Коротка історія конфлікту і становлення Придністровської молдавської республіки (ПМР)
З 1988 року в Молдавії стрімко ростуть прорумунські настрої, з'являються заклики до об'єднання з Румунією. На XIII сесії Верховної Ради МРСР приймається Закон “Про функціонування мов”, яким вводиться латинська графіка і утискаються цивільні права немолдавського населення.
Протести проти політики Кишинева найбільш значні серед гагаузів на півдні Молдавії і в Придністров'ї, де для захисту своїх прав починають формуватися Ради трудових колективів на підприємствах, а потім проходить I з'їзд Об'єднаної Ради трудових колективів (ОРТК). У червні 1990 року в с. Паркани відбувся I з'їзд народних депутатів Придністров'я всіх рівнів. На ньому з'являється ідея про створення незалежної держави в Придністров'ї. 5 червня 1990 року молдавською владою з'їзд був оголошений незаконним.
Вже на цьому етапі (тобто до розпаду СРСР) офіційна Москва займала відчужену позицію. Центральні ЗМІ назвавши молдаван "демократами", а придністровців "комуністами", тим самим "закрили" розуміння ситуації в цьому регіоні.
2 вересня 1990 року на II Надзвичайному з'їзді народних депутатів Придністров'я приймається Декларація про утворення Придністровської Молдавської Республіки. Це рішення обґрунтовується тим, що у момент утворення МРСР в 1940 році на території Лівобережного Подністров’я існувала Молдавська Автономна Радянська Соціалістична Республіка у складі Української РСР, створена 12 жовтня 1924 року.
З осені 1990 року починається озброєне протистояння між ПМР і Молдавією. 2 листопаду була зроблена спроба ліквідації місцевих органів влади в Дубоссари силами молдавського ЗПОПа (загін поліції особливого призначення). На думку Придністровської сторони в озброєних акціях участь брали молдавські націоналісти з відома, а часто і під керівництвом, кишинівських силових відомств. У ПМР тільки восени 1991 року з'являється Республіканська гвардія і створюється Комітет з Оборони і безпеки. А ще через рік, 8 вересня 1992 року ухвалою Уряду ПМР була визначена структура і терміни формування озброєних сил, 23 вересня призначається в.о. міністра оборони полковник С.Г. Хажєєв.
Основні події конфлікту доводяться на березень-липень 1992 року, коли протиборчі сторони вели активні бойові дії. Зокрема, в районах Бендер і Дубоссар розвертаються повномасштабні бої із застосуванням артилерії і танків.
В ході озброєної фази конфлікту в 1992 році з боку Придністров'я загинуло 284 військовослужбовців (з урахуванням померлих від поранень — 364) і більше 600 мирних жителів.
Переговорний процес
Переговорний процес реально почався в квітні 1994 року і забезпечив розробку і підписання більше 40 документів між Молдовою і ПМР, за активним посередництвом, Російської Федерації, України і Організації по безпеці і співпраці в Європі (ОБСЄ).
Етапи переговорного процесу. І молдавська і придністровська сторони сходяться в оцінці етапів переговорного процесу.
Перша сумісна угода про припинення військової фази конфлікту була підписана в липні 1992-го. З тієї пори на вищому рівні прийнято більше 50 різних документів.
На першому етапі сторонам довелося займатися питаннями безпеки, внаслідок чого в 1995 році був підписаний договір про незастосування сили.
Потім сторони приступили до розробки первинних основ врегулювання. У меморандумі 1997 року з'являються такі важливі для придністровської сторони поняття як "загальна держава", "міжнародна правосуб'єктність", "система гарантій", "економічна самостійність" і ін.
Сьогодні сторони сходяться у тому, що починається якийсь новий етап переговорного процесу при якому придністровська сторона вважає, що на перший план виходить проблема розуміння що таке "загальна держава", а молдавська виступає за принциповий дозвіл "головного питання" — про статус Придністров'я у складі Республіки Молдова.
З погляду "зовнішнього забезпечення" переговорного процесу новим етапом можна рахувати і подію включення у формат переговорного процесу України.
Основні віхи переговорного процесу. У липні 1995 року підписана Угода про незастосування у взаємних відносинах військової сили і економічних санкцій, яке стало першим міжнародним документом і було схвалено на самміті ОБСЄ.
8 травня 1997 року в Москві був підписаний Меморандум “Про основи нормалізації відносин між Республікою Молдова і Придністров'ям”, що визначив основні принципи у взаємостосунках Придністровської Молдавської Республіки і Республікою Молдова. Цим документом був закріплений ряд досягнутих раніше домовленостей і надано право ПМР самостійно встановлювати і розвивати економічні, науково-технічні і культурні зв'язки з іншими державами. Меморандум закріпив новий підхід сторін до проблеми врегулювання, зобов'язавши сторони до взаємоузгодженого розгляду проблем.
В ході переговорного процесу сторони, на підставі двостороннього обігу, висловили побажання перетворити посередників на гарантів виконання досягнутих домовленостей. Російська Федерація і Україна стали гарантами виконання досягнутих домовленостей, ОБСЄ, відмовившись від участі в переговорному процесі як гарант, зберегла за собою статус посередника. В результаті цього в Меморандумі "Про основи нормалізації відносин між Республікою Молдова і Придністров'ям" з'явилися наступні статті:
- сторони переговорного процесу є взаємними гарантами;
- Російська Федерація і Україна гарантують виконання угод, досягнутих сторонами в ході переговорного процесу.
При цьому, відсутність механізму гарантій є перешкодою для здійснення гарантами поки обмежують їх функції лише спостереженням за виконанням домовленостей, досягнутих сторонами в ході переговорного процесу.
24 травня 1997 року керівництво Республіки Молдова і Придністров'я, виходячи з необхідності швидкої реалізації Меморандуму від 8 травня 1997 року, підтвердило вступ у силу всієї статі Меморандуму і домовилося приступити до розробки механізмів реалізації положень Меморандуму. Вирішено створити комісії Сторін для координації і забезпечення переговорного процесу і приступити до роботи з 4 червня 1997 року. Для робочих груп було заплановано вироблення проектів угод по наступних напрямах: про зовнішньоекономічну діяльність, про взаємодію митних служб, з питань освіти, по боротьбі із злочинністю.
4 червня 1997 року згідно підписаного протоколу від 24 травня 1997 року комісії експертів Сторін відновили зустрічі з метою дозволу виникаючих проблем в робочому порядку.
До вересня 1997 року зустрічі експертів проводилися регулярно (12 червня, 3 липня, 10 липня, 17 липня, 14 серпня, 21 серпня). До вересня робота над запропонованим ОБСЄ проектом Угоди "По остаточному врегулюванню конфлікту і розподілу повноважень між Республікою Молдова і Придністров'ям" зайшла в безвихідь. Пропоновані експертами Придністров'я зміни не були враховані в проекті Угоди. Без урахування пропозицій придністровської Сторони Угода не була взаємоприйнятною. Думка експертів придністровської Сторони була висловлена в ув'язненні за даним проектом Угоди.
23 вересня 1997 року на зустрічі керівників делегацій Російської Федерації, Республіки Молдова і Придністров'я був підписаний Протокол за підсумками переговорів Заступника Голови Уряду Російської Федерації В.М. Сєрова з керівником Придністров’я І.Н. Смирновим.
5 жовтня 1997 року перед експертами обох Сторін стояли задачі консультацій і обговорень з посередниками документа про розмежування предметів ведення і взаємне делегування повноважень. В рамках Об'єднаної Контрольної Комісії з прикомандированими до неї фахівцями від трьох Сторін-членів ОКК проводився аналіз ходу виконання Угоди від 21 липня 1992 року з метою накреслити заходи по забезпеченню реалізації його положень і зниженню військового протистояння.
10 жовтня 1997 року відбулися Консультації експертів Республіки Молдова і Придністров'я в Підмосков'ї на дачі МЗС в Мещеріно за участю посередників Російської Федерації, України і ОБСЄ. Проект угоди був відхилений придністровською Стороною, на думку якої запропонований проект Угоди "Про основні напрями і конкретні заходи у області розмежування і делегування повноважень між органами влади РМ і Придністров'я" потребував подальшої доробки. Подальша робота над проектом Угоди не була проведена. Надалі була спроба дана Угода запропонувати підписати у будь-якому вигляді на Самміті глав держав СНД 23 жовтня в Кишиневі без участі представників Придністров'я.
4 грудня 1997 року зустрічі експертів поновилися. Експертам Республіки Молдова були передані від придністровської Сторони пропозиції по структурі Угоди "Про взаємні гарантії".
15 січня 1998 року експерти Республіки Молдова винесли на розгляд Угоду "Про деякі принципи і конкретні заходи по відновленню єдиного економічного, соціального, правового простору в рамках загальної держави", раніше пропоновану ОБСЄ і гарантами, але неприйнятну для Придністров'я, як не відповідну положенням Меморандуму.
В кінці січня 1998 року представлений пакет пропозицій експертів Придністров'я, зокрема “Про державність ПМР”, дозволив зробити ще один крок на шляху до становлення державно-правових відносин ПМР з Республікою Молдова.
17 лютого 1998 року на черговій робочій зустрічі керівництва Республіки Молдова і Придністров'я у присутності представників від Російської Федерації, України, ОБСЄ президентами Республіки Молдова і Придністров'я був підписаний протокол, де Сторони домовилися підготувати проекти документів з питань зовнішньоекономічної діяльності, митної служби, освіти і боротьби із злочинністю. Сторони згодилися з необхідністю прискорити розробку механізму участі України в миротворчій операції, а також про введення в дію Дубоссарського автомобільного моста.
19—20 березня 1998 року в Одесі відбулася зустріч керівництва Російської Федерації, України, Республіки Молдова, Придністров'я при участі ОБСЄ, на якій було прийнято Угоду про заходи довіри і розвитку контактів між Республікою Молдова і Придністров'ям, а також був підписаний Протокол про деякі першочергові кроки по активізації політичного врегулювання придністровської проблеми.
18 червня 1998 року в Кишиневі відбулася зустріч делегацій Республіки Молдова і Придністров'я, на якій Сторони згодилися з необхідністю відновлення діяльності робочих комісій як це визначено Протоколом від 17 лютого 1998 року і Одеськими домовленостями від 20 березня 1998 р. Молдавська Сторона підтвердила наміри до 1 липня 1998 року виробити оплату за спожиту електроенергію в сумі 10 млн. лей в рахунок поточних платежів. Питання погашення заборгованості за 1997 рік розв'язуватиметься додатково.
21 липня 1998 року в Кишиневі президентами Республіки Молдова і Придністров'я були підписані Угода про гарантії безпеки у області використовування відновлених мостів через річку Дністер, Протокольне рішення з питання експлуатації залізниці на території Придністров'я. Також були розглянуті питання у сфері зовнішніх економічних зв'язків, відновлення і експлуатації моста через річку Дністер в Дубоссари, по врегулюванню боргових зобов'язань перед зовнішніми кредиторами, про порядок стягування акцизів і податку на додану вартість, про взаємостосунки в паливно-енергетичному комплексі.
23 липня 1998 року керівництвом Придністров'я і Одеською обласною державною адміністрацією були підписані Угода про торговельно-економічну, науково-технічну і культурну співпрацю, протокол до Угоди.
Переговорний процес між Придністровською Молдавською Республікою і Республікою Молдова помітно активізувався з початку 1999 року, коли в Тирасполі була проведена зустріч президентів. На січневому самміті Придністров'я представило проект “Принципів побудови Загальної держави”. 26 січня 1999 року на зустрічі керівників ПМР і РМ був підписаний пакет документів, в основному економічного характеру. Також підписано угоду “Про основи взаємодії Міністерства Внутрішніх справ Республіки Молдова і Керівництвом органів внутрішніх справ Придністров'я”.
13 липня 1999 року в Кишиневі відбулася зустріч делегацій РМ і ПМР на вищому рівні, на якій підписаний пакет документів по співпраці в соціально-економічній області. Після цього послідувала зустріч І. Стурзи і В. Синева (15 липня), на якій були розглянуті проблеми співпраці і погашення заборгованостей в паливно-енергетичному комплексі.
16 липня 1999 року в Києві пройшла зустріч на рівні Президентів ПМР і РМ з участю посередників і гарантів в переговорному процесі. В результаті зустрічі була підписана Сумісна заява, в якій, зокрема наголошувалося, що сторони згодилися будувати свої відносини на наступних принципах: загальних меж, економічного, правового, оборонного і соціального простору.
Паралельно йшла робота експертів, відновлена з 7 вересня 1998 року. На чолі групи експертів від Молдови встав І. Лешану.
Після Київського самміту восени 1999 р. відбулася конференція в м. Албена (Болгарія) з участю учених у галузі міжнародного права і конфліктології, де йшла робота над наповненням принципу загальних просторів конкретним змістом.
Дана робота була продовжена на конференції в Тирасполі “Моделі рішення придністровської проблеми”, організована ОБСЄ 19 вересня 1999 року.
Потім, через урядову кризу в Молдові, робота експертів була припинена, проте, парламентарії РМ і ПМР провели зустріч в Тирасполі, в результаті якої підписали Угоду про співпрацю між Парламентом Республіки Молдова і Верховною Радою Придністров'я. Даною угодою передбачене встановлення каналів комунікації між законодавчими органами, а також вирішено встановити парламентський контроль над переговорним процесом.
20—24 березня 2000 р. відбувся робочий стіл в Києві, організований МЗС України, з участю ОБСЄ і представників РФ. В рамках Робочого столу йшла робота над створенням принципів побудови загальної держави. В результаті даної конференції експерти відновили роботу, зустрівшись 6 квітня 2000 року на робочому засіданні Комісій по координації і забезпеченню переговорного процесу.
Отже, переговори 1992-2001 року не дали розв’язання Придністровського конфлікту, а лише показали, що період невизначеності, при фактичному існуванні та юридичному невизнанні ПМР, може існувати непередбачувано довго. Тож у середині 2002 року з’явилася нова ініціатива, що могла призвести до компромісу. 1-3 липня 2002 року у Києві зібралися експерти із Придністров’я, Молдови, України, Росії та ОБСЄ і запропонували план врегулювання конфлікту на основі федералізації Молдовської республіки. Документ було вироблено із подачі ОБСЄ. Це була платформа для знаходження точок дотику, у першу чергу, з Москвою.
Згідно запропонованої ініціативи, Молдова перетворювалася у двоскладову федерацію (Придністров’я і власне Молдова). На чолі мав стояти Президент. Законодавча влада – належати двопалатному парламенту. Державною мовою мала бути молдовська з використанням латиського алфавіту, але члени федерації могли запроваджувати свої офіційні мови (тобто, гарантувалося збереження російської мови у Придністров’ї).
Головним пунктом, що викликав незадоволення Москви (а відповідно, і Тирасполя) стала пропозиція введення до Молдовської Федерації, що мала утворитися, миротворчих сил під егідою ОБСЄ, а не Росії. Кремль прагнув зберегти контроль у регіоні і потребував часу, щоб виступити з контрініціативою мирного врегулювання. Тож, Тирасполь офіційно заявив, що даний план може бути лише платформою для подальших переговорів.
На основі липневих домовленостей Президент Молдови В.Воронін подав наступну ініціативу і виголосив її 10 лютого 2003 року – створення нової конституції федералізованої Молдови, у розробці якої мали взяти участь і представники Придністров’я. Вихідними точками Воронін запропонував запровадження молдовської мови, як державної, і російської, як офіційної, на всій території країни, зберігаючи можливість у Придністров’ї користуватися російською мовою зі збереженням всіх прав російськомовного населення. Також підтверджувалося право Придністров’я на відокремлення у випадку зміни державного статусу Молдови. Малася на увазі можливість приєднання Молдови до Румунії. 14 лютого на даний план погодився Ігор Смірнов – Президент ПМР.
Ще через півроку з’явився новий план підготовлений, за дорученням Президента Російської Федерації Володимира Путіна, заступником голови адміністрації Президента Дмитром Козаком. Документ вийшов під назвою „Меморандум про основні принципи устрою об’єднаної держави” і 17 листопада був переданий до Кишинева, Тирасполю та посередникам – Україні та ОБСЄ. У меморандумі йшлося про збереження федералізаційних засад існування майбутньої Молдови при підписанні окремого договору з Росією про розміщення на території Молдови на перехідний період до повної демілітаризації держави, але не пізніше 2020 року, стабілізаційних миротворчих сил РФ чисельністю не більше 2000 осіб (ст.18 Меморандуму). І лише після набуття сили даним меморандумом до нього могли приєднатися ЄС, ОБСЄ і Україна на умовах узгоджених зі сторонами договору (ст.19). Ігор Смірнов тут же виступив із власною пропозицією про підписання договору із РФ щодо перебування російських військ на території Молдови на наступні 30 років. Таким чином, розмістивши і узаконивши перебування своїх військ на території Молдови, Росія могла заблокувати будь-які євроінтеграційні чи євроатлантичні прагнення Молдови на найближчі три десятиліття.
Росії навіть вдалося досягти парафікації даного Меморандуму парламентом Молдови. Але, сталося так, що в переддень підписання Плану (25 листопада 2003 року) Президент Республіки Молдова Володимир Воронін відмовився від підписання вже парифікованого документу, зіславшись на передчасність, оскільки з Планом погоджуються не всі країни-члени ОБСЄ. На той час це підтвердив і головуючий в ОБСЄ Яаап де Хооп Схеффер. Російські ЗМІ та Тирасполь звинувачували у зриві підписання меморандуму всіх, хто хоча б теоретично міг бути причетним до цього: ОБСЄ, США, Румунію, ЄС, навіть Україну.
Україна (поряд з Росією) є одним з гарантів дотримання миру в зоні конфлікту та посередником в переговорах. Стабілізація ситуації в Придністров’ї є надзвичайно бажаною для Києва. Це поліпшить криміногенну ситуації в регіоні, зменшить контрабанду через ПМР на територію України, припинить потік нелегальних емігрантів у напряму Румунії. (Офіційний Кишинів вважає, що саме за рахунок контрабанди втримається Придністровська адміністрація. Таку ж думку підтверджують і інші, в тому числі, закордонні джерела.)
Окрім України, із держав Центрально-Східної Європи, бажання сприяти стабілізації ситуації на берегах Дністра та включити об’єднану Молдову до процесів Європейської інтеграції, висловлювала Польща. Але в Тирасполі слова польського Президента Александра Кваснєвского про підтримку проєвропейської орієнтації Кишинева та “розширення Європи” тлумачаться як “заклик до ліквідації молдовської державності та висунення територіальних претензій до інших держав”.
1. Феномен Приднестровья – Тирасполь, 2000. – 288 с.,
2. Матвеев Р. ОБСЕи приднестровское урегулирование // Материк. Информационно-аналитический портал постсоветского пространства.http://www.materik.ru/ 08.01.2006.;
3. Начнется ли новый этап приднестровского урегулирования? Молдова за неделю. // ИА REGNUMhttp://www.rambler.ru/26.01.2004.;
4. Феномен Приднестровья – Тирасполь, 2000. – 288 с. – С.171-177.;
5. Молдова98. Политические реалии и парламентские выборы. – Кишинэу, 1998. – 170 с.
|
