Реферат
Тема: Технологія оштукатурювання поверхні
Зміст
Вступ………………………………………………….…………...……………….3
1. Призначення штукатурних робіт………………………………..………..…...5
2. Зміст і послідовність операцій………………………………….………..……7
2.1 Інструменти для виконання простої штукатурки ………..…..................…..7
2.2 Підготовка поверхні….……………………………………………..….........11
2.3 Приготування розчину.………………………………………….……..........11
2.4. Прийоми виконання простої штукатурки…………………….……...........15
3. Організація робочого місця……………………………………...…………...21
4. Охорона праці…………………………..…………………………………......22
Перелік використаної літератури………………..…………..…………….........26
Вступ
Сьогодні, в жорстких умовах ринкових відносин велику увагу приділяють якості будівельної продукції (будинків і споруд різного призначення), що залежить від багатьох складових, але основними серед них були і залишаються якість та довговічність будівельних матеріалів. Довговічність будівельних матеріалів є найважливішою проблемою сучасного будівництва, оскільки функціональні навантаження більшості з них використовуються надто короткий час порівняно зі стародавніми матеріалами, на основі яких збудовані сотні і тисячі років тому споруди, що незважаючи на вплив зовнішніх природних чинників і часу й тепер вражають красою архітектури та майстерністю тогочасних будівельників.
Нині певна частина населення живе в небезпечному оточенні неміцних, недовговічних будинків і споруд. Сучасність і майбутнє потребують реконструкції старих будинків, надання їм оригінальності та виразності, застосування під час зведення будівель цікавих нестандартних вирішень як в оздобленні інтер'єрів, так і фасадів. Цього можна досягти, якщо запроваджувати в будівництво, зокрема в опорядження будинків, нові нетрадиційні матеріали і технології.
В Україні вже намітилися тенденції до заміни традиційних штукатурних розчинів, мокрих способів штукатурення більш прогресивними матеріалами і технологіями, але без традиційних способів опорядження поверхонь, теж неможливе будівництво. Це й зумовило вибір теми дипломної роботи: «Технологія простого штукатурення бетонної стіни у підвальному приміщенні.
Дана робота спрямована на визначення відмінних особливостей організації технологічного процесу виконання простого штукатурення у зимовий період.
Головним завданням являється вибір потрібних матеріалів та інструменту. А також потрібно вказати правила організації робочого місця та техніку безпеки при виконанні вищевказаних робіт.
1. Призначення штукатурних робіт
Штукатурні роботи — це процес нанесення покриття на поверхні будівельних елементів. Таке покриття може бути виконане нанесенням на поверхню шарів штукатурного розчину (так звана мокра штукатурка) або обшиванням опоряджуваної поверхні штукатурними листами заводського виготовлення (суха штукатурка). Шар розчину (штукатурка) після затвердіння і наступного оброблення поліпшує захисні властивості конструкції (теплотехнічні, звукоізоляційні тощо), створює необхідні санітарно-гігієнічні та естетичні умови. Штукатурка захищає поверхні будівельних елементів від шкідливих атмосферних і техногенних впливів, високих температур і подовжує термін експлуатації будинків і споруд.
Обштукатурені приміщення більш гігієнічні, значно тепліші, менш звукопровідні. За допомогою штукатурки фасад і внутрішні приміщення будівлі можна прикрасити архітектурними деталями, виконати найрізноманітніші фактури поверхні.
Незважаючи на розвиток індустріального опорядження, обштукатурення залишається одним із найпоширеніших видів опоряджувальних робіт, особливо у цегляному домобудівництві.
Особливості штукатурних робіт взимку. Штукатурні роботи виконують в зимовий час з дотриманням низки вимог. Вологість цегельних або кам'яних стін, що підлягають оштукатурення, не повинна перевищувати 8%. Оштукатурювання внутрішніх поверхонь, що піддаються швидкому охолодженню (віконні укоси, ніші тощо), виконують, як правило, до настання холодів. Оштукатурювання зазначених поверхонь після настання холодів допускається тільки за умови запобігання штукатурного намету від передчасного замерзання (електропрогревом, утепленням конструкцій та ін.) Приготування, зберігання, транспортування штукатурних розчинів повинне бути організоване таким чином, щоб розчин, що доставляється на місце робіт, у момент його нанесення мав температуру не нижче 8 ° С. Цього можна досягти тоді, коли приміщення, бункери, розчинонасоси утеплені і температура в приміщенні не нижче 8 ° С. Растворопроводи, що знаходяться на відкритому повітрі або в неопалюваних приміщеннях, повинні бути утеплені. Виробництво зовнішніх штукатурних робіт при температурі повітря нижче 5 ° С допускається за умови застосування розчинів, до складу яких при приготуванні вводять противоморозні хімічні добавки: вуглекислий калій (поташ), хлористий натрій (нітрат натрію), комплексну хімічну добавку, що складається з нітрату кальцію і сечовини (НКМ) та ін, що знижують температуру замерзання розчину, а також розчинів з меленої негашеним вапном. Зовнішні роботи по оштукатурення поверхонь з використанням в розчинах хімічних добавок дозволяється проводити при температурах до -15 ° С включно.
2. Зміст і послідовність операцій
2.1 Інструменти для виконання простої штукатурки
Для підготовки поверхонь під штукатурення, нанесення та розрівнювання штукатурного розчину використовують відповідні ручні та механізовані інструменти.
Інструменти для підготовки поверхонь під штукатурення: а - молоток штукатурний; б - молоток насікальний; в - бучарда; г - троянка; д - скарпель
Штукатурний молоток) застосовують для прибивання дранки, дерев'яних рейок до поверхні і насікання кам'яних поверхонь та як ударний інструмент для інших операцій. Молоток з одного боку має бойок, а з другого - проріз для витягування цвяхів. Маса молотка 500-600 г.
Для насікання кам'яних поверхонь користуються спеціальним насікальним молотком (рис. б), маса якого близько 1 кг.
Бучарда (в) застосовується для створення шорсткості на кам'яних поверхнях при підготовці їх під штукатурення, а також для обробки шару затверділої декоративної штукатурки ("під бучарду"). Бучарда металева, маса її 1,2-1,5 кг. На торцевих боках зроблена насічка у вигляді маленьких зубців пірамідальної форми. Кількість зубців різна (16 і 32), що дає змогу під час обробки декоративної штукатурки одержати різну фактуру поверхні.
Троянкою розчищають та поглиблюють шви у цегляній кладці, а також насікають бетонні і цегляні поверхні для збільшення їхньої шорсткості. Робоче лезо троянки зубчате. Замість троянки з цією ж метою використовують скарпель (рис. д) або звичайне зубило.
Інструменти для нанесення будівельних розчинів на поверхню
Для механізованого насікання поверхні застосовують електричні або пневматичні молотки та перфоратори.
Штукатурний розчин на поверхню вручну наносять соколом, штукатурною лопаткою або ковшем.
Сокіл використовують для підтримання невеликої кількості розчину на певній відстані від поверхні під час штукатурення. Соколом можна також наносити (намазувати) розчин на поверхню і ущільнювати його. Виготовляють цей інструмент з алюмінієвого листа чи пластику. Оптимальні розміри 400x400 чи 400x450 мм. Верхня робоча поверхня сокола має бути рівною, без щілин і пошкоджень.
Штукатурна лопатка або кельма призначена для накидання розчину з сокола або ящика на поверхню. Лопаткою можна при потребі також наносити розчин на невеликі ділянки поверхні. Виготовляють лопатку серцеподібної форми з листової сталі завтовшки до 1 мм. До неї прикріплено дерев'яну ручку завдовжки 125 мм.
Ківш використовують для накидання з ящика на поверхню здебільшого рідких розчинів. Його застосування значно підвищує продуктивність праці, оскільки за один рух ковшем, залежно від його місткості, можна накинути на поверхню 0,8-1,5 л розчину.
Для розрівнювання, ущільнення і оброблення штукатурного шару застосовують напівтерки, малку, правило і терки.
Напівтерки призначені для розрівнювання й ущільнення штукатурного шару, нанесеного на поверхню штукатурною лопаткою, ковшем або механізованим способом. Виготовляють їх з просоченої гарячою оліфою деревини (сосни, ялини) або алюмінію. Дерев'яні напівтерки залежно від довжини бувають малі (35 см), середні (80 см) і великі (120 см).
Інструменти для розрівнювання й оброблення нанесеного на поверхню штукатурного шару: а - напівтерки дерев'яні б - напівтерки алюмінієві
Малою напівтеркою можна розрівнювати штукатурний шар у кутах приміщення або на невеликих важкодоступних ділянках поверхні; середньою - розчин на рівній поверхні; великою - фаски на зовнішніх кутах конструкцій.
Звичайні алюмінієві напівтерки, а також з робочим полотном з пінопласту, яке приклеєне до основи водостійкою фарбою або синтетичною смолою, здебільшого застосовують для згладжування і натирання накривного (лицьового) шару штукатурки.
Під час нанесення високоякісної штукатурки, штукатурний шар розрівнюють малкою, яку пересувають уздовж спеціальних рейок (маяків). Довжина робочої кромки малки має відповідати відстані між маяками.
Правилом завдовжки 1,2-2 м розрівнюють штукатурний шар. Виготовляють його з дерева або з дерев'яної рейки, підбитої з одного боку алюмінієвим полотном. Вивірене двометрове правило називається контрольним і застосовується для перевірки рівності опоряджених поверхонь.
Остаточно штукатурний шар обробляють (затирають) дерев'яною, гумовою або повстяною теркою, а також гладилкою. Дерев'яні або алюмінієві кутові напівтерки використовують для опорядження кутів. Напівтерку для опорядження внутрішнього кута називають лузговою, зовнішнього - вусиковою. Для зручності в роботі їх роблять з двома ручками.
Кутові напівтерки: а-деревяні б-алюмінієві
Дерев'яну терку застосовують для затирання накривного штукатурного шару на плоскій поверхні. Проте після цього поверхня все ще залишається шорсткою, з дрібними подряпинами. Щоб уникнути цих дефектів, застосовують терки, підбиті гумою або повстю.
У галтелях (скруглених розчином кутах приміщення біля стелі) штукатурку затирають дерев'яною галтельною теркою .
Сталева гладилка призначена для згладжування накривного шару штукатурки, ущільнення і згладжування шару мозаїчного розчину при влаштуванні підлог, а також для залізнення поверхонь. Гладилку, яка може бути з однією або двома ручками, виготовляють з листової сталі завтовшки 1—2 мм.
Для нанесення шару безпіскової накривки і розрівнювання його застосовують гладилку іншої форми .
Для змочування поверхні водою перед штукатуренням користуються рогожною або маховою щіткою, а для зберігання і переміщення розчину на робочому місці - металевими або дерев'яними ящиками і відрами. Для зручності в роботі штукатурні ящики можуть бути на колесах чи котках.
2.2 Підготовка поверхонь до штукатурення
Щоб штукатурний розчин міцно приставав до поверхні, вона повинна бути шорсткою, чистою, без пилу і масних плям. Природної шорсткості поверхні недостатньо для міцного зчеплення її з розчином, тому на ній під час підготовки до штукатурення створюють штучну шорсткість.
Підготовка бетонних поверхонь - перед штукатуренням обмітають від пилу і змочують водою, насікають троянкою, зубилом, насікальним молотком тощо, утворюючи на них похилі борозни 3—5 мм завглибшки на відстані 50—80 мм одна від одної. Виконуючи цю операцію, треба працювати в захисних окулярах і рукавицях, користуючись справним інструментом.
Після насікання поверхню очищають від пилу віниками, щітками або за допомогою стиснутого повітря, що подається в приміщення по шлангах від компресорної установки рясно змочують водокю аби під час штукатурення вода з розчину не так швидко всмоктувалась у поверхню. Змочують і промивають поверхню водою, набризкуючи її щітками або з шлангів, підключених до водопровідної мережі.
2.3 Приготування розчину
Підігрів матеріалів і приготування розчинів. У тому випадку, якщо розчини готують на місці робіт, всі матеріали (цемент, пісок та ін) не менш ніж за добу заносять у тепле приміщення. Змерзлих в грудки пісок застосовувати не можна. Заповнювач та хімічні добавки завантажують у растворосмеситель і перемішують 1,5-2 хвилини, після чого засипають цемент і продовжують перемішувати ще 2-3 хвилини. Воду і наповнювачі для приготування розчинів підігрівають з допомогою пари, гарячої води або електронагрівачів. Воду для приготування розчинів, що не містять гіпсове терпке, підігрівають до температури 90 ° С, для розчинів з гіпсовим в'яжучим - до 50 ° С. Розчини після перемішування в розчинозмішувачі повинні мати температуру, що не перевищує 50 ° С. У тому випадку, якщо температура що вводиться в розчин води недостатня або пісок має розмерзлись грудки, то підігрівають і пісок. Розчинні суміші з поташем підігрівати забороняється. Розчини з нітритом натрію і нітритом кальцію з сечовиною готують так само, як і розчини без хімічних добавок. Вся тара для подачі розчинів повинна бути утеплена, шланги укладені в короби, засипані теплоізоляційним матеріалом, або обгорнуті мінеральною ватою. Для приготування розчинів на об'єкті растворосмеситель, Розчинонасоси і компресор необхідно встановлювати в опалювальному приміщенні. Для збереження необхідної температури розчин транспортують на будівельні об'єкти в спеціально обладнаних автомашинах; на робочому місці його зберігають у утеплених або обігріваються ящиках з кришками. Використовувати відігрітися після замерзання розчин забороняється. В осінньо-зимовий період на будівельному об'єкті доцільно готувати штукатурні розчини із сухих розчинних сумішей і зачиняти їх водою температурою до 40 ° С. Готувати розчини з хімічними добавками дозволяється лише робітникам, які пройшли спеціальний курс навчання цьому виду робіт. До роботи з приготування водного розчину нітриту натрію допускаються робітники не молодше 18 років, що пройшли медичний огляд. Нітрат натрію зберігають у сухому приміщенні в дерев'яній тарі або в паперових мішках. Приймати їжу і курити у приміщеннях, де зберігається нітрат натрію, забороняється. Водний розчин нітриту натрію слід готувати в добре провітрюється. На баках з нітритом натрію має бути напис: «Обережно - отрута!» Для зовнішніх штукатурних робіт застосовують хлоровані штукатурні розчини (вапняно-цементні і цементні, зачинені хлорованою водою). Поставлений хлоровану воду шляхом розчинення хлорного вапна в підігрітою до 35 ° С воді, у 100 л води розчиняють 12-15 кг хлорного вапна. Розчин перемішують до повного розчинення вапна. Отримане хлорне молоко ставлять на 1-1,5 години для відстоювання, після чого отстой хлорованої води зливають у витратний бак, і використовують для приготування розчину.
Для створення нормального температурного режиму будівлі утеплюють і опалюють в цілому або поверхове. У будівлі має функціонувати або постійне опалення, або регулярно діяти тимчасове калориферної. Штукатурні роботи дозволяється виконувати в зимовий час при стійкої середній температурі не нижче 8 ° С усередині приміщення біля зовнішніх стін на висоті 0,5 м від рівня підлоги. Для прискорення сушки штукатурки температуру в приміщенні рекомендується довести до 10-16 ° С. У той же час температура у стелі повинна бути не вище 30 ° С. Виробляти штукатурні роботи в приміщеннях з температурою нижче 8 ° С забороняється. Перед оштукатурюванням необхідно видалити з поверхонь полій, і потім приміщення добре обігріти. Обігрів і сушіння приміщень і штукатурки. Вапняних і вапняно-гіпсову штукатурку сушать в середньому 10-15 діб, провітрюючи приміщення два-три рази на годину. Цементної і цементно-вапняну штукатурки сушать протягом 6-7 діб, не провітрюючи приміщення, тому що в період їх твердіння потрібно вологе повітря. При великих обсягах штукатурних робіт для тимчасового опалення і сушіння штукатурки застосовують різні нагрівальні установки. Електрокалорифер ЕКМ-20 призначений для сушіння і обігріву приміщень на об'єктах, що будуються. Повітронагрівачі (рис. 53) (табл. 37) призначені для обігріву і сушки приміщень об'ємом 50-20000 м3. Особливістю конструкції цих повітронагрівачів є подача в робоче приміщення повітря без домішок димових газів. При експлуатації повітронагрівачів можна застосовувати різні види палива (солярове масло, тракторний гас, природний і зріджений гази) без переналагодження пальникового пристрою. Пальник інфрачервоного випромінювання ГК1-38 використовується для сушіння штукатурки в будинках за умови повітрообміну не менше двох разів на годину, працює від природного і скрапленого газу, відповідно, з витратою 2,36 і 0,9 м3/год з виділенням кількості теплоти 46 200 кДж / год. Висота пальники 1200-1900 мм, маса 11,5 кг. При малих обсягах штукатурних робіт найбільш економічні безугарниеобогревательние установки. Сушка приміщень відкритими жаровнями (мангалами) через небезпеку виникнення пожежі, і можливості отруєння чадним газом забороняється.
Оштукатурювання розчинами з противоморозні добавками. Штукатурні розчини з добавкою вуглекислого калію (поташу) не дають висолів, не викликають корозійного руйнування металу, тому їх можна застосовувати при оштукатурюванні фасадів і сітчасто-армованих конструкцій. На водному розчині вуглекислого калію готують цементно-глиняні, цементно-вапняні і цементні розчини. Вуглекислий калій при температурі зовнішнього повітря до -5 ° С вводять у кількості 1% від маси сухої суміші, при температурі від -5 до -15 ° С - 1,5%, а при температурі нижче -15 ° С - 2%. Для роботи рекомендується застосовувати розчини, попередньо підігріті до 5-10 ° С. Розчин повинен бути використаний протягом 1 години з моменту його приготування. Марки і маяки влаштовують з розчину, яким обштукатурюють поверхні. Обрызг в умовах низької температури на поверхню не наносять, а готують сметаноподібної розчин, і відразу ж наносять його на підставу шарами товщиною 10-12 мм. Грунт розрівнюють, надряпують, і за його загуснув шару наносять накрывку товщиною 7-8 мм. Накривка розрівнюють і затирають, не змочуючи водою. Штукатурні розчини з нітратом натрію застосовують при середньодобових температурах до -15 ° С. Величина добавки його в розчин залежить від температури зовнішнього повітря та водоцементного відносини (В / Ц). Середньодобова температура зовнішнього повітря, ° С до -5 -5 ... -10 Величина добавки рідкого нітриту натрію від маси цементу в перерахунку на сухий сіль 4 ... 6 6 ... 8 8 ... 10 при В / Ц = 0,4 додають меншу кількість нітриту натрію, а при В / Ц = 0,65 - більше. Наіболеееффектівнадобавка кристалічного нітриту натрію в розчини, пріготовленниена портландцементі. Штукатурні розчини з добавкою нітриту натрію наносять на поверхню так само, як і при оштукатурюванні розчинами з добавкою вуглекислого калію (поташу). Штукатурні розчини на аміачної воді не дають висолів. Аміачної водою зачиняють цементні і цементно-вапняні розчини. Вапняні, вапняно-гіпсові і цементно-глиняні розчини забороняється зачиняти аміачною водою. Вапнякове тісто розводять аміачною водою, температура якої повинна бути не нижче 5 ° С. За температури зовнішнього повітря до -15 ° С, температура розчину на робочих місцях повинна бути 2-3 ° С, при температурі до -25 ° С - не нижче 5 ° С. Штукатурки на аміачної води продовжують набирати міцність як на морозі, так і в теплі після відтавання розчину. При механізованому нанесенні розчинів, приготовлених на аміачної води, рекомендується застосовувати механічні форсунки. На аміачної води можна готувати і кольорові розчини з використанням лугостійких пігментів. Штукатурні розчини на хлорованій воді застосовують при температурі поверхні до -25 ° С без подальшого обігріву штукатурки. Температура штукатурного розчину, незалежно від температури зовнішнього повітря в момент нанесення та затирання, повинна бути не нижче 5 ° С. Хлоровані розчини наносять ручним або механізованим способом. Кожний наступний шар розчину повинен лягати на загуснув раніше нанесений шар. Після схоплювання накрывки виконують затірку. Хлоровані штукатурки після висихання не шкідливі, так як хлоровані розчини повністю схоплюються на восьмі добу, а за цей час хлор з них випаровується. Міцність хлорованих розчинів на морозі підвищується. Оштукатурювання хлоровані розчинами всередині приміщення не допускається.
2.4 Прийоми виконання простої штукатурки
Розчин на стелю накидають рухом від себе, або через плече, а також рухом над собою. При цьому сокіл повинен бути під місцем накидання розчину, щоб падаючий лишок розчину потрапляв на нього.
Більш продуктивний спосіб накидання оббризку кельмою безпосередньо з ящика. З цією метою на робочому місці встановлюють ящик з розчином на такій відстані від поверхні, що підлягає штукатуренню, щоб рухом кельми від ящика можна було накидати на неї розчин. Для цього замість звичайних ящиків краще застосовувати пересувні ящики невеликої місткості. Такий ящик можна піднімати або опускати на потрібну висоту. Для штукатурення стелі ящик розміщують під місцем, яке штукатурять.
Накидання штукатурного розчину кельмою з сокола на стіну
Накидання штукатурного розчину кельмою з сокола на стелю
Накидання штукатурного розчину ковшем
При накиданні оббризку ковшем значно підвищується продуктивність праці і зменшуються втрати розчину. За один рух ковшем залежно від його об'єму можна накинути на поверхню до 1,5 л розчину. Роботу виконують так. На відстані 1—1,2 м від стіни встановлюють ящик з розчином. Взявши в руку ківш, набирають у нього розчин і сильним, паралельним стіні, рухом зверху вних накидають його на поверхню (рис. 2.22) так, щоб на ній утворювався тонкий рівномірний шар. Накидати розчин можна правою або лівою рукою. Для роботи краще користуватись пересувними ящиками.
Нанесений шар оббризку не згладжують штукатурними інструментами, а лише в деяких місцях, які сильно виступають, кельмою зчищають патьоки або грудки. Після часткового зату-жавіння оббризку на нього наносять шар грунту за один або кілька прийомів. Проміжок часу, що повинен пройти між нанесенням оббризку і грунту, залежить від виду в'яжучого матеріалу, що входить до складу розчину, температури повітря, матеріалу поверхні, яку штукатурять, та інших причин. Шар оббризку перед нанесенням грунту витримують: для цементних розчинів — 2—3 год; для цементно-вапняних — 6—12 год; для вапняно-гіпсових — 15—30хв, для вапняних — 20—24 год.
Грунт можна накидати або намазувати на поверхню. Накидають грунт кельмою з сокола або ящика, а також ковшем з ящика так само, як і оббризк. Під час виконання простої штукатурки грунт на поверхню можна намазувати безпосередньо з сокола. Для цього користуються соколом і кельмою. Взявши сокіл у ліву руку, на нього кельмою набирають з ящика певну кількість розчину. Після цього приставляють сокіл під кутом до поверхні так, щоб верхній бік його був на відстані 5—10 см від поверхні, а нижній — на відстані, що дорівнює товщині шару грунту. Притиснувши цей бік сокола кельмою, його пересувають уздовж поверхні, поступово зменшуючи кут нахилу сокола.
Під час намазування розчину на стіну сокіл пересувають знизу вгору, а при намазуванні на стелю — рухом на себе. Під час руху сокола розчин рівномірно намазується на поверхню.
З цією ж метою замість сокола можна застосовувати короткий півтерок завширшки 15—20 см. Спочатку на півтерок смугою накладають розчин. Взявши півтерок обома руками, притискають його до стіни і намазують розчин, як значено вище.
Намазування штукатурного розчину з сокола: а — на стіну; б — на стелю
Затирання поверхні дерев'яною теркою
Відразу ж після накидання або намазування шару грунту його розрівнюють соколом так, щоб на поверхні не залишались глибокі борозни і смуги! Коли шар грунту почне твердішати, поверхню затирають дерев'яною теркою колоподібними рухами проти годинникової стрілки . Перетираючи поверхню у разі потреби її змочують водою.
3. Організація робочого місця
Робочим місцем називають частину виробничої площі, призначену для виконання певного обсягу трудових дій одним або кількома працівниками.
Робочі місця можуть бути стаціонарними і пересувними. На будівництві при виконанні опоряджувальних робіт майже немає стаціонарних робочих місць, адже робітник разом із пристроями і матеріалами під час виконання роботи пересувається з однієї ділянки приміщення на іншу.
На робочому місці опоряджувальника мають бути обладнання, матеріали і знаряддя праці, потрібні для виконання опорядження, їх розміщують так, щоб під час роботи не доводилося робити зайвих рухів. Ручний інструмент, який беруть правою рукою, має лежати справа, а той, що беруть лівою рукою, — зліва. Якщо для роботи потрібен столик, то його встановлюють так, щоб з цього місця можна було виконати якнайбільший обсяг роботи.
Велике значення для організації робіт має своєчасна підготовка матеріалів і поточне забезпечення ними опоряджувальників. Тому в спеціально відведених приміщеннях заздалегідь сортують плитки, розкроюють лінолеум, приготовляють розчини і мастики. Підготовлені матеріали в процесі роботи ритмічно подають на робочі місця.
Під час виконання робіт обов'язково слід дотримуватися всіх правил техніки безпеки і виробничої санітарії. Робочі місця опоряджувальників обладнують засобами зв'язку, а також пристроями, які забезпечують нормальні гігієнічні умови (освітлення, захист від протягів тощо).
4. Охорона праці
У сучасних ринкових умовах на виробництві дедалі більше впроваджуються передові технології, нові матеріали, машини, механізми, автоматизовані лінії. Полегшуючи працю, підвищуючи її продуктивність, вони водночас несуть у собі небезпеку для життя та здоров'я працівників — ось чому питанням охорони праці в нашій країні приділяється першочергова увага. 14 жовтня 1992 р. Верховна Рада України ухвалила Закон «Про охорону праці». Він має вагоме соціально-економічне значення, оскільки торкається життєвих інтересів громадян України і насамперед молоді, адже під час виробничої практики щорічно травмується чимало учнів професійно-технічних навчальних закладів.
Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. Система правових норм, які регулюють охорону праці, передбачається будівельними нормами і правилами «Техника безопасности в строительст-ве» (СНиП ІП-4-80), а також державними стандартами.
Головною метою охорони праці є створення на кожному робочому місці безпечних умов праці, умов безпечної експлуатації обладнання, зменшення або повна нейтралізація дії шкідливих і небезпечних виробничих чинників на організм людини у процесі праці.
Кожна будівельна організація щороку складає плани заходів щодо охорони праці, а також колективний договір, згідно з яким працівники мають право на:
здорові й безпечні умови праці;
відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки;
матеріальне забезпечення як соціальне страхування через старість, хворобу, у разі втрати працездатності, а також безробіття;
об'єднання у професійні спілки;
розв'язання колективних трудових конфліктів.
За загальний стан охорони праці на будівництві об'єкта відповідають начальник і головний інженер тресту або управління. Охорона праці на будівництві охоплює:
умови праці;
правила техніки безпеки на будівельному майданчику;
правила техніки безпеки під час безпосереднього виконан ня певних будівельних робіт;
протипожежні заходи на будівництві;
гігієну праці й виробничої санітарії;
першу допомогу у разі нещасних випадків;
охорону праці учнів на будівельних об'єктах.
Контроль за виконанням правил техніки безпеки і здійсненням організаційно-технічних і санітарно-гігієнічних заходів щодо запобігання випадкам травматизму і професійним захворюванням покладено на осіб, призначених адміністрацією будівництва з-поміж інженерно-технічного персоналу, а також громадських інспекторів. Ці працівники контролюють виконання наказів, інструкцій, розпоряджень з питань техніки безпеки, проводять інструктажі робітників, беруть участь у періодичних випробуваннях машин, механізмів, приладів, риштувань, а також працюють у комісіях, що розслідують причини аварій і випадки травматизму на будівельному майданчику.
У професійно-технічних навчальних закладах за загальний стан охорони праці навчального закладу відповідає директор, за безпосередню роботу щодо заходів з питань безпеки праці учнів, пожежної безпеки та гігієни праці — заступник директора з навчально-виробничого процесу. За охорону праці в навчальних майстернях відповідає старший майстер та майстри виробничого навчання.
Державний нагляд за станом охорони праці в будівельних організаціях здійснюють: Державний комітет України з нагляду за охороною праці; органи державного пожежного нагляду Управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України і органи санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я. Вищий нагляд за дотриманням законодавства про охорону пращ здійснює Генеральний прокурор України.
Раніше в Україні управління охороною праці ґрунтувалося на галузевому принципі. Керівництво галузі опікувалося своїми підприємствами, забезпечувало їх матеріально-технічними засобами охорони праці, розробляло галузеву нормативно-правову документацію, контролювало виконання її вимог. У сучасних умовах господарювання діяльність у галузі охорони праці передбачає взаємну відповідальність держави, власника підприємства і працівника за створення й забезпечення здорових і безпечних умов праці.
Умови праці на підприємстві
У разі влаштування на роботу працівник має бути проінформований власником про умови праці на підприємстві, про наявність на робочому місті, де він працюватиме, небезпечних і шкідливих виробничих чинників, які ще не усунено, та про можливі наслідки їх впливу на здоров'я; про його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.
Умови праці — це сукупність чинників виробничого середовища і виробничого процесу, які впливають на здоров'я і працездатність людини під час її професійної діяльності.
Працездатність — це здатність людини до праці, яка визначається рівнем її фізичних і психофізіологічних можливостей, а також станом здоров'я і професійною підготовкою.
Умови праці характеризують: стан безпеки технологічних процесів, роботи механізмів, машин, устаткування та інших засобів виробництва; стан засобів колективного та індивідуального захисту; санітарно-побутові умови; характер робіт, пов'язаних з фізичною витратою праці (легкі роботи, роботи середньої важкості, важкі роботи); наявність шкідливих та небезпечних чинників; незручність пересування та поза працюючого (робота стоячи і робота сидячи); відпочинок тощо.
Небезпечний виробничий чинник — це чинник, дія якого на працюючого у відповідних умовах призводить до травми або іншого раптового ушкодження, погіршення здоров'я.
Перелік використаної літератури
1. Штукатурні і облицювальні роботи: Підруч. для учнів проф.-техн. навч. закладів освіти.— К.: Техніка, 1997.— 304 а: іл,-\Бібліогр.: с 296.
2. Карапузов Є.К., Соха В.Г., Остапченко Т.Є. матеріали і техннології в сучасному виробництві: Підручник. – К.: Вища освіта, 2006. – 495с.: іл.
3. Остапченко Т.Є. Технологія опоряджувальних робіт: Підручник. – К.: Вища освіта, 2003. – 384 с.: іл.
|
