Стиль “українське бароко” (17-18 ст.), зокрема в архітектурі
Українська архітектура й образотворче мистецтво другої половини XVII - XVIII ст. розвивалися під могутнім впливом мистецтва бароко, для якого були характерні пишність і вишуканість форм, урочистість і монументальність.
Виникнення бароко було обумовлене об'єктивними причинами, що ховалися у закономірностях громадського життя Європи 2-ї половини XVI і XVII в. Бароко був насамперед породженням соціально-політичних криз, що трясли в цей час Європу і набули особливого розмаху у 17 сторіччі. Церква й аристократія намагалися використовувати у своїх інтересах настрої, що виникали внаслідок суспільних зрушень і потрясінь. Але це лише одна з тенденцій, що характеризують світовідчування бароко.
Для стилю бароко характерно загострене відчуття суперечливості світу й одночасно — прагнення відтворювати життєві явища в їх динаміці, розвитку, переходах. Стиль бароко тяжіє до монументального зображення дійсності, до великих форм (будь то література чи архітектура). Одночасно в ньому знаходять вираження усвідомлення розгубленості і сум'яття, що викликають у багатьох представників суспільні катаклізми 16-17 ст. і зв'язана з ними криза ренесансних ідеалів і уявлень.
Стиль бароко неоднорідний і досить суперечливий. З одного боку, барочні твори мистецтва втілюють прагнення дворянства переконати у своїй перевазі і пишноті, у своїй витонченості і вибраності (преціозна поезія, галантно-героїчний роман, помпезні пам'ятники архітектури). З іншого, містять у собі спроби творчо переосмислити підсумки кризи, збагатити у світлі її історичних уроків гуманістичні уявлення про людину і дійсність. З третього, знаменували собою перехід до світської облаштованості повсякденного побуту. У стилі бароко починають створюватися міста, будинки, внутрішні інтер'єри, живопис, ікони, бароко знаходить відзвуки й у народній творчості. Разом із класицизмом це був останній глобальний стиль, що визначав світогляд цілої епохи. Іноді бароко називали спробою відновлення середньовічного цілісного світовідчування. Однак воно не вичерпується парадно-придворними, державно-апофеозними аспектами чи клерикальними, релігійно-містичними проявами. Бароко набагато ширше й змістовніше [4]. Відгомони його впливу можна простежити в сучасних модерністських, ірраціоналістичних і релятивістських мотивах і естетичних пристрастях.
Архітектура бароко служила твердженню ідей католицизму й абсолютизму, але в ній знайшли відображення прогресивні тенденції архітектури, що виявилися в плануванні міст, площ, будинків, розрахованих на маси народу. Блискучим центром барочної архітектури став католицький Рим. Джерела бароко були закладені в пізній творчості Віньоли, Палладіо й особливо Мікеланджело. Архітектори бароко не вводять нові типи будинків, але знаходять для старих типів будівель — церков, палаццо, вілл — нові конструктивні, композиційні і декоративні прийоми, що у корені змінюють форму і зміст архітектурного образу. Вони прагнуть до динамічного просторового вирішення, до трактування обсягів мальовничими масами, застосовують складні плани з перевагою криволінійних обрисів, руйнують тектонічний зв'язок між інтер'єром і фасадом будинку. Вільно використовуючи античні ордерні форми, вони підсилюють пластичність і мальовничість загального вирішення. Особлива увага приділяється розробці типу Храму, у якому вже з кінця 16 ст. наростають риси бароко. У 17 в. архітектурні форми стають ще більш динамічнішими і напруженішими [5, c.188].
Велике місце в барочній архітектурі належить палацам, гордовито-ошатним, з виступаючими флігелями-крилами, відкритими почесними дворами. Показність і велич у них сполучаються з пишнотою. Важливе значення принципи бароко мали не тільки для розвитку композиції міського і паркового ансамблю, але і для містобудування. Архітектори бароко створили планувальну систему, упорядкувавши хаотичну забудову середньовічного міста, додали вулицям прямолінійні обриси, завершивши їх площами, що у свою чергу стали об'єктами архітектурних композицій.
До України стиль бароко був завезений єзуїтами, зокрема єзуїтом-архітектором Джакомо Бріано (15856-1649) з Риму (він будував барочні церкви у Львові, Перемишлі та Сандомирі). А до нього в барочному стилі працював Себастьяно Браччі (перебудова Успенського собору у Києві, 1613).
В Україні мистецтво бароко роздвоїлося: в Західній Україні воно зберегло форми єзуїтського бароко, в Центральній та Східній Україні воно сильно модифікувалося й набрало оригінального забарвлення - т. зв. козацького бароко [11, c.288]. Різниця між цими двома галузями в основі одного стилю особливо яскраво виявляється в архітектурі 17 ст.
Другу половину 17 ст. вважають золотим віком українського мистецтва, центр якого переноситься до середньої, Наддніпрянської України. Тут утворюється своєрідний стиль, що постав із сполуки українських тринавних церков із західноєвропейською базилікою і пізніше дістав назву українського бароко [10, т.2, c.227]. Тому дослідники українських барочних споруджень користаються терміном українське, чи козацьке, бароко. Найбільшою самобутністю відрізняються барочні споруди на землях Гетьманщини і Слобідської України за часів гетьмана Івана Мазепи, який був фундатором низки пишних храмів і мецената: Братський та Микольський монастирі, церкви Всіх святих у Лаврі, собор Мгарського монастиря біля Лубен, Дім Мазепи в Чернігові, муровані будинки в Батурині тощо. Пам'ятники української барочної архітектури збереглися й у Західній Україні й у дерев'яному народному будівництві всіх українських земель.
Стиль бароко знайшов втілення в архітектурі Києва, Чернігівщини, Слобожанщини, Придніпров’я.
Справжніми шедеврами світової архітектури є українські барочні споруди - Софійський і Михайлівський Золотоверхий собори в Києві, Хрестоздвиженський у Полтаві (1709 р.), Покровський у Харкові (1689 р.), Георгіївський собор Видубицького монастиря в Києві (1696-1701 р.), церква Усіх Святих над Економічною брамою Києво-Печерської лаври (1696-1698 р.), церква Катерини в Чернігові (1716 р.), Преображенська церква у Великих Сорочинцах (1732 р.), собор св. Юра у Львові (1747-1762 р.).
Найвідоміший архітектор українського бароко - Іван Григорович-Барський. Він був вихованцем Києво-Могилянської академії. Почав займатися архітектурою наприкінці 40-х рр. XVIII ст. з будівництва міського водогону на Подолі, центральною спорудою якого став фонтан «Самсон». У 60-70-і рр. XVIII ст. Григорович-Барський був найбільш популярним київським архітектором. Без його участі не обійшлося будівництво жодного будинку на Подолі. Григорович-Барський спорудив, зокрема, церкву над брамами Кирилівського монастиря, Покровську церкву і церкву Миколи Набережного; брав участь у будівництві магістрату в Козельці, у спорудженні палаців графа Разумовського, дзвіниці Кирилівського монастиря, здійснив реставрацію Кирилівської церкви. Подальша діяльність Григоровича-Барського характеризувалася підготовкою архітектури класицизму.
Іншим видатним будівельником доби бароко був Степан Ковнір. Одна з найкращих споруд Ковніра - корпус на території Києво-Печерської лаври, названий його ім'ям.
Західноєвропейські зразки бароко переважали на Західній Україні в замках-палатах, що збереглися в руїнах (Збараж, Бережани, Підгірці), в римо-католицьких храмах (Львів, Перемишль, Камянець) та синагогах.
Іншим типом є будови, що йшли за традицією українського дерев’яного будівництва – тридільного та п’ятидільного (хрещатого) заложення із трьома і п’ятьма банями. Підклад цієї архітектури є барочний, а конструкції й обмеженістю прикрас далеко відходять від декоративних принципів надто переладованих форм бароко Заході і Сходу [11, c.249]. Це – Покровський собор у Харкові (1680), дві церкви Києво-Печерської Лаври, собор у Ромнах і будови в Сумах, Богодухові та ін.
Видатним пам'ятником дерев'яної церковної архітектури XVIII ст. є собор у Новомосковську, побудований народним майстром Якимом Погребняком.
Особливістю архітектури XVIII ст. став розвиток світського будівництва. Споруджувалися магістрати, школи, колегії, військові канцелярії, друкарні, оборонні зміцнення, палаци старшини і т.п. Облаштовувалися і прикрашалися міста. У ті часи в Україні працювало багато архітекторів-іноземців. Зокрема німець Йоган Шедель, що спорудив дзвіниці Києво-Печерської лаври і собору Св. Софії, архітектор Растреллі - автор проекту Андріївської церкви в Києві та інші.
Чудовою художньою обробкою, досконалістю форм, багатством внутрішнього оздоблення відрізнялися будинки козацької старшини, монастирські будівлі.
Нова доба архітектурного піднесення України була зв’язана з діяльністю митрополита Рафаїла Заборовського і називають її ще “добою бароко Заборовського”. До цієї доби належать твори видатного архітекта Шеделя (дзвіниці – Києво-Печерської Лаври, Софійського собору, Михайлівського монастиря); а у середині 18 ст. шириться стиль пізнього бароко – рококо.
Отже, велика мистецька культура української архітектури доби барокко, зокрема висока техніка українських майстрів, спричинилися до того, що впливи української архітектури сягали далеко за межі України. Зокрема, на Московщині чимало будов постало за українськими зразками.
Література
1. Єфремов С. Історія українського письменства. – К.:
Femina, 1995.
2. Теорія та історія світової і вітчизняної культури: Курс лекцій. – К.: Либідь, 1992.
3. Гривнина А.С. Искусство
XVII в. в Западной Европе. – М.: Искусство, 1964.
4. История зарубежного искусства: Учебник / Под ред. М.Т. Кузьминой, Н.Л. Мальцевой. – 4-е, доп. изд. – М.: Изобразительное искусство, 1984. – 504 с. – С.186-193.
5. Історія української культури / Під ред. І. Крип’якевича. – К.: Либідь, 1994.
6. Енциклопедії українознавства
. – Львів, 1993. – Т.2.
7. Українська культура
: Лекції за ред. Дмитра Антоновича. – К.: Либідь, 1993. – 592 с.
8. Из истории культуры Средних веков и Возрождения. – М.: Наука, 1976.
|
