Реферат
На тему:
Політика А.Гітлера
Виконав
Студент групи КДМ – 11
Пущинський Тарас
Адольф Гітлер
Серед ворогів Ваймарської республіки вирізнялися чіткою організацією та дисциплінованістю націонал-соціалісти, керовані Адольфом Гітлером - одним із тих колишніх солдатів, які вціліли у Великій війні, а повернувшись додому, застали революцію, а також зазнали краху військової кар'єри.
Вступивши у 1919 р. до Німецької робітничої партії, заснованої Антоном Дрекслером, А. Гітлер невдовзі став її лідером. Наступного року партію було перейменовано в робітничу Націонал-соціалістичну партію Німеччини (НСДАП) й прийнято нову її програму з 25 вимог. Серед них були об'єднання всіх німців у «Велику Німеччину», анулювання Версальського договору, боротьба за нові території, позбавлення політичних прав і громадянства осіб «неарійського» походження та заборона не-німцям переселятися до Німеччини, свобода релігії, «поки релігія не загрожує безпеці держави чи моральним засадам німецької нації», але водночас проти єврейської релігії «через її любов до багатства». Проте головним, що відрізняло націонал-соціалізм від інших політичних течій, а НСДАП від інших політичних партій, була расова теорія руху. За цією теорією «вищою расою» проголошувалися німці - нащадки арійців, а всі інші нації - «неповноцінними». Залежно від того, якою мірою нацисти визнавали націю наближеною до «арійської раси», залежала подальша її доля. Євреїв, рома (циган), слов'ян та сотні інших націй нацисти вважали ворожими «вищій расі» й планували їхнє винищення чи перетворення на рабську робочу силу. Території, на яких проживали «неповноцінні» з точки зору нацистів народи, проголошувалися «життєвим простором» майбутнього «тисячорічного Третього Рейху» й мали бути заселені німецькими колоністами. Власне, расова спрямованість німецького націонал-соціалізму найбільше відрізняла його від італійського фашизму, який не мав чіткої расової теорії.
Соціалістична й расова риторика знайшли своє відображення й у партійних символах. У написаній 1924 р. в ув'язненні за участь у «пивному заколоті» книзі «Майн кампф» («Моя боротьба») А. Гітлер писав: «Як національні соціалісти ми вбачаємо нашу програму в нашому прапорі. У червоному ми вбачаємо соціальну ідею руху, в білому ми вбачаємо націоналістичну ідею і у свастиці ми вбачаємо нашу місію досягти перемоги арійської людини».
Незважаючи на свою «пролетарську» назву, партія ніколи не була по-справжньому робітничою. У ній переважали не робітники, а представники середніх верств, невдахи-інтелектуали, безробітні, професійно не зорієнтована молодь. Саме з них А. Гітлер сформував свою особисту армію - «штурмові загони» СА під командуванням Ернста Рема, а потім і «охоронні загони» СС під орудою Генріха Гіммлера. В умовах світової економічної кризи нацисти стали здобувати дедалі більше голосів виборців на виборах до райхстаґу: 1928 р.-2,6 % голосів, 1930 р. - 18,3 %, липень 1932 р. - 37,4 %.
А. Гітлер віддавав собі звіт у небезпеці для його кар'єри відходу виборців від партії, а тому категорично вимагав від Президента республіки П. фон Гінденбурґа, щоб той призначив його канцлером. Неодноразові пропозиції зайняти посаду віце-канцлера А. Гітлер відхиляв. Перспектива приходу до влади лівих не влаштовувала також крупних промисловців і генералітет. У результаті складних переговорів із впливовими німецькими підприємцями, політиками та військовими 30 січня 1933 р. в Німеччині було сформовано коаліційний уряд з представників НСДАП та Німецької народної партії, а А. Гітлера президент П. фон Гінденбурґ призначив канцлером. Це ще не означало встановлення нацистської диктатури.
Готуючись до призначених на 5 березня 1933 р. виборів до райхстаґу, нацисти не гребували найогиднішими методами боротьби проти своїх політичних. В умовах терору й залякування відбулися вибори до райхстаґу, в результаті яких нацисти разом з іншими націоналістичними групами набрали майже 52 % голосів.
Нацистський марш на честь призначення А.Гітлера рейхканцлером (1933 р.)
Уже через два тижні в Німеччині було створено перший концентраційний табір Дахау, який заповнювався тисячами демократів. Улітку 1933 р. було розпущено німецькі профспілки, заборонено всі політичні партії, крім НСДАП. За результатами нових «виборів» до райхстаґу в листопаді нацисти оголосили, що за них подали голоси понад 92 % виборців.
А. Гітлер досяг вершин влади й не мав наміру ділитися нею з будь-ким, навіть з тими, хто започатковував нацистський рух. 2 серпня 1934 р. помер П. фон Гінденбурґ, і того ж місяця А. Гітлер проголосив себе «фюрером (вождем) Третього Райху». Період встановлення нацистської диктатури завершився.
Внутрішня політика режиму
Необхідність подолання економічної кризи і підготовка до війни потребували централізації економіки. Як і у США, СРСР та Італії, в Німеччині запроваджувалося державне регулювання економікою. Підприємства об'єднувалися в монополістичні групи, що підпорядковувалися Генеральній раді німецького господарства. Рада підпорядковувалася Міністерству економіки; спілки підприємців були об'єднані в корпорацію «Імперський стан німецької промисловості». Господарство Німеччини поділялося на 7 галузей, примусово об'єднаних у корпорації: промисловість, енергетика, ремесла, торгівля, транспорт, банківська справа, страхування. Держава встановлювала: плани виробництва (в 1936 р. було прийнято так званий 4-річний план Г. Герінґа), ціни, ринки збуту; існувала карткова система розподілу товарів, стандартизува¬лися металеві вироби і деталі машин, будувалися автошляхи, канали, оборонні споруди тощо.
Закінчення світової кризи, мілітаризація економіки, звільнення з роботи громадян «неарійського» походження й заміна їх «чистокровними» німцями дали змогу значно скоротити безробіття в країні.
Для заохочення німецьких сільських господарів було наказано миловарним заводам та маргариновим фабрикам використовувати у якості сировини лише сало худоби, вирощеної німецькими господарями. Для заохочення споживання масла було підвищено на нього ціну майже в 3 рази і обмежено виробництво маргарину і сільськогосподарських продуктів. Правом володіти землею нацисти наділяли лише німців «арійського походження», які зможуть довести документально чистоту своєї «арійської» крові щонайраніше від 1800 р. Такий господар міг одержати звання «бауера» з великими пільгами до нього.
Політика щодо сім'ї визначалася, як і в Італії, необхідністю заохочення народжуваності, адже А. Гітлер планував не лише загарбницькі війни, а й масове заселення окупованих територій. Місцеві органи влади запроваджували знижки в оплаті за воду та електроенергію. Молодим подружжям надавалися безвідсоткові кредити і 1000 райхсмарок, але лише за умови, що жінка не працюватиме. Ці та інші пільги поширювалися лише на «арійські» сім'ї й не стосувалися змішаних шлюбів, жінок з комуністичними, соціалістичними та пацифістськими переконаннями, єврейок, рома та інших категорій.
А. Гітлер значну увагу приділяв пропаганді серед населення. Молодь проходила нацистський вишкіл в організації «Гітлер-юґенд» та численних «військово-спортивних» таборах. Газети, радіо,кіно, театр, література й музика повинні були вихваляти А. Гітлера та його режим. Було встановлено жорстоку цензуру над усіма німецькими виданнями, з бібліотек вилучалися й публічно спалювалися неугодні нацистам книги.
Спалення нацистами книг Невід'ємною рисою нацистської диктатури стали масові репресії, зведені в ранг державної політики. У цілому було піддано репресіям понад 3 млн осіб. Якщо комуністів, соціал-демократів та представників інших антинацистських організацій знищували за їхні політичні переконання, то інші люди страждали через свою національність та колір шкіри.
Перші вязні нацистських концентраційних таборів
Євреї, які становили менше 1 % населення Німеччини, були проголошені чи не головними ворогами диктатури. Нацисти поставили за мету вилучити «неарійців» (євреїв) з громадського життя (нацистське тлумачення «неарійців» передбачало осіб, що мали батьків чи дідусів євреїв). Євреям було заборонено займатися громадськими справами, викладати в школах і університетах, практикувати лікарями, стоматологами і юристами, в їхніх паспортах ставили спеціальні позначки й усім жінкам дописували ім'я Сара, а чоловікам - Ізраїль.
Публічне приниження нацистами євреїв
У цілому в 30-х рр. було прийнято понад 400 законів і постанов проти євреїв. У Німеччині процес витіснення євреїв з економічного, політичного і культурного життя тривав п'ять років. Дітей виганяли зі шкіл, а студентів з вузів. В ніч з 9 на 10 листопада 1938 р. нацисти влаштували різню, що увійшла в історію як «кришталева ніч». По всій Німеччині грабувалися й руйнувалися єврейські магазини, синагоги, цвинтарі. Сотні євреїв загинули, а близько 30 тис. нацисти відправили до концтаборів.
У 1939 р. А. Гітлер власноруч підписав наказ про проведення автаназії («легкої смерті»), під дію якого підпадали всі, чиє життя було «позбавлене цінності»: душевнохворі, хворі на гемофілію, хвороби шкіри, очей, вуха, епілепсію, туберкульоз тощо. Німецька католицька церква, з якою А. Гітлер підписав угоду про співпрацю, проігнорувала послання папи Пія XI про неприпустимість автаназії і насильної стерилізації як втручання у справи Всевишнього й підтримала нацистський вандалізм. Священики, які протестували, також піддавалися репресіям. У Німеччині було обладнано 6 закладів для вбивства хворих. Оскільки основні функції покладалися на СС, то потреба в садистах і мерзотниках стрімко зросла.
Комуністки і соціалістки, пацифістки, рома, єврейки також примусово стерилізувалися. Упродовж 1934-1939 рр. від примусової стерилізації постраждали 320 тис. осіб.
|
