СХОДОЗНАВЧІ СТУДІЇ В ІСТОРИЧНОМУ КРИМОЗНАВСТВІ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТОЛІТТЯ
Вступ
У науковій розвідці відтворено сторінки сходознавчих студій у контексті вивчення біобібліографії істориків-кримознавців. Дослідження проведене згідно програми вивчення національних меншин в Україні. Автор ґрунтовно досліджує самобутній внесок представників російської тюркологічної школи ХІХ ст. І. М. Березіна і В. В. Григор'єва у розвиток історичного краєзнавства Криму.
Основна частина
В останні роки в українській історичній науці достатня увага приділяється розробці наукової біографістики. Подальший розвиток цієї галузі історичного знання є актуальним завданням історіографії [1, с. 127]. В цьому контексті вивчення питань історичної біографії є актуальним для відновлення повної картини розвитку історичного краєзнавства Криму. У дослідженнях російських тюркологів XIX століття значне місце займали історико-етнографічні аспекти, пов'язані з Кримським півостровом. Біля витоків тюркологічних досліджень Криму стояли сходознавці І. М. Березін і В. В. Григор'єв.
Метою статті
є відтворення внеску провідних науковців-орієнталістів у вивчення історії та етнографії Криму в першій половині XIX століття. Ця проблема не була висвітлена ні в радянській, ні в сучасній історіографії.
Ілля Миколайович Березін народився 19 червня 1819 р. у селищі при Південно-Камському заводі Пермської губернії. Батько його був заводським чиновником, а мати з родовитої української родини. Спілкування з дитячого віку із представниками фінно-тюрків, що складали 50% населення цього краю, розвинуло в юнакові інтерес до східних мов. Початкову освіту майбутній вчений одержав у "вчителів із духівництва", потім у Катеринбурзькому повітовому училищі, де завдяки своїм здібностям він потрапив під опіку доглядача цього навчального закладу Буявського, який додатково займався з Іллею Миколайовичем російською та всесвітньою історією, алгеброю і геометрією [2, с. 66]. Завдяки сприянню ревізора місцевих училищ професора Суровцова, І. М. Березін був переведений у Пермську гімназію на казенний кошт. При убогості навчальної літератури з мовознавства в умовах провінції юнак зумів досконало опанувати не тільки східні, але й європейські мови. Після закінчення гімназичного курсу Ілля Миколайович вступив до Казанського університету на відділення східномусульманських мов. Науковим наставником І. М. Березіна в університеті став засновник Казанської школи тюркологів Олександр Касимович Казем-Бек (1802-1870). О. К. Казем-Бек уже в студентські роки Березіна зробив його своїм особистим секретарем, доручив йому своє листування і виправлення своїх робіт, що писалися російською мовою [3, с. 52].
У 1837 р. І. М. Березін закінчив університет зі ступенем кандидата східної словесності [4, с. 219]. Стан російської орієнталістики на той час обмежувався лише елементарним викладанням деяких мов східних народів, що проживали в імперії. Тому робити перші кроки в цій галузі було, як згадував В. Д. Смирнов, "трохи страшнувато через новизну справи і, так би мовити, потемки, що панували в цій галузі" [5, с. 30]. Орієнталісти 40-х-50-х рр. XIX століття, коли і розгорнулася самостійна наукова діяльність І. М. Березіна, не могли обмежуватися суто філологічними і лінгвістичними завданнями. Предметом їхнього вивчення був Схід у цілому, сьогодення і минуле народів цього регіону. А це приводило їх до неминучості розгляду питань, що складають предмет історичної науки.
Здібний випускник за рекомендацією О. К. Казем-Бека був залишений при університеті для підготовки до професорського звання. На початку лютого 1841 р. І. М. Березін був затверджений у ступені магістра східної словесності. Тема його дисертації, що за звичаями того часу залишилася в рукопису, ніде не згадується. А вже 6 лютого 1841 р. І.М. Березін був рекомендований у 3-х літню наукову подорож по країнах Сходу для удосконалення мовних знань. Програму навчальної поїздки для Березіна склав сам О. К. Казем-Бек [6]. У ній основна увага була приділена вивченню трьох основних мов мусульманського Сходу: арабської, перської й турецької. Подібні наукові екскурсії молодих орієнталістів були традиційними для російської вищої школи тих років. Вони служили серйозною підмогою для перевірки теоретичних знань, для вивчення етнографічних особливостей народів. І. М. Березін виїхав 15 червня 1842 р. Він проїхав Персію, Малу Азію, Сирію, Єгипет, рік провів у Константинополі. В Росію молодий учений повернувся через Крим, де багато часу провів за оглядом місцевих старожитностей [7, с. 71-73].
Після закінчення в 1845 р. східної подорожі І. М. Березін витримав особливий іспит при Академії наук. 19 березня 1846 р. він був визначений екстраординарним професором по кафедрі турецько-татарської мови Казанського університету. У 1846-1849 р. дослідник працював над складанням "Опису турецько-татарських рукописів, що зберігаються в петербурзьких бібліотеках" - перший у Росії досвід бібліографії східних рукописів. Були опубліковані і матеріали подорожі. Активно включившись у громадське життя Казанського університету, І. М. Березін з 12 вересня 1849 р. був директором університетського мінц-кабінету, а з 10 січня 1850 р. йому було доручено керувати спеціальним центром, який займався розглядом творів, написаних східними мовами. З початку 1850-х рр. Ілля Миколайович був також редактором неофіційної частини "Казанських губернських відомостей". На думку сучасників, саме в роки керівництва редакцією Березіним настала "квітуча пора" цього офіційного видання науково-літературного характеру [4].
Провідне місце в низці праць ученого складає ціла серія виданих ним східних текстів з перекладами та примітками. Для нас становить інтерес опублікована І. М. Березіним у 1851 р. у Казані робота "Тарханні ярлики Тохтамиша, Тімур-Кутлука і Саадет-Гірея, із введенням, переписом, перекладом і примітками". Автор відзначив у вступі, що зібрані ним тарханні ярлики мають дуже важливу історичну цінність: з них, як з державних актів, можна простежити деталі адміністративного устрою, а назви різних посадових осіб і станів дають можливість визначити соціальний склад суспільства. І. М. Березін дав і історію виявлення ярликів кримських ханів. Вони були подані М. С. Воронцову як документи на право володіння. Останній передав їх Одеському товариству історії та старожитностей. Докладно історик зупинився на характеристиці ярлика Саадет-Гірея, який з тарханних ярликів був найповнішим за числом чинів, що згадуються в ньому. На підставі аналізу цього джерела тюрколог дійшов висновку, що Кримське ханство успадкувало устрій Золотої Орди з доданням деяких нововведень: встановлювався ханський змінник - калга. Учене товариство з інтересом прийняло це дослідження. В опублікованій рецензії підкреслювалася роль ярликів як незамінних джерел, що дозволяють більш повно подати історію Кримського ханства [8, с. 329-330]. Джерела ранньої історії Кримського ханства та його народонаселення стали об'єктом вивчення вченого в праці "Перша навала монголів на Росію" [9].
Визнанням заслуг І. М. Березіна в сходознавстві, що тільки почало розвиватися, стало обрання його 22 вересня 1854 р. на посаду ординарного професора без ступеня доктора [10, с. 243-244]. Наукові інтереси Іллі Миколайовича в цей період поширювалися і на питання етнографії тюркських народів. У дослідженні "Народні прислів'я турецького племені" (1856 р.) він зробив їх мовну класифікацію, виділив прислів'я кримських татар і опублікував численні приклади фольклору.
Фактом визнання пріоритету в розвитку сходознавства в ці роки стало переведення факультету східних мов у 1855 р. із Казанського в Санкт-Петербурзький університет. Першим деканом нового факультету столичного вузу був призначений О. К. Казем-Бек. Разом з Олександром Касимовичем до С.-Петербурга перебралися і його найближчі учні, у тому числі і з 22 вересня 1854 р. І. М. Березін [11, с. 64]. С.-Петербурзький університетський статут вимагав для одержання звання ординарного професора представлення докторської дисертації. Нею стало дослідження І. М. Березіна "Нариси внутрішнього устрою Улусу Джучієва" [12].
У С.-Петербурзі І. М. Березін продовжив почате в Казані видання "Бібліотеки східних істориків", де містилися найбільш ґрунтовні твори середньовічного Сходу. Уваги істориків Криму заслуговують надруковані там "Історія Абуль-Газі" у перекладі і з передмовою професора Казанської духовної академії Г. С. Саблукова та "Історія монголів" Рашид Еддіна, підготовлена самим І. М. Березіним [13].
Докладні описи ярликів кримських ханів з їхнім коротким аналізом І. М. Березін подав на сторінках видання найавторитетнішої наукової організації півдня Російської імперії - Одеського товариства історії і старожитностей [14]. Хоча в цій роботі Березін помилково приписує ряд ярликів Мухамед-Гірею, що визначено вже сучасними істориками [15, с. 127-138], сам факт публікації настільки цікавого для історії Криму матеріалу мав велике значення.
На жаль, на останньому етапі творчості вченого сходознавство втратило перше місце в колі його інтересів. І це, як справедливо зауважив О. М. Самойлович, стало причиною того, що він далеко не використовував у своїй діяльності всієї повноти своїх незвичайних обдаровань [16, с. 163].
Наукова праця І. М. Березіна в петербурзький період незмінно поєднувалася з активною громадською діяльністю, з 1860 по 1863 р. він був членом, а в 1861-1862 р. скарбником літературного фонду університету. У 1863 р. І. М. Березін був єдиним представником факультету східних мов, хто брав участь у працях ученого комітету зі складання нового університетського статуту, а після його прийняття був обраний університетським суддею [17, с. 16]. З настільки впливовим становищем І. М. Березіна в університеті пов'язаний ще один напрямок його науково-літературної діяльності, що склало видатне для його часу явище, яке дало потім поштовх багатьом його послідовникам. Ілля Миколайович здобув особливу популярність серед сучасників і наступних поколінь дослідників як видавець енциклопедичних довідників. Це захоплення вченого почалося з невеликого зібрання східних слів, що існували в російській мові. У складі подібних матеріалів, зібраних іншими орієнталістами, ці добірки були видані Академією наук. Захопившись лексикографічною роботою, І. М. Березін дійшов до думки про видання енциклопедії. У 1870-х рр. Березіним було почато самостійне видання великого "Російського енциклопедичного словника" [18]. У передмові укладач відзначив, що так характерним для Західної Європи енциклопедичним словникам "не дуже таланилося" у Росії. Більшість з них після перших томів припиняли виходити. Словник І.М.Березіна мав великий успіх. Сучасники відзначали, що до цього заходу вченого "були звернені погляди всієї Росії" [19, с. 98]. Професор С.-Петербурзького університету В. Васильєв відзначав, що І. М. Березін у цей час "стояв на чолі рідкісних у нас діячів на користь всебічного і здорового розвитку освіти в нашій Батьківщині" [19, с. 98]. Така оцінка діяльності історика була пов'язана з тим значенням, якого сучасники надавали виданому ним словнику. Так, відомий кримознавець професор С.-Петербурзького університету М. І. Веселовський визнавав, що "починання подібного видання на схилі років не можна не визнати дуже сміливим, а доведення його до кінця при відсутності помічників і при існуючих у нас умовах книжкового ринку можна вважати справжнім подвигом" [20, с. 4]. У подальшому словник було доповнено і перевидано у 1880-х роках [21]. Багато нарисів, які було вміщено в цих довідкових виданнях, стали кроком уперед не тільки в популярній літературі, але й у багатьох відношеннях стояли вище статей з тих же предметів, які подано в енциклопедичних словниках, що видавалися в Європі в цей час [3, с. 60].
Різнобічна науково-літературна діяльність І. М. Березіна здобула йому заслужене визнання у вчених колах Росії і за рубежем. Так, свідченням його наукового авторитету став факт запрошення історика в 1893 р. американським товариством Education взяти участь у його засіданні в Чикаго в званні почесного віце-президента [22, с. 47-48].
В останній третині XIX ст. російське сходознавство знаходилося вже на іншій стадії розвитку і ставило собі цілий ряд спеціальних завдань. Але ці зміни не позначилися на творчості І. М. Березіна, тому що період діяльної і плідної роботи в галузі тюркології для нього закінчився на початку 1870-х років. Науковий подвиг ученого по створенню довідкового видання підірвав його сили. В останні роки він усамітнився у своєму родинному колі. З цієї причини й у науковому світогляді вченого не спостерігається картини поступової еволюції. Як філолог і історик він виробив певні погляди уже в перші роки своєї наукової діяльності і потім вони вже не піддавалися істотним змінам. Заслугою наукової діяльності І. М. Березіна, як і всього покоління орієнталістів, до якого він належав, є скоріше постановка наукових завдань.
Непросто складалися відносини І. М. Березіна з його сучасником і колегою, видатним вітчизняним ученим В. В. Григор'євим.
Василь Васильович Григор'єв народився 15 березня 1816 р. у С.-Петербурзі. Одержавши домашню освіту, 15-літній юнак став студентом історико-філологічного факультету С.-Петербурзького університету, де він обрав своєю спеціальністю східні мови. Наставником в університетських заняттях у В.В. Григор'єва став професор Сенковський. Після закінчення університетського курсу на 19-му році життя Василь Васильович протягом півтора років служив у навчальному відділенні східних мов при Міністерстві закордонних справ, де велику частину часу витрачав на практичне вивчення східних мов [23, с. 650]. У цей час він активно співробітничав у "Енциклопедичному лексиконі" А. О. Плюшара, для якого написав значну кількість довідкових статей з історії, географії і літератури мусульманського сходу, брав діяльну участь у різних періодичних виданнях.
Перші історичні дослідження В. В. Григор'єва звернули на нього увагу наукової еліти С.-Петербурга. Рекомендації змінити дипломатичну кар'єру на наукову цілком збігалися з його бажаннями. Так В.В. Григор'єв знову виявився в столичному університеті, але вже в ранзі викладача перської мови [24, с. 124-125]. Одночасно він вивчав історію і географію Азії. Конфлікт із науковим наставником, професором Сенковським, спонукав В. В. Григор'єва прийняти пропозицію про переїзд до Одеси [25, с. 216].
30 вересня 1838 р. в Одеському Рішельєвському ліцеї, який був зрівняний у правах з університетом, Василь Васильович одержав місце професора східних мов, а затверджений на цій посаді він був 18 грудня 1842 р. [26, с. 83-84] Одеський період життя і творчості вченого, що продовжувався близько 6 років, є для нас особливо цікавим, тому що саме в ці роки в Григор'єва з'явився і розвинувся в наукових працях інтерес до Криму.
22 квітня 1839 р. В. В. Григор'єв був прийнятий у дійсні члени Одеського товариства історії та старожитностей, у роботі якого він взяв найактивнішу участь. Історик став головним редактором першого тому "Записок Одесского общества истории и древностей" [27, арк. 1], де були надруковані два з його кримознавчих досліджень, присвячених нумізматиці середньовічного Криму [28] і джерелам з історії Кримського ханства [29]. Василь Васильович надавав великого значення пам'ятникам офіційної писемності Кримського ханства в зв'язку з тим, що вони до того часу залишалися зовсім незнайомими світовій науці. Він відзначав у передмові до ярликів, що ні у вітчизняній, ні в європейській орієнталістиці дотепер ніхто не займався розшуком, збором і виданням дипломатичних, юридичних і іншого роду актів, "які існували в ханствах тюркських, що вже зникли або ще продовжували своє буття" [30, с. 1]. Обидва ярлики були подані в літографованих знімках відомого московського художника К. Я. Тромоніна. Переклад був зроблений першим драгоманом татарської мови Азіатського департаменту МЗС Януаром Ярцовим.
Раніше невідому для біографів В. В. Григор'єва інформацію про його поїздки, пов'язані з вивченням Криму, під час перебування його на посаді професора Рішельєвського ліцею, надають матеріали особистого фонду вченого, виявлені нами в Російському державному історичному архіві. 23 липня 1839 р. керівництво ліцею прийняло рішення про відрядження В. В. Григор'єва до Туреччини для практичного вивчення турецької мови. Крім того, історику було доручено придбати в Туреччині східні рукописи, що стосувалися історії Криму, "які знайде такими, що заслуговують на увагу" [31, арк. 2], на що Василю Васильовичу було виділено 500 карбованців.
26 березня 1843 р. попечитель Одеського навчального округу Д. М. Княжевич писав до В. В. Григор'єва: "...зважаючи за потрібне перевірити успіхи в класах татарської мови в училищах Таврійської губернії, доручаю Вам негайно туди вирушити... і доповісти мені особисто про успіхи викладання в татарських класах при училищах, що Вами будуть оглянуті" [31, арк. 6]. У повідомленні В. В. Григор'єва про ревізію кримськотатарських навчальних закладів дано різноманітну інформацію про стан освіти в Криму в 40-х рр. XIX століття. З цього документа витікає, що В.В. Григор'єв відвідав татарське відділення Сімферопольської гімназії, парафіяльні училища в Бахчисараї й Карасубазарі, повітові училища в Саках і Сарабусі. Інспектор вказав на відсутність підручників і методичної літератури для вчителів, низький рівень викладання і знань учнів [31, арк. 7-12].
У 1842 р. у Московському університеті В. В. Григор'єв захистив магістерську дисертацію "Про вірогідність ярликів, даних ханами Золотої Орди російському духівництву". Показником зрілості наукових узагальнень, зроблених 26-літнім магістром, її значимості для науки є оцінка цієї праці, складена провідним німецьким орієнталістом Шоттом, який вважав, що це дослідження "безперечно належить до кращих монографій наукового змісту, які коли-небудь написані російськими вченими" [32, с. 118].
Василь Васильович не бачив у провінційній Одесі можливостей для свого подальшого наукового росту. Він докладав усіх зусиль, щоб працювати в Московському університеті. Однак турботи про переміщення в Москву, що тривали майже два роки, не увінчалися успіхом. Не бажаючи далі залишатися в провінції, В. В. Григор'єв у 1844 р. вийшов у відставку і переселився до С.-Петербурга, де незабаром зміг одержати посаду чиновника для особливих доручень при департаменті духовних справ іноземних сповідань в Міністерстві внутрішніх справ (1845-1851). Посада не обтяжувала В. В. Григор'єва, і він додатково взяв на себе обов'язки помічника редактора "Журнала Министерства внутренних дел". Редактором цього журналу був М. І. Надєждін, з яким В. В. Григор'єв близько зійшовся в Одесі. Василь Васильович знову влився в жваву журналістську роботу. Набутий на журналістській ниві авторитет дозволив В. В. Григор'єву згодом заснувати свій журнал "Северное обозрение", який, не зустрівши співчуття публіки, проіснував недовго [24, с. 126].
Безпосередній інтерес ученого до минулого Криму проявився в підготовці для "ЖМВД" оглядів археологічних досліджень, що у цей період активно проводилися на півострові А. Б. Ашиком і Д. В. Карейшею. У статті "Про археологічні пошуки в Керчі" [33] В. В. Григор'єв докладно зупинився на дослідженні А. Б. Ашиком Золотого кургану й описі знахідок. У висновку він помістив хронологію найбільш значимих археологічних відкриттів на Керченському півострові. Опис новорозкопаних пам'ятників В. В. Григор'єв запропонував у публікації "Про древні статуї, знайдені останнім часом у Керчі" [34]. Обидві названі роботи були надруковані без підпису. Атрибутувати їх можна за фундаментальною монографією М. І. Веселовського "Василь Васильович Григор'єв за його листами і працями, 1816-1880" [35, с. 089, 094], що до сьогодні є найдетальнішим дослідженням життєвого і творчого шляху сходознавця.
Значною подією в розвитку історичного краєзнавства Криму стала поява спочатку на сторінках "ЖМВД", а потім і окремим виданням монографії В. В. Григор'єва "Царі Боспора Кіммерійського, переважно за сучасними їм пам'ятками і монетами" [36]. Дослідження було присвячено пам'яті видатного "незамінного досі дослідника Чорноморських старожитностей" академіка Е. Е. Келера. На підставі новітніх археологічних досліджень древнього Пантікапея, аналізу археолого-нумізматичних праць із цього питання А. Б. Ашика, Ф. А. Жиля, Б. В. Кене, П. І. Кеппена, П. Ю. Сабатьє, Г. І. Спаського та інших авторів В. В. Григор'єв спробував зробити узагальнення, що заповнювали б прогалини в історії Боспорського царства. Оцінюючи на тлі останніх наукових розробок працю В. В. Григор'єва, рецензенти відзначали її визначну роль у систематизації даних із археології та нумізматики Боспору [37]. Перераховані вище дослідження принесли В. В. Григор'єву славу знавця історії Криму. Не випадково в 1840-х рр. зав'язалося знайомство і наукове співробітництво вчених з піонером наукового кримознавства П. І. Кеппеном. Збереглося їхнє листування, що належить до 1847-1857 рр. [38, арк. 1-6] і торкається загальних питань сходознавства.
Авторитет вченого у світовій науці тих років підкреслюється його обранням у члени Московського археологічного товариства, Паризького азіатського товариства, Лейпцігського товариства німецьких орієнталістів. Протягом декількох десятиліть В. В. Григор'єв був діяльним співробітником Російського географічного товариства, у періодичному виданні якого він помістив ряд матеріалів про різні народи Російської імперії.
Істотним доповненням до загального огляду кримознавчої спадщини сходознавця є неопубліковані наукові дослідження В. В. Григор'єва, що збереглися в його особистому фонді в РДІА. Усі вони не датовані. У статті "Про ярлики" розкривається їхнє значення в зовнішньополітичному і внутрішньому житті Золотої Орди, а потім і в одному з її осколків - Кримському ханстві [39, арк. 1-21]. Загальний огляд історії півострова представлений у збереженому автографі вченого "Історичний огляд Криму", що готувався як публічна лекція [40, арк. 1-11]. У роботі велика увага приділена мовному впливу різних народів Криму й Отаманської Порти. Цікаві статистичні дані були зібрані й узагальнені вченим у неопублікованому рукописі "Про населення татар і ногайців у Криму" [40, арк. 12]. Частина розрізнених рукописних записів ученого з цієї проблеми збереглася у вигляді чернеток [41, арк. 1-10]. Ці наукові дослідження В. В. Григор'єва, раніше не введені до наукового обігу, становлять безсумнівний інтерес для сучасних істориків і етнографів Криму.
У 1878 р. Василь Васильович розстався з університетом за станом здоров'я. У 1880 р. він пішов у відставку і зі своєї останньої посади - керуючого справами друку, яку він займав з 1874 року [42, с. 358-359]. Залишок днів він розраховував провести в спокої, присвятивши їх науці, закінчити задумані праці. Але здійснитися цим планам, на жаль, не довелося. Улітку 1881 р. В. В. Григор'єв занедужав, а 19 грудня 1881 р. помер.
Висновки
Самобутній оригінальний внесок, зроблений представниками російської тюркологічної школи ХІХ ст. І. М. Березіним і В. В. Григор'євим у розвиток історичного краєзнавства Криму, став важливою віхою в розвитку вивчення краю. Аналіз бібліографічної спадщини вчених дозволить більш об'єктивно відтворити окремі сюжети історичного минулого Криму. У перспективі цей матеріал увійде до зводу біобібліографій істориків-кримознавців.
Література
1. Чишко В. С. Бiографiчна традицiя та наукова бiографiя в iсторiї i сучасностi України.- Київ: БМТ, 1996.- 240 с.
2. Березин И. Н. [Автобиографическая справка] // Венгеров С. А. Критико-биографический словарь русских писателей и ученых: От начала русской образованности до наших дней.- СПб., 1892.- Т. 3.- С. 66-68
3. Бартольд В. И. Н. Березин как историк // Записки Коллегии востоковедов при Азиатском музее АН СССР.- Л., 1926.- Т. 2, вып. 1.- С. 51-72.
4. Березин Илья Николаевич // Биографический словарь профессоров и преподавателей императорского Казанского университета (1804-1904) /Под ред. Н. П. Загоскина.- Казань, 1904.- Ч. 1.- С. 219-221.
5. Смирнов В. Д. И. Н. Березин // ЖМНП.- 1896.- Май, отд. 3.- С. 29-35.
6. План ученого путешествия по Востоку магистров Диттеля и Березина, составленный Мирзою Казембеком.- Казань, 1841.
7. Menzel T. Uber die Werke des russischen Arabist Krackovskij // Archiv orientalni.- 1930.- № 2.- P. 54-86.
8. [Рецензия] // Москвитянин.-1851.- № 18.- С. 329-330.- Рец. на кн.: Березин И. Тарханные ярлыки Тохтамыша, Тимур-Кутлука и Саадет-Гирея.- Казань, 1851.
9. Березин И. Н. Первое нашествие монголов на Россию // ЖМНП.- 1853.- № 9, отд. 2.- С. 221-250.
10. Eberman W. Bericht uber Arabischen studien in Russland wahrend der Jahre 1921-1927 // Islamica.- 1930.- № 4.- S. 243-244.
11. Дмитриев Н. К. Труды русских ученых в области тюркологии // Ученые записки МГУ.- М., 1946.- Вып. 107: Роль русской науки в развитии мировой науки и культуры, т. 3, кн. 2.- С. 63-70.
12. Березин И. Очерки внутреннего устройства улуса Джучиева // Труды Восточного отделения императорского Археологического общества.- СПб., 1864.- Ч. 8.- С. 387-494.
13. Библиотека восточных историков, издаваемая И. Березиным.- Казань, 1854.- Т. 2, ч. 1; Т. 3, ч. 1-2.
14. Березин И. Тарханные ярлыки крымских ханов // ЗООИД.- Одесса, 1872.- Т. 8, отд. 2: Приб. к сборнику материалов.- С. 1-9; Его же. Ярлыки крымских ханов Менгли-Гирея и Мухаммед-Гирея // Там же.- С. 10-23.
15. Григорьев А. П. Пожалование в ярлыке Улуг-Мухаммеда // Ученые записки Ленинградского государственного университета. № 414. Сер. Востоковедческие науки. Вып. 26. Востоковедение. 10. Филологические исследования. Межвузовский сборник.- Л.: Изд-во ЛГУ, 1984.- С. 122-142.
16. Самойлович А. Н. И. Н. Березин, как турколог (1818-1918) // Записки Коллегии востоковедов при Азиатском музее Российской Академии наук.- Л., 1925.- Т. 1.- С. 161-172.
17. Dugat G. Histoire des orientalistes de l'Europe du XII au XIX-e siede.- Paris, 1870.- Vol. 2.- S. 15-20.
18. Русский энциклопедический словарь, издаваемый профессором С.-Петербургского университета И. Н. Березиным. - СПб., 1872-1879. - Т. 1-16.
19. Васильев В. Записка об ученой деятельности заслуженного ординарного профессора И. Н. Березина // Протоколы заседаний Cовета императорского С.-Петербургского университета за первую половину 1879-1880 академического года.- № 21.- СПб., 1880.- С. 97-99.
20. Веселовский Н. И. Отчет о состоянии и деятельности императорского С.-Петербургского университета за 1896 год // Годичный акт императорского С.-Петербургского университета 8-го февраля 1897 года.- СПб., 1897.- С. 1-93.
21. Новый энциклопедический словарь в восьми томах, изданный профессором С.-Петербургского университета И. Н. Березиным.- СПб., 1883-1885.
22. Березин Илья Николаевич // Биографический словарь профессоров и преподавателей императорского С.-Петербургского университета за истекшую третью четверть века его существования, 1869-1894.- СПб., 1896.- Т. 1.- С. 47-48.
23. Коссович К. А. Об ученых трудах профессора Григорьева // ЖМНП.- 1868.- Ч. 140.- С. 649-656.
24. Историческая записка о деятельности императорского Московского Археологического общества за первые 25 лет существования.- М., 1890.- 308 с.
25. Веселовский Н. И. Григорьев Василий Васильевич // Биографический словарь профессоров и преподавателей императорского С.-Петербургского университета за истекшую третью четверть века его существования, 1869-1894.- СПб., 1896.- Т. 1.- С. 216-218.
26. Михневич И. Исторический очерк сорокалетия Ришельевского лицея с 1817 по 18578 год.- Одесса, 1857.
27. РДІА, ф. 853, оп. 1, спр. 306.
28. Григорьев В. В. Монеты Джучидов, генуэзцев и Гиреев, битые на Таврическом полуострове и принадлежащие Обществу // 3ООИД.- Одесса, 1844.- Т. 1.- С. 301-314, 654.
29. Григорьев В. В. Ярлыки Тохтамыша и Сеадет-Гирея //3ООИД.- Одесса, 1844.- Т. 1, отд. 2.- С. 337-346.
30. Григорьев В. В. Ярлыки Тохтамыша и Сеадет-Гирея в литографированных снимках работы К. Я. Тромонина, с транскрипцией переводом Я. О. Ярцова, с введением и примечанием В. В. Григорьева.- Одесса, 1844.- 10 с.
31. РДІА, ф. 853, оп. 1, спр. 3.
32. Lahrbücher für wissenschaftliche Kritik.- 1844.- № 96.
33. [Григорьев В. В.] Об археологических поисках в Керчи // ЖМВД.- 1845.- Декабрь.- С. 426-449.
34. [Григорьев В. В.] О древних статуях, найденных в последнее время в Керчи // ЖМВД.- 1851.- Ноябрь.- С. 297-308.
35. Веселовский Н. І. Василий Васильевич Григорьев по его письмам и трудам. 1816-1881.- СПб., 1887.- 288, 0105 с.
36. Григорьев В. В. Цари Боспора Киммерийского, преимущественно по современным им памятникам и монетам // ЖМВД.- 1851.- № 10.- С. 110-146; № 11.- С. 267-296; № 12.- С. 413-483; То же.- СПб., 1851.- 136 с.
37. [Рецензия] // Москвитянин.- 1852.- № 8, отд. 5.- С. 121.- Рец. на кн.: Григорьев В. В. Цари Боспора Киммерийского.-СПб., 1851; [Рецензия] // ЖМВД.- 1852.- № 4, отд. 6.- С. 116-119.- Рец. на кн.: Григорьев В. В. Цари Боспора Киммерийского.-СПб., 1851
38. ПФАРАН, ф. 30, оп. 3, спр. 70.
39. РДІА, ф. 853, оп. 1, спр. 218.
40. РДІА, ф. 853, оп. 1, спр. 216.
41. СПБФИВРАН, ф. 61, оп. 1, спр. 20.
42. Bibliographie analytiquedes ouvrages de monsieur Marie-Felicite Brosset, 1824-1879. St.-Petersbourg, 1887.- LXII, 704., 704.
|
