ЗМІСТ

ВСТУП.. 3

1.Фінансові ресурси підприємства. 4

2.Оптимізація джерел фінансових ресурсів підприємства. 8

3.Ефективність формування фінансових ресурсів підприємства. 13

3.1. Джерела ресурсного забезпечення підприємства. 13

3.2. Регулювання інвестиційної діяльності. 15

3.3. Оцінка ефективності фінансових проектів. 18

4. Напрярямки вдосконалення формування та використання фінансових ресурсів на підприємстві…………………………………...……………………21

5. Висновок…………………………………………………………………….....23

6. Список використаної літератури......................................................................24

ВСТУП

Головною ланкою економіки в ринкових умовах господарювання підприємства, які виступають у ролі господарюючих суб’єктів. Вони здійснюють виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність, у результаті якої виробляють відповідні види продукції, реалізують її, отримують доходи і накопичення, розподіляють, формують відповідні фонди грошових коштів.

Структурна перебудова народного господарства країни передбачає першочерговий розвиток фінансово-кредитної системи, спрямований на забезпечення ефективного використання фінансових ресурсів окремих підприємств. Організація фінансової роботи підприємства безпосередньо впливає на оборотність фінансів та, відповідно, на кінцеві фінансові результати. Актуальність вивчення завдання фінансування підприємства викликала ще й відсутністю централізованого ресурсного забезпечення.

Для розв’язання проблем формування й використання фінансових ресурсів підприємств потрібна виважена, довгострокова стратегія держави щодо розвитку підприємництва та його ролі у піднесенні національної економіки, яка б спиралася на інтереси основних суб’єктів підприємницької діяльності, відповідала потребам основної частини населення і відображала реальний стан у розв’язанні основних соціально-економічних проблем у країні. Економічно обґрунтоване використання податкових, інвестиційних та цінових механізмів сприятиме виходу з фінансової кризи, надходженню коштів до бюджету, збільшенню дохідності підприємств.

1. Фінансові ресурси підприємства.

В український думці на сьогодні існує дуже багато визначень фінансових ресурсів підприємства. Така неоднозначність відображає, по-перше, відірваність вітчизняної економічної науки від тих процесів, перетворень і явищ, які нині відбуваються в українській економіці. По друге, це свідчить про певне нерозуміння функціонування ринкової економіки та її законів, які поступово, але неухильно приходять на зміну командно-адміністративний системі, або принаймні про невдалу спробу поєднати закономірності цих двох систем у єдиному симбіозі.

Погляньмо на деякі з тих визначень, які були сформульовані в 90-ті роки XX століття українськими і російськими авторами, тобто в період становлення нових української і російської економік.

Визначення 1. М.Я. Коробов: “Фінансові ресурси підприємства – це його власні і позичкові грошові фонди цільового призначення, які формуються у процесі розподілу і перерозподілу національного багатства, внутрішнього валового продукту і національного доходу та використовуються у статутних цілях підприємства”.

Визначення 2. В.М. Родіонова: “Фінансові ресурси підприємства – це грошові доходи і надходження, які перебувають у розпорядженні суб’єкта господарювання і призначенні для виконання фінансових зобов’язань, здійснення затрат із розширеного відтворення і економічного стимулювання працівників.”

Визначення 3. В.Г. Бєлолипецький: “Фінансові ресурси фірми – це частина грошових ресурсів у вигляді доходів і зовнішніх надходжень, призначених для виконання фінансових зобов’язань і виконання затрат із забезпечення розширеного відтворення”.

Визначення 4. О.Д. Василик: “Фінансові ресурси – це грошові накопичення і доходи, що створюються в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту й зосереджуються і відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення та задоволення інших суспільних потреб”.

Визначення 5. І.В. Зятковський – цей автор фактично наводить узагальнений підсумок усіх визначень фінансових ресурсів: “Як свідчить ретроспективний аналіз визначень фінансових ресурсів, дослідники кваліфікують їх як сукупність фондів грошових коштів, доходів, відрахувань або надходжень, що перебувають у розпорядженні підприємств”.

Визначення 6. В.М. Опарін – одне з найпростіших і найактуальніших визначень: “Фінансові ресурси – це сума коштів, спрямованих в основні засоби та обігові кошти підприємства”.

Із наведених вище визначень можна зробити висновок, що більшість авторів розуміє під фінансовими ресурсами грошові накопичення, доходи і надходження або ж фонди грошових ресурсів.

Звернімося до такого поняття, як фонди та їх відношення до фінансових ресурсів.

Жодне сучасне підприємство не може дозволити собі такої розкоші, щоб спочатку залучати кошти, а вже потім перетворювати їх у фінансові ресурси для подальшого використання. Чому? По-перше, жодна копійка не надходить до підприємства просто так. Обов’язково проти кожної копійки, залученої підприємством, виступає або товар, або зобов’язання підприємства у вигляді цінних паперів. І по-друге, кожну копійку підприємство намагається залучати під прогнозований раніше напрям розвитку. Підприємство в сучасних умовах не може тримати довго на розрахунковому рахунку залучені кошти або ж формувати спочатку спеціальні фонди з них, а вже потім вкладати в реальні основні й оборотні засоби. Чим швидше підприємство пустить в обіг кошти, тим більшу величину доходу і прибутку воно може отримати в майбутньому. В іншому разі кожна хвилина “простоювання” коштів може вилитися підприємству у небажані збитки або недоотримані прибутки.

Отже, спочатку відбувається прогнозування розвитку, а вже потім для втілення в життя цього прогнозу залучаються відповідні кошти. Такий процес на підприємстві одразу кожну залучену копійку перетворює у фінансовий ресурс, а згодом – через купівлю основних і оборотних засобів – у капітал.

Тільки держава має право вилучати кошти, підприємство ж може лише їх залучати, і це залучення повинно бути завжди обґрунтованим, якщо компанія хоче мати успіх.

Сьогодні поняття “фонди” як організаційна форма руху коштів просто починає зникати з лексикону підприємства (в економічній літературі “фонди” трактуються лише як загальне джерело коштів). Для цього достатньо поглянути на нову форму балансу, в якій жодного разу не згадуються фонди, а старі фонди замінені прости поняттям “капітал”. Щодо фондів, то, наприклад, В.В. Ковальов так пише про них: “Взагалі до трактування будь-якого фонду як джерела коштів для придбання активів не слід ставитися буквально (подібна помилка особливо поширена серед не бухгалтерів) – активи найчастіше придбаваються у тому разі, коли у підприємства є в достатньому обсязі вільні грошові ресурси, а не тому, що створено якийсь фонд. Не випадково багато які підприємства уже не поспішають створювати різноманітних фондів, а акумулюють їх у вигляді нерозподіленого прибутку; до речі, подібна практика звичайна у більшості економічно розвинутих країн”.

За таким трактуванням фінансових ресурсів втрачається сутність сучасних підприємств. У теперішніх умовах власність і управління на підприємстві чітко розмежовані. Це означає, що підприємство як юридичний суб’єкт кожну свою зароблену копійку має розглядати як зобов’язання перед тими, хто авансував у нього свої кошти раніше. Відрізняється лише форма цього авансування: ви можете авансувати в підприємство кошти як його власник (акціонер) або ж як його кредитор. Різниця між цими двома видами фінансування підприємства полягає тільки в певних аспектах при обчисленні оподатковуваного прибутку (відсотки за кредит, як правило, вираховуються до оподаткування, на відміну від дивідендів), при банкрутстві підприємства (вимоги кредиторів задовольняються раніше за вимоги акціонерів) і в деяких інших незначних відмінностях. Таким чином, у підприємства як у юридичної особи завжди є зобов’язання перед своїми акціонерами й кредиторами і весь його пасив відображає склад цих зобов’язань.

Отже, під фінансовими ресурсами на сьогодні слід розуміти сукупність усіх грошових ресурсів, які надійшли на підприємство за певний період або на певну дату у процесі реалізації продукції (товарів, робіт, послуг – операційна діяльність), основних і оборотних засобів (інвестиційна діяльність) і видачі зобов’язань (майнових і боргових – фінансова діяльність).

Ми дотримуємося ідеї прив’язування фінансових ресурсів саме до певної дати. Коли ми говоримо про фінансові ресурси, то маємо на увазі сукупність грошових ресурсів, які підприємство змогло залучити й утримати ця сукупність набуває форми капіталу.

Щоб виявити цю сукупність і її склад, достатньо поглянути у пасив балансу, складеного на цю дату. Підсумок пасиву дасть нам загальну суму фінансових ресурсів, а його статті відобразять нам їхній склад. Пасив відображає сформовані в минулому фінансові ресурси, які матеріалізовані в активі.

Ані виручка, ані доход як величини, пов’язані з проміжком часу, не належать до фінансових ресурсів. Єдиною частиною доходу, яка належить до цих ресурсів, є нерозподілений прибуток. Але це відбувається тільки тому, що даний прибуток капіталізується. Замість того, щоб виплачувати увесь розмір прибутку у вигляді дивідендів акціонерам, а потім переконувати їх вкласти знову в підприємство, механізм накопичення нерозподілених прибутків дає змогу уникнути такого обхідного шляху і безпосередньо інвестувати підсумку збільшує акціонерний капітал, а отже, і розмір частки в ньому кожного з акціонерів.

2. Оптимізація джерел фінансових ресурсів підприємства.

Формування раціональної структури джерел фінансових ресурсів підприємницьких структур для фінансування необхідного обсягу затрат та забезпечення бажаного рівня доходів є одним із найважливіших завдань фінансів цих структур. За умов ринку фінансові ресурси оптимізуються для підвищення ринкової вартості підприємства, що залежить від чистої рентабельності власних коштів та норми розподілу на дивіденди. Тому методики, прийнятті в світовій практиці щодо оптимізації структури фінансових ресурсів підприємства, можуть бути реалізовані лише за наявності розвинутого ринку цінних паперів та статистики про нього. В Україні питома вага акціонерних товариств, які реалізують власні цінні папери на фондовому ринку, поки що незначна, проте сам механізм оптимізації фінансових ресурсів в умовах їхнього дефіциту становить певний інтерес.

Будь-яке підприємство для фінансування своєї діяльності потребує достатнього обсягу фінансування, яке залежить від періоду обігу активів та відповідних їм пасивів. Активи й пасиви підприємницьких структур за строками обігу можна поділити на коротко- та довгострокові. Залучення того чи іншого джерела фінансування пов’язане з витратами зі сплати процентів за користування цими джерелами. Загальна сума коштів, що сплачується за користування певним обсягом залучених фінансових ресурсів, називається вартістю капіталу. В оптимальному варіанті передбачається, що обігові кошти підприємств фінансуються за рахунок довгострокових пасивів, а основні та прирівняні до них засоби фінансуються за рахунок довгострокових джерел. Завдяки цьому оптимізується загальна сума витрат щодо залучення коштів.

У ринковій економіці акціонерна форма власності переважає над іншими і має деякі особливості формування власних фінансових ресурсів, що полягають у їхній структурі. Можна виділити три основних джерела: акціонерний капітал, фонди власних коштів та нерозподілений прибуток. Таким чином, фінансування господарської діяльності акціонерних товариств із зовнішніх джерел (зовнішнє фінансування) здійснюється за рахунок позик та емісії облігацій підприємства.

Іншим видом фінансування є внутрішнє – за рахунок нерозподіленого прибутку та фондів власних коштів. Так, наявність достатнього обсягу власних коштів може забезпечувати розвиток підприємства та свідчити про наміри акціонерів розподіляти ризики, пов’язані з діяльністю підприємства. Високий рівень внутрішнього фінансування за рахунок власних фінансових ресурсів позитивно впливає на стан відносин розподілу між різними суб’єктами господарювання.

Як власні, так і залучені джерела фінансування діяльності підприємств мають свою вартість, що складається із сум витрат на залучення кожного джерела. У практиці зарубіжних корпорацій вартість авансованого капіталу визначають за формулою:

,

де V – вартість авансованого капіталу;

k_i – ціна і-того джерела коштів;

d_i – питома вага і-того джерела коштів у загальній структурі.

Цей показник розраховується для визначення мінімуму повернення вкладених у діяльність підприємства фінансових ресурсів і може використовуватися для визначення вартості підприємства в цілому. Оскільки статистики з українських підприємств немає, вдамося до прикладу із зарубіжної практики (табл.1.)

Таблиця 1. Вартість фінансових ресурсів на прикладі International Business Machines Corporation and Subsidiary Companies.

Отже, рівень затрат для підтримання економічного потенціалу підприємства при структурі фінансових ресурсів, наведених у табл..1, становить 8,8%. Це означає, що підприємство може приймати рішення будь-якого інвестиційного характеру, рівень рентабельності яких буде не нижче від 8,8%. Для інвестування коштів у конкретний проект дане підприємство повинне порівняти значення норми рентабельності інвестицій (IRR) із вартістю джерел авансованих фінансових ресурсів, при цьому зв’язок між ними має бути таким:

якщо IRR > 8,8%, інвестиційний проект приймається,

якщо IRR < 8,8%, інвестиційний проект відхиляється,

якщо IRR = 8,8%, інвестиційний проект не буде ні прибутковим, ні збитковим, тобто доходи, отримані від інвестицій, дорівнюватимуть інвестиційним затратам.

У зарубіжній практиці функціонування підприємницьких структур пов’язане передусім із фінансуванням коштів на довгостроковій основі для отримання прибутку. Управління активами, пов’язане з отриманням прибутку, характеризується такою величиною, як фінансовий ліверидж. За визначенням Джеймса К. Ван Хорна, “фінансовий ліверидж – це використання залучених коштів із фіксованим процентом для зростання прибутку власників звичайних акцій”.

Розрізняють три види лівериджу: виробничий (операційний), фінансовий та виробничо-фінансовий. Розподіл лівериджу на фінансовий та виробничий пов’язаний з існуванням двох видів підприємницьких ризиків. Дія підприємницького ризику пов’язується із силою виробничого (операційного) важеля, який, у свою чергу, залежить від питомої ваги постійних витрат у їх загальній структурі та змін попиту й пропозиції на сировину й матеріали.

Одночасна дія виробничого (оперативного) та фінансового лівериджу, для якого властивим є вплив одночасно трьох факторів: виручки від реалізації, витрат виробничого та чисто фінансового характеру і чистого прибутку як результативного показника. Аналіз одночасного впливу цих факторів, тобто кількісна оцінка, можлива при застосуванні спеціального методу, відомого в економічній літературі під назвою методу “мертвої точки” або беззбитковості. Метод беззбитковості полягає у визначенні для кожної конкретної ситуації обсягу випущеної продукції, що забезпечував би покриття всіх видів витрат та беззбиткову діяльність.

При вирішенні питання оптимізації структури капіталу використовують два важливих поняття: фінансова структура і капіталізована структура підприємства. Під першим терміном, як правило, розуміють спосіб фінансування активів підприємства взагалі, тобто за рахунок усіх джерел фінансових ресурсів, а другий термін має вужче значення, що обмежується лише довгостроковими пасивами.

Для побудови табл..2 використані дані зарубіжних підприємств.

Таблиця 2. Розрахунок оптимальної структури капіталу

Таким чином, оптимальна структура капіталу, як свідчать дані наведеної таблиці, досягається за умови, коли питома вага залучених фінансових ресурсів сягає 20%, оскільки вартість авансованих коштів у розвиток підприємства найнижча – 12,64%. Це означає, що застосування методики оптимізації фінансових ресурсів в умовах функціонування українських підприємств стане можливим лише з розвитком ринку цінних паперів і ринку капіталу, де визначатиметься ринкова ціна ресурсів, спрямованих на фінансування підприємства.

3. Ефективність формування фінансових ресурсів підприємства.

3.1. Джерела ресурсного забезпечення підприємства.

Функціонування ринкової економічної системи в Україні можливе за умови зростання ефективності використання фінансових ресурсів. У сучасних умовах фінанси підприємств є складовою фінансової системи держави. Проте це порівняно самостійна й особлива сфера фінансових відносин, яка має свою специфіку і принципи функціонування. Фінанси виступають самостійним об’єктом товарного обігу.

Фінансову діяльність підприємства можна відобразити такими складовими: ресурси → витрати → доходи → фінансовий результат. За цією схемою окремі підприємства вступають у взаємопов’язані відносини з іншими суб’єктами господарської діяльності з метою виконання соціально-економічних функцій та отримання кінцевого фінансового результату. Функціонування підприємства передбачає використання й відтворення матеріальних, трудових і фінансових ресурсів (рис.1).

Рис.1. Джерела ресурсного забезпечення підприємства.

Використовувані ресурси, формуючи ресурсний потенціал окремого підприємства, є часткою ресурсного потенціалу народного господарства в цілому чи окремих його галузей. Отже, ресурсне забезпечення окремих підприємств залежить від ресурсного насичення у країні в цілому.

Ресурси підприємств можна визначити як комплексу характеристику запасів і розподілів в розрізі окремих матеріальних елементів, враховуючи безпосередню їх участь у процесі суспільного виробництва чи обігу.

Економічна категорія “ресурси” має ряд основних особливостей:

1)потреба в ресурсах пов’язана з процесом суспільного виробництва та створенням споживчої вартості;

2)структура ресурсів динамічна й залежить передусім від розвитку продуктивних сил і виробничих відносин;

3)використання будь-якого виду ресурсів передбачає їх вартісне відтворення, отже, важливим є процес переходу ресурсів із матеріально-уречевленої форми у вартісну або фінансову.

Відповідно до цих особливостей для ефективного функціонування підприємства важливо визначити оптимальну потребу в ресурсах, особливо фінансових, та забезпечити структуру джерел її формування і використання.

Оскільки фінанси окремого підприємства й державні фінанси взаємопов’язані, у фінансову систему доцільно включати фонди фінансових ресурсів, що потребують у розпорядженні держави, окремих господарських суб’єктів, інших фінансових інститутів і використовуються з метою виконання економічних і соціальних функцій.

3.2. Регулювання інвестиційної діяльності.

В умовах адміністративної економіки елементами фінансової системи вважають децентралізовані фінанси (ресурси окремих підприємств чи їх об’єднань) та централізовані фінанси (ресурси держави). У ринкових умовах до фінансової системи доцільно включати ресурси недержавної кредитно-банківської системи ф фінансових ринків. Відповідно до вказаних елементів можна визначити основні напрямки фінансової реформи в Україні: економічне обґрунтування структури державного бюджету; розвиток банківської системи, небанківських фінансових посередників та фінансових ринків; державне регулювання фінансових розрахунків окремих підприємств і кризи платежів.

Фінансова реформа передбачає регулювання інвестиційної діяльності в частині: створення пільгового інвестиційного клімату для певних галузей народного господарства чи регіонів країни; державного регулювання відповідно до впливу податкового, кредитного, амортизаційного та цінового механізму, цільового державного інвестування; застосування державного замовлення на виробництво і поставку товарної продукції; зберігання, експертизи та конкурсності у виборі інвестиційних проектів; страхування ризику інвестицій.

Фінансові реформи в Україні безпосередньо впливають на структуру джерел формування фінансових ресурсів підприємства. Так, зміна системи оподаткування покликала забезпечити оптимальне співвідношення прямих і непрямих податків як джерел бюджетних надходжень, а на рівні окремого підприємства – зниження тіньового обігу і збільшення частки прибутку в сумі фінансових надходжень.

Тенденція зменшення обсягу бюджетних інвестицій, що визначилася в Україні, в цілому економічно обґрунтована й передбачає зростання обсягу реальних інвестицій недержавного характеру.

Обмеження регулюючих функцій держави стосовно фінансової системи викликало лібералізацію ціноутворення та відповідне зняття дотацій і субсидій на покриття різниці цін товарів і тарифів на послуги, зміну форми власності підприємств державного сектора. Приватизація підприємств значно зменшила участь держави у перерозподілу фінансових ресурсів, що призвело до зменшення інвестиційної активності в цілому.

Таким чином, ля основної частки суб’єктів господарської діяльності постає проблема формування сприятливого інвестиційного клімату чи пошуку внутрішніх джерел самофінансування. До джерел власного інвестування можна віднести частину прибутку підприємства, амортизаційний фонд, резервні фонди. Сума амортизаційних відрахувань не залежить від фінансових результатів господарської діяльності й формується пропорційно до вартості основних фондів. Отже, амортизаційний фонд – важливе джерело підтримки діючого виробництва в умовах незначної рентабельності господарювання.

З метою використання амортизаційних ресурсів для розширеного відтворення доцільним є зменшення термінів служби основних фондів, використання методів прискореної амортизації. З іншого боку, зміна амортизаційної політики призведе до збільшення собівартості виробництва чи витрат обігу за рахунок більшої суми амортизаційних відрахувань, а відтак до зменшення кінцевого фінансового результату – прибутку.

Важливим джерелом формування фінансових ресурсів є прибуток підприємства. Використовуючи його, підприємство може погасити свої бюджетні, кредитні та інші фінансові зобов’язання. Отже, прибуток має створювати умови для самофінансування поточної діяльності, інвестування розширеного відтворення підприємства. Отримання прибутку окремими суб’єктами господарювання свідчить про позитивні макроекономічні тенденції до зростання валового внутрішнього продукту, доходів державного бюджету.

Україна має достатній інвестиційний потенціал і сприятливі умови для інвестування. Іноземні інвестори можуть розраховувати на 150-200% рівень рентабельності фінансових вкладень. Потужнім іноземним інвестором в Україні є Європейський банк реконструкції і розвитку. За час співпраці з Україною близько 60% кредитів ЄБРР було надано для фінансування приватного сектора економіки.

Проте залучення зовнішніх інвестицій та кредитів об’єктивно обмежені і пов’язане з низькою інвестиційною привабливістю України і з потребою подальшого обслуговування інвестиційного проекту. Одним із шляхів внутрішнього інвестування у даних умовах стали внутрішні позики на ринку державних боргових зобов’язань.

Наявність доходів і валютних заощаджень населення свідчить про його інвестиційні можливості, які можна використати у процесі грошової приватизації підприємницьких об’єктів державної власності. Очевидною є необхідність розвитку посередницьких фінансових організацій, що зможуть ефективно використовувати заощадження населення в умовах інфляційних процесів. Відзначимо опосередкований шлях зростання інвестицій, оскільки збільшення доходів впливає на платоспроможний попит, що забезпечить стабілізацію виробництва й відповідну стійкість внутрішніх фінансових надходжень підприємств.

3.3. Оцінка ефективності фінансових проектів.

Ефективне формування й використання ресурсів підприємства викликає потребу оцінки ефективності фінансових проектів на рівні окремих підприємств.

При оцінці ефективності формування і використання ресурсів важливо оцінити терміни та обсяги вкладених фінансових ресурсів (ФР) і отриманого прибутку. Процес вкладення капіталу передбачає його повернення шляхом прибуткової діяльності, що може відбуватися послідовно, паралельно, інтервально (рис.2).

П П П

П_і П_і П_і

РФ РФ РФ

РФ_і РФ_і РФ_і

Рис. 2,а Рис. 2,б Рис. 3,в

Рис.2. Схема вкладення фінансових ресурсів і отримання відповідного прибутку.

У кожному з варіантів передбачено вкладення певної суми ресурсів (РФ_і ) та отримання прибутку (П_і ). За умови послідовного перебігу вказаних процесів (рис.2,а) повну суму прибутку отримають після завершення інвестування. Паралельний перебіг процесів найтрадиційніший, оскільки сума отриманого прибутку зростає за умови зростання суми фінансування й відбувається взаємозалежмо в часі. За умови інтервального перебігу визначених процесів (рис.2,в) між терміном фінансування й отримання прибутку є відрізок часу. За умови відсутності інфляції та централізованих джерел капіталовкладень інтервальність фінансування не впливала на ефективність процесу, оскільки реальна вартість прибутку в часі не змінювалася. В сучасних економічних умовах взаємозалежність терміну фінансування й отримання прибутку значною мірою визначає ризик інвестування і враховується у процесі оцінки інвестиційної привабливості проекту.

Правильність рішень про вкладення капіталу залежить від того, які методи оцінки інвестиційних проектів використовуються. У вітчизняній і зарубіжній літературі пропонується широкий спектр показників ефективності інвестицій. Вони ґрунтуються як на дисконтова них, так і на недисконтованих оцінках. Причому перші точніші, другі простіші у використанні.

Вибір будь-якого показника обов’язково має бути обґрунтованим. Жоден з існуючих методів оцінки ефективності інвестицій не є універсальним, кожен із них має свої позитивні й негативні сторони. Орієнтація на якийсь один або кілька критеріїв залежить не лише від їх значення, а й від політики керівництва підприємства.

Статистичні методи важливі для малих і середніх підприємств, бо стосуються інвестиційних проектів, що здійснюються в межах року. Динамічні методи, як правило, використовуються для оцінки інвестиційних проектів, термін реалізації яких понад рік. У цьому разі використовують метод обчислення чистої теперішньої вартості й внутрішньої норми рентабельності. Оскільки тут враховується фактор часу, це зумовлює підвищений інтерес до названого методу з боку українських підприємств.

Але, незважаючи на нескладний механізм даного методу обчислень, його застосування у сучасних умовах в Україні пов’язано з певними проблемами. Насамперед це стосується вибору дисконтної ставки, поза як поки що єдиного орієнтира для вибору дисконтної ставки немає.

Метод періоду вкладених інвестицій – єдиний метод оцінки ефективності інвестицій, при якому можна не враховувати вартості залученого робочого капіталу. Це пов’язано з тим, що у будь-який час, коли припиняється здійснення інвестицій, можна відразу повернути використовуваний робочий капітал.

Інтегральна оцінка інвестиційної привабливості – це показник, у якому відтворюються значення інших показників (понад 40), скоригованих у відповідності з їх вагомістю та іншими чинниками. Всі показники задовольняють вимоги міжнародного меморандуму ASC (InternationalAccountingStandartsCommitec). Окрім того, цей метод забезпечує розрахунок на базі розробленого програмного комплексу для персонального комп’ютера.

Отже, при оцінці ефективності формування фінансових ресурсів необхідно врахувати, що окупність фінансових вкладень у результаті отримання прибутку не може бути абсолютним критерієм в умовах інфляційних процесів. Доцільніше порівнювати розміри зниження поточних витрат підприємства й розміри інвестованих ресурсів, враховуючи вплив факторів на рівень окремих елементів чи статей витрат.

Водночас ефективність фінансування підприємства неабияк визначається структурою джерел формування ресурсів, що залежать від форми власності, виду діяльності, територіального розміщення та інших факторів впливу. Очевидно, зростання частки власних фінансових ресурсів щодо позичених і залучених дає змогу зробити висновок про зростання ефективності фінансування підприємства.

4. Напрярямки вдосконалення формування та використання фінансових ресурсів на підприємстві

Для розв’язання проблем формування і використання фінансових ресурсів підприємств потрібна виважена , довгострокова політика держави щодо розвитку підприємництва та його ролі у піднесенні національної економіки, яка б спиралася на інтереси основних суб єктів підприємницької діяльності, відповідала потребам основної частини населення і відображала реальний стан у розв’язанні соціально-економічних проблем у країні. Економічно обгрунтоване використання податкових, інвестиційних та цінових механізмів сприятиме виходу з фінансової кризи, надходженню коштів до бюджету, збільшення дохідності підприємств.

Отже функціонування ринкової економічної системи в Україні можливе за умови зростання ефектівності використання фінансовіх ресурсів. Використовувані ресурси, формуючи ресурсний потенціал окремого підприємства, є часткою ресурсного потенціалународного господарства в цілому чи окремих його галузей. Отже ресурсне забезпечення окремих підприємств залежить від ресурсного насичення в країні в цілому.

Для ефективного функціонування окремого підприемства й важливо визначити оптимальну потребу в ресурсах, та забезпечити структуру джерел її формування і використання.

Оскільки фінанси окремого підприємства й державні фінанси взаємопов’язані, у фінансову систему доцільно включати фонди фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні держави, окремих господарських суб’єктів, інших фінансових інститутів і використовуються з метою виконання економічних і соціальних функцій. В ринкових умовах до фінансової системи доцільно включати ресурси недержавної кредитно-банківської системи і фінансових ринків. Відповідно до вказаних елементів можна визначити основні напрямки фінансової реформи в Україні:

· економічне обгрунтування структури державного бюджету;

· розвиток банківської системи;

· розвиток небанківських фінансових посередників та фінансових ринків;

· державне регулювання фінансових розрахунків окремих підприємств;

· державне регулювання кризи платежів.

Фінансові реформи в Україні безпосередньо впливають на структуру джерел формування фінансових ресурсів підприємства.

Так зміна системи оподаткування покликана забезпечити оптимальне співвідношення прямих і непрямих податків, як джерел бюджетних надходжень, а на рівні окремого підприємства - зниження частки прибутку в сумі фінансових надходжень.

Приватизація підприємств значно зменшила участь держави у перерозподілі фінансових ресурсів, що призвело до зменшення інвестиційної активності в цілому. Так обсяг капітальних затрат упродовж 1992-2000 років скоротився на 59,8%. Централізовані капіталовкладення становили на кінець періоду 24,8% від загального їх обсягу.¹ Очевидно, що інвестування з використанням бюджетних ресурсів має першочергово спрямовуватись на фінансування економічно обгрунтованих проектів національного значення з високим ступенем окупності.

Амортизаційний фонд - важливе джерело підтримки діючого виробництва в умовах незначної рентабельності господарювання.

З метою використання амортизаційних ресурсів для розширеного виробництва доцільним є зменщення термінів служби основних фондів, використання методів прискореної амортизації. З іншого боку зміна амортизаційної політики призведе до збільшення собівартості виробництва чи витрат обігу за рахунок більшої суми амортизаційних відрахувань, а відтак до до зменшення кінцевого фінансового результату - прибутку.

Прибуток має створювати умови для самофінансування поточної діяльності, інвестування розширеного відтворення підприємств. Отримання прибутку окремими суб’єктами господарювання свідчить про позитивні макроекономічні тенденціі до зростання доходів державного бюджета.

Висновок

Фінанси займають особливе місце в економічних відносинах. Їхня специфіка виявляється в тому, що вони завжди виступають у грошовій формі, мають розподільний характер і відбивають формування і використання різноманітних видів прибутків і нагромаджень суб'єктів господарської діяльності сфери матеріального виробництва, держави й учасників невиробничої сфери.

Єфективність фінансування підприємства не абияк визначається стратегією формування ресурсів, що залежить від форми власності, виду діяльності територіального розміщення та їнших факторів впливу. Очевидно зростання частки власних фінансових ресурсів що до позичених та залучених ресурсів дає змогу зробити висновок про зростання ефективності фінансування підприємства.

Фінанси підприємств, будучи частиною загальної системи фінансових відносин, відбивають процес утворення, розподілу і використання прибутків на підприємствах різноманітних галузей народного господарства і тісно пов'язані з підприємництвом, оскільки підприємство є формою підприємницької діяльності.

Використана література:

1. Пройда – Носик Н.Н. Фінансові ресурси підприємства / Н.Н. Пройда – Носик, С.С. Грабарчук // Фінанси України – 2003. - №1. – с. 96-103.

2. Петренко Ю.В. Оптимізація джерел фінансових ресурсів підприємств // Фінанси України – 2000. - №6. – с. 91-95.

3. Качмарик Я.Д., Хуткий Р.І. Ефективність формування фінансових ресурсів підприємств // Фінанси України – 1999. - №10. – с. 138-144.

4. Закон України «Про підприємство» від 25 листопада 1998 року.

5. Колчина Н.В. «Финансы предприятия»// Москва «Финансы» - 1998 г., с.415

6. Коробов В.А. «Финансы предприятия»// Москва «Инфра» - 1997 г., с.321

7. Обухов Н.П. »Кредитный рынок и денежная политика»// Москва »Финансы» - 1999 г., с.21