Зміст
Вступ…………………………………………………………………..3
Зведення бюджету України. Джерело покриття дефіциту зведеного
бюджету. Фінансова діяльність позабюджетних фондів……………4
Висновок………………………………………………………………16
Література……………………………………………………………..17
Вступ
Бюджет як явище в історії людського суспільства з'явився порівняно недавно – в епоху капіталізму (феодалізм не знав єдиного документа, який об'єднував би всі доходи і видатки держави). Його поява пов'язана з відділенням державних фінансів від фінансів монарха, обмеженням влади останнього, переходом до демократичних засад і суспільним життям. Бюджет в усіх країнах світу є основою державних фінансів і основним фондом грошових коштів держави.
Необхідність в існуванні державного бюджету обумовлюється природою держави, яка за своїм призначенням покликана виконувати загальносуспільні завдання і функції, а також об'єктивно існуючим законом вартості, існуванням товарно-грошових відносин та іншими факторами.
В Україні поняття, зміст і функції державного бюджету мають свої особливості, викликані суспільними і економічними перетвореннями в країні за останні роки.
Бюджету в системі державних фінансів належить центральне місце. Він, як система економічних розподільних відносин, охоплює фактично все суспільство, на відміну від інших ланок фінансової системи, які мають більш обмежене функціонування. Це пов’язано з тим, що бюджет повинен забезпечити виконання державою її основних функцій – управління, оборони, регулювання економіки, соціальної.
Зведення бюджету України. Джерело покриття дефіциту зведеного
бюджету. Фінансова діяльність позабюджетних фондів.
Державний бюджет - це річний план державних витрат і джерел прибутків їх фінансового покриття. Проект бюджету щорічно обговорюється і приймається законодавчим органом - парламентом України. По завершенні фінансового року повноважні представники виконавчої влади звітують про свою діяльність по мобілізації прибутків і здійсненню витрат у відповідність з прийнятими в попередньому році законом про бюджет.
Держава використовує бюджет для здійснення територіального, внутрішнього і міжгалузевого розподілу і перерозподілу ВВП з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. В умовах формування ринкових відносин бюджетна система має надавати фінансову підтримку щодо роздержавлення і демонополізації галузей господарства, забезпечення соціального захисту населення.
Основні напрямки бюджетної політики визначаються Верховною Радою України в спеціальній постанові, яка має назву бюджетної резолюції.
Правові засади бюджетної системи становлять Конституція України, виданий на її основі Закон “Про бюджетну систему України”, “Про податкову систему України” і такі підзаконі акти, як Правила складання і виконання бюджету, бюджетними регламентами, які затверджують місцеві Ради народних депутатів. Згідно з цими документами планування показників бюджетів покладено на Міністерство фінансів України і місцеві фінансові органи, які виконують заключні розрахунки та їх обгрунтування.
Матеріали для складання бюджету подають до Міністерства фінансів і місцевих фінансових органів усі міністерства, відомства, підприємства, організації, установи, корпорації, асоціації всіх форм власності. На основі поданих даних встановлюються взаємовідносини цих господарських структур з бюджетом – платежі до бюджету і асигнування з нього.
В дохідній частині бюджету передбачаються всі доходи, передбачені законодавством України (податки і неподаткові доходи). За соціально-економічними ознаками вони можуть бути поділені на:
доходи від господарської діяльності;
доходи від використання природних ресурсів;
доходи від зовнішньо-економічної діяльності;
доходи від банківської діяльності;
доходи від реалізації дорогоцінних металів з Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;
державне мито;
митні платежі;
збори та інші неподаткові доходи;
доходи від приватизації;
доходи від громадян тощо.
Такий загальний перелік доходів всіх ланок бюджетної системи України. Але основним бюджетним питанням є їх розподіл між окремими ланками всередині бюджетної системи.
Розподіл доходів належить до повноважень представницьких органів держави, оскільки це є одним з основних питань функціонування бюджетної системи України. Головну роль в цьому відіграє Верховна Рада України, як єдиний орган законодавчої влади в Україні. Верховна Рада встановлює постійний розподіл закріплених доходів між ланками бюджетної системи і щорічний перерозподіл регулюючих.
Основним завданням при розподілі доходів бюджетів є наділення кожного з державних органів — суб'єкта бюджетного права — таким об'ємом коштів, який міг би забезпечити виконання його завдань і функцій, передбачених Конституцією та законами України. При цьому повинні бути забезпечені збалансованість всіх бюджетів, зацікавленість місцевих органів у збільшенні бюджетних надходжень, запобігання касових розривів та інше, бездефіцитність бюджетів. Доходи кожного бюджету повинні бути найбільшою мірою пов'язані з підвідомчим господарством і соціальною сферою.
З врахуванням юридичного та економічного аспектів розподілу доходів між ланками бюджетної системи всі вони можуть бути поділені на закріплені і регулюючі.
До закріплених належать доходи, які постійно діючими нормативними актами віднесені до бюджетів певного рівня на невизначений у часі строк у розмірі територіального надходження повністю або у твердо фіксованому розмірі (нормативі). Прикладами доходів, закріплених за Державним бюджетом України, можуть бути:
надходження від зовнішньоекономічної діяльності, які повністю, на невизначений строк закріплені за загальнодержавним бюджетом;
плата за землю, яка дорівнює 30 відсоткам від ставки, передбаченої законодавством України, та інші.
Закріплені доходи створюють основу дохідної бази кожного бюджету. Але для повного покриття потреб кожного з бюджетів їх недостатньо і тому кожен з бюджетів (крім державного) необхідно врегулювати за допомогою інших дохідних джерел. Оскільки потреба в доходах кожного з бюджетів часто змінюється, то держава щорічно здійснює бюджетне регулювання — щорічний перерозподіл коштів всередині бюджетної системи з метою збалансування всіх бюджетів. Досягається це за допомогою регулюючих доходів та інших методів.
Регулюючі доходи — це передбачені в Законі про Державний бюджет або в рішенні про бюджет представницьких органів доходи бюджетів, які щорічно перерозподіляються між різними ланками бюджетів. Розмір частини кожного з доходів, яка передається у бюджет нижчого рівня, визначається, виходячи з потреб цього бюджету, і може щорічно змінюватись. Так, в 1997р. як регулюючі доходи були використані акцизний збір (50 відсотків його передавались до бюджетів областей, міст Києва і Севастополя), прибутковий податок з громадян та ін. Але вже в Законі про Державний бюджет України на 1998 р. було дано перелік всіх доходів, які в повному обсязі або частково надійдуть до державного бюджету і перелік доходів, які надійдуть до бюджетів Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя. Таким чином було здійснене бюджетне регулювання, тобто забезпечення вказаних бюджетів дохідною базою.
Але при нестачі коштів для збалансування бюджетів держава може використати і такий метод бюджетного регулювання як дотації, субвенції, субсидії, які можна назвати єдиним терміном – трансферти. Цей метод застосовується у багатьох країнах світу. Щоправда, в законодавстві України ці терміни лише згадуються без розкриття їх суті, але, використовуючи світовий досвід, фінансово-правова наука виробила їх поняття.
Дотація являє собою певну суму грошових коштів, яка виділяється з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня для покриття його дефіциту. Вона має загальний характер і не підлягає поверненню до бюджету вищого рівня (сам термін походить від латинського слова dotatio - дар). На відміну від дотації субвенції і субсидії мають цільовий характер і це передбачає, що у випадках їх невикористання або використання не за цільовим призначенням вони мають бути повернені до бюджету, з якого були надані. Різниця між субвенцією і субсидією полягає в тому, що субвенція передбачає як обов'язкову умову участь у виділенні коштів на певні цілі з бюджетів нижчого рівня поряд з сумою субвенції, а для субсидії це не обов'язково. Але у випадках невикористання або використання не за цільовим призначенням субвенції і субсидії мають бути повернені до бюджету, з якого вони були виділені. Законом про Державний бюджет України на 1998 р. було передбачено виділення дотацій республіканському бюджету Автономної Республіки Крим, обласним та міському (міста Севастополя) бюджетам (всього їх 22) на загальну суму 2 502 213 тис. гривень на фінансування видатків, що не покриваються власними та закріпленими доходами.
Таким чином, як випливає з викладеного вище, Державний бюджет України складається із закріплених доходів, а республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети — з трьох:
власних джерел, які надходять від об'єктів, що є їх власністю;
закріплених доходів, тобто доходів, які постійно закріплені за ними;
доходів, що надійшли в порядку бюджетного регулювання (процентних відрахувань, дотацій, субвенцій, субсидій).
Крім цього, вони можуть на власний розсуд і запозичувати кошти. Органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства можуть випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери, отримувати позички з інших бюджетів на покриття тимчасових касових розривів з їх погашенням до кінця бюджетного року, а також отримувати кредити в банківських установах. Ще одним джерелом фінансування видатків з цих бюджетів є позабюджетні цільові (у тому числі валютні) фонди коштів. Органи місцевого самоврядування мають право, за рішенням зборів громадян за місцем їх проживання, запроваджувати місцеві збори на засадах добровільного самооподаткування.
Проект Бюджетного кодексу змінює розподіл доходів міх рівнями бюджетної системи.
Основний принцип проведення бюджетної політики України - це бездефіцитність бюджету, тобто будь-які відхилення від цього принципи приведуть до дуже серйозним проблем. Країна вибрала саме такий шлях - бездефіцитність бюджету. Оскільки ми вирішили, що будемо жити за принципом скільки заробляємо - стільки і тратимо, то це означає, що витрата коштів буде відбуватися приблизно в розмірі цієї суми, але це не означає, що касова бездефіцитність перетворюється в бездефіцитність реальну. Якщо в бюджеті відсутні кошти, то як правило вони відшкодовуються економікою, а звідси слідує реальний дефіцит бюджету, що не покривається. Цей дефіцит фінансується економікою шляхом несплати бюджетними установами наданих їм послуг або виконаних робіт.
Необхідні координальні зміни в бюджетній політиці. Дуже шкода, що багато хто вірить в те, що якщо ми прийняли бездефіцитний бюджет, то країна реально стала на шлях істинного розвитку. Але це ж неправильно, не можна робити поспішних рішень і висновків, необхідно повністю поглибитися в аналіз таких важливих рішень.
Оскільки немає реальної збалансованості бюджету, то це привело до того, що збільшилися операції не грошової форми(взаємозаліки, вексельні операції). Цю проблему необхідно розглядати з двох сторін:
Бажання суб'єктів господарювання отримати компенсацію з бюджету за виконані роботи;
Суб'єкт, який має заборгованість перед бюджетом, тобто отримати знижку або зменшити свої податки;
Таким чином відбувається втрата бюджетних коштів:
На можливому завищенні витрат у бюджетних споживачів;
На недоотриманні коштів;
На фінансуванні непріоритетних заходів;
Отже, державний бюджет завжди являє собою компроміс, що відображає співвідношення сил основних груп носіїв різних соціально-економічних інтересів. Витрати державного бюджету виконують функції політичного, соціального і господарського регулювання.
Перше місце в бюджетних витратах займають соціальні статті: спеціальні допомоги, освіта, охорона здоров'я і інші. У цьому виявляється головна мета бюджетної політики, як і всієї державної економічної політики взагалі - стабілізація, зміцнення і пристосування існуючого соціально-економічного ладу до умов, що міняються. Ці витрати покликані пом'якшити диференціацію соціальних груп, неминуче властиву ринковому характеру.
У витратах на господарські потреби звичайно виділяються бюджетні субсидії сільському господарству. Жодна держава не може бути зацікавлена в розоренні селянства, фермерство. І хоч в своїй зовнішньоекономічній політиці уряду іноді тимчасово жертвують інтересами вітчизняних виробників аграрних товарів, допускаючи іноземну сільськогосподарську продукцію на внутрішній ринок у відповідь на поступки торгових партнерів, як правило уряду підтримують своє середнє і велике фермерство.
Витрати на озброєння і матеріальне забезпечення зовнішньої політики, а також административно - управлінські витрати впливають на попит на споживчі товари і послуги.
Кон'юнктурним цілям бюджетного регулювання служать витрати по внутрішньому державному боргу (наприклад, дострокове погашення частини боргу), розміри витрат на кредити і субсидії приватним і державним підприємствам, сільському господарству, на створення і вдосконалення об'єктів інфраструктури, на закупівлю озброєнь і військове будівництво.
Розміри цих витрат істотно впливають на масштаби попиту і величину інвестицій. У періоди криз і депресій витрати державного бюджету на господарські цілі, як правило, ростуть, а під час перегріву кон'юнктури - скорочуються.
Витрати на кредитування експорту, страхування експортних кредитів і капіталу, що вивозиться, що фінансуються з бюджету, стимулюють експорт і в довгостроковому плані поліпшують платіжний баланс, відкривають для економіки країни нові зарубіжні ринки, сприяють зміцненню національної валюти, забезпеченню постачання на внутрішній ринок необхідних товарів через рубіж. Це зовнішньоекономічний аспект політики бюджетних витрат.
Дієвість державного регулювання економіки за допомогою бюджетних витрат залежить, по-перше, від відносних розмірів сум, що витрачаються; по-друге, від структури цих витрат; по-третє, від ефективності використання кожної одиниці коштів, що витрачаються.
Головним інструментом мобілізації фінансових коштів для покриття державних витрат є податки. Вони також широко використовуються для впливу на діяльність суб'єктів господарства. Це фіскальна роль податків. Але головна роль податків - регулююча. Державне регулювання за допомогою податків залежить у вирішальній мірі від вибору податкової системи, а також від видів і розмірів податкових пільг.
Податки в державному регулюванні економіки грають двояку роль: з одного боку, це головне джерело фінансування державних витрат, матеріальна основа бюджетної політики, з іншого боку, це інструмент регулювання. Задача державних бюджетних органів - не просто обкласти податками ті або інші джерела надходження коштів, а створити механізм впливу, що тонко настроюється на господарську поведінку юридичних і фізичних осіб. Для цього використовуються тимчасово або податкові знижки, що селективно надаються, відстрочка сплати податків
Для фінансування дефіциту бюджету використовується як інфляційні, так і неінфляційні джерела.
Неінфляційні джерела містять в собі:
фінансування дефіциту бюджету здійснюється за рахунок запозичень на внутрішніх та зовнішніх фінансових ринках та за рахунок використання залишків бюджетних коштів. Позики здійснюються у вигляді продажу державних цінних паперів (облігацій, векселів), позик у позабюджетних фондів (наприклад, у Пенсійного фонду або у фонду допомоги по безробіттю) або через одержання кредиту в банку. Останню форму фінансування бюджетного дефіциту використовує місцева влада. Зовнішні позики для покриття дефіциту державного бюджету в таких міжнародних організаціях, як Міжнародний Валютний Фонд, Світовий Банк і в розвинених країнах та їхніх об’єднаннях типу ЄС тощо, характерні для країн, що розвиваються, а також все більше використовуються і перехідними до ринку країнами, в тому числі Україною.
трансферти – фінансування у вигляді безоплатної допомоги.
Зменшити дефіцит бюджету уряд може і шляхом накопичення заборгованості – прострочування платежів по боргах або за куплені товари, а також за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж мають неінфляційний характер. Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів.
Дефіцит бюджету часто покривають додатковою емісією грошей. Внаслідок такої емісії розвивається неконтрольована інфляція, підриваються стимули для інвестицій, знецінюються заощадження населення, відтворюється бюджетний дефіцит.
Кредитну емісію як спосіб покриття дефіциту широко використовують в Україні. У країнах з ринковою економікою має місце конституційне закріплення незалежності національного емісійного банку від виконавчої та законодавчої влади. Емісійний банк не зобов’язаний фінансувати уряд, таким чином ставиться заслін інфляційному вибуху, який би мав місце у випадку, якби гроші друкувались на замовлення уряду.
Державні позики як засіб покриття дефіциту бюджету безпечніші, ніж емісія, проте вони також певною мірою негативно впливають на економіку країни. По-перше, при певних умовах уряд вдається до примусового розміщення державних цінних паперів і порушує ринкову мотивацію діяльності приватних фінансових інститутів. По-друге, якщо навіть уряд створює достатні стимули для купівлі юридичними і фізичними особами цінних паперів уряду, то державні позики, мобілізуючи вільні кошти на ринку позикового капіталу, обмежують можливості одержання кредиту приватними фірмами. Фірми особливо невеликі та середні, не є для банків такими надійними позичальниками, як державні органи. Збільшення попиту на ринку позикового капіталу через нові державні позики сприяє подорожчанню кредиту – зростанню облікової ставки. Особливо складними є наслідки зовнішніх позик.
Дефіцит державного бюджету безпосередньо пов’язаний з явищем державного боргу, що виникає в наслідок заборгованості уряду та державних органів. Зовнішній державний борг, що перевищує 70% відВВП чи більше ніж в 2,2 рази експорт країни, вважається небезпечним для стабільності економіки, особливо для стійкого грошового обігу.
Фінансування дефіциту бюджету обраховується на чистій основі, тобто з обсягів валових надходжень запозичених коштів вираховуються платежі з погашення основної суми боргу:
Фінансування дефіциту = Запозичення – Погашення боргу + Зміна залишків
Позабюджетні державні фонди існують для реалізації конституційних прав громадян на соціальне забезпечення усіх видів, охорону здоров’я та отримання безкоштовної медичної допомоги.
Правовий статус, утворення, діяльність та ліквідація державних позабюджетних фондів визначається Законом України згідно Бюджетного кодексу. Засоби фондів є державною власністю.
Особливість фондів полягає в тому, що
вони знаходяться у розпорядженні державних, регіональних або місцевих органів влади;
концентруються у спеціальних фондах за визначеними потребами (Пенсійний фонд і т.і.)
створюються за рахунок спеціальних (цільових) відрахувань;
розширяють можливості державного врегулювання економіки поза бюджетом та оперативність виокремлення грошей;
створюють видимість зменшення дефіциту бюджету;
мають значення фінансових резервів. До яких звертаються у випадку фінансових ускладнень.
Основними елементами позабюджетних фондів є спеціальні цільові податки та збори, що встановленні для відповідного фонду; засоби бюджету; прибуток від комерційної діяльності, що здійснюється фондом як юридичною особою;
Позики, що отримані фондом у Центрального банку України або комерційних банків.
Позабюджетні фонди дозволяють впливати на процес виробництва шляхом фінансування, субсидіювання, кредитування вітчизняних виробників; забезпечувати природоохоронні заходи, фінансуючи їх за рахунок спеціально визначених джерел та штрафів за забруднення довкілля; надавати соціальні послуги населенню шляхом сплати коштів, пенсій, субсидіювання та фінансування соціальної інфраструктури взагалі.
До позабюджетних фондів належать:
Пенсійний фонд України;
Фонд соціального страхування України;
Державний фонд зайнятості населення України.
Джерела прибутку позабюджетних державних фондів:
Страхові внески роботодавців від коштів на сплату праці (юридичні особи та підприємці):
31,8 % - Пенсійний фонд;
2,9 % - Фонд соціального страхування;
1,3 % - Фонд зайнятості.
Кошти громадян:
2 % - Пенсійний фонд;
0,5 % - Фонд соціального страхування;
0,5 % - Фонд зайнятості.
Добровільні внески юридичних та фізичних осіб та інші надходження можуть отримувати усі фонди.
Розподіл коштів фондів йде так:
Пенсійний фонд – сплата відповідно до законодавства усіх видів пенсій; фінансове та матеріально-технічне забезпечення поточної діяльності Пенсійного фонду та його органів; інші заходи, що пов’язані з діяльністю Пенсійного фонду;
Фонди соціального страхування – сплата коштів з тимчасової непрацездатності, вагітності та родам, при народженні дитини та на використання; часткова сплата виплат та путівок до санаторію, на курортне лікування робітників та членів їх родин; забезпечення поточної діяльності фонду; проведення наукових заходів з питань соціального страхування та сплати праці; інші заходи згідно до задач фонду;
Фонд зайнятості населення – забезпечення безробітних громадян, у тому числа здійснення державних гарантій соціальної підтримки; заходи з профпідготовки та перепідготовки безробітних громадян; сплата коштів з безробіття, компенсацій матеріальних витрат; надання матеріальної допомоги безробітним громадянам та членам їх родин, що знаходяться на утриманні; повернення витрат Пенсійному фонду України у зв’язку з призначенням пенсій безробітним громадянам пенсійного віку; створення додаткових робочих місць; витрати з розробки балансу трудових ресурсів та програм зайнятості; забезпечення поточної діяльності фонду.
Є ще й Дорожні фонди, що отримують надходження від власників авто (марка автомобілю та обсяг двигуна), з продажу та придбання автомобілів (продажна ціна автомобілю) та спрямовують ці кошти на поліпшення стану шляхів, утримання персоналу та інші поточні діяльності фонду.
Висновок.
Об’єктивною передумовою забезпечення оптимальної збалансованості бюджету будь – якої країни. Є його реальне наповнення, в основі якого – економічне зростання.
На сьогодні бюджетний механізм в управлінні економікою використовується неефективно. Відсутня наукова обґрунтованість структури доходів і видатків бюджету.
Основними напрямами удосконалення бюджетного процесу та поповнення його доходної бази в перспективі є:
перегляд та удосконалення мережі науково-дослідних і соціально-культурних закладів, підвищення частки позабюджетних джерел фінансування;
для забезпечення збалансованості і витрат держави необхідно як найшвидше переглянути раніше прийняті програми і проекти, які не підкріплені реальними джерелами фінансування, здійснити концентрацію державних витрат насамперед на пріоритетних напрямах розвитку економіки.
Література.
1. Буковинський С.А. "Становлення та шляхи розвитку бюджетної системи України" (НАН України Інститут Економіки) 1998р.
2. Васільченко З.М. “Бюджетні методи регулювання економічних і соціальних процесів в державі“ 1995 р.
3. Епіфанов Л.О. Сало І.В. Д’яконова І.І. “Бюджет і фінансова політика України“ Київ “Накова думка” 1997 р.
|
