МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Реферат
з дисципліни “УКРАЇНСЬКА ТА ЗАРУБІЖНА КУЛЬТУРА
”
тема «
КУЛЬТУРА КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ
»
Розвиток української культури у XIV-I половині XVII ст. відбувався у складних суспільно-політичних та історичних обставинах.
У середині XIV ст. розпочався наступ Литовської держави на Подніпров’я. Він полегшувався князівськими міжусобицями та занепадом Золотої Орди, яка розпалася на кілька улусів. У 1355-1356 рр. Литов- ський князь Ольгерд завоював чернігово-сіверські землі, пізніше захопив Київщину та Поділля. Литовське князівство стало великою феодальною державою, більшість якого становило руське населення.
Порівняно з литовцями Київська Русь мала більш розвинені виробничі відносини, сільське господарство, ремісництво, політичну систему. Широкі міжнародні зв’язки, високий рівень розвитку культури сприяли прийняттю Литовською державою більш досконалої системи управління, принципів і норм культурного розвитку. Литовці дотримувалися правила: «Ми старину не рушимо, а новини не вводимо». Місцеві руські феодали зберегли свої володіння, а руські землі – автономію. Русичі займали в державі рівнорядне становище з литовцями; основою литовського судочинства стала «Руська Правда». Руська мова дістала статус державної, нею велася офіційна документація, урядування, складання грамот і законів, навчання у школах, служба в церквах.
У Литовському князівстві набуває популярності православна віра, священикам надаються привілеї, а окремі члени литовської княжої сім’ї приймають православ’я (литовці в масі своїй були язичниками) та намагаються поріднитися з українськими князями. Культурні набутки Київської Русі дали поштовх становленню освітніх і культурних процесів у Литовському князівстві.
У XVI ст. велика частина українських земель підпала під владу Речі Посполитої. В Україні з’явилися польські магнати, яким король роздарував землі, національна культура та православна церква зазнали жорстоких утисків. Наслідки Берестейської унії (1596 р.) були дуже тяжкими для української культури: з однієї православної церкви було створено дві – уніатську (греко-католицьку) та православну, яка у другій половині XVII ст. потрапила в залежність від Московського патріархату.
Під впливом пропаганди єзуїтів, українська знать стала масово приймати католицизм, а разом з ним запозичувати польську мову та культуру. Тільки окремі українські магнати змогли протистояти наступу католицизму (князь К. Острозький). На захист православної церкви виступили також братства
–
невеликі релігійні організації, які виникали в середовищі міщан та ремісників у містах. Найбільш впливовими були Київське та Львівське братства.
У кінці XV-XVI ст. починає створюватися українське козацтво, яке організувало оборону окраїнних земель. У середині XVI ст. відомий козацький ватажок Байда (Д. Вишневецький) заснував Запорізьку Січ. Доба козаччини – період жорстоких війн і романтики, творення держави і формування нації. Суспільство висуває зі свого середовища героїв, борців за свободу та незалежність.
Головними осередками культури, як у попередні часи, залишалися монастирі, церкви, маєтки великих феодалів. Тут діяли школи, велось літописання, переписувалися книги. Учні отримували елементарні знання з письма та арифметики. Навчання у монастирях велося латинською мовою. Крім православних шкіл у деяких містах Галичини та Закарпаття діяли школи при католицьких костьолах. У XV-XVI ст. багато українців отримали освіту у Краківському, Болонському та Празькому університетах. У Краківському університеті було створено спеціальний «литовський колегіум», де навчалися литовці, українці та білоруси. Після укладення Люблінської унії в Україні створюються єзуїтські колегії – майже вищі школи, які були добре організовані та фінансово забезпечені. Єдиною умовою вступу для українців була католицька віра. Ці навчальні заклади виконували функцію полонізації населення.
З II половини XVI ст. виникають греко-слов’яно-латинські школи і першою стала Острозька вищашкола. Вона була заснована відомим меценатом української культури князем Костянтином Острозьким у 1576 р. (відома під назвою Осторзька академія). За програмою навчання академія стояла нарівні з найкращими колегіями. У ній викладався курс «семи вільних мистецтв», який складався з тривіума і квадривіума. З 1624 р. школа була передана єзуїтам.
З кінця XVI – початку XVII ст. важливу роль у розвитку освіти відіграли братські школи. Провідною була школа Львівського Успенського Братства, створена у 1586 р. До програм братських шкіл були включені поетика, риторика, музика, латинська та грецькі мови. При активній підтримці Львівської братської школи було видано три підручника: «Буквар» І. Федорова, «Граматика словенська» та граматика «Адельфотес». Осередком культури у Києві була Києво-Печерська Лавра та Київська братська школа (заснована у 1615 р.). У 1632 р. митрополитом стає Петро Могила.Його діяльність охоплює широкі сфери церковного та культурного життя України. Могила створює на базі Лаври та братської школи новий колегіум (пізніше названий його ім’ям). У 1701 р. за іні- ціативою гетьмана І. Мазепи колегіуму було надано звання Києво-Могилянської академії.
Освіта в Україні була тісно пов’язана з книгодрукарством. Існує думка, що першою друкованою книгою був «Апостол», виданий у Львові Іваном Федоровим у 1574 р. У 1578 р. І. Федоров надрукував за допомогою князя Острозького у місті Острозі «Буквар», а у 1581 р. – відому «Острозьку Біблію» (перше її повне видання слов’янською мовою). Пізніше були організовані інші друкарні, які діяли не тільки у містах, але й в селах при монастирях. В основному друкувалися книги релігійного характеру, але також видавалися наукові трактати.
Розвиток книгодрукарства зумовив і розвиток літератури. У XVI ст. були перекладені різні наукові трактати, довідники. Поширюються переклади Святого Письма, агіографія. Поряд з перекладною літературою з’являються оригінальні твори. У XVI ст. відбувається розквіт українського епосу – створюються балади, думи, історичні пісні. Популярними були цикли дум «Маруся Богуславка», «Самійло Кішка» та ін.
У XVI – I половині XVII ст. українська культура переживала етап свого Відродження. Характерними її ознаками було поширення гума- нізму, антропоцентризм мислення. Це найбільш яскраво виявилося в українській літературі. Основоположниками гуманістичної культури в Україні вважають таких діячів та вчених, як Юрій Драгобич, Павло Русин, Лукаш, Станіслав Оріховський. Після прийняття Брестської унії в Україні поширилася полемічна література. Письменники-полемісти Мелентій Смотрицький, Захар Копистенський, Іван Вишенський засуджували вище православне духовенство за моральний занепад, зраду інтересам українського народу. Одночасно приділялася увага реформуванню православної церкви, розвитку освіти та книгодрукування. Поряд з полемічною літературою наприкінці XVI – початку XVII ст. розвивалася поезія. Українські поети того часу часто використовували біблійні сюжети, багато уваги приділялося моралі та релігії.
У XVII ст. популярною стає драматургія. Найбільш поширеними були два вида драми – релігійна та шкільна. Розвивалася також музична культура. Набули популярності різні жанри сімейно-обрядових та побутових пісень: весільні, колискові, похоронні плачі (голосіння). У роки визвольної боротьби українського народу виникають історичні пісні (наприклад, «Пісня про Байду»). Виконавцями історичних пісень були кобзарі, які мандрували містами і селами України. Розвивалися танцювальні жанри інструментальної музики, найбільш популярними були гопак і гопачок.
У XVI-XVII ст. в Україні формуються декілька шкіл церковного монументального живопису та іконопису. Поступово утверджується реалістичний напрям, релігійні образи втрачають колишню нерухомість і часто мають звичайних простих людей. Київська школа іконопису характеризується простотою зображення, колоритним одягом святих. Під впливом Києва розвивалося і мистецтво Галицько-Волинського кня- зівства. Часткою храмового живопису стають портрети. Але багато талановитої української молоді від’їздило до Росії. В Академію художеств були прийняті художники Д. Левицький (з Києва), В. Боровиковський (з Миргорода).
Українські традиції знайшли своє відображення і в декоративно-прикладному мистецтві: гончарстві, вишивці, килимарстві, різьбярстві, обробці металу.
У цей період формуються особливості українського стилю архітектури. Наприклад, у кам’яному будівництві Західної України ренесансний стиль поєднується з українським народним стилем. Найкращими пам’ятками архітектури були трибанні та п’ятибанні церкви. Зводилися замки-фортеці та замки-палаци, переплановувалися українські міста. Переважна більшість споруд мала оборонний характер, будували вали, рови і стіни. У 30-ті роки XVII cт. в архітектурі поряд з ренесансними з’явилися риси бароко. Нові гуманістичні ідеї в мистецтві мали вплив і на розвиток української скульптури.
Духовна культура українського народу у другій половині XVII-XVIII ст. розвивалась у складних умовах розгортання соціальної та національно-визвольної боротьби проти іноземних поневолювачів. Наприкінці ХVI – початку XVII ст. в Україні відбулися селянсько-козацькі повстання проти Речі Посполитої, а в середині XVII cт. – Українська національна революція під керівництвом Б. Хмельницького.
Основним підсумком цієї боротьби було створення козацької держави, яка мала демократичний, республіканський характер правління. У 1654 р. на Переяславській Раді козацька старшина дала згоду на протекторат Росії. Україна одержала широку автономію, але одразу ж після смерті Б. Хмельницького Росія починає поетапну ліквідацію української автономії. У 1775 р. була знищена Запорізька Січ, у 1786 р. – ліквідовані останні залишки автономії. Отже козацько-гетьманська держава проіснувала більш 100 років. Вона залишила глибокий слід в історії та духовній культурі українського народу.
За часів гетьманів Лівобережжя Івана Мазепи (1687-1709 рр.), Івана Скоропадського (1709-1722 рр.), Кирила Розумовського (1750- 1764 рр.) Україна перебувала на рівні найбільш освічених країн Європи.
Протягом трьох століть запорізьке козацтво визначало напрям політичного, економічного та культурного розвитку України. Культура Січі мала великий вплив на формування національної самосвідомості української культури. Запорізьке козацтво брало активну участь у боротьбі православного духовенства, українського міщанства та частини української шляхти проти наступу Польщі. У 1620 р. Військо Запорізьке на чолі з гетьманом П. Сагайдачним вступило до Київського братства. Ця подія мала велике значення для відновлення авторитету української православної церкви.
У 1754 р. за ініціативою кошового отамана Якима Гнатовича була створена школа, яка протягом 15 років готувала писарів військових канцелярій. У Запорізькій Січі існувала також школа вокальної музики і церковного співу, де готували читачів та співаків для православних церков України. Навчання у школах Січі велося українською мовою.
Високого рівня досягла освіта і на Гетьманщині. У середині
XVIII ст. там діяло 866 початкових шкіл, де впродовж 3-х років викладалися основи читання та письма. На Правобережжі більшість шкіл контролювали єзуїти і початкова освіта для селян була практично недоступною.
У культурному житті Запорізької Січі велике значення мали музика, спів і танці. У духовній культурі козацької держави високого розвитку досягло хорове мистецтво.Кобзарство – це видатне мистецьке досягнення запорізького козацтва. У січовій музичній школі створювалися народні лялькові видовища під назвою «вертеп», де головна роль відводилась козаку-запорожцю. Це сприяло популяризації вертепної драми у художньому побуті українського народу.
У духовному житті козацької держави важливе місце займала релігія. Всі важливі питання церковного життя, будівництва храмів вирішувались на загальновійськовій Раді за участю всіх запорожців. Від релігійних громад також обирали і священиків. Січ вимагала від них вести богослужіння українською мовою.
Таким чином, культура козацької держави була багатогранною та самобутньою, і як складова частина увійшла в духовне життя сучасної української нації.
У другій половині XVII-XVIII ст. в Україні відбувався подальший розвиток освіти та науки. Існувала мережа початкових шкіл, народних училищ, гімназій та середніх спеціальних навчальних закладів (колегіумів
). У 1786 р. в Росії була здійснена реформа освіти, що поширилась на Лівобережжя та Слобідську Україну. Народні училища поділялися на головні та малі. На Правобережжі та західноукраїнських землях, що перебували під пануванням Польщі, діяли братські школи. Тут проводилася політика полонізації українського народу. Для дітей місцевої шляхти існували гімназії, де навчання велося тільки польською або німецькою мовами.
У розвитку освіти в Україні важливу роль відіграли колегіуми, які готували священиків, учителів початкових класів та урядовців. У 1700 р. в Чернігові було відкрито Малоросійський колегіум, який мав шестирічний термін навчання. Викладання велося слов’янською, польською та латинською мовами. У 1738 р. почав діяти Переяславський колегіум, який готував духівництво для Правобережної України. Важливим освітнім та науковим осередком на Слобожанщині став Харківський колегіум, заснований у 1721 р. Навчальна програма колегіуму відповідала програмам Московського університету та Петербурзькій академії.
Важливим центром освіти і науки України залишалася Києво-Могилянська академія. За 40 років, що минули після реформ Петра Могили, тут сформувалася чітка 12-річна програма навчання, яка на різних стадіях зосереджувалася на вивчанні латинської, грецької та церковнослов’янської мов, риторики, поетики, філософії та теології. Наприкінці XVIII ст. схоластичні методи навчання академії застаріли. Зрештою славетний навчальний заклад перетворився у богословську семінарію. У Західній Україні осередком освіти і культури був Львівський університет, заснований у 1661 р. грамотою короля Яна II Казимира.
У II половині XVII-XVIII ст. відбувається розквіт жанру історично-мемуарної прози. Серед історичних творів особливо відрізняються три фундаментальні козацькі літописи – «Літопис Самовидця», Г. Грабянки таС. Величка. Поряд з історичними дослідженнями науковці України звертали увагу на складні питання астрономії, медицини, географії.
У розвитку освіти і культури в Україні важливу роль відіграло книгодрукування. У другій половині XVII-XVIII ст. діяло 13 друкарень, серед яких провідне місце займала друкарня Києво-Печерського монастиря.
З середини XVII ст. і до кінця XVIII ст. в художній сфері України панує стиль бароко,який підкреслював велич, розкіш та декоративність для задоволення потреб місцевої знаті.
У літературі значну роль відігравали полемічні жанри: трактати, діалоги, диспути, памфлети. Серед відомих творців були церковні діячі, письменники, вчені (І. Гізель, Л. Баранович, І. Галятовський та ін.). З середини XVII ст. починає розвиватися жанр езопівської байки, яку вивчали у школах. Байки сприяли формуванню жанру, котрий відіграв історичну роль у процесі становлення нової української літератури. У літературному житті України XVIII ст. важливе місце посідала поезія. Релігійно-філософська поезія того часу представлена творами Л. Барановича, С. Яворського, Ф. Прокоповича та ін.
Важливий внесок в історію духовної культури зробив Григорій Сковорода (1722-1794 рр.) – видатний український філософ, просвітитель, письменник, лінгвіст, педагог, музикант. Г. Сковорода написав 30 байок, об’єднаних у збірку «Басні харьковскія». Кращі його вірші були видані у збірці «Сад божественних песней». Засновником класичної української літератури вважають Івана Котляревського (1769-1838 рр.). У 1798 р. в Петербурзі були надруковані перші три частини його відомої поеми «Енеїда», створеної за мотивами твору Вергілія. Поема написана народною мовою, у ній реалістично зображено життя і побут українського народу XVIII ст.
У цей період активно розвивається український театр. Значного розповсюдження набуває шкільна драма, в основному, релігійно-повчального характеру. У II половині XVII-XVIII ст. розвивається ляльковий театр-вертеп, вистави якого супроводжували ярмарки та свята. Виникає нова форма народного театру – балаган, який поєднав у собі елементи мистецтва лицедіїв, народної драми та шкільного театру. Першим професійним театром в Україні став Харківський, заснований у 1798 р.
Під впливом театрального мистецтва розвивалась музична культура. Значного поширення набули обрядові, родинно-побутові та ліричні пісні, а також народні танці. Виконавці інструментальної музики (кобзарі, лірники та ін.) об’єднувалися в ансамблі. Києво-Могилянська академія та Харківський колегіум вели підготовку професійних музикантів.
В українській архітектурі XVII-XVIII ст. затвердився стиль бароко. Відомими спорудами цього стилю були церква Різдва Богородиці (1696 р.) в Києво-Печерській лаврі, Троїцький храм у Чернігові (1695 р.), брама Заборовського (1746 р.) в огорожі Софійського собору, Андріївська церква у Києві (1753 р.) та ін. Характерною рисою українського бароко було поєднання європейського стилю з народними традиціями.
Таким чином, в українській культурі II половини XVII-XVIII ст. знайшли відображення кращі риси українського народу – прагнення до свободи, соціальної справедливості, наполегливість у боротьбі за свою державність.
Література
1. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.
2. Історія світової культури. Культурні регіони: Навч. посібник / За ред. Л.Т. Левчук. – К.: Либідь, 1997. – 448 с.
3. Історія світової культури: Навч. посібник / Кер. авт. колективу Л.Т. Левчук. – К.: Либідь, 1993. – 320 c.
4. Історія світової культури: Навч. посібник / Кер. авт. колективу Л.Т. Левчук. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999. – 368 с.
5. История искусств: Учеб. пособие / Под ред. А. Воротникова. – Мн.: Современный литератор, 1999. – 608 с.
6. Історія української культури / За заг. ред. І. Крип’якевича. – К.: Либідь, 1994. – 656 с.
7. Качановский В.В. История культуры Западной Европы: Учеб. пособие. – Мн.: ИП Экоперспектива, 1998. – 190 с.
11. Качкал В.А. Українське народознавство в іменах: Навч. посібник. У 2 ч. Ч. 2. – К.: Либідь, 1995. – 288 с.
12. Крижанівський О.П. Історія Стародавнього Сходу: Курс лекцій. – К.: Либідь, 1996. – 480 с.
|
