамбіку, Пд.-Африканського Союзу. Всі ці народи користуються мовами своєї батьківщини. Корінне афр. населення і переселенці з Азії (індійці, малайці), а також метиси зазнають расової дискримінації з боку свроп. колонізаторів.
Політичний поділ
Після другої світової війни 1939—45 імперіалістичні д-ви під тиском зростаючого національно-визвольного руху були змушені визнати незалежність Лівії, Судану, Марокко, Тунісу, Гани, Гвінеї. Колишня колонія Італії Ерітрея 1950 була приєднана на правах автономії до Ефіопії. Пд.-Зх. А., всупереч рішенню ООН, анексована Пд.-Афр. Союзом. Перелічені країни разом з Єгипетським районом ОАР, Ліберією, Пд.-Афр. Союзом займають понад 30% тер. Африки з нас. 90, млн. чол. Проте значна частина афр. країн ще перебуває на становищі колоній. Володіння Великобританії: Федерація Родезії і Ньясаленду, Нігерія, Кенія, Уганда, Гамбія, частина Сомалі, Сьєрра-Леоне, Занзібар, Басутоленд, Бечуаналенд, Свазіленд, о-ви Маврікій, Св. Єлени, Сейшельські; підопічні території — Танганьїка, Британський Камерун. Володіння Франції: Алжір, т. з. «республіки»: Сенегал, Судан, Дагомея, Верхня Вольта, Нігер, Берег Слонової Кості, Маврітанія, Конго, Центр. Африка (кол. тер. Убангі-Шарі), Габон, Чад, «республіка» Мадагаскар, частина Сомалі, о. Реюньйон; підопічні території — франц. Камерун, Того. Володіння Бельгії: Конго Бельгійське; підопічна територія Руанда-Урунді. Володіння Іспанії: Гвінея Іспанська, Зх. Сахара. Володіння Португалії: Ангола, Мозамбік та ін. Підопічна територія Італії — частина Сомалі. Народи залежних і колоніальних територій А. ведуть активну боротьбу за свою незалежність і національне визволення з-під гніту імперіалістичних держав.
|
