Сутність та призначення фінансів

План

1. Виникнення фінансів, їхній зв'язок з державою і розвитком товарно-грошових відносин;

2. Економічний зміст фінансів;

3. Взаємозв'язок фінансів з іншими вартісними категоріями;

4. Необхідність фінансів в умовах товарного виробництва;

5. Основні функції фінансів;

6. Можливості використання фінансів у суспільному виробництві;

7. Фінансове забезпечення відтворювального процесу;

8. Форми формування фінансових джерел розширеного відтворення;

9. Роль фінансового ринку в мобілізації і розподілі фінансових ресурсів;

10. Використання фінансів для регулювання економіки;

11. Фінанси як інструмент економічного стимулювання.

1. Виникнення фінансів, їхній зв'язок з державою і розвитком товарно-грошових відносин

Сутність фінансів, закономірності їхнього розвитку, сфера охоплюваних ними товарно-грошових відносин і роль у процесі суспільного відтворення визначаються економічним ладом суспільства, природою і функціями держави.

Як історична категорія фінанси з'явилися одночасно з виникненням держави при розподілі суспільства на класи. В часи первіснообщинного ладу не було класів, не було й держави. Перший великий розподіл суспільства на класи це розподіл на рабовласників і рабів, а перша держава рабовласницька. Перехід від рабовласницької суспільно-економічної формації до феодальної призвів до утворення феодальних держав.

У докапіталістичних формаціях велика частина потреб держави задовольнялася шляхом встановлення різного роду натуральних повинностей і зборів. Грошове господарство в той період було розвинуте тільки в армії. Головними витратами рабовласницьких і феодальних держав були витрати на ведення воєн, утримання двору монарха, державного апарату; будівництво суспільних споруд (храмів, каналів для зрошувальних систем, портів, доріг, водопроводів). Головними доходами були: надходження від державного майна (доменів) і регалій (монопольного права монарха на окремі промисли і торгівлю певними товарами); військова здобич, данина зі скорених народів; натуральні й грошові збори та повинності, мита, позики.

З розкладанням феодалізму й поступовим розвитком у його надрах капіталістичного способу виробництва все більшого значення стали набувати грошові доходи і витрати держави; частка натуральних зборів і повинностей різко скоротилася.

На ранніх стадіях розвитку держави не існувало розмежування між ресурсами держави і ресурсами її володаря: монархи розпоряджалися коштами країни як своєю власністю. З виділенням державної скарбниці і повним відділенням її від власності монарха (XVI–XVII ст.) виникають поняття державних фінансів, державного бюджету, державного кредиту.

Державні фінанси послужили могутнім важелем первісного нагромадження капіталу, що відбувався в XVI – XVIIІ ст. З колоніальних країн до метрополій вливались величезні багатства, що в будь-який момент могли бути використані як капітал. Державні позики і податки широко використовувалися в продуктивних цілях для створення перших капіталістичних підприємств. Важлива роль у створенні первісних капіталів належала системі протекціонізму, що дозволяла першим капіталістам установлювати на вироблені промислові вироби високі ціни, одержувати високі прибутки, що в значній мірі направлялися на розширення виробництва.

В умовах капіталізму, коли товарно-грошові відносини набувають всеохоплюючого характеру, фінанси виражають економічні відносини в зв'язку з утворенням, розподілом і використанням фондів коштів у процесі розподілу і перерозподілу національного доходу. Основні засоби капіталістичних держав стали концентруватися в державному бюджеті.

Для державних фінансів капіталістичних країн характерне швидке зростання витрат, що обумовлюється, насамперед, мілітаризацією економіки. Наприкінці XIХ ст. майже у всіх капіталістичних країнах витрати держави на військові цілі, погашення державного боргу і відсотків за ним складали понад 2/3 усіх державних витрат. Великі кошти направлялися також на утримання державного апарату – парламенту, міністерств, відомств, поліції, в'язниць тощо. Витрати на освіту, охорону здоров'я були вкрай невеликі. Основним джерелом доходів держави були податки, переважно непрямі.

Двадцяте століття характеризується могутнім розвитком продуктивних сил, утворенням монополістичних об'єднань, злиттям держави з монополіями, розширенням функцій капіталістичних держав. Держава не тільки забезпечувала обороноздатність країни, охорону приватної власності на засоби виробництва, свободу підприємництва і правопорядок, а й стала брати участь у процесі виробництва, розподілу і використання суспільного продукту.

В умовах державно-монополістичного капіталізму, особливо після Другої світової війни, різко зростають державні витрати, значною мірою обумовлені витратами на мілітаризм. Стрибок державних витрат відбувається в роки воєн. Так, у США, під час Другої світової війни внаслідок стрибкоподібного зростання військових витрат державні витрати збільшилися в 10 разів. Однак у післявоєнні роки витрати держави скорочуються незначно, і основна тенденція полягає в постійному їхньому збільшенні.

Слід зазначити, що в структурі державних витрат після Другої світової війни відбулися істотні зміни. Вони знайшли відображення в тім, що, незважаючи на величезне зростання витрат на мілітаризацію (особливо в США), питома вага цих витрат у порівнянні з кінцем ХІХ і початком ХХ ст. знизилася, а питома вага й абсолютні суми витрат на соціальні цілі (охорона здоров'я, соціальне забезпечення тощо) істотно збільшилися. Демократизація громадського життя в умовах розвинутої ринкової економіки призвела до того, що в ряді малих країн Західної Європи (Швеції, Норвегії й ін.) витрати на соціальні цілі стали одними з головних. Звідси виникло поняття «шведська модель соціалізму».

Значний розвиток одержали витрати на втручання держави в економіку. Це виразилося в тому, що зросли державні капітальні вкладення в електроенергетику, вугільну, газову й інші галузі промисловості, на підтримку сільського господарства – однієї з самих опікуваних галузей економіки. У більшості капіталістичних країн за рахунок державних коштів була створена атомна промисловість. Різко збільшився державний сектор економіки. Намагаючись збільшити зайнятість населення і скоротити безробіття, уряди видають підприємцям, що розширюють виробництво, субсидії для капіталовкладень. Різко підвищилися витрати на науково-технічний прогрес (до 50 – 70% загальної суми витрат на ці цілі). Держава стала активно допомагати монополіям своєї країни в гострій конкурентній боротьбі на світовому ринку, надаючи експортним фірмам так звані експортні премії.

Витрати щодо регулювання процесу капіталістичного відтворення в багатьох країнах досягли 20% і більше загальної суми витрат державного бюджету.

Втручання в процес відтворення і сферу соціальних відносин здійснюється не тільки на національному, а й на міждержавному рівні. Так, країни Європейського Співтовариства (ЄС) створили міждержавні фонди коштів, використовувані для фінансування сільського господарства, подолання структурного безробіття, перепідготовки і передислокації робочої сили, подолання істотних диспропорцій у розвитку окремих регіонів цих країн.

З'явилися нові державні витрати на охорону навколишнього середовища, подолання економічної відсталості окремих районів, надання субсидій і кредитів країнам, що розвиваються.

Величезні витрати викликали необхідність збільшення податків – головного фінансового методу мобілізації ресурсів у державний та місцеві бюджети. Податки – найважливіше знаряддя перерозподілу національного доходу.

У ХХ ст. зросло значення прямих податків і головного серед них – прибуткового податку з фізичних осіб. Уперше цей податок був введений у Великобританії в 1842 р., а в більшості країн Західної Європи і США – у першій чверті ХХ ст. Унаслідок зниження неоподатковуваного мінімуму і зменшення податкових пільг у роки Другої світової війни цей податок перетворився на масовий податок, податок на заробітну плату і невеликі доходи. Ним оподатковується практично все працездатне населення. Другим великим прямим податком виступає податок на прибуток корпорацій.

Поряд зі збільшенням прямих податків у 1970–1990 рр. відбулося підвищення непрямих податків, насамперед за рахунок надходжень за акцизами і податком на додану вартість. Зросла питома вага податків у валовому національному продукті – з 30% (у США) до 50% і більше (в малих країнах Західної Європи).

Однак, незважаючи на підвищення податків акумульованих доходів не вистачає на покриття зростаючих витрат держави. Бюджети капіталістичних країн у роки після Другої світової війни характеризуються великими хронічними дефіцитами, що покриваються державними позиками, випуск яких спричиняє ріст державного боргу.

Після Другої світової війни різко розширилася сфера фінансових відносин. Значний розвиток одержали місцеві (регіональні) фінанси, позабюджетні спеціальні урядові фонди, фінанси державних підприємств.

Другою сферою фінансових відносин виступають фінанси приватних національних і транснаціональних корпорацій. За своєю організаційною структурою вони є акціонерними товариствами. Акціонерна форма організації діяльності підприємств у країнах з розвинутою ринковою економікою одержала винятково широкий розвиток. В сучасних умовах в акціонерні підприємства вкладає свої кошти не тільки буржуазія, а й значна частина населення. Так, одна з найбільших корпорацій США «Дженерал Моторз» нараховує близько 1 мільйона акціонерів, і ніхто з них не має акцій більше, ніж на 1%.

Виникає питання: чому акціонерна форма власності одержала такий широкий розвиток у країнах з розвинутою ринковою економікою. Справа в тому, що випуск акцій – одна з могутніх форм мобілізації капіталу. Вона дозволяє трансформувати грошові заощадження у виробничі інвестиції. Без акцій, облігацій, кредитів банків та інших елементів фінансового ринку корпорації повинні були б знаходитися на самофінансуванні, що різко обмежило б можливості їхнього зростання. Фінансова сторона діяльності акціонерних товариств і підприємств інших форм власності набуває все більшого значення. Сучасні умови капіталістичного відтворення, загострення конкурентної боротьби різко підвищили питання управління фінансами підприємств. У країнах з розвинутою ринковою економікою вирішення кардинальних питань розвитку корпорацій здійснюється під чітким контролем її фінансового управління. Успіх діяльності акціонерних товариств багато в чому визначається знанням усіма співробітниками основ фінансово-економічного аналізу; фінанси підприємств обслуговують кругообіг величезних грошових фондів. Тому питання фінансового менеджменту (найбільш ефективного управління державними коштами і коштами підприємств) набувають виняткового значення.

2. Економічний зміст фінансів

Фінанси – це економічні відносини, пов'язані з формуванням, розподілом та використанням централізованих і децентралізованих грошових фондів з метою виконання функцій і завдань держави та забезпечення умов розширеного відтворення.

Під централізованими фінансами розуміються економічні грошові відносини, пов'язані з формуванням і використанням фондів коштів держави, що акумулюються в системі державних фінансів. Під децентралізованими – грошові відносини, що опосередковують кругообіг коштів підприємств.

Фінанси – невід'ємна частина грошових відносин, тому їхня роль і значення залежать від того, яке місце грошові відносини займають в економічних відносинах. Однак не всі грошові відносини виражають відносини фінансові. Фінанси відрізняються від грошей як за змістом, так і за виконуваними функціями. Гроші – це загальний еквівалент, за допомогою якого, насамперед, виміряються витрати праці виробників, а фінанси – економічний інструмент розподілу й перерозподілу внутрішнього валового продукту (ВВП) (вартість кінцевих товарів і послуг, зроблених резидентами даної країни на її території за певний період часу) і національного доходу (НД), інструмент контролю за утворенням і використанням грошових фондів. Головне їх призначення полягає в тому, щоб шляхом утворення грошових фондів і доходів забезпечити не тільки потреби держави і підприємств у коштах, а й контроль за витратою фінансових ресурсів.

Фінанси виражають грошові відносини, що виникають між підприємствами в процесі придбання товарно-матеріальних цінностей, реалізації продукції і послуг; підприємствами й вищими організаціями при створенні централізованих фондів коштів і їхньому розподілі; державою й підприємствами при сплаті ними податків у бюджетну систему і фінансуванні витрат; державою й громадянами при внесенні ними податків і добровільних платежів; підприємствами, громадянами й позабюджетними фондами при внесенні платежів і одержанні ресурсів; окремими ланками бюджетної системи; органами майнового та особистого страхування, підприємствами й населенням при сплаті страхових внесків і відшкодуванні збитку, при настанні страхового випадку; а також грошові відносини, що опосередковують кругообіг фондів підприємств.

Але не всі грошові відносини, котрі функціонують у суспільстві, належать до фінансових. Грошові ресурси, що обслуговують роздрібний товарообіг, оплату побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, а також купівлю-продаж між окремими членами суспільства, так само, як і гроші, що виступають об'єктом дарування або спадщини, не вважаються фінансами. Іншими словами, фінансові відносини не містять у собі обслуговування особистого споживання.

Головним матеріальним джерелом грошових доходів і фондів є національний доход країни – знову створена вартість або вартість ВВП за винятком спожитих у процесі виробництва засобів виробництва. Обсяг НД визначає можливості задоволення загальнодержавних потреб і розширення суспільного виробництва. Саме з урахуванням розмірів НД і його окремих частин – фонду споживання і фонду нагромадження – визначаються пропорції розвитку економіки та її структура. От чому у всіх країнах надається важливе значення статистиці НД.

Без участі фінансів НД не може бути розподілений. Фінанси – невід'ємна сполучна ланка між створенням і використанням НД. Фінанси, впливаючи на виробництво, розподіл і споживання, носять об'єктивний характер. Вони виражають певну сферу виробничих відносин і відносяться до базисної категорії.

За своїм матеріальним змістом фінанси – цільові фонди коштів у сукупності країни, що представляють фінансові ресурси. Головною умовою зростання фінансових ресурсів є збільшення НД. Фінанси та фінансові ресурси – не тотожні поняття. Фінансові ресурси самі по собі не визначають сутності фінансів, не розкривають їхнього внутрішнього змісту і суспільного призначення. Фінансова наука вивчає не ресурси як такі, а суспільні відносини, що виникають на основі утворення, розподілу і використання ресурсів; вона досліджує закономірності розвитку фінансових відносин.

Хоча фінанси відносяться до базисної категорії, вони багато в чому залежать від проведеної державою фінансової політики.

Основними ознаками фінансів як економічної категорії є нижчеперелічені ознаки.

Загальним, що поєднує протікання фінансових процесів у численних формах, є відносини між різними учасниками суспільного виробництва, що лежать в основі фінансових операцій, тобто суспільні відносини. За характером ці відносини – виробничі (економічні), оскільки виникають безпосередньо в суспільному виробництві.

Своєрідність фінансових відносин полягає в тому, що вони завжди мають грошову форму вираження. Грошовий характер фінансових відносин – важлива ознака фінансів. Гроші є обов'язковою умовою існування фінансів. Поява фінансових відносин завжди дає про себе знати реальним рухом грошових коштів. Відсутність такого руху на стадіях виробництва та споживання відтворювального процесу свідчить про те, що вони не є місцем виникнення і функціонування фінансів.

Реальний рух грошових коштів відбувається на другій і третій стадіях відтворювального процесу (у розподілі й обміні). Однак характер руху вартості в грошовій формі на цих стадіях різний, і це не дозволяє відносити їх до сфери функціонування фінансів. На другій стадії відтворення має місце однобічний, без зустрічного еквівалента, рух грошової форми вартості. На третій, при здійсненні актів купівлі-продажу, – двосторонній, зустрічний рух вартості, одна з яких знаходиться в грошовій формі, а інша – в товарній. Обмінні операції обслуговуються двома категоріями: по-перше, грішми, що виступають посередниками обмінних актів Т-Д і Д-Т; по-друге, ціною, на основі якої відбувається кількісне порівняння змінних вартостей, що знаходяться в товарній і грошовій формах. Ніякого іншого інструмента для обміну більше не потрібно. Отже, в обміні немає місця фінансам.

Таким чином, місцем виникнення і функціонування фінансів є друга стадія відтворювального процесу, на якій відбувається розподіл вартості суспільного продукту за цільовим призначенням і суб'єктом господарювання, кожен з яких повинен одержати свою частку в виробленому продукті. Тому важливою ознакою фінансів є розподільний характер фінансових відносин.

Однак і цієї ознаки недостатньо для повної характеристики сутності фінансів. Розмаїття розподільних відносин приводить до того, що на другій стадії відтворювального процесу діють різні економічні категорії: фінанси, кредит, заробітна плата, ціна. Фінанси істотно відрізняються від інших категорій, що функціонують на стадії вартісного розподілу.

Сферою виникнення фінансових відносин є процеси первинного розподілу вартості суспільного продукту, коли ця вартість розпадається на складові її елементи і відбувається утворення різних форм грошових доходів і нагромаджень. Виділення в складі виторгу від реалізації продукції прибутку, відрахувань на державне страхування, амортизаційних відрахувань і т.ін., здійснюється за допомогою фінансів та відображає процес розподілу знову створеної вартості відповідно до цільового призначення кожної її частини. Подальший перерозподіл вартості між суб'єктами господарювання (вилучення частини прибутку в розпорядження держави, сплата податків тощо) та конкретизація її цільового використання (наприклад, направлення частини прибутку на капітальні вкладення) також відбувається на основі фінансів. Завдяки їм здійснюються різноманітні процеси перерозподілу вартості суспільного продукту у всіх структурних підрозділах економіки і на різних етапах господарювання.

Розподіл і перерозподіл вартості за допомогою фінансів обов'язково супроводжується рухом грошових коштів, що приймають форму фінансових ресурсів. Вони формуються в суб'єктів господарювання і держави за рахунок різних видів грошових доходів, відрахувань та надходжень, а використовуються на розширене відтворення, задоволення потреб суспільства. Фінансові ресурси виступають матеріальними носіями фінансових відносин. Це дозволяє виділити фінанси серед вартісних категорій. Жодна з них, крім фінансів, не характеризується таким матеріальним носієм.

Отже, важливою ознакою фінансів є те, що фінансові відносини завжди пов'язані з формуванням грошових доходів і нагромаджень, які приймають форму фінансових ресурсів.

Таким чином, фінанси – це грошові відносини, що виникають у процесі розподілу і перерозподілу вартості суспільного продукту у зв'язку з формуванням грошових доходів і нагромаджень у суб'єктів господарювання й держави та використанням їх на забезпечення розширеного відтворення і задоволення суспільних потреб.

3. Взаємозв'язок фінансів з іншими вартісними категоріями

Процес вартісного розподілу суспільного продукту, в ході якого створена у виробництві вартість надзвичайно складний. Він розподіляється між суб'єктами господарювання, а в кожного з них – за цільовим призначенням. Через ці обставини він здійснюється за допомогою різних економічних категорій, кожна з яких виконує специфічну роль. Фінанси, беручи участь у вартісному розподілі, тісно пов'язані і взаємодіють з такими категоріями, як ціна, заробітна плата і кредит.

Вихідним моментом появи фінансових відносин виступає процес первинного розподілу вартості на складові її елементи й утворення різних форм грошових доходів та нагромаджень. Щоб цей процес міг початися, створена у виробництві вартість повинна бути реалізована. Економічним інструментом, завдяки якому вартість продукту одержує грошове вираження і стає об'єктом розподілу, є ціна. Вона виступає тією вихідною основою, на якій відбувається весь подальший розподільний процес.

Функціонування ціни і фінансів у процесі вартісного розподілу здійснюється в тісному взаємозв'язку. Ціна є основою фінансового методу розподілу вартості. Фінанси, базуючись на пропорціях розподілу, що склалися під впливом цін, реалізують ці пропорції, одночасно коригуючи їх з урахуванням економічних умов розвитку суспільства.

У розподілі вартості суспільного продукту поряд з фінансами бере участь і заробітна плата. Ця форма розподілу обумовлена необхідністю формування доходів конкретних працівників. Фінанси і заробітна плата, як розподільні категорії, тісно пов'язані між собою. Це приводить до їхньої взаємодії в процесі вартісного розподілу. Полягає ця взаємодія в тому, що, з одного боку, фінанси «допомагають» заробітній платі формувати фонд оплати праці, відокремлюючи його від інших грошових фондів підприємства; з іншого – заробітна плата, нарахування якої за часом не збігається з виплатою, виступає джерелом формування частини фінансових ресурсів підприємств.

Знаходячись в обороті підприємства, ці грошові кошти виступають джерелом формування обігових коштів. Але, маючи однакову з фінансами економічну основу, заробітна плата відрізняється тим, що її складові – розподільні відносини – матеріалізуються в коштах, що надходять у власність окремих працівників і використовуються ними на задоволення особистих потреб. Тим часом фінансові ресурси, як матеріальні носії фінансових відносин, знаходяться в розпорядженні суб'єктів господарювання і держави і призначаються для задоволення суспільних потреб. Відмінність заробітної плати і фінансів виявляється й у тому, що функціонування її може розглядатися як процес двостороннього руху вартості.

У вартісному розподілі бере участь і кредит. Загальні риси, властиві фінансам і кредитові, говорять про їхню родинну економічну природу. Наявність загальних рис у фінансів і кредиту визначає їхній загальний взаємозв'язок та взаємодію у розподільному процесі. Особливо яскраво це виявляється в комплексному використанні фінансових і кредитних ресурсів. Так, при недоліку в підприємства фінансових ресурсів для нормального здійснення виробничого процесу і розширення виробництва вони використовують банківські кредити.

Тимчасово вільні фінансові ресурси підприємств і господарських організацій зберігаються на рахунках в установах банків, що дозволяє раціонально використовувати їх як кредитні засоби для задоволення потреб розширеного відтворення в рамках народного господарства в цілому. Разом з тим характер їхнього функціонування істотно розрізняється. Кредит на відміну від фінансів функціонує на зворотній основі. Зворотність – це найважливіша ознака кредиту. Кредитні ресурси виражають «розірваний» у часі рух вартості від кредитора до позичальника і назад; фінансові – однобічний рух вартості. Кредитний перерозподіл зв'язаний з переміщенням коштів тільки між суб'єктами розподільного процесу; фінансовий здійснюється як між суб'єктами господарювання, так і в рамках кожного з них за цільовим призначенням.

Кредитні ресурси формуються в процесі перерозподілу за рахунок тимчасово вільних коштів підприємств, організацій, установ, органів державного управління, громадян; фінансові – з доходів і нагромаджень, що утворюються на стадії вартісного розподілу. Кредитні ресурси надаються позичальникам на певний строк на умовах зворотності і платності; фінанси – безкоштовно і без обговорення умов їхнього повернення.

4. Необхідність фінансів в умовах товарного виробництва

Наявність грошей – обов'язкова умова функціонування фінансів. Причиною їх виникнення стали потреби суб'єктів господарювання і держави в ресурсах, що забезпечують їх діяльність. У сфері господарювання саме завдяки фінансам, що є інструментом вартісного розподілу суспільного продукту, забезпечується задоволення постійно мінливих відтворювальних потреб. Фінанси незамінні тому, що дозволяють пристосувати пропорції виробництва до нестатків споживання. У складі потреб розширеного відтворення важливе місце займають ті, що пов'язані з існуванням держави. Так, регулювання масштабів суспільного виробництва в галузевому і територіальному аспектах, зміст і розвиток невиробничої сфери, захист навколишнього середовища й інших суспільних потреб задовольняються за допомогою державних фінансів.

Слід зазначити й значну роль фінансів у розширенні відтворення. Розширене відтворення включає безперервне поновлення і розширення виробничих фондів, зростання ВВП і його головної частини – національного доходу, відтворення робочої сили та виробничих відносин. Воно здійснюється з використанням економічних важелів, товарно-грошових, фінансових і кредитних відносин. Важливе місце у відтворенні всіх складових частин ВВП належить державним фінансам і фінансам підприємств.

Держава впливає на відтворювальний процес через фінансування підприємств і окремих галузей господарства, витрат на соціальні цілі та податкову політику.

В умовах адміністративно-командної системи ефективність використання державних коштів на фінансування народного господарства була низькою. В умовах поглиблення ринкових реформ відбувається перебудова всієї системи фінансових відносин у народному господарстві. Державні фінанси і, насамперед, бюджетна система шляхом відповідного направлення коштів повинні забезпечити структурну перебудову економіки, прискорення НТП, підвищення ефективності виробництва, і на цій основі – зростання життєвого рівня народу. За рахунок централізованих фондів забезпечуються потреби розширеного відтворення на макрорівні, здійснюється міжгалузевий і територіальний перерозподіл ресурсів для вирівнювання економічного і соціального розвитку окремих регіонів.

Особливо велика роль фінансів у розширеному відтворенні підприємств різних форм власності, оскільки при їхній особистій участі створюється ВВП і відбувається його розподіл усередині підприємств і галузей.

Інвестиційну політику держави передбачається здійснювати в наступних напрямках:

подальша децентралізація інвестиційного процесу на основі розвитку різноманітних форм власності, підвищення ролі внутрішніх (власних) джерел нагромаджень підприємств для фінансування їхніх інвестиційних проектів;

державна підтримка підприємств за рахунок централізованих інвестицій при переносі центра ваги з безповоротного бюджетного фінансування на кредитування (на поворотній і платній основі). Збереження безповоротного бюджетного фінансування переважно для соціально значимих об'єктів, що мають некомерційний характер;

розміщення обмежених централізованих капітальних вкладень і державного фінансування, інвестиційних проектів виробничого призначення строго відповідно до державних цільових програм і винятково на конкурсній основі;

посилення державного контролю за цільовою витратою коштів державного бюджету, що направляються на інвестиції у формі безповоротного фінансування та кредитування;

значне розширення практики спільного (часткового) державно-комерційного фінансування інвестиційних проектів;

використання частини централізованих (кредитних) інвестиційних коштів на реалізацію особливо ефективних інвестиційних проектів, що окуповуються швидко, та об'єктів малого бізнесу, незалежно від їхньої галузевої приналежності і форм власності, для прискорення структурно-технологічної перебудови виробництва;

удосконалювання нормальної бази з метою залучення іноземних інвестицій.

Державні інвестиції повинні бути соціально обґрунтованими, спрямованими на створення додаткових робочих місць, поліпшення якості життя, стимулювання власної інвестиційної активності підприємств.

5. Основні функції фінансів

Відповідно до економічної категорії функції означають прояв у дії сутності даної категорії. Вони показують, як реалізується суспільне призначення економічної категорії.

Суспільне призначення фінансів полягає в розподілі й перерозподілі вартості суспільного продукту між суб'єктами господарювання і напрямками цільового використання. Тому сутність фінансів виявляється насамперед за допомогою розподільної функції. Саме за допомогою цієї функції здійснюється розподіл і перерозподіл знову створеної вартості. Фінансовому розподілові властива багатоступінчастість, що породжує різні види розподілу: внутрішньогосподарський, внутрішньогалузевий, міжгалузевий, міжтериторіальний.

Розподіл НД полягає в створенні так званих основних (первинних) доходів. Їхня сума дорівнює НД. Основні доходи формуються при розподілі НД серед учасників матеріального виробництва. Вони поділяються на дві групи:

1) заробітна плата робітників, службовців, доходи фермерів, селян, зайнятих у сфері матеріального виробництва;

2) доходи підприємств сфери матеріального виробництва.

Однак первинні доходи ще не утворять суспільних коштів, достатніх для розвитку пріоритетних галузей народного господарства, забезпечення обороноздатності країни, задоволення матеріальних і культурних потреб населення. Необхідний подальший розподіл або перерозподіл НД. Перерозподіл НД пов'язаний з міжгалузевим і міжтериторіальним перерозподілом коштів в інтересах найбільш ефективного і раціонального використання доходів та нагромаджень підприємств і організацій; з наявністю поряд з виробничою невиробничої сфери, в якій НД не створюється; з перерозподілом доходів між різними соціальними групами населення. У результаті перерозподілу утворяться вторинні (похідні) доходи. Це доходи, отримані в галузях невиробничої сфери, податки. Вторинні доходи служать для формування кінцевих пропорцій використання НД.

Активно беручи участь у розподілі НД, фінанси сприяють трансформації пропорцій, що виникли при первинному розподілі НД, у пропорції його кінцевого використання. Доходи, створювані в ході такого перерозподілу, повинні забезпечити відповідність між матеріальними і фінансовими ресурсами та, насамперед, між розміром грошових фондів і їхньою структурою, з одного боку, і обсягом та структурою засобів виробництва і предметів споживання – з іншого. Перерозподіл НД відбувається в інтересах структурної перебудови народного господарства, розвитку пріоритетних галузей економіки на користь найменш забезпечених верств населення.

Таким чином, перерозподіл НД відбувається між виробничою і невиробничою сферами народного господарства, галузями матеріального виробництва, окремими регіонами країни, формами власності й соціальних груп населення. Кінцева мета розподілу і перерозподілу НД і ВВП, що відбувається за допомогою фінансів, полягає в розвитку продуктивних сил, створенні ринкових структур економіки, зміцненні держави, забезпеченні високої якості життя широких верств населення. При цьому роль фінансів підпорядковується задачам підвищення матеріальної зацікавленості працівників і колективів підприємств і організацій у поліпшенні фінансово-господарської діяльності, досягненні найкращих результатів при найменших витратах.

Однак тільки розподільна функція фінансів, незважаючи на її багатогранність, не розкриває цілком властивостей фінансів як економічної категорії. Справа в тому, що фінанси, пов'язані з рухом вартості суспільного продукту, вираженої в грошовій формі, мають властивість кількісно відображати відтворювальний процес у цілому і різні його фази. Ця здатність фінансів дозволяє систематично контролювати вартісні пропорції. Така властивість фінансів виявляється через іншу найважливішу їхню функцію – контрольну.

Контрольна функція діє в тісній єдності з розподільною. Контрольна функція фінансів полягає в контролі за розподілом ВВП за відповідними фондами і витратою їх за цільовим призначенням.

В умовах переходу і розвитку ринкових відносин фінансовий контроль спрямований на забезпечення динамічного розвитку суспільного і приватного виробництва, прискорення НТП, усіляке поліпшення якості роботи у всіх ланках народного господарства. Він охоплює виробничу та невиробничу сфери і націлений на підвищення економічного стимулювання, на раціональну й дбайливу витрату матеріальних, трудових і фінансових ресурсів та природних багатств, скорочення непродуктивних витрат і втрат, припинення безгосподарності й марнотратства.

Одне з важливих завдань фінансового контролю – перевірка точного дотримання законодавства з фінансових питань, своєчасності і повноти виконання фінансових зобов'язань перед бюджетною системою, податковою службою, банками, а також взаємних зобов'язань підприємств і організацій за розрахунками і платежами. Контрольна функція фінансів виявляється також через багатогранну діяльність фінансових органів. Працівники фінансової системи і податкової служби здійснюють фінансовий контроль у процесі фінансового планування, при виконанні дохідної й видаткової частин бюджетів.

Крім розподільної і контрольної функцій фінанси виконують також регулюючу функцію. Ця функція пов'язана з втручанням держави через фінанси (державні витрати, податки, державний кредит) у процес відтворення. З метою регулювання економіки й соціальних відносин використовується також фінансове і бюджетне планування, державне регулювання ринку цінних паперів.

6. Можливості використання фінансів у суспільному виробництві

Об'єктивні передумови цілеспрямованого використання фінансів у суспільному відтворенні криються у функціях категорій – розподільної та контрольної. Перша дозволяє формувати фінансові ресурси і цільові грошові фонди відповідно до потреб розвитку суспільного виробництва в цілому й за окремими його структурними підрозділами. Друга (через рух фінансових ресурсів) відбиває текучість економічних процесів у суспільстві і фіксує всі події в економіці та окремих її структурних підрозділах.

У повсякденній господарській практиці важлива не сама по собі категорія фінансів, а конкретні форми прояву фінансових відносин, різноманітні види яких установлюються державою. Між категорією фінансів і організаційних форм її прояву велика різниця: перша завжди об'єктивна, виражає реальні виробничі відносини; друга – суб'єктивна, тому що пов'язана з діяльністю людей. Завдяки організаційним формам стає можливим використання фінансів як економічного важеля, активного інструмента управління економікою.

Як економічний інструмент господарювання фінанси здатні кількісно і якісно впливати на суспільне виробництво. Кількісний вплив характеризується пропорціями фінансових ресурсів, які мобілізуються, розподіляються і використовуються. Якісний – впливом фінансів на матеріальні інтереси учасників відтворювального процесу через форми організації фінансових відносин.

Можливості кількісного впливу на суспільне виробництво визначаються обсягом фінансових ресурсів, що мобілізуються та розподіляються. Якісний вплив фінансів залежить від тих можливостей впливу на матеріальні інтереси учасників відтворювального процесу, якими володіє та або інша конкретна форма фінансових відносин. При якісному впливі важлива не сама по собі величина фінансових ресурсів, а те, яким чином вони формуються, в яких формах і на яких умовах відбувається їхній рух і використання. Якісний вплив пов'язаний з перетворенням фінансів у стимул розвитку економіки.

Фінанси можуть активно впливати на виробництво. Сформовані на основі фінансових відносин грошові фонди цільового призначення здатні створювати передумови для зміни структури і динаміки виробництва. Перерозподіл фінансових ресурсів між суб'єктами господарювання і територіями дозволяє підготувати умови для здійснення прогресивних зрушень у структурі виробництва, прискорення науково-технічного прогресу, підвищення ефективності виробництва.

Разом з тим за допомогою фінансів можна зацікавити колективи підприємств у досягненні високих кінцевих результатів діяльності, надавши їм повної самостійності після сплати податків у державний бюджет.

Фінансовий розподіл, що почався у сфері матеріального виробництва, продовжується й у сфері обертання, роблячи і на неї свій вплив. У цій сфері систематично відбуваються обмінні операції (Д–Т, Т–Д); хоча безпосередньо в обміні фінанси участі не беруть, вони активно на нього впливають.

По-перше, завдяки фінансам у покупців формуються грошові фонди спеціального цільового призначення, а отже, підготовляються умови, необхідні для здійснення обмінних операцій. По-друге, фінанси виступають органічним продовженням актів продажу, що відбуваються, товарів (Т–Д), оскільки завдяки їм здійснюється розподіл виторгу, отриманого у результаті обмінних операцій. Таким чином, фінанси широко використовуються у сфері обертання, де вони виступають як необхідна умова для початку обмінних операцій або як закономірне їх продовження.

Як інструмент розподілу фінанси функціонують і у сфері споживання, де відбувається кінцеве використання раніше створеної вартості (у її матеріальній, натурально-речовинній формах). Тут фінанси впливають насамперед на обсяг і структуру споживаного суспільного продукту. З їхньою допомогою встановлюються пропорції розподілу вартості суспільного продукту на фонд відшкодування і національний доход, формуються кінцеві пропорції використання національного доходу, утворюються фонд споживання і фонд нагромадження, визначається їхня структура.

У рамках використання фінансів у суспільному відтворенні можна виділити три групи головних напрямків фінансового впливу на процеси суспільного розвитку:

фінансове забезпечення потреб розширеного відтворення;

фінансове регулювання економічних і соціальних процесів;

фінансове стимулювання кращих результатів діяльності.

Використання фінансів у суспільному відтворенні супроводжується одержанням певних результатів, у яких наочно проявляється роль цієї категорії. Роль фінансів може бути різною в залежності від зміни реальних умов їхнього функціонування, напрямків впливу на суспільне виробництво, ув'язування з іншими розподільними категоріями і т. п. Але при розходженні результатів, одержуваних від використання фінансів у різні історичні періоди, незмінним залишається одне – можливість впливати за допомогою фінансів на процеси суспільного розвитку.

7. Фінансове забезпечення відтворювального процесу

Фінансове забезпечення відтворювального процесу – це покриття відтворювальних витрат за рахунок фінансових ресурсів, які акумулюються суб'єктами господарювання і державою. Формуються фінансові ресурси у всіх підрозділах суспільного відтворення. Потім відбувається їхній розподіл і цілеспрямоване використання через грошові фонди цільового призначення.

Безперебійне формування фінансових ресурсів, їх раціональне використання мають величезне значення, оскільки фінансові ресурси є найважливішим грошовим джерелом розширення виробництва, зростання матеріального та культурного рівнів життя народу. Зниження обсягу фінансових ресурсів може обмежити можливості цілеспрямованого впливу фінансів на розвиток економіки, рішення актуальних економічних і соціальних задач. Воно веде до скорочення масштабів інвестицій у виробничу та соціальну сфери, зменшення фонду споживання в складі використовуваного національного доходу. Нестача фінансових ресурсів призводить до незбалансованості натурально-речової і вартісної структури суспільного виробництва, різного роду диспропорціям і «розстикуванням».

Обсяг і структура фінансових ресурсів безпосередньо пов'язані з рівнем розвитку виробництва, його ефективністю. Чим крупніші масштаби виробництва і вище його ефективність, тим більші (за інших рівних умов) розміри мобілізованих і використовуваних фінансових коштів. У свою чергу, обсяг фінансових ресурсів, що інвестуються у виробництво, створює передумови для його зростання й удосконалювання. А це, в свою чергу, є основою збільшення фінансових ресурсів.

Однак в останні роки динаміка фінансових ресурсів характеризувалася негативною тенденцією – уповільненням, а потім і падінням темпів їхнього зростання. Причина цього полягала в кризових явищах в економіці нашої країни, що негативно позначилися на динаміці валового національного продукту і зробленого національного доходу.

У формуванні фінансових ресурсів беруть участь усі елементи вартості валового суспільного продукту, але основним джерелом є національний доход, причому головним чином та його частина, що представлена чистим доходом. Саме зростання чистого доходу й основної його фінансової форми – прибутку – обумовлює високі або низькі темпи росту фінансових ресурсів. Крім вартості валового внутрішнього продукту важливим джерелом фінансових ресурсів можуть бути доходи від зовнішньоекономічної діяльності за умови досить ефективної її організації.

Фінансові ресурси формуються також за рахунок частини національного багатства, що втягується в господарський оборот (перехідні залишки бюджетних коштів, які повертаються на покриття витрат поточного року; резервні фонди страхових організацій; кошти від продажу частини золотого запасу країни; виторг від реалізації зайвого майна й ін.). Для формування фінансових ресурсів можуть використовуватися позикові й залучені кошти (кредити банку; кредиторська заборгованість; кошти, отримані від випуску акцій і облігацій тощо).

Розмаїття фінансових відносин, що виникають у процесі вартісного розподілу, обумовлює наявність різних видів фінансових ресурсів. Основними з них є: прибуток, різні види податків, страхові платежі, амортизаційні відрахування.

Потреби суспільного виробництва на макрорівні забезпечуються за рахунок централізованих фінансових ресурсів. Формами їхнього використання є бюджетні і позабюджетні фонди, кошти яких направляються на розвиток народного господарства, фінансування соціально-культурних заходів, забезпечення нестатків оборони і управління. Важлива роль, яку держава виконує в галузі економічного і соціального розвитку, визначає необхідність централізації в його розпорядженні значної частини фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси необхідні, в першу чергу, суб'єктам господарювання. У них формуються децентралізовані фінансові ресурси, які використовуються на витрати по розширенню виробництва і задоволенню соціально-культурних потреб працюючих. Утворені за рахунок децентралізованих фінансових ресурсів цільові грошові фонди направляються на капітальні вкладення, збільшення обігових коштів, фінансування науково-технічних досягнень, забезпечення потреб соціального характеру проведення природоохоронних заходів. Здійснення названих витрат за рахунок використання фінансових ресурсів дозволяє забезпечувати коштами відтворювальний процес на мікрорівні.

8. Форми формування фінансових джерел розширеного відтворення

Фінансове забезпечення відтворювальних витрат може здійснюватися трьома формами: самофінансування, кредитування, державного фінансування.

Самофінансування засноване на використанні власних фінансових ресурсів суб'єкта господарювання. При недостатності власних коштів підприємство може або скоротити деякі свої витрати, або скористатися позиковими коштами.

Кредитування – це такий спосіб фінансового забезпечення відтворювальних витрат, при якому витрати суб'єкта господарювання покриваються за рахунок позички банку, що надається на засадах терміновості, платності і зворотності.

Державне фінансування здійснюються на безповоротній основі за рахунок бюджетних і позабюджетних фондів, формованих на різних рівнях управління в процесі розподілу і перерозподілу національного доходу. За допомогою такого фінансування держава цілеспрямована перерозподіляє фінансові ресурси між виробничою і невиробничою сферами, галузями економіки, територіями, формами власності, окремими групами і верствами населення.

На практиці всі перераховані форми фінансового забезпечення відтворювальних витрат можуть застосовуватися одночасно. Головне – домогтися оптимального для даного періоду співвідношення між ними. Досягнення даного оптимуму можливо лише на основі активної фінансової політики держави.

Для забезпечення безперебійного фінансування відтворювальних витрат велике значення мають фінансові резерви. В умовах переходу до ринку їхня значимість не тільки не знижується, але навіть зростає. Фінансові резерви здатні забезпечувати безперервний кругообіг коштів у суспільному відтворенні і при виникненні величезних втрат або настанні непередбачених подій. Фінансові резерви можуть створюватися самими суб'єктами господарювання за рахунок власних фінансових ресурсів (самострахування), їхніми управлінськими структурами (на основі нормативних відрахувань), спеціалізованими страховими організаціями (методом страхування) і державою (резервні фонди в бюджетах різних рівнів).

Формування великих фінансових резервів в руках суб'єктів господарювання є малоефективним з економічної точки зору. Більш доцільним є формування резервів бюджетним методом і методом страхування, тому що тут досягається більш висока оборотність коштів, що резервуються.

9. Роль фінансового ринку в мобілізації і розподілі фінансових ресурсів

В умовах відмови від адміністративно–господарської системи управління економікою безперебійне формування фінансових ресурсів, їх найбільш ефективне інвестування і цілеспрямоване використання забезпечується за допомогою фінансового ринку. Об'єктивною передумовою функціонування фінансового ринку є розбіжність потреби у фінансових ресурсах у того або іншого суб'єкта з наявністю джерел задоволення цієї потреби.

Грошові кошти є в наявності в одних власників, а інвестиційні потреби виникають у інших. Для акумулювання тимчасово вільних коштів і ефективного їх використання і призначений фінансовий ринок. Його функціональне призначення полягає у посередництві руху грошових коштів від їхніх власників (зберігачів) до користувачів (інвесторів).

Зберігачами виступають юридичні та фізичні особи, що накопичують у себе грошові кошти. Основними зберігачами в країнах з розвинутою ринковою економікою є приватні особи, що здійснюють інвестування своїх заощаджень або безпосередньо, або через фінансово-кредитні інститути акумулювання індивідуальних заощаджень.

Поряд із внутрішніми зберігачами в операціях на фінансових ринках можуть брати участь також і іноземні. Користувачі (інвестори) – це суб'єкти господарювання й органи державної влади, які вкладають грошові кошти в будь-яке підприємство, справу (розширення виробництва, покриття державних витрат).

Значення функціонування фінансових ринків величезне:

завдяки їм стає можливим інвестування коштів у виробництво, що дозволять збільшувати виробничі потужності країни, накопичувати ресурсний потенціал;

за допомогою фінансового ринку полегшується розвиток підприємств і галузей, що забезпечують максимальний прибуток інвесторам;

перелив капіталів, здійснюваний на фінансових ринках, сприяє прискоренню НТП, найшвидшому впровадженню науково–технічних досягнень;

фінансовий ринок дозволяє у цивілізований спосіб покривати бюджетний дефіцит, оскільки саме на фінансовому ринку вишукуються вільні грошові кошти для покриття зростаючих державних витрат.

10. Використання фінансів для регулювання економіки

Погоджене функціонування різних структурних ланок економіки досягається шляхом її регулювання, під яким розуміється зміна темпів зростання окремих структурних підрозділів, покликана перебудувати виробництво відповідно до потреб суспільства, що змінилися.

В умовах ринку регулювання економіки забезпечується шляхом перерозподілу фінансових ресурсів. Завдяки такому перерозподілу створюються необхідні фінансові передумови для здійснення структурних зрушень.

Регулювання економіки відбувається в першу чергу за допомогою саморегулювання. Воно базується на волі суб'єктів господарювання у виборі партнерів і взаємин з ними, на розпорядженні продуктами своєї діяльності. Саморегулювання забезпечується функціонуванням ринку, у тому числі й фінансового. Саме ринок обумовлює гнучкість і еластичність економіки, проведення в ній у найкоротший термін структурної перебудови.

Однак у деяких випадках ринковий механізм виявляється неспроможним: у кризових ситуаціях ринок слабко впливає на стабілізацію економіки. Тому виникає необхідність у додатковому механізмі регулювання економіки.

Одночасно з саморегулюванням великий вплив на структуру суспільного виробництва має державне втручання в економіку . Необхідність такого втручання обумовлена вирішенням завдань, пов'язаних із забезпеченням великих структурних зрушень, підтримкою пріоритетних напрямків економічного розвитку, розширенням та удосконалюванням об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури.

Утручання держави в економіку засноване на використанні законодавчими і виконавчими органами влади вартісних важелів впливу на процеси суспільного розвитку. За допомогою державних інвестицій, податкової, бюджетної, амортизаційної політики, діяльності різних державних структур складається механізм впливу на економіку.

У регулюванні економіки беруть участь різні сфери і ланки фінансової системи. Головним інструментом регулювання відтворювальних пропорцій є фінанси підприємств. З їх допомогою відбувається регулювання відтворювальної структури виробленого продукту; забезпечується фінансування потреб розширеного відтворення на основі встановлення оптимального співвідношення між засобами, що направляються на споживання і нагромадження; здійснюється вплив на трудові ресурси.

Широке використання фінансів підприємств для регулювання відтворювальних пропорцій не виключає участі в даному процесі страхування, банківського кредиту, бюджету (використання механізму оподатковування, виділення бюджетних субсидій).

Для регулювання галузевих пропорцій в умовах ринкової економіки використовуються фінанси підприємств і державний бюджет. При цьому підприємства шукають на фінансовому (страховому) ринку зони найбільш вигідного доповнення фінансових ресурсів, що є в їхньому розпорядженні: купують акції інших підприємств, інвестують свої засоби в нерухомість, надають їхній у борг банкам і державі і т.д. Держава ж регулює галузеву структуру суспільного виробництва, використовуючи свій бюджет і позабюджетні фонди, проводячи активну амортизаційну й митну політику, впливаючи на ціни тощо. У державному механізмі регулювання галузевих пропорцій однаково важливі як платежі в бюджет (доходи), так і бюджетне фінансування (витрати).

У регулюванні територіальних пропорцій беруть участь головним чином державні і місцеві фінанси, а також частково фінанси підприємств. Саме регулювання здійснюється шляхом надання дотацій нижчим бюджетам, формування і використання територіальних фондів регулювання, різних форм державного кредиту. Вплив фінансів підприємств на територіальну структуру суспільного виробництва відбувається шляхом розширення зони підприємництва, інвестування коштів у витрати на розвиток міст.

Міжтериторіальний перерозподіл фінансових ресурсів сприяє вирівнюванню рівнів економічного і соціального розвитку різних регіонів країни, удосконалюванню галузевих і територіальних пропорцій у структурі народного господарства. Завдяки перерозподілові забезпечується коштами проведення заходів, спрямованих на досягнення прогресивних зрушень у розміщенні продуктивних сил на території країни, комплексний розвиток знову освоюваних районів, раціональне використання природних багатств.

11. Фінанси як інструмент економічного стимулювання

При переході до системи ринкового господарювання істотно зростає роль економічного стимулювання, здійснюваного за допомогою різних вартісних важелів. У їхньому складі важливе місце належить фінансам, що володіють з огляду на їх розподільну природу великими можливостями впливу на фактори виробництва і весь відтворювальний процес у цілому.

Ці потенційні можливості реалізуються в різних формах і різних методах. У сучасних умовах найважливіші завдання полягають у тому, щоб вивести економіку з кризового стану, домогтися фінансового оздоровлення народного господарства, підвищити ефективність суспільного виробництва.

Для вирішення цих завдань можуть і повинні широко використовуватися фінансові стимули. До них відносяться такі організаційні форми фінансових відносин, за допомогою яких можна впливати на матеріальні інтереси суб'єктів господарювання.

Фінансове стимулювання тісно пов'язане з регулюванням, причому обидва ці процеси дуже впливають один на одного. Фінансове стимулювання є одним із методів регулювання народногосподарських пропорцій. У свою чергу, регулювання, особливо в частині державного втручання в економіку, виступає одним із способів економічного стимулювання суспільного виробництва.

Для того, щоб впливати на відтворювальний процес, будь-який фінансовий стимул повинен бути органічно ув'язаним з виробничою діяльністю підприємств. Саме тут, у низовій ланці господарювання, створюється суспільний продукт і національний доход, для забезпечення максимального росту яких саме і створюються фінансові стимули. У складі фінансових стимулів розвитку виробництва і підвищення його ефективності можна виділити:

ефективні напрямки інвестування фінансових ресурсів;

заохочувальні фонди;

бюджетні методи інтенсифікації виробництва;

спеціальні фінансові пільги і санкції.

Для того, щоб безпосередньо впливати на виробництво, варто вибрати і забезпечити найбільш ефективні напрямки вкладення фінансових ресурсів. Завдяки такому інвестуванню коштів розширюються можливості випуску продукції з високою фінансовою віддачею, створюються умови для розвитку нових технологій і екологічно чистих виробництв, удосконалюється відтворювальна, галузева і територіальна структури суспільного відтворення і т. п. Можна виділити три основних напрямки інвестування фінансових ресурсів:

1. Фінансування технічного переозброєння підприємств, завдяки якому створюються принципово нові машини і пристрої, істотно міняється характерна для галузі структура праці, одержує розвиток комп'ютерне оснащення виробництв і т.д.

2. Фінансування витрат, пов'язаних з відтворенням робочої сили, професійною підготовкою кадрів, підвищенням їхньої кваліфікації, переорієнтацією працюючих на нові види виробництв. У результаті фінансування названих заходів підвищується загальноосвітній і науково-технічний рівень трудових ресурсів, зростають можливості більш продуктивного їхнього використання, забезпечуються умови для високоефективної праці.

3. Послідовна реалізація програм, спрямованих на забезпечення зрушень у галузевій і територіальній структурах суспільного виробництва, удосконалювання народногосподарських пропорцій відповідно до сучасних потреб. Сьогодні особливо важлива роль фінансів в інтенсивному зростанні ключових галузей економіки, особливо машинобудування, прискореному розвитку соціально-культурної сфери, забезпеченні ресурсами пріоритетних напрямків розвитку народного господарства.

Велике значення в економічному стимулюванні виробництва надається системі формування і використання спеціальних заохочувальних фондів – матеріального заохочення, соціального розвитку тощо.

Вони утворяться в низовій ланці господарювання – на підприємствах – і покликані зацікавити виробничі колективи в поліпшенні кінцевих результатів діяльності, зростанні виробництва і підвищенні його ефективності. Досягається це за допомогою спеціального підбору джерел утворення фондів стимулювання, особливого порядку і принципів їхнього формування та використання.

В умовах переходу до ринку система заохочення кращих результатів фінансово-господарської діяльності за допомогою спеціальних стимулюючих фондів буде докорінно перебудовуватися. Необхідність такої перебудови обумовлена тим, що довелося, по-перше, відмовитися від твердої регламентації порядку формування і використання заохочувальних фондів, раніше директивно установлюваного вищими управлінськими структурами, і, по-друге, урізноманітнити систему заохочувальних фондів.

Важливу роль у розвитку виробництва і підвищенні його ефективності можуть відіграти бюджетні стимули. Їхня відмінність від інших фінансових стимулів полягає в тому, що суб'єктом стимулювання є держава. Як економічні стимули здатна виступати, з одного боку, система платежів підприємств у бюджет, у якій досягнуте тісне ув'язування фіскального, регулюючого і стимулюючого призначення різних видів податків. З іншого – система бюджетного фінансування, в якій забезпечена стимулююча спрямованість усіх її елементів.

Перетворення платежів у бюджет і системи бюджетного фінансування в стимули розвитку суспільного виробництва засноване на тім, що методи мобілізації коштів у бюджет, напрямки і порядок використання бюджетних асигнувань можна погоджувати з економічними інтересами суб'єктів господарювання.

Стимулюючий вплив має і бюджетне фінансування. Держава впливає на умови господарювання підприємств і організацій за допомогою використання особливих принципів фінансування, застосування різних форм і методів надання суб'єктам господарювання бюджетних асигнувань. Саме принципи, форми і методи фінансування є специфічними бюджетними способами, за допомогою яких держава впливає на режим витрати засобів у народному господарстві.

На сучасному етапі розвитку економіки посилення стимулюючого впливу бюджетного фінансування може бути забезпечене шляхом орієнтації державних інвестицій на досягнення високих кінцевих народногосподарських результатів, одержання великої фінансової віддачі, а також за допомогою введення в систему фінансування нових умов, що спонукають установи й організації невиробничої сфери до економії бюджетних коштів.

Важливу роль у стимулюванні процесів суспільного розвитку покликана зіграти система фінансових пільг і санкцій. Фінансові пільги розширюють можливості найбільш ефективного інвестування грошових ресурсів у виробництво і тим самим створюють сприятливі умови для його зростання й удосконалювання. До фінансових пільг відносяться, наприклад, дозвіл на проведення прискореної амортизації основних фондів, звільнення від оподатковування частини прибутку підприємств, що направляється на науково–технічні розробки, проведення природоохоронних заходів і т. п. Санкції ж підсилюють матеріальну відповідальність суб'єктів господарювання за кінцеві результати діяльності, порушення вимог договірної, розрахункової й фінансової дисципліни.