“Особливості інвестиційної політики держави в сучасних умовах. Антикризова інвестиційна політика та її напрямки”
Зміст
1. Особливості інвестиційної політики держави в сучасних умовах. 3
2. Напрямки і методи інвестиційної політики держави в сучасних умовах 6
2.1 Податкове регулювання. 6
2.2 Бюджетне та грошово-кредитне регулювання. 7
2.3 Проведення гнучкої амортизаційної політики. 8
2.4 Регулювання участі інвесторів у приватизації 11
2.5 Регулювання фондового ринку. 12
2.6 Експертиза інвестиційних проектів. 13
3. Антикризова інвестиційна політика та її напрямки. 15
Список використаної літератури. 20
Важлива роль в організації інвестиційної діяльності належить державі. Державна інвестиційна політика - це комплекс правових, адміністративних та економічних заходів, спрямованих на поширення та активізацію інвестиційних процесів. Аналіз світової практики інвестиційних процесів дає можливість виділити два типи державної інвестиційної політики: пасивну та активну. Пасивна державна інвестиційна політика полягає в тому, що держава застосовує методи переважно правового та економічного характеру, обмежуючи безпосереднє адміністративне втручання в інвестиційні процеси до мінімуму. У разі активної державної інвестиційної політики держава широко застосовує всі види методів і часто сама стає інвестором.
В Україні інвестиційний процес регулюють понад 100 законів та інших нормативних актів, зокрема Закони України:
"Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р. № 1560-ХП (із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 10 грудня 1991 № 1955-ХІІ, від 05 березня 1998 року № 185/98-ВР, від 21 травня 1999 року № 697-XIV, від 20 грудня 2001 року № 2899-ІІІ). З 1 січня 2003 року до цього Закону будуть внесені зміни згідно із Законом України від 04 липня 2002 року № 40-IV.
"Про режим іноземного інвестування" (1996 p),
"Про підприємництво" (1991 p),
"Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україну" (1994р),
"Про цінні папери та фондову біржу" (1991 р) та ін.
"Про захист іноземних інвестицій на Україні" від 10 вересня 1991 року № 1540а-ХІІ
На активізацію інвестиційних процесів була спрямована "Концепція регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки", затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1995 p., яка визначає основні напрямки державної інвестиційної політики з урахуванням реальної економічної ситуації, перспектив залучення інвестицій та їх використання. Метою державної інвестиційної політики є створення конкурентного середовища, реалізація програм структурної перебудови економіки України, спрямування інвестицій у пріоритетні галузі та програми.
В основу державного регулювання інвестиційної діяльності було покладено такі принципи:
послідовна децентралізація інвестиційного процесу;
збільшення частки внутрішніх (власних) коштів суб'єктів господарювання у фінансові інвестиційні проекти;
перенесення центру ваги з безповоротного бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування;
виділення бюджетних коштів переважно для реалізації державних пріоритетів, програм (проектів), спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки;
фінансування об'єктів, будівництво яких починається за рахунок бюджетних коштів, як правило, на конкурсній основі;
надання переваги раніше розпочатому будівництву, технічному переобладнанню та реконструкції діючих підприємств;
здійснення відповідними державними організаціями контролю за цільовим використанням централізованих інвестицій;
розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів;
удосконалення нормативної та правової бази з метою збільшення обсягів залучення інвестицій;
запровадження системи страхування інвестицій.
Інвестиції є основою перебудови сектору матеріального виробництва, а тому держава повинна застосовувати весь комплекс економічних, правових та адміністративних засобів для подолання негативної тенденції скорочення обсягів інвестиції та підвищення інвестиційної активності. Усі методи державного регулювання інвестиційної діяльності є взаємозв'язаними, а тому застосування їх не може бути довільним. Кожна модель державної інвестиційної політики є певним поєднанням заходів та відповідних державних інститутів, що розробляють та реалізують ці заходи. Відповідність організаційних форм і методів державного регулювання інвестиційної діяльності залежить від стану розвитку ринкових відносин, структури економіки та конкретної економічної ситуації. Недостатнє врахування взаємовпливу різних заходів інвестиційної політики може суттєво обмежити їхню ефективність. Увесь комплекс засобів, котрі застосовуються з метою впливу на інвестиційні процеси, можна розподілити за кількома основними напрямами:
визначення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування; податкове регулювання;
бюджетне регулювання;
кредитне регулювання;
проведення гнучкої амортизаційної політики;
регулювання участі інвесторів у приватизації;
регулювання фондового ринку;
експертиза інвестиційних проектів;
забезпечення захисту інвестицій;
залучення іноземних інвестицій та регулювання умов здійснення інвестицій за межі держави.
Головним питанням державної інвестиційної політики є визначення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування, які мають відповідати як довготривалим національним інтересам держави, так і тим невідкладним завданням, які випливають із сучасного стану та структури економіки України.
Податкове регулювання інвестиційної діяльності забезпечує спрямування інвестицій у пріоритетні сфери економіки встановленням відповідних податкових ставок та податкових пільг.
Досвід розвинутих країн щодо стимулювання інвестиційної діяльності свідчить, що на неї позитивно впливає диференційований підхід до надання цільових податкових знижок або певних пільг.
До методів податкового стимулювання інвестиційних процесів насамперед належить пільгове оподаткування прибутку. Методи податкового регулювання інвестиційних процесів можна поділити на чотири групи:
запровадження диференційованих ставок оподаткування;
звільнення від сплати податку на певний строк;
зменшення бази оподаткування;
усунення подвійного оподаткування.
Система оподаткування повинна мати інвестиційну спрямованість, що досягається застосуванням в оподаткуванні обґрунтованої диференціації ставок податків залежно від розміру одержаного прибутку (доходу) та рівня використання прибутку на інвестиційно-виробничі цілі. Це дає змогу активізувати інвестиційну діяльність у пріоритетних напрямках. Крім цього, можливе застосування знижувальних коефіцієнтів залежно від приросту (порівняно з попереднім податковим періодом) частки прибутку, що використовується на виробничий розвиток.
Ефективним методом податкового регулювання інвестиційної діяльності є запровадження механізму уникнення подвійного оподаткування прибутку та дивідендів акціонерних товариств. Оподаткування дивідендів на рівні акціонерів доцільно здійснювати за більш низькою ставкою, ніж оподаткування інших доходів, що збільшить активність інвесторів щодо вкладання коштів в акції підприємств.
Зменшення бази оподаткування передбачає виключення зі складу прибутку та доходу, що підлягає оподаткуванню, тих його частин, які спрямовуються на інвестування. Таке зменшення доцільно проводити після здійснення операцій вкладання коштів у сфери та об'єкти інвестування, що їх визнано пріоритетними.
Інвестиційні пільги можна надавати лише на нетривалий термін, пов'язаний з виходом підприємства на проектну потужність, оскільки постійні пільги призводять до значних структурних деформацій в економіці, знижують конкуренцію.
Бюджетні методи регулювання для України мають особливе значення, оскільки ринок інвестиційних ресурсів недостатньо сформований, існує гіпертрофована структура економіки, надмірна диференціація технічного рівня виробництв, високий рівень монополізації, незамкненість на внутрішній ринок виробничих циклів, банки майже не здійснюють довгострокового кредитування, а власних інвестиційних коштів підприємствам бракує.
Для збільшення бюджетного інвестування необхідно реформувати структуру бюджетних видатків, зменшуючи при цьому витрати дотаційного характеру і відповідно збільшуючи фінансування інвестиційно-інноваційних програм. З цією метою в поточний бюджет країни доцільно ввести окремою статтею бюджет розвитку, основним завданням якого є фінансування державних інвестиційних проектів. Джерелом поповнення бюджету розвитку можуть бути кредити міжнародних організацій, кредити Нацбанку, виплати за раніше наданими позиками, надходження від випуску в обіг довгострокових інвестиційних облігацій з доходом, який гарантується заставою конкретного майна, що перебуває в державній власності.
Розширення бюджетного інвестування має супроводжуватися реформуванням системи оплати праці, передусім збільшенням частки заробітної плати у витратах на виробництво продукції. Це можливо тільки за реалізації інноваційних проектів, запровадження яких підвищить продуктивність праці та стане підставою для зростання оплати праці. Збільшення заробітної плати дасть можливість відмовитися від багатьох соціальних програм та субсидій, дещо скоротивши видатки бюджету з одночасним вивільненням додаткових коштів на потреби структурної перебудови.
Істотним чинником активізації інвестиційних процесів є грошово-кредитна державна політика. Така політика впливає на інвестиційні умови, регулюючи грошовий обіг та роботу банківської системи, яка мультиплікативно створює грошові кошти. Національний банк залежно від стану економіки здійснює кредитну експансію чи кредитну рестрикцію. Кредитна експансія проводиться в період економічного спаду для стимулювання економічного розвитку. Політика кредитної рестрикції проводиться з метою отримання інвестиційної активності. Подорожчання кредитних ресурсів примушує інвесторів вкладати кошти в найбільш ефективні, прибуткові проекти.
Амортизаційна політика є одним з головних важелів, що дають можливість державі на макрорівні впливати на інвестиційну сферу. З інвестиційної точки зору амортизація - це відшкодування (повернення) коштів, інвестованих у придбання (створення) основних фондів і нематеріальних активів за допомогою поступового перенесення їхньої вартості на собівартість продукції (послуг), що виробляється у межах інвестиційного проекту. Збільшення собівартості продукції за рахунок нарахування амортизації означає зменшення прибутку, що підлягає оподаткуванню. Отже, зменшуються грошові відпливи інвестиційного проекту й відповідно зростає операційний грошовий потік (на суму амортизації). У промислово розвинутих країнах серед джерел інвестиційних ресурсів кошти амортизаційного фонду, який є часткою власних коштів підприємств, найбільш вагомі.
За останні десять років амортизаційні фонди українських підприємств практично повністю втратили своє значення як джерело власних коштів для фінансування інвестицій.
Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" введено новий принцип нарахування амортизації основних фондів.
Усі види основних фондів розподілені на три групи.
Група 1 - будівлі, споруди та їхні структурні компоненти і передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їхні частини. Норма амортизації - 5% від балансової вартості.
Група 2 - автотранспорт та вузли до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні пристрої та інструменти, у тому числі ЕОМ, інформаційні системи, телефони, мікрофони, рації та інше конторське (офісне обладнання), пристрої та приладдя до них. Норма амортизації - 25% від балансової вартості.
Група 3 - інші основні засоби, не введені до першої та другої груп. Норма амортизації 15%.
Законодавством України передбачена і прискорена амортизація. Платник податку може самостійно прийняти рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів групи 3 за такими нормами: 1-й рік експлуатації - 15%; 2-й - 30; 3-й - 20%; 4-й - 15%; 5-й - 10%; 6-й - 5%; 7-й - 5%.
У разі застосування цього методу підприємство не має права проводити щорічну індексацію балансової вартості основних фондів.
Прискорена амортизація дає підприємству очевидні вигоди, а саме:
"страхує" фірму від втрат унаслідок морального знецінення елементів основного капіталу;
зменшує розміри оподатковуваного прибутку і, відповідно, податкові платежі;
частково захищає фірму від інфляційних втрат;
надає податкову пільгу, яку отримують підприємства, що інвестували грошові кошти в основний капітал.
Сьогодні прискорену амортизацію вітчизняні фірми майже не застосовують.
Аналізуючи процеси відтворення основних фондів в Україні, більшість економістів погоджується з тим, що існуюча амортизаційна політика не сприяє, а навпаки, протидіє накопиченню інвестиційних ресурсів. Чинна нормативне-правова база значною мірою зліквідовує позитивну роль амортизації щодо ефективності здійснення підприємницьких задумів. Найсуттєвіші недоліки сучасної амортизаційної політики полягають у тому, що:
нарахування амортизації основних фондів здійснюється на їх залишкову вартість, що суттєво збільшує термін повної амортизації;
не підлягають амортизації основні фонди, передані учасниками (засновниками) підприємства до його статутного фонду або передані безкоштовно. Амортизуватися можуть лише витрати на поліпшення цих фондів;
індексація вартості основних фондів і нематеріальних активів проводиться лише тоді, коли річний темп інфляції перевищує 10%, і то тільки на величину цього перевищення. Крім того, за фактичний індекс інфляції приймається індекс споживчих цін, тоді як фактичний індекс оптових цін значно вищий і ближчий до реального відображення цінової ситуації;
мали місце неодноразові спроби уряду запровадити вилучення до бюджету частини амортизації, нарахованої підприємствами;
податковий і бухгалтерський облік амортизації основних фондів і нематеріальних активів різні. Запровадження нових національних стандартів бухгалтерського обліку лише поглиблює цю різницю, що потребує якнайшвидшої її ліквідації у новому податковому законодавстві.
З метою активізації інвестиційних процесів доцільно: проводити індексацію основних фондів відповідно до темпів зростання цін з періодичністю не менше ніж один раз на рік; дозволити підприємствам самостійно вибирати методи амортизації та вільно переходити з прискорених методів на рівномірні; запровадити систему контролю цільового використання амортизаційних фондів на цілі інвестування у виробництво.
Регулювання участі інвесторів у приватизації здійснюється відповідно до законів України "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про приватизаційні папери", Державної програми приватизації на поточний рік, яка щорічно затверджується Верховною Радою, та інших нормативних актів. Ця сфера регулювання інвестиційної діяльності представлена найбільшою кількістю законодавчих актів, однак на реальних процесах приватизації це поки що суттєво не позначилося.
Ефективними засобами грошової приватизації є проведення аукціонів, комерційних та некомерційних конкурсів з продажу майна, яке перебуває в державній власності. Якщо аукціони та комерційні конкурси є способами залучення до бюджету коштів, які згодом (через перерозподіл бюджету) можуть інвестуватися у виробництво, то некомерційні конкурси проводяться з метою залучення інвестицій безпосередньо в підприємства, що продаються. За результатами некомерційного конкурсу покупець приватизованого підприємства (або пакета акцій) повинен не тільки сплатити його ціну, а й виконати умови конкурсу щодо інвестування виробництва. Цей механізм дає державі можливість впливати на напрямки та обсяги інвестицій і контролювати їх здійснення.
Правову основу регулювання фондового ринку становлять закони України: "Про цінні папери та фондову біржу" (1991 p), "Про господарські товариства", "Про банки та банківську діяльність" (1991 p), "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" (1996 p). Указ Президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" (1994 р) та ін.
У ринковій економіці фондовий ринок є інструментом реалізації регулятивної функції закону попиту і пропозиції. Фондовий ринок створює ринковий механізм вільного переливання капіталів у найефективніші галузі господарства. Фондовий ринок є сегментом як грошового ринку, так і ринку капіталів, які також включають рух прямих банківських кредитів, перерозподіл грошових ресурсів через страхову галузь, внутрішньофірмове кредитування тощо. За умов розвинутих ринкових відносин фондовий ринок функціонує у вигляді ринку цінних паперів.
У процесі регулювання фондового ринку держава може застосувати прямі та непрямі методи впливу на інвестиційну активність.
До методів прямого впливу належать:
Емісія державних цінних паперів (облігацій внутрішньої державної позики та ін). Держава є одним з основних емітентів цінних паперів і в такий спосіб вона впливає на встановлення котирування на фондовому ринку.
Продаж пакетів акцій приватизованих підприємств. Держава визначає перелік пакетів акцій, які будуть запропоновані на продаж у першу чергу, і встановлює їхню початкову ринкову вартість. Саме так держава здатна впливати на пропозицію цінних паперів на фондовому ринку.
Створення системи захисту інвесторів від втрат залученням до цієї сфери державних страхових компаній та компаній зі змішаною формою власності.
Запобігання монополізації фондового ринку. Держава проводячи антимонопольну політику, установлює обмеження на володіння пакетами акцій, проводить реєстрацію, ліцензування та атестацію фінансових посередників, створює умови для добросовісної конкуренції на фондовому ринку.
Держава може здійснювати й непряме регулювання фондового ринку через податкову політику, регулювання грошової маси й обсягів кредитів, установлення облікової ставки та резервної норми, регулювання операцій з іноземними валютами, експортно-імпортних операцій, операцій з іноземними цінними паперами.
Важливою стороною державного регулювання інвестиційної діяльності є експертиза інвестиційних проектів. Згідно з українським законодавством обов'язковій державній експертизі підлягають державні, міждержавні й регіональні інвестиційні проекти та програми, які реалізуються за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів. Інвестиції, що здійснюються за рахунок інших джерел фінансування, підлягають державній експертизі з питань дотримання екологічних, санітарно-гігієнічних вимог, пожежної безпеки, міцності та необхідної довговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог.
Особливі вимоги ставляться до експертизи інвестиційних проектів із залученням іноземних інвестицій, коли інвестори претендують на отримання певних податкових, митних та інших пільг. Такі інвестиційні проекти мають належати до пріоритетних сфер економіки, сприяти створенню нових робочих місць на підприємствах, передбачати впровадження сучасних чи перспективних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних видів технологій, сприяти зниженню енергозатрат на одиницю продукції, орієнтуватися на найбільш раціональне використання сировинної бази України, бути конкурентоспроможними на міжнародних ринках.
Багатофакторна система цілеспрямованих вчинків і дій, яка свідомо формується на державному та регіональному рівнях в інтересах ширшого залучення на конкретну територію додаткових ресурсів як у грошовій, так і в матеріальній формах – тут мова йде про інвестиційний клімат.
Інвестиційний клімат - це загальна атмосфера розуміння економічної ситуації та потреби в залученні додаткових ресурсів, яка панує в різних сферах соціально-економічного розвитку держави, регіону.
Інвестиційний клімат - це комплекс політичних, соціальних, інноваційних, інфраструктурних елементів, які наявні на певній території.
Інвестиційний клімат - це внутрішня атмосфера (енергетика), яка сформована на конкретній території, виходячи з пріоритету залучення додаткових фінансових ресурсів, і впливає на позицію інвестора щодо прийняття рішення про інвестування об'єктів певної території.
Сьогоднішнє формування сприятливого інвестиційного клімату в державі позначиться на її майбутньому.
Логічним результатом дієвості інвестиційного клімату є досягнення визначених цілей інвестування. Водночас активність різних територіальних інституцій із метою формування, на їхню думку, ще сприятливішого інвестиційного клімату не завжди адекватно супроводжується зростанням інвестиційних потоків.
Результативність інвестиційного клімату для конкретної території проявляється в двох аспектах: економічному та соціальному. В економічному - через зростання (спадання) макроекономічних показників, насамперед ВВП на душу населення та експортних потужностей. Щодо соціального, то його проявом є зниження соціальних ризиків, зростання заробітної плати, а значить, і купівельної спроможності населення території.
Слід зазначити, що інвестиційний клімат дає й мультиплікативний ефект, коли вкладання Інвестицій у розвиток однієї галузі економіки на певній території приводить через зростання її прибутковості до задіювання інших галузей (підприємств) та в цілому до можливостей збільшення інвестиційних вкладень і в них.
Інвестиційному клімату території властивий і принцип конкурентоспроможності. Об'єктивно, що інвестор за інших однакових умов вкладатиме інвестиції саме в територію з порівняно вищими ознаками конкурентоспроможності, тобто саме туди, де потенційна окупність інвестиційних вкладень буде швидшою.
Можна розрізняти інвестиційний клімат як держави, так і регіону. Інвестиційний клімат держави може бути відмінним за певними показниками від окремого регіону, де створюються додаткові переваги стосовно конкретного інвестора. Зазначимо, що ці переваги, навіть незважаючи на можливий серйозний інвестиційний ризик, можуть створювати перспективні умови для інвестора щодо вкладання коштів у конкретну територію. При функціонуванні системи цивілізованого інвестиційного клімату, тобто за рахунок здійснення активних кроків щодо забезпечення ряду конкретних пільг для інвесторів, відбувається еволюційне нарощування інвестиційних вкладень у дану територію.
Поряд із тим є обставини, коли навіть низький рівень інвестиційного клімату не зупиняє процесу інвестиційних вкладень у певну територію. Зокрема, останнє можливе при відкритті великих покладів енергетичних ресурсів. У такому разі, незважаючи на фактори інвестиційного ризику, відчуття потенційної вигоди в інвесторів переважає над доцільністю врахування суперечностей в інвестиційному кліматі.
Стан інвестиційного клімату залежить і від специфіки реалізації в державі базових основ забезпечення економічних свобод громадян, а саме: володіти власністю, заробляти на життя, займатися підприємництвом, інвестувати зароблені кошти в бізнес, вести міжнародну торгівлю, брати участь в усіх сферах ринкової економіки.
Агрегований рівень економічних свобод громадян містить чинники, які мають безпосередній вплив і на інвестиційний клімат території, як-от:
торгова й податкова політика,
роль держави,
монетарна політика,
іноземні інвестиції,
банківська політика,
заробітна плата,
право власності,
регулювання ринку та чорний (тіньовий) ринок.
Кожен із зазначених 10 чинників оцінюється за 5-бальною системою. Так, Україна серед 150 досліджуваних країн за цими чинниками щодо рівня економічних свобод посіла 135-те місце, а на перші позиції вийшли держави, які традиційно входять до переліку промислово розвинутих, а саме: США, Велика Британія, Голландія, Швейцарія, Нова Зеландія тощо.
Зокрема, щодо чинника податкової політики, то за ним вперед вийшли держави, які мають сформований режим вільних економічних зон (БЕЗ) - Багамські острови, Бахрейн, Гонконг тощо. Відомо, що в Україні на початок 2001 року створено понад десять БЕЗ. Проте щодо їх розвитку в Україні є певні застереження з боку міжнародних кредитних інституцій, що в цілому впливає і на рівень формування інвестиційного клімату держави.
Практично промислове розвинуті держави, де рівень зазначених свобод забезпечений, володіють 80% світового багатства, і об'єктивно, що останнє активно впливає і на стан їх інвестиційного клімату. За міжнародною класифікацією всі країни світу можна поділити на чотири групи щодо забезпечення зазначених свобод:
вільні,
частково вільні,
майже не вільні,
не вільні.
Україна, на жаль, входить в третю групу, що безпосередньо впливає на імідж держави щодо сприятливості інвестиційного клімату серед потенційних інвесторів.
Із метою формування гармонійного інвестиційного клімату в Україні, який відповідатиме сучасним вимогам як зовнішніх, так і внутрішніх інвесторів, необхідно здійснити ряд цілеспрямованих заходів, а саме:
розробити закон України про інвестиційний клімат у державі, в якому мають бути чітко визначені пріоритети розвитку на довгостроковий період, принципи підтримки вітчизняних та іноземних інвесторів, система узгодженості з іншими законодавчими документами;
за рахунок державного економічного регулювання проводити активну політику щодо зменшення або уникнення інвестиційних ризиків;
забезпечити стабільність законодавчої бази в частині раніше прийнятих рішень, зокрема з формування і функціонування спеціальних економічних зон, територій пріоритетного розвитку;
знизити податковий тиск на підприємства, особливо ті, які щорічно вкладають ресурси в інвестиційний розвиток, виходячи з градаційного рівня ресурсів і податків;
знижувати матеріало- та енергомісткість на одиницю продукції, підвищуючи її конкурентоспроможність через забезпечення якісних характеристик;
формувати та виховувати на різних рівнях культуру мислення і діяння стосовно активізації додаткових інвестиційних надходжень у розвиток економіки території.
Найдоцільнішою формою реалізації зазначених вище заходів могла б стати відповідна державна програма щодо формування інвестиційного клімату в Україні, виходячи з парадигми посилення економічної могутності, тобто пріоритетів соціально-економічного розвитку як держави, так і регіонів та реалій виходу на світовий ринок із наростаючими обсягами конкурентоспроможного наукоємного продукту.
Динамізм процесу становлення сприятливого інвестиційного клімату в Україні є позитивним щодо підприємницької діяльності інвесторів, а це дає змогу стверджувати, що ефективність, тобто віддача для конкретних інвесторів, зростатиме. Зокрема, в державі відчувається тенденція до зростання уваги щодо підтримки реалізації різнопланових бізнесових інтересів вітчизняних та іноземних інвесторів.
У цілому розвиток інвестиційного клімату позитивно впливає на результативність економіки держави, на зростання частки високотехнологічної продукції та її конкурентоспроможності, забезпечує реалізацію програм оновлення основних фондів підприємств.
1. Закон України "Про інвестиційну діяльність від 18.09.91 № 1560-ХІІ із змінами і доповненнями.
2. Закон України "Про захист іноземних інвестицій на Україні від 10.09.91 № 1540а-ХП
3. Бланк Й.А. Инвестиционный менеджмент. - К.: МП "ИТЕМ" ЛТД, "Юнайтед Лондон Тренд Лимитед". - 1995.
4. Мелкумов Я.С. Экономическая оценка эффективности инвестиций и финансирование инвестиционных проектов. - М.: ИКЦ "ДИС", 1997. - 160с.
5. Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. К.: "Видавництво Лібра'ТОВ, 1998 p. -392с.
6. Васильченко С.М. Теоретичні основи інвестування // Фінанси України - 2001. -№1.
7. Карпінський Б.А. Інвестиційний клімат в Україні // Фінанси України - 2001. -№7
8. Карпінський Б. Інвестиційна привабливість та ризик регіону: методи оцінки // Вісник Тернопільської академії народного господарства. - 2000. - № 8.
9. Козик В.В., Федоровський В.А. Вплив амортизації на формування інвестиційної привабливості проектів // Фінанси України - 2002. -№ 8
10. Корнеєв В.В. Інвестиційна спорідненість приватизації і фондового ринку // Фінанси України - 2002. - № 4
|
