МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Волинський Державний Технічний Університет
Кафедра історії, культури і соціології
РЕФЕРАТ
з культурології
Тема: Культура стародавньої Русі
Студент групи ІХТ-16
Виконав:
Мороз Роман Леонідович
Керівник роботи:
Щиголь Володимир Васильович
Луцьк 2010
Зміст
Введення
1. Історія виникнення давньої Русі (культура слов'янських і праслов'янських племен)
1.1 Поява слов'янських племен (II - I тисячоліття до н.е.)
1.2 Світанок слов'янської культури (X ст.. до н.е. - III ст.. н.е.) і подальше розселення слов'ян
2. Дохристиянська Русь
2.1 Історичні моменти розвитку Русі VI – X ст.
2.2 Державний лад і закони
2.3 Релігія стародавніх росів
2.4 Історичний і культурний образ Русі на рубежі першого тисячоліття
3. Київська Русь
3.1 Історичні реформи князя Володимира і подальше розвиток Київської Русі
3.2 Християнство на Русі
3.3 Держава і церква
3.4 Писемність, література, освіта
3.5 Зодчество і архітектура в Київській Русі
Висновок (Русь та інші країни)
Введення
"Звідки є пішла Руська Земля", напевно кожен хотів би дізнатися відповідь на це питання. Саме бажання більше дізнатися про цей період у розвитку Русі спонукало мене вибрати цю тему. І я вважаю, що зробив це не дарма.
Для написання цього реферату я прочитав і переглянув кілька книг з історії та культури давньої Русі. Деякі з них були зазначені в рекомендаціях. Але, на мій погляд, найбільш інформативною є все ж таки "Історія Русі", яка чомусь не ввійшла у вищезазначені рекомендації. Саме, в основному, на базі її, а також книги Рибакова "Світ історії" я написав цей реферат. Також не останнє місце в ньому зіграла книга "Запровадження християнства на Русі". Решта література використовувалася як доповнення до цих книг.
1. Історія виникнення давньої Русі (культура слов'янських і праслов'янських племен)
1.1
Поява слов'янських племен (II - I тисячоліття до н.е.)
Вважається, що слов'янські народи належать до древню індоєвропейську єдності, яке включає в себе такі народи, як німецькі, балтійські, романські, грецькі, іранські, індійські або арійські займали всю територію від Індійського океану до Атлантичного та від Льодовитого океану до Середземного моря. Центром цього масиву була територія нинішньої Малої Азії. Приблизно 4000 - 3500 років тому відбулося відділення праслов'янських племен від споріднених їм індоєвропейських, і розселення їх на північ. Слов'яни зайняли значні території на північ від Чорного моря. Із заходу на схід їх територія простягалася смугою від Одера до пониззя Дону. Жили стародавні слов'яни в невеликих селах. "Господарство велося на основі чотирьох галузей: землеробства, скотарства, рибальства та полювання" 2 (2, 3). Незважаючи на відкриття бронзи, з неї робилися лише прикраси, а знаряддя праці (сокири, ножі, серпи) до цих пір виготовлялися з каменю. Іноді бронза застосовувалася також для виготовлення доліт, необхідних у будівництві. Це неважко пояснити тим, що відкритих покладів необхідної сировини для виробництва бронзи не було, або були, але в незначній кількості.
Стародавні слов'яни вірили в переселення душ, тому, як і багато інших народів, надавали небіжчикові при похованні форму ембріона, готуючи його до наступного народженню.
1.2
Світанок слов'янської культури (X в до н.е. - III ст н.е.) і подальше розселення слов'ян
Великим поштовхом до розвитку слов'янської культури послужило відкриття на рубежі I тисячоліття до н.е. Плужного землеробства. Це дозволило стародавнім слов'янам перейти до систематичного експорту хліба через Чорне море в Грецію. Також важливу роль у цьому процесі відіграло відкриття заліза, покладами якого рясніла праслов'янська батьківщина. Існують відомості, що давньослов'янські купці подорожували на південний схід, через Каспійське море аж до Багдада. Березня Також про наших предків згадує у своїх твори батько історії Геродот (V - століття до н.е.), який як вважає Рибаков, сам подорожував по Дніпру.
Оповіді про ті далекі часи збереглися і в нашому фольклорі, це сказання про богатиря - коваля, який перемагає Змія, або запрягає його в плуг і оре на ньому величезні борозни. Мова в ньому очевидно йде про боротьбу стародавніх слов'ян з набігами кіммерійців (I тисячоліття до н.е.), і подальше використання захоплених бранців для будівництва укріплень на півдні слов'янської прабатьківщини (ці укріплення збереглися до наших днів).
У III столітті до н.е. слов'яни вже були близькі до створення власної держави, але натиск сарматських племен змусив їх розселятися далі на північний схід і відкинув їх у розвитку на кілька століть тому. Другий раз до рубежу державності слов'янські племена підійшли вже до IV століття н.е. але навала гунів (близько 375 року) знову відкинуло їх назад і викликало їх подальше розселення.
2.
Дохристиянська Русь
2.1
Історичні моменти розвитку Русі VI – X ст.
Отже, у V - VI століттях починається грандіозне розселення слов'ян з їх праслов'янської батьківщини на південь, за Дунай, на Балканський півострів, на території відвойовані у Візантійській імперії. Другим важливим подією, яке призвело до основи Російської держави, стала побудова на Дніпрі міста Києва. Київ, з надання, був побудований трьома братами Києм, Щекем, і Хорива на честь старшого брата Кия. Потрібно відзначити, що в силу свого географічного положення (Київ знаходився на шляху торгових караванів йшли по Дніпру до Візантії, і був важко досяжний для ворожих набігів) цей давньоруське місто стало центром консолідації слов'янських племен. Таким чином "Будівельник фортеці на Дніпрі ставав одним з керівників загальнослов'янської руху на Балкани" (2,3). Не дивно, що подібні походи на південь, а також безперервна боротьба зі степовиками - кочівниками призвела до створення союзу слов'янських племен названого Руссю.
Перші дані про Русь з'явилися в VI - VII столітті н.е. 4 хоч деякі тодішні джерела згадують "мужів - росів" і значно раніше (Йордан 370 роки). У ті далекі часи Русь займала наступну територію: Київ, Чернігів, річка Рось і Пороссі, Переяславль, Північна Земля, Курськ (де розташовувалися князівства: Київське, Переяславське, Чернігівське, Сіверське). Але давайте розглянемо уважніше процес його утворення. Для цього нам знадобитися знову повернутися на кілька століть назад і простежити за побутом і діяльністю племінних союзів, які згодом й утворили Російську державу.
V століття у слов'янських племен, що утворили Російську державу, протікав як період військової демократії. Великі виробничі та родові колективи замінялися територіальними або сусідськими громадами (об'єднували в собі малі індивідуальні сім'ї). Закони в той період у них були суворі, так наприклад мати мала право убити новонароджену дочку, якщо сім'я ставала надто великий, або діти мали право вбити своїх старих батьків, якщо ті постарів не приносили користь сім'ї. Але, не дивлячись на це слов'янин ідучи з будинку залишав їжу на столі а двері відкритими, щоб мандрівник міг поїсти і відпочити. В цей же час з'являються і зміцнюються такі цікаві освіти як дружини - об'єднання вільних воїнів професіоналів поклялися у вірності князю на полі брані. Цей процес стимулюють численні набіги степовиків і кочівників. Поступово князь - голова такої дружини - спираючись на неї зосереджує у своїх руках владу і починає ігнорувати деякі закони і звичаї. Князі також укладали між собою різні союзи, або вибирали головного князя - командира над іншими. Це було однією з передумов створення єдиної держави. Також у цей період йде будівництво міст. Спочатку будувалися так звані городища - притулку, куди під час ворожих набігів стікалися навколишні жителі, в мирний час такі міста зазвичай пустували. Незабаром у цих містечках стали селитися князі з дружинами, а їм були потрібні одяг, зброю, продукти харчування та багато іншого. Так біля міст поступово почали утворюватися посад, місця де проживали різні купці і ремісники. Це також стало поштовхом для появи єдиної держави. Але взагалі Росичі жили дуже бідно. Одяг їх складалася зі шкір або грубого полотна, знарядь праці було мало, а жили слов'яни в основному в земляках та норах. І тому утворення єдиної держави, і відповідно посилення торгівлі було дуже корисно для них.
Але давайте повернемося до появи Русі. Першим Руським князем за переказами був варяг Рюрик. Його з братами Синеус і Трувор 5 запросили на Русь князювати. Спочатку Рюрик збудував місто Новгород і оселився в ньому, але потім переїхав до стольного Київ. Так повністю завершилося освіта російської держави. З цього моменту Русь починає швидко розвиватися, російські купці все частіше навідуються в інші країни. За цим з цим часом пов'язано появу в російській мові таких споконвічно не російських слів, як сокира (в українській мові сокира) або собака (в українській мові пес). Також руські князі розгортають активну компанію з оборони від кочівників і завоюванню земель Візантії. Таке життя на Русі тривало досить довго, до тих пір, поки до влади в кінці X століття не прийшов князь Володимир.
2.2
Державний лад і закони
Отже, на чолі Російської держави VI - X століть стояв головний Князь, який проживав у тодішній столиці Києві. Головному князеві підпорядковувалися прості князі стояли на чолі своїх наділів або князівств. Реально другим за верховенства був князь новгородський, тому головний князь намагався посадити туди свого старшого сина. Кожен князь мав своє військо, дружину. Природно, що і воїнів і самих князів потрібно було чимось годувати. Так князь з дружиною могучою періодично об'їжджав слов'янські землі і збирав полюддя. Згодом частина зібраного з'їдати, а частина відправлялася за кордон (полюддя тривало приблизно з VIII до XI століття). Єдиного законодавства на Русі не було аж до князя Володимира, який видав першу єдине російське законодавство Руську Правду. Зазвичай суд вершили князі за своїм розуміли і за стародавніми звичаями. Але були люди, які могли вказати навіть великому князеві - це служителі слов'янських язичницьких богів. Якщо такий служитель говорив, кого і коли потрібно, наприклад, принести в жертву богам, ніхто не смів його не послухатися. 6 Тож ми перейшли до наступної теми - язичництву стародавньої Русі.
2.3
Релігія стародавніх росів
"У культурі древніх слов'ян центральне місце займала язичницька релігія" (1, 2). Вона проявлялася у фольклорі (райське дерево Вирій, дуб, береза), в мотивах північній вишивки, в скульптурі, в архітектурі (ковзани на дахах будинків), в вузликової писемності слов'ян. Язичництво - це перш за все форма освоєння людиною природи, говорить у своїй статті Чернишова і я з нею згоден. Вона ж виділяє три етапи в розвитку язичницької культури на Русі (цитати були взяті у книжника XII століття):
спочатку слов'яни "клали треби упирям і Берегині"
потім "почали трапезу ставити Роду і породіллям"
почали поклонятися "проклятому Перуна і Хорса і мокша і льних"
Давайте коротко розглянемо цих богів, їх функції та призначення в язичницькій культурі древніх слов'ян.
Упирі - злі духи (вампіри, перевертні, ожилі мертвяки), підстерігають і нападають на людей по ночах, смокчуть у них кров і заподіюють інші неприємності.
Берегиня - добрі духи, що допомагають людям та провідні постійну боротьбу зі злими духами.
Треба відзначити, що культ служіння добрим і злим духам з'явився ще в епоху кам'яного віку.
Рід і Породіллі - божества родючості (поява подібних божеств говорить про перехід давніх слов'ян від кочового життя до осілого). Рід - творець всесвіту, повелитель дощів, неба, вогню і підземного царства. Разом з ним 2 породіллі - богині родючості. Кожен рік 9 вересня відзначалося свято День Рода і Породілей (свято врожаю). У Роду були помічники Ярило і Купала. Ярило - молодий юнак на білому коні, бог весни. Купала - "плодотворящее божество літа", свято відзначалося 24 червня.
Час минав, і на зміну старим богам приходили нові:
Сварог - володар неба і всесвіту.
Сварожич (син Сварога) - бог вогню, покровитель ковалів і ковальської справи.
Волос (Велес) - покровитель худоби і скотарів, свято відзначалося на початку січня (2 і 6 числа). До свята випікали печива у вигляді звірів і надягали звірині маски і шкури. Треба відзначити, що незважаючи на гадану незначність Велес був одним з центральних богів у слов'ян (наприклад руські князі клялися його ім'ям).
Перун - спочатку повелитель грому і блискавок, покровитель воїнів, а потім і головний бог (те, що головним божеством став бог воїнів говорить про те, хто приходить до влади в стародавній Русі). Свято його відзначався 20 липня. Щочетверга вважався його днем, з цього всі роботи намагалися починати в четвер.
Але перелічені язичницькі боги аж ніяк не всі існуючі в той час на Русі, а тим більше у слов'ян. Практично кожне плем'я поклонялася своїм богам, або підносило одних над іншими. Таке разновір’я тривало аж до приходу до влади князя Володимира. Він, у 980 році, захопивши Київ, провів свою релігійну реформу, піднявши над іншими язичницькими богами шістьох: Перуна, Сімогола (крилатий пес, що охороняє посіви), Джадьбога (Син Сварога уособлює сонце), Стрибога (бог вітру, бурі, урагану), мокші (покровителька жінок і рукоділля) і Хорса (божество у вигляді білого коня).
Але Русь не прийняла цієї реформи, не дивлячись на те, що в столиці щороку проходили пишні свята на честь цих богів, і п'ятьом з них були поставлені величезні ідоли біля града Києва, поза столицею люди продовжували молитися своїм богам. Русі потрібна була єдина релігія, і князь Володимир зупинив свій вибір на візантійському православ'ї. Отже, в 988 році князь Володимир хрестив Русь візантійським хрестом.
2.4
Історичний і культурний образ Русі
на рубежі першого тисячоліття
Підіб'ємо підсумок, з яким - ж багажем підійшла стародавня Русь до другого етапу свого розвитку - Київської Русі. Отже, Руська держава, що утворилися в VI - VII століттях зі слов'янських племен (Полян, кривичі і інших) проживали на території від Чорного моря і Дніпра, до Балтійського моря і верхів'я Волги, стало швидко рости і розвиватися. Швидко збільшувалася кількість міст, а також населення в них. Як наслідок цих процесів збільшувалася полюддя, а також процвітала торгівля. Руські купці активно відвідували культурні країни, і як наслідок на Русь почали проникати елементи іноземної культури (не тільки одяг або прикраси, але і слова, писемність, а згодом й християнство). Посилювалися процеси розшарування суспільства, все більше виділялися купці, державні чиновники, армія. Ця верхівка отримувала якісь свої особливі пільги. А в самому низу йшли процеси інтеграції. Маленькі племена (а також племена, які приєднувалися до Русі) асимілювалися рештою, при цьому відбувалося утворення єдиної руської народності і культури. Отже, до X століття практично все було готово до утворення з "союзу племен" єдиного, повноцінного держави Київської Русі.
3.
Київська Русь
3.1
Історичні реформи князя Володимира і подальший розвиток Київської Русі
Прихід до влади князя Володимира на Русі ознаменував собою новий етап у розвитку держави. Проведені ним реформи навіки змінили обличчя тодішньої Русі. Як я вже говорив, коли вони прийшли до влади в 980 році, Володимир проводить релігійну реформу, прагнучи об'єднати племена, що складали тоді Російська держава. Ця реформа не отримала народної підтримки і тому фактично провалилася. Тоді у виборі релігії Володимир зупинився на християнстві. Цей вибір мав кілька плюсів для Русі: по-перше дозволяв об'єднати різношерсте населення під одним релігією, а в других дозволяв укласти вигідний договір з Візантією. Отже, 988 року князь Володимир таємно приймає хрещення, 1 серпня 990 року відбувається хрещення киян, а вже 8 / 9 вересня того ж року хрестять мешканців непокірного Новгорода. Але це далеко не всі реформи князя Володимира, не менш важливою його заслугою було створення першої Руського збірника законів Руської Правди. Ця збірка по-перше скасовував і забороняла деякі старі закони і звичаї такі, як: кровна помста, багатоженство, людські жертвоприношення, спалювання дружин з мертвими чоловіками. Наступні князі також реформували і доповнювали законодавство, причому слід зауважити, що руські закони не копіювали сліпо Візантійські. Так у російських законах не було такого покарання, як смертна кара або членоушкодження, замість них були введені штрафи. Також потрібно зауважити, що саме за Володимира з'явилася писемність на Русі. Але такий образ міцної і сильної держави Київська Русь зберігала не довго, вже в XII столітті з'являються ознаки феодальної роздробленості. Можливо, саме це і стало причиною падіння великої Русі під натиском татаромонголов.
3.2
Християнство на Русі
З'явившись на Русі наприкінці X століття, християнство починає свій швидкий підйом. Будуються собори і церкви. Незважаючи на те, що християнство прийшло до нас з Візантії, його канони не залишаються незмінними, відбувається як би інтеграція між язичництвом і християнством. Це робить нову релігію самобутньою, Руське християнство обзаводиться своїми законами та обрядами, несхожими на Візантійські. Церква поступово ставати основним інститутом феодальної культури давньої Русі. Отже, перший крок до створення християнської релігії на Русі був зроблений за князя Володимира. А другий не менш важливий за князя Ярослава в 1051 році. До цього часу Руськими митрополитами були виключно намісники з Візантії, і Руська церква підпорядковувалася їй. При Ярославі Мудрому вперше Руським митрополитом був поставлений руський священик Іларіон. З цього моменту церква на Русі стала повністю незалежною. Але, незважаючи на такий потужний прогрес церкви не вдалося повністю змінити стародавні традиції. Як говорить у своїй статті Рябова З.А.: "Світ культури Київської Русі був світом традицій, обрядів, канонів спочатку язичницьких, потім православних" (1,58) 1. За цим, не дивлячись на заборони церкви, на Русі відбувалися різні язичницькі свята (це явище сусідства двох культур отримало назву "культурний дуалізм"), такі, як вигнання зими і старого року. Сміх був магічним символом примноження людського роду і врожаю, звідси і пішла "сміхова культура" давньої Русі. Таким ось змішанням двох культур, двох релігій: язичницької давньослов'янської і Візантійської православної, залишається християнство на Русі до сих пір.
3.3
Держава і церква
Під взаємовідносини держави і церкви в Київській Русі можна виділити два періоди:
Перший період (X - XI ст). Формою грошового забезпечення церкви була грошова десятина - "відрахування на користь церкви від данини та інших надходжень на княжий двір". Власної землі у церкви не було. Церква виконувала деякі судові функції (шлюби і т.д.).
Другий період (XI - XIII ст). Цей період відзначений появою і різким збільшенням церковної земельної власності. Церковна десятина перетворюється "з частки централізованої державної ренти в особливу подать, яку церковні організації стали збирати самі через своїх чиновників - десятників" (3,126).
Офіційна дата виникнення руської метрополії - 1037 (закладка Софійського собору в Києві), але є дані, що перша Руська церква була заснована в 970 - 997 г (імовірно в 995г). З самого свого виникнення Руська церква стає самобутньою, так централізована система її єпископій повторювала систему підпорядкування давньоруських князівств Києву, тоді, як у Візантії не було подібної централізації. Із зростанням церкви зростали її державні функції, так їй було доручено контроль над системою мір і ваг. Також церква поступово починає втручатися і в політичне життя країни: "церква і її діячі на Русі в політичних питаннях не відстоювали або захищали яку або свою, особливу лінію, але підтримували одну зі сторін у суперечці" (3,4). Звідси можна зробити висновок, що церква в Київській Русі відігравала велику роль у державному житті.
3.4 Писемність, література, освіта
60е роки IX століття - час створення Руської писемності, вважається, що її творцями були Моравські брати (Кирило і Мефодій) 2. Першим етапом руської літератури був переклад Святого Письма, тлумачень до нього, а також житія святих та іншої церковної літератури. Пізніше з'явилися і нові жанри, такі як: літопис, житіє, повчання повість. Давайте коротко розглянемо деякі з них. Літопис - епічне оповідання, що розповідає про якийсь історичному періоді. Але треба відзначити, що в російських літописах були деякі особливості: по-перше літописні оповіді про події минулих до XI століття грунтуються лише на фольклорному матеріалі; у других висвітлення подій викликає сумнів, оскільки будь-який літописець висвітлював події в кращому світлі для свого князя, і, нарешті, в третіх - літопису часто піддавалися корекції з приходом нового правителя. Житіє - жанр, що описує життя святих людей. У цих творах добре проглядається життя простих ченців і простих людей взагалі 3. Велике місце займала повчально - побутова література така, як притчі й інші повчання. Але були також і наукові праці, так у XIIв (1136г) був написаний працю, що містить обчислення всіх високосних років, пасок, церковних свят і т.д. називався він "Вчення ним же ведаті людині числа всіх років" . Але незважаючи на таке розмаїття "давньоруську літературу можна розглядати, як літературу однієї теми і одного сюжету. Цей сюжет - світова історія, ця тема - сенс людського життя "(1,70). Подібну спрямованість основних жанрів (головна спрямованість - епос) можна пояснити тим, що в Київській Русі основними замовниками книг залишалися Князі.
Освіта на Русі в той час мало те саме коріння, що і література. Школи влаштовувалися при монастирях, вчителями були представники нижчого духовенства (диякони, дяки). Також існують свідчення про те, що в 1086 році сестра Мономаха влаштувала у Києві школу і для дівчат при одному з монастирів. Про те, що викладали в таких школах, ми можемо судити з зошитів новгородських учнів, що потрапили до рук археологів. Ці зошити датовані 1263 роком. Отже, учні XIII століття проходили комерційну кореспонденцію, цифри, вчили основні молитви. Вищим навчальним закладом того часу вважався Києво-Печерський монастир. З цього монастиря виходили церковні ієрархи (ігумени монастирів, єпископи, митрополити), які повинні були пройти курс богослов'я, вивчити грецьку мову, знати церковну літературу, навчитися красномовству. Уявлення про тодішньому рівні знань можуть дати енциклопедії XI століття - Ізборники 1073 та 1076 років, в яких вміщено статті з граматики, філософії та інших дисциплін. Можливо навіть, що деякі російські люди вчилися в закордонних університетах 5.
3.5
Зодчество і архітектура в Київській Русі
Архітектура часів Київської Русі мала ряд особливостей пов'язаних в основному з соціальним ладом. Давайте у загальних рисах розглянемо планування стародавнього Києва: на вершині пагорба стояв кам'яний княжий будинок, біля нього містилися в основному дерев'яні будинки чиновників, купців та інших багатих людей, нижче ж містилися будинки решти населення в основному землянки. Чи треба говорити, що в останніх була відсутня архітектура як така. Справжніми носіями кращих традицій архітектури і зодчества на Русі завжди були храми. Давайте ж на них і зупинимо наш погляд.
Не дивлячись на те, що разом з християнством на Русь повинні був прийти і церковні будівлі, в образі руського храму "втрачено всяку подобу грецького архітектурного стилю: весь вигляд храму - чисто руський, зокрема, його загострені голови, - все завершення фасаду прийняло визначено цибулину форму "(4). На Русі було досить багато різних архітектурних стилів використовуються при будівництві храмів. Основним був хрестово-купольний стиль, давайте детальніше зупинимося на ньому. хрестово-купольний храм прямокутної форми, чотирма або більше стовпами його інтер'єр ділитися на поздовжні (схід - захід) частини - нефи (3, 5 або більше). Чотири центральних стовпа з'єднувалися арками, що підтримують через вітрила барабан купола. Всі центральний простір храму, при вигляді зверху утворює хрест (звідси й назва). У східній частині інтер'єру розміщуються вівтарні приміщення (піднесений жертівника) - аспіди, півколами виступаючі на зовнішній стороні. Тут відбувається богослужіння, і перебувати головна святиня - престол, на якому, як вважають віруючі, присутній сам господь. Пізніше, в кінці XII століття стали з'являтися башнеподібні храми (Спаська церква ефрасінського монастиря в Полоцьку). Як ми бачимо "відмінною рисою мистецтва домонгольської Русі є монументальність форм" (1,4).
Висновок (Русь та інші країни)
Починаючи з найдавніших часів слов'янські народи шукали шляхи до об'єднання. Кілька разів їх культурний рівень піднімався до створення єдиної держави, і кожного разу нашестя кочових племен відкидали їх на віки у своєму розвитку. Нарешті в VI столітті їм вдалося об'єднатися в єдину Руську державу. Вже тоді Русь була досить розвиненою країною, вже були міста, ремесло активно розвивалася, купці з товаром ходили в далекі країни, і судячи з розмірів схованок з грецькими та візантійськими монетами знайдених на території стародавньої Русі, торгівля йшла досить жваво. Новий крок у своєму культурному розвитку Русь робить в кінці X, на початку XI століть. З'являється спільна релігія, писемність, з'являються школи, вводитися єдине право. Уже в цей час Русь не відстає від інших країн. Відбувається розквіт культури і мистецтва. Змусивши рахуватися з собою навіть могутню Візантію, Київська Русь стає однією з провідних країн тогочасного світу. Але це положення порушують міжусобиці між руськими князями. І, врешті-решт, це призводить до занепаду та подальшого татаро-монгольського ярма.
Список використовуваної літератури
1.Історія культури Русі. Курс лекцій для негуманітарних спеціальностей. -К. "Знання" 2003р.
2.Рибаков Б.А. Світ Історії. Початкові століття російської історії. -К. "Молода гвардія". 2007р.
3.Запровадження християнства на Русі / Ін-т філософії. -К. "Думка". 2007р.
4.Князь Трубецькой Євген Три нариси про російську ікону. Новосибірськ "Сибір XXI століття". 2008р.
|
