ЕВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІНАНСІВ, ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ, МЕНЕДЖМЕНТУ ТА БІЗНЕСУ

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ У М.ЖИТОМИРІ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з предмету

“ГРОШІ ТА КРЕДИТ”

на тему

“Економічна суть грошей”

Виконав:

Перевірив:

Житомир 2003 р.

Економічна суть грошей

Надзвичайно складна сутність грошей не дала змоги світовій економічній думці дати однозначне і доста­тньо повне їх визначення на понятійному рівні. Сучасна західна грошова теорія обмежилась визначенням сутності грошей як всього того, що використовується як гроші. У цьому визначен­ні проглядається спроба охопити всі можливі призначення, форми прояву і сфери використання грошей, але навряд чи в ньому є відповідь на питання, що таке гроші. Представники ін­шої економічної школи, що має своїми витоками трудову тео­рію вартості, визначають сутність грошей виходячи лише з їх місця в товарному обміні. З цих позицій гроші є специфічним товаром, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто як загальний еквівалент. Це визначення має той недолік, що не враховує такого важливого призначення грошей, як обслуговування потреб нагромадження вартості. З цього по­гляду друге визначення видається вужчим, недостатньо повним порівняно з першим.

Усунути недоліки цих двох визначень грошей спробували прибічники так званого портфельного підходу до вивчення гро­шей. Вони використали умовний портфель активів окремого еко­номічного суб'єкта, в якому всі активи розмістили в міру зни­ження їх ліквідності, тобто здатності до обміну (див. схему 1.1).

Схема 1.1. Портфель активів економічного суб'єкта

На першому місці в портфелі розміщена готівка, оскільки вона має найвищу абсолютну ліквідність, і тому ні в кого не ви­никає сумніву, що це — гроші. Навіть окремий показник для неї встановили — агрегат М0. На другому місці розміщені вклади до запитання та карткові, які мають хоч і високу ліквідність, проте нижчу, ніж готівка. Їх ще теж вважають грошима, проте дещо «нижчого сорту» і включають уже до іншого показника — агрегату М1. На третьому місці розміщені строкові вклади, які мають ще нижчу ліквідність, за що їх називають квазігроші і включають уже у третій грошовий показник — агрегат М3. Ще нижчу ліквідність має наступний актив — облігації, в якому є елементи з достатньою ліквідністю, а є й з украй низькою. Тому в одних країнах перші з них вважають ще грошима, а другі — ні, а в інших країнах усі облігації вже не вважають грошима. Так, у США короткострокові облігації державної позики ще вважають грошима і включають у новий грошовий агрегат МL. В Україні ж усі активи групи «облігації» не вважають грошима і показник, адекватний американському агрегату МL, взагалі не визначається.

За портфельного підходу визначення грошей охоплює їх при­значення як засобу обігу та платежу, так і засобу нагромаджен­ня вартості і тому є достатньо повним і більш прийнятним, ніж перші два. Проте і це визначення має істотний недолік — не дає можливості провести чітку межу між грошима (грошовими ак­тивами) і негрошима (негрошовими активами), унаслідок чого поряд з поняттям «гроші» з'являється поняття «квазігроші», ма­са їх визначається багатьма показниками (агрегатами), які різ­нятьсяміж собою ступенем ліквідності.

Більш детально зупинимось на сутності грошей як загально­го еквівалента, оскільки в цьому статусі вони повинні мати най­вищу ліквідність.

За своїм місцем у товарному виробництві й обміні гроші — це специфічний товар, що має властивість обмінюватисянабудь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом.

Природа грошей як загального еквівалента визначається пере­дусім їх походженням. Як було показано вище, гроші виникли внаслідок стихійного виділення з безлічі товарів одного, най­більш придатного за своїми фізичними властивостями виконува­ти роль загального еквівалента. Але й після завершення форму­вання грошей як самостійного економічного явища носієм їх протягом тисячоліть були товари в їх натурально-речовому ви­гляді, зокрема срібло і золото. Будучи звичайними товарами, во­ни визначали також товарну природу самих грошей, суспільну роль яких виконували нібито за сумісництвом.

Проте не можна пояснювати товарну природу грошей тільки їх походженням чи закріпленням їх суспільної ролі за певним конк­ретним товаром. Гроші є товаром самі по собі, по своїй суті, що визначається їх місцем у товарних відносинах. Це помітно було вже за тих умов, коли в ролі грошей виступали конкретні товари. Так, золото, ставши монопольним носієм грошової суті, набуло подвійного існування — як звичайний товар і як гроші. Подвій­ність виявлялась як у його споживній, так і в міновій вартості.

Поряд з конкретною споживною вартістю як здатністю задо­вольняти певні потреби людини золото набуло загальної спожив­ної вартості — здатності задовольняти будь-які людські потреби внаслідок використання його як загального засобу обміну. Між конкретною і загальною споживною вартістю золота виникла су­перечність — якщо воно застосовується у першій своїй властиво­сті, то не може використовуватись у другій, і навпаки.

У міру розвитку товарного виробництва неухильно загострює­ться ця суперечність: щоб задовольнити дедалі зростаючі потре­би обігу в золоті-грошах, довелося б повністю відмовитися від використання його як конкретного товару. У такій ситуації втра­чається особливе значення специфічних властивостей золота як грошового товару, оскільки реалізувати їх стає дедалі важче.

Вирішення цієї суперечності було знайдено на шляху ідеалі­зації грошей, поступового переходу загальної споживної вартості від конкретного товару-золота до простого його знаку. Перший крок у цьому напрямі був зроблений у тій сфері грошових відно­син, де природні властивості золота як товару найменшою міроювимагалися, — у сфері товарного обігу. Миттєвий характер фун­кціонування грошей як засобу обігу відкрив шлях для заміщення грошей-золота грошима-знаками.

Реальна дійсність свідчить і про роздвоєння мінової вартості золота як звичайного товару і як грошей. Вартість золота як зви­чайного товару формується під впливом змін продуктивності су­спільної праці в золотодобуванні та змін суспільних потреб у цьому конкретному товарі. На вартість же золота як грошей впливають, крім того, ще й такі чинники, як зміни суспільних по­треб у грошах в усіх їхніх функціях, динаміка золотих запасів, нагромаджених у попередні віки, та ін. Тому вартість золота як грошей стає менш залежною від поточних змін умов видобування золота, більш сталою, ніж вартість золота як товару.

Особливо відчутно ці відмінності вартості золота як звичайно­го товару і як грошей виявляються в обігу монет. Відомо, що від тривалого обігу монети стираються і вартість золота, яка реально залишається в монеті, зменшується. Проте в обігу монети про­довжували циркулювати у своїй попередній вартості, що зали­шилася лише номінальне. У такій номінальній вартості, відмінній від реальної, монети продовжували успішно функціонувати як міра вартості і засіб обігу, тобто виконувати основні функції, ко­трі конституюють явище грошей.

Подібна роздвоєність мінової вартості золотої монети на реаль­ну і номінальну може відбуватися і під впливом змін умов і тех­нології видобутку золота. У таких випадках реальна вартість од­нойменної монети знижувалася при збереженні протягом певного часу в ринкових відносинах її попередньої вартості як номіналь­ної, особливо на ринках, віддалених від місць видобутку золота. Незважаючи на підвищення цін на товари в місцях його видобут­ку, значна частина інших товарів тривалий час продовжує оціню­ватися попередньою мірою вартості, що стала ілюзорною, застарі­лою. Лише згодом поступово вирівнюється номінальна вартість грошей за фактичною вартістю золота як товару. Однак поки від­будеться одне коло вирівнювання, фактична вартість може знову змінитись. Отже, номінальна вартість може ніколи її не «наздогна­ти» або ж зрівнятися з нею лише на короткий строк.

Це свідчить про те, що гроші в процесі обігу набувають особ­ливої мінової вартості, яка може існувати відокремлено і парале­льно з внутрішньою вартістю того матеріалу, з якого вони вигото­влені. Гроші стають абсолютним уособленням мінової вартості, сформованої в обігу, а не запозиченої від грошового товару. Мож­ливість формування такої вартості грошей створила основу для відокремлення явища грошей від конкретного товарного носія, для виникнення грошей, не пов'язаних з будь-якою натурально-речо­вою формою, наприклад депозитні гроші, електронні гроші.

Маючи товарну форму, гроші разом з тим принципово відріз­няються від звичайних товарів. Вони мають не конкретну, а за­гальну споживну вартість, тобто здатні задовольнити будь-яку потребу людей, попередньо обмінявшись відповідними благами. Тому ринок сприймає гроші як абстрактну цінність, бажану саму по собі для будь-якого його суб'єкта, незалежно від його конкре­тних поточних потреб. Отже, гроші стають абсолютним товаром, який протистоїть на ринку всім іншим товарам, стає мірилом вартості останніх і безпосереднім втіленням багатства взагалі.

Застосування грошей для обслуговування процесів нагромадження вартості та її продукти­вного використання (інвестування) істотно змінило їх суспільне призначення. З простого засобу обігу, що обслуговував обмін то­варів, вони перетворилися в носія самозростаючої вартості, тобто у форму капіталу. Вони стали широко обслуговувати нагрома­дження вартості, використання її для фінансування розвитку ви­робництва, формування на цій основі маси позичкового капіталу та його руху. Забезпечення самозростання вартості стало пріори­тетною ціллю руху грошей у процесі відтворення, яка істотно впливає на інтереси економічних суб'єктів, на їх взаємовідносини.

При застосуванні у сфері інвестування гроші стають носієм капіталу, у зв'язку з чим виникає необхідність розрізняти гроші як гроші і гроші як капітал.

Гроші як гроші використовуються переважно для реалізації наявної споживної вартості, тобто їх цільове призначення обме­жується посередництвом в обміні.

Гроші як капітал використовуються для забезпечення зростання наявної вартості. Для цього виготовлену вартість потрібно реалі­зувати, нагромадити та використати так, щоб її не тільки зберегти, а й збільшити. Це можливо лише за умови, що гроші використо­вуються для формування промислового чи торговельного капіталу або як позичковий капітал. В усіх цих випадках цільове призна­чення грошей значно розширюється, розвиваються їх нові функці­ональні форми, зокрема засіб нагромадження і засіб платежу, істо­тно зростає роль грошей в економічному житті суспільства.

Набуття грошима однієї з форм руху капіталу не означає, що вони перестали використовуватися як гроші.

Функціонуючи як капітал, гроші продовжують виконувати свої традиційні функції міри вартості і засобу обігу, які разом конституюють явище грошей. Тому відмінності між грошима як грошима і грошима як капіталом досить умовні і визначаються переважно призначенням грошей при їх використанні економіч­ними суб'єктами. Гроші є власне грошима насамперед при їх ви­трачанні на особисте споживання, оскільки забезпечують купів­лю товарів та послуг.

Гроші стають капіталом переважно при їх нагромадженні, зберіганні та продажу на грошовому ринку, оскільки це дає влас­нику грошей додатковий дохід у вигляді процента.

При обслуговуванні виробничого споживання гроші одночас­но є власне грошима і капіталом, оскільки сприяють реалізації товару та одержанню прибутку.

Найвиразніше гроші як капітал виявляють себе в межах кругообігу капіталу окремого підприємства. Наявна у нього сума грошей (на банківських рахунках, у касах) є одночасно частиною оборотного капіталу підприємства і масою ліквідності, що забез­печує його поточну платоспроможність. Збільшення цієї суми одночасно збільшує оборотний капітал підприємства, тобто масу наявних ресурсів, його ліквідність, робить підприємство еконо­мічно могутнішим.

У межах всієї економіки наявна сума грошей характеризує лише масу її ліквідності і не є частиною обсягу реального капі­талу. Зростання цієї суми зумовлює лише поліпшення ліквід­ності економіки, зростання рівня її монетизації, проте обсяг реального капіталу від цього не збільшується. Якщо зростання загальної маси грошей буде надмірним, це призведе лише до їх знецінення.

Список використаної літератури

1. Закон України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999р.

2. Закон України “Про банки і банківську діяльність ” від 7 грудня 2000р.

3. Закон України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” від 5 квітня 2001р.

4. М.І. Савлук, А.М.Мороз та ін. Гроші та кредит. – К.: КНЕУ, 2002.

5. Гальчинський А.С. Теорія грошей. – К.: Основи. – 2001.

6. Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. – К.: 1998.