МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ
Бердичівський політехнічний коледж
Контрольна робота
з дисципліни “Основи охорони праці”
(шифр 8211)
Виконав:
студент групи Пзс-604
ГОРПИНИЧ
Олександр Олександрович
Перевірив:
викладач
ТАРАСЮК Валерій Васильович
м. Бердичів
2008 р.
Зміст
1. Надати характеристику технічному опосвідченню вантажо-під'ємних машин
2. Вплив робочого освітлення на безпечність і продуктивність праці
3. Види і системи освітлення
Список використаної літератури
Усі підіймально-транспортні машини в залежності від свого призначення можна поділити на дві групи
транспортувальні;
вантажопідіймальні машини.
До транспортувальних машин можна віднести елеватори, конвеєри та інше.
Вантажопідіймальні машини можна класифікувати як підіймачі та крани.
Серед підіймачів найбільш поширені - ліфти, електро та автонавантажувачі.
Серед вантажопідіймальних кранів широко використовуються:
баштові крани;
козлові крани;
мостові крани;
кран-балки
електроталі.
Аналіз травматизму при експлуатації підіймально-транспортних машин в різних галузях промисловості показує, що більшість нещасних випадків, а серед них - з важким наслідком, - припадає на роботи при виконанні котрих використовуються вантажопідіймальні машини.
Робоча зона вантажопідіймальних машин є небезпечною зоною. Вона є джерелом виробничої небезпеки для обслуговуючого персоналу та сторонніх осіб, котрі можуть опинитися тут. Робота біля вантажопідіймальних та транспортних машин є джерелом підвищеної небезпеки, тому що виконувати роботи за допомогою цих машин можна лише знаходячись в середині зони їхньої дії.
Небезпеки, з котрими стикаються люди, пов’язані переважно з ненавмисним контактом з рухомими частинами обладнання та можливими ударами від предметів, що подають, а також при висипанні частини вантажу і з падінням самого обладнання. Це стосується і самохідного обладнання, котре нерідко переміщується з великою швидкістю. В цьому випадку додається наїзд та удар при зіткненні.
Особливістю підіймально-транспортних машин є переміщення цих машин та вантажів, котрі ними переміщуються. Конструкція підіймально-транспортних машин містить велику кількість рухомих частин. Це зумовлює їх потенційну травмонебезпечність.
Під час роботи вантажопідіймальних кранів велика імовірність динамічного впливу на елементи будівельних конструкцій. Внаслідок обриву канатів та ланцюгів, за котрі підіймається вантаж, можливі важкі наслідки: руйнування крана при перевантажені або втраті стійкості, "набігання" вантажу на елементи конструкції крана або його зісковзування з вантажо-захоплювального пристрою.
До вантажопідіймальних кранів ставляться підвищені вимоги щодо міцності та надійності їх кінематичних ланок, а також їх стійкості. Оскільки керування більшістю кранів здійснюється з кабін, розташованих на них, та необхідно дотримуватись вимог щодо профілактики травматизму і загорань під час їх експлуатації. Актуальною є проблема забезпечення відповідних умов праці, зокрема оптимальних або допустимих або допустимих значень параметрів мікроклімату, чистоти повітря робочої зони, освітлення, зниження вібрацій та шуму.
Вантажопідіймальні крани повинні бути обладнані наступними запобіжними пристроями:
сигналізацією;
кінцевими вимикачами для автоматичної зупинки механізмів пересування крану;
обмежувачем вантажопідйомності;
обмежувачем та вказівником висоти підіймання стріли;
обмежувачем висоти підіймання гака;
обмежувачем повороту башти;
обмежувачем пересування крана;
протиугінними пристроями;
показником нахилу (нахиломір);
анемометрами;
звуковим сигналізатором небезпеки наближення до ЛЕП.
Робоче освітлення призначене для забезпечення виробничого процесу, переміщення людей, руху транспорту і є обов‘язковим для всіх виробничих приміщень.
Найменша освітленість робочих поверхонь у виробничих приміщеннях регламентується СНиП П-4-79 і визначається, в основному, характеристикою зорової роботи. Норми носять міжгалузевий характер. На їх основі, як правило, розробляють норми для окремих галузей промисловості.
В СНиП Н-4-79 вісім розрядів зорової роботи, із яких перших шість характеризуються розмірами об'єкту розпізнавання. Для І-V розрядів, які окрім того мають ще і по чотири підрозряди (а, б, в, г), нормовані значення залежать - не тільки від найменшого розміру об'єкта розпізнавання, але і від контрасту об'єкта з фоном та характеристики фону. Найбільша нормована освітленість складає 5000 лк (розряд Іа), а найменша - ЗО лк (розряд УІІІв).
Серед факторів зовнішнього середовища, що впливають на організм людини в процесі праці, світло займає одне з перших місць. Адже відомо, що майже 90%. всієї інформації про довкілля людина одержує через органи зору. Під час здійснення будь-якої трудової діяльності втомлюваність очей, в основному, залежить від напруженості процесів, що супроводжують зорове сприйняття. До таких процесів відносяться адаптація, акомодація та конвергенція.
Адаптація - пристосування ока до зміни умов освітлення (рівня освітленості).
Акомодація - пристосування ока до зрозумілого бачення предметів, що знаходяться від нього на неоднаковій відстані за рахунок
зміни кривизни кришталика.
Конвергенція-здатність ока при розгляданні близьких предметів займати положення, при якому зорові осі обох очей перетинаються на предметі.
Освітлення відіграє важливу роль у житті людини. Біля 90% інформації сприймається через зоровий канал, тому правильно виконане раціональне освітлення має важливе значення для виконання всіх видів робіт. Світло є не тільки важливою умовою роботи зорового аналізатора, але й біологічним фактором розвитку організму людини в цілому Для людини день і ніч, світло і темрява визначають біологічний ритм - бадьорість та сон. Отже, недостатня освітленість або її надмірна кількість знижують рівень збудженості центральної нервової системи і, природньо, активність усіх життєвих процесів. Раціональне освітлення є важливим фактором загальної культури виробництва. Неможливо забезпечити чистоту та порядок у приміщені, в якому напівтемрява, світильники брудні або в занедбаному стані.
Стан освітлення виробничих приміщень відіграє важливу роль і для попередження виробничого травматизму. Багато невгасних випадків на виробницві стається через погане освітлення. Втрати від цього становлять досить значні суми, а, головне, людина може загинути або стати інвалідом. Раціональне освітлення повинно відповідати таким умовам: бути достатнім (відповідним нормі); рівномірним; не утворювати тіней на робочій поверхні; не засліплювати працюючого; напрямок світлового потоку повинен відповідати зручному виконанню роботи. Це сприяє підтримці високого рівня працездатності, зберігає здоров'я людини та зменшує травматизм.
За своєю природою світло - це видиме випромінювання електромагнітних хвиль довжиною від 380 до 780 нм (1 нм дорівнює 10~9 м). Видиме світло (біле) є складовою цілого ряду кольорів, які залежать від довжини електромагнітних хвиль: фіолетовий 380...450 нм; синій 450...510 нм; зелений 510...575 нм; жовтий 575...620 нм; червоний 620...750 нм. Випромінювання вище 780 нм називають інфрачервоним, нижче 380 нм - ультрафіолетовим.
Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути трьох видів:
1. Природне - це пряме або відбите світло сонця (небосхилу), що освітлює приміщення через світлові прорізи в зовнішніх огороджувальних конструкціях.
2. Штучне - здійснюється штучними джерелами світла (лампами розжарювання або газорозрядними) і призначене для освітлення приміщень у темні години доби, або таких приміщень, які не мають природного освітлення.
3. Сполучене (суміщене) - одночасне поєднання природного і штучного освітлення.
Освітлення виробничих приміщень може бути природним, штучним і суміщеним. Освітлення називається суміщеним, коли в світлий час доби недостатнє за нормами природне освітлення доповнюють штучним.
Природне освітлення має велике гігієнічне значення, яке полягає в сильній тонізуючій дії на організм людини.
Тривала відсутність природного (сонячного) світла гнітючого діє на психіку людини, сприяє розвитку почуття тривоги, знижує інтенсивність обміну речовин в організмі, послаблює реактивність організму, сприяє розвиткові короткозорості та втомлюваності. Тому санітарні норми передбачають обов’язкове природне освітлення усіх виробничих, адміністративних, підсобних і побутових приміщень, без якого можна обійтись тільки у виняткових випадках. Наприклад, у приміщеннях, де обслуговуючий персонал виробничим процесом (на складах, які розміщуються в підвалах тощо). У цих випадках влаштовують електричне освітлення.
Природне освітлення може бути боковим - крізь світлові прорізи в зовнішніх стінах; верхнім - крізь світлові ліхтарі в покрівлях, а також прорізи в місцях перепадів висот суміжних прильотів будівлі; комбінованим - крізь прорізи для бокового і верхнього освітлення.
Для створення раціонального освітлення необхідно нормувати рівень освітленості на робочих поверхнях. Однак таке нормування природного світла викликало б великі труднощі, тому що освітленість коливається в дуже широких межах і залежить від пори року, дня, хмарності, відбиваючих властивостей поверхні землі (сніг, трав’яний покрив, асфальт тощо).
Штучне освітлення виробничих ділянок і будівель може бути загальним, місцевим і комбінованим.
Загальне освітлення установлюють для створення необхідної освітленості по всьому виробничому приміщенню. Воно може бути як рівномірним (при симетричному розташуванні світильників), так і підсиленим на окремих ділянках виробничого приміщення за рахунок їхнього локалізованого розташування. Загальне освітлення застосовують у помешканнях, де за умовами роботи потрібна освітленість не більш 50 лк і де застосування місцевого освітлення пов’язане з технічними труднощами.
Місцеве освітлення поділяють на стаціонарне і переносне. Використання тільки місцевого освітлення в умовах промислових підприємств не допускається внаслідок того, що велика різниця в освітленості робочих місць і оточуючого їх простору створює передумови до виникнення нещасних випадків і зниження продуктивності праці. Переносне місцеве освітлення дозволяється тільки під час виконання разових і періодичних робіт.
Комбіноване освітлення застосовують для створення високих рівнів освітленості на робочих поверхнях завдяки одночасному використанню системи загального і місцевого освітлення. Норми освітленості в експлуатаційних підприємствах цивільної авіації.
безпосередньо на робочих місцях. Застосування лише місцевоп освітлення не допускається з огляду на небезпеку виробничого травматизму та професійних захворювань. За функціональним призначенням штучне освітлення поділяєтьс! на робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне, чергове. Робоче освітлення призначене для забезпечення виробничого процесу, переміщення людей, руху транспорту і є обов'язковим для всіх виробничих приміщень.
Аварійне освітлення використовується для продовження роботи у випадках, коли раптове відключення робочого освітлення, та пов'язане з ним порушення нормального обслуговування обладнання може викликати вибух, пожежу, отруєння людей, порушення технологічного! процесу. Мінімальна освітленість робочих поверхонь при аварійному; освітленні повинна складати 5% від нормованої освітленості робочого1 освітлення, але не менше 2 лк.
Евакуаційне освітлення призначене для забезпечення евакуації людей з приміщень при аварійному відключенні робочого освітлення. Його необхідно влаштовувати в місцях, небезпечних для проходу людей;
в приміщеннях допоміжних будівель, де можуть одночасно знаходитись більше 100 чоловік; в проходах; на сходових клітках, у виробничих приміщеннях, в яких працює більше 50 чоловік. Мінімальна освітленість на підлозі основних проходів та на сходах при евакуаційному освітленні повинна бути не менше 0,5 лк, а на відкритих майданчиках - не менше 0,2 лк.
Охоронне освітлення влаштовується вздовж меж території, яка охороняється в нічний час спеціальним персоналом. Найменша освітленість повинна бути 0,5 лк на рівні землі.
Чергове освітлення передбачається у неробочий час, при цьому, як правило, використовують частину світильників інших видів штучного освітлення.
Природне освітлення має важливе фізіолого-гігієнічне значення для працюючих. Воно сприятливо впливає на органи зору, стимулює фізіологічні процеси, підвищує обмін речовин та покращує розвиток.
1. Джигерей В. Безпека життєдіяльності. - К., 2000.
2. Желібо Є. П, Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності. - К., 2002.
3. Пістун І.П. Безпека життєдіяльності. - Суми, 2000.
4. Бедрій Я.І., Геврик Є.О., Кіт І.Я., Мурін О.С., Єнкало В.М. Охорона праці. - Л., 2000.
5. Гончарова Г.С. Охорона праці. - Х., 1994.
|
