| Міністерство освіти і науки України
Житомирський Державний Університет імені Івана Франка
ННІ іноземної філології
Кафедра англійської філології та перекладу
Курсова робота на тему:
«Образ підлітка в сучасній англійській прозі ( В. Голдінг, С. Таунсенд, С.Хілл)»
Виконала:
студентка 47 групи
спеціальність «Переклад»
Єфремова Олена Ігорівна
Науковий керівник:
Фролова І. Є.
Житомир 2008
Зміст
Вступ
I. Образ підлітка в повісті В. Голдінга «Володар Мух»
II. Образ підлітка творах С. Таунсенд
1. Образ підлітка в романі «Таємний щоденник Адріана Моула»
2. Образ підлітка в романі «Страждання Адріана Моула» та «Зізнання Адріана Моула»
III. Образ підлітка в драмі С. Хілл «Я в замку король»
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність
. В наш час, як і завжди, проблема виховання підлітків стоїть дуже гостро. Аналізуючи твори : «Володар мух» В. Голдінг, «Таємний щоденник Адріана Моула», «Страждання Адріана Моула», «Зізнання Адріана Моула» С. Таунсенд, «Я в замку король» С. Хілл можна певним чином зрозуміти психологію підлітків та, за допомогою цієї літератури, певним чином на них впливати, і навіть в деякій мірі виховувати.
Об'єкт дослідження:
підліткова психіка, внутрішній світ підлітків, їх нагальні проблеми.
Предмет дослідження:
твори «Володар мух» В. Голдінг, «Таємний щоденник Адріана Моула», «Страждання Адріана Моула», «Зізнання Адріана Моула» С. Таунсенд, «Я в замку король» С. Хілл
Мета
: прочитавши твори вищевказаних англійських письменіків зрозуміти який сильний вплив літератури, в тому числі англійської літератури, на підлітковий (і не тільки) світогляд, а також пізнати підліткову психіку, внутрішній світ підлітків, їх нагальні проблеми.
Завдання
: прочитати та проаналізувати твори «Володар мух» В. Голдінг, «Таємний щоденник Адріана Моула», «Страждання Адріана Моула», «Зізнання Адріана Моула» С. Таунсенд, «Я в замку король» С. Хілл
Англійська література – це частина світової культури. Кращі традиції національного англійського мистецтва збагатили світовий літературний процес; твори майстрів англійської прози та поезії, перекладені на багато мов, завоювали любов та визнання далеко за межами Англії.
Знайомство з Голдінгом, Таунсенд та Хілл має свої перваги. Їх творчість, як і спадщина багатьох інших англійських письменників, має визнання, популярність та любов.
Англійська проза пройшла складний та довгий шлях розвитку, зобразила історію країни та її народу, стала виявом особливостей англійського національного характеру. А сучасна проза з гідністю продовжує ці традиції. Вона повністю віддзеркалює сьогодення, проблеми суспільства та розкриває нам різні його аспекти, зображуючи життя різних прошарків населення та вікових груп. Однією з тем, яку розкривають нам сучасні автори є тема підлітків, їх соціуму. Тому для аналізу беруться такі твори як: «Володар мух» В. Голдінг, «Таємний щоденник Адріана Моула», «Страждання Адріана Моула», «Зізнання Адріана Моула» С. Таунсенд, «Я в замку король» С. Хілл.
I. Образ підлітків повісті Вільяма Голдінга «Володар Мух»
"Володар мух" був задуманий як пародія - пародія на пригодницькі повісті для дітей, але в результаті з'явилася зовсім оригінальна книга, що завоювала до кінця 50-х років широку популярність. Роман витримав величезну кількість видань, перекладений майже на всі європейські мови, у тому числі й російську, екранізований, включений у список обов'язкової літератури англійських і американських шкіл та університетів. Мабуть, жодний здобуток у післявоєнній англійській літературі не викликав стількох суперечок і не удостоювався такої кількості літературознавчих досліджень. Отже, шкільний учитель написав роман про школярів, і школярі читали його із захопленням. Однак за фабульною простотою розповіді про вихованих англійських дітей, що волею обставин потрапили на незаселений острів, ховалася зовсім не дитяча проблематика. "Володар мух" - це філософська притча, алегорія, в основі якої, як і годиться притчі, лежить умоглядна, логічна схема. Однак Голдінг зумів так побудувати роман, що пронизуючі його філософські міркування природно, без перебільшень розчинилися в сюжетних поворотах оповідання [1:8].
. «Володар мух" починався як пародія на роман Баллантайна, яка перейшла в полеміку з ним, а в результаті виник самостійний художній утвір зі своєю філософською й історичною проблематикою, що не має до "читання для хлопчиків" ніякого відношення [3:19].
Голдінг дав імена своїм героям героїв Баллантайна - Ральф і Джек [3:21]. Якщо на перших сторінках книги звучать такі знайомі читачам Баллантайна й природні у вустах хлопчиськ (старшому з них не більше тринадцяти років) вигуки: "Це наш острів", "Як у книжці" і т.п. Якщо мова йде про можливість весело провести час, усмак награтися й Ральф із Джеком стоять у багаття, осяяні "світлом дружби, спільності й пригод", якщо в наявності всі атрибути захоплюючого "острівного" життя - курені, багаття, полювання та ін., то наприкінці з'являються дорослі й рятують хлопців. Усе наче "як у книжці". А щоб не залишалося сумнівів, Голдинг віддає рятівникові, офіцерові із британського крейсера, репліку "під завісу": "Просто „коралловый острів""..
"Пірати й дикуни" у романі Голдінга народжуються з культурних англійських хлопчиків, які в результаті авіаційної катастрофи виявляються на кораловому острові в тропічних широтах. Втім, спочатку герої поводяться як і личить представникам цивілізованої нації - наслідуючи дорослих, вони влаштовують вибори, встановлюють демократичне правління [3:9]. Однак демократія на острові виявляється недовговічною: поступово розпалюється боротьба за владу, пролита перша кров, спалахує паніка (хлопчиська вигадують якогось міфічного звіра - втілення своїх неусвідомлених страхів). І от уже "розумний порядок" валиться, переможений міццю темних інстинктів, що примушують "полювати й убивати". Створюється суспільство дикунів із примітивними ритуалами [9:208].
Мета експерименту для Голдінга полягала, по-перше, у тому, щоб простежити, чи можливий , і якщо так, то за яких умов відбувається соціальний і моральний регрес, коли з людини ніби зривається поверхневий шар цивілізованості.
Не можна забувати, що герої Голдінга- це не лише конкретні хлопчики зі своєю дитячою логікою й поведінкою, але й певні соціально - філософські типи [15:11].
Головні герої "Володаря» - добре підібраний ансамбль.відповідно до жанру оповідання, кожний ніби представляє свою певну позицію в боротьбі двох світів - світу дикунства, безвідповідальності й світу здорового глузду, цивілізації: "що краще- жити за законом й у згоді або полювати, і вбивати?" [3:60]. На цій боротьбі будується основна сюжетна лінія.
На чолі табору демократії стоїть Ральф, й хоча за сюжетом саме він основний супротивник проводиря "мисливців" Джека" на філософському плані дикунству протистоять насамперед Поросятко й Саймон. Ці персонажі в конфлікті цивілізації з варварством виступають як товарищі, але по своєму відношенню до зла, у свою чергу, виявляються антагоністами [15:12].
Незграбний і короткозорий товстун Поросятко задуманий Голдінгом як тип технократа, раціоналіста. Головне лихо Хрюшки полягає насамперед ' у тому, що раціоналізм не дає йому можливості усвідомити складність, багатоплановість життя, змушуючи його все спрощувати, усе зводити до розумної, логічної основи. Темна, ірраціональна сторона людини для нього не існує, а вміння логічно мислити, розвинене за рахунок інтуїції. Тому, бачачи зовнішнє зло, що вирвалося на поверхню, він не в змозі знайти його джерело [11:14]. Але, не розуміючи його закономірностей, глибинного зв'язку з ним усього людства, Поросятко не може як слід використовувати єдину доступну йому зброю - розум. В цьому контексті короткозорість героя явно символичиа.
Але це лише одна сторона образу, підсумована самим Голдінгом у діалогах з американським літературознавцем Дж. Байлсом : "Хрюшка не мудрий. Поросятко короткозорий... ніхто не розбирається в житті на острові гірше, ніж Поросятко». У процесі ж перетворення задуму багато чого в цьому характері змінювалося. Герой немов вирвався з-під контролю свого творця, ставши куди суперечливіше. Недарма саме Поросятка із самого початку смертельно ненавидить Джек як основну перешкоду для власних диктаторських устремлінь, недарма саме завдяки його радам починається боротьба за демократію й саме з його загибеллю на острові гине людяність. А коли Поросятко вирішує піти в табір Джека, щоб висловити тому все, що думає, коли перед смертю він виголошує полум'яну промову проти "дикунства" і "убивств", цей "короткозорий раціоналіст" і "простак" стає воістину трагічною фігурою [3:15].
Єдиним героєм у романі, що по-справжньому розуміє зло, є улюбленець Голдінга Саймон. Цей герой досягає розуміння інтуїцією, прозрінням; він просто відчуває зло як глибинну хворобу людства й самого себе. Це знання робить Саймона й терпимим, допомагає йому бачити красу людини, "одночасно хворої й героїчної" . Але лише розуміння, за Голдінгом, ще мало: людина не повинна обманювати себе, не повинна заплющувати на "правду" очі. Подібна моральна й інтелектуальна сміливість, здатність, не убоявшись, заглянути у власну душу-- одна з найголовніших, важко досяжних цінностей у етиці Голдінга. Якщо не вважати Роджера, що перебуває на задньому плані, Джек - сама лиховісна фігура в романі. Автор часто порівнює його із тваринам, звіром і тільки в одному дуже короткому третьому розділі кілька раз використовує для його характеристики слово " mad" - скажений, божевільний.
Джека не цікавить природа мулу, але як людина дії й природжений політик, він беріг його на озброєння: раз Звір, вигаданий або реальний, з'явився й існуванні героїв, виходить, до нього треба пристосуватися, тим більше, що це вигідно для досягнення влади. Уміло використовуючи страхи хлопчиків, апелюючи до самого темного в їхніх душах, звільняючи їх від почуття відповідальності й боргу, Джек захоплює на острові владу. Якщо до того ж згадати його демагогію на початку роману; "Ми ж не дикуни. Ми англійці. А англійці- у всьому кращі" то дійсно вийде закінчений образ диктатора [3:88].
Ральф першим з'являється й останнім іде зі сторінок книги, і багато подій читач бачить ніби його очами. Це простий розсудливий підліток, у якім розум і пристрасть начебто б досить збалансовані. Обставини роблять його керівником, але удержати владу він не може. Він, на жаль, не політик: він не вміє управляти іншими, у нього немає й необхідного складу мислення; "Ральф вже не почував незручності, коли доводилося думати на людях, він ухвалював розв'язки щодня так, начебто обмірковував шахові ходи. Але лихо в тому" що він ніколи не міг би стати відмінним шахістом" [3:185]. Крім того, спочатку він, як і більшість героїв, не розуміє ні самого себе, ні людської природи, ні сил, іграшкою яких вони стали. Але до кінця книги Ральф починає знаходити розуміння й плаче "про кінець своєї безвинності, про темряву серця людського". Він єдиний, хто протягом оповідання міняється, дорослішає, проробляючи важкий шлях від незнання до знання.
Подібний шлях- і це стане особливо помітним у наступних романах Голдннга - завжди болісний: він веде до істини через провину (у цьому випадку - причетність до загибелі Саймона), через усвідомлення цієї провини й, нарешті, через страждання, як ледве чи не єдину можливість людського розвитку. Й один уже факт існування такого шляху дуже важливий для письменника.
Ральф прагне правильно й чітко влаштувати життя на острові, з надією на подальший порятунок. Але це не подобається іншому потенційному лідерові - Джекові, який сам прагне керувати життям на острові, хоча його дії є деструктивними за своєю сутністю. Тому на острові утворюються два протилежні, за своїм відношенням до життя, полюса. Це невелике суспільство дітей починає поляризуватися
Полюс позитивного, конструктивного відношення до життя виявляв собою Ральф. Полюс негативної, деструктивної життєвої позиції виявляв собою Джек. Стійких прихильників Ральфа було небагато, (на діаграмі вершина ромба), стійких прихильників Джека було також мало, (на діаграмі нижня частина ромба). Основна маса дітей не була визначена у своєму виборі (середня частина ромба) й за їх вибір розвгорнулася боротьба між групою Ральф і групою Джека. Група Джека перестала виконувати розпорядження Ральфа й ставала усе більш і більш агресивною стосовно групи Ральфа. «Джеківці» нав'язували свої умови життя на острові, залякуючи менших, тому більш слабких дітей із групи Ральфа й переманювали ральфовців на свою сторону, обіцяючи їм веселою, без усяких обов'язків, життя. Більш стійких прихильників Ральфа просто знищили фізично.
Як справедливо писав критик журналу Marxism Today: "На землі завжди живуть... прагнучі крові психопати, але вони приходять до влади тільки при певному стані суспільства. У «Володарі мух» психопат досягає влади тому, що здорові демократичні сили виявилися слабкі й не зуміли зупинити його" . Персонажі Голдинга не тільки не зміцнюються в джентльменстві й цивілізованості, але вироджуються в плем'я, що коштує на досить низького щабля розвитку й очолюване Вождем - Джеком.
Хлопчики "развоспитуются", глянець цивілізації сповзає з них шар за шаром. Отримане "удома" виховання не здатне удержати хлопців від скочування до дикунства.
У повісті протипоставлені "блискаючий світ злого буйства" і "світ... здивованого розуму". Останній персоніфікує не одне лише твір, але все, що за ним стоїть: суспільний устрій з його соціальними механізмами, шкалою цінностей і системою поведінки.
На "досвідченім полі" притчі варварство тріумфує над цивілізацією, залишаючи від останньої, та й то в перекрученому вигляді одну лише ієрархію соціальної піраміди, що спочиває на придушенні й "відомчій перевазі", яке мисливці з колишніх півчих перетворять право куркуля ("Ми сильніше. Ми мисливці!"). Вони привласнюють собі владу над іншим хлопцями під приводом того, що годують усіх м'ясом і захищають від «звіра», якого у дійсності не існує .
Письменник не схильний бачити в юних "дикунах" відспіваних лиходіїв. Його перо звернене проти "темних" звіриних інстинктів. Єдиною по-справжньому лиховісною фігурою в книзі виступає Роджер, природжений кат і садист. На всіх інших хлопчиках, у тому числі й на Поросятці, змальованому із трохи бридливою жалістю, лежить безсумнівний відсвіт трагедії й на Джеку меншою мірою , чому на Ральфе й Саймоне.
Письменник слушний до всіх, але до двох останніх у нього все-таки особливе відношення. Саймону, що проникає в суть речей, що й викриває надуманих "звірів", щоб зрозуміти таємне значення «Володаря мух», Голдінг віддає найвищу й гарну сторінку книги, описавши, як тіло хлопчика відпливає у вічність в обрамленні того, що Н. Заболоцкий назвав "чудовою містерією всесвіту" [4:34]. Можливо, дійсним героєм повісті є Саймон: справжній зміст, що відбувається на острові відкривається йому, а не Ральфу, який лише в останньому абзаці усвідомлює яка "темна людська душа". Але Ральф увесь час у центрі оповідання, і якщо Саймон - виключення, "божевільний", то Ральф, навпаки, еталон нормального, здоровішого, чесного, у міру розумного, у міру сміливого й у міру доброго для своїх років підлітка, й усі події, усі зміни, що перетерплюють інші хлопці, так чи інакше співвіднесені із цим еталоном. З Ральфом мимоволі асоціюються симпатії читача й, очевидно, автора також. Важко сказати, продиктований цей порятунок хлопчика у фіналі тільки бажанням зпародиювати " хеппі-енд" роману Баллантайна або в Голдінга просто не піднялася рука довести розв'язку до логічного кінця й він пожалів героя, не захотів гасити останній промінь світла в "темному царстві" своєї притчі.
Підсумовуючи усе, слід дати чітку й визначену характеристику героям роману.
Ральф –
головний герой цієї повісті. Він правильний дванадцятирічний англієць, який має здоровий глузд, який є яскравою особистістю, і який має лідерські здібності. Він дуже зрілий для свого віку, чому саме діти і обрали його своїм лідером. По мірі розвитку сюжету ми бачимо як Ральфова позиція починає слабшати, її авторитет підривають інші хлопці. Коли Джек, мисливець групи вирішує створити своє власне плем'я, вся сила, якою володів Ральф, поступово перейшла до Джека, в якому підлітки побачили справжнього лідера. Через деякий час Джекове плем'я його вже переслідувало. Але на щастя моряк побачив острів, що палає і вчасно врятував Ральфа.
Джек
був наляканий і злий персонаж цього роману. Спочатку він веде хлопчаків з хору полювати на м'ясо. З першим вбивством тварини він пристрастився до смерті і скоро він стає дикуном острову. Більшість хлопчиків приєдналася до племені Джека тому що він спокушав їх обіцянками про життя, в якому буде місце тільки полюванню та розвагам. Але ніхто з них не усвідомлював, що вони стали дикунами, що вешталися по острову. В кінці роману ми бачимо справжні Джекові емоції, коли морський офіцер ступив на острів. Він знову став тим наляканим хлопчиком, якого ми бачили на початку роману.
Поросятко.
Ми всі знаємо Поросятка як товстого надокучливого підлітка, який відрізняється від усіх інших дітей. Він, мабуть, найдоросліший серед тих, кого було випрошено на берег. Через те, що він був посміховиськом з самого початку, він пишався тим, що його окуляри знадобилися для розпалювання вогнища. Через те, що його ніхто не поважає, ніхто й не слухає його думок т міркувань. Поросятко слухає правила від початку до кінця, навіть коли він знав, що їх похід з Ральфом до Джекового племені сприйматиметься вороже, він узяв с собою морський ріг, що було останнім шматком цивілізації та порядку на острові.
Саймон
зображений щирим хлопчиком. Він допоможе кожному, хто цього потребує, він підбадьорить молодших дітей, і також він намагатиметься вибити з голови молодших дітей, що у лісі живе монстр. Більшість часу у романі він проводить в спокійному місці, яке він знайшов на острові. Він єдиний підліток, що спілкується з «Володарем мух», або, як ми вже знаємо, з свинячою головою. Після його конфронтації він розуміє, що усі довкола дикуни, які жадають крові та чекають найліпшої можливості аби їх зірвали з прив'язі. Коли він знаходить мертвого парашутиста, то на думці у кожного звір. Але коли він намагається сказати іншим, що немає ніякого звіра, коли він перериває племінний танок, хлопчики його вбивають.
Сем та Ерік
ніколи не відходять один від одного, і тому їх прозвали Семіерік. Це близнюки, які роблять те, що їм говорять, що є їх суттєвим недоліком. Коли Джек створив своє власне плем'я, близнюки були змушені приєднатися, залишивши Ральфа і Поросятка самих. Відколи вони перейшли до іншого племені вони намагаються допомагати Ральфові , але коли їх залякали, вони показали де ховався Ральф.
Роджер
в романі змальований як злодій. На початку ми бачимо як він намагається спровокувати інших дітей розкодуватися піском та камінням. З розвитком сюжету Роджер стає все агресивнішим, роблячи себе «палачем» групи. Ми бачимо як далеко він може зайти, коли він вбиває Поросятка величезним каменем. Він навіть не жалкує про скоєне, навіть якщо знає, що був неправий. Від початку і до кінця роману Роджер безжалісно тероризує інших підлітків задля розваг та насолоди.
Таким чином, зміст цієї книги Голдінга не лише в тому, що зло може прокинутися в людині, але й у тому, що людина здатна приборкати зло, що пробуджується.
II. Образ підлітка в романах Сью Таунсенд
1. Образ підлітка в романі «Таємний щоденник Адріана Моула»
Зовсім по-іншому розкрито образ підлітка в романах Сью Таунсенд. Її головний герой – Адріан Моул, про якого написано 6 книжок (щоденників): «Таємний щоденник Адріана Моула», «Страждання Адріана Моула», «Зізнання Адріана Моула», «Дикі літа», «Роки капучіно» та «Адріан Моул та зброя масового ураження». Але його підліткове життя описане тільки в трьох перших щоденниках.
Адріан уперше з'явився на сторінках "Таємного щоденника Адріана Моула" на початку 80-х. Тринадцятирічний школяр із середнього класу чесно й дуже смішно оповідав про звичайні проблеми невдачливого підлітка. Точність у відтворенні побутових деталей, чесний (і не дуже злий) портрет звичайних англійців, гумор - усі умови для створення якісної книги були дотримані. Але головною удачею Таунсенд став сам Адріан. Наївний, добрий невдаха, у якому чи не кожний читач зміг побачити себе в ті самі 13 років і до якого не можна не відчувати симпатії. Тому успіх викликав цілу серію продовжень. І продовження довели талант Таунсенд, її вміння не експлуатувати комерційно вигідний образ, а мистецьки, зберігаючи свій неповторний гумор і поєднуючи його з більш драматичними елементами, показати дорослішання й еволюцію свого героя [1:9].
Первінець Джорджа и Полін Моул, Адріану подобаеться називати себе «інтелектуалом». Значна частина гумору в книжці походить від Адріанового перебільшеного сприйняття своїх інтелектуальних здібностей, які він має завдяки своїй любові до літератури, що розширює його словниковий запас, а не інтелектуальний рівень. Адріан часто постає як педантичний, обмежений, безпомічний, шовіністичний та не чуйний, але не дивлячись на так багато недоліків, симпатія до нього виникає автоматично. Його особисті звички є найтиповішими для британців, і поки світ довкола міняється, він активно протистоїть змінам.
Його стійкість до нового стає великим джерелом, з якого черпається гумор для наступних книжок. Але він має добре серце, що заставляє читачів полюбити його, не дивлячись на усю його нестерпність.
На перший погляд, життя головного героя (автора щоденника) тринадцятирічного Адріана Моула неймовірно складне: батьки розлучаються, батько сидить без роботи, він не знає, ким стати сільським ветеринаром або великим письменником, у школі дошкуляє громило- рекетир, красуня однокласниця Пандора гуляє з іншим і не подивилася сьогодні в його бік, та ще й спілка "Добрі самаритяни" (британський аналог тимурівського руху) направило бідолаху Адріана допомагати по господарству буйному старому забулдизі й увечері потрібно йти стригти йому нігті. Життя непросте, коли тобі 13 років. Адріан Моул, придуманий англійською письменницею Сью Таунсенд, здобув у літературному світі славу не меншу, аніж у Робінзона Крузо, а його ім'я стало загальним. Сью Таунсенд змушує нас глузувати зі своїх персонажів і вивертає навиворіт будь-яку абсурдну ситуацію, у яку вони заганяють себе, чи то розлучення батьків, публікація в літературному журналі або незданий шкільний іспит. Але, посміявшись, читач розуміє, що "Щоденники" - це насамперед книга про самотність і її подолання, про любов і відданіст, про те, як знайти себе в цьому світі. І стає ясно, чому Адріан Моул такий популярний в усьому світі, - під його "Щоденниками" міг би підписатися кожен з нас.[12:308]
З усього цього можна було б спорудити цілком гідний твір соціальної тематики - на зразок роману "Життя попереду" Эміля Ажара. Але в Сью Таунсенд зовсім інші цілі: вона нікого не прагне лякати. Навпаки, вона намагається "приручити" загадковий і ворожий дорослий світ, перетворити його в затишне й логічне продовження світу дитинства, довести, що, за винятком плюшевих ведмежат і кольору шпалер у спальні, вік не так уже багато чого змінює. Можна вирости, але при цьому не розучитися літати.
З "Таємного щоденника" так і «бризкає» позитив. Звичайно ж, однокласниця полюбить Адріана, батьки помиряться, батько знайде роботу. І тому, що все це відбувається підкреслено реалістичним, більш того - сугубо комічним способом, відчуття свята й казки не лише не зникає, але, навпаки, сильнішає й стає більш яскравим. Ось англійський роман для підлітків "єралашевського" віку. 1982 року, що на 15 років випередив першого "Гаррі Поттера". Таунсенд - видатна англосаксонська гумористка; єдина претензія до неї - дуже вже дріботить, занадто багато нот, як сказали одного разу Моцарту; занадто багато жартів, однаково побудованих. Не встигають губи розпрямитися від однієї посмішки, як уже набігає друга, третя, і так усю дорогу, без найменшого перепочинку. Але ви вже знаєте, на що йдете, вас і на обкладинці задньої попереджають, що це смішна книга; так що терпіть вже.
Пригоди Адріана Моула зовсім не такі вже й захоплюючі, властиво, ніяких пригод немає зовсім, усе більше дрібні події; найбільша його авантюра зводиться до того, що він йде в школу в червоних шкарпетках - замість дозволених чорних. Це скоріше енциклопедія дорослішання, "написана їм самим". Адріан - вже не Гаррі Поттер, ще не Холден Колфілд. Щоденник тринадцятирічного Адріана Моула пародіює "Робінзона Крузо". Адріан насправді схожий на нього - такий же правильний, господарський, дбайливий; молодий скупердяй. Він катастрофічно серйозний: "Тепер я точно знаю - я інтелектуал". Він "легкий підліток", такий "легкий", що краще вже був би важким, тому що він занадто дорослий і самостійний; занадто правильний, що повчає навіть і батьків; занадто англієць із самого раннього віку. Скажено іронічний стосовно навколишнього світу, він при цьому забуває іронізувати над собою; забавно.
Це - без перебільшення - сама англійська із усіх англійських книг, написаних за минулі десять років. Адріан Моул - це такий собі підліток з батьками (які протягом книги встигають вщент розсваритися, розійтися, завести коханця й коханку (відповідно), знову зійтися й з новими силами узятися за виховання синочка, що вже подорослішав).
У нашого Адріана є кращий друг Найджел. А дама серця - однокласниця Моула Пандора Брейтуейт "з волоссям кольору патоки" - спортсменка, активістка й просто красуня. Адріан закоханий по вуха й готовий заради своєї дами серця на будь-які шаленості - наприклад, надягти в школу червоні шкарпетки. Це спровокує "шкарпетковий протест", очолюваний радикально настроєною Пандорою, і цілу війну підлітків зі злісним директором школи Скратоном. Закінчиться все, втім, безславно (як усе типові революції): “Комітет Червоних Шкарпеток проголосував тимчасово уступити Скратону. Зараз ми носимо червоні шкарпетки під чорними. Від цього взуття жме, але нам плювати, тому що принципи вищі за усе” [15:87]
До речі, політики в романі предосить. "Таємний щоденник Адріана Моула" - це не хроніка статевого дозрівання нервового підлітка, а сатиричний портрет епохи "тетчеризма" в Англії. Не випадково злісний директор Скратон виявляється затятим прихильником "залізної леді". Таунсенд ненав'язливо накидає на полотно роману то тут, то там штрихи- прикмети часу: безробіття, наплив іммігрантів з колишніх колоній, наркомани й панки… А весілля принца Чарльза й Діани Спенсер (Diana Spencer), на честь якої гучні сусіди Моулів організовують грандіозну вечірку, дозволяє навіть точно визначити час дії роману - 1981 рік. Та й сам "інтелектуал" Адріан Моул, з його вухами, що стирчать під кутом 90 градусів до голови ("виміряв транспортиром, так що це науковий факт"), - чи часом не пародія це на принца Чарльза? Втім, швидше за все, це просто іронічна деталь - як і те, що день народження Адріана (2 квітня) збігається із днем народження самої Сью Таунсенд…
Словом, у цьому невигадливому на перший погляд щоденнику багато чого можна знайти. Прославлений англійський гумор переливається всіма фарбами в діапазоні від незлобивих жартів до їдкої сатири - втім, у цьому Таунсенд не самотня, вони там в Англії всі такі, від Джерома до Вудхауза. Але вона умудряється бути одночасно смішною і грубувато-зворушливою, а головна загадка - звідки в простої англійської жінки з робітничого класу, матері- одиночки таке знання психології хлопчиська- підлітка?! Адже воно усе так і було, згадаймо: прищ, що не вчасно вискочив, видався кінцем світу, усі вчителі були ворогами, а перші невдачі в любові могли привести до смертельного результату…
Англійська письменниця Сью Таунсенд і сама не знала про те, що створює бестселер, коли писала книгу про невдачливого підлітка і його безглуздих батьків. Однак гумористичний "Таємний щоденник Адріана Моула" став хітом, а його головний герой - практично символом епохи.
Адріан хвилюється через те, що його батьки зовсім безладні й не вміють піклуватися про дитину ("Мама шукає роботу! Тепер я точно стану малолітнім злочинцем, стану валандатися по вулицях цілими днями"). А ще - через те, що красуня Пандора не звертає на нього уваги ("Я сказав їй, що очі у неї такого ж кольору, як у мого собаки. Вона запитала, якої породи собака. Двірняжка, відповів я")... І всіма цими хвилюваннями Адріан ділиться зі своїм щоденником.
Ситуація збільшується ще більше, коли мама зненацька закохується в одруженого сусіда ("гада Лукаса") і втікає з ним. Тепер Адріану доводиться розриватися між батьками та їх новими парами (батько теж знаходить собі пасію – Бабку (рос. - стрекоза) Сушену, ще й з малолітньою дитиною). Однак він не збирається сумувати, тим більше що любов усього його життя зненацька стала ставитися до нього прихильно ("У нас із Пандорой любов! Офіційно! Вона сказала Клер Нільсон, та сказала Найджелу, а він мені"). Крім того, Адріан відкрив у собі інтелектуала ("Записався в бібліотеку. Купив "Догляд за шкірою", "Походження видів" і книжку, написану однією тіткою, від якої мама шаленіє"), почав писати вірші й розповіді й вирішів зв'язати з літературою все своє подальше життя... Нажаль, широка публіка не оцінила письменницький дар Адріана, але він упевнений - це справа часу, він ще стане супер-зіркою!
"Таємний щоденник" (який, до речі, є тільки першою книгою в серії про Адріана Моула) просто вражає першокласним англійським гумором. Відразу видно, що його автор - людина розумна й безжурна.
Письменниця в першій книзі явила світові тінейджера , що вважає себе інтелектуалом і талановитим поетом. Читачі в подробицях були ознайомлені з підлітковими проблемами, що стосуються зовнішності, взаємин з дівчатами, батьками, друзями.
2. Образ підлітка в романах Сью Таунсенд «Страждання Адріана Моула» та «Зізнання Адріана Моула»
В подальшому ми зустрічаємо Адріана на сторінках його другого щоденника «Страждання Адріана Моула».
Адріан Моул - кумир сучасної Британії - продовжує вести свій таємний щоденник. Він дорослішає, але його записки не стають нуднішими. Разнообразив життєвий досвід і пізнавши солодку гіркоту дорослого життя, Адріан відверто описує свої життєві колотнечі й сердечні катаклізми. Життя таке нелегке, коли тобі перевалило за 14 років. Особливо якщо твої батьки загрузли в стосунках зі сторонніми; тебе обвинувачують у токсикоманії; замість побачень із коханою дівчиною доводиться силою вибивати у чиновників законне грошове забезпечення; а замість уроків - приймати пологи у власної матері. Отут мимоволі станеш знедоленим інтелектуалом і почнеш писати геніальний роман [16:3]
Невідомо, яка доля чекає шедевр Адріана Моула, але книга його створювачки Сью Таунсенд стала самою, що читається не тільки в Англії, але й у всій Європі. Після виходу "Зізнань Адріана Моула" за Сью Таунсенд міцно закріпилася слава головного гумориста Англії, гідного продовжувача традицій Дж. К.Джерома й П.Вудхауза, а по усьому світу як гриби почали рости фан- клуби Адріана Моула.
В його третьому щоденнику герой суттєво не змінюється, йому й досі 14 років і живе він тим самим заклопотаним життям.
III. Образ підлітка в драмі Сьюзан Хілл «Я в замку король»
«Я в замку король» - це драма Сьюзан Хілл, яка не тільки торкає за живе, але змушує замислитися над тяжкою психологією людських стосунків. Якщо в «Таємному щоденнику Адріана Моула» можна було побачити іронічне зображення картини суспільства, то в цій драмі все трагічно. Герої драми (Едмунд Хупер та Чарльз Кіншоу) скоріше нагадують Джека та Ральфа з «Володаря мух». Тут співставляється два характера, дві особистості. Хупер – син заможного вдівця, який не бажає чужого вторгнення в свій будинок. Але батько запрошує додому гувернантку, на якій пізніше одружується. Це стало трагедією і для Хупера, і для Кіншоу (сина гувернантки), вони ненавидять один одного, адже ще до переїзду в помешкання Хуперів Чарльз, не знаючи їх, не бажав родичатися; і Едмунд, коли мати з сином підходили до будинку, кинув записку, де було сказано, що він не хотів, щоб Чарльз приїжджав[2:48].
Едмунд
– закомплексований та загадковий герой. В десять років у нього вже немає матері. Він емоційно задушений клаустрофобним оточенням Ворінгс (помешкання, де він живе) та обтяжений холодом батька. Але він сам такий самий холодний і не бажає товаришувати з Чарльзом Кіншоу, який йому постійно ніби набридає.
Біблія розповідає про гріхи батьків по відношенню до своїх синів. Іншими словами, невдачі батьків частіше всього відбивають негативні почуття на своїх дітей, традиції в родині повторюються поколіннями. Вочевидь Хупер не знає нічого ні про тепло, ні про любов, тому він і є таким критичним та негативно налаштованим. Втрата матері – це одна з причин його холоднечі. Не дивлячись на його глузування з Кіншоу, який він ніби занадто прив'язаний до своєї матері й твердження ніби татусі кращі за матерів, його марення та крики «Мамо! Мамо!» розкривають його внутрішню незахищеність, пов'язану з її відсутністю. Він позбавлений не тільки матеріально, а й емоціонально. Він не може повірити у власне ствердження, що у школі у нього багато друзів. Будинок, Ворінгс, стає заміною дому, якого в нього ніколи не було, і в цьому розумінні його ситуація схожа на ситуацію Кіншоу. Різниця полягає у їх схожості. Чарльз добрий, а Едмунд жорстокий і злий, без жодних почуттів. Він прощається зі своїм помираючим дідусем з зжатою посмішкою, жорстоко але правдиво порівнюючи його з одним з своїх дохлих нічних метеликів. Він без зусиль виставляє напоказ мовні помилки свого батька та його поведінку, коментує йог часту відсутність, а також зневажливо висловлюється щодо позиції Кіншоу в домі. Чи вони гості, щоб до них чемно ставитись, чи вони члени його родини? Але співчуття відразу закінчується, коли прибуває Кіншоу. Починаючи з першого ворожого вчинку, кидання записки, і через усю низку жорстоких і злих вчинків, заподіяних Кіншоу, тут вже Хупер
не може розглядатися як просто хлопчик, якого не розуміють.
Можна навести багато прикладів, але найголовніші такі:
1. Підкидання іграшкової ворони до спальні Чарльза
2. Прикидання щирим в присутності дорослих
3. Закриття Чарльза в Червоній Кімнати, коли Едмунд дізнався, що той боїться нічних метеликів.
4. Він бреше та звинувачує безпідставно
Він швидкий та кмітливий, й використовує увесь свій розум, щоб безжалісно випробовувати Кіншоу на слабкість. В ньому стільки садизму, що він тільки й думає, щоб звести Чарльза з розуму. Йому байдуже на наслідки, і це здригає читача після прочитання книги. Стає важко повірити в те, що діти не відчувають неприязні, що вони не піддаються жорстокості і не повністю розуміють сутність своєї поведінки [10:81].
Але не завжди Хупер найсильніший. Трапляються моменти, коли його слабкості чітко прояснюються і Кіншоу має нагоду відповісти йому взаємністю. Епізод в лісі показує, що Едмунд боїться бурі і почувається безпорадним в середовищі, яке він не може контролювати. Він починає панікувати, і на цей короткий час Кіншоу безперечно лідер. І тільки буря стихає, Хупер автоматично змінюється і використовує мертвого кролика, як засіб залякування Кіншоу, щоб стерти сліди свого нещодавнього сорому. Трапляється ще кілька випадків, де він тимчасово почувається безпомічним., чого не скажеш про Чарльза: його падіння в лісі та істерики з панічними думками, що вони ніколи не виберуться з лісу; він лякається водоспаду, перед яким він в багнюку і замастив свій одяг. Він безжалісно використовує брехню, аби повернути Кіншоу до ролі невдахи.
Можна з легкістю знайти схожості Едмунда та Чарльза з Джеком та Ральфом.
Складна особистість Хупера, у якої є підгрунття, це причина його ворожого ставлення до всього. В кінці він лицемірно піддається місіс Кіншоу, коли вона намагається заспокоїти його ( що зовсім не обов'язково), він повністю розуміє, що накоїв, і радіє з приводу смерті своєї жертви.Він є портретом злоби та жорстокості, і найстрашніше те,що він лише підліток [14:100].
Хупер такий, бо не мав любові в дитинстві, тому він змушує страждати Кіншоу. Нестача любові зробила дорослих егоїстами, сліпими, без почуттів та дурними.
Чарльз Кіншоу.
Було багато разів, коли Чарльз міг перевірити Хупера на його переляки в лісі. Але він майже повністю позбавлений агресії. Чимало дітей, особливо з багатою уявою, мають свої страхи – вони бояться темряви, комах, собак, деяких дорослих і т.д. Чарльз Кіншоу стійкий до таких страхів, але дуже невпевнений в собі, що не має жодних шансів у боротьбі з Хупером. Частина проблеми в його матері. Він чітко розуміє, що йому не вистачає близькості з нею та її здатності зрозуміти його.
Дійсно два різних підлітка зі своїми забобонами. Чарльз більш м'який, добрий, але в нього є свої фобії. Едмунд, знаючи це, не втрачає жодної можливості поглузувати з нього. Він в усіх негараздах звинувачує Чарльза і кожного разу підкладає йому свиню: він залякує його, не дає вільно спілкуватися з друзями та усюди переслідує бідолашного.
А Чарльз навпаки – знаючи про невдачі та страхи Едмунда, він від свого власного страху нічого не може йому заподіяти, навіть якщо випадає можливість [14:101].
Ця боротьба між сильним та слабким в подальшому розгорненні сюжету і призвела до загибелі слабкішого героя.
Висновки
Недарма на розгляд беруться такі твори як: «Володар мух» В. Голдінг, «Таємний щоденник Адріана Моула», «Страждання Адріана Моула», «Зізнання Адріана Моула» С. Таунсенд, «Я в замку король» С. Хілл.
Усі твори тісно переплітаються між собою за своєю тематикою і перед нами постає життя сучасних підлітків, їх переживання, проблеми, радощі та пустощі. Але разом з тим автори намагаються показати й складні аспекти цих творів та зобразити світ підлітків з поганої, жорстокої сторони, де немає місця гуманності. А у «Володарі мух» навіть проводиться так званий експеримент, де хлопців досліджують в умовах повної анти цивілізації. Тому й твори не можливо просто прочитати та забути, вони залишають або дуже позитивний («Щоденники Адріана Моула»), або дуже негативний осад (« Я у замку король»). У цих книгах образ підлітка розкривається найповніше, причому навіть кілька образів і ми можемо бачити як вони поводять себе зза певних обставин, поставлені в певні умови (чи то безлюдний острів чи звичайний будинок). Так, звичайно у підлітковому віці психіка ще до кінця не сформована, але в даних випадках підлітки прявляють її у найгостріших своїх проявах ( такі персонажі як Джек, Едмунд, Роджер). А протиставляються їм так би мовити «добрі герої» (такі як Ральф, Поросятко, Саймон, Чарльз Кіншоу, Адріан Моул). Усі ці герої взяті з різних творів, але усі вони об'єднані. Але й з іншого боку усі вони протилежні, різні. Тому й твори В. Голдінга, С. Таунсенд та С.Хілл так різняться між собою.
Список використаних джерел
1. An Anthology of English Literature XX, L., 1978, с.346
2. Evans Ifor, A Short History of English Literature, L., 1969, p.420
3. Golding W. Lord of the Flies. The Pyramid, Envoy Extraordinary, M., Progress, 1982, p.493
4. Readings from English Literature. Sokhan A.M., 1972, p.200
5. Volosova T.D., English Literature, M., 1974, p.187 6. Аникин Г.В., История английской литературы, М., 1985, с.253
7. Аникин Г.В., Михальская Н.П., История английской литературы, М., «Высшая школа», 1975, с.527
8. Аникст А.А. История английской литературы, М., 1956, с.581
9. Байлс Дж.. Беседы Уильяма Голдинга. «Иностранная литература», 1973, № 10, с. 207—214.
10. Волошина О. В. Мовні і концептуальні картини світу. — К., 2000. — С.107
11. Голдинг У. Шпиль и другие повести, М., Прогресс, 1981, с.445
12. Ивашева В.В. Литература Великобритании 20 века, М., Высшая школа, 1984, с. 486
13. «Иностранная литература», 1963, № 11, с. 456 14. Минц, Б.А. Национальная специфика произведений зарубежной литературы XIX-XX веков. - Иваново, 1988. c. 197.
15. Таунсенд С. Тайный дневник Адриана Моула, Phantom Press, 1996, с. 540
16. Таунсенд С. Страдания Адриана Моула, Phantom Press, 1998, с. 420
17. Таунсенд С. Признания Адриана Моула, Phantom Press, 1999, с. 400
15. Чамеев, Голдинг У. Собр. соч.: Повелитель мух. Наследники: Романы; Чрезвычайный посол: Повесть. - СПб., 1998. - c. 567
|
