План
Вступ.
1. Освіта
2. Наука, наукові вчення
3. Література в ХІVна початку ХV ст.
4. Література в кінці ХV – ХVІ ст.
Вступ
Польська культура бере свій початок з періоду формування слов’янської спільності, коли в умовах великого переселення народів (V–VII ст.) на мовній і територіальній основі відбувався поділ слов’ян на три відгалуження: західне, східне і південне. У західних слов’ян, в свою чергу, відбувалися процеси мовного поділу, створення ранніх феодальних держав.
Новий суспільний лад, що сформувався в Польщі у VIII–IXст., знайшов своє відображення в організації загально-польської держави та в дальшому розвитку культури. Важливим елементом було будівництво городищ, навколо яких осідало населення і починало займатися різними ремеслами.
З прийняттям християнства в Польщі з’явилась латинська писемність, привілейована верхівка дістала можливість встановлювати контакти з іншими країнами. Проте офіційна латинська мова гальмувала виникнення писемності польською мовою, а знищення католицькою церквою пам’яток язичеської народної творчості підривало розвиток польської культури, негативно позначалося на розвиткові культурних зв’язків із спорідненими сусідніми слов’янськими народами.
У період формування ранньофеодальної монархії створювались польська народність, загальна польська єдність, загальна польська мова. Географічне і політичне ядро жителів країни, розташованої по середній Варті, яку називали «землею полян» – Польщею, поступово поширилось на сусідні польські племена. Вже до кінця Xст. на землях між Одрою і Західним Бугом зростає почуття внутрішньої єдності. Цю територію в іноземних джерелах та тих, що виникли на польських землях, почали називати Польщею, а її мешканців – поляками, що було важливим елементом у тривалому процесі визрівання єдності – як народної, так і державної.
Політичне об'єднання польських земель і зміцнення між ними економічних зв’язків створили базу для подальшого розвитку польської культури. Продовжувався процес формування і розвитку мови польської народності. Зокрема, серйозні зміни відбувалася у фонетиці польської мови. Зберігши ще до початку XIV ст. розходження між довгими і короткими голосними поступово зникало. Усе більш удосконалювався граматичний лад польської мови. Вироблялася й усе більш уточнювалася система відмінювання іменників, руйнувалися і зникали древні форми простих минулих часів аориста й імперфекта, великі зміни пережили і досягли сучасного виду форми складного минулих (перфект) і т.д. Істотно збагатився словниковий склад польської мови. Життя пліч-о-пліч з німцями-колоністами викликала постійний приплив німецьких запозичень. Запозичалися не тільки цілі слова, але й окремі суфікси. Однак і ті й інші піддавалися такій ґрунтовній переробці на основі законів польської фонетики, що найчастіше утрачали всяку подібність зі своїм німецьким оригіналом. Цей приплив германізмів ослабшав і припинився, мабуть, до половини XV ст., коли підсилився процес полонізації німецького елемента в містах. Багато слів сприйняла у цей час польська мова з чеської мови завдяки оживленим культурним зносинам і головним чином через писемність, тому що багато здобутків польської писемності XIV–XV ст. являють собою переклад з чеських оригіналів. Звичайно, поповнення словникового складу відбувалося аж ніяк не тільки за рахунок запозичень. Розвиток ремесла і торгівлі, соціальні зрушення, розвиток продуктивних сил викликали до життя нові терміни, чи переосмислювання відмирання старих слів.
1
. Освіта
Перші школи при кафедральних костьолах існували вже в XIст. і спочатку були призначені для підготовки духівництва. На початку XIIст. набула популярності бібліотека Краківського кафедрального собору, яка перебувала на рівні наукових центрів європейських країн того часу.
До середини ХІІІ ст. програма навчання в кафедральних і колегіатських школах включала в себе тривіум – граматику, діалектику, риторику. У 1267 році у вроцлавській, 1302 р. в познанській кафедральних школах почали викладати предмети другого, вищого освітнього рівня, що становили квадривіум – музику, арифметику, геометрію, астрономію. Разом тривіум і квадривіум охоплювали так званих сім вільних мистецтв. Не виключено, що елементів квадривіумі з останньої чверті ХІІІ століття навчали і в ряді інших кафедральних шкіл та в окремих колегіатських школах. Таке часткове викладання його могло мати місце в цих типах шкіл до середини ХІІІ ст. Приходські школи працювали за елементарною програмою, яка зводилась до вивчення латинської мови, катехізису, можливо, церковного співу.
Викладання, як і в часи Давньопольської держави, велося переважно латинською мовою. Поступово керівництво церкви почало звертати увагу на необхідність належного знання педагогами польської мови з метою її використання в навчальному процесі. Так, провінційний синод у Ленчиці 1257 р. який проходив під головуванням архієпископа, виносячи рішення про відкриття приходських шкіл, заборонив приймати вчителями німців, «Оскільки вони не володіють достатньо польською мовою і не можуть пояснювати польською мовою латинських авторів». А провінційний синод 1285 р. постановив, що ректорами кафедральних шкіл можуть бути тільки ті, хто добре знає польську мову і вміє викладати нею. Дехто з поляків продовжували своє навчання в італійських і в Паризькому університетах, деякі з них здобувати там ступінь магістра вільних мистецтв.
У ХІУ – ХУ ст. за характером і структурою шкільна освіта не відрізнялася від шкільної освіти доби роздробленості. Новим було хіба що те, що в кафедральних школах викладались елементи філософії і канонічного права. У ХУ ст. при деяких монастирях існували також елементарні школи для дівчат. За неповними підрахунками, на початку ХУ ст. у Польщі було 253 школи, з яких кафедральних – 16, колегіатських – 30, монастирських – 37, приходських – 170. Наприкінці ХУ ст. тільки приходських шкіл налічувалося близько 300. У той час міста і містечка мали, як пралило, приходські школи, у деяких з них було цих шкіл по кілька, наприклад, у Кракові – шість. Важливішими за програмою навчання і рівнем викладання залишалися кафедральні і колегіатські школи. Завданням їх було готувати кадри нижчого духовенства.
Першими писемними творами були житія святих, хроніка Галла Аноніма (з трьох книг), в якій події з історії Польщі доведено до 1113 р. Це перший історичний та літературний твір Польщі. Видатним хроністом ХІІ ст. був Вінценти Кадлубек. Ця перша хроніка, написана поляком, містить виклад подій з історії Польщі з найдавніших часів до 1202 р. Вона користувалась великою популярністю, її знайшли в кількох десятках рукописних примірників. У школах, очевидно, ця хроніка відігравала роль підручника. У XIIIст. з’являється література польською мовою, яка стала основою польської писемності. До цього часу належать перші рядки «Богородиці» – урочистої пісні польською мовою, яка відігравала роль польського гімну. З цією піснею польське військо йшло у бій під Грюнвальдом (1410 р.).
Великою культурною подією станової монархії було відкриття в 1364 р. Краківського університету, другого у Центральній і Східній Європі після Празького. Його відкриття було пов’язано з широкою законодавчою діяльністю Казиміра III, з потребою в юридичних кадрах. Університет мав три факультети: юридичний (8 кафедр з 11), медичний та факультет вільних «наук». Наприкінці століття університет занепадає, а з 1400 р. його робота (вже як Краківської академії) відновлюється Владиславом Ягелло. Додатково було відкрито богословський факультет.
Краківський університет став центром освіти і національної науки. Крім поляків, в ньому навчалося чимало угорців, німців, чехів, литовців, українців. У XVст. він стає центром розвитку філософії, в ньому були представлені всі основні течії пізньої схоластики, зародилися антисхоластичні ідеї. Тут почали свою діяльність і перші гуманісти. Серед професорів Краківського університету були переконані гусити. Прогресивні ідеї знаходили прихильників і серед тих діячів польської культури і науки, які відкрито не пристали до гусизму. Одним з них був ректор Краківського університету Павел Владковиц, який на Константському соборі виступив на захист Гуса.
Університет брав активну участь у політичному житті країни. Жоден з частих у XV ст. конфліктів, жоден із соборів, власне кажучи міжнародних церковно-політичних конгресів, не обходився без участі професорів Краківського університету, що виступали на них як дипломатичних представників Польської держави, що відстоювала інтереси Польщі.
Видатним публіцистом другої половини XV ст., що співчував гуситським ідеям, був Ян Остророг – виразник передових ідей раннього етапу формування польської національної самосвідомості. В цей час Краківська академія стає міжнародним центром вивчення астрономії, на перше місце висуваються точні науки. Початок Краківської астрономічної школи пов’язаний з іменем Марціна Круля з Журавиців у 1491–1495 рр., тут вчився Миколай Коперник. Поряд з астрономією та математикою тут швидко розвивалась і географія.
Вихованцем Краківського університету був і Ян Другош (1415–1480), наукова праця якого «Історія Польщі» (12 книг, які охоплювали події від стародавніх часів до 1480 р.) являє собою вершину польської середньовічної історіографії. Велике місце в цій праці займає опис Грюнвальдської битви.
В XIVст. у Польщу із Західної Європи почали ввозити папір, більш дешевий і зручний матеріал порівняно з пергаментом. Це сприяло поширенню писемності латинською мовою – духовної та світської. Поряд з феодально-церковною літературою, покликаною зміцнювати становище панівного класу, в народних масах були популярними народна історична польська пісня, а також культові співи, які брали початок ще з язичества.
Успіхи в розвитку мови, освіти та науки знайшли відображення в розвитку польської літератури XVст. Література релігійного змісту поступається перед світською писемністю, з’являються перші публіцистичні твори, починає розвиватися поезія.
Серед творів світського характеру, написаних латинською мовою, значне місце займають хроніки. Так, у другій половині XIVст. невідомим автором була складена Хроніка Великопольська, «Хроніка князів польських» викладає історію Сілезії до 1386 р. як невід'ємної частини Польщі, створювались хроніки, присвячені, життю і діяльності польських королів, окремих представників панівного класу.
Визначними пам'ятками юридичної думки XIVст. були Вісліцький і Петрковський статути. Написані латинською мовою, вони відображали і відстоювали класові інтереси польських феодалів, сприяли зміцненню їхньої влади над феодально-залежним селянством.
2. Наука, наукові вчення
Великих успіхів досягла в XV ст. польська наука в області математики й астрономії. Марцин Круль із Журавиці, його учень Марцин Билиця з Олькуша і ряд інших учених своїми працями здобували славу молодому Краківському університету на батьківщині і за кордоном. В другій половині XV ст. особливо прославився своїми роботами в області астрономії Войцех із Брудзева, учитель геніального Миколи Коперника.
До цього часу, відносяться перші праці по природничих науках: великий каталог польської флори і фауни і словник польських термінів для позначення рослин, складені Яном Станком, одним з видатних ботаніків середньовічної Європи.
На початку XV ст. у Польщу проникнуло вчення Яна Гуса. Праці Гуса стали відомі в Польщі ще при його житті і жадібно читалися. На території Польщі з проповіддю гусизму виступав ближній сподвижник і друг Гуса Ієронім Празький. Серед професорів Краківського університету були чехи, переконані гусити – Маврицій Рвачка і Генрик Чех. Одним з активних послідовників Гуса був поляк професор Краківського університету Анджей Галка з Добчина. У піснях, написаних польською мовою які являються одними з кращих літературних творів цього часу, він вихваляв Виклефа, англійського реформатора, вчення якого було використано Гусом, нападав на католицьке духівництво з папою на чолі, що служить антихристу, обманює народ і ховає від нього істину, що укладена в вченні Виклефа.
Католицька церква, на чолі якої стояв краківський єпископ Збигнев Олесніцький, вела запеклу боротьбу з усіма проявами гусизму. Їй удалося домогтися осуду ряду його прихильників. Але вона вже не могла цілком відновити безмежний авторитет, яким користалася католицька ієрархія і, зокрема, її глава – римський папа.
Прогресивні ідеї боротьби проти зловживань папської курії знаходили прихильників і серед не примкнулих відкрито до гусизму діячів польської культури. Одним з найвизначніших їхніх представників був ректор Краківського університету Павло Влодковиц, здобутки якого зіграли велику роль у виникненні польського гуманізму. Патріотичні й антиклерикальні погляди Влодковица були розвиті в другій половині XV ст. видатним публіцистом Яном Гостророгом, що співчував гуситським ідеям. Гостророг відстоював програму об’єднання польських земель і був виразником раннього етапу формування польської національної самосвідомості.
Серед діячів польської культури середини XV ст. виділяється також професор Краківського університету Ян з Людзиска. Селянин по походженню, він рішуче виступав у захист пригнобленого й експлуатованого селянства. Ці почуття Ян з Людзиска виразив і в привітальній промові, що він говорив від імені університету при зустрічі в його стінах молодого короля Казимира Ягеллончика. Спрямована проти реакційних великих феодалів, перейнята патріотичним підйомом, промова Яна з Людзиска являє собою один з найсвітліших пам’ятників передової польської суспільної думки того часу. Усі ці успіхи в розвитку освіти, мови і науки знаходили висвітлення й у розвитку польської літератури, правда, література XIV ст. ще мало відрізняється від літератури попереднього періоду. Тут така ж бідність жанрів, та ж перевага здобутків релігійного характеру.
Серед добутків світського змісту, написаних латинською мовою, велике місце займають хроніки. Це – хроніка Великопольська невідомого автора, складена в другій половині XIV ст., так звана «хроніка Дзежви», хроніка князів польських, доведена до 1386 р. Що викладає історію Селезії. Автор останньої хроніки, Петро з Бичіни, розглядає Сілезію як невід’ємну частину Польщі.
Особливої уваги заслуговує хроніка, написана Янком з Чарнкова. Її автор, духовний, по походженню міщанин, займав впливове положення при дворі Казимира ІІІ, а після його смерті стояв в опозиції до Людовика Угорського. Хроніка охоплює період правління Людовика. Гострий полемічний тон автора стосовно політичних супротивників відрізняє хроніку Янка з Чарнкова від мнимої безпристрасності інших його сучасників хроністів. Серед здобутків політичного характеру виділяється також присвячена відомим подіям 1311–1312 р. пісня про війта Альберті, авторство якої приписується єпископу познанському Янові з Кемпи, автору декількох пісень релігійного змісту.
3. Література в ХІ
V
на початку Х
V
ст.
Література польською мовою представлена в XIV ст. винятково здобутками релігійного змісту. Це – так званий Флорианський псалтир, що є перекладом з чеського оригіналу і уривки життя св. Блажея. От і усе, що дійшло до нас з літератури XIV ст. польською мовою, якщо не вважати численних описаних у латинських судових книгах текстів показань свідків, присяг по різних справах – найдорощого для мовознавця-полоніста пам’ятника живої розмовної мови XIV ст.
Найбільші пам’ятники юридичної думки епохи Казимира III – Віслицкий і Петрковский статути, мова про які вже йшла вище, були написані на латині.
У XV ст. література релігійного змісту починає поступатися місцем писемності світській, з’являються перші публіцистичні праці, розвивається поезія. Латинська мова також переважає в літературі, але і польська мова завойовує собі поступово усе біьші права. Це – результат швидкого росту польського міського населення, результат прилучення до культури широких шарів шляхти, що зміцніла економічно і завойовує політичні позиції. Видатною науковою працею цього часу була «Історія Польщі» Яна Длугоша. Ян Длугош (1415–1480) – краківський канонік, вихованець Краківського університету і секретар єпископа Олесницького, що не розділяв, однак, антинаціональних поглядів останнього. Видатний політичний діяч своєї епохи, він брав активну участь у житті держави, брав участь у дипломатичних переговорах Польщі з Орденом і т.д. По роду обов’язків Длугошу довелося багато подорожувати, що розширило його кругозір і збагатило його бібліотеку великою кількістю рукописів, привезених головним чином з Італії. Длугош сприйняв у гуманістів любов до класичних авторів і класичної латині, якою він володів у досконалості, але світогляд його залишався типово середньовічним, зокрема, авторитет церкви, перевага духовної влади над світською для нього завжди були незаперечні. Це цілком відбилося і на його «Історії Польщі», що тому і не задовольняла його молодших сучасників – польських гуманістів. «Історія Польщі» Длугоша – капітальна праця в 3 томах (12 книгах), що охоплює події з найдавніших часів до 1480 р. Заснована на ретельному вивченні джерел місцевих і іноземних, у тому числі російських літописів, для чого під кінець життя
Длугош спеціально вивчив російську мову, «Історія» Длугоша є вершиною середньовічної Польської історіографії. Книги Длугоша перейняті гарячою любов’ю до батьківщини і вірою у велике майбутнє Польщі. Длугош ніколи не втрачав надії на те, що прийде година, коли західні землі знову з з’єднаються з Польщею. Відзначаючи у своїй історії під 1322 р. утрату Сілезії, він виражає відразу тверду впевненість у тім, що «Вроцлав по милості божій коли-небудь з’єднається з королівством».
У XV ст. широко розвивається поезія латинською мовою, як духовна, так світська. Писалися релігійні пісні і гімни на честь святих, а поруч з ними – панегірики на честь сильних світу цього і надгробні епітафії. Збереглася епітафія Владиславу Ягайлу, написана Гжегожем із Санока, діалог, присвячений пам’яті єпископа Збигнева Олесницького, поема про смерть знаменитого польського лицаря Завіші Чорного й ін. Створювалися й епічні добутки, присвячені найбільшим історичним подіям. Одне з них оспівує Грюнвальдский бій, інше описує фатальну битву під Варною. З’явилися
перші досвіди в області лірики, спочатку у виді листів до улюблених (чи, скоріше, рецептів, як писати ці листи), що виходили із середовища, студентської молоді, а з другої половини XV ст. вже і дійсно любовні вірші, авторами яких були Гжегож із Санока, Каллимах.
Видним поетом того часу був Станіслав Целєк (1382–1437). Крім релігійних пісень, він писав сатиричні вірші на шлюб Владислава Ягайла з Єлизаветою і поему про Краків, що оспівує красу його природи і його визначні пам’ятки.
Писемність польською мовою й у XV ст. представлена також здобутками релігійного змісту. Зберігся ряд молитов, збірник проповідей (так названі Гнезненскі проповіді), молитовник Навойки. З великих рукописів польською мовою вкажемо на Пулавьский псалтир (переклад з чеського оригіналу) і на біблію королеви Зофї (Сарошпатацький кодекс), написану за замовленням останньої дружини Ягайла (теж переклад з чеського).
До цього часу відноситься ряд перекладів на польську мову пам’ятників польського права. З доручення мазовецького князя Болеслава IV, Свентослав з Войцешина перевів близько 1423 р. Вартский статут Ягайла, а близько 1449 р. – Віслицький статут Казимира III. Був переведений на польську мову і Кодекс мазовецького права. У другій половині XV ст. зроблений переклад з німецького магдебурзьких ортілів, найважливішого пам’ятника міського судочинства.
Існували і поетичні здобутки польською мовою – релігійні пісні, римовані легенди про свята, коляди. Останні становлять особливий інтерес як вірші, що вийшли з народного середовища. Серед оригінальних здобутків заслуговують на увагу так звані «Маріїні пісні», зв'язані з культом діви Марії. До другої половини XV ст. відноситься великий поетичний здобуток «Псалтир, чи п’ятнадцять міркувань про пристрасті господні», написане Владиславом з Гельнева і дуже популярне у свій час.
У XV ст. польською мовою писали вже і світські поетичні твори. Наприклад, існувала польська пісня, що оспівувала Грюнвальдский бій. Пісня ця не дійшла до нас, але її пам'ятали ще в XVI ст. Складені були історичні пісні і про битву під Варною, про татарські навали й ін. Цікавою є поема «Про хлібний стіл», приписувана деякому Слоте (близько 1400 р.). Тут у віршах викладені правила поведінки за столом і повчання, як варто доглядати за своєю дамою.
Особливе місце в світській поезії займають два здобутки, написані на злободенні теми і що вийшли, мабуть, зі шляхетного середовища. Одне з них – «Сатира на ледачих хлопів» – невеликий вірш, що оповідає про виверти і хитрості, до яких прибігають кріпаки, працюючи на панщині, і тим самим відображаючи класові протиріччя в селі. Друге – «Стих об убийстве Анджея Тенчиньского» – зображає боротьбу в місті між шляхтою і міщанами в ньому досконало описується, що дійсно мала місце в 1461 р. подія – убивство краківськими міщанами хорунжого-шляхтича, який обідив одного з ремісників, жорстоку розправу за це убивство з міщанами. Ввесь вірш від початку до кінця пронизано ненавистю і презирством до міщан.
Нарешті, збереглися і ліричні твори польською мовою, уривки віршів на тему про обмануту любов, а частіше любовні листи що вийшли, мабуть, як і подібні їм твори латинською мовою, із середовища студентської молоді.
Таким чином, художня література першої половини XV ст. цілком зберігаючи свій феодальний характер, відрізняється і деякими новими моментами. Гострота спостереження, актуальна тематика, реалістичні окреслення додають їй прогресивні риси. Істотні зміни відбулися наприкінці XV–XVI ст. і в розвитку польської феодальної культури.
Криза феодально-теократичного світогляду, одним з перших показників якого в Польщі була популярність вчення Яна Гуса серед деякої частини міської шляхетської інтелігенції, був обумовлений ростом і загостренням всіх основних протиріч польського феодального суспільства. Він позначався й у здобутках польських публіцистів XV ст. далеких від гусизму. Найбільш талановитим його виразником був видатний публіцист цього часу – Каштелян Ян Остророг (близько 1436–1501 р.), перший у Польщі світський доктор прав. Його перу належить «Меморіал про устрій Речі Посполитої», написаний у 1474–1477 р. Автор його – прихильник сильної королівської влади. Він виступає проти привілеїв церкви, відстоює думку про незалежність влади короля від папи. Ці нові ідеї, що знайшли вираження в політиці короля Казимира Ягеллончика, поширювалися в передових шарах польського феодального суспільства середини і другої половини XVст.
З другої половини XV ст. у Польщі, як і по всій Європі, починає поширюватися новий ідейний плин – гуманізм, що також свідчить, що нероздільне панування феодально-католицької ідеології занепадало. Першими гуманістами і пропагандистами гуманізму в Польщі були видатний політик дипломат Миколай Лясоцький, згадувався вище Ян Остророг, архієпископ львівський Гжегож із Санока і єпископ Перемишльский Петро. Вони були зв’язані з італійськими гуманістами, були шанувальниками науки і літератури, володіли в досконалості класичною латинню, деякі з них, як Гжегож із Санока, пробували свої сили й у поезії. Надалі велику роль у розвитку гуманізму зіграв політичний емігрант італієць Пилип Каллимах. В останні десятиліття XV ст. гуманізм прищеплюється й у Краківському університеті, знаходячи собі прихильників і пропагандистів серед частини викладачів.
Політична і соціальна програма нечисленних ідеологів блоку середньої міської шляхти і торгового бюргерства в першій половині XVI ст. була компромісною. Навіть найбільш видні його представники не поривали з феодальним світоглядом. Використання шляхтою ідей гуманізму і реформації у своїх шляхетних інтересах визначило своєрідність і суперечливість культури польського відродження. Однак значні досягнення польської культури цієї епохи зв'язані зі славними іменами Остророга і Ствоша, Рея і Кохановского, Моджевского і Коперника, з діяльністю цілої плеяди видатних польських гуманістів, виходять по своєму змісті за межі обмеженої політичної ідеології прихильників шляхетно бюргерського блоку. Кращі досягнення культури польського відродження ідуть своїми коренями в народ і його культуру. Рух народних низів у містах, лівий селянський плин в аріанстві формували ту соціально-політичну обстановку, що обумовила поява найбільш прогресивних ідей у здобутках польських гуманістів.
4. Література в кінці Х
V
– Х
V
І ст.
У період кінця XV і XVI ст. антинаціональний католицький клір перестав бути монополістом в області культури. Цьому сприяв розвиток у Польщі книгодрукування, що зробило доступними досягнення передової польської наукової і суспільно-політичної думки значно більш широким, чим ранішешарам польського суспільства. Розвиток друкарства сприяв пожвавленню політичної боротьби в країні, поширенню в польському суспільстві гуманістичних і реформаційних ідей, спрямованих на підрив ідеології католицької церкви. Воно стало могутнім фактором у поширенні грамотності, що була до того в основному привілеєм духівництва, при цьому грамотності на рідній польській мові. У польській літературі і мистецтві виступили численні представники шляхти, і окремі вихідці з міщанського стану. Вони були ближче до джерел народної культури. Творчість народних мас мало на них великий вплив. Серйозну роль у розвитку польської літератури і мистецтва зіграв реформаційний рух. Завдяки своїй антикатолицькій спрямованості він сприяв розвитку літератури польською мовою і зміцненню в мистецтві світських мотивів.
В другому і третім десятиліттях XVI ст. розгорнулася поетична діяльність Берната з Любліна. Виходець з міщанства, він був першим поетом, який широко користувавався у своїй творчості рідною польською мовою. Суспільно-політична програма що розвивається ним, була прямою попередницею ідеології революційно набудованого лівого крила польської реформації – аріан, що виступали проти кріпосного права і кріпосницьких порядків.
Одним з головних представників польської літератури XVI ст. зв'язаної з табором протестантської шляхти, був Миколай Рей (1505–1569). Він був тонким і спостережливим сатиричним письменником.
Будучи ідеологом середньоміської шляхти, Рей разом з тим виступав гарячим польським патріотом. Він протестував проти розкоші і надмірностей життя шляхти, показував пропасть, що лежала між селянством і багатою, розгнузданою і розпусною шляхтою. «Добродії пани помиряться, а селянину від цієї сварки завжди перепаде, – говорив Рей.– ящо ти, кріпак, дай курей, дай овець, іди сторожити, ранком біжи за дровами, біжи за пивом, молоти овес, а селянину все-таки скоріше перепаде, чим кому-небудь іншому…». Рей застерігав польську шляхту від майбутньої катастрофи держави, призивав в імя порятунку батьківщини до внутрішнього миру і згоди, бачши в цьому гарантію від усяких замахів на національну незалежність країни. В одному з кращих своїх здобутків, «Життя гідної людини», написаному в 1567–1568 роках, Рей створив ідеальний образ шляхтича, що сидить на землі і займається сільським господарством, що імпонував широким масам середньої шляхти, що переходили на фільварочну систему господарства. Рей заперечував схоластичну науку середніх століть і підкреслював користь житейско-практичної мудрості і знання природи і побуту.
Римсько-католицьку церкву Рей уподібнював отруті, що отруїла країну, павутині, що обплутувала її найтоншими сітками для того, щоб підкорити остаточно Польщу владі Риму. «Ми тремтимо, – викрикує Рей, – перед цим злим римським сусідом, хоча і до цього дня не розуміємо, по якому праву він так глибоко проникнув до нас».
Рей писав винятково польською мовою. Якщо він і вводив у свій текст яке-небудь латинське вираження, то, як правило, відразу переводив його на польську мову. При цьому в більшості випадків Рей переводив латинські цитати дослівно, а пояснював їх своїми словами, іноді в стилі польської народної приказки. Іноді Рей вживав для вираження визначеної думки стислу формулу, моральну сентенцію в стилі байки. Часто він використовував прийом гри слів. У мові Рея відчутно вплив української мови. На ранню творчість, безсумнівно, зробило вплив українське середовище, у якому він виховувався. Йому відомі були українські пісні. Він знав билини про Чурилу Пленковича й інших старокиївських богатирів. Рей – перший справді національний поет і письменник Польщі. Його творчість ішла коренями в культурне життя народу. Звідси таке багатство мови, чисто народних виражень, побутових картин, порівнянь, образів з життя середньомістської шляхти і селянства, витоки сильних реалістичних тенденцій його творчості.
Найбільшим поетом другої половини XVI ст. був Ян Кохановський. Він народився в 1530 р. Чотирнадцятилітнім хлопчиком він був записаний на відділення мистецтв Краківської академії (університету). У 1547 р. Кохановський відправився для подальшого навчання за кордон і пробув значний час в Італії, потім у Франції. Після повернення на батьківщину він примкнув до гуманістичного літературного напрямку, ранніми представниками якого були польські поети, що писали латинською мовою: Анджей Кшицький (1482–1537), Ян Дантишек (1485–1548) і Клементе Яницький (1516–1543). З них особливо виділявся своїм талантом Яницький, селянин по походженню, увінчаний лавровим вінком у Римі як кращий латинський поет. Відомий вплив на творчість Кохановського зробила і реформація, хоча він і не примкнув до протестантів. Перебування при дворі Сигізмунда II Августа, де Кохановський зустрічався з поетами, художниками, ученими, мало великий вплив на розвиток його світогляду і на його поетичну творчість. Помер Кохановський у Любдині в 1584 р.
Творчість Кохановського надзвичайно багатогранна. Він виступав як епічний поет. У цьому жанрі ним створено кілька поем: «Прапор», «Музи», «Сатир», «Згода», «Шахи», «Сусанна», «Борода», «Макаронічна пісня» і ряд послань і вітань одичного характеру. Він блискуче проявив свої творчі сили й у ліриці, створивши чотири книги «Елегій», дві книги «Пісень», «Фрагменти», «Свентоянську песню про Собутке», три книги «Фрашек»; (тобто «дрібничок», легких по характеру, стилю і змісту віршів), 19 «Тренов» (плачів), написаних із приводу смерті його маленької дочки Уршули.; В області драматичної творчості Кохановський являвся творцем світської національної драми. Такою драмою, написаної в класичному стилі, було «Відмовлення грецьким послам». Крім того, ним було написано кілька прозаїчних творів: політичний трактат «Ознаки», «Виклад чесноти», трактат «Польська орфографія», присвячений польській мові, і ін. Великий інтерес викликає твір Кохановського «Селянські примовки», де поет описує важку долю селянина.
З усієї найбагатшої спадщини Кохановського в ідейному і художнім відношенні особливо виділяються його ліричні добутки. Лірика «Фрашек» тісно зв’язана з навколишнім середовищем. Звідси реалістичність «Фрашек», сила їхньої життєвості і гостроти. Глибоко реалістична, у трохи іншому плані, була і лірика «Тренов». Трени – це елегії про реальні, земні страждання людини.
Для лірики Кохановського характерне звертання до народної національної тематики, відображення в ній сільських мотивів. Мотиви сільського життя (правда, ідеалізованої) знайшли відображення в «Свентоянській пісні про Собутке». Народна поезія вплинула на створення цієї першої польської ідилії. Древній переказ про священну гору Собутке, народні повір’я і пісні лягли в її основу. Саме ця основа і дала всьому твору творче, що одухотворяє початок, глибоке по силі й емоційному вираженні поетичні почуття.
Багато добутків Кохановського, наприклад елегії, написані по-латинському. Але все краще, що створено ним, написано мовою польською, і він доведений Кохановським до небувалої поетичної виразності.
Тісний зв’язок літературної творчості Кохановського з народом додавав реалістичну силу його поезії. Звідси і той інтерес, який виявляли широкі читацькі маси, особливо до ліричної творчості Кохановського. Його «Фрашки» і «Пісні» за короткий час витримали дев’ять видань. Творчість Кохановського збагатило польську літературу не тільки новим змістом, але і новими формами. Переживання і почуття поета виражені в «Піснях» і особливо в «Тренах» у високо художній реалістичній формі. Ці добутки Кохановського й у наші дні улюблені найширшими колами польського народу.
Поезія Кохановського вплинула не тільки на його молодших сучасників (Кленович, Шимонович і ін.), але і на всі наступні покоління поетів, що існують, аж до нашого часу. Юльюш Словацький, відвідавши Грецію, приніс Парнасу привіт «від запашної ліри класичного Яна» («Подорож на Схід»), а в «Беневскім» захоплено писав про мову Кохановского. Простоту і разом з тим вищу поетичність «Тренов» Кохановського відзначав Адам Міцкевич у своєму «Курсі слов'янських літератур».
Видатним прозаїчним добутком XVI ст. з'явилася книга Лукаша Гурницького (1527–1603) «Польський придворний». Вона написана за зразком твору італійця Кастиліоне «Книга про придворних», але є самостійним добутком, що має виразний польський національний вигляд. Гурницький малює ідеал світського всебічно вченої людини-шляхтича гуманіста, у бесідах, що відбуваються між героями книги, автор торкається ряду гострих життєвих питань, у тому числі питання про виховання жінки й участь її в суспільному житті. Мова співрозмовників пересипана блискітками гумору, переплетена прислів’ями і приказками. Особливе місце займає в «Польському придворному» розділ про польську мову.
У XVI ст. великий розвиток одержала польська публіцистика. Серед публіцистів особливо виділявся Анджей Фріч Моджевський (1503–1572), син війта в містечку Вольбож, недалеко від Петркова. Виступивши як найбільший ідеолог гуманістичного руху в Польщі, він був одним з перших польських соціологів.
З багатьох його трактатів по політичних і церковних питаннях особливо цікава книга «Про виправлення Речі Посполитої». У цій роботі Моджевський висуває ідею, що польську «націю» повинний скласти весь народ, а не тільки шляхта. «Кітелі міст і сіл складають громадян суспільства, що і називається Річчю Посполитою». Піддаючи гострій критиці світських і духовних магнатів, Моджевський жагуче виступав за зміцнення суверенної польської держави. Тим самим він продовжував традицію Яна Остророга. Моджевський критикує концепцію божественного походження» права і теократичного державного устрою, наполягає на відповідальності уряду перед громадянами.
У своєму головному добутку Моджевский порушував питання про рівноправність станів перед законом і критикував існуючі закони по кримінальних справах. Він вимагав відібрання в панів права суду над кріпаками, установлення законів і судів, однакових для всього населення, і установи трибуналу, обраного всіма станами.
Посилаючись на відсутність феодальних відносин у минулому, коли земля належала «усім», Моджевський доводив, що поміщик не має права зганяти селянина з землі і розпоряджатися нею по сваволі.
Моджевский розрізняв війни гідні в захист батьківщини і віри і війни дурні, не варті, коли справа стосується захоплення чужої території. Виходячи з цих положень, мислитель дійде висновку про справедливість боротьби за возз’єднання з Польщею західних земель, відірваних раніше німецькими феодалами. Він радив забезпечити окраїнні землі від навали турків шляхом організації військових (лицарських) колоній, а у військах підтримувати строгу дисципліну. Він вважав за необхідне упорядкувати фінансове питання. Для цієї мети Моджевський рекомендував увести тимчасовий податок і, крім того, податок загальний (20 гривень з 100 доходу), пропонуючи звільнити від нього тільки селян. В одному зі своїх ранніх добутків він виступив і в захист міщанства, у якого сейм відбирав право на володіння землею. Знаменні приналежні Моджевському судження філософського характеру. Не раз він виступав проти книжкових церковних авторитетів і апелював до вимог розуму і природи. Заскнілій догматиці він протиставляв почуттєву очевидність. Відзначені ідеї Моджевського дозволяють поставити його в ряд найбільш видатних мислителів-гуманістів епохи Відродження.
Публіцисти – прихильники реформації – жагуче засуджували і викривали католицьку церкву. Один з них, Марцин Кровицький, наприклад, писав: «Папа не має ніякого права розпоряджатися поляками, одне тільки має він право – злочинницьке, розбійницьке і диявольське, котрим він звабив королів і панів, обдурив і змусив їх поклонитися цій римській мерзенності… Він є дикий вепр, товстий бик, марне дерево, вовк, ведмідь і дракон, німий пес, лиходій і хитрий розбійник, труна поваплена, диявольський син, віроломний чоловіковбивця, фальшивий пророк, для якого богом є черево».
Подібна література виходила польською мовою і мала широке поширення в шляхетному суспільстві. Ця публіцистична література виробила в Польщі зовсім особливий стиль ораторської мови, збагаченої мовою міщанської літератури.
У розглянутий час одержує значний розвиток народна література, по перевазі міщанська. Створюються розважальні повісті такого типу, як «Троянська історія» (до 1522 р.) чи «Бесіди, які вів мудрий король Соломон з Мархолтом, грубим і безпутним» (1521) і «Втішлива і прекрасна історія про Понціане» (1528), що перевів на польську мову Ян з Кошичек.
Розквіт польської науки і культури наприкінці XV ст. і в XVI ст. наступив у результаті значного підйому продуктивних сил протягом усього попереднього періоду історії країни і був зв'язаний із загостренням класових протиріч у польському феодальному суспільстві й оживленій політичній боротьбі. Однобокий розвиток економіки країни в другій половині XVI і в XVII ст., гіпертрофований розвиток фольварочної системи, перетворення Польщі в сировинний сільськогосподарський придаток країн Західної Європи привели до перемоги в Польщі феодально-католицької реакції, що різко загальмувала розвиток польської культури і науки. Разом з тим необхідно підкреслити, що досягнення передової польської науки і культури наприкінці XV і XVI ст. зіграли величезну роль у всьому розвитку польської національної культури, у зміцненні національної самосвідомості польського народу, у формуванні в нього прогресивних традицій. Ці передові традиції епохи польського Відродження продовжували жити в народі і були в розквіті в період нового національно-культурного підйому, що наступив у середині XVIII ст.
Література
1. Історія південних і західних слов'ян. – К. 1987
2. История Польши. Том – 1. – М. 1954
3. История Польши. – Варшава 1997
4. История южных и западных славян. Том – 1. – М. 1998
5. Хрестоматия по истории южных и западных славян. Том – 1. – Минск 1987
6. Яровий В.І. Історія західних і південних слов'ян. – К. 2001
|
