Шпаргалка: Фінансова політика та бюджетний процес

Перелік питань

1. Суть і функції фінансів

3. Фінансова політика та її основні принципи і напрями

2. Передумови ефективного функціонування фінансів

4. Принципи бюджетної системи

5. Суть і структура фінансового механізму

6. Фінансова система та її основні елементи

7. Управління державними фінансами

9. Сутність і функції фінансів підприємств

10. Фінансові результати та фактори що на них впливають

11. Бюджетна система України

12. Доходи і видатки місцевих фінансів

13. Фактори що впливають на внутрішню фінансову політику

14. Дефіцит бюджету його суть та напрямки подолання

15. Види бюджетного дефіциту

16. Суть і етапи бюджетного процесу

17. Суть місцевих фінансів, їх структура та функції

18. Видатки державного бюджету

19. Доходи державного бюджету

20. Функції Державного бюджету:

21. Державний бюджет: Суть та призначення

22. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань

23. Структура та механізм функціонування державного боргу.

24. Посередники фінансового ринку

26. Прямі та непрямі податки

27. Суть місцевих фінансів, їх структура та функції

28. Форми внутрішнього державного кредиту

29. Основні джерела доходів і видатків місцевих бюджетів

31. Взаємозв’язок між такими поняттями, як податки, податкова система і податкова політика

32. Елементи системи оподаткування

33. Прямі та непрямі податки

34. Класифікація податків за різними ознаками

35. Характеристика податків, виділених в ході їх класифікації

36. Функції податків та принципи оподаткування

37. Відмінність державного і банківського кредиту. Принципи кредитування

38. Джерела погашення внутрішніх державних позик. Джерела погашення внутрішніх державних позик

39. Методи Управління державним боргом

40. Розкрийте поняття: сальдо торгівельного балансу, рефінансування і реструктуризація державного боргу, номінальний і реальний державний борг

41. Форми державного боргу

42. Зовнішній державний борг. Джерела погашення внутрішніх зовнішніх державних позик

43. Класифікація державних цільових фондів

44. Класифікація фондів цільового призначення

45. Пенсійний фонд України: джерела його формування та напрямки використання.

46. Фонд соціального страхування на випадок безробіття

47. Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

48. Класифікація фінансових ринків

49. Ринок цінних паперів

50. Ринок фінансових послуг

51. Інструменти фінансового ринку

52. Види цінних паперів, які обертаються на фондовому ринку України

53. Класифікація фінансового ринку та його інструменти

54. Функції та види страхування

55. Класифікація страхування

56. Розкрийте сутність понять: страховий тариф, страхова сума, страхові внески, страхові збитки, страхове мвідхкодування.

57.59. Страхові посередники. Порівняльна характеристика особистого та майнового страхування

58. Субєкти та посередники страхового ринку

60. Поняття призначення та функції міжнародних фінансів

1. Суть і функції фінансів

Фінанси - це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу ВВП і національного доходу.

Отже, фінанси безпосередньо пов'язані з грошовими відносинами, але не тотожні їм.

Функціонування фінансів забезпечується через фінансову систему.

На практиці ця система включає різноманітні фінансові інститути, які суспільство використовує з метою забезпечення кругообігу фінансових ресурсів різної цілеспрямованості, і поділяється на: державні фінанси; фінанси підприємств і організацій; фінанси населення.

Фінанси виконують наступні функції: регулюючу, розподільчу та контрольну.

Регулююча функція фінансів базується на правовій регламентації грошових відносин у суспільстві. Для забезпечення регулюючої функції застосовується набір фінансових інструментів, передусім податків. З їхньою допомогою держава впливає на різні сторони фінансово-економічного розвитку.

Розподільча функція фінансів пов'язана передусім з розподілом та перерозподілом суспільного продукту й національного доходу для задоволення різних потреб народного господарства й населення.

Контрольну функцію фінанси виконують у процесі утворення й використання грошових ресурсів. Цей контроль має встановлюватися за пропорціями в розподілі й раціональним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів шляхом з'ясування відповідності розміру фондів наміченим цілям.

2. Передумови ефективного функціонування фінансів

Передумовами виникнення фінансів є:

- існування та розвиток товарно-грошових відноси

- існування держави та виконання нею своїх обов’язків

- дія економічних законів на ринку

3. Фінансова політика та її основні принципи і напрями

Фінансова політика - це сукупність заходів держави з організації та використання фінансів для забезпечення економічного й соціального розвитку країни.

Фінансова політика є складовим елементом економічної політики держави, в якій визначаються:

- основні напрями розвитку народного господарства країни;

- загальний обсяг фінансових ресурсів держави;

- джерела утворення фінансових ресурсів і напрямки їх використання;

- створення ефективної системи управління фінансами;

- опрацювання досконалого механізму регулювання та стимулювання економічно-соціальних процесів у державі за допомогою фінансових інструментів.

Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства та соціальними групами населення, територіями.

Загальні принципи фінансової політики, на основі яких вона ґрунтується:

- постійне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності й підвищення рівня зайнятості населення;

- мобілізація й використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій населення;

- вплив за допомогою фінансового механізму на раціональне використання природних ресурсів і заборону технологій, що загрожують здоров'ю людини.

4. Принципи бюджетної системи

1.Принцип єдності бюджету означає існування єдиного рахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи.

2.Принцип збалансованості означає,що видатки повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період.

3.Державний бюджет України, бюджет Автономної Республіки Крим, місцеві бюджети є самостійними.

4. Принцип повноти полягає у відображенні в бюджеті усіх доходів і видатків.

5.Принцип обгрунтованості означає, що бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил.

6. Принцип ефективності полягає в тому, що при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

7. Принцип субсидіарності - це розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами, який грунтується на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача.

8. Принцип цільового використання бюджетних коштів полягає у використанні їх тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями.

9. Принцип справедливості забезпечує базування бюджетної системи України на засадах справедливого розподілу суспільного багатства в країні.

10. Принцип публічності та прозорості означає, що державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними радами.

11.Принцип відповідальності учасників бюджетного процесу вимагає відповідальності їх за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.

5. Суть і структура фінансового механізму

Фінансовий механізм - це сукупність форм і методів управління фінансовою діяльністю держави, які застосовуються суспільством з метою забезпечення умов для економічного та соціального розвитку країни.

За допомогою фінансового механізму здійснюється широкомасштабний розподіл і перерозподіл створюваного в державі ВВП відповідно до основних положень фінансової політики.

Функціонування фінансового механізму відбувається у процесі формування, розподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів для задоволення потреб держави і окремих суб'єктів господарювання.

Фінансовий механізм - найбільш динамічна частина фінансової політики, його зміни відбуваються у зв'язку з вирішенням різноманітних тактичних завдань, і тому фінансовий механізм чутливо реагує на всі особливості поточного стану в економіці та соціальній сфері країни.

Структура фінансового механізму

Основними складовими фінансового механізму є:Фінансове планування, Фінансові показники, Фінансові важелі,Норми і нормативи, Фінансове право, Інформаційне забезпечення, Фінансовий контроль.

6. Фінансова система та її основні елементи

Фінансова система - це сукупність окремих її ланок, що мають особливості в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів для фінансового забезпечення економічних і соціальних потреб суспільства в цілому, окремих його верств населення, господарських структур. окремих громадян. Ці фінансові ресурси зосереджуються в розпорядженні держави, підприємницького сектора економіки (фінанси підприємницьких структур), певних фінансових інститутів, домогосподарств.

Фінансова система охоплює сукупність економічних відносин, на основі яких створюються і використовуються відповідні фонди ресурсів, з одного боку, а з іншого - це система органів, що організують ці відносини.

Державна фінансова система розвинутих країн включає такі ланки: державний бюджет, місцеві фінанси, спеціальні позабюджетні фонди та фінанси державних корпорацій.

7. Управління державними фінансами

Державні фінанси – сукупність розподільчих, перерозподільчих відносин, що виникають у процесі формування та використання фінансових ресурсів держави які призначені для виконання державою своїх функцій.

В Україні управління фінансами здійснює Міністерство фінансів. Реалізуючи фінансову політику держави, Міністерство фінансів України забезпечує її втілення в життя шляхом впливу на збільшення доходів бюджету через аналіз показників розвитку чи спаду економіки. Таку роботу Міністерство фінансів виконує разом з Міністерством економіки України.

Державне казначейство організовує та здійснює виконання державного бюджету, здійснює управління доходами і видатками державного бюджету, проводить операції з наявними бюджетними коштами, включаючи іноземну валюту.

Державне казначейство разом із Національним банком та Міністерством фінансів здійснює управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом та його обслуговування.

Важливу роль у мобілізації надходжень доходів до бюджету виконує Державна податкова адміністрація.

Рахункова палата Верховної Ради України . Основними завданнями її є організація та проведення контролю за своєчасним виконанням доходної та витратної частин державного бюджету.

Державна контрольно-ревізійна служба України та її органи на місцях контролюють використання коштів бюджетів усіх рівнів і коштів державних цільових фондів, бюджетних позик та кредитів, а також використання матеріальних цінностей та нематеріальних активів, що перебувають у державній або комунальній власності.

Комітет з нагляду за страховою діяльністю видає ліцензії страховим компаніям на здійснення страхової діяльності та проводить перевірки щодо дотримання ними законодавства про страхування.

Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку здійснює реєстрацію випуску цінних паперів, видає ліцензії фінансовим посередникам, регулює операції з цінними паперами, здійснює нагляд за діяльністю суб'єктів фінансового ринку.

Пенсійний фонд є фондом цільового призначення на пенсійне забезпечення громадян.

Фонди соціального страхування відносяться до цільових позабюджетних страхових фондів і акумулюють кошти на виплату грошових допомог у разі нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, тимчасової втрати працездатності та на випадок втрати місця роботи.

9. Сутність і функції фінансів підприємств

Фінанси підприємств - це економічні відносини, що пов'язані з рухом грошових потоків, формуванням, розподілом і використанням доходів і грошових фондів суб'єктів господарювання в процесі відтворення.

Це відносно самостійна сфера фінансових відносин, яка має свої принципи функціонування та специфіку організації та реалізації притаманних фінансам функцій.

Фінансова діяльність підприємств відображається у грошових потоках, які характеризують різноманітні та різносторонні відносини.

Організація і функціонування фінансів підприсмницьких структур грунтується на відповідних принципах.

В основу організації фінансів підприємств покладено комерційний розрахунок, притаманний ринковій економіці. Його метою є одержання максимального прибутку при найменших витратах та мінімальному можливому ризику.

У процесі відтворення фінанси підприємств як економічна категорія проявляються та виражають свою суть, свою внутрішню властивість через такі функції:

- формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності;

- розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення операційної виробничої та інвестиційної діяльності, для виконання своїх фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, господарюючими суб'єктами;

- контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення.

10. Фінансові результати та фактори що на них впливають

Фінансові результати - це зіставлення валових доходів і валових витрат, регламентованих податковим законодавством.

Перевищення валових доходів над витратами дає прибуток; перевищення витрат над доходами - збиток.

Прибуток - мета підприємницької діяльності і водночас - джерело витрат для розвитку виробництва. Це одна з основних фінансових категорій ринкової економіки.

У прибутку концентруються фінансові інтереси всіх суб’єктів підприємницької діяльності, він характеризує ефективність виробництва, свідчить про примноження фінансових ресурсів.

Оскільки балансовий прибуток (збиток) як фінансовий результат виробництва є інтегральним показником, то на нього впливають різні фактори:

макроекономічні (зовнішні):

- попит;

- пропозиція;

- мікроекономічні (внутрішні):

- обсяги виробництва;

- собівартість продукції;

- якість продукції.

В той же час обсяги виробництва підприємства залежать:

- від використання основних засобів (забезпеченість основними засобами і віддача основних засобів);

- від використання трудових ресурсів (кадрова забезпеченість і використання);

- від використання матеріальних ресурсів (матеріало-забезпеченість - ритмічність поставок, наявність оборотних коштів, залучення кредиту; матеріаловіддача).

Таким чином, формування фінансових результатів визначається дуже великою кількістю факторів, які характеризують різні сторони фінансово-господарської діяльності підприємств

11. Бюджетна система України

Бюджетна система України – обєднання всіх складових частин бюджету на єдиних принціпах.

Бюджетна система складається з Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів.

Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджету України є зведеним бюджетом України. Зведений бюджет України використовується для аналізу і визначення засобу державного регулювання економічного і соціального розвитку України.

Бюджет Автономної Республіки Крим об'єднує республіканський бюджет і бюджети районів і міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим.

До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні в містах, селищні і сільські бюджети.

Бюджет області об'єднує обласний бюджет і бюджети районів і міст обласного підпорядкування.

Бюджет району об'єднує районні бюджети, бюджети міст районного підпорядкування, селищні і сільські бюджети.

Бюджет міста, що має районний поділ, об'єднує міський бюджет і бюджет районів, що входять у його склад.

12. Доходи і видатки місцевих фінансів

Місцеві фінанси – система формування, розподілу й використання грошових та інших фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них завдань та функцій.

Джерела доходів місцевих бюджетів:

1. Власні доходи – надходження, які формуються на території підзвітних місцевим органам влади. До них належать: плата за землю, місцеві податки та збори, податок з власників транспортних засобів, податок на прибуток комунальних підприємств, сільськогосподарський прибуток.

2. Закріплені – доходи які закріплюються за певним бюджетом. До них належать: податок з доходів фізичних осіб, державне мито, ліцензійні збори, збори за державну реєстрацію, плата за торгівельний патент.

3. Регульовані – податки які розподіляються між державним та місцевими бюджетами за встановленими нормами. До них належать: платежі за забруднення навколишнього середовища.

До видатків місцевих бюджетів належать:

- місцеву пожежну охорону

- початкову та середню школу

- охорону здоровя

- дорожнє господарство

- благоустрій

- працевлаштування безробітних

- екологічні проблеми

13. Фактори що впливають на внутрішню фінансову політику

На фінансову політику впливають внутрішні й зовнішні фактори. До внутрішніх факторів відносять:

а) форму власності на основні засоби виробництва;

б) структуру економіки;

в) соціальний склад населення;

г) рівень добробуту населення та прибутковість юридичних осіб;

д) стан розвитку економіки й організацію грошового обігу;

є) стабільність грошової одиниці;

є) досконалість податкової, цінової та кредитної політики.

До зовнішніх факторів відносять залежність держави від економічних відносин з іншими країнами щодо поставок сировини, матеріалів, інших природних ресурсів; обміну технологіями, взаємовідносин, пов'язаних із державним кредитом і ступенем інтеграції у світову економічну систему. На фінансову політику держави мають вплив і інші фактори, які визначаються тими економічними умовами, що складаються на конкретному етапі її розвитку. Отже, можна говорити про те, що фінансова політика є динамічним процесом, який змінюється і коригується виходячи з нагальних практичних потреб.

14. Дефіцит бюджету його суть та напрямки подолання

Бюджетний дефіцит являє собою перевищення видатків бюджету над його доходами.

Види державного дефіциту:

1. Касовий дефіцит – нестача коштів у бюджеті в результаті незбігу терміну надходження грошей та здійснення видатків.

2. Активний бюджетний дефіцит характеризується інвемтуванням коштів на розвиток економіки.

3. Пасивний бюджетний дефіцит характеризується спрямуванням коштів на покриття поточних витрат.

Бюджетний дефіцит перешкоджає розв'язанню економічних і соціальних проблем не тільки в конкретній країні, але й впливає на економічну ситуацію в інших країнах.

Теоретично можна виділити чотири основних напрямки подолання дефіциту бюджету:

— збільшення дохідної частини бюджету;

— скорочення видаткової частини бюджету;

— здійснення внутрішніх і зовнішніх позик;

— проведення грошової і кредитної емісії.

1. Збільшення дохідної частини бюджету — може бути пов'язаний з проведенням оптимальної податкової політики, яка б стимулювала виробників до розвитку виробництва і збільшення його обсягів.

2. Скорочення витрат державного бюджету . Сюди варто насамперед віднести скорочення витрат на народне господарство, зменшення до мінімуму участі держави у виробничих інвестиціях. Скорочення видаткової частини бюджету може бути досягнуте за рахунок зменшення усіх видів дотацій, субвенцій.

3. Скорочення дефіциту бюджету — здійснення внутрішніх і зовнішніх позик, тобто пошук джерел фінансування дефіциту, що склався.

15. Види бюджетного дефіциту

Бюджетний дефіцит — це перевищення видатків бюджету над його доходами

Види державного дефіциту

Циклічний дефіцит бюджету — це дефіцит, який є результатом циклічного падіння виробництва (скорочення національного доходу та обсягу виробництва) внаслідок кон'юнктурних коливань.

Структурний дефіцит бюджету — це дефіцит, який є результатом дискреційної політики (встановлення ставок оподаткування, виплати на соціальне забезпечення, розмір оборонних видатків).

За формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на відкритий і прихований:

Відкритий - офіційно визнаний у законі про бюджет;

Прихований - офіційно не визнається. Його форми: завищення планових обсягів доходів; включення у склад доходів бюджету джерел покриття бюджетного дефіциту. Прихований дефіцит- більш негативне явище, ніж відкритий.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит буває вимушеним і свідомим.

Вимушений - є наслідком низького рівня виробництва ВВП. Зумовлений недостатністю фінансових ресурсів у країні.

Свідомий - визначається характером фінансової політики держави - вона намагається знизити рівень оподаткування для стимулювання економіки. Недостатні ресурси держава мобілізує за допомогою позик. Крім того, використання державних позик необхідне для регулювання фінансового ринку, індикатором якого є державні цінні папери. Для них встановлюється мінімальний рівень процентних ставок при максимальній надійності, за їх допомогою держава стимулює або стримує фінансовий ринок.

За напрямом дефіцитного фінансування розрізняють активний і пасивний бюджетні дефіцити.

Активний - це спрямування коштів на інвестиції в економіку, що сприятиме зростанню ВВП.

Пасивний - покриття поточних витрат.

16. Суть і етапи бюджетного процесу

Бюджетний процес —це регламентована нормами права діяльність, пов'язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що становлять бюджетну систему України.

Можна виділити такі стадії бюджетного процесу:

1) складання проектів бюджетів;

2) розгляд та прийняття закону про державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети;

3) виконання бюджету, в тому числі в разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;

4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

Виконання бюджету полягає в мобілізації запланованих доходів і фінансуванні передбачених видатків

17. Суть місцевих фінансів, їх структура та функції

Місцеві фінанси – система формування, розподілу й використання грошових та інших фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них завдань та функцій.

Місцеві фінанси складаються:

- Місцеві бюджети

- фінанси підприємств, організацій та установ комунальної форм власності

Фінанси місцевих органів влади як системи охоплюють кілька основних взаємопов’язаних структурних елементів: видатки, доходи, способи їх формування, місцеві фінансові інститути, суб’єкти та об’єкти системи та відносини між суб’єктами системи, системою й іншими ланками фінансової системи держави.

Головним елементом фінансів місцевих органів влади є видатки.

Функції місцевих фінансів:

1. Розподільча функція місцевих фінансів проявляється у порядку формування доходів і видатків місцевих бюджетів, цільових фондів органів місцевого самоврядування, за допомогою яких проходить складний процес забезпечення їх фінансовими ресурсами, необхідними для виконання покладених на місцеве самоврядування функцій і завдань.

2. Контрольна функція місцевих фінансів реалізується, зокрема, в діяльності органів місцевого самоврядування при складанні проектів місцевих бюджетів, їх розгляді і затвердженні, а також виконанні місцевих бюджетів й складанні звіту про їх виконання. Контрольна функція місцевих фінансів спрямована на забезпечення передбачених пропорцій розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів, їх цільове й економне використання.

3. Формування фіскальної політики на місцевому рівні, стягнення та встановлення місцевих податків та зборів

4. Забезпечення економічного зростання

18. Видатки державного бюджету

Видатки бюджету — це економічні відносини, що виникають з приводу розподілу коштів бюджетного фонду держави.

Видатки державного бюджету можуть розподілятися за наступними ознакам:

1. Залежно від економічної характеристики операцій, під час проведення яких здійснюються бюджетні видатки, вони класифікуються на поточні й капітальні. Поточні бюджетні видатки пов'язані з наданням бюджетних коштів юридичним і фізичним особам з метою покриття їх поточних потреб. Капітальні видатки пов'язані з інвестуванням бюджетних коштів в основні фонди і нематеріальні активи, зі створенням державних запасів і резервів.

2. Функціональна класифікація відображає напрями використання коштів бюджету на виконання конкретних функцій держави:

1. Управлінська:

- державне управління;

- судова влада і прокуратура;

- правоохоронні органи і служба безпеки;

- фінансові і митні органи;

- міжнародні відносини

2. Соціальна:

- соціальний захист і соціальне забезпечення населення

- соціальна сфера

3. Економічна:

- економічна діяльність держави

- фундаментальні наукові дослідження

4. Оборонна: національна оборона

3. В основі галузевої класифікації видатків бюджету лежить поділ економіки на галузі й види діяльності (промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв'язок, освіта, охорона здоров'я, культура і т. п.)

4. Програмно-цільовий метод складання та виконання бюджету дозволяє оцінити й розрахувати ефективність витрачання бюджетних коштів, та забезпечення ефективності й досягнення конкретних результатів розпорядниками бюджетних коштів.

19. Доходи державного бюджету

Доходи бюджету – це усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, залучення яких передбачено законодавством України.

Головне матеріальне джерело доходів бюджету - ВВП. Поповнення ресурсів бюджетного фонду може здійснюватись також на основі внутрішніх і зовнішніх позик і за рахунок емісії паперових грошей.

Доходи бюджету класифікують за різними ознаками .

Згідно з Бюджетним Кодексом України доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

- податкові надходження

- неподаткові надходження

- доходи від операцій з капіталом

- трансферти.

До податкових доходів, які формують основну частину бюджетного фонду держави, відносять податки і збори, встановлені законодавством України.

Неподатковими доходами бюджету є:

- доходи від використання майна, що перебувають у державній власності;

- доходи від продажу майна, що перебувають у державній та комунальній власності;

- проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств;

- доходи від платних послуг, що надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також бюджетними установами;

- кошти, отримані в результаті застосування заходів громадянсько-правової, адміністративної і кримінальної відповідальності;

- інші неподаткові доходи.

Офіційні трансферти – це кошти, що надходять до державного бюджету від інших органів державної влади на безоплатній та безповоротній основі.

20. Функції Державного бюджету

Державний бюджет - план формування і використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади протягом бюджетного періоду. Функції:

- акумулятивна - пов’язана з концентрацією коштів у централізованому фонді держави за допомогою прибутків бюджету;

- розподільча - реалізується через систему витрат, що повинні здійснюватися в інтересах економічного і соціального розвитку держави і задоволення потреб населення;

- контрольна - проявляється у виявленні й аналізі відхилень фактичних прибутків і витрат бюджету від запланованих

Зміст розподільної функції бюджету визначається процесами перерозподілу фінансових ресурсів між різними підрозділами суспільного виробництва. Бюджет в основному відображає вторинний перерозподіл, тобто після первинного розподілу валового внутрішнього продукту на основні його складові здійснюється вторинний перерозподіл за допомогою податків і надання за рахунок бюджету громадянам суспільних благ і послуг. До таких благ належать оборона країни, національна безпека й правопорядок, благоустрій, захист довкілля, освіта, охорона здоров'я, наука, культура тощо.

Контрольна функція дає змогу дізнатися, наскільки своєчасно і повно фінансові ресурси надходять у розпорядження держави, як фактично складаються пропорції в розподілі бюджетних коштів, чи ефективно вони використовуються. Основу контрольної функції становить рух бюджетних ресурсів, який відображається у відповідних показниках бюджетних надходжень і видатків.

21. Державний бюджет: Суть та призначення

Державний бюджет - план формування і використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади протягом бюджетного періоду.

Державний бюджет України - основний фінансовий план, який розробляється і затверджується на один рік.

Державний бюджет містить дохідну і вадаткову частини

Джерела дохідної частини:

- податкові надходження

- неподаткові надходження

- доходи від операцій з капіталом

- трансферти

Видаткова частина:

- економічна діяльність держави

- соціальний захист

- національна оборона

- зовнішньоекономічна діяльність

- обслуговування державного боргу

Головне призначення бюджету – регулювати розподіл і перерозподіл ВВп між галузями, регіонами, соціальними верствами населення.

22. Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання є самостійним видом загальнообов'язкового соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їхньої трудової діяльності.

Фінансування цього фонду здійснюється за рахунок внесків роботодавців, добровільних внесків та інших надходжень.

Кошти Фонду соціального страхування від нещасних випадків використовуються на:

- виплату допомоги у зв язку з тимчасовою непрацездатністю;

- виплату пенсій за інвалідністю;

- виплату пенсій у зв'язку з втратою годувальника;

- відшкодування збитку, заподіяному потерпілому па виробництві;

- фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу потерпілим;

- здійснення заходів, спрямованих на попередження нещасних випадків, усунення загрози здоров'ю працівників, що викликана умовами праці.

23. Структура та механізм функціонування державного боргу

Державний борг означає сукупність зобов'язань держави перед іноземними та внутрішніми кредиторами. Його сума складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави.

Бюджетний кодекс України визначає державний борг як загальну суму заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включає боргові зобов'язання держави, що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору.

Видатки з обслуговування державного внутрішнього та зовнішнього боргу посідають особливе місце серед видатків державного бюджету. Державний борг в основному виникає при використанні державного кредиту для покриття бюджетного дефіциту.

Державний борг - явище, похідне від дефіциту державного бюджету.

У національній економіці існує пряма залежність між розмірами державного боргу і дефіциту бюджету. З одного боку, дефіцит бюджету збільшує державний борг, а з іншого - зростання державного бюджету потребує додаткових видатків бюджету на його обслуговування, що збільшує бюджетний дефіцит.

24. Посередники фінансового ринку

Із посередників найважливіше місце на фінансовому ринку належить комерційним банкам, які здійснюють на договірних умовах кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслуговування підприємств, установ, організацій та громадян.

Інвестиційні компанії, фонди, трасти мобілізують кошти шляхом випуску власних цінних паперів - інвестиційних сертифікатів.

Інвестиційні фонди і трасти здійснюють тільки мобілізацію коштів. Розміщення їх проводять спеціальні компанії - інвестиційні керуючі.

Зберігання забезпечують депозитарії. Трасти створюються на певний термін і роблять тільки один випуск сертифікатів, а після їх погашення закриваються.

Фондова біржа виступає центром торгівлі цінними паперами. Як посередник біржа створює умови для торгівлі цінними паперами емітентам, інвесторам, посередникам.

Торгові угоди на біржі укладають брокери від імені клієнтів - емітентів, інвесторів, посередників. Доход брокера формується з комісійних від укладених угод.

Дилери - учасники фінансового ринку, що купують цінні папери з метою перепродати у брокерів. їх доход складається як різниця в цінах продажу і купівлі цінних паперів.

26. Прямі та непрямі податки

Прямі податки - встановлюються на доход та майно фізичних та юридичних осіб, які проводять сплату податків. Прямі податки встановлюються безпосередньо шодо платника, їх розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування. До таких податків відносяться податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток, податок на майно та ін.

Непрямі податки - це податки на товари і послуги, сплачені в ціні товару або включені в тариф. Оскільки непрямі податки встановлюються в цінах товарів та послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Це так звані податки на споживання. До них відносяіься податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

Перевагами непрямих податків є наступне: швидке надходження їх до бюджету, що дає змогу фінансувати видатки бюджету; непрямі податки охоплюють дуже широке коло товарів і послуг народного споживання, тому є висока ймовірність того, що надходження їх буде досить повним, але ще непрямі податки балансують місцеві бюджети, так як споживання більш-менш рівномірне в територіальному аспекті.

Головним недоліком непрямих податків є те, що їх сплата незалежить від розміру доходів платників. Таким чином, сплата непрямих податків стає тяжким тягарем для платників податків. Отже, в непрямому оподаткуванні, мабуть, потрібно мати широке коло оподатковуваних товарів з досить помірними ставками або взагалі єдиний універсальний акциз. Урахувати інтереси всього суспільства неможливо.

27. Суть місцевих фінансів, їх структура та функції

Місцеві фінанси – система формування, розподілу й використання грошових та інших фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них завдань та функцій.

Місцеві фінанси складаються:

- Місцеві бюджети

- фінанси підприємств, організацій та установ комунальної форм власності

Фінанси місцевих органів влади як системи охоплюють кілька основних взаємопов’язаних структурних елементів: видатки, доходи, способи їх формування, місцеві фінансові інститути, суб’єкти та об’єкти системи та відносини між суб’єктами системи, системою й іншими ланками фінансової системи держави.

Головним елементом фінансів місцевих органів влади є видатки.

Функції місцевих фінансів:

1. Розподільча функція місцевих фінансів проявляється у порядку формування доходів і видатків місцевих бюджетів, цільових фондів органів місцевого самоврядування, за допомогою яких проходить складний процес забезпечення їх фінансовими ресурсами, необхідними для виконання покладених на місцеве самоврядування функцій і завдань. Кошти, які акумулюються в місцевих бюджетах і цільових фондах, розподіляються і використовуються на задоволення різноманітних місцевих потреб

2. Контрольна функція місцевих фінансів реалізується, зокрема, в діяльності органів місцевого самоврядування при складанні проектів місцевих бюджетів, їх розгляді і затвердженні, а також виконанні місцевих бюджетів й складанні звіту про їх виконання. Контрольна функція місцевих фінансів спрямована на забезпечення передбачених пропорцій розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів, їх цільове й економне використання.

3. Формування фіскальної політики на місцевому рівні, стягнення та встановлення місцевих податків та зборів

4. Забезпечення економічного зростання

28. Форми внутрішнього державного кредиту

Внутрішній державний кредит виступає в таких формах: державні позики, перетворення частини вкладів населення в державні позики, запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду, казначейські позики, гарантовані позики.

Державні позики як основна форма внутрішнього державного кредиту характеризуються тим, що тимчасово вільні кошти населення, підприємств і організацій залучаються на фінансування суспільних потреб через випуск і реалізацію облігацій, казначейських зобов'язань та інших видів державних цінних паперів.

Облігація — це вид державних цінних паперів, які символізують державне боргове зобов'язання і дає право її власникові після закінчення певного терміну одержати назад суму боргу і проценти.

Казначейські зобов'язання (векселі) - мають характер боргового зобов'язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі процентів.

Перетворення частини внесків населення в державні позики, призначені на потреби держави, здійснюється через купівлю особливих цінних паперів (наприклад, казначейських ощадних сертифікатів) або ринкових цінних паперів (облігацій, казначейських зобов'язань), а також оформлення безоблігаційних позик.

Використання державою коштів позикового фонду як форма державного кредиту характеризується тим, що державні кредитні установи безпосередньо передають частину кредитних ресурсів на покриття витрат уряду

Казначейські позики як форма державного кредиту виражають відносини з надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям органами державної влади й управління за рахунок бюджетних коштів на умовах терміновості, платності і поворотності.

29. Основні джерела доходів і видатків місцевих бюджетів

Джерела доходів місцевих бюджетів :

1. Власні доходи – надходження, які формуються на території підзвітних місцевим органам влади. До них належать: плата за землю, місцеві податки та збори, податок з власників транспортних засобів, податок на прибуток комунальних підприємств, сільськогосподарський прибуток.

2. Закріплені – доходи які закріплюються за певним бюджетом. До них належать: податок з доходів фізичних осіб, державне мито, ліцензійні збори, збори за державну реєстрацію, плата за торгівельний патент.

3. Регульовані – податки які розподіляються між державним та місцевими бюджетами за встановленими нормами. До них належать: платежі за забруднення навколишнього середовища.

До видатків місцевих бюджетів належать :

- місцеву пожежну охорону

- початкову та середню школу

- охорону здоровя

- дорожнє господарство

- благоустрій

- працевлаштування безробітних

- екологічні проблеми.

31. Взаємозв’язок між такими поняттями, як податки, податкова система і податкова політика

Податки – обовязкові внески платників до бюджету і позабюджетних фондів, розміри і терміни сплати яких регламентуються податковим законодавством.

Податкова система - сукупність різних видів податків, у побудові й методах обчислення яких втілюються певні принципи. Прямі всановлюються безпосередньо на дохід або власність платника податків, а непрямі включаються у вигляді надбавки до ціни товару(тарифу на послуги) і сплачуюються споживачем.

Податкова політика - це політика, яку проводить держава що до податкової системи, яка спрямована на більш ефективну та досконалу діяльність полаткової системи.

Всі ці три економічні категорії звязує те що вони мають на меті стягнення, вдосконалення стягнення, методи стягнення податків з юридичних і фізичних осіб в бюджет держави.

32. Елементи системи оподаткування

Система оподаткування - це нормативно визначені платники податків, їхні обов'язки та права, об'єкти оподаткування, види податків; зборів і платежів, а також порядок їх стягнення.

Система оподаткування характеризується її елементами - суб'єкт, об'єкт оподаткування, податкова ставка, джерело сплати.

Суб'єкти оподаткування - це платники (фізичні чи юридичні особи), які безпосередньо сплачують податки.

Об'єкт оподаткування - це доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб, інші об'єкти, визначені законодавством про оподаткування.

Податкова ставка - розмір податку з одиниці об'єкта оподаткування.

Джерело сплати - дохід (заробітна плата, прибуток тощо), із якого сплачується податок; собівартість; частина виручки від реалізації продукції.

33. Прямі та непрямі податки

Прямі податки - встановлюються на доход та майно фізичних та юридичних осіб, які проводять сплату податків. Прямі податки встановлюються безпосередньо шодо платника, їх розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування. До таких податків відносяться податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток, податок на майно та і».

Непрямі податки - це податки на товари і послуги, сплачені в ціні товару або включені в тариф. Оскільки непрямі податки встановлюються в цінах товарів та послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів. Це так звані податки на споживання. До них відносяіься податок на додану вар і їсть, акцизний збір, мито.

Перевагами непрямих податків є наступне: швидке надходження їх до бюджету, що дає змогу фінансувати видатки бюджету; непрямі податки охоплюють дуже широке коло товарів і послуг народного споживання, тому є висока ймовірність того, що надходження їх буде досить повним, але ще непрямі податки балансують місцеві бюджети, так як споживання більш-менш рівномірне в територіальному аспекті;

Головним недоліком непрямих податків є те, що їх сплата незалежить від розміру доходів платників. Таким чином, сплата непрямих податків стає тяжким тягарем для платників податків. Отже, в непрямому оподаткуванні, мабуть, потрібно мати широке коло оподатковуваних товарів з досить помірними ставками або взагалі єдиний універсальний акциз. Урахувати інтереси всього суспільства неможливо.

34. Класифікація податків за різними ознаками

Класифікація податків дає можливість більш повно висвітлити сутність та функції податків, показати їх роль у податковій політиці держави, напрям і характер впливу на соціально-економічну сферу. Податки класифікують за наступними ознаками.

1. За економічним змістом: податки па доходи, податки на споживання, податки на майно.

2. Залежно від рівня державних структур: загальнодержавні і місцеві.

3. За способом стягнення: розкладні і окладні. Розкладні податки встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб в доходах, а потім цю суму розкладають (розподіляють) по окремих територіальних одиницях або платниках. Окладні податки передбачають установлення спочатку ставок, а відтак розміру податку для кожного платника окремо.

4. За формою оподаткування розрізняють прямі і непрямі податки. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір прямо залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Прямі податки поділяються на дві групи: особисті та реальні. Видами особистих податків є прибутковий, майновий, на спадщину та дарування, подушний. Реальні податки передбачають оподаткування майна за зовнішніми ознаками. До них належать земельний, домовий, промисловий, на грошовий капітал.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.Існують три види непрямих податків: акцизи, фіскальна монополія і мито.

35. Характеристика податків, виділених в ході їх класифікації

Класифікація податків дає можливість більш повно висвітлити сутність та функції податків, показати їх роль у податковій політиці держави, напрям і характер впливу на соціально-економічну сферу. Податки класифікують за кількома ознаками.

За економічним змістом: податки па доходи, податки на споживання, податки на майно.

Залежно від рівня державних структур: загальнодержавні і місцеві,

За способом стягнення: розкладні і окладні. Розкладні податки встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб в доходах, а потім цю суму розкладають (розподіляють) по окремих територіальних одиницях або платниках. Окладні податки передбачають установлення спочатку ставок, а відтак розміру податку для кожного платника окремо.

За формою оподаткування розрізняють прямі і непрямі податки. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір прямо залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Прямі податки поділяються на дві групи: особисті та реальні. Видами особистих податків є прибутковий, майновий, на спадщину та дарування, подушний. Реальні податки передбачають оподаткування майна за зовнішніми ознаками. До них належать земельний, домовий, промисловий, на грошовий капітал.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, а їх розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.Існують три види непрямих податків: акцизи, фіскальна монополія і мито. Нині в Україні стягуються акцизи, які в свою чергу складаються з універсального та специфічних акцизів і мита. У податковій практиці існують три форми універсальних акцизів: податок з продажів (купівель) у сфері оптової або роздрібної торгівлі, податок з обороту і податок на додану вартість. Податок з обороту також стягується з валового обороту, але вже на всіх ступенях руху товарів.

Мито встановлюється при переміщенні товарів через митний кордон держави, тобто при ввезенні, вивезенні або транспортуванні транзитом. На відміну від інших непрямих податків стягнення мита має за мету не стільки фіскальні потреби держави, скільки формування раціональної" структури експорту і імпорту.

36. Функції податків та принципи оподаткування

Податки – обовязкові внески платників до бюджету і позабюджетних фондів, розміри і терміни сплати яких регламентуються податковим законодавством.

Податки є невід'ємною частиною ринкових відносин та одним з найбільш ефективних інструментів непрямого регулювання економічних процесів.

Функції податків:

1. Фіскальна функція – збір грошових коштів з фізичних та юридичних осіб відбувається метою формування фінансових ресурсів держави, що акумулюються у бюджетній системі та позабюджетних фондах, і необхідних для здійснення нею своїх функцій.

2. Регулююча функція. В її основі - сутність податків як інструменту вартісного розподілу та перерозподілу доходів між соціальними верствами та групами, між сферами та галузями економіки. Ця функція знаходиться у тісному взаємозв'язку з фіскальною функцією. Держава, використовуючи регулюючу функцію, отримує можливість впливати на рівень соціальне -економічного розвитку, стимулюючи чи дестимулюючи окремі його напрями.

3. Контрольна функція спрямована на забезпечення своєчасного і повного надходження податків до доходів бюджетів різних рівнів та формування централізованих фондів грошових ресурсів.

37. Відмінність державного і банківського кредиту. Принципи кредитування

Відмінними ознаками державного кредиту в порівнянні з банківським є наступні:

1) потреба суб'єктів економічної діяльності в банківському кредиті виникає в зв'язку з нерівномірністю руху вартості в процесі виробництва й обміну; потреба в державному кредиті виникає через фінансові ускладнення країни, а також для пом'якшення диспропорцій між готівково-грошовою масою в обігу й товарних ресурсах для її покриття;

2) при банківському кредиті економічні інтереси позичальника і кредитора збігаються; при державному кредиті - економічні інтереси учасників угоди відносно відособлені;

3) при банківському кредиті банківський відсоток є засобом економічного впливу на діяльність позичальника; при державному кредиті - відсоток за позику є економічним стимулом реалізації економічних інтересів кредитора з приводу передачі власних коштів у розпорядження держави;

4) банківський кредит є пов'язаним з тією частиною грошового обігу, в якій гроші виконують функцію засобу платежу; при державному кредиті гроші використовуються не тільки у функції платіжного засобу, але й у функції засобу обігу;

5) банківський кредит має строго цільове призначення; державний кредит використовується для фінансування капітальних вкладень і витрат, пов'язаних із рішенням соціальних проблем;

6) при банківському кредиті терміни повернення коштів строго регламентуються, у виразі їх порушення банківські заклади застосовують до позичальника штрафні санкції; при державному кредиті відносини між позичальником і кредитором складаються на добровільній основі, щодо позичальника не застосовуються санкції, взяті у борг наявні кошти мають бути повернуті позичальником кредитору в міру закінчення терміну дії позики;

7) банківський кредит пов'язаний переважно з безготівковим грошовим обігом: притягнення і надання коштів здійснюється за допомогою перерахувань їх з одного рахунку на іншій; державний кредит є поширеним здебільшого в сфері готівково-грошового обігу;

8) при банківському кредитуванні при зарахуванні кредиту на розрахунковий рахунок одержувача створюється можливість одержання готівки для виплати заробітної плати, премій, виплат на відрядження та інших виплат. Державний кредит сприяє скороченню обсягу готівки в обігу. У державному кредиті держава може виступати в якості позичальника кредиту, кредитора і гаранта кредиту.

38. Джерела погашення внутрішніх державних позик. Джерела погашення внутрішніх державних позик

Джерелами погашення державних позик залежно від економічної ситуації в країні виступають:

• доходи від вкладання позичених коштів у високоефективні інвестиційні проекти;

• додаткові надходження від сплати податків;

• кошти, заощаджені від зменшення видатків з бюджету;

• додаткова емісія грошей;

• кошти, отримані від розміщення нових державних позик.

Використання тих чи інших джерел для погашення позик приводить до різних наслідків. Якщо, наприклад, доходи від вкладання коштів у інвестиційні проекти є найбільш привабливим, хоч і не завжди реальним джерелом погашення позик, то додаткова грошова емісія негативно впливає на рівень інфляції та економічну ситуацію в країні.

39. Методи Управління державним боргом

Управління державним боргом - це комплекс заходів, що здійснюються державою щодо визначення місць і умов розміщення і погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників і кредиторів.

Мета політики управління боргом - одержання найвищого ефекту від фінансування за рахунок запозичених коштів.

В Україні управління державним внутрішнім боргом здійснюється Міністерством фінансів України у порядку, погодженому з Національним банком України.

Управління державним боргом складається з таких стадій:

- залучення державних запозичень

- використання коштів

- погашення та обслуговування боргу

Методами управління державним боргомє:

- конверсія (зміна дохідності позики)

- консолідація (зміна умов позики пов’язана з її строками)

- уніфікація позики (обєднання кількох позик в одну)

- відстрочка погашення (перенесення строків виплати боргу)

40. Розкрийте поняття: сальдо торгівельного балансу, рефінансування і реструктуризація державного боргу, номінальний і реальний державний борг

Сальдо торгівельного балансу - різниця між вартістю експорту та імпорту. Позитивне сальдо торгівельного балансу означає перевищення експорту над імпортом. Негативне сальдо торгівельного балансу — перевищення імпорту над експортом

Рефінансування державного боргу - погашення основної заборгованості і процентів за рахунок засобів, отриманих від розміщення нових позик. Для успішного застосування механізму рефінансування необхідно, щоб держава мала високу репутацію держави-позичальника. ЇЇ досягнення та підтримка є важливим фактором для успішного управління державним боргом.

Реструктуризація заборгованості полягає в тому, що на певних умовах відстрочується виплата частки боргу. Зокрема, сьогодні використовується кілька варіантів реструктуризації зовнішньої заборгованості, які відпрацьовані Паризьким клубом офіційних кредиторів.

Номінальний державний бог - сукупність державних запозичень на кредитних і фондових ринках і передбачає погашення основної суми боргу з виплатою процентів у визначені терміну. Реальний внутрішній державний борг, крім номінального боргу, включає також невиконані фінансові забовязання держави перед суб¢єктами економіки (неоплачені державні замовлення, заборгованість по заробітній платі перед працівниками бюджетної сфери, невідшкодований податок на додану вартість і т. ін.)

41. Форми державного боргу

Державний борг - це сума заборгованості за всіма борговими зобов'язаннями держави, відсотки за нею і невиконані фінансові зобов'язання держави перед суб'єктами економіки.

Державний борг поділяється на внутрішній і зовнішній. Внутрішній борг - це сукупність зобов'язань держави перед резидентами, а зовнішній борг - сукупність зобов'язань держави перед нерезидентами (незалежно від того, в чиїй національній валюті номіновано зобов'язання).

Слід зазначити, що внутрішній борг має певні переваги над зовнішнім. Повернення внутрішнього боргу і виплати відсотків за ним не зменшують фінансового потенціалу держави, тоді як зовнішній борг має у своїй основі відплив капіталу з держави. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у власності держави. Платоспроможність за внутрішніми позиками забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність держави за зовнішніми позиками залежить насамперед від валютних надходжень. Можливості у погашенні зовнішнього боргу визначаються сальдо торговельного балансу. Його позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність держави і дають змогу тим самим урегулювати платіжний баланс.

42. Зовнішній державний борг. Джерела погашення внутрішніх зовнішніх державних позик

Державний борг – це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків

Зовнішній державний борг – це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Джерелами погашення державних позик залежно від економічної ситуації в країні виступають:

• доходи від вкладання позичених коштів у високоефективні інвестиційні проекти;

• додаткові надходження від сплати податків;

• кошти, заощаджені від зменшення видатків з бюджету;

• додаткова емісія грошей;

• кошти, отримані від розміщення нових державних позик.

Використання тих чи інших джерел для погашення позик приводить до різних наслідків. Якщо, наприклад, доходи від вкладання коштів у інвестиційні проекти є найбільш привабливим, хоч і не завжди реальним джерелом погашення позик, то додаткова грошова емісія негативно впливає на рівень інфляції та економічну ситуацію в країні

43. Класифікація державних цільових фондів

Державні цільові фонди — це сукупність фондів грошових коштів, які знаходяться в розпорядженні центральних та місцевих органів влади. Фонди мають цільове призначення, яке втілюється як у чітко визначених джерелах їх утворення, так і в напрямках можливого використання коштів. Державні цільові фонди є однією з ланок загальнодержавних фінансів, порядок їх формування та витрачання регламентується законодавчими актами.

В залежності від рівня, на якому утворюються спеціальні фонди, вони можуть бути:

— державними;

— місцевими.

В залежності від напрямків використання існують фонди:

— економічні;

— соціальні;

— науково-дослідні;

— страхові;

— міждержавні та інші

За критерієм відносин з державним бюджетом: бюджетні та позабюджетні.

Залежно від передбачуваного періоду функціонування програми або умовно наміченого часу для здійснення конкретних цілей фонди можуть бути безстрокової, довгострокової або короткострокової дії.

По охопленню проблем цільові фонди можуть бути загального і конкретнішого характеру

Державні цільові фонди:

- Пенсійний фонд України

- Фонд соціального страхування України

- Фонд сприяння зайнятості населення України

- Державний інноваційний фонд України

- Фонд соціального захисту інвалідів

- Фонд охорони навколишнього природного середовища

- Державний дорожній фонд, територіальні дорожні фонди

- Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України

- Фонд охорони праці

- Фонд розвитку та захисту конкуренції

44. Класифікація фондів цільового призначення

Державні цільові фонди — це сукупність фондів грошових коштів, які знаходяться в розпорядженні центральних та місцевих органів влади. Фонди мають цільове призначення, яке втілюється як у чітко визначених джерелах їх утворення, так і в напрямках можливого використання коштів. Державні цільові фонди є однією з ланок загальнодержавних фінансів, порядок їх формування та витрачання регламентується законодавчими актами.

В залежності від рівня, на якому утворюються спеціальні фонди, вони можуть бути:

— державними;

— місцевими.

В залежності від напрямків використання існують фонди:

— економічні;

— соціальні;

— науково-дослідні;

— страхові;

— міждержавні та інші

За критерієм відносин з державним бюджетом: бюджетні та позабюджетні.

Залежно від передбачуваного періоду функціонування програми або умовно наміченого часу для здійснення конкретних цілей фонди можуть бути безстрокової, довгострокової або короткострокової дії.

По охопленню проблем цільові фонди можуть бути загального і конкретнішого характеру

Державні цільові фонди:

- Пенсійний фонд України

- Фонд соціального страхування України

- Фонд сприяння зайнятості населення України

- Державний інноваційний фонд України

- Фонд соціального захисту інвалідів

- Фонд охорони навколишнього природного середовища

- Державний дорожній фонд, територіальні дорожні фонди

- Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України

- Фонд охорони праці

- Фонд розвитку та захисту конкуренції

45. Пенсійний фонд України: джерела його формування та напрямки використання

Державний Пенсійний фонд України був створений у 1991 році як самостійна фінансово-кредитна система. Кошти цього фонду не входять до Державного бюджету, витрачаються відповідно до цільового призначення і не можуть бути використані на інші цілі, крім виплати пенсій і допомоги.

Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

Джерелами формування коштів Пенсійного фонду є страхові внески на загальнообов'язкове страхування у вигляді нарахувань на фонд оплати праці працівників підприємств (за основною ставкою 32%), відрахування із заробітної плати фізичних осіб, цільові надходження з бюджету, добровільні внески.

Кошти Пенсійного фонду України використовуються на фінансування таких заходів:

- виплати пенсій за віком, за інвалідністю, у разі втрати годувальника, соціальних та інших пенсій, встановлених законодавством України;

- індексація та перерахування пенсій у зв'язку із збільшенням середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки Украї'ни та страхового стажу;

- реалізація державних, регіональних і обласних програм соціальної підтримки пенсіонерів та інших категорій населення, які потребують допомоги;

- забезпечення поточної діяльності та утримання органів управління фонду;

- оплата послуг з виплати та доставки пенсій, формування резерву коштів Пенсійного фонду,-

- зміцнення матеріально - технічної бази фонду, проведення роз'яснювальної роботи серед населення та проведення інших заходів згідно із завданнями Пенсійного фонду

46. Фонд соціального страхування на випадок безробіття

Фонд соціального страхування на випадок безробіття має сприяти забезпеченню ефективності зайнятості населення, створенню нових робочих місць, надавати матеріальну допомогу та соціальні послуги на випадок безробіття.

Джерелами формування Фонду є:

- внески підприємств, установ та організацій усіх форм власності;

- страхові внески фізичних осіб;

-кошти державного та місцевих бюджетів;

- благодійні внески підприємств, організацій, установ та фізичних осіб;

- кошти служби зайнятості за надання послуг підприємницьким структурам;

- інші надходження.

Фінансування витрат цього Фонду на державному рівні здійснюється на заходи, пов'язані з розвитком навчальних центрів з профорієнтації, професійної підготовки та перепідготовки вивільнюваних громадян.

На місцевому рівні кошти Фонду використовуються на:

- виплату допомоги по безробіттю;

- професійну орієнтацію, підготовку та професійне навчання безробітних;

- виплати дотації роботодавцю на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних;

47. Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності здійснює забезпечення державних гарантій у разі тимчасової непрацездатності, догляду за хворою дитиною, хворим членом сім'ї, вагітності та пологів, народженням дитини.

Кошти цього фонду створюються за рахунок таких джерел:

- страхових внесків роботодавців - суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форми власності;

- страхові внески найманих працівників;

- страхові платежі працівників, які забезпечують себе роботою самостійно;

- благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

- асигнування з Державного бюджету України;

- інші надходження.

Кошти цього фонду використовуються на:

- виплату допомоги з тимчасової непрацездатності, вагітністю та пологах, при народженні дитини та ін.;

-організацію санаторно-курортного лікування та оздоровлення працівників та членів їх сімей;

-забезпечення поточної діяльності, утримання органів управління Фонду, розвиток його матеріально - технічної бази;

- підготовку кадрів;

- інші цільові програми з питань соціального страхування

48. Класифікація фінансових ринків

Фінансовий ринок, залежно від видів фінансових активів, поділяється на:

1. Грошовий ринок являє собою ринок короткотермінових боргових зобов'язань. На ньому товаром виступають гроші, а їхньою ціною - відсотки за користування кредитом.

Фінансові ринки діють як посередники між позичальниками та заощаджувачами.

Грошовий ринок складається з багатьох потоків, за якими грошові кошти переміщуються від власників заощаджень до позичальників та інвесторів.

Основними суб'єктами грошового ринку виступають комерційні банки, брокерські контори та інші фінансово-кредитні інститути, які мобілізують і перерозподіляють грошові кошти підприємств, банків, населення, установ.

2. Ринок позичкового капіталу (кредитний ринок) охоплює відносини, що виникають з приводу акумуляції кредитними установами грошових коштів фізичних та юридичних осіб та їх надання у вигляді позик на умовах повороткості, строковості та платності. Отже, об'єктом оперування є не власне гроші, а лише право на тимчасове користування грошовими коштами.

3. За допомогою валютного ринку встановлюються правові та економічні взаємовідносини між споживачами і продавцями валют, економічні та організаційні відносини між учасниками міжнародних розрахунків з приводу валютних операцій, надання фінансових послуг, здійснення інвестицій.

Ринок капіталів складається з ринку фінансових інструментів, що відображають права власності, та довгострокових боргових зобов'язань. Значну долю серед них займають вкладення коштів у цінні папери.

49. Ринок цінних паперів

Ринок цінних паперів - це особлива сфера ринкових відносин, де завдяки продажу цінних паперів здійснюється мобілізація фінансових ресурсів для задоволення інвестиційних потреб суб'єктів економічної діяльності.

Основним об'єктом фондового ринку є цінні папери.

Цінні папери - це документи, які здійснюють обіг на фондовому ринку (ринку цінних паперів), виражають майнові відносини і підтверджують право на будь-яке майно або грошові кошти. Учасниками ринку цінних паперів е:

- емітенти - юридичні особи, державні органи, органи місцевої адміністрації, які випускають цінні папери і несуть від свого імені за ними відповідальність перед власниками цих паперів.

- інвестори - громадяни або юридичні особи, які купують цінні папери від свого імені і за свій рахунок;

- інвестиційні інститути - юридичні особи у будь-якій формі, що дозволяється законодавством України.

Згідно із Законом, в Україні можуть випускатися такі види цінних паперів:

1)Акція - це цінний папір без встановленого строку обміну, який свідчить про часткову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство у цьому акціонерному товаристві, дає право її власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а при ліквідації акціонерного товариства - на участь у розподілі майна.

2)Облігація - це цінний папір, який свідчить про внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу у передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого відсотку.

3)Казначейське зобов'язання - це різновид цінних паперів, який засвідчує внесення їх одержувачами грошових коштів до бюджету І дає право на отримання фіксованого доходу протягом усього строку володіння цінними паперами.

4)Ощадиш сертифікат - це письмове свідоцтво банка про депонування грошових коштів, яке підтверджує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту та відсотків за ним.

5)Інвестиційний сертифікат - це цінний папір, що випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією та дає право його власнику на одержання доходу у вигляді дивідендів.

6)Вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне письмове грошове зобов'язання векселедавця виплатити пред'явнику векселя до настання строку його погашення, зазначену у ньому суму.

Ринок цінних паперів підрозділясться на первинний і вторинний. На первинному ринку відбувається початкове розміщення вперше випущених цінних паперів серед інвесторів. Вторинний ринок охоплює стадію обігу фінансових ресурсів, на ньому продаються і купуються раніше випущені цінні папери.

50. Ринок фінансових послуг

Ринок фінансових послуг - особлива форма організації руху фінансових ресурсів в економічній системі, яка за своїм призначенням має забезпечити юридичним, фізичним особам і державі належні умови для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних грошових засобів. За економічною сутністю ринок фінансових послуг – це економічні відносини, що виникають між фінансовими посередниками та іншими економічними агентами з приводу розподілу фінансових ресурсів, купівлі-продажу тимчасово вільних коштів і цінних паперів.

Об'єктивною передумовою функціонування ринку фінансових, послуг є необхідність посередництва у взаємовідносинах між економічними агентами з приводу перерозподілу фінансових ресурсів. Ринок фінансових послуг виконує роль посередника руху коштів від їх власників до користувачів.

На ринку фінансових послуг визначаються попит і пропозиція на різноманітні фінансові активи.

Об'єктами відносин на цьому ринку є фінансові послуги, що надаються юридичним і фізичним особам, які є власниками і користувачами фінансових активів, операції з фінансовими активами, що здійснюються в Інтересах третіх осіб, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Суб'єктами ринку фінансових послуг виступають власники фінансових ресурсів, їх користувачі, фінансові посередники, держава в особі спеціальних органів нагляду та контролю. Фінансовими посередниками є особи, які сприяють у налагодженні контактів і укладенні угод між власниками і користувачами фінансових ресурсів. Роль таких осіб виконують фінансові установи – юридичні особи, які надають одну чи декілька фінансових послуг та які внесені до відповідного державного реєстру у визначеному законодавством порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Перерозподіл фінансових ресурсів можливий в умовах чітко визначеної організаційної структури ринку, на якому укладаються угоди фінансового характеру.

Формування такого організаційного механізму можливе з боку держави і має ґрунтуватися на інституційній основі, що передбачає виокремлення функцій кожного учасника ринку. З організаційної точки зору ринок фінансових послуг є сукупністю фінансових інститутів, що обумовлюють перебіг коштів від власників фінансових ресурсів до їх користувачів під контролем державних органів управління.

51. Інструменти фінансового ринку

Інструментами фінансового ринку грошей є: казначейські векселі, депозитні сертифікати, комерційні папери, банківські акцепти, угоди про зворотний викуп.

Казначейські векселі є короткостроковими зобов’язаннями держави, які випускаються терміном 3-6-9-12 місяців. Зазвичай вони приносять дохід власнику через початковий продаж зі знижкою, тобто при погашенні векселя буде отримана сума більша ніж витрачена на його купівлю. Вважається надійним інструментом фінансового ринку.

Депозитні сертифікати є борговим інструментом, який банк продає вкладникам – юридичним особам. По ньому сплачується відсоток, а при погашенні повертається вихідна ціна купівлі. Є високоліквідним інструментом.

Комерційні папери – короткострокові зобов’язання, що випускаються корпораціями з метою залучення коштів для фінансування поточних операцій.

Банківські акцепти є векселем на банк, що випущений фірмою, яка оплатить його на певну майбутню дату, і гарантується за певну винагороду банком, який акцептував його. Банківські акцепти покликані обслуговувати міжнародну торгівлю, експортно-імпортні операції.

Угоди про зворотний викуп є фінансовою інновацією, в якій казначейські векселі або інші державні цінні папери є заставою. Ці угоди укладаються на короткий і над короткий термін.

Фінансовими інструментами ринку капіталів є: акції, облігації, муніципальні облігації, заставні

52. Види цінних паперів, які обертаються на фондовому ринку України

1)Акція - це цінний папір без встановленого строку обміну, який свідчить про часткову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство у цьому акціонерному товаристві, дає право її власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а при ліквідації акціонерного товариства - на участь у

розподілі майна.

2)Облігація - це цінний папір, який свідчить про внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу у передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого відсотку.

3)Казначейське зобов'язання - це різновид цінних паперів, який засвідчує внесення їх одержувачами грошових коштів до бюджету І дає право на отримання фіксованого доходу протягом усього строку володіння цінними паперами.

4)Ощадний сертифікат - це письмове свідоцтво банка про депонування грошових коштів, яке підтверджує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту та відсотків за ним.

5)Інвестиційний сертифікат - це цінний папір, що випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією та дає право його власнику на одержання доходу у вигляді дивідендів.

6)Вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне письмове грошове зобов'язання векселедавця виплатити пред'явнику векселя до настання строку його погашення, зазначену у ньому суму.

Ринок цінних паперів підрозділясться на первинний і вторинний. На первинному ринку відбувається початкове розміщення вперше випущених цінних паперів серед інвесторів. Вторинний ринок охоплює стадію обігу фінансових ресурсів, на ньому продаються і купуються раніше випущені цінні папери.

53. Класифікація фінансового ринку та його інструменти

Фінансовий ринок, залежно від видів фінансових активів, поділяється на:

Грошовий ринок являє собою ринок короткотермінових боргових зобов'язань. На ньому товаром виступають гроші, а їхньою ціною - відсотки за користування кредитом.

Фінансові ринки діють як посередники між позичальниками та заощаджувачами.

Грошовий ринок складається з багатьох потоків, за якими грошові кошти переміщуються від власників заощаджень до позичальників та інвесторів.

Основними суб'єктами грошового ринку виступають комерційні банки, брокерські контори та інші фінансово-кредитні інститути, які мобілізують і перерозподіляють грошові кошти підприємств, банків, населення, установ.

Ринок позичкового капіталу (кредитний ринок) охоплює відносини, що виникають з приводу акумуляції кредитними установами грошових коштів фізичних та юридичних осіб та їх надання у вигляді позик на умовах повороткості, строковості та платності. Отже, об'єктом оперування є не власне гроші, а лише право на тимчасове користування грошовими коштами,

Кредитний ринок, як частина фінансового ринку, синтезує в собі ринки різних платіжних засобів, він функціонує на основі укладання кредитних угод. Центром концентрації і руху грошових потоків виступає комерційний банк.

За допомогою валютного ринку встановлюються правові та економічні взаємовідносини між споживачами І продавцями валют, економічні та організаційні відносини між учасниками міжнародних розрахунків з приводу валютних операцій, надання фінансових послуг, здійснення інвестицій.

Ринок капіталів складається з ринку фінансових інструментів, що відображають права власності, та довгострокових боргових зобов'язань. Значну долю серед них займають вкладення коштів у цінні папери.

54. Функції та види страхування

Страхування виконує такі функції:

Ризикова функція страхування. Вона полягає в переданні за певну плату страховикові матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством або договором зі страхувальником. Чим вища ймовірність ризику, тим і плата за його утримання, обчислена за допомогою актуар-них розрахунків, більша. У разі настання страхового випадку страхувальник висуває страховикові вимогу на відшкодування збитків (виплату страхових сум).

Функція створення і використання страхових резервів (фондів). Страхування стає можливим лише за наявності у страховика певного капіталу, достатнього для забезпечення покриття збитків, заподіяних страхувальникові стихійним лихом, нещасним випадком чи іншою страховою подією. З цією метою кожним страховиком створюється система страхових резервів. Нагромадження і використання таких резервів є характерними для страхової діяльності.

У формуванні і використанні страхових резервів виявляється перерозподіл коштів між страхувальниками. Ті з них, яких у певному періоді не спіткала страхова подія, сплативши страхові внески, не отримують жодних виплат. І навпаки: страхувальникам, які зазнали серйозних збитків від страхового випадку, виплачується відшкодування в сумах, значно більших за внесені страхові платежі.

Функція заощадження коштів. Договори довгострокового страхування життя мають накопичуальний характер.

Майнове страхування .Об'єктом такого страхування виступають майнові інтереси страхувальника, пов'язані з його законним володінням, розпорядженням або з використанням певного майна. Майнове страхування є формою страхового захисту від ризиків та відшкодування збитків, що входять до обсягу страхової відповідальності.

Ринок майнового страхування включає:

- страхування майна підприємств;

- страхування врожаю сільськогосподарських культур;

- страхування домашнього майна громадян;

- страхування транспортних засобів та інші.

Ринок особистого страхування включає в себе такі сегменти:

1. Страхування життя:

- змішане страхування життя;

- страхування дітей;

-страхування на їшпадок втрати працездатності та інші.

2. Страхування від нещасних випадків:

-індивідуальне страхування від нещасних випадків;

-страхування працівників за рахунок організацій;

-страхування пасажирів.

Страхування відповідальності – галузь страхування, де об’єктом є відповідальність перед третіми особами вразі, якщо їм внаслідок діяльності або бездіяльності страхувальника буде завдано шкоди.

55. Класифікація страхування

Класифікаційні ознаки:

• історична ознака;

• економічні ознаки;

• юридичні ознаки.

Класифікація за історичною ознакою пов'язана з виокремленням етапів розвитку страхової справи з точки зору часу виникнення тих чи інших видів страхування.

Класифікація за економічними ознаками . Залежно від ознаки виділяють:

Þ за спеціалізацією страховика :

• страхування життя;

• загальні види страхування

В основі віднесення того чи іншого виду страхування до «життя» чи «не-життя» полягає сукупність двох класифікаційних ознак, а саме:

1. наявність накопичувального характеру договору страхування (страхові внески за такими договорами є своєрідними інвестиціями страхувальника, оскільки передбачаються не лише страхові виплати, а й повне повернення внесених коштів з нарахованими відсотками при закінченні строку дії договору страхування);

2. строк дії договору страхування.

Згідно з чинним законодавством України, до договорів страхування життя належать договори, строк дії яких перевищує 10 років (виняток становлять договори зі страхування життя громадян віком після 50 рокіцв; термвн їх дії 5 років).

Протягом усього часу дії договору страхування страхувальники періодично сплачують страхові премії з тим розрахунком, щоб загальна сума цих внесків у результаті дорівнювала страховій сумі за договором.

Загальне страхування включає всі ті види страхування, які не відповідають ознакам договорів страхування життя. Страхові премії за договорами загального страхування сплачуються, як правило, одноразово. Ці договори укладаються на невеликий строк, як правило, на рік.

Þ за об'єктами страхування, тобто об'єктами, на які спрямований страховий захист виокремлюють такі три галузі:

• особисте страхування (об'єкти – житгя, здоров'я і працездатність страхувальників або застрахованих);

• майнове страхування (об'єкти – майно в різних його видах: рухомі і нерухомі матеріальні цінності, грошові кошти, доходи);

• страхування відповідальності (об'єкт – відповідальність за шкоду, нанесену страхувальником життю, здоров'ю, майну третьої особи).

Þ Під родом небезпеки розуміється набір специфічних страхових подій (страхових ризиків), які супроводжують конкретну діяльність страхувальника. Із цього погляду в загальному страхуванні виокремлюють, наприклад, автотранспортне страхування, морське та авіаційне страхування, страхування ядерних, космічних, кредитних ризиків тощо.

Þ За статусом страхувальника виділяють:

• послуги, які обслуговують інтереси громадян,

• послуги, які обслуговують інтереси юридичних осіб (суб'єктів підприємницької діяльності).

Þ За статусом страховика виокремлюють:

• комерційне страхування (ВАТ, ЗАТ, повні, командитні товариства, товариства з додатковою відповідальністю та ін.),

• взаємне (товариства взаємного страхування),

• державне (державні страхові організації).

Класифікація за юридичними ознаками:

Згідно з директивами ЄС виділяють 7 класів довгострокового страхування (життя і пенсій) і 18 класів загального страхування.

Згідно з вимогами внутрішнього законодавства України виділяють 20 видів страхування, причому не відбувається розмежування на довгострокове страхування та загальне страхування.

56. Розкрийте сутність понять: страховий тариф, страхова сума, страхові внески, страхові збитки, страхове мвідхкодування

Страховий тариф – це ставка страхової премії з одиниці страхової премії або з вартості об¢єкта страхування (тобто з повної страхової суми) за визначений період страхування.

1. ставка премії з одиниці страхової суми:

- встановлюється у вартісному вираженні (у гривнях чи копійках з кожної тисячі або сотні страхової суми). Щоб знайти повну страхову премію, потрібно ставку в гривнях і копійках помножити на кількість сотень або тисяч у складі страхової суми (наприклад, 2 грн. З кожної сотні);

2. ставка премії з вартості об¢єкта страхування:

- виражається у відсотках (наприклад, 5%).

В обов¢язкових видах страхування максимальний розмір страхових торифів встановлюється відповідними законодавчими актами; в дабровільних видах страхування страхові тарифи розробляються страховиками.

Страхова сума – грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов’язаний провести виплату при настанні страхового випадку, а також сума, що виплачується за особистим страхуванням. За майновим страхуванням не повинна перевищувати вартості об’єкта. При добровільному страхуванні життя не обмежується

Страх. збиток – шкода, нанесена страхувальнику внаслідок страхового випадку. В особистому страхуванні страховий збиток – це витрати на поховання та витрати на лікування страхувальника (застрахованого). В майновому страхуванні – це, при повній загибелі майна, його дійсна вартість; при пошкодженні майна, це різниця між дійсною вартістю майна і вартістю майна, що залишилось (до страхового збитку також відносять витрати на рятування майна);

Страхове відшкодування – грошова сума, яка виплачується страховиком за умовами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхрве відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. У разі, коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого об’єкта, страхове відшкодування

57, 59. Страхові посередники. Порівняльна характеристика особистого та майнового страхування

Страховий посередник – одна з трьох головних дійових осіб на страховому ринку поряд зі страхувальником і страховиком. Через них можуть укладатися договори страхування і вирішуватися окремі питання щодо врегулювання претензій.

Страховими посередниками є агенти та брокери.

Згідно Закону України “Про страхування ” страхові агенти – громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові агенти – це, як правило, фізичні особи, що працюють у тій чи іншій страховій компанії. Роль агентів можуть також виконувати транспортні підприємства при здійсненні обов¢язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті; банки і поштові відділення з продажу полісів обов¢язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та ін. видів страхування.

Страхові агенти реалізують готовий страховий продукт і не мають впливу на його якість.

Діяльність страхових агентів оплачується у вигляді комісійної винагороди або комісії, розмір якої обумовлюється агентською угодою і, як правило, виражається у відсотках від страхової премії, сплаченої страхувальником за конкретним договором страхування.

Згідно Закону України “Про страхування ” страхові брокери – громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.

Брокерами можуть бути як фізичні, так і юридичні осбои у вигляді брокерської контори з найманим персоналом.

За свою роботу брокер отримує комісійну винагороду (брокераж), яка відраховується з премії, що належить страховій компанії, в якій брокер розмістив ризик клієнта; розмір цієї винагороди регулюється ринком.

Страховий ринок - це особлива сфера грошових відносин, у якій здійснюється механізм перерозподілу фінансових ресурсів страхувальників та страховиків.. Об'єктом купівлі - продажу на страховому ринку виступає специфічна послуга- страховий захист.

Майнове страхування .Об'єктом такого страхування виступають майнові інтереси страхувальника, пов'язані з його законним володінням, розпорядженням або з використанням певного майна. Майнове страхування є формою страхового захисту від ризиків та відшкодування збитків, що входять до обсягу страхової відповідальності.

Ринок майнового страхування включає:

- страхування майна підприємств;

- страхування врожаю сільськогосподарських культур;

- страхування домашнього майна громадян;

- страхування транспортних засобів та інші.

Ринок особистого страхування включає в себе такі сегменти:

1. Страхування життя:

- змішане страхування життя;

- страхування дітей;

-страхування на їшпадок втрати працездатності та інші.

2. Страхування від нещасних випадків:

-індивідуальне страхування від нещасних випадків;

-страхування працівників за рахунок організацій;

-страхування пасажирів.

58. Субєкти та посередники страхового ринку

Суб¢єкти страхового ринку:

• страхувальники (юр. особи та громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства Укр.),

• страховики (юр. особи, створені у формі АТ, повного або командитного товариства або товариства з додат. відповідальністю, які отримали ліцензію на страхову діяльність),

• перестраховики (страхова компанія, яка приймає об’єкти в перестрахування),

• страхові посередники (агенти, брокери),

• об¢єднання страховиків (Ліга страхових організацій, страховий пул, авіаційне страхове бюро, морське страхове бюро, моторне (транспортне) страхове бюро, асоціація професійних страхових посередників).

Страховий посередник – одна з трьох головних дійових осіб на страховому ринку поряд зі страхувальником і страховиком. Через них можуть укладатися договори страхування і вирішуватися окремі питання щодо врегулювання претензій.

Страховими посередниками є агенти та брокери.

Згідно Закону України “Про страхування ” страхові агенти – громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.

Страхові агенти – це, як правило, фізичні особи, що працюють у тій чи іншій страховій компанії. Роль агентів можуть також виконувати транспортні підприємства при здійсненні обов¢язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті; банки і поштові відділення з продажу полісів обов¢язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та ін. видів страхування.

Страхові агенти реалізують готовий страховий продукт і не мають впливу на його якість.

Діяльність страхових агентів оплачується у вигляді комісійної винагороди або комісії, розмір якої обумовлюється агентською угодою і, як правило, виражається у відсотках від страхової премії, сплаченої страхувальником за конкретним договором страхування.

Згідно Закону України “Про страхування ” страхові брокери – громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.

Брокерами можуть бути як фізичні, так і юридичні осбои у вигляді брокерської контори з найманим персоналом.

За свою роботу брокер отримує комісійну винагороду (брокераж), яка відраховується з премії, що належить страховій компанії, в якій брокер розмістив ризик клієнта; розмір цієї винагороди регулюється ринком.

60. Поняття призначення та функції міжнародних фінансів

Міжнародні фінанси - це економічна категорія, що відображає обмінно -перерозподільні відносини національних і наднаціональних суб'єктів світової економіки з приводу руху вартості між країнами та в процесі формування й використання централізованих грошових фондів.

Відносини обміну характеризують валютні надходження та валютні платежі, пов'язані з міжнародною торгівлею й обміном валют.

Відносини перерозподілу виникають у процесі формування і використання централізованих грошових фондів міжнародних організацій та інституцій, а також переміщення власності на валютні цінності з країн-донорів до країн-реципієнтів.

Об'єктом міжнародних фінансів є потоки грошових коштів і пов'язані з ними фінансові відносини на світовому ринку.

Суб'єктами міжнародних фінансів є фізичні та юридичні особи, уряди, міжнародні організації й фінансові інституції, а також банки та інші кредитно-фінансові установи - посередники на міжнародному фінансовому ринку.

До функцій міжнародних фінансів відносять розподільчу та контрольну.

Розподільча функція . її суть полягає в грошовому розподілі й перерозподілі світового продукту через механізм міжнародних фінансів.

Розподільча функція передбачає дві основні ролі міжнародних фінансів: обмін і перерозподіл вартості між державами

Контрольна функція . Суть її полягає в тому, що в будь-який час і на будь-якому етапі є можливість здійснювати облік та аналіз руху світового суспільного продукту в грошовій формі, оскільки міжнародні фінанси відображають рух суспільного продукту саме в грошовій формі. Зібрану під час цього обліку й проаналізовану інформацію можна використовувати як орієнтир для швидкого прийняття подальших адекватних рішень щодо міжнародних фінансів.

У функціях міжнародних фінансів відбивається основне їх призначення - ефективно обслуговувати міждержавний рух товарів і послуг та перерозподіл грошового капіталу між конкуруючими агентами світового ринку, а також вчасно подавати сигнали про стан світової фінансової кон'юнктури.