Курсовая работа: Роль фінансів у забезпеченні соціальних гарантій населення

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Кафедра фінансів і банківської справи

КУРСОВА РОБОТА

за курсом "Фінанси" на тему:

"Роль фінансів у забезпеченні соціальних гарантій населення"

Студентки 3 курсу

спеціальності "Фінанси" групи

Керівник доцент

2009 р.

Реферат

Курсова робота містить 46 сторінок, 10 рисунків, 2 таблиці, 4 додатка, 25 джерел.

Об’єкт дослідження - фінанси.

Мета роботи - розглянути роль фінансів у забезпеченні соціальних гарантій населення.

Розглянута сутність фінансів, як інструмента вирішення соціальних проблем; описані види соціальних гарантій населення і їх механізм. Наведені дані про стан фінансового забезпечення соціальних гарантій в Україні і проаналізована їх динаміка за останні роки. Розглянуте питання про проблеми фінансування соціальних гарантій і рекомендації щодо їх підвищення.

Фінанси, соціальні гарантії, форми соціальних гарантій, фінансування, соціальне страхування, державний бюджет, страхові фонди.

План

Вступ

1. Фінанси, як інструмент вирішення соціальних проблем

2. Фінансове забезпечення соціальних гарантій

3. Механізм підвищення соціальних гарантій населення

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Сучасна політика Уряду, пов’язана з переходом до ринкової економіки, здійснюється в край тяжких і надзвичайно суперечливих умовах. Інфляція, величезний дефіцит державного бюджету, зростання грошової маси в обігу, низька економічна і політична культура, порушення виробничо-господарських зв’язків і помітне зниження обсягу виготовляємої продукції призвели до різкого зниження реальних доходів, рівня і якості життя більшої частини населення України. Цей процес найбільш помітно вплинув на мало захищені верстви населення - непрацездатних, безробітних, людей з обмеженими можливостями, на сім’ї, які мають утриманців та дітей. До цієї категорії примикають наукові працівники, викладачі, лікарі та інші верстви суспільства - люди, зайняті розумовою діяльністю, заробітна плата яких знаходиться на дуже низькому рівні. Невід’ємною частиною програми переходу до ринкових відносин є соціальна спрямованість всіх економічних нововведень. В державних органах влади уживаються заходи по розробці системи надання соціальних гарантій населенню, покликаних в якийсь мірі пом’якшити неминучі негативні наслідки нового економічного курсу. Рух до ринкових відносин неможливий без створення надійної системи соціального захисту населення. Ось чому надзвичайно важливою та актуальною стає проблема соціальної захищеності різних груп населення. Перед державою стоять першочергові завдання переходу від надання пільг та дотацій до адресної грошової допомоги, створення умов для досягнення розмірів середньої заробітної плати до розмірів прожиткового мінімуму, розширення мережі недержавних пенсійних фондів поряд з основним державним, проведення зваженої політики у сфері регулювання оплати праці, ринку праці та всієї сфери соціального забезпечення. Метою даної роботи є дослідження соціальних гарантій населення та їх видів; аналіз фінансового забезпечення соціальних гарантій в Україні, а також розробка рекомендацій щодо підвищення їх якості в сучасних умовах трансформаційної економіки.

1. Фінанси, як інструмент вирішення соціальних проблем

Головне призначення державних фінансів - за допомогою різних фінансових інституцій сприяти успішному економічному і соціальному розвитку держави, забезпеченню прав і свобод людини. Держава шукає і постійно удосконалює форми і методи мобілізації і використання фінансових ресурсів для вирішення соціальних проблем. Головним методом вирішення виникаючих соціальних проблем є надання громадянам соціальних гарантій. Без встановлення соціальних гарантій та механізмів їх реалізації не можна досягти соціальної злагоди між населенням, державою і підприємцями, а отже, і економічної стабільності в країні.

В умовах незалежної держави створення системи соціальних гарантій має першочергове значення. Основні принципи такої системи закладені в Конституції України, де зазначено, що громадяни України мають право:

на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло;

на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;

на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, а також у старості та в інших випадках, передбачених законодавством. Пенсії, інші види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законодавством;

на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава створює умови для ефективного й доступного всім громадянам медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безплатно, наявна мережа таких закладів не може бути зменшена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності;

на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних І комунальних навчальних закладах; надає державні стипендії та пільги учням і студентам. Громадяни мають право безплатно здобути вишу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі [1, 37].

Держава має гарантувати цей мінімум соціальних і матеріальних благ через такі механізми:

встановлення фінансового забезпечення на державному рівні мінімальних соціальних гарантій (мінімальної заробітної плати, пенсій за віком, стипендій тощо);

здійснення у зв'язку з ціновою лібералізацією превентивних соціальних заходів, адресного вибіркового надання соціальної допомоги та компенсаційних виплат;

захист купівельної спроможності малозабезпечених громадян через щомісячний перегляд середньодушового сукупного доходу, що дає право на допомогу, та цільової грошової допомоги відповідно до зміни індексу цін [21, 79].

Тобто, механізм соціальних гарантій полягає в тому, що вилучаючи у громадян частину створеного ними національного доходу, держава повертає їм блага і послуги у формі освіти, дошкільного виховання, охорони здоров’я, культурного обслуговування, соціального страхування і забезпечення. За рахунок вилученої у громадян частини національного доходу держава надає певну кількість благ і послуг тим громадянам, які за фізичними даними не спроможні самі забезпечити всім необхідним [19,118]. Під безпосередньою опікою держави перебувають найвразливіші з фінансової точки зору верстви населення - діти, пенсіонери, інваліди, малозабезпечені сім'ї, безробітні. В Україні відповідно до цього функціонують конкретні форми соціальних гарантій, а саме:

1. Соціальні гарантії ветеранам праці та іншим громадянам похилого віку . Основні засади захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні ґрунтуються на законодавчих і нормативних актах, які визначають державну політику, спрямовану на формування в суспільстві гуманного, шанобливого ставлення до них і забезпечення їх активного довголіття. При цьому вони на рівні з іншими громадянами мають всі можливості брати участь в економічній, соціальній, політичних сферах та задоволенні різноманітних життєвих потреб шляхом отримання різних видів допомоги через: реалізацію права на працю відповідно до професійної підготовки, трудових навичок з врахуванням стану здоров'я, забезпечення пенсіями і допомогами; надання житла; створення умов для підтримки здоров'я й активного довголіття відповідно до сучасних досягнень науки; організації соціально-побутового обслуговування, розвитку мережі матеріально-технічної бази для стаціонарних закладів і надомних форм обслуговування громадян похилого віку.

Законом визначено і статус ветеранів праці, пільги для них та статус громадян похилого віку й гарантії їх соціального захисту.

Ветеранами працівизнаються громадяни, які сумлінно працювали в народному господарстві, державних установах, організаціях та об'єднаннях громадян, мають трудовий стаж жінки - 35 років, чоловіки - 40 років і вийшли на пенсію. Вони мають пільги: користуватись при виході на пенсію чи зміні місця роботи поліклініками, до яких були прикріплені за основним місцем роботи; право першочергового безплатного зубопротезування; переважне право на забезпечення санаторно-курортним лікуванням, щорічне медичне обстеження та диспансеризацію із залученням необхідних спеціалістів; першочергове право на обслуговування в лікувально-профілактичних закладах, аптеках та першочергової госпіталізації; переважне право на забезпечення житловою площею, якщо вони потребують поліпшення житлових умов, переважне право на вступ до садівничих товариств (кооперативів) та кооперативів по будівництву й експлуатації колективних гаражів; на встановлення квартирних телефонів; звільнення від плати за землю та земельного податку й інші пільги.

В доповнення до пільг, які мають ветерани праці, є пільги громадянам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною (Герої соціалістичної праці, повні кавалери ордена Трудової слави). Для них передбачаються такі пільги: надбавку до пенсій, які вони отримують, у розмірі 200%мінімальної пенсії за віком; звільнення від сплати всіх видів податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету; першочергові безплатні особисту та членів сім'ї (жінка, чоловік і дітей віком до 18 років) госпіталізацію та лікування в лікарнях, до яких вони були закріплені, в усіх видах закладів амбулаторно-поліклінічних закладів і одержання першочергово безплатного лікування, ліків за рецептами лікарів; звільнення цих осіб та членів сім'ї, які разом з ветераном праці проживають, від квартирної плати та за газ, електроенергію, паливо й інших комунальних послуг та першочергове поліпшення житлових умов і капітальний ремонт житла й інші пільги.

Громадяни похилого віку мають право на матеріальне забезпечення, тобто виплату трудових або соціальних пенсій, різноманітні допомоги й надання допомоги в натуральному вигляді. Право на пенсію за віком має кожний громадянин України похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний трудовий стаж. Громадяни похилого віку нарівні з іншими мають право на житло, медичну допомогу, санаторно-курортне лікування, соціальну допомогу вдома і в спеціальних установах, умови проживання в яких повинні бути максимально наближені до домашніх.

2. Соціальні гарантії ветеранам війни. Ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Учасниками бойових дійє особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань усіх видів і родів військ збройних сил діючої армії (флоту), партизанських загонах, підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і в мирний час (визначаються Кабінетом Міністрів України).

Інвалідами війниє особи з числа учасників бойових дій, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії чи каліцтва або захворювань, пов'язаних з перебуванням на фронті чи виконанні військових обов'язків, визначених Законом Украйні про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту.

Учасниками війнивизнаються військовослужбовці, які в період війни проходили військову службу у Збройних Силах колишнього СРСР, трудівники тилу, а також інші особи, передбачені законодавчими актами України.

Відповідно до статусу ветерани війни мають певні пільги. Зокрема, учасникам бойових дій надаються: безплатне одержання ліків за рецептами лікарів; першочергове безплатне зубопротезування; безплатне щорічне забезпечення санаторно-курортного лікування; 75%знижки на користування житлом у межах встановлених норм; 75% знижки плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією й іншими послугами) та 75% знижки вартості палива для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення; користування при виході на пенсію чи зміні роботи поліклініками та госпіталями, до яких вони були прикріплені за попереднім місцем роботи, та щорічне медичне обстеження й диспансеризацію; безплатний проїзд всіма видами міського пасажирського транспорту (за винятком таксі), автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) у сільській місцевості та іншими пільгами.

Інвалідам війни та прирівняним до них особам надаються пільги, закріплені для учасників бойових дій, крім того, вони мають: 100%знижку плати за житло у межах встановлених норм; 100%знижки плати за користування комунальними послугами.

Учасникам війни та прирівнюваних до них особам пільги дещо нижчі, але вони передбачають безплатні ліки і зубопротезування, санаторно-курортне лікування - один раз в два роки і 50% знижку плати за житло, за користування комунальними послугами, а також знижку для осіб, які проживають у будинках без центрального опалення, на паливо. Вони мають право на безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту (крім таксі) та автомобільним у сільській місцевості (крім таксі).

3. Державна допомога сім’ям з дітьми призначається: по вагітності та пологах; одноразова допомога при народженні дитини; по догляду за дитиною; грошові виплати матерям (батькам), зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років; по догляду за дитиною-інвалідом; по тимчасовій непрацездатності у зв’язку з доглядом за хворою дитиною; на дітей одиноким матерям; на дітей військовослужбовців строкової служби; на дітей, які перебувають під опікою, піклуванням; допомога на неповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, або коли стягнення аліментів неможливе.

4. Цільова грошова допомога на прожиття непрацездатним громадянам з мінімальними доходами. Вона призначається непрацездатним громадянам-пенсіонерам, членам їхніх сімей, крім дітей, які одержують пенсію в разі втрати годувальника, а також особам, що мають право на пенсію, але не звернулись за її призначенням. Ця допомога не виплачується громадянам, які перебувають на повному державному утриманні, а також дітям, допомога яким призначена Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми".

Щомісячна цільова грошова допомога на прожиття призначається непрацездатним громадянам у сім'ях, де середньомісячний сукупний доход на одного члена сім'ї за три попередні місяці перед місяцем звернення за допомогою не досягав розміру межі малозабезпеченості, що встановлюється і періодично переглядається Верховною Радою України.

5. Соціальні гарантії громадянам, які потерпіли від аварії на Чорнобильській атомній електростанції . Розміри виплат і допомоги передбачені Законами України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" і "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", а саме: на фінансування капітальних вкладень, видатків на виплату компенсацій і надання пільг, видатків на соціальне страхування, видатків, пов'язаних із наданням пільг щодо пенсійного забезпечення та допомоги, інших видатків на проведення робіт із ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

6. Соціальні гарантії на випадок безробіття надаються згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" шляхом створення Фонду сприяння зайнятості населення за рахунок страхових внесків підприємницьких структур, громадян, надходжень із державного та місцевих бюджетів та інших надходжень.

Кошти фонду використовуються для фінансування організації професійної орієнтації населення, професійного навчання працівників, що звільняються, і безробітних, сприяння їхньому працевлаштуванню, на виплату допомоги у разі безробіття, організацію додаткових робочих місць, на інші виграти, пов'язані із соціальними гарантіями прав громадян на працю.

7. Соціальне страхування , видами якого є страхування:

на випадок безробіття;

медичне;

від нещасних випадків на виробництві;

пенсійне.

Соціальне страхування ґрунтується на принципах:

обов’язковість соціального страхування всіх працюючих за наймом;

забезпечення особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю, фермерам, членам кооперативів права вибору щодо участі в обов’язковому і добровільному страхуванні;

обов’язковість фінансової участі застрахованих осіб у формуванні страхових фондів, що є головною умовою одержання права на соціальні виплати, їхню диференціацію в окремих видах соціального страхування;

особливий порядок фінансування страхових фондів, що забезпечує автоматичне відтворення коштів на виплати за соціальним страхуванням;

державні гарантії щодо виплат за соціальним страхуванням.

8. Індексація - це встановлений законодавством України механізм підвищення доходів громадян. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержувані в гривнях на території України, якщо вони не мають разового характеру (державні пенсії, соціальна допомога, стипендії, оплата праці) [17, 124].

У цілому можна зробити висновок про те, що соціальні гарантії являють собою методи забезпечення з боку держави задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм. Соціальні гарантії громадянам - це об'єктивна необхідність для будь-якої правової держави, зміст і доцільність її існування. Обсяг і рівні таких гарантій є мірилом її цивілізованості.

2. Фінансове забезпечення соціальних гарантій

Джерелами фінансування соціальних гарантій в Україні виступають:

Державний бюджет;

Кошти місцевих бюджетів;

Страхові фонди:

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;

Фонд загальнообов'язкового державного страхування на випадок безробіття;

Фонд страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

Фонд медичного страхування (за рахунок страхових внесків підприємств і громадян, а також благодійних внесків громадян і підприємств, кредитів банків та інших джерел, не заборонених законодавством України);

Державні та недержавні Пенсійні фонди [22, 94].

Розглянемо найбільш розповсюджені форми соціальних гарантій у нашій державі та їх фінансування бюджетом і спеціалізованими фондами.

В Україні велика увага приділяється допомозі сім’ям з дітьми та малозабезпеченим сім’ям. У 2008 році набули розвитку основні принципи адресності надання державної допомоги, наближення її розмірів до відповідних розмірів прожиткового мінімуму.

Вперше у 2008 році запроваджено допомогу при народженні дитини в залежності від кількості дітей в сім’ї. Така допомога збільшилася в 1,4 рази для першої дитини; для другої дитини - у 2,9 рази; для третьої та наступної у 5,9 разів (Рис 2.1)

Рис 2.1 Зміна розміру допомоги при народженні дитині у 2008 році.

Порівняно з 2007 роком, у 2008 році на 44 відсотки (з 90 грн. до 130 грн) зросли розміри допомоги для 660 тисяч сімей, які виховують дітей до трирічного віку. Збільшено на 60% (з 463 грн. до 759 грн.) розмір допомоги понад 50 тисячам малозабезпечених багатодітних сімей. Також забезпечено виплату допомоги у розмірі двох прожиткових мінімумів 6,5 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються у прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу.

Досягнуті реальні рівні соціальних гарантій були збережені державою і у 2009 році. При цьому у 2009 році розпочато реалізацію чотирьох нових програм державної допомоги:

1) У 2 рази збільшено розміри допомоги на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування: для дітей до 6 років - з 557 грн. до 1114 грн., для дітей від 6 до 18 років - з 701 грн. до 1402 гривень (Рис 2.2);

Рис 2.2. Зміна розміру допомоги для дітей, над якими встановлено опіку чи піклування.

2). у 1,5 рази збільшено максимальний розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку: з 50% (або 334,5 грн.) до 75% (або 501,75 грн.) прожиткового мінімуму (Рис 2.3).

Рис.2.3 Зміна розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

3) Запроваджується новий вид допомоги у разі усиновлення дитини. Така допомога надається у розмірі 12 240 гривень незалежно від віку дитини (виплата здійснюється одноразово у сумі 4 800 грн. та щомісячно протягом року у сумі 620 гривень).

4) Встановлено особливий порядок призначення сім’ям безробітних субсидії та державної допомоги на дітей. А саме - наближення в часі набуття права такими сім’ями на допомогу шляхом обчислення сукупного доходу сімей не за шість місяців, як це було передбачено раніше, а за три попередніх місяці.

Що стосується допомоги малозабезпеченим сім’ям, то постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 480 внесено зміни до Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 р. № 848. До цього часу непрацюючим громадянам, які здійснюють догляд за інвалідами І та ІІ групи внаслідок психічного розладу, фізичним особам, які надають соціальні послуги, а також сім’ям з дітьми, які після досягнення повноліття продовжують навчатися у загальноосвітніх навчальних закладах, субсидії могли бути призначені лише як виняток, на підставі рішень місцевих органів виконавчої влади або утворених ними комісій. Відтепер порядок призначення субсидій у таких випадках спрощено, зазначеним категоріям громадян державна допомога на оплату житлово-комунальних послуг надаватиметься без додаткового розгляду на комісії [16].

Взагалі, у бюджеті на 2009 рік видатки на виплату допомоги сім’ям з дітьми, малозабезпеченим сім’ям, інвалідам збільшено на 22,5% (з 13,0 до 15,9 млрд. грн) проти показників 2008 року [14].

З 1 квітня 2001 року розпочав свою роботу Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, який є важливою складовою системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в Україні. Одним із найважливіших напрямів статутної діяльності Фонду є своєчасне та в повному обсязі відшкодовування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або в разі його смерті, відшкодування страхових виплат особам, які перебували на його утриманні. Так, у 2008 році витрати Фонду на ці цілі становили 72,5 відсотка від видаткової частини бюджету Фонду.

Станом на 1 січня 2009 р. кількість страхувальників зареєстрованих у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України становила 1 228 239, в тому числі юридичних осіб - 834 734, фізичних осіб, які використовують найману працю - 393 299, добровільно застрахованих - 206. Кількість зареєстрованих страхувальників у 2008 році збільшилась на 84 445 або на 7,4% у порівнянні з 2007 роком (Рис 2.4).

Рис. 2.4 Динаміка чисельності страхувальників, які знаходяться на обліку у Фонді.

Починаючи з 1 квітня 2001 року Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України виплачено потерпілим (членам їх сімей) майже 12 млрд. гривень.

Станом на 1 січня 2009 року Фонд здійснює страхові виплати 319 тисячам потерпілих (членам їх сімей), які постраждали на виробництві.

За 2008 рік з бюджету Фонду потерпілим (членам їх сімей) виплачено 2,86 млрд. грн., що більше порівняно з 2007 роком на 17,5 відсотка.

Рис.2.5 Динаміка чисельності потерпілих (членів їх сімей) та суми страхових виплат, які сплачені Фондом по Україні за 2001-2008 роки.

Середньомісячний розмір страхової виплати на одного потерпілого (члена його сім'ї) має стабільну тенденцію до зростання. Так, у 2008 році він складав 747,8 грн., що на 17,4% більше у порівнянні з 2007 роком, а у порівнянні з 2001 роком цей показник зріс в 6,3 разу (Рис 2.5). В структурі страхових виплат основна частина припадає на щомісячні страхові виплати потерпілим (членам їх сімей) - 2060,6 млн. грн. (72%) та одноразову допомогу потерпілим (членам їх сімей) - 685,7 млн. грн. (24%).

Рис. 2.5 Динаміка середньомісячного розміру виплати на одного потерпілого за 2001-2008 роки

Однією з причин зростання середньомісячного розміру виплат потерпілим (членам їх сімей) є проведення робочими органами виконавчої дирекції Фонду щорічного перерахунку сум щомісячних страхових виплат потерпілим (членам їх сімей) на коефіцієнт зростання середньомісячної заробітної плати відповідно до статті 29 базового Закону. У 2008 році додаткові витрати Фонду на ці цілі склали 18,7 млн. грн. на місяць. За 2002-2008 роки додатково виплачено 1,2 млрд. грн.

Сума одноразової допомоги утриманцям в разі смерті потерпілого порівняно з 2007 роком зросла на 3,3 млн. грн. (на 11,2%) і склала 33,3 млн. грн. Середній розмір виплати на одного утриманця збільшився на 25,4% і склав 22,4 тис. грн.

У 2008 році Фондом виплачено 32,4 млн. грн. на індексацію щомісячних страхових виплат потерпілих (членів їх сімей) відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, що в 2,2 разу більше порівняно з 2007 роком.

За підсумками 2008 року Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України немає заборгованості по страхових виплатах перед потерпілими та членами їх сімей.

Однією з найактуальніших соціальних проблем в Україні є проблема зайнятості населення. На відміну від ситуації, характерної для останніх років, коли кількість вільних робочих місць практично відповідала чисельності осіб, що шукали роботу, а також спостерігався значний дефіцит кваліфікованої робочої сили, в останньому кварталі 2008 року, внаслідок впливу світової фінансової кризи на ринок праці України, відбулося стрімке зростання реєстрації незайнятих громадян в центрах зайнятості та скорочення кількості вакансій. Зокрема, у грудні 2008 року до центрів зайнятості звернулося майже 287 тис. осіб, що вдвічі перевищує відповідний показник грудня 2007 року. Станом на кінець 2008 року на обліку в центрах зайнятості перебувало понад 876 тис. осіб або на третину більше, ніж на початок року, у той же час потреба у працівниках підприємств, установ та організацій становила лише 91 тисячу та у порівнянні з початком минулого року скоротилася удвічі. Якщо на 1 січня 2008 року на одне вільне робоче місце претендувало 4 особи, які шукали роботу, то станом на 1 січня 2009 року - 10 громадян. Вирішити дану проблему покликаний Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Державна служба зайнятості - виконавча дирекція вищеназваного Фонду, здійснює заходи сприяння зайнятості населення, зокрема надання інформаційних, консультаційних та профорієнтаційних послуг, створення банку вакансій та пошук підходящої роботи, працевлаштування громадян на вільні та новостворені робочі місця, працевлаштування неконкурентоспроможних верств населення на заброньовані робочі місця, підвищення конкурентоспроможності незайнятих громадян шляхом організації професійного навчання, організації тимчасових громадських робіт тощо. Протягом 2008 року на обліку в центрах зайнятості перебувало 2,5 млн. громадян не зайнятих трудовою діяльністю. Серед осіб, які перебували на обліку в центрах зайнятості, чисельність працевлаштованих у 2008 році становила 1084,0 тис. осіб [15].

Рис. 2.6 Співвідношення мінімальної допомоги по безробіттю до прожиткового мінімуму, %.

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності діє відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням” від 18 січня 2001 року. Фонд надає застрахованим особам (працюючим) та членам їх сімей такі види матеріального забезпечення:

по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворим членом сім’ї);

по вагітності і пологах;

при народженні дитини (до 2007 року);

по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (до 2007 року);

на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

За 8 років діяльності надходження та витрати бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, характеризуються показниками, зображеними на рис.2.7.

Рис.2.7 Показники доходів та витрат Фонду за 2001-2008 роки і план 2009 року.

Таким чином, даний Фонд не має постійної динаміки до зростання доходів і витрат. Постійно збільшується його заборгованість. Заборгованість за Фондом в порівнянні з початком 2008 року збільшилась на 63 280 тис. грн. і на 01.01.2009 р. становить 241 325 тис. гривень (Рис 2.8).

Рис. 2.8 Динаміка заборгованості за фондом протягом 2003-2008 років.

Та основною складовою системи соціальних гарантій є пенсійне забезпечення в Україні, яке охоплює непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів, осіб, які втратили годувальника, виплати яким проводяться у формі пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, компенсаційних виплат, додаткових пенсій та державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам. Міністерство праці та соціальної політики України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення. Управління фінансами пенсійного забезпечення здійснює Пенсійний фонд України. На нього покладено також здійснення функцій з призначення (перерахунку) пенсій [16].

Вперше, 16.04.2008 р. у Пенсійному фонді України представникам громадськості та засобів масової інформації презентовано звіт про виконання бюджету Пенсійного фонду України за 2007 рік. У 2009 році інформація про виконання бюджету Пенсійного фонду була опублікована в офіційних виданнях 28 березня, публічне представлення громадськості звіту про виконання бюджету Пенсійного фонду України за 2008 рік, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.03.2009 р. №11-1, відбулося 7 квітня 2009 року.

Законодавством України передбачено впровадження трирівневої пенсійної системи, яка розширить можливості для підвищення добробуту людей та економічного зростання в державі. Перший рівень - солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, яка базується на засадах солідарності та субсидування і здійснення виплати пенсій та надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду. Другий рівень - накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, яка базується на засадах обов’язкового накопичення пенсійних коштів та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом. Третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат, що буде доповненням до пенсійних виплат з І та ІІ рівнів.

Пенсійна система в Україні щороку зазнає реформувань. Так з 2008 року, завдяки збільшенню вартості 1 року страхового стажу та осучасненню заробітної плати, що враховується для розрахунку розміру пенсії, відновлено диференціацію пенсій для більшості пенсіонерів, а саме: збільшено величину оцінки одного року страхового стажу до 1,2%, а з 1 жовтня 2008 року величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1,35%; більш ніж у три рази збільшено заробітну плату для обчислення пенсії, а саме з 306 грн., яка враховувалася при перерахунку пенсії у 2004 році, до 928 грн. З 1 квітня 2008 року встановлено мінімальну пенсійну виплату всім категоріям одержувачів на рівні не нижче розміру прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. З 1 липня 2008 року розмір мінімальної пенсійної виплати збільшено з 482 грн. до 544 грн. із збереженням диференціації для одержувачів пенсій по втраті годувальника. Мінімальна пенсійна виплата у зв’язку із втратою годувальника встановлена в диференційованих розмірах з урахуванням кількості дітей. Так, на одного непрацездатного члена сім’ї ця виплата становить 544 грн., на двох - 652,8 грн., на трьох і більше - 816 гривень.

Рис.2.9 Розміри мінімальної пенсійної виплати по втраті годувальника станом на 1 січня 2009 року.

З 1 вересня 2008 року інвалідам І групи, одиноким інвалідам ІІ групи, які потребують постійного стороннього догляду та які отримують пенсію відповідно до Законів України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" і „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (крім осіб, які одержують державну соціальну допомогу на догляд відповідно до Закону України „Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам”), виплачується надбавка на догляд у розмірі 50 гривень. Надбавка до пенсії на неповнолітніх дітей, які перебувають на утриманні пенсіонера, збільшилась з 19,91 грн. до 150 гривень на кожну дитину; розмір підвищення до пенсії реабілітованим громадянам та членам їх сімей збільшено з 9,96 до 54,4 та з 4,98 до 43,52 грн.; мінімальний розмір пенсійної виплати інвалідам війни та учасникам бойових дій збільшено та встановлено у розмірах: І група - 1200 грн., ІІ група - 1080 грн., ІІІ група - 960 грн., учасники бойових дій - 840 гривень [12]. У 2009 році збережено досягнутий рівень пенсійного забезпечення, зокрема, не зменшено жодної виплати, встановленої у 2008 році, як непрацюючим так і працюючим пенсіонерам. Середній розмір пенсії з урахуванням зазначених змін у січні 2009 року склався у розмірі 898,36 грн., а у квітні - 912,81 грн. (або збільшився, відповідно, на 19,6% та 21,5% у порівнянні з січнем минулого року).

Рис. 2.10. Розподіл пенсіонерів за розмірами пенсій, тис. осіб.

Майже 1 млн. громадян, які мають особливі заслуги перед Україною (матері, які народили п’ятеро і більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, Герої України, Герої Радянського Союзу, Герої Соціалістичної Праці, особи, відзначені почесним званням „заслужений", орденами, медалями, державними преміями України), отримують пенсії за особливі заслуги. Пенсії за особливі заслуги перед Україною призначаються в розмірі від 20 до 40 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Зазначені пенсії збільшуються у зв’язку із збільшенням прожиткового мінімуму. У 2009 році їх розміри становлять: від 99,60 грн. до 199,20 грн.

Що стосується фінансування соціальних гарантій Державним бюджетом, то у січні-червні 2009 року поточного року планувалося до виконання 715 бюджетних програм, з яких 321 - соціально-культурного спрямування. В обсягах менше планових проведено видатки за 578 бюджетними програмами на суму 33 млрд.94,3 млн. грн., з них майже половину становлять бюджетні програми щодо соціально-культурної сфери та соціального захисту [14].

Так, Міністерством освіти і науки планові призначення не виконано на 304 млн. грн., з них соціально-культурного спрямування - 283,5 млн. грн., або 93,3 відсотка. Зокрема, на підготовку кадрів вищими навчальними закладами ІІІ і IV рівнів акредитації - 65,2 млн. грн., на видання, придбання, зберігання і доставку підручників і посібників - 63,1 млн. гривень.

Міністерством охорони здоров'я не освоєно 115,6 млн. грн., з них соціально-культурного спрямування - 114,9 млн. грн., або 99,4 відсотка. Так, на підготовку і підвищення кваліфікації медичних та фармацевтичних, наукових та науково-педагогічних кадрів вищими навчальними закладами ІІІ і IV рівнів акредитації не використано 43,5 млн. грн.; на державний санітарно-епідеміологічний нагляд та дезінфекційні заходи - 12,9 млн. грн., спеціалізовану та високоспеціалізовану медичну допомогу, що надається загальнодержавними закладами охорони здоров'я, - 12,3 млн. гривень.

Міністерством у справах сім'ї, молоді і спорту не виконані планові призначення на 68,7 млн. грн., з них соціального спрямування - 67,1 млн. грн., або 97,7 відс., у тому числі на проведення навчально-тренувальних зборів і змагань з олімпійських видів спорту - 25,1 млн. гривень.

За наявності планових призначень не розпочато використання коштів за 58 бюджетними програмами на суму 160 млн. грн., з яких 24 на суму 111,3 млн. грн. мають соціальний характер.

Так, Міністерством фінансів не проводились видатки на заходи щодо поступової компенсації громадянам втрат від знецінення грошових заощаджень на суму 106 млн. грн., а Міністерством освіти і науки на інформатизацію загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладів та комп'ютеризацію професійно-технічних та вищих навчальних закладів, забезпечення професійно-технічних і вищих навчальних закладів сучасними технічними засобами навчання з природничо-математичних і технологічних дисциплін - на суму 1,2 млн. гривень (табл.1) [14].

Таблиця 1. Фінансування соціальних гарантій Державним бюджетом

у I півріччі 2009 року, млн. грн.

У 2010 році планується спрямувати видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення у розмірі 61,7 млрд. грн. (більше на 16,3 відс. порівняно з 2009р), на охорону здоров’я - 7,5 млрд. грн. (більше на 16,8 відс), на духовний та фізичний розвиток - 2,6 млрд. грн. (більше на 13,2 відс), та на освіту - 25,1 млрд. грн, що менше на 0,1 відс. показника 2009 року (табл.2) [13]

Таблиця 2. Заплановане фінансування соціальних гарантій Державним бюджетом на 2010 рік, млн. грн.

Таким чином, в Україні існує достатньо розвинена система фінансового забезпечення соціальних гарантій. Однак, саме фінансування є досить слабким і не відповідає реальним потребам суспільства.

3. Механізм підвищення соціальних гарантій населення

Посилення соціальної орієнтації економічних систем, підпорядкування економічної політики завданням розвитку людини - об’єктивний процес, притаманний сучасному етапу цивілізованого розвитку людства. У відповідності з новою домінантою соціально-економічних відносин посилюються роль і значення соціальної функції держави. У постсоціалістичних країнах, де відбуваються процеси суспільної трансформації, потреба в розробці та реалізації ефективної соціальної політики зростає. Оцінка соціального стану українського суспільства свідчить про те, що основні соціальні ризики досягли масштабів, які можуть становити реальну загрозу національній безпеці держави, що є наслідком не тільки системної кризи, яка супроводжує трансформаційні процеси в Україні, а й недосконалості державного управління соціальними процесами.

На сучасному етапі розвитку українського суспільства пріоритетною складовою забезпечення соціальних гарантій є соціальна безпека людини і суспільства. У системі державного регулювання стану соціальної захищеності соціальних суб’єктів визначальна роль належить передусім державному бюджету, що обумовлено як соціальною природою держави, так і обсягами фінансових ресурсів, які акумулюються в її скарбниці [23, 16].

Найважливіша умова безпеки людини і суспільства - забезпечення достатнього життєвого рівня населення. Належного рівня життя не забезпечує навіть праця громадян. Наша країна залишається далеко позаду європейських держав за рівнем оплати праці. В Україні частка оплати праці у ВВП у цілому не перевищує 45%, тоді як у країнах Європейського Союзу вона становить в середньому 65%. Усупереч, здавалося б, відчутному підвищенню заробітної плати в Україні у 2005-2006 роках наше відставання від країн Центральної та Східної Європи не лише не зменшилося, а в більшості випадків навіть зросло: порівняно з Чехією - на 73 євро, Польщею - на 61, Естонією - на 53. Зменшився розрив в оплаті праці тільки порівняно з Болгарією (на 44 євро) і трохи з Угорщиною (на 5 євро). Самі ж розміри відставання виглядають украй переконливо, особливо порівняно зі Словенією (1049 євро у 2008 році), Чехією (549), Угорщиною (484), Польщею (473 євро). Така різниця в оплаті праці робитиме сумнівним подальший успішний соціально-економічний розвиток суспільства [25, 166].

До того ж, визначений на наступний 2010 рік розмір прожиткового мінімуму не відповідає фактичному рівню, а тому не забезпечуватиме реалізацію державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.

Статтею 54 законопроекту передбачено установити прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі: з 1 січня - 637 грн., з 1 квітня - 651 грн., з 1 липня - 655 грн., з 1 жовтня - 673 грн. та з 1 грудня - 687 гривень. Проте не заплановано передбаченого пунктом 5 прикінцевих положень Закону України від 31.10 2008 № 639 "Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" збільшення розміру прожиткового мінімуму на суму індексації відповідно до інфляції. Так, за рік розмір прожиткового мінімуму номінально зросте на 7,8 відс., а з урахуванням урядового прогнозу щодо індексу споживчих цін у розмірі 109,7 відс. - реально знизиться на 1,7 відсотка [13].

Забезпечення належного рівня оплати праці має базуватися не тільки і не стільки на підвищенні рівня мінімальної заробітної плати. Необхідно зосередити зусилля на встановленні оптимальних міжкваліфікаційних і міжгалузевих співвідношень в оплаті праці шляхом упорядкування системи оплати праці в бюджетних галузях на основі Єдиної тарифної сітки. Перспективним може бути поєднання підвищення заробітної плати зі збільшенням соціального пакета.

Одним із методів бюджетного регулювання оптимізації розподілу доходів населення є фінансування видатків на соціальну підтримку окремих категорій громадян. Так, щороку майже 20% державного бюджету витрачається на фінансування програми "Соціальний захист та соціальне забезпечення в Україні", якою передбачено надання найуразливішим верствам населення передбачених законодавством соціальних виплат. Проте чинна система соціального захисту, і насамперед пільг та субсидій, не забезпечує належного рівня підтримки найнезахисніших верств населення, незважаючи на зростання питомої ваги видатків зведеного бюджети на зазначені цілі. Хронічна нестача коштів на фінансування програм соціального захисту і соціального забезпечення пояснюється, передусім, тим, що діюча система пільг є фінансово необґрунтованою, значною мірою декларативною, непрозорою і соціально несправедливою. Вона не орієнтується на захист від бідності - частка пільговиків серед небідних становить 30%, а серед бідних - 23% [23, 18]

Крім відсутності у необхідних обсягах фінансових ресурсів ще однією з причин невиконання цільових програм соціальної підтримки населення є недоліки в методології їх розробки. Відтак, наявні програми і реальний порядок їх фінансування поки що не виконують функцій раціоналізації та підвищення ефективності державних видатків. Ефективність бюджетних інструментів соціальної політики держави знижують методологічні недоліки проектних розробок державного бюджету. Зокрема, показники, які характеризують соціальну сферу та соціальну політику, зводяться в основному до макроекономічних пропорцій, і майже не використовуються параметри, які дають уявлення про життєвий рівень різних прошарків населення, що формується за допомогою бюджетного перерозподілу фінансових ресурсів. Водночас світова практика говорить про необхідність законодавчого закріплення використання в бюджетному процесі особливого кола соціальних індикаторів, у т. ч. включення до системи макроекономічних показників державного бюджету соціальних нормативів. Найважливіші з них - це стандартні рівні споживання по регіонах країни продовольчих товарів, медикаментів, побутових, комунальних і транспортних послуг; допустимі рівні бідності і безробіття; мінімальні рівні заробітної плати, пенсій, допомоги та ін [24, 68].

Важливим чинником соціальної нестабільності українського суспільства й уповільнення його соціально-економічного розвитку є відсутність середнього класу, який є надійним фундаментом стабільної справедливої держави. Формування середнього класу неможливе без розвитку малого підприємництва. Аналіз діяльності суб’єктів малого підприємництва в Україні свідчить про наявність позитивних зрушень у розвитку цього сектору економіки, посилення його ролі у вирішенні проблем зайнятості та зростання доходів населення, підвищення ділової активності в країні. Незважаючи на це, загальні параметри розвитку малого підприємництва не відповідають можливостям і потребам українського суспільства. У світовій практиці в забезпеченні фінансової підтримки малого підприємництва головна роль відводиться державі. Обмеженість державних коштів в Україні, призначених для розв’язання цього завдання, вимагає запровадження широкої системи недержавних важелів, які б діяли в таких напрямах:

Переорієнтація бюджетних коштів, спрямованих на фінансово-кредитну підтримку малого сектору економіки, з прямого забезпечення фінансовими ресурсами на формування фондів для надання послуг (страхування, гарантування, та ін.);

Активізація процесу створення та діяльності недержавних гарантійних і страхових установ для обслуговування малого підприємництва через формування відповідних мотиваційних механізмів заінтересованості в цій діяльності;

Більш ефективне використання іноземної допомоги;

Сприяння процесові самоорганізації суб’єктів малого підприємництва у вирішенні своїх фінансових проблем шляхом створення установ взаємного фінансування та гарантування тощо [23, 22].

Недостатність фінансування, зокрема програм підвищення зайнятості населення, обмежує можливості держави у розв’язанні однієї з найболючіших наших проблем - працевлаштування. Серед громадян, які виїжджають працювати за кордон, понад половину - це молоді люди, тобто найбільш інтелектуально підготовлена частина суспільства. У 2004 році був ухвалений Закон України "Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцям". Але цей закон не виконується, оскільки його дія щороку призупиняється на відповідний бюджетний рік.

Важливою складовою бюджетного регулювання соціального розвитку суспільства є система міжбюджетних відносин, за допомогою якої держава забезпечує гарантований рівень надання суспільних благ на всій території країни шляхом збалансування місцевих бюджетів у результаті бюджетного вирівнювання, сприяє соціально-економічному розвитку територій та зростання добробуту населення.

Основними недоліками існуючої системи міжбюджетних відносин є відсутність чіткого і науково обґрунтованого критерію розподілу бюджетних повноважень, значна перевага делегованих повноважень у їх загальному обсязі, нестача фінансових ресурсів для їхньої реалізації на мінімальному, гарантованому законодавством України, рівні, відсутність зацікавленості територій у пошуку нових джерел доходів, суб’єктивна оцінка потенціалу податкоспроможності регіонів, утриманська позиція регіонів, низька ефективність використання бюджетних коштів. За умов загальної дефіцитності бюджетних ресурсів нова модель фінансового вирівнювання, запроваджена Бюджетним кодексом України, не відрізняється від попередньої більшою ефективністю і породжує нові проблеми в організації системи відносин між бюджетами різних рівнів. У цілому система міжбюджетних взаємовідносин характеризується високим ступенем централізації та спрямована на розв’язання, як правило, лише поточних бюджетних проблем і не зорієнтована на перспективу соціального та економічного розвитку країни, а отже, потребує подальшого вдосконалення [23, 25].

Важливою складовою надання соціальних гарантій є створення умов для розвитку соціальних суб’єктів та соціуму в цілому. Мета соціальної політики як чинника розвитку соціальних відносин - формувати адекватні умови для оптимального, самовідновлюваного процесу соціодинаміки, для найповнішої самореалізації особистістю власного соціального потенціалу, її сутнісних сил.

Визначальним у вирішенні цього завдання є розвиток гуманітарної сфери як основи соціально-економічного, духовного, культурного та інтелектуального розвитку суспільства. З огляду на традиції, потреби суспільства, структуру влади, в тій чи іншій державі до гуманітарної сфери можуть відноситися освіта, наука, культура, виховання, охорона здоров’я, ЗМІ, фізична культура і спорт, туризм тощо.

Безперечним пріоритетом державної соціальної політики є висока освітня підготовка населення. Стратегія соціально-економічного розвитку України передбачає істотне нарощування та підвищення якості освітнього потенціалу населення країни. Сьогодні держава фінансує всі наявні в Україні види освіти. З 1994 року до 2007 року спостерігалась тенденція до зростання питомої ваги видатків на освіту в загальній сумі видатків по зведеному бюджету України - з 10,2% до 19,6% у 2007 році. Однак у 2008 році цей показник склав 9,6%, а у I півріччі 2009 року - 10,6% [14]. У проекті Держбюджету на 2010 рік цей показник знизився ще на 0,1% [13].

Ефективність використання в Україні направлених в освіту фінансових ресурсів може бути забезпечена за умови дотримання таких базових принципів її фінансування, як поступовий перехід до формування видатків державного і місцевих бюджетів на освіту на основі встановлених нормативів; забезпечення підзвітності та прозорості використання коштів; формування державного замовлення на підготовку фахівців у вищих закладах різних форм власності на конкурсній основі з урахуванням якості освітніх послуг. Украй важливим є створення організаційно-економічних та правових умов для найбільш ефективного поєднання в освіті бюджетних і позабюджетних коштів. Для цього система економіки освіти повинна орієнтуватися не тільки на замовлення з боку держави, а й на суспільний освітній попит, конкретні потреби сімей та роботодавців. Орієнтація на реальні потреби споживачів освітніх послуг створить основу для залучення в цю сферу додаткових фінансових ресурсів.

Показником загального успіху соціально-економічної політики будь-якої держави й основним фактором прогресу цивілізації є здоров’я нації. В Україні в умовах демографічної кризи та депопуляції населення охорона здоров’я є важливим джерелом відтворення людського капіталу майбутніх поколінь. Незважаючи на постійне зростання видатків зведеного бюджету України на охорону здоров’я, за показником витрат у розрахунку на одного жителя вона 2008 році посідала 111-те місце серед 191 країни світу і 8-ме місце серед пострадянських республік [25, 168].

Ефективним підходом до організації охорони здоров’я в умовах зростання медичних потреб населення та дефіциту фінансових ресурсів є застосування програмно-цільового фінансування. З метою створення оптимального середовища для ефективної реалізації державних цільових програм у галузі охорони здоров’я необхідно звузити коло проблем, що претендують на програмну розробку. Крім того, нагальним є підвищення ефективності використання наявних фінансових ресурсів за рахунок: забезпечення раціонального фінансування закладів охорони здоров’я, посилення контролю за виконанням вимог законодавства, оптимізації організації структури медичних закладів, підвищення якості медичних послуг, запровадження науково обґрунтованої медичної практики та організації надання медичної допомоги, орієнтації на пацієнта. Такий підхід є найбільш практичним та ймовірним і може зумовити поліпшення ситуації вже в найближчому майбутньому. Крім того, необхідно змінити існуючу структуру фінансових ресурсів закладів охорони здоров’я шляхом запровадження багатоканального механізму фінансування, що сприятиме можливості надання медичних послуг, які б відповідали міжнародним стандартам якості.

Поступ соціального розвитку суспільства об’єктивно вимагає зміцнення духовності, формування єдиного високо морального культурного простору.

Проблеми окремої галузі, напряму, установи, окремих митців не можуть бути належним чином розв’язані без цілеспрямованої політики, яка у сфері культури має бути системною і комплексною, а не базуватися на принципі ad hoc, тобто тут і зараз, реагуючи на поточні проблеми, як це нерідко відбувається.

Безперечно, збільшення державного фінансування потреб духовного і культурного розвитку громадян - обов’язковий принцип. Але в умовах українських реалій нагальним є реформування зазначених сфер завдяки створенню нових механізмів фінансування, оцінки та управління. Ураховуючи нинішній стан духовного і фізичного розвитку українського суспільства, для цього необхідно, по-перше, розробити єдину національну програму надзвичайних заходів, якою передбачити розробку державних соціальних стандартів у цій сфері, удосконалення порядку визначення видатків бюджету на зазначені цілі шляхом відмови від залишкового принципу виділення коштів та запровадження фінансових квот у додатковій частині бюджетів усіх рівнів на потреби розвитку культури, мистецтва, фізкультури та спорту, засобів масової інформації; по-друге, сформувати систему підтримки культури, передусім недержавних, різних фондів з метою створення умов для продукування ними національно-культурного продукту. З одного боку, це сприятиме зниженню навантаження на державну скарбницю, а з другого - такий підхід до формування і реалізації державної політики у сфері культури і духовності може забезпечити збільшення обсягів доходних статей бюджету країни. Наприклад, Європа отримує близько 30% надходжень до бюджету від продажу культурного продукту.

Як висновок, необхідно підкреслити соціальну природу та системоутворююче призначення державних фінансів у процесах самоорганізації суспільства, для функціонування якого життєво необхідними є стабільність і підтримка на безпечному рівні потрібних для існування соціуму суттєвих параметрів, що дістають своє вираження в системі соціальних стандартів рівня якості життя населення. У системі таких параметрів визначну роль відіграє бюджетне забезпечення реалізації соціальної функції держави, зміст якого полягає в розробці основних напрямків формування та використання бюджетних коштів виходячи з необхідності забезпечення існування, цілісності та стабільного розвитку соціальної системи.

На сучасному етапі розвитку України найсуттєвішими факторами соціальної дестабілізації, що загрожують цілісності та існуванню українського соціуму, є нестабільність економічної та політичної ситуації в країні; низький рівень життя переважної частини населення; незахищеність соціально вразливих груп населення; надмірна диференціація доходів; відсутність середнього класу як фундаменту стабільної держави; регіональні диспропорції умов життєдіяльності; проблема працевлаштування; занепад гуманітарної сфери (освіта, охорона здоров’я, культура, відпочинок, спорт та туризм); різке загострення економічних проблем.

Використання державних видатків з бюджету, як засобу забезпечення стабільних процесів соціодинаміки, передбачає сприяння досягненню цілей соціально-економічного характеру, що дозволить сформувати необхідні передумови для забезпечення достатнього життєвого рівня населення; подолання диспропорцій у доходах населення та регіональних диспропорцій - в умовах його життєдіяльності; захисту соціально вразливих верств населення через систему соціальної допомоги; покращення демографічної ситуації шляхом бюджетної підтримки таких напрямків соціальної політики, як розвиток сімейно-шлюбних відносин, розвиток державної системи охорони здоров’я, а також формування та динамічного розвитку середнього класу як основи соціальної стабільності суспільства.

Висновки

Соціальні гарантії - важлива складова соціальної політики та необхідний елемент функціонування держави в умовах ринкової економіки. Відповідно до статті 46 Конституції України це - закріплене право громадян, яке забезпечується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел фінансування. Закріплення в Конституції гарантій соціального захисту відповідає положенням міжнародно-правових актів: Загальної декларації прав людини; Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права.

Соціальний захист в Україні реалізується через матеріальне забезпечення економічно активного населення (шляхом соціального страхування); пенсійне забезпечення; соціальну допомогу найбільш вразливим категоріям; матеріальну допомогу сім'ям з дітьми; компенсації, індексацію та пільги населенню; соціальне обслуговування тощо. Таким чином, соціальні гарантії надаються населенню за допомогою соціального забезпечення та соціальної допомоги.

Важливою умовою досягнення в суспільстві соціальної стабільності є реформування системи надання соціальних гарантій, головною метою яких є розширення соціальної бази перетворень на основі стабілізації життєвого рівня населення, зменшення тягаря наслідків економічних реформ для найуразливіших верств населення, вжиття заходів щодо соціальної адаптації населення до цих перетворень.

Серед головних напрямків реформування слід виділити: розвиток пенсійного забезпечення та пенсійного страхування; впровадження системи медичного страхування; реформування системи соціальної допомоги, розвиток адресної допомоги; соціальне забезпечення жінок, дітей, молоді; забезпечення інвалідам рівних з іншими громадянами можливостей для участі в різних сферах життя суспільства тощо. Тільки при цих умовах Україна зможе прийти до ринкової економіки.

Список використаної літератури

1. Конституція України (Основний закон). - К.: Право, 1996. - 54 с.

2. Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії"

3. Закон України "Про індексацію грошових доходів населення"

4. Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

5. Закон України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”

6. Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми"

7. Закон України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям"

8. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття"

9. Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням"

10. Постанова Кабінету Міністрів України "Про запровадження адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям".

11. Положення "Про порядок призначення та виплати державної допомоги сім'ям з дітьми".

12. http://www.rada.gov.ua/ - сайт Верховної ради України

13. http://www.ac-rada.gov.ua/ - сайт Рахункової палати України

14. http://www.minfin.gov.ua/ - сайт Міністерства фінансів України

15. http://www.ukrstat.gov.ua/ - сайт Державного комітету статистики України

16. http://www.mlsp.gov.ua/ - сайт Міністерства праці та соціальної політики України

17. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003.

18. Василик О.Д. Теорія фінансів. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005.

19. Введення у соціальну роботу. Навчальний посібник. - К.: Фенікс, 2001. - 288 с.

20. Гончарова С.Ю., Отенко І.П. Соціальна політика. Навч. Посібник. -Х.: Вид. ХДЕУ, 2003. -200с.

21. Романенко О.Р. Фінанси. - Київ: Центр навчальної літератури, 2006.

22. Федосов В. М; Огородник С. Я; Суторміна В.И. Державні фінанси. - Київ: Либідь, 2001.

23. Бюджетне забезпечення соціальної функції держави в Україні / Тропіна В.Б. // Фінанси України. - 2008. - № 5. - С.15-31.

24. Вплив світової фінансово-економічної кризи на соціальну сферу України/ І. Гнибіденко // Економіка України: Політико-екон. журн. К.: "Преса України" (Україна). 2009. № 7. ─ С.64-74

25. Моніторинг бюджетного фінансування соціального захисту населення в регіонах України і державах ЄС/ Л. Слободян, Н. Руда // Регіональна економіка: Науково-практ. журн. Львів (Україна). 2006. № 2. ─ С.166

Додатки

Додаток А

Виконання бюджету Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за 2005-2008 роки та планових показників бюджету на 2009 рік, тис. грн.

Додаток Б

Бюджет Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, тис. грн.

Додаток В

Інформація про доходи і видатки Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності у 2003 - 2009 роках

Додаток Г

Чисельність пенсіонерів усіх категорій, які знаходяться на обліку в органах Пенсійного фонду, та розмір призначених пенсій по регіонах станом на 1 січня 2009 року.