Реферат на тему
ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА
У СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ
ПЛАН
1. Причини, характер та учасники війни.
2. Воєнні дії 1914-16 рр.
3. Лютнева революція в Росії.
4. Використана лытература.
1. Причини, характер та учасники війни.
Виникнення Першої світової війни (серпень 1914 — листопад1918 рр.) було не випадковим. Вона була закономірним результатом гострих суперечностей між великими світовими державами. Ще в 1879 р. Німеччина уклала військовий союз з Австро-Угорщиною, а в 1882 р. — з Італією. Так виник Троїстий союз, до якого згодом приєдналася Туреччина. У 1904—1907 рр. сформувався союз Англії, Франції і Росії — Антанта.
Головним був англо-німецький економічний, військово-морський і колоніальний антагонізм. Німеччина мріяла захопити значну частину колоній Англії. Обидві країни, ведучи боротьбу за перевагу на морях, нарощували свої військово-морські сили. Франко-німецькі суперечності почалися через землі, відібрані у Франції після франко-прусської війни 1870—1871 рр.
Особливої гостроти набули суперечності великих країн на Балканах і Близькому Сході. Німеччина намагалася розширити тут сферу свого впливу, а Австро-Угорщина після анексії Боснії та Герцеговини готувалася захопити Сербію. Росія прагнула зберегти і розширити свої політичні позиції на Балканах, захопити протоки і Константинополь, Західну Україну.
Безпосереднім приводом до розв'язання світової війни стало вбивство спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда 28 червня 1914 р. у боснійському місті Сараєво. Цей замах був терористичним актом помсти за пригнічення, якого зазнавало слов'янське населення від Австро-Угорщини. Зразу після сараєвського вбивства Німеччина посилено підштовхувала Австро-Угорщину до війни проти Сербії. Австро-
Угорщина пред'явила Сербії ультиматум. 1 хоча в цілому його було прийнято, Австро-Угорщина оголосила Сербії війну. У відповідь Росія, як гарант незалежності Сербії, розпочала загальну мобілізацію, після чого Німеччина оголосила їй війну. Далі у війну вступили Англія та Франція.
У перші дні війни про свій нейтралітет оголосили Болгарія, Греція, Іспанія, Португалія, Голландія, Данія, Швеція, Норвегія, США, Італія, Румунія, Туреччина, а також більшість країн Латинської Америки. Проте Туреччина на другий день війни підписала таємний договір з Німеччиною і пропустила через Дарданелли два німецьких крейсери і кілька допоміжних суден, що значно посилило турецький флот на Чорному морі.
Як тільки розпочалася війна в Європі, Японія дійшла висновку, що настав час для вторгення в Китай і встановлення панування на Тихому океані. Спочатку вона пред'явила Німеччині ультиматум, щоб та відвела з японських і китайських вод німецькі військово-морські сили. Так як Німеччина відмовилася прийняти ультиматум, Японія оголосила їй війну й обложила фортецю Циндао, яку та орендувала в Китаї. Японія також захопила у німців Маршалові, Каролінські та Маріанські острови.
Таким чином, війна стала світовою. Понад чотири роки тривала ця жахлива бійня, в яку були втягнуті 36 країн з населенням понад 1,5 млрд чоловік, тобто 75 % населення земної кулі. В армії воюючих країн було мобілізовано понад 73 млн. чоловік.
Стратегічні плани кожної держави у цій війні визначалися її військово-економічним потенціалом і цілям, які дана країна намагалася досягти. Німецький план виходив із неминучості війни на два фронти — проти Франції та Росії. Його основна ідея полягала в тому, щоб спочатку розбити Францію. На Східному фронті основний тягар боротьби з Росією мала нести Австро-Угорщина до того часу, поки не буде розгромлена Франція.
Стратегічний план Франції базувався на розумінні військової та економічної переваги Німеччини. Тому цей план в основі своїй був пасивно-очікувальним. Але Франція намагалася повернути Ельзас і Лотарингію, і це штовхало її до активних дій. Звідси і непослідовність оперативно-стратегічних дій.
Англійський генеральний штаб передбачав надіслати в Європу незначну експедиційну армію. При цьому дії союзних військ не були погоджені, що давало можливість Німеччині наносити удари противникам поодинці.
Росія насамперед прагнула розгромити Австро-Угорщину, тому проти неї було кинуто чотири із шести розгорнутих активних армій. Другим завданням були наступ у Східній Пруссії і вихід на допомогу союзній Франції.
Перша світова війна велася у багатьох регіонах земної кулі. Утворилося до двох десятків фронтів, проте основними були Західноєвропейський фронт, де німецькі війська вели втну проти англо-французьких військ, та Східноєвропейський, де російські війська протидіяли австро-угорській і німецькій арміям. Всі інші фронти (Балканський, Закавказький, Аравійський, Австро-Італійський та ін.) були другорядними.
2. ВОЄННІ ДІЇ 1914-1917 рр.
Основні сили німецької армії у серпні 1914 р., порушивши нейтралітет Бельгії, вступили на її територію, а після розгрому невеликої бельгійської армії рушили до французьких кордонів. На кінець серпня німці підійшли до Парижа і французький уряд покинув столицю.
У Берліні вважали, що з Францією майже покінчено. Проте німецьке керівництво помилилося. Італія відмовилася виступити на боці Німеччини і зайняла позицію нейтралітету. Російські війська на прохання союзників перейшли кордон Східної Пруссії і розбили німецьку армію. У Берліні захвилювалися через можливу втрату Східної Пруссії, перекинули туди нові сили. Але російське командування не скористалося першою перемогою, дві російські армії не координували свої дії, тому зазнали поразки у двох важливих битвах.
Разом з тим Східнопрусська операція мала важливе значення у війні; було зірвано німецький план "бліцкригу" — блискавичного розгрому Франції. 5 вересня розпочалася грандіозна битва на р. Марні, в якій брали участь з обох сторін до 2 млн. чоловік. Німецький стратегічний план на Марні зазнав цілковитого краху. Ця битва визначила перехід до затяжної війни.
Значної поразки російські війська завдали австро-угорським арміям у Галичині. Зазнавши початкових невдач, російські війська на початку вересня перейшли в рішучий наступ і в ряді битв розбили головні сили австро-угорців, відкинули їх за Карпати і до Кракова. Німеччина була змушена перекинути у Галичину значну частину військ для підтримки свого союзника, але зазнала поразки в наступі на Варшаву. У той же час австро-угорські війська були викинуті із Сербії.
Війна в Галичині була трагедією для українського народу. Українство воювало на боці обох воюючих країн. Російська адміністрація і командування жорстоко розправлялися з так званими "мазепинцями", тисячами вивозячи їх до Сибіру, закривалися українська преса, книгарні, уніатські костьоли тощо.
На кінець 1914 р. на всіх фронтах битви в основному закінчилися на користь Антанти. Японські, англійські та французькі війська захопили майже всі німецькі колонії на Тихому океані і в Африці. 1915 р. Італія виступила на стороні Антанти.
З вересня 1915 р. Східноєвропейський фронт став основним. У результаті весняного наступу 1915 р. російські війська заволоділи карпатськими проходами, Карпатським хребтом і оволоділи фортецею Перемишль. У цей час німецьке командування перекинуло до Польщі значні сили і розпочало наступ проти російських військ. Останні з тяжкими втратами відступили з Галичини, залишили Львів. Влітку німецькі війська захопили Варшаву, польські та литовські області царської Росії, вийшли до Брест-Литовська. У вересні наступ німецької армії було призупинено.
На Західному фронті суттєвих змін не було, а на новому — Італійському — кілька наступів італійських військ не мали результатів. Більше того, Болгарія підписала австро-болгаро-німецько-турецький союз, а в жовтні окупувала Сербію.
У той же час Англія і Франція мобілізували значні військові сили, що на початку 1916 р. переважали німецькі. Нарешті країни Антанти дійшли згоди про координацію бойових дій у майбутньому. Однак, переоцінивши свої сили, Німеччина на початку 1916 р. вирішила захопити французьку фортецю Верден, падіння якої відкривало шлях на Париж. Після кровопролитних лютневих боїв жодна із сторін не перемогла.
Натиск німецьких військ на Верден було послаблено успішним наступом навесні та влітку 1916 р. російських військ, які стрімким ударом оволоділи м. Луцьк, захопили частину Галичини і Буковини, увійшли в Карпати. Проте нестача боєприпасів і розтягнутість комунікацій не дали змоги просуватися вперед. До того ж окупація австро-німецькими військами Румунії, яка щойно вступила у війну на боці Антанти, примусила Росію продовжити свій фронт ще на 500 км.
Скориставшись послабленням сил Німеччини на Західному фронті, англійські та французькі війська в липні 1916 р. провели наступ на р. Соммі, де вперше в історії застосували танки.
У німецьких правлячих колах похитнулася надія на легку перемогу, і вони перейшли до оборони, але з метою ізоляції країн Антанти від їхніх колоній і США, Німеччина розпочала широкомасштабну підводну війну. У травні—червні 1916 р. біля берегів Ютландії відбулася грандіозна морська битва англійського і німецького військових флотів. У ній брало участь 275 воєнних кораблів з обох сторін. Німецький флот був змушений повернутися у свої гавані.
У грудні 1916 р. Німеччина та її союзники запропонували країнам Антанти розпочати мирні переговори. Країни Антанти відмовилися від переговорів і попередили, що мир з Німеччиною буде підписаний тільки після того, як вона понесе кару за всі злочини у війні, яку сама розв'язала. Відмова Антанти була використана в Німеччині як привід до загострення методів ведення війни. Німеччина розпочала необмежену підводну війну проти флотів і суден усіх країн — союзників Антанти.
Коли німецький уряд офіційно повідомив, що розпочинає підводну війну навіть проти суден нейтральних країн, США розірвали з Німеччиною дипломатичні відносини й оголосили 6 квітня 1917 р. їй війну.
Вступ США у війну суттєво зміцнив сили Антанти. Влітку на боці Антанти виступила Греція. Проте ні на Західному, ні на Східному фронтах союзники не досягла значних успіхів. Вони стабілізували ситуацію на /тало-Австрійському фронті. Були визволені німецькі колонії у Східній Африці. Кровопролитні бої тривали на всіх фронтах Першої світової війни.
3.
ЛЮТНЕВА РЕВОЛЮЦІЯ В РОСІЇ
Існуючу в Росії гостроту соціальних суперечностей на деякий час послабив вступ країни в Першу світову війну, що в єдиному патріотичному пориві об'єднав навколо уряду усі стани населення. Проте тривало це недовго. Стала відчутною економічна криза 1915—1916 рр. Економіка насамперед забезпечувала потреби фронту, тому розвивалася однобічно. Народ скоро відчув дефіцит товарів, підвищення цін, падіння купівельної спроможності карбованця, нестачу палива. У країні, яка посідала до війни перше місце у світі з виробництва зерна, з'явилися черги за хлібом, процвітала спекуляція.
Болюче сприймалися поразки Росії на фронтах, репресії уряду щодо українства Галичини, інших народів. Ширилися страйки робітників і селянські виступи, посилився національно-визвольний рух, а уряд робив жорсткішою політику щодо "недержавних" народів.
Ліворадикальні партії використовували ситуацію для дискредитації правлячої верхівки. Микола II катастрофічне втрачав авторитет не лише в суспільстві, а й серед свого оточення. Цариця Олександра Федорівна безцеремонне втручалася в державні справи. Ліберальна опозиція значно активізувала свою діяльність, посилилось протистояння Державної думи і уряду, розвалювалося співробітництво буржуазних партій і самодержавства. Прогресивний блок у IV Думі (міжпартійна коаліція більшості думських фракцій) поставив вимогу створення уряду "народної довіри", який повинен бути відповідальним перед Думою. Проте імператор категорично відкинув пропозицію.
Усе це привело до усвідомлення суспільством нездатності царського уряду подолати політичну й економічну кризу.
У середині лютого 1917 р. через нестачу хліба, спекуляції і постійне підвищення цін у Петрограді застрайкували 90 тис. робітників, до яких згодом приєднались робітники Путіловського заводу. Адміністрація закрила кілька цехів заводу, що стало приводом до початку масових страйків. На вулиці столиці вийшли робітники з гаслами "Хліба!", "Геть війну!", "Геть самодержавство!". Ця політична демонстрація вважається початком Лютневої революції.
Події стали наростати з дивовижною швидкістю: страйки набували дедалі більшого масштабу, до робітників приєдналися інші верстви населення. 26 лютого влада перейшла до більш активних дій: відбулися розстріли демонстрантів, арешти деяких членів столичного комітету більшовиків. Наступного дня в розвитку подій настав вирішальний злам, коли солдати почали переходити на бік мітингуючих.
Активізувалося і ліворадикальне підпілля. Було оприлюднено Маніфест ЦК РСДРП, що закликав робітничий клас до створення Тимчасового революційного уряду. Меншовики також видали відозву про необхідність згуртування антиурядових сил і створення Тимчасового уряду.
Разом з тим ряд робітничих організацій і соціал-демократична фракція Державної думи переконували робітників сформувати Ради робітничих депутатів за зразком 1905 р. 250 депутатів від робітників і солдат обрали Виконавчий комітет Ради. Головою його став лідер соціал-демократич-ної фракції Думи меншовик Микола Чхеїдзе. Одночасно лідери ліберальних партій у Державній думі створили Тимчасовий комітет для відновлення порядку і для відносин з особами й установами. Головою комітету став голова IV Думи Михайло Роздянко. Тимчасовий комітет надсилав царю, який перебував у Мотилеві, телеграми з проханням конституційних поступок, проте той не надавав подіям особливого значення. У той же час Тимчасовий комітет взяв під контроль всі міністерства, а Петроградська рада видала наказ про демократизацію армії.
28 лютого Микола II виїхав із Могилева до Царського Села, але революційні війська затримали імператорський потяг, і він змушений був повернутися. Після консультацій з командувачами фронтів він переконався, що сил для придушення революції не вистачає. Цар підписав Маніфест про зречення від престолу за себе і свого сина на користь брата, великого князя Михайла Олександровича. Але коли Маніфест привезли до столиці, стало очевидним, що народ не хоче монархії. З березня зрікся престолу і Михайло.
Представники Тимчасового комітету Думи і Виконкому Петроградської ради сформували Тимчасовий уряд на чолі з князем Георгієм Львовим.
Одне Із основних завдань Лютневої революції — повалення самодержавства — було вирішене.
Література
1. Всемирная история: Учебник для студ. вузов / Георгий Борисович Поляк (ред.), Анна Николаевна Маркова (ред.). — М. : Культура и спорт, 1997. — 496с.
2. Бобович Ирина Михайловна. Экономическая история России, 1861-1914 годы: Учеб. пособие / И. М. Бобович; Санкт-Петербург. ун-т экономики и финансов, Каф. экон. истории. — СПб. : Изд-во Санкт-Петербург. ун-та экономики и финансов, 1995. — 135,[1] с.
3. Архипов Дмитрий Борисович. Краткая всемирная история. Наукометрический анализ / РАН; Институт аналитического приборостроения. — С.Пб. : Наука, 1999. — 189с.
4. Белоножко Сергей Владимирович, Бирюлев Илья Михайлович, Давлетов Александр Рашидович, Космина Виталий Григорьевич, Нестеренко Людмила Алексеевна, Турченко Федор Григорьевич. Всемирная история. Новое время. 9 класс: Учебник для сред. общеобразоват. заведений — 2-е изд. — К. : Генеза, 2002.
5. Баландин Рудольф Константинович. Всемирная история: 500 биогр.: Знаменитые правители, полководцы, нар. герои, мыслители и естествоиспытатели, политики и предприниматели, изобретатели и путешественники, писатели, композиторы и художники всех времен и народов / Р. К. Баландин. — М. : Современник, 1998. — 315
|
