МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Економічний факультет
Кафедра економіки підприємства
РЕФЕРАТ
на тему:
“Сутність і призначення санації підприємств”
Виконав: студент 331 групи
економічного факультету
Матейчук Дмитро Іванович
Викладач: асист. Баранов К.В.
Чернівці – 2009
Зміст
Вступ
1. Економічна сутність санації, випадки та мета її проведення
2. Умови проведення фінансової санації підприємства
3. Фінансові джерела санації підприємства
4. Порядок проведення санації підприємств
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Нині в Україні існує значна кількість фінансово неспроможних підприємств. Так, на початку ХХI ст. — 38% усіх підприємств працювали збитково.
Наслідком незадовільного фінансового стану багатьох вітчизняних підприємств стало катастрофічне збільшення їхньої кредиторської та дебіторської заборгованості: кредиторська заборгованість у номінальному обчисленні майже в два з половиною рази перевищувала обсяги ВВП країни; дебіторська заборгованість перевищила обсяг ВВП у два рази. Близько 55 % дебіторської та близько 60 % кредиторської заборгованості виявилися простроченими. Таким є наслідок фінансової неспроможності багатьох суб'єктів господарювання. Неплатоспроможність, у свою чергу, є підставою для оголошення підприємства банкрутом. Банкрутство підприємства та його ліквідація означають не тільки збитки для акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податкових надходжень у бюджет, а також збільшення безробіття, що теж може стати одним із факторів макроекономічної нестабільності. Суттєвим, однак, є те, що з-поміж підприємств, справи про банкрутство яких розглядаються судом, значний відсоток таких, що тимчасово потрапили в скрутне становище. Вартість їхніх активів набагато вища за кредиторську заборгованість. За умови проведення санації (оздоровлення) чи реструктуризації такі підприємства можуть розрахуватися з боргами і продовжити діяльність. Однак за браком належного теоретико-методичного забезпечення процесу санації, через дефіцит кваліфікованого в цих питаннях фінансового менеджменту та інші суб'єктивні та об'єктивні причини, багато потенційно життєздатних підприємств, у тому числі тих, що належать до пріоритетних галузей народного господарства України, стають потенційними банкрутами.
1. Економічна сутність санації, випадки та мета її проведення
У системі заходів для фінансового оздоровлення підприємств і виходу з економічної кризи застосовується так звана санація.
Під санацією
розуміють систему економіко-організаційних заходів, спрямованих на підвищення прибутковості й ефективності виробництва, на оздоровлення фінансового стану підприємств-боржників. Слово «санація» походить від латинського «sanare», що в перекладі означає оздоровлення чи одужання.
Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30 червня 1999 р. дає поняття «санація» та «досудова санація». Згідно зі згаданим законом, досудова санація -
це система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство.
Санація
- система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом і його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського стану боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміни організаційно-правової та виробничої структури боржника.
Санація може здійснюватись у таких випадках:
■ необхідності забезпечення розвитку пріоритетних галузей народного господарства, більш важливих підприємств в силу їх значущості для народного господарства;
■ переорієнтації підприємницької діяльності;
■ здійснення антимонопольних заходів;
■ за ініціативою суб'єкта господарювання, який знаходиться в кризі, якщо існує загроза оголошення його банкрутом у майбутньому;
■ за рішенням господарського суду;
■ за рішенням кредиторів відмовитися від частки своїх вимог з метою, щоб підприємство (якщо воно перспективне) продовжувало свою діяльність, або коли вони бачать в санації можливість врятувати свій капітал;
■ коли боржник за власною ініціативою звертається до господарського суду з заявою про порушення справи про своє банкрутство у випадках, якщо є фінансова неспроможність або існує реальна загроза такої неспроможності;
■ коли закінчився місячний термін після опублікування в офіційному друкарському органі Верховної Ради або Кабінету Міністрів України заяви про порушення справи про банкрутство цього підприємства у випадках, коли надійшли пропозиції від фізичних і юридичних осіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника;
■ за ініціативою заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства у випадках невиконання зобов'язань, забезпечених іпотекою майнового комплексу;
за ініціативою фінансово-кредитної установи у випадках оголошення клієнта неплатоспроможним  та ін.
Головною метою
санації є мобілізація фінансових ресурсів для відновлення (поліпшення) платоспроможності та ліквідності підприємств, а також формування фінансового капіталу для здійснення санаційних заходів.
Підставою для проведення санації є наявність реальної загрози банкрутства підприємств.
Ініціатива, щодо проведення досудової санації державних підприємств може виходити від уповноважених органів, підприємств, кредиторів або інших осіб.
Пропозиції щодо проведення досудової санації від відповідних осіб подаються уповноваженому органу, який і приймає рішення про її проведення.
Рішення про проведення санації може прийматися в таких основних випадках:
1. З ініціативи суб’єкта господарювання, який перебуває в кризі — якщо існує загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом в недалекому майбутньому. Рішення про санацію приймається до звернення кредиторів в арбітражний суд із заявою про оголошення банкрутом даного підприємства (досудова санація).
2. Після того, як боржник з власної ініціативи звернувся до арбітражного суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство (якщо підприємство стало фінансово неспроможним або існує реальна загроза такої неспроможності). Одночасно з поданням заяви боржник має подати до арбітражного суду план санації та (або) проект мирової угоди. Зрозуміло, що рішення про санацію приймається лише у разі, якщо підприємство доведе кредиторам, що воно є санаційно спроможним.
3. По закінченні місячного терміну з моменту опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради чи Кабміну України оголошення про порушення справи про банкрутство даного підприємства — якщо надійшли пропозиції від фізичних чи юридичних осіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржника та подали акцептовані комітетом кредиторів та арбітражним судом пропозиції щодо санації (реорганізації) неспроможного підприємства. У разі згоди кредиторів з умовами та механізмом задоволення їхніх претензій арбітражний суд приймає рішення про припинення провадження у справі про банкрутство та про здійснення фінансової санації юридичної особи.
4. З ініціативи фінансово-кредитної установи. Згідно із Законом України „Про банки та банківську діяльність” установа банку має право відносно клієнта, оголошеного неплатоспроможним, застосувати комплекс заходів щодо його санації, у тому числі:
—передати оперативне управління даним підприємством адміністрації, сформований за участю банку;
—реорганізувати боржника;
—змінити порядок платежів;
—спрямувати на погашення кредиторської заборгованості виручку від реалізації продукції.
5. З ініціативи заставодержателя цілісного майнового комплексу підприємства. У разі невиконання зобов’язань, забезпечених іпотекою цілісного майнового комплексу підприємства, заставодержатель має право здійснити передбачені договором заходи щодо оздоровлення фінансового стану боржника, включаючи призначення своїх представників у керівні органи підприємства, обмеження у праві розпоряджатися випущеною продукцією та іншим майном відповідного суб’єкта господарювання. Якщо санаційні заходи не привели до поновлення платоспроможності підприємства, то заставодержатель має право звернутися до арбітражного суду із заявою про стягнення майна, яке перебуває в іпотеці.
6. З ініціативи Державного органу з питань банкрутства, якщо йдеться про державні підприємства.
7. З ініціативи НБУ — якщо йдеться про фінансове оздоровлення комерційного банку. Режим санації є превентивним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санацій, передбачених Законом України „Про банки та банківську діяльність”.
3. Фінансові джерела санації підприємства
Основна проблема, з якою стикаються підприємства, що підлягають санації, полягає в пошуку фінансових ресурсів, необхідних для проведення цих процедур. Розглянемо більш детально це питання
Сукупний капітал підприємства складається з власного та позичкового капіталу. таким чином, фінансування санації може здійснюватися за рахунок самофінансування, фінансових коштів власників, за допомогою кредиторів і, у виняткових випадках, шляхом одержання державної фінансової підтримки. Санація може бути спрямована на реструктуризацію активів або пасивів.
Якщо санація здійснюється без залучення додаткових фінансових ресурсів на підприємство, то вона можу біти ц таких формах: зменшення номінального капіталу підприємства; конверсія власності в борг; конверсія боргу у власність; пролонгація строків сплати заборгованості; добровільне зменшення заборгованості; самофінансування.
Санація із залученням нового фінансового капіталу може мати такі форми: альтернативна санація; зменшення номінального капіталу з подальшим його збільшенням (двоступінчата санація); безповоротна фінансова допомога власників; безповоротна фінансова допомога персоналу; емісія облігацій конверсійної позики; залучення додаткових позик.
За джерелами мобілізацій фінансових ресурсів розрізняють автономну санацію (власні кошти підприємств і капітал його власників) та зовнішню санацію (кошти кредиторів і держави). Виділяють окремий вид санації підприємств — яз допомогою державної фінансової підтримки.
Фінансування державою санаційних заходів може здійснюватися на поворотній або безповоротній основі. Крім того, в окремих випадках держава може вдатися до непрямих методів сприяння санації суб’єктів господарювання: податкові пільги, створення особливих умов підприємницької діяльності тощо.
Мобілізація внутрішніх резервів фінансової стабілізації спрямована на поліпшення (або відновлення) платоспроможності й ліквідності підприємства і може здійснюватися за такими напрямками: реструктуризація активів; зменшення (заморожування) витрат; збільшення виручки від реалізації.
У рамках реструктуризації активів виділяють такі види санаційних заходів:
1. Мобілізація прихованих резервів. Вона здійснюється шляхом реалізації окремих об’єктів основних та оборотних засобів, які безпосередньо не пов’язані з процесом виробництва й реалізації продукції; у результаті індексації балансової вартості майнових об’єктів, який не можна реалізувати без порушення нормального виробничого циклу.
2. Використання зворотного лізингу (господарська операція, яка передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг).
3. Лізинг основних фондів. Цей метод дає змогу модернізувати обладнання за відсутності необхідних інвестиційних ресурсів.
4. Здача в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються в виробничому процесі.
5. Оптимізація структури розміщення оборотного капіталу.
6. Продаж окремих, низькорентабельних структурних підрозділів.
Рефінансування дебіторської заборгованості (переведення її в інші, ліквідні форми оборотних активів: кошти, короткострокові фінансові вкладення тощо).
До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать: факторинг; урахування, або дисконт векселів; форфейтинг.
Крім того, у рамках заходів щодо рефінансування дебіторської заборгованості проводиться комплекс процедур із примусового стягнення заборгованості, в тому числі шляхом звернення з позовом до арбітражного суду.
Наступні дві групи санаційних заходів пов’язані в основному зі змінами у звіті про фінансові результати та їх використання. Це — зменшення (заморожування витрат), яке здійснюється в напрямках заморожування інвестиційних вкладень та зниження валових витрат, й збільшення виручки від реалізації продукції.
Розглянемо тепер комплекс санаційних заходів, спрямованих на реструктуризацію пасивів підприємства. Ці заходи пов’язані зі зміною розмірів і структури фінансових джерел формування активів. Збиткові підприємства можуть удатися до санації балансу (чиста санація). Чиста санація передбачає покриття відображених балансі збитків за рахунок власних або прирівняних до них коштів. Ліквідність і платоспроможність підприємства і результаті чистої санації не поліпшується, оскільки на підприємство в цьому разі не залучаються додаткові фінансові ресурси. Санація балансу за рахунок санаційного прибутку доцільна тільки тоді, коли вичерпано решту можливостей покриття балансових збитків.
Найзацікавленішими в санації неспроможного підприємства особами є його власники (акціонери, пайовики тощо). Вони, як правило, несуть значний тягар фінансування санаційних заходів. Фінансування санації власниками може здійснюватися:
—шляхом збільшення (зменшення) статутного фонду;
—надання позик;
—цільових внесків на безповоротній основі.
У результаті санації балансу підприємство не мобілізує додаткових коштів, однак створюються необхідні передумови для залучення зовнішніх фінансових джерел у майбутньому. На практиці з санаційною метою досить часто слідом за зменшенням статутного капіталу здійснюється його збільшення. Ця операція має назву двоступінчата санація.
Крім того, в санаційних заходах можуть приймати участь й кредитори. Фінансова їх участь можу здійснюватися шляхом:
—пролонгації та реструктуризації наявної заборгованості;
—за допомогою повної або часткової відмови від існуючих вимог;
—через надання додаткових кредитних ресурсів;
—трансформацією боргу у власність.
Охарактеризовані джерела фінансування санації найчастіше зустрічаються у вітчизняній та зарубіжний практиці фінансового оздоровлення підприємств. Звичайно, ми розповіли про децентралізовані фінансові джерела. Державна фінансова підтримка вважається антиринковим методом санації і застосовується у виняткових випадках. Наголосимо, для кожного конкретного випадку фінансової неспроможності підприємства слід добирати прийнятні форми санації з урахуванням причин кризи, санаційної спроможності, наявності санаторів та внутрішніх резервів тощо.
4. Порядок проведення санації підприємств
Порядок проведення санації державних підприємств викладений у «Положенні про порядок проведення санації державних підприємств» (для підприємств недержавної форми власності це положення має рекомендаційний характер), що затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 р.
У разі прийняття рішення про проведення досудової санації підприємство з участю представників уповноваженого органу та кредиторів у місячний термін складає план санації та подає його на затвердження уповноваженому органу.
План досудової санації мусить містити:
■ реквізити підприємства (повна назва, юридична адреса, організаційно-правова форма, орган управління);
■ відомості про фінансово-господарський стан;
■ заходи щодо відновлення платоспроможності (реструктуризація підприємства, перепрофілювання виробництва, закриття нерентабельних виробництв, відчуження основних засобів, передача майна в оренду);
■ відстрочення та (або) розстрочення платежів, переоформлення короткотермінових кредитів у довготермінові, скорочення чисельності працюючих тощо) і терміни їх здійснення; розрахунок необхідних коштів для реалізації заходів;
■ визначення джерел фінансування заходів (зобов'язання інвесторів, кредиторів щодо погашення боргу або надання фінансової допомоги, кошти Державного бюджету, кошти, отримані від оренди майна, відчуження основних засобів, погашення дебіторської заборгованості, кредити банків тощо);
■ умови участі інвесторів і кредиторів у проведенні досудової санації (набуття права власності на майно підприємства відповідно до законодавства, розпорядження частиною його продукції, оренда майна підприємства, задоволення вимог кредиторів шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора тощо);
■ очікувані наслідки виконання плану досудової санації.
Уповноважений орган у місячний термін розглядає та затверджує або відхиляє поданий підприємством план досудової санації.
Рішення про відхилення плану досудової санації приймається уповноваженим органом, якщо запропоновані заходи не забезпечують відновлення платоспроможності підприємства.
Термін проведення досудової санації не повинен перевищувати 12 місяців. В окремих випадках уповноважений орган може продовжити термін, але не більше ніж на 6 місяців.
Контроль за виконанням плану досудової санації здійснює уповноважений орган.
Право вибору умов проведення санації залишається за боржником у випадку, коли він сам звернувся до господарського суду з заявою про визнання його банкрутом. При цьому умови проведення санації державних підприємств шляхом їх реорганізації узгоджуються з особою, уповноваженою керувати державним майном, і антимонопольним комітетом України в його компетенції, або з відповідним органом приватизації, за умови проведення санації шляхом приватизації.
Якщо в санації підприємства-боржника виявили бажання взяти участь декілька громадян або юридичних осіб, то вибір санаторів здійснюється відповідними органами на конкурсній основі.
Якщо ж порушено справу про банкрутство державного підприємства, його трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства йому в оренду за умови прийняття на себе боргів підприємства-боржника.
Проведення санації передбачає подачу громадянами та юридичними особами, які бажають взяти участь у проведенні санації, в місячний термін заяви до господарського суду з зазначенням у ній зобов'язань переведення на них боргу. Після прийняття судом рішення про проведення санації, її учасники, в особі керуючого санацією, у тримісячний термін повинні розробити план санації, в якому повинно міститися зобов'язання про задоволення вимог усіх кредиторів підприємства-боржника в узгоджені з ним терміни.
Схвалений комітетом кредиторів план санації подається до господарського суду на затвердження не пізніше п'яти днів з дня схвалення його комітетом кредиторів. Якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію до господарського суду не було подано плану санації боржника, господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і розпочати ліквідаційну процедуру.
За п'ятнадцять днів до закінчення санації керуючий санацією зобов'язаний подати зборам кредиторів письмовий звіт. До звіту додається реєстр вимог кредиторів. За результатами розгляду звіту збори кредиторів приймають одне з таких рішень:
■ про виконання плану санації і закінчення її процедури та відновлення
■ платоспроможності боржника;
■ про звернення до господарського суду з клопотанням про дострокове
■ припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника та переходом до розрахунків з кредиторами;
■ про звернення до господарського суду з клопотанням про продовження встановленого строку процедури санації;
■ про звернення до господарського суду з клопотанням про визначення
■ боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;
■ про укладання мирової угоди.
Якщо збори кредиторів не прийняли жодного з цих рішень або в установлені строки не проведені розрахунки з кредиторами, господарський суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.
При наявності згоди кредиторів на перехід боргу і заміну боржника у випадку, якщо він сам звернувся до господарського суду, господарський суд виносить постанову про зупинення розгляду справи. У цьому випадку в постанові господарський суд затверджує узгоджені з кредиторами, санаторами і боржниками умови санації юридичної особи - боржника з зазначенням термінів її проведення.
Процедура досягнення домовленості між боржником та кредиторами про відстрочку та (або) розстрочку сплати належних кредиторам платежів або щодо зменшення суми боргів за згодою сторін називається мировою угодою.
Мирова угода укладається переважно в тих випадках, коли боржник перебуває під загрозою неплатоспроможності та з власної ініціативи звертається з заявою до господарського суду щодо порушення справи про своє Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймає комітет кредиторів більшістю голосів. Підписують це рішення, з одного боку, керівник чи керуючий санацією, з іншого - голова комітету кредиторів.
У проекті мирової угоди вказуються пропозиції боржника за такими показниками: обсяг початкового погашення заборгованості; бажана сума списання боргу; бажаний період пролонгації заборгованості; форма платіжних поступок кредиторів (списання чи пролонгація).
Складений проект мирової угоди разом зі списком усіх кредиторів та дебіторів із визначенням сум заборгованості, балансом та іншими документами, що підтверджують фінансово-майновий стан, і заявою про порушення справи про банкрутство боржник подає до господарського суду.
Поданий до суду проект мирової угоди підлягає затвердженню цим судом. З цією метою господарський керуючий у п'ятиденний термін з дня укладення проекту угоди повинен подати до суду заяву з проханням про затвердження мирової угоди. До заяви додаються: текст мирової угоди; протокол засідання комітету кредиторів з ухвалою рішення про укладення мирової угоди; список кредиторів, зобов'язання боржника про відшкодування першочергових витрат та ін.
Затверджена господарським судом мирова угода є підставою для припинення справи про банкрутство боржника.
З дня затвердження судом мирової угоди припиняються повноваження господарського керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).
Під час дії мирової угоди, господарський керуючий не має права розпоряджатися майном боржники. Він лише здійснює контроль за ефективністю використання цього майна.
У разі розірвання мирової угоди чи визнання її недійсною, вимоги кредиторів у незадоволеній частині відновлюються в повному обсязі.
Контроль за проведенням санації здійснює господарський суд, який виніс рішення про проведення санації.
Проведення санації передбачає здійснення системи організаційних і фінансових заходів.
Організаційні заходи передбачають:
■ злиття збиткового підприємства з фінансово здоровим;
■ перетворення підприємства в інше за формою власності;
■ закриття нерентабельних виробництв;
■ введення зовнішнього управління майном;
■ продаж частини майна підприємства-боржника або передача його в оренду;
■ орієнтація програми виробництва та продажу на потреби ринку;
■ перегляд і створення системи контролю затрат;
■ зміна загальної виробничої структури шляхом створення на базі під
■ розділів підприємства самостійних госпрозрахункових одиниць;
■ перегляд та зміна виробничого процесу, технологій виробництва;
■ перевірка компетенції керівників і спеціалістів з подальшою їх заміною при необхідності;
■ створення спеціальних служб контролю за діяльністю підприємства.
■ Фінансові заходи включають:
■ погашення боргів підприємства;
■ реструктуризацію боргів, переоформлення короткострокових кредитів у довгострокові;
■ випуск і розміщення цінних паперів для мобілізації додаткових фінансових ресурсів і збільшення капіталу підприємства та ін.
Особливе місце в процесі санації займають заходи фінансово-економічного характеру, які відображають фінансові відносини, що виникають у процесі мобілізації та використання фінансових джерел санації.
Мета фінансової санації - покриття поточних збитків і ліквідація причини їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності і платоспроможності підприємства, скорочення всіх видів заборгованостей, формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів. Якщо мобілізованих фінансових ресурсів з децентралізованих джерел не вистачило для проведення санації або реструктуризації, то в окремих випадках може бути прийняте рішення про надання державної фінансової підтримки.
У відповідності до Закону України «Про підприємства в Україні» у випадках збиткової роботи підприємств держава, якщо вона вважає їх продукцію суспільно необхідною, може надати таким підприємствам фінансову підтримку у вигляді дотацій та інших пільг. При цьому надання підтримки орієнтоване в першу чергу на підприємства, які можуть її використовувати з максимальною віддачею, забезпечити збільшення виробництва продукції, підвищення прибутковості та ефективності роботи.
Фінансова підтримка державою підприємств може здійснюватися шляхом централізованої санації у вигляді прямого бюджетного фінансування і непрямими формами державного впливу.
Пряме бюджетне фінансування санації підприємств може здійснюватися на поворотних (бюджетні кредити) та неповоротних умовах (субсидії, дотації, повний або частковий викуп державою акцій підприємства, яке знаходиться на межі банкрутства).
Досвід західних держав показав, що пряме безповоротне фінансування підприємств себе не виправдало. В Україні широкого масштабу набрала практика проведення цільових кредитних аукціонів Національним банком під програми санації виробництва, а не підприємств, які отримали цільові кредити і використовували їх найчастіше не на розвиток виробництва, а на покриття поточних витрат.
Одним із методів державної фінансової допомоги підприємства є санаційна підтримка у формі повного або часткового викупу державою акцій підприємств, які знаходяться у фінансовій кризі. Виступаючи в ролі санатора, держава повинна керуватися перш за все народногосподарською ефективністю виробництва і зростанням безробіття. Головна мета державних інвестицій - це сприяння поновленню ліквідності підприємств і забезпечення їх ефективної роботи.
Можливе також надання державних гарантій для отримання вітчизняними підприємствами внутрішніх кредитів, особливо під програми санації та реструктуризації виробництва.
Одним із напрямків державної фінансової допомоги підприємствам є санаційна підтримка у формі списання або реструктуризації податкового кредитування, надання цільових податкових пільг підприємствам, які безпосередньо потребують санації тощо. Крім того, платникам податків можливе надання відстрочки та розстрочки по платежах до бюджету на умовах податкового кредиту з виплатою 0,5 облікової ставки НБУ.
У складі санаційних заходів особливе значення має фіскальна підтримка, що пов'язана з лізинговою формою фінансування підприємств, а також участь у ній найбільших кредиторів, які мають можливість пролонгації термінів виплати заборгованості та ін.
Використання того або іншого методу санації залежить від конкретних характеристик підприємств, від їх народногосподарського та регіонального значення.
Ефективність санації можна оцінити такими основними показниками:
■ прибутковістю, платоспроможністю та ліквідністю;
■ приростом вартості активів, отриманих від здійснення санації, та ін.
■
Висновки
Проведення санації відбувається за рішенням суб'єкта господарювання, що перебуває в кризі при загрозі неплатоспроможності (досудова санація), а також із ініціативи уповноваженого органу та кредиторів. Метою фінансової санації є покриття поточних збитків і ліквідація причин їх виникнення, а також поновлення і збереження ліквідності та платоспроможності підприємства.
Процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення і аналізу причин та факторів фінансової кризи. З цією метою проводиться санаційний аудит, метою якого є оцінка рівня фінансової кризи та виявлення фінансової спроможності її подолання па підприємстві на підставі проведення аналізу його фінансово-господарської діяльності.
За формальними ознаками розрізняють санацію без залучення на підприємство додаткових фінансових ресурсів та санацію із залученням нового фінансового капіталу. Санація без залучення на підприємство додаткових фінансових ресурсів проходить шляхом реструктуризації підприємства. Санація із залученням нового фінансового капіталу проходить за рахунок власних коштів підприємства, коштів власників, коштів кредиторів та державних коштів. В окремих випадках держава може здійснювати методи сприяння санації суб'єктам підприємницької діяльності через надання податкових пільг та створення особливих умов для функціонування підприємств.
У випадку нездатності суб'єкта підприємницької діяльності у повному обсязі задовольнити вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннями або сплатити обов'язкові платежі через недостатність в нього активів у ліквідаційній формі, він визнається в судовому порядку банкротом, після чого розпочинається ліквідаційна процедура.
Ліквідаційна процедура передбачає сукупність заходів щодо підприємства, стосовно якого прийнято рішення про банкрутство, що спрямовані на задоволення вимог кредиторі,- продажу майна боржника та ліквідацію його як юридичної особи. Ця процедура проводиться ліквідаційною комісією, яка призначається господарським судом.
Список використаної літератури
1. Ахтирська В., Бондаль В. Декілька простих і ефективних схем санації підприємства.//Галицькі контакти.-(Дебет-Кредит).-2000-№45.-14-25с.
2. Коваленко М.А., Лобанова Л.В. Оцінка ефективності санації підприємств.//Фінанси України.-2005.-№3.-147-151с.
3. Коваленко М.А., Лобанова Л.В. Санація підприємств регіону та фінансові джерела її проведення.-2004.-№8.-69-75с.
4. Петрович Й.М., Кіт А.Ф., Семенів О.М та ін. Економіка підприємства: Підручник.-Львів:»Новий Світ-2000»,2004.-607-649с.
5. Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств: Підручник.-К.: КНЕУ,1998,-304-347с.
6. Покропивний С.Ф. Економіка Підприємства: Підручник. - Вид.2-ге, перероб. Та доп. – К.:КНЕУ,2001.-487-506с.
7. Слов`юк Р.Р. Фінанси підприємств: Навч. посібник.-Київ: ЦУЛ,2002.-353-366с.
8. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посібник.-К.: КНЕУ,2000.-10-32с.
|
