Контрольна робота на тему:
Політичний та соціально-економічний розвиток Естонії у 1990–2005 рр.
План
1. Суспільно-політичний розвиток Естонії у 1990–2005 рр.
2. Соціально-економічний розвиток Естонії у 1990–2005 рр.
3. Культурний розвиток Естонії у 1990–2005 рр.
4. Основні вектори зовнішньої політики Естонії у 1990–2005 рр. Естонсько-українські відносини
1. Суспільно-політичний розвиток Естонії у 1990–2005 рр.
Масовий рух за незалежність країни започаткували виступи громадськості в 1987р., які мали екологічну спрямованість. У 1988 р. було створено Народний фронт Естонії, виникло декілька політичних партій, рухів і об'єднань, які порушували питання виходу Естонії зі складу СРСР. Під тиском народних мас керівником естонської Компартії, а, отже й республіки, став реформатор Н. Валяс. 16 листопада цього ж року Верховна рада Естонської РСР проголосила Декларацію про суверенітет (254 голоси — за, 7 — проти), якою визнавалося верховенство естонських законів. Відтоді в країні посилилися заклики до повної державної незалежності. Комітет естонських громадян провів кампанію виборів делегатів з'їзду для відновлення незалежності на основі принципу правової спадковості Першої республіки. Новий склад Верховної ради, обраний у березні 1990 р., взяв курс на досягнення повної незалежності, проголосив державний суверенітет (31 березня), а у травні усунув ідеологічне визначення з назви держави: вона стала називатись — Естонська Республіка. Противники незалежності, переважно російськомовне населення, об'єдналися у т. зв. Інтер-фронт, який проводив численні акції протесту і навіть провокаційні дії. На всенародному референдумі (3 березня 1991 р.) 77,8 % громадян висловилося за відновлення естонської державності. На цій підставі Верховна рада Естонії 20 серпня прийняла ухвалу про її відновлення. Президентом країни було обрано Арнольда Рюйтеля, який до того часу очолював законодавчий орган. 28 червня 1992 р. на всенародному референдумі схвалено нову конституцію.
Важливою віхою в політичному житті країни стали парламентські вибори у вересні 1992 р. їх особливість була в тому, що більшість неестонців позбавили права голосу, тому голосувало лише 67,84 % громадян. За результатами виборів у законодавчому органі було представлено 9 політичних сил: Союз за батьківщину (22 % і 29 мандатів), Безпечний дім (13,6 % і 17), Народний фронт (12,25% і 15), Помірковані — як об'єднання соціал-демократів і Сільської центристської партії (9,72% і 12), Національна незалежна партія (8,79% і 10), по 8 мандатів отримали монархісти (7,12%), Естонські громадяни (6,89 %). Перемогу здобула правоцентристська коаліція, а уряд сформував історик Март Лаар. У жовтні цього ж року парламент обрав главу держави: ним став представник Союзу за батьківщину письменник Ленарт Мері (переобраний у вересні 1996 р.).
Уряд провів ряд ключових реформ. Запровадження національної валюти дозволило певною мірою зупинити інфляцію і стабілізувати економіку. Водночас непростим виявилося питання про громадянство. У лютому 1992 р. були прийняті поправки до "Закону про громадянство" від 1938 р. Згідно з ними, громадянами країни визнавалися лише ті мешканці та їх нащадки, які мали цей статус до літа 1940 р., тобто до часу радянської окупації. Інші (близько 400 тис. осіб) для набуття естонського громадянства, мали відповідати таким критеріям: проживати на території Естонії протягом двох останніх років, скласти тести на знання естонської мови. З натуралізації вилучалися особи, які служили в радянських каральних органах (комітеті держбезпеки, міліції).
У жовтні 1993 р. парламент ухвалив "Закон про культурну автономію", за яким етнічні меншини країни отримали право створювати власні освітні установи і місцеві ради для вирішення проблем у сфері культури. Загалом неестонське населення порівняно швидко пристосувалося до нової соціальної та політичної ситуації, позитивно сприйняло інтеграцію в суспільство Естонії. У 1995 р. були схвалені доповнення до закону про громадянство. Зокрема, збільшено термін проживання на території країни до п'яти років, запроваджено іспит з естонської мови (з 20 питань правильно треба було відповісти не менше як на 16). За таких умов наприкінці 1998 р. естонське громадянство отримало 98 тис. осіб. У серпні 1994 р. з країни були виведені останні частини російських військ, які залишалися там з часів радянської окупації.
На парламентських виборах у березні 1995 р. (проголосувало 69,06 % виборців) перемогла коаліція опозиційних партій: Коаліційна (32,23 % і 41 мандат),
Партія реформ (16,19 % і 19 мандатів) і Центристська (14,17% мандатів). Парламентськими стали також Батьківщина і Естонська національна незалежна партія (7,86 % і 8 мандатів), Помірковані (5,99 % і 6 мандатів), Наш дім є Естонія (5,87 % і 6 мандатів). Новий уряд очолив Тійт Вяха. Правляча коаліція продовжила політику лібералізації економіки та інтеграції зі західноєвропейськими країнами. Однак цей уряд зумів пропрацювати лише два роки і був замінений кабінетом меншості (прем'єр-міністр — Март Сійман).
Політична конфронтація посилилася з наближенням третіх парламентських виборів. Новий виборчий закон суттєво зменшив кількість політичних сил, що змагалися за парламентські мандати. У 1999 р. у виборчі перегони включилося 12 політичних сил, голосувало 57,43 % громадян.
На цей раз парламентськими стали Центристська партія (23,41 % і 28 мандатів), Союз за батьківщину (16,09 % і 18 мандатів), Партія реформ (15,92 % і 18 мандатів), Помірковані (15,21 % і 17 мандатів), Коаліційна партія (7,58 % і 7 мандатів), Союз аграріїв (7,27 % і 7 мандатів), Об'єднана народна партія (6,13 % і 6 мандатів). У грудні 2001 р. главою держави знову обрано А. Рюйтеля.
Парламентські вибори 2003 р. зафіксували порівняно низьку громадянську активність — проголосувало лише 58,2 % осіб (з близько 940 тис). 311 політичних сил, які змагалися за парламентські мандати, перемогли Центристська партія (25,4 % і 28 мандатів) та партія Союз за республіку (24,62 % і 28 мандатів). Бар'єр у 5 % подолали також Партія реформ (17,69 % і 19 мандатів), Естонський народний союз (13,03 % і 7 мандатів), Союз за батьківщину (7,31 % і 6 мандатів) та Соціал-демократична партія (7,04 % і 6 мандатів).
Уперше на цих виборах партії російської етнічної меншини зазнали повної поразки: в сукупності вони змогли набрати лише 2,4 % . Коаліційний уряд сформував лідер Союзу за республіку Юхан Парте. За перших два роки його урядування ВВП збільшився на 6 %, суттєво знизилося безробіття, був збалансований державний бюджет.
Водночас негативну реакцію практично всіх політичних сил країни викликала програма дій боротьби з корупцією. Міністру юстиції парламент висловив недовіру. За таких умов у березні 2005 р. відбулася зміна уряду, який сформував лідер Партії реформ Андрус Ансіп. Міністерські посади тоді здобули представники Центристської партії і Естонського народного союзу.
У вересні 2003 р. в країні проведено референдум із питання вступу Естонії до ЄС, на якому проголосувало близько 64 % громадян. Тоді більшість (66,83 %) висловилася за європейський вибір країни.
Помітною подією в суспільно-політичному житті країни стали чергові парламентські вибори в березні 2007 р. Вони проходили на фоні активізації національно-патріотичних сил, які виступали за повну ліквідацію ідеологічних залишків комуністичного минулого (зокрема, знесення пам'ятників радянським воїнам як окупантам).
Особливість цих виборів у тому, що вони відбулися в електронному варіанті (виборці голосували через Інтернет). Проголосувало майже 62 % громадян країни. За парламентські мандати змагалося 11 політичних партій та блоків. Фактичними переможцями стали: правоцентристська Партія реформ (27,8 % і 31 мандат) і ліберальна Центристська партія (17,9 % і 29 мандатів). До парламенту потрапили також провідна консервативна партія Союз за батьківщину (17,9 % і 19 мандатів), Соціал-демократична партія (10,6 % і 10 мандатів), селянський Естонський народний союз (7,1 % і 6 мандатів) та Партія зелених (7,1 % і 6 мандатів). Чергового фіаско зазнали партії російської меншини, які в сукупності здобули лише 1,2 %.
2. Соціально-економічний розвиток Естонії у 1990–2005 рр.
На початку 90-х років XX ст. основну увагу приділяли формуванню ринкових засад, перегляду пріоритетів зовнішньої торгівлі. Одним з факторів, що сприяв успішному старту економіки, стала відмова країни визнати державний борг СРСР.
Завдяки цьому Естонії надали кредити з низькими відсотками й економічну допомогу на суму "285 млн. дол. Крім цього, країна отримала 100 млн. дол. З вкладів, які були у 1940 р. заморожені у західних банках через радянську окупацію Першої республіки.
Однією з основ розвитку господарства стали власні природні ресурси. Країна багата на поклади горючих сланців і фосфоритів, будівельні матеріали. З промисловості розвинуті машинобудування, металообробка, приладобудування, бавовняно-паперова сфера, харчова галузь. У сільському господарстві переважає м'ясо-молочне тваринництво. Вирощують картоплю, овочі, зернові та плодові культури.
ВВП з початку XXI ст. має тенденцію до зростання. Якщо у 2002 р. він становив 15,52 млрд. дол. (11 тис. дол. на душу населення), то у 2005 р. — 23,93 млрд. дол. (17,8 тис. дол. на душу населення). Загалом ВВП за 2000—2006 рр. збільшився на 60 %. Досягнуті економічні успіхи стали можливими внаслідок майже повної приватизації великих державних компаній.
У структурі ВВП частка промисловості становить 28,6 %, сільського господарства — 5,8 %, а сфери послуг — 65,6 %.
У вересні 1993 р. підписана (набула чинності 1 квітня 1994 р.) естонсько-литовсько-латвійська угода про прибалтійський спільний ринок. Цим було створено умови для консолідації регіонального економічного простору з метою вироблення умов для швидшої євроінтеграції.
У 1999 р. країна стала членом СОТ. Естонія експортує машини, обладнання, лісоматеріали, продукцію деревообробки, текстиль і текстильні вироби, сільськогосподарські товари тощо. Серед імпорту переважають машинне обладнання, метал і продукція металообробної промисловості, хімічна сировина тощо.
Найбільшими торговими партнерами є Фінляндія, Швеція, Німеччина, Росія.
Економіка Естонії - 112-а економіка світу за об'ємом ВВП по ППС (на 2009 рік). Частка сфери послуг у ВВП Естонії складає 71 %, промисловості - 26 %, сільського господарства - 3 % (2009 р.).
Розвиток економіки Естонії залежить від використання вигідного економіко-географічного положення.
Основними галузями промисловості є паливно-енергетичний комплекс, хімічна промисловість, машинобудування, текстильна промисловість, целюлозно-паперова і деревообробна промисловість.
Основу ПЕК складає здобич і використання горючих сланців. Естонія має в своєму розпорядженні найбільші в Європі родовища горючих сланців і фосфоритів (розвідані запаси оцінюються в 3,8 млрд. тонн, прогнозних, - від 6 до 15 млрд. тонн).
На сланцях працює Естонська і Балтійська ГРЕС. Сланцевий басейн знаходиться на півночі-сході Естонії.
У 2004 році на ТЕЦ, що використовують горючі сланці, вироблялося 95 % електричній енергії, вироблюваній в країні. Завдяки великим запасам горючих сланців Естонія впродовж останніх років є нетто-експортер електроенергії, проте із-за спалювання сланців країна займає одне з перших місць в світі по викидах вуглекислого газу, причому використання сланців дає 85 % цих викидів. У перспективі планується будівництво двох нових електростанцій потужністю 250-300 Мвт, на що планується виділити приблизно 50 млн. євро.
Машинобудування представлене як нематеріаломісткими (випуск електроустаткування, радіоапаратури і т. п.), так і металоємні (устаткування для здобичі і переробки сланців) галузі. Транспортне машинобудування представлене суднобудуванням (BLRT Grupp, Локсаський суднобудівельний завод). Спеціалізацією машинобудівної промисловості Естонії став перш за все субпідряд на західні ринки (перш за все до Фінляндії і Швеції).
Головною галуззю сільського господарства є тваринництво м'ясо-молочного напряму і свиноводство (особливо беконне). Рослинництво займається в основному виробництвом кормів для тваринництва, а також вирощуванням технічних культур. Розвинене рибальство. У зв'язку з скороченням рибних ресурсів Балтійського моря в даний час строго дотримуються міжнародні квоти, і щорічний улов риби складає близько 130 тис. тонн.
Частка сільського господарства у ВВП послідовно знижується з 5 % у 2000 році до 3 % у 2006 році.
Перехід на євро, відповідно до оновленого в червні 2009 року планом уряду Естонії, відбудеться 1-го січня 2011 року. Первинне введення євро планувалося на 2007 рік, але цього не відбулося у зв'язку з тим, що темпи інфляції в Естонії не відповідали у той час Маастрихтським критеріям.
12 травня 2010 року Єврокомісія виступила з офіційною пропозицією про приєднання Естонії до Єврозони, оскільки країна виконала всі необхідні умови для переходу на євро. Остаточне рішення про ухвалення Естонії в Єврозону повинне бути затверджене 6 липня 2010 року на зустрічі міністрів фінансів 16-ти країн Єврозони.
Центральним банком є Банк Естонії, який був заснований в 1919 році, в 1940 році перетворений в республіканське управління Держбанку СРСР, відтворений 1 січня 1990 року. Його завдання - збереження і гарантії повноцінності естонської крони, розвиток, надійність, стабільність банківської системи, задоволення потреб населення в готівці. Об'єм золотого запасу Естонії в кінці 2008 року склав 0,2 тонни.
Одна з головних характеристик естонської економіки - високий ступінь її відвертості. Вже в 1996 році експорт склав 73 % ВВП, імпорт - 86,5 %, що перевищує відповідні показники решти країн Балтії, а також країн Центральної і Східної Європи і Скандинавії.
У 1999 році Естонія вступила в Усесвітню Торгову Організацію, а в 2004 році - в Європейський союз.
3. Культурний розвиток Естонії у 1990 – 2005 рр.
Наприкінці 90-х років XX ст. естонською мовою навчалося більше 67 % учнів середніх і 80 % студентів вищих шкіл. На початку XXI ст. в країні діяло 10 державних вищих навчальних закладів (34,5 тис. студентів). Найбільші вищі школи: Тартуський університет, 7,4 тис. студентів), Талліннський технічний університет (6,8 тис. студентів), Талліннський педагогічний університет (3,1 тис. студентів), Естонська сільськогосподарська академія в Тарту (2,8 тис. студентів), Талліннський університет мистецтв (500 тис. студентів), Естонська музична академія в Таллінні (500 тис. студентів). Академія наук реорганізована в персональну академію, а її інститути передані університетам.
У 1990 р. була ліквідована цензура друкованих видань і засобів масової інформації. У сучасній Естонії з 15 щоденних газет 11 виходить естонською мовою ("Поштар", "Естонська щоденна газета", "Вечірня газета" та ін.).
Важлива увага приділена екології. Для збереження генофонду й охорони ландшафту створено національні парки, державні заповідники. Всього під охороною держави перебуває близько 10 % естонської території. У 1995 р. парламент ухвалив закон про стійкий розвиток країни, а у 1996 р. уряд затвердив стратегію з охорони навколишнього середовища.
4. Основні вектори зовнішньої політики Естонії у 1990–2005 рр. Естонсько-українські відносини
Після відновлення незалежності країна стала членом ООН (вересень, 1991 р.), ОБСЄ, Ради Європи (13 травня 1993 р.). У 1994 р. Естонія приєдналася до програми НАТО "Партнерство заради миру", а 23 березня 2004 р. стала членом НАТО. У червні 1995 р. естонський уряд підписав попередню угоду про вступ країни до Євросоюзу, а в березні 1998 р. розпочав безпосередні переговори з цього питання.
Повноправним членом ЄС країна стала в квітні 2004 р. Має тісні зв'язки зі скандинавськими країнами, передусім із Фінляндією, є членом-засновником Ради балтійських держав (1992).
Упродовж 90-х років XX ст. формувалася договірно-правова база двосторонніх естонсько-українських відносин. Україна визнала незалежність Естонії вже 26 серпня 1991 р., а 9 грудня Естонія визнала незалежність України.
4 січня 1992 р. між двома державами встановлено дипломатичні відносини. Обмін візитами на найвищому рівні було започатковано у травні 1992 р., коли Естонію відвідав президент України Л. Кравчук. Основою подальших двосторонніх відносин став Договір про дружбу та співробітництво між Україною та Естонією (26 травня 1992 р.).
У межах цього договору за останні п'ятнадцять років підписано майже 50 різних угод з питань, що становлять взаємний інтерес. Україна входить у десятку найбільш активних торговельних партнерів Естонії. У 2000 р. торгове сальдо для України було позитивним і становило майже 300 млн дол. У структурі українського експорту переважає готова харчова продукція, метали і вироби з них, хімічні та мінеральні продукти, папір (разом — майже 65 %).
В естонському експорті переважають залізничні вантажні вагони, метали і вироби з них, продукція харчової промисловості (разом — майже 75 %). На початку XXI ст. спостерігалася позитивна тенденція у сфері інвестиційного співробітництва. На початку 2005 р. естонські інвестиції в українську економіку становили майже 20 млн. дол., а українські в естонську — близько 1,1 млн. дол.
Пріоритетним напрямом естонсько-українських взаємин було правове забезпечення економічного співробітництва з огляду на перспективи євроінтеграції, фінансова підтримка естонсько-українських семінарів з євроінтеграційної проблематики.
Розвивається співробітництво у сфері освіти і культури. Партнерські відносини встановлені між провідними ВНЗ Естонії і України. Здійснюється обмін художніми колективами, відбуваються презентації виставок, проводяться заходи на вшанування пам'яті видатних діячів культури і мистецтва України та Естонії, гастролі артистів тощо.
|
