Контрольна робота на тему:
Проголошення УНР.
IV Універсал Центральної Ради
У жовтні 1917 р. в Україні розгорнулася боротьба між трьома політичними силами – прибічниками тимчасового уряду, які гуртувалися навколо штабу Київського військового округу; більшовиками, які користувалися підтримкою рад робітничих і селянських депутатів; національні сили, що гуртувалися навколо Центральної Ради. Відразу ж після перевороту більшовиків в Петрограді. Вони здійснили спробу збройним шляхом вибити з Києва війська Тимчасового уряду. Почалися кровопролитні дні. Центральна Рада спочатку займала нейтральну позицію, але потім, намагаючись відстояти національні інтереси, укладають компромісну угоду з більшовиками і примусили штаб Київського військового округу покинути місто. У Києві склалося двовладдя: місто контролювали війська Центральної Ради й більшовиків.
Надалі ситуацію взяли під свої руки Центральна Рада, яка спочатку призначила тимчасового начальника КВО, роззброїла більшовицькі загони у Києві та ін.. містах, узяла під всій контроль більшу частину України. Таким чином уся влада перейшла до Центральної Ради, яку схвально зустріло українське населення.
7 листопада 1917 р. Центральна Рада біля пам’ятника Б. Хмельницькому виступила з Третім Універсалом. Що проголошував Українську Народну Республіку (УНР) у межах 9 українських губерній, що була частиною федеративної Російської республіки, проголошеної ще 1 вересня 1917 р. Цей документ передбачав:
- Верховним законодавчим органом залишалася ЦР, а виконавчим – Генеральний секретаріат
- Скасування поміщицького, монастирського землеволодіння та передачу його селянам без викупу;
- Встановлення державного контролю над виробництвом, 8-годинного робочого дня
- Забезпечення українського народові демократичних прав і свобод слова, друку, віри, зібрань, страйків, недоторканність особи, скасування смертної кари, амністія політв’язнів.
- Надання національним меншинам національно-персональної автономії
- Реформа місцевого самоврядування - зміцнення та розширення прав місцевого самоврядування
- Скликання Українських Установчих зборів.
Реальні наслідки III Універсалу виявилися набагато скромнішими порівняно із закладеним у ньому політичним потенціалом.
По-перше, керівництво Центральної ради не зрозуміло політичних змін після більшовицького перевороту й продовжувало відстоювати федерацію з Росією. У стратегічному розумінні ідея мала під собою підґрунтя принаймні для перевороту, однак втратила всіляку реальність з часу більшовицького перевороту та проголошення диктатури пролетаріату — диктатури переважної меншості — замість очікуваної демократії.
По-друге, більшовики мали свої уявлення, плани щодо української державності. Вони почали готувати повстання проти Центральної ради з метою її повалення. Та спроба більшовиків повалити Українську Народну Республіку не вдалася. Українські військові частини оточили змовників, роззброїли їх і вислали до Росії.
По-третє, після невдалого завершення виступу більшовики повели агітацію за переобрання Центральної ради. Саме на це були спрямовані наміри скликати Всеукраїнський з'їзд Рад і розколоти українське суспільство. Хоча більшовикам і не вдалося досягти своєї мети на І Всеукраїнському з'їзді Рад у Києві, проте їх делегати виїхали до Харкова, де в цей час проходив обласний з'їзд рад Донецько-Криворізького басейну.
Керівництво більшовицького Раднаркому в Росії усвідомлювало, що без матеріальних та людських ресурсів України справа пролетарської революції приречена на поразку. Необхідно було встановити диктатуру пролетаріату у формі радянської влади в Україні.
Але наприкінці 1917 р. український національний рух ще йшов по висхідній лінії, про що свідчать результати виборів до Всеросійських установчих зборів, що пройшли в листопаді 1917 р. В Україні за більшовиків проголосувало лише 10 % виборців, а за українські партії – 75%.
За таких несприятливих обставин більшовики намагалися енергійними діями завоювати маси:
1) Було розгорнуто широку агітаційно-пропагандистську кампанію, основою якої стало твердження про контрреволюційність та буржуазність ЦР.
2) Підтримка більшовиками лівого крила українських партій
3) Зовнішньополітичний тиск більшовиків (більшовики утворили в Могилеві революційний польовий штаб, який готувався для боротьби з ЦР)
4) Наприкінці 1917 р. Рада Народних комісарів РСФРР звернулася з Маніфестом (ультиматумом) до ЦР з такими вимогами: відмовитися від дезорганізації фронту (йдеться про утворення Українського фронту), припинити роззброєння радянських полків, не пропускати через Україну козачі формування з фронту на Дон, пропустити більшовицькі війська на Південний фронт.
Певних успіхів більшовицька політика досягла серед малосвідомих селянських мас, які за демагогічними обіцянками соціальної справедливості не могли бачити дійсних планів більшовиків щодо України. Ця пропаганда знайшла прихильників також серед анархізованої частини війська. Саме тому Центральна рада швидко почала втрачати соціальну базу. Особливо прискорено цей процес відбувався в містах, де більшовицька агітація була ефективною серед населення неукраїнського походження або зрусифікованого українства.
Проте такі більшовицькі методи не могли дати негайного результату.
4 грудня 1917 р. у Києві розпочав роботу Всеукраїнський з’їзд рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, на якому більшовики планували здійснити внутрішній переворот та захопити владу. Проте з більшості діючих в Україні рад так і не були представлені на з’їзді, а ті, хто приїхали, становили лише незначний відсоток і тому не могли оволодіти владними важелями До того ж, з’їзд підтвердь волю українського народу, виявлену на виборах до установчих зборів і висловив довір’я ЦР.
Більшовики, розуміючи, що все йде не за їх сценарієм, залишили Всеукраїнський з’їзд рад і перебралися до Харкова, який був форпостом більшовизму в Україні.
Саме в Харкові 11 – 12 грудня 1917 р. альтернативний перший Всеукраїнський з’їзд Рад, який не відображав волю українського народу, бо спирався на незначну частину виборців – в основному на російське населення. З’їзд проголосив встановлення радянської влади в Україні та обрав Центральний виконавчий комітет рад України. ЦВК затвердив перший радянський уряд України – Народний секретаріат.
Після відхилення ультиматуму з 5 грудня 1917 р. розпочався наступ більшовиків на війська ЦР.
У Києві 15 грудня було утворено Особливий комітет з оборони України (М. Порш, С. Петлюра). Опорою Центральної Ради були підрозділи Вільного козацтва (Гайдамацький кіш Слобідської України, Галицький курінь січових стрільців тощо) та добровольчі формування (26 грудня Генеральний Секретаріат прийняв рішення про створення армії УНР на засадах добровільності та оплати).
Вирішальні події розпочалися
25 грудня, коли В. Антонов-Овсієнко віддав наказ 30-тисячному радянському війську про наступ проти УНР. Просуваючись прискореним темпом, війська, очолювані М. Муравйовим, досить швидко оволоділи Катеринославом, Олександрівськом, Полтавою, Лубнами, перед ними відкривався шлях на Київ.
Отже, враховуючи політичне, воєнне та соціально-економічне становище, Центральна рада потрапила в надзвичайно складну ситуацію, яка багато в чому була наслідком саме її діяльності.
По-перше, зовнішньополітичні умови потребували участі делегації УНР у міжнародній мирній конференції щодо припинення воєнних дій. Така участь ставала реальною тільки у тому разі, якщо Україна здобувала правовий статус незалежної суверенної держави.
По-друге, як суб'єкт міжнародного права УНР могла сподіватися на міжнародну допомогу, в тому числі воєнну, для захисту від агресії ззовні, в цьому разі від московсько-більшовицької інтервенції.
По-третє, як незалежна держава Україна могла розраховувати на матеріальну компенсацію внаслідок розрухи, завданої першою світовою війною
За цих обставин для Центральної Ради головними стали три завдання:
• мобілізувати та організувати український народ для відсічі агресору;
• формально відмежуватися від більшовицького режиму;
• створити передумови для самостійних переговорів з Німеччиною
• та її союзниками.
Спробою реалізувати ці завдання і став IV Універсал, ухвалений
11 січня 1918 р. де проголошувалося, що "Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу". Центральна Рада закликала всіх громадян республіки захищати "добробут і свободу" у боротьбі з "більшовиками та іншими нападниками".
Але початку 1918 р. Центральна Рада втрачає позицію за позицією — у середині січня радянську владу було встановлено в Миколаєві, Одесі, Херсоні та інших містах України.
Нерішучість та непослідовність Центральної Ради призвели до того, що у вирішальний момент 16 січня 1918 р. у бою під Крутами
(станція між Ніжином та Бахмачем), де вирішувалася доля Києва, вона могла розраховувати лише на багнети 420 студентів, гімназистів та юнкерів, більшість з яких загинули в нерівному протистоянні.
Ситуація стала критичною, коли проти Ради 16 січня повстали робітники столичного "Арсеналу". І хоча це повстання було придушено (понад 200 робітників потрапили в полон і були безжалісно розстріляні, загальні втрати повстанців перевищили 1 тис. осіб), утримати Київ все ж не вдалося.
Після п'ятидобового бомбардування більшовицькі війська М. Муравйова
26 січня 1918 р. увійшли до столиці УНР.
Український уряд змушений був перебазуватися до Житомира, а невдовзі — до Сарн.
Отже, проголошення універсалу не дало змоги зберегти контроль за територією України. Під тиском переважаючих сил радянських військ Центральна Рада втратила територію, вплив, владу.
22 січня 1918 р. ЦР проголосила УНР самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу. Також, за IV універсалом ЦР:
приписувала вищому виконавчому органові, який віднині почав називатися Радою Народних Міністрів (РНМ), вести мирні переговори у Брест-Литовському цілком самостійно й укласти мир
проголошувала тверду й рішучу боротьбу з більшовиками;
передача земля селянам
Державний контроль за виробництвом і фінансами, переведення всіх фабрик і заводів з воєнного на мирний стан, на вироблення продуктів, потрібних насамперед трудящим масам визнала дійсними всі свободи, проголошені в III Універсалі, і права всіх націй в УНР на національно-персональну автономію; закликала народ якнайпильніше провести вибори до Українських Установчих Зборів.
Проголошуючи в IV Універсалі повну й абсолютну незалежність України, УЦР відкрито заявляла, що не розриває зі своєю традиційною ідеєю федералізму і залишає в цій справі останнє слово за Українськими Установчими Зборами.
Мотивами цього кроку стало, з одного боку, прагнення укласти мир з Четверним союзом від імені суверенної держави; а з іншого — потреба посилити ефективність боротьби з більшовиками
Проголошення самостійності УНР ще більше активізувало наступальний порив більшовицьких військ. Наприкінці січня розпочався наступ червоноармійських частин під командуванням М. Муравйова на Київ. Боронити столицю було нікому, оскільки з Києва було вислано на фронт останні українські групування, які мали зупинити ворога. На шляху ворога стали переважно юнаки з Військової школи та студенти гімназій, які утворили Помічний курінь студентів Січових стрільців — майже 300 осіб під командуванням сотника М. Омельченка. Тим часом фронт наблизився до вузлової станції Крути, де 11 лютого відбувся вирішальний бій. Бійці цього куреня оборонялися із завзяттям, проте втримати більшовицьку навалу не змогли. Генерал О. Удовиченко, згадуючи бій під Крутами, писав: «П'ять годин без перестанку Студентський курінь стримував червоні лави, сам: будучи під градом куль та гранат... Московські багнети безжалісно кололи груди юнаків, розбивали їхні голови прикладами рушниць, добивали поранених. Бій скінчився. Жодного полоненого ворог не взяв».
Після того, як більшовики захопили Київ, ЦР переїхала до Житомира. Успіхи більшовиків змусили шукати могутніх союзників. Вже 2 грудня 1917 р. між країнами німецького блоку та Радянською Росією було підписано угоду про перемир’я, а через тиждень у Брест-Литовську розпочалися мирні переговори. Намагаючись знайти союзників ЦР відправляє до Брест-Литовська українську делегацію на чолі з В. Голубовичем. Там українську делегацію офіційно визнали повноправним учасником переговорного процесу. Під час переговорів українська делегація мала обстоювати програму максимум (включення до складу УНР усіх західноукраїнських земель). В лютому 1918 р. молоді українські дипломати підписали мирний договір з центральними державами, які розраховували на великі природні багатства України. Згідно з Брестським миром: усі чотири держави центрального блоку визнали незалежність і самостійність України, яка стала повнокровним суб'єктом міжнародного права.
Західні межі УНР було встановлено по довоєнних кордонах Росії та Австро-Угорщини.
За збройну допомогу Німеччини та Австро-Угорщини в боротьбі проти агресії Радянської Росії УНР зобов'язувалася поставити промисловий лишок (збіжжя, крупу, м’ясо)
Окрему таємну статтю Брестського миру було укладено між УНР та Австро-Угорщиною. Остання зобов'язувалася поділити Га¬личину на польську й українську частини і об'єднати українську Галичину з Буковиною в один «коронний край». Проте згодом Австро-Угорщина анулювала цю угоду.
Підписання Брестського миру застало уряд УНР на Волині, яку українські війська визволяли від більшовицьких інтервентів. Центральній Раді необхідна була військова допомога Німеччини й Австро-Угорщини. 12 лютого 1918р. уряд звернувся з відповідним проханням до цих країн. Через кілька днів на територію УНР увійшла могутня австро-німецька армія — понад 450 тис. чол. Це надало австро-німецькій допомозі характер окупації.
Українські війська за допомогою німецьких підрозділів розчистили від більшовиків шлях з Житомира на Бердичів і 2 березня 1918р. ввійшли у Київ. До столиці повернулися Центральна Рада і уряд В. Голубовича.
Через кілька тижнів в Україні не залишилося жодного червоноармійця. Німецькі й австро-угорські війська зайняли всю Україну. Німці розташувалися на півночі УНР, а австро-угорці — на півдні. Центральна Рада та її уряд закликали у відозвах український народ до спокою. Однак широкі верстви українства з недовір'ям зустріли нових окупантів.
На цей час ЦР підтримувало все менше і менше станів. Українські підприємців не влаштовувало те, що українська влада залишила в силі закон про соціалізацію землі, згідно з яким селяни мали починати ділити землю поміщиків. Міський пролетаріат, був також проти ЦР, оскільки підтримував більшовиків. Сільський пролетаріат, виступили проти німецької окупації і ЦР, яка дозволила окупацію. Поміщики, яким українська влада перешкоджала в експлуатації незаможних верств, теж не підтримувала ЦР, а тим часом німецька військова адміністрація все більше втручалася у внутрішні справи України.
28 квітня 1918 р. коли ЦР обговорювала накази головнокомандувача німецьких військ фельдмаршала Г. Ейхгорна, до будинку педагогічного музею, де вона засідала, увірвалися німецькі солдати й арештували двох міністрів. Наступного дня Центральна Рада зібралася на останнє, як виявилося, засідання, на якому ухвалила Конституцію УНР і обрала М. Грушевського Президентом України. Після того центральну раду розігнали німецькі війська.
Конституцію УНР Центральна Рада прийняла 29 квітня 1918 р. Вона проголошувала самостійність, суверенність, незалежність України. Конституція УНР наголошувала, що всяка влада в УНР виходить від народу, а верховним її органом мали стати Всенародні Збори, які обиралися загальним, рівним, безпосереднім, таємним і пропорційним голосуванням. Конституція УНР констатувала, що сесії Всенародних Зборів проводяться не менш як двічі на рік. Збори вважалися повноважними за присутності більш як половини депутатів, а питання вирішеними у разі подання за них звичайної більшості голосів від кількості присутніх. Щодо змін Конституції, то вимагалася кваліфікована більшість у 3/5 голосів присутніх. Право законодавчої ініціативи і внесення проектів законів надавалося президії за погодженням з Радою старшин Зборів, окремим фракціям зареєстрованим Зборами, групам депутатів.
Вищою виконавчою владою УНР проголошувалася Рада Народних Міністрів, що мала порядкувати всіма справами, які залишалися поза межами діяльності установ місцевого самоврядування або стосувалися всієї України, координувати і контролювати діяльність місцевих установ. Всенародні Збори могли висловити недовір'я Раді міністрів.
Третя влада — судова — у рамках цивільного, кримінального й адміністративного законодавства мала здійснюватися іменем Української Народної Республіки виключно судовими установами, рішення яких не могли змінювати ні законодавчі, ні адміністративні органи влади. Найвищим судовим органом УНР мав стати Генеральний суд, який обирався б Всенародними Зборами.
Територія УНР оголошувалася неподільною. Принцип децентралізації відображався в наданні всім землям, волостям і громадам прав широкого самоврядування. У Конституції проголошувалась рівність громадян УНР незалежно від статі, віри, національності, освіти, майнового і податкового становища. Проголошувалася недоторканність особи, її житла і листування. Смертна кара, катування та всі інші дії, що принижують людську гідність, скасовувалися. Проголошувалися свободи слова, друку, сумління, пра¬ва на об'єднання в організації, на страйки, на зміну місця перебування, на участь у державному і місцевому управлінні через активне і пасивне виборче право, починаючи з 30 років.
Конституція УНР не набрала чинності, бо через кілька годин після її прийняття Центральну Раду розігнали окупанти, і вона припинила своє існування.
Причини поразки Центральної Ради такі:
- нездатність Центральної ради проана¬лізувати й правильно оцінити складність політичної й економічної обстановки в Україні, спричиненої тривалою кровопролитною війною, соціальною революцією, а також розривом економічних зв'язків з колишньою метрополією.
- Центральна рада не врахувала слабкість національно-визвольного руху, непідготовленість української нації до будівництва власної держави, що були зумовлені багатовіковим соціальним і національним гнобленням народних мас, колоніальним становищем України в російській імперії.
- Центральна рада не змогла створити єдиного могутнього національного фронту всіх українських патріотів у боротьбі за державність, подолати непримиренну ворожнечу між різними політичними напрямами українства.
- непослідовність і нерішучість Центральної ради в різних сферах суспільно-політичної діяльності, постійне відставання від перебігу подій, запізнення з проведенням важливих соціально-економічних реформ, насамперед аграрної.
- Інтернаціоналістські переконання Центральної ради негативно вплинули на її зовнішньополітичну діяльність. Своєчасне створення власних збройних сил сприяло б боротьбі з більшовицькою агресією, й не було б потреби підписувати договір з австро-німецькими окупантами.
|
